Розслідування злочинів, пов’язаних з терористичною діяльністю

- об'єднання осіб, раніше засуджених за вчинення злочинів терористичної спрямованості;

- розгортання «інформаційної війни» (загрози вчинення терористичних актів, пропаганда екстремістських переконань, нагнітання політичної, релігійної чи етнічної ворожнечі, заклики до насильницької зміни конституційного ладу).

Безперечно, наведені обставини самі по собі не вказують на конкретні факти готування або вчинення злочинів такого роду. Вони є лише орієнтиром для організації їх виявлення.

Міжнародний досвід боротьби зі злочинністю, у тому числі з тероризмом, показує, важливість запобігання злочинності через засоби масової інформації, які можуть бути використані в таких напрямах:

- антитерористичне та правове виховання громадян;

- усунення обставин, які сприяють терористичної діяльності;

- підвищення активності населення у боротьбі зі злочинністю;

- протидія пропагуванню культу жорстокості, насильства;

- доведення до свідомості людей причин та умов, які породжують тероризм, впевненість про невідворотність покарання за вчинення злочину;

- профілактично-виховний ухил у попередженні терористичної діяльності;

- формування суспільно-моральної думки з метою створення обстановки нетерпимості тероризму;

- забезпечення здорового морально-психологічного клімату серед населення з метою створення умов для діяльності правоохоронних органів та суспільства в попередженні терористичної діяльності.

Проведення антитерористичної операції, згідно зазначеного закону, встановлює порядок створення й функціонування оперативних штабів по керуванню антитерористичними операціями, які здійснюють організацію проведення такого роду спеціальних операцій. Керівник оперативного штабу наділяється широкими повноваженнями: він визначає границі зони проведення антитерористичної операції, самостійно приймає рішення про використання сил і засобів, залучених для проведення операції тощо. У статті 12 «Управління антитерористичною операцією» спеціально зазначається: «Втручання в оперативне управління антитерористичною операцією будь-яких осіб незалежно від посади не допускається».

Ст. 16 закону України «Про боротьбу з тероризмом» вводить обмеження поступок терористам, на які можуть піти заради врятування життя людей особи, які вступають у переговори зі злочинцями. До ведення переговорів із терористами, якщо це буде визнано доцільним, допускаються лише особи, спеціально уповноважені на те керівником оперативного штабу по проведенню антитерористичної операції. При цьому в якості умови припинення терористами злочинних дій не можуть розглядатися питання щодо видачі їм будь-яких осіб, предметів та речовин, які безпосередньо можуть бути використані для вчинення актів технологічного тероризму.

Нарешті, у законі зроблена спроба піти від традиційного в останні роки підходу, коли боротьба з тероризмом зводиться в основному до здійснення заходів по припиненню терористичних акцій. Так, у статті 3 закону «Основні принципи боротьби з тероризмом» проголошується принцип пріоритету заходів попередження тероризму. На досягнення профілактичних цілей у протидії терористичній загрозі в нашій країні орієнтовані інші положення закону, спрямовані на виявлення й усунення причин і умов, що сприяють реалізації терористичних посягань, а також на одержання своєчасної інформації, про підготовку такого роду акцій. Не вимагає спеціального доведення теза про те, що співробітники правоохоронних структур, зіштовхуючись із проявами тероризму, мають справу з наслідками запущених криміногенних процесів, що зароджуються у сферах, на які вони самі впливати не можуть (соціальну, політичну, економічну сфери, область міжнаціональних відносин і т. п.). У цьому зв'язку орієнтація закону на профілактику тероризму сприяє розширенню сфери відповідальності за протидію терористичній загрозі, включаючи відповідальність представників державної влади за прийняття непродуманих за своїми наслідками рішень.

Вже давно стало зрозумілим, що тероризм не подолати тільки силовими методами. Одну з основних ролей у суспільстві повинна відігравати інформаційна сфера. Основні завдання, що покладаються на правоохоронні органи України за участю ЗМІ такі:

- комплекс інформаційно-профілактичних заходів для попередження тероризму;

- інформаційне забезпечення правоохоронних та інших державних органів у протидії тероризму;

- роз'яснювальна робота серед населення при загрозі терористичного акту;

- дискредитація терористичних проявів на всіх рівнях суспільного життя;

- формування у населення негативного відношення до терористичної діяльності.

Згідно аналізу матеріалів науки та практики можна зробити висновок, що до елементів організації діяльності органів внутрішніх справ щодо виявлення злочинів, пов'язаних з терористичною діяльністю, можна віднести:

інформаційно-аналітичну роботу, тобто узагальнення, вивчення, аналіз, оцінку оперативної обстановки;

щодо виявлення, розкриття злочинів пов'язаних з терористичною діяльністю;

розміщення сил, засобів оперативних підрозділів правоохоронних органів;

взаємодію з оперативними підрозділами, службами, правоохоронними та контрольними органами.

При здійсненні цих заходів необхідно задіяти авторитетних осіб з Верховної Ради, Кабінету Міністрів, органів управління та інших установ. Одну з основних ролей у цій системі відіграє Рада Національної безпеки та Оборони України, яка, здійснює розробку національної програми попередження та локалізації тероризму, проводить відкриті та негласні заходи щодо припинення розростання терористичних настроїв серед населення, проводить інтеграцію діяльності відомств у сфері боротьби з тероризмом.

2.2 Прогнозування та планування при протидії злочинам, пов'язаним із терористичною діяльністю

Прогнозування і планування є невід'ємними компонентами протидії злочинам, пов'язаним із терористичною діяльністю.

Як зазначає В. Новичков,»… теоретичні і практичні проблеми комплексного прогнозування у сфері боротьби зі злочинністю є самостійними за своєю кількісно-якісною визначеністю і включають у себе дослідження основних елементів кримінологічного, кримінально-правового, пенітенціарного і кримінально-політичного прогнозування, утворюючи в комплексі та єдності самостійний напрям юридичної прогностики».

На думку, Кондратьєва Я.Ю., «донині не існує єдиної точки зору щодо феноменологічного, концептуального, методологічного поняття та змісту предмета комплексного прогнозування у сфері боротьби зі злочинністю». Це означає, що воно складається із сукупності основних елементів дефініцій різних видів юридичного прогнозування, базові ознаки якого значною мірою тотожні один одному.

