Навмисне вбивство і його види

Ознаки вбивства й характеристика його видів. Суб'єктивна сторона вбивства. Проблеми кваліфікації даного виду злочину. Обтяжуючі обставини, що характеризують об'єктивні властивості вбивства: вбивство заручника, дитини, з корисливих мотивів, на замовлення.

Рубрика Государство и право
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 24.06.2011
Размер файла 61,9 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

«Кожна людина має право на життя…»

Ст. 3 Загальної декларації прав людини

Актуальність курсової роботи. Захист особистості від злочинних зазіхань, охорона її прав та свобод - обов'язок держави. Це положення зафіксовано у ст. 3 Конституції України. Проте статистичні дані про стан злочинності за останні декілька років свідчать про те, що питома вага усіх злочинів проти особистості неухильно зростає. Особливо помітно сплеск злочинів проти особистості.

Причини настільки бурхливого зростання злочинів останнім часом дуже різноманітні. Їх слід шукати у невирішені багатьох соціальних питань. Можна знайти ці причини й у політичній сфері. Моральне спустошення суспільства також дуже впливає на ситуацію зі злочинністю. У суспільстві набирає силу тенденція неповаги до права, закону, попранню прав особистості, процвітає аморальність, зникають моральні цінності.

Серед всіх злочинів проти особистості найбільшу небезпеку представляє, природно, навмисне вбивство. Воно зазіхає на життя людини - благо, що належить людині від народження й дається їй тільки один раз.

Право на життя зафіксоване в ст. 27 Конституції України. Ще раніше Загальна декларація прав людини від 10 грудня 1948 р. у ст. 3 зафіксувала, що кожна людина має право на життя, волю й особисту недоторканність. І кожна людина має це право, без якої б те не було розбіжності, як-то: відносно раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного або соціального походження, майнового або іншого положення.

І завдання держави складається в тому, що для охорони права людини на життя воно зобов'язано використовувати всі наявні в нього засоби, включаючи й кримінально-правову охорону життя. Але вбивства відносяться до числа тих злочинів, які часто викликають великі труднощі при розслідуванні й при юридичній кваліфікації.

Численні питання, що виникають при кваліфікації вбивств, є слідством різноманіття різних ситуацій здійснення цих зазіхань і складності ознак, які доводиться враховувати. Все це викликає необхідність проведення більш ретельного аналізу вбивства в цілому та його окремих ознак.

Предметом дослідження даної курсової роботи є навмисне вбивство і його види.

Об'єктом дослідження даної курсової роботи є Кримінальний кодекс України 2001 року.

Метою даної курсової роботи є вивчення поняття навмисного вбивства й характеристика його видів.

Історіографія. У ході написання курсової роботи автором були використані Кримінальний кодекс України, збірники нормативно-правових документів, спеціальна література, а також сучасні інформаційні технології.

При написанні даної курсової роботи автором було використано загальнонаукове методологічне дослідження - це: логічний, аналіз, синтез, моделювання. При написанні роботи були використані спеціалізована література; довідкова правова система «Юрист+Закон»; публікації, у тому числі електронні.

Структура роботи. Дана курсова робота складається із введення, чотирьох розділів, висновку.

У введенні автором визначена мета, предмет і об'єкт дослідження. Обґрунтовується актуальність теми, визначається історіографія питання, структура роботи.

У першому розділі «Поняття й види вбивства» дається визначення поняттю «вбивство», наведені основні точки зору з даного питання, визначені основні ознаки вбивства.

У другому розділі «Аналіз ознак складу злочину» визначається об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт і суб'єктивна сторона вбивства.

У третьому розділі «Загальна характеристика обставин, що обтяжують навмисне вбивство» дається характеристика навмисному вбивству по КК України, зачіпаються основні проблеми кваліфікації вбивства.

У розділі «Обтяжуючі обставини, що характеризують об'єктивні властивості вбивства» розглядаються питання кваліфікації вбивства з обтяжуючими обставинами відповідно до КК України.

Наприкінці роботи наводиться висновок з проведеного дослідження.

Практичне значення курсової роботи полягає в можливості використання окремих розділів або всієї роботи в цілому студентами юридичних факультетів при підготовці до занять за курсом «Кримінальне право (Особлива частина)». Також матеріали даної роботи можуть бути використані при написанні рефератів, контрольних, курсових і дипломних робіт.

РОЗДІЛ I ПОНЯТТЯ Й ВИДИ ВБИВСТВА

Для визначення поняття вбивства необхідно встановити істотні ознаки, які дозволять розкрити суть убивства. Але спочатку потрібно з'ясувати зміст понять життя й смерті, оскільки вбивство безпосередньо пов'язане з позбавленням життя й заподіянням смерті.

З якого моменту починається життя? Життя людини, з біологічної точки зору, складається з безперервного обміну речовин, харчування й виділення. З питання про момент початку життя в юридичній літературі висловлюються різні точки зору. Шаргородський М.Д. вважає, що моментом початку самостійного життя дитини є або початок подиху, або момент відділення пуповини. Але є й інші думки. Так 3агородніков М.І. пише, що «умовним початком життя людини варто визнати початок фізіологічних пологів ... цей момент свідчить про те, що плід досить дозрів і набув всі необхідні якості для позаутробного життя, про що свідчать об'єктивні дані - початок пологів» [14, С. 35]. Цієї ж точки зору дотримуються у своїх роботах Піонтковський А.А., Бородін С.В., Аніянц М.К. й інші. Дану позицію не можна вважати абсолютно беззаперечною.

По-перше, до початку самостійного процесу подиху ми не можемо стверджувати, що дитина здатна до самостійного існування. Говорити про це з повною впевненістю можна лише тоді, коли вона почне самостійно дихати, і її легені наповняться повітрям.

По-друге, навіть у процесі пологів не припиняється зв'язок плода з організмом матері. Через пуповину вона постачає плід киснем і живильними речовинами, а також відбирає з його крові вуглекислоту. Отже, плід повністю залежить від матері.

По-третє, прихильники даної точки зору не визначають точно, який саме момент вони вважають початком пологів, а, отже, і початком життя. У медицині процес пологів розглядається як складний фізіологічний акт, що починається з появи регулярних скорочень матки - переймів. Але вважати появу переймів початком життя, було б помилково, тому що плід у цей час взагалі перебуває в організмі матері.

Ґрунтуючись на вищезазначеному, моментом початку життя вірніше було б (на мій погляд) вважати момент, коли дитина, відділена від утроби матері, починає самостійно дихати. Але, також безперечно й те, що суть вчиненого й ступінь його суспільної небезпеки не міняється від того, чи вмертвили дитину, коли вона вся вийшла з утроби матері або, коли її частина ще була у череві матері.

