Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

Повторність злочинів: поняття, ознаки та види

Вступ

множинність злочин право

Актуальність теми. Зазначимо, що досить часто буває, що однією особою або групою осіб вчиняються не один, а декілька злочинів. І в цих випадках існують кримінально-правові особливості кваліфікації цих злочинів та призначення покарання до осіб, які їх вчиняють. В теорії кримінального права такі випадки визначаються, як множинність злочинів.

Відповідно до цього виникає чимало труднощів, з якими стикаються правоохоронні органи та суди під час кримінально-правової кваліфікації, зокрема й кваліфікації повторності злочинів, викликані неясністю і суперечністю чинного законодавства. Скажімо, між нормами, які визначають поняття «повторність злочинів», «сукупність злочинів» та «рецидив злочинів», виникли певні колізії. Як наслідок, ні в науці кримінального права, ні у правозастосовній практиці немає однозначних відповідей щодо кримінально-правової оцінки вчинення особою декількох посягань.

Разом з тим, у кримінальному законі не визначено як здійснювати кваліфікацію повторності злочинів, якими правилами при цьому керуватися. Різні підходи до кваліфікації таких злочинів запропоновано у постановах Пленуму Верховного Суду України та в юридичній літературі. Це, своєю чергою, призводить до помилок у кваліфікації злочинів, порушення прав і свобод громадян на стадіях досудового та судового слідства, а також під час призначення покарання. Все вищенаведене й зумовило актуальність вибраної теми курсової роботи.

Об'єктом дослідження виступає кримінально-правова оцінка вчинення особою декількох злочинів.

Предметом дослідження є проблематика щодо питання повторності злочинів.

Мета дослідження полягає у всебічному дослідженні поняття повторності злочину.

У відповідності з поставленою метою були визначені наступні завдання:

· визначити особливості регламентації інституту множинності злочинів в цілому та їх повторності зокрема;

· встановити необхідні і достатні ознаки повторності злочинів за кримінальним правом України та сформулювати її поняття;

· сформулювати юридично значущі критерії поділу повторності злочинів на види та провести класифікацію за цими критеріями;

· проаналізувати вплив повторності злочинів у правозастосовній діяльності під час вирішення питань кваліфікації злочинів;

· обгрунтувати пропозиції щодо вирішення проблем повторності злочинів шляхом удосконалення відповідних положень кримінального законодавства.

Теоретико-методологічною основою дослідження послужили роботи українських вчених, що зробили значний внесок у вирішення проблем кримінально-правової характеристики множинності, зокрема повторності злочинів, а саме: О.О. Дудоров, І.О. Зінченко, О.В. Ільїна, М.Й. Коржанський, В.В. Кузнєцов, О.К. Марін, М.І. Мельник, В.О. Навроцький, А.В. Савченко, Т.І. Созанський, А.А. Стрижевська, В.І. Тютюгін, П.Л. Фріс, М.І. Хавронюк та ін.

Методологічна основа: Зауважимо, що методологічною основою курсової роботи є сучасні методи наукового пізнання, застосування яких обумовлене змістом і метою поставлених завдань. Для цього у роботі було використано такі методи: порівняльно-правовий; діалектичний - при вивченні юридичної природи повторності злочинів; формально-логічний; формально-догматичний (юридичний) - при здійсненні тлумачення окремих термінів та понять.

Структура дослідження: курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, додатків та списку використаних джерел.

1. Повторність злочинів в системі множинності злочинів

1.1 Сутність та загальна характеристика множинності злочинів

Випадки здійснення тією ж самою особою декількох злочинів нерідке явище в судовій практиці. Установлення того факту, що особа одночасно чи послідовно зробило кілька злочинів породжує перед слідчо-судовими органами визначення правових питань, зв'язаних з відокремленням одиничного злочину від декількох, кваліфікацією вчиненого і призначенням покарання, правовими наслідками осуду за безліч злочинів, з'ясуванням причин і умов, що сприяли здійсненню множинності злочинних діянь та ін. Ці і ряд інших питань охоплюються проблемою множинності злочинів у кримінальному праві.

Слід зазначити, що кримінальний кодекс не дає визначення поняття множинності злочинів множинності. Це поняття визначається наукою кримінального права. До прикладу, у словнику С.І. Ожегова «множинний (іменник множинність) - це той, що виявляє себе у множинності форм, видів». [24]

Тому, під множинністю злочинів розуміється вчинення однією особою або співучасниками двох або більше злочинних діянь (дії чи бездіяльності) кожне з яких має ознаки самостійного складу злочину.

Слід навести наступні ознаки множинності злочинів:

1) Однією особою або співучасниками вчиняються два або більше суспільно небезпечних діяння;

2) Кожне з цих діянь характеризується ознаками самостійного складу злочину;

3) Множинність злочинів містить у собі завжди декілька одиничних злочинів, які можуть бути простими одиничними злочинами та складними (триваючими, продовжуваними, складеними та злочинами, які кваліфікуються за наслідками).

Множинність злочинів має три види: повторність злочинів, сукупність злочинів та рецидив злочинів, які у свою чергу, теж розподіляються на види. Перейдемо до характеристики виду множинності злочинів - повторності.

1.2 Повторність злочинів в окремих пам'ятках права, що діяли на території України

Повноцінне дослідження повторності злочинів, яке вперше проводиться в Україні після набрання чинності Кримінальним кодексом України від 5 квітня 2001 року (далі - КК. КК України 2001 р.), передбачає, зокрема, з'ясування історичних аспектів правової регламентації цього явища. Вивчення основних джерел права, що діяли на теренах сучасної України, дозволяє дійти загального висновку: повторність злочинів як окремий різновид їх множинності завжди включалась до предмету кримінально-правового регулювання. Зокрема, історія розвитку як українського кримінального законодавства, так і кримінального законодавства інших держав показує, що повторність злочинів завжди входила до кола обставин, які посилювали відповідальність та покарання. Перелік обтяжуючих обставин в історичному плані змінювався, однак повторність злочинів у тому чи іншому її виразі незмінно входила до його складу. «Просматривая историю права, изучая те отрывки, которые дошли до нас от прошедшей жизни разных народов, мы всегда встретим указание на то. что повторение более или менее отчетливо отличалось от других преступлений, что оно всегда влекло усиление наказания» - писав криміналіст М.С. Таганцев [29, с. 43].

