Судова система Австрії

Размещено на http://www.allbest.ru/

СУДОВА СИСТЕМА АВСТРІЇ



ПЛАН

Вступ

1. Структура судової системи Австрії

1.1 Вищі судові органи

1.1.1 Конституційний суд

1.1.2 Адміністративний суд

1.1.3 Верховний суд

1.2 Суди загальної юрисдикції

1.3 Спеціальні суди

2. Послідовність проходження судових інстанцій Австрії

2.1 Послідовність проходження судових інстанцій у цивільних справах

2.2 Послідовність проходження судових інстанцій у кримінальних справах

3. Професія судді в Австрії

3.1 Підготовка на посаду суддів

3.2 Призначення суддів на посаду

3.3 Статус суддів в Австрії

Висновки

Література

Додатки



ВСТУП

“Добре функціонуюча судова система є візитною карткою держави, заснованої на верховенстві закону” - ця фраза є керівним принципом роботи Клавдії Бандін-Ортнер (Claudia Bandion-Ortner), яка є відомим юристом і суддею та з січня 2009 р. до квітня 2011 р. працювала Міністром юстиції Австрії. - “Верховенство права та правової визначеності є цінними активами, які нам багато розповідають про демократичну зрілість держави” [29, с. 3].

Актуальність наукової роботи - полягає в тому, що відомості, певна інформація, вивчення судової системи іншої країни перш за все збагачують теоретичні знання осіб, які досліджують тему чи є слухачами доповіді. Судова система Австрії привертає до себе уваги тим, що, перш за все, вона має кардинально іншу структуру, характеризується демократичністю й верховенством права.

Республіка Австрія є федеративною державою, що складається з дев'яти провінцій, а саме: Відень, Нижня Австрія, Верхня Австрія, Зальцбург, Тіроль, Форарльберг, Карінтія, Штірія та Бургенланд. Відповідно до федеральної Конституції Австрії, юрисдикція є виключною компетенцією федеративної держави.

Австрія належить до романо-германської правової сім'ї. Основи сучасної системи права Австрії закладені у XVIII ст., в період імператриці Марії Терезії, коли, замість партикулярного права окремих областей, що входили в Австрійську імперію, і самостійної юрисдикції феодальних правителів, стало формуватися єдине законодавство і централізована система судів.

Конституційними основами для організації і діяльності правосуддя в Австрії є Федеральний конституційний закон від 10 листопада 1920 р.: у редакції від 7 грудня 1929 р. із змінами, закони Австрійської Федерації “Про систему судових органів”, “Про судовий устрій” від 27 листопада 1896 р. та Федеральний закон від 19 липня 1986 року “Про Верховну судову палату”. Як видно, теоретичне закріплення судової система в Австрії ще було здійснене у 1-й чверті ХХ століття, тоді як в Україні лише на початку нашого століття [17].

Австрійська правова система гарантує розподіл повноважень між законодавчою, судовою та виконавчою гілками влади. Зі вступом до Європейського Союзу Австрія перейняла правову систему ЄС.

Згідно зі звітом, про проведені дослідження в області ефективності судової системи в країнах ЄС, представленому Європейською комісією [2], австрійська судова система заслужила високу оцінку. Дослідження, проведені в 45 країнах в області судоустрою показали, що порівняно з іншими європейськими країнами австрійська судова система працює швидко й економічно (особливо швидко приймаються рішення в області цивільно-процесуального права). Одне слухання у цивільній справі в обласному суді триває в середньому близько 6 місяців, а в окружному суді - близько 10 місяців, при високій якості прийнятих рішень. Міжнародні порівняння в області судового ціноутворення показали, що австрійська судова система має соціально-прийнятні моделі ціноутворення. Загальні річні витрати на суддів і прокурорів у % від ВВП на душу населення займають нижчі показники, ніж в інших країнах ЄС. Витрати на судоустрій в Австрії в 1,5 разів менше, ніж наприклад в Нідерландах, в яких судова система вважається найефективнішою в Європейському Союзі [15].

Мета та завдання дослідження. Мета роботи полягає у здійсненні комплексного правового аналізу та об'єктивному висвітлення інформації про судову систему Австрії на основі наукової літератури, нормативно-правових актів Австрійської Республіки, опублікованих документів та статей таких дослідників як А. Андрощук, Г.Г. Арутюнян, А.О. Клименко, В.В. Лазарєв, А.В. Пронін, Л.В. Шевчук, В.І. Шишкін та ін.

Для реалізації цієї мети визначено такі завдання:

- визначити принципи формування судової системи Австрії;

- проаналізувати структуру судової системи;

- охарактеризувати повноваження судових органів та особливості судової діяльності в даній країні.

Об'єкт дослідження - комплекс нормативно-правових актів, які висвітлюють судову систему Австрії.

Предмет дослідження - особливості функціонування судової системи в Австрії.

