Правове регулювання служби в митних органах

Размещено на http://www.allbest.ru/

Державна митна служба України

Академія митної служби України

Кафедра адміністративного та митного права

Курсова робота

на тему: “Правове регулювання служби в митних органах”

Виконав: Мазур А.В.

м. Дніпропетровськ 2012

План

Вступ

Розділ 1. Служба в митних органах як різновид спеціалізованої державної служби

1.1 Особливості державної служби в митних органах як різновид публічної служби

1.2 Принципи публічної служби в Україні

1.3 Основні завдання і функції державної служби в митних органах України

Розділ 2. Особливості правового статусу державних службовців митних органів

2.1 Поняття “посадової особи митних органів України” у Митному кодексі України. Види посадових осіб митної служби

2.2 Обов'язки і права державних службовців митних органів України

2.3 Обмеження при проходженні державної служби в митних органах

Розділ 3. Дисциплінарна відповідальність державних службовців митних органів України

3.1 Поняття дисциплінарного проступку і дисциплінарної відповідальності на державній службі

3.2 Види дисциплінарних стягнень у митній службі України

3.3 Особливості відповідальності за корупційне діяння посадових осіб митних органів

Висновок

Використана література

Вступ

Митна служба України, яка є єдиною загальнодержавною системою, що складається з митних органів та спеціалізованих митних установ і організацій, виконує широке коло завдань у сфері митної справи. Від належного виконання працівниками митних органів своїх функцій значною мірою залежить захист економічних інтересів України. За таких умов особливо гостро постають питання правового регулювання проходження служби в митних органах, визначення правового статусу їх посадових осіб, які наділені зовнішніми або внутрішніми державно-владними повноваженнями, несуть підвищену відповідальність за невиконання або неналежне виконання своїх посадових обов'язків. Чітке визначення та юридичне закріплення проходження служби працівниками митних органів, визначення правового статусу посадових осіб митних органів має важливе науково-практичне значення, оскільки неналежна регламентація його складових (прав, обов'язків, обмежень, гарантій та відповідальності) веде до порушення законності, знеособлення керівництва і зниження відповідальності за прийняті рішення.

До питання проходження служби державними службовцями у цілому, так і службовцями органів митної служби зокрема частково звертались такі вітчизняні науковці, як В.Б. Авер'янов, О.Ф. Андрійко, Ю.П. Битяк, С.Д. Дубенко, І.Г. Калетнік, В.Т. Комзюк, Н.Р. Нижник, О.В. Петришин, О.Ю. Оболенський, В.К. Шкарупа та ін. Дослідженням проблеми проходження служби в митних органах України займалися В.І. Щербина, А. В. Мазур, І.Г. Калетнік, В.Т. Комзюк та В.К.Шкарупа.

Мета курсової роботи полягає у тому, щоб на основі аналізу чинного законодавства України та відповідних підзаконних нормативно-правових актів, узагальнення практики їх реалізації, та на основі наукової літератури визначити особливості проходження служби в митних органах України, сформулювати науково-обґрунтовані пропозиції та рекомендації до чинного законодавства із зазначених питань. Для досягнення поставленої мети в курсовій роботі необхідно вирішити такі основні завдання:

- визначити особливості державної служби в митних органах як різновид публічної служби;

- дослідити принципи публічної служби в Україні;

- окреслити основні завдання і функції державної служби в митних органах України.

- проаналізувати поняття посадової особи митних органів України у Митному кодексі України; види посадових осіб митної служби;

- охарактеризувати обов'язки і права державних службовців митних органів України, обмеження при проходженні державної служби в митних органах.

- визначити поняття дисциплінарного проступку і дисциплінарної відповідальності на державній службі, види дисциплінарних стягнень у митній службі України.

- дослідити особливості відповідальності за корупційне діяння посадових осіб митних органів.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, які складаються під час проходження служби в митних органах України.

Предмет дослідження становлять теоретико-методологічні засади та сучасний стан правового регулювання служби в митних органах України.

Методи дослідження. У роботі використовуються як загальнонаукові методи пізнання об'єктивної дійсності, що базуються на діалектичному підході до об'єкта дослідження, так і окремі методи наукового пізнання. Зокрема, логічний метод використано під час дослідження аналітичних матеріалів, точок зору авторів з окремих питань, які є предметом дослідження. Порівняльно-правовий метод використано під час дослідження окремих видів посадових осіб митної служби України, під час порівняння чинного митного законодавства та проекту Митного кодексу України, За допомогою системно-структурного методу було здійснено класифікацію посадових осіб митної служби, з'ясовано сутність та елементи правового статусу посадових осіб органів митної служби України, охарактеризовано їх права та обов'язки. За допомогою статистичного методу і документального аналізу схарактеризовано особливості обмежень, які пов'язані із професійною діяльністю посадових осіб митних органів, проаналізовано гарантії як елемент правового статусу посадової особи митної служби України.

Структура курсової роботи. Курсова робота складається із вступу, трьох розділів‚ поділених на 9 підрозділів, висновків і списку використаних джерел.

Розділ 1. Служба в митних органах як різновид спеціалізованої державної служби

1.1 Особливості державної служби в митних органах як різновиду публічної служби

Служба є одним із напрямків діяльності людства, важливим видом суспільно-корисної праці (до інших її видів належить виробництво матеріальних та нематеріальних цінностей, навчання, домашнє господарювання, громадська діяльність, підприємництво тощо). Служба як робота, як діяльність завжди пов'язана з такими категоріями як управління, керівництво, контроль, нагляд тощо. В літературі зазначається, що служба в суспільстві розподіляється відповідно до існування державних та недержавних організацій (громадських, корпоративних та самоврядних) на державну та недержавну. Існує також поділ служби в суспільстві на публічну та цивільну. До цивільної служби належить служба в недержавних організаціях і установах, громадських та політичних об'єднаннях, а також в державних організаціях, службовці яких не мають статусу публічної служби. До публічної служби відносять державну службу та службу в органах місцевого самоврядування.

