главнаяреклама на сайтезаработоксотрудничество База знаний Allbest
 
 
Сколько стоит заказать работу?   Искать с помощью Google и Яндекса
 



Верховенство права

Підходи до розуміння поняття "верховенство права". Інтерпретація поняття Конституційним Судом України. Застосування принципу верховенства права в національному адміністративному судочинстві. Проблеми реалізації принципу у сфері діяльності судової влади.

Рубрика: Государство и право
Вид: дипломная работа
Язык: украинский
Дата добавления: 08.02.2012
Размер файла: 109,9 K

Полная информация о работе Полная информация о работе
Скачать работу можно здесь Скачать работу можно здесь

рекомендуем


Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже.

Название работы:
E-mail (не обязательно):
Ваше имя или ник:
Файл:


Cтуденты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны

Подобные документы


1. Дослідження принципу верховенства права в Конституції України
Встановлення і розвиток принципу верховенства права. Верховенство права: поняття, основні ознаки. Правопорядок як результат втілення в життя верховенства права. Утвердження та реалізація принципу верховенства права на Україні на сучасному етапі.
курсовая работа [51,0 K], добавлен 22.05.2012

2. Історичні типи права та його принципи
Поняття основних історичних типів права. Загальнолюдські принципи права: теоретичні аспекти. Класифікація правових принципів, їх роль у нормотворчій та правозастосовчій діяльності держави. Проблеми визначення та дії принципу верховенства права в Україні.
курсовая работа [37,6 K], добавлен 10.05.2012

3. Поняття принципу поділу державної влади
Походження права як одна із проблем теоретичної юриспруденції, його сутність. Природа розподілу влади згідно теорії конституційного права. Структура законодавчої, виконавчої та судової систем України. Проблеми реформування органів державної влади.
курсовая работа [56,7 K], добавлен 02.11.2010

4. Проблеми реалізації норм права
Процедура реалізації права: поняття реалізації права, основні проблеми реалізації права та шляхи їх вирішення, класифікація форм реалізації права, зміст та особливості реалізації права. Правозастосування, як особлива форма реалізації права. Акти правозаст
курсовая работа [44,8 K], добавлен 04.03.2004

5. Принцип гласності у цивільно-процесуальному праві
Поняття і класифікація принципів цивільного процесуального права України. Підстави для розгляду справи у закритому судовому засіданні. Інформація, що відноситься до державної таємниці. Практика застосування принципу гласності у цивільному судочинстві.
курсовая работа [50,1 K], добавлен 29.11.2011

6. Украина ХХІ века: верховенство права или верховенство закона
Основные принципы "Верховенства Права". Правительство народа, управляемое народом, существующее для народа. Разделение властей и принципы взаимодействия между ними. Представительная демократия. Ограниченное правительство и федерализм. Судебная система.
реферат [71,3 K], добавлен 26.02.2009

7. Застосування права як особлива форма його реалізації
Важливі властивості застосування права в його поняттєво-юридичному розумінні та вираженні. Короткий огляд форм права, особливості та основні проблеми їх реалізації. Стадії процесу застосування права. Теоретичний та практичний зміст застосування права.
курсовая работа [23,7 K], добавлен 11.11.2010

8. Принципи виборчого права України
Поняття, класифікація та сутність системи принципів права. Формальний аспект принципу рівності та його матеріальна складова. Особливості формування виборчих органів державної влади та органів місцевого самоврядування шляхом вільного голосування.
курсовая работа [43,6 K], добавлен 13.10.2012

9. Поняття, сутність і зміст права
Поняття, сутність та ознаки права. Підходи до розуміння правових відносин. Основні аспекти визначення сутності державного законодавства. Принципи, функції, цінність і зміст права. Особливості проблеми правопоніманія в контексті категорії правових шкіл.
курсовая работа [44,7 K], добавлен 31.12.2008

10. Принцип диспозитивності в кримінальному процесі
Поняття і значення принципу диспозитивності в кримінальному процесі як принципу, регламентованого Конституцією України. Співвідношення принципу диспозитивності з принципами змагальності і публічності. Правові гарантії реалізації принципу диспозитивності.
курсовая работа [54,8 K], добавлен 15.04.2011


Другие документы, подобные Верховенство права

Страница:  1   2   3   4 


Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Зміст поняття «верховенство права»

1.1 Основні підходи до розуміння поняття «верховенство права»

1.2 Верховенство права і закону

1.3 Верховенство права в інтерпретації Конституційним Судом України

Розділ 2. Принцип верховенства права та його застосування в судовій практиці

2.1 Судова доктрина верховенства права: український досвід в європейському контексті

2.2 Застосування принципу верховенства права в національному адміністративному судочинстві

Розділ 3. Верховенство права: українські реалії та перспективи

3.1 Принцип верховенства права в Україні: основі загрози

3.2 Проблеми реалізації принципу верховенства права у сфері діяльності судової влади в Україні

Висновки

Список використаних джерел та літератури

Вступ

Актуальність теми: Принцип верховенства права - це одна з яскравих конституційних новел, уперше у вітчизняній історії запроваджена в Основному Законі України. Спочатку, досить незвичне для наших юристів, це явище (та й відповідне йому поняття) стало предметом досліджень українських фахівців із загальнотеоретичної юриспруденції. На сьогодні ж в Україні налічується велика кількість наукових і практико-прикладних статей, у назвах яких вжито поняття «верховенство права». Проте інтерпретація, розуміння цього явища й донині залишаються досить неоднозначними. Розглядаючи принцип верховенства права, мимоволі стикаєшся із питанням: чи все гаразд із розумінням цього принципу? На сьогоднішній день, верховенство права знаходиться під загрозою в усьому світі. Вразливим категоріям населення наразі бракує ефективних засобів захисту від того, як сильні світу цього маніпулюють законами, щоб зберегти владу і накопичити багатства. Реальне ставлення людей - політиків, суддів, адвокатів і, навіть, населення у цілому - до права і юридичних абстракцій є не менш важливим, ніж будь-яке конституційне закріплення прихильності до принципу верховенства права. В українських умовах демократія до недавніх пір була синонімом монархії. Слабкість інститутів державної влади та принципу верховенства права на початку періоду становлення незалежності визначала можливість вільного вираження політичних інтересів як окремих осіб, так і груп населення. Несформованість та слабкість політичних фігур позначалась на недемократичному впливі на суспільство. Тому, на сьогодні проблема визначення принципу верховенства права є однією з найбільш актуальних в українській юриспруденції. Тим паче, що єдиного погляду на це не існує ні в Україні, ні закордоном, про що можуть свідчити численні публікації з даної тематики та й, зрештою, суперечлива судова практика.