Судова система Австрійської Республіки перебуває виключно у федеральному віданні. Землі не вправі створювати власні суди. Усі суди в Австрії можна розділити на дві основні групи:

а) суди загальної юрисдикції;

б) суди публічного права.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є загальнонауковий метод пізнання, метод структурно-функціонального аналізу, описовий метод, метод системного аналізу, метод спостереження.

Структура та обсяг наукової роботи. Наукова робота складається зі вступу, трьох розділів (перший розділ поділений на три підрозділи, перший з них у свою чергу поділений ще на три підрозділи; другий розділ поділений на два підрозділи; третій - на три підрозділи), висновків, списку використаних джерел (літератури); додатків.

РОЗДІЛ 1. СТРУКТУРА СУДОВОЇ СИСТЕМИ АВСТРІЇ

1.1 Вищі судові органи

В Австрії, відповідно до Конституції країни, є три вищі судових органи - Конституційний суд (Verfassungsgerichtshof), Адміністративний суд (Verwaltungsgericht) і Верховний суд Австрії (Oberster Gerichtshof), що разом складають Високий суд (Hochstgericht). Важливим є те, що всередині судової системи Австрії відбувся специфічний поділ ролей [17]. Верховний суд контролює рішення суду у цивільних і кримінальних справах. Адміністративний суд здійснює перевірку законності адміністративних рішень. Конституційний суд стежить за відповідністю Конституції законів та нормативних актів. Причому, на підставі звернення останніх двох судів, Конституційний суд має право винести остаточне рішення відносно взятих ними на розгляд справ. Це означає, що ніяке рішення, прийняте внутрішньодержавним органом Австрії, не може за юридичною силою бути вище рішень названих судів (по справах публічного права - рішень Конституційного та Адміністративного судів; по цивільному і кримінальному праву - Верховного суду).

1.1.1 Конституційний суд

Конституційний суд Австрії (нім. Verfassungsgerichtshof, VfGH) - перший у світі окремий від усієї системи правосуддя конституційний суд, функція якого - вирішувати питання про відповідність законодавчих актів Конституції країни і, у разі невідповідності, оголошувати акти недійсними (тобто фактично законодавча компетенція). Конституційний суд Австрії є першим органом, спеціально створеним для цієї мети. Суд має також повноваження розгляду деяких спорів між державними органами і винесення імпічменту вищим посадовим особам. Конституційний суд Австрії діє на підставі Конституції [8], Закону “Про Конституційний суд” 1953 р. і Регламенту суду. Історія Ідея конституційного суду належить австрійському юристу Гансу Кельзену, творцеві “чистої теорії права” (Reiner Rechtslehre). Суд заснований в 1920 році, через два роки після розпаду Австро-Угорщини і утворення Австрійської республіки. Після перевороту Дольфуса в 1934 році (австрофашизм) діяльність Конституційного суду, як і самої Конституції Австрії, була припинена. Із 1945 року Конституційний суд був відновлений. У 1953 році було прийнято закон “Про Конституційний суд 1953 року” [36].

Повноваження

Згідно з Конституцією Австрії ст. 137, Конституційний суд “розглядає всі майново-правові вимоги, пропоновані до Федерації, землям, районам, громадам і союзам громад, які не підлягають ні вирішенню у звичайному судовому порядку, ні виконанню шляхом прийняття рішення органом управління” [8].

Згідно з статтею 138 він має повноваження вирішувати конфлікти:

а) між судами і органами адміністративної влади;

б) між адміністративним судом і іншими суди, зокрема, між Адміністративний судом і Конституційним Судом власне, а також між звичайними та іншими судами;

в) землями між собою, а також між землею і Федерацією.

Він “розглядає справи про протизаконність постанов органів Федерації або земель за поданням суду, а в разі, коли така постанова підлягає застосуванню при розгляді правового спору Конституційним судом, за ініціативою суду в силу покладених на нього обов'язків” (ст. 139).

“Рішення Конституційного суду, яким постанова скасовується як протизаконна, зобов'язує вищі компетентні органи Федерації або землі негайно опублікувати повідомлення про відміну рішення, про скасування, набирає чинності з дня опублікування” (ст. 39).

Конституційний суд Австрії розглядає справи про неконституційність законів Федерації чи земель (ст. 140); Суд “розглядає справи про протиправність державних договорів” (ст. 140а), про опротестування виборів, про позбавлення депутата Європарламенту мандата за клопотанням (ст. 141). Якщо Конституційний суд виносить рішення про засудження, то цим рішенням особа відсторонюється від посади (ст. 142).

Конституційний суд також розглядає скарги про порушення норм міжнародного права (ст. 144-145).

