Заява до суду про видачу судового наказу
Особливості наказного провадження. Умови реалізації права на звернення до суду із заявою про видачу судового наказу, вимоги до неї та порядок її подання. Питання щодо прийняття заяви про видачу судового наказу, її повернення і відмова у її прийнятті.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 19.05.2012 |
| Размер файла | 47,4 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Зміст
- Вступ
- 1. Поняття та особливості наказного провадження
- 2. Умови реалізації права на звернення до суду із заявою про видачу судового наказу
- 3. Вимоги до заяви про видачу судового наказу та порядок її подання
- 4. Вирішення питання щодо прийняття заяви про видачу судового наказу, повернення цієї заяви і відмова у її прийнятті
- 5. Порядок видачі судового наказу та набрання судовим наказом законної сили
- Висновок
- Список використаних джерел
Вступ
У цивільному судочинстві існують різні спрощені процедури. Одним з таких інститутів є наказне провадження, що надає процесу динамізму і підвищує ефективність судового захисту.
Інститут судового наказу в цивільному судочинстві має довгу і складну історію розвитку. Він існував у римському праві, праві Англії, Австрії, Німеччини, Росії та інших країн. Радянське законодавство, ґрунтуючись багато в чому на дореволюційних правових ідеях, зберегло в цивільному процесі судовий наказ. Так, у ЦПК 1923 року передбачалося наказне провадження, що здійснювалося без участі сторін. Боржник був позбавлений можливості подати свої заперечення і докази, а сам судовий наказ міг бути оскаржений тільки в касаційному порядку. В 50-х роках у процесуальному законодавстві України мали місце відхід від начал диспозитивності та змагальності, ріст процесуальної активності суду, тверда регламентація всіх сфер цивільного обороту. Значимість судового наказу була втрачена. Не знаходячи застосування на практиці, цей інститут не був закріплений в ЦПК 1963 р. Зміни, які відбуваються в житті, знайшли відбиття і у процесуальному законодавстві. Як один з ефективних засобів захисту прав кредиторів у новому ЦПК України 2004 р. відроджений інститут наказного провадження (розділ II ЦПК).
Актуальністю теми "Наказного провадження" є спрощення, скорочення та здешевлення судової процедури у тих випадках, коли це можливо та виправдано.
Метою даного науково-дослідного завдання є визначення поняття та особливостей наказного провадження, умови реалізації права на звернення до суду із заявою про видачу судового наказу, визначення вимоги передбачених законодавством до заяви про видачу судового наказу та порядок її подання, також дослідження порядку видачі судового наказу та набрання судовим наказом законної сили та ін.
Предметом даної роботи є сукупність нормативно-правових актів, які регулюють відносини, які виникають при зверненні громадянами до суду про видачу судового наказу це зокрема ЦК, ЦПК України, Закон України,, Про виконавче провадження" тощо.
Методами, які були використанні при написанні даного науково-дослідного завдання були: метод аналізу, синтезу, порівняння, історизму та ін.
заява суд судовий наказ
1. Поняття та особливості наказного провадження
Протягом останніх років безперервно зростає кількість звернень фізичних та юридичних осіб за судовим захистом своїх порушених, оспорюваних чи невизнаних прав, свобод та інтересів, що призводить до збільшення завантаженості суддів. Як свідчить судова практика, велика кількість справ, що розглядаються в порядку позовного провадження, фактично є безспірними, оскільки вимоги позивача відповідачем не заперечуються. Тому повна процедура судового розгляду не завжди є оптимальною формою захисту цивільних прав, свобод та інтересів, адже застосування формальностей позовного процесу в усіх без винятку випадках затягує провадження, що не сприяє оперативності судового захисту [10, 490].
Ігнорування характеру поведінки сторін і ступеня обґрунтованості вимог істотно порушує взаємозв'язок кінцевої мети судочинства та методів її досягнення. Застосування позовного порядку для розгляду документально підтверджених, неоспорюваних вимог невиправдане ні з позиції засад процесуальної економії, ні з позиції матеріальних (фінансових) витрат держави.1 Можливість спрощення і скорочення процедури в обумовлених законом випадках підвищує ефективність правового захисту та дозволяє розвантажити суди від розгляду за повною процедурою безспірних за своєю суттю справ. Тому, закріплюючи у ЦПК України 2004 р. модель цивільного судочинства, законодавець став на шлях спрощення провадження у справах, які ґрунтуються на безспірних фактах, і ввів новий вид цивільного судочинства - так зване наказне провадження [8, 81].
Як зазначається у Листі Верховного Суду України від 1 липня 2007 р. "Практика розгляду судами цивільних справ у наказному провадженні", за наявності безспірної вимоги заявника (стягувача), що підтверджується належно оформленими письмовими документами, немає потреби відкривати процесуально складне та тривале за часом позовне провадження, достатньо короткого та спрощеного наказного провадження, що відповідає інтересам як заявника (стягувача), так і суду [4].
