суд влада спеціалізований

Сучасна судова система України характеризується роз'єднаністю, різними принципами побудови загальних та спеціалізованих судів, неоднаковими процедурами оскарження рішень судів різних юрисдикцій, наявністю диспропорцій у навантаженні на суддів судів різних рівнів.

Наслідком цього є те, що розгляд судових справ суттєво затягується, судові рішення неодноразово скасовуються з направленням справи на новий судовий розгляд, створюються перешкоди для ухвалення остаточного судового рішення у справі. Це призводить до порушення одного з найважливіших прав людини - права на справедливий розгляд його справи протягом розумного строку, визначеного статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, яка ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року.

Справедливе судочинство та належний захист прав і свобод людини є однією з головних ознак демократичної, правової держави. Конституція України гарантує захист прав і свобод людини і громадянина судом (стаття 55). Основним Законом держави також визначено основні засади правосуддя (розділ VIII). Водночас чинне законодавство про судоустрій і статус суддів не відповідає сучасному стану суспільних відносин і тому потребує докорінних змін.

Характерним для сучасного правосуддя є порушення строків розгляду судових справ, низька якість судових рішень, високий рівень корупції серед суддів.

Причинами цього є, зокрема, недосконалість процесуального законодавства, системи добору суддів і процедури притягнення суддів до відповідальності, неналежні умови їх професійної діяльності.

Про необхідність комплексного і системного реформування судової системи свідчать висновки міжнародних організацій, таких, як, зокрема, Венеціанська комісія «За демократію через право». Особливу увагу слід звернути на рішення Європейського суду з прав людини стосовно порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом, кількість яких щодо України щороку невпинно зростає.

У результаті здійснення судово-правової реформи в Україні запроваджено виконання органами правосуддя трьох судових функцій - розгляд справи по суті, апеляційний та касаційний розгляд. Проте потрібно констатувати, що відповідні ланки судів не виконують покладених на них завдань. Внаслідок цього виявилося, що реформа фактично не призвела до змін по суті, ознаменувалася лише структурними перетвореннями та зміною назв судових інстанцій.

Як засвідчила практика судочинства, вдосконалення лише процесуального законодавства не може повною мірою вирішити окреслені проблеми. Для їх подолання необхідне подальше реформування судоустрою. В основу побудови нової судової системи повинен бути закладений організаційний механізм правильного та ефективного розгляду справ. Причому основний акцент має бути перенесено на забезпечення доступності та наближення правосуддя до простих громадян. Зокрема чимало справ прийнято Європейським судом з прав людини проти України у зв'язку із незабезпеченням доступу до правосуддя (складні судові процедури, які фактично унеможливлюють звернення до суду чи перегляд судових рішень).

Метою даної роботи є наліз місця та організаційно-інституціонального забезпечення діяльності Вищих спеціалізованих судів в системі судоустрою України, а також аналіз правового статусу суддів Вищих спеціалізованих судів.

Виходячи з мети роботи були поставлені наступні завдання:

– визначити місце спеціалізованих судів в судовій системі України;

– охарактеризувати роль спеціалізованих судів в гілці судової влади України;

– проаналізувати систему спеціалізованих судів в Україні;

– визначити повноваження вищих спеціалізованих судів;

– проаналізувати права, обов'язки та відповідальність суддів вищих спеціалізованих судів;

– визначити матеріальне і соціально побутове забезпечення суддів вищих спеціалізованих судів.

Об'єкт дослідження є система вищих спеціалізованих судів України.

Предметом дослідження є організаційно-правові та інституціональні засади функціонування вищих спеціалізованих судів України.

1. Місце спеціалізованих судів в судовій системі України

1.1 Загальнотеоретична сутність та значення судової влади

Судова влада - це реалізовані судом владні повноваження, якими він наділений для вирішення справ, віднесених до його компетенції, в суворій відповідності із установленими процесуальними формами шляхом застосування як процесуального, так і матеріального закону.

Відмінність судової влади від інших гілок влади:

– ідеологічною, теоретичною і юридичною передумовою здійснення судової влади повинно бути визнання необхідності такого державного устрою, який би зводив до мінімуму небезпеку тиранії і сваволі. При цьому потрібно мати на увазі наступне. Спрощеним ідеалом подібного устрою влади вважався такий, при якому легітимний законодавець, відображаючи волю більшості народів, приймає закони, виконавча влада точно і неухильно проводить їх у життя, а суди вирішують конфлікти, суворо дотримуючись приписів законодавця;

– автономне функціонування судової влади. Це означає, що реалізація забезпечувальних функцій (матеріально-технічної, кадрової, інформаційно-аналітичної та інших) повинна здійснюватися під керівництвом вищих органів судової влади і не залежати від довільних рішень іншої влади. У той же час «автономність» судової влади може бути тільки відносною, оскільки вона не існує изольовано від іншої влади. Коло конфліктів, що вирішуються судом, окреслюється законом (тобто рішеннями законодавчої влади), реалізація загальнообов'язкової сили судових рішень вимагає в значному числі випадків певних дій органів виконавчої влади;

– особливість судової влади - здійснення своїх повноважень у суворо регламентованій законом процесуальній формі;

– особливе значення при здійсненні судової влади має внутрішнє переконання суддів, до якого вони прийшли в ході судового процесу, при вивченні і оцінці доказів, представлених сторонами, а в деяких правових системах - добутих і самим судом;

– особливість судової влади як незалежної гілки влади припускає наявність суддівського самоврядування - створення спеціальних органів для вирішення кадрових, дисциплінарних і інших питань членів суддівського корпусу.