Державна служба - професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують за це заробітну плату за рахунок державних коштів [26, с. 394].

Державна служба організується і здійснюється з врахуванням специфіки сфер і галузей державної діяльності [14, с.47]. Тож для з'ясування рис, ознак служби в митних органах необхідно як визначальний фактор брати до уваги царину митної справи. Адже не випадково у п.17 ст.1 МК України закріплено норму щодо того, що «митні органи - спеціально уповноважені органи виконавчої влади в галузі митної справи…» [2]. Зауважимо, що й інші органи державної влади реалізують свою компетенцію в цій сфері, наприклад, Міністерство фінансів України, Міністерство економіки України, Державний комітет ветеринарної медицини тощо. Проте, ця діяльність не є для них основною або ж виключною. Вони не являються спеціально уповноваженими в галузі митної справи, а лише уповноваженими.

Такі положення містяться в чинному Митному кодексі Україні, але законодавець в проекті Митного кодексу прагне закріпити дещо інші норми, що стосуються статусу митної служби. Так, стаття 543, яка має назву “Митна служба України” закріплює, що “… митна служба України є складовою частиною системи органів виконавчої влади України і складається з митних органів, митних організацій, а також спеціалізованих навчальних закладів та науково-дослідної установи митної служби України”, тобто статус Державної митної служби України як спеціально уповноваженого органу в галузі митної справи нівелюється і митна служба стає просто центральним органом виконавчої влади, про що свідчить і назва статті 545 ”Центральний орган виконавчої влади в галузі митної справи”. На нашу думку, зміна статусу Держмитслужби є неприпустимим, адже її завдання, функції, повноваження справді є специфічними в порівнянні з іншими органами виконавчої влади.

Служба в митних органах України є одним з видів спеціалізованої державної служби. Така служба пов'язується із професійною діяльністю осіб, що обіймають посади в митних органах та безпосередньо шляхом виконання наданих повноважень реалізують функції цих органів. Необхідно відзначити, що служба в митних органах, як і державна служба в цілому, - це вид діяльності, спрямований на реалізацію не приватних, а публічних інтересів [17, с.282] (останні передбачають необхідність ставити до службовців підвищені вимоги морально-етичного характеру). З цим пов'язана своєрідність цієї служби, зокрема те, що службовці митних органів виступають представниками державної влади, носіями частини повноважень органів, в яких вони обіймають штатні посади. Порядок проходження служби в митних органах регламентує Положення про порядок та умови проходження служби в митних органах України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 9 лютого 1993 р. Цей нормативно-правовий документ визначає загальні положення проходження служби в митних органах, права, обов'язки, відповідальність службових осіб, призначення на посади і переміщення по службі, звільнення зі служби, та ін..

Таким чином, серед ознак, що характеризують службу в митних органах як специфічний вид державної служби, можна вирізнити такі:

1) вона є видом публічної діяльності, спрямованої на реалізацію суспільних інтересів;

2) полягає така служба у професійній діяльності осіб, які, обіймаючи посади в органах виконавчої влади зі спеціальним статусом, безперервно й компетентно забезпечують реалізацію певних завдань та функцій держави;

3) вона виявляється у діяльності осіб, які є носіями частини повноважень митних органів;

4) особи, що перебувають на такій службі, мають спеціальні звання та отримують винагороду за рахунок державних коштів.

5) службі в митних органах характерні ознаки як цивільної, так і мілітаризованої служби, однак останні переважають, що, насамперед, обумовлено наявністю: Положення про порядок і умови проходження служби в митних органах України; Дисциплінарного статуту митної служби України; спеціальних звань; форменого одягу; права зберігання, носіння та застосування вогнепальної зброї. Як наслідок, зроблено висновок, що одна частина державних службовців митних органів є мілітаризованими, інша - цивільними [27, с. 73].

1.2 Принципи публічної служби в Україні

Визначення публічної служби на законодавчому рівні міститься в Кодексі адміністративного судочинства: публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування. [26, с. 399].

Неабияке значення для формування професійної державної служби визначення її принципів і їх відповідна правова фіксація.

Дослідження принципів державної служби дає змогу відповісти на низку питань: Що є головним в інституті державної служби? Що супроводжує систему державно-службових відносин? Без чого не може функціонувати державна служба? Як підвищити авторитет державної служби і професіоналізм державних службовців? Як визначити межі правомірної поведінки державного службовця?

Principium - у перекладі з латинської означає першоджерело. Про принципи завжди йдеться тоді, коли необхідно закласти основу для розвитку певного явища[31, с. 119].

Державна служба в Україні ґрунтується на таких основних принципах: служіння народу України; демократизму і законності; гуманізму і соціальної справедливості; пріоритету прав людини і громадянина; професіоналізму, компетентності, ініціативності, чесності, відданості справі; персональної відповідальності за виконання службових обов'язків і дисципліни; дотримання прав та законних інтересів органів місцевого і регіонального самоврядування; дотримання прав підприємств, установ і організацій, об'єднань громадян. Перелічені принципи належать до групи загальних принципів державної служби, закріплені у Законі України "Про державну службу", і постають вихідними, основними, керівними положеннями, правилами, на яких базується система державної служби, їх практична значимість полягає у втіленні цих засад в якості важливих елементів професійної свідомості державних службовців в їх щоденній діяльності.