Найвизначнішою історичною пам'яткою права Київської Русі є «Руська правда». Слід зазначити, що оригіналу «Руської Правди» не знайдено, натомість збереглася значна кількість її списків (а саме - 106), датованих в різний час, починаючи з XIII по XVIII ст. Історія створення «Руської Правди» та її списків, які поділяють на три редакції (коротку, широку і середню), ще досі не є повністю досліджена. Проте її норми були і є предметом уваги вчених-юристів усіх поколінь. Вивчались вони і в аспекті відображення в них повторності зпочинів [17, с. 49].

Оглянувши Академічний список та ще декілька доступних списків (Синодальний, Пушкінський., Троїцький, Карамзінський) [34], ми можемо погодитись з думкою російського криміналіста Філімонова В.Д., який, вивчаючи питання відповідальності за рецидив злочинів, дійшов висновку, що «Руська правда» відобразила той етап розвитку руської державності і права, який ще не дозволяє говорити про рецидив або будь-яку іншу форму множинності злочинів [17, с. 49].

Першим джерелом права Русько-литовського періоду, який містив норми кримінального права, став «Судебник» Казимира IV, виданий у 1468 р. Ним фактично було започатковано кодифікаційну діяльність у Литовсько-Руській державі. Деякий час історики сперечались, на якій території феодальної держави діяв «Судебник», оскільки за своїм соціально-економічним і політичним устроєм Велике князівство Литовське не було монолітним. Слід зазначити, що деякий час литовські землі, на відміну від руських, які входили до складу Великого князівства Литовського, користувались своїм місцевим правом. Тож дослідники дійшли висновку, що Судебник був виданий для всієї держави, тому що він не суперечив місцевому праву. Судебник діяв до прийняття Першого Литовського Статуту 1529 p. [33].

Дане джерело права є важливим для нашого дослідження. оскільки вперше у статтях 14, 16, 18 та 19 фіксується посилення відповідальності за вчинення декількох крадіжок - за це передбачалось покарання у вигляді смертної кари.

Одним з найкращих кодексів права свого часу став Статут Великого князівства Литовського, виданий у XVI ст. трьома основними редакціями - 1529, 1566 і 1588 років (вони відомі як окремі Литовські статути). Литовські статути увібрали в себе норми римського, руського («Руська Правда»), польського і німецького («Саксонське зерцало») кодифікованого і звичаєвого права.

Литовський Статут 1588 р. регулював суспільні відносини на території України майже 300 років і становив значну частину законодавства у період Гетьманщини. Його текст входив до складу збірника «Права, за якими судиться малоросійський народ» - зводу українського права, складеного спеціальною кодифікаційною комісією з 1729 по 1743 рр. (далі - «Права…»). Незважаючи на те, що «Права…» не були офіційно затверджені царським урядом, багато хто застосовував ці статті в українських судах, оскільки «Права…» містили розвинену систему цивільного і сімейного права, а також багато уваги приділяли питанням кримінального права і процесу. Враховуючи таку ситуацію, можна припустити, що ряд статей, які були закріплені у Литовському Статуті 1588 р. і які передбачали посилення відповідальності за скоєння повторного злочину (артикули 7, 10, 22 та 27 Розділу 14). - застосовувалися на території України і у XVIII столітті.

На початку 30-х років XIX ст. закони Російської імперії, до складу якої входила значна частина території сучасної України, було об'єднано у Звід законів. Підготовлений у 1826-1830 рр. спеціальною комісією під керівництвом М.М. Сперанського та виданий у 1832 році. Звід законів - це систематизований збірник законів Російської імперії, розміщених у тематичному порядку. Звід був класичним зразком систематизації законодавства. Він сприяв галузевому формуванню цивільного, кримінального (XV том) та інших галузей права. В Україні Звід набув чинності з 1835 р. лише в частині, яка регулювала державні і адміністративно-правові відносини. У 1840 р. на Лівобережну, а у 1842 р. - на Правобережну Україну поширено чинність Зводу і в частині цивільного та кримінального права.

У ст. 124 Зводу вперше в історії російського кримінального права сформульовано визначення повторності злочинів: «Повторением преступления считается то, когда преступник, будучи наказан за преступление, учинил то же самое в другой или в третий раз» [17, с. 54]. Повторення злочину, як вказувалося в цій статті, збільшує провину злочинця, але сама міра покарання призначалася на розсуд судді, якщо тільки не існувало з цього приводу якої-небудь прямої вказівки. Зазвичай покарання за повторення подвоювалося, або приєднувалося до нового покарання колишнє, або ж допускався перехід і до суворішого виду покарання, причому інколи розміри посилення були вельми великі. Так. наприклад, за таємне провезення товарів вперше призначалося легке тілесне покарання, а за такі ж дії втретє - заслання на каторгу.

Наступний етап розвитку законодавчого визначення поняття повторності відбувся в «Уложенні про покарання кримінальні та виправні» 1845 р. Дане Уложення сформувало повторність досить широко. Повторенням злочину визнавалося вчинення як такого самого, так і іншого злочину після суду та покарання за перший злочин або, якщо вживати сучасну термінологію - після звільнення особи від кримінальної відповідальності за перший злочин на підставі акту амністії чи помилування.

Діючий певний час поряд з Уложенням 1845 р. Статут про покарання, що накладаються мировими суддями 1864 р., повторення злочинних діянь (проступків) визначав по-іншому. По-перше, проступок мав бути або тим самим, або однорідним. По-друге, проступок міг бути визнаним повторним у разі його вчинення до закінчення одного року після призначення покарання.

Закон 1892 р. «Про сукупність і про повторення» дав загальне визначення повторенню злочинних діянь (і злочинів, і проступків). Повторенням визнавалося вчинення одного і того ж або однорідного злочинного діяння після відбування покарання за попереднє злочинне діяння або після помилування винного за скоєне діяння.