На сьогодні можна виокремити чимало досліджень, присвячених висвітленню важливості принципу верховенства права у побудові правової системи будь-якої держави. Переважна більшість наукових досліджень зазначеної проблематики має конституційно-правовий характер, результати яких формулюються значною мірою у теоретичній площині, залишаючи осторонь не менш важливі прикладні аспекти дії принципу верховенства права. Усунути зазначений недолік видається можливим шляхом проведення комплексного дослідження теоретико-прикладних аспектів трансформації принципу верховенства права у позитивному праві України. Невирішеним залишається також проблеми трансформації принципу верховенства права у законодавстві України. Все вище викладене зумовлює актуальність теми даного дослідження.

Мета дослідження: зробити критичний аналіз основних підходів, що склались у визначенні принципу верховенства права у світовій та українській правничій теорії, а також на конкретних прикладах продемонструвати сучасні тенденції, що, з одного боку, свідчать про відхід від позитивізму до природного права, а з іншого - не заперечують і цінності писаного закону; підтвердити тезу про те, що визнання в Україні верховенства права з позицій природно-правової доктрини є закономірним процесом, зумовленим, насамперед, світовими тенденціями розвитку цього принципу.

Завданням дослідження є з`ясування основних підходів до розуміння та визначення поняття «верховенства права»; зробити порівняльний аналіз понять: «верховенство права» та «верховенство закону»; дослідити застосування принципу верховенства права в українському судочинстві; проаналізувати основні загрози утвердження та реалізації принципу верховенства права в Україні.

Методи дослідження: У процесі дослідження використовувалася система загальнонаукових і спеціальних методів дослідження, в тому числі формально-логічний, систематичний, аналітичний, порівняльно-правовий, історичний.Дослідження базується на Конституції України, Рішеннях Конституційного Суду України та інших законодавчих документах.

Ступінь наукової розробленості теми: Історія розвитку філософсько-правової думки свідчить, що принцип верховенства права досліджувався вченими протягом багатьох століть. Поява зазначеного терміна тісно пов'язана з розвитком англосаксонської правової системи. Так, вперше визначення принципу верховенства права було запропоновано англійським вченим та політичним діячем Д. Гаррінгтоном у 1656 р. Під зазначеним принципом він розуміє «імперію законів, а не людей». Його співвітчизник К. Маклвейн визначав, що «верховенство права - це юридичне обмеження держави (з боку законів), повна протилежність свавільному правлінню». Більш глибоке дослідження цього питання було здійснене англійським професором А. Дайсі, який в понятті принципу верховенства права виділяє найбільш цінний та значимий його аспект, так звану «ідеальну державну діяльність» - діяльність щодо забезпечення прав людини. А. Дайсі, досліджуючи це питання, виходив з природи англійського загального права, основою якого, протягом усієї англійської історії, слугував принцип «верховенства розуму». Класична теорія англійського загального права була викладена англійським теоретиком природного права У. Блекстоуном ще у XVIII ст., і саме принцип верховенства розуму і є ідеальною характеристикою принципу верховенства права.

Розгляд сучасних підходів європейських дослідників до визначення принципу верховенства права буде неповним без врахування вітчизняних підходів щодо тлумачення цієї державно-правової категорії. Серед українських вчених-адміністративістів, представників науки теорії права та конституційного права, які зробили вагомий внесок у розвиток вітчизняних уявлень про зміст принципу верховенства права та його значення для розвитку доктринальних положень юридичної науки з урахуванням досвіду зарубіжних держав, слід зазначити В.Б. Авер'янова, С.П. Головатого, В.О. Зайчука, В.М. Кампо, М.І. Козюбру, А.М. Колодія, В.В. Копейчікова, Д.М. Лук'янця, В.Ф. Погорілка, П.М. Рабіновича, А.О. Селіванова, В.Ф. Сіренка, Ю.М. Тодику, В.М. Шаповала, Ю.С. Шемшученка та ін.

З часів незалежності у дослідженнях вітчизняних вчених основна увага приділялася розмежуванню поняття верховенства права з поняттям правової держави, принципом законності, а також широко відомою стала дискусія щодо співвідношення принципів верховенства права та верховенства закону. Разом з цим важливо згадати те, що впродовж радянського періоду розвитку адміністративного права, радянські вчені досліджували принцип верховенства права переважно з точки зору виявлення негативних ознак буржуазного пригноблення мас трудящих. Як слушно зауважують В.М. Шаповал, «про принцип верховенства йдеться у конституціях, зокрема, Білорусі, Македонії, Хорватії, але тільки в Конституції України йдеться і про верховенство права (ст. 8), і про правову державу (ст. 1)». Ці поняття є синонімічними, та все ж таки поняття «верховенство права» більше характеризує правопорядок, який існує в державі. А поняття «правова держава» більше характеризує саму державу, її органи, їх організацію та функціонування.

Структура роботи: Специфіка теми, мета і завдання дослідження визначили послідовність викладення матеріалу і структуру дипломної роботи. Вона складається із вступу, трьох розділів, які мають сім підрозділів, висновків, бібліографічних посилань та списку використаних джерел.

Розділ 1. Зміст поняття «верховенство права»

1.1 Основні підходи до розуміння поняття «верховенство права»

Принцип верховенства права має тривалу історію практичного оформлення та доктринального оформлення, філософського осмислення і в своєму сучасному розумінні та застосуванні основних його параметрів є одним із найцінніших здобутків людства. Про це наголошується в документах ООН, Ради Європи, ЄС, відображено в доктринах та актах багатьох держав.

Досить поширеною є точка зору, що принцип верховенства права є новим явищем для України. Такий погляд є не зовсім точним. Дослідники відмічають, що ідеї панування права природи або логосу над писаним правом держави відомі з античних часів, а ознаки прояву принципу верховенства права явно проглядаються ще в Київській Русі. Навіть участь Радянського Союзу в міжнародних організаціях і конвенціях, базованих на багатьох елементах верховенства права, давало поштовх для роздумів у цьому напрямку. Тому сьогодні більш слушно говорити про те, що після тривалого примусового панування в нашій країні правового позитивізму у брутальній формі класового права, є значні труднощі в утвердженні верховенства права в різних ділянках суспільно-правового життя, а саме: у судочинстві, у законотворенні, у діяльності виконавчої влади, у доктрині, у системі правової освіти тощо.

