Правові та економічні аспекти протидії корупції

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ОБОРОНИ УКРАЇНИ ІМ. ІВАНА ЧЕРНЯХОВСЬКОГО

КАФЕДРА ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

КУРСОВА РОБОТА З ДИСЦИПЛІНИ

“ПРАВООХОРОННА ДІЯЛЬНІСТЬ У ЗБРОЙНИХ СИЛАХ УКРАЇНИ”

на тему: “Правові та економічні аспекти протидії корупції”

Виконав: слухач навчальної групи 5204

гуманітарного інституту майор Сушинський О.Д.

Перевірив: доцент кафедри правового забезпечення

доктор юридичних наук, полковник юстиції Прохоренко М.М.

м. Київ 2020 р.

Зміст

корупція антикорупційний державний влада

Вступ

1. Поняття корупція: теоретично - правові аспекти протидії корупції

1.1 Передумови виникнення корупції в історичному контексті, корупція як соціально -політичне явище

1.2 Аналіз основних нормативно-правових актів, щодо запобігання і протидії корупції в органах державної влади

Висновок до розділу І

2. Економічні аспекти протидії корупції

2.1 Економічна корупція

2.2 Економічна оцінка антикорупційного ефекту інституційних змін

Висновок до розділу ІІ

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Революція Гідності 2014 року стала могутнім сигналом прагнення українського народу до інтеграції з європейською демократичною спільнотою. Але, за багато років незалежності українське суспільство все ще перебуває в перехідному стані, постійно стикаючись з новими історичними викликами і загрозами власній безпеці. Сьогодні поряд з російською агресією на Донбасі саме всеосяжна “домашня” корупція в органах публічної влади виступає головною загрозою для України. Корупція перекреслює сутність закликів Революції Гідності та цінностей, бо корумпована країна - протилежність розвинутої європейської держави.

Сучасний рівень корупції в Україні визнається як критичний. Так, за даними авторитетної міжнародної організації Transparency International, наша держава в світовому рейтингу корупції за 2019 рік має 30 балів зі 100 можливих -- результат Індексу сприйняття корупції-2019 для України. Ми повернулися на рівень 2017 року і тепер посідаємо 126 місце зі 180 країн. Поруч з нами у рейтингу -- Киргизстан, Азербайджан та Джибуті. Україна з-поміж сусідів випереджає Росію, яка зберегла свої позиції (28 балів, 137 місце). Очікувано серед сусідів лідирує Польща (58 балів, 41 місце) та Словаччина (50 балів, 59 місце). Білорусь додала один пункт і тепер має 45 балів та 66 місце. Також, цього року спостерігаємо зниження індексу у сусідів: Румунія -- мінус 3 бали, Угорщина -- на 2, Молдова на 1. Лідери CPI суттєво не змінилися. На першому місці -- Нова Зеландія та Данія, які набрали по 87 балів. У кінці списку опинилися країни, у яких вже тривалий час нестабільна політична ситуація, військові конфлікти та де уряди частково контролюють територію країни -- Сомалі (9), Південний Судан (12) і Сирія (13). У порівнянні з попереднім роком найбільше балів (+7) додала Вірменія (всього 42). Після революції у 2018 році та формування нового парламенту, уряд рухається у напрямку побудови антикорупційної політики. Попри численні позитивні рішення, досі є відкритим питання конфлікту інтересів, закритість і відсутність підзвітності в органах державної влади. [1].

В жовтні 2014 року Верховна Рада України схвалила Закон України “Про запобігання корупції”, який заклав основи антикорупційної політики і законодавства, виходячи з нової суспільно-правової парадигми. Національна політика у сфері боротьби з корупцією з цього моменту має визначатися на нових правових та організаційних засадах, реалізовуватися згідно нової інституційної системи запобігання корупції в Україні та за допомогою нових превентивних антикорупційних механізмів. [2].

На загальноєвропейському рівні існує чіткий консенсус, що корупція становить серйозну загрозу верховенству права, демократії та правам людини, нівелює соціальну справедливість, перешкоджає економічному розвитку та загрожує належному функціонуванню ринкової економіки. [3]. Мабуть, важко не погодитися з думкою суддів Мозенеке і Камерона з Конституційного Суду Південно-Африканської Республіки, що “… корупція загрожує поставити на коліна практично все, що є дорогим і цінним в нашому важко вибороненому конституційному правопорядку. Вона кричуще підриває демократичний лад, установи демократії, верховенство права та засадничі цінності нашого тільки народженого конституційного проекту. Вона підживлює неналежне урядування та публічне шахрайство і ставить під загрозу здатність держави дотриматись своїх зобов'язань щодо поваги, захисту, сприяння та виконання всіх прав, закріплених в Білі про права. Коли корупція і організована злочинність процвітають, сталий розвиток і економічне зростання залишаються занедбаними. І в свою чергу стабільність і безпека суспільства знаходяться в зоні ризику”. [4].

Як слідує з практики Європейського Суду з прав людини, а також конституційної практики держав Східної Європи, задля гарантування стабільності та ефективності демократичної системи, перед державою може постати необхідність запровадити такі заходи, які б забезпечували ці цінності; це особливо актуально для нових демократичних держав і одним з найважливіших обов'язків цих держав є забезпечення довіри і впевненості громадян в державних інституціях, адже це є суттєвою передумовою демократичної стабільності. [5]. Як підсумував Верховний Суд США у справі United States v. Miss. Valley Generating Co., “демократія є ефективною, тільки якщо народ довіряє тим, хто урядує, а ця довіра невідворотно втрачається, коли високопосадовці та їх призначенці займаються діяльністю, що викликає підозру у злодіянні та корупції”. [6]. Цей консенсус, що поділяється всіма конституційними трибуналами світу, разом з тим, не є панацеєю проти корупції. Навіть у державах стабільної демократії мають місце корупційні практики. І такі практики не тільки не стоять на місці, а зазнають, мабуть, найшвидших змін і трансформацій, які за темпами розвитку, можна сказати, випереджають навіть карколомний технічний прогрес людства. Тому слід визнати, що корупція є соціальною, а не індивідуальною, патологією. І як соціальний феномен вимагає свого пояснення саме в контексті соціальної матерії, в якій вона існує.