Кримінальне Уложення 1903 р., яке повністю в дію введене так і не було, відмовилось від попередньої практики використання дефініцій при визначенні окремих різновидів множинності злочинів, зокрема, «повторення злочинних діянь». Водночас даним документом було визначено коло обставин, що посилюють відповідальність у зв'язку з вчиненням особою кількох злочинів. при цьому їх кримінально-правовий зміст наблизився до сучасного розуміння сукупності, повторності та рецидиву злочинів.

Таким чином, загальні тенденції законодавчої регламентації повторності злочинів в основних пам'ятках права дорадянського періоду, що повністю чи частково діяли на території сучасної України, полягають у наступному:

а) в усіх пам'ятках повторне вчинення злочину розглядалось як обставина, яка посилює його караність;

б) поступово - з розвитком науки кримінального права та законодавчої техніки - повторність злочинів (повторення злочину) виокремлюється серед інших різновидів їх множинності і набуває конкретного формально-визначеного змісту: при цьому відбувається подальша диференціація кримінально-правових наслідків повторності злочинів;

в) в кінці XIX - на початку XX століття були виділені окремі прояви (різновиди) повторності злочинів, а їх кримінально-правовий зміст у своїх основних характеристиках наблизився до нормативного визначення повторності та рецидиву злочинів у КК України 2001 р.

2. Кримінально-правова характеристика повторності злочинів

2.1 Поняття та ознаки повторності злочинів

У літературі з кримінального права маються окремі визначення поняття повторності злочинів. Під повторністю злочинів у широкому розумінні слова розуміють випадки здійснення нового злочину особою, що раніше вчинили який-небудь злочин, якщо при цьому не погашені юридичні наслідки попереднього діяння. [21, с. 17]

Необхідно звернути увагу на те, що повторність злочинів, яка у вітчизняному кримінальному праві вперше була визначена у ст. 32 Кримінального кодексу України 2001 р. (далі - КК України), поряд із сукупністю та рецидивом, є одним з типових проявів множинності злочинів.

Зауважимо, що на думку С.Д. Шапченка [31, с. 2], яку автор з деякими уточненнями підтримує, множинність злочинів, як родове поняття, передбачає наявність таких основних (істотних та обов'язкових) ознак:

· множинність злочинів - це різновид суспільно небезпечної поведінки однієї і тієї самої особи;

· суспільно небезпечна поведінка особи у поєднанні з іншими фактичними обставинами відповідає кільком (двом або більше) окремим юридичним складам злочинів;

· суспільно небезпечна поведінка особи, що відповідає кільком юридичним складам злочинів, з урахуванням нормативного змісту відповідних положень кримінального права України не може визнаватись одиничним (єдиним) злочином;

· за кожний із вчинених злочинів особа несе або має нести окрему кримінальну відповідальність;

· передбачені законом кримінально-правові наслідки кожного з вчинених злочинів певною мірою впливають на зміст та (або) обсяг сукупної кримінальної відповідальності особи.

Сформульовані основні ознаки поняття множинності злочинів, на наш погляд, відображають кримінально-правовий зміст даного явища достатньою мірою та можуть бути використані в якості родових ознак, тобто таких ознак, які притаманні усім проявам множинності злочинів, в тому числі й передбаченим у розділі VII Загальної частини КК України - повторності, сукупності та рецидиву.

В свою чергу, основний кримінально-правовий зміст кожного із зазначених проявів множинності злочинів може бути визначений шляхом:

а) виокремлення специфічних ознак даного прояву;

б) конкретизації окремих родових ознак множинності злочинів, актуальної для даного прояву;

в) системного поєднання родових ознак множинності злочинів (у тому числі конкретизованих) зі специфічними для даного прояву ознаками.

Неодночасність вчинення злочинів. Дана ознака, як специфічна саме для повторності злочинів, однозначно підтримувалася і підтримується багатьма науковцями (В.П. Малков, Н.Б. Алієв, Г.Г. Криволапов, М.І. Бажанов, І.Б. Агаєв огли, С.Д. Шапченко, І.О. Зінченко та ін.) [5; 13; 31]. Вона є важливою, передусім, для розмежування повторності злочинів та їх ідеальної сукупності, в межах якої особа вчиняє декілька злочинів одним діянням.

Необхідно зауважити, що будь-який злочин має часові характеристики - початковий та кінцевий моменти. При вирішенні питання про наявність чи відсутність повторності юридичним орієнтиром мають виступати не кінцеві моменти вчинених злочинів і навіть не кінцевий момент злочину, що розпочався раніше, та початковий момент того, що розпочався пізніше, а початкові моменти обох злочинів, адже «повторним» має визнаватися той злочин, який розпочато пізніше, тобто початковий момент якого настав пізніше початкового моменту іншого злочину.

Залежно від того, коли саме мав місце початковий момент наступного злочину (до настання кінцевого моменту попереднього злочину чи після нього), можна виокремити два основні варіанти неодночасного вчинення злочинів:

1. Початковий момент наступного злочину настав після кінцевого моменту попереднього злочину, тобто після того, як вчинення попереднього злочинного діяння завершено. Такий варіант неодночасного вчинення злочину є найбільш поширеним та досить простим з точки зору кваліфікації злочинів. У даному випадку перший злочин, як правило, є закінченим, в той час як другий злочин може бути закінченим або припиненим на стадії готування або замаху.

2. Початковий момент наступного злочину настав після початкового моменту попереднього злочину, але ще до того, як його вчинення завершено. При цьому для визнання злочинів такими, що вчинені неодночасно, не має значення:

а) чи будуть обидва злочини в подальшому закінченими, чи їх буде припинено на стадії готування або замаху;

б) як співвідносяться між собою за часовими характеристиками кінцеві моменти обох злочинів (збігатимуться, раніше настане кінцевий момент попереднього злочину чи раніше настане кінцевий момент наступного злочину).

Отже, неодночасність вчинення злочинів, як специфічна ознака їх повторності, є обов'язковою і полягає у тому, що за часовими характеристиками не збігаються саме початкові моменти часу вчинення тих злочинів, що утворюють множинність.

Особливості окремих злочинів, що утворюють повторність. Дана ознака, як специфічна для повторності злочинів, розглядається майже всіма науковцями і використовується для розмежування повторності злочинів із тими проявами реальної сукупності злочинів, які до неї не належать.