Таким чином, основне призначення судової влади - охорона членів суспільства від будь-якої сваволі громадян і від неправильних дій самої держави, її органів, посадових осіб. Без здійснення подібної діяльності держава не може вважатися правовою [1].

Ознаки судової влади:

– народовладдя. Воно забезпечує відповідні форми і методи організації повновладдя народу в специфічній сфері його здійснення та включає суспільні відносини, які мають особливу, підвищену цінність для держави. Це виражається в створенні механізму реалізації прав громадянського суспільства і кожної окремої особи, захисту від зазіхань на встановлений в державі правопорядок, утвердження соціальної справедливості. Саме зазіхання на них служить підставою застосування судової влади;

– організаційна ознака судової влади, оскільки за її допомогою забезпечується соціальне управління в особливому середовищі: щодо здійснення правосуддя, а також щодо забезпечення конституційного і судового контролю в державному управлінні. Саме в такій якості судова влада являє собою необхідний фактор соціальної діяльності, цивілізовані засоби соціально-правового регулювання у сфері налагодження погодженого поводження суб'єктів у рамках законності;

– судова влада має універсальний характер, оскільки функціонує скрізь, де є людські колективи, чия діяльність урегульована законом. Для виконання й застосування закону потрібні не тільки організуючі й координуючі, але і контролюючі дії держави;

– за своїм суб'єктивним складом судова влада характеризується високим професіоналізмом посадових осіб, які її здійснюють. Це забезпечується за рахунок особливих освітньо-кваліфік.ацій-них вимог до фахівця з погляду оцінки державою можливості для нього займати певну судову посаду [12].

Принципи визначають основні напрямки формування та реалізації судової влади. Значну частину принципів організації і функціонування судової влади закріплено в Конституції України. До них належать: 1) незалежність суддів і підпорядкування їх тільки закону; 2) незмінюваність суддів; 3) недоторканність суддів; 4) вільний доступ до суду; 5) принцип відповідальності держави за судову помилку; 6) законність; 7) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 8) колегіальність при розгляді Справ судом і винятки із цього правила; 9) гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 10) забезпечення обвинувачуваному права на захист; 11) змагальність сторін; 12) забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом; 13) підтримання державного обвинувачення в суді прокурором; 14) забезпечення доведеності вини; 15) обов'язковість рішень суду.

До функцій судової влади належать правосуддя і контроль. Функція правосуддя - визначальна, оскільки органи судової влади переважно розглядають по суті всі правові конфлікти.

Правосуддя - одна з форм державного управління, засіб виконання державою внутрішньої функції охорони правопорядку, власності, прав і свобод громадян шляхом вирішення спеціальним органом державної влади - судом - цивільних і кримінальних справ. Поняття правосуддя повинно інтерпретуватися в єдності із судовою владою. Формула «правосуддя здійснюється тільки судом» є точною, проте сама по собі вона не розкриває змісту та сфери правосуддя взагалі й щодо цивільних справ, зокрема.

Виходячи з єдності судової влади і правосуддя, слід зазначити, що правосуддя - це форма реалізації судової влади. Судова влада, як влада державна, крім як у правосудді втілюватися не може і не повинна. Сутність правосуддя, насамперед, полягає в тому, що в ньому втілюється виключність судової влади в державі. Тому зрозуміло, чому демократичні зміни в політичній, економічній, соціальній сферах суспільства нерозривно пов'язані із судово-правовою реформою і послідовним здійсненням виключності судової влади.

Крім виключності, у правосудді повинна втілюватися і повнота судової влади. Вона виражається в тому, що в правовій державі правосуддя повинне бути доступним, інакше кажучи, всі громадяни повинні мати рівні можливості використати судовий захист своїх прав і охоронюваних законом інтересів. Повнота судової влади знайшла своє закріплення в Конституції України, яка проголосила право громадян на судовий захист серед основних прав громадянина, що відповідає міжнародно-правовим стандартам.

Характеристика правосуддя як форми реалізації судової влади з її виключністю і повнотою вимагає визначення не тільки функціональної, але й предметної ознаки судової влади. Це втілюється в певному напрямку функціонування правосуддя, що сприяє шляхом вирішення юридичних справ судовому здійсненню прав і свобод особи в суспільстві, реалізації законності й справедливості в державі [5].

Соціальна функція здійснення правосуддя по цивільних справах повинна зводитися тільки до вирішення справ, інші функції на суди покладатися не повинні. Судова влада не зводиться тільки до правосуддя, їй властиві і інші соціально значущі функції. Функція контролю своїм призначенням має здійснення конституційного і судового контролю за законністю та обґрунтованістю рішень і дій державних органів і посадових осіб. Судова влада в Україні за своїм якісним розвитком наприкінці сторіччя помітно відстала від судової влади цивілізованих країн. Цією обставиною і була викликана розробка цілої концепції реформування цього виду влади, що передбачає: забезпечення доступного та справедливого судочинства, прозорості в діяльності судів, оптимізації системи судів загальної юрисдикції; посилення гарантій незалежності суддів; якісне підвищення професійного рівня суддівського корпусу; підвищення статусу суддів у суспільстві; істотне поліпшення умов професійної діяльності суддів; радикальне поліпшення стану виконання судових рішень; створення можливостей для розвитку альтернативних (позасудових) способів розв'язання спорів.