Також спірним і дотепер визиваючи дискусію є питання про момент смерті. Розрізняють клінічну й біологічну смерть. Клінічна наступає з моменту зупинки серця. Біологічна смерть характеризується виникненням необоротного процесу розпаду кліток кори головного мозку. У юридичній літературі затвердилася думка, що таким моментом є біологічна смерть, також відповідно до Інструкції щодо констатації смерті людини на підставі смерті мозку [7], висновок про смерть дається на основі констатації необоротної загибелі всього головного мозку.

Смерть являє собою стан необоротної загибелі організму, коли зупинена серцева діяльність, зникла пульсація у великих артеріях, припинено дихання, втрачені функції центральної нервової системи. Але неправильно було б зв'язувати настання смерті тільки із припиненням серцевої діяльності й подиху. Наукою встановлено, що смерть - це процес, що не наступає миттєво. Навіть при раптовій смерті клітини й тканини організму не гинуть негайно й одночасно. Одні з них умирають повільніше, інші швидше. Раніше всіх припиняє свою роботу кора головного мозку. Граничний строк протягом якого може жити кора головного мозку після припинення серцевої діяльності й подиху у звичайних температурних умовах досить малий, усього 5-7 хвилин. По його закінченні в корі головного мозку, а також у центральній нервовій системі наступають необоротні зміни, що свідчить про настання смерті.

Бородін С.В. у своїй роботі наводить точку зору Авдєєва М.І., що пропонує вважати настання біологічної смерті безумовним після закінчення 30 хвилин після констатації припинення подиху й серцебиття [12, С. 7]. Ця позиція представляється досить переконливою. Вона дозволяє враховувати як сучасні досягнення медичної науки (зокрема, реаніматології), так й індивідуальні особливості людського організму.

1.1. Ознаки вбивства

Першою ознакою вбивства є позбавлення життя іншої людини.

Другою ознакою вбивства є насильницький характер смерті, що виражається в тому, що смерть потерпілому заподіюється шляхом примусового впливу на нього.

Третя ознака вбивства - протиправність. Вона виражається в тому, що вбивство переслідується за законом, як діяння, передбачене Особливою частиною КК України. Саме за цією ознакою ми можемо обмежити вбивство від правомірного позбавлення життя. При цьому під правомірним позбавленням життя варто розуміти випадки заподіяння смерті в стані необхідної оборони, а також при приведенні у виконання смертного вироку. Хоча рішення Конституційного суду України визначило, що застосування страти як покарання, є неконституційним і надалі застосовуватися судами не повинне [6]. Нарешті, IV Гаазька конвенція про закони й звичаї сухопутної війни 1907 року визнає цілком законним застосування військового насильства, включаючи фізичне знищення, відносно воюючих осіб (комбатантів) ворожої армії.

Четверта ознака вбивства полягає в тому, що вбивство - це завжди передбачене Особливою частиною Кримінального кодексу України (далі КК) винне діяння, що зазіхає на життя іншої людини й спричиняє їй смерть. За цією ознакою вбивство відрізняється від випадкового заподіяння смерті. Убивство завжди виражається в протиправному позбавленні життя іншої людини (не самогубство й не пособництво йому). Прохання про вбивство з боку іншої особи (наприклад, безнадійно хворого, що випробовує нестерпні фізичні страждання людини) не виключають відповідальності за цей злочин [35]. Медичному персоналу забороняється здійснення еутаназії - навмисного прискорення смерті або умертвіння невиліковно хворого з метою припинення його страждань [3; ч. 3 ст. 52]. Особа, що свідомо спонукує хворого до еутаназії і/або здійснює еутаназію, відповідає за здійснення вбивства. При випадковому заподіянні смерті ми маємо справу з казусом, нещасним випадком, коли людина не припускала і не повинна була припускати, що її діяння спричинить заподіяння смерті.

На підставі перерахованих вище ознак можна сформулювати визначення вбивства, як протиправного навмисного позбавлення життя іншої людини.

У Кримінальному кодексі України уперше в історії нашого карного законодавства дається визначення поняттю вбивства:

«Убивство, тобто навмисне противоправне заподіяння смерті іншій людині» [2; ст. 115].

Об'єктивна сторона вбивства складається в протиправному позбавленні життя іншої людини. Вказівка закону на протиправність розглянутого діяння має важливе значення. Так, відсутність такого важливого слова як «протиправність» у визначенні вбивства, даному в ч. 1 ст. 115 КК України дозволяє при буквальному тлумаченні віднести до вбивства приведення у виконання вироку, що вступив у законну чинність, до страти, заподіяння смерті у стані правомірної необхідної оборони і т.д., що насправді не так. Всі види вбивства виражаються в позбавленні потерпілого життя, без настання смерті людини цей злочин не може визнаватися закінченим (матеріальний склад).

Убивство може бути здійснено як шляхом дії, так і шляхом бездіяльності. Найчастіше вбивство відбувається шляхом активного поводження - дії, що порушує функції або анатомічну цілісність життєво важливих органів людини (удар(и) ножем у життєво важливу область тіла, зштовхування з висоти, утоплення, отруєння й т.п.). Звичайно дії, якими заподіюється смерть - фізичні, але також убивство може бути здійснене шляхом психічного впливу. Наприклад, людині, що страждає важкою формою кардіологічного захворювання, посилають хибну телеграму про смерть її близьких розраховуючи на те, що вона помре від серцевого нападу. Так і відбувається. Позбавлення життя можливо й шляхом бездіяльності з боку осіб, зобов'язаних і маючих можливість запобігти смерті іншої людини (наприклад, мати не годує своєї новонародженої дитини). Не має значення, чи наступила смерть відразу або настала через якийсь проміжок часу після злочинного діяння. Головне, що між цим діянням і смертю потерпілого був встановлений причинний зв'язок, а саме смерть потерпілого повинна бути необхідним і закономірним результатом дій (бездіяльності) винного, а не випадковим її наслідком (наприклад, А. заподіяв смерть Н., що помер від гострого недокрів'я, викликаного тривалою й значною носовою кровотечею в результаті перелому костей носа з розривом хряща. Але суд не засудить А. за ст. 115 КК, бо смерть Н. обумовлена не травмою, а тяжким захворюванням крові (гемофілія), яким той страждав).

Карний закон рівною мірою вважає вбивством не тільки випадок позбавлення життя всупереч волі потерпілого, але й за його згоди.

При з'ясуванні об'єктивної сторони вбивства необхідно також приділяти увагу факультативним ознакам суб'єктивної сторони злочину: місцю, часу, способу й знаряддю, всій обстановці здійснення даного злочину. Так деякі способи вбивства враховуються як обтяжуюча обставина (особлива жорстокість, загально небезпечний спосіб - п.п. 4, 5 ч. 2 ст. 115 КК України). Обставиною, що знижує ступінь суспільної небезпеки вбивства, у статтях 117 і 118 КК України виступає обставини здійснення злочину (убивство матір'ю новонародженої дитини відразу ж після пологів, убивство при перевищенні меж необхідної оборони або при перевищенні заходів, необхідних для затримання злочинця).