Український законодавець обрав та закріпив у Кримінальному Кодексі (далі - КК) таку модель повторності злочинів, за якою повторність можуть утворювати як злочини одного виду (тотожні злочини), так і однорідні злочини.

Під поняттям «тотожні злочини», а саме така назва злочинів одного виду зустрічається майже в усіх джерелах, розуміють злочини, які у кримінальному законодавстві, за загальним правилом, передбачені окремою статтею під однією назвою. Прикладами таких злочинів є зґвалтування, хуліганство.

Окрім цього основного орієнтиру в теорії кримінального права виокремлюють ще декілька додаткових орієнтирів:

а) орієнтир теоретичного змісту - юридичний склад вчинених злочинів;

б) нормативний орієнтир ? формулювання «злочини передбачаються однією і тією ж статтею або частиною статті».

Власне, з приводу теоретичного орієнтиру (юридичного складу злочину) можна сказати, що він не є універсальним саме тому, що юридичний склад може бути у двох злочинах різним, а злочини тим не менш можуть розглядатися як тотожні. На підтвердження обґрунтованості позиції, відповідно до якої злочинами одного виду (тотожними злочинами) можуть бути й злочини з різним юридичним складом, в тому числі й ті, що передбачені різними статтями Особливої частини КК, якщо йдеться про один і той самий тип (різновид) суспільно небезпечної поведінки, наведемо такі приклади:

1) у Кримінальному кодексі України (УРСР) (ред. - 1960 р.) (далі - КК - ред. - 1960 р.) умисне вбивство без обтяжуючих обставин було передбачене ст. 94, умисне вбивство при обтяжуючих обставинах - ст. 93, а в КК України 2001 року обидва ці різновиди передбачені однією статтею - ст. 115;

2) у п. 13 ч. 2 ст. 115 КК 2001 р. вживається формулювання «…особою, яка раніше вчинила умисне вбивство…», при цьому традиційно воно охоплює як злочини, передбачені ст. ст. 58, 59, 60, 93, 94, 190-1 чи п. «в» ст. 234 КК - ред. - 1960 р., так і злочини, передбачені ст. ст. 112, 115, 348, 379, 400, ч. 4 ст. 404, 443 та ч. 2 ст. 438 КК 2001 р.

Певні зауваження можна зробити і щодо орієнтиру, який на нормативному рівні (наприклад, у ч. 1 ст. 32 КК 2001 р.) виражається формулюванням «…злочини, передбачені тією самою статтею або частиною статті Особливої частини цього Кодексу…». Тут варто насамперед вказати на одну проблему, на яку у свій час звертав увагу ще В.П. Малков [15, с. 164] та на якій наголошує С.Д. Шапченко [31, с. 3]. Дійсно, у переважній більшості випадків злочини одного виду - це злочини, передбачені однією і тією самою статтею Особливої частини КК. Однак в Особливій частині КК є кілька статей, окремі частини яких передбачають такі різновиди злочинної поведінки, які злочинами одного виду назвати навряд чи можна. Це, зокрема, ст. ст. 109, 143, 158, 357, 358 КК України. Наприклад, достатньо сумнівним видається визнання передбаченої ч. 4 ст. 143 КК України незаконної торгівлі органами або тканинами людини злочином одного виду з передбаченими у ч. 1 та 2 цієї статті конкретними різновидами порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини. По суті, в цьому разі відповідні різновиди злочинної поведінки мають розглядатися не як злочини одного виду, а, очевидно, як однорідні злочини.

Інший приклад - ст. 109 КК України, що містить три частини. У ч. 1 ст. 109 КК України передбачено дії, які вчинені з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади, а також змова про вчинення таких дій. У ч. 2 ст. 109 КК України передбачено публічні заклики до зазначених вище дій та розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення вказаних дій. По суті, у ч. 1 та ч. 2 однієї і тієї ж статті передбачено декілька різновидів злочинної поведінки, які є різними за характером самого діяння - конкретні дії та заклики до їх вчинення. Показовим в цьому плані є те, що в ст. 109 КК України законодавець передбачає таку кваліфікуючу ознаку, як «повторно», лише щодо «закликів». Такий самий підхід проводить законодавець і в ст. 358 КК України.

Таким чином, з приводу «формального» орієнтиру «тотожності» злочинів, який виражений формулюванням «…злочини, передбачені тією самою статтею або частиною статті цього Кодексу…» варто сказати, що його в якості універсального орієнтиру на нормативному рівні без певних застережень використовувати не можна, оскільки:

· тотожними злочинами можуть бути і злочини, які передбачені різними статтями Особливої частини як КК України, так і КК ред. - 1960 р. (наприклад - умисне позбавлення життя);

· частини, з яких складається та чи інша стаття Особливої частини КК України, не у всіх абсолютно випадках передбачають один і той самий тип злочинної поведінки; існують випадки, коли вони передбачають злочини не одного виду, а однорідні злочини (наприклад, ст. ст. 109, 143, 158, 357, 358 КК України).

Під поняттям «однорідні злочини» розуміють вчинення декількох подібних злочинів, які у кримінальному законодавстві, за загальним правилом, передбачено різними статтями Особливої частини КК за наявності певної спеціальної вказівки законодавця. Прикладами такого підходу є вчинення зґвалтування особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених ст. ст. 153?155 КК України.

За найбільш розповсюдженою теоретичною точкою зору однорідними злочинами визнаються такі злочини, які посягають на однакові або подібні безпосередні об'єкти і вчинені з однією формою вини (обидва умисно або необережно) [10, с. 6]. Цей підхід знайшов відображення в п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду СРСР «Про практику призначення судами покарання у випадку вчинення нового однорідного чи не менш тяжкого злочину» від 3 грудня 1962 року [4, с. 7]. І хоча відповідне роз'яснення формально вже давно не має чинності, як зазначають М.І. Бажанов [9], а також І.О. Зінченко та В.І. Тютюгін [13, с. 35], практика все одно орієнтується на нього при вирішенні даного питання. Тобто, виходячи з вищезазначеного, основним теоретичним орієнтиром однорідності злочинів виступає однаковий або подібний безпосередній об'єкт злочину, а додатковим теоретичним орієнтиром - одна форма вини.