Інститут наказного провадження відповідає міжнародним принципам здійснення справедливого та ефективного правосуддя і забезпечення прав людини. Зокрема, у Рекомендації № К (81) 7 від 14 травня 1981 р. Комітету міністрів Ради Європи державам - членам щодо шляхів спрощення доступу до правосудця та у Рекомендації № К (84) 5 від 28 лютого 1984 р. щодо принципів цивільного судочинства з метою вдосконалення судової системи визначено, що для справ, пов'язаних з безспірним правом, повинні бути передбачені спеціальні правила для прискорення розгляду справи. [10, 491].
Отже, метою закріплення у цивільному процесуальному законодавстві наказного провадження є спрощення, скорочення та здешевлення судової процедури у тих випадках, коли це можливо та виправдано.
Наказне провадження - це вид цивільного судочинства, що полягає у спрощеній документарній процедурі захисту майнових прав та інтересів заявника (стягувача), вимоги якого до боржника щодо стягнення грошових коштів або витребування майна ґрунтуються на безспірних документах, що здійснюється за відсутності спору шляхом видачі судового наказу.
У літературі наказне провадження інколи називають "судовим наказом". Однак застосування такого терміна дещо невиправдане, оскільки судовий наказ є не процедурою вирішення цивільних справ, а основним процесуальним документом, що видається судом після їх розгляду у порядку наказного провадження [5, 69 - 70]. Судовий наказ дав назву цьому виду судочинства, проте останній слід іменувати саме наказним провадженням. [6, 31 - 32].
Наказне провадження має глибокі історичні корені. [8, 92 - 93]. Його прототипом була діяльність преторів за часів Римської імперії, пов'язана з прийняттям інтердиктів [15, 300].
На терені України подібна до наказного провадження форма спрощеного судочинства застосовувалася в другій половині XIX - на початку XX ст. (до 1929 р.) [5, 69-71].
Нині цей вид судочинства або подібні до нього судові процедури успішно використовуються в багатьох країнах, зокрема у Греції, Данії, Франції, Російській Федерації, Республіці Білорусь, Угорщині, Швейцарії, Швеції, Італії та ін.
Наказне провадження є судовим аналогом вчинення виконавчих написів нотаріусами, що здійснюються відповідно до Закону України "Про нотаріат" від 2 вересня 1993 р., Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 р. № 20/5, та Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 р. № 1172. [7].
Запровадження в цивільному процесі наказного провадження не означає скасування повноважень нотаріусів вчиняти виконавчі написи. За наявності відповідних умов заінтересована особа сама вирішує, чи звернутися їй до суду за видачею судового наказу або до нотаріуса для вчинення виконавчого напису. Окрім того, законодавство не містить заборон щодо паралельного застосування обох цих заходів примушування боржника до виконання покладених на нього обов'язків.
Порядок розгляду справ наказного провадження визначено у розділі II ЦПК України, що зумовлено його специфікою порівняно з позовним та окремим провадженнями (відповідно розділи III та IV ЦПК України). Однак положення розділу II ЦПК України визначають лише особливості здійснення наказного провадження. Тому у разі відсутності в цьому розділі спеціальної норми щодо того чи іншого питання, що виникає під час розгляду і вирішення цивільної справи наказного провадження, мають застосовуватися відповідні загальні положення ЦПК України або за аналогією закону норми, присвячені позовному провадженню, якщо це не суперечить суті наказного провадження. Наприклад, виходячи із положення, закріпленого у частинах 1 і 2 ст.18 ЦПК України, питання про видачу судового наказу вирішуються одноособово суддею, який діє від імені суду; правовий статус осіб, які беруть участь у наказному провадженні, визначається статтями 27-29 ЦПК України тощо [10,492].
Особами, які беруть участь у справах наказного провадження, є заявник (стягувач), боржник та їх представники. У ст.26 ЦПК України вказується й на інших заінтересованих осіб, однак, виходячи зі специфіки наказного провадження, такими особами можуть бути лише органи і особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб (ст.45 ЦПК України).
Слід звернути увагу на вживання у тексті ЦПК України кількох термінів, що позначають особу, в інтересах якої до суду подається заява про видачу судового наказу. Так, у ч.2 ст.26, частинах 2-4 ст.98, ч.2 ст.101, пунктах 5, 6 ч.1 ст.103 ЦПК України використовується термін "заявник", а в ч.2 ст.99, ст.102, п. З ч.1, ч. З ст.103, ч.2 ст.104, ст.105, частинах 3, 4 ст.106 ЦПК України - "стягувач". Це пов'язано з тим, що зазначена особа набуває прав та обов'язків стягувача лише в тому разі, коли суд видасть судовий наказ.
Отже, сторонами у наказному провадженні є заявник (стягувач) і боржник. Заявник (стягувач) - це особа, на захист прав, свобод чи інтересів якої відкрито наказне провадження. Боржником є особа, яка, на думку заявника (стягувача), має відповідати за вимогою, вказаною в заяві про видачу судового наказу [10,493].