Актуальність курсової роботи зумовлена багатьма чинниками, серед яких один зі головних - курс на європейську інтеграцію, що є на сьогодні головною і необхідною умовою ефективного розвитку держави. Адже саме він визначає нові орієнтири геополітичної стратегії в контексті забезпечення демократизації та відповідної оптимізації всіх сфер суспільного життя. Становлення демократичної, правової, соціальної держави, розвиток громадянського та інформаційного суспільства, європейська інтеграція України, проведення політичної, адміністративної та економічної реформ вимагають рішучих дій щодо боротьби з корупцією.

На сучасному етапі розвитку суспільства в умовах стрімких суспільно- політичних перетворень питання вдосконалення державної антикорупційної політики набуває першочергового значення, оскільки боротьба з корупцією активно впливає на суспiльне життя і значною мірою формує певний вектор подальшого розвитку держави.

На думку зарубіжних урядовців та бізнесменів, саме поширення корупції є однією з основних проблем для розвитку нормальних економічних відносин України з іншими державами, причиною їх небажання вкладати значні інвестиції у вітчизняну економіку. Вище зазначене яскраво свідчить, що, пошук дієвих шляхів протидії корупційній злочинності в Україні є актуальним завданням для нашого суспільства. Корупція підриває довіру громадськості до діяльності державних службовців, згубно впливає на економічний та політичний розвиток, становить реальну загрозу національній безпеці більшості країн світу.

Основні фактори, які сприяють поширенню корупції, є бідність широких верств населення, погіршення криміногенної ситуації, високі показники нерівності розподілу прибутків в суспільстві, відсутність досконалої системи соціального захисту, процеси економічної трансформації. Корупція в Україні набула характеру системності. Вона отруює всі сфери суспільного життя і як основний, швидкий та найбільш протиправний засіб вирішення питань, досягнення певних індивідуальних корисливих цілей. Корупційні явища перешкоджають інтеграції України в Європейське співтовариство. Проблема дієвої протидії корупції в Україні потребує невідкладного вжиття комплексних, послідовних заходів, основою яких може бути антикорупційний досвід країн ЄС які за останні роки мають чималі досягнення у подоланні цієї проблеми.

Аналіз стану і ступеню наукових розробок у зарубіжних та вітчизняних джерелах з досліджуваної проблематики свідчить, що питання запобігання та протидії корупції викликає жвавий інтерес науковців, політиків, управлінців. Своєрідну позицію по проблематиці протидії корупції на етапі формування правової держави в Україні присвятили свої публікації українські дослідники В.Є. Боднар, О.О. Онищук, О.В. Пищуліна, Ю.П. Мірошник, Т.Є. Дунаєва, О.Г. Кальман, С.М. Клімова, І.В. Коруля, М.І. Мельник, В.О. Навроцький, С.О. Омельченко, С.О. Павленко, Д.Й. Никифорчук, М.І. Хавронюк, О.Д. Маркєєва, О.Ю. Бусол, А.О. Мельник,

Метою роботи є висвітлення причин появи корупції та формулювання концептуальних засад запобігання та протидії корупції в Україні на основі міжнародного досвіду боротьби з корупцією. На розкриття мети спрямовані завдання роботи:

- висвітлити передумови виникнення корупції історико-правовий екскурс;

- проаналізувати стан корупційних дій в Україні на основі соціологічних досліджень;

- зазначити основні нормативно-правові акти щодо запобігання та протидії корупції в органах державної влади;

- охарактеризувати найбільш ефективні правові та економічні аспекти протидії корупції.

Для досягнення мети і вирішення поставлених завдань в курсовій роботі використані загальнонаукові і спеціальні методи пізнання правових явищ: індукції, системно-структурний, системно-функціональний, порівняльний, формально-логічний, історично-правовий, порівняно-правовий.

1. Поняття корупція: теоретично - правові аспекти протидії корупції

1.1 Передумови виникнення корупції в історичному контексті, корупція як соціально -політичне явище

Корупція - це фактор, який заважає нормальній роботі органів державної влади, дестабілізуючи таким чином нашу державу. Існування корупції в Україні становить серйозну соціальну небезпеку для розвитку правової держави. Корупційні діяння загрожують національній безпеці та уповільнюють демократичний розвиток суспільства. Існує двосторонній зв'язок між корупцією і проблемами, які вона породжує. Зменшити обсяги корупції можливо лише рішучими діями. Корупція, як соціальне явище породжує несправедливість у суспільстві.

Фактором корумпованості сьогодні є бажання поліпшити власне матеріальне становище (отримати пільги, знизити податкове навантаження) шляхом підкупу різного роду службовців. Сьогодні, існуюча політична система, мало піклується про громадськість, тим самим породжує нерівномірність у розподілі суспільних благ і витрат. [7, с. 5].

Корупція порушує нормальний порядок речей у суспільстві, державна машина не здатна забезпечити особисті інтереси громадян. Таким чином, зазначені фактори свідчать про зниження суспільної довіри до діяльності та рішень органів державного сектору, тому необхідно звернути увагу на те, що існуюча “продажність” чиновників викликає негативне ставлення суспільства до реформ, які проводить уряд. Тому, населення не вірить в легітимність виданих нормативних правових актів, відбувається дискредитація діяльності апарату держави. Особи, уповноважені на виконання функцій держави користуються можливостями займаної ними посади з метою отримання особистої вигоди, протиправного отримання матеріальних благ. Корупція знайома людству ще з давніх часів, тому це явище породжене появою держави і виникненням права, коли почали з'являтись посадові особи, що уповноважені були виконувати керівні функції. [8, c. 296]. Дослідження науковців свідчать, про те, що людина, що володіє владою, зловживає нею для досягнення поставленої мети. Перша згадка про корупцію є в справах Стародавнього Вавилону, а це XVI століття до н.е., та в Законах царя Хамурапі. Навіть в часи античності сам Аристотель вважав, що подолання корупції призведе до державної стабільності. Він вважав, що має існувати такий устрій, в якому за допомогою законів можна вплинути на посадових осіб, та не дозволити їм незаконно збагачуватись. Стародавні Афіни також мали ряд законів спрямованих на запобігання корупції. В одному з таких законів йшлось про зобов'язання громадян оприлюднювати джерела за рахунок яких вони живуть. Проте потрібно не забувати, що поняття “корупція” в Стародавні віки, дещо різнилося з існуючим зараз. Явище корупції мало канонічне значення, під ним розуміли підлабузництво, спокусу диявола. В католицизмі корупція являлась гріхом. [9, c. 37].

