Отже, продемонструємо на практиці механізми приватизації державної власності, на прикладі «Кріворіжсталі», які яскраво демонструють як процес становлення інституту приватизації загалом, так і його слабкі місця та суперечливі механізми державного регулювання в цій сфері зокрема.

Перше рішення про приватизацію «Криворіжсталі» Фонд державного майна України (далі - ФДМУ), не дивлячись на протести опозиції, в якій на той період перебував В. Ющенко та Ю. Тимошенко, прийняв в серпні 2003 року. На конкурс, що відбувся 14 червня 2004 року, було виставлено 93,02 % акцій ВАТ "Криворіжсталь". Останні акції комбінату (6,98 %) повинні були продаватися по пільговій підписці: 5 Відсотків - серед менеджменту, 1,1 Відсотка - серед робітників комбінату. По різних оцінках, пропонований пакет акцій «Криворіжсталі» на той час коштував від 2,1 млрд до 2,8 млрд доларів. Комісія оцінила його більш ніж в два рази нижче - стартова ціна пакету склала 718 млн дол.

Що стосується учасників конкурсу, то від Росії в акціоні щодо купівлі такого металургійного гіганта як «Криворіжсталь» планували виступити «Северсталь-груп», підконтрольна О. Мордашеву, яка спільно з люксембурзьким Arcelor була готова запропонувати 1,2--1,5 млрд дол. США, і група «Евразхолдінг». Інтерес до комбінату проявили альянс компаній LNM Group і US Steel, а також індійська TATA Steel - ці інвестори пропонували за «Криворіжсталь» більше 1 млрд. доларів. Але умови конкурсу були складені таким чином, що жоден іноземний учасник так і не зміг пройти відбір. У результаті комбінат був проданий за 804 млн дол. США. Інвестиційно-металургійному союзу (далі - ІМС), 56,25 % акцій якого належать донецькій «Систем Кепітал Менеджмент» Р. Ахметова, а 43,75 % -- дніпропетровській корпорації «Інтерпайп» . Пінчука. Виходячи з реальної ринкової вартості акцій комбінату, їх поява на фондовому ринку відразу після закінчення конкурсу могла б принести власникам істотні дивіденди - як мінімум 100 % прибутку на кожну акцію. А це ще один непрямий показник того, що реальна ціна акцій була занижена. Можливості нових власників та їх результати спочатку вражали: як вже зазначалося вище в закінчила з чистим прибутком 2 012,610 млн. грн. При цьому дохід комбінату виріс до році значно збільшився прибуток підприємства. Крім того, приріст персоналу за 2004 рік склав 394 особи, було створено 112 робочих місць, середню зарплату на комбінаті підвищили до 1067 грн. Згідно із звітом правління на соціальні потреби підприємства в 2004 р. було направлено більше 47,8 млн грн. На технічне переобладнання, капремонти і оновлення основних фондів - в 2004 році витрачено 1,1 млрд грн. Важливим для комбінату стало погашення іноземних кредитів у розмірі 3,5 млн грн., узятих під гарантії Уряду в період до 1996 року.

Іншими словами, новий власник продемонстрував свою ефективність і найсерйозніші наміри підвищувати конкурентоспроможність підприємства. Що, втім, не знімає питання вартості покупки комбінату, адже витрати на його придбання при таких продажах і прибутку можна було покрити менше ніж за три роки, що для металургійних виробництв Євросоюзу або США - термін нереальний.

Разом, з тим в суспільстві та тодішніх бізнес колах панувала думка У тому, що приватизація «Криворіжсталі» буде переграна після перемоги «помаранчевої революції». Залишити настільки привабливий об'єкт у руках своїх недавніх політичних противників новий Уряд визнав можливим лише після істотної доплати в рамках нового конкурсу. При цьому питання стояло принципово - одним з гасел кандидата в президенти Віктора Ющенка, було повернення «Криворіжсталі» у власність держави. Відразу після вступу Ю. Тимошенко на пост прем'єр-міністра України процес реприватизації «Криворіжсталі» стартував [61].