Таким чином, складові елементи умовного предмета комплексного прогнозування у сфері боротьби зі злочинністю окремо вивчаються і досліджуються різними юридичними галузями науки. Водночас у прогнозній сфері вони до цього часу системно не застосовуються, а історично так склалося, що соціальними проблемами криміналізації більш займалися кримінологи, а правовими - фахівці кримінального права, та криміналістики. І, як висловлюється з цього приводу В.В. Лунєєв, «…поєднання цих штучно роз'єднаних напрямів так і не сталося, а програють при цьому всі, і насамперед обґрунтованість, адекватність і ефективність кримінально-правової боротьби зі злочинністю».

Як зазначено вище, існують різні види юридичного прогнозування у сфері боротьби зі злочинністю, зокрема: кримінально-політичний; кримінально-правовий; кримінологічний; кримінально-виконавчий (пенітенціарний); оперативно-розшуковий.

Прогнозування здійснюються за конкретними напрямами юридичної (у тому числі правоохоронної, правозастосовної, оперативно-розшукової) діяльності. Кожен із різновидів прогностичної діяльності має свою певну сферу впливу, нормативне регулювання, внутрішню систему організації та своїх суб'єктів, об'єктів прогнозу, способів побудови прогностичних моделей та форм їх реалізації.

На нашу думку, прогнозування із запобігання злочинам, пов'язаним із терористичною діяльністю, треба вести у деяких сферах, які найбільш придатні щодо аналізу та систематизації. Зокрема у сфері:

- прогнозування факторів та загроз, які приводять до вчинення злочинів терористичної направленості;

- прогнозування наслідків терористичної діяльності на території України та за її межами;

- очікуванні зміни в динаміці й структурі злочинів терористичної направленості.

Деякі автори визначають прогноз як судження про невідоме раніше, реально можливе становище речей, яке висловлюється на основі вірогідної інформації про вихідні й супутні явища. Прогноз створює скеровуюче і стимулююче цілеспрямування для вирішення конкретних практичних завдань.

Як зазначає В.А. Журавель, «…прогноз є імовірним судженням про стан об'єкта в той чи інший проміжок часу в майбутньому, локалізованого в певному просторі, а видом науково-пізнавальної діяльності людини, спрямованої на формування прогнозів розвитку якихось об'єктів, можна назвати прогнозування», складовою якого і є оперативно-розшукове прогнозування.

Таким чином, прогнозування - це важливий елемент тактичного мислення, інформаційно-логічний процес, який передує прийняттю тактичних рішень як у вигляді конкретних планів дій та їх реалізації, так і поглинання передбачення у вигляді динамічного дієвого рішення в інтенсивні періоди. Даний процес активно впливає на зміст тактичних рішень, вибір засобів і методів у процесі реалізації дій, заходів та операцій щодо запобігання злочинам та їх припинення.

Прогнозування злочинної поведінки осіб, які пов'язані з терористичною діяльністю, а також прогнозування розвитку певних ситуацій треба розглядати за двома основними напрямами.

Перший стосується здійснення прогнозу як виявлення підґрунтя для застосування тактичних заходів у процесі запобігання та протидії злочинам.

Другий - використання і застосування прогнозів у реалізації тактичних завдань запобіжного характеру.

Визначення кола осіб, ситуацій, щодо яких необхідне здійснення впливу, є по суті проблемою підстав для прогностичної діяльності.

У сучасний період виділяється такі три елементи системи передбачення, як потреби, здібності і здатності людської особистості:

передбачення на буденному рівні;

наукове передбачення, гіпотеза, що базується на наукових засобах, кількісних та якісних параметрах, - прогнозування, що відображає об'єктивні закономірності теоретичного й майбутнього стану об'єкта;

планування, що поряд із характеристикою майбутнього містить вказівку про те, які дії належить вчинити у зв'язку з прогнозом зараз і в перспективі .

Методичними принципами прогнозування індивідуальної злочинної поведінки, є такі:

принцип системності - даний різновид наукового передбачення є ланкою системи індивідуального прогнозування, що має своїм об'єктом людину, її підсистеми, що охоплює передбачення її поведінки, зокрема злочинної, а також розглядає прогнозування індивідуальної злочинної поведінки як завершену систему, що складається з низки системоутворюючих елементів, підпорядкованих одній меті - новій якості даної системи - можливості ймовірного прогнозу злочинної поведінки;

принцип спадкоємності (узгодженості) полягає в тому, що в процесі організації прогнозування мають бути сприйняті поняття, уявлення, закономірності щодо об'єкта прогнозування, його домінуючих ознак;

принцип імовірності (вірогідності) означає розгляд на рівні загального різних понять, у тому числі поведінки людини, які мають складні форми зв'язку й обґрунтування та мають імовірний характер, характеризують не кожен об'єкт окремо, а властивість чи ознаки, притаманні всьому типу об'єктів, що мають спільну систему умов, ознак, властивостей;

із попереднім принципом пов'язані принципи відносності та багатозначності, які визначають діалектичний зв'язок між можливим, імовірним і реальним, їх конкретне співвідношення в будь-який момент, ступінь вірогідності, що зумовлюється повнотою і якістю прогностично значимої інформації, а також здатністю її точного виміру, визначають рівень відносності результатів прогнозу і міру його наближення до абсолюту.

На наш погляд, вищезазначені принципи прогнозування можуть застосовуватися в процесі прогнозування діяльності, пов'язаної з тероризмом.

Відомо, що терористами не народжуються. Ними стають окремі громадяни в певних умовах у силу об'єктивних і суб'єктивних причин. Причому цей процес розгортається в просторі й у часі, несе в собі взаємозв'язок і суперечливість численних зв'язків із середовищем, у якій він протікає. Досвід показує, що специфіка зазначених злочинів полягає в тому, що вони не можуть бути вчинені спонтанно, випадково. Суб'єктивна сторона злочинів, що передбачає наявність прямого наміру й політичних цілей, визначає наявність як необхідного елементу його повного складу тривалої психологічної підготовки.

