Найбільш суттєвим наслідком приватизації в Україні слід визнати формування потужного недержавного сектору, який визначальним чином впливає на розвиток національної економіки. У свою чергу в межах недержавного сектору слід виділити як приватизовані (роздержавлені) підприємства, а також і ті, вирішальним чинником функціонування яких є розвиток підприємницької діяльності. І якщо в перші роки саме приватизація надала потужний імпульс розвитку недержавного сектору, перш за все в сфері малого бізнесу, а також стосовно створення акціонерних товариств, то згодом саме вона забезпечила подальший вторинний розвиток недержавного сектору [43].

Основною стратегією приватизації у країнах, що мають розвинену ринкову економіку, є санація (відновлення) економіки підприємств за рахунок приватних інвестицій, а не отримання прибутку державою. Тому перехід більшої частини виробничих підприємств у приватну власність (так, до середині 2010 р. в недержавний сектор було переведено 75,7 % обсягу виробництва в Україні), як правило, зумовлює подальше поліпшення та розвиток економічної ситуації в країні. Проте, переслідуючи мету покращити виробництво, на жаль, держава не забезпечила приватизацію механізмами залучення реальних інвесторів у сферу функціонування колишньої державної власності.

Сучасний етап приватизації характеризується новими пріоритетами, оскільки мала приватизація вже майже завершена, в основному приватизовано також майно середніх державних підприємств, а на порядку денному стоїть питання приватизації стратегічно важливих і крупних державних підприємств. У зв'язку з цим основною метою приватизації є вирішення складного завдання: забезпечення підвищення соціально-економічної ефективності виробництва, залучення коштів на структурну перебудову економіки. Вирішення цих завдань має забезпечити:

- індивідуальна приватизація, що здійснюється на принципах: максимальної економічної ефективності; вибору найбільш оптимальних способів приватизації; індивідуального підходу до приватизації; створення умов для концентрації управління в руках промислового інвестора (вітчизняного чи іноземного інвестора або їх об'єднання, які заінтересовані у збереженні частки підприємства на ринку відповідної продукції та мають реальні важелі щодо управління підприємством та виконання ним інвестиційних зобов'язань);

- застосування переважно конкурентних способів приватизації, що мають забезпечити продаж об'єктів приватизації за максимальною ціною .та з покладенням на покупця інвестиційних зобов'язань (щодо застосування новітніх технік і технологій, модернізації виробництва, збереження та збільшення частки підприємства на ринку певного товару, підвищення конкурентоспроможності товарів, робіт, послуг приватизованого підприємства тощо) і здійснення приватизації виключно за грошові кошти (національну та іноземну валюту, що визнається конвертованою Національним банком України).

Проте в процесі приватизації має бути забезпечена і її соціальна спрямованість, що віддзеркалюється в таких принципах приватизації, як: законність; державне регулювання та контроль за приватизаційними процесами та післяприватизаційною діяльністю підприємств; додержання антимонопольно-конкурентного законодавства; надання пільг членам трудових колективів підприємств, що приватизуються, в т. ч. пріоритетного права на придбання майна (акцій) своїх підприємств; інформування громадськості про приватизаційні процеси та прийняття органами приватизації відповідних рішень та ін [63].

Реформування вітчизняної економіки - одне із стратегічних напрямів державної економічної політики, безпосередньо пов'язане з відносинами власності, правовим статутом суб'єктів господарських відносин, антимонопольно-конкурентним регулюванням. Зазначені питання відповідно до Конституції України (ст. 92) мають регулюватися державою і, як правило, у формі закону.

Саме тому формування ефективного правового поля займає провідне місце в системі завдань державного управління приватизаційними процесами в Україні.

Приватизаційне законодавство почало формуватися на початку 90-х років і на сьогодні налічує велику кількість нормативно-правових актів різної юридичної сили. Проте слід мати на увазі, що приватизаційне законодавство складається з трьох гілок:

- законодавство про приватизацію майна державних підприємств та організацій, державних часток в майні господарських організацій зі змішаною формою власності;

- законодавство про приватизацію земельних ділянок;

- законодавство про приватизацію державного житлового фонду.

Хоча всі ці гілки приватизаційного законодавства тісно між собою пов'язані, проте інститутом господарського законодавства є перша з вищеназваних гілок [60].

Система законодавства про приватизацію майна державних і комунальних підприємств та організацій, державних часток у майні господарських організацій зі змішаною формою власності (далі - законодавство про приватизацію державного майна) складається з таких нормативно-правових актів:

- Закони України: «Про приватизацію державного майна»; «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)»; «Про приватизаційні папери; Про приватизацію державного житлового фонду»; «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі»; «Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації»; «Про Державну програму приватизації»; «Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва»;

- Укази Президента України, серед яких виділяються: Указ «Про єдину систему органів приватизації в Україні»; «Про забезпечення гласності в процесі приватизації державного майна»; «Про корпоратизацію підприємств»;

- Постанови Верховної Ради України: «Про Державну програму приватизації майна державних підприємств»; «Про вдосконалення механізму приватизації в Україні і посилення контролю за її проведенням»; «Про Концепцію роздержавлення і приватизації підприємств, землі та житлового фонду»; «Про затвердження Методики оцінки майна» та ін.

Безумовно найважливіше місце в системі приватизаційного законодавства посідають Закони України, які визначають основні засади, принципи та механізми реалізації приватизаційних процесів.