Соціальні та історичні корені появи корупції сягають ще тих часів коли з'являлось суспільство. На рівні свідомості, людина прагне виокремити себе з-поміж інших дорогим подарунком. Таким чином, кожна людина відчуває панування над кимось. З численних пам'яток стає відомо, що подарунки вождям були нормою люди таким способом демонстрували свою покірність, повагу лідеру. Згадка про перші спроби подолати корупцію ще у далекому XXIV ст. до н.е. належить Шумерському царю міста - держави Лагаша - Уруінімгіну. Хоча минули тисячоліття, але корупція існує і до нині. [10].

Корупція виникла з появою приватної власності. І це пояснюється тим, що почали з'являтись різні прошарки суспільства. У Стародавній Греції в IV- V ст. до н.е. корупція мала скоріше побутовий характер і виявлялась в псуванні їжі й питної води зрозуміло, що до нас це явище дійшло вже у зовсім іншому значення. І в умовах сьогодення даючи хабар людина скоріше прагне вирішити свої питання швидше, аніж нашкодити тому чи іншому чиновнику. Пізніше корупцією стали називати деякі прояви у судовій практиці, занепад моралі, розбещеність молоді, порушення громадського порядку.

Звичайно таке формулювання та розуміння даного явища вже більш наближене до існуючого, проте також не достатнє. Антична спадщина доводить, що проблема корупції існувала також і в ті старовинні часи. Так, давньогрецькі філософи Платон і Арістотель у своїх роботах неодноразово згадували про руйнівний вплив зловживання владою та хабарництва на економіку, політичне і духовне життя суспільства. Арістотель у роботі “Політика” виділяв корупцію, як найбільш відчутний і небезпечний фактор, здатний привести до системних деформацій у державі. Боротьбу з корупцією Арістотель розглядав як основу забезпечення державної стабільності: “Найголовніше при всякому державному устрої ? це за допомогою законів та інших норм влаштувати справу таким чином, щоб посадовим особам неможливо було наживатися”. На думку вченого, тільки ті державні устрої які мають на увазі загальну користь, є суворою справедливістю і правильними. [11, с. 61; 12].

У римському праві «corrumpere» означало ламати, псувати, пошкодувати, фальсифікувати показання, а також і підкуп судді (претора). [13, с. 15]. Саме підкуп суддів, як проблема моралі вказується в П'ятикнижжі Мойсея, що лягло в основу двох світових релігій: іудаїзм і християнство ? та вплинуло на третю світову релігію - іслам. У книзі буття християн - Біблії вказується: “А хабара не візьмеш, бо хабар осліплює зрячих і викривляє слова справедливих”. [14]. “Не пожирайте незаконно майна одне одного та не підкуповуйте суддів, щоб свідомо, шляхом гріха, привласнити частину майна інших людей” ? наставляє священна книга мусульман - Коран. [12; 15].

Як Офіційні прояви корупції на території сучасної України зафіксовані у XI-XII ст. у Київській Русі, де дружинники, які виконували також функцію бюрократії, зловживали своїми обов'язками. У Стародавній Русі першу згадку про корупцію, як “посул”, що означало незаконна винагорода знайдено в Двінській установчій грамоті. За часів Польщі хабарництво мало “середньоєвропейський” характер, і прояви його були незначними. Тоді від “справедливого” королівського суду (який завжди ставав на бік багатшої сторони) постраждав сам Б. Хмельницький. Як ми бачимо, проблема корумпованості чиновників існувала давно. Це пояснюється появою окремих категорій суспільства більших повноважень, які дозволяли впливати на важливі проблеми. В Гетьманській державі після її перемоги над Річчю Посполитою почало процвітати хабарництво. Однак воно було значно меншим, аніж в Росії, де панували бояри, а згодом узаконеним хабарництвом став “інститут годівлі”, тобто спосіб утримання “державницьких осіб”, використовуючи населення. З XIV ст. застосовується поняття “лихварство” - від слова “лихва”, що означає надлишок. [16, с. 6].

Одним з найбільш поширених злочинів у дореволюційній Росії було саме хабарництво. Злочинцями вважались як “хабарник”, так і “хабародавець”. Окремим видом хабарництва було також вимагання грошей і подарунків за дії, що стосувалися служби винуватця. Революція, яка відбулася нібито з метою розв'язання соціальних проблем, спричинила зростання хабарництва. Найжорстокіші репресії та винищення цілих поколінь бюрократичних еліт, наркомів і голів сільських рад не допомогли. В часи Радянського Союзу коло осіб, які мали дозвіл зловживати владою, було доволі незначним, інформація щодо цього приховувалася від народу і була дозованою. [17]. Згубний вплив корупції посилювався з розвитком суспільства та заражав усі тогочасні держави. Дуже активно факти корупції в російській імперії описувались Гоголем в його творах “Ревізор” та “Мертві душі”. А проблеми корупції, яка панувала і в тодішній Європі висвітлювали Ж.Ж. Руссо та Ф. Бекон.

При дослідженні довгого шляху європейських країн до поділу публічної і приватної влади, С. Барсукова вказує, що ще півтора століття тому державні посади в Європі закладали і давали в придане, часто передавали у спадок. Наприклад, у Іспанії посади в колоніях продавали на офіційних аукціонах. Голландський чиновник оплачував “ліцензію на зайняття посади” в колоніальній Батавії. Ще в середині XIX ст. для більшої частини Європи було характерним сприйняття державної посади як приватної власності, й ніхто не називав це корупцією. [18, с. 18]. Така практика була або законною, або трактувалась законом двояко.