Безперечно, обнадійливим є вже те, що сьогодні принцип верховенства права закріплений у ст. 8 Конституції України1, в законах “Про судоустрій України”, “Про Конституційний суд України”3 тощо. Більш того, окремі важливі елементи цього принципу містяться у багатьох сучасних законодавчих актах України. Ми вже маємо низку рішень Конституційного суду України та загальних судів, в яких застосовано верховенство права. Паралельно слід відмітити, що окремі фахівці вважають цей принцип основоположним в діяльності саме Конституційного Суду. Що стосується судів загальної юрисдикції, то, на їх думку, вони є «судами норми» (на відміну від «суду права», яким є Конституційний Суд)і основоположним принципом для них має бути принцип законності. На наш погляд, така позиція звужує дію принципу верховенства права і є неприйнятною. Цей принцип діє щодо всіх суб'єктів суспільних відносин. [10, С.46]

Сучасна українська філософська та правова думка вже підготувала певний теоретичний ґрунт для розуміння та практичного впровадження принципу верховенства права. На цьому зрізі певні труднощі полягають у тому, що всеохоплюючого визначення поняття верховенства права дати неможливо. Справа в тім, що це не вузька категорія, а мега-принцип, який визначає вимоги до багатьох суспільних інститутів з метою забезпечення природних прав і свобод людини. Втім великого практичного значення набули наступні уявлення українських та зарубіжних вчених щодо згаданого принципу.

Поняття верховенства права походить із правових систем країн англосаксонської правової сім'ї та відображає політичний ідеал «правління права», а не окремих індивідів, як це було сформульовано англійським вченим та політичним діячем Д. Гаррінгтоном ще у 1656 р., що є інтерпретацією аналогічної думки Аристотеля про те, що держава, яка керується законами, є вищою за державу, яка керується людьми. Зрозуміло, що цей термін виник для вирішення фундаментальної проблеми конституційного права здійснення належного контролю за державним примусом щодо індивідів та боротьби, зокрема й правовими засобами, з різноманітними проявами державного свавілля. У період Середньовіччя під верховенством права здебільшого розумівся універсальних закон, що керує Всесвітом та юридичним засобом обмеження світської влади, тобто під верховенством права розумілося верховенство природного права. Німецький історик права О. Гірке з цього приводу зазначає: «Згідно зі справжньою середньовічною доктриною право ніколи не вважалось таким, що має рівний із державою статус та має завдячувати державі своїм існуванням». Тому під верховенством права розумілись юридичні обмеження світської влади. [19, С. 218] Як вважають професори конституційного права Великої Британії Е. Бредді та К. Евінг, у сучасних умовах під верховенством права у цій країні розуміють три різні ідеї:

Верховенство права означає відданість суспільства праву та порядку замість анархії, нестабільності, воєнного стану. У цьому сенсі верховенство права є філософським поглядом на суспільство, яке шанує основні демократичні цінності.

Верховенство права є правовою доктриною надзвичайного значення, згідно з якою дії уряду (виконавчої влади) мають бути вчинені відповідно до права (як статутного, так і загального). Посадові особи держави повинні уповноважуватися правом на вчинення певних дій. В іншому випадку, якщо ці дії виходять за межі їх компетенції, вони проголошуються судами не чинними. У разі спору щодо права останнє слово належатиме незалежним судам, які у своїх рішеннях визначають ті правові норми, які мають бути застосованими. Право також має бути чітким та зрозумілим для суб'єктів правовідносин.

Верховенство права є політичною доктриною, згідно з якою право є засобом для досягнення не будь-яких цілей, проголошених державою, а тільки легітимних, які можуть бути виправдані у вільному демократичному суспільстві.[42, С.6]

Інший професор конституційного та адміністративного права Великої Британії Г. Вейд принципу верховенства права надає п'ять різних, але взаємопов'язаних значень:

Принцип верховенства права означає, що всі дії держави повинні бути вчинені відповідно до права в тому сенсі, що всі дії виконавчої влади, що торкаються права та свобод індивідів, мають бути уповноважені правом.

Діяльність виконавчої влади має здійснюватися згідно з тими нормами та принципами, які обмежують її дискреційні повноваження та унеможливлюють зловживання.

Всі спори стосовно законності актів державних органів мають бути вирішені судами. Які є незалежними від виконавчої влади.

Закон повинен бути єдиним для держави та особи у тому сенсі, що уряду, якщо це не є необхідним, не можуть належати привілеї та виняткові повноваження щодо відмови застосування деяких положень закону.

Поза сферою державної адміністрації верховенство права означає, що ніхто не може бути покараний за злочини, які не визначені законом, те ж саме стосується адміністративних правопорушень. [43, С.16]

Колега Г. Вейда, знаний у наукових колах філософ права Д.Раз, доповнює його визначення принципу верховенства права такими елементами: всі закони повинні бути перспективними, доступними та чіткими; вони мають бути відносно стабільними; процес прийняття звичайних законів має регламентуватися відкритими, стабільними, чіткими та загальними правилами; незалежність суддів має гарантуватися; слід дотримуватися принципів природної справедливості; суди повинні мати повноваження щодо контролю за реалізацією цих принципів; має існувати відносно легкий доступ до судів; дескреція державних органів, які здійснюють функції по боротьбі зі злочинністю, не можу призводити до нехтування ними законів. [62, С.125]

Можна наводити й інші характеристики змісту поняття верховенства права, але у підсумку під мінімальними вимогами поняття верховенства права слід розуміти: державне правління через правову форму; значний рівень передбачуваності законів та інших нормативно-правових актів; розподіл між законодавчою та судовою функціями держави та послідовне слідування принципу, що жодна людина не може бути вищою за закон. Тобто можна сказати, що верховенство права існує на мінімальному рівні у тій правовій системі, де дотримуються цих мінімальних (формальних) вимог. Разом з тим цих мінімальних вимог недостатньо за умов сучасних розвинених демократій, у правовій основі яких знаходяться конституції як сукупність норм та принципів прямої дії. У цих умовах - умовах політичних режимів конституційних демократій - значення поняття верховенства права не може бути розкрито лише через формальний критерій, зокрема через принцип верховенства законів як правових актів демократично обраних парламентів. Це пов'язано з існуванням парадоксу правової форми: право гарантує свободу, але одночасно містить можливості для її знищення. Закони, що приймаються народними депутатами, можуть нести загрозу правам меншин, свободі слова, праву власності та іншим фундаментальним конституційним правам. [73, С.56]