Суб'єктивна сторона вбивства характеризується тільки умисною провиною. Умисел при вбивстві може бути як прямим, так і непрямим. При прямому умислі винний усвідомить, що він зазіхає на життя іншої людини, передбачає, що його діяння містить у собі реальну можливість або неминучість настання смерті, і бажає її настання. При непрямому намірі на вбивство винний усвідомлює, що він своїм діянням ставить у небезпеку життя людини, передбачає, що від цього діяння може наступити смерть, не бажає її настання, але свідомо допускає або байдуже ставиться до її настання (ст. 24 КК України).

При кваліфікації вбивства встановлення виду наміру має важливе значення. Як роз'яснює постанова Пленуму Верховного Суду України [5] замах на вбивство можливий тільки із прямим умислом, тобто тоді, коли діяння особи свідчило про те, що вона передбачає настання смерті, бажає її, але цього не відбулося з причин, що не залежать від його волі. При доведеності замаху на вбивство додаткової кваліфікації по наслідкам, що фактично наступили, не потрібно.

До суб'єктивної сторони відносяться мотив, мета й емоції, правильне визначення яких відіграє велику роль, тому що вони можуть виступати як обов'язкові ознаки складу (наприклад, ціль сховати інший злочин є обов'язковою ознакою вбивства, яке кваліфікується по п. 9 ч. 2 ст. 115 КК України, стан афекту - обов'язкова ознака ст. 116 КК України) або враховується при індивідуалізації покарання в якості пом'якшуючих або обтяжуючих обставин.

Суб'єктом відповідальності за вбивства, передбачені ст. 115-117 КК України, може бути будь-яка особа, що досягла 14-річного віку. За інші злочини проти життя відповідальність наступає з 16-ти років.

1.2. Кваліфікація вбивств

Діючий в Україні Кримінальний кодекс передбачає поділ убивств на:

Ш просте вбивство, тобто вбивство, вчинене без яких-небудь обтяжуючих або пом'якшувальних обставин, які впливають на кваліфікацію злочину (ч. 1 ст. 115 КК України);

Ш кваліфіковане вбивство, тобто вбивство, здійснене при обтяжуючих обставинах, що впливають на кваліфікацію злочину (ч. 2 ст. 115 КК України);

Ш привілейоване вбивство, тобто вбивство, здійснене при пом'якшувальних обставинах, що впливають на кваліфікацію злочину (ст.ст. 116, 117, 118 КК України);

Ш необережне заподіяння смерті, тобто заподіяння смерті, вчинене зі злочинною легковажністю або злочинною недбалістю (ст. 119 КК України). Склади, передбачені статтями 119 і 120 КК України включені до групи злочинів проти життя за ознакою об'єкту злочину. Проаналізуємо дані склади.

За КК 2001 р. заподіяння смерті через необережність не відноситься до видів убивства (як було в КК 1960 р. [8]), а є окремим самостійним злочином [29, С. 38]. В основі вбивства завжди лежить навмисне діяння, а необережне заподіяння смерті відбувається при недотриманні яких-небудь правил (поводження зі зброєю, з техніки безпеки, звичайної життєвої обережності), коли винний не передбачає можливості настання смерті, хоча повинен був і міг їх передбачити або легковажно сподівається за допомогою якихось чинників запобігти настанню смерті.

Із суб'єктивної сторони необережне позбавлення життя можливо як через легковажність, так і через недбалість. Хоча в основі заподіяння смерті через необережність може лежати й навмисне діяння, яке кримінально не карається.

Наприклад, припустимо, що винний і потерпілий уклали спор, хто кого перештовхне за риску, проведену в кожного за спиною. Дія відбувалася в тісному приміщенні, обставленому меблями з гострими кутами, де хазяїном був винний. Потерпілий явно уступав у фізичній силі винному.

Штовхати один одного вони повинні були по черзі. Після першого ж штовхана потерпілий був викинутий за риску й при цьому вдарився головою об край шафи, що спричинило його смерть.

Заподіяння смерті через необережність варто відмежовувати від злочинів з подвійною формою провини. У них відношення до основної дії й найближчих наслідків характеризується навмисною формою провини, а до віддалених наслідків - смерті потерпілого - необережною.

Відмежовування складу заподіяння смерті через необережність від інших складів злочинів (ст. 115, ч. 2 ст. 121 КК України відповідно) подібних до нього за об'єктом й об'єктивною стороною варто проводити по суб'єктивній стороні.

Ст. 115 КК України допускає умисел на позбавлення життя, ч. 2 ст. 121 КК України - умисел на заподіяння тяжкої шкоди здоров'ю, а ст. 119 КК України - відсутність умислу і на позбавлення життя, і на заподіяння тяжкої шкоди здоров'ю.

Суб'єкт злочину, передбаченого ч. 1 ст. 119 КК України - особа, що досягла 16-річного віку. Суб'єкт злочину, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України, коли смерть заподіяна внаслідок неналежного виконання особою своїх професійних обов'язків, - спеціальний; їм є особа певної професії, що здійснює функції відповідно до даної професії.

РОЗДІЛ II АНАЛІЗ ОЗНАК СКЛАДУ ЗЛОЧИНУ

Для обґрунтованого притягнення до кримінальної відповідальності й правильної кваліфікації вчиненого необхідно встановити наявність або відсутність у діяннях особи ознак конкретного складу злочину. Тому виникає необхідність у ретельному аналізі кожної ознаки складу злочину, передбаченого ст. 115 КК України.

2.1 Об'єкт убивства

Об'єкт будь-якого вбивства, у тому числі й кваліфікованого - життя іншої людини. І саме цей об'єкт зазіхання вказує на особливу суспільну небезпеку вбивства. Смерть потерпілого виключає можливість загладити заподіяну шкоду, що не обмежується самим фактом позбавлення життя. Убивство неминуче спричиняє розрив існуючих соціальних зв'язків потерпілого із членами родини, родичами, знайомими й т.д.

Для правильного визначення суспільної небезпеки й кваліфікації злочину необхідно вивчити особистість потерпілого, тому що на практиці зустрічаються випадки, коли потерпілий сам робить неправомірні дії, допускає аморальну поведінку, провокуючи винного на здійснення злочину.

Крім того, дані про особистість потерпілого повинні бути обов'язково з'ясовані й тоді, коли вони вказуються в законі як обов'язкові ознаки складу злочину (наприклад, убивство жінки, яка свідомо для винного перебувала у стані вагітності).

2.2 Об'єктивна сторона вбивства

Об'єктивна сторона вбивства полягає в насильницькому позбавленні життя іншої людини. Всі види вбивств виражаються в позбавленні потерпілого життя (матеріальний склад).

