Основні чинники сучасного регіонального розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

РЕФЕРАТ

на тему: «Основні чинники сучасного регіонального розвитку»

ЗМІСТ

Вступ

1. Територіальні чинники регіонального розвитку

2. Чинники формування політичних та геополітичних пріоритетів розвитку регіонів України

3. Транскордонне співробітництво

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Питання розвитку і взаємодії регіонів, взаємовідносин регіональних і центральних органів влади є надзвичайно актуальними для України. Адже відсутність обґрунтованої політики регіонального розвитку держави на попередньому етапі призвела не лише до зростання диспропорцій та загострення економічних і соціальних проблем, але й до суттєвої економічної й суспільно-політичної дезінтеграції держави.

Зміцнення державності України вимагає створення єдиного господарського комплексу з ефективним використанням місцевих ресурсів, переваг територіального поділу праці та запобігання ускладнень на політичному, економічному, міжетнічному підґрунті, що повинна забезпечити регіональна політика як складова загальнодержавної політики. Визначення короткострокових і стратегічних завдань політики регіонального розвитку, прийняття ефективних рішень з питань його регулювання потребує аналізу стану та тенденцій економічного і соціального розвитку регіонів.

Динаміка економічного розвитку регіонів протягом останніх 14 років визначалася станом та тенденціями макроекономічних процесів у країні, зокрема тривалим періодом економічного спаду, труднощами ринкових трансформаційних процесів, кардинальною зміною відносин власності, трансформаціями системи державного управління тощо.

Державна регіональна політика покликана забезпечити трансформацію регіональних господарських структур в рамках структурних змін в економіці держави головним чином за допомогою економічних механізмів. Останні повинні бути спрямовані на створення сприятливих умов для широкого розвитку підприємництва, більш активне управління інвестиційними та інноваційними процесами, створення передумов для формування регіональних ринків й розбудови ринкової інфраструктури.

1. Територіальні чинники регіонального розвитку

Важливим для розробки політики розвитку регіону є врахування територіальних чинників, які за правильного підходу здатні стимулювати економічне зростання як всередині країни, так і на міжнародному рівні. Можна виділити такі основні чинники, характерні для регіонального розвитку як в масштабах країни, так і світу загалом, а саме: географічна нерівномірність, кругова причинність та ефект сусідства.

Добробут громадян конкретної країни значною мірою залежить від географічних чинників. У найближчі кілька десятиліть середній американець буде заробляти у 100 разів більше, ніж середній зімбабвієць, а тривалість життя першого буде на 30 років довшою. Ці диспропорції у доходах та рівні життя є наслідком такої особливості економічного розвитку як територіальна нерівномірність. Не можливо домогтися процвітання скрізь і одночасно. Це твердження є справедливим для всіх географічних масштабів - місцевого, національного, світового. Як правило, міста швидко вириваються вперед, залишивши позаду сільську місцевість. В одних районах рівень життя підвищується, в інших - знижується. Деякі країни щороку нарощують темпи росту ВВП, а інші - втрачають те, чого здобули за попередні кілька поколінь.

Очевидно, що місце проживання має значення на всіх стадіях розвитку людини. Але у багатій країні його значення для рівня добробуту громадянина має набагато менше значення, ніж у бідній.

Згідно оцінок експертів, що базуються на основі аналізів результатів більше сотні досліджень рівня життя у всьому світі, середній рівень споживання домогосподарств у найбільш заможних районах країн, що розвиваються (Болгарія, Бразилія, Гана, Індонезія, Марокко, Шрі-Ланка), майже на 75% вищий, ніж в аналогічних домогосподарствах в менш економічно розвинених районах. В таких розвинених країнах, як США, Канада і Японія різниця складає менше 25%. І навпаки, по мірі росту добробуту країни зростає значення місце розташування для виробництва. У Гані, Польщі та Новій Зеландії - трьох сусідніх за розміру країнах, площею близько 250 тис. км. кв. кожна, спостерігаються різкі відмінності у показнику валового національного доходу на душу населення - 600, 9 000 і 27 000 дол. США відповідно. На 5% території країни з найвищою економічною щільністю виробляється близько 27% ВВП в Гані, 31% у Польщі, і 39% - у Новій Зеландії. Іншими словами, по мірі економічного розвитку країни місце розташування має менше значення для громадян, і більше - для компаній. Відповідно, розвиток забезпечує певну територію можливістю використовувати економічні переваги від зростаючої концентрації виробництва і отримувати соціальні переваги від вирівнювання рівня споживання. Таким чином, економічний розвиток створює умови для подальшого процвітання - виникає так зване "благотворне коло".