Про небезпеку колективної диктатури парламентської більшості як найгіршої з усіх диктатур від «імені народу» попереджали великі мислителі - М. Монтень, О. Бальзак, А. Камю, І. Кант, Д. Медісон, А. Токвіль. Останній заперечував безумовне панування більшості у парламенті, стверджуючи при цьому, що панування більшості не може бути безмежним, оскільки над більшістю у сфері моралі знаходиться гуманізм, розум та істина, а у сфері політики - конституційні права. Отже, у цьому аспекті найважливішою є не формальна характеристика принципу верховенства права як мінімальний набір вимог, а його органічна (матеріальна) характеристика як сукупність вимог, що прямо пов'язані з природним правом, що унеможливлюють прояви свавілля державної влади, на чому й наполягає доктрина конституціоналізму. [68, С.57]

Так, професор М. Козюбра зазначає з цього приводу, що «мета верховенства права - це не просто формальне забезпечення порядку, передбаченого законами та іншими нормативними актами, встановленими державою, а утвердження такого правопорядку, який обмежує абсолютизм державної, передусім виконавчої влади, ставить її під контроль суспільства, створюючи для цього відповідні правові механізми». А принцип верховенства права набуває самостійного значення, відмінного від традиційної теорії та практики принципу верховенства закону коли право не ототожнюється із системою встановлених або санкціонованих державою загальнообов'язкових норм поведінки, тобто коли має місце теоретичне і практичне розрізнення права закону, коли право розглядається як соціальний феномен, тобто коли воно розглядається як явище, безпосередньо пов'язане з такими фундаментальними категоріями, як справедливість, свобода, рівність, гуманізм. [23, С.4]

На таке «подвійне» значення принципу верховенства права вперше звернув увагу відомий англійський професор права А. Дайсі, який дав таке визначення принципу верховенства права: «По-перше, жодна людина не може бути покарана, а її тілу та власності завдано правомірної шкоди інакше, як за порушення чітко визначених положень закону, прийнятому згідно з попередньо визначеною процедурою, яке встановлюється судовою системою; по-друге, кожна людина, незалежно від її статусу та обставин, підпадає під дію звичайних законів у межа судової юрисдикції; останнє… норми конституційного права, які у закордонних країнах формують частину конституційного кодексу, є не джерелом, а наслідками прав індивідів, які визначені та захищені судами». [6]

Перші два значення стосуються формальної характеристики принципу верховенства права, а третє - органічної (матеріальної), оскільки джерелом конституційного права слугують не тільки позитивні конституційні норми, встановлені державою, а й норми про права людини, зміст яких визначається та формулюється судами. Очевидно, що професор А. Дайсі, звертаючи увагу на органічну характеристику принципу, не зробив наукового відкриття. Він просто ґрунтувався на природі англійського загального права, основою якого протягом усієї англійської історії був принцип верховенства розуму, що походить із природного права, оскільки принцип розумності є його головною характеристикою. Тобто у цьому значенні верховенство права є верховенство природного права. Як зауважує український вчений С. Погребняк, формальний аспект принципу верховенства права означає, що держава має діяти згідно з правом та підпадати під його дію, а матеріальний аспект полягає у тому, що існують досить чіткі стандарти, які визначають сутність позитивного права. Цими стандартами є насамперед основні права людини і принципи природного права. [35, С.30]

Сучасне розуміння органічної характеристики принципу верховенства права можна передати словами судді Конституційного Суду ФРН Е. Бьокенфьорда: «Неможливо гарантувати свободу шляхом формальних юридичних приписів; свобода може бути гарантована тільки у межах фундаментальної системи цінностей, що міститься у Конституції». [63, С.112] Конституційний Суд ФРН з цього приводу зазначив у відомій справі принцеси Сорайя: «За наявності певних обставин право може існувати й над позитивними нормами, що приймаються державою, право, яке походить із конституційного правопорядку як змістовної всеохоплюючої системи, функції якої й полягають у корегуванні писаних норм. Суди мають завдання знаходити це право та реалізувати його через рішення, що мають обов'язкову силу». [63, С.115]

Найчіткіше різницю між формальною та органічною характеристиками проводить професор Р. Дворків, звертаючи увагу на те, що принцип верховенства права «… не обмежується формальними приписами законодавства та оперує ними лише тією мірою, якою такі формальні приписи дають можливість досягти основних цілей правової системи. На відміну від формального підходу, який уникає надання ціннісної кваліфікації, принцип верховенства права ґрунтується на моральному баченні належної правової системи та оцінює правові норми з точки зору того, наскільки вони дозволяють досягти поставлених перед системою цілей». [12, С.8] Реалізація цього органічного аспекту принципу верховенства права забезпечується здебільшого органами правосуддя через фіксацію правових позицій у текстах судових рішень, які «виводяться» з тексту та духу конституції у процесі правозастосування та є: - основою правової системи для забезпечення справедливості, розумності, пропорційності, рівності, правової визначеності тощо позивного законодавства; - своєрідним «продовженням» нормативного змісту фундаментальних прав і свобод, що закріплені у конституційних текстах.

В сучасній українській науково-правовій літературі щодо розуміння змісту та значення принципу верховенства права висловлюються різні точки зору. Так, в Коментарі до Конституції України принцип верховенства права розглядається як певне співвідношення права і держави, її інститутів - органів державної влади, посадових осіб. [26, С.40] Під ним розуміється певна підпорядкованість держави та її інститутів праву і його пріоритет щодо них, який має проявлятись і при співвідношенні його з іншими сферами суспільного життя - економікою, політикою, ідеологією та соціальними нормами.