Розгляд об'єктивної сторони вбивства варто почати з визначення ознак, що її характеризують. Оскільки склад злочину, передбачений ст. 115 КК, за своєю конструкцією є матеріальним, то об'єктивна сторона буде характеризуватися трьома обов'язковими ознаками:

Ш суспільно небезпечне діяння;

Ш суспільно небезпечний наслідок;

Ш причинно-наслідковий зв'язок між суспільно небезпечним діянням і суспільно небезпечним наслідком.

Перша ознака об'єктивної сторони злочину - суспільно небезпечне діяння, що може бути виражене як у формі дії, так і у формі бездіяльності.

Дія - активна форма злочинного поводження людини, що виражається в механічних рухах тіла, що викликають зміну в зовнішньому світі.

Найчастіше вбивство відбувається саме шляхом дії, спрямованої на порушення функцій або анатомічної цілісності життєво важливих органів іншої людини.

Дія людини може не тільки прямо й безпосередньо заподіяти смерть іншій людині, але й може надати рух якимсь іншим засобам, які надалі спричинять смерть іншої особи. Всі можливі варіанти дій людини при вбивстві можна розділити на кілька видів, що відрізняються за формою впливу на життя потерпілого.

Убивство може здійснюватись такими діями, коли злочинець, не звертаючись до використання яких-небудь засобів або знарядь, заподіює смерть потерпілому, використовуючи тільки мускульну силу свого тіла (наприклад, удушення руками за горло).

Дії винного можуть здійснюватися шляхом застосування своєї мускульної сили, але з використанням тих або інших знарядь для посилення цієї сили й полегшення вбивства (наприклад, удар потерпілого ножем).

Далі, дії винного можуть виражатися у направленні на потерпілого якихось інших сил. Мускульна сила може бути незначною, але вона може направляти іншу потужну силу, що заподіює смерть (наприклад, убивство із застосуванням вогнепальної зброї). У подібних випадках мускульна сила людини дає поштовх іншій силі, що і заподіює смерть потерпілому.

Нарешті, дії при вбивстві можуть мати форму психічної діяльності й бути досить різноманітними.

Насамперед, це безпосередньо психічний вплив на потерпілого, що може викликати хворобливі розлади й смерть, головним чином у осіб із захворюванням серця й судинної системи. Крім того, сильний переляк також може викликати зупинку серця і, як наслідок смерть. У таких випадках не використовується ні мускульна сила винного, ні мускульна сила іншої особи.

До психічного впливу варто віднести й підмову малолітньої особи, або особи не здатної усвідомити характер своїх дій і керувати ними для здійснення вбивства іншого. Подібні випадки звуться посереднім заподіянням, що тягне відповідальність для суб'єкта, що задумав і здійснив подібним шляхом злочин.

Навмисні вбивства можуть бути вчинені не тільки шляхом дії, але й шляхом бездіяльності. Злочинна бездіяльність є формою пасивної поведінки й відрізняється тим, що людина втримується від усяких рухів, а його сила перебуває в стані фізичного спокою. Отже, під бездіяльністю при вбивстві варто розуміти вольове, свідоме утримання винного від здійснення певних учинків, тобто невтручання в розвиток подій, що мають місце крім діяльності винного, результатом чого й з'явилася бажана смерть, або смерть що допускається. При бездіяльності неминуче потрібне встановлення того, у чинність яких обставин певна особа зобов'язана була діяти, і чи могла вона зробити ці дії. При цьому обов'язок діяти певним чином може випливати не тільки із приписів законів і підзаконних актів, але й з «природно складних стосунків між людьми». Загородніков М.І. пише, що «спеціального закону, що зобов'язує матір годувати свою дитину, не існує, однак при вбивстві матір'ю новонародженої дитини шляхом бездіяльності (позбавлення дитини їжі) не виникає сумнівів в тому, чи підлягає вона відповідальності за цю бездіяльність» [14, С. 50].

Крім того, на думку Побегайла Е.Ф., обов'язок діяти може випливати з договору, а також з «попередньої діяльності винного - так званих конклюдентних фактів (коли особа, що поставила кого-небудь у небезпеку, зобов'язана вжити необхідних заходів до порятунку)» [28, С. 18]. Наприклад, винний, знаючи, що потерпілий погано плаває, умовив його плисти на далеку відстань, обіцяючи допомогу якщо буде така потреба. Однак у потрібну хвилину він не допоміг, бажаючи, щоб потерпілий потонув. Цей приклад, наведений Побегайло Е.Ф., вимагає уточнення. Убивство тут буде тільки в тому випадку, коли винний навмисно спровокував потерпілого на подібні дії й розраховував у такий спосіб домогтися його смерті. Але довести цей факт украй важко (якщо взагалі можливо!). У всіх інших випадках у діях винного будуть присутні ознаки складу злочину, передбаченого ст. 135 КК України (залишення в небезпеці),

В основі оцінки можливості обвинувачуваного діяти певним чином лежить суб'єктивний критерій: чи могла дана людина, з огляду на її знання й кваліфікацію, досвід, стан здоров'я, у даній конкретній обстановці зробити ту дію, яка від неї була потрібна, якби вона виявила максимум доступної їй активності.

Як було вже сказане вище, склад злочину, передбачений ст. 115 КК України по конструкції є матеріальним, тому обов'язковою ознакою об'єктивної сторони злочину є настання суспільно небезпечного наслідку - смерті потерпілого.

Нарешті, ще однією ознакою об'єктивної сторони вбивства є причинний зв'язок між діянням винного й смертю потерпілого.

Наука карного права не створила особливого поняття причинного зв'язку, незалежного від філософської категорії причинності. Тому в основу рішення питання причинного зв'язку теорія карного права ставить вироблені філософією положення. Причинність визначається філософією як об'єктивний, тобто існуючий незалежно від людської свідомості зв'язок між породжувальним (причина) і породжуваним (слідство) явищем. Специфіка даного визначення в кримінально-правовій сфері полягає в тому, що як причина розглядається тільки суспільно небезпечне діяння, а як слідство лише суспільно небезпечний результат.

Визнати наявність причинного зв'язку можна тільки в тому випадку, коли діяння винного неминуче спричиняє смерть людини, є головною її причиною. При цьому для складу злочину абсолютно не має значення, як швидко після здійснення винним відповідного діяння наступила смерть потерпілого. Убивство буде й тоді, коли смерть настала негайно за здійсненням винним злочинного діяння (після пострілу в голову), і тоді, коли вона наступила через значний проміжок часу (отруєння отрутою вповільненої дії).

Необхідною передумовою правильного рішення питання про причинний зв'язок є відома послідовність дій людини й настання злочинного результату. Зі шкідливим наслідком, що наступив, у причинному зв'язку може перебувати тільки те діяння, що передувало в часі настанню шкідливого результату.

