Право міжнародних організацій

ЗМІСТ

1. МІСЦЕ УКРАЇНИ В ІСТОРІЇ РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ

1.1 ВСТУП

1.2.ПОЛІТИКА УКРАЇНИ СТОСОВНО ОКРЕМИХ МІЖНАРОДНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ

1.2.1 ООН

1.2.2 ЮНЕСКО

1.2.3 НАТО

1.2.4 ЄС

1.2.5 ЦЄІ

1.2.6 СНД

1.2.7 ІНШІ МІЖНАРОДНІ ОРГАНІЗАЦІЇ

2. СУЧАСНА СТРУКТУРА ТА ДІЯЛЬНІСТЬ СПІВДРУЖНІСТІ НЕЗАЛЕЖНИХ ДЕРЖАВ (СНД)

2.1 ВСТУП

2.2 СТРУКТУРА СНД

2.3 НАПРЯМКИ ДІЯЛЬНОСТІ СНД

3. СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. МІСЦЕ УКРАЇНИ В ІСТОРІЇ РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ

1.1 ВСТУП

Міжнародна організація - постійно діюче добровільне об'єднання держав, створене на основі міжнародної угоди (договору) для вирішення визначених завдань у політичній, економічній, соціальній, науково-технічній та інших сферах міжнародного співробітництва, що має власну систему органів управління, самостійну (автономну) волю, об'єм якої визначається волею держав-членів, та відповідає вимогам міжнародного права.

Процес становлення й розвитку міжнародних організацій характеризується докорінними змінами у співвідношенні політичних сил на міжнародній арені. Вони визначають напрями глобального політичного процесу кінця XX- початку ХХІ століття. Світове співтовариство вступає на шлях формування нових міжнародних форм співробітництва. І це цілком закономірно, оскільки людство має вирішувати важливі проблеми, пов'язані з виживанням і подальшим співіснуванням. Тому й зовнішньополітична діяльність України спрямована на розширення участі в діяльності міжнародних організацій.

У деталізованому вигляді зовнішньополітична концепція незалежної Української держави була сформульована у прийнятих Верховною Радою 2 липня 1993 р. «Основних напрямах зовнішньої політики України». У цьому документі зазначається, що зовнішня політика України спрямовується на виконання таких найважливіших завдань: утвердження і розвиток України як незалежної демократичної держави; забезпечення стабільності її міжнародного становища; збереження територіальної цілісності держави і недоторканності ЇЇ кордонів; включення національного господарства в світову економічну систему для його повноцінного розвитку, підвищення добробуту народу; захист прав та інтересів громадян України за кордоном; поширення у світі образу України як надійного й обачливого партнера.

Головними сферами зовнішньополітичної діяльності України документ визначає: двосторонні міждержавні відносини, розширення участі в європейському регіональному співробітництві, співробітництво в межах Співдружності незалежних держав, участь в ООН та інших міжнародних організаціях. Прийнята Верховною Радою концепція зовнішньої політики України стала основою діяльності держави на міжнародній арені. З моменту схвалення Верховною Радою 24 серпня 1991 р. Акта проголошення незалежності України і створення самостійної Української держави вона визнана більш як 150 державами світу, із 140 з них Україна підтримує дипломатичні відносини.

Розгляд проблеми розвитку України у системі міжнародних відносин свідчить, що її економіка має значний інтеграційний потенціал, усі підстави і значні можливості для поступового входження у світову економіку.

Україна традиційно займає одне з провідних місць серед держав Європи щодо розвитку зовнішньоекономічних зв'язків. Це зумовлено тим, що в нашій країні існують вагомі об'єктивні матеріальні передумови, які, виступаючи як інтеграційний потенціал, сприяють розвиткові зовнішньоекономічних зв'язків: природні й трудові ресурси, виробничі потужності, науково-технічний потенціал, географічне розташування, транспортне забезпечення, геополітичне становище.

У своїй зовнішній політиці Україна виходить з національних економічних і геополітичних інтересів. Вона прагне створити багатовекторну систему співробітництва, яка забезпечила б її політичну, економічну й енергетичну безпеку за рахунок розширення міжнародних контактів.

Обґрунтованою є стратегічна перспектива входження нашої держави до європейських економічних і оборонних структур. Для України європейська інтеграція, кінцевою метою якої є членство в ЄС, - це шлях модернізації економіки, залучення іноземних інвестицій і новітніх технологій, підвищення конкурентоспроможності національного товаровиробника, вихід на ринки європейських країн.

Рух до Європи сприятиме наближенню країни до високих стандартів та підвищенню рівня життя і добробуту населення. Європейська інтеграція гарантує зміцнення національної безпеки і демократизацію політичної системи, проте це складний і тривалий процес. Важливими етапами на шляху вступу нашої країни до ЄС є: набуття членства в СОТ, що передбачає зміни в українському законодавстві відповідно до стандартів країни з ринковою економікою; створення зони вільної торгівлі між ЄС та Україною; приведення у відповідність до європейських стандартів статистики, податкової, пенсійної, страхової, медичної, освітньої та інших систем; політичне і військово-політичне входження до євроатлантичних структур.

В українській зовнішній політиці й політиці безпеки намітилася зміна етапів. Якщо раніше головною зовнішньополітичною задачею був вихід на світову арену і утвердження на ній України як суверенної держави, то нині все гострішою стає потреба становлення держави як впливого суб'єкта міжнародних відносин. Наша країна за масштабами, положенням, впливом цілком заслуговує на те, щоб додати до статуса об'єкта статус суб'єкта.