У цьому зв'язку в комплексі розглядаються питання вивчення процесу становлення особи як суб'єкта терористичної діяльності, розроблення наукового шляху його вирішення, побудови загальної теоретичної моделі терористичної діяльності й розкриття значення результатів цієї роботи для подальшого вдосконалювання методики й практики її виявлення, запобігання, припинення й розслідування.

У наявній літературі дії осіб, які вчиняють злочини терористичного характеру, розглядаються з різних точок зору. Теоретично розкриваються оперативні, правові, процесуальні, криміналістичні, психологічні, соціальні й інші аспекти цих процесів, що дозволяє глибше зрозуміти зміст зазначених дій суб'єктів, їхні можливі причини й мотивацію, версійно прогнозувати поведінку й учинки об'єктів оперативної зацікавленості, а отже й розвиток оперативної обстановки в цілому.

Терористична діяльність, як і всяка інша, має певні вузлові елементи, у рамках яких діяльність суб'єкта відрізняється від попередньої та подальшої безпосередніми завданнями, характером і способами фізичної й психологічної діяльності, предметом спрямованості дій, формою їх прояву зовні, ступенем зумовленості впливу навколишнього середовища й ін. Причому, при здійсненні суб'єктом конкретної форми терористичної діяльності проявляються їхня сталість і повторюваність.

Іншим елюентом протидії злочинам, пов'язаним з терористичною діяльністю, є планування, яке в загальному розумінні розглядається як діяльність щодо розроблення послідовного здійснення певних заходів, спрямованих на досягнення певних цілей.

Виходячи із цього планування можна визначити як розроблення системи заходів, спрямованих на виконання завдань, пов'язаних із пошуком і фіксацією фактичних даних про протиправні діяння окремих осіб та груп, відповідальність за які передбачена КК України, з метою припинення правопорушень та в інтересах кримінального судочинства, а також отримання інформації в інтересах безпеки громадян, суспільства і держави, як управлінське рішення, що встановлює на певний період часу завдання і засоби для досягнення цілей боротьби зі злочинністю.

Планування - це процес вибору цілей та рішень, необхідних для їх досягнення ; заздалегідь прийняте рішення про те, що робити, коли робити і хто буде робити; процес підготовки на перспективу рішення про те, що, ким, як, коли має бути зроблено.

Компетенція правоохоронних органів у сфері попередження и припинення тероризму досить обмежена з точки зору впливу на об'єктивний фактор підготовки злочинну.

Роль планування підтверджується в забезпеченні цілеспрямованості діяльності всіх організаційних структур протидії терористичної діяльності, її ефективності, усунення недоліків у роботі, подоланні невизначеності, зосередженні уваги на головних завданнях певних підрозділів, в економії ресурсних затрат та контрольованості процесу.

Аналіз практики дає змогу визначити загальні умови і способи забезпечення вимог щодо планування запобіжних заходів, зокрема:

- ґрунтовний ретельний аналіз оперативної обстановки;

- використання даних прогнозування;

- визначення і оптимальне формулювання завдань;

- урахування реальних можливостей (сил, засобів, часу);

- передбачення і забезпечення необхідного резерву для реалізації завдань;

- нормативне, у тому числі організаційно-управлінське, закріплення процедури планування запобіжних заходів.

2.3 Інформаційно-аналітичне забезпечення протидії злочинам, пов'язаним з терористичною діяльністю

Дослідженню протидії терористичним актам у криміналістиці приділена певна увага, однак результати наукових пошуків далеко не завжди є відомими широкому загалу практичних працівників та вчених у зв'язку з недосконалою організацією поширення наукових досягнень. Загальновідомо, що з матеріалами дисертаційних та монографічних досліджень має можливість ознайомитися лише обмежене коло практичних працівників і вчених.

Проведений нами аналіз наукових досліджень щодо протидії терористичним актам, покликаний поліпшити інформаційне забезпечення правоохоронної діяльності. Воно включає систематизовані відомості про зміст дисертаційних та монографічних досліджень, а також досліджень викладених у статтях, які були проведені з даної проблематики на теренах пострадянського простору.

Отже, проведений аналіз досліджень проблем криміналістичного та судово-експертного забезпечення розслідування терористичних актів показав, що в цілому на пострадянському просторі проблемам методики розслідування терористичних актів приділяється певна увага.

Однак, окремі важливі проблеми організації протидії терористичним актам, досліджені поверхнево або взагалі не були в полі зору науковців, зокрема до таких проблем ми віднесли: криміналістичний аналіз терористичної діяльності; організацію і тактику проведення слідчих дій при розслідуванні біохімічного тероризму; використання спеціальних знань при розслідуванні біохімічного тероризму; організацію контролю за фінансуванням тероризму; виявлення та перекриття каналів фінансування терористичної діяльності за рахунок наркобізнесу; організацію розкриття та розслідування етнорелігійного тероризму; організацію виявлення підготовки до терористичного акту за участю терористів-самогубць; організацію виявлення, розкриття та розслідування ядерного тероризму; організацію виявлення, розкриття та розслідування використання сучасних інформаційних технологій з метою сприяння та вчинення терористичного акту.

У жодному з проаналізованих нами досліджень, ми не знайшли розгляду проблем розробки тактичних операцій, при розслідуванні терористичних актів. На нашу думку, розкриття та розслідування таких злочинів неможливе без цілеспрямованого поєднання слідчих (розшукових) дій, оперативно-розшукових та організаційних заходів, які проводяться з метою виконання тактичного завдання, особливо в проблемних ситуаціях розслідування терористичних актів.

Попередження, виявлення та припинення злочинів є основним завданням діяльності оперативних підрозділів ОВС щодо захисту життя, здоров'я, прав і свобод громадян, власності, інтересів суспільства й держави. Ефективність його виконання в значній мірі залежить від своєчасного й системного інформаційного забезпечення, зорієнтованого на застосування іноваційних методів, новітніх програмних технологій і, зокрема, сучасних автоматизованих систем накопичення й обробки даних.