Виділяють також групу організаційно-функціональних принципів: єдність системи державної служби (єдина державна політика, єдина законодавча база, єдина централізована система у цій сфері); принцип політичної нейтральності (участь у політичній та громадській діяльності лише поза межами службових обов'язків та робочого часу); принцип рівності доступу до державної служби; принцип ієрархічності системи державної служби (чітко встановлена підлеглість нижчих органів та посад державної влади вищим, виконавча дисципліна); принцип стабільності кадрів державної служби (зміна керівника не може бути підставою для припинення державної служби, крім державних службовців патронатної служби); принцип системи заслуг (прийняття на службу та її проходження здійснюється у відповідності на підставі ділових та особистих якостей, компетентності та кваліфікації). Саме ці принципи визначають організаційні засади функціонування інституту державної служби [31, с 122].

Теорію принципів державної служби розглядати багато вчених-адміністративістів. В.М. Манохін запропонував до принципів державної служби зачислити:

- демократизм служби: широка доступність посад для громадян, попереднє обговорення кандидатів на посади у трудових колективах, рівність службовців й інших громадян у політичній і громадській сферах, відсутність у службовців будь-яких переваг матеріального чи іншого характеру, загальні для всіх норми про відповідальність за правопорушення;

- підзвітність і підконтрольність державних службовців представницьким органам влади безпосередньо і через їхні органи.

- гласність служби: постійне і систематичне висвітлення засобами масової інформації стану справ у державних органах в аспекті конкретних посадових осіб, участь громадян (за їхніми бажанням) у розгляді службовцями їх скарг і заяв, повідомлення про призначення і переміщення керівників державних органів;

- законність і державна дисципліна: дотримання законів та інших правових актів, а також державної дисципліни у службовій сфері, діяльність у межах повноважень за посадою, високі вимоги до дотримання законів, службової дисципліни і персональна відповідальність за доручену справу;

- соціальний і правовий захист державного службовця і його правомірної діяльності зі сторони держави і суспільства: недопустимість перепон до виконання державних повноважень, охорона честі і гідності державного службовця, відповідальність громадян за зазіхання на службову діяльність і непокора законному розпорядженню чи вимозі державного службовця [23, с. 91-98].

Заперечуючи широкий підхід у системі принципів державної служби, Д.М. Бахрах запропонував виділяти лише найзагальніші з них:

1) демократизм, що включає: повну і постійну відповідність до діяльності службовців інтересам громадян, суспільства; загальну доступність державної і муніципальної служби; змінність службовців як одного з виявів політичної демократії; підзвітність і відповідальність службовців);

2) професіоналізм, що включає: компетентність працівника; систематичне, регулярне виконання функцій, операцій, службових відносин; регулярнее отримання оплати за свою працю; відповідальність за діяльність;

3) соціально-правовий захист службовців [13, с. 102-109].

Попри відсутність у теорії адміністративного права єдиного підходу у визначенні поняття “принципи державної служби”, поширення набуло наступне твердження: “Принципи державної служби - це основоположні ідеї, настанови, що виражають об'єктивні закономірності та визначають науково обґрунтовані напрями реалізації компетенції, завдань і функцій державної служби, повноваження державних службовців” [20, с. 18].

Слушним є зауваження науковців, що відсутність правових принципів державної служби тягне за собою появу у ній елементів бюрократизму, неорганізованості, беззаконня, несправедливості у діяльності державних органів [Янюк]. Така ситуація може призвести до значної плинності кадрів на державній службі, що матиме негативні наслідки у професіоналізмі державних службовців.

1.3 Основні завдання і функції державної служби в митних органах України

Враховуючи те, що через службу в митних органах реалізуються завдання та функції зазначених органів, можна стверджувати, що завдання служби витікають із повноважень відповідних органів. Отже, вважаємо, що найбільш суспільно значимими завданнями служби в митних органах є забезпечення ефективної реалізації функцій державного управління та стабільності у сфері митної справи, а також забезпечення діяльності митних органів відповідно до їх компетенції, належних умов для професійної діяльності службовців цих органів, їх вірного служіння інтересам держави.

Більш конкретно основними завданнями державної служби можна назвати такі:

- захист прав, свобод і законних інтересів громадян;

- охорона конституційного ладу України; охорона економічних інтересів держави, політичного та соціального партнерства;

- формування суспільно-політичних і правових умов для практичного досягнення цілей та здійснення завдань і функцій митної служби;

- забезпечення ефективного функціонування механізму держави в цілому та апарату митної служби;

- комплектування персоналу митної служби України висококваліфікованими фахівцями, здатними професійно виконувати свої посадові обов'язки; - удосконалення умов професійної діяльності державних службовців митної служби України;

- забезпечення дії принципу прозорості в діяльності державних службовців і апарату митної служби, дотримання законності, викорінення бюрократизму, протекціонізму, корупції та інших негативних явищ у державній митній службі;

- забезпечення належного функціонування системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців;

- створення соціальних, інформаційних, матеріально-фінансових та інших умов, необхідних для діяльності персоналу митних органів, зокрема, створення і підтримання сприятливих міжособистісних відносин, які б забезпечували розвиток позитивних особистих якостей працівників, їхніх здібностей та ефективність управлінської праці;

- удосконалення порядку добору кадрів, просування по службі, проведення атестацій, присвоєння рангів, стимулювання до сумлінної праці та відповідальності тощо [27, с. 113].

Водночас Державна митна служба як соціально-правовий інститут має забезпечувати стабільність управління та відігравати роль стабілізатора соціально-політичного життя, розв'язуючи політичні, економічні конфлікти й урівноважуючи дії різних сил (забезпечення соціального партнерства, наприклад, між державою та бізнесом).