Отже, верховенство права проголошено ст. 8 Конституції України, яка, хоча прямо і не розкриває його зміст, однак наштовхує на певні його ознаки. Так, в Конституції сказано: «В Україні визнається і діє принцип верховенства права». Далі, в тій же саме статті Основного Закону констатується той факт, що Конституція має вищу юридичну силу в державі, а її норми є нормами прямої дії. [28] Таким чином, може скластися враження, що Конституція України пов'язує верховенство права виключно із верховною силою норм самої Конституції щодо всіх інших правових норм, які діють в суспільстві. Прикладом іншого важливого документу, що може пролити світло на питання про зміст поняття верховенство права є Статут Ради Європи. В ст. 3 даного документу, до якого Україна приєдналась 31 жовтня 1995 р., закріплено, що «кожний член Ради Європи обов'язково має визначити принципи верховенства права». [61]Проте, Статут також не дає чіткого визначення даного принципу, лише саме формулювання та зміст статті наводять на думку про те, що верховенство права, на думку авторів даного документу, нерозривно пов'язане, по-перше, із правами людини, а, по-друге, із принципами, які покладені в основу створення Ради Європи. Цими принципами відповідно до Преамбули є справедливість, демократія, прогрес тощо. Напевно, найбільш широке визначення змісту поняття верховенство права подано в Плані дій «Україна - Європейський Союз: Європейська політика сусідства», схваленому Кабінетом Міністрів України 12 лютого 2005 року.[38] Так, зокрема, в даному акті верховенство права пов'язується із:

а) ефективною та стабільною діяльністю органів, що забезпечують демократію та права людини;

б) проведенням судової та правової реформ; в) боротьбою із корупцією; г) розвитком громадянського суспільства та ЗМІ тощо.

Таким чином, всі ці документи не називаючи безпосередньо чим є принцип верховенства права, тим не менше, окреслюючи зміст даного поняття, пов'язують його із розвитком публічно-правових інститутів, таких як державне забезпечення прав людини, або верховенство норм Конституції чи реформування прокуратури. Однак, неможливо, щоб стосуючись такої значної кількості фундаментальних суспільних проблем, принцип верховенства права, однак, не стосувався розвитку приватноправових інститутів, а отже і не впливав жодним чином на можливості застосування іноземного права. І хоча лише у вже згаданому Плані дій «Україна - Європейський Союз» згадується про те, що забезпечення верховенства права пов'язано, зокрема, з розвитком цивільного та цивільного-процесуального законодавства, проте, нам видається, що вплив принципу верховенства права на досліджувану нами проблематику все ж є досить значним. В наукових колах також сьогодні, на жаль, ще не утвердилась, якась єдина концепція розуміння того, чим же є верховенство права. І хоча сам цей термін (ruleoflaw) вперше з'являється ще в 1656, він і сьогодні є одним із найбільш дискусійних та неоднозначних.

Можна визначити два основні напрями розуміння цієї правової категорії. Згідно з першим - головне місце в змісті принципу верховенства права посідає пріоритет саме прав, і особливо, невід'ємних прав та свобод людини, тобто під верховенством права розуміють саме панування прав та свобод людини. Деякі прихильники вказаного напряму конкретизують принцип верховенства права в наступних складових елементах: принцип мінімальної достатності правового регулювання суспільних відносин та всезагальності права; принцип зв'язаності держави правами і свободами громадян; позапартійності права, його відносній самостійності щодо політичних сил; верховенство Конституції та законів України. [16,C.3]

По-друге, верховенство права проявляється у таких рисах державного життя, як: закріплення у Конституційному та інших законодавчих актах держави основних прав людини; панування у суспільному і державному житті таких законів, які виражають волю більшості або всього населення країни, втілюючи при цьому загальнолюдські цінності та ідеали, насамперед, права і свободи людини; врегулювання відносин між особою і державою на основі загально-дозволеного принципу: «особі дозволено чинити все, що прямо не заборонено законом»; взаємовідповідальність особи і держави. [32, C.117] Таке визначення принципу верховенства права майже збігається з суттєвими рисами правової держави, якою проголосила себе Україна у Конституції (ст. 1). Тут необхідно погодитись з думкою М. Козюбри, що верховенство права, хоч і є визначальним принципом для категорії «правова держава», але не може повністю збігатися з нею, оскільки останній властива ціла низка принципів.[24, С.10]

Відповідно до другого напряму, який існує в юридичній науці, під верховенством права доцільніше розуміти, насамперед, пріоритет Конституції та законів України щодо інших нормативних актів, тобто фактично - верховенство закону. Так, на думку Ю. Шемшученко, принцип верховенства права за своєю суттю є принципом природного права як сукупності ідеальних і справедливих понять про право. Тоді як в державі, як зазначає автор наведеної думки, реально діє не ідеальне, а позитивне право, виражене в законах та інших нормативних актах. Тому «не абстрактна і розмита категорія права, а саме закон є головною точкою відліку для встановлення правопорядку в країні». [75, С.3]

Таким чином, принцип верховенства права розглядається як певна правова ідея, яка не може реально впливати на регулювання суспільних відносин та створення «розумної правової системи управління в суспільстві». На думку В. Шаповала, поширення та підвищення значення таких правових категорій як верховенство права виступає перешкодою на шляху реформування системи права України. [67, С.4] Як зазначає автор, нерідко саме сприйняття таких ідей як верховенство права означає спробу «нав'язати до позитивність (конструкцію примата права над державою) чи над позитивність права (протиставлення права закону). Внаслідок цього поширення ідеї верховенства права призводить до приниження та ігнорування вищої юридичної сили закону. Негативно оцінюється ним й ідея суддівської нормативної правотворчості. Зазначений нормативізм, на думку В. Шаповала, суперечить основам демократії, теорії розподілу влади та принципу законності як основної засади судочинства.

Так, існує чотири основних підходи до розуміння принципу верховенства права:

- перший - це ототожнення принципу верховенства права з традиційним для радянського правознавства принципом верховенства закону у вузькому його розумінні;

- другий - це ототожнення верховенства права із верховенством розуму і справедливості;

- третій - це розуміння верховенства права як верховенства закону в широкому значенні, тобто як верховенства всіх нормативно-правових актів;

- четвертий - це пріоритет загальновизнаних принципів і норм міжнародного права перед національним законодавством.[11, С.169]

Таким чином, полеміка між прихильниками того чи іншого підходу до розуміння верховенства права досить часто є надзвичайно гострою, причому, як правило, вважається, що кожен із цих підходів виключає інші. Проте, на наш погляд, така постановка проблеми не є правильною, оскільки кожен із них хоча і по-різному але визначає грані одного і того ж явища, яке будучи загальним принципом побудови правової системи, що складається із галузей принципово різних за сферою та способом правового регулювання, просто не може у кожному випадку виявляти себе абсолютно однаково. Так, наприклад, в кримінальному праві верховенство права виявляє себе у формі верховенства закону, адже лише законом може бути передбачено склад злочину, за вчинення якого особу може бути притягнуто до кримінальної відповідальності (див. ч. 1 ст. 2 Кримінального кодексу України). І, в той же час, що стосується Конституції, то щодо її дії проявом верховенства права є верховенство її норм.