У даному контексті таким, що заслуговує на увагу досвід учасників семінару, а саме досвід Управління інформаційно-аналітичного забезпечення ГУМВС України в Луганській області (далі - УІАЗ). Його працівниками впроваджено в оперативно-службову діяльність ОВС ряд унікальних інформаційно-аналітичних систем, що оперують алгоритмічно структурованими й постійно обновлюваними масивами даних. Всі системи розроблено з використанням найсучасніших інформаційних технологій, комп'ютерного та телекомунікаційного обладнання. Для зручності їх об'єднано в єдиний аналітичний комплекс - інтегровану інформаційну систему.

Одним з елементів створеного комплексу є АІС «СОВА+». Програмний комплекс характеризується повною автоматизацією пошуку та виявлення логічних закономірностей зв'язків об'єктів оперативної зацікавленості у процесі багаторівневого опрацювання масивів вихідних даних з подальшим наданням результатів пошуку в наочному, інтуїтивно-зрозумілому операторові вигляді. Зокрема, результати аналізу можуть бути надані у формі максимально інформативного й логічно впорядкованого електронного «досьє», що показує повну графічну схему прямих і непрямих зв'язків об'єкта, картографічну інформацію (розташування певних об'єктів обліку на мапі чи схемі) тощо.

Прикладом застосування АІС «СОВА+» є розкриття злочину, вчиненого 13.09.2012 на території м. Лутугіно Луганської області. Так, до чергової частини звернулася с заявою гр. П. про те, що за місцем її проживання невідомий наніс ножове поранення її чоловіку, від якого останній помер. Отримана інформація після виїзду СОГ до місця пригоди була внесена через комп'ютерну мережу до ІІПС МВС України. Подальше її опрацювання співробітниками відділу оперативних обліків УІАЗ (у межах повідомлень негласного апарату, справ оперативних розробок тощо) дозволило визначити декілька осіб, які мешкають у селищах Лутугинського району, зловживають спиртними напоями, у відношенні яких є інформація про причетність до вчинення правопорушень, у тому числі насильницького характеру. Під час перевірки відповідної інформації працівниками карного розшуку був затриманий гр. Б., який зізнався у вчиненні вказаного вбивства.

Не менш ефективними ІАС є «Спіраль» - автоматизована габітоскопічна система ідентифікації особи за методом словесного портрета, в основі якої закладено спеціальний алгоритм нечіткого порівняння об'єктів, та «АРГУС» - автоматизована біометрична система ідентифікації людини за її фото - та відео зображенням, що реалізує програмні методи автоматичної ідентифікації, основані на фізіологічних та поведінкових характеристиках людини.

Прикладом застосування АІС «Спіраль» є встановлення особи невпізнаного трупу, знайденого 09.06.2012 у лісосмузі біля кв. Мірний м. Луганська. Так, співробітниками УІАЗ в результаті ідентифікації визначено співпадіння указаного трупу з характерними прикметами та описом одягу декількох розшукуваних осіб: гр. Г., гр. М., гр. К. Подальшою перевіркою відповідної інформації силами працівників карного розшуку встановлено, що померлим є власне гр. М.

Вкрай актуальною в умовах застосування положень нового Кримінального процесуального кодексу України й відповідно створення «Єдиного реєстру досудових розслідувань» є АІС «КРИСТАЛЛ». Дана система створена з метою вирішення завдань з формування, аналізу і контролю інформаційних масивів, що містять відомості про злочини та осіб, які не менш актуальним є питання щодо відсутності в правовому полі вичерпного переліку відомостей, що відносяться до категорії персональних даних (Директива Європарламенту та Ради Європи 95/46/ЄС від 24.10.1995 «Про захист фізичних осіб при обробці персональних даних та про вільне переміщення таких даних», Закон України від 01.06.2010 «Про захист персональних даних», Рішення Конституційного Суду України від 30.10.1997 відносно офіційного тлумачення статей 3, 23, 31, 47, 48 Закону України «Про інформацію» та ін.).

Виявляється, що будь-який запозичений і адаптований криміналістикою метод інших наук можна розглядати як нетрадиційний. Більш того, цей метод може тривалий час перебувати в так званому «пограничному просторі» до тих пір, поки криміналістична практика і теорія не виконають функції суворого «відділу технічного контролю» та не приймуть його в якості спеціального методу іншої науки, адаптованого для вирішення завдань криміналістики, або не відкинуть його як метод ненадійний і який не забезпечує належного вирішення криміналістичних завдань.

Одними із нетрадиційних засобів розкриття злочинів можуть бути застосування гіпнозу і поліграфа при отриманні інформації від потерпілих, свідків, підозрюваного, обвинуваченого.

Певні успіхи в боротьбі зі злочинністю досягнуті в Росії, США з впровадженням в практику розслідування психофізіологічних досліджень на так званому детекторі брехні. Методика виявлення неправдивих свідчень за допомогою поліграфа є лише одним з напрямків можливого використання психофізіологічних досліджень у криміналістиці та слідчо-оперативній практиці.

У науковій літературі неодноразово висловлювалася думка про необхідність застосування поліграфічного методу в рамках судово-психологічної експертизи, що дозволить використовувати отримані результати в якості доказів у кримінальному судочинстві.

Розподіл процесу документування злочинної діяльності організованих груп, які займаються торгівлею людьми на етапи, дає можливість визначити основні ефективні форми взаємодії та напрямки її удосконалення залежно від кола завдань, що вирішуються.

Так, на початковому етапі, під час виявлення організованих груп, які займаються торгівлею людьми основними є такі завдання:

- виявлення можливих об'єктів торгівлі людьми та осіб, які потерпіли від злочинної діяльності організованих груп;

- виявлення обставин підготовки та здійснення злочинної діяльності;

- виявлення ознак злочинної діяльності організованих груп та їхніх конкретних членів, що займаються торгівлею людьми, та конкретизація форм і видів торгівлі людьми;

- конкретизація виду злочинної діяльності: експлуатація (сексуальна, рабство, примусова «потогінна» або «інтелектуальна» праця (наукова, творча тощо); використання у порнобізнесі; проведення дослідів над людиною без її згоди; злочинна діяльність; використання у збройних конфліктах та етноконфесійних протистояннях тощо; вилучення органів та іншого матеріалу.