Так, Закон України «Про приватизацію державного майна» від 04.03.1992 № 2163-XII регулює правові, економічні та організаційні основи приватизації державного майна та майна, що належить Автономній Республіці Крим, з метою створення багатоукладної соціально орієнтованої ринкової економіки України [44]. Стаття 3 цього закону визначає, що законодавство України про приватизацію складається з цього Закону, інших законів України з питань приватизації. Дія цього Закону не поширюється на: приватизацію об'єктів державного житлового фонду, у тому числі гуртожитків, а також об'єктів соціально-культурного призначення, що фінансуються з державного бюджету, в тому числі об'єктів сфери охорони здоров'я, за винятком тих, які належать підприємствам, що приватизуються, крім закладів охорони здоров'я, майно яких вноситься до статутного капіталу публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування"; внесення майна залізничного транспорту загального користування до статутного капіталу публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування, що утворюється відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" [44].

Закон України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» від 06.03.1992 № 2171-XII встановлює правовий механізм приватизації єдиних майнових комплексів невеликих державних підприємств шляхом їх відчуження на користь одного покупця одним актом купівлі-продажу [45].

Сферою застосування зазначеного закону є галузі, які підлягають першочерговій приватизації: переробна і місцева промисловість, промисловість будівельних матеріалів, легка і харчова промисловість, будівництво, окремі види транспорту, торгівля і громадське харчування, побутове обслуговування населення, житлово-експлуатаційне і ремонтне господарство. В законі визначаються і об'єкти малої приватизації, серед яких зокрема:

- єдині майнові комплекси державних підприємств та їх структурних підрозділів, які можуть бути виділені в самостійні суб'єкти господарювання - юридичні особи (у тому числі ті, що передані в оренду, перебувають у процесі реструктуризації), на яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує 100 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за такий період не перевищує 70 мільйонів гривень та/або вартості майна яких недостатньо для формування статутного капіталу акціонерного товариства, у тому числі разом із земельними ділянками державної власності, на яких вони розташовані (група А);

- окреме індивідуально визначене майно, в тому числі разом із земельними ділянками державної власності, на яких таке майно розташовано (група А);

- об'єкти незавершеного будівництва, законсервовані об'єкти, в тому числі разом із земельними ділянками державної власності, на яких вони розташовані (група Д);

- об'єкти соціально-культурного призначення, в тому числі разом із земельними ділянками державної власності, на яких вони розташовані, крім тих, що не підлягають приватизації (група Ж) [45].

Закон України «Про приватизаційні папери» від 06.03.1992 № 2173-XII визначає поняття і види приватизаційних паперів, умови та порядок їх випуску, розміщення серед громадян України, обліку, використання та погашення. [46]. Відповідно до цього закону приватизаційні папери - це особливий вид державних цінних паперів, які засвідчують право власника на безоплатне одержання у процесі приватизації частки майна державних підприємств, державного житлового фонду, земельного фонду.

Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19.06.1992 № 2482-XII визначає правові основи приватизації державного житлового фонду, його подальшого використання і утримання. Метою приватизації державного житлового фонду є створення умов для здійснення права громадян на вільний вибір способу задоволення потреб у житлі, залучення громадян до участі в утриманні і збереженні існуючого житла та формування ринкових відносин [47].

Приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України. При цьому під Державним житловим фондом - розуміється житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.

Відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19.06.1992 № 2482-XII до об'єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, які використовуються громадянами на умовах найму. Не підлягають приватизації: квартири-музеї; квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, розташовані на територіях закритих військових поселень, підприємств, установ та організацій, природних та біосферних заповідників, національних парків, ботанічних садів, дендрологічних, зоологічних, регіональних ландшафтних парків, парків-пам'яток садово-паркового мистецтва, історико-культурних заповідників, музеїв; квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, що перебувають в аварійному стані (в яких неможливо забезпечити безпечне проживання людей); квартири (кімнати, будинки), віднесені у встановленому порядку до числа службових, а також квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, розташовані в зоні безумовного (обов'язкового) відселення, забрудненій внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС [47]. Приватизація квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, включених до плану реконструкції поточного року, здійснюється після її проведення власником (володільцем) будинку (гуртожитку). Наймачі, які проживали у квартирах (будинках), житлових приміщеннях у гуртожитках до початку реконструкції, після проведення реконструкції мають пріоритетне право на приватизацію цих квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках. Одноквартирні будинки, а також квартири в будинках, житлові приміщення у гуртожитках, включених до планів ремонту, можуть бути приватизовані до його проведення за згодою наймачів з наданням їм відповідної компенсації у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

При цьому відповідно до ст. 3 вказаного вище закону приватизація здійснюється шляхом:

- безоплатної передачі громадянам квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім'ї та додатково 10 квадратних метрів на сім'ю;

- продажу надлишків загальної площі квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках громадянам України, що мешкають в них або перебувають в черзі потребуючих поліпшення житлових умов.

Передача у власність громадян житлових приміщень у гуртожитках здійснюється з одночасною передачею їм у спільну сумісну власність допоміжних приміщень (приміщень загального користування). [47].

