Система правоохранительных органов Украины

20

Міністерство освіти і науки України

Харківський національний педагогічний університет ім. Г.С.Сковороди

Історичний факультет

Кафедра історіко-правових дисциплін

Курсова робота

на тему: „Система правоохоронних органів України”

Виконала:

студентка 1 курсу

11 і/п групи

Котляр Тетяна

Науковий керівник:

Олійник О.М.

Харків - 2005 р.

План:

Вступ

1. Поняття системи правоохоронних органів;

2. Місце правоохоронних органів у механізмі держави;

2.1. прокуратура;

2.2. адвокатура;

2.3. система органів внутрішніх справ України;

2.4. органи Державної податкової служби України;

2.5. Служба безпеки України;

3. Загальна характеристика діяльності правоохоронних органів;

3.1. прокуратура;

3.2. органи внутрішніх справ України;

3.3. Державна податкова служба України;

3.4. Служба безпеки України;

Висновок

Список використаної літератури.

Вступ:

Досягнення визначеної Конституцією України мети щодо побудови правової держави передбачає масштабну і широкоаспектну працю в галузі загальної та фахової юридичної освіти, підняття рівня правової свідмості і правової культури всього населення країни.

Демократизація держави вимагає не тільки свідомого ставлення кожного громадянина до своїх прав та обов'язків, але і активного впливу на діяльність кожного окремо та всіх державних органів у цілому для гарантованого забезпечення прав і свобод людини.

У системі підготовки юристів-фахівців особливе місце повинно посідати вивчення та глибоке засвоєння студентами юридичних навчальних закладів теми „Система правоохоронних органів України”.

Зазначена тема дає загальну вихідну інформацію про державні та недержавні органи, що здійснюють правоохоронну діяльність. Їхнє коло досить широке. Традиційно до них належать суд, прокуратура, органи юстиції, досудового слідства, внутрішніх справ, Служби безпеки, адвокатура, нотаріат.

Оволодіння знаннями правових засад утворення та організації діяльності частки державних органів, головним призначенням яких є забезпечення на основі застосування норм права належної законності і єдиного правопорядку в державі, становить важливий впливовий фактор розбудови державності, забезпечення ефективності пропаганди правових знань, підвищення рівня правової свідомості й культури громадян, забезпечення неухильного утримання законності з збоку власне правоохоронних органів.

Унаслідок вивчення теми студенти повинні опанувати знаннями про структуру, організацію діяльності кожного з функціонуючих у державі правоохоронніх органів,чітко визнічити їхнє місце й роль у системі органів державної влади України, їхнє значення для захисту законних прав людини і громадянина, а також конституційного устрою, цілісності суверенної України. Особлива увага приділяється судам, оскільки вони наділені повноваженнями щодо здійснення відповідної влади.

Вивчення данної теми сприяє всебічному оволодінню студентами іншими галузями права, ознайомленню їх із правовими засадами положень основних міжнародних нормативних актів, націлених на розвиток та захист демократії, щодо організації правоохоронних структур.

Одна з особливостей цієї теми полягає в тому, що від тих, хто її вівчає вимагається засвоєння численних нормативних актів. У цілому студенту доводиться мати справу з декількома десятками нормативних актів різного рівня, починю.чи від Конституції України, і закінчуючи відомчими нормативними актами.

Подальший розвиток основ правової держави обєктивно обумовлює тенденцію удосконалення правових засад діяльності кожного правоохоронного органу. Становище ускладнюється тим, що триває процес відновлення законів та інших нормативних актів, у тому числі тих, що безпосередньо стосуютьсяорганізацїї та основ діяльності зазначених структур.

Тому зміст цієї теми перебуває в постійній динаміці, розвитку. У свою чергу це положення вимагає від дипломованих юристів, працівників неухильної уваги, необхідності ознайомлення з постійним удосконаленням законодавчої бази правоохоронної діяльності. Дяченко В.І. Система правоохоронних органів: Навч. посіб. - К.: КНЕУ, 2003.