У 50-80-х рр. на корупційних засадах відбувалося зрощування партійно-радянської та чекістської еліт, особливого розмаху це явище досягло в національних республіках. Виходячи з наведеного, не дивує той факт, що абсолютна більшість енциклопедій і словників радянської епохи, які тлумачать термін “корупція”, акцентували на тому, що явище корупції характерне та притаманне лише буржуазній державі та суспільству, в якому відбувається експлуатація людини людиною, державний апарат підпорядковується монополіям, і для цього закладені умови у самій економічній і політичній системі капіталістичного суспільства.

В Енциклопедичному словнику того часу корупцію визначено як - процес прямого використання посадовою особою прав, пов'язаних з її посадою, з метою особистого збагачення. [19]. Водночас у Юридичному словнику часів адміністративно-командної системи поняття корупції взагалі не розглядається. Відсутність юридичного терміну в Кримінальному кодексі Української РСР [20] та в Кодексі про адміністративні правопорушення Української РСР [21] доводить, що корупція як злочин не бралася до уваги.

Що стосується протилежного радянському строю, то як вказує в своєму дослідженні Ю. Жданов, капіталізм намагався довести свою перевагу, а для цього факти корупції довелося замовчувати. І тільки в останні десятиріччя ХХ сторіччя на Заході усвідомили, яку шкоду завдає корупція усім сферам життєдіяльності суспільства, але на той час не зберіглося жодних наукових шкіл з їх надбаннями у вивченні цього явища. [22].

Значний розрив у доходах населення між розвиненими країнами і країнами третього світу призвів до потреби в міжнародних програмах допомоги бідним країнам. В свою чергу велика кількість корупційних відносин призвела до того, що у ході реалізації програм зарубіжної допомоги були виявлені шокуючі факти розкрадання й незаконного привласнення значної частини міжнародної допомоги місцевими корумпованими елітами.

У другій половині ХХ ст. корупція перетворилася на принципово значущу проблему в умовах глобалізації. Тема боротьби з корупцією перейшла з розряду національної до розряду міжнародної. Боротися локальними методами з руйнуючими наслідками корупційної діяльності стало практично неможливо. Дослідниками доведено існування функціональної залежності між масштабом розповсюдження корупції та інтересу до її дослідження. Така залежність проявляється особливо, коли рівень корупції досягає критичної межі, а сама вона та її наслідки усвідомлюються суспільством, як соціальна проблема. Суспільство починає пошук відповідей на питання, які причини росту корупції, намагаючись виробити практичні заходи боротьби з нею. [23].

На початку 2014 року Україна увійшла до числа держав, які знаходяться у стані конфлікту. Необхідно враховувати той факт, що конфліктні та пост конфліктні держави відрізняються від стабільних правових та демократичних держав саме деградацією або повним знищенням державних та суспільних механізмів забезпечення основоположних прав людини. Різке зниження рівнів доходів, політична нестабільність та невпевненість в майбутньому призводить до того, що причиною існування корупції є не лише неадекватність законів умовам економічної діяльності, а й потреба у виживанні населення у складних умовах.

1.2 Аналіз основних нормативно-правових актів, щодо запобігання і протидії корупції в органах державної влади

Успішна боротьба з корупційними явищами, як на центральному так і на місцевому рівнях публічної влади неможлива без удосконалення вітчизняного законодавства в частині заходів, щодо запобігання та протидії корупції, приведення національної нормативно-правової бази у повну відповідність до міжнародних норм та рекомендацій. “Проводячи огляд актуальності проблем боротьби з корупцією - впливова міжнародна антикорупційна організація “Stepup.press” зазначає - одним із головних завдань сучасності для багатьох держав світу є перегляд комплексу організаційно-правових та інших заходів на національному рівні з метою їх удосконалення, підвищення рівня взаємодії на двосторонньому та регіональному рівнях, а також активізація діяльності в межах міжнародних організацій у сфері боротьби з корупцією та організованою злочинністю”. [24].

Розробка та прийняття антикорупційного законодавства є основним елементом у стратегії виробленій політиками в Україні. Для висвітлення питання поняття “антикорупційне законодавство” необхідно розібратись із самим терміном, який тлумачиться так, що - це сукупність різних за юридичною силою правових актів, які спрямовані на протидію та попередження корупційним діянням.

Антикорупційне законодавство включає спеціальні положення, що визначають ознаки корупційних правопорушень, відповідальність, регулює діяльність державних органів до обов'язків яких входить запобігання та протидія корупції. Успішна антикорупційна діяльність можлива лише за умови існування в Україні належного законодавства. [25, c. 986].

Антикорупційне законодавство включає закони, постанови ВРУ, акти Президента та КМУ та акти відомчого характеру. Сутність антикорупційного законодавства у тому щоб:

- по-перше, обмежити або й взагалі усунути прояви корупції, унеможливити виникнення конфлікту особистих та службових інтересів, визначити на нормативному рівні поведінку суб'єктів, відповідальності за корупційні правопорушення, досягти того, щоб посадові особи сумлінно виконували свої службові обов'язки;

- по-друге, визначити ознаки корупційних злочинів, передбачити співмірні до вчиненого правопорушення заходи відповідальності, врегулювати діяльність державних органів та їх підрозділів, які покликані протидіяти корупції.

Проаналізувавши антикорупційне законодавство України можна зробити висновок про наявність значної кількості нормативних актів, які врегульовують дану сферу. Усі правові акти, а їх багато за підрахунками науковців, можна умовно розділити на три підгрупи, розглянемо кожну з них:

1) нормативно-правові акти, які передбачають положення щодо загально соціального та спеціально-кримінологічного запобігання корупції;

2) нормативно-правові акти, які визначають ознаки корупційних правопорушень і встановлюють за них відповідальність;

3) нормативно-правові акти, які регулюють діяльність державних органів та їх окремих підрозділів щодо безпосередньої правоохоронної діяльності у сфері протидії корупції, її координації, здійснення контролю та нагляду за нею. [26, c. 83].

Почати наш аналіз пропоную із Конституції України як основного джерела права в нашій країні. Вона містить здебільшого норми загального характеру, які можемо застосувати і до антикорупційної сфери впливу. У ст.19 Конституції України зазначено: “Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України”. [27]. Потрібно зауважити, що дана стаття визначає рамки правомірної поведінки посадових осіб, вказує, що зазначені особи можуть діяти лише відповідно до закону. Таким чином ст. 19 Конституції є фундаментальною нормою, адже вона не допускає відхилення від визначеної законом поведінки для чиновників.

