Проблеми визначення суб’єктів захисту як передумова забезпечення права на ефективний захист у кримінальному провадженні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Проблеми визначення суб'єктів захисту як передумова забезпечення права на ефективний захист у кримінальному провадженні

Волошанівська Т.В., аспірант

кафедри кримінального процесу

Національний університет «Одеська юридична академія»

У статті розглядаються питання визначення суб'єктів, які здійснюють функцію захисту у кримінальному провадженні, зокрема, досліджуються проблеми встановлення початкового моменту появи таких суб'єктів у провадженні та моменту припинення здійснення ними функції захисту.

Ключові слова: захист, суб'єкти захисту, право на захист, підозрюваний, захисник, законний представник.

В статье рассматриваются вопросы определения субъектов, осуществляющих функцию защиты в уголовном производстве, в частности, исследуются проблемы установления начального момента появления таких субъектов в производстве и момента прекращения осуществления ими функции защиты.

Ключевые слова: защита, субъекты защиты, право на защиту, подозреваемый, защитник, законный представитель.

Voloshanivska T.V. THE PROBLEMS OF DEFINING SUBJECTS OF DEFENSE AS A PRECONDITION FOR THE SECURING OF A RIGHT TO EFFECTIVE DEFENSE IN CRIMINAL PROCEEDINGS

In the article the issues of definition of subjects performing the defense function in criminal proceedings are considered, in particular, the problems of defining the initial moment of appearance of such subjects in proceedings and the moment when they cease to perform their defense function are examined.

Key words: defense, subjects of defense, right for defense, suspect, defender, legal representative.

Постановка проблеми. Дослідження проблем реалізації функції захисту в кримінальному провадженні, зокрема забезпечення ефективності здійснюваного захисту, навряд чи може бути проведене без визначення кола суб'єктів цього напряму процесуальної діяльності, оскільки, як відзначав В.С. Зеленецький, без суб'єкта процесу «не може бути й діяльності, а без діяльності, яка здійснюється суб'єктом в тому напрямі, який виражає його призначення і роль у кримінальному процесі, не може бути й процесуальних функцій» [1, с. 9].

Захист може бути ефективним за умови, що він є своєчасним. Тому поряд із визначенням суб'єктів, наділених правом здійснювати захист у кримінальному провадженні, необхідно визначити момент, з якого таке право виникає.

Ступінь розробленості проблеми. Питання визначення суб'єктів захисту в науці кримінального процесу неодноразово розглядались у наукових роботах учених. Даною проблемою займались такі автори, як Ю.П. Аленін, С.А. Альперт, А.М. Бірюкова, Т.В. Варфоло-меєва, І.Ю. Гловацький, І.В. Гловюк, В.Г. Гончаренко, С.В. Гончаренко, Ю.М. Грошевий, О.П. Кучинська, Л.М. Лобойко, Є.Д. Лук'ян- чиков, В.Т. Маляренко, О.Р. Михайленко, М.М. Михеєнко, А.В. Молдован, В.Т. Нор, В.О. Попелюшко, О.Д. Святоцький, М.С. Стро- гович, В.М. Тертишник, А.М. Титов, В.П. Шибі- ко, О.Г. Яновська, Ю.П. Янович та ін.

Прийняття 13 квітня 2012 р. КПК України, незважаючи на усю прогресивність цього процесуального закону, не змогло усунути усіх дискусійних питань, пов'язаних із визначенням кола суб'єктів захисту та їх правового статусу, додавши, крім того, ряд нових проблем, зумовлених, зокрема, зміною підходу законодавця до таких інститутів, як підозра та обвинувачення, початок досудового слідства тощо. Незважаючи на те, що ряд досліджень було проведено, зважаючи на новели зазначеного КПК, проблеми суб'єктного складу сторони захисту у кримінальному провадженні є далекими від свого вирішення і тому потребують додаткових наукових напрацювань.

Мета статті - визначити серед учасників кримінального провадження суб'єктів, які реалізовують функцію захисту від кримінального переслідування, та момент виникнення права на захист.

Виклад основного матеріалу. У літературі з кримінального процесу до його суб'єктів відносять певні державні органи, посадових осіб, які здійснюють кримінальне провадження і наділені для цього відповідною компетенцією, та осіб, які зацікавлені у результатах справи або залучаються за законом до провадження для виконання певних функцій і наділені відповідними правами й обов'язками для захисту своїх прав, законних інтересів та реалізації своїх завдань та функцій у кримінальному провадженні [1, с. 469].

Із прийняттям нового КПК України був змінений підхід до визначення суб'єктів кримінального процесу. У самому КПК України термін «суб'єкт» не використовується, натомість, запроваджуються поняття «учасники кримінального провадження» (п. 25 ст. 3), під яке підпадають майже всі учасники кримінального процесу, за винятком суду та слідчого судді [1, с. 467], «учасники судового провадження» (п. 26 ст. 3), «сторони кримінального провадження» (п. і9 ст. 3). Теорія кримінального процесу на сьогодні не дає однозначної відповіді на питання про розмежування понять «учасник кримінального провадження» та «суб'єкт кримінального провадження». На думку Л.М. Лобойко, враховуючи те, що всі особи, залучені до участі у кримінальному процесі, вступають у правовідносини, всі вони є суб'єктами цих правовідносин, а, отже, і суб'єктами кримінально-процесуального права, хоча це не має принципового значення і вказані терміни можна вживати як тотожні [2, с. 59]. Разом із тим для цілей даного дослідження більш прийнятною є позиція Т.М. Барабаш, яка звертає увагу на нетотожність названих термінів [3, с. 88-92]. Так, етимологічне значення терміну «учасник» означає того, хто бере участь у чому-небудь, входить до складу групи осіб [4, с. 991], тобто розглядається в певній системі, конкретній справі, навіть епізодично. Терміном «суб'єкт» позначається істота, здатна до пізнання навколишнього світу, об'єктивної дійсності й до цілеспрямованої діяльності; особа, якій належить активна роль у певному процесі [4, с. 879]. Таким чином, у лексемному зв'язку з категоріями «правовідносини», «повноваження», «функції» тощо вживається саме категорія «суб'єкт». З огляду на те, що кримінальний процес закріплює єдність змісту і форми: змістом є кримінально-процесуальна діяльність, а формою - кримінально-процесуальні відносини, всі особи, які вступають між собою у процесуальні правовідносини, незалежно від обсягу їх прав і обов'язків, є суб'єктами кримінально-процесуальної діяльності. Суб'єкт процесуальних правовідносин, у свою чергу, є носієм процесуальних прав і обов'язків [3, с. 88-92].

Відповідно, суб'єктом захисту як кримінально-процесуальної функції є носій процесуальних прав та обов'язків, спрямованих на захист від кримінального переслідування [5,с. 69]. Як видається, сукупність суб'єктів захисту становить сторону захисту у кримінальному провадженні. КПК України не містить визначення поняття сторони кримінального провадження, проте в п. 19 ч. 1 ст. 3 перераховує учасників кримінального провадження, що належать до сторони обвинувачення та сторони захисту. Дана законодавча норма не дає підстав для її розширювального тлумачення, що дає змогу дійти висновку, що закріплений у ній перелік суб'єктів захисту є вичерпним.

Варто відзначити, що в теорії віднесення вищевказаних осіб до суб'єктів захисту є загальновизнаним та, як правило, не оспорюється. Разом із тим низка авторів розширює коло суб'єктів захисту завдяки цивільному відповідачу, його представнику [6, с. 5; 7, с. 133; 5, с. 69], особі, стосовно якої проводилась попередня перевірка чи закрито провадження у справі [5, с. 170], особі, щодо якої передбачено розгляд питання про видання іноземній державі (екстрадицію) [8, с. 11] тощо. Крім того, деякі автори до суб'єктів захисту відносять навіть слідчого, орган дізнання, прокурора, суд [9, с. 167].

Як відзначає О.Г. Шнягін, основним критерієм визначення приналежності особи до таких суб'єктів є зміст її діяльності та наявність юридичної заінтересованості. Залежно від неї, суб'єктів функції захисту варто поділити на дві групи: 1) які захищають від переслідування власні інтереси (підозрюваний, обвинувачений, підсудний, засуджений, виправданий, цивільний відповідач); 2) які захищають у кримінальній справі інших осіб (захисник, представник цивільного відповідача) [5, с. 69]. Перша група, за словами цього автора, характеризується такими ознаками:

1) особистою зацікавленістю у результатах справи;

2) можливістю обмеження їх конституційних прав із боку суб'єктів, наділених владними повноваженнями [5, с. 96].

Варто погодитись із думкою І.В. Гловюк: враховуючи сутність кримінально-процесуальної функції захисту, беззаперечним є віднесення до її суб'єктів осіб, щодо яких здійснюється кримінальне переслідування у різних його формах [10, с. 207]. Сказане ставить питання про початковий момент виникнення в такої особи певного правового статусу в межах кримінального провадження та появи в неї права на захист як важливого елементу цього статусу. Як правило, цей момент пов'язується з часом виникнення кримінального переслідування щодо особи, що призводить до появи функції захисту, причому у літературі простежується поступове перенесення цього моменту на більш ранні етапи кримінального провадження.

За чинним КПК України, підозрюваний є єдиним суб'єктом, щодо якого відбувається кримінальне переслідування у стадії досудового розслідування через повідомлення про підозру у вчиненні ним кримінального правопорушення [11, с. 189.]. КПК України пов'язує появу статусу підозрюваного з наявністю однієї з таких обставин (ч. 1 ст. 42, ст. 276): 1) затримання особи на місці вчинення кримінального правопорушення чи безпосередньо після його вчинення; 2) обрання до особи одного з передбачених цим Кодексом запобіжних заходів; 3) повідомлення про підозру у разі наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення (зокрема, якщо таке повідомлення не вручено цій особі внаслідок невстановлення її місцезнаходження). У такому разі строк, протягом якого особі має бути повідомлено про підозру, не визначений і пов'язаний зі встановленням достатніх доказів для підозри, причому вирішення питання про те, чи є отримані докази достатніми для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення на певній стадії провадження, повністю залежить від суб'єктивної оцінки ситуації з боку слідчого, прокурора, оскільки в КПК України відсутні чіткі вказівки з даного приводу [12, с. 299]. На практиці це породжує випадки, коли особа залучається в кримінальне провадження в процесуальному статусі свідка, незважаючи на наявність підстав для підозри її у вчиненні злочину. Враховуючи те, що строк досудового розслідування відраховується з дня повідомлення про підозру, органи досудового розслідування не зацікавлені якнайшвидше повідомити про підозру.

Видається, що вирішення проблеми забезпечення права на захист осіб, права яких можуть зазнавати певних обмежень через здійснення кримінального провадження органами досудового слідства, може бути досягнуто двома шляхами. Першим шляхом забезпечення права на захист осіб, залучених до кримінального провадження, є розширення підстав для визнання особи підозрюваним ьіз наданням йому відповідних процесуальних прав для захисту. Зокрема, підозрюваним слід визнавати особу, щодо якої існують відомості, що можуть свідчити про вчинення нею кримінального правопорушення, на момент початку кримінального провадження (з моменту внесення відомостей про вчинене кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР). Це, зокрема, випадки: 1) коли кримінальний закон пов'язує відповідальність із діями спеціального суб'єкта, або специфікою складу злочину зумовлюється нерозривний зв'язок відомостей про об'єктивну сторону з конкретним суб'єктом; 2) коли особа, яка вчинила злочин, відома на момент порушення справи [13, с. 57-58]. Внесення відомостей про зазначену особу до Єдиного реєстру досудових розслідувань у момент реєстрації відомостей про вчинене кримінальне правопорушення має передбачати виникнення в неї з цього моменту права на захист, зокрема на залучення захисника.

На сьогодні ані ч. 5 ст. 214 КПК України, ані п. 1 розділу 2 Положення про порядок ведення ЄРДР не передбачають внесення відомостей до реєстру про зазначену особу до моменту повідомлення їй про підозру. Тому видається доцільним доповнити перелік відомостей, що вносяться до ЄРДР, інформацією про таку особу, якщо вона була відома на момент початку досудового розслідування.

Крім того, заслуговує підтримки пропозиція деяких авторів передбачити порядок,згідно з яким досудовому розслідуванню має передувати перевірочна діяльність компетентних органів та осіб, результати якої мають бути формалізовані у відповідному процесуальному документі [14, с. 202]. Такий документ може виноситись у формі постанови про внесення (відмову у внесенні) відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР. У разі наявності на момент винесення такої постанови відомостей щодо конкретної особи, що можуть свідчити про вчинення нею кримінального правопорушення, зазначена постанова має виноситись щодо конкретної особи із закріпленням за нею статусу підозрюваного у КПК.

Відповідно, ч. 1 ст. 42 КПК України варто доповнити також вказівкою на особу, відомості про яку внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань на момент початку досудового розслідування як про особу, що могла вчинити кримінальне правопорушення. Видається доцільним встановити строк вручення підозри такій особі протягом десяти днів бз моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення та цю особу до ЄРДР. У разі, якщо протягом вказаного 10-денного строку повідомлення про підозру вручене не буде, слідчий, що здійснює досудове розслідування, або прокурор зобов'язаний своєю постановою вилучити відомості про підозрюваного з ЄРДР. Таке вилучення не має призвести до обмеження процесуальних прав цієї особи, а лише скоротити той перелік заходів та обмежень, що можуть бути вчинені органами слідства щодо неї. Зазначена особа в будь-якому випадку має визнаватись суб'єктом захисту, наділеним комплексом необхідних для захисту прав.

Другим шляхом, поряд із розширенням підстав для визнання особи підозрюваним, має стати визнання суб'єктами захисту інших осіб, права яких обмежуються або піддаються загрозі обмеження в результаті кримінального переслідування. Відповідно до п. «б» ч. 3 ст. 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, кожна держава зобов'язана забезпечити право на правовий захист для будь-якої особи, яка вимагає такого захисту. Видається, що правом на захист у кримінальному провадженні повинна мати можливість скористатись будь-яка особа, яка вважає, що її права можуть бути порушені чи обмежені внаслідок кримінального переслідування. Зрозуміло, що надання усього комплексу процесуальних прав, якими користується підозрюваний, будь-якому учаснику кримінального провадження є недопустимим, оскільки може призвести до зловживання цими права та затягування провадження, а також перешкоджання йому. Проте гарантоване ст. 59 Конституції України право звернутись за допомогою до адвоката для захисту від загрози кримінального переслідування повинна мати кожна особа.

У літературі справедливо відзначається, що в чинному КПК України зміну статусу з підозрюваного на обвинуваченого перенесено на пізнішу стадію провадження. Зокрема, в ч. 2 ст. 42 КПК України передбачено,

що обвинуваченим (підсудним) є особа, обвинувальний акт щодо якої переданий до суду в порядку, передбаченому ст. 291 КПК України. Тобто на етапі досудового розслідування особа, яка вчинила кримінальне правопорушення, перебуватиме лише у статусі підозрюваного. Звертає на себе увагу те, що терміни «обвинувачений» і «підсудний» використовуються в чинному КПК України як синоніми, що свідчить про їх рівнозначність та можливість використання як однакових.

Обвинувачення особи у вчиненні кримінального правопорушення знаходить свій вираз в обвинувальному акті. Саме це процесуальне рішення пов'язують із виникненням обвинувачення у межах національного права [10, с. 149].

Аналогічним чином, як початок реалізації функції захисту, відповідно, набуття особою статусу суб'єкта цієї функції повинне визначатись власним розсудом цієї особи залежно від її суб'єктивної оцінки щодо наявності загрози кримінального переслідування, як це було відзначено вище, так і закінчення реалізації даної функції в тому чи іншому випадку, як справедливо вказує В.О. Попелюшко, залежить від розсуду суб'єктів сторони захисту [15, с. 82]. Крім того, слушною видається позиція І.В. Гловюк про те, що суб'єкти захисту присутні протягом усього кримінального процесу, зокрема у стадіях перегляду судового вироку, як такого, що не набрав законної сили, так і того, який законної сили набрав, а також на стадії виконання судових рішень [10, с. 210]. Таким чином, як засуджений, так і виправданий можуть скористатись своїм правом на захист, а, відповідно, КПК відносить їх до суб'єктів захисту.

Пункт 19 ч. 1 ст. 3 КПК України до складу сторони захисту відносить також особу, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішувалося питання про їх застосування. Йдеться про учасників двох особливих порядків кримінального провадження: кримінального провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру та кримінального провадження щодо застосування примусових заходів виховного характеру. У першій із наведених категорій справ, у свою чергу, виділяють два підвиди: 1) щодо осіб, які вчинили суспільно небезпечне діяння у стані неосудності; 2) щодо осіб, які після вчинення злочину захворіли на психічну хворобу, що виключає застосування покарання.

У справах щодо осіб, що є неосудними або не досягли віку кримінальної відповідальності, не можна говорити про обвинувачення, оскільки в них відсутній суб'єкт злочину, а відповідно, і його склад. У справах щодо осіб, які стали неосудними після вчинення злочину, з моменту встановлення в особи наявності психічної хвороби, яка виключає застосування покарання, обвинувачення також припиняється [15, с. 82-84]. Разом із тим помилковою є думка про те, що в даних справах функція захисту відсутня, захищатися тут немає від чого, оскільки, зокрема, неосудні особи в скоєнні злочину необвинувачуються [16, с. 23]. У цих справах також має місце кримінальне переслідування, метою якого є доведення вчинення особою певного суспільно небезпечного діяння. Тому у даних справах здійснюється функція захисту, а такі особи виступають суб'єктами захисту.

Як вже відзначалось, ряд дослідників відносить до суб'єктів захисту потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача та їх представників. Такий підхід зазнав у літературі справедливої критики [10, с. 123; 15, с. 68-70]. Варто погодитись із думкою про те, що жоден із вищеназваних учасників кримінального провадження не є суб'єктом захисту.

І.В. Гловюк вважає сумнівним також віднесення до суб'єктів захисту особи, щодо якої передбачено розгляд питання про видання іноземній державі (екстрадицію) [10, с. 208209]. Така позиція викликає заперечення. Хоча компетентні органи надають лише правову допомогу та не здійснюють розслідування вчиненого за межами України злочину, особою, видача якої запитується іншою державою, процесуальні дії, що вчиняються на території України, є складовою частиною кримінального переслідування особи, що є наслідком вчинення цією особою кримінального правопорушення. Правова допомога є широким поняттям, різновидом такої допомоги є захист. Те, що особі, стосовно якої розглядається питання про видачу в іноземну державу (екстрадицію), надається саме право на захист, свідчить і широкий перелік прав, наданих їй згідно зі ст. 581 КПК України. Таким чином, видається правильним віднести зазначену особу до суб'єктів захисту.

Друга група суб'єктів захисту - це суб'єкти, які захищають у провадженні інших осіб. На сьогодні до них закон відносить захисників та законних представників осіб, які піддаються кримінальному переслідуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 45 КПК України, захисником є адвокат, який здійснює захист підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, а також особи, стосовно якої передбачається розгляд питання про видачу іноземній державі (екстрадицію). Варто погодитись із О.Р. Балацькою в тому, що адвокат, який надає правову допомогу потерпілому, цивільному позивачеві, цивільному відповідачеві, здійснює представництво, що відрізняється від захисту видом адвокатської діяльності й не має процесуального стосунку до забезпечення права на захист [17, с. 92]. Відповідно, такий адвокат не є суб'єктом захисту.

Чинне законодавство не дає змоги однозначно вирішити питання про віднесення до суб'єктів захисту адвоката, який, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 66 України, надає правову допомогу свідку. Видається, що захисник, який надає свідку правову допомогу, що полягає у захисті від фактичного кримінального переслідування, також є суб'єктом захисту.

Суб'єктом захисту варто визнати також законного представника. Законний представник користується процесуальними правами особи, інтереси якої він представляє, крім тих процесуальних прав, реалізація яких здійснюється безпосередньо для підозрюваних, обвинувачених і не може бути доручена представнику. Тобто процесуальний статус законного представника має субсидіарний характер.

Дослідження питання визначення суб'єктів захисту у кримінальному провадженні було б неповним без аналізу правового статусу представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження. Варто погодитись з І.В. Гловюк, що, зважаючи на кримінально-правовий характер санкцій, що застосовуються до юридичної особи, а також порядок провадження щодо їх застосування, можна стверджувати, що стосовно такої юридичної особи здійснюється кримінально-процесуальна діяльність, яка має ознаки кримінального переслідування. Зважаючи на це, напрям діяльності представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, пов'язаний із запереченням законності та обґрунтованості застосування цих заходів, що дає змогу кваліфікувати його діяльність як прояв функції захисту [10, с. 129-130]. На підставі викладеного представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, варто віднести до суб'єктів захисту.

Свого часу в літературі поширеною була думка, відома ще радянській кримінально-процесуальній науці, про існування в кримінальному провадженні так званого «посадового» (або, як його ще називали, «непрямого функціонального» чи «офіційного» захисту), який здійснювався слідчим, органом дізнання, прокурором, судом [9, с. 44; 16, с. 20]. Варто погодитись із тими авторами, які заперечують можливість покладення на осіб, які здійснюють провадження у кримінальній справі, виконання функції захисту, на підставі чого не включають їх до числа суб'єктів захисту [13, с. 45-46].

Висновки. Аналіз положень КПК України та інших законодавчих актів дав змогу виділити та розмежувати на дві групи широке коло суб'єктів захисту. Причому, якщо перша група наділяється правом і можливістю здійснювати захист як самостійно (за винятком недієздатних чи обмежено дієздатних осіб), так і залучати суб'єктів другої групи, для останніх здійснення захисту є їх процесуальним обов'язком. Перспективи подальших досліджень у цьому напрямі вбачаються у пошуку шляхів підвищення ефективності здійснюваного розглянутими суб'єктами захисту від кримінального переслідування.

захист кримінальний провадження

Література

1. Пожар В. Щодо термінологічного визначення категорії «суб'єкти кримінального провадження» та його співвідношення з суміжними поняттями / В. Пожар // Правове життя сучасної України : матер. Міжнар. наук. конф. проф.-викл. складу (16-17 травня 2013 р.). Т. 2. / відп. за вип. д. ю. н., проф. В.М. Дрьомін / Націон. ун-т «Одеська юридична академія». - Одеса : Фенікс, 2013. - С. 467-469.

2. Лобойко Л. Кримінально-процесуальне право : Курс лекцій : навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Л. Лобойко; Юрид. акад. МВС України. - К. : Істина, 2005. - 456 с.

3. Барабаш Т. Категорія «суб'єкт» у кримінальному процесі України // Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України. - 2012. - № 5 (14). - С. 88-92.

4. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В. Бусел. - К. : Ірпінь : ВТФ «Перун», 2003. - 1440 с.

5. Шнягін О. Реалізація функції захисту в кримінальному процесі України : дис. ... канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 /

О. Шнягін ; Академія управління Міністерства внутрішніх справ. - К., 2010. - 215 с.

6. Маланчук П. Функція захисту в кримінальному процесі України : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.09 / П. Ма- ланчук ; Київ. нац. ун-т внутр. справ. - К., 2008. - 19 с.

7. Чепурний О. Кримінально-процесуальні функції на стадії досудового розслідування : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.09 / О. Чепурний ; Нац. акад. внутр. справ. - К., 2005. - 195 с.

8. Ахундова А. Захист прав підозрюваного у кримінальному провадженні : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.09 / А. Ахундова ; Нац. акад. внутр. справ. - К., 2013. - 17 с.

9. Михеєнко М. Кримінальний процес України : підручник / М. Михеєнко, В. Нор, В. Шибіко. - 2-ге вид., переробл. і доповн. - К. : Либідь, 1999. - 536 с.

10. Гловюк І. Кримінально-процесуальні функції: теоре- тико-методологічні засади і практика реалізації : дис. ... д-ра юрид. наук : спец. 12.00.09 / І. Гловюк ; Нац. ун-т «Одес. юрид. акад.». - Одеса, 2016. - 602 с.

11. Гузела М. До проблеми прав підозрюваного в кримінальному провадженні : міжнародні стандарти забезпечення / М. Гузела // Вісник Львівського університету. Серія юридична. - 2016. - Випуск 63. - С. 187-194.

12. Керевич О. Право на захист : проблеми і пропозиції // Порівняльно-аналітичне право. - 2015. - № 1. - С. 298-300 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.pap. in.ua/1_2015/88.pdf.

13. Ковальчук С. Здійснення захисту у кримінальних справах на засадах змагальності та диспозитивності : дис... канд. юрид. наук : 12.00.09 / С. Ковальчук ; Прикарпатський національний ун-т ім. Василя Стефаника. - Івано-Франківськ, 2007. - 221 с.

14. Аленін Ю. Початок досудового розслідування за КПК України 2012 р. / Ю. Аленін // Юридичний часопис Національної академії внутрішніх справ . - 2013. - № 1. - С. 198203 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://nbuv.gov. ua/UJRN/aymvs_2013_1_36.

15. Попелюшко В. Функція захисту в кримінальному судочинстві України : правові, теоретичні та прикладні проблеми : дис. ... докт. юрид. наук : спец. 12.00.09 / В. Попелюшко ; Київ. Нац. ун-т ім. Т Шевченка. - К., 2009. - 502 с.

16. Адаменко В. Сущность и предмет защиты обвиняемого / В. Адаменко. - Томск : Изд-во Томск. у-та, 1983. - 157 с.

Размещено на Allbest.ru