Забезпечувальними завданнями є:

- вивчення потерпілих та можливих джерел інформації ы свідків злочинної діяльності ОЗУ з їх оточення;

- встановлення кола та напрямку пошуку інформації про злочинну діяльність розроблюваних;

- встановлення психологічного контакту з можливими об'єктами торгівлі людьми та потерпілими.

Основною формою взаємодії на цьому етапі є інформаційна. Як показало дослідження, обмін оперативною інформацією в ході документування злочинної діяльності злочинних груп, які займаються торгівлею людьми у 32,1% випадків з оперативними підрозділами СБУ, у 58,9% - з оперативними підрозділами ДПСУ.

Так, відповідно до ст. 24 Закону України «Про Службу безпеки України», обов'язками СБУ є: надання допомоги органам МВС та іншим правоохоронним органам у боротьбі з торгівлею людьми; неодмінний обмін оперативною інформацією про злочинну діяльність, пов'язану з торгівлею людьми; розробка та проведення спільних заходів з протидії злочинним об'єднанням, що займаються торгівлею людьми, з використанням оперативних та інших можливостей, а також участь у розробці заходів та у вирішенні питань, що стосуються в'їзду осіб в Україну й виїзду їх за кордон, перебування іноземців на території України, дотримання прикордонного режиму та митних правил.

Деякі аспектиданого питання неодноразово висвітлювали у своїх працях А.А. Васильєв, О.Г. Волеводз, В.О. Мещеряков, В.О. Голубєв, Т.Л. Тропіна та інші науковці. Але з розвитком суспільства зростають масштаби й способи учинення нових видів злочинів, що здійснюються з використанням ЕОМ.

Зокрема, все більше уваги з боку керманичів як нашої так і інших країн привертає принципово новий вид тероризму - кібертероризм. Під кібертероризмом слід розуміти вид терористичної діяльності, який полягає в навмисній комплексній атаці на комп`ютерну інформацію, включаючи захоплення, виведення з ладу й руйнування об'єктів, що створює загрозу виникнення надзвичайної ситуації в телекомунікаційних мережах, заподіяння значної майнової шкоди чи настання інших суспільно небезпечних наслідків. Характерною відмінністю кібертероризму від кіберзлочинності є його відкритість, коли вимоги терориста широко сповіщаються.

Оцінюючи загрозу кібертероризму Україні слід ураховувати деякі особливості нашої країни. Це, по-перше, високий потенціал і професійний рівень програмістів, послугами яких охоче користуються навіть такі флагмани програмної індустрії, як Майкрософт. По-друге, здатність молоді швидко опановувати технічні новинки, про які ще вчора вони не мали жодної уяви. Ураховуючи той факт, що обчислювальна техніка постійно дешевшає, можна очікувати, що буде зростати й кількість користувачів Інтернет у нашій країні. По-третє, хоча ще слабкий, але вже помітний підйом економіки неодмінно викличе зростання комп'ютеризації і ще на один-два кроки наблизить нас до країн з розвиненою інфраструктурою, що зробить загрозу кібертероризму цілком реальною. Такі терористичні угруповання, як Hizbollah, HAMAS, theAbuNidalorganization і BinLaden'salQa'ida використовують комп'ютерні файли, електронну пошту та шифрування (криптографію й комп'ютерну стеганографію) для підтримки своєї протиправної діяльності, що в декілька разів ускладнює боротьбу з ними.

Метою діяльності є зниження до мінімуму рівня радикалізації населення та створення умов для усунення передумов поширення терористичної та екстремістської ідеології в нашій країні. Її основні завдання:

* формування механізмів захисту інформаційного простору і населення України від пропаганди тероризму та екстремізму;

* вдосконалення системи інформаційного протидії тероризму, що передбачає мобілізацію органів державної влади, громадських організацій, наукових, ділових і творчих кіл для реалізації антитерористичних заходів;

* формування соціально-політичних, правових та інших основ для ефективної протидії ідеології тероризму та екстремізму.

Велике значення приділяється залученню до інформаційно - пропагандистського протидії тероризму громадських об'єднань, науково - дослідних центрів та інших інститутів громадянського суспільства.

Сама ідея участі кожного громадянина у протидії тероризму сприяє згуртуванню нації перед лицем реальної терористичної загрози

Все активніше міжнародними терористичними угрупованнями використовується Інтернет-телефонія, наприклад система «Скайп».

2.4 Взаємодія підрозділів правоохоронних органів у протидії злочинам, пов'язаним із терористичною діяльністю

Серед проблем, від вирішення яких безпосередньо залежить і підвищення рівня досудового розслідування терористичної злочинної діяльності, є проблема організації взаємодії різних органів, установ і організацій.
У дослідженнях, присвячених проблемам взаємодії, на нашу думку, недостатньо уваги приділяється його організаційній стороні.

Відомо, що правильно організований зв'язок, чіткий розподіл обов'язків між особами, кінцевою метою яких є досягнення загального результату, дозволяє досягти його швидше і з меншими витратами сил і засобів. У будь-якій діяльності, що виконується групою чи колективом людей, одне з основних місць при вирішенні питань про шляхи її поліпшення займають проблеми координації взаємодії.

Законодавець розосередив діяльність з виявлення та розслідування злочинів, скоєних у тому числі і терористичними організованими злочинними співтовариствами, за різними правоохоронними органами.

Тому підрозділи різних відомств по боротьбі з організованою злочинністю і корупцією повинні функціонувати не ізольовано, а в рамках комплексної діяльності відомств (органів), в безпосередньому і опосередкованому взаємозв'язку і взаємодоповнюваності, тобто у взаємодії.
Необхідність забезпечення узгоджених дій, координація та взаємодія діяльності органів, покликаних вести боротьбу зі злочинністю, грунтується на положеннях Конституції України, законів України «Про організаційно - правові основи боротьби з організованою злочинністю» (від 30.06.93 г.), «Про прокуратуру» (від 5 січня 1991 р. №1789 - ХИ), «Про міліцію» (від 20 грудня 1990 р. №65 - Х11), «Про Службу безпеки України» (від 25 березня 1991 р. №2229 - ХП), «Про оперативно - розшукову діяльність» (від 18.02.1992 р. №2135 - ХИ), «Про державну податкову службу в Україні» (від 05.02.1998 р.), та інших нормативних актах.