На першому ж засіданні нового Уряду було прийнято рішення повернути гірничо-металургійний комбінат «Криворіжсталь» у власність держави. 12 лютого 2005 року Уряд відмінив рішення попереднього Кабінету Міністрів України, на підставі яких проводилася приватизація «Криворіжсталі». Комбінат почали готувати до аудиторської перевірки і нової приватизації, мова про залишення комбінату у державній власності вже не йшла. Влада розуміла, що лише повторна приватизація дасть змогу суттєво підвищити рівень прибутків до Державного бюджету України 2005 року, які в тому числі можна буде спрямувати на виконання передвиборних обіцянок. Тоді ж, на початку лютого 2005 року, Генеральна прокуратура України направила касаційну скаргу до Верховного суду з вимогою відмінити постанову Вищого господарського суду України від 22 жовтня 2004 р. за позовом консорціуму «Індустріальна група» про визнання приватизації «Криворіжсталі» неправомірної. Верховний суд задовольнив скаргу Генпрокуратури, і справа була направлена на новий розгляд до суду першої інстанції. Консорціум «Індустріальна група» також виграв справу в Печерському районному суді Києва, який відмінив своє ж рішення, прийняте в серпні 2004-го, про визнання законної приватизації «Криворіжсталі». Тоді консорціум, який безуспішно брав участь в конкурсі на приватизацію комбінату, намагався оскаржити правомірність обмеження кількості учасників конкурсу. Господарський суд Києва 22 квітня визнав незаконним продаж «Криворіжсталі» і постановив повернути проданий пакет акцій Фонду державного майна України в обмін на повернення сплачених за цей пакет 800 млн дол. Київський апеляційний господарський суд 2 червня підтвердив незаконність приватизації, а дипозитарій пакету акцій банк «ІНГ Банк Україна» 16 червня переклав акції «Криворіжсталі» на рахунок ФДМУ [56].

«Інвестиційно-металургійний союз» (далі - «ІМС») В. Пінчука та Р. Ахметова намагався оскаржити рішення Господарського і Апеляційного судів Києва, що визнали незаконною приватизацію «Криворіжсталі», подавши касаційну скаргу до Вищого господарського суду. Причому основні звинувачення стосувалися порушення процедури розгляду справи - нібито неінформування однієї із сторін про слухання справи і тому подібне. Крім того, «ІМС», загрожує українському Уряду розглядом справи в Європейському суді і, як наслідок, малою інвестиційною привабливістю «Криворіжсталі» та України взагалі.

Не дивлячись на те, що ідею про переведення металургійного комбінату в державну власність неодноразово висловлювала голова ФДМУ В. Семенюк, яка на той час була одним з лідерів Соціалістичної партії України, «ІМС» пропонував свій варіант розвитку подій, а саме - укласти мирову угоду з державою і залишити комбінат собі. Але досягти закулісних домовленостей з подальшою легалізацією їх офіційної частини не вдалося, адже така ситуація напередодні парламентських виборів могла перекреслити всі плюси від процесу реприватизації комбінату та значно знизити рейтинг тодішніх провладних партій.

Таким чином, умови конкурсу з повторної приватизації 93,02 % акцій «Криворіжсталі», яка повинна була завершитися 24 жовтня, були вироблені досить жорсткі. Так, потенційним інвесторам запропоновано заплатити за комбінат мінімум 2 млрд. дол. США відразу і вкласти в реконструкцію комбінату ще 2,4 млрд дол. США протягом 8 років після придбання. В умови конкурсу прямо і детально, аж до технічних характеристик і типів устаткування, вписані об'єкти модернізації, майбутні шахти і ТЕЦ - що дозволить зберегти концепцію реконструкції всього підприємства, розроблену його топ-менеджментом ще в 2003 році. Це також означає, що близько 3/4 щорічного прибутку, який приносив комбінат на той час, інвесторові доведеться вкладати в модернізацію виробництва. Крім того, покупець повинен узяти на себе зобов'язання по випуску продукції високого ступня переробки, тобто вартість товарного чавуну не повинна перевищувати 5 % загального виробництва, а металевої заготівки - 16 % обсягів виробництва прокату. Передбачувана виручка від продажів протягом 5 років не повинна падати нижче 9500 млн грн. в цінах 2005 року і так далі. Соціальна частина умов конкурсу, передбачала будівництво безкоштовного житла для працівників, пільгові путівки в пансіонати самого комбінату, фінансування заходів з оздоровлення і забезпечення паливом пенсіонерів. Іншими словами, умови конкурсу покликані обеззброїти всіх противників самої ідеї приватизації держмайна в умовах України.