1.2 Проблема визначення ролі спеціалізованих судів в гілці судової влади України

Проблема необхідності реформування судової системи України назрівала і обговорювалася давно, однак саме 2010 рік приніс ряд змін, котрі зумовили прийняття Закону. Першим знаком, що масштабні реформи системи судоустрою не минути, стало Рішення Конституційного суду України (далі - КСУ) від 11 березня 2010 року №8-рп/2010 у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення термінів «найвищий судовий орган», «вищий судовий орган», «касаційне оскарження», які містяться у статтях 125, 129 Конституції України. У цьому рішенні КСУ вказав, що можливе лише одне касаційне оскарження судового рішення, а конституційний статус Верховного суду України (далі - ВСУ) не передбачає наділення його законодавцем повноваженнями суду касаційної інстанції щодо рішень вищих спеціалізованих судів, які реалізують повноваження касаційної інстанції. Вважаємо, що саме це резонансне рішення КСУ стало каталізатором судової реформи.

Паралельно ми могли спостерігати збільшення ролі і авторитету Вищої Ради Юстиції (далі - ВРЮ), яка постала в іншому образі. ВРЮ почала ретельно і безупинно працювати. Дисциплінарні провадження проти суддів, які лежали роками, розглядаються одне за одним. У результаті ВРЮ постала в ролі безжалісного судді над суддями.

Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо недопустимості зловживань правом на оскарження» від 13 травня 2010 року №2181-VI тільки укріпив статус ВРЮ. Позитивним моментом є те, що цей закон прямо передбачив можливість оскарження рішень ВРЮ до адміністративного суду. Водночас закон вніс зміни до Кодексу України про адміністративне судочинство (далі - КАСУ), згідно з якими справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України і ВРЮ підсудні Вищому адміністративному суду України (далі - ВАСУ) як суду першої інстанції. Таким чином, ВАСУ буде першою і єдиною інстанцією, що розглядатиме відповідні справи. Крім того, вказаний вище закон вніс зміни, якими унеможливив забезпечення позову шляхом зупинення дії актів Верховної Ради, Президента і ВРЮ в порядку забезпечення позову. Вважаємо, що не є виправданим позбавлення сторін права на оскарження рішень ВАСУ і забезпечення позову у відповідних справах [9].

Таким чином, до прийняття Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ми підійшли вже з «дієздатною і підсиленою» ВРЮ і з «обмежено дієздатним і слабким» ВСУ. Закон тільки посилив відповідні тенденції. Перш за все хотілося би звернути увагу на структуру Закону. Основну частину Закону складає власне Закон України «Про судоустрій і статус суддів», у якому відтепер урегульовано правовідносини, що раніше регулювалися одразу кількома законодавчими актами, які втратили чинність з дня опублікування Законів України «Про статус суддів», «Про судоустрій України», «Про порядок обрання на посаду та звільнення з посади професійного судді Верховною Радою України».

У прикінцевих положеннях Закону містяться суттєві зміни до процесуального законодавства, більшість з яких не має безпосереднього зв'язку із самим Законом. Відповідні зміни не вирішують усіх проблем судового процесу, а деякі навіть ставлять більше запитань, аніж дають відповідей. Нижче виділяються і аналізуються основні зміни, які приніс Закон.

Необхідно зауважити, що сучасний стан нормативно-правової бази у даній сфері правового регулювання характеризується наявністю єдиного так би мовити напівкодифікованого акту - Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Також у цій сфері правового регулювання діють Кодекс адміністративного судочинства України, Кримінально-процесуальний кодекс України, Цивільний процесуальний кодекс України, Господарський процесуальний кодекс України, Кодекс України про адміністративні правопорушення, Бюджетний кодекс України, Кримінальний кодекс України, Регламент Верховної Ради України, Закони України «Про Вищу раду юстиції», «Про комітети Верховної Ради України» та ін.

2. Система та повноваження вищих спеціалізованих судів

2.1 Характеристика системи спеціалізованих судів в Україні

Система судів загальної юрисдикції відповідно до Конституції України будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності.

Систему судів загальної юрисдикції складають:

– місцеві суди;

– апеляційні суди;

– вищі спеціалізовані суди;

– Верховний Суд України.

Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України. Вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі спеціалізовані суди.

У системі судів загальної юрисдикції діють вищі спеціалізовані суди як суди касаційної інстанції з розгляду цивільних і кримінальних, господарських, адміністративних справ.

Вищими спеціалізованими судами є: Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України.

До складу вищого спеціалізованого суду входять судді, обрані на посаду судді безстроково, з числа яких призначаються голова суду та його заступники. У вищому спеціалізованому суді, кількість суддів у якому перевищує сорок п'ять, може бути призначено не більше трьох заступників голови суду [17].

У вищому спеціалізованому суді утворюються палати з розгляду окремих категорій справ у межах відповідної судової юрисдикції. Судову палату очолює секретар судової палати, який призначається з числа суддів цього суду. Рішення про утворення судової палати, її склад, а також про призначення секретаря судової палати приймаються зборами суддів вищого спеціалізованого суду за пропозицією голови суду. Секретар судової палати організовує роботу відповідної палати, контролює здійснення аналізу та узагальнення судової практики у справах, віднесених до компетенції палати, інформує збори суддів вищого спеціалізованого суду про діяльність судової палати.

У вищому спеціалізованому суді діє пленум вищого спеціалізованого суду для вирішення питань, визначених Законом України «Про судоустрій та статус суддів» (далі - Закон). Склад і порядок діяльності пленуму вищого спеціалізованого суду визначаються Законом.

При вищому спеціалізованому суді утворюється Науково-консультативна рада, статус якої визначається Законом.