Ще одне загальне спостереження: особливе значення має сусідство. Околиці процвітаючого великого міста рідко нидіють у злиднях. Якщо одна провінція досягала економічних успіхів, то рано чи пізно її процвітання пошириться і на її сусідів. А у країн-сусідів спільними бувають не лише кордони, але й економічні долі. Сьогодні Північна Америка, Західна Європа і Східна Азія - це регіони із процвітаючою економікою, однак економічних розвиток країн, які до них входять, не був синхронним. Аналогічно і всередині країн одні регіони розвивалися швидше за інші, а міста - швидше, ніж села. Досить рідко враховується той факт, що сусіди процвітаючих регіонів, країн завжди отримують від цього певну вигоду. Процвітання призводить до "перенасичення" економіки; в результаті цього відбувається "перелив" (spillover) економічної активності, але лише в ті райони, які тісно пов'язані із процвітаючими зонами. Проте "переливатися" можуть не лише позитивні, а й негативні феномени: бідність, нестабільність, конфлікти. Іншими словами, для процвітаючих територій сусідство одна з одною є благом, а для бідних - прокляттям.

Зазначеним трьом властивостям економічного розвитку: географічній нерівності, кругової причинності та ефекту сусідства - не завжди приділяється достатня увага. Водночас, їх варто було б враховувати, оскільки вони мають фундаментальні наслідки для державної політики.

Географічна нерівномірність означає, що держава, як правило, не здатна одночасно заохочувати розвиток економіки і забезпечити рівномірний розподіл виробництва в країні, іншими словами - рівномірний розвиток регіонів.

Кругова причинність може сприяти забезпеченню поступального розвитку, поєднати зростаючу концентрацію економічного виробництва та вирівнювання рівня життя у різних районах. Забезпечити ці два процеси здатні ринкові чинники інтеграції, міграція і спеціалізація у поєднанні із продуманою політикою.

Ефект сусідства виникає, якщо при розробці державної регіональної політики максимально стимулювати економічну інтеграцію між територіальними одиницями (регіонами, районами тощо.) країни. В результаті дії таких чинників як нерівномірність розвитку і замкнутість, відстаючим територіям складніше доганяти лідерів розвитку. Але ефект "переливу" сприяє подоланню такого відставання.

Економічна інтеграція - ефективний і найбільш реальний спосіб для отримання безпосередньої вигоди від концентрації виробництва і довгострокової вигоди від вирівнювання рівня життя громадян на всій території країни.

Реалізація на практиці принципу економічної інтеграції вимагає певних ринкових механізмів і заходів державної політики, які найкраще сприяють концентрації економічної діяльності і вирівнюванню рівня життя між різними регіонами. Слід також визнати, що ринкові чинники можуть бути сильними або слабкими в залежності від економіко-географічної специфіки території.

Географічні перетворення, необхідні для економічного розвитку, можуть бути охарактеризовані трьома вимірами: щільністю, відстанню і неоднорідністю.

Щільність відіграє найважливішу роль на місцевому рівні, для якого характерні невеликі відстані і незначні культурні і політичні відмінності. Завдання, яке слід вирішити, полягає у досягненні потрібної щільності, використовуючи ринкові механізми для заохочення концентрації виробництва і сприяння вирівнюванню рівня життя у селах, великих і малих містах. Однак, важливе значення можуть мати і відстані, оскільки швидка урбанізація призводить до скупчення та багатомаїття, проявом яких у містах стають гето і нетрі.

Відстань до місць концентрації економічної діяльності має найбільше значення на національному рівні. При цьому головним виміром є відстань між районами концентрації економічної активності та відстаючими в економічному плані територіями. Тому одним з основних завдань для налагодження економічного розвитку є скорочення відстані для компаній і працівників, що відділяє їх від місць концентрації економічної активності. В якості основних механізмів вступають мобільність робочої сили і скорочення транспортних затрат за рахунок інвестицій у розвиток інфраструктури.