Функції державної служби (в тому числі служби в митних органах України) безпосередньо пов'язані із функціями певних державних органів. Виходячи з цього, Старилов Ю.М. під основними функціями державної служби розуміє загальні, типові, що мають спеціальну спрямованість, види взаємодії між суб'єктами і об'єктами управління, характерні для всіх управлінських зв'язків, що забезпечують досягнення узгодженості й упорядкованості у сфері державного управління». Волошина В.В. та Тітов К.О. під функціями, що здійснюються державною службою, розуміють основні, головні напрямки діяльності державного апарату та пропонують поділити їх на загальні й специфічні. Волошина В.В. додає ще одну групу (вид) функцій державної служби - допоміжні (факультативні) [18, с.12-13].

Серед функцій служби в митних органах також можна вирізнити загальні, специфічні й допоміжні. Однак слід зауважити, що функції, які представляють різні групи, щільно пов'язані між собою, а тому, в більшості випадків, одна з них випливає з іншої або одна з функцій може бути одночасно віднесена до декількох із представлених груп (наприклад, функцію контролю можна віднести як до загальних, так і до специфічних функцій служби в митних органах). Розглядаючи види та класифікацію функцій служби в митних органах, доцільно перелічити найважливіші для сучасного етапу функції [25, с. 14]:

- правотворча, тобто розробка та прийняття правових актів, підвищення якості нормотворчої діяльності митної служби;

- організаційна, тобто створення системи державної митної служби та підтримання в ній порядку й законності; розвиток кадрової політики та правового, економічного, соціального, організаційного та культурного інститутів Держмитслужби;

- регулювальна, тобто розробка й реалізація політики, спрямованої на створення конкретних державних програм; регулювання господарського життя в країні; регулювання відносин між державою та суб'єктами зовнішньоекономічних відносин; налагодження співпраці між Держмитслужбою та митними адміністраціями інших країн;

- забезпечувально-відновлювальна, тобто забезпечення прав і свобод людини й громадянина;

- примусу, тобто застосування державою встановлених у законодавстві заходів державного примусу в суворо визначених ситуаціях як необхідний елемент демократичного правового порядку;

- контролю, тобто забезпечення державного контролю й нагляду у сфері управлінської діяльності митної служби України.

Служба в митних органах України є одним з видів спеціалізованої державної служби. Така служба пов'язується із професійною діяльністю осіб, що обіймають посади в митних органах та безпосередньо шляхом виконання наданих повноважень реалізують функції цих органів. Але схоже, що такий статус Держмитслужби є неприйнятними для законодавця, тому в проекті Митного кодексу митна служба вже значиться тільки як орган виконавчої влади в галузі митної справи. Державна служба в Україні ґрунтується на таких основних принципах: служіння народу України; демократизму і законності; гуманізму і соціальної справедливості; пріоритету прав людини і громадянина; професіоналізму, компетентності, ініціативності, чесності, відданості справі; персональної відповідальності за виконання службових обов'язків і дисципліни; дотримання прав та законних інтересів органів місцевого і регіонального самоврядування; дотримання прав підприємств, установ і організацій, об'єднань громадян. Перелічені принципи належать до групи загальних принципів державної служби, закріплені у Законі України "Про державну службу".

Враховуючи те, що через службу в митних органах реалізуються завдання та функції зазначених органів, можна стверджувати, що завдання служби витікають із повноважень відповідних органів, а функції є результатом виконання поставлених завдань.

Розділ 2. Особливості правового статусу державних службовців митних органів

2.1 Поняття “посадової особи митних органів України” у Митному кодексі України. Види посадових осіб митної служби

Питання про визначення посадової особи митного органу України має дуже велике значення, що насамперед, пов'язано з визначенням компетенції посадових осіб митної служби, їх прав та обов'язків, відповідальності. Крім того, практичне значення поняття „посадова особа” тісно пов'язане з кримінальним законодавством, інститутом адміністративної відповідальності, всіма галузями та сферами управлінської діяльності. Тому доцільним буде розгляд його загальнотеоретичних аспектів.

Поняття посадової особи вперше було розроблено кримінально-правовою наукою. Так, у ст.1 Декрету РНК РРФСР від 8 травня 1918 року „Про хабарництво”, суб'єктами хабара визнавалися посадові особи, „які перебували на державній та громадській службі у РРФСР”. Однак іще задовго до цього, Аристотель зазначав, що посадовими особами слід назвати тих, які „мають вирішальну і розпорядчу владу, особливо цю останню, тому що з поняттям розпоряджатися пов'язано уявлення про різні влади” [27, с. 53].

Деякі науковці пропонують визначити загальне для усіх галузей права поняття посадової особи, яке мало б міжгалузеве значення. Так, Г.Є.Пєтухов та А.С.Васильєв для розробки єдиного поняття посадової особи пропонують поєднати юридичній критерій та матеріальні ознаки посадових осіб.

Для визначення єдиного поняття „посадової особи” О.Т.Усольцев пропонує виділити такі загальні ознаки: перебування на службі в державному органі, на підприємстві, в установі; здійснення організаційно-розпорядчих функцій; наявність юридично-владних повноважень з управлінні людьми; підвищена соціальна відповідальність.

Як відзначає В.Б.Авер'янов, для закріплення в законодавстві уніфікованого поняття „посадова особа” є відповідні підстави: по-перше, посадова особа виступає обов'язковим суб'єктом управління будь-якою організаційною структурою; по-друге, з метою керівництва, координації та контролю за діяльністю відповідної організаційної структури посадова особа наділяється владними повноваженнями, які здійснюються через організаційно-розпорядчі функції; по-третє, спеціальне коло службових повноважень зумовлює підвищений ступінь юридичної відповідальності посадових осіб; по-четверте, діяльність посадових осіб здійснюється на платній основі, визначеній працедавцем [16, с.408].

