Формування інтелектуального капіталу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Теоретичні основи дослідження інтелектуального капіталу

1.1 Еволюція поглядів учених на джерело і зміст інтелектуального капіталу

1.2 Класифікація та структура інтелектуального капіталу

1.3 Значення інтелектуального капіталу для економічного розвитку країни

2. Проблеми і перспективи розвитку інтелектуального капіталу в Україні

2.1 Проблеми нагромадження інтелектуального капіталу

2.2 Головні напрямки використання інтелектуального капіталу у процесі суспільного відтворення

Висновок

Список використаної літератури

Додаток



Вступ

У сучасному світі відбуваються важливі економічні трансформації, пов'язані з інтенсифікацією накопичення і використання інтелектуального капіталу. На відміну від попереднього періоду, коли визначальними факторами розвитку були матеріально-речовинний і фінансовий капітали, інтелектуальний капітал набуває все більшого значення. Як випливає з робіт багатьох вчених-економістів, інтелектуальний капітал є стратегічним фактором економічного розвитку. Тема даного дослідження є актуальною, так як майбутнє України значною мірою залежить від потужності інтелектуального потенціалу, оскільки людство вийшло на шлях постіндустріального розвитку, коли конкурентоздатність країн визначається пріоритетами знань, інновацій та інформації. У порівнянні з обмеженими матеріальними ресурсами можливості людського інтелекту не обмежені, як не обмежені й можливості його використання.

Тому тема даної курсової роботи є визначення сутності інтелектуального капіталу, а також його формування та ефективного використання .

Головна мета дослідження -- дати характеристику головних чинників формування та раціонального використання інтелектуального капіталу, а також дослідити проблеми, які спричиняють неефективне використання даного капіталу. Об'єкт дослідження -- теоретико-методологічні та прикладні аспекти формування інтелектуального капіталу як фактора інтелектуалізації суспільства.

Основні завдання даної курсової роботи:

— дослідити різні підходи до визначення сутності інтелектуального капіталу;

— проаналізувати поняття та структуру інтелектуального капіталу;

— визначити роль інтелектуального капіталу для економічного зростання як підприємств так і держави в цілому;

— дати характеристику головним проблемам формування інтелектуального капіталу;

— визначити головні і найбільш перспективні напрямки використання інтелектуального капіталу.

Вагомий внесок у дослідження проблем інтелектуального капіталу, а саме у розкритті його сутності, структури, формування, розвитку та управління, зроблено у працях зарубіжних учених - Л. Едвінсона, В. Іноземцева, М. Мелоуна, І. Нонаки, П. Салівана, Т. Стюарта, Г Текючі, Д. Тіса, а також сучасних вітчизняних економістів - В. Базилевича, Г. Башнянина, О. Бутніка-Сіверського, В. Гейця, О. Кендюхова, А. Чухна та ін. Однак сучасний економічний розвиток потребує пошуку нових підходів до визначення інтелектуального капіталу і окреслення його структури. Дотепер є невирішеними основні завдання: формування механізму управління інтелектуальним капіталом, визначення критеріїв і розробка методів ефективного використання даного ресурсу. Крім того, потребує подальшого дослідження сама концепція інтелектуального капіталу, його визначення як економічної категорії, аналіз структури.

Це спонукає до досліджень у цьому напрямі, пошуку компромісних рішень, практичне використання яких стало б фундаментом для забезпечення розвитку не тільки інтелектуального капіталу на підприємстві , але й інтелектуального потенціалу України на міжнародному рівні.

Курсова робота складається з вступу, 2 розділів,висновку,списку використаної літератури, а також додатків.



1. Теоретичні основи дослідження інтелектуального капіталу

1.1 Еволюція поглядів учених на джерело і зміст інтелектуального капіталу

Інтелектуальний капітал - відносно нова категорія, активне вивчення якої почалося останнього десятиліття ХХ сторіччя. Термін " інтелектуальний капітал" було впроваджено у науковий оборот Дж. Гелбрейтом у 1969 році, а визнаними в усьому світі піонерами його вивчення вважаються Л. Едвінссон, член ради директорів шведської фінансової корпорації "Скандія", і фахівець із " віртуальних" компаній М. Мелоун. Завдяки їхнім зусиллям з'явилася 1997 р. не тільки книга про інтелектуальний капітал, але і представлений 1995 р. на основі великих досліджень річний звіт щодо визначення вартості інтелектуального капіталу та етапів управління ним, а саме:

- ініціації (етапи усвідомлення організацією потреби вивчення інтелектуального капіталу, виявлення та ідентифікації пов'язаних з цим проблем);

- виміру (етап розробки системи показників виміру інтелектуального капіталу);

- лідерства (етапу приведення діяльності на всіх рівнях у відповідність до нової стратегії, яка враховує інтелектуальний капітал);

- технологій (етапу розвитку інформаційних технологій, комунікацій, покликаного покращити використання інтелектуального капіталу);

- капіталізації (етапи використання пакета організаційних технологій як об'єктів інтелектуальної власності, що уможливлює вихід на ринок);

- майбутнього (заключний етап ревізії задіяного інтелектуального капіталу з метою подальшого розвитку та впровадження інновацій, викликаних зміною господарювання) [17, c. 15-16].

Перш ніж досліджувати інтелектуальний капітал потрібно дати характеристику самого поняття "капітал". Загальновизнано, що капітал є складною динамічною субстанцією, яка постійно змінює свої форми. Відтак розуміння капіталу постійно розширюється, виходячи за межі свого початкового змісту. У сучасній економічній літературі набули поширення такі категорії:

І. Людський капітал як міра втіленої у людині здатності приносити дохід. Освіта, професійна підготовка, здоров'я, природні здібності і творчість індивіда розглядаються як чинники його продуктивної сили, що сприяє збільшенню обсягів виробництва високоякісної інноваційної продукції і приносить так звану технологічну ренту, виступаючи найважливішим джерелом зростання доходу окремої людини й суспільства в цілому. При цьому особистість визначається не лише як суб'єкт, а і як об'єкт економічної діяльності та інвестицій, які прибутковіші, ніж капіталовкладення в інші фактори виробництва. Інвестиціями в людський капітал вважаються витрати на здобуття освіти, кваліфікації, підготовку та перепідготовку працівників, підтримку здоров'я, інформаційне забезпечення тощо. Величина людського капіталу оцінюються потенційним доходом, який він може приносити власнику.

II. Інтелектуальний капітал -- нагромаджена в процесі інтелектуальної діяльності сукупність знань, досвіду, навичок, здібностей і взаємовідносин, що мають економічну цінність і використовуються з метою отримання доходу.