Однак, ми ще раз можемо констатувати, що досить часто в процесі дослідження проблем верховенства права звертають увагу на питання пов'язані із сферою публічного права (в першу чергу конституційного права), проте набагато менше уваги приділять проблемам впровадження верховенства права у сфері приватного права. А оскільки саме дія принципу верховенства права обумовлює необхідність глибокого усвідомлення міри саморозвитку права як явища недержавного походження і міри його зв'язку із державою, то, в свою чергу, приватне право дає можливість простежити це чи не найкраще. Верховенство права передбачає належний рівень оптимального співвідношення і взаємозв'язку інтересів особи, суспільства і держави, розмежування і - головне - взаємодії публічно-правових та приватноправових засад регулювання суспільних відносин.

Підсумовуючи все вище викладене, можна зробити висновок, що існуючі розбіжності у поглядах на поняття принципу верховенства права пояснюються сучасним реформуванням системи права України, приведенням її у відповідність до чинних міжнародних стандартів, та намаганням, у зв'язку з цим, втілити у національну правову систему категорії та поняття, впроваджені в праві розвинутих країн Європи. Зазначений процес об'єктивно пов'язаний з певними труднощами та протиріччями, оскільки ряд правових категорій (в тому числі й принцип верховенства права) є класичними здобуттями англосаксонської правової системи. Тому саме закріплення названого принципу в Конституції України викликало цілу низку спірних питань, пов'язаних із розумінням змісту правозастосовній діяльності державних органів.

1.2 Верховенство права і закону

На сьогодні проблема визначення принципу верховенства права, який відповідно до ст. 8 Конституції діє в Україні, є однією з найбільш актуальних в українській юриспруденції. Тим паче, що єдиного погляду на це не існує ні в Україні, ні закордоном, про що можуть свідчити численні публікації з даної тематики та й, зрештою, суперечлива судова практика. В Україні, для якої завжди був характерним позитивістський підхід до визначення верховенства права, що по суті зводив останній до принципу законності, дискусія в правничій літературі та події в судовій практиці кількох останніх років засвідчили деяке зміщення акцентів на користь права природного, а отже, визнання нетотожності права і закону.

На наш погляд, ототожнення або повне розмежування термінів «верховенство права» та «верховенство закону» являється помилковим. Лише певна частина права може втілюватись і проявлятись у нормативно-правовому акті. Тому інколи виникає ситуація, за якої фактично існуючі суспільні відносини, що мають правову природу, - взагалі не відповідають чинному законодавству. Слід погодитись з думкою С. Алєксєєва, що закон (інший нормативний акт), з одного боку, закріплює певні норми та принципи, а, з другого, може виконувати «конструктуючу» функцію, тобто створювати, формувати саму правову матерію.[4, С.89] На відміну від закону, право - є складною філософсько-правовою категорією, яка досліджувалась вченими-теоретиками права протягом багатьох століть. І протягом розвитку наукової думки формувалися різні визначення цього поняття - від релігійно-етичного обґрунтування його античними філософами до визначення права як «царства реалізованої свободи», в межах якої соціальний суб'єкт, спроможний приймати адекватні соціальним закономірностям рішення, є вільним у виборі варіанта діяння і безперешкодному його здійсненні.[6] Так, як зазначає С. Алексеев, про право можна говорити там, де для певної поведінки та вчинків, їх можливості, реально існують, закріпились та реалізуються у життєвій практиці достатні підстави. [4, С.398] Такий погляд щодо права дещо збігається з принципами, так званого «чистого права», сформульованими І. Кантом. А саме: перше - «вчиняй зовнішньо так, щоб вільний прояв твого свавілля збігався зі свободою кожного, відповідно до загального закону». [19, С.140] І друге - право - це обмеження свободи кожного умовою узгодження її з такою ж свободою кожного іншого, настільки це можливо за загальним законом». [ 60, С.171]

На сучасному етапі розвитку теорії права, право визначається як система формально-обов'язкових норм загального характеру, які встановлені або санкціоновані соціально-демократичною державою, виражають волю більшості населення країни, спрямовані на регулювання суспільних відносин відповідно до цієї волі й повинні забезпечувати реальне здійснення і захист основних прав людини, прав нації, народу на загальнолюдських засадах свободи, справедливості [44, С.65]. У зв'язку з цим, необхідно підкреслити, що принцип верховенства права має сенс лише у тому разі, якщо право розуміється не просто як сукупність норм, встановлених державою, а як соціальний феномен, що має глибоке коріння в культурі, духовних традиціях та ментальності народу.

Аналізуючи наведені точки зору та розглядаючи право в найбільш широкому, філософському розумінні, як міру свободи кожного індивіда, вищу соціальну справедливість, «верховенство права» можливо визначати як пріоритет найвищих загальнолюдських цінностей у всіх сферах державотворення країни, політичному та соціальному житті, в тому числі й законотворчої діяльності. При такому підході, вбачається, що принцип верховенства права буде включати в себе як складовий елемент і принцип верховенства закону. Але тут слід підкреслити, що йдеться лише про правовий закон, тобто такий, який відображає природно-правові начала, відповідає міжнародно-правовим принципам, не обмежує права та свободи людини, не протирічить Конституції, відповідає потребам фактично існуючих суспільних відносин, прийнятий у встановленому порядку. У випадку коли право буде трактуватись з позицій нормативно-позитивістської точки зору, «верховенство права», на наш погляд, буде фактично збігатися з «верховенством закону».

Принцип верховенства права означає, що у правовій державі має панувати закон, а не інтереси осіб, у руках яких у певний момент перебуває влада; функції держави полягають у регулюванні відносин між усіма суб'єктами права на основі закону. Неухильне дотримання принципів верховенства права та верховенства закону покликане забезпечити права і свободи людини у всіх сферах життя, а зі сторони підвладних - повагу до законів та органів влади. За такого розуміння сила держави, на якій вона ґрунтується, законна лише в тому випадку, якщо вона застосовується у строгій відповідності із правом, якщо вона цілковито слугує йому. При цьому закон, зобов'язуючи окремого громадянина до дотримання загальноприйнятих правил поведінки, водночас чітко окреслює межі прерогатив держави стосовно індивідуальної свободи. [13, С.233]