Закон України «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі» від 10.07.1996 № 290/96-ВР визначає особливості правового регулювання приватизації державного майна в агропромисловому комплексі [48]. Приватизація майна в агропромисловому комплексі здійснюється відповідно до законодавства України з питань приватизації з урахуванням особливостей, визначених законодавством. Згідно з цим законом здійснюється приватизація майна підприємств та організацій, для яких основними видами діяльності є виробництво сільськогосподарської продукції, продукції рибного та лісового господарства, їх переробка і реалізація, виконання робіт та надання послуг сільськогосподарським товаровиробникам.

Законом України «Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» від 07.07.1999 № 847-XIV затверджується перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, згідно з додатком 1, а також перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, але можуть бути корпоратизовані, згідно з додатком 2. крім того відповідно до цього Закону не підлягають приватизації запаси державного резерву незалежно від його місцезнаходження, а також підприємства, установи і організації та інші об'єкти, що входять до системи державного резерву [49].

Закон України «Про Державну програму приватизації» від 13.01.2012 № 4335-VI затверджує Державну програму приватизації на 2012-2014 роки [50].

Державна програма приватизації - це складова частина програми створення ринкової економіки України. Програму розроблено відповідно до Концепції роздержавлення і приватизації підприємств, землі та житлового фонду, законів України "Про приватизацію майна державних підприємств" , "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" , "Про приватизаційні папери" . Програма передбачає досягнення таких головних цілей:

- зміну відносин власності на засоби виробництва з метою їх якісного відтворення та ефективного використання;

- створення прошарку недержавних власників як основи багатоукладної соціально орієнтованої економіки;

- структурну перебудову економіки;

- стабілізацію економічного становища;

- розвиток конкуренції та обмеження монополізму;

- залучення іноземних інвестицій [51].

Приватизація як широкомасштабний соціально-економічний проект трансформації державної власності, реалізацію якого було розпочато в Україні в 1992 році, мала на меті у стислі строки забезпечити стратегічні позиції приватної власності в національній економіці. Процес приватизації державного майна сприяв накопиченню об'єктів приватної власності, зробив незворотним ринкові перетворення.

Водночас в Україні не сформувалася ефективна система відносин власності, яка забезпечила б оптимальне використання національного економічного потенціалу та сприяла б досягненню цілей і виконанню завдань соціально-економічного розвитку. Процес приватизації триває майже 20 років.

Метою Державної програми приватизації майна державних підприємств на 2012-2014 роки є сприяння оптимізації частки державного сектору економіки в умовах ринку, підвищення ефективності економіки та посилення її конкурентоспроможності. Програма виконується шляхом:

- забезпечення високих темпів приватизації об'єктів державної власності, щодо яких не встановлено заборону та обмеження на приватизацію і які є надлишковими для виконання державою своїх функцій, не користуються попитом у покупців, є збитковими та малорентабельними;

- застосування індивідуальних засад приватизації підприємств, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, підприємств з ознаками домінування на загальнодержавному ринку товарів (робіт, послуг) і таких, що потребують спеціального підходу у зв'язку з тим, що використовують у процесі виробництва унікальні ресурси та нематеріальні активи (група Г);

- сприяння залученню до приватизації земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти державної власності, що підлягають приватизації;

- скорочення обмежень щодо приватизації об'єктів державної власності за умови, що зазначене негативно не вплине на виконання державою своїх функцій, а також не створить небезпеки для соціально-економічних та екологічних умов життєдіяльності суспільства;

- залучення до приватизації інвесторів, заінтересованих у довгостроковому розвитку підприємств після приватизації;

- підвищення рівня привабливості приватизації для інвесторів, формування позитивного іміджу приватизації в Україні та світі [51].

Закон України «Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва» від 14.09.2000 № 1953-III спрямований на вдосконалення механізму та прискорення приватизації об'єктів незавершеного будівництва [52]. Цей закон визначає особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва, що перебувають у державній власності, включаючи законсервовані об'єкти, а також за ініціативою органів, уповноважених управляти відповідним державним майном, об'єктів незавершеного будівництва, що утримуються на балансах підприємств, які не підлягають приватизації.

Відчуження об'єктів незавершеного будівництва, що є в комунальній власності, регулюється положеннями цього закону і здійснюється органами місцевого самоврядування. Державні органи приватизації здійснюють відчуження об'єктів незавершеного будівництва, що є в комунальній власності, якщо органами місцевого самоврядування були делеговані державним органам приватизації відповідні повноваження. До питань приватизації або відчуження об'єктів незавершеного будівництва, які перебувають у державній або комунальній власності, не врегульованих цим Законом, застосовуються положення законодавства України про приватизацію та місцеве самоврядування.

Ще раз акцентуємо увагу на тому, що не все державне майно може бути об'єктом приватизації. Насамперед, це стосується майна, що має загальнодержавне значення, зокрема:

- об'єкти, які забезпечують виконання державою її функцій, обороноздатності, економічної незалежності, а також об'єкти права власності Українського народу, майно, що становить матеріальну основу державного суверенітету України;

- об'єкти, діяльність яких забезпечує соціальний розвиток, збереження та підвищення культурного, наукового потенціалу, духовних цінностей;

- об'єкти, контроль за діяльністю яких з боку держави гарантує захист громадян від наслідків впливу неконтрольованого виготовлення, використання або реалізації небезпечної продукції, по слуг або небезпечних виробництв;

- об'єкти, які забезпечують життєдіяльність держави в цілому. Розгорнутий перелік таких об'єктів дається в ч. 2 ст. 5 Закону «Про приватизацію державного майна» та Законі від 07.07.1999 р. «Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації», в який щорічно вносяться зміни.