В науковій літературі пропонуються різні ознаки посадових осіб. Так, І.Г.Калетник до таких ознак відносить: перебування на державній службі, заміщення посади у державному органі чи його апараті, виконання повноважень керівника або заступника керівника, здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій, виконання службових повноважень за рахунок державних коштів [19, с.89].

Є.А.Агєєва, до основних характеристик посадової особи відносить: обіймання посади, що, як правило, пов'язано з виконанням організаційно-розпорядчих і адміністративно-господарських обов'язків; наявність державно-владних повноважень: від права приймати управлінські рішення, що мають юридичне значення, до контролю за їх виконанням.

М.Д.Лисов виділяє групи ознак посадової особи: ознаки, які вказують на основну відмінність посадових осіб від інших категорій працівників, зокрема виконувані ними функції; ознаки, які характеризують тривалість здійснення цих функцій; ознаки, які визначають місце здійснення вказаних функцій (державні або громадські заклади, організації, підприємства); ознаки, які характеризують юридичне становище особи в системі державного або громадського закладу [27, с. 71].

Відповідно до статті 407 Митного кодексу України, посадовими особами митної служби України є працівники митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій, на яких цим Кодексом та іншими законами України покладено здійснення митної справи, організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і яким присвоєно спеціальні звання.

Посада - це визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця митного органу, спеціалізованих митних установ та організацій, їх структурних підрозділів, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень.

Найбільш вдалою, на нашу думку, є класифікація державних службовців митних органів за обсягом владних повноважень, якими їх наділено. Згідно з цим критерієм доцільно виділити: 1) допоміжний (технічний, обслуговуючий) персонал; 2) фахівців (спеціалістів); 3) представників адміністративної влади; 4) посадових осіб. Так, допоміжний персонал виконує матеріально-технічні операції, що не тягнуть юридичних наслідків (секретарі, касири та інші службовці, що здійснюють підготовку та оформлення документів, господарське обслуговування, діловодство тощо). Однак це не означає, що вони не беруть участі у процесі прийняття управлінських рішень. Своєю діяльністю вони готують умови для здійснення юридично значущих дій. Матеріально-технічні операції, які вони здійснюють носять допоміжний характер, їх основне призначення - обслуговування самого процесу управління, всіх інших форм управлінської діяльності. Вони створюють умови для використання інших форм роботи органів виконавчої влади. Наприклад, Ю.П.Битяк матеріально-технічні операції поділяє на такі види: а) діловодські (всі операції, які пов'язані з виготовленням документів органами управління і яким притаманні технічний характер листування, передрук, розмноження і т. ін.); б) безпосереднє виконання приписів правових актів, якщо воно має матеріальний (технічний) характер (операції про передачу засобів або майна, видачу виконавчих документів, проведення конфіскації, оплатного вилучення і т. ін.); в) реєстраційні, що мають самостійне значення (реєстрація фактів та подій у сфері управління); г) статистичні (збирання та оброблення статистичної інформації відповідно до встановлених правил); ґ) інформаційно-довідкові (складання та опрацювання доповідних записок, довідок за результатами перевірок, підготовка довідників і довідок про роботу органів управління, дача відповідних роз'яснень і консультацій на підставі інформаційних матеріалів); д) по систематизації матеріалів, у тому числі правових актів (створення комплексних інформаційно-аналітичних систем для державних потреб); е) інформаційно-технологічні (впровадження інформаційних технологій в різних ланках державного управління) [18, с.126].

До фахівців (спеціалістів) належать службовці, які мають вищу освіту і виконують роботу, що вимагає додаткових знань або трудових навичок у певній галузі. Їх посади не пов'язані з керівною діяльністю і також не тягнуть юридичних наслідків і лише в окремих випадках, як виняток, дії цієї категорії державних службовців можуть мати юридичні наслідки. Фахівцями (спеціалістами) в митних органах є економісти та юрисконсульти, референти, інженери, експерти тощо.

Посадовими особами як правило вважаються керівники та заступники керівників, інші державні службовці, на яких покладено здійснення організаційно-розпорядчих функцій, тобто, які мають владні повноваження. Як відзначає В.І.Ремньов, наявність владних повноважень визначає важливу роль цих службовців у формуванні мікроклімату законності як у підпорядкованих їм установах, організаціях, так і у взаємовідносинах із зовнішніми об'єктами управління, а також громадянами”. Владний характер посадових повноважень допомагає здійснювати вплив на інших працівників з метою забезпечення ефективності їх діяльності. Посадові особи наділені правом вчиняти службові дії, які породжують юридичні наслідки для інших осіб, зокрема вони мають право прийому на роботу, застосування заходів заохочення або заходів дисциплінарного примусу. Одним із проявів владних повноважень є право посадової особи приймати адміністративні акти. Посадові особи наділяються владними повноваженнями на підставі нормативно-правових актів, які визначають їх зміст. Ці повноваження обумовлені компетенцією певного органу чи підрозділу.

У цілому всіх працівників митних органів можна підрозділити на три групи:

а) посадові особи митних органів, тобто особи, на яких Митним кодексом України та Законом України „Про державну службу”, покладено здійснення митної справи, організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і які обіймають посади, що передбачають присвоєння спеціальних звань;

б) службові особи митних органів, які обіймають посади, що передбачають присвоєння спеціальних звань, але на яких не поширюється дія Закону України „Про державну службу”;

в) особи, які обіймають посади, що не передбачають присвоєння спеціальних звань і на яких в повному обсязі поширюється трудове законодавство України.

Відповідно до ст. 407 Митного кодексу України (далі - МКУ) посадовими особами митної служби України є працівники митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій, на яких цим Кодексом та іншими законами України покладено здійснення митної справи, організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і яким присвоєно спеціальні звання.