Вищий спеціалізований суд має офіційний друкований орган та може бути співзасновником інших друкованих видань.

Положення статті 31 проекту щодо видів і складу вищих спеціалізованих судів викликають такі зауваження. Аналізуючи законодавство щодо діяльності суддів в Україні, а особливо статтю 31 «Про судоустрій і статус суддів» в Україні фактично запроваджується повна (суцільна) спеціалізація судів усіх рівнів, а отже, реалізується підхід, за яким усі суди в Україні є спеціалізованими.

Однак такий підхід до реалізації принципу спеціалізації системи судів загальної юрисдикції не ґрунтується на конституційних приписах. Системний аналіз положень Конституції України засвідчує, що спеціалізація судів є одним із принципів побудови системи судів загальної юрисдикції, однак при цьому не поширюється на всі види судочинства. Це означає, що спеціалізовані суди входять до єдиної системи судів загальної юрисдикції, проте не означає і не може означати, що ця система складається виключно зі спеціалізованих судів, тобто є системою спеціалізованих судів.

З огляду на положення Основного Закону в Україні мають функціонувати як загальні, так і спеціалізовані суди. Саме загальні суди, які в будь-якій державі становлять основу судової системи, повинні забезпечувати розгляд переважної кількості судових справ. Ідея створення спеціалізованих судів полягає у необхідності забезпечення розгляду конкретних вузьких специфічних категорій спорів суддями, що мають відповідну професійну підготовку.

Зазначене підтверджується, зокрема, положеннями частини четвертої статті 127 Основного Закону України, яка передбачає для суддів спеціалізованих судів обов'язкову наявність фахової підготовки з питань юрисдикції цих судів, можливість здійснення ними правосуддя лише у складі колегій суддів, що, до речі, не знайшло свого відображення у Законі.

Слід наголосити, що відповідність існуючої системи судів загальної юрисдикції (за якою місцевими загальними судами як судами першої інстанції, апеляційними судами, утвореними за принципом територіальності відповідно до установленого Конституцією України адміністративно-територіального устрою, як судами апеляційної інстанції, та Верховним Судом України як судом касаційної інстанції здійснюється розгляд цивільних, кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення) визначеній Конституцією України системі побудови судів неодноразово підтверджувалася у рішеннях Конституційного Суду України, зокрема, від 11 грудня 2003 року (справа про Касаційний суд України) та від 11 березня 2010 року [9].

Натомість запропоноване у Законі визначення всіх судів в Україні як спеціалізованих не має жодного правового, економічного, наукового обґрунтування, має штучний характер та призведе до руйнації системи судів загальної юрисдикції як єдиної системи судів, зниження рівня судового захисту гарантованих Конституцією України прав та свобод людини і громадянина. Про штучність і надуманість запропонованого Законом підходу до визначення спеціалізації судів свідчать його положення, що визначають спеціалізацією розгляд судами в межах однієї юрисдикції цивільних та кримінальних справ, які через правову природу, різні засади здійснення судочинства в кримінальному та цивільному процесі суттєво відрізняються. Водночас Законом навіть не передбачається обов'язковість утворення окремих палат з розгляду цивільних та кримінальних справ у судах апеляційної інстанції.

Ще більші застереження щодо відповідності Конституції України та юридичної обґрунтованості викликає ідея створити новий вищий спеціалізований суд - Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

По-перше, цей суд за своєю суттю не є спеціалізованим, оскільки він буде «спеціалізуватися» на розгляді не однієї, а кількох різних за своєю природою категорій судових справ. Сферою його діяльності буде щонайменше дві юрисдикції - цивільна та кримінальна. Про штучність і надуманість такого «судового утворення» свідчить навіть його назва, яка кардинально відрізняється від назв інших вищих спеціалізованих судів - Вищого адміністративного суду України та Вищого господарського суду України.

По-друге, такий суд є тим же Касаційним судом України, функціонування якого було передбачено чинним Законом України «Про судоустрій України» (глава 6) і утворення якого Конституційний Суд України визнав неконституційним.

2.2 Повноваження вищих спеціалізованих судів

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» визначає низку повноважень вищих спеціалізованих судів, виходячи з їх особливого статусу та організаційного й інституційного забезпечення. Так, відповідно до зазначеного вище закону вищий спеціалізований суд:

– розглядає справи відповідної судової юрисдикції в касаційному порядку згідно з процесуальним законом;

– у випадках, передбачених процесуальним законом, розглядає справи відповідної судової юрисдикції як суд першої або апеляційної інстанції;

– аналізує судову статистику, вивчає та узагальнює судову практику;

– надає методичну допомогу судам нижчого рівня з метою однакового застосування норм Конституції та законів України у судовій практиці на основі її узагальнення та аналізу судової статистики; дає спеціалізованим судам нижчого рівня рекомендаційні роз'яснення з питань застосування законодавства щодо вирішення справ відповідної судової юрисдикції;

– здійснює інші повноваження, визначені законом.

Суддя вищого спеціалізованого суду здійснює судочинство в порядку, встановленому процесуальним законом, а також інші повноваження, визначені законом [17].