Не дивлячись на це на початку 2005 року два учасники попереднього конкурсу вже оголосили про те, що візьмуть участь і в аукціоні. Компанія Mittal Steel заявила про готовність взяти участь в приватизації «Криворіжсталі». Аналогічну заяву зробило і керівництво люксембурзької Arcelor. Лідерів світового сталеливарного бізнесу залучає в українському підприємстві його забезпеченість сировиною і порівняна дешевизна металургійного виробництва [56].

24 жовтня 2005 року, сталася надзвичайна подія в економічному житті України -- відбувся відкритий аукціон по повторному продажу металургійного гіганта - комбінату «Криворіжсталь». Політична та бізнес-еліта в своїх оцінках цього процесу продемонструвала надзвичайну полярність своїх інтересів. Так, соціалісти і комуністи зажадали надання «Криворіжсталі» статусу приватизаційної недоторканості, аби увесь прибуток від продажу виробленого на комбінаті металу йшов до Державного бюджету. Пінчук В. та Ахметов Р., які, програвши суди в Україні, подали скаргу у Міжнародний європейський суд, виступили проти повторної приватизації «Криворіжсталі», принаймні, до отримання міжнародного судового рішення по їх скарзі. Але конкурс на повторну приватизацію «Криворіжсталі» Фондом держмайна було оголошено ще за прем'єрства Юлії Тимошенко з подальшою підтримкою уже прем'єром Юрієм Єхануровим.

У цьому конкурсі Пінчук В. і Ахметов Р. брати участь відмовились, але взяв участь їх вітчизняний конкурент - «Індустріальний союз Донбасу», який боровся з зареєстрованим у Нідерландах консорціумом Mittal Steel до відмітки у 24 млрд. грн. і зійшов з дистанції, коли аукціонна ціна «Криворіжсталі» виросла ще на 200 мільйонів гривень, тобто досягла відмітки 24,2 мільярда гривень. Саме за таку ціну було продано «Криворіжсталь» власнику Mittal Steel індусу Лакшмі Міталу. Порівнюючи ціну 4 млрд грн, яку в 2004 році заплатили за «Криворіжсталь» В Пінчук та Р. Ахметов, з ціною 24,2 млрд грн, за якою комбінат продано Лакшмі Міталу, переконуємось у тому, що тодішній Президент України В. Ющенко виконав найбільше амбітну обіцянку за всю історію президентських перегонів в Україні [57].

Після отримання від Лакшмі Мітала 24,2 млрд. грн. і повернення В Пінчуку та Р. Ахметову із цієї суми 4-х мільярдів, до бюджету держави було перераховано більше 20-и мільярдів грн., що правда не одразу а протягом майже 1 року. Враховуючи те, що дефіцит бюджету в Україні у 2005 році, який повинен був погашеним за рахунок надходжень від приватизації і складав 7,2 мільярдів гривень, така сума означало, що 13 млрд. грн. із отриманої суми Уряд зміг би використати для досягнення інших цілей, пріоритетними серед яких називалися дострокове погашення частини іноземного боргу, розвиток освіти і науки, нарощення обсягів будівництва житла, поповнення золотого запасу Національного банку України і погашення боргів по вкладах, які дістались Україні від Радянського Союзу [57].

Слід відмітити, що частина тих народних депутатів України, які були ініціаторами прийняття Верховною Радою України постанови про заборону продажу «Криворіжсталі», першими принесли в секретаріат проекти законів про використання коштів, отриманих від цього продажу. Продаж «Криворіжсталі» за 24,2 млрд грн., що на 38 % більше від усіх приватизаційних надходжень за 14 років існування незалежної української держави, - це, без сумніву, епохальна подія, яка, по-перше, продемонструвала усьому світу справедливість обвинувачень до колишньої влади про сприяння нею процесам скуповування за безцінь об'єктів державної власності наближеними до неї олігархами, що за кінцевими результатами еквівалентне розкраданню більшої частини цієї власності. По-друге, це доказ того, що усе, придбане за безцінь за допомогою незаконних маніпуляцій, рано чи пізно, доведеться повернути державі. По-третє, це сигнал для усіх інвесторів, що в разі перемоги в чесному аукціоні вони, придбавши якийсь об'єкт української державної власності, можуть бути спокійними за вкладені капітали. По-четверте, це досить вагомий «стартовий капітал» для нової влади який міг їй дозволити успішно розв'язати усі проблеми з виплатою підвищених пенсій та зарплат, а також розпочати процеси реформування армії і сільського господарства. Фактично, ці кошти могли бути спрямовані на те щоб створити для провладних політичних сил сприятливий клімат під час майбутніх парламентських виборів. По-п'яте, це серйозний удар по політичному іміджу СДПУ (о) В. Медведчука та Партії регіонів В. Януковича, за правління яких і відбувся продаж «Криворіжсталі» за ціну, у 6 разів меншу реальної вартості цього комбінату, і серйозне підживлення іміджу політичних сил, на чолі яких стояли В. Ющенко та Ю. Тимошенко.