III. Соціальний капітал -- капітал, втілений у якості соціальних зв'язків та відносин, заснованих на довірі як концентрацій очікувань та зобов'язань, що спонукають суб'єктів господарювання до ефективніших дій з метою досягнення спільних цілей. На відміну від матеріалізованого фізичного капіталу та невіддільного від індивіда людського капіталу, соціальний капітал існує лише у відносинах між людьми. Його об'єктивною основою є мережі соціальних зв'язків, які використовуються для інформації, навчання, формування правил поведінки та репутації, заснованих на порядності, надійності, послідовності, лояльності, чесності, відкритості, дотриманні загальновизнаних морально-етичних цінностей [1, c. 293-295]

Водночас людський, інтелектуальний та соціальний капітали не є відокремленими і незалежними активами. Вони формуються та розвиваються в органічній єдності, взаємодії та взаємозв'язку, взаємопроникаючи та доповнюючи один одного. З огляду на те, що нагромадження, вдосконалення та всебічний розвиток людського багатства набувають першовартості у контексті наявних джерел сучасного економічного зростання, стає зрозумілою важливість цього підходу для аналізу капіталу як економічної категорії.

Таким чином, широкому розумінні капітал є складним, багаторівневим та багатоаспектним феноменом, який визначає самоорганізацію господарського життя, спрямовану на самозростання вартості. У вузькому розумінні капітал -- самозростаюча авансована вартість; певні вкладення або активи, які уможливлюють отримання доходу.

Безумовно, інтелектуальний капітал (від лат. Intellectuаlis capitalis - розумовий головний або головні пізнання) - це один з різновидів капіталу, який має відповідні ознаки капіталу і відтворює, одночасно, характерну лише йому (інтелектуальному капіталу) специфіку і особливості. Інтелектуальний капітал має надзвичайно складну сутність та багато векторність прояву, що визначається механізмом його функціонування [19,c. 112].

Розглянемо різноманітні підходи до сутності поняття ,,інтелектуальний капітал"(див. додаток А).

Представники першого підходу (В. Садовський, Є. Стеценко, Б. Леонтьєв, В. Іноземцев, Л. Мельник та ін.) трактують дану категорію як сукупність цінностей. Так, В. Садовський і Є. Стеценко розуміють під інтелектуальним капіталом знання, навики, досвід, які є невід'ємні від їх носія - живої людської особи ; Б. Леонтьєв трактує дане поняття як вартість усіх наявних інтелектуальних активів, включаючи інтелектуальну власність, природні та надбані розумові здібності й навички, а також нагромаджені бази знань і корисні відносини з іншими суб'єктами. В. Іноземцев під терміном "інтелектуальний капітал" розуміє інформацію і знання, які відіграють роль "колективного мозку", що акумулює знання працівників, інтелектуальну власність, нагромаджений досвід, організаційну структуру, інформаційні мережі, імідж підприємства.

Л. Мельник визначає дане поняття як розумові здібності людей у сукупності зі створеними ними матеріальними та нематеріальними засобами, які використовуються в процесі інтелектуальної праці. Таким чином, із позиції сукупності цінностей інтелектуальний капітал розглядається як актив, що володіє здатністю приносити дохід.

У рамках другого підходу досліджують дану категорію такі науковці, як А. Василик, Л. Едвінсон, С. Алберт, К. Бредли. А. Василик розуміє під інтелектуальним капіталом авансовану інтелектуальна вартість, що в процесі свого обігу та кругообігу приносить додаткову вартість . Л. Едвінсон трактує дане поняття як знання, яке можна конвертувати у вартість, перетворити на прибуток та оцінити. С. Алберт і К. Бредли під терміном ,,інтелектуальний капітал" розуміють процес перетворення знань і нематеріальних активів у ресурси, які дають конкурентні переваги окремим особам, фірмам, державам. Таким чином, із позиції процесу сутність інтелектуального капіталу полягає в його здатності до відтворення, у можливості залучення інтелектуального капіталу в процес кругообігу, в якому здійснюється його виробниче споживання.

Представники третього підходу (Е. Брукінг, А. Василик, Ю. Гава та ін.) розглядають дану категорію як результат. Е. Брукінг розуміє під інтелектуальним капіталом нематеріальні активи, які слугують підґрунтям існування та конкурентних переваг підприємства. А. Василик трактує дане поняття як знання, інформацію, що формуються, використовуються та примножуються в діяльності підприємства і приносять позитивний економічний та соціальний ефект . Д. Клейн і Л. Прусак під терміном ,,інтелектуальний капітал" розуміють інтелектуальний матеріал, який формалізований, зафіксований і використовується для виробництва більш цінного майна. Ю. Гава визначає дане поняття як особистий ресурс, інтелектуальний матеріал, що формалізується, обробляється й використовується для збільшення вартості активів компанії . Таким чином, сутність інтелектуального капіталу як результату полягає у його здатності до приросту та забезпечення конкурентних переваг підприємства [15].

Зважаючи на вищезазначені підходи, під інтелектуальним капіталом будемо розуміти систему інтелектуальних цінностей (знання, навики, досвід, творчі здібності, інтелектуальна власність, інші нематеріальні активи), які в процесі свого відтворення забезпечують конкурентні переваги як підприємства так і країни в цілому на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках.

1.2 Класифікація та структура інтелектуального капіталу

Інтелектуальний капітал, так само як і фізичний капітал, генерує потік цінностей, що впливають на економіку. Обидва капітали виникають як результат вкладень ресурсів (грошей, матеріальних засобів, знань, кваліфікації) для виробництва товарів і послуг, приносять своєму власникові дохід, зазнають морального зносу (причому інтелектуальний капітал навіть у більшій мірі, позаяк знецінюється і програмне забезпечення, і будь-які знання), мають потребу в реновації. У той же час можна виокремити такі специфічні, відмінні риси інтелектуального капіталу:

нематеріальність природи інтелектуального капіталу, через що його іноді називають невидимим активом;

інтелектуальний капітал не амортизується в процесі використання, навпаки, втрачаючи свою вартість саме від того, що він не використовується;

пріоритетна спрямованість інтелектуального капіталу на майбутнє: основа для його оцінки - це вартість, що буде створена в процесі його майбутнього використання;

інтелектуальний капітал оцінюється за допомогою як вартісних, так і невартісних показників;

необмеженість інформаційного ресурсу;

інвестиції в інтелектуальний капітал забезпечують його власнику одержання більш високого доходу;

наявність мережевих ефектів та зростаючої граничної корисності.

У сучасній економічній літературі розрізняють інтелектуальний капітал суспільства (сукупність знань, досвіду, зв'язків та інформації, що використовуються на рівні суспільства в цілому і є провідним чинником зростання національного доходу постіндустріального суспільства), інтелектуальний капітал окремої компанії (сукупність активів, заснованих на інтелектуальних здібностях працівників компанії, що реалізуються у процесі інноваційної діяльності та збільшують її ринкову вартість) та інтелектуальний капітал окремого індивіда. У високоцивілізованому суспільстві інтелектуальний капітал починає переважати над усіма іншими формами капіталу, виступаючи головною передумовою нагромадження суспільного багатства.