Голова вищого спеціалізованого суду:

– представляє відповідні спеціалізовані суди як орган державної влади у зносинах з іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами, а також із судовими органами інших держав та міжнародними організаціями;

– визначає адміністративні повноваження заступників голови вищого спеціалізованого суду;

– контролює ефективність діяльності апарату суду, вносить Голові Державної судової адміністрації України подання про призначення на посаду керівника апарату суду, заступника керівника апарату суду та про звільнення їх з посад, а також про застосування до керівника апарату суду, його заступника заохочення або накладення дисциплінарного стягнення відповідно до законодавства;

– видає на підставі акта про обрання на посаду судді чи звільнення судді з посади відповідний наказ;

– повідомляє Вищу кваліфікаційну комісію суддів України про наявність вакантних посад у вищому спеціалізованому суді в десятиденний строк з дня їх утворення;

– вносить відповідно до цього Закону пропозиції щодо утворення відповідних місцевих та апеляційних судів, зміни їх територіальної юрисдикції, а також щодо кількості суддів у них;

– скликає пленум вищого спеціалізованого суду; вносить на розгляд пленуму подання про призначення на посаду секретаря пленуму; виносить на розгляд пленуму питання та головує на його засіданнях;

– інформує пленум вищого спеціалізованого суду про стан правосуддя у відповідній судовій юрисдикції та практику вирішення окремих категорій справ;

– забезпечує виконання рішень зборів суддів вищого спеціалізованого суду;

– контролює ведення та аналіз судової статистики, організовує вивчення та узагальнення судової практики, дбає про інформаційно-аналітичне забезпечення суддів з метою підвищення якості судочинства;

– забезпечує виконання вимог щодо підвищення кваліфікації суддів вищого спеціалізованого суду;

– здійснює інші повноваження, визначені законом.

Голова вищого спеціалізованого суду з питань, що належать до його адміністративних повноважень, видає накази і розпорядження.

У разі відсутності голови вищого спеціалізованого суду його адміністративні повноваження здійснює один із заступників голови суду за визначенням голови суду, за відсутності такого визначення - заступник голови суду, який має більший стаж роботи на посаді судді, а в разі відсутності заступника голови суду - суддя цього суду, який має більший стаж роботи на посаді судді [6].

Заступники голови вищого спеціалізованого суду здійснюють адміністративні повноваження, визначені головою суду.

Пленум вищого спеціалізованого суду діє у складі всіх суддів вищого спеціалізованого суду для вирішення питань, пов'язаних із забезпеченням єдності судової практики у справах відповідної судової юрисдикції, та інших питань, віднесених до його повноважень Законом.

Пленум вищого спеціалізованого суду:

– призначає за поданням голови вищого спеціалізованого суду з числа суддів вищого спеціалізованого суду та звільняє з посади секретаря пленуму вищого спеціалізованого суду;

– узагальнює з метою забезпечення однакового застосування норм права при вирішенні справ відповідної судової юрисдикції практику застосування матеріального і процесуального закону;

– заслуховує інформацію про стан правосуддя у відповідній судовій юрисдикції та практику вирішення окремих категорій справ;

– приймає рішення про звернення до Верховного Суду України про направлення конституційного подання щодо конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим та щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України [4];

– затверджує Регламент пленуму вищого спеціалізованого суду;

– за результатами узагальнення судової практики дає роз'яснення рекомендаційного характеру з питань застосування спеціалізованими судами законодавства при вирішенні справ відповідної судової юрисдикції;

– затверджує положення про Науково-консультативну раду вищого спеціалізованого суду та визначає її персональний склад;

– визначає персональний склад редакційної колегії друкованого органу вищого спеціалізованого суду;

– розглядає та вирішує інші питання, віднесені законом до його повноважень.

Пленум вищого спеціалізованого суду скликається головою вищого спеціалізованого суду в разі потреби або на вимогу не менш як п'ятої частини від складу суддів вищого спеціалізованого суду, але не рідше двох разів на рік. Про день і час скликання пленуму його учасники повідомляються не пізніш як за десять днів до засідання. У цей же строк надсилаються матеріали щодо питань, які виносяться на розгляд пленуму.

Засідання пленуму вищого спеціалізованого суду є повноважним за умови присутності на ньому не менше двох третин від складу пленуму.

На засідання пленуму можуть бути запрошені судді судів відповідної спеціалізації, представники органів державної влади, наукових установ, громадських організацій, засобів масової інформації та інші особи.

3. Правовий статус суддів вищих спеціалізованих судів

3.1 Загальні положення статусу судді

Правовий статус суддів - це сукупність їх прав та обов'язків, закріплених та гарантованих законом. Правосуддя в Україні здійснюють професійні судді, а в окремих випадках передбачених законом присяжні та народні засідателі. Однак розгляд справ в апеляційному та касаційному порядку здійснюють лише професійні судді, які є носіями судової влади в Україні.

Характеризуючи статус суддів слід враховувати встановлене Законом «Про судоустрій та статус суддів» положення про єдність статусу для всіх суддів України незалежно від того, в якому суді вони працюють. Єдність статусу суддів забезпечується: єдиними в цілому вимогами до кандидатів на посаду судді; порядком наділення суддів повноваженнями; сукупністю прав та обов'язків суддів; незалежністю суддів і недопущення втручання у їх діяльність; незмінюваністю суддів та їх недоторканністю; засобами правового, соціального, матеріального забезпечення суддів; недопущенням зайняття інших оплачуваних посад, за винятком випадків, передбачених законом. Однак законом допускається відмінність в обсягу повноважень суддів залежно від віднесення суду до конкретної судової ланки чи до певної судової інстанції, а також від місця конкретного суду в судовій системі України (наприклад судді Конституційного Суду України, судді Верховного Суду України та судді вищих спеціалізованих судів).

Особливою характеристикою статусу суддів є їх незалежність. Так, суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. Суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права. Втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя забороняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом. Суддя не зобов'язаний давати жодних пояснень щодо суті справ, які перебувають у його провадженні, крім випадків, установлених законом.

