Размещено на http://www.allbest.ru

План

Вступ

1. Поняття правової поведінки

1.1Визначення категорій «поведінка» та «правова поведінка»

1.2 Основні риси правової поведінки

1.3 Види правової поведінки

2. Правомірна поведінка:поняття, види і значення у процесі реалізації норм права.

2.1 Поняття та склад правомірної поведінки

2.2 Ознаки правомірної поведінки

2.3 Класифікація правомірної поведінки

3. Поняття, ознаки, причини правопорушень. Види злочинів і проступків

3.1 Поняття та ознаки правопорушень.

3.2 Види правопорушень

3.3 Теорії причин правопорушень

3.4 Критерії поділу причин правопорушень

4. Юридичний склад правопорушення як фактична підстава юридичної відповідальності.

4.1 Юридичний склад правопорушення

4.2 Поняття та види юридичної відповідальності

4.3 Функції та принципи юридичної відповідальності.

Висновок

Список використаної літератури



Вступ

Якщо не виховувати людей, а карати, то покарань буде багато, а порок не буде викоренений; якщо тільки виховувати, але не карати, порочні лишаються непокараними; якщо карати, але не заохочувати, люди не будуть старатися; якщо карати і заохочувати, але не обмежувати, піддані будуть невпевнені і народ не буде єдиний.

Сюнь - Цзи

Суспільство може існувати лише за умов нормального функціонування та сталого розвитку. Для цього потрібно впорядковувати вчинки людей, їх обєднань, державних органів, адже вони є соціально значущими (корисними чи шкідливими для суспільства). Впорядкування здійснюється за допомогою правил та норм: звичаїв, традицій, угод, регламентів і т.д. Тобто суспільство за допомогою нормування поведінки успадковує позитивний досвід впорядкування життя і цим самим забезпечує собі стабільний розвиток. Суспільство врегульовує поведінку за допомогою різних соціальних норм: звичаєвих, моральних, корпоративних, релігійних. Значну роль грають і норми права, які є критерієм оцінки вчинків людей як таких, що відповідають чи не відповідають правовим приписам. Отже, будь-яка юридично значуща поведінка суб'єктів права є правовою. Саме тому, на мою думку, є доцільним дослідження теми « Правова поведінка».

Об'єктом дослідження даної роботи є поведінка. Предметом же дослідження стала правова поведінка.

Отже, метою даної роботи є розкриття поняття правова поведінка, аналіз її рис, а також видів.

Науковою основою при написанні даної роботи стали праці відомих вітчизняних та зарубіжних вчених: Олейникова С.М., Шарце М.Г., Четвернина В.А., Хропанюка В.Н., В.Г.Стрекозова, Тодорова І.Я., Чередниченка Е.А., О.В. Бабкіної, К.Г. Волинки, М.Н. Марченко, Н.И. Матузова и А.В. Малько, Рабіновича П. М, Протасова В.Н., П.І. Гнатенка, В.М.Калашникова, К.А. Маркова, Нерсесянца В. С., М. С. Кельмана, О. Г. Мурашин, Малько А.В., М. В. Цвіка, В. Д. Ткаченка, Л. Л. Богачова , О. В. Петришина, Венгерова А.Б., Авраменко Л.В., Абдулаева М.И.

Курсова робота складається зі вступу, чотирьох розділів та списку літератури.

У першому розділі дається визначення поняттям «поведінка» та «правова поведінка», подаються основні риси та види правової поведінки.

У другому розділі розкривається поняття та склад правомірної поведінки, ознаки, визначаються основні критерії її класифікації.

Третій розділ присвячений такому явищу як правопорушення, в якому розкрито поняття, його основні ознаки та види , а також теорії причин правопорушень та їх класифікація.

Четвертий розділ включає аналіз юридичного складу правопорушення, поняття та видів юридичної відповідальності, а також її функцій та принципів.



Розділ перший. Поняття правової поведінки

1.1 Визначення категорій «поведінка» та «правова поведінка»

Категорію поведінки потрібно розуміти як систему певних взаємопов'язаних вчинків людей та інших суб'єктів, що спрямовані на задоволення певних потреб та інтересів особи, суспільства, держави.(1,с.351)

Діяльність та вчинки людей ми сприймаємо та оцінюємо з урахуванням їхньої соціальної значущості, корисності чи шкоди їх наслідків для суспільства. У правовій системі суспільства право, яке є критерієм оцінки цих вчинків як соціально корисних чи шкідливих. Нормативно-правові акти становлять систему юридичних нормативів, які забезпечуються державою, виступають формально-обов'язковим критерієм оцінки будь-якої поведінки як юридично значущої або як юридично індиферентної. Будь-яка юридично значуща поведінка суб'єктів права (індивідуальних чи колективних) є правовою: вона передбачена нормами права і тягне за собою юридичну оцінку і юридичні наслідки (позитивні або негативні).(17;с.348)Тобто, правова поведінка -- це соціальна поведінка особи (дія або бездіяльність) свідомо вольового характеру, яка є врегульованою нормами права і спричиняє юридичні наслідки.