У свою чергу, нормативним орієнтиром однорідності злочинів є спеціальна вказівка законодавця, тобто законодавець у Особливій частині КК прямо передбачає певні випадки однорідності злочинів.

З'ясовуючи, чи дійсно у всіх випадках законодавець дотримується тих теоретичних орієнтирів, що зазначені вище, ми дійшли наступних висновків.

По-перше, безпосередні об'єкти тих злочинів, які позначені законодавцем як однорідні, можуть бути не однаковими і навіть не подібними. Наприклад, законодавець прямо передбачає у примітці до ст. 185 КК України за ознакою «повторно» і ст. 262 КК України, тобто однорідними злочинами є проста крадіжка (ч. 1 ст. 185 КК України) та викрадення вибухових пристроїв (ч. 1 ст. 262 КК України), де безпосереднім об'єктом злочину в першому випадку є право власності на майно, а в другому - громадська безпека. Можливо, і варто говорити про те, що право власності в другому випадку порушується також (додатковий безпосередній об'єкт злочину), однак основні безпосередні об'єкти обох злочинів все ж є різними. Визначальною характеристикою, яка робить обидва злочини однорідними, є подібні ознаки діяння. У КК ред. - 1960 р., наприклад, вони виражалися поняттям «розкрадення».

Таким чином, однаковий або подібний безпосередній об'єкт злочину не може виступати єдиним (основним) показником однорідності злочинів тому, що це не відповідає реальній дійсності.

По-друге, щодо додаткового теоретичного орієнтиру - форми вини, також виникають певні сумніви.

Звичайно, умисне вчинення подібних злочинів не викликає запитань, однак цього не можна сказати про їх необережне вчинення. Чи можуть розглядатися як однорідні злочини, схожі за об'єктивними ознаками, але вчинені необережно? Чи можуть розглядатися як однорідні злочини, подібні за об'єктивною стороною, але перший злочин є необережним, а другий - умисним? Такі запитання виникають тому, що проблему повторності необережних злочинів (і злочинів одного виду, і однорідних злочинів) у теорії кримінального права однозначно не вирішено, через що, можливо, використання даного теоретичного орієнтиру, навіть у якості додаткового, є достатньо проблемним.

Таким чином, традиційні теоретичні орієнтири однорідності злочинів на сьогоднішній день не є ані універсальними, ані реальними. Відтак, існує проблема пошуку інших, більш об'єктивних та реальних теоретичних орієнтирів, яка, на наш погляд, має вирішуватись у межах окремого дослідження.

Отже, виходячи із викладеного вище можемо зробити такі висновки.

1. Кримінально-правовий зміст такого прояву множинності злочинів, як їх повторність, утворюється завдяки:

· виокремленню специфічних ознак даного прояву;

· конкретизації окремих родових ознак множинності злочинів, актуальної для даного прояву;

· системного поєднання родових ознак множинності злочинів (у тому числі конкретизованих) зі специфічними для даного прояву ознаками.

2. Специфічними ознаками повторності злочинів у науковій літературі різних історичних періодів називають неодночасність їх вчинення, а також певні особливості самих злочинів. Виокремлення третьої специфічної ознаки повторності злочинів - «не має значення, чи була особа засуджена за раніше вчинений злочин» - з формально-логічної точки зору можливе, однак, на наш погляд, у даному випадку йдеться про конкретизацію однієї з родових ознак множинності злочинів - «за кожний з вчинених злочинів особа несе або має нести окрему кримінальну відповідальність».

3. Неодночасність вчинення злочинів, як специфічна ознака повторності, є обов'язковою і полягає у тому, що за часовими характеристиками не збігаються саме початкові моменти часу вчинення тих злочинів, що утворюють множинність. Дана ознака є необхідною насамперед для розмежування повторності злочинів та їх ідеальної сукупності, в межах якої особа вчиняє декілька злочинів одним діянням.

4. Специфічна ознака - особливості самих злочинів, що утворюють повторність, - відповідно до тієї моделі повторності злочинів, яку закріплено у КК, полягає у тому, що повторність утворюється злочинами одного виду (тотожними злочинами) або однорідними злочинами. Нині існує проблема пошуку універсальних орієнтирів для виокремлення та оптимального нормативного відображення як злочинів одного виду (тотожних злочинів), так і однорідних злочинів.

2.2 Види повторності злочинів у теорії кримінального права та їх характеристика

Звернемо увагу на те, що у теорії кримінального права питання про різновиди повторності злочинів зважується по різному. Найбільш розповсюдженим є розподіл повторності на загальну і спеціальну. У підставу такого розподілу покладений характер злочинів. Під загальною повторністю розуміється здійснення особою будь-якого нового неоднорідного злочину. Загальна повторність не впливає на кваліфікацію злочину. Іноді вона може розглядатися лише як обставина, що обтяжує відповідальність при призначенні покарання. Відповідно до ч. 2 ст. 67 КК України суд вправі в залежності від характеру вчиненого злочину не визнати за ним значення обтяжуючої обставини, навівши мотиви свого рішення.

Під спеціальною повторністю розуміється здійснення особою тотожного чи однорідного злочинного діяння. Спеціальна повторність у ряді випадків виділяється в законі як кваліфікуючу ознаку, що спричиняє кваліфікацію по відповідній частині статті КК із більш суворою санкцією. [27]

Також зазначимо, що проаналізувавши ознаки повторності злочинів нами було вказано, що вона має місце не залежно від того, була або не була особа засуджена за раніше вчинений злочин. Виходячи з цього слід виділити два види повторності злочинів:

· повторність злочинів, яка не пов'язана із засудженням винного за раніше вчинений ним злочин;

· повторність злочинів, яка пов'язана із засудженням винного за раніше вчинений ним злочин;

Відтак зазначимо, що повторність злочинів, пов'язану із засудженням за раніше вчинений злочин називають рецидивом злочинів.