Вітчизняні та зарубіжні дослідники виокремлюють у структурі інтелектуального капіталу окремої компанії такі складові:

1. Людський капітал -- нагромаджені в результаті інвестицій та втілені у працівниках компанії знання, творчі здібності, професійний досвід і моральні цінності.

2. Структурний капітал -- технічне і програмне забезпечення, організаційна структура, інтелектуальна власність, відносини з клієнтами тощо.

До складу структурного капіталу входять:

клієнтський капітал (відносини із замовниками, покупцями, ділові зв'язки з постачальниками, товарні знаки та знаки обслуговування тощо);

організаційний капітал (інформаційні ресурси, електронні мережі, організаційна структура, авторські права тощо) [10, c. 18].

Інтелектуальний капітал виступає як результат синергитичної взаємодії всіх його складових. І при відсутності хоча б однієї із них про наявність інтелектуального капіталу вже не може бути мови. З цієї точки зору найбільш перспективними є такі напрями досліджень інтелектуального капіталу: вимірювання складових і розробка збалансованої системи показників інтелектуального капіталу; бенчмаркінг інтелектуального капіталу; інтелектуальний капітал організацій, регіонів, країн; інтелектуальний капітал і стратегія управління.

Мал. 1.1. Структура інтелектуального капіталу

Єдиного підходу щодо визначення структури інтелектуального капіталу немає, проте більшість дослідників вважають інтелектуальний капітал системою компонентів зв'язаних між собою (К.-Е. Свейбі, Л. Едвінсон, М. Мелоун, Е. Брукінг). У процесі еволюції теорії інтелектуального капіталу сформувались різні підходи до його структурування (див. додаток Б). Наприкінці 80-х років ХХ ст. відомий західний дослідник К.-Е. Свейбі, який ототожнював інтелектуальний капітал з нематеріальними активами фірми, виокремив у їхній структурі такі складові:

- індивідуальну компетентність (уміння, досвід, освіту, соціальні навички та моральні цінності персоналу);

- внутрішню структуру організації (цілі, завдання, моделі, технології, структуру, внутрішні мережі, неформальні організації, культуру);

- зовнішню структуру організації (зв'язки і взаємовідносини із замовниками, постачальниками, конкурентами, торговельні марки, репутацію).

У середині 90-х років ХХ ст. британський дослідник А. Брукінг виокремив у структурі інтелектуального капіталу такі елементи:

- активи ринку - нематеріальні активи, пов'язані з обмінними операціями, що визначають становище фірми на ринку.

- активи інтелектуальної власності - захищену законом інтелектуальну власність компанії.

- активи інфраструктури - інтелектуальні активи, які використовуються компанією [12, c.12-13].

До інтелектуального капіталу відноситься продукт розумової, інтелектуальної праці, продукт творчих зусиль. Щоб глибше усвідомити поняття та механізм функціонування інтелектуального капіталу, слід поділити його на окремі складові елементи з наступним групуванням за однорідними ознаками, тобто здійснити його класифікацію. Класифікацію видів інтелектуального капіталу здійснюють за різними ознаками залежно від цілі та завдань, які при цьому вирішуються (див. додаток В).

За формою власності інтелектуальний капітал може бути приватним, колективним та державним в залежності від суб'єкта, який володіє, користується і розпоряджується результатом інтелектуальної творчої діяльності. Зазначені правомочності закріплені в Конституції України (ст.41).

Резидентність визначає присутність національного або іноземного інтелектуального капіталу. За такою ознакою збільшуються інтеграційні можливості інтелектуального капіталу, який стимулює створення ринку інтелектуальних (нематеріальних) активів

Корпоративна трансакція пов'язана з організаційно-правовою формою інтелектуального капіталу і відтворюється у формі акціонерного або пайового інтелектуального капіталу в залежності від виду корпоративної трансакції або виду засновницького капіталу, якщо маємо на увазі акціонерне товариство або інші види господарських товариств (товариство з обмеженою відповідальністю тощо), які передбачені Законом України "Про господарські товариства" та іншими. Вкладення інтелектуального капіталу до статутного фонду господарських товариств в обмін на корпоративні права відноситься до інноваційної діяльності, спрямованої на емісію (ремісію) статутного фонду, тобто підвищення (зменшення) потенціалу засновницького капіталу.

Форма залучення інтелектуального капіталу проявляється у формі права на об'єкти промислової власності та у формі авторського та суміжного з ним права в залежності від видів об'єктів інтелектуальної власності. За міжнародними стандартами, частіше усі результати творчої інтелектуальної діяльності з точки зору правової охорони поділяються на об'єкти, які охороняються правом промислової власності, і на об'єкти, які охороняються авторським правом. До промислової власності належать винаходи, корисні зразки, промислові моделі, фабричні або товарні знаки, "ноу-хау". До об'єктів, які охороняються авторським правом належать права на наукові, літературні, художні та музичні твори, програми для ЕОМ, бази даних тощо.

За терміном знаходження у розпорядженні суб'єкта господарювання інтелектуальний капітал поділяється на власний та строковий, або немаючий терміну знаходження у розпорядженні суб'єкта господарювання та строковий інтелектуальний капітал.

За ознакою формування (мобілізації) інтелектуальний капітал поділяється на створений самим суб'єктом господарювання і придбаний у інших суб'єктів господарювання.

За ознакою можливості визначення розміру (величини) вартості, інтелектуальний капітал може оцінюватися (визначатися) прямим (витратним) методом (безпосередньо, відповідно до кошторису) та оцінюватися (визначатися) експертним методом. Витратний метод оцінки вартості інтелектуального капіталу передбачає, що потенційний покупець, володіє відповідною інформацією (кошторисом витрат) про предмет купівлі, не заплатить за нього більше, чим вартість іншого об'єкта в складі нематеріальних активів тієї же корисності. Експертний (ринковий) метод оцінки вартості інтелектуального капіталу передбачає використання методу порівняльних продаж, тобто у прямому порівнянні оцінюваного об'єкта з іншим, аналогічним по якості призначенню і корисності, який був проданий в зіставлений час на аналогічному ринку. Отже, можна зробити висновок, що багатьма зарубіжними та вітчизняними економістами визнається той факт, що інтелектуальний капітал є важливою категорією сучасної економіки. Саме він визначає конкурентоспроможність економічних систем, виступає ключовим ресурсом їх розвитку. Спираючись на функціональний підхід, можна сформулювати визначення інтелектуального капіталу як об'єктивної економічної категорії: інтелектуальний капітал -- це здатні створювати нову вартість інтелектуальні ресурси як на рівні підприємства так і країни в цілому, представлені людським і машинним інтелектами, а також інтелектуальними продуктами, створеними ним самостійно або залученими зі сторони як засоби створення нової вартості.