Суддя має право звернутися з повідомленням про загрозу його незалежності до Ради суддів України, яка зобов'язана невідкладно перевірити і розглянути таке звернення за участю судді та вжити необхідних заходів для усунення загрози [18].

Незалежність судді забезпечується:

– особливим порядком його призначення, обрання, притягнення до відповідальності та звільнення;

– недоторканністю та імунітетом судді;

– незмінюваністю судді;

– порядком здійснення судочинства, визначеним процесуальним законом, таємницею ухвалення судового рішення;

– забороною втручання у здійснення правосуддя;

– відповідальністю за неповагу до суду чи судді;

– окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, установленим законом;

– належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді;

– функціонуванням органів суддівського самоврядування;

– визначеними законом засобами забезпечення особистої безпеки судді, членів його сім'ї, майна, а також іншими засобами їх правового захисту;

– правом судді на відставку.

При здійсненні правосуддя суддя не залежить від органів законодавчої та виконавчої влади, посадових осіб, органів місцевого самоврядування, політичних партій, громадських організацій; від думки і позиції сторін у цивільних і господарських справах, висновків органів дізнання і досудового слідства та прокурора у кримінальних справах, а також від вищестоящих судів. Незалежність суддів гарантується і в самому суді при розгляді конкретних справ. Не процесуальний вплив на думку судді з боку інших судів та керівників суду є неприпустимим.

Особливий порядок призначення і обрання суддів полягає у тому, що перше призначення на посаду професійного судді суду загальної юрисдикції строком на п'ять років здійснює Президент України на підставі рекомендації відповідної кваліфікаційної комісії суддів і за поданням Вищої Ради юстиції. Інші судді судів загальної юрисдикції обираються Верховною Радою України на підставі рекомендацій Вищої кваліфікаційної комісії суддів України за поданням Голови Верховного Суду. А судді спеціалізованих судів - голови вищого спеціалізованого суду.

Закон чітко визначив підстави припинення повноважень судді, а звільнення судді з посади можливе лише тим органом, який його призначив, отже:

– закінчення строку, на який його обрано;

– досягнення суддею 65 - річного віку;

– неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я;

– порушення суддею вимог щодо несумісності;

– порушення суддею присяги;

– набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;

– припинення його громадянства;

– визнання його безвісно відсутнім або оголошення його померлим;

– подання суддею заяви про відставку або звільнення його за власним бажанням;

– у разі смерті судді.

Гарантією незалежності є й те, що за суддею який перебуває у відставці зберігається звання судді і такі самі гарантії недоторканності та соціального захисту, як до виходу у відставку [1].

Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи, а також фізичні і юридичні особи та їх об'єднання зобов'язані поважати незалежність судді і не посягати на неї.

При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності судді.

Також, особливою рисою статусу судді є задеклоравна в законі його недоторканність. Зокрема, стаття 48 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» визначає, що суддя є недоторканним. Суддя не може бути без згоди Верховної Ради України затриманий чи заарештований до винесення судом обвинувального вироку. Суддя, затриманий за підозрою у вчиненні діяння, за яке встановлена кримінальна чи адміністративна відповідальність, повинен бути негайно звільнений після з'ясування його особи. Суддя не може бути підданий приводу чи примусово доставлений до будь-якого органу чи установи, крім суду.

Кримінальна справа щодо судді може бути порушена лише Генеральним прокурором України або його заступником. Відсторонення судді від посади у зв'язку з притягненням до кримінальної відповідальності здійснюється Вищою кваліфікаційною комісією суддів України на підставі вмотивованої постанови Генерального прокурора України.

Проникнення в житло або інше володіння судді чи його службове приміщення, особистий чи службовий транспорт, проведення там огляду, обшуку чи виїмки, прослуховування його телефонних розмов, особистий обшук судді, а так само огляд, виїмка його кореспонденції, речей і документів можуть провадитися лише за судовим рішенням.

Підсудність справи щодо обвинувачення судді у вчиненні злочину визначається Головою Верховного Суду України. Справа не може розглядатися тим судом, у якому обвинувачений обіймає чи обіймав посаду судді. За шкоду, завдану судом, відповідає держава на підставах та в порядку, встановлених законом.

Відповідно до встановлених принципів та задекларованих в Конституції України основних засад здійснення правосуддя законодавець визначив, що суддею є громадянин України, який відповідно до Конституції України та цього Закону призначений чи обраний суддею, займає штатну суддівську посаду в одному з судів України і здійснює правосуддя на професійній основі. Судді в Україні мають єдиний статус незалежно від місця суду в системі судів загальної юрисдикції чи адміністративної посади, яку суддя обіймає в суді.

Принцип незмінності складу суду з поміж іншого знаходить своє відображення в нормі Закону України «Про судоустрій та статус суддів», в якій зазначається, що судді, який обіймає посаду безстроково, гарантується перебування на посаді до досягнення ним шістдесяти п'яти років, за винятком випадків звільнення судді з посади або відставки судді відповідно до цього Закону. Суддю не може бути переведено до іншого суду без його згоди.

Якщо посаду судді розглядати в інституціональному та організаційно-правовому аспектах, то за своєю сутністю суддя є державним службовцем. Через це ст. 53 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» містить низку вимог щодо несумісності. Зокрема, перебування на посаді судді несумісне із зайняттям посади в будь-якому іншому органі державної влади, органі місцевого самоврядування та з представницьким мандатом. Суддя не має права поєднувати свою діяльність з підприємницькою або адвокатською діяльністю, будь-якою іншою оплачуваною роботою (крім викладацької, наукової і творчої діяльності), а також входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку [7].