Згідно ст. 146 “виконання інших рішень Конституційного суду покладається на Федерального президента. Виконання здійснюється уповноваженими за його вказівкою і відповідно до його розсуду органами Федерації або земель, включаючи федеральну армію. Клопотання про виконання таких рішень заявляється Федеральному президенту Конституційним судом”. У статті 148 зазначено, що докладні положення про організацію і порядок роботи Конституційного суду встановлюватимуться спеціальним федеральним законом і в регламенті голосуванням КС.

Для здійснення нормального судового процесу та підтримання авторитету Конституційного суду, головуючому надається право на місці застосовувати адміністративний штраф і (або) арешт на 3-9 днів. Більш суворе покарання застосовується при наданні неправдивих свідчень, вживанні образливих слів, умисному затягуванні часу. Рішення Конституційного суду набирають чинності в установленому порядку - із дня офіційного опублікування у пресі. Одночасно для правових актів, що втратили силу, Суд правомочний встановити інші строки [10, с.51-52].

Варте уваги й те, що про результати діяльності Конституційний суд щорічно складає коротку інформацію і надає її Федеральному Канцлеру. Вона містить також висновки та пропозиції щодо здійснення конституційного правосуддя.

Склад і порядок формування

Суд складається з президента, віце-президента, 12 суддів і 6 запасних членів (Ersatzmitglieder), які не входять в основний склад. Членів Конституційного суду призначає Президент Австрії за поданням органів влади:

* президент, віце-президент, шість суддів і три запасних члени суду - за поданням Федерального уряду;

* три судді і два запасних - за поданням Національної ради;

* три судді і один запасний - за поданням Бундесрату.

Голови КС: 1919 - Карл Грабмайр; 1919-1930 - Пауль фон Фітореллі; 1930-1934, 1945-1946 - Ернст Дуріх; 1946-1955 - Людвіг Адамович-старший; 1956-1957 - Густав Цігойнер; 1958-1977 - Вальтер Антоніоллі; 1977-1983 - Ервін Меліхар; 1984-2002 - Людвіг Адамович-молодший; 2002-2008 - Карл Корінек; 2008 - Герхарт Хольцінгер [9]

Члени Конституційного суду повинні мати юридичну освіту і не менше 10 років працювати за професією. Ними можуть стати судді, високопоставлені державні службовці, викладачі права та політичних наук. Члени суду, як і голова із заступником, призначаються за принципом незмінності і працюють до виконання 70 років [9].

Конституційний суд працює не постійно, а сесійно, в середньому по 4 сесії на рік, які тривають 3 тижні: у березні, червні, жовтні та грудні. Тому члени Конституційного суду в перервах між сесіями можуть займатися колишньою діяльністю на основній роботі. Виняток становить те, що під час членства в Суді вони не мають права займатися політичною діяльністю.

Конституційний суд, як правило діє тільки за запитом. Федеральна Конституція визначає, у яких випадках і ким суд може бути скликаний. Усі деталі зазначені у Федеральній конституції і в законі про Конституційний Суд [36].

Отже, завданням Конституційного Суду є контроль за дотриманням Конституції.

конституційний суд цивільний кримінальний

1.1.2 Адміністративний суд

Адміністративний суд розглядає скарги на рішення органів управління, на зловживання владою, які заподіяли шкоду громадянинові, і з інших питань. Суд приймає скарги лише після того, як заявником вичерпані всі можливості оскарження в адміністративні органи [18, c.302-303; 19]. Адміністративний суду Австрії вперше був затверджений в грудні Конституцією 1867 р. Зокрема, були прийняті закони 22 жовтня 1875 та 2 квітня 1876 років під командуванням князя Адольфа фон Ауерсперга і юриста Юлія Антон Гласера в Імператорській раді. Ще один закон і два правила Gesammtministeriums прийняті в тому ж році, регулюють підхід до конфліктів юрисдикції, правила процедури і кадрові питання. 2 липня 1876 року Адміністративний суд приступив до виконання своїх обов'язків. Спочатку він складався з 12 членів. В кінці монархії, в 1918 році суд складався з 49 членів адміністративного суду, розглянув близько 10000 скарг в рік [7]. Тимчасові національні збори німецької Австрії прийняли 6 лютого 1919 року закон про створення німецько-австрійського адміністративного суду [33, с.152].

У 1941 році відбулося відновлення Адміністративного суду і його злиття з прусським Вищим адміністративним судом. Після закінчення нацистського правління, у грудні 1945 року, австрійський Адміністративний суд знову приступив до виконання своїх обов'язків.

Повноваження

Права Адміністративного суду чітко визначені у ст. 129 Конституції Австрії - “забезпечення законності всього державного управління покладається на Адміністративний суд, що розміщений у Відні” [8].