1.3 Значення інтелектуального капіталу для економічного розвитку країни

На початку ХХІ ст. людство стало свідком інформаційної революції, коли на перший план вийшли такі поняття, як "інформаційне суспільство", "нова економіка", "економіка знань та інновацій", "управління знаннями", першоосновою яких є інтелект, ідеї та інновації. У світі відбувається стрімкий процес економізації науки та інтелектуалізації економіки. Найціннішим стратегічним ресурсом і провідною конкурентною перевагою сучасного суспільства є ресурс інтелектуального капіталу. Жорстка світова конкуренція потребує нових ідей, високоякісної продукції, постійних інновацій, а тому без залучення інвестицій в науку не можливо вести мову про економічний розвиток, не кажучи вже про економічне лідерство. Саме наукоємні галузі економіки дозволяють державі отримувати продукцію, яка відповідає світовим стандартам, підвищують науковий потенціал і позитивно впливають на добробут країни і покращують життєвий рівень населення. На сучасному етапі розвитку інформаційні технології визначають перспективи майбутнього й утвердження нового технологічного способу виробництва, коли головним чинником трансформації суспільств є використання інтелектуального капіталу, що визначає конкурентоспроможність економічних систем і є одними із основних ресурсів розвитку. Сьогодні не лише рівень розвитку матеріального виробництва характеризує економіку постіндустріальних країн, а саме інтелектуальний капітал і його здатність відповідати вимогам ринкової економіки. Зі швидким поширенням сфери застосування комп'ютерних технологій значного розвитку набули телекомунікаційні засоби[4,c.130-131]. Ставку на інтелектуальний капітал як головний фактор розвитку економіки нині зроблений в більшості країн світу. Витрати на науку становлять значні суми, що забезпечило скорочення в таких країнах низько конкурентних галузей (чорної металургії, хімічної, текстильної промисловості) і швидкий розвиток нових наукоємних виробництв, які під впливом наукових розробок відповідно до ринкового попиту стають потужними підприємствами. Цінність інтелектуального капіталу визначається конкурентною стратегією розвитку підприємства, націленістю такого капіталу на майбутні вигоди, що й визначає його вартість. Існує пряма залежність стану національної економіки від інтелектуального потенціалу, ступеню використання якого, темпи та масштаби росту визначають рівень економічного розвитку суспільства, правовий і соціальний статус країни у світовому співтоваристві. При визначенні місця певної держави у світовій спільноті першочерговою є її здатність використовувати сучасні технологій для інтенсивного економічного зростання. Основну масу суспільного багатства розвинутих країн створює нова інтелектуальна еліта - фахівці, зайняті у сфері високих технологій, виробництва інформації та нових знань. Інтелектуальна власність стала важливим ресурсом бізнесу. Інтелектуальний капітал - це не тільки сила, а й велике багатство. В сучасному економічному середовищі, заснованому на знаннях, інтелектуальна власність є найважливішим активом підприємства. Саме інтелектуальна власність має стати в Україні тією рушійною силою, яка сприятиме розвитку економіки країни та виходу на світовий ринок поряд із провідними державами, буде гарантією економічної, політичної і соціальної безпеки. Зараз Україні треба стати на бік високорозвинутих країн і йти шляхом використання потенціалу інтелектуальної власності, в іншому ж випадку наша держава буде відкинута на периферію світового економічного і соціального розвитку.



2. Проблеми і перспективи розвитку інтелектуального капіталу в Україні

2.1 Проблеми формування інтелектуального капіталу в Україні

Сьогодні та в найближчому майбутньому капітал в його інтелектуальній формі постає головним чинником виробництва, чинником, який має необмежений потенціал. У сучасному суспільстві інтелектуальний капітал -- це основа багатства. Саме він визначає конкурентоспроможність економічних систем, постаючи ключовим ресурсом їхнього розвитку. У процесі створення, трансформації і використання інтелектуального капіталу беруть участь комерційні підприємства, державні і суспільні установи й організації, тобто всі суб'єкти ринкових відносин.

В останні роки в усьому світі спостерігається зростання інвестицій в інтелектуальні ресурси (людські), що є основною характерною ознакою інтелектуальної економіки. Як свідчать аналітичні данні Світового банку, майже 2/3 світового багатства зосереджено в інтелектуальному капіталі. Значну частину становлять знання й інтелектуальні можливості персоналу нової інтелектуальної економіки.

Відбулося переорієнтування економіки таких країн, як Австрія, Франція, Норвегія, Канада, Німеччина та інші, на виробництво й використання сучасних знань, інтелектуального потенціалу. Таким чином, інтелектуальний капітал забезпечує понад 50% зростання національного багатства цих країн, обумовлює становлення та розвиток інтелектуальної економіки.

Одним з основних зовнішніх факторів ефективного формування, розвитку та управління інтелектуальним капіталом є рівень забезпечення країни швидкісними міжнародними комунікаціями. За рівнем інтернетизації перше місце посідають Ісландія, Швеція, Норвегія і США (відповідно 44,6; 40,4; 36,2 та 21%). У ході дослідження виявлено, що однією з головних особливостей інтелектуальної економіки є збільшення частки інтелектуальних послуг, пов'язаних із наданням інформації. Сьогодні вони становлять 2/3 від загального обсягу послуг. Оцінюючи показники індексу технологічного розвитку, що характеризують відповідність вимогам інтелектуальної економіки, сучасний економічний стан Україна не відповідає ані потребам, ані потенціалу держави з інтелектуальною економікою. Але необхідно визначити пріоритетним напрямом розвитку України як сучасної держави розвиток і становлення інтелектуальної економіки.

Для України питання розвитку інтелектуального капіталу та перехід до інтелектуальної економіки особливо загострюється через економічну ситуацію, що характеризується як кризисне явище. Економіка Україні дедалі більше стає залежною від інтелектуального капіталу розвинених держав. Відсутність глобальної дієвої стратегії розвитку й упровадження результатів інтелектуальної діяльності в економіку визначає її як країну третього світу. Лише своєчасна та якісна модернізація існуючих в Україні виробничих потужностей при активній участі інтелектуального капіталу та мобілізована взаємодія всіх ресурсів здатні забезпечити ефективний перехід до інтелектуальної економіки, що, у свою чергу, підвищить суспільний рівень та добробут населення країни [2, c. 233 ].

Серед факторів, що сприяють функціонуванню інтелектуального капіталу в рамках конкретної економічної системи, можна виокремлити наступні:

1) робоча сила;

2) нематеріальні активи: інтелектуальні здібності, інтелектуальний потенціал, інформаційний ресурс, інтелектуальна власність;

3) фінансово-інноваційний капітал;

4) високі технології, інформаційні технології.