Суддя не може належати до політичної партії чи професійної спілки, виявляти прихильність до них, брати участь у політичних акціях, мітингах, страйках.

Суддю за його заявою може бути відряджено для роботи у Вищій раді юстиції, Вищій кваліфікаційній комісії суддів України, Національній школі суддів України зі збереженням заробітку за основним місцем роботи.

3.2 Права, обов'язки та відповідальність суддів вищих спеціалізованих судів

Права судді, пов'язані зі здійсненням правосуддя, визначаються Конституцією України, процесуальним та іншими законами. Суддя вищого спеціалізованого суду має право брати участь у суддівському самоврядуванні для вирішення питань внутрішньої діяльності суду в порядку, встановленому законом. Судді вищих спеціалізованих судів можуть утворювати об'єднання та брати участь у них з метою захисту своїх прав та інтересів, підвищення професійного рівня.

Суддя вищого спеціалізованого суду має право вдосконалювати свій професійний рівень та проходити з цією метою відповідну підготовку.

Суддя вищого спеціалізованого суду зобов'язаний:

– своєчасно, справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства;

– дотримуватися правил суддівської етики;

– виявляти повагу до учасників процесу;

– додержуватися присяги судді;

– не розголошувати відомості, які становлять таємницю, що охороняється законом, в тому числі і таємницю нарадчої кімнати і закритого судового засідання;

– дотримуватися вимог щодо несумісності;

– подавати щорічно не пізніше 1 травня до Державної судової адміністрації України для оприлюднення на офіційному веб-сайті судової влади, ведення якого забезпечує Державна судова адміністрація України, копію декларації про майновий стан і доходи (податкової декларації), поданої до органу державної податкової служби за своєю податковою адресою.

Декларація про майновий стан і доходи (податкова декларація) повинна містити відомості про доходи, цінні папери, нерухоме, цінне рухоме майно, вклади у банках, фінансові зобов'язання та про видатки судді, якщо разові видатки перевищують розмір його місячного заробітку. У додатку до податкової декларації вказуються зазначені відомості і стосовно членів його сім'ї та осіб, з якими він спільно проживає або пов'язаний спільним побутом.

Суддя вищого спеціалізованого суду, який обіймає посаду судді безстроково, проходить двотижневу підготовку у Національній школі суддів України не менше, ніж раз на три роки. Суддя вищого спеціалізованого суду до виходу у відставку або на пенсію може бути нагороджений державними нагородами, а також будь-якими іншими нагородами, відзнаками, грамотами органів державної влади та органів місцевого самоврядування, окрім тих державних, або будь яких інших нагород, відзнак, грамот, пов'язаних зі здійсненням ним правосуддя [9].

Суддю вищого спеціалізованого суду може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності у порядку дисциплінарного провадження з таких підстав:

– істотні порушення норм процесуального права при здійсненні правосуддя, пов'язані, зокрема, з відмовою у доступі особи до правосуддя з підстав, не передбачених законом, порушення вимог щодо розподілу та реєстрації справ у суді, правил підсудності чи підвідомчості, необґрунтоване вжиття заходів забезпечення позову;

– невжиття суддею заходів щодо розгляду заяви, скарги чи справи протягом строку, встановленого законом;

– порушення вимог щодо неупередженого розгляду справи, зокрема порушення правил щодо відводу (самовідводу);

– систематичне або грубе одноразове порушення правил суддівської етики, що підриває авторитет правосуддя;

– розголошення таємниці, що охороняється законом, в тому числі таємниці нарадчої кімнати або таємниці, яка стала відомою судді під час розгляду справи у закритому судовому засіданні;

– неподання або несвоєчасне подання для оприлюднення декларації про майновий стан і доходи (податкової декларації), зазначення в ній завідомо неправдивих відомостей.

Скасування або зміна судового рішення не тягне за собою дисциплінарної відповідальності судді, який брав участь у його ухваленні, крім випадків, коли порушення допущено внаслідок умисного порушення норм права чи неналежного ставлення до службових обов'язків.

Разом, з тим Закон України «Про судоустрій та статус суддів» передбачає окреме дисциплінарне провадження щодо судді. Дисциплінарне провадження - це процедура розгляду органом, визначеним законом, звернення, в якому містяться відомості про порушення суддею вимог щодо його статусу, посадових обов'язків чи присяги судді.

Дисциплінарне провадження щодо судді здійснюють:

– Вища кваліфікаційна комісія суддів України - щодо суддів місцевих та апеляційних судів;

– Вища рада юстиції - щодо суддів вищих спеціалізованих судів та суддів Верховного Суду України.

Дисциплінарне провадження щодо судді передбачає здійснення перевірки даних про наявність підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, відкриття дисциплінарної справи, її розгляд і прийняття рішення органом, що здійснює дисциплінарне провадження. Перевірка даних про наявність підстав для відкриття дисциплінарної справи та притягнення судді місцевого чи апеляційного суду до дисциплінарної відповідальності здійснюється членом Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у порядку, встановленому Законом [17].

Під час здійснення перевірки член Вищої кваліфікаційної комісії суддів України має право ознайомлюватися з матеріалами судових справ, робити з них копії, опитувати суддів та інших осіб, яким відомі обставини вчинення діяння, що має ознаки дисциплінарного проступку, отримувати за письмовим запитом від органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, керівників підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, громадян та їх об'єднань необхідну для проведення перевірки інформацію.