Неоднорідність найяскравіше проявляє себе на міжнародному рівні, оскільки на місцевому і національному рівнях відмінності у мові, грошовому обігу та культурі є, як правило, не дуже значними, хоча крупні каїни (такі як Індія, Нігерія), можуть бути географічно неоднорідними під впливом релігійних, етнічних або мовних чинників.

Її проявом на цьому рівні є те, що економічне виробництво сконцентроване у кількох регіонах світу - Північній Америці, Північно-Східній Азії та Західній Європі, вони ж є найбільш інтегрованими.

Інші регіони, навпаки, є роз'єднаними. І хоча відстань на міжнародному рівні має певне значення з точки зору доступу до світових ринків, роз'єднаність, пов'язана із непроникністю кордонів, різними валютами і нормативно-правовими базами, являє собою більш серйозну перепону, ніж відстань.

Сусідство із великою країною, економіка якої динамічно розвивається, може допомогти малим країнам, особливо у регіонах, віддалених від світових ринків. Країнам Центральної Африки і Центральної Азії інтеграція у світову економіку дається найважче.

Проте потенційна проблема на кожному з цих рівняв одна і та ж - люди живуть в одному місці, а промисловість розташована в іншому. Території приваблюють виробництво і людей по-різному, і цими відмінностями визначаються географічні диспропорції у доходах. Процес розвитку в окремих регіонах, країнах і у всьому світі має хвилеподібний характер, а ландшафт, сформований в його результаті, виявляється нерівним: в одних районах - процвітання, а в інших - бідність.

По мірі розвитку країн зростає концентрація їх населення та економічної діяльності. Проте темпи цих процесів різні і залежить від географічного масштабу території. Найшвидше концентрація населення та виробництва відбувається на місцевому рівні, найповільніше - на міжнародному.

Найбільш оптимальним показником економічної концентрації на місцевому рівні можна вважати темпи урбанізації - зростання щільності населення і економічної діяльності у великих і малих містах. Цей процес значною мірою завершується після досягнення країнами рівня доходів близько 3500 дол. США на душу населення, що приблизно відповідає переходу у категорію країн із середнім рівнем доходу. Сучасні темпи урбанізації не відрізняються від тих, які спостерігалися у сучасних розвинених країнах, коли вони проходили аналогічний етап свого розвитку. Це означає, що всі країни провинні пройти етап швидкого росту міст у той період, коли рівень доходів у них все ще низький, а інститути перебувають на стадії зародження.

На національному рівні більш стабільними є темпи концентрації. На цьому рівні її краще вимірювати через показники розвитку територій - ріст промислового потенціалу і населення у провідних районах. Цей процес переважно закінчується після досягнення країною рівня доходів близько 10 000 - 11 000 дол. США на душу населення, що приблизно відповідає переходу у категорію країн з високим рівнем доходу. Про це свідчить досвід успішно розвинених країн. Це означає, що країнам, які розвиваються, слід очікувати росту територіальних диспропорцій в рівні доходів і об'ємах промисловості в той період, коли інфраструктура та інститути ще не достатньо розвинені.

2. Чинники формування політичних та геополітичних пріоритетів розвитку регіонів України

Виборчі перегони 2004-2006 рр. в Україні унаочнили реальну небезпеку для цілісності країни через різнополюсність у політичних і геополітичних пріоритетах регіональних політичних та економічних еліт. Події у Сєверодонецьку та результати виборів до Верховної Ради України1 стали своєрідною «легалізацією» процесів, що «визрівали» у східних та західних регіонах України десятиріччями.

З огляду на це цілком природно виглядають, з одного боку, стурбованість гаранта цілісності держави Президента України різновекторністю політичних та геополітичних уподобань в регіонах за віссю «Схід-Захід», що червоною стрічкою проходить у більшості його публічних виступів, та, з іншого боку, той факт, що теми єдності країни, національної консолідації та самоідентифікації стали наразі постійними для масс-медіа.

Зрозуміло, що вироблення ефективної державної політики гальмування та протидії відцентровим процесам у державі потребує від можновладців ретельного аналізу ситуації, виявлення при-чинно-наслідкових зв'язків у перебігу подій та, зрештою, усвідомленого вибору концептуальних засад та моделей державної політики подальшого безкризового розвитку країни й її регіонів.