Першочергово слід розглянути повторність, яка не пов'язана із засудженням за раніше вчинений злочин. Аналіз частин 1 та 3 ст. 32 КК України дозволяє зробити висновок, що фактична повторність має два види: повторність тотожних злочинів та повторність однорідних злочинів. В основу розподілу фактичної повторності на ці види є характеристика злочинів, які її створюють [16, с. 96].

У статтях КК України, в яких повторність є кваліфікуючою ознакою сказано, що вона має місце тоді, коли їй передувало вчинення однакового, такого ж самого, тотожного злочину. Наприклад, ч. 2 ст. 190; ч. 2 ст. 205 КК України. Це дозволяє зробити висновок про те, що повторність тотожних злочинів прямо передбачена кримінальним законом [16, с. 97].

Аналіз деяких статей КК України, дозволяє зробити висновок про те, що в спеціально передбачених законом випадках повторним визнається вчинення особою двох або більше однорідних злочинів, тобто таких, «які мають тотожні або східні безпосередні об'єкти та вчинені з однією формою вини» [7]. Слід зазначити, що ця вказівка вже давно не діє, але судова практика продовжує її використовувати при вирішенні питання про повторність злочинів.

Наприклад, у деяких статтях КК України, як передбачають відповідальність за злочини у сфері незаконного обігу наркотичних засобів (ч. 2 ст. ст. 308, 309) зазначено, що вони вважаються повторними, якщо їм передувало вчинення будь - якого злочину, пов'язаного з незаконним обігом наркотиків. Примітка 1 до ст. 185 КК України указує, на те, що злочини, передбачені ст. ст. 185,186 та 189-191 визнаються повторними, якщо особи, які їх вчинили, раніше скоїли злочини передбачені цими статтями або статтями 187, 262 КК України [18, с. 114].

Тому слід зробити висновок про те, що повторність однорідних злочинів також прямо передбачена кримінальним законом. У свою чергу, ч. 3 ст. 32 КК України прямо закріплює такий вид повторності як повторність однорідних злочинів.

Саме види повторності злочинів і визначають особливості кваліфікації. Але у всіх випадках ознака повторності повинна дістати своє вираження в юридичний оцінці суспільно небезпечного діяння.

Повторність тотожних злочинів має місце там, де одиничні злочини, що її утворюють, містять у собі ознаки того ж самого складу злочину (наприклад, дві крадіжки, дав незаконного відкриття або використання за межами України валютних рахунків тощо). Обидва ці злочини охоплюються однією статтею або частиною статті КК. Тому кваліфікація такої повторності настає по ч. 2 ст. 185 КК України [18, с. 115].

Така кваліфікація повторності тотожних злочинів має місце лише коли злочини, що входять до повторності, всі є закінченими або всі є замахом чи готуванням до злочину. Якщо мають місце інші випадки, то кваліфікація кожного зі злочинів проводиться окремо, за відповідною частиною однієї статті КК, тобто за сукупністю злочинів. Цих умов дотримується і судова практика. Так при вчиненні в одному випадку замаху на зґвалтування, а в іншому закінченого зґвалтування, дії винного слід кваліфікувати за сукупністю цих злочинів.

Повторність тотожних злочинів, якщо вона прямо не передбачена в статті Особливої частини, у відповідності з п. 1 ст. 67 КК України розглядається як обставина, яка обтяжує покарання.

Кваліфікація повторності однорідних злочинів не викликає ніяких ускладнень. До таких злочинів відносяться суспільно небезпечні діяння, які мають тотожні або подібні безпосередні об'єкти і вчинені з однією формою вини. Кожний з таких злочинів, які утворюють повторність кваліфікується за окремою відповідною статтею КК. Причому наступний злочин кваліфікується за ознакою повторності. Так, якщо особа послідовно вчинила розбій, а потім крадіжку, вчинене підпадає під ознаки ч. 1 ст. 187 та ч. 2 ст. 185 КК України (за кваліфікуючою ознакою повторності) [18, с. 116].

У відповідності з ч. 4 ст. 67 КК України якщо будь-яка з обставин, що обтяжує покарання (в тому числі і повторність) передбачена в статті Особливої частини Кримінального Кодексу як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати її при призначення покарання як таку, що його обтяжує.

Повторність, що пов'язана з засудженням за раніше вчинений злочин, тобто фактична повторність знаходиться у певному співвідношенні із суміжними поняттями, а саме з поняттям реальної сукупності злочинів та поняттям продовжуваного злочину. Але слід розмежовувати ці поняття.

Повторність та реальну сукупність злочинів об'єднує те, що в цих випадках вчиняються два або більше злочинів; кожен з них створює самостійний одиничний злочин; вчиняються вони послідовно з певним розривом у часі; всі вони вчинені до засудження хоча б за один із злочинів. Але їх слід розрізняти.

При повторності тотожних злочинів, коли всі вони є закінченими або створюють замах на злочин, все вчинене охоплюється однією і тією же статтею КК, а при реальній сукупності злочинів кожне із суспільно небезпечних діянь підпадає під ознаки самостійної статті КК.

Інакше обстоїть справа с повторністю тотожних злочинів, якщо суспільно небезпечні діяння, які входять у неї підпадають під різні частини однієї статті КК України, або якщо одне з них є закінченим злочином, а інше - замахом на злочин (і навпаки), або має місце повторність однорідних злочинів. В цьому випадку вказані види повторності злочинів одночасно є видами реальної сукупності злочинів. І діяння винних осіб кваліфікуються за правилами сукупності злочинів. В науці кримінального права такі випадки іноді називають «повторність-сукупність». [14]

Деякі схожі ознаки мають і повторність тотожних злочинів та продовжуваний одиничний злочин. В обох випадках особою або групою осіб вчиняється дві або більше дії, які є тотожними; між цими діями існує певний проміжок часу. Але різниця між цими явищами складається в тому, що на відміну від повторності тотожних злочинів у продовжуваному одиничному злочині складові його діяння об'єднані єдиним злочинним наміром і спрямовані до загальної мети. При повторності тотожних злочинів кожне окреме діяння не має з іншими того фактичного зв'язку, який завжди притаманний продовжуваному одиничному злочину, тобто не має єдності намірів до загальної мети. Ч. 2 ст. 32 КК України прямо вказує, що повторність відсутня при вчиненні продовжуваного злочину, який складається з двох або більше тотожних діянь, які об'єднані єдиним злочинним наміром [22, с. 102].