Практика показує, що велика кількість злочинних зазіхань на життя не доводиться до кінця й кваліфікується як замах або готування до вбивства.

Готування до злочину визначається ст. 14 КК України як підшукування або пристосування засобів чи знарядь, підшукування співучасників або змова на вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину. Із цього формулювання видно, що закон не дає вичерпного переліку всіх конкретних дій, які можуть розглядатися як готування до злочину з тієї причини, що це неможливо зробити. Закон дає лише загальну ознаку зазначених дій. Вони можуть розглядатися як готування до злочину тільки в тому випадку, коли спрямовані на навмисне створення умов для здійснення останнього. Стосовно вбивства такі дії звичайно виражаються в придбанні або підшукуванні знарядь убивства (наприклад, вогнепальної або холодної зброї, отруйних речовин і т.п.), в ознайомленні з місцевістю, де передбачається вчинити вбивство, у створенні умов для приховання слідів злочину, у підшуканні співучасників убивства й т.д. На практиці ці дії дуже важко виявити, а рівно важко довести те, що та або інша дія є готуванням до злочину (наприклад, покупка сокири в магазині). Але в усіх без винятку можливих випадках підготовчі дії до вбивства повинні спричинити кримінальну відповідальність по статті КК про вбивство.

Замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння, безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього КК України, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.

Замах відрізняється від готування тим, що при ньому суб'єкт робить дії, безпосередньо спрямовані на здійснення злочину, тобто, здійснює безпосереднє зазіхання на об'єкт. Так, наприклад, якщо придбання вогнепальної зброї з метою здійснення вбивства розглядається як готування до злочину, то прицілювання із цієї зброї в жертву, а тим більше постріл у неї, якщо смертельний результат не наступив, варто розглядати як замах.

Замах на вбивство варто відрізняти від інших закінчених злочинів проти особистості. На практиці серйозні труднощі виникають при відмежовуванні такого замаху від навмисних тілесних ушкоджень. Дії, спрямовані на позбавлення життя, якщо смертельного результату вдалося уникнути, не можна кваліфікувати як навмисне нанесення тілесних ушкоджень. Труднощі такого розмежування виникають через те, що при замаху на вбивство особі нерідко заподіюються тільки тілесні ушкодження.

Основним критерієм для розмежування зазначених злочинів є спрямованість умислу винного. Якщо умисел спрямований на позбавлення життя, то діяння варто кваліфікувати як замах, незважаючи на те, що потерпілому заподіюються тільки тілесні ушкодження.

2.3 Суб'єкт злочину

Суб'єкт злочину - це особа, що вчинила злочин у віці, з якого відповідно до КК може наставати кримінальна відповідальність.

Бути суб'єктом навмисного вбивства може лише фізична особа, осудна, що досягла певного віку.

Осудність - це здатність особи усвідомлювати суспільно небезпечний характер своїх дій. Вона визначається здатністю особи віддавати звіт у своїх діях і керувати ними. Осудність є передумовою провини й умовою кримінальної відповідальності.

У відповідності з ч. 2 ст. 19 КК не підлягає кримінальній відповідальності особа, що під час здійснення суспільно небезпечного діяння перебувала в стані неосудності, тобто, не могла усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпеку своїх дій (бездіяльності) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового психічного захворювання, недоумства або іншого хворобливого стану психіки.

Особа, що перебувала в стані неосудності, не є суб'єктом злочину і не підлягає кримінальній відповідальності. У випадку здійснення цією особою вбивства до неї за призначенням суду можуть бути застосовані міри примусового медичного характеру.

Суб'єктом убивства може бути визнана особа, що до моменту здійснення злочину досягла 14-річного віку, при цьому особа вважається що досягла певного віку не в день народження, а з наступної доби. Якщо точну дату народження встановити неможливо, то судово-медична експертиза встановлює рік народження, при цьому днем народження необхідно вважати останній день названого року.

Установлення даної вікової межі є виключенням із загального правила, відповідно до якого кримінальної відповідальності підлягають особи не молодше 16 років. Знижений віковий ценз кримінальної відповідальності за кваліфіковане вбивство пов'язаний не тільки з тим, що даний злочин має підвищену суспільну небезпеку й включено до переліку тяжких злочинів. Очевидно (на мій погляд), що законодавець виходить із того, що цей злочин являє собою діяння, суспільна небезпека якого зрозуміла і ясна кожному підліткові в цьому віці. Убивство наділено очевидною й легко усвідомлюваною небезпекою. При його здійсненні винний зазіхає на таке благо, яким він володіє сам, і тому має можливість, на своєму особистому досвіді, усвідомлювати яка його небезпека, у чому складається шкода, і які можуть наступити наслідки в результаті його здійснення.

2.4 Суб'єктивна сторона вбивства

Суб'єктивна сторона вбивства характеризується психічним відношенням суб'єкта до свого діяння й смерті потерпілого, що наступила. Діюче карне законодавство встановлює, що кримінальній відповідальності й покаранню підлягає тільки винна особа. Закон прямо вказує й на те, що здійснення суспільно небезпечного діяння може служити підставою кримінальної відповідальності тільки в тому випадку, якщо це діяння зроблене навмисно. Склад злочину, передбачений ст. 115 КК допускає тільки навмисну форму провини у вигляді прямого або непрямого умислу. Єдиний необережний злочин - це діяння, передбачене ст. 119 КК - заподіяння смерті через необережність.

При умислі на вбивство особа усвідомлює, що робить діяння, у результаті якого наступить смерть іншої людини, реально передбачає цей наслідок і бажає (прямій умисел) або свідомо допускає настання смерті або байдуже ставиться до неї (непрямий умисел). Мотиви й цілі дій винного можуть бути найрізноманітнішими - від прагнення припинити зазіхання в ситуації необхідної оборони до розправи з потерпілим через корисливі спонукання. Конкретні мотиви, цілі й емоційний стан винного враховуються при кваліфікації або як пом'якшуючі (статті 116, 117, 118 КК), або як обтяжуючі (ч. 2 ст. 115 КК) відповідальність обставини, або не признаються ні тими, ні іншими (ч. 1 ст. 115 КК).

Інтелектуальний момент при прямому умислі полягає в освідомленні суб'єктом суспільно небезпечного характеру своїх дій або бездіяльності й передбаченні їх суспільно небезпечних наслідків. Стосовно вбивства, свідомість характеру своїх дій припускає розуміння винним того, що він зазіхає на життя потерпілого, а передбачення наслідків полягає в уявному представлені про те, що в результаті вчиненого може наступити смерть потерпілого.

При цьому прямий умисел може бути як у тому випадку, коли настання смерті мислиться як неминучий наслідок діяння винного, так і в тому випадку, коли воно представляється як імовірний наслідок.