При цьому суб'єктами приватизації відповідно до ст. 6 Закону «Про приватизацію державного майна» є: державні органи приватизації; покупці (їх представники); посередники.

До системи державних органів приватизації належать: Фонд державного майна (ФДМ) України, його регіональні відділення та представництва, органи приватизації в Автономній Республіці Крим. На державні органи приватизації покладено виконання функцій власника державного майна у процесі його приватизації, в т. ч. здійснення у межах наданої компетенції повноважень щодо:

- здійснення повноважень власника державного майна в процесі його приватизації;

- зміни організаційно-правової форми державних унітарних підприємств;

- створення комісій з приватизації;

- затвердження планів приватизації майна, що перебуває в державній власності, та планів розміщення акцій ВАТ у процесі приватизації;

- укладення угод приватизації, в т. ч. договорів купівлі-продажу державного майна в процесі його приватизації;

- контролю виконання умов договорів купівлі-продажу державного майна, включаючи й умови післяприватизаційної експлуатації підприємств.

Покупцями в процесі приватизації можуть бути особи, перехід права власності до яких може забезпечити досягнення цілей приватизації. Ст. 8 Закону “Про приватизацію державного майна” серед потенційних покупців зазначає: громадян України (крім працівників державних органів приватизації"), іноземних громадян, осіб без громадянства; у разі спільної участі кількох (багатьох) громадян (в т. ч. членів трудового колективу державного підприємства) в приватизації одного об'єкта вони мають створити господарське товариство;

- юридичні особи, зареєстровані на території України (крім органів державної влади та юридичних осіб, у майні яких частка державної власності перевищує 25%);

- юридичні особи інших держав (підприємства та організації, створені відповідно до вимог законодавства іншої, ніж Україна, держави).

Державна програма приватизації закріплює одним з пріоритетів приватизації індивідуальну приватизацію, серед ознак якої - продаж промисловому інвесторові пакета акцій, що забезпечує контроль над приватизованим підприємством і, відповідно, - можливість покладення на такого інвестора відповідальності за недотримання інвестиційних зобов'язань післяприватизаційної експлуатації підприємства за договором купівлі-продажу. Приватизація майна державних підприємств здійснюється в передбаченому законом порядку, який включає такі етапи:

- опублікування списку об'єктів, які підлягають приватизації, у виданнях державних органів приватизації, місцевій пресі;

- прийняття державним органом приватизації рішення про приватизацію об'єкта, виходячи із завдань Державної програми приватизації чи на підставі поданої заяви потенційного покупця;

- опублікування інформації про прийняття рішення про приватизацію об'єкта;

- проведення аудиторської перевірки фінансової звітності підприємства, що приватизується (за винятком об'єктів малої приватизації);

- затвердження державним органом приватизації протягом місяця з дня прийняття рішення про приватизацію об'єкта складу комісії з приватизації об'єкта; основне призначення цієї комісії - розробка проекту плану приватизації (плану розміщення акцій відкритого акціонерного товариства, створеного на базі державного підприємства в процесі його приватизації");

- затвердження державним органом приватизації плану приватизації або плану розміщення акцій ВАТ, створених у процесі приватизації та корпоратизації;

- реалізація зазначеного плану та укладення відповідно до нього договорів купівлі-продажу об'єктів (об'єкта) приватизації; пріоритет надається конкурентним способам приватизації, що передбачають конкуренцію покупців (конкурси, аукціони); неконкурентні способи (викуп об'єкта приватизації) застосовуються: щодо реалізації членами трудового колективу підприємства, що приватизується, свого переважного права на придбання акцій підприємства в межах визначеної законом суми (45 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян) на пільгових засадах (за половину їх номінальної вартості); щодо майна, не проданого на конкурсі, аукціоні; щодо об'єкта малої приватизації, зданого в оренду, якщо умовами договору оренди, укладеного до набуття чинності Законом “Про оренду державного та комунального майна”, був перед бачений викуп; якщо такий спосіб приватизації передбачений альтернативним планом приватизації, затвердженим державним органом приватизації;

- контроль за виконанням покупцями умов угод приватизації, включаючи й інвестиційні зобов'язання. Останній етап є досить відповідальним, за його результатами державні органи приймають рішення про застосування відповідних форм та видів відповідальності, якщо з'ясовується порушення покупцем взятих зобов'язань.

Приватизаційним законодавством передбачаються три основні форми відповідальності за порушення угод приватизації: відшкодування збитків; сплата неустойки (штрафу, пені); оперативно-господарські санкції (відмова від пролонгації договору, розірвання договору тощо).

2.2 Інституційне забезпечення процесу приватизації державного майна в Україні та проблема ефективності цієї процедури

державний майно правовий приватизація

Управління процесами приватизації в Україні з самого початку ускладнювалось цілою низкою чинників, які призводили як до сповільнення її темпів, так і до зниження ефективності.

По-перше, вона проходила в умовах гострої політичної боротьби. Це завадило створити достатньо логічну і послідовну стратегічну схему приватизації, породжувало повільне просування до виконавчих органів, з метою досягти необхідних нормативно-правових актів. При цьому значні сфери приватизаційних процесів випадали з-під контролю держави.