Основним нормативно-правовим актом є Закон України “Про запобігання корупції”. Антикорупційна сутність даного закону від 14 жовтня 2014 року № 1700-VII полягає в тому, що він визначає основні засади запобігання і протидії корупції. Вищевказаний закон передбачає досить серйозні зміни у підходах до виявлення та протидії корупції. Аналізуючи нормативно - правовий акт стає помітно позитивну динаміку в розробці антикорупційного законодавства. Крім поняття корупційного правопорушення з'являється новий термін “правопорушення, пов'язане з корупцією” хоч законом визначено, що дане діяння не містить ознак корупції проте за нього передбачено кримінальну, адміністративну відповідальність. Новизна полягає і втому, що корупційні правопорушення включає не тільки умисні дії, а й бездіяльність. Саме поняття “корупція” залишилось незмінним на фоні загальної деталізації термінів. [28]. Виходячи із положень закону основним є недопущення використання посадовими та службовими особами своїх повноважень для особистого збагачення. Даний закон містить і профілактичний характер адже регламентує відповідальність за порушення обмежень зазначених в Законі, таким чином запобігає появі корупційних відносин шляхом встановлення ряду заборон.

Наш екскурс по нормативно-правових актах антикорупційної спрямованості продовжується, тому розглянемо Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, щодо відповідальності за корупційні правопорушення” від 7 квітня 2011 року № 3207-VI основним завданням цього закону є чітке визначення видів корупційних правопорушень, передбачення спів мірних до правопорушення заходів відповідальності. Даний Закон вносить зміни до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального кодексу та Кримінально-процесуального кодексу. Дані зміни були необхідними для того аби привести законодавство України у відповідність до положень Конвенції ООН у питаннях протидії корупції.

Перейдемо до розгляду Закону України “Про Національне антикорупційне бюро” більшість науковців в тому числі і Юрченко О.М. вважає, що даний нормативно-правовий акт навряд дозволить підвищити ефективність правозастосовної діяльності, щодо запобігання корупційних правопорушень [29, c. 21]; зокрема, в ст. 6 Закону вказано, що “Керівництво діяльністю Національного бюро здійснює його Директор, який призначається на посаду та звільняється з посади Президентом України в порядку, визначеному цим Законом. Верховна Рада України за наявності підстав, визначених пунктами 6-11 частини четвертої цієї статті, за пропозицією не менш як третини народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України може прийняти рішення про звільнення Директора Національного бюро з посади.” Таким чином виходить, що призначення та звільнення з посади Директора залежить від Президента України, КМУ та ВРУ, що призводить до імунітету посадовців від відповідальності за корупційні правопорушення. Виходить, що знову зв'язки можуть по вливати на неупередженість даного правоохоронного органу.

Висновок по розділу І

Руйнівна сила корупції проявляється в падінні авторитету влади на всіх рівнях, руйнуються моральні основи суспільства. Вчені вважають, що корупція в Україні особлива, відрізняється від інших розвинених країн. Кризовий тип корупції характеризується породженням кризи сучасного українського суспільства (а не лише недосконалістю кримінальної юстиції); здатністю поглиблювати кризу українського суспільства, маючи властивість зводити нанівець будь-які політичні, економічні, правові, моральні реформи в Україні. Успішна антикорупційна діяльність можлива лише за умови існування в Україні належного законодавства. Потрібно зазначити, що за останні роки значно розширилась законодавча база у сфері антикорупційної протидії, але деякі з нормативно-правових актів залишаються недосконалими, містять подвійне трактування чи не зовсім коректно, з точки зору теоретиків, сформульовані визначення понять. Проте необхідно розуміти, що ми лише на шляху до глобальних змін, які ще попереду.

2. Економічні аспекти протидії корупції

2.1 Економічна корупція

Ще давні римляни стверджували: “сила - запобігає та зупиняє, а слабкість - провокує”. Весь хід цивілізаційного розвитку відбувається в формі взаємодіючих і водночас конкуруючих сил. При цьому економічний розвиток є першочерговим і вирішальним. Тому в даній сфері вкрай небажаним є самовільне, спонтанне регулювання, оскільки за таких умов вступають у дію руйнівні сили та чинники. Цей постулат доречний щодо такого масштабного явища, яким на сьогодні є системна корупція. У корупційній економіці деформуються або перестають діяти фундаментальні економічні закони. На сьогодні беззаперечною є та очевидність, що системна (багаторівнева й масштабна) корупція руйнує передусім фінансово-економічний фундамент держави.

До цього часу відсутня теорія, яка б системно пояснювала причини затяжної макроекономічної кризи в Україні. Одним із суттєвих чинників фінансово-економічної кризи в Україні безумовно є багаторівнева й масштабна корупція. А без глибокого аналізу системних причин та чинників фінансово-економічної кризи вихід з неї неможливий. Щороку в світі витрачаються мільярди які потрібні для розвитку освіти, соціального забезпечення та загалом національної безпеки але ми бачимо як вони втрачаються через різноманітні корупційні прояви.

Найбільш усталеними проявами економічної корупції є:

а) корупційні угоди, схеми, оборудки при тендерних закупівлях за бюджетні кошти;

б) корупція у сфері корпоративного бізнесу: приватизаційне шахрайство, рейдерство та шантаж, відкати тощо;

в) корупція в банківському бізнесі, зокрема, кредитне шахрайство, маніпуляції з фінансовою звітністю, зловживання при інвестуванні коштів та операціях з цінними паперами і векселями;

г) корупція при здійсненні операцій з нерухомістю (іпотечна корупція, рієлторське шахрайство);

д) корупція на ринку Форекс, корупційні операції з криптовалютою, в інтернет-торгівлі, платіжних сервісах, у системі кредитних спілок і ломбардів;

е) корупція в страховому бізнесі;

ж) інсайдерська торгівля цінними паперами та ринкові маніпуляції із “сміттєвими” фінансовими інструментами;

з) корупція у сфері відмивання та легалізації брудних коштів та незаконних доходів.