Вольовий момент прямого умислу полягає в тому, що винний бажає смерті потерпілого й прагне до цього результату.

При непрямому умислі особа усвідомлює суспільно небезпечний характер своєї дії/бездіяльності, передбачає суспільно небезпечні наслідки й свідомо допускає їх.

Інтелектуальний момент непрямого умислу нічим не відрізняється від інтелектуального моменту прямого умислу. Розходження складається лише в тому, що при прямому умислі винний передбачає як неминучість, так і ймовірність настання смерті потерпілого; при непрямому умислі особа передбачає лише можливість настання смерті потерпілого. У тих же випадках, коли винний передбачає неминучість смерті, це означає, що він діє з прямим наміром.

Тому прав Загородніков М.І., що вважав, що в тих випадках, коли особа навмисне ставиться в умови, при яких вона неминуче повинна втратити життя, можливість непрямого умислу виключається [14, С. 59].

Вольовий момент полягає в небажанні настання смерті потерпілого, але, проте, передбачається її свідоме допущення. При непрямому умислі винний не бажає настання смерті потерпілого, тому що переслідує зовсім іншу мету, але заради досягнення цієї мети особа свідомо допускає можливість настання смерті потерпілого. Злочинні наслідки мисляться винним при непрямому умислі як можливий побічний результат його діяльності, спрямованої на досягнення інших цілей. Тому непрямий умисел при вбивстві припускає наявність прямого умислу стосовно інших дій.

Велике значення має розмежування прямого й непрямого умислу при рішенні питання про відповідальність за замах на вбивство. У теорії карного права висловлювалися думки про те, що замах на вбивство може бути здійснено з непрямим умислом. Але більшість криміналістів дану точку зору не розділяють, тому що вона суперечить ст. 15 КК України, що визнає замахом вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльність), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини Кримінального Кодексу України, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі, тобто замах являє собою цілеспрямовану дію, можливу тільки із прямим наміром, тому що не бажаючи досягти певного результату, особа не може замірятися на її досягнення. Цю ж позицію зайняв і Пленум Верховного Суду України та визначив, що «замах на злочин може бути вчинено лише з прямим умислом (коли особа усвідомлює суспільне небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки і бажає їх настання)» [5; п. 4].

При непрямому умислі вольова діяльність особи не спрямовується безпосередньо на позбавлення потерпілого життя. Вона спрямована на досягнення іншого результату й жодної дії, спрямованої на досягнення смерті потерпілого вона не робить, а тільки створює небезпеку заподіяння смерті потерпілому.

У числі обставин, що мають значення для кваліфікації навмисного вбивства, які характеризують суб'єктивну сторону цього злочину, необхідно назвати мотив і мету здійснення вбивства.

Мотив - це спонукальна причина до здійснення злочину. У ч. 2 ст. 115 КК України прямо вказуються наступні мотиви: користь, хуліганські спонукання, приховання іншого злочину або полегшення його вчинення. При інших мотивах убивство може бути кваліфіковано за ст. 115 КК України тільки при наявності інших обставин, зазначених у цій статті. При відсутності зазначених вище мотивів і інших обставин, що обтяжують навмисне вбивство, застосовується ч. 1 ст. 115 КК України.

Від мотиву вбивства необхідно відрізняти мету як ознаку суб'єктивної сторони злочину. Метою є той інтерес, той наслідок, до настання якого прагне винний, вчиняючи злочин. Мотив і мета, як правило, розмежовуються в законі і мають самостійні значення для кваліфікації деяких видів убивства. Встановлення мети приховання іншого злочину або полегшення його здійснення тягне визнання вбивства здійсненим при обтяжуючих обставинах (п. 9 ч. 2 ст. 115 КК України). Але мотив і мета при вбивстві можуть збігатися. Наприклад, здійснюючи вбивство через корисливий мотив, особа прагне досягнути корисливу мету.

РОЗДІЛ ІІІ ХАРАКТЕРИСТИКА ОБСТАВИН, ЩО ОБТЯЖУЮТЬ НАВМИСНЕ ВБИВСТВО

Обставини, що обтяжують відповідальність різноманітні, їхній зміст неоднаковий й значення при визначенні покарання також різне. У Загальній частині КК України визначається зміст обставин, що обтяжують і пом'якшують відповідальність. Ці обставини враховуються при призначенні покарання за кожний злочин, за винятком тих випадків, коли деякі з них включені законодавцем до складу того або іншого злочину як елемент складу. Тоді названі обставини стають ознаками, що визначають кваліфікацію вчиненого. Отже, основне розходження між обставинами, зазначеними в ст. 67 і ст. 115 КК України, полягає в тому, що вони несуть різне функціональне навантаження. На думку Бороді- на С.В., «зіставлення обтяжуючих обставин ... показує, що перші слугують як би юридичною базою, що визначає зміст інших» [12, С. 53]. Але при цьому не можна говорити про те, що обставини, що впливають на кваліфікацію, мають підпорядковане відношення до обставин, зазначених у Загальній частині КК України.

Кожна з обставин, зазначених у ст. 115 КК України, має самостійне значення. Тому неприпустимо, коли при кваліфікації дій особи, винної в здійсненні навмисного вбивства при обтяжуючих обставинах, признається достатнім застосування одного з пунктів ст. 115 КК України, хоча встановлюється не одне, а кілька обтяжуючих обставин, зазначених у цій статті. На це звернув увагу й Пленум Верховного Суду України - у постанови він вказав, що «При засудженні особи за декількома пунктами ч. 2 ст. 115 КК покарання за кожним пунктом цієї статті окремо не призначається. Проте при його призначенні необхідно враховувати наявність у діях винного декількох кваліфікуючих ознак умисного вбивства як обставин, що впливають на ступінь тяжкості вчиненого злочину» [5; п. 18]. У зв'язку із цим виникає питання про те, чи можлива будь-яка сукупність обставин, що обтяжують навмисне вбивство при кваліфікації його за ст. 115 КК України.

Не можна кваліфікувати вбивство за сукупністю п.п. 6, 7, 8, 9, 10 ч. 2 ст. 115 КК України у будь-якому сполученні цих обставин, що характеризують мотив і мету діяльності винного. Бородін С.В. правильно зауважує, що «особа, вчиняючи злочин, завжди підкоряє свою поведінку якому-небудь одному мотиву, що і визначає значення і зміст, як мети, так і здійснених дій» [12, С. 55]. Тому вбивство з корисливих мотивів не можна одночасно визнати здійсненим з хуліганський мотивів.

Що стосується інших обтяжуючих обставин (п.п. 1, 2, 3, 4, 5 ч. 2 ст. 115 КК України), то їхня сукупність із визначенням мотивів і метою при здійсненні вбивства можлива, причому припустимі будь-які сполучення.