Посадовими особами митної служби України є: Голова Державної митної служби України та його заступники, керівники, їх заступники та працівники структурних підрозділів, а також інші працівники центрального апарату Держмитслужби, керівники та заступники керівників митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій, керівники їх структурних підрозділів та працівники цих підрозділів, інші працівники, які на підставі Митного кодексу, Закону України „Про державну службу”, інших чинних законів та нормативно-правових актів мають відповідні посадові повноваження щодо здійснення митної справи, інших організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і яким присвоєно спеціальні звання.

До другої категорії працівників митних органів можна віднести науково-педагогічних працівників, керівників та спеціалістів митних закладів освіти. Ч. 2 ст. 419 МКУ вказує, що на цю категорію працівників митних органів поширюються права, обов'язки та пільги, встановлені для посадових осіб митної служби України.

Третю категорію працівників митних органів представляють робітники і службовці, які працюють за трудовим договором і на яких у повному обсязі поширюється трудове законодавство. Йдеться про технічний та обслуговуючий персонал (прибиральниці, електрики) [24, с. 67-68].

2.2 Обов'язки і права державних службовців митних органів України

Як зазначено в Концепції адміністративної реформи в Україні найпершим і радикальним заходом реформування державної служби має стати чітке визначення статусу державних службовців. Правовий статус державних службовців митних органів в цілому та їх посадових осіб зокрема регламентований Конституцією України, Митним кодексом України, Законами України „Про державну службу”, „Про Дисциплінарний статут митної служби України”, „Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів” „Про запобігання та протидію корупції”, Кодексом України про адміністративні правопорушення, Кримінально-процесуальним Кодексом України, Кримінальним кодексом України та конкретизується в цілому ряді підзаконних нормативно-правових актах різного рівня, статутах та положеннях про окремі митні органи, типових професійно-кваліфікаційних характеристиках, положеннях та інструкціях, що розробляються на основі типових професійно-кваліфікаційних характеристик посад і затверджуються керівниками відповідних органів. Законодавчі та підзаконні акти, які визначають правовий статус як державних службовців митних органів в цілому, так і їх посадових осіб зокрема регулюють найважливіші питання службової діяльності цієї категорії працівників: права і обов'язки; призначення на посаду, обмеження пов'язані із службою; присвоєння рангів; переміщення по службі; відрядження; звільнення зі служби; соціально-правовий захист; особливості юридичної відповідальності тощо.

Законодавче визначення правового статусу державних службовців викликає пожвавлений суспільний інтерес насамперед через надання цій категорії працівників ряду переваг матеріального характеру (доплати за вислугу років, за ранги, підвищений рівень соціально-побутового та пенсійного забезпечення тощо). Однак ці переваги, які відображаються в певних гарантіях є складовою їх правового статусу, що насамперед пов'язано з підвищеними вимогами і відповідальністю за належне виконання ними службових повноважень, необхідністю дотримання встановлених обмежень [21].

Права посадових осіб митних органів є основним елементом їх правового статусу, що розкриває демократизм державної служби й обумовлює її ефективне функціонування. Посадові особи митної служби отримують свої права від держави для забезпечення прав і свобод громадян, виконання службових обов'язків з метою забезпечення публічних інтересів. У зв'язку з цим вони повинні бути політично нейтральними, неупередженими, діяти виважено і результативно, дотримуватися етичних вимог, підвищувати авторитет державної служби, зміцнювати репутацію державного службовця митної служби.

На нашу думку, права посадових осіб митних органів доцільно поділити на дві групи: 1) загальні, тобто ті, які мають усі посадові особи незалежно від місця служби чи обійманої посади; 2) спеціальні (спеціалізовані), які залежать від органу, в якому проходить службу посадова особа, та від посади, яку вона обіймає [27, с. 115]. Так, до загальних прав посадових осіб митних органів ми відносимо такі: право користуватися правами і свободами, які гарантуються громадянам України Конституцією і законами України; право брати участь у розгляді питань і прийнятті в межах своїх повноважень управлінських рішень; право одержувати від державних органів, підприємств, установ і організацій, органів місцевого та регіонального самоврядування необхідну інформацію з питань, що належать до їх компетенції; право на повагу осо­бистої гідності, справедливе і шанобливе ставлення до себе з боку керівників, співробітників і громадян; вимагати затвердження керівником чітко визначеного обсягу службових повноважень за посадою службовця; право розпоряджатися фінансовими та матеріальними ресурсами; право представляти інтереси митного органу; право укладати господарські та інші угоди з питань, що належать до їх компетенції; право контролювати дотримання фінансової та штатно-кошторисної дисципліни; право здійснювати добір і розстановку кадрів; право здійснювати професійну підготовку підлеглих; право давати підлеглим працівникам доручення та контролювати їх виконання; право підписувати фінансові й інші службові документи відповідно до наданих повноважень; право вносити подання та порушувати клопотання щодо призначення на посади; право застосовувати заохочення та дисциплінарні стягнення; право здійснювати перерозподіл штатної чисельності підпорядкованих підрозділів; право здійснювати заходи щодо виявлення, запобігання та припинення корупції, інших протиправних дій з боку підлеглих працівників; право розглядати звернення фізичних чи юридичних осіб; право на оплату праці залежно від обійманої посади, рангу, якості, досвіду та стажу роботи; право безперешкодно ознайомлюватись з матеріалами, що стосуються проходження державної служби; право на просування по службі з урахуванням кваліфікації та здібностей, сумлінного виконання службових обов'язків, на участь у конкурсах на заміщення посад більш високої категорії; право вимагати службового розслідування з метою зняття безпідставних, на думку службовця, звинувачень або підозр; право на здорові, безпечні та належні для високопродуктивної роботи умови праці; право на соціальний і правовий захист відповідно до його статусу; право на захист своїх законних прав та інтересів у вищестоящих державних органах та у судовому порядку [21].