Отже, принцип верховенства закону вимагає, щоб діяльність усіх органів державної влади здійснювалась на правовій основі та відповідала умовам легітимності. Легітимність - це морально-психологічне сприйняття влади громадянами, визнання її права здійснювати управління соціальними процесами, згода, готовність їй підпорядковуватися. У вузькому розумінні легітимною визнається законна влада, утворена у відповідності із процедурою, передбаченою законами. Правова форма діяльності органів державної влади є діяльністю легітимною не тільки тому, що органи влади формуються у відповідності із правовими процедурами, але й тому, що забезпечує права та свободи людини. Правова держава передбачає, що підзаконність державної влади (принцип верховенства закону) доповнюється визнанням за окремою особою невід'ємних і невідчужуваних прав, які передують самій державі. Тому у правовій державі принцип верховенства закону доповнюється принципом верховенства права. Принцип верховенства права означає, що для правової держави необхідно але зовсім не достатньо, щоб усі, зокрема і сама держава, дотримувались законів. Необхідно щоб ці закони були правовими, щоб закони виражали загальну і рівну для всіх міру (норму) свободи людини. [29, С.112]

Таким чином, правова держава - це держава, яка функціонує на підставі та в межах правового закону. Така держава повинна виходити із принципу свободи особистості при формуванні своїх законів, проведенні їх у життя, і взагалі у процесі здійснення усіх інших своїх функцій. У відповідності з цим принципом правова держава придає державному застосуванню сили характер правового примусу. У правовій державі повноваження влади в цілому, її органів і посадових осіб можуть здійснюватись виключно у правових рамках. Остаточна мета теорії і практики правової держави полягає в утвердженні правової форми і правового характеру взаємовідносин (взаємних прав і обов'язків) між державною владою і підвладними як суб'єктами права, у визнанні й належному гарантуванні формальної рівності та свободи всіх індивідів, прав і свобод людини і громадянина.

Отже, право (у вузькому значенні - є системою загальнообов'язкових соціальних норм, установлених або санкціонованих державою; у більш широкому значенні - охоплює також правові відносини та основні права громадянина, що закріплюються, гарантуються й охороняються державою), як уже з'ясували раніше, є значно ширшим поняттям за поняття закон (нормативний акт, яким встановлюються норми права, прийнятий вищим органом державної влади у встановленому Конституцією порядку). Це означає, що принцип верховенства права має бути закладений практично в усіх законах, які, в свою чергу, мають бути спрямовані на захист прав і свобод громадян. Принцип верховенства закону (закон є основним джерелом права у сучасному суспільстві), закріплений Конституцією України, означає визначальну, провідну роль закону в правовій системі, зокрема, системі джерел права, його вищу юридичну силу відносно підзаконних актів. Тобто принцип верховенства закону означає тільки співвідношення закону та інших нормативно-правових актів.[39, С.12]

У країнах континентального права (Німеччині, Франції, Австрії тощо) юридична доктрина завжди розрізняла поняття «закон у матеріальному змісті», тобто будь-яку норму, що виходить від держави незалежно від форм її викладу, і «закон у формальному змісті». Тобто закон має бути наповнений матеріальним змістом і витриманий у формальному. Відповідно до згаданої вище статті Конституції закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України, і повинні відповідати їй. Тобто суто логіко-матеріальний зміст закону у жодному разі не може суперечити Основному Закону, а навпаки, має виходити із нього, як із початкової точки. Характеристика закону як правового документа вищої юридичної сили означає, що усі інші нормативні акти (державних органів, громадських організацій тощо) перебувають «під» законом і є підзаконними, а всі закони перебувають «під» Основним Законом - Конституцією. Однією з ознак закону є те, що він є актом найвищого юридичного рангу.Тому закон у демократичних державах розглядається не тільки як продукт парламентської діяльності, але і як елемент соціально-нормативного розвитку суспільства та його інститутів. Оскільки законодавча влада створює основу правонаступництва у суспільстві та державі, без неї неможливо забезпечити стійку дію права. На чолі структури нормотворчих органів повинен стояти тільки вищий представницький орган держави - парламент, у правових актах якого закладаються ідейно-теоретичні основи всієї правової системи. Це і є найважливіша формальна ознака верховенства закону. [67, С.3]

Співвідношення принципу верховенства права і верховенства закону. Згідно із рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст. 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) від 2 листопада 2004 року (№ 15. - 2004)[48]верховенство права є пануванням права у суспільстві.

Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті, передусім, ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним із проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема, норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимізуються суспільством і зумовлюються історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою отримала відображення у Конституції України.

Вважається, що верховенство права є ідеальним принципом. Усе ідеальне є утопією (від грец. u - «немає» й topos - «місце», тобто місце, якого немає; за іншою версією, від eu - «благо» й topos - «місце», тобто благословенна країна) - зображенням ідеального суспільного ладу, яке є позбавленим наукового обґрунтування. Немає нічого у світі ідеального, є лише загальноприйнятий суб'єктивний погляд та напрямок, якого всі прагнуть дістатись. На нашу думку, верховенство права, насамперед, визначається наявністю законів із правовим змістом (правових законів) та пов'язаністю державної влади із правовими законами, тобто правом. Як зазначав американський професор Джон Нортон Мур, під принципом верховенства права слід розуміти: уряд є підконтрольним народу та існує для нього; поділ влади та принципи взаємозв'язку між законодавчою, виконавчою й судовою владою; представницька демократія, процедурні й істотні обмеження щодо урядових дій, спрямованих проти окремих осіб (захист особистої свободи та особистої гідності); обмежений уряд і федералізм; судовий розгляд незалежною та неупередженою системою судових органів як центральним механізмом втілення конституційних законів у життя. [70, С.109]

Отже, верховенство права означає те, що при виборі державою нормативної системи у якості домінуючої обирається саме правова нормативна система. Принцип верховенства закону, перш за все, встановлює:

а) верховенство конституції, яка є основним законом у державі;

б) особливу процедуру прийняття й зміни закону - ця процедура має бути передбаченою лише в основному законі (ніхто, крім законодавчої влади, не має права вносити зміни у фундамент держави - основний закон);

в) обов'язкову відповідність усіх інших нормативних актів закону - безперечно це говорить про те, що жоден нормативно-правовий акт не може суперечити основному закону;

г) наявність механізмів реалізації й захисту закону - закон повинен мати механізм власної реалізації, іншими словами, - закон, який не передбачає відповідальності (санкції), є «мертвим»;

д) конституційний нагляд, що забезпечує несуперечність усієї законодавчої системи (конституційний нагляд за Законами України здійснює, відповідно до Закону України «Про Конституційний Суд України» КСУ, який є єдиним органом конституційної юрисдикції у країні). Отже, Конституційний Суд України гарантує верховенство конституції та вирішує питання щодо конституційності того чи іншого закону, прийнятого законодавчою владою.