У разі визначення можливості звернення до суду із заявами про видачу судового наказу органів і осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, слід виходити із загальних положень статей 45, 46 ЦПК України, а також спеціальних нормативних актів, що визначають правовий статус таких органів і осіб (наприклад, Закону України "Про прокуратуру", Закону України "Про уповноваженого Верховної Ради України з прав людини"). Проте, подаючи зазначену заяву, відповідні органи та особи мають у ній вказати підстави, у зв'язку з якими вони захищають інтереси іншої особи.
Можна виокремити такі основні особливості наказного провадження:
1) розглядаються лише безспірні вимоги і тільки на підставах, визначених у законі;
2) сторонами є заявник (стягувач) і боржник;
3) підставою відкриття провадження у справі є заява про видачу судового наказу, зміст якої має свою специфіку;
4) зменшений, порівняно з позовним провадженням, судовий збір (50% ставки);
5) наявна можливість пред'явлення позову, якщо буде відмовлено у видачі судового наказу або суд його скасує;
6) скорочений до трьох днів строк розгляду справи;
7) суд ухвалює рішення у формі судового наказу, який одночасно виступає виконавчим документом;
8) судовий наказ видається без судового засідання і без виклику та заслуховування заявника (стягувача), боржника й інших осіб, які беруть участь у справі;
9) . боржникові надано право оскаржити судовий наказ протягом десяти днів з дня його отримання;
10) скорочений строк набрання судовим наказом законної сили;
11) судовий наказ за наявності визначених у законі підстав може скасувати той самий суд, який його видав [10,494].
2. Умови реалізації права на звернення до суду із заявою про видачу судового наказу
Можливість видання судового наказу за вимогою заявника (стягувача) до боржника залежить від дотримання загальних умов відкриття провадження у справі, якими є наявність належного обсягу право - і дієздатності заявника (стягувача), дотримання правил цивільної юрисдикції і підсудності цивільних справ, відсутність рішення суду (третейського суду) щодо відповідних правовідносин тощо (ст.122 ЦПК України), і спеціальних умов, а саме:
1) наявна воля особи, якій належить право вимоги.
Якщо особа вважає, що боржник не може пред'явити обґрун - тованих заперечень проти н вимоги, вона може ініціювати наказне провадження, звернувшись до суду із заявою про видачу судового наказу. У разі ж, коли, на думку особи, справа вимагає складної юридичної оцінки, вона може звернутися до суду із позовною заявою, тобто вимагати розгляду її вимоги у порядку позовного провадження;
2) пред'явлена вимога є безспірною.
Вимога, що пред'являється до суду в порядку наказного провадження, має бути безспірною, оскільки за наявності спору суди повинні відмовляти у прийнятті заяви про видачу судового наказу на підставі п.2 ч.1 ст.100 ЦПК України. Хоча безспірність вимоги заявника (стягувача) ще не означає абсолютну відсутність спору між ним і боржником. Безспірність вимоги передбачає, передовсім, відсутність протиріччя в тих документах, якими вона обґрунтовується [2].
У п.2 ч.1 ст.100 ЦПК України поняття "спір про право" слід розглядати як оспорювання особою, до якої звертається заявник (стягувач) з вимогою, наявності у заявника (стягувача) права цієї вимоги, підстав звернення із нею, її розміру та (або) доказів, які таку вимогу підтверджують. У такому; разі відповідна вимога має розглядатися в порядку позовного провадження; [9,602].
3) зміст пред'явленої вимоги полягає у стягненні грошових коштів або витребуванні майна.
Переважна більшість звернень із заявою про видачу судового наказу стосується стягнення грошових коштів. Подаючи таку заяву, заявник (стягувач) має здійснити чіткий розрахунок стягуваної суми та навести докази його обґрунтованості. За відсутності такого розрахунку, наявності в ньому математичних помилок, описок тощо, суд має, залежно від конкретних обставин, або залишати заяву про видачу судового наказу без руху, або ж, якщо вбачається спір про право, відмовляти у прийнятті заяви про видачу судового наказу [9,603].
Також не допускається видача судового наказу про стягнення сум, які можуть бути точно визначені тільки оціночним шляхом (неотриманий прибуток, моральна шкода тощо) або шляхом проведення експертного дослідження, оскільки в такому разі є ознаки наявності спору [9,604].
Випадки витребування майна в порядку наказного провадження наразі є нечисленними. При цьому під "витребуванням майна" в контексті ч.1 ст.95 ЦПК України слід розуміти такий спосіб захисту права володіння, яким може скористатися не лише власник відповідного майна, а й інші особи, які набули право володіння цим майном на законних підставах.
3. Вимоги до заяви про видачу судового наказу та порядок її подання
Відкриття наказного провадження можливе лише у разі подання до суду уповноваженою особою (зокрема, заявником (стягувачем), його представником) письмової заяви про видачу судового наказу. Оформлення цієї заяви має відповідати вимогам, встановленим у ЦПК України, а також загальним вимогам діловодства [11,127].
У ч.2 ст.98 ЦПК України визначені обов'язкові складові змісту заяви про видачу судового наказу. Так, у ній має бути зазначено:
1) найменування суду, до якого подається заява. Суд, до якого необхідно подавати заяву, визначається за правилами підсудності (ст.97 ЦПК України);
2) ім'я (найменування) заявника (стягувана) та боржника, а також ім'я (найменування) представника заявника (стягувана), якщо заява подається представником, їх місце проживання або місцезнаходження, тобто у заяві про видачу судового наказу необхідно вказати основні дані, що ідентифікують зазначених осіб.
Стосовно фізичних осіб зазначається їх процесуальний статус (заявник (стягувач), представник заявника (стягувача), боржник), прізвище, ім'я, по батькові повністю, адреса місця проживання, адреса для листування (за необхідності), поштовий індекс.
Щодо юридичних осіб зазначається процесуальний статус, повне найменування (із зазначенням організаційно-правової форми), код ЄДРПОУ (ідентифікаційний номер), адреса місцезнаходження та адреса для листування (за необхідності), поштовий індекс, реквізити банківських рахунків (якщо вони відомі);
3) вимоги заявника (стягувача) і обставини, на яких вони ґрунтуються. Ці вимоги мають відповідати умовам, викладеним вище, а обставини, на яких вони ґрунтуються, не повинні мати спірного характеру, оскільки, як уже неодноразово зазначалося, якщо із заяви про видачу судового наказу і поданих разом з нею документів вбачається спір про право суд відмовляє у її прийнятті на підставі п.2 ч.1 ст.100 ЦПК України. [11,128].
За аналогією до ч.2 ст.118 ЦПК України допускається об'єднання в одній заяві про видачу судового наказу кількох пов'язаних між собою вимог;
4) вартість майна у разі його витребування. Заявник (стягувач) має не лише чітко вказати ознаки такого майна, а й зазначити його вартість і надати відповідні документи, які це засвідчують (квитанцію, чек, акт оцінки, довідку тощо).
Як зазначено Верховним Судом України в узагальненні судової практики, першочерговою підставою для визначення достовірної оцінки майна є письмовий договір, укладений між заявником (стягувачем) та боржником, який містить, як правило, оцінку вартості майна. Вартість витребуваного майна впливає на розмір судового збору, який сплачується у разі подання заяви про видачу судового наказу [11,129].
Якщо вартість витребуваного майна із заяви про видачу судового наказу та доданих до неї документів встановити неможливо, вона має бути залишена без руху на підставі ч.5 ст.98 ЦПК України зі всіма наслідками, які випливають із цього, оскільки така заява є неналежно оформленою;
5) перелік документів, що додаються до заяви.
До заяви про видачу судового наказу необхідно додати:
- документи, які доводять обґрунтованість та безспірність вимог заявника (стягувана);
- документи, що підтверджують сплату судового збору та оплату витрат на іиформаційно-технічне забезпечення розгляду справи;
- копії заяви та доданих до неї документів у кількості вказаних у заяві боржників (ч. З ст.98 ЦПК України);
- у разі подання заяви про видачу судового наказу представником - документ, який посвідчує його повноваження (ч.4 ст.98 ЦПК України).
Крім того, у заяві про видачу судового наказу має бути зазначена дата її подання до суду [11,130].
Як і будь-який інший процесуальний документ, заява про видачу судового наказу має бути підписана заявником (стягувачем) або його представником.
Звернення до суду із заявою про видачу судового наказу підлягає оплаті судовим збором. Спрощений характер захисту прав у порядку наказного провадження передбачає, що судовий збір за подання заяви сплачується у розмірі 50% загальної ставки, яка визначається з оспорюваної суми при зверненні до суду у порядку позовного провадження. Тому при обчисленні розміру судового збору в наказному провадженні необхідно виходити із положень законодавства, які встановлюють порядок і розмір оплати судового збору у справах позовного провадження (статті 79, 80, 82, 83, 88, п.5 Розділу XI ЦПК України [12, 269].
Деякі труднощі під час визначення розміру судового збору у разі звернення до суду із заявою про видачу судового наказу виникають у зв'язку з тим, що в наказному провадженні відсутній позов, а отже, навряд чи можна застосовувати таке поняття, як "ціна позову". Проте саме це поняття робить можливим визначення конкретного розміру судового збору, адже ставки судового збору прив'язані саме до ціни позову. Тому, вираховуючи розмір судового збору в наказному провадженні, слід застосовувати правила, встановлені у ст.80 ЦПК України (за аналогією).
Виходячи з викладеного та враховуючи розмір ставок державного мита (ст. З Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито"), а також те, що вимоги, які можуть вирішуватися у порядку наказного провадження (ч.1 ст.96 ЦПК України), мають майновий характер, судовий збір за подання заяви про видачу судового наказу сплачується у розмірі 0,5 відсотка від суми грошових коштів, що стягуються, або вартості майна, яке витребується, але не менше 1,5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Якщо в одній заяві заявлено кілька різних вимог, судовий збір обчислюється виходячи із загальної суми всіх вимог [12, 270].
Окрім сплати судового збору заявник (стягувач) також оплачує витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Відповідно до Розмірів витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 р. № 1258, розмір витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи наказного провадження становить 15 грн.
У разі відмови в прийнятті заяви про видачу судового наказу або у разі скасування судового наказу внесена сума судового збору заявникові (стягувачеві) не повертається. Проте у разі пред'явлення ним позову до боржника у порядку позовного провадження ця сума зараховується до суми судового збору, встановленої за позовну заяву (ч.2 ст.99 ЦПК України).
Відповідно до ст.97 ЦПК України заява про видачу судового наказу подається до суду першої інстанції за загальними правилами підсудності, встановленими у статтях 108-114 ЦПК України [2].
У разі виявлення порушення правил про підсудність при зверненні із заявою про видачу судового наказу суд за аналогією до ст.115, п.4 ч. З ст.121 ЦПК України повертає цю заяву заявникові (стягувачеві), про що постановляє відповідну ухвалу. Таку ухвалу може бути оскаржено в апеляційному порядку (п.1 ч.1 ст.293 ЦПК України) [2].
4. Вирішення питання щодо прийняття заяви про видачу судового наказу, повернення цієї заяви і відмова у її прийнятті
Прийняття заяв про видачу судового наказу здійснюється місцевими судами відповідно до пунктів 1.9, 2.5 Інструкції з діловодства в місцевому загальному суді, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 27 червня 2006 р. № 68, в порядку прийняття громадян у суді, передбаченому Правилами внутрішнього розпорядку суду, затвердженими наказом голови суду, та законодавством України про звернення громадян.
У разі надходження до суду заяви про видачу судового, наказу вона належним чином реєструється у журналі вхідної кореспонденції, на неї заводиться обліково-статистична картка. Після цього така заява передається у порядку черговості на розгляд певного судді [13, 297].
Суддя, якому передана заява про видачу судового наказу, повинен вирішити питання про прийняття її до розгляду або відмовити у її прийнятті.
Згідно з ч.5 ст.98 ЦПК України до неналежно оформленої заяви про видачу судового наказу застосовуються положення ст.121 ЦПК України. Тобто, якщо суддя, вирішуючи питання про прийняття заяви про видачу судового наказу, встановить, що заявником (стягувачем) не додержано усіх вимог щодо форми і змісту заяви про видачу судового наказу, закріплених у частинах 1 - 4 ст.98 ЦПК України, не сплачено судовий збір чиї витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, він має постановити ухвалу про залишення заяви без руху із зазначенням у ній конкретних підстав для цього і надати заявникові (стягувачеві) строк для усунення недоліків, про що повідомляє заявника (стягувача).
У разі, коли заявник (стягувач) у встановлений в ухвалі суду строк виконає вимоги, визначені у ст.98 ЦПК України, сплатить суму судового збору, а також оплатить витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, заява про видачу судового наказу вважається поданою в день первісного її подання до суду. Інакше заява вважається неподаною і; повертається заявникові (стягувачеві) [13, 298].
Окрім того, хоч це прямо не передбачено у ЦПК України, заява про видачу судового наказу повертається заявникові (стягувачеві) за аналогією закону у випадках, встановлених у ч. З ст.121 ЦПК України, а саме, якщо:
1) заявник (стягувач) до видачі судом судового наказу подасть заяву про повернення йому заяви про видачу судового наказу;
2) заяву подано недієздатною особою;
3) заяву від імені заявника (стягувача) подано особою, яка не має на це повноважень;
4) при поданні заяви про видачу судового наказу не дотримано правила про підсудність [13, 298].
Про повернення заяви про видачу судового наказу суддя постановляє ухвалу, яка може бути оскаржена в апеляційному порядку (п. З ч.1 ст.293 ЦПК України).
Згідно з ч.1 ст.101 ЦПК України, повернення заяви про видачу судового наказу не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою після усунення її недоліків.
Якщо ж під час вирішення питання щодо прийняття заяви про видачу судового наказу суддя виявить, що заявником (стягувачем) не дотримано загальних та (або) спеціальних умов відкриття наказного провадження, він повинен відмовити у прийнятті заяви про видачу судового наказу.
Слід наголосити, що у ч.1 ст.100 ЦПК України прямо передбачено лише дві підстави для відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу:
якщо заявлено вимогу, не передбачену у ст.96 ЦПК України;
із заяви і поданих документів вбачається спір про право [13, 299].
Однак положення, закріплене у ч.1 ст.100 ЦПК України, слід розглядати як норму, що встановлює спеціальні підстави для відмови у прийнятті заяви виключно у наказному провадженні з урахуванням його специфіки. У разі наявності не передбачених у ст.100 ЦПК України перешкод для прийняття заяви про видачу судового наказу судам необхідно застосовувати за аналогією інші положення цивільного процесуального законодавства (зокрема, ч.2 ст.122 ЦПК України, у якій визначено підстави для відмови у відкритті позовного провадження у справі) та відмовляти у прийнятті заяв про видачу судового наказу.
Таким чином, загальними підставами для відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу є такі:
заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства, тобто не підпадає під цивільну юрисдикцію суду;
є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі у зв'язку з відмовою позивача від позову або укладенням мирової угоди сторін у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав;
у провадженні цього чи іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав;
є рішення третейського суду, прийняте в межах його компетенції, щодо спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, за винятком випадків, коли суд відмовив у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду або скасував рішення третейського суду і розгляд справи в тому ж третейському суді виявився неможливим;
після смерті фізичної особи, а також у зв'язку з припиненням юридичної особи, які є однією із сторін у справі, спірні правовідносини не допускають правонаступництва.
Про відмову у прийнятті заяви про видачу судового наказу суд постановляє ухвалу, яка може бути оскаржена в апеляційному порядку (п.1 ч.1 ст.293 ЦПК України).
Однак нормами цивільного процесуального законодавства України не визначено строку, в межах якого суд має постановити таку ухвалу. Зважаючи на те, що відмова у прийнятті заяви про видачу судового наказу є процесуально аналогічною вивченню поданих до суду документів та оцінці обставин справи, що, власне, відбувається під час видачі судового наказу, Верховний Суд України наголосив, що строк постановлення зазначеної ухвали має бути подібним до строку видачі судового наказу, а тому він становить три дні [4].
Наслідком відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу є те, що повторне звернення з такою самою заявою є неможливим. Проте заявник (стягувач) у цьому випадку має право звернутися з тими самими вимогами у позовному порядку (ч.2 ст.101 ЦПК України).
5. Порядок видачі судового наказу та набрання судовим наказом законної сили
Розгляд справи у порядку наказного провадження є менш тривалим в часі та простішим з організаційної точки зору (порівняно з іншими видами цивільного судочинства), адже не потрібно викликати сторони, проводити попереднє судове засідання, а також у подальшому - судове засідання з усіма відповідними процесуальними діями.
Наказне провадження, на відміну від інших видів цивільного судочинства, є документарним, а не усним, оскільки всі дії у ньому вчиняються виключно у письмовій формі [10, 511].
У зв'язку із цим у наказному провадженні не допускається застосування такого засобу доказування, як показання свідків, не призначається судова експертиза. Пояснення і доводи з приводу заявлених вимог викладаються заявником (стягувачем) у заяві про видачу судового наказу, а за наявності заперечень щодо цих вимог у боржника він закріплює їх у заяві про скасування судового наказу.
Саме тому у ст.102 ЦПК України передбачено, що у разі прийняття заяви про видачу судового наказу суд у триденний строк видає судовий наказ по суті заявлених вимог. Видача судового наказу проводиться без судового засідання і виклику заявника (стягувана) та боржника для заслуховування їх пояснень.
Вирішуючи питання про видачу судового наказу, суд лише перевіряє, чи дотримано заявником (стягувачем) формальних вимог для видачі судового наказу, тобто, чи відсутні підстави для повернення заяви про видачу судового наказу і для відмови у видачі судового наказу. [10, 512].
Судовий наказ - це особливий вид судового рішення про стягнення з боржника грошових коштів або витребування майна за заявою особи, якій належить право такої вимоги.
Оскільки наказне провадження є спрощеною формою судочинства, судовий наказ структурно простіший і стисліший, ніж судове рішення у позовному чи окремому провадженні. Як процесуальний документ судовий наказ складається лише із двох частин: вступної і резолютивної, зміст яких ідентичний змісту відповідних частин рішення суду (ст.215 ЦПК України).
Відповідно до ч.1 ст.103 ЦПК України у судовому наказі зазначаються:
дата видачі наказу;
найменування суду, прізвище та ініціали судді, який видав судовий наказ;
ім'я (найменування) заявника (стягувача) і боржника, їх місце проживання або місцезнаходження;
посилання на закон, на підставі якого підлягають задоволенню заявлені вимоги;
сума грошових коштів, які підлягають стягненню, а також розрахунковий рахунок боржника (юридичної особи) в установі банку, з якого повинні бути стягнуті грошові кошти, якщо такий повідомлений заявником (стягувачем), яке майно присуджено та його вартість;
сума судових витрат, що сплачена заявником (стягувачем) і підлягає стягненню на його користь з боржника.
Слід зауважити, що у ч.2 ст.104 ЦПК України встановлено обов'язок суду роз'яснити боржникові його право в разі заперечення проти вимог заявника (стягувача) протягом десяти днів з дня отримання судового наказу подати заяву про його скасування. Тому, вбачається, що таке роз'яснення має бути також закріплено у судовому наказі.
Відповідно до п.3 ч.2 ст. З Закону України "Про виконавче провадження" судовий наказ є виконавчим документом. У зв'язку з цим він має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим ст. 19 Закону України "Про виконавче провадження" [3].
Враховуючи це, у судовому наказі, крім положень, передбачених у ч.1 ст.103 ЦПК України, мають бути також зазначені:
- найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові за їх наявності для фізичних осіб) заявника (стягувана) і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання (для фізичних осіб);
- ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності заявника (стягувана) і боржника за його наявності (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер заявника (стягувача) і боржника за його наявності (для фізичних осіб-платників податків);
- інші відомості, якщо вони відомі суду, які ідентифікують заявника (стягувача) та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, такі, як дата і місце народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника тощо;
- дата набрання судовим наказом законної сили і строк його пред'явлення до виконання. [10, 513].
Судовий наказ оформлюється і підписується тим суддею, який його видав.
Згідно з ч. З ст.103 ЦПК України це судове рішення складається у двох примірниках-оригіналах (один залишається у матеріалах справи, а другий скріплюється печаткою суду і після набрання ним законної сили видається заявникові (стягувачеві)) [2].
Відповідно до ст.104 ЦПК України після видачі судового наказу суд невідкладно (не пізніше наступного дня після такої видачі) надсилає його копію боржникові рекомендованим листом із повідомленням. Разом з копією судового наказу боржнику надсилаються копія заяви про видачу судового наказу та копії доданих до неї документів, а також роз'яснюється його право в разі заперечення проти вимог заявника (стягувача) протягом десяти днів з дня отримання судового наказу подати заяву про його скасування [14, 154].
Як і будь-яке судове рішення, судовий наказ для звернення його до виконання повинен набрати законної сили [14, 155 - 156].
Судовий наказ набирає законної сили за таких умов у сукупності:
боржник отримав копію судового наказу, що підтверджується наявними у справі матеріалами (повідомленням про вручення рекомендованого листа);
з моменту отримання боржником копії судового наказу минуло не менш як тринадцять днів (десять днів, встановлених у ч.2ст.104 ІДПК України для подання заяви про скасування судового наказу, плюс три дні відповідно до положень ст.105 ЦПК України);
від боржника до суду не надійшла заява про скасування судового наказу.
Судовий наказ, який набрав законної сили, може бути скасований лише у порядку провадження у зв'язку з нововиявленими обставинами (гл.4 розділу 5 ЦПК України), крім випадку, встановленого у ч.2 ст.106 ЦПК України. Оскаржити судовий наказ в апеляційному (а потім і в касаційному) порядку не мають права ні заявник (стягувач), ні боржник, ні інші особи, які брали участь у справі наказного провадження [14, 157].
Судовий наказ підлягає виконанню за правилами, встановленими для виконання судових рішень у порядку, передбаченому Законом України "Про виконавче провадження" (ч.2 ст.95 ЦПК України) [3].
Висновок
Отже, наказне провадження - це вид цивільного судочинства, що полягає у спрощеній документарній процедурі захисту майнових прав та інтересів заявника (стягувача), вимоги якого до боржника щодо стягнення грошових коштів або витребування майна ґрунтуються на безспірних документах, що здійснюється за відсутності спору шляхом видачі судового наказу.
Метою закріплення у цивільному процесуальному законодавстві наказного провадження є спрощення, скорочення та здешевлення судової процедури у тих випадках, коли це можливо та виправдано. Сторонами у наказному провадженні є заявник (стягувач) і боржник. Заявник (стягувач) - це особа, на захист прав, свобод чи інтересів якої відкрито наказне провадження. Боржником є особа, яка, на думку заявника (стягувача), має відповідати за вимогою, вказаною в заяві про видачу судового наказу. Дослідивши дану тему наукової роботу можна виокремити такі основні особливості наказного провадження:
розглядаються лише безспірні вимоги і тільки на підставах, визначених у законі;
сторонами є заявник (стягувач) і боржник;
підставою відкриття провадження у справі є заява про видачу судового наказу, зміст якої має свою специфіку;
зменшений, порівняно з позовним провадженням, судовий збір (50% ставки);
наявна можливість пред'явлення позову, якщо буде відмовлено у видачі судового наказу або суд його скасує;
скорочений до трьох днів строк розгляду справи;
суд ухвалює рішення у формі судового наказу, який одночасно виступає виконавчим документом;
судовий наказ видається без судового засідання і без виклику та заслуховування заявника (стягувача), боржника й інших осіб, які беруть участь у справі;
. боржникові надано право оскаржити судовий наказ протягом десяти днів з дня його отримання;
скорочений строк набрання судовим наказом законної сили;
судовий наказ за наявності визначених у законі підстав може скасувати той самий суд, який його видав.
Список використаних джерел
1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст.141.
2. Цивільний - процесуальний Кодекс України // Відомості Верховної Ради України. - 2004. № 40 - 41, 42 Ст.492.
3. Закон України "Про виконавче провадження". // Відомості Верховної Ради України. - 1999. - №24, ст. 207.