Спеціальні права посадових осіб митних органів визначаються на основі типових кваліфікаційних характеристик і відображаються в посадових положеннях та інструкціях, що затверджуються керівниками відповідних митних органів у межах закону та їх компетенції. Так, наприклад, аналіз Примірного Положення про митницю дозволяє зробити висновок про те, що начальник митниці має такі спеціальні права: розпоряджатися фінансовими та матеріальними ресурсами митниці; представляти інтереси митниці в інших органах виконавчої влади, органах місцевого самоврядування, в установах і організаціях; укладати господарські та інші угоди з питань, що належать до його компетенції; контролювати дотримання фінансової та штатно-кошторисної дисципліни, організацію бухгалтерського обліку в митниці; здійснювати добір і розстановку кадрів; проводити виховну роботу з кадрами; здійснювати професійну підготовку особового складу митниці; видавати накази та розпорядження, приймати інші управлінські рішення; віддавати працівникам митниці доручення та контролювати їх виконання, а також якість і своєчасність виконання ними доручень; підписувати фінансові й інші службові документи відповідно до наданих повноважень; затверджувати наказами положення про митні пости, інші структурні підрозділи митниці, а також затверджувати посадові інструкції працівників митниці; вносити подання та порушувати клопотання щодо призначення на посади, звільнення з посад працівників, посади яких віднесено до номенклатури посад регіональної митниці та Державної митної служби України; направляти працівників митниці до закладів освіти для їх підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації; організовувати навчання працівників без відриву від служби; працевлаштовувати випускників вищих навчальних закладів, що навчалися за направленнями митних органів за державним замовленням, а також проходження студентами виробничої практики на робочих місцях; застосовувати заохочення, дисциплінарні стягнення та заходи дисциплінарного впливу до працівників митниці згідно з номенклатурою посад, тощо [21].

Стосовно обов'язків посадових осіб митних органів, то так само, як і права, їх, на нашу думку, доцільно поділити на дві групи: загальні та спеціальні. До загальних ми відносимо: додержання Конституції України, законодавчих та підзаконних актів; забезпечення ефективної роботи та виконання завдань митних органів відповідно до їх компетенції; недопущення порушень прав і свобод людини та громадянина під час професійної діяльності; своєчасне і точне виконання рішень державних органів чи посадових осіб, розпоряджень і вказівок вищестоящих керівників; збереження державної таємниці, інформації про громадян, що стала їм відома під час виконання службових обов'язків, а також іншої інформації, яка згідно із законодавством не підлягає розголошенню; постійне вдосконалення організації своєї роботи і підвищення професійної кваліфікації; виконання своїх посадових обов'язків неупереджено, без надання будь-яких переваг та виявлення прихильності до окремих фізичних і юридичних осіб, політичних партій, неприйняття антидержавних проявів і сил, які загрожують порядку в суспільстві або безпеці громадян; шанобливе ставлення до громадян, керівників і співробітників, дотримання високої культури спілкування; недопущення дій і вчинків, що можуть зашкодити інтересам державної служби чи негативно вплинути на репутацію працівника митного органу; виявлення толерантності і поваги; забезпечення раціонального, ефективного та економічного використання матеріальних та фінансових ресурсів; поліпшення стану відповідності своїх умінь, знань і навичок функціям та завданням обійманої посади, підвищення свого професійного, інтелектуального та культурного рівня за освітньо-професійними програмами та шляхом самоосвіти; досконале володіння державною мовою [27, с 135-136]. Так само як і спеціальні права, спеціальні обов'язки посадових осіб митних органів визначаються на основі типових кваліфікаційних характеристик і відображаються у посадових положеннях та інструкціях, що затверджуються керівниками відповідних митних органів. Так, наприклад, відповідно до п.3 Типового положення про митний пост, керівник митного посту виконує такі обов'язки: 1) відповідає за: якісне, повне та своєчасне виконання покладених на митний пост завдань; повне та своєчасне справляння податків, зборів (інших обов'язкових платежів) у зоні діяльності митного поста; дотримання посадовими особами митного поста вимог законодавства України; організацію роботи з виявлення й припинення контрабанди та порушень митних правил; організацію роботи з охорони праці, створення безпечних умов праці, забезпечення дотримання вимог пожежної безпеки; 2) контролює виконання посадовими особами митного поста службових обов'язків; 3) організує професійну підготовку особового складу митного поста й бере участь у цій підготовці; 4) організує та веде виховну й профілактичну роботу серед особового складу митного поста; 5) забезпечує захист державної таємниці під час проведення всіх видів секретних робіт з документами та виробами, що містять державну таємницю; контролює виконання посадовими особами митного поста законодавства з питань охорони державної таємниці; 6) вживає заходів до усунення причин, що призвели до порушення законних прав та інтересів суб'єктів підприємницької діяльності й громадян [11].

2.3 Обмеження при проходженні державної служби в митних органах

державний митний право відповідальність

Окрім прав і основних обов'язків державний службовець, вступаючи на державну службу, добровільно приймає і ряд встановлених законодавством обмежень, які зумовлені специфікою виконуваних державних функцій. Головною метою таких обмежень є забезпечення ефективного функціонування державної служби, з одного боку, та встановлення правових перешкод можливому зловживанню службовим становищем - з другого. В науковій літературі обмеження державних службовців класифікуються на такі види: 1) обмеження етичного змісту; 2) обмеження юридичного характеру: а) обмеження, пов'язані з прийняттям на державну службу; б) обмеження, пов'язані з проходженням державної служби. Ю.П.Битяк поділяє обмеження на ті, що пов'язані з прийняттям на державну службу та ті, що пов'язані з проходженням державної служби [18, с.92].