На формування політичних і геополітичних пріоритетів представників регіональних еліт впливають суб'єктивні (приміром, політичні уподобання та симпатії, освіта, культурні стандарти та стереотипи тощо) та об'єктивні чинники. Серед об'єктивних чинників необхідно виділити:

- загальні політичні, економічні та соціокультурні тенденції у державі, загалом, та у регіонах, зокрема;

- світові політичні й економічні фактори (наприклад, ціни на енергоносії);

- стан вітчизняного політикуму й адекватність діяльності політиків проблемам, що постали перед суспільством;

- державну політику України й інших прикордонних з нею країн щодо регіонів.

У межах дослідження розглядаються лише об'єктивні чинники впливу на формування політичних і геополітичних пріоритетів регіональних політичних та економічних еліт, котрі класифіковані автором на внутрішні, що продукуються під впливом внутршніх тенденцій і властивостей розвитку регіонів, та на зовнішні, які детермінуються процесами, що відбуваються у зовнішньому (щодо регіонів) середовищі, - на національному та міжнародному рівнях (політика інших держав щодо регіонів України).

До внутрішніх об'єктивних чинників формування політичних і геополітичних пріоритетів регіональних слід віднести:

- зміну тенденцій в електоральних уподобаннях (очікувань) у регіонах щодо курсу ліберальних реформ у бік їх несприйняття;

- зростаючі «хвилі» проблем у регіонах, які накопичуються та взаємопосилюються;

- зміну політичних принципів «рекрутування» регіональних політичних еліт (йдеться про вибори за партійними списками);

- історично обумовлені соціокультурні розбіжності півден-но-східних та західних регіонів України;

- розбіжності в економічному розвитку регіонів Сходу та Заходу;

- прояви «енергетичної кризи»;

- неусвідомлення, як національною, так і регіональними елі-тами особливостей політики та управління у перехідний період. До зовнішніх об'єктивних чинників формування політичних та геополітичних пріоритетів регіональних еліт відносяться:

- державна регіональна політика;

- адміністративна реформа;

- політика ЄС та Росії щодо України й її прикордонних регіонів. При формуванні засад можливої стратегії збереження державної цілісності, необхідно виходити з таких міркувань.

Перше. Проблеми породжують нові можливості. Саме тому зволікання із розв'язанням протиріч створює одночасно й стимул для економічної діяльності, мобілізації активності кращих інтелектуалів краю з метою пошуку ршень нової якості, зменшення дистанції між народом владою, а також стимулює послаблення стратифікаційних бар'єрів задля прискорення ротації еліт.

Друге. За умов глибокої трансформації формування очікувань населення має здійснюватись з позицій майбутнього, а не минулого.

Оскільки Україна знаходиться у стані біфуркації, то пошук нового атрактору, здатного забезпечить її цілісність та якісний прорив у майбутнє не може відбуватися під впливом інерцій минулого (наприклад, шляхом екстраполяції очікування населення із минулого в майбутнє). Крім того, неефективною стратегією формування майбутнього є також й запозичення аналогів. Механічне перенесення досвіду стійких систем на систему у стані біфуркації, щонайкраще приречує останню на роль системи наздогоняючої.

Таким чином, пошук ідей, які визначатимуть наше нове місце, роль та шляхи подальшого розвитку, має відбуватися у площині аналізу принципових протиріч та проблем країн - світових лідерів.

Третє. Слід більше розраховувати на власні сили. Відомий вислів «Ідея без носія - мертва» у даному контекст набуває нового смислу, а саме: в Україні приживеться тільки та соціальна й управлінська моделі, які випродукує (або сприйме) українська еліта, у т.ч і регіональна. Отже, принципово важливо, як для країни загалом, так і для її еліт, самостійне народження цієї моделі.

У разі продукування власних моделей подальшого розвитку (на відміну від запозичення аналогів) загартуються й власні самодостатні національна та регіональні еліти, здатні пропонувати у майбутньому моделі, завдяки яким розкриється творчий потенціал українського народу.

Четверте. Слід змінити підхід до виршення проблем з пошуку «золотої середини» на пошук «золотої ланки». Остання є таким елементом у ланцюзі проблем, який дозволить знайти рішення проблеми цілісності України.