Для загальної характеристики обставин, що обтяжують навмисне вбивство, а також для з'ясування їхньої сутності, певне значення має їхня класифікація. Більшість авторів класифікують обтяжуючі обставини за елементами складу злочину. Цим робиться спроба дати систематичний виклад обтяжуючих обставин і підкреслити, що вони тісно пов'язані зі складом злочину. При всьому цьому, єдиного підходу до питання про класифікацію обтяжуючих обставин у теорії карного права не існує.

3.1 Обтяжуючі обставини, що характеризують об'єктивні властивості вбивства

3.1.1 Умисне вбивство двох або більше осіб (п. 1 ч. 2 ст. 115)

Підвищена суспільна небезпека вбивства двох або більше осіб, характеризується особливою важливістю злочинних наслідків, тому що життя втрачають декілька людей.

Відмінною ознакою даного виду вбивства є те, що вбивство двох або більше осіб являє собою сукупність декількох убивств, здійснених одночасно або протягом короткого проміжку часу. Крім того, всі ці вбивства охоплюються єдиним злочинним наміром винного. Це положення було відображено в п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України [5]. У ньому вказується, що при здійсненні вбивства двох або більше осіб вчинене варто кваліфікувати за п. 1 ч. 2 ст. 115 КК, якщо дії винного охоплювалися єдністю умислу й здійснені, як правило, одночасно.

У тому випадку, якщо між першим і останнім убивством пройшло значний час або якщо ці вбивства не зв'язані між собою єдністю злочинного умислу, то останнє вбивство варто кваліфікувати як повторне.

У спеціальній літературі велика увага приділялася тому, як кваліфікувати одночасне вбивство однієї особи й замах на вбивство іншої. Побегайло Е.Ф. вважав, що при встановленні того, що умисел спрямований на вбивство двох і більше осіб, убивство однієї людини й замах на життя іншої варто кваліфікувати тільки за п. 1 ч. 2 ст. 115 КК , тому що поняттям убивство охоплюються й випадки замаху.

Умисел на вбивство двох або більше осіб - обов'язкова ознака, що вказує на єдність злочинного умислу винного. При визнанні різночасного вбивства двох або більше осіб, об'єднаної єдністю злочинного умислу, повинен бути встановлений тільки умисел, а при одночасному вбивстві можливий не тільки прямій, але й непрямий умисел.

Убивство двох або більше осіб може бути кваліфіковано по сукупності з убивством, вчиненим способом небезпечним для життя багатьох людей. Така кваліфікація буде мати місце в тих випадках, коли особа, вчиняючи злочин, ставить перед собою конкретну мету - убивство двох або більше осіб і здійснює його способом, при якому створюється небезпека для життя інших осіб.

Злочин буде кваліфікуватися по сукупності пп. 1 та 5 ч. 2 ст. 115 КК і в тому випадку, якщо винний здійснить убивство двох або більше осіб, незалежно від характеру умислу, способом, небезпечним для життя багатьох людей, у відношенні яких він діяв з непрямим наміром.

3.1.2 Умисне вбивство малолітньої дитини або жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності (п. 2 ч. 2 ст. 115 КК України)

За п. 2 ч. 2 ст. 115 КК України навмисним убивством, вчиненим при обтяжуючих обставинах признається вбивство малолітньої дитини або жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності. Кваліфікація даної групи вбивств за ст. 115 КК України пов'язана з тим, що вони мають особливу суспільну небезпеку.

Під убивством малолітньої дитини розуміється умисне позбавлення життя особи, якій не виповнилося 14 років. Ця кваліфікуюча ознака наявна тоді, коли винний достовірно знав, що потерпілий є малолітнім, або припускав це, або за обставинами справи повинен був і міг це усвідомлювати.

Вбиваючи жінку, що перебуває в стані вагітності, винний фактично зазіхає на два життя - на життя потерпілої й на життя майбутньої дитини. Саме тому закон ставить життя вагітної жінки під посилену охорону. Це вбивство припускає обов'язкову поінформованість (завідомість) винного про вагітність потерпілої. У загальній теорії карного права під завідомістю розуміється спосіб вказівки в законі на те, що суб'єкт вірогідно знає про наявність тих або інших обставин. Стосовно до даного випадку завідомість припускає поінформованість винного про те, що потерпіла перебуває в стані вагітності. При цьому тривалість вагітності, а також джерело знання про неї не міняють кваліфікації вчиненого. Не має юридичного значення й те, загинув чи ні плід в результаті зазіхання на життя жінки.

Слід зазначити, що вбивство вагітної жінки, навіть у зв'язку з тим, що при цьому знищується плід, є вбивством, вчиненим при обтяжуючих обставинах. Стан вагітності, особливо в останні її місяці, робить жінку менш рухливою, менш сильною, менш здатною до того, щоб ухилитися від нападу, щоб вчинити опір нападаючому, а в її організмі переважаючими стають процеси гальмування. Таке положення вагітної жінки зближає її з положенням особи, що перебуває в безпомічному стані, полегшує вбивці здійснення його задуму.

Такі вбивства можуть відбуватися на ґрунті ревнощів і через інші різні мотиви, а часом і супроводжуватися особливою жорстокістю. Але ні ревнощі, ні інші мотиви не мають значення для кваліфікації, оскільки вони не відносяться до обтяжуючих обставин.

3.1.3 Умисне вбивство заручника або викраденої людини (п. З ч. 2 ст. 115)

Зріст випадків захоплення заручників і викрадень в останні роки, а також нова оцінка ступеня важкості зазіхання на життя людини, що перебуває в безпомічному стані, зажадали від законодавця включити цю ознаку до складу вбивства при кваліфікуючих обставинах.

Заручником є особа, яка захоплена або утримується будь-ким для забезпечення того, щоб родичі, інші особи, органи держави або відповідні організації виконали певні вимоги як умову звільнення заручника. Вбивство заручника може мати місце в момент захоплення або протягом часу утримування заручника, тобто позбавлення волі. Вбивство можливе і внаслідок спроби заручника втекти, під час його перевезення й т.д. Саме захоплення чи утримання заручника є самостійним злочином і кваліфікується за ст. 147 або 349.

Убивство, сполучене з викраденням людини або захопленням заручників, кваліфікується по сукупності злочинів, передбачених п. 3 ч. 2 ст. 115 і, відповідно, статтями 146 або 147 КК.

3.1.4 Умисне вбивство, вчинене з особливою жорстокістю (п. 4 ч. 2 ст. 115)

Про особливу небезпеку для суспільства такого вбивства свідчать обставини його здійснення, які можуть виявиться в способі дій винного, у байдужому відношенні до страждань потерпілого й інших осіб.