1.2 Основні риси правової поведінки

Правовій поведінці властиві такі ознаки:

1) має соціальне значення як соціальне корисна (правомірна поведінка) або як соціальне шкідлива (правопорушення), що позначається на стані суспільних відносин у ході соціального розвитку;

2) має зовні виражений характер у вигляді дії або бездіяльності. Дія безпосередньо впливає на відносини між суб'єктами. Бездіяльність, як правило, є вербальною (словесною), складається із різних висловлень, суджень і оцінок, які виражають внутрішній стан суб'єкта;

3) має свідомо вольовий характер, тобто припускає усвідомлення обставин і можливість здійснювати волю: спрямовувати свою поведінку і керувати своїми вчинками;

4) регулюється правовими нормами, що містяться в текстах правових актів, які або прямо описують умови і ознаки правових вчинків, або передбачають будь-які заходи моделювання правової поведінки. Це відрізняє правову поведінку від інших типів соціальної поведінки;

5) має властивість спричиняти юридичні наслідки, оскільки пов'язана з: а) реалізацією суб'єктом своїх інтересів (досягнення особистих цілей, задоволення потреб, зазнання певних втрат); б) реакцією держави на результати правової поведінки (стимулювання, охорона соціальне корисних дій або вжиття заходів юридичної відповідальності за соціальне шкідливі дії).

1.3 Види правової поведінки

Враховуючи соціальний зміст та юридичну оцінку вчинку суб'єкта права, незалежно від форми її зовнішнього виразу (дія чи бездіяльність) , правову поведінку поділяють на декілька видів:

А) правомірна поведінка - така, що є соціально корисною і відповідає приписам правових норм;

Б) правопорушення - соціально шкідливі вчинки, що скоєні з порушенням приписів правових норм;

В)зловживання правом - соціально шкідлива поведінка, вчинена суб'єктом права формально в рамках правових приписів;

Г) об'єктивно протиправне діяння - поведінка, яка є не такою, що завдає шкоди, але формально-юридично оцінюється як вчинена всупереч вимогам правових норм.

Правові вчинки, що становлять правову поведінку, мають юридично визначений склад, до якого входять: суб'єкт, суб'єктивна сторона - мотиви і цілі здійснення вчинку, внутрішнє психічне відношення індивіда до своїх дій і можливих наслідків цих дій; об'єкт; об'єктивна сторона - виражається в дії чи бездіяльності і в результатах цих дій .

За формою зовнішнього вияву правова поведінка може бути:

- фізичною (діяльність);

-- усною (вербальною);

- письмовою (документальною).

Отже, правова поведінка -- це соціальна поведінка особи (дія або бездіяльність) свідомо вольового характеру, яка є врегульованою нормами права і спричиняє юридичні наслідки. Основними видами правової поведінки є правомірна поведінка та правопорушення. Правова поведінка містить такі складові елементи як суб'єкт, суб'єктивна сторона, об'єкт та об'єктивна сторона.



Розділ другий. Правомірна поведінка: поняття, види, склад і значення у процесі реалізації норм права

2.1 Поняття та склад правомірної поведінки

Для режиму законності дуже важливо, щоб якомога більш широко розповсюдженим видом поведінки в суспільстві була правомірна. Це основа режиму законності, правопорядку, найбільш благо приємних умов для здійснення прав і свобод людини.(2; с.91)

Правомірна поведінка - це вольова поведінка суб'єкта права (діяльність чи бездіяльність), яка відповідає приписам правових норм, не суперечить основним приписам права і гарантується державою; правомірну поведінку можна визначити як засновану на правових принципах і нормах право реалізаційну діяльність, здійснювану суб'єктами правовідносин в формі використання своїх суб'єктивних прав , виконання юридичних обов'язків і виконання правових заборон.(9;с.306)

Правомірна поведінка, як і будь-яка поведінка людини, являє собою єдність необхідних елементів її складу - зовнішньої (об'єктивної ) сторони вчинку особи - суб'єкта права та його внутрішньої суб'єктивної сторони.

Об'єкт - об'єкти правовідносин (явища матеріального та нематеріального світу, суспільні відносини). (26;с.243)

Об'єктивна сторона як зовнішній прояв правомірної поведінки виступає у вигляді соціально корисного чи необхідного діяння, що відповідає правовим приписам, або бездіяльності особи.