1.2.ПОЛІТИКА УКРАЇНИ СТОСОВНО ОКРЕМИХ МІЖНАРОДНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ

Для України, яка впродовж своєї історії перебувала в центрі геополітичних інтересів кількох наддержав, зовнішньополітичний вибір має не тільки внутрішню, а й міжнародну вагу Стратегічна мета нашої країни полягає в інтеграції до європейських та євроатлантичних структур. За умов збереження багатовекторності зовнішньої політики України принциповий європейський вибір обумовлюється не сьогоденною кон'юнктурою, а національними інтересами. Об'єднана Європа вже перебрала на себе частину відповідальності за становлення України як стабільної демократичної держави. Пріоритетним тепер стає набуття повноправного членства у Європейському Союзі, який, певно, визначатиме образ Європи XXI ст.

1.2.1 ООН

Важливим етапом в історії міжнародних відносин було утворення Організації Об'єднаних Націй. У червні 1945 р. на конференції у Сан-Франциско було підписано Статут ООН - першої політичної універсальної організації з підтримання міжнародного миру та безпеки, заснованої на принципі колективної безпеки.

Одночасно з ООН було утворено міжнародні організації, що одержали назву спеціалізованих установ, зв'язаних з ООН спеціальними угодами. Це продовольча й сільськогосподарська організації ООН (ФАО), Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), Всесвітня організація охорони здоров'я (ВОЗ) та ряд інших. Продовжували існувати давні та виникали нові регіональні організації з підтримання миру та безпеки: Організація американських держав (ОАД), Ліга арабських держав (ЛАД), Організація африканської єдності (ОАЄ), Організація Північноатлантичного договору (НАТО), Організація договору Південно-Східної Азії (СЕАТО), Організація Центрального договору (СЕНТО) та інші.

Україна, яка з перших держав підписала статут ООН, упродовж усього терміну існування цієї організації бере активну участь у її діяльності. Нині Україна задіяна у військових операціях із підтримання миру. Сумлінно виконують свої обов'язки також українські цивільні поліцейські спостерігачі. Українські делегації наполегливо працюють у комітетах та на пленарних засідання Генеральної Асамблеї ООН.

Зараз Україна, як співзасновник Організації Об'єднаних Націй, є членом 20 її організацій, а також 60 постійних та тимчасових органів.

1.2.2 ЮНЕСКО

Показовою щодо цього є діяльність Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), створеної 1946 р. Україна стала її членом 1954 р. Завдання ЮНЕСКО - розвивати міжнародне співробітництво в царині освіти, науки і культури з метою сприяння досягненню міцного миру і підвищення добробуту народів.

1.2.3 НАТО

Україна розглядає НАТО як один з найважливіших елементів нової архітектури європейської системи безпеки. Виходячи з цього, Україна проводить послідовну виважену політику, спрямовану на поглиблення співробітництва з Північноатлантичним союзом через практичну реалізацію програми `Партнерство заради миру' та встановлення реальних відносин `спеціального (асоційованого) партнерства' між НАТО та Україною за формулою `16+1', що передбачає значне поглиблення співпраці у військовому, військово-політичному, економічному, науково-технічному, інформаційному та інших вимірах. Досягнення статусу `особливого партнерства' з НАТО - одне з найактуальніших завдань.

Україна погоджується майбутнім поширенням НАТО на Схід, але виступає за еволюційний шлях поширення альянсу, який не повинен призвести до нового розподілу Європи на два табори.

Однією з умов, яку висуває Україна в зв'язку з розширенням НАТО, є подальший розвиток відносин та створення зон вільної торгівлі, а згодом - підписання Європейської угоди з Євросоюзом, отримання статусу асоційованого партнера України в Західноєвропейському Союзу

В той час як багато інших центральноєвропейських держав заявили про бажання приєднатися до НАТО, Україна твердо притримується позаблоковості.

Крім того для України є принциповим нерозміщення ядерної зброї на території нових членів НАТО. Саме тому Україна виступає з ініціативою створення у Центрально-Східній Європі зони, вільної від ядерної зброї.

Важлива подія у відносинах Україна -- НАТО сталася 7 травня 1997 р. У Києві було відкрито Інформаційний центр НАТО. До речі, це перший такий центр у країні, що не входить до альянсу. Він покликаний оперативно надавати достовірну поточну та узагальнюючу інформацію про справи в НАТО.

1.2.4 ЄС

Обґрунтованою є стратегічна перспектива входження нашої держави до європейських економічних і оборонних структур. Для України європейська інтеграція, кінцевою метою якої є членство в ЄС, - це шлях модернізації економіки, залучення іноземних інвестицій і новітніх технологій, підвищення конкурентоспроможності національного товаровиробника, вихід на ринки європейських країн.

Рух до Європи сприятиме наближенню країни до високих стандартів та підвищенню рівня життя і добробуту населення. Європейська інтеграція гарантує зміцнення національної безпеки і демократизацію політичної системи, проте це складний і тривалий процес.

Важливими етапами на шляху вступу нашої країни до ЄС є: набуття членства в СОТ, що передбачає зміни в українському законодавстві відповідно до стандартів країни з ринковою економікою; створення зони вільної торгівлі між ЄС та Україною; приведення у відповідність до європейських стандартів статистики, податкової, пенсійної, страхової, медичної, освітньої та інших систем; політичне і військово-політичне входження до євроатлантичних структур.