3. Транскордонне співробітництво

регіон територіальний розвиток політичний

Після розширення Європейського Союзу, яке відбулося 1 травня 2004 року як Україна, так і сам Європейський Союз зіткнулися з цілковито новою ситуацією на кордонах. Наразі західний кордон України є східним кордоном ЄС. Важливо знайти нові інструменти і механізми, які б сприяли перетворенню проблем, що постали з розширенням ЄС в можливості і переваги для України, водночас використати обопільні вигоди з метою зміцнення як сфери національної безпеки, так і нових можливостей транскордонного і регіонального співробітництва. На жаль, завдання раціонального використання цих можливостей ще не посіло належного місця в регіональній політиці України. Наразі йде пошук розумного компромісу між трактуванням прикордонного співробітництва ЄС з Україною як форми більш глибокої інтеграції та чинника мінімізації ризиків імпорту в ЄС соціально-економічних проблем, що мають місце в Україні. Дається взнаки й асиметрія в рівнях соціально-економічного розвитку прикордонних регіонів України й країн-сусідів, які, за прогнозами експертів, будуть збільшуватися.

Зазначимо також, що деякі експерти стан використання європейського досвіду з питань регіоналізму в Україні оцінюють як критичний, оскільки один з основних принципів європейського регіоналізму - принцип субсидарності - залишився за межами державної регіональної політики: більшість регіонів України є дотаційними.

Не можна відкидати і той факт, що нові члени ЄС (сусіди України: Угорщина, Польща, Словаччина, а в перспективі й Румунія), маючи вже традиції й досвід кооперації в рамках прикордонної співпраці в новій ситуації, могли б виконувати роль промоутера інтересів України не ззовні, як раніше, а вже в самому ЄС, а це також виклик як для України, так і для цих країн. Оскільки наразі вони мають чітко дотримуватися принципів європейської солідарності і не будуть вже настільки вільними в своїх діях, як раніше. Це слід розуміти.

Сьогодні вже почав відбуватися процес трансформації сталих форм транскордонного співробітництва, які існували до розширення ЄС, і поява нових інституційних форм транскордонної співпраці по обидва боки кордону.

Наразі можна констатувати, що на сучасному етапі розвитку транскордонного співробітництва після розширення Євросоюзу настав переломний момент, коли від переважно політико-декларативного єврорегіонального співробітництва необхідно прискорено переходити до пріоритетів економічної співпраці і реалізації конкретних спільних господарських транскордонних проектів. Про це свідчить, зокрема, поява нових інституційних форм транскордонного співробітництва, які вже використовуються для мінімізації викликів, пов'язаних з розширенням ЄС. При чому ці нові інструменти виникають по обидва боки східного кордону ЄС і реалізовуються місцевими органами влади, зокрема в Закарпатській області, втілюючи у життя гасло "Європа регіонів".

Йдеться про "Стратегію розвитку транскордонного співробітництва у Карпатському регіоні "Карпати 2003-2011" (жовтень, 2003 р.) ініційована Закарпатською обласною державною адміністрацією та Закарпатською обласною радою і підтримана регіональними органами влади прикордонних регіонів України, Польщі, Словаччини, Угорщини та Румунії. В її основу покладені базові ідеї Програми інтеграції України до Європейського Союзу у сфері прикордонної політики.

Базуючись на аналізі специфіки прикордонних територій (секторальна специфіка, політична специфіка, територіальна специфіка), ця Стратегія містить пріоритетні операційні програми розвитку цих територій (інфраструктура, економіка, навколишнє середовище, природа і розвиток сільської місцевості, туризм, соціальна і культурна інтеграція), що, безперечно, пом'якшить можливі негативні наслідки розширення ЄС у короткотерміновій перспективі.

Інша програма - "Ніредьгазька ініціатива" (жовтень, 2003 року) - ініційована Міністерством Закордонних справ Угорської Республіки та органами місцевого самоврядування області Саболч-Сатмар-Берег, як інструмент вже практичної реалізації Нової Політики Сусідства ЄС. Головна мета Ініціативи - зміцнення зв'язків між місцевими та регіональними владами по обидва боки нових східних кордонів ЄС.

Останнім часом намітилася й активізація співробітництва по програмі "Інтеррегіо", яка була підписана кілька років тому, проте мала лише формальний характер. Наразі підготовлено 12 спільних проектів у гуманітарній та економічній сферах. У планах - створення транскордонних територій з охорони навколишнього середовища, розбудова долини річки Тиса та її природний захист.

Не можна також не згадати і "Концепцію спільного розвитку прикордонних територій України і Угорщини", схвалену Закарпатською обласною радою ще в червні 2003 року, стратегічна мета якої - максимальне використання можливостей транскордонного співробітництва між двома країнами для покращення умов соціально-економічного життя населення по обидва боки кордону.