І ще про один важливий аспект переходу «Криворіжсталі» у власність цього найбільшого у світі міжнародного металургійного консорціуму варто згадати. У консорціуму немає проблем зі збутом своєї продукції, в той час як у вітчизняних виробників металу вони є і будуть, оскільки нас обмежують в доступі на їхні ринки і Європейський Союз і Росія, а в Азії з ринків металів нас почали витісняти китайці. Та й антидемпінгові судові процеси, якими супроводжується збут нашого металу в багатьох країнах, теж не сприяють збільшенням надходжень від продажу цього виду промислової продукції на світових ринках.

Підводячи підсумки, можна стверджувати що однозначно оцінити повторну приватизацію «Криворіжсталі» досить складно. З одного боку Україна отримала майже 20 млрд. грн.. на реалізацію соціальних проектів, з іншого вони в своїй більшості так і не були реалізовані. Працівники комбінату з часом отримували у 3-5 разів вищу зарплату, однак згодом почалися численні скорочення на «Криворіжсталі». Держава отримала стабільні прогнозовані надходження до казни за рахунок виплати податків цим підприємством, однак екологічна ситуація в регіоні погіршилися катастрофічно. Єдине можна сказати однозначно: держава не мала на той час і власне не має досі системної чітко визначеної промислової політики, реалізація якої, з урахуванням інноваційного шляху розвитку виробництва, дала б змогу максимально ефективно не лише в економічному, але й в соціальному, екологічному та інших аспектах використовувати всі наявні промислові потужності в нашій державі [57].

Що ж стосується юридичного та політичного боку наслідків повторної приватизації, то в 2005 році була суттєва загроза важких судових баталій, які ініціював консорціум «Інвестиційно-Металургійний Союз». Це і зрозуміло, оскільки у кількох останніх рішеннях Європейського Суду проти Росії та Молдови аналогічні обставини призвели до визнання порушення права на справедливий судовий розгляд. Таким чином, якщо Європейський Суд дійде висновку, що право консорціуму «ІМС» було порушено, то Україна змушена буде відновлювати це право шляхом перегляду судових рішень, які набрали законної сили. Катастрофічність цієї перспективи для уряду, особливо в світлі продажу «Криворіжсталі» Mittal Steel Germany GmbH, важко уявити.

Не менш проблемними були і інші питання. Як відомо, після направлення справ на новий розгляд основні події розгортались у Господарському суді м. Києва та вищих господарських судових інстанціях, куди справа була направлена для апеляційного і касаційного розгляду. Водночас, із позовом консорціуму «Індустріальна група» позовні вимоги пред'явив Генеральний прокурор України та Кабінет Міністрів України. Предметом позову були визнання недійсними наказів та інших актів ФДМУ, які стосувались проведення конкурсу з продажу «Криворіжсталі», та визнання недійсним договору купівлі-продажу пакета акцій, який уклали консорціум «ІМС» та Фонд. За результатом розгляду справи стосовно повернення «Криворіжсталі» до державної власності господарський суд м. Києва 22 квітня 2005 р. виніс рішення, яким:

- визнав недійсним наказ ФДМУ про затвердження плану розміщення акцій «Криворіжсталі»;

- визнав недійсним наказ ФДМУ про створення конкурсної комісії з продажу пакета акцій на конкурсі;

- визнав недійсним акт ФДМУ про затвердження інформаційного повідомлення про проведення конкурсу;