4. Лист Верховного Суду України від 1 липня 2007р. "Практика розгляду судами цивільних справ у наказному провадженні"
5. Ясинюк М. Судовий наказ у цивільному судочинстві // Підприємство, господарство і право. - 2004. № 2. - С.69 - 71.
6. Шевчук П.І. Судовий судовий наказ у цивільному судочинстві // Право України. 1998. № 5. - С.31 - 32.
7. Свідерська М. Порівняльна характеристика судового наказу, судового рішення та виконавчого напису нотаріуса // Підприємство господарство і право. - 2005. №3 - С.117 - 119., № 4. - С.42 - 44.
8. Фурса С.Я., Щербак С.В., Євтушенко О.І. Цивільний процес України: Проблеми і перспективи: Науково-практичний посібник. - К.: Видавець Фурса С.Я., КНТ, 2006. - С.81 - 94.
9. Фурса С.Я., Щербак С.В., Євтушенко О.І. Цивільний процес України: академічний курс. - К.: Видавець Фурса С.Я., КНТ, 2009. - C.602 - 614.
10. Цивільно-процесуальне право України: Підручник / Бичкова С.С., Бобрик В.І. та ін. За заг. ред. С.С. Бичкової. - К.: Атіка, 2009. С.490 - 515.
11. Кільчава Т.М. Цивільно-процесуальне право України. Навч. посіб. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - С.127 - 132.
12. Бичкова С.С., Бобрик В.І. та ін. Цивільно-процесуальне право України: За заг. ред. С.С. Бичкової. - 2ге вид. доп. і перероб. - К.: Атіка 2007. - С.269 - 277.
13. Васильєв С.В. Цивільний процес: Навчальний посібник. - Х.: ТОВ"Одіссей" 2007. - С.297 - 304.
14. Чорнооченко С.І. Цивільний процес: Вид 2-ге, перероб. та доп.: Навчальний посібник. - Київ: Центр навчальної літератури, 2005. - C.154 - 164.
15. Підопригора О.А. Харитонов Є.О. Римське право: Підручник. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - С.300.
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Історія розвитку, сутність та особливість наказового провадження. Процесуальний порядок скасування судового наказу. Стадії наказового провадження та його значення у цивільному процесі України. Порушення наказового провадження та видання судового наказу.
курсовая работа [50,0 K], добавлен 06.09.2016Звернення до суду та відкриття провадження в адміністративній справі. Питання, що розглядаються судом, та порядок складання позовної заяви. Постановлення суддею ухвали про відкриття провадження у справі чи відмову від нього. Прийняття судом рішення.
реферат [62,3 K], добавлен 20.06.2009Поняття, мета та завдання стадії підготовки справи до судового розгляду в структурі цивільного процесу. Одноособові і колегіальні дії суду як процесуальна форма підготовки справи до судового розгляду. Попереднє судове засідання та порядок його проведення.
курсовая работа [40,1 K], добавлен 16.02.2013Сутність та порядок формування Конституційного Суду України. Основні принципи його діяльності, функції і повноваження. Вимоги до суддів Конституційного Суду. Форми звернень до Конституційного Суду України: конституційне подання, звернення, провадження.
курсовая работа [27,3 K], добавлен 19.07.2014Рішення, ухвали, постанови судів як процесуальна гарантія діяльності по застосуванню права. Вимоги щодо судового рішення. Набрання чинності рішення суду. Ухвали суду першої інстанції. Апеляційне оскарження рішень і ухвал суду першої інстанції.
курсовая работа [50,2 K], добавлен 13.05.2008Роль юридичних актів, що приймаються органом конституційної юрисдикції. Особливості актів Конституційного Суду України, юридичний характер його рішень та висновків. Розуміння актів органу судового конституційного контролю як судового прецеденту.
реферат [14,3 K], добавлен 26.07.2011Обставини, за наявності яких дії особи, об’єктивно схожі зі злочинними, оцінюються як правомірні, а саме - виконання наказу чи розпорядження як обставини. Кримінально-правова характеристика виконання наказу або розпорядження. Юридична природа наказів.
реферат [27,4 K], добавлен 03.03.2009Підстави звернення до Європейського суду з прав людини. Правила подання заяви до його нього. Листування з Судом. Конфіденційність інформації, надісланої до нього. Наявність представника чи адвоката. Права та свободи, які гарантує Європейська конвенція.
реферат [26,6 K], добавлен 11.04.2014Учасники та сторони судового процесу: права, обов'язки та відповідальність. Касаційна скарга: зміст, порядок та правила подання і розгляду. Судовий контроль касаційної інстанції за діяльністю судів. Процесуальна форма позовної заяви, її реквізити.
контрольная работа [27,1 K], добавлен 14.07.2010Загальні умови виконання судових рішень. Наказ господарського суду. Учасники виконавчого провадження. Відстрочка або розстрочка виконання, зміна способу та порядку виконання рішення, ухвали, постанови. Оскарження дій органів Державної виконавчої служби.
курсовая работа [48,8 K], добавлен 25.05.2010