Суб'єкт - фізичні та юридичні особи , що визнані дієздатними і деліктоздатними, здатні здійснювати свої права та обов'язки та нести відповідальність згідно з діючим законодавством.

Суб'єктами правомірної поведінки можуть бути:

1) фізичні особи (громадяни, іноземці, особи без громадянства);

2) юридичні особи (підприємства, установи, організації);

3) посадові особи ;

4) органи держави;

5) органи місцевого самоуправління;

6) держава в цілому. (18; с.307-308)

Суб'єктивна сторона правомірної поведінки характеризує внутрішній, психічний (духовний ) стан особи, його ставлення до норм права і власного вчинку, його правову оцінку.

2.2 Ознаки правомірної поведінки

Правомірна поведінка:

1) формально відповідає правовим вимогам ( суб'єкт чинить правомірно, при умові, якщо він будує власну поведінку в точній відповідності правовим приписам);

2) є корисною для суспільства, що полягає в її цінності як складової частини цивілізованої поведінки;

3) контролюється волею і свідомістю суб'єкта;

4) здатна викликати юридичні наслідки;

5) підконтрольна і гарантована державою ( правомірна поведінка забезпечена інституційними (державний апарат) і юридичними гарантіями);

6) правомірній поведінці притаманна ознака, що характеризує її суб'єктивну сторону, яку, як і будь-яку іншу дію, складають мотиви і цілі, ступінь усвідомлення можливих наслідків вчинку і внутрішнє ставлення до них індивіда. При цьому мотиви відображають не тільки направленість (порушує чи ні норми права), але і характер , ступінь активності, самостійність і інтенсивність поведінки в ході реалізації.

Субєктивна сторона свідчить про рівень правової культури особистості, ступінь відповідальності особи, про його ставлення до соціальних і правових цінностей.

7) Зовнішньо виражається у формі діяльності або бездіяльності

8) Є основою правопорядку.

2.3 Класифікація правомірної поведінки

Правомірну поведінку можна характеризувати за різними критеріями: ступенем соціальної значущості, ставленням суб'єкта до своєї поведінки, зовнішньою формою виразу та ін.

Залежно від ступеня суспільної значущості правомірна поведінка класифікується на необхідну, бажану та соціально допустиму.

Необхідна поведінка - забезпечується імперативними зобов'язальними і заборонними нормами, які вимагають безумовного здійснення таких приписів у формах виконання обов'язків і додержання юридичних заборон (наприклад,захист Батьківщини, виконання трудових обов'язків, дотримання правил внутрішнього розпорядку, правил дорожнього руху тощо).

Бажана поведінка - головним чином забезпечується уповноважуючими нормами, однак вона може стимулюватись і за допомогою рекомендаційних і заохочувальних норм, тобто вказана поведінка закріплюється не як обов'язок, а як право, характер реалізації якого в більшості залежить від волі та інтересів самої уповноваженої особи. Більшість варіантів подібної поведінки закріплені в диспозиційних нормах (наприклад, участь у виборах, вступ у шлюб, оскарження неправомірних дій посадових осіб тощо).(15; с.308)

Соціально допустима - не торкається суттєвих інтересів суспільства і держави і не може бути охарактеризована як соціально корисна чи соціально шкідлива, як форма здійснення приватних інтересів вона не суперечить інтересам інших суб'єктів. Держава не зацікавлена в її поширенні. Проте ця поведінка правомірна, дозволена законом, тому можливість її здійснення забезпечується державою(наприклад, розлучення, страйк, відправлення релігійних культів). правовий поведінка правопорушення злочин

Залежно від ступеня відповідальності, ставлення суб'єкта до своєї поведінки, її мотивацій розрізняють декілька видів правомірної поведінки:

Соціально активна поведінка - являє собою найбільш бажаний рівень правомірності, законослухняності і поваги до права в правовій державі, полягає у добровільності здійснення правових норм, переконаності в їх справедливості, високому ступені відповідальності суб'єкта (наприклад, у виробничій сфері правова активність може проявлятися у творчому ставленні до праці, постійному підвищенні продуктивності, ініціативності й дисциплінованості в роботі).

Пасивна поведінка полягає в пасивному пристосовницькому ставленні до правового становища, низькому ступені соціальної активності, вона здійснюється за принципом «робити так, як роблять інші».