Крім перерахованих вище чинників, на структуру інтелектуального капіталу та ефективність його відтворення істотно впливає низка зовнішніх факторів: рівень розвитку інформаційного середовища, наявність сучасної ринкової інфраструктури, характер державної економічної політики, стан інституційного, правового, інноваційного середовища, науково-технічні, геоекономічні та інші умови руху капіталу.

Для інноваційного розвитку економіки України об'єктивною необхідністю є нарощення людського капіталу. Взагалі формування інтелектуального капіталу в Україні відбувається в умовах кризових явищ в економіці та соціальних суперечностей в суспільстві. Прикро та парадоксально, але останнім часом простежується зменшення людського інтелектуального потенціалу в Україні, яке викликане такими факторами, як:

- світова економічна криза та, зокрема, криза національної економіки;

- стагнація виробництва, безробіття, незатребуваність кваліфікованої робочої сили;

- зниження добробуту та життєвого рівня населення регіонів та в цілому по всій країні;

- недостатнє фінансування освіти та науки в Україні, а тому неможливість ефективного розвитку, проведення та впровадження в практику наукових досліджень;

- еміграція населення, передусім з вищою освітою, в пошуках вищих заробітків;

- погіршення стану здоров'я працівників та неможливість ефективної віддачі;

- відсутність фінансових ресурсів та зменшення частки промислових підприємств;

- нерозуміння керівниками, підприємцями та роботодавцями необхідності створення належних умов праці, постійного підвищенні кваліфікації, сприяння відпочинку працівників та відповідної оплати праці.

Світовий перехід більшості розвинених країн до інтелектуальної економіки зумовив визначення основних показників інтелектуалізації, тобто інтелектуального капіталу. До них відносяться: інноваційність країни - комерціалізація інтелектуальних продуктів, їх інтенсифікація (загальна величина науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт, їхня частка у ВВП); витрати на розвиток інтелектуального капіталу країни; кількість патентів,зареєстрованих у тріаді патентних держав (Європа, США, Японія), у розрахунку на один мільйон населення; коефіцієнт винахідливості населення; місткість ринку знань і динаміка міжнародного обміну знаннями; міжнародна співпраця у сфері науки та високих технологій; кількість іноземних студентів у національних ВНЗ; частка венчурного фінансування у ВВП; якість людського капіталу - показники системи освіти, охорони здоров'я,частка науковців у загальній кількості зайнятих; міграція висококваліфікованих працівників; рівень розвитку національної інформаційної інфраструктури - інформаційно-комп'ютерних і телекомунікаційних технологій [2, c.232-234].

Наукові кадри та кількість організацій

Таблиця 2.1.

	Кількість організації, які виконують наукові дослідження й розробки	Чисельність науковців, осіб	Чисельність докторів наук в економіці України, осіб	Чисельність кандидатів наук в економіці України, осіб
1995	1453	179799	9759	57610
1996	1435	160103	9974	58132
1997	1450	142532	10322	59332
1998	1518	134413	10446	59703
1999	1506	126045	10233	59547
2000	1490	120773	10339	58741
2001	1479	113341	10603	60647
2002	1477	107447	11008	62673
2003	1487	104841	11259	64372
2004	1505	106603	11573	65839
2005	1510	105512	12014	68291
2006	1452	100245	12488	71893
2007	1404	96820	12845	74191
2008	1378	94138	13423	77763
2009	1340	92403	13866	81169

Згідно даних табл. 2.1, в Україні станом на 2009 рік зменшилась кількість організацій, які виконують наукові дослідження й розробки, в тому числі численність науковців і навпаки збільшилась чисельність докторів та кандидатів наук в економіці України. Тому можна зробити висновок, що дана тенденція є негативною, так як для України вигіднішим і правильнішим є збільшення чисельності науковців.

Таблиця 2.2. Обсяг виконаних наукових та науково-технічних робіт

	Всього, у фактичних цінах	У тому числі	Питома вага обсягу виконаних наукових і науково-технічних робіт у ВВП
		фундаментальні дослідження	прикладні дослідження	розробки	науково-технічні послуги
	млн.грн.	%
1996	1111,7	140,6	321,6	606,9	42,6	1,36
1997	1263,4	188,5	309,2	693,7	72,0	1,35
1998	1269,0	205,5	297,5	682,8	83,2	1,24
1999	1578,2	220,5	330,4	918,6	108,7	1,21
2000	1978,4	266,6	436,7	1106,3	168,8	1,16
2001	2275,0	353,3	304,9	1317,2	299,6	1,11
2002	2496,8	424,9	343,6	1386,6	341,7	1,11
2003	3319,8	491,2	429,8	1900,2	498,6	1,24
2004	4112,4	629,7	573,7	2214,0	695,0	1,19
2005	4818,6	902,1	708,9	2406,9	800,7	1,09
2006	5354,6	1141,0	841,5	2741,6	630,5	0,98
2007	6700,7	1504,0	1132,6	3303,1	761,0	0,93
2008	8538,9	1927,4	1545,7	4088,2	977,7	0,90
2009	8653,7	1916,6	1412,0	4215,9	1109,2	0,95

Як видно по даним таблиці 2.2, в Україні за останні чотири роки зменшилась питома вага обсягу виконаних наукових і науково-технічних робіт у ВВП порівняно з іншими роками. Зробивши аналіз економічної ситуації, яка склалась в Україні щодо формування та розвитку інтелектуального капіталу підприємств, можна зробити висновок, що між темпами витрат на освіту, етапами продукування знань та їхнім використанням на практиці існує істотний розрив та виникають певні перешкоди. Це зумовлено недостатнім фінансуванням процесів формування, розвитку, активізації та управління інтелектуальним капіталом. Як показали статистичні дані, витрати на освіту та науку встановлені на рівні не менше 10% ВВП, а реально вони не перевищують 6%, що недостатньо для розвитку інтелектуального капіталу країни в цілому.

Існують переконливі докази того, що найбільших успіхів в економіці досягли країни, що здійснили значні інвестиції в створення сприятливого середовища для розвитку інтелектуального капіталу (США, Японія, Франція, Великобританія, Швеція та ін.). Так, наприклад, у двадцяти розвинених країнах, де працює 95 % учених світу, дохід на душу населення щорічно зростає на 200 дол., тоді як у всіх інших країнах - на 10 долл. Майже 50 % приросту національного доходу США, як підраховано американськими економістами, отримано за рахунок підвищення рівня освіти робочої сили. Таким чином, високорозвинені країни продовжують будувати "суспільство знань". Інвестиції, засновані на знаннях, стають пріоритетними напрямами підвищення інтелектуального потенціалу суспільства. Тому розвиток трудового потенціалу є найважливішим завданням ХХІ ст. [9, c. 59].