Член Вищої кваліфікаційної комісії суддів України за результатами перевірки складає висновок з викладенням фактів та обставин, виявлених у ході перевірки, та пропозицією про відкриття чи відмову у відкритті дисциплінарної справи. Висновок члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та зібрані у процесі перевірки матеріали передаються на розгляд Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Питання про відкриття дисциплінарної справи чи відмову в її відкритті вирішує Вища кваліфікаційна комісія суддів України.

Розгляд дисциплінарної справи відбувається на засіданні Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, на яке запрошуються особа, за зверненням якої відкрито справу, суддя, стосовно якого відкрито справу, а в разі необхідності й інші заінтересовані особи [9].

Розгляд дисциплінарної справи стосовно судді відбувається на засадах змагальності. На засіданні Вищої кваліфікаційної комісії суддів України заслуховуються повідомлення члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, який здійснював перевірку, про результати перевірки, пояснення судді, стосовно якого розглядається справа, та/або його представника, а також інших заінтересованих осіб.

Вища кваліфікаційна комісія суддів України обговорює результати розгляду дисциплінарної справи за відсутності судді, стосовно якого розглядалася справа, і запрошених осіб. Рішення у дисциплінарній справі приймається Вищою кваліфікаційною комісією суддів України більшістю від загального складу Комісії.

При обранні дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

До суддів може застосовуватися дисциплінарне стягнення у виді догани. Суддя місцевого чи апеляційного суду може оскаржити рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про притягнення його до дисциплінарної відповідальності до Вищої ради юстиції або Вищого адміністративного суду України не пізніше одного місяця з дня вручення йому чи отримання поштою копії рішення.

3.3 Матеріальне і соціально побутове забезпечення суддів вищих спеціалізованих судів

Судді в силу свого особливого статусу мають й певні, цілком закономірні, особливості їх матеріального та соціально-побутового забезпечення.

Зокрема, заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. Розміри посадових окладів суддів встановлюються Кабінетом Міністрів України. Грошове утримання судді військового суду складається з посадового окладу, окладу за військове звання, доплат за кваліфікаційний клас судді та за вислугу років військовослужбовця. Суддям виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: при стажі роботи понад 3 роки - 10 відсотків, понад 5 років - 15, понад 10 років - 20, понад 15 років - 25, понад 20 років - 30, понад 25 років - 40 відсотків від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи.

Крім цього, суддям надається щорічна відпустка тривалістю 30 робочих днів з наданням додаткового посадового окладу. Суддям, які мають стаж роботи понад 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 15 календарних днів. Для суддів судів загальної юрисдикції до стажу роботи, що дає право на одержання надбавки до посадового окладу за вислугу років та додаткової відпустки, крім часу роботи на посадах суддів, зараховується час роботи на посадах слідчих, прокурорських працівників, а також інших працівників, яким законом передбачені такі ж пільги. Не пізніш як через шість місяців після обрання суддя вищого спеціалізованого суду, який потребує поліпшення житлових умов, забезпечується благоустроєним житлом у вигляді окремої квартири чи будинку або службовим житлом за місцем знаходження суду. Судді військових судів забезпечуються таким же житлом і в ті ж строки за рахунок Міністерства оборони України.

У разі незабезпечення судді благоустроєним житлом у зазначені строки суд за рахунок державного бюджету може придбати квартиру або будинок за ринковими цінами і передати їх у користування судді. Порядок фінансування судів для цієї мети, а також порядок розрахунків з державним бюджетом органу державної виконавчої влади, який своєчасно не надав судді житло, визначається Кабінетом Міністрів України. Суддя має право на додаткову жилу площу відповідно до вимог статті 49 Житлового кодексу України. Суддя також має право на позачергове влаштування дітей у дошкільні заклади і позачергове встановлення квартирного телефону, безплатне користування на території України всіма видами транспорту міського, приміського і місцевого сполучення (крім таксі), а також встановлення квартирної охоронної сигналізації і користування нею за рахунок державного бюджету. Безплатне користування на території України всіма видами транспорту міського, приміського і місцевого сполучення (крім таксі) надаються [7]:

– суддям за вищих спеціалізованих судів умови, якщо розмір наданих пільг у грошовому еквіваленті разом із середньомісячним сукупним доходом судді за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України;

– суддям за вищих спеціалізованих судів, які знаходяться у відставці або на пенсії за умови, якщо середньомісячний сукупний доход сім'ї у розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Судді за вищих спеціалізованих судів мають право на придбання на пільгових умовах жилих приміщень комунального фонду та приміщень, наданих їм в користування в порядку, передбаченому частиною сьомою цієї статті, із знижкою на 50 відсотків їх вартості та на одержання кредитів на індивідуальне і кооперативне житлове будівництво з погашенням наданої позики за рахунок відповідних бюджетів за умови тривалості роботи на посаді судді не менше десяти років.

Суддям за вищих спеціалізованих судів, як власне і всім іншим суддям, надається 50-відсоткова знижка плати за займане ними та членами їх сімей житло, комунальні послуги (водопостачання, газ, електрична та теплова енергія, установка і користування індивідуальним домашнім телефоном). Такі ж пільги зберігаються за ними і після виходу у відставку.

Зазначені пільги надаються:

– суддям за умови, якщо розмір наданих пільг у грошовому еквіваленті разом із середньомісячним сукупним доходом судді за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України;

– суддям, які знаходяться у відставці або на пенсії, за умови, якщо середньомісячний сукупний доход сім'ї у розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.