За психологічними ознаками правомірна поведінка може бути:

- Добровільна (може бути принциповою чи звичаєвою);

- Вимушена (може бути пристосовницькою або конформістською чи маргінальною);

Звичайна поведінка характеризується тим, що необхідність здійснення такої поведінки стала звичною, навіть не усвідомленою в усіх аспектах. Вона стає внутрішньою потребою людини (наприклад, водій зі стажем зупиняється на червоне світло світлофора автоматично, не замислюючись над змістом сигналу, можливими наслідками порушення його вимог).

Принципова правомірна поведінка - в її основі лежить внутрішнє переконання людини в необхідності і цінності правомірної поведінки для особи, суспільства, держави.

Пристосовницька, конформістська - суб'єкт вчиняє зовнішньо правомірні дії, орієнтуючись не стільки на норму права, скільки на поведінку людей, які його оточують. Конформізм являє собою відсутність власної думки, свідомої позиції, безумовне підкорення психологічному впливу під час додержання особою вимог правових норм, пристосування, підкорення своїх вчинків думці та діям оточуючих.

Маргінальна поведінка базується на мотивах страху людини перед юридичною відповідальністю і усвідомленні загрози реального застосування санкції правової норми, неприємних юридичних та моральних наслідків, що можуть настати за вчинене правопорушення. Такий стан суб'єкта характеризується готовністю до протиправних дій у випадку послаблення нагляду за його поведінкою. Маргінал має особисту думку щодо власної поведінки як невигідної для себе, керуючись особистим розрахунком, що остаточно утримує його від вчинення правопорушення (наприклад, пасажир сплачує за проїзд тільки тому, що в громадському транспорті знаходиться контролер, який може накласти штраф за безквитковий проїзд).

За об'єктивною стороною (тобто за формою зовнішнього прояву) -- активна (вчинення дії), пасивна (утримання від неї);

За формою реалізації:

-активна (виконання та використання);

-пасивна (дотримання).

Залежно від відношення до права -- зафіксована в об'єктивному праві; незафіксована в об'єктивному праві.

Залежно від ставлення держави до правомірної поведінки -- схвалювана, стимульована (заохочувана), допустима;

За формою зовнішнього прояву -- фізична (діяльнісна), вербальна (усна), письмова (документована).

За юридичним змістом :

- Здійснення суб'єктивних прав і юридичних обов'язків фізичними особами;

- Здійснення повноважень посадовими особами, державними органами.

За наслідками:

- Правовстановлююча;

- Правозмінююча;

- Правоприпиняюча.



Розділ третій. Поняття, ознаки і причини правопорушень. види злочинів і проступків

3.1 Поняття та склад правопорушень

Порушення приписів правових норм у будь-якому суспільстві носить масовий характер і створює йому дуже відчутну моральну і матеріальну шкоду. Незважаючи на різноманітність причин, умов, суб'єктів і характеру здійснюваних протиправних діянь, усі вони мають загальні ознаки, що дозволяють віднести їх до одного соціального явища - правопорушення.

Правопорушення - це протиправне, винне, соціально шкідливе діяння (дія чи бездіяльність) деліктоздатної особи, яке тягне за собою юридично визначені для правопорушника негативні наслідки.

3.2 Ознаки правопорушень

Як вид правової поведінки правопорушення має такі ж самі ознаки, що і правова поведінка(26;с.243):

1) соціальна шкідливість;

2) суспільна небезпечність,

3) порушення інтересів суспільства, держави і окремих осіб,порушення правових норм,

4) негативні юридичні наслідки,

5) застосовується державний примус.(19;с.42)

6)має свідомо - вольовий характер, здійснюється під контролем волі та свідомості деліктоздатних суб'єктів

7)завжди є винним діянням

8)завжди проявляється тільки в діянні (діях або бездіяльності)

9)є юридичним фактом



3.3 Види правопорушень

Правопорушення класифікуються за ступенем суспільної небезпеки, за об'єктами посягання, за суб'єктами, за розповсюдженістю, за ознаками об'єктивної та суб'єктивної сторони, а також за процедурами їх розгляду.

За ступенем суспільної небезпеки:

- злочин - це передбачене і заборонене кримінальним законодавством протиправне суспільно небезпечне винне і карне діяння, яке спричиняє чи може спричинити істотну шкоду певним охоронюваним державою суспільним відносинам .

- Проступок (делікт) - це протиправне винне діяння (дія чи бездіяльність), які не на стільки небезпечні як злочини, але завдають шкоду особі, суспільству, державі, вчиняється в усіх врегульованих правом сферах суспільного життя, має різні об'єкти посягання і викликає юридичні наслідки за їх вчинення (стягнення).

Залежно від галузі права усі проступки поділяються на: конституційні; дисциплінарні; адміністративні, земельні, екологічні, цивільні делікти та ін.