Закони мають бути правовими, тобто демократичними, гуманними, справедливими, спрямованими на забезпечення прав людини та інтересів не певних прошарків населення, а всього народу - за цим слідкує Конституційний Суд України. Разом із тим, закони мають бути легітимовані суспільством, тобто прийняття того чи іншого закону має бути обумовлено необхідністю та волею народу. Легітимованість суспільством означає прийняття відповідної форми (закону або іншого нормативно-правового акту) та наповнення цієї форми певним змістом (правом).Отже, легітимний закон стоїть на засадах охорони прав і свобод людини. У разі порушення прав або свобод людини, які гарантуються легітимованим законом, особа, право якої порушується або не визнається, може звернутися до суду із вимогою, яка ґрунтується на матеріальному праві цього легітимованого закону. І вже діяльність судової влади, у свою чергу, є покликаною до: сприяння підвищення ролі у захисті прав і свобод людини, справедливого вирішення спорів, забезпечення перемоги принципу верховенства права в усіх сферах життя суспільства, як неодмінної умови правової держави.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про судоустрій України», суд, здійснюючи правосуддя, на засадах верховенства права забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. Тобто суд є гарантом забезпечення принципу верховенства закону у разі його порушення. [71, С.521]

У демократичній правовій державі, якою стає Україна (правова система її належить до нормативно-активної (європейсько-континентальної) сім'ї), принцип верховенства права має діалектично поєднуватись із принципом верховенства закону. Це поєднання полягає в такому: якщо принцип верховенства закону однаковою мірою поширюється як на правотворчу (законотворчу), так і на правозастосовну діяльність, то принцип верховенства права адресований головним чином законодавцю. А державні органи мають користуватись останнім принципом у тих випадках, коли вони застосовують юридичні норми, котрі є відносно визначеними за змістом (зокрема, норми оціночні): адже тоді у правозастосовувача виникає можливість обрати на власний розсуд - в межах норми - той чи інший варіант рішення. І саме у цих випадках загальнолюдські принципи права стають однією з визначальних підстав для такого вибору. У разі ж застосування юридичних норм, повністю (абсолютно) визначених за змістом, принцип верховенства права реалізується тільки через верховенство закону) насамперед закону основного (конституції). Обґрунтованість щойно викладеного розуміння співвідношення принципів верховенства права і верховенства закону дістала обґрунтоване відображення у Рекомендаціях організованої Академією правових наук України Міжнародної науково-теоретичної конференції «Проблеми методології сучасного правознавства» (Київ, 9-10 жовтня 1996 р.). У цьому документі зазначається, що найголовнішими методологічними орієнтирами сучасного права України повинні бути, зокрема, «верховенство права, забезпечення його обов'язкової реалізації у законотворчій діяльності; верховенство та найвища юридична сила Конституції України щодо законодавчих та інших правових актів; верховенство законів у системі нормативно-правових актів України; забезпечення законності та справедливості правозастосовної діяльності; забезпечення прямої дії норм Конституції і законів України та обов'язковості їх виконання».

Підводячи підсумок, можна зазначити, що верховенство права - це система державного і суспільного устрою, де права і свободи людини є найвищою цінністю, а їх забезпечення стає пріоритетом держави, де сама влада перебуває під контролем закону, обмежується правом, а саме право створює таку систему правовідносин, за якої максимально усуваються можливості свавілля чиновників, - людина може робити все, що законом не заборонено, а чиновники можуть робити тільки те і так, що і як передбачено законом. Створюючи системи стримувань і противаг за допомогою поділу державної влади на окремі взаємодіючі та контролюючі одна одну гілку має забезпечити оптимальне функціонування державного механізму, не давати можливості жодній з гілок влади узурпувати владні повноваження, унеможливлювати повернення до тоталітаризму. У правовій державі влада має бути обмежена правом, а головний урок історії вказує на те, що вона має бути максимально обмежена в можливості довільно міняти законодавство задля своєї вигоди. У розробці вкрай необхідної для подальшої розбудови правової держави системи стримувань і противаг політики і науковці зазвичай розглядають її в площині традиційно існуючих інституцій «законодавча влада - виконавча влада - судова влада», забуваючи, що джерелом влади є сам народ і він має отримати дієвий механізм впливу на кожну з гілок влади і виконувати важливу функцію стримування і противаги проти негативних тенденцій у будь-яких гілках делегованої ним влади.

«Бережи порядок і порядок збереже тебе».

1.3 Верховенство права в інтерпретації Конституційним Судом України

Забезпечення в Україні верховенства права стає останнім часом однією з найнагальніших проблем вітчизняної юриспруденції - як практичної, так і теоретичної. Відчутним імпульсом для її актуалізації стало, як констатується у літературі, рішення Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 3 грудня 2004 року стосовно результатів голосування по виборах Президента України. [59, С.1] Чимало коментаторів цього акта вважають його яскравим прикладом юридичного рішення, ухваленого безпосередньо на підставі принципу верховенства права. Саме згадане судове рішення спричинило низку публікацій і наукових конференцій, спеціально присвячених обговоренню означеної проблеми. Та при цьому нерідко залишається поза увагою те, що ще 2 листопада 2004 року Конституційним Судом України (далі КСУ) було постановлено рішення, в якому він вперше виклав - причому досить докладно - своє розуміння верховенства права. Невипадковим є й те, що поняття «верховенство права» не тільки втілено у чинній Конституції України та у такій складовій частині українського законодавства, як Конвенція про захист прав людини та основних свобод 1950 року (далі Конвенція), але й поступово прокладає шлях і до галузевих законів. Так, у Кодексі адміністративного судочинства України, який набрав чинності 1 вересня 2005 року, встановлено, що «суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави» (частина 1 статті 8).[20] Оскільки категорія «верховенство права» належить, вочевидь, до загальнотеоретичних, то її втлумачування й визначення має здійснювати насамперед загальнотеоретична юриспруденція. І справді, вітчизняними теоретиками - А. Зайцем, М. Козюброю, А. Колодієм, Є. Назаренко, М. Орзіхом, В. Селівановим, О. Скрипнюком, С. Шевчуком та іншими неодноразово оприлюднювались думки з цього питання.


Страница:  1   2   3   4 

дипломная работаВерховенство права скачать дипломная работа "Верховенство права" скачать
Сколько стоит?

Рекомендуем!

база знанийглобальная сеть рефератов