Важливим етапом є 1998 рік, коли розпочалися переговори про створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС. У разі їх успіху відкривається перспектива для вирішення питання про асоційоване, а згодом і повне членство України в ЄС.

Україна зацікавлена в реалізації ідеї часткового членства в ЄС держав Центральної та Східної Європи, яке охоплювало б насамперед сферу зовнішньої політики та безпеки. Для України на даному етапі таке членство було б оптимальним варіантом.

Україна вже досягла деяких результатів у стосунках з ЄС:

- 14 червня 1994 року підписано Угоду про партнерство і співробітництво України з ЄС;

- cтворений і активно діє Спільний комітет Україна - ЄС;

- проводиться регулярний діалог `трійки Євросоюзу'(у першому півріччі 1996 р. - Іспанія, Італія, Ірландія) з Україною;

- визначення України як країни з перехідною економікою.

1.2.5 ЦЄІ

Для сучасної України особливо важливим є регіон Центральної та Східної Європи, відповідні об'єднання країн цієї частини континенту. Вже кілька років Українська держава докладає чимало зусиль для розширення стосунків у рамках Центральноєвропейської ініціативи (ЦЄІ).

Важливим зрушенням на цьому напрямі стало набуття нашою державою 1996 р. статусу повноправного члена ЦЄІ. Це - підсумок чотирьох років напруженої роботи нашої дипломатії, відчутний крок до реалізації стратегічної мети - вступу до ЄС, інтегрування України в європейський економічний простір, оскільки учасниками цього об'єднання є члени ЄС та асоційовані держави. Саме тому 1996--1997 рр. характеризувалися активною участю України в міжурядових заходах, що відбувалися в рамках ЦЄІ.

Україна, займаючи важливе місце в Європі, є одним із визначальних чинників нового геополітичного становища в цьому регіоні. Конкретний вклад нашої держави у справу безпеки полягає в тому, що вона не успадкувала «ядерного менталітету» СРСР, відмовилася від конфронтаційних підходів, усвідомила власну відповідальність за міжнародну безпеку. Цей виважений підхід засвідчили такі політико-правові акти, як Декларація 1990 р. про державний суверенітет, Основні напрями зовнішньої політики, схвалені 1993 р. Верховною Радою, а також Концепція національної безпеки України, прийнята на початку 1997 р.

1.2.6 СНД

Ініціаторами утворення Співдружності Незалежних Держав (СНД) виступили Білорусь Україна та Росія. 8 грудня 1991 р. вони уклали в Мінську договір про утворення СНД. 21 грудня в Алма-Аті 11 керівників колишніх радянських союзних республік підписали протокол до Договору, який зафіксував, що Азербайджан, Вірменія, Білорусь, Казахстан, Киргизстан, Узбекистан, Молдова, Росія, Таджикистан, Туркменистан і Україна утворюють Співдружність Незалежних Держав.

Одна з головних цілей СНД - збереження й подальше зміцнення відносин дружби, добросусідства і взаємовигідного співробітництва.

Україна розглядає СНД як механізм мирного демократичного вирішення проблем, пов'язаних з розпадом СРСР, як форум для багатосторонніх переговорів і консультацій з питань, спільних для держав, утворених у геополітичному просторі колишнього СРСР, а участь в СНД - як форму підтримки цивілізованих відносин з цими країнами. Хоча останнім часом про СНД все менше згадується, а говорять про держави на терені колишнього СРСР.

На східному напрямку було багато втрачено, а цей регіон через об'єктивні причини є для нас винятково важливим.

У той же час Україна виступає проти будь-яких наддержавних утворень у рамках СНД, які тією чи іншою мірою обмежують політичний та економічний суверенітет країни, та рішуче виступає проти усяких спроб відновити у будь-якій формі колишній Радянський Союз.

Тому ні нормативні акти, підписані Україною, ані наша форма участі в СНД не позбавляють і не обмежують нашу свободу вибору. Україна очолює `групу неприєднання' серед країн СНД, яка протидіє створенню яких-небудь наднаціональних органів або військово-політичних механізмів, і країни СНД знають, що без України новий Радянський Союз неможливий.

Взагалі майбутнє Співдружності залежить від доброї волі Москви, і СНД має перспективи тільки у тому випадку, якщо поважатиметься принцип суверенітету кожної з його держав.

Україна твердо і послідовно проводить лінію на максимальне розширення і поглиблення дво- та багатосторонніх форм співробітництва як у рамках, так і поза рамками СНД при забезпеченні принципів взаємовигоди, поважанні інтересів один одного і при дотриманні загальновизнаних норм міжнародного права.

1.2.7 ІНШІ МІЖНАРОДНІ ОРГАНІЗАЦІЇ

Наша країна має широке коло інтересів і в інших регіонах світу. Так, Україна є активним учасником Чорноморського Економічного Співробітництва (ЧЕС) - міжнародної організації, яка виникла в 1992 р. До її складу входять 11 держав Чорноморського басейну (Азербайджан, Албанія, Вірменія, Греція, Грузія, Молдова, Туреччина, Болгарія, Румунія, Росія, Україна).

ЧЕС прагне перетворити Причорномор'я на зону миру, свободи, економічної стабільності, дружніх та добросусідських стосунків. Завдяки своєму розташуванню цей регіон може стати трансрегіональним інтеграційним угрупуванням, яке сполучить Європу, Азію і Північну Африку.

Україна може перетворити переваги свого географічного положення на реальні політико-економічні важелі впливу. Проте через власну зовнішньополітичну нерішучість і невизначеність позицій вона не лише втрачає можливість посісти чільне місце в регіоні, а й ризикує бути виключеною з цього процесу.