- визнав недійсним наказ ФДМУ про затвердження додаткових умов конкурсу;

- визнав недійсним акт ФДМУ про затвердження протоколу засідання робочої групи з проведення експертизи підтвердних документів при продажу пакета акцій;

- визнав недійсним акт про затвердження протоколу засідання конкурсної комісії з продажу пакета акцій на конкурсі;

- визнав недійсним наказ ФДМУ про підсумки конкурсу з продажу пакета акцій;

- визнав недійсним договір купівлі-продажу пакета акцій з моменту його укладення;

- зобов'язав «ІМС» повернути акції Фонду;

- зобов'язав ФДМУ забезпечити повернення коштів «ІМС», які були сплачені за акції [58].

У резолютивній частині зазначеного судового рішення одразу 7 з 10 пунктів стосуються визнання недійсними (тобто незаконними) актів ФДМУ. Один пункт стосується визнання недійсним договору та два - повернення отриманого майна (реституції). Але сенс і наслідки цього стануть зрозумілими після аналізу мотивів судового рішення. Зокрема, суд встановив, що план розміщення акцій «Криворіжсталі», затверджений ФДМУ і Кабінетом Міністрів України, не відповідає пп. 4 п. 59 Державної програми приватизації на 2000-2002 рр., оскільки Фонд не запропонував до продажу через організаторів торгівлі цінними паперами пакет акцій цього підприємства у розмірі до 5% статутного фонду, як це передбачено для підприємств групи «Г», до яких належить ВАТ «Криворіжсталь».

Чому ФДМУ не зробив цього впродовж року після укладення договору купівлі-продажу, адже у його власності залишалось майже 1,7% акцій, не відомо. До речі, при повторному продажу уряд урахував цю обставину і розпорядився продати 1,74% акцій «Криворіжсталі» через організаторів торгівлі на фондових біржах.

Суд також визнав недійсним інформаційне повідомлення про проведення конкурсу у зв'язку із його опублікуванням за 32 дні до проведення конкурсу, а не за 75 днів, як встановлено п. 156 Державної програми приватизації на 2000-2002 рр. Щодо цього пункту слід зазначити, що у період з 22 червня 2000 р. до моменту продажу в 2004 році «Криворіжсталі» не менше ніж 284 конкурси та аукціони (або майже 94% від загальної кількості оголошених) були проведені в терміни від 30 до 75 днів від дня опублікування інформаційних повідомлень до дати проведення конкурсів (аукціонів). Деякі з цих конкурсів були предметом судових спорів, але в жодному з них питання про порушення строків опублікування інформаційного повідомлення взагалі не порушувалось. Більше того, у тих випадках, коли конкурси і аукціони визнавались судами недійсними, така обставина, як порушення строку опублікування інформаційного повідомлення жодного разу не була підставою для задоволення позовних вимог.

Також суд встановив, що затвердження ФДМУ додаткових вимог до учасників конкурсу, рішення про проведення експертизи підтвердних документів, акта про затвердження рішення засідання конкурсної комісії, наказу про підсумки конкурсу з продажу пакета акцій суперечили п. 10 Державної програми приватизації на 2000-2002 рр. Зокрема, суд відзначив, що «ІМС» та «Індустріальна група» не належали до промислових інвесторів, і що кваліфікаційні вимоги до промислових інвесторів взагалі не могли встановлюватись Фондом. Неупереджений аналіз судових рішень щодо «Криворіжсталі» та, зокрема, наведених підстав задоволення позову, свідчить, що держава в особі таких органів, як Кабмін та ФДМУ, порушила обов'язок діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, як закріплено у ст.ст. 8 та 19 Конституції [59].

Так, Кабінет Міністрів України не здійснив належним чином свої конституційні повноваження: вжити заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина (п. 2 ст. 116); забезпечити рівні умови розвитку всіх форм власності; здійснити управління об'єктами державної власності відповідно до закону (п. 5 ст. 116); спрямувати і координувати роботу міністерств, інших органів виконавчої влади (п. 9 ст. 116).