По-друге, на весь хід приватизації негативний вплив спричинив високий рівень корумпованості державного апарату. Хоч корупція властива всім державно організованим суспільствам збіг у часовому просторі формування нового державного апарату (і, відповідно, його слабкості) після одержання Україною незалежності, по суті повної відсутності інституцій громадянського суспільства і розгортання приватизації дали, зрештою, необмежені можливості для тіньового розподілу державного майна.

По-третє, сам стан народного господарства України - нераціональна галузева структура, обтяженість підприємствами військово-промислового комплексу ускладнювали процеси трансформації відносин власності, призводили до великих матеріальних втрат. По-четверте, правова та економічна ситуація в Україні - в цілому (бюрократична тяганина, хабарництво та безвідповідальність чиновників) та у сфері приватизації - зокрема, відштовхнули від участі в легітимній приватизації іноземний капітал. Це, по суті, припинило іноземне інвестування, запозичення досвіду використання нових технологій поставило певні бар'єри між українським та світовим господарством. Проте, приватизація в Україні відбулася, хоч її темпи і наслідки значною мірою відрізняються від тих, якими їх вбачили на її початку ініціатори ринкових реформ. Вона суттєво стала єдиним блоком ринкових макроекономічних перетворень, який здійснюється порівняно динамічно, відіграє авангардну роль, створюючи корпоративний сектор економіки, ринкову інфраструктуру, шар дрібних власників, систему фінансових небанківських посередників, ліквідовує державну монополію у виробничій та фінансовій сферах економіки.

Приватний сектор в Україні відчутно впливає на економічну ефективність та зростання виробництва. Проте і на поточний момент приватизація в Україні має багато проблем. Серед них треба виокремити проблему відкритості та прозорості приватизаційних процесів. Вона залишається больовою точкою всієї системи соціально-економічних процесів. Останнім часом великого значення набула так звана проблема реприватизації - проблема повернення у державну власність і повторного продажу підприємств, які приватизувались з порушенням чинного законодавства. Тому приватизація, як і будь-який соціальний процес, потребує подальших досліджень і удосконалень.

Водночас, необхідно наголосити: досвід показує, що державний апарат як замкнута система неспроможний до самоочищення від корупції, тіньової діяльності, потягу до привласнення майна, наданого йому в розпорядження. Тому, для кардинальних зрушень у детінізації приватизаційного процесу необхідно якомога ширше залучати до нього громадськість у найрізноманітніших формах - створення дорадчих, консультаційних, інформаційних тощо комітетів, спілок, через які суспільство буде здійснювати контроль та стимулюватиме прозорість цього процесу [60].

Враховуючи загальну спрямованість державної політики на роздержавлення та забезпечення існування різноманітних форм власності, на цьому етапі особливо важливим стало питання про утворення спеціального органу державної влади, який би забезпечував здійснення єдиної та ефективної політики у сфері роздержавлення (відчуження об'єктів державної власності). З перших же років незалежності таким органом було визначено Фонд державного майна України. На створений в 1991 році Постановою Кабінету Мiнiстрiв Української РСР № 158 Фонд державного майна України було покладено здійснення повноважень щодо організації роботи та оформлення переходу в юрисдикцію Української РСР державних підприємств і організацій союзного підпорядкування, визначення форм і порядку зміни державної власності, нагляду за ефективністю використання і здійснення акціонування державного майна УРСР [61].

В 1992 році нормативно-правовим актом, яким було визначено правовий статус Фонду, стало Тимчасове положення про Фонд державного майна України, затверджене Постановою Верховної Ради України від 7 липня 1992 року № 2558-XII. Основними завданнями Фонду згідно з цим Положенням є: захист майнових прав України на її території та за кордоном; здійснення прав розпорядження майном державних підприємств у процесі їх приватизації, створення спільних підприємств; здійснення повноважень щодо організації та проведення приватизації майна підприємств, яке перебуває у загальнодержавній власності; здійснення повноважень орендодавця майна державних підприємств і організацій, їх структурних підрозділів; сприяння процесові демонополізації економіки і створенню умов для конкуренції виробників. Відповідно до цього Положення Фонд визначено державним органом, який здійснює державну політику в сфері приватизації державного майна. Але поряд з цим повноваження в сфері приватизації не стали виключною компетенцією Фонду державного майна, оскільки Положенням до компетенції Фонду віднесено і такі повноваження, що не пов'язані із процесом приватизації: участь у створенні спільних підприємств; здійснення повноважень орендодавця майна державних підприємств і організацій, їх структурних підрозділів; участь у створенні спільних підприємств, до статутного фонду яких передається майно, що є загальнодержавною власністю; участь у розробці проектів нормативних актів з питань управління майном, що є у державній власності, а також у розробці і укладенні міждержавних угод з питань власності та використання державного майна.

Законом України від 4 березня 1992 року № 2163-XII "Про приватизацію державного майна" було закріплено статус Фонду державного майна України як органу, що здійснює державну політику в сфері приватизації. При цьому слід відмітити, що у новій редакції цього Закону України (Закон України від 19 лютого 1997 року N 89/97-ВР) передбачено, що Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва у районах і містах, органи приватизації в Автономній Республіці Крим діють на підставі Закону України "Про Фонд державного майна України", цього Закону, інших законів України з питань приватизації.

Проте окремий закон про Фонд державного майна України було прийнято лише в 2012 році [53].

Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об'єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об'єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності. Фонд державного майна України відповідальний перед Президентом України. Діяльність Фонду державного майна України спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Особливості спеціального статусу Фонду державного майна України визначаються Конституцією та законами України, актами Президента України і полягають в особливому порядку призначення на посаду та звільнення з посади Голови Фонду державного майна України.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про Фонд державного майна України» до основних завдань Фонду належать [53]:

- реалізація державної політики у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності;

- організація виконання Конституції та законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, інших актів законодавства та здійснення контролю за їх виконанням;

- управління об'єктами державної власності, зокрема корпоративними правами держави у статутних капіталах господарських товариств, щодо яких прийнято рішення про приватизацію та затверджено план приватизації або план розміщення акцій; товариств, утворених у процесі перетворення (у тому числі шляхом корпоратизації) державних підприємств, що належать до сфери його управління, а також товариств, утворених за участю Фонду державного майна України;

- захист майнових прав державних підприємств, установ та організацій, а також корпоративних прав держави на території України та за її межами;

- здійснення контролю у сфері організації та проведення приватизації державного майна, відчуження державного майна у випадках, встановлених законодавством, передачі державного майна в оренду та користування; повернення у державну власність державного майна, що було приватизоване, відчужене або вибуло з державної власності з порушенням законодавства; управління корпоративними правами держави, які перебувають у сфері його управління;

- державне регулювання у сфері оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності;

- сприяння процесу демонополізації економіки і створенню умов для конкуренції виробників;

- співробітництво з міжнародними організаціями у реалізації державної політики у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна у межах покладених на нього повноважень, управління корпоративними правами держави, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.

Відповідно до Закону України «Про Фонд державного майна України» Фонду має досить широкі повноваження. Так, зокрема у сфері нормативного забезпечення він:

- розробляє та вносить в установленому порядку Кабінету Міністрів України проекти законів та інших нормативно-правових актів;

- видає власні нормативно-правові акти;

- бере участь у: розробленні проектів міжнародних договорів з питань державної власності та її використання тощо;

- здійснює співробітництво з міжнародними організаціями, державними органами і неурядовими організаціями іноземних держав з питань, що належать до його компетенції.

У сфері приватизації Фонд державного майна України:

- розробляє разом з іншими центральними органами виконавчої влади та забезпечує виконання державних програм приватизації;

- бере участь у: підготовці спільних проектів щодо фінансування міжнародними організаціями структурних перетворень в економіці держави, передприватизаційної підготовки, приватизації та післяприватизаційної підтримки підприємств; формуванні інвестиційної політики; змінює у процесі приватизації організаційну форму підприємств, що перебувають у державній власності;

- здійснює повноваження власника державного майна, у тому числі корпоративних прав, у процесі приватизації та контролює діяльність підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління;

- здійснює продаж державного майна в процесі його приватизації;

- підписує акти приймання-передачі державного майна, у тому числі акцій (часток, паїв), у процесі утворення господарських товариств;

- приймає рішення про приватизацію;

- утворює комісії з приватизації, інвентаризації, реструктуризації, конкурсні комісії з продажу;

- бере та передає функції управління майном державних підприємств;

- затверджує плани приватизації майна, що перебуває в державній власності, плани розміщення акцій акціонерних товариств у процесі приватизації, а також переліки об'єктів, що підлягають приватизації, крім тих, що мають стратегічне значення;

- укладає угоди щодо проведення підготовки об'єктів до приватизації та їх продажу, а також угоди щодо проведення екологічного аудиту об'єктів приватизації у випадках, передбачених законодавством;

- виступає з боку держави засновником та учасником підприємств, заснованих на базі об'єднання майна різних форм власності, або у разі придбання державою пакетів акцій (часток, паїв) в інших власників;

- представляє відповідно до законодавства інтереси України з питань визнання прав і регулювання відносин власності та використання державного майна, визначає право власності держави на розташоване на території України майно, майнові права та інші активи підприємств, установ та організацій колишнього союзного підпорядкування, які під час утворення господарських товариств передаються до їх статутного капіталу;

- здійснює контроль за виконанням умов договорів купівлі-продажу державного майна тощо [53].

У сфері управління корпоративними правами держави Фонд державного майна України: здійснює управління корпоративними правами держави, що перебувають у сфері його управління; проводить аналіз ефективності управління корпоративними правами держави, що перебувають у сфері його управління; бере участь у методологічному забезпеченні управління корпоративними правами держави;

- забезпечує погодження договорів застави та фінансових запозичень господарських товариств, що належать до сфери його управління;

- проводить моніторинг сплати дивідендів до Державного бюджету України господарськими товариствами, що належать до сфери його управління;

- проводить моніторинг фінансово-економічних показників діяльності господарських товариств, які належать до сфери його управління;

- здійснює реструктуризацію господарських товариств, у статутних капіталах яких корпоративні права держави перевищують 50 відсотків і які належать до сфери його управління;

- погоджує мирові угоди, плани санації і переліки ліквідаційних мас та зміни і доповнення до них у справах про банкрутство господарських організацій з корпоративними правами держави понад 50 відсотків їх статутного капіталу, які перебувають у процесі приватизації;

- бере участь у провадженні справ про банкрутство господарських товариств з корпоративними правами держави;

- за погодженням з Кабінетом Міністрів України приймає рішення про утворення державних холдингових компаній у процесі приватизації;

- утворює державні холдингові компанії;

- виступає засновником державних холдингових компаній у процесі приватизації державних підприємств;

- сприяє стабільному функціонуванню фондового ринку.