Україна стала одним з ініціаторів створення ГУАМ - інтеграційного союзу Грузії, України, Азербайджану та Молдови. Він має на меті реалізовувати політичні й економічні (насамперед, енергетичні) проекти, спільними зусиллями розв'язувати проблеми територіальної цілісності країн-учасниць. Основою економічної співпраці є функціонування зони вільної торгівлі і реалізація проектів транспортування каспійської нафти до Європи.

На політичні й соціально-економічні процеси на пострадянському просторі сильний вплив здійснює Росія. Намагаючись зберегти і відновити свою геополітичну роль світового і регіонального лідера, вона ініціювала створення Єдиного Економічного Простору (ЄЕП), куди мають увійти Росія, Білорусь, Казахстан і Україна. При вступі, наша держава намагається максимально врахувати національні економічні інтереси та вимоги СОТ. Україна, вкотре за свою історію, має унікальний шанс використати переваги свого геополітичного положення і стати об'єднуючою ланкою, здатною відстоювати свої економічні інтереси і, водночас, забезпечувати стабільність розвитку не лише країн-сусідів, а й всієї Європи.

Тримаючи курс на Європейський Союз, Україна має стати регіональним генератором інтеграційних ідей, одним з лідерів реалізації переваг спільного взаємовигідного розвитку. Без відповіді на даний виклик глобалізованого світу наша країна приречена або ж тупцювати на місці, або ж перетворитися на сателіта свого північного сусіда.

2. СУЧАСНА СТРУКТУРА ТА ДІЯЛЬНІСТЬ СПІВДРУЖНІСТІ НЕЗАЛЕЖНИХ ДЕРЖАВ (СНД)

2.1 ВСТУП

Однією з нових структур, що виникли на пострадянському просторі, стала СНД. Її установчими документами є Угода про створення СНД від 8 грудня 1991 р., Протокол до Угоди та Алма-Атинська декларація від 21 грудня 1991 р. Статут СНД був прийнятий на засіданні Ради голів держав 22 січня 1993 р.

8 грудня 1991р. на зустрічі керівників Білорусі, Росії та України в Біловезькій пущі було прийнято рішення про створення Співдружності Незалежних Держав (СНД). 21 грудня у Алма-Аті до Співдружності приєдналося II з 15-й колишніх республік СРСР. Чотири інші (країни Балтії та Грузія) фактично підтримали цей історичний факт.

Виступаючи 4 квітня 1992р. на міжнародному Бертельс-манівському форумі (Німеччина), Л.М.Кравчук так охарактеризував позицію України щодо СНД: «СНД не є ані, державою, ані наддержавою. Вона не є суб'єктом міжнародного права і міжнародних відносин. СНД - це форма співробітництва незалежних держав, які самостійно відповідають за свій внутрішній розвиток і відносини з іншими країнами»

Організаційні основи СНД оформлено кількома документами, які називають установчими: Біловезькою угодою про створення СНД, Протоколом до неї, який учасники вирішили рахувати складовою частиною Угоди, і Алма-Атинською декларацією, а також Статутом, який прийнятий 22 січня 1993р.

Статут Співдружності Незалежних Держав, схвалений сімома країнами на зустрічі керівників Співдружності в Мінську 22 січня 1993 року, надає право асоціативного чи повного членства, а також статус спостерігача. Статут об'єднує не лише установчі документи Співдружності, але й угоди про координаційні структури, досягнуті за час існування СНД. Крім того, він вперше передбачає створення виконавчого органу. Статут набуває чинності для країн, що ратифікують його не пізніше 22 січня 1994 року.

Жодна міжнародна організація не може ефективно функціонувати без статуту чи подібного законодавчого акту, який визначає права та обов'язки сторін. Через це можливо найважливішим результатом останньої зустрічі лідерів СНД, що відбулася 22 січня 1993 року в Мінську, було прийняття Статуту Співдружності сімома з десяти членів./1 Парламенти цих країн мають ратифікувати Статут протягом одного року.

Питання про статут Співдружності було вперше внесено до порядку денного на першій зустрічі лідерів СНД, що відбулася 30 грудня 1991 року після створення СНД на початку місяця. Однак за вимогою України його було знято з порядку денного, оскільки Україна не бажала пристати на будь-яку угоду, яка обмежувала б її свободу дій і, таким чином, обтинала її щойно здобутий суверенітет.

Питання про статут знову постало на зустрічі в Ташкенті, яка відбулася 15 травня 1992 року. Тоді стало відомо, що міністри закордонних справ країн СНД готують проект на наступну зустріч на найвищому рівні. Робота над ним тривала й після зустрічі. До першої редакції проекту було внесено чимало змін, оскільки він передбачав для країн-членів різні рівні інтеграційних обов'язків. З жовтня 1992 до січня 1993 року кількість статей зменшилася з 65 до 48, а потім до 45. Під час зустрічі в Мінську, де статут схвалили керівники Вірменії, Білорусі, Казахстану, Киргизстану, Росії, Таджикистану й Узбекистану; Україна, Туркменістан та Молдова виступили проти. Вони підписали лише супровідну декларацію, що залишала за ними можливість підписати статут протягом наступних місяців.

У Статуті СНД говориться про те, що Співдружність - незалежна асоціація суверенних і рівноправних держав, які є суб'єктами міжнародного права, а сама Співдружність не є державою і не користується наддержавними повноваженнями.

Мета Співдружності - співробітництво в політичній, економічній, екологічній, гуманітарній, культурній та інших галузях, забезпечення дотримання прав людини і основних свобод згідно загальновизнаних принципів і норм міжнародного права та документів, прийнятих Конференцією з питань безпеки і співробітництва в Європі, співробітництво в підтриманні міжнародного миру і безпеки та сприяння загальному і повному роззброєнню, забезпечення вільного пересування громадян країн СНД в межах Співдружності.

Стосунки між членами СНД будуються на основі принципів поваги до суверенітету, непорушності кордонів, невикористання сили чи загроза сили, домінування міжнародного права в стосунках між державами, невтручання в справи інших країн, добросусідське виконання своїх обов'язків, як членів Співтовариства , взаємодопомога та "духовна єдність" їх народів.

Необхідно зазначити, що статут передбачає зберігає координацію зовнішньополітичної діяльності, проти чого виступив парламент України, ратифікуючи договір 8 грудня 1991 року при створенні Співдружності./5 З іншого боку, в кінцевій редакції статуту відсутні посилання на відкритість кордонів та використання рубля як єдиної грошової одиниці, які містилися в редакції, прийнятій в липні 1992 року/6 та установчих документах.

Країнами-засновницями СНД вважаються держави, які підписали і ратифікували угоду 8 грудня 1991 року про створення СНД та протокол до цієї угоди від 21 грудня 1991 року на момент прийняття статуту - тобто не пізніше 22 грудня 1993 року. Це означає, що Молдова, яка не ратифікувала ці документи, більше не вважається однією з держав-засновниць. На питання про статус Молдови, перший заступник прем'єр-міністра Молдови Іон Ботнару, повернувшись з зустрічі на найвищому рівні, що відбулася в Мінську, заявив, що його країна юридично не є членом Співдружності, але де факто обстоює особливу позицію як асоціативний член.

Країнами-членами СНД вважатимуться держави, які ратифікують статут до 22 січня 1994 року. Іншими словами, Хоча Україна і Туркменістан й належать до засновниць, вони не стануть членами Співдружності, якщо не ратифікують статут. В угоді про створення СНД від 8 грудня 1991 року є умова, яка дає змогу іншим державам - і не лише колишнім республікам СРСР - приєднатися до Співдружності за згоди усіх інших країн-членів. Ця умова є і в статуті.

Асоціативне членство надається тим країнам, які бажають брати участь в "окремих аспектах" діяльності Співдружності. Детальніше про це йтиметься в окремому документі. Хоча президент України Леонід Кравчук заявив, що його країна розглядатиме лише можливість повного членства, асоціативне членство може цілком влаштовувати Молдову, яка наполягає на суто економічній співпраці. Підписуючи супровідну декларацію на останній зустрічі голів держав в Мінську, Молдова заявила, що вона зацікавлена в ефективній діяльності Співдружності лише в економічній, а не політичній галузі.

У розділі про колективну безпеку члени СНД зобов'язуються дотримуватися узгодженої політики з галузях міжнародної безпеки, роззброєння та формування збройних сил. В разі загрози безпеці країні-члену СНД чи міжнародному миру, вони погоджуються координувати свої позиції і вдатися до заходів, спрямованих на усунення загрози. Крім того, вони мають забезпечувати стабільність на зовнішніх кордонах Співдружності і, на основі спільних угод, координувати діяльність своїх прикордонних військ.

Щодо співробітництва в економічній, соціальній і юридичній галузях, країни-члени СНД погоджуються брати участь у формуванні спільного економічного простору на основі ринкових відносин та вільного пересування товарів, послуг, капіталу та робочої сили. Вони погоджуються координувати соціальну політику, сприяти розвитку торгівлі та економічних зв'язків між державами-членами Співдружності, розвивати спільний інформаційний простір, співробітничати у спільних проектах в галузях науки і техніки, освіти, охорони здоров'я, культури і спорту. Країни-члени СНД укладатимуть угоди про юридичну допомогу та сприятимуть гармонізації своїх національних

Найбільш слушно визначити СНД як «параорганізацію», «квазіорганізацію». Параорганізація засновується на підставі міжнародної угоди, укладеної не менш як двома державами, має на меті сприяння міжнародній співпраці без прибутків для її учасників; мета та функції організації не повинні суперечити міжнародному праву, а також праву держав, у яких вони набирають чинності. Параорганізацію від міжнародної організації відрізняють нестабільна інституційна основа (структура) та неукладання від свого імені міжнародних договорів.

Метою СНД є: здійснення співпраці в політичній, економічній, екологічній, гуманітарній, культурній та інших галузях; утворення загального економічного простору; забезпечення прав та основних свобод людини відповідно до загальновизнаних принципів міжнародного права та документів ОБСЄ; співробітництво між державами-членами в забезпеченні міжнародного миру та безпеки та здійсненні роззброєння; взаємна правова допомога та співробітництво в інших галузях правових відносин; мирне вирішення спорів та конфліктів між державами СНД (ст. 2 Статуту). Співдружність має діяти на підставі загальновизнаних принципів міжнародного права. При цьому СНД не укладає міжнародних угод від свого імені.

2.2 СТРУКТУРА СНД

Структура СНД репрезентована достатньо складною системою органів. На сьогодні для досягнення мети та завдань Співдружності засновано близько 70 міждержавних, міжурядових і міжвідомчих органів. Із них лише 9 безпосередньо передбачені Статутом (Рада голів держав, Рада голів урядів, Рада міністрів закордонних справ, Координаційно-консультативний комітет, Рада міністрів оборони, Рада керівників прикордонних військ, Економічний суд, Комісія з прав людини та Міжпарламентська асамблея). Усі інші органи можна віднести до органів галузевої співпраці.

Рада голів держав є відповідно до ст. 21 Статуту вищим органом Співдружності. Вона обговорює та вирішує принципові питання діяльності держав-членів у галузі їхніх спільних інтересів і збирається на засідання двічі на рік (можливі позачергові засідання).

Рада голів держав, у якій представлені всі 12 держав-членів, є вищим органом, який збирається двічі на рік для прийняття рішень з принципових питань діяльності організації. За ініціативою будь-кого з членів можуть скликатися позачергові засідання Ради. Рішення приймаються консенсусом. Проте будь-яка з держав-членів може заявити про свою незацікавленість тим чи іншим питанням і не брати участі в його розгляді. Тому ухвалені рішення можуть стосуватися не всіх членів СНД.

Рада голів урядів координує співробітництво виконавчої влади держав-членів і збирається на засідання чотири рази на рік. Рішення обох органів приймаються за умови загальної згоди -- консенсусу. Будь-яка держава може проголосити про свою незацікавленість у тому чи іншому питанні, що не буде розглядатися як перепона для прийняття рішення.

Рада голів урядів втілює ужиття рішення вищого органу, координує співробітництво органів виконавчої влади держав-членів в економічній, соціальній, військовій та інших галузях. Рішення приймаються на основі консенсусу. Так само, як і в Раді глав держав, будь-яка держава може відмовитися брати участь у розгляді того чи іншого питання. Рада глав держав і Рада глав урядів можуть проводити спільні засідання. Рада Голів Урядів скликається чотири рази на рік. Проте можливе скликання надзвичайних сесій з ініціативи однієї з країн Співдружності.

Рада міністрів закордонних справ (РМЗС) здійснює координацію зовнішньополітичної діяльності держав-членів, взаємодію дипломатичних служб, співробітництво з ООН, ОБСЄ та іншими міжнародними організаціями, розробляє пропозиції для Ради голів держав та Ради голів урядів і забезпечує реалізацію їхніх рішень. Рішення приймаються за загальної згоди.

Рада міністрів закордонних справ, виконуючи рішення Ради голів держав, координує зовнішньополітичну діяльність країн-членів, включаючи діяльність країн СНД у міжнародних організаціях. Засідання відбуваються не менш як один раз на три місяці, позачергові -- за рішенням Ради голів держав, а також на пропозицію одного з членів, яку підтримали два інших.
Рада міністрів оборони (РМО) відає питаннями військової політики, військової розбудови та безпеки, координує діяльність міністерств (комітетів) оборони держав-членів, надає пропозиції Раді голів держав та Раді голів урядів щодо складу та призначення Об'єднаних Збройних Сил Співдружності, принципів їхньої підготовки та матеріально-технічного забезпечення, щодо ядерної політики тощо.

Рада міністрів оборони безпосередньо підпорядкована Раді голів держав і відповідає за військову політику і визначення структури збройних сил держав-членів.

Штаб координації військового співробітництва країн СНД (колишнє Верховне командування об'єднаних збройних сил) координує військове співробітництво і здійснює керівництво об'єднаними збройними силами, а також групами військових спостерігачів та колективними миротворчими силами. Рада командувачів прикордонними військами координує дію прикордонних військ. Україна участі в цих структурах не бере.
Координаційно-консультативний комітет СНД -- постійний виконавчий і координаційний орган, створений у квітні 1993p., складається з постійних повноважних представників (по два від кожної держави-члена) і координатора комітету, який призначається Радою голів держав.

Комітет розробляє пропозиції з питань співробітництва в політичній, економічній та інших галузях, сприяє реалізації економічної політики держав-членів (співробітництво в торговельній, бюджетній, грошово-кредитній, валютній та митній галузях),займається питаннями створення загальних ринків робочої сили, капіталу і цінних паперів. Координаційно-консультативний комітет виробляє пропозиції з питань співробітництва в межах СНД, організує наради представників та експертів для підготовки проектів документів, забезпечує проведення засідань Ради голів держав та Ради голів урядів, сприяє діяльності інших органів.

Виконавчий секретаріат відає організаційно-адміністративними питаннями діяльності СНД, його очолює Виконавчий секретар СНД.

Економічний суд -- орган для розгляду суперечок за заявами держав -- членів СНД та інститутів Співдружності, а також тлумачення питань юридичного характеру.

Комісія з прав людини є відповідно до ст. 33 Статуту СНД консультативним органом, який спостерігає за виконанням зобов'язань щодо прав людини, що їх взяли на себе держа-вичлени в рамках Співдружності. Вона діє на підставі Положення, яке затверджене рішенням Ради голів держав 24 вересня 1993 р.

Про більшість з цих органів не треба багато говорити, оскільки їх назви пояснюють самі себе. Кілька з них вже функціонують протягом певного часу. Дві перші ради було створено в Алма-Аті 21 грудня 1991 року. Відтоді вони функціонують на підставі угоди, укладеної 30 грудня 1991 року і процедурних правил, прийнятих 15 травня 1992 року.

Раду Міністрів Оборони створено 14 лютого 1992 року, а Економічний Суд, який встановлюватиме відповідальність за зриви поставок та порушення зобов'язань, створено в Москві на зустрічі, що відбулася в липні 1992 року.

Двома найважливішими органами СНД є Рада Голів Держав і Рада Голів Урядів. Перша "обговорює і вирішує фундаментальні питання, пов'язані з діяльністю членів Співдружності в сферах їх спільних інтересів", а друга "координує співробітництво органів виконавчої влади в економічній, соціальній та інших сферах їх спільних інтересів".

В обох радах рішення ухвалюються консенсусом. Одночасно "кожна держава може оголосити про свою незацікавленість у даному питанні, що не можна розглядати як перешкоду прийняттю рішення." Ця умова, в колишній Раді Економічної Взаємодопомоги, була відома під назвою "Принцип зацікавленої сторони". Він використовувався, аби усунути проблему вето і служив для задоволення, як тих, хто був заінтересований в тісному співробітництві, так і інших. Ця умова широко використовується в Співдружності - відносно небагато документів підписано усіма членами СНД.

Офіційним місцем перебування координуючих органів СНД є м. Мінськ (Білорусь), де знаходяться Виконавчий секретаріат, Економічний суд СНД та деякі галузеві органи.

Всього в рамках СНД створено понад 90 статутних, міждержавних, міжгалузевих і галузевих органів, з них Україна бере участь у 58. Більшість органів СНД знаходиться в Росії.

В Україні працюють такі органи СНД:

- Робоча група Міждержавної науково-технічної ради,

- Міждержавна рада з науково-технічної інформації ;

- Рада з питань туризму.

Українська частка у фінансуванні СНД становить 14 %.

Для координації економічної діяльності у сферах цінової, податкової та бюджетної політики спочатку було створено Економічний союз, куди Україна і Туркменистан входили на правах асоційованого члена. Восени 1994p. його було перетворено на Міждержавний економічний комітет (МЕК), до президії якого увійшли віце-прем'єри держав--учасниць СНД. Україна увійшла до МЕК на повних правах.

Міжпарламентська ассамблея держав--учасниць СНД (МПА) створена Угодою від 27 березня 1992p. як консультативний орган для обговорення питань і розгляду проектів документів, які представляють спільний інтерес. Спочатку цю Угоду підписали керівники парламентів семи країн СНД. Молдова і Туркменистан були відсутні на зустрічі.Азербайджан та Україна виступили спостерігачами. Пізніше до Угоди приєдналися й інші країни. Україна стала членом МПА 3 березня 1999p., коли Верховна Рада прийняла відповідну постанову. В роботі 13-ї сесії МПА, яка відбулася 2-3 квітня 1999p., українська парламентська делегація вперше взяла участь як повноправний член.

МПАСНД складається з парламентських делегацій країн СНД, склад яких оновлюється перед кожним новим засіданням МПА, і приймає виключно рекомендаційні акти. Всі делегації мають рівні права, кожна з них має один голос, рішення приймаютьсяконсенсусом, керівники делегацій голосують почергово.

Основними органами МПА є :

а) Рада МПА СНД (складається з керівників парламентських делегацій);

б) Комісії МПА:

1) з правових питань;

2) з питань економіки тафінансів;

3) з питань соціальної політики та прав людини;

4) з питань навколишнього середовища;

5) з питань безпеки;

в) Секретаріат Ради -- постійно діючий орган (складається з експертів та технічних працівників).

Однією з головних функцій МПА є уніфікація законодавчої бази і зближення національних законодавств, що здійснюється розробкою рекомендаційних(модельних) законодавчих актів, які потім пропонуються на затвердження національним парламентам. Висувалась пропозиція щодо формування МПА прямими виборами громадян країн СНД (на зразок Європарламенту), але вона не мала підтримки. Проте ідея перетворення Асамблеї на щось більше, ніж просто«консультативний інститут», не відкинута, про що свідчить прийняття 26 травня1995 р. у Мінську Конвенції про МПА СНД, де передбачається, зокрема, що МПА матиме повноваження укладати міжнародні договори від імені держав-учасниць. Пленарні засідання МПА відбуваються не менш як двічі на рік. Місце роботи МПА --Санкт-Петербург, Таврійський палац.

Міждержавний банк керує питаннями платіжного обігу та кліринговими розрахунками між державами-членами.

Виконавчий секретаріат СНД здійснює організаційну та технічну підготовку засідань Ради глав держав, Радиглав урядів і Міждержавного економічного комітету, а також, за необхідності, й інших органів. До його компетенції входить підготовка пропозицій для реалізації рішень, підготовка відповідних документів (переважно з економічних та соціальних питань), збір та опрацювання інформації для глав держав і Міждержавного економічного комітету, правова експертиза проектів документів, що готуються для керівних органів СНД.

Робочою мовою Співдружності є російська мова (ст. 33 Статуту).

Місцем перебування більшості постійно діючих органів СНД, у тому числі Координаційно-консультативного комітету, Виконавчого секретаріату, Економічного суду та Комісії з прав людини, є місто Мінськ.

На підставі Статуту СНД розрізняються держави -- засновники Співдружності -- це держави, які підписали та ратифікували Угоду про утворення СНД та Протокол до неї до моменту прийняття цього Статуту, та держави -- члени Співдружності - це ті держави-засновники, які беруть на себе зобов'язання за Статутом протягом одного року після його прийняття Радою голів держав (тобто до 22 січня 1994 р.).

Не зовсім зрозумілим є сенс виокремлення особливої категорії держав-учасниць, оскільки у різних статтях Статуту використовується лише термін «держави-члени», та, судячи за змістом, тут маються на увазі всі держави, що є членами СНД, незалежно від моменту прийняття на себе зобов'язань за Статутом.

Передбачається можливість участі держав в окремих видах діяльності Співдружності на правах асоційованих членів. Припускається вихід держави зі складу Співдружності за умов повідомлення про такий намір за 12 місяців до виходу.

2.3 НАПРЯМКИ ДІЯЛЬНОСТІ СНД

До сфер загальної діяльності держав-членів СНД, "реалізованих на основі рівності через спільні координаційні інститути", належать: забезпечення прав та основних свобод людини, координування зовнішньополітичної діяльності, співробітництво в створенні та розвитку спільного економічного простору і спільної митної політики, співробітництво в розвитку систем транспорту та комунікацій, охорона здоров'я та навколишнього середовища, вирішення питань соціальної і міграційної політики, боротьба з організованою злочинністю, співробітництво в галузі оборонної політики і захисту зовнішніх кордонів Співдружності.

Законодавчою основою стосунків між державами Співдружності є багатосторонні і двосторонні угоди.

Стосунки між членами СНД будуються на основі принципів поваги до суверенітету, непорушності кордонів, невикористання сили чи загроза сили, домінування міжнародного права в стосунках між державами, невтручання в справи інших країн, добросусідське виконання своїх обов'язків, як членів Співтовариства , взаємодопомога та "духовна єдність" їх народів.

У розділі про колективну безпеку члени СНД зобов'язуються дотримуватися узгодженої політики з галузях міжнародної безпеки, роззброєння та формування збройних сил. В разі загрози безпеці країні-члену СНД чи міжнародному миру, вони погоджуються координувати свої позиції і вдатися до заходів, спрямованих на усунення загрози. Крім того, вони мають забезпечувати стабільність на зовнішніх кордонах Співдружності і, на основі спільних угод, координувати діяльність своїх прикордонних військ.

Щодо співробітництва в економічній, соціальній і юридичній галузях, країни-члени СНД погоджуються брати участь у формуванні спільного економічного простору на основі ринкових відносин та вільного пересування товарів, послуг, капіталу та робочої сили.

Вони погоджуються координувати соціальну політику, сприяти розвитку торгівлі та економічних зв'язків між державами-членами Співдружності, розвивати спільний інформаційний простір, співробітничати у спільних проектах в галузях науки і техніки, освіти, охорони здоров'я, культури і спорту.

Країни-члени СНД укладатимуть угоди про юридичну допомогу та сприятимуть гармонізації своїх національних законодавств.

Можна стверджувати, роки існування СНД засвідчили, що як політики, так і вчені-практики у своїй більшості усвідомили, що позбутися розладу національних економік, отримати перевагу від їх інтеграції на новій основі допомогло б погодження новими незалежними державами політики на головних напрямах реформ, які в них проводяться.

Важливу роль в цьому зв'язку повинні зіграти створені зони вільної торгівлі, митного і платіжного союзів та налагодження активних ділових зв'язків з новими торговельно-промисловими партнерами як на регіональній, так і на багатосторонній основі.

Необхідне також дальше звільнення від тарифних бар'єрів, ліцензій, квот, виключення прояву протекціонізму і торговельних обмежень.

Багато належить зробити для зближення політики конкуренції, торговельних режимів і правил торгівлі, вирішення практичних проблем транзитних перевезень.

Для корінного покращання роботи у галузі платежів і фінансування виробничих програм необхідні заходи із зміцнення комерційних банків, створення ринку регіональних валют, відміни обмежень на обмін валюти в межах СНД, надання підтримки в становленні національних валютних ринків. Із зміцненням СНД, безумовно, повинен відбутися ріст інтеграції цих країн в європейську і світову економіку.

CПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. `Ukraine at the Cross-roads' by Olexander Potekhin. The Olof Palme International Center, Stockholm, 1996

(`Україна на роздоріжжі')

2. `Ukraine'. Country profile. Sofia 1996

(`Україна'. Нарис країни)

3. `Підтекст'. Політико-аналітичний тижневик Фонду підтримки національної безпеки

4. `Рейтинг'. Аналітично-інформаційний огляд

5. `Український географічний журнал'

Газети:

6. `Зеркало недели'

7. 'Деловая Украина'

8. `Мегаполіс України'

9. `Урядовий кур'єр'

10. Балабін В. В., Плахотнік О. В., Безносюк О. О. та ін. Міжнародні неурядові організації. - К.: Логос, 2009.

11. Відносини Україна - НАТО: економічні аспекти. - К. : ІТС, 2003.

12. Дергачов О. П., Корендович В. С., Мітряєва С. І. та ін. Україна на шляху до НАТО: через радикальні реформи до набуття членства - К. : Видавничий дім "Стилос", 2004.

13. Савчук І. Міжнародні організації. - К.: Шк. світ, 2007.

14. Копійка В. В., Шинкаренко Т. І. Європейський Союз: заснування і етапи становлення. - К.: Видавничий Дім "Ін Юре", 2001.

15 .Права людини. Міжнародні договори України -К., 1992.
16.Україна на міжнародній арені. К., 1993.

17. Андрій Загорський та ін. "Співдружність Незалежних Держав: Розвиток та перспективи", Німецький Інститут країн Сходу і міжнародних досліджень, N-50, 1992 рік, стор. 8-9.

18. Тексти угоди про статус економічного суду Співдружності незалежних Держав та супровідного статуту суду див. "Закон", січень 1993 року, стор. 37-38 та 40.

19. "Правда України", 5 березня 1993 року.