За сферами суспільного життя правопорушення відбуваються:

-в сфері соціально - економічних відносин;

-в суспільно-політичній сфері ;

- в сфері побуту та дозвілля;

- в управлінській сфері.

За суб'єктом правопорушення поділяються на:

- Скоєні фізичною особою;

- Скоєні юридичною особою (крім злочинів)

За колом осіб правопорушення бувають:

- Особисті;

- Колективні (групові).

За суб'єктивною стороною правопорушення поділяється на:

- умисне;

- необережне.

Залежно від характеру порушеної норми:

- Матеріально - правові правопорушення;

- Процесуально - правові правопорушення.

За формою зовнішнього прояву:

- Діяння

- Бездіяльність

Залежно від оцінки спричиненої шкоди:

- правопорушення З матеріальним складом (законодавець в якості ознак об'єктивної сторони називає не тільки діяння, але і суспільно небезпечний результат)

- правопорушення З формальним складом (закінченим правопорушенням є сам факт скоєння діяння без наслідків).

3.4 Теорії причин правопорушень

Причини правопорушень - це перш за все соціальні явища різного рівня, що призводять до їх вчинення на масовому, груповому та індивідуальному рівнях у будь-якій відносно самостійній сфері суспільства.

Кримінологічні теорії злочинності поділяють на напрямки, залежно від визначення пріоритетності таких причин: на соціологічні теорії, які бачать її в саме умовах життя суспільства, та біологічні теорії (біопсихологічні, біосоціальні), які шукають причини злочинності в природі людини. (1; с.373)

Соціологічні теорії є різноманітними і наполягають на таких причинах.

Теорія науково-технічної революції - останні зміни в суспільстві (свобода міграції, урбанізація та ін..)стали порушувати традиційні норми, що призводить до руйнації засад цілісності суспільства (загальна байдужість, агресивність)ю

Теорія диференціальної асоціації визнає причинами, за якими стають злочинцями , численні форми контактів у невеликих соціальних групах, де панують антисоціальні настанови та цінності.

За теорією соціальної анемії головною причиною злочинності визнається різний рівень соціального життя за умов розшарування суспільства.

Фізичні, кліматичні, територіальні, психічні, антропологічні, соціальні чинники разом впливають на зростання рівня злочинності (за теорією багатофакторності).

Класова теорія наполягає на тому, що головна причина злочинів - це класовий поділ суспільства, котрий як наслідок, викликає майнову нерівність.

До біосоціальних теорій причин злочинності відносять:

- теорію небезпечного стану (людині внутрішньо притаманна схильність до вчинення злочинів);

- теорія Зігмунда Фрейда (комплекс біологічної приреченості дитини з народження постійно боротися з антисоціальними інстинктами, настановами, які дитина генетично успадкувала і не здатна позбавитися їх);

- спадкова теорія (генетична схильність до порушення правил).

За деякими теоріями злочин може вчинити тільки особа , яка має патологію розвитку психіки, розлади розумової діяльності, емоційного рівня (різні теорії психопатологічних причин) або антропологічні (конституціональні) особливості (будова людського тіла, що впливає на характер людини та її поведінку, в т.ч в правовій сфері)

3.5 Критерії поділу причин правопорушень

У вітчизняних наукових джерелах пропонуються різні критерії поділу причин правопорушень:

1) за рівнем прояву - це причини, що проявляються на індивідуальному, колективному та суспільному рівнях. На індивідуальному рівні вивчаються причини правопорушення конкретної людини.

2)За своїм змістом , що визначається основними сферами життя суспільства, причини поділяються на:

- Юридичні - суперечності в законодавстві, що принижує авторитет, повагу до законів, стають підставою для існування правового нігілізму; неефективна робота правоохоронних органів, що породжує зміни в правосвідомості і нестабільність правової поведінки людей взагалі.

- Економічні -

- Соціальні - послаблення чи невиконання державою соціальної функції, незбалансованість соціальної політики, що викликає соціальну напругу (скачки комунальних тарифів).

- політичні - становлення нового конституційного формату відносин в ідеологічній та політичній сферах демократичного суспільства; реформування політичної системи суспільства, її незавершеність; нездатність недосвідчених політичних сил до демократичних перетворень, що викликає загальну атмосферу політичної нестабільності, і як наслідок - нестабільність поведінки людей.

- ідеологічні - суперечності між новими і старими стандартами суспільної моралі, моральна аномія; деформації правосвідомості; однобічне, вульгарне розуміння демократїї як анархії, несприятливість правових обмежень вчинків людей; відсутність нормальної системи правового виховання.

3)За ставленням до свідомості особи:

- об'єктивні - такі явища, що не визначають, що не визначаються свідомістю особи, тобто перебувають поза свідомістю;

- суб'єктивні - психічні явища .



Розділ четвертий. Юридичний склад правопорушення як фактична підстава юридичної відповідальності

4.1 Юридичний склад правопорушення

Склад правопорушення - це сукупність передбачених законом об'єктивним і суб'єктивних ознак протиправного соціально шкідливого діяння, за вчинення якого винна особа несе юридичну відповідальність.(1;с.363)

Ознаки складу правопорушення:

1. Це юридична модель правопорушення, яка об'єднує всі ті ознаки, без наявності яких діяння не може розглядатись як правопорушення.

2. Це строго впорядкована система.

3. Це структурне утворення.(26; с. 244)

Склад правопорушення містить чотири необхідні елементи: об'єкт, об'єктивну сторону, суб'єкт, суб'єктивну сторону.

1. Об'єкт правопорушення - це область громадських стосунків та цінностей (певні блага), які регулюються і охороняються правом, на які спрямовано посягання суб'єктів правопорушення. Особливо шкідливі правопорушення, що залишилися безкарними. (6;с.365)

Існує «вертикальна » класифікація об'єктів на: загальний, родовий (груповий) та безпосередній. Під загальним об'єктом правопорушення розуміють систему суспільних відносин, які функціонують, розвиваються та відновлюються на грунті загальновизнаних у суспільстві цінностей, що закріплені в позитивному праві, ним регулюються та охороняються. Родовий об'єкт - це певне коло однорідних відносин, яким вчинками осіб завдано шкоду. Залежно від того, нормами якої галузі чи інституту права ці об'єкти охороняються, об'єкт визнається родовим чи видовим. Безпосередніми об'єктами є суспільні відносини з приводу конкретних матеріальних і нематеріальних благ у різних сферах життя суспільства і відповідні їм права та законні інтереси суб'єктів права: майнові, трудові, політичні ін.

2. Об'єктивна сторона - це зовнішній прояв самого протиправного вчинку. До обов'язкових елементів об'єктивної сторони належать: діяння (дія чи бездіяльність суб'єкта), його шкідливі наслідки (Для ряду складів правопорушень досить тільки здійснення діяння, хоч би воно і не спричинило наслідків. Якщо таке діяння спричинило шкідливі наслідки, то відповідальність за нього або посилюється, або здійснюється по іншому складу, що передбачає строгішу відповідальність.

Будь - яке правопорушення має також факультативні елементи: спосіб,місце, оточення, обставини та час вчинення правопорушення. Вони додатково характеризують суб'єкта правопорушення, ступінь суспільної шкоди, обставини, що обтяжують або пом'якшують вину суб'єкта.

3. Суб'єкт правопорушення - деліктоздатна осудна особа, яка скоїла правопорушення.

При здійсненні штрафної, каральної відповідальності якості особи, що вчинила правопорушення, враховуються як обставини, що впливають на міру суворості покарання - пом'якшувальні(неповнолітній, вагітна жінка та ін.) або обтяжливі(наявність судимості або незнятого стягнення, стан сп'яніння та ін.). Рядом складів правопорушень передбачений спеціальний суб'єкт - посадовець, військовослужбовець, працівник транспорту, медичний працівник.

Суб'єктом правопорушення може бути фізична та юридична особа.

Фізичні особи визнаються суб'єктами правопорушень, якщо вони під час вчинення правопорушення були осудні та досягли визначеного законом віку деліктоздатності. Фізичні особи поділяються на громадян, осіб без громадянства, іноземних громадян і біпатридів.

Колективні суб'єкти правопорушення - це юридичні особи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, обєднання громадян, інші громадські обєднання.

4. Суб'єктивна сторона - внутрішня сторона правопорушення, яка охоплює психічне відношення особи до скоєного ним суспільно небезпечного діяння та його наслідкам у формі вини. (26; с.245)

Відносно складів, де діяння кваліфікується без зв'язку з його наслідками, діє загальний принцип: незнання офіційно опублікованого закону не звільняє від відповідальності за його недотримання

4.2 Поняття та види юридичної відповідальності

Юридична відповідальність - це передбачені нормами права і здійснювані в правових відносинах у процесуальному порядку уповноваженими державою суб'єктами засоби державного примусу до особи, яка вчинила правопорушення, що тягне для неї обов'язок зазнавати несприятливих наслідків особистого, майнового або організаційного характеру, вид і міра яких передбачені санкціями правових норм.

Юридичну відповідальність можна класифікувати за галузевою належністю норм та за змістом санкції норми.

Залежно від галузевої належності норми розрізняють такі види юридичної відповідальності:

Конституційна відповідальність - має політико - правовий характер і настає за конституційний делікт, об'єктивна сторона якого має специфічний зміст - невиконання приписів Конституції та інших конституційних актів держави, і спрямована на захист конституції шляхом застосування конституційних санкцій.

Кримінальна відповідальність - її особливість полягає в застосуванні до винної у вчиненні злочину фізичної особи певного виду і міри кримінального покарання, передбаченого кримінальним законом.

Адміністративна відповідальність - це примусове застосування правомочною посадовою особою з дотриманням певної процедури передбачених законодавством заходів впливу за вчинення адміністративного проступку, які виконані правопорушником. (26;с.251)

Цивільно - правова відповідальність - настає за вчинення цивільно - правового делікту і полягає в накладенні цивільно - правових стягнень на дієздатну фізичну чи юридичну особу.

Дисциплінарна відповідальність - охоплює випадки порушення правил дисципліни - трудової, службової, військової, навчальної ; накладається адміністрацією підприємства, установи, організації; здійснюється на основі наказу керівника

Матеріальна відповідальність - обов'язок кожної із сторін трудових відносин (працівника і власника) відшкодовувати майнову шкоду, завдану іншій стороні внаслідок невиконання чи неналежного виконання трудових обов'язків у встановленому законом розмірі та порядку.

За змістом санкції норми відповідальність поділяють на правопоновлюючу та штрафну.

Правопоновлююча відповідальність полягає у державно - примусовому або добровільному відшкодуванні заподіяних збитків з правопорушника на користь особи , права якої порушено; передбачається нормами цивільного, трудового права. Її особливість полягає в тому, що правопорушник може добровільно її реалізувати.

Штрафна відповідальність передбачається нормами кримінального, адміністративного, трудового права і настає відповідно за вчинення: злочинів, адміністративних та дисциплінарних проступків. Її особливість полягає в тому, що каральні засоби можуть призначатися виключно уповноваженими органами держави чи посадовими особами.

За підставами виникнення юридичну відповідальність поділяють на об'єктивну та суб'єктивну. До об'єктивної відноситься цивільно - правова відповідальність, яка виникає по факту заподіяння шкоди. Суб'єктивною буде відповідальність, яка виникає тільки при наявності у суб'єкта правопорушення вини як обов'язкової ознаки правопорушення.

За сферами застосування виділяють: господарсько - правову, державно - правову та ін. види.

4.3 Функції та принципи юридичної відповідальності

В теорії держави та права існує різна класифікація функцій юридичної відповідальності. До головних функцій належать:

Каральна (штрафна) - це негативна реакція держави на протиправні діяння, реалізується за допомогою завдання правопорушнику певних обмежень особистого, матеріального або організаційного характеру.

Правовідновлююча (компенсаційна) - спрямована на усунення безпосередньо завданої шкоди, здійснюється шляхом відновлення порушених прав, примусового виконання обов'язків, усунення протиправних станів.(19; с.44)

Попереджувальна (превентивна) - реалізується у результаті впливу на свідомість правопорушника з метою переконання як безпосередньо його, так і інших осіб у невідворотності застосування заходів юридичної відповідальності.

Виховна (стимулювальна) - спрямована на сприйняття усіма громадянами цінності права, виховання поважливого ставлення до нього з боку суспільства, зростання правової активності з метою запобігання правопорушуваності (загальна превенція), а також на виховну корекцію заходами юридичної відповідальності поведінки особи, що вже вчинила правопорушення, з метою запобігання вчиненню нею нових протиправних діянь (приватна превенція).

Принципи юридичної відповідальності - це такі вимоги до неї, які визначають її зміст, функції, підстави, гарантії, процедури здійснення. Форма закріплення принципів юридичної відповідальності може бути як прямою (безпосереднє фіксування в тексті нормативно - правового акта), так і опосередкованою іншими джерелами права.

Розрізняють такі принципи юридичної відповідальності:

Принцип законності - полягає у тому, що юридична відповідальність настає лише за діяння, які прямо передбачені законом, застосовується в строго визначеній процедурі і формі.

Принцип справедливості - заснований на тому, що покарання повинно бути законним, базуватись на ідеї соціальної справедливості.

Принцип доцільності - полягає у тому, що відповідальність настає неминуче, тому що вона доцільна. (26; с.257)

Принцип обґрунтованості - полягає у тому, що юридична відповідальність повинна базуватись на встановленні факту скоєння правопорушення як об'єктивної істини.

Принцип невідворотності - юридична відповідальність обов'язково повинна наступати за будь - яке скоєне правопорушення, тобто без законних підстав ніхто не може бути звільнений від відповідальності і покарання ні під яким приводом.

Принцип оперативності - цей принцип полягає в тому, що між скоєним правопорушенням і юридичною відповідальністю не повинно бути перевищено строку передбаченого законом.

Принцип індивідуалізації покарання - полягає в тому, що відповідальність за скоєне правопорушення винний повинен нести сам.

Принцип неприпустимості подвоєння відповідальності - це не припустимість поєднання двох і більше видів юридичної відповідальності за одне правопорушення.



Список літератури

1) Кодекс Українипро адміністративні правопорушення: Зі змінами та доповненнями станом на 15.01.2006 року / Упорядники Ю.П. Битяк, В.М.Гаращук. - Х.: Право, 2006. - 384 с.

2) Кримінальний кодекс України. Інформаційно - правовий центр «Ксилон». - Харків, 2005. - 200с.

3) Абдулаев М.И. Теория государства и права: Учебник для высших учебных заведений. - М.:Финансовый контроль,2004 - 410с. (Серия «Учебники для вузов»)

4) Авраменко Л.В. Теорія держави та права: навчальний посібник - Х.: Видавець СПД ФО Вапнярчук Н.М., 2004. - 288 с.

5) Венгеров А.Б. Теория государства и права: Учебник для юридических вузов. 3-е изд. - М.: Юриспруденция, 2000. - .528 с.

6) Загальна теорія держави та права:{Підручник для студентів юридичних вищих навчальних закладів}/ М.В.Цвік, О.В. Петришин, Л.В.Авраменко та ін..; За ред.. д-ра юрид. Наук, проф.., акад.. АПрН України М.В. Цівіка, д-ра юрид. Наук, проф.., акад.. АпрН України О.В.Петришина. - Харків: Право, 2010. - 584с.

7) Загальна теорія держави і права: [Підручник для студентів 3-14 юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів] М. В. Цвік, В. Д. Ткаченко, Л. Л. Богачова та ін.; За ред. М. В. Цвіка, В. Д. Ткаченка, О. В. Петришина. - Харків: Право, 2002. - 432 с.

8) Малько А.В. Экзамен по теории государства и права: 100 ответов на 100 возможных вопросов. - М., 1996

9) Малько А.В. Теория государства и права: Учебник. -- М.: Юристъ, 2001. -- 304 с.

10) М. С. Кельман, О. Г. Мурашин. З 14 Загальна теорія держави і права: Підручник. -- К.: Кондор, 2006. -- 477 с.

11)Нерсесянц В. С. Общая теория права и государства. Учебник для юридических вузов и факультетов. - М.: Издательская группа НОРМА-ИНФРА М, 1999. - 552 с.

12) Основи правознавства:Навч. Посіб. / П.І. Гнатенко, В.М.Калашников, К.А. Марков та ін..; За заг. ред. П.І.Гнатенко. - К.: Видавничий Дім «Юридична книга», 2004.- 320 с.

13) Основи правознавства: Навч. Посіб. - К.,2000.

14) Протасов В.Н. Теория права и государства. Проблемы теории права и государства: Вопросы и ответы. -- М.: Новый Юрист, 1999. --240с.

15) Рабінович П. М. Основи загальної теорії права та держави. Видання 5-те, зі змінами. Навчальний посібник.-- К.: Атіка.-- 2001.-- 176 с.

16) Теория государства и права: Курс лекций / Под ред. Н.И. Ма-ТЗЗ тузова и А.В. Малько. - 2-е изд., перераб. и доп. М.: Юристъ,2001.-776с.

17) Теория государства и права: Учебник / Под ред. М.Н. Марченко. - М.: Издательство "Зерцало", 2004. (Классический университетский учебник).

18) Теорія держави і права у схемах і визначеннях: Навч. Посіб./ О.В. Бабкіна, К.Г. Волинка. - К.: МАУП, 2004. - 144с.: іл.- Бібліогр.: с.135 - 141

19) Теория государства и права: Учебник / Под ред. М.Н. Марченко. - М.: Издательство "Зерцало", 2004. (Классический университетский учебник).

20) Тодоров І.Я., Чередниченко Е.А. Теорія держави і права. У питаннях і відповідях. - Донецьк, 1998

21) Учебное пособие по теории государства и права // Диаконов В.В. Allpravo.RU. - 2004

22) Хропанюк В.Н. Теория государства и права. Учебник для высших учебных заведений. / Под редакцией профессора В.Г.Стрекозова - М.: Издательство «Интерстиль», «Омега - Л». 2008. - 384с.

23) Четвернин В.А. Введение в курс общей теории права и государства. Учебное пособие. - М.: Институт государства и права РАН, 2003. - 204 с.

24) Шарце М.Г. Теория государства и права 109с.

Размещено на Allbest.ru