В сучасних умовах господарювання головним завданням підприємств всіх форм власності є органічне поєднання матеріального та інтелектуального капіталу, стимулювання щодо інтелектуальної спрямованості праці. Інтелектуальний капітал підприємства, під яким розуміють інтелектуальні ресурси, що втілені у сукупності наукових та загальних знань працівників, їх досвіді, знаннях, вміннях, навичках, які створюють продукти інтелектуальної діяльності, що можуть належати як його винахіднику, так і іншим суб'єктам господарювання, та використовуються з метою одержання додаткової вартості, стає одним з найвпливовіших чинників трудового потенціалу підприємства [ 6, c.86].

Також однією з проблем формування інтелектуальної економіки в Україні є розрив між стадіями наукових досліджень і впровадженням їхніх результатів у виробництво (див. додаток Г). Основний фактор, що перешкоджав провадженню передових технологій, -- обмеженість фінансування, про що зазначили 44% підприємств. Майже в однаковій мірі заважали впроваджувати передові промислові технології такі фактори як низькокваліфікований персонал (3,4%), неспроможність керівників різного рівня оцінити нові технології (4,9%), організаційні та правові проблеми (5,2%) та відсутність науково-технічної підтримки з боку інших організацій (4,2%) [20].

Це зумовлено передусім відсутністю ефективного механізму трансформування інтелектуального потенціалу в інноваційні розробки, придатні до практичного використання. У подоланні цієї проблеми важлива роль належить інноваційному підприємництву, але його частка в Україні зараз становить 6,6% від загальної кількості малих підприємств. Вважаємо, що ситуацію змінить збільшення їхньої чисельності, що показує позитивна динаміка: 2002 р. приріст малих підприємств становив 7,4%, 2003-2005 pp. - 33,6%, ще потужніші їх збільшення передбачається у наступних роках. Головною привабливістю процесу формування та управління інтелектуальним капіталом в Україні є те, що фінансові, інформаційні, виробничі, організаційна та інші вкладення в процес створення інтелектуального капіталу дають вагомий за обсягом, тривалий у часі й трансформаційний за характером економічний і соціальний ефект для підприємства, а також для економіки країни в цілому [10, c. 17].

2.2 Головні напрямки використання інтелектуального капіталу у процесі суспільного відтворення

Для України ефективне використання інтелектуального капіталу набуває важливого значення як один із найвагоміших факторів забезпечення конкурентоздатності економіки. Вивчення здібностей та можливостей людини є визначальним при обґрунтуванні цілей та перспективних напрямів розвитку суспільства. Запропонований на державному рівні перехід до інноваційного розвитку країни припускає, що головну роль відіграватимуть якісні чинники економічного зростання при максимальному використанні інтелектуального капіталу суспільства. Таким чином, вивчення питань, що стосуються ефективності використання інтелектуального капіталу, складових частин та чинників, що обумовлюють його стан та розвиток, сьогодні набувають все більшої актуальності.

В Україні є значні резерви для стрімкого розвитку інтелектуального капіталу. Зокрема, накопичений людський капітал, що характерний високим рівнем освіти населення і значною частиною працівників, зайнятих наукою. Однак дві інші складові - організаційний і споживчий капітал - розвинені недостатньо. Але тільки за успішного розвитку цих двох складових інтелектуального капіталу можна одержати значний синергетичний ефект, виражений у зростанні інтелектуального капіталу країни в цілому й інтелектуальному капіталі окремих економічних суб'єктів [5, c. 145].

Найважливішими напрямами політики розвитку інтелектуального капіталу є:

* дотримання принципу пріоритету цінності людського творчого потенціалу як основного в новій економічній політиці;

* прийняття принципу індивідуального розвитку людини;

* формування й розвиток активної поведінки особистості, її здатності до конкуренції, встановлення принципів самостійності й самовідповідальності, розвиток її прагнення до реалізації свого творчого потенціалу;

* поступове звільнення всіх сфер економіки України від некваліфікованої робочої сили;

* поширення різноманітних методів і форм організації та стимулювання праці, характерних для творчої діяльності;

* поступове вирівнювання загальної освіти, підвищення її рівня та якості, тобто модернізація матеріально-технічної бази, посилення мотивації викладачів до поліпшення якості навчання, контролю за якістю знань, удосконалення організації навчального процесу, підвищення рівня практичної підготовки;

* розроблення нової соціальної та економічної політики, яка б гарантувала доступ до знань усім верствам населення незалежно від статку. Сюди належить розвиток системи доступних кредитів на освіту, вдосконалення бази державного бюджету й зміна його відповідально всіх нормативно - правових актів;

* удосконалення системи підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів;

* забезпечення рівномірного розвитку освітньої інфраструктури в усіх регіонах України;

* стимулювання населення до здобуття вищої освіти всіх спеціалізації.

Основними джерелами фінансування процесу формування й управління інтелектуальним капіталом,які сприяють продукуванню знань та їхній трансформації в матеріальні активи, є Державний бюджет, замовлення підприємств, іноземні інвестиції.

інтелектуальний власність фінансування інноваційний

Таблиця 2.3. Джерела фінансування інноваційної діяльності

	Загальна сума витрат	У тому числі за рахунок коштів
		власних	державного бюджету	іноземних інвесторів	інші джерела
	млн.грн.
2000	1757,1	1399,3	7,7	133,1	217,0
2001	1971,4	1654,0	55,8	58,5	203,1
2002	3013,8	2141,8	45,5	264,1	562,4
2003	3059,8	2148,4	93,0	130,0	688,4
2004	4534,6	3501,5	63,4	112,4	857,3
2005	5751,6	5045,4	28,1	157,9	520,2
2006	6160,0	5211,4	114,4	176,2	658,0
2007	10850,9	7999,6	144,8	321,8	2384,7
2008	11994,2	7264,0	336,9	115,4	4277,9
2009	7949,9	5169,4	127,0	1512,9	1140,6

У свою чергу, зазначимо, що позабюджетне фінансування характеризується високою часткою в ньому приватного підприємницького сектору (31%), на відміну від державного, який у 6 разів менший. Тобто, як видно в таблиці 2.3., в Україні переважає позабюджетне фінансування, а також значне зменшення суми витрат на інноваційну діяльність в 2009 році.

Здатність економіки створювати й ефективно використовувати інтелектуальний капітал дедалі більшою мірою визначає економічну силу нації, її добробут. Відкритість суспільства для імпорту різноманітних знань, ідей та інформації, здатність економіки продуктивно їх переробляти - ось від чого залежить успішний соціально-економічний розвиток будь якої країни.

Незважаючи на повільне зростання національної економіки, що зафіксовано та проголошено українським урядом, економічна ситуація ще досі залишається нестабільною, що не кращим чином впливає на інтелектуальний капітал суспільства.