ФДМУ, в свою чергу, неналежно виконав такі повноваження: здійснити повноваження власника державного майна у процесі приватизації (абз. 3 ч. 3 ст. 7 Закону України «Про приватизацію державного майна»); продати акції, що належать державі у майні господарського товариства (абз. 5 ч. 3 ст. 7 цього ж Закону; затвердити план розміщення акцій акціонерного товариства у процесі приватизації (абз. 7 ч. 3 ст. 7 Закону); укласти угоду щодо проведення підготовки об'єкта до приватизації та його продажу (абз. 9 ч. 3 ст. 7 Закону). І якщо вина Кабміну та Фонду держмайна у неналежній приватизації «Криворіжсталі» констатована судами, то і у позовних вимогах Генпрокурора, і у судових рішеннях навіть натяк на вину консорціуму «ІМС» відсутній.

Наведені висновки мають суттєве юридичне значення. Відповідно до ч. 3 ст. 216 ЦК України, якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні завдано збитків, вони підлягають відшкодуванню винною особою. Зрозуміло, якщо суд встановив, що причиною визнання недійсним договору купівлі-продажу були незаконні акти Фонду держмайна та дії Кабміну, до яких «ІМС» не причетний, то «ІМС» має всі підстави для звернення до суду із позовними вимогами про відшкодування завданої шкоди. А з урахуванням 24,2 млрд грн, отриманих Україною від повторного продажу «Криворіжсталі», розмір шкоди, завданої «ІМС», набуває характерної величини.

Крім цього, відповідно до ч. 2 ст. 1192 ЦК України шкода, завдана майну юридичної особи, має бути відшкодована у вигляді збитків, розмір яких визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи. Що саме означає вираз «реальна вартість втраченого майна»? На наш погляд, реальна вартість цього втраченого майна дещо перевершує суму, сплачену Mittal Steel Germany GmbH за той самий державний пакет акцій «Криворіжсталі», якого був позбавлений консорціум «ІМС» внаслідок реприватизації [59].

Крім того, йдеться про зовсім інший характер правовідносин між державою та приватною особою, про незвичні для нашої правосвідомості правові підходи до вирішення питань відповідальності держави перед особою. Після приєднання України у 1997 р. до Конвенції про захист прав і основних свобод людини і поширення на нас прецедентної практики Європейського суду паростки європейського права дедалі більше проникають у буденну суддівську практику і стають невід'ємною частиною правової культури та правосвідомості суспільства. Відтак, позиція щодо обов'язку консорціуму «ІМС» нарівні із державними органами знати про те, що останні діють ultra vires, є хибною. Більш того, на нашу думку, майнові відносини між державою та приватною особою, на відміну від правовідносин осіб приватного права, не можуть розцінюватись як повністю рівноправні.

Навпаки, роль і місце сучасної правової держави, держави, яка сповідує принцип верховенства права і метою якої є європейський шлях розвитку, вимагають особливої ретельності і сумлінності у цивільних відносинах із особами приватного права, якщо така держава, звісно, бажає бути учасником цих правовідносин, з тим розрахунком, аби права приватної особи ані на йоту не були порушені. На наш погляд, саме такий підхід з огляду на можливості і повноваження держави, що значно перевершують можливості приватної особи, є зваженим та справедливим.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Алексеев Н. Н. Собственность и социализм. Опыт обновления социальноэкономической программы евразийства // Русская философия собственности (XVIII - XX вв.). - СПб.: СП «Ганза», 2009. - С. 343-401.

2. Базелер У. Основы экономической теории: принципы, проблемы, политика. Германский опыт и российский путь / У. Базелер, 3. Сабов, Й. Хайн-рих, В. Кох. - СПб.: Питер, 2009. - 800 с.

3. Баликоев В. 3. Общая экономическая теория / В. 3. Баликоев. - М., Новосибирск ; Приор, ЮКЭА, 2010. - 528 с.

4. Бердяев Н. А. Философия неравенства. Письма к недругам по социальной философии. Письмо 12-е: о хозяйстве // Русская философия собственности (XVIII - XX вв.).- СПб.: СП «Ганза», 1993. - С. 290-308., с. 294

5. Бичкова О. Ф., Мушинський Ю. В. Форми власності сьогодні. - К.: Знання. - 2009.

6. Гальчинський А. С. Економічна теорія : підручник / А. С. Гальчинський, П. С. Єщенко, Ю. 1. Палкін. - Вища школа, 2007. - 503 с.