1.Поняття системи правоохоронних органів

Для здійснення раніше названих функцій правоохоронної діяльності створюються органи, які іменюються правоохоронними.

Правоохоронними органами називають державні та громадські установи та організації, що забезпечують законність і ведуть боротьбу зі злочинністю та іншими правопорушеннями.

Тому, системою правоохоронних органів можна називати сукупність державних та суспільних установ, що забезпечують законність і ведуть боротьбу зі злочинністю, так іхню взаємопрацю між собою.

До ознак правоохоронних органів відносять: державно-владний, юрисдикціонних характер; підзаконність і точна регламентованість діяльності;правозастосовна сущність рішень, які приймаються цими органамизастосування державного примусу в процеі здійснення покладених на них завдань.

В наш час питання про коло такого роду органів вирішуються по-різному. Причому цей різнобій пояснюється, по-перше, тим, що дане питання у законодавстві прямо і однозначно не урегульоване і, по-друге, тим, що цьому різнобію в значній мірі сприяє так зване непрофесійне слововикористання, що витікає з засобів масової інформації.

Як зазначаеться в навчальному посібнику Судебные и правоохранительные органы Украины: Учебник / Под редакцией проф. А.М. Бандурки. - Харьков: Ун-т внутр. дел, 1999, стр. 8-9.

Першою спробою нормативного закріплення перечню правоохоронних органів є Закон України „Про державний захист працівників суду та правоохоронних органів” від 23.12.93р. в п.1 ст.2 якого визначено, що до правоохоронних органів належать: прокуратура, органи внутрішніх справ, служби безпеки, митні органи, органи охорони державного кордону, державна податкова служба, державна контрольно-ревізорна служба, рибоохорона, державна лісова охорона. В той же час складно визначити критерії, за якими класифіковані вищеназвані правоохоронні органи, т.я. у відповідності з цим Законом до них віднесені також „інші органи, що здійснюють правозастосовні та правоохоронні функції”. До того ж цей перечень неповний, бо не враховані деякі важливі державні органи (суди), а також громадські об'єднання, які так чи інакше також здійснюють правоохоронні функції.

До них слід віднести: Міністерство юстиції, нотаріат, Координаційний комітет по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю, Раду національної безпеки і оборони України, адвокатуру та ін. Судебные и правоохранительные органы Украины: Учебник / Под редакцией проф. А.М. Бандурки. - Харьков: Ун-т внутр. дел, 1999, стр. 8-9.

Впродовж довгого часу вважалось, що суд є одним з правоохоронних органів, причому основним. Однак за останні роки це положення нерідко відкидається. Висловлюється думка, що суди не слід відносити до правоохоронних органів. Вони являються органами судовой влади, і їх не можна порівнювати з органамипрокуратури та виконавчої влади (юстиції, внутрішніх справ і т.д.). Суди повинні бути незалежними і від них. Подібно тому, як судова влада повинна бути незалежною й від законодавчої, й від віконавчої. Але критерії виділення правоохоронних органів з великої кількості інших державних органів зовсім не ті, що покладені в основу розділення гілок влади. В той же час виключенн судів з чмсла правоохоронних органів може привести до заперечення того, що вони вповноважені займатися охороною права і правовідношень, що важко визнати логічним. Але суд був і залишається органом судової влади, що в значно більшій мірі, чим інші гілки державної влади, повинна і може охороняти право. Гуценко К.Ф., Ковалёв М.А. Правоохранительные органы: Учебник для юридических вузов и факультетов. 2-е изд., испр. И доп. - М: Зерцало, «ТЕИС», 1996, стр. 14 - 15.

Усі вищеперераховані органи, авжеж, виконують свої завдання не ізольовано, а у взаємодії один з одним, а також і з іншими державними закладами, трудовими колективами, об'єднаннями громадян.