На нашу думку, усі обмеження, які пов'язані із службою в органах митної служби доцільно поділити на дві групи:

1) обмеження, які пов'язані з прийняттям на державну службу;

2) обмеження, які пов'язані з проходженням державної служби посадовими особами митних органів.

Розглянемо виділені нами групи обмежень посадових осіб митних органів більш детальніше. Так, до обмежень першої групи ст.12 Закону України „Про державну службу” відносить: 1) визнання у встановленому порядку особи недієздатною; 2) наявність судимості, що є несумісною із зайняттям посади; 3) якщо у разі прийняття на службу особа буде безпосередньо підпорядкована або підлегла особам, які є їх близькими родичами чи свояками; 4) в інших випадках, встановлених законами України.

Щодо обмежень посадових осіб митних органів, які пов'язані з прийняттям їх на службу до митних органів то аналіз нормативних актів, які регулюють проходження служби цією категорією осіб надав змогу до таких віднести: 1) відсутність громадянства України, так як у ч.1 ст.412 МКУ зазначено, що на службу до митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій приймаються громадяни України; 2) недосягнення передбаченого віку, так як у ч.1 ст.412 МКУ зазначено, що на службу до митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій приймаються особи, які досягли 18-річного віку; 3) відсутність необхідних ділових і моральних якостей, так як у ч.1 ст.412 МКУ зазначено, що на службу до митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій приймаються особи, які здатні за своїми діловими і моральними якостями виконувати завдання покладені на митну службу України; 4) відсутність необхідного освітнього рівня, так як у ч.1 ст.412 МКУ зазначено, що на службу до митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій приймаються особи, які здатні за своїм освітнім рівнем виконувати завдання покладені на митну службу України; 5) неналежний стан здоров'я, так як у ч.1 ст.412 МКУ зазначено, що на службу до митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій приймаються особи, які здатні за станом здоров'я виконувати завдання покладені на митну службу України; 6) не витримування випробування, так як у ч.1 ст.412 МКУ зазначено, з прийняттям на службу може бути встановлено випробування строком до шести місяців; 7) наявність судимості за вчинення умисного злочину, або іншої судимості несумісної із зайняттям посади; 8) визнання у встановленому порядку недієздатним; 9) якщо у разі прийняття на службу особи будуть безпосередньо підпорядковані або підлеглі особам, які є їх близькими родичами чи свояками; 10) досягнення граничного віку, який дає право виходу на пенсію (жінки - у 50 років, чоловіки - у 55 років); 11) не проходження конкурсу на заміщення вакантної посади.

Переважна більшість із вище приведених обмежень першої групи, тобто тих, які пов'язані з прийняттям на службу до митних органів передбачена МКУ. Однак, Положенням про порядок і умови проходження служби в митних органах України також передбачено цілий ряд обмежень, які в цілому є похідними від тих, які закріплені у МКУ. Зокрема п.3 Положення про порядок і умови проходження служби в митних органах України передбачено, що службовими особами митних органів можуть бути лише громадяни України, які за своїми діловими та моральними якостями, освітнім рівнем і станом здоров'я здатні ефективно виконувати покладені на митні органи завдання. Не можуть бути прийняті до митних органів особи, які були засуджені за вчинення злочину. У п.6 Положення про порядок і умови проходження служби в митних органах України зазначено, що забороняється спільна служба в одному митному органі (підрозділі) осіб, які є близькими родичами чи свояками (батьки, подружжя, брати, сестри, сини, дочки, а також брати, сестри, батьки та діти подружжя), якщо за службовим становищем один з них підлеглий або підконтрольний іншому [9].

Щодо обмежень другої групи, зокрема тих, які пов'язані із проходження державної служби посадовими особами митних органів, то до таких ми відносимо: Обмеження щодо використання службового становища 1. Особам, зазначеним у пунктах 1-3 частини першої статті 4 цього Закону, забороняється використовувати свої службові повноваження та пов'язані з цим можливості з метою одержання неправомірної вигоди або у зв'язку з прийняттям обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб, у тому числі: 1) неправомірно сприяти фізичним або юридичним особам у здійсненні ними господарської діяльності, одержанні субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів, пільг, укладанні контрактів (у тому числі на закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти); 2) неправомірно сприяти призначенню на посаду особи; 3) неправомірно втручатися в діяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування або посадових осіб; 4) неправомірно надавати перевагу фізичним або юридичним особам у зв'язку з підготовкою проектів, виданням нормативно-правових актів та прийняттям рішень, затвердженням (погодженням) висновків. 1) займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю (крім викладацької, наукової і творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики із спорту), якщо інше не передбачено Конституцією або законами України; 2) входити до складу органу управління чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку (крім випадків, коли особи здійснюють функції з управління акціями (частками, паями), що належать державі чи територіальній громаді, та представляють інтереси держави чи територіальної громади в раді товариства (спостережній раді), ревізійній комісії господарського товариства), якщо інше не передбачено Конституцією або законами України. Особам, зазначеним у пункті 1 та підпунктах "а", "б" пункту 2 частини першої статті 4 цього Закону, забороняється безпосередньо або через інших осіб одержувати дарунки (пожертви) від юридичних або фізичних осіб: 1) за рішення, дії чи бездіяльність в інтересах дарувальника, що приймаються, вчиняються як безпосередньо такою особою, так і за її сприяння іншими посадовими особами та органами; 2) якщо особа, яка дарує (здійснює) дарунок (пожертву), перебуває в підпорядкуванні такої особи.