Висновок

Таким чином, мета даного дослідження є виконаною і можна зробити узагальнені висновки щодо сутності і значенні інтелектуального капіталу. В процесі дослідження встановлено, що за своєю сутністю інтелектуальний капітал є сукупністю соціо-культуро-економічних відносин між суб'єктами з приводу залучення до системи суспільного виробництва творчого потенціалу людини у вигляді знань, інформації, досвіду і здібностей та реалізації матеріального і/або нематеріального інтересу, нагромадження інтелектуальних продуктів та їх використання для створення нової вартості, упредметнення творчих здібностей працівників, котрі створюють як об'єкти інтелектуально зорієнтованої економіки, так і продукти традиційних галузей, у тому числі матеріального виробництва. Інтелектуальний капітал складається з: людського, структурного та організаційного капіталу. Також є й інші його класифікації, але вищезазначена є найбільш поширеною.

Отже, здатність країни до формування та ефективного використання інтелектуального капіталу визначає можливості її подальшого економічного розвитку на основі переходу до вищого технологічного укладу, до постіндустріального суспільства. Завдання, що постають перед Україною, полягають у реальній зміні моделі соціально-економічного розвитку, яка має ґрунтуватися на формуванні та використанні інтелектуального капіталу, пріоритеті інноваційної діяльності. Здатність підприємства до формування, оцінки та ефективного використання інтелектуального капіталу визначає можливості його подальшого сталого розвитку та конкурентоспроможність на ринку.

Таким чином, для визначення та реалізації сучасних перспектив нарощування і раціонального використання інтелектуального капіталу підприємств, організацій та установ, що сприяє становленню та розвитку інтелектуальної економіки України, необхідні:

1) створення Національного агентства з науки,яке буде курирувати весь цикл науково-технологічних проектів,а також спеціальні мережі, що об'єднують державні наукові та освітні установи з підприємствами. Це дасть змогу скоротити шлях нових технологій, інтелектуальних продуктів від розробки до промислового втілення. Саме наука та освіта є фундаментом інтелектуальної індустрії та наукоємних галузей, що забезпечить запас міцності економіки в цілому та зменшить рівень малозабезпечених верст населення;

2) формування регіональних інтелектуально-виробничих ресурсних центрів, які будуть входити до структури Національного агентства з науки;

3) розвиток таких інноваційних структур, як наукові парки, на базі наукових закладів, що мають наукові здобутки і входитимуть до структури інтелектуально- виробничих центрів;

4) створення та розвиток інтелект-тренінгових відділень при інтелектуально- виробничих центрах.

Україна завжди характеризувалася значним рівнем накопиченого людського капіталу, високим науково-технічним та інтелектуальним потенціалом. Саме ефективне їх використання вже в найближче десятиріччя могло б забезпечити зростання економіки нашої держави, її входження в групу європейських країн-лідерів за соціально-економічним розвитком. Тому для України проблема формування та ефективного використання інтелектуального капіталу набуває особливо важливого значення.



Список використаної літератури

1) Базилевич В.Д. Інтелектуальна власність: Підручник / В. Д. Базилевич. - К. : Знання, 2006. - 431 с.

2) Бауліна Т.В. Інтелектуальний капітал: стратегічний ресурс трансформації національного господарства [Монографія]. - К.: МНТУ ім. Ю. Бугая, вид-во Вишемирський В.С., 2009. - 231-237 с.

3) Бутнік-Сіверський О. Інтелектуальний капітал: теоретичний аспект / О. Бутнік-Сіверський. - Режим доступу: - htp://www.ndiiv.org.ua

4) Гава Ю.В. Інтелектуальний капітал - шлях до економічного зростання України/ Ю. В. Гава // Актуальні проблеми економіки. - 2006. - №4. - С. 129-134.

5) Гавкалова Н.Л. Формування та використання інтелектуального капіталу : наукове видання / Н.Л. Гавкалова , Н.С. Маркова. - Харків : Вид. ХНЕУ, 2006. - 252 с.

6) Гавкалова Н. Л. Чинники інтелектуального капіталу/ Н. Л. Гавкалова// Економіка Криму.? 2006.? №17.? С. 85 -88.

7) Гунько В. І. Інтелектуальний потенціал регіону: сутність, структура, проблеми формування та використання/В. І. Гунько// Едлектронний ресурс. Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua

8) Дрозденко В. Інтелектуальний капітал: інвестиції в майбутнє /В. Дрозденко //Збірник наукових праць. Випуск №48. Електронний ресурс. Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua

9) Журавльова І.В. Інтелектуальний капітал як об'єкт захисту в системі фінансової безпеки / І.В. Журавльова // Вісник економіки транспорту і промисловості. - 2010. - № 29. - С. 57-61.

10) Ілляшенко С. Сутність, структура і методичні основи оцінки інтелектуального капіталу підприємства / С. Ілляшенко // Економіка України. - 2008. - №11. - С. 16-26.

11) Коваленко О.М, "Інтелектуальний капітал як економічна категорія" за ред. О.О. Бєляєв, збірник наукових праць Формування ринкової економіки. - К.: 2008

12) Курило Л. І. Класифікація та структура інтелектуального капіталу/ Л. І. Курило// Вісник Сумського національного аграрного університету. Серія "Фінанси і кредит".? 2010.? №1.? С. 10-15.

13) Лебедєв С. С. Науково-теоретичні засади формування категорії "Інтелектуальний капітал" / С. С. Лебедєв //Вісник Хмельницького національного університету. ? 2010.? №3.? С. 112-115.

14) Мазарчук А. Ю., Ткач І. І. Дослідження сутності інтелектуального капіталу/ А. Ю. Мазарчук, І. І. Ткач// Вісник Хмельницького національного університету. - 2010.? №5.? С. 50-53.

15) Махомет Ю.В. Сутнісна характеристика та структура інтелектуального капіталу підприємства / Ю.В. Махомет// Електронний ресурс. - Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Ekpr/2009_25 /mahomet.htm

16) Мочерний С.В. Основи економічної теорії: Навч. посіб./ С. В. Мочерний, О. А. Устенко. - 3-тє вид., стер. - К.: ВЦ "Академія", 2009.?504 с.

17) Турило А. М., Корнух О. В. Теоретико-методологічні засади щодо визначення і сутності економічної категорії "Інтелектуальний капітал" / А. М. Турило, О.В. Корнух //Вісник КТУ. 2010. №25. С. 15-20.

18) Черевко Г.В. Інтелектуальна власність: Навч. посіб.. - К.: Знання, 2008. - 412c.

19) Шульга Ж. О. Інтелектуальний капітал як об'єктивна економічна категорія/ Ж. О. Шульга// Вісник Бердянського університету менеджменту і бізнесу. - 2010.? №2.? С. 106-111.