Взаємовідносини спецпідрозділів по боротьбі з організованою злочинністю МВС і СБУ, які як було зазначено вище здебільшого здійснюють протидію злочинам, пов'язаним з терористичною діяльністю, регулюються ст. 16 Закону України «Про організаційно - правові основи боротьби з організованою злочинністю», та полягають в обміні оперативною інформацією. Але зазначений законодавчий акт визначає лише загальний принцип обміну даною інформацією і не встановлює розмежування компетенції між МВС і СБУ.

Аналізуючи матеріали практики, можна відзначити, що взаємини зазначених вище органів, як правило, знаходяться на рівні надання технічної допомоги органами СБУ і досить рідко зустрічаються випадки обміну оперативною інформацією (фактично поодинокі).

На основі думок, висловлених в криміналістичній літературі, на наш погляд, взаємовідносини органів МВС і СБУ слід здійснювати у двох аспектах:

по-перше - як діловий контакт і злагоджену роботу даних відомств у боротьбі з організованою злочинністю і корупцією виражаються у:

- Спільній діяльності органів МВС і СБУ щодо вироблення стратегії цієї боротьби. Зокрема, результати такої діяльності повинні бути використані в розробці та координації виконання програм щодо попередження та припинення діяльності організованих злочинних співтовариств, і реалізації рішень Президента, Верховної Ради та Кабінету Міністрів України з боротьби з організованою злочинністю і корупцією;

- Спільних нарадах на різних рівнях, спрямованих на підвищення оперативності взаємного інформування, включення сил обох відомств у заходи оперативної перевірки, розробку і проведення тактичних операцій;

- Регулярному обміні досвідом боротьби з організованою злочинністю і корупцією, ознайомленні з досвідом спецслужб і кримінальної поліції інших держав; ознайомленні з рішеннями міжнародних поліцейських організацій та рекомендаціями міжнародних форумів та семінарів;

- Спільній розробці тактики з урахуванням масштабів, ускладнення структур і системи відносин в середовищі злочинності;

- Використанні в боротьбі з організованою злочинністю і корупцією можливостей інших державних органів;

- Спільному застосуванні заходів і внесення пропозицій про усунення умов, що сприяють поширенню та розвитку організованої злочинної діяльності;

по-друге - як відносини працівників двох відомств, що виникли у зв'язку з конкретними оперативно-розшуковими та слідчими матеріалами на різних стадіях розслідування - від отримання та оцінки вихідної інформації до планування, матеріального, оперативно - технічного та силового забезпечення реалізації зібраних даних.

Існування певних елементів паралелізму - звичайне явище в роботі всіх спецслужб в цивілізованому світі. Але зрозуміло, воно не повинно порушувати основних принципів оперативно-розшукової роботи, розшифровувати негласних співробітників, заважати проведенню тих чи інших оперативно - тактичних операцій.

У зв'язку з вище сказаним, а також, аналізуючи досвід країн СНД, основиявась на рекомендаціях відомчих актів, що регулюють питання взаємодії різних відомств, результати аналізу матеріалів практики і проведеного анкетування, ми пропонуємо віднести до компетенції органів МВС по боротьбі з організованою злочинністю:

- Розробку злочинних співтовариств, що займаються наркобізнесом, незаконною торгівлею зброєю на території України;

- Виявлення і припинення протиправної діяльності ОЗГ, які займаються разбоєм, грабежами і кваліфікованим вимаганням;

- Оперативну розробку і контроль за діяльністю «авторитетів» кримінального середовища;

- Виявлення, попередження і припинення протиправної діяльності стійких груп, що діють на стику загальнокримінальної та економічної злочинності в малих і приватних підприємствах, та інших економічних структурах.

До компетенції органів Служби безпеки доцільно було б віднести:

- Боротьбу з кримінально караною контрабандою, що завдає шкоди державним інтересам України, в тому числі контрабандою стратегічної сировини, історичних і культурних цінностей, предметів і засобів, використовуваних у терористичній діяльності;

- Розробку і припинення протиправних дій зарубіжних контрабандних центрів і груп на території України;

- Боротьбу з протиправною діяльністю корумпованих осіб в правоохоронних органах, в державних органах систем зовнішньоекономічних зв'язків, ліцензування, розміщення та використання іноземних інвестицій, управління приватизацією;

- Виявлення, попередження і припинення протиправної діяльності злочинних співтовариств, які мають зв'язки з зарубіжними злочинними формуваннями і спеціальними службами, що завдають шкоди базовим галузям економіки, в тому числі її оборотному сектору, припинення їх спроб проникнення до розробок пріоритетних сфер науки і техніки;

- Виявлення і припинення на території України організованої злочинної діяльності, пов'язаної з міжнародним обігом наркотиків;

- Боротьбу з міжнародним тероризмом, ОПГ, що готуються до скоєння терористичних актів проти представників іноземних держав, а також найбільш небезпечними організованими злочинними співтовариствами, що використовують методи насильства, діяльність яких загрожує безпеці.

- Підготовку пропозицій щодо законодавчого та іншого уточненню і розподілу функцій, повноважень і засобів оперативно - розшукового взаємодії між спецпідрозділами МВС і СБУ, а також одночасне встановлення кола питань, вирішення яких підлягає обов'язковій координації, у тому числі шляхом постійної взаємодії у створенні єдиного інформаційного простору, використання оперативно-технічних можливостей кожного з відомств;

- Створення міжрегіональних спецпідрозділів МВС і СБУ з метою забезпечення гнучкого реагування (загальнодержавного, міжрегіонального та регіонального) і вивчення стану та особливостей діяльності організованих злочинних структур;

- Активізацію зусиль спецпідрозділів по боротьбі з організованою злочинністю і корупцією МВС та СБУ на розгортанні виявлення фактів корупції в апаратах вищих органів державної влади, управління, економічної, фінансової, банківської, зовнішньоекономічної діяльності, процесах приватизації, конверсії, обігу зброї та наркотичних засобів;

- Формування спільних робочих груп на базі спецпідрозділів МВС і СБУ з функціями виявлення та відстеження лідерів і «авторитетів» організованої злочинної діяльності, а також виявлення та усунення причин тривалої нереалізації матеріалів про діяльність великих організованих злочинних формувань.