Принциповою в цьому плані є Програма стратегічного розвитку Карпатського Єврорегіону (КЄ), яка була розглянута на одному із останніх засідань Ради Карпатського Єврорегіону і включає в себе регіональні і локальні програми стратегічного розвитку прикордонних територій, що входять до складу КЄ.

Наразі, можна констатувати, що є принаймні три способи, якими за об'єднання зусиль регіональних структур західних сусідів України та самої України можна зробити внесок у розвиток транскордонної співпраці у фазі після розширення Євросоюзу.

По-перше, для регіональних структур та органів влади є можливість включити в порядок денний найважливіші питання транскордонної співпраці.

По-друге, на основі такого порядку денного є можливість знайти важіль впливу на центральні уряди майбутніх країн-членів розширеного ЄС, щоб ті підняли деякі питання на рівні ЄС.

По-третє, регіони можуть стати активними учасниками різних спільних транскордонних проектів, подавши заявку на членство в ЄС.

Разом з тим, здатність регіонів відігравати повну роль, щоб впоратися з наслідками розширення, не варто переоцінювати. Вони мають відігравати певну роль, але головним чином у сфері додаткових зусиль та заходів на підтримку заходів держав та влади країн ЄС.

Висновки

Наявність суттєвого регіонального дисбалансу соціально-економічного та культурного розвитку ускладнює проведення єдиної політики соціально-економічних перетворень, формування загальнодержавного ринку товарів і послуг, збільшує загрозу регіональних криз, дезінтеграцію національної економіки. Регіональні диспропорції гальмують забезпечення високих темпів економічного зростання на всій території держави.

Дезінтеграційні тенденції у соціально-економічному розвитку регіонів становлять безпосередню загрозу економічній безпеці і територіальній цілісності держави. У цьому напрямку актуальним виступає налагодження міжрегіонального співробітництва областей, посилення вертикального і горизонтального технологічного кооперування підприємств, обміну кадрами, інноваційними розробками тощо, у чому держава повинна відігравати роль активного посередника.

Сьогодні необхідна чітка стратегія інвестиційного розвитку по відношенню до регіонів, яка б визначала пріоритети інвестування на основі врахування їх економічного ефекту, але не сьогоденного і одноразового, а перспективного і стабільного. На нашу думку, цьому сприятимуть:

- розвиток ринкової інфраструктури (консалтингових груп, юридичних, аудиторських фірм, маркетингових компаній);

- проведення тренінгів для службовців місцевого рівня, зокрема, з приводу створення формування інвестиційного портрету регіону;

- надання консультативної допомоги підприємствам у розробці інвестиційних проектів;

- проведення опитування керівників компаній з метою виявлення їх інвестиційних уподобань;

- здійснення рекламно-інформаційної підтримки внутрішнього ринку, активне рекламування і пропагування природно-ресурсного та економічного потенціалів території.

Управління інвестиційною діяльністю залишається стратегічним напрямком політики регіонального розвитку. Держава в цьому процесі відіграватиме роль координуючого та направляючого центру, запобігаючи економічній відокремленості регіонів. За таких умов регіональний і державний потенціал отримає необхідні інвестиційні нагромадження для економічного оновлення та зростання.

Список використаної літератури

Конституція України // Відомості Верховної Ради. - 1996. - № 30. - С. 141.

Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про схвалення плану заходів по виконанню програми розвитку інвестиційної діяльності на 2002-2010 роки» // http: // www.gov.zakon. ua

Астаф'єва Н.А., Карасьов Е.П. Щодо вдосконалення державного управління інвестиційною діяльність на регіональному рівні // http: // www.niss.gov.ua

Зотова Н.А., Ірхіна Е.А. Напрями вдосконалення механізмів регулювання регіонального розвитку // http: // www.niss.gov.ua

Зотова Н.А. Інституційне забезпечення регіональної політики // http: // www.niss.gov.ua

Послання президента України до Верховної Ради України щодо регіональної політики та розвитку місцевого самоврядування в Україні // http: // www.day.kiev.ua

Тенденцiї української економiки. Мiсячний бюлетень (червень 2006 р.) // Европейский центр макроэкономического анализа Украины // http: // www. ecmeu.com

Размещено на Allbest.ru