7. Глобалізація і безпека розвитку / О. Г. Білорус (кер. авт. кол.). - К. : КНЕУ, 2011.-601 с.

8. Глобальное сообщество: новая система координат (подходы к проблеме). - СПб. : Алетейя, 2010. - 32 с.

9. Гош О. П. Теоретичні засади економічної політики : навч. посіб. / О. П. Гош. - К. : Вид-во НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2006. - 332 с.

10. Грішанова О. А. Економіка праці та соціально-трудові відносини : підручник / О. А. Грішанова. - К. : Знання, 2006. - 559 с.

11. Державне регулювання економіки України: методологія, напрями, тенденції, проблеми / за ред. докт. екон. наук М. М. Якубовського. К.: НДЕІ Міністерства економіки України, 2011. - 410 с.

12. Державне регулювання економіки: Навч. посібник/. С.М.Чистов, А.Є. Никифоров, Т.Ф.Куценко та ін.--К.:КНЕУ, 2010

13. Дзюбик С. Основи економічної теорії / С. Дзюбик, О. Ривак. - К. : Основи, 2008. - 336 с.

14. Економічна теорія : підручник / за ред. В. М. Тарасевича. - К. : Центр навчальної літератури, 2006. - 784 с.

15. Економічна теорія : Політекономія : підручник / за ред. В. Д. Базилеви-ча. - 7-ме вид. - К.: Знання-прес, 2008. - 719 с.

16. Єщенко П. С. Нова модель держави / П. С. Єщенко, Б. Є. Кваснюк, О. А. Бірюков. - Слов'янськ, 2002. - 144 с.

17. Задоя А. А. Основы экономики / А. А. Задоя, Ю. Е. Петруня. - К. Інтерсервіс. - 2010.

18. Злупко С. М. Перехідна економіка: сучасна Україна : навч. посіб. / С. М. Злупко. - К. : Знання, 2006. - 324 с.

19. Климко Г. Н., Нестеренко В. П. Основи економічної теорії. - К.: Вища школа. - 2011.

20. Лившиц А. Я., Никулина И. Н. Введение в рыночную экономику. - М.: Высшая школа. - 2011.

21. Міжнародна економіка : підручник / за ред. А. П. Румянцева. - 2-ге вид., випр. і допов. - К. : Знання, 2004. - 449 с.

22. Мочерний С. В. Основи економічної теорії. - К.: Знання. - 2007.

23. Національна економіка : навч. посіб. для студ. вищих навч. закл. / за ред. В. М. Тарасевича. - К. : Центр учбової літератури, 2009. - 280 с.

24. Ніколенко Ю. В. Основи економічної теорії. - К.: Либідь. - 2009.

25. Основи економічної теорії: підручник / за ред. А. А. Чухна. - К.: Виша школа, 2011. - 606 с.

26. Основи економічної теорії: політекономічний аспект : 2-ге вид. / за ред. Г. Н. Климка, В. П. Нестеренка. - К. : Вища школа, 1997. - 743 с.

27. Основы экономической теории: политэкономический аспект. - 3-е изд. / под ред. Г. Н. Климко. - К. : Знание-Прес, 2010. - 646 с.

28. Перехідна економіка : підручник / В. М. Геєць, Є. Г. Панченко. Е. М. Лібанова [та ін.] ; за ред. В. М. Гейця. - К. : Вища школа, 2012. - 591 с.

29. Савченко В. Ф. Національна економіка [Текст] : навч. посіб. / В. Ф. Савченко. - К. : Знання, 2011. - 310 с.

30. Степун Ф. А. Мысли о России (Национально-религиозные основы большевизма: пейзаж, крестьянская философия, интеллигенция) // Русская философия собственности (XVIII - XX вв.). - СПб.: СП «Ганза», 2011. - С. 333-342.

31. Стеченко Д. М. Державне регулювання економіки. - К.: МАУП. - 2010

32. Стігліц Джозеф. Економіка державного сектора / Джозеф Стігліц. - К.: Основи, 2008. - 854 с.

33. Статистичний щорічник України за 2011 рік. Київ: Видавництво "Консультант", 2012. -484 с.

34. Статистичний щорічник України за 2012 рік. Київ: Видавництво "Консультант", 2013. -504 с.