- Спільну тактичну розробку спецпідрозділами органів МВС і СБУ фактів масштабного вивезення за кордон, у тому числі у формі приватного експорту, сировини, матеріалів, продукції, яких потребує народне господарство України.

- Розробку планів проведення спільних цільових тактичних дій з метою здійснення виявлення та взяття на оперативний облік усіх фактів неповернення валютних коштів з-за кордону;

- Обмін і спільну розробку нових видів спеціальної техніки, тактики і методики розслідування окремих видів злочинів, скоєних організованими злочинними формуваннями;

- Розробку форм і механізмів взаємодії спецпідрозділів по боротьбі з організованою злочинністю і корупцією МВС та СБУ та відповідних структур зарубіжних країн у боротьбі з проявами транснаціональної злочинності.

Одним з напрямків тут є виявлення умов для розвитку організованої злочинної діяльності. Ревізійний фінансовий контроль, як і внутрішній фінансовий контроль, може значною мірою сприяти як запобіганню, так і виявленню злочинних посягань.

Функції зовнішнього контролю в Україні виконують підрозділи Головного Контрольно - ревізійного Управління. В результаті своєї діяльності вони повинні зробити висновок про якісність ведення внутрішнього контролю або відповісти на питання, що цікавлять спецпідрозділ по боротьбі з організованою злочинністю і корупцією МВС та СБУ та інші органи.

Однак друга задача за своїм змістом значно відрізняється від першої. Справа в тому, що для вищевказаних органів недостатньо, наприклад, проаналізувати такий показник, як продуктивність праці, за методикою, розробленою економістами, і констатувати факт зростання або зниження його. Їм необхідно встановити, чи не стала зміна даного показника наслідком злочину. А це набагато складніше, тому що найчастіше зв'язок між злочином і показником продуктивності праці завуальована і простежити її дуже важко. Для цього необхідна розробка спеціальних методик.

У справах, пов'язаних з розслідуванням злочинів, пов'язаних з терористичною діяльністю, взаємодія має бути постійним, що можливо лише в рамках розслідування, здійснюваного слідчо-оперативною групою.

Сутність групового методу розслідування полягає в тому, що в розслідуванні одночасно бере участь кілька слідчих і оперативних працівників, кожен з яких у межах своєї компетенції застосовує свої специфічні можливості.

На наш погляд, до складу слідчо - оперативної групи в даному випадку, доцільно було б включати кілька слідчих, що володіють певним досвідом розслідування організованої злочинної діяльності, при необхідності запрошених і з інших регіонів.

В оперативну групу повинні входити представники спецпідрозділів по боротьбі з організованою злочинністю, апаратів державної служби боротьби з економічною злочинністю та карного розшуку, а при необхідності і інших підрозділів (наприклад, технічного характеру).

Як показує практика, служби карного розшуку працюють у більшості випадків «від злочину», тобто фактично починають працювати після вчинення будь-якого злочину. Служби же управлінь по боротьбі з організованою злочинністю працюють» від групи», тобто відпрацьовують зв'язку конкретного формування, що діє в регіоні, незалежно від скоєних ним злочинів. З цих служб слідство може отримати інформацію про склад, зв'язках, структурі, базової спрямованості організованої злочинної діяльності того чи іншого угруповання, а також про можливі корумпованих зв'язках.

Грунтуючись на результатах проведеного дослідження, аналізі законодавчої бази, спеціальної літератури, а також матеріалах слідчої практики, можна зробити висновок, що зусиль одного правоохоронного органу, як і окремої держави, у протидіі тероризму недостатньо, потрібна координація на міжнародному рівні, обмін необхідною інформацією та усунення при цьому подвійних стандартів.

На міждержавному рівні галузі визначення, існування й значення функції правоохоронних органів України у виявленні терористичної діяльності визначаються тими завданнями, які вирішує держава на міжнародній арені, у зовнішній політиці на сучасному етапі свого розвитку. На міждержавному рівні значення функції правоохоронних органів у виявленні терористичної діяльності полягає в забезпеченні політичної, економічної й ідеологічної безпеки держави конспіративним способом політичного, економічного й ідеологічного впливу.

Як видно з останніх подій у світі, особливо на рубежі XX - XXІ століть, тероризм набуває дедалі більше транснаціональний характер. Поширення георафії тероризму ускладнює відносини між соціальними, національними группами і народами. Різні терористичні організації мають, як правило, великі зв'язки в усьому світі, прихильників із числа представників державних і неурядових структур. У цьому зв'язку зовсім обґрунтовано розглядати боротьбу з міжнародним тероризмом як боротьбу всіх держав у рамках угод на міждержавному рівні, правоохоронних органів на основі їх міжнародної взаємодії й різнобічного співробітництва .

Відповідно до Керівництва по боротьбі з міжнародним тероризмом 1986 р., прийнятого Інтерполом, акт тероризму має міжнародне значення, коли «цілі, оголошені лідерами терористів, зачіпають більш ніж одну країну; терористичні групи користуються підтримкою (матеріальної й іншою) з-за кордону; підготовка терористичних актів почалася в одній країні й закінчилася в іншій; акт планувався або підготовлявся в одній країні й відбувався в іншій; жертви акту є громадянами різних країн або службовцями міжнародних організацій; збиток стосується різних країн або міжнародних організацій».

Міжнародне співробітництво й взаємодія з виявлення, запобігання, припинення й розслідування актів тероризму здійснюється на різнопланових основах, за участі всього міжнародного співтовариства в рамках ООН, на основі відповідних двосторонніх і багатосторонніх універсальних угод між державами - суб'єктами боротьби з тероризмом, а також у рамках регіональних і міжрегіональних об'єднань.

З березня 2003 р. набрав чинності Закон України «Про боротьбу з тероризмом», яким визначено організаційні основи боротьби з тероризмом та загальнодержавну систему боротьби з терористичною діяльністю тощо.