Практичне значення такого відмежування складається в тому, що при продовжуваному одиничному злочині виключається повторність і діяння кваліфікується як одиничний злочин, наприклад, ч. 1 ст. 185 КК України. При повторності злочинів застосовується до осіб більш суворе покарання, наприклад, ч. 2 ст. 185 КК України [22, с. 103].

Такої ж позиції дотримується і судова практика. Наприклад, у постанові Пленуму Верховного Суду України від 26.04. 2002 р. №5 «Про судову практику у справах про хабарництво» вказується, що одержання службовою особою в декілька прийомів одного хабара за виконання чи невиконання дій, обумовлених із тим, хто його дає, потрібно розглядати як продовжуваний злочин. Кваліфікувати такі дії за ознакою повторності не можна.

В даному питанні проаналізовано положення щодо визначення видів повторності злочинів у теорії кримінального права, визначено юридично значущі критерії поділу повторності злочинів.

Можна зробити висновки про те, що:

· виокремлення видів повторності злочинів безпосередньо залежить від встановлення змісту цього поняття;

· будь-яка класифікація повинна проводитись за певними логічними правилами і на підставі істотної ознаки (або декількох істотних ознак).

Тільки за цих умов класифікація відповідатиме теоретичним вимогам і потребам практики.

З урахуванням цього встановлено такі юридично значущі критерії поділу повторності злочинів на види:

1) за характером вчинених діянь: повторність тотожних злочинів; повторність однорідних злочинів; повторність різнорідних злочинів;

2) за наявністю судимості: повторність, пов'язана із засудженням; повторність, не пов'язана із засудженням;

3) за кримінально-правовим значенням: повторність як кваліфікуюча ознака; повторність як обставина, що обтяжує покарання.

Така класифікація є найбільш обґрунтованою як з точки зору додержання вимог формальної логіки, так і з точки зору урахування юридичної природи повторності злочинів як явища.

2.3 Кваліфікація злочинів при їх повторності та правові наслідки повторності злочинів

Щодо кваліфікації повторності злочинів, то зазначимо, що багато в чому вона визначається її видами. У будь-якому випадку ознака повторності повинна дістати своє вираження в юридичній оцінці діяння.

Кваліфікація повторності тотожних злочинів має місце там, де злочини, що утворюють її, містять ознаки того ж самого складу злочину (наприклад, вчинені послідовно дві крадіжки або два заволодіння транспортними засобами). Обидва злочини, що утворюють таку повторність, охоплює одна стаття КК, в якій встановлена відповідальність за повторне вчинення даного злочину. Тому кваліфікація такої повторності в наших прикладах настає за ч. 2 ст. 185 або, відповідно, за ч. 2 ст. 289. Цієї вимоги суворо дотримується і судова практика. Так, стосовно справ про вбивство було пояснено, що, коли вчинений у різний час вчинив два замахи на вбивство при кваліфікуючих ознаках і за перше з них особа не була засуджена, вчинене в цілому повинно кваліфікуватися за ч. 1 ст. 15 та п. 13 ч. 2 ст. 115 та іншим її пунктам, якщо мають місце інші, крім повторності, кваліфікуючі ознаки. У справах про зґвалтування практика правильно вважає, що зґвалтування, вчинене особою, яка раніше вчинила такий саме злочин, підлягає кваліфікації за ознакою повторності за ч. 2 ст. 152 і додаткової кваліфікації першого злочину за першою частиною даної статті не потрібно.

Така кваліфікація має місце лише у випадках, коли злочини, що входять до повторності, всі є закінченими або всі є замахом на злочин чи готування до нього. В інших випадках при повторності тотожних злочинів настають інші правила її кваліфікації. Ці правила зводяться до того, що у разі, коли один із злочинів є закінченим, а інший Ї замахом (або навпаки), вчинене потребує кваліфікації кожного злочину окремо, за відповідною частиною застосованої тут однієї і тієї ж статті КК. Так, при вчиненні двох або більше зґвалтувань, відповідальність за які передбачена різними частинами ст. 152, а також при вчиненні в одному випадку замаху на зґвалтування, дії винного слід кваліфікувати за сукупністю зазначених злочинів.

Повторність тотожних злочинів, якщо вона прямо не передбачена в статті Особливої частини (наприклад, особа вчинила послідовно два умисних тяжких тілесних ушкодження), розглядається в п. 1 ст. 67 як обставина, яка обтяжує покарання.

Кваліфікація повторності однорідних злочинів, тобто злочинів, які мають тотожні або подібні безпосередні об'єкти і вчинені з однією формою вини, не викликає якихось ускладнень. Кожний злочин, що утворює повторність, повинен отримати самостійну кваліфікацію за відповідною Стасею КК, причому наступний злочин кваліфікується за ознакою повторності. Так, якщо особа вчинила послідовно розбій і крадіжку, вчинене підпадає під ознаки ч. 1 ст. 187 і ч. 2 ст. 185 (за ознакою повтореності).

Повторність злочинів враховується при кваліфікації злочинів та призначенні покарання, при вирішенні питання щодо можливості звільнення від кримінальної відповідальності та покарання у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України [3].

Стаття 35 КК України встановлює випадки, коли повторність злочинів має кримінально-правове значення. Цей вид множинності злочинів враховується при:

Кваліфікації злочинів;

Призначенні покарання;

Вирішенні питання щодо можливості звільнення від кримінальної відповідальності, а також від покарання у випадках, передбачених КК України [23, с. 278].

Відтак, наявність повторності, сукупності та рецидиву злочинів виключає звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі ст. ст. 45-48 КК [32, с. 241].

3. Проблеми та перспективи розвитку поняття повторності злочинів у кримінальному праві України

В першу чергу зазначимо, що до недавнього часу повторність злочинів визнавалася множинністю в кримінальному законодавстві. Однак її існування тривалий час викликало критичні зауваження [11, с. 464].

У зв'язку з відсутністю вирішення комплексу проблем, що виникали під час функціонування цього кримінально-правового інституту, його було виключено з кримінального законодавства в ряді держав.