У сфері оренди державного майна Фонд:

- виступає орендодавцем цілісних (єдиних) майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутного капіталу господарських товариств у процесі приватизації (корпоратизації), що перебувають у державній власності;

- здійснює контроль за надходженням до Державного бюджету України плати за оренду державного майна;

- проводить інвентаризацію, оцінку цілісних (єдиних) майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів, що передаються в оренду Фондом державного майна України, а також нерухомого майна та майна, що не увійшло до статутного капіталу господарських товариств, утворених у процесі приватизації (корпоратизації), або виступає її замовником, укладає договори на проведення оцінки зазначеного майна та затверджує акти оцінки (висновки про вартість майна);

- здійснює контроль за використанням орендованих цілісних майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів, виконанням умов договорів оренди цілісних майнових комплексів державних підприємств тощо.

У сфері оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності Фонд державного майна України [53]:

- здійснює державне регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності та контроль за виконанням суб'єктами оціночної діяльності та оцінювачами вимог законодавства, а також за дотриманням єдності методичного та організаційного забезпечення оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності;

- організовує професійну підготовку оцінювачів, затверджує вимоги до керівників суб'єктів оціночної діяльності та оцінювачів, що працюють у їх складі; затверджує склад та порядок роботи екзаменаційних комісій з професійної підготовки оцінювачів, організовує їх роботу, затверджує програми навчання та складання іспитів;

- визнає статус організацій оцінювачів, їх об'єднань та здійснює контроль за додержанням ними правил громадського регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності;

- сприяє розвитку громадського регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності;

- сприяє створенню конкурентного середовища серед суб'єктів оціночної діяльності;

- забезпечує широке інформування суспільства з питань оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності, стану та особливостей ціноутворення на майно та майнові права тощо.

Крім того Фонд державного майна України:

- забезпечує відповідно до Закону України "Про управління об'єктами державної власності" формування і ведення Єдиного реєстру об'єктів державної власності, є його розпорядником;

- проводить аналіз використання державного майна у випадках, визначених законодавством;

- здійснює управління підприємствами та організаціями, заснованими на державній власності, що перебувають у сфері його управління;

- проводить роботу із залучення та використання міжнародної фінансової, технічної допомоги у сферах, що належать до його компетенції;

- виступає замовником та координатором виконання завдань державних науково-технічних програм з питань, що належать до його компетенції.

Фонд державного майна України здійснює інші повноваження, визначені законами України та пов'язані з виконанням покладених на нього Президентом України завдань.

Фонд державного майна України здійснює свої повноваження безпосередньо і через регіональні відділення в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі та представництва у районах та містах, створених Фондом державного майна України, у разі необхідності. Представництва підпорядковуються регіональним відділенням. Фонд державного майна України, регіональні відділення та представництва становлять єдину систему державних органів приватизації.

Приватизація держмайна стала одним з наріжних каменів соціально-економічних реформ в Україні. Її роль у формуванні підвалин ринкової економіки, створенні критичної маси ефективних приватних власників є незаперечною. Проте завдання приватизації досить часто звужуються до суто фіскальних, а непослідовність і непрозорість приватизаційних процесів, їх значна політизація надають підґрунтя для неоднозначної оцінки з боку експертів, політиків, представників громадянського суспільства, створюють передумови для політичного протистояння, що, зрештою, перешкоджає формуванню коректної приватизаційної стратегії.

Як наслідок, перебіг приватизаційних процесів в Україні характеризувався неефективною державною політикою у сфері приватизації, якій притаманні [63]:

- практична відсутність стратегії реформування відносин власності в цілому та у виробничому секторі економіки зокрема;

- неврахування міжгалузевих зв'язків в економіці;

- нерозвиненість інституційних механізмів ринкового регулювання економіки;

- неефективність протидії поширенню схем тіньової приватизації;

- недостатня прозорість прийняття рішень щодо приватизації, зокрема стратегічних підприємств і підприємств-монополістів, які є основою економічного розвитку та національної безпеки держави.

В результаті в Україні досі не склалася ефективна інституційна система, яка б забезпечувала оптимальне використання національного економічного потенціалу та могла б стати основою суспільного консенсусу щодо стратегічних завдань соціально-економічного розвитку. Це значною мірою змарнувало потенціал інвестиційної привабливості, закладений демократичним оновленням української держави.

Основними цілями економічної стратегії держави в інституційній сфері мають стати створення умов для підвищення ефективності діяльності підприємств, створення конкурентного середовища та оптимізація частки державного сектору економіки. Це потребує поєднання завдань зміцнення національного приватного капіталу, підвищення ефективності управління державним сектором економіки, вдосконалення корпоративного управління, створення інституційних механізмів забезпечення функціонування різних форм власності та господарювання і визначення їх оптимального співвідношення [54].

Відтак основними шляхами подальших інституційних перетворень в Україні мають стати:

- продовження приватизації інвестиційно привабливих підприємств;

- здійснення передприватизаційної підготовки інвестиційно непривабливих підприємств з метою підвищення їхньої вартості та наступної приватизації;

- приватизація неперспективних для надання державної допомоги та функціонування в державній власності підприємств за символічну ціну;

- підвищення ефективності функціонування державних підприємств.