Як правило, правоохоронний орган є озброєним. Це обумовлено необхідністю виконання завдань шодо попередження і припинення правпорушень, застосування рішучих методів примушування осіб до правомірноі поведінки.

Але в навчальному посібнику¹ вже визначається, що за зазначеними ознаками на сьогодні не можуть бути віднесені до правоохоронних органів органи митної і податкової (крім податкової міліції) служби (оскільки лише для окремих підрозділів цих органів визначальним є виконання правоохоронних функцій, а більшість виконує контроні, фіскальні, облікові та інші функції), органи державної контрольно-ревізорної служби (їхні працівники не мають жодних зовнішніх ознак приналежності до правоохоронних органів), органи державної виконавчої служби (оскільки закон не передбачає відповідного забезпечення цих органів і правового захисту їхніх працівників), спеціальні підрозділи охорони довкілля (працівників цих органів закон не наділяє майже ніякими специфічними правами й до них законом не висуваються згадувані раніше спеціальні вимоги.

Близькими до правоохоронних є такі органи: органи державної пожежної охорони (їхніми головними функціями є попередження й гасіння пожеж, а також нагляд за дотриманням відповідного законодавства), органи державного нагляду за стандартами та в справах захисту споживачів, Антимонопольного комітету, залізничного, автомобільного й електротранспорту, повітряного, морського, річкового транспорту, Міністерства праці та соціальної політики, державної санітарно-епідеміологічної служби, державного ветеринарного контролю, земельних ресурсів, державної служби з карантину рослин, охорони водних ресурсів, Пенсійного фонду і Фондусоціального страхування, державного контролю за цінами, які виконують функцію адміністративної юрисдикції.

2.Місце правоохоронних органів у механізмі держави

У курсі конституційного права висвітленопитання місця та значення правоохоронних органів у загальнодержавному механізмі, конституційні засади їх діяльності, охарактеризовано специфіку застосування норм Конституції як акта прямої дії. Важливе значення мають конституційні норми, що визначають права, свободи та обов'язки людини й громадянина (розділ II Конституції), основні конституційні засади діяльності прокуратури (розділ VII), правосуддя (розділ VIII).

2.1.Місце прокуратури в системі органів державної влади

державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повнота і зовнішня неподільність влади Республіки, можливість реально впливати на суспільні відносини забезпечується відповідним державним механізмом, де одне з важливих місць посідає таке особливе утворення, як прокуратура.

Прокуратура України - самостійний централізований орган державної влади, що діє в системі правоохоронних органів держави та забезпечує захист від неправомірних посягань на суспільний та державний лад, права і свободи людини, а також основи демократичного устрою засобами та методами, які передбачено законом. Прокуратура не підпорядковується виконавчій або судовій владі, оскільки її діяльність є елементом системи стримувань і противаг між гілками влади, які формуються та утверджуються в державі після прийняття нової Конституції. „Фундаментальні гілки влади - законодавча, виконавча та судова, які уособлюють єдину державну владу та її поділ, зовсім не виключають можливості існування інших функціонально самостійних правових інститутів” Тацій В. Прокуратура в системі поділу влади // Вісник прокуратури. - 1999. - №2. - С.27.

Віднесення прокуратури до будь-якої названої гілки державної влади буде означати ліквідацію її як унікальної, єдиної, незалежної державної йнституцйї, що провадить вищий нагляд за додержанням законів, у тому числі і за органами закону.

Оскільки в Україні визнається і діє принцип верховенства права, то цілком природно, що функціонування прокуратури як державного інституту, діяльність її посадових осіб підпорядковано тількинормативно-правовим актам.

Проголосивши незалежність, Україна першою серед колишніх республік СРСР 5 листопада 1991 року прийняла Закон України „Про прокуратуру”, який було введено в дію 1 грудня 1991 року. Саме цей день відзначають як День працівників прокуратури.