Правильне застосування п. 4 ч. 2 ст. 115 КК є залежним від того, що розуміється під «особою жорстокістю». Відносячи особливу жорстокість до обставин, що обтяжують навмисне вбивство, закон разом з тим не називає критерії, по яких убивство має визначатися вчиненим з особливою жорстокістю.

Особлива жорстокість може бути пов'язана із заподіянням жертві особливих страждань. У п. 8 постанови пленум Верховного Суду України вказав, що ознака особливої жорстокості є в наявності, зокрема, у випадках, коли перед позбавленням життя або в процесі здійснення вбивства потерпілого винний усвідомлював, що завдає йому особливих фізичних (шляхом заподіяння великої кількості тілесних ушкоджень, тортур, мордування, мучення, в тому числі з використанням вогню, струму, кислоти, лугу, радіоактивних речовин, отрути, яка завдає нестерпного болю тощо), психічних чи моральних (шляхом зганьблення честі, приниження гідності, заподіяння тяжких душевних переживань, глумлін-ня тощо) страждань [5].

Пленум Верховного Суду України у зазначеній постанові визнав і те, що особлива жорстокість може виражатися також і в здійсненні вбивства в присутності близьких потерпілому осіб, коли винний усвідомлював, що своїми діями завдає їм особливі страждання. Тут про особливу жорстокість свідчить характер дій винного, що виражаються в нарузі над почуттями близьких до потерпілого осіб, у присутності, яких відбувається злочин.

Установити ознаки особливої жорстокості не можна без аналізу суб'єктивної сторони злочину. У кожному випадку повинне бути з'ясоване відношення винного не тільки до наслідків, але й до особливої жорстокості як обставині, що обтяжує вбивство. У тому випадку, якщо встановлено, що діючи певним чином винний усвідомлював тільки небезпеку своїх дій, але не усвідомлював, що заподіює потерпілому особливі страждання, його дії не можуть бути кваліфіковані за п. 4 ч. 2 ст. 115 КК.

Загородніков М.І. пропонував вважати проявом особливої жорстокості розчленовування трупа. Бородін С.В. вважав цю точку зору помилковою, вказуючи, що «розчленовування трупа найчастіше пов'язане з метою знищення або приховання слідів злочину» [12, С. 100]. Цю позицію зайняв і Пленум Верховного Суду України, який вказав, що знищення або розчленовування трупа з метою приховання злочину не можна кваліфікувати як умисне вбивство за п. 4 ч. 2 ст. 115 КК [5; п. 8].

3.1.5 Убивство, вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб (п. 5 ч. 2 ст. 115)

До числа обставин, кваліфікуючих навмисне вбивство, закон відносить і спосіб, небезпечний для життя багатьох людей. Таким способом варто вважати дії, які створюють небезпеку настання смерті багатьох осіб, хоча умисел винного міг бути спрямований тільки на позбавлення життя певної особи. Закон не перераховує способів, при яких убивство кваліфікується за п. 5 ч. 2 ст. 115 КК України, надаючи суду право в кожному окремому випадку, виходячи з обставин справи, вирішувати це питання.

Для правильної кваліфікації діянь за п. 5 ч. 2 ст. 115 КК України необхідно відповістити на запитання, що варто розуміти під небезпекою для життя багатьох людей. Пленум Верховного Суду України визначив, що для кваліфікації навмисного вбивства як здійсненого способом, небезпечним для життя багатьох осіб, необхідно встановити, чи усвідомлював винний, здійснюючи умисел на вбивство певної особи, що він застосовує такий спосіб заподіяння смерті, який є небезпечним для життя інших людей [5; п. 9].


Подобные документы

  • Поняття вбивства в кримінальному праві України, його види. Коротка кримінально-правова характеристика простого умисного вбивства. Вбивство матір'ю новонародженої дитини: загальне поняття, об'єктивна та суб'єктивна сторона злочину, головні види покарання.

    курсовая работа [37,4 K], добавлен 30.09.2013

  • Кримінально-правові норми, що регламентують підстави кваліфікації та міру відповідальності за навмисне вбивство. Особливості ознак вбивства з обтяжуючими обставинами: об’єкт та об’єктивна сторона, суб’єкт та суб’єктивна сторона умисного вбивства.

    курсовая работа [67,8 K], добавлен 09.01.2011

  • Злочини проти життя. Поняття умисного вбивства та його класифікація. Умисне вбивство, вчинене у стані сильного душевного хвилювання. Умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони. Вбивства, вчинені на замовлення. Покарання за вбивство.

    курсовая работа [41,4 K], добавлен 05.10.2007

  • Емоційна сторона злочину. Характеристика умисного вбивства, його види та пом’якшуючі обставини. Вплив емоцій на кримінальну відповідальність за умисне вбивство, вчинене у стані сильного душевного хвилювання. Пропозиції щодо вдосконалення законодавства.

    дипломная работа [128,6 K], добавлен 11.08.2011

  • Умисне вбивство з обтяжуючими обставинами як злочин найбільшої соціальної небезпеки. Процес кваліфікації злочинів за своєю сутністю. Історичний розвиток інституту вбивства з обтяжуючими обставинами, об'єктивні та суб'єктивні ознаки умисного вбивства.

    курсовая работа [67,9 K], добавлен 17.01.2011

  • Кримінально-правова характеристика вбивства за Кримінальним Кодексом України. Види вбивств. Кримінально-правова характеристика простого умисного вбивства і умисного вбивства з обтяжуючими обставинами. Пом'якшуючі обставини при вчиненні умисного вбивства.

    курсовая работа [61,0 K], добавлен 24.05.2015

  • Дослідження кримінально-правової характеристики умисного вбивства, вчиненого на замовлення та основні причини розповсюдження злочинів такого типу. Стисла характеристика складу злочину, його об’єктивної та суб’єктивної сторони. Караність умисного вбивства.

    курсовая работа [67,9 K], добавлен 20.09.2012

  • Дослідження поняття, суб’єкт, суб'єктивні та об'єктивні ознаки юридичного складу умисного вбивства матір'ю своєї новонародженої дитини. Особливості відмежування умисного вбивства від завідомого залишення без допомоги матір'ю своєї новонародженої дитини.

    курсовая работа [40,2 K], добавлен 14.01.2010

  • Поняття стану сильного душевного хвилювання та його співвідношення із фізіологічним афектом. Загальні кримінально-правові характеристики умисного вбивства. Суб'єктивні та об'єктивні ознаки вбивства, вчиненого в стані сильного душевного хвилювання.

    курсовая работа [40,1 K], добавлен 10.06.2014

  • Тлумачення кримінально-правових норм, що передбачають відповідальність за посягання на життя та їх правильне застосування. Дослідження об'єктивних та суб'єктивних ознак умисного вбивства, рекомендацій щодо удосконалення кримінальної відповідальності.

    курсовая работа [69,2 K], добавлен 06.11.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.