До повноважень цього суду належать заяви про: а) протиправність безпосереднього виконання службового наказу або здійснення примусового впливу щодо визначеної особи, б) протиправність рішень органів управління; в) порушення органами управління зобов'язань щодо прийняття рішень; г) перевищення державними установами їх повноважень, щодо компетенції шкільних органів, діяльність яких ґрунтується на самоврядуванні (абз. 4 ст. 81-а Конституції Австрії) [8].

Робочими органами Адміністративного суду Австрії є сенат і пленум, але пленум не здійснює функцій правосуддя, зосереджених тільки в сенаті.

Пленум здійснює функції дисциплінарного суду щодо суддів Адміністративного суду і вирішує всі питання організації діяльності цієї установи. До його повноважень належать: 1) прийняття пропозицій щодо трьох кандидатів для призначення на посаду судді Адміністративного суду; 2) формування сенатів щорічно (наприкінці року) і розподіл обов'язків щодо розгляду справ за категорією звернень і скарг; 3) прийняття регламенту або внесення змін до нього; 4) підготовка і затвердження щорічної доповіді про річну діяльність Адміністративного суду. Засідання пленуму вважається правомочним, якщо в ньому взяли участь не менш як дві третини суддів усього складу суду [12, с. 27].

Усі судові справи вирішуються у сенатах, яких встановлено декілька варіантів. Як правило, сенати формуються з п'яти суддів, із яких - один головуючий, другий - доповідач, інші радники. До кожного сенату повинен входити щонайменше один суддя, який на час призначення до суду мав право допуску до суддівської служби у судах загальної юрисдикції. Один суддя може входити до декількох сенатів.

Крім сенатів з п'яти суддів, створюються процедурні сенати з трьох суддів (головуючого, доповідача і члена суду, який є старшим за званням серед інших). Такі сенати приймають рішення [5]:

1) про відхилення скарги або прохання, якщо доповідачеві не дозволено приймати рішення самостійно;

2) про припинення провадження у справі;

3) щодо клопотання про визнання скарги такою, що припиняє дії самим фактом подання;

4) щодо клопотання про поновлення провадження, якщо це стосується провадження, яке було закінчено у сенаті складом трьох суддів;

5) щодо клопотання про відновлення попереднього положення у випадках, коли провадження ще не було розпочато або коли клопотання стосується провадження, яке вже було закінчено у сенаті складом з трьох суддів;

6) щодо клопотання про компенсацію витрат, якщо це клопотання було подане вже після закінчення провадження;

7) про заперечення проти права вимоги, що випливають з рішення або постанови Адміністративного суду.

Крім процедурних питань сенат з трьох суддів має право приймати рішення за суттю, за скаргою у справах про адміністративні стягнення, якщо зміст правового спору є простий, достатньо встановлений і очевидний завдяки попередній судовій практиці. Якщо процедурний сенат приймає позитивне рішення, то провадження за суттю продовжує сенат із п'яти суддів.

У випадках, передбачених ст. 132 Федеральної Конституції [8], Адміністративний суд може при ухваленні рішення обмежитися вирішенням окремих важливих правових питань і доручити відповідному органу прийняти рішення.

Окремим блоком норм регулюються питання, що стосуються порядку розгляду скарг щодо судових рішень у справах, пов'язаних зі службовою відповідальністю і відповідальністю органів. Сторонами процесу в цих випадках є суд, який подав клопотання або орган, що видав управлінський акт, та безпосередні учасники правовідносин, за яких виник спор. Провадження у таких випадках має бути прискореним. Адміністративний суд зобов'язує орган, що видав акт, протягом двох тижнів подати в суд матеріали адміністративного провадження, якщо вони не були додані до актів суду, що подав клопотання.

Склад і порядок формування

Члени Адміністративного суду є професійними суддями, і на них поширюються всі вимоги і гарантії, що й на судів звичайної юрисдикції, але з деякими особливостями. Кандидати на посади суддів Адміністративного суду повинні мати закінчену освіту в галузі державно-правових наук, не менш десяти років займати таку посаду, зайняття якої потребує наявності зазначеної освіти.

Чисельність Адміністративного суду не є постійною, вона може змінюватись, але при цьому не менш ніж третина складу суду повинна мати право допуску до суддівської служби, ще не менш четверті складу суддів повинна бути залучена зі спеціальних установ у землях, де вони займалися професійною діяльністю у сфері управління.

Судді цього суду не можуть займатись іншою діяльністю, крім суддівської (це є загальною вимогою для всіх країн Європи), однак австрійське законодавство передбачає і деякі особливі умови, які, наприклад, відсутні у законодавстві України. Згідно з положенням абз. 5 ст. Конституції, Президентом або Віцепрезидентом Адміністративного суду не може бути призначена особа, яка в останні чотири роки перед зайняттям посади судді цього суду була членом Федерального уряду чи уряду землі або будь-якого загального представницького органу.

У Конституції Австрії зазначено, що суддя Адміністративного суду йде у відставку 31 грудня того року, коли йому виповнилось 65 років [1