Корупція руйнує ринки та перешкоджає соціальному й економічному розвитку в усіх країнах без винятку. Необхідно розуміти, що економічна корупція ? це перш за все дієві тіньові схеми і механізми які реалізовуються надмірними фінансовими запитами й егоїстичними інтересами. Загальновідомо, що значна частина національної економіки дуже глибоко імплементована в “тінь”. [30]. Різні дослідники визначають рівень тінізації фінансово-економічних відносин на рівні від 35 до 65% [31], за даними Асоціації дипломованих сертифікованих бухгалтерів, Україна з рівнем економіки яка в “тіні” (45,16%) твердо посідає відповідне місце у списку країн з найбільшою тіньовою економікою. Україна “поступилася” Нігерії (48,37%) та Азербайджану (67,04%). [31]. У світовій практиці рівень тінізації економіки понад 40% ВВП оцінюється експертами, як критичний, оскільки за таких умов важелі регулювання економікою втрачають дієвість.

За визнанням фахових експертів, рівень тіньової економіки в Україні постійно знаходиться в динаміці і в реальному вимірі зростає до 47% від обсягу офіційного ВВП. [31].

Неспроможність державних регуляторів передбачати й своєчасно гальмувати головні причини поширення “тіньової економіки» мають неминучим наслідком подальшу корумпованість національного господарства та пов'язаних з ним бізнесових й підприємницьких сегментів. За оцінками фіскальних органів, декілька років тому загальний обсяг тіньового сектора української економіки сягав, як мінімум, 350 млрд грн. на рік. Обсяги виведення коштів, отриманих в результаті експлуатації тіньових схем та корупційних діянь, за оцінками міжнародних експертів, перевищують 10 млрд дол. на рік. [32]. Отже, реальна протидія економічній корупції не можлива без подолання тіньової економіки, оскільки обидва явища невіддільні та взаємопов'язані і взаємогенерують одне одного.

Нині в українському середовищі спостерігається високий рівень економічної корупції, метою якої є неправомірна матеріальна вигода, застосування розмаїтих шляхів і механізмів збагачення в тому чи іншому вигляді. Вітчизняні вчені виокремлюють у сфері тіньової економіки головні проблеми, що потребують першочергового вирішення. Ключова серед них ? коли предмет корупційної діяльності співпадає з предметом тіньової економічної діяльності. У такому випадку матеріальний дохід від корупційної діяльності є частиною тіньового доходу. [30].

Сьогодні, на жаль, є всі підстави стверджувати, що національне господарство в Україні вражене масштабною, системною корупцією. Економічна корупція проявляється, як на макро, так і на мікрорівнях. На національному рівні економічна корупція - це стало відтворювальна система деформації передусім макроекономічних відносин шляхом протиправного обміну національного господарського ресурсу на вигоду окремих осіб та владно-економічних кланів. Зрозуміло, що економічна корупція фактично не може існувати без підтримки і тісної взаємодії із владними структурами. В Україні часта зміна гравців у чиновницько-управлінській вертикалі не змінює корупційної суті панівних економічних відносин. [30].

Можна спостерігати тісну взаємодію економічних та політичних відносин, виходячи з того, що клептократія - це форма організації влади, базисом якої є корупція та адекватна їй соціально-політична група, члени якої використовують свої владні повноваження (як правило державно-політичні) з метою швидкого самозбагачення та укріплення ключових позицій у суспільстві та при владі. Як було вказано, це корупція вищої бюрократії, яка проявляється у комерціалізації виборчих кампаній, посиленні ролі грошей в партійному та державному будівництві, розповсюдженні терору та політичного вандалізму; відбувається формування тіньової економіки, розвиток кримінальних синдикатів, корумпування влади шляхом зрощення бізнесу та організованої злочинності.

Проведений аналіз сутнісних характеристик клептократії дає змогу дійти висновку, що завдяки тому, що клептократія ? це корупція вищої бюрократії, кінцевою метою якої є швидке самозбагачення й утримання при владі, вона виникає на перетині економічної, політичної і адміністративно-бюрократичної корупції.

Економічна корупція є інструментом і одночасно складником тіньової економіки. При цьому для цілей організованої злочинності економічна корупція використовується, як засіб становлення і зміцнення нових тіньових “соціальних відносин”, забезпечення безпеки відмивання грошей, отриманих злочинним шляхом, збільшення кримінальних зв'язків, можливість лобіювання економічних і політичних інтересів певних злочинних груп і кланів.

Необхідно зауважити, що економічна корупція в сучасній Україні зазнала змін. Багато форм корупційної поведінки представників бізнесу і влади не знайшли своє відображення в кримінальному законодавстві, але завдають значної шкоди українській економіці. Необхідно розуміти, що в умовах сучасної економіки корупція не зводиться до примітивних видів хабарництва. Поза полем правового регулювання залишаються багато видів соціально й економічно небезпечної і реальної корупції: корупційний лобізм; корупційний фаворитизм і протекціонізм; непотизм (заступництво родичів); незаконне збагачення та інші.

Зрощення бізнесу та влади також можна розглядати, як особливу форму економічної корупції. Відмінність від інших форм корупції в тому, що в цьому випадку завжди присутній конфлікт інтересів ? приватних і державних. Прояви такого виду корупції ми можемо спостерігати в тих випадках, коли чиновники створюють переваги окремим компаніям, тим більше, що багато державних чиновників мають відношення до комерційних структур як на внутрішньому, так і на зовнішніх ринках. У деяких випадках бюрократи практично відкрито поєднують державні та муніципальні посади з комерційною діяльністю.

Для подолання зазначених форм економічної корупції необхідно враховувати виявлену закономірність, згідно з якою “з ростом капіталізації бізнесу різко зростає ступінь його криміналізації”. Цю закономірність назвали законом криміналізації бізнесу, внаслідок якої виникає прямий нерозривний двосторонній взаємозв'язок між тіньовою економікою та корупцією: вони невіддільні і породжують одна одну. У зв'язку із цим боротьба з корупцією неефективна без одночасної боротьби з тіньовою економікою. [33, с. 45].