Додаток А

Підходи до сутності поняття ,,інтелектуальний капітал"

Підхід	Автор	Визначення поняття ,,інтелектуальний капітал"
1.Сукупність цінностей	В. Садовський, Є. Стеценко	Це знання, навики, досвід, які є невід'ємні від їх носія - живої людської особи .
	Б. Леонтьєв	Це вартість усіх наявних інтелектуальних активів, включаючи інтелектуальну власність, природні та надбані розумові здібності й навички, а також нагромаджені бази знань і корисні відносини з іншими суб'єктами; тобто йдеться про бренди, клієнтуру, фірмове найменування, канали збуту, ліцензійні та інші угоди тощо. Це система інтелектуальних переваг даної компанії або фірми на ринку .
	В. Іноземцев	Це інформація і знання, які відіграють роль "колективного мозку", що акумулює знання працівників, інтелектуальну власність, нагромаджений досвід, організаційну структуру, інформаційні мережі, імідж підприємства .
	Л. Мельник	Це розумові здібності людей у сукупності зі створеними ними матеріальними та нематеріальними засобами, які використовуються в процесі інтелектуальної праці; таким чином, до складу інтелектуального капіталу включаються як нематеріальні, так і матеріальні активи .
2. Процес	А. Василик	Це авансована інтелектуальна вартість, що в процесі свого обігу та кругообігу приносить додаткову вартість .
	Л. Едвінсон	Це знання, яке можна конвертувати у вартість, перетворити на прибуток та оцінити .
	С. Алберт, К. Бредли	Це процес перетворення знань і нематеріальних активів у ресурси, які дають конкурентні переваги окремим особам, фірмам, державам .
3. Результат	Е. Брукінг	Це нематеріальні активи, які слугують підґрунтям існування та конкурентних переваг підприємства. Ключовими складовими є людські активи (знання, досвід, творчі здібності та ін.), інтелектуальна власність, інфраструктурні й ринкові активи .
	А. Василик	Це знання, інформація, що формуються, використовуються та примножуються в діяльності підприємства і приносять позитивний економічний та соціальний ефект; це нематеріальні активи, що становлять основу функціонування сучасного підприємства в новій економіці .
	Д. Клейн, Л. Прусак	Це інтелектуальний матеріал, який формалізований, зафіксований і використовується для виробництва більш цінного майна .
	Ю. Гава	Це особистий ресурс, інтелектуальний матеріал, що формалізується, обробляється й використовується для збільшення вартості активів компанії .



Додаток Б

Підходи до формування структури інтелектуального капіталу

Автор	Елементи інтелектуального капіталу
К.-Е. Свейбі	- зовнішня структура (тісні взаємовідносини між підприємством та іншими суб'єктами ринку); - внутрішня структура (культура та традиції фірми, а також комп'ютери, інформаційні мережі, засоби зв'язку та технології, які безпосередньо використовують працівники у своїй роботі); - індивідуальна компетентність (властивість індивіда до певних дій у найрізноманітніших ситуаціях) .
Е. Брукінг	- ринкові активи (клієнтські взаємозв'язки, договори та контракти); - активи інтелектуальної власності (патенти, торгові марки, авторські права, що були виготовлені працівниками, але знаходяться у власності фірми, яка має повне право на їх використання);

Подобные документы

• Особливості правового регулювання інтелектуальної власності

  Інститут інтелектуальної власності. Економіко-правовий зміст та структура інтелектуальної власності. Аналіз правотворення у сфері інтелектуального розвитку країни. Пріоритетні напрями оптимізації правового регулювання сфери інтелектуальної діяльності.
  
  реферат [44,3 K], добавлен 27.09.2014
  

• Проблеми законодавства в області інтелектуальної власності та перспективи його розвитку

  Роль і значення інтелектуальної власності в суспільстві. Сучасний стан законодавчої бази в сфері інтелектуальної власності в Україні, його проблеми, співвідношення з правом власності на річ, перспективи розвитку та рекомендації щодо її вдосконалення.
  
  реферат [47,6 K], добавлен 17.10.2009
  

• Система інтелектуальної власності в Україні: визначення понять інтелектуальної власності, суб'єкти і об'єкти інтелектуальної власності

  Суть інтелектуальної власності - закріплених законом прав, які є результатом інтелектуальної діяльності в науковій, літературній, художній, промисловій галузях. Міжнародно-правові акти з питань інтелектуальної власності та державна система управління нею.
  
  реферат [300,6 K], добавлен 11.10.2011
  

• Державне регулювання інвестицій в людський капітал як фактор інтелектуального розвитку суспільства

  Інституційна база державного впливу на розвиток людського капіталу в Україні. Сутність та специфіка дії механізму державного регулювання інвестицій та його особливості на рівні регіону. Забезпечення динаміки якості життя населення, економічного розвитку.
  
  автореферат [55,3 K], добавлен 10.04.2009
  

• Інтелектуальна власність

  Поняття інтелектуальної власності. Інтелектуальна власність як результат творчої діяльності. Інтелектуальна власність як право. Права інтелектуальної власності. Еволюція інтелектуальної власності. Еволюція промислової власності, система патентного права.
  
  реферат [42,0 K], добавлен 24.12.2008
  

• Роль інтелектуальної власності в управлінні підприємством

  Загальні підходи до формування портфелю об'єктів права інтелектуальної власності. Послідовність формування портфелю ОПІВ на підприємстві. Запобігання передчасному розкриттю винаходів. Процедури та політика компанії в галузі інтелектуальної діяльності.
  
  реферат [424,8 K], добавлен 03.08.2009
  

• Теорії права інтелектуальної власності

  Зародження теорій прав інтелектуальної власності. Еволюція концепцій права у XVIII-XX ст. Теорія вічної промислової власності за Жобардом. Сучасний стан теорії права. Двоїста природа авторського і винахідницького права. Зміст пропієтарної концепції.
  
  контрольная работа [38,8 K], добавлен 28.11.2013
  

• Поняття права інтелектуальної власності

  Право інтелектуальної власності в об'єктивному розумінні, його основні джерела та види. Ключові об'єкти та інститути права інтелектуальної власності. Суб’єктивні права інтелектуальної власності. Поняття і форми захисту права інтелектуальної власності.
  
  презентация [304,2 K], добавлен 12.04.2014
  

• Охорона інтелектуальної власності

  Інноваційний розвиток, його роль та вплив на економічне зростання. Проблеми і перспективи розвитку системи охорони інтелектуальної власності України. Функціонування патентної системи. Структура державної системи правової охорони інтелектуальної власності.
  
  реферат [93,4 K], добавлен 14.02.2013
  

• Державне регулювання інноваційної діяльності

  Сутність і завдання державної інноваційної політики, її типи, методи й інструменти регулювання. Вплив держави на технологічний і економічний розвиток. Правові аспекти охорони інтелектуальної власності. Передавання права на об'єкти промислової власності.
  
  реферат [22,5 K], добавлен 28.11.2010
  

• главная
• рубрики
• по алфавиту
• вернуться в начало страницы
• вернуться к началу текста
• вернуться к подобным работам