2.2.Місце адвокатури в механізмі держави

Адвокатура - це громадська, самостійна організація професійних юристів, яка виконує важливу суспільну функцію - захист прав і законних інтересів громадян та організацій. У демократичному суспільстві вона є важливим правозахисним інститутом, від розвитку якого великою мірою залежить рівень захищенності прав людини. Вагомість завдань і функцій, покладених на адвокатуру, вимагає, щоб вона була міцною, незалежною, високопрофесійною.

Тобто, головна місія, фундаментальне призначення цього інституту - це захист прав людини, надійність та реальна здійсненність цього захисту, який є найвищим критерієм гаманістичності, прогресивності, „якості” адвокатури.

Основні положення про місце адвоката в державі та суспільному житті закріплені в загальному кодексі правил для адвокатів Європейського Співтовариства, прийнятого делегацією на пленарному засіданні в Страсбурзі в жовтні 1988 року.

Закон „Про адвокатуру”, ухвалений Верховною Радою України 19 грудня 1992 року, проголошує, що адвокатура України здійснює свою діяльність на принципах верховенства закону, незалежності, демократизму, гуманізму і конфіденційності. Вона - важливий інструмент справжньої демократії. За Законом, адвокатура України є добровільним професійним громадським обєднанням, покликаним сприяти захисту прав, представляти законні інтереси громадян України, іноземців, осіб без громадянства, юридичних осіб, надавати їм різноманітну юридичну допомогу.

Ці нормативні акти надають можливість сфомувати висококваліфікований і впливовий адвокатський корпус, завершити становлення української адвокатури.

2.3.Місце органів внутрішніх справ України в механізмі держави

Усі структурні складові Міністерства внутрішніх справ сформовані відповідно до адміністративно-територіального поділу України.

МВС є центральним органом державної виконавчої влади, керівник якого входить до складу Кабінету Міністрів України.воно реалізує державну політику у сфері захисту прав і свобод громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань.

Систему органів внутрішніх справ становлять:

1. внутрішні війська;

2. міліція;

3. державний пожежний нагляд.

Контроль за діяльністю цих органів здійснює міністр внутрішніх справ України

2.4. Місце державної податкової служби в механізмі держави

Важливе місце в її діяльності, як і для держави вцілому посідає формування бюджету - грошового доходу, потрібного для забезпечення діяльності держави як цілісного інституту (реалізіції економічних і соціальних програм, забезпечення безпеки і обороноздатності тощо).

Постійне надходження до бюджетів податків та інших обовязкових платежів є важливим чинником належного функціонування держави, запорукою успішного соціального, економічного розвитку та добробуту, розвитку місцевого самоврядування громадян.

Проте не всі платники податків сумлінно виконують один з найважливіших обов'язків перед державою, вдаються до різних порушень податкового законодавства. Зважаючи на це держава створює систему обліку платників податків і контролю за своєчасною та повною сплатою нарахованих податків, зборів та іншихобов'язкових платежів. Цю функцію виконує центральний орган державної виконавчої влади - Державна податкова адміністрація україни.

2.5. Місце Служби безпеки України в державному механізмі

СБУ підкорена Президенту України і підконтрольна Верховній Раді України.

Організаційна структура Служби безпеки України визначається президентом України.

Служба безпеки України взаємодіє з Управлінням охорони вищіх посадових осіб України, Національною гвардією України, МВД України та іншими правоохоронними органами на основі прийнятих спільних актів Служби безпеки і відповідного відомства.

3.Загальна характеристика діяльності правоохоронних органів

Правоохоронний орган - державний, як правило озброєний, орган,виконання яким, поряд із профілактичною, однієї чи кількох інших головних правоохоронних функцій є визначальним у його діяльності, котрий у зв'язку з цим потребує специфічного матеріально-технічного та іншого забезпечення, до працівників якого законом висуваються спеціальні вимоги та працівники якого з метою ефективного виконання своїх обов'язків згідно з законом наділяються різноманітними спеціальними правами, мають відповідні пільги та зовнішні ознаки, користуються підвищеним правовим захистом.