Як було зазначено вище проблеми корупції притаманні не тільки сектору державного управління, а й приватному сектору економіки. Керівники, працівники та власники суб'єктів підприємництва також бувають корупціонерами. Але на відміну від державних службовців, вони своїми діями наносять в першу чергу шкоду приватній фірмі, компанії, на яку працюють, шляхом зловживання службовим становищем.

Негативні наслідки від економічної корупції, як у секторі державного управління, так і в приватному, можна розділити на дві категорії: прямі та опосередковані. Прямі втрати ? це недотримання доходів бюджету в результаті корупції та неефективного витрачання бюджетних коштів. Опосередковані втрати ? це загальне зниження ефективності економіки, пов'язане з корупцією. Вони також мають два складника. Перший ? це втрати, споріднені з причинами, що породжують корупцію. Приклад ? адміністративні бар'єри. Вони приводять до корупції і одночасно знижують ефективність економіки. Другий складник ? втрати, породжені самою корупцією.

Економічна корупція - це історично мінливе, хронічно відтворюване явище. Як системний процес економічна корупція має територіальну поширеність і являє собою цілісну, засновану на тіньових засадах систему корпоративно небезпечних діянь з метою одержання неправомірної вигоди чи невиправданої переваги.

Нобелівський лауреат з економіки 2014 року Ж. Тіроль у книзі “Теорія корпоративних фінансів”, зазначив: “корпоративні інсайдери (менеджери, підприємці) не обов'язково діють найкращим чином в інтересах тих, хто фінансує діяльність компанії. Ризик, пов'язаний з діями менеджерів, може набувати різних форм: від недостатніх зусиль щодо виконання своїх обов'язків до отримання приватної вигоди за рахунок компанії шляхом маніпуляцій з бухгалтерською звітністю й махінаціями”.[34, с. 131].

Економічна корупція являє широку гаму різних за характером і ступенем суспільної небезпеки, але єдиних за своєю суттю антидержавних діянь. Рівень економічної корупції - є своєрідним “термометром” правового й морального здоров'я суспільства і водночас показником здатності держави системно й реально протидіяти цьому хронічному злу. Економічну корупцію слід розглядати, як різновид суспільної корозії, що роз'їдає державні устої і руйнує суспільство загалом.

Експертні оцінки показують, що майже 70% громадян України переконані (і небезпідставно), що новостворені антикорупційні структури значною мірою демонструють зусилля в протидії економічній корупції, як вкрай руйнівне явище.

Зазвичай економічна корупція найчастіше демонструє такі прояви: як незаконне кураторство великими інвестиційними проектами, особливо за участю іноземних корпорацій; отримання монопольного допуску до найбільш вигідних і прибуткових видів комерційної діяльності, (наприклад, в експортно-імпортній сфері); заволодіння контрольним або блокуючим пакетом акцій; участь близьких родичів впливових державних службовців або муніципальних чиновників в управлінні компаніями; тощо. [30].

На думку фахівців з досліджуваної проблематики, фінансові й господарські крадіжки - це інструменти економічної корупції, якщо вони здійснюються внаслідок зловживання владними повноваженнями відповідними посадовими особами. А, так би мовити, “чисті крадіжки” й особливо у великих розмірах ? це фактично неприховані рейдерські атаки або ж розбійні грабежі. Останні є беззаперечним свідченням низького коефіцієнта корисної дії державних контрольно-наглядових інституцій. [33]. Протидія економічній корупції включає в себе аналітичну, наукову, експертну й координаційну діяльність, а на національному полі законодавчу і судочинну, а також розвиток міжнародних контактів і зв'язків з метою розширення цільових програм протидії економічній корупції.

Разючим підтвердженням економічної корупції є приклад системних (зокрема, бюджетних) крадіжок, здійснюваних під егідою “Нафтогазу” в ПАТ “Укранафта”. Попри те, що держава володіє контрольним пакетом акцій “Укранафти” (50% + 1 акція), нафтодобувна політика й фінансові операції фактично знаходилися під абсолютним впливом і контролем групи “Приват”. [35]. У країнах, які здійснили стрімкий макроекономічний підйом, за планування й здійснення реформ відповідало Генеральне агентство розвитку, яке стояло над міністерствами, підпорядковуючись безпосередньо голові уряду. Таке агентство необхідне передусім для узгодження інтересів різних міністерств і відомств - в іншому разі неможливо уникнути постійних конфліктів між міністерством фінансів, міністерством економіки і центральним банком.

2.2 Економічна оцінка антикорупційного ефекту інституційних змін

Оцінка ефективності заходів, спрямованих на подолання корупції, являє собою досить складну проблему. Щоб здійснити оцінку, необхідно поклали в основу оцінки підхід, який можна описати таким чином:

Неможливо абсолютно точно визначити реальні масштаби корупції (а, відтак, і неможливо абсолютно точно визначити й економічні втрати суспільства), адже будь-яка оцінка цього явища залежить від методики та вихідних припущень аналізу. Це також повною мірою стосується й оцінювання економічного ефекту антикорупційних заходів. За таких умов при обговоренні масштабів відповідних явищ так чи інакше присутнє питання про їх недооцінку або переоцінку, причому твердження про коректність або некоректність таких оцінок має здебільшого суб'єктивний характер. Зважаючи на це, чітко визначено ті обмеження, які об'єктивно впливають на якість та повноту отриманих результатів та їх інтерпретацію.

Суто в технічному плані ефективність боротьби з корупцією можна оцінити за допомогою кількох показників, кожний з яких має свою конкретну сферу застосування (Рисунок 1).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Оцінка ефективності протидії корупції: основні показники

Очевидно, що ці показники пов'язані між собою, але водночас кожна група має свою сферу використання. Зазначу, що традиційно в дискусіях з питань антикорупційної політики їх учасники оперують саме показниками другої та третьої груп, або протиставляють показники цих груп показникам першої групи але це, на думку експертів, не дає можливості адекватно оцінити стан справ в сфері боротьби з корупцією. Саме зміни в системі урядування, спрямовані на викорінення умов, які породжують, передовсім політичну корупцію, так чи інакше впливають на суспільну оцінку масштабів та динаміку корупції.