Окремим розділом закону передбачено засади і напрями міжнародного співробітництва України у сфері боротьби з тероризмом, зокрема:

- Україна, відповідно до укладених нею міжнародних договорів, співробітничає в галузі боротьби з тероризмом з іноземними державами, їх правоохоронними органами і спеціальними службами, а також із міжнародними організаціями, які здійснюють боротьбу з міжнародним тероризмом;

- керуючись інтересами гарантування безпеки особи, суспільства і держави, Україна переслідує на своїй території осіб, причетних до терористичної діяльності, у тому числі у випадках, коли терористичні акти або злочини терористичної спрямованості планувалися або були вчинені поза межами України, але завдають шкоди Україні, та в інших випадках, передбачених міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Україна, виконуючи узяті на себе зобов'язання, є учасником усіх міжнародних конвенцій і протоколів, що регулюють різноманітні аспекти боротьби з тероризмом. Зокрема, Верховною Радою України ратифіковано Європейську конвенцію про боротьбу з тероризмом (1997 р.), Міжнародну конвенцію про боротьбу з бомбовим тероризмом (1997 р.) , Міжнародну конвенцію про боротьбу з фінансуванням тероризму (1999 р.), Конвенцію Ради Європи із запобігання тероризму (2005 р.) та інші.

Виходячи з положень Статуту ООН, Декларації про принципи міжнародного права 1970 р., Декларації про неприпустимість інтервенції і втручання у внутрішні справи держав 1981 р. та Декларації про заходи ліквідації міжнародного тероризму 1994 р., Україна у процесі своєї зовнішньополітичної діяльності поєднує захист національних інтересів із завданнями збереження миру, дотримання основних прав і свобод громадян та здійснює боротьбу з міжнародним тероризмом.

У зв'язку з ратифікацією Конвенції Ради Європи про запобігання тероризму Законом України від 21 вересня 2006 р внесено зміни до Кримінального кодексу України та передбачено кримінальну відповідальність за втягнення у вчинення терористичного акту (ст. 258-1), публічні заклики до вчинення терористичного акту (ст. 258-2), створення терористичної групи чи терористичної організації (ст. 258-3) та сприяння вчиненню терористичного акту (ст. 258-4).

З метою вдосконалення правового регулювання міжнародного співробітництва у сфері запобігання фінансуванню тероризму Закон України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» доповнено відповідною статтею 121, а Постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 2006 р. затверджено Порядок формування переліку осіб, пов'язаних із терористичною діяльністю.

Слід зазначити, що розроблення вказаних нормативних актів здійснювалося на підставі міжнародних документів та з урахуванням досвіду світової спільноти у сфері запобігання та протидії тероризму.

Аналіз чинного законодавства України, проведений за участі експертів Управління ООН з наркотиків та злочинності, показав, що воно відповідає основним положенням міжнародних конвенцій та протоколів.

Сьогодні визначено найперспективніші напрямки та забезпечено взаємодію з відповідними антитерористичними структурами ООН, Європейського Союзу, НАТО, СНД та ГУАМ, серед яких Контртерористичний комітет ООН (КТК ООН), Контртерористична мережа ОБСЄ, Комітет експертів Ради Європи з питань боротьби з тероризмом (CODEXTER), Антитерористичний центр країн-учасниць СНД тощо.

Після найбільших терактів у Нью-Йорку в 2001 р. в Генеральному секретаріаті Інтерполу була створена так звана група «11 вересня», у завдання якої ввійшла координація дій правоохоронних органів різних країн у боротьбі з міжнародним тероризмом. На основі цієї групи постійно діє Оперативно-координаційний центр. Інтерпол визнав тероризм однією з основних загроз правопорядку в усьому світі. Однак поки його боротьбу із цією загрозою у певною мірою обмежено статтею 3 його статуту, яка забороняє будь-яке втручання в діяльність політичного, військового, релігійного й расового характеру. Терористи ж, як правило, прикривають свої діяння деклараціями саме таких цілей. В останні роки Інтерпол починає міняти свою позицію й зараз розглядає тероризм як один із найнебезпечніших видів злочинності. У зв'язку із цим щодо терористичних організацій і їхніх членів уживають таких же заходів, як і до інших злочинних організацій і осіб. Відправною точкою в цій роботі став список із двох десятків організацій, які ООН визнала терористичними. Одержувані НЦБ Інтерполу України із Генерального секретаріату й НЦБ Інтерполу іноземних держав повідомлення попереджаючого характеру про загрозу злочинів, що мають міжнародну значимість, терористичного характеру на території України. Зрозуміла важливість цієї інформації, що дозволяє часом зберегти життя чималого числа людей.

У рамках реалізації Рамкової програми ГУАМ-США щодо сприяння торгівлі й транспортуванню, забезпеченню прикордонного та митного контролю, боротьбі з тероризмом та розповсюдженням наркотиків, для забезпечення зв'язку, обміну оперативною інформацією в режимі реального часу, координації розслідувань найнебезпечніших злочинів, у Штабі Антитерористичного центру при Службі безпеки України в травні 2006 р. відкрито український сегмент Віртуального центру ГУАМ по боротьбі з тероризмом, організованою злочинністю, розповсюдженням наркотиків та іншими небезпечними видами злочинів. Указом Президента України від 18 травня 2006 р. №413/2006 «Про Положення про Міжвідомчу групу України у Віртуальному Центрі ГУАМ по боротьбі з тероризмом, організованою злочинністю, розповсюдженням наркотиків та іншими небезпечними видами злочинів» затверджено положення про Міжвідомчу групу України. Згідно з положенням, Міжвідомча група України у Віртуальному Центрі ГУАМ по боротьбі з тероризмом, організованою злочинністю, розповсюдженням наркотиків та іншими небезпечними видами злочинів (далі - Міжвідомча група) є національним міжвідомчим органом цільового призначення, утвореним з метою забезпечення участі України у функціонуванні зазначеного Віртуального Центру та Міждержавної інформаційно-аналітичної системи (МІАС) ГУАМ. Основними завданнями Міжвідомчої групи є: