Міжнародний досвід правового регулювання електронної торгівлі

Важливим орієнтиром для підготовки національних законів, що регулюють електронну торгівлю є типовий закон про електронну торгівлю прийнятий 16 грудня 1996 року на 85 пленарному засіданні Комісії ООН по праву міжнародної торгівлі (ЮНІСТРАЛ) і затверджений резолюцією Генеральною Асамблеєю ООН А/51/628 від 30 січня 1997 р.

Типовий закон складається з двох частин. Перша присвячена електронній торгівлі в цілому, друга - електронній торгівлі в окремих галузях.

Особливу увагу в 1 частині типового закону приділено застосуванню юридичних вимог відносно "повідомлення даних", яка означає інформацію підготовану, відправлену, отриману або таку, що зберігається за допомогою електронних, оптичних або аналогічних засобів, включаючи електронний обмін даними, електронну пошту, телеграму або телефакс.

Суб'єктами відносин є укладання повідомлення даних, адресат і посередник, який діє як самостійна особа, яка допомагає іншій відправляти, отримувати і зберігати повідомлення даних, а також надає інші послуги. Також в типову законі фігурує безособова "інформаційна система" яка складається з компаній, що володіють певними частинами цієї мережі.

На відміну від 1 глави присвяченої загальним положенням, інші глави закону містять спеціальні норми та правила. Так у 2 главі акцентується увага на застосуванні юридичних вимог відносно повідомлень даних. В ній чітко сформульовані наступні основні правові положення:

1. Визнання юридичної сили повідомлення даних, тобто інформація не може бути позбавлена юридичної сили, дійсності або позовної сили на тій лише підставі, що вона складена у формі повідомлення даних.

2. Якщо законодавство вимагає, щоб інформація була надана лише в письмовій формі, то ця вимога вважається виконаною при наданні повідомлення даних, якщо інформація, що міститься в ньому, доступна для її подальшого виконання.

3. Якщо законодавство вимагає наявності підпису особи, ця вимога вважається виконаною відносно повідомлення даних в наступних випадках:

а) використаний який-небудь спосіб для ідентифікації особи з вказівкою на те, що особа погоджується з інформацією, яка міститься у повідомлених даних;

б) спосіб є надійним і відповідає межі, для якої повідомлення даних було підготовлено або передано з урахуванням всіх обставин, включаючи будь-які відповідні домовленості

4. Якщо законодавство вимагає щоб, інформація надавалась або зберігалась в її оригіналі, то вимога вважається виконаною за допомогою повідомлення даних за наступних обставин:

а) є надійні докази цілісності інформації з моменту, коли вона була вперше підготована в її кінцевій формі у вигляді повідомлення даних або в якому-небудь іншому вигляді. Причому, критерієм оцінки цілісності є збереження інформації в повному і незмінному вигляді, без урахування додавання будь-яких індосаментів та змін, що відбуваються в звичайному процесі передачі, зберіганні та демонстрації. Більше того ступінь надійності оцінюється з урахуванням мети, для якої інформація була підготована при всіх відповідних обставинах.

б) при необхідності пред'явлення інформація може бути продемонстрована особі, якій вона повинна бути передана

5. Допустимість та доказова сила повідомлень даних. Це положення має важливе значення при розглядів судових спорів. За будь яких процесуальних дій ніякі положення норм доказового права не застосовуються, таким чином, щоб заперечувати допустимість повідомлення даних у якості доказів на цій лише підставі, що воно являє собою повідомлення даних або якщо воно є найкращим доказом, який може бути отримано особою, яка його надає, на тій підставі, що воно не пред'явлено в його оригіналі.

Отже інформацію у формі повідомлення даних надається належна доказова сила. Однак при оцінці доказової сили повідомлення даних повинна враховуватись надійність у крайньому разі 3 способів:

спосіб за допомогою якого готувалася, зберігалася або передавалася ще повідомлення даних;

спосіб за допомогою якого забезпечувалась цілісність інформації;

спосіб за допомогою якого ідентифікувалася особа, яка його склала;

6. Це положення зафіксоване у 2 главі типового закону і стосується застосуванню юридичних вимог відносно повідомлення даних, - це зберігання повідомлених даних. Якщо законодавство вимагає збереження певних документів, записів або інформації, ця вимога виконується шляхом збереження повідомлення даних при дотриманні наступних умов:

а) інформація, що міститься у повідомленні даних є доступною для її подальшого використання.

б) повідомлення даних зберігається в тому форматі в якому воно було підготовлено, відправлено або отримане або в такому форматі в якому можна показати, що підготовлена, відправлена або отримана інформація надано точно.

в) зберігається інформація, якщо така існує, яка дозволяє встановити походження та призначення повідомлення даних. А також дату і час його відправлення або отримання.

В 3 главі типового закону відображені правові норми, які регулюють відносини сторін при передачі повідомлень даних в професійній торговельній діяльності. Тут можна виділити наступні правові моменти, що співпадають з процесом укладання та передачею за допомогою електронних засобів договорів.

В контексті укладання контрактів, якщо сторони не домовились про інше оферта та акцепт оферти можуть відбуватися за допомогою повідомлення даних. Контракт не може бути позбавлений дійсності або позовної сили на тій лише підставі, що для цієї мети використовувались повідомлення даних.

Сторони контракту, особа. Яка склала та адресат, визнають повідомлення даних. Волевиявлення або інша заява сторони не можуть бути позбавлено юридичної сили, дійсності або позовної сили на тій лише підставі, що для цього використовувалось повідомлення даних.

Повідомлення даних вважається повідомлення даних особи, що його склала, якщо воно було відправлено самою цією особою або особою яка мала повноваження діяти від імені особи, яка склала повідомлення, або інформаційною системою запрограмованою укладачем або від його імені для функціонування в автоматичному режимі. Адресат має право вважати, що повідомлення даних укладача, і діяти виходячи з цього в 2 випадках:

Якщо ви належним чином застосували процедуру, попередньо узгоджену з укладачем для цієї мети;

Якщо повідомлення даних отримане адресатом, виявилось результатом дій особи, відносини якої з укладачем або іншим представником укладача дали такій особі можливість отримати доступ до способу, що використовується укладачем для ідентифікації повідомлення даних як своїх власних;

У випадку якщо укладач не домовився з адресатом про те, що підтвердження буде в якій-небудь конкретній формі або за допомогою конкретного способу підтвердження може бути досягнуто або за допомогою будь-якого повідомлення з боку адресата, направленого автоматизованим або іншим способом, або за допомогою будь-яких дій адресата, достатніх для того щоб показати укладачу, що повідомлення даних було отримане.

Типовим законом передбачається і такий випадок, коли укладач не вказав, що повідомлення даних обумовлюється отриманням підтвердження і підтвердження не було отримане ним протягом оговореного або узгодженого терміну, або якщо такий термін не був оговорений чи узгоджений. При цьому укладач в розумний строк може направити адресату повідомлення, вказавши в ньому, що підтвердження не отримано, і встановивши розумний термін, протягом якого підтвердження повинно бути отримане. Якщо підтвердження не отримане протягом даного встановленого терміну, укладач може після повідомлення про це адресата, вважати повідомлення даних не відправленим або застосувати інші права які він може мати.

Особлива увага в типовому законі приділяється часу та місцю відправлення та отримання повідомлення даних, від чого залежить настання важливих юридичних наслідків. Наприклад, якщо укладач та адресат не домовились про інше, відправлення повідомлення даних відбувається в момент, коли це повідомлення надходить в інформаційну систему, що знаходиться поза контролем укладача або особи яка відправила повідомлення даних від імені укладача. В аналогічному випадку момент отримання визначається таким чином. Якщо адресат вказав інформаційну систему для отримання таких повідомлень даних, отримання відбувається в момент, коли повідомлення даних надходить у вказану інформаційну систему або якщо повідомлення даних направляється в інформаційну систему адресата, в момент, коли воно отримується адресатом із системи.

Якщо адресат не вказав інформаційної системи, отримання відбувається в момент, коли повідомлення даних надходить в яку-небудь інформаційну систему адресата.

Якщо укладач і адресат не домовились про інше. Повідомлення даних вважається відправленим з місця розташування комерційного підприємства укладача і вважається отриманим у місці знаходження комерційного підприємства адресата. Якщо укладач і адресат мають декілька комерційних підприємств, то відповідним місцем розташування комерційного підприємства вважається місце, яке має безпосереднє відношення до основної угоди. У випадку відсутності основної угоди - це буде місце знаходження основного комерційного підприємства. Якщо укладач або адресат взагалі не мають комерційного підприємства, таким вважається їх місце проживання.

Таким чином в типовому законі звертається увага на законність укладання та дійсність торговельних контрактів, що здійснюються за допомогою передачі повідомлень даних між сторонами, які діють в різних країнах. В ньому також чітко оговорюється процедура відправлення та отримання повідомлення даних, дотримання відповідної атрибутики, необхідності підтвердження отримання даних.

Друга частина типового закону присвячена електронній торгівлі в окремих областях. В ній міститься лише одна глава з двома статтями. В ст.16 регулюються відносини, пов'язані з договорами про перевезення вантажів, які укладаються з використанням повідомлень даних. В цій статті перераховані випадки, коли передача повідомлення даних може успішно заміняти паперові документи. В ст.17 коментується обставини застосування правових норм попередньої статті, що стосується заміни повідомлення даних паперових документів в процесі оформлення та передачі транспортних документів за допомогою електронних засобів.

В типовому законі є посилання на те, що положення даної статті не застосовуються у випадках визначених законодавцями конкретних держав, які приєдналися до даного міжнародного документу.

Таким чином даний закон гарантує єдино образне розуміння прав, обов'язків та відповідальності всіма сторонами угоди укладено за допомогою Інтернету, не дивлячись на те, що вони можуть знаходитися під юрисдикцією різних держав, більш того, держав в яких використовуються різні правові системи.

3. Законотворча діяльність у західних країнах в електронній сфері