Що стосується діяльності правоохоронних органів, то в контексті даного питання, їх завдання визначається, як захист антикорупційних змін в економічному урядуванні шляхом забезпечення невідворотності покарання за вчинення відповідних корупційних правопорушень та злочинів.

В тих чи інших формах та масштабах корупція присутня в багатьох сферах життя України. Звичайно, без детального аналізу корупції та об'єктивної оцінки ефективності відповідних антикорупційних заходів в таких сферах як освіта, медицина, охорона здоров'я, військові закупівлі тощо важко говорити про реальні темпи та масштаби антикорупційного поступу країни. При цьому варто також врахувати, що суспільство надзвичайно чутливо ставиться до процесів, які відбуваються в цих сферах, що об'єктивно ускладнює дискусію стосовно ефективності\неефективності відповідних антикорупційних заходів.

Управління державними фінансами, зловживання бюджетними коштами має місце і в інших сферах, що потребує адекватних антикорупційних заходів. Але при цьому поза увагою суспільства та експертів часто залишається проблема неефективного використання бюджетних коштів внаслідок низької якості державного фінансового менеджменту на різних рівнях, що може створювати підґрунтя для корупційних дій.

Середньорічний показник економічного виграшу від запроваджених антикорупційних заходів було розраховано як суму оцінок середньорічного економічного виграшу в рамках окремих антикорупційних заходів: зниження втрат Нафтогазу, зниження втрат держави у податковій сфері, зменшення неефективних видатків на публічні закупівлі, забезпечення економічного зростання за рахунок відкритих даних. Використані дані наводяться у фактичних цінах в доларах США. Середньорічний показник розраховується як результат поділу загальної суми виграшу на кількість років, впродовж яких спостерігалися втрати або додаткові надходження. При розрахунку значення економічного виграшу для економіки України, визначається його відношення до ВВП України у фактичних цінах в середньому за 2015-2017 роки (близько 9,8 млрд дол. США). [36, с. 18].

Висновок до розділу ІІ

Економічна корупція є досить об'ємним і системно складним феноменом, до якого можуть бути віднесені: з одного боку, всі різновиди тіньової, а отже, законспірованої (прихованої) господарської, фінансово-банківської, торгової та інвестиційної діяльності; з іншого - квазілегальні угоди та операції, які на практиці наповнені системою корупційних схем і діянь. Економічна корупція, як правило, є відчутним чинником скорочення податкових надходжень до державної казни. При цьому децентралізація (передача влади від Центру на рівень місцевих органів) за наявних реалій може призвести не до зменшення, а до посилення корупції на рівні регіонів.

Необхідно констатувати той факт, що в Україні економічна теорія корупції та економіка корупції сьогодні залишаються маловивченими галузями наукового пізнання. За кордоном уже відносно давно склалися не тільки теоретичні основи вивчення корупції саме як економічного явища, а й вироблені на цій основі емпіричні методи і механізми застосування економічного підходу до протидії корупційній загрозі національній безпеці. До того ж саме економічний підхід виступає домінантою в державній політиці багатьох країн у стратегії боротьби з корупцією, оскільки спрямований на формування умов попередження цієї категорії правопорушень, а не на боротьбу з наслідками.

Висновок

Корупція підриває довіру громадськості до діяльності державних службовців, згубно впливає на економічний та політичний розвиток, становить реальну загрозу національній безпеці більшості країн світу.

Головні фактори, які сприяють поширенню корупції, є збіднілість широких верств населення, погіршення криміногенної ситуації, високі показники нерівності розподілу прибутків в суспільстві, відсутність досконалої системи соціального захисту, процеси економічної трансформації. Корупція знайома людству ще з часів сивої давнини. Дослідження науковців свідчать, про те, що людина, яка володіє владою, зловживає нею для досягнення поставленої мети. Корупція, як соціальне явище являє собою небезпечне, багатоаспектне явище, економічне, політичне, правове, морально-психологічне, яке породжує несправедливість в суспільстві і є вже досить звичним для нашої країни, що просто неприпустимо. Отже, можемо зробити висновок, що корупція як соціально-економічне явище: соціально обумовлена (тобто є продуктом соціального життя); має свою соціальну вартість (тобто “ціну”, яку платить суспільство за існування корупції); суттєво впливає на найважливіші соціальні процеси - економічні, політичні, правові та ін.; має історичні витоки і глобальний характер; є соціальним, економічним, політичним, правовим, психологічним і моральним явищем; має властивість постійно видозмінюватися відповідно до соціальних реалій.

Антикорупційне законодавство включає спеціальні положення, що визначають ознаки корупційних правопорушень, відповідальність, регулює діяльність державних органів до обов'язків яких входить запобігання та протидія корупції. Успішна антикорупційна діяльність можлива лише за умови існування в Україні належного законодавства.

Застосування інструментів економічної корупції, як засіб накопичення і виведення за кордон злочинних капіталів, породжує проблему трудової бідності, створює розрив в доходах багатих і бідних громадян. Незважаючи на те, що нові правила трансфертного ціноутворення, впроваджувані в правовому полі України, більш наближені до міжнародної практики, в цілому, вони не створюють ефективного механізму контролю над трансфертними цінами з боку держави. Складність розрахунку звичайних цін згідно норм, закріплених Податковим кодексом, відсутність дієвого інформаційного ресурсу, призводять до невизначеності для бізнесу, неможливості реального контролю відтоку капіталу за кордон з боку держави і як наслідок ? збільшення тіньового сектора економіки. Оскільки дедалі більша частка доходів перерозподіляється через фіскальну систему (при цьому значною мірою на корупційних засадах), то така очевидність мотивує впливовий бізнес все більшою мірою спиратися на інструментарій економічної корупції. Економічна корупція, як правило, є відчутним чинником скорочення податкових надходжень до державного бюджету.

Список використаних джерел

1. Індекс Корупції CPI-2019 [Електронний ресурс] // офіційний інтернет-сайт організації Transparency International Ukraine. 29.03.2020. Режим доступу: http://ti-ukraine.org/research/indeks-koruptsiyi-cpi-2019/.