Вибір одного з наведених шляхів щодо конкретних підприємств має здійснюватися на підставі виважених науково обґрунтованих методик з урахуванням стратегічних орієнтирів соціально-економічного розвитку країни.

РОЗДІЛ 3. АНАЛІЗ ПРАКТИЧНОЇ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОЦЕДУРИ ПРИВАТИЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОГО МАЙНА В УКРАЇНІ НА ПРИКЛАДІ ПРАТ «КРИВОРІЖСТАЛЬ»

Приватизаційний процес по українській «Криворіжсталі» є одним з найгучніших в світовій металургії. Скандальний продаж, далі - фактична націоналізація комбінату і його повторний продаж викликали не тільки певного роду резонанс до подій в Україні 2004-2005 років, а й з огляду на перемогу так званої «помаранчевої революції», значно похитнули позиції нашої країни на Світовій та Європейській політичних аренах.

Об'єктом такого резонансного процесу приватизації виступив Криворізький металургійний завод імені В. І. Леніна, який до 2005 р. називався «Криворіжсталь», а у 2005-2007 рр. -- «Міттал Стіл Кривий Ріг». Сьогодні цей виробничий вузол відомий як «АрселорМіттал Кривий Ріг». Це гірничо-металургійний комбінат - найбільше підприємство гірничо-металургійного комплексу України (частка на ринку металопродукції -- 20 %). Підприємство займає на внутрішньому ринку монопольне становище за деякими товарними позиціями. Потужності підприємства розраховано на щорічний випуск близько 6 млн. т. металопрокату, 7 млн. т сталі і більше 7,8 млн. т чавуну, тобто більше 20 млн. т металопрокату, сталі і чавуну на рік. Об'єднуючи гірничо-збагачувальний комплекс (з агломераційним виробництвом), коксохімічне та металургійне виробництво (аглодоменну, сталеплавильну і прокатну переробку), становить повний цикл виробництва металу. Підприємство спеціалізується на виробництві арматурної сталі і катанки зі звичайних та низьколегійованих марок сталей, а також виробляє агломерат, концентрат, кокс, чавун, сталь, сортовий і фасонний прокат, доменний шлак. Виготовлений на підприємстві металопрокат використовують в усіх кліматичних зонах планети. Це сприяє створенню підприємству іміджу надійного партнера, який враховує і задовольняє потреби кожного споживача.

Якщо говорити про період, що передував приватизації, то за 9 міс. 2004 року обсяги виробництва «Криворіжсталі» сягнули 5,2 млн. тонн, а прокату - 4,5 млн. тонн. При цьому, по відношенню до аналогічного періоду 2003, роки виробництво коксу, сталі, чавуну і прокату знизилося на 8%, 5%, 6%, 3% відповідно. А випуск агломерату навпаки - збільшився на 34%. В 2004 році ГМК «Криворіжсталь» відвантажив на експорт близько 6,2 млн. тонн (експортні поставки здійснювалися в 100 країн світу). Стійкий прибуток ВАТ «Криворіжсталь» у 2003 році -- 870,9 млн. грн., у 2004 р. -- понад 2 млрд. грн. Рентабельність підприємства за 2004 р. -- 29. Кількість персоналу станом на 1 січня 2005 р. - майже 57 тисяч працівників.

Однак, після приватизації фінансово-економічні показники комбінату впродовж 2005 року в порівнянні з минулим роком знижувалися. Прогнозований чистий прибуток в 2005 році складав близько $280 млн. Відзначимо, що прибуток «Криворіжсталі» за 2001-2004 роки склав 4.16 млрд. гривень або $ 780 млн. (в середньому $ 195 млн. в рік) [55].

Взагалі, з точки зору інвестора, «Криворіжсталь» - підприємство більш ніж привабливе. Однак, інвестиції в промислові підприємства, на відміну від вкладень в нерухомість, благородні метали, витвори мистецтва тощо, вимагають дуже точної інвестиційної стратегії і бізнес-плану, що враховує всі можливі ризики, - починаючи від кон'юнктури світових ринків і закінчуючи політичними результатами парламентських виборів 2005 року, адже ціна промислового підприємства визначається в першу чергу тим прибутком, який воно зможе принести його власникові в майбутньому. Після падіння виробництва на комбінаті в середині 1990-х років помітну роль в його відродженні зіграв експеримент в гірничо-металургійному комплексі, що дозволяє мінімізувати податки і максимально стимулюючий випуск продукції, орієнтованої на експорт. Не обійшлося і без державних інвестицій у модернізацію металургійного комбінату. На підприємстві діє перспективний план розвитку до 2020 року. В 2006-2007відбулолся технічне переозброєння чотирьох коксових батарей, модернізація цехів уловлювання і сіркоочищення, розширено і реконструйовано два склади гірничо-збагачувального комплексу. Інженерами і технологами «Криворіжсталі» освоєно виробництво арматурних сталей за стандартами найбільших імпортерів вітчизняного металу - США, Канади, Південної Кореї, Сянгана, Сінгапуру, Чилі, Греції, Австралії. Вихід на азіатські ринки дозволив комбінату практично без втрат пережити припинення постачань до Північної Америки в 2001--2002 рр., пов'язане з санкціями за порушення Україною прав інтелектуальної власності при виробництві комп'ютерних дисків. Комбінат зміг переорієнтовуватися на інші ринки, і сталева війна з США мало відбилася на реальних об'ємах експорту [56].