35. Стратегії економічного розвитку в умовах глобалізації. - К. : КНЕУ, 2011. - 538 с.

36. Сучасна економіка: навч. посіб. / П. С. Єщенко, Ю. І. Палкій. - К., 2010. - 325 с.

37. Задоя А. А. Основы экономики / А. А. Задоя, Ю. Е. Петруня. - К.

38. Туган-Барановський М. І. Вплив ідей політичної економії на природознавство та філософію // Філософ. та соціол. думка. - 2011. - № 9-10. - С. 112-131.

39. Фінансова енциклопедія / за заг. ред. О. П. Орлюк. - К. : Юрінком Інтер, 2008. - 472 с.

40. Экономика переходного периода / под ред. В. В. Радаева, А. В. Бузгали-на. - М. : Изд-во МГУ, 2009. - 500 с.

41. Юрьева Т. В. Социальная рыночная экономика / Т. В. Юрьева. - М. : Русская деловая литература, 2009. - 416 с.

42. Механізм державного регулювання приватизації в Україні 2005 года: автореф. дис... канд. екон. наук: 08.02.03 / Г.В. Подоляко; Н.-д. екон. ін-т Мін-ва економіки України. -- К., 2005. -- 21 с. -- укр.

43. Про приватизацію державного майна: Закон України від 04.03.1992 № 2163-XII // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 24. - ст. 348

44. Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію): Закон України від 06.03.1992 № 2171-XII // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 24. - ст. 350

45. Про приватизаційні папери: Закон України від 06.03.1992 № 2173-XII // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 24. - ст. 352

46. Про приватизацію державного житлового фонду: Закон України від 19.06.1992 № 2482-XII // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 36. - ст. 524

47. Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі: Закон України від 10.07.1996 № 290/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 41. - ст. 188

48. Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації: Закон України від 07.07.1999 № 847-XIV // Відомості Верховної Ради України. - 1999. - № 37. - ст. 332

49. Про Державну програму приватизації: Закон України від 13.01.2012 № 4335-VI // Відомості Верховної Ради України. - 2012. - № 39. - ст. 466

50. Про Державну програму приватизації майна державних підприємств: Постанова Верховної Ради України від 7 липня 1992 року N 2545-XII

51. Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва: Закон України від 14.09.2000 № 1953-III // Відомості Верховної Ради України. - 2000. - № 45. - ст.375

52. Про Фонд державного майна України: Закон України від 09.12.2011 № 4107-VI // Відомості Верховної Ради України. - 2012. - № 28. - ст.311

53. Українська приватизація: перспективи та пріоритети: Аналітична доповідь і матеріали «круглого столу» / Я. А. Жаліло [та ін.]; за заг. ред. В. Є. Воротіна. - К. : НІСД, 2008. - 58 с.

54. Звіт ВАТ «Міттал Стіл Кривий Ріг» за результатами діяльності в 2007 році

55. Как закалялась "Криворожсталь"! // Деловая неделя. - 2005. - № 16

56. Фокін Б. Друге дихання, або З чужої пісні слова не викинеш. - Вінниця: УНІВЕРСУМ-Вінниця, 2006. - 488 с

57. Рішення Господарського суду м. Києва від 22 квітня 2005 р по справі № 27/28-3/212

58. Мілютін А., Забродський А. Деякі правові наслідки повторного продажу «Криворіжсталі»: проблеми та перспективи // Юридична газета. - 2005. - №23 (59)

59. Чечетов М. В. Державне управління приватизацією у контексті трансформації відносин власності в Україні : автореф. дис. на здобуття наукового ступеня д. наук з держ. упр.: спец. 25.00.01 „Теорія та історія державного управління” / М. В. Чечетов. - Київ, 2006. - 30 с.

60. Чухно А. А. Перехід до ринкової економіки / Чухно А. А. - К., 2011. - С. 90.

61. Меморандум про Взаєморозуміння між Європейським Співтовариством та Україною 19.05.1996 року [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.rada.gov.ua

62. Сохацька О.М. Корпоративне управління в Україні: теоретико-методологічні аспекти / О.М. Сохацька, Н.П. Тарнавська, А.М. Тибінь та ін. - Т.: Економічна думка, 2007. - 359 с. - Бібліогр.: с. 336-359.

Размещено на Allbest.ru