Аналогічна ситуація існує і у вітчизняному законодавстві, оскільки вчинення особою двох або більше злочинів може за відповідних умов утворювати сукупність і повторність або повторність і рецидив.

У постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки» від 4 червня 2010 р. №7 [4] наголошено, що передбачені у розділі VII Загальної частини КК повторність, сукупність та рецидив злочинів є окремими формами множинності злочинів, кожна з яких має специфічний кримінально-правовий зміст. Водночас цей зміст визначений у КК таким чином, що деякі із цих форм не виключають одна одну. Тому вчинення особою двох або більше злочинів може за відповідних умов утворювати сукупність і повторність (наприклад, вчинення грабежу особою, яка раніше вчинила крадіжку), повторність і рецидив (наприклад, вчинення вимагання особою, яка має судимість за шахрайство).

У науці кримінального права пропонують три шляхи вирішення проблеми повторності:

два (і більше) тотожних або однорідних злочин кваліфікувати як повторність і сукупність одночасно;

виключити повторність з КК України;

чітко відмежувати повторність від інших форм множинності злочинів.

Прихильник першого варіанту розв'язання проблеми Ю.І. Битко вважає за недоцільне чітко розмежовувати ці різновиди множинності і пропонує кваліфікувати два або більше тотожних чи однорідних діяння, які були вчинені до винесення обвинувального вироку суду як повторність і водночас як сукупність злочинів [6, с. 16]. Така ситуація нині існує у КК України, оскільки нерозв'язаною залишається проблема відмежування потворності від сукупності та рецидиву.

Домінуючою є пропозиція виключити положення про повторність з кримінального законодавства [8, с. 5; 25, с. 30; 19, с. 7]. При цьому висловлювали різні аргументи.

На думку В.П. Малкова така позиція відповідає принципам справедливості і невідворотності кримінальної відповідальності, а також законодавчому досвіду зарубіжних країн (Іспанії, Польщі та ін.) [11, с. 465].

Леснієвскі-Костарєва Т.А. вважає, що це відповідає одній з вимог до змісту кваліфікуючих ознак: «Обставина, що претендує на визнання в законі в якості кваліфікуючої ознаки, повинна істотно впливати на ступінь суспільної небезпеки діяння, і цей вплив має бути обов'язковим». Повторність та рецидив характеризують суспільну небезпеку особистості і не проявляються в скоєному, тому можуть бути враховані тільки в процесі індивідуалізації покарання. В іншому разі відповідальність за злочин залежала б від властивостей особистості, що суперечить принципам кримінального права - відповідальності лише за вчинки, діяння і в межах цього діяння [20, с. 180-189].

Оригінальний підхід щодо ліквідації повторності злочинів запропонував Т.І. Созанський. Вчений пропонує множинність злочинів, як складову вчення про злочин, ділити, за ознакою наявності або відсутності судимості, на два види: сукупність злочинів та рецидив. Сукупність злочинів, у свою чергу, за ознакою кількості діянь поділяється на ідеальну та реальну, реальна сукупність, за характером діяння, - на сукупність тотожних, однорідних і різнорідних злочинів [28, с. 190]. Таким чином, з одного боку, він відмовляється від повторності, а з другого - її ознаки вкладає у інші форми множинності злочинів. Це ще раз засвідчує необхідність збереження кримінально-правових положень про повторність злочинів.

Відтак, цей шлях розвитку повторності злочинів виглядає найбільш перспективним - удосконалення її ознак з метою відмежування від сукупності та рецидиву. Його прихильники наводять слушні аргументи.

Так, В.І. Ткаченко, вважав, що всі юридичні види множинності слід чітко розділити [30, с. 3]. Таке розділення рекомендують робити в різний спосіб.

Так, О.І. Рясов пропонує законодавче визначити тотожну неодноразовість і передбачити її в якості кваліфікуючої ознаки в тотожних складах злочинів [26, с. 9].

Таким чином, багато вчених з метою ефективного відмежування потворності від сукупності та рецидиву пропонують визнати повторністю лише тотожні злочини і водночас не відносити до повторних злочини, за які особа вже була засуджена.

На підставі вищевикладеного можна стверджувати, що виключення положень про повторність злочинів не відповідає законодавчому досвіду більшості зарубіжних країн, у яких досить схожі системи законодавства з вітчизняною системою. Виключення із законодавства окремих держав повторності злочинів не спричинило позитивних зрушень у протидії злочинності, а навпаки, послабило заходи кримінально-правового впливу. Відтак, найбільш оптимальним варіантом вирішення проблем повторності злочинів у КК України є розробка науково обґрунтованих критеріїв відмежування цієї форми множинності злочинів від сукупності та рецидиву. У зв'язку з цим пропонуємо повторністю злочинів визнавати, насамперед, тотожні злочини. Однорідні ж злочини слід вважати повторними лише у випадках, коли така повторність безпосередньо передбачено у статтях КК України. Решта однорідних злочинів є виключно сукупністю злочинів. Крім того, слід підтримати пропозицію відносити до повторних лише злочини, за які особу не було засуджено.

Висновки

Отже, виходячи із викладеного вище можемо зробити наступні висновки.

Повторністю злочинів визнається вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини Кримінального кодексу України.

Кримінально-правовий зміст такого прояву множинності злочинів, як їх повторність, утворюється завдяки: а) виокремленню специфічних ознак даного прояву; б) конкретизації окремих родових ознак множинності злочинів, актуальної для даного прояву; в) системного поєднання родових ознак множинності злочинів (у тому числі конкретизованих) зі специфічними для даного прояву ознаками.

Специфічними ознаками повторності злочинів у науковій літературі різних історичних періодів називають неодночасність їх вчинення, а також певні особливості самих злочинів. Виокремлення третьої специфічної ознаки повторності злочинів - «не має значення, чи була особа засуджена за раніше вчинений злочин» - з формально-логічної точки зору можливе, однак, на наш погляд, у даному випадку йдеться про конкретизацію однієї з родових ознак множинності злочинів - «за кожний з вчинених злочинів особа несе або має нести окрему кримінальну відповідальність».