Правоохоронна діяльність - така державна та суспільна діяльність, що направлена на охорону суспільних відносин, які регулюються правом, спеціально уповноваженими на те органами шляхом примінення юридичних мір на порушника .

За своєю суттюправоохоронна діяльність є різнорідною, що виявляється у відносній різноманітності виконуваних нею функцій, зміст яких визначається основними напрямками цього виду діяльності.

У частині 1 статті 2 Закону України „Про державний захист працівників суду та правоохоронних органів” до цих функцій віднесено:

) Розгляд судових справ у всіх інстанціях;

) Провадження й розслідування кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення;

) Оперативно-розшукова діяльність;

) Охорона громадського порядку і громадської безпеки;

) Виконання вироків, рішень, ухвал і постанов судів, постанов органів дізніння й досудового слідства та прокурорів;

) Контроль за переміщенням людей, транспортних засобів, товарів та інших предметів чи речовин через державний і митний кордон України;

є) Нагляд і контроль за виконанням законів.

Усі правоохорнні функції треба поділити на такі:

1. Головні;

2. Другорядні та допоміжні.

До правоохоронної діяльності належать ті функції, що безпосередньо пов'язані з боротьбою зі злочинністю та правопорушеннями, які тягнуть за собою адміністративну відповідальність (в тому числі так звані фінансові та адміністративно-господарські санкції), чи, іншими словами, юридичну відповідальність у сфері публічного права.

Боротьба зі злочинністю передбачає три основні напрями:

1. загальна організація боротьби;

2. профілактика злочинності;

3. власне правоохоронна діяльність.

Загальна організація боротьби зі злочинністю охоплює певну інформаційно-аналітичну діяльність, кримінологічне прогнозування, визначення стратегії і тактики, реалізацію програм боротьби зі злочинністю, організацію відповідних наукових досліджень. Зазначений напрямок є компетенцією Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, спеціально створених міжвідомчих органів.

Профілактика злочинності - загальносоціальне і спеціальне попередження злочинності; індивідувльне попередження злочинів є компетенцією як названих вищих органів державної влади, так і спеціально створених державних органів.

Правоохоронною діяльністю займаються лише останні. У сфері боротьби зі злочинністю дана діяльність охоплює застосування передбачених законом примусових заходів до осіб, що вчиняють суспільно-небезпечні діяння, і заходів щодо відновлення порушених у результаті їх учинення прав та законних інтересів юридичних і фізичних осіб. Можна виділити дії з виявлення, припинення, розкриття злочинів, застосування заходів кримінальної відповідальності й покарання до осіб, що вчинили суспільно-небезпечне діяння (каральна діяльність), дії щодо застосування інших заходів до таких осіб (ресоціалізаційна діяльність), діяльність з поновлення порушених злочином прав і законних інтересів юридичних та фізичних осіб (правовідновлювана діяльність). Такі самі напрімки характерні для боротьби з правопорушенніми, які тягнуть за собою адміністративну відповідальність: спеціальні державні органи в межах своєї компетенції здійснюють профілактику цих правопорушеннь; правоохоронна діяльність у сфері боротьби з ними також охоплює застосування передбачених законом примусових заходів до осіб, що вчиняють суспільно-шкідливі діяння, і заходів щодо відновлення порушених у результаті їх скоєння прав і законних інтересі юридичних та фізичних осіб.

Одже, до головних правоохоронних функцій зараховують:

1. профілактичну (порфілактика правопорушень, які тягнуть за собою юридичну відповідальність у сфері публічного права);

2. захисну (захист життя, здоровя, прав, свобод та законних інтересів фізичних осіб);

3. охорони громадського порядку, громадської безпеки і власності;

4. ресоціалізаційну (ця функція є найбільш характерною для служб у справах неповнолітніх, служб, що здійснюють адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі);

5. оперативно-розшукову;

6. розслідування злочинів;

7. судового розгляду справ;

8. розгляду справ про адміністративні правопорушення;

9. розгляду справ про фінансові та адміністративно-господарські правопорушення (тобто розгляд справ про адміністративні правопорушення, вчинені юридичними особами або громадянами-підприємцями);

10. виконання вироків, ухвал і постанов судів, органів дізніння й досудового слідства та прокурорів;

Виконання саме цих функцій потребує специфічного правового, організаційного, кадрового, інформаційного, матеріально-технічного, фінансового, наукового та іншого забезпечення, що обумовляє й необхідність створення відповідних спеціальних служб.

До другорядних та допоміжних правоохоронних функцій належать такі:

1. контрольна (наглядова);

2. дозвільна (надання дозволів на здійснення певної діяльності, зокрема підприємницької, або вчинення певних дій);

3. правороз'яснювальна (у тому числі функція надання правової допомоги);

4. аналітична і методична;

5. інформаційна (інформування інших державних органів, зокрема правоохоронних);

6. нормотворча (з правом видання актів міжвідомчого характеру);

7. координаційна.

Правоохоронні органи можуть виконувати й інші функції, які взагалі не можна зарахувати до правоохоронних: розвідувальна, забезпечення урядового зв'язку, надання соціальної допомоги тощо.

До зазначених структур може бути віднесено лише такий державний орган, виконання яким, поряд із профілактичною, однієї чи кількох інших головних правоохорнних функцій є визначальним у його діяльності.

3.1.загальна характеристика діяльності прокуратури

Прокуратура, як і інші державні органи виконує притаманні тільки їй функції.

Функція є одним з головних понять, через яке разкривається структура і весь зміст діяльності означеної установи.

У понятті „функції прокуратури” входить такий вид роботи її органів, який визначається соціальним призначенням прокуратури, характеризується певним предметом, направленим на вирішення завдань, і здійснюється з використаннямвластивої їм компетенції. Такі функції завжди підпорядковані завданням, на вирішення яких вони направлені і повинні виконуватись.

Відповідно до ст.121 Конституції України на прокуратуру покладено:

1. Підтримання державного обвинувачення в суді;

2. Представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом;

3. Нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;

4. Нагляд за додержанням законів під час виконіння судових рішень у кримінальних справах, а також під час застосування інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадянина.

Перехідним положенням Конституції (п.9) передбачено,що прокуратура продовжує виконувати відповідно до чинних законів функцію нагляду за додержанням і застосуванням законів та функцію попереднього слідства до введення в дію нормативних документів, що регулюють роботу державних органів щодо контролю за їх дотриманням, та до формування системи досудового слідства і введення в дію законів, що регулюють її функціонування.

Крім цього прокуратура бере участьу розробленні органами державної влади заходів запобігання злочинам та іншим правопорушенням, у роботі щодо вдосконалення та роз'яснення законодавства.

На неї не може покладатися виконання обов'язків, не передбачених Конституцією й законами України.

3.2.Загальна характеристика діяльності системи органів

внутрішніх справ України

Систему органів внутрішніх справ Українистановлять установи, організації та підрозділи Міністерства внутрішніх справ України.

Внутрішня структура МВС складається з Міністра, першого заступника, заступників, колегії міністерства, головних управлінь (відділів), управлінь.

МВС організовує й координує діяльність органів внутрішніх справ з боротьби зі злочинністю, охорони громадського порядку й забезпечення громадської безпеки.

Завданням органів внутрішніх справ є:

· Захист прав і свобод громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, охорона громадського порядку й забезпечення громадської безпеки;

· Забезпечення виконання кримінальних покарань, участь у ресоціалізації засуджених;

· Участь у розробленні та реалізацйї державної політики щодо боротьби зі злочинністю;

· Організація роботи, пов'язаної з забезпеченням безпеки дорожньог руху та пожежної безпеки;

· Визначення основних напрямків удосконалення роботи;

· Забезпечення запобігання злочинам та їх припинення, розкриття і розслідування, розшук осіб, які вчинили злочин, вжиття заходів для усунення причин і умов, що сприяють скоєнню правопорушень

Систему органів внутрішніх справ становлять:

4. внутрішні війська;

5. міліція;

6. державний пожежний нагляд.

До напрямків діяльності внутрішніх військ належить:

· забезпечення їхньої високої мобілізаційної підготовки;

· забезпечення режиму воєнного або надзвичайного стану в разі його оголошення на території України або в окремих місцевостях;

· забезпечення правового й соціального захисту працівників, військовослужбовців внутрішніх військ;

· матеріально-технічне забезпечення діяльності цих військ;

· упровадження в практику науки і передового досвіду, забезпечення розроблення озброєнь, спеціальних, технічних і криміналістичних засобів для внутрішніх військ тощо.

· організація роботи навчальних закладів, науково-дослідних установ.

Основними напрямками діяльності міліції є:

· охорона громадського порядку на вулицях, майданах, у парках, скверах та інших громадських місцях, запобігання та припмнення адманастративних правопорушень і забезпечення провадження в справах про них, розгляд яких покладено законом на органи внутрішніх справ;

· виявлення, розкриття й розслідевання злочинів, що мають міжрегіональний і міжнародний характер, боротьба з організованою злочинністю та наркобізнесом і злочинами у сфері економіки;

· додержання законодавства про паспорти, в'їзд в Україну і виїзд з неї громадян, перебування на її території іноземних громадян і осіб без громадянства;

· профілактика правлпорушеня, проведення серед населення розяснювальної роботи з питань охорони громадського порядку і боротьби зі злочинністю.

Основні принципи діяльності міліції:

· законність;

· повага до особи;

· гуманізм;

· сщціальна справедливість;

· взаємодія з трудовими колективами, громадськими організаціями і населенням.

Діяльність міліції є гласною.

3.3. Загальна характеристика діяльності державної податкової служби

ДПС становить єдинуцентралізовану систему, побудовану за принципом багаторівневої їєрархічної організації: загальнодержавного, республікансокого (АР Крим), обласного, міського та районного рівнів.

Органи ДПС України в своїй діяльності керуються Конституцією, законами України, іншими нормативно-правовими актами органів державної влади, а також рішеннями Верховної Ради АР Крим і Ради Міністрів АР Крим, органів місцевого самоврядування з питань оподаткування, прийнятими в межах їхніх повноважень.

Податкова міліція - новий правоохоронний орган. В 1998 році в новій редакції Закону України „Про державну податкову службу в Україні” було вміщено новий розділ, присвячений організаційним принципам побудови та компетенції нового органу в складі ДПС - податкової міліції.

Основними напрямами правоохоронної діяльності податкової міліції згідно з зазначеним Законом Закон України ”Продержавну податкову службу в Україні” від 4 грудня 1990р. є:

· Розшук платників, які ухиляються від сплати податків, інших платежів;

· Запобігання корупції в органах державної податкової служби та виявлення її фактів;

· Забезпечення безпеки діяльності працівників органів державної податкової служби, захист їх від протиправних посягань, пов'язаних з виконанням службових обов'язків.

Одже, відповідно до чинного законодавства податкова міліція здійснює правоохоронну діяльність за такими напрямами:

1. адміністративна;

2. оперативно-розшукова;

3. боротьба з відмиванням доходів, одержаних незаконним шляхом.

3.4. Загальна характеристика діяльності Служби безпеки України

Служба безпеки України - державний правоохоронний орган спеціального призначення, що забезпечує державну безпеку України.

Згідно ст.2 Закона України про „Службу безпеки України”, на цю службу покладається захист державного суверенітету, конституційного строю, територіальної цілосності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави і прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб.

В завдання СБУ також входить передбачення, виявлення, розкриття злочинів проти миру та безпеки людства, тероризму, корупції та організованої злочинної діяльності в сфері управління й економіки, інших протиправних дій, беспосередньо створюючих загрозу життєво важливим інтересам України.

Органи та працівники служби повинні поважати гідність людини та проявляти до неї гуманне відношення, не припускати розголошення даних про особисте життя людини.правову основу діяльності СБУ складає Конституція України, Закон України „Про службу безпеки України” та інші акти законодавства України, міжнародні правові акти, визнані Україною.

Висновок:

Вивчення засад діяльності держави із захисту прав людини, охорони правового порядку, державного впливу на негативні явища дуже віжливо для формування фахового світогляду. Зміст складається зі знань про діяльність уповноважених державних органів, а також про діяльність недержавних структур, які спіпрацюють у процесі судової, правоохоронної та правозахисної діяльності. Основну увагу, безперечно, треба приділити органам, які посідають центральне місце в правоозастосовній діяльності, статусу посадових осіб цих органів, їхній компетенції.

У зв'язку з впровадженням верховенства права, треба по-новому розглядати сутність законності, яка змістовно збагачується. Особливого значення набуває думка про те, що законність у наш часперетворюється на правову цінність, засвоєння і дотримання якої важливо для всих учасників правозастосовного процесу в нашій державі.

У правовому житті держава реалізує такі свої функції як: організаційна, регулятивна, економічна, виховна, контрольна, судова, правоохоронна через гарантований захист прав громадян, через встановлення ефективного правового порядку. Для цього держава формує відповідні органи.

Потреба всебічного осмислення ролі державних органів в період становлення сильної правової держави вельми актуальна.

Діяльність правоохоронних та правозахисних органів має складний механізм, який включає правовстановлюючі, правозабезпечувальні, правопримушувальні та правовідновлювальні складники. Діяльність цих органів має спрямовуючий регулятивний вплив на соціальне, політичне та економічне життя нашої держави.

Я вважаю, що повноцінне життя людини в наш час неможливе без усвідомлення своіх прав, свобод та обов'язків.

Список використаної літератури:

1. Гуценко К.Ф., Ковалёв М.А. Правоохранительные органы: Учебник для юридических вузов и факультетов. 2-е изд., испр. И доп. - М: Зерцало, «ТЕИС», 1996.

2. Гуценко К.Ф., Ковалев М.Ф. Правоохранительные органы. - М.: Зерцало, 1977.

3. Дяченко В.І. Система правоохоронних органів: Навч. посіб. - К.: КНЕУ, 2003.

4. Закон України „Про адвокатуру” від 19 грудня 1992 р.

5. Закон України „Про прокуратуру” від 5 листопада 1991 р.

6. Закон України „Про міліцію№ від 20 грудня 1990 р.

7. Закон України ”Продержавну податкову службу в Україні” від 4 грудня 1990р.

8. Марочкін І. та ін. Організація судових та правоохоронних органів. - Х., 2000.

9. Науково-практичний кментар до Закону України „Про покуратуру”: Зб. нормативних актів / Упоряд. Т.Ф.Варфоломеєва, С.В. Гончаренко. - К.: Юрінком Інтер, 2000.

10. Судебные и правоохранительные органы Украины: Учебник / Под редакцией проф. А.М. Бандурки. - Харьков: Ун-т внутр. дел, 1999.

11. Судебные и правоохранительные органы Украины: Учебное пособие. Издание третье, дополненное и переработанное. - Х.: «Одиссей», 2004.

12. Тацій В. Прокуратура в системі поділу влади // Вісник прокуратури. - 1999. - №2.

13. Футей Б. Становлення правової держави: Україна 1991 - 2001 рр. - К.: Юрінком Інтер, 2001.

14. Юридичний словник-довідник: Юридична енциклопедія / За ред. Ю.С.Шемшученка. - К.: Українська енциклопедія імені М.П.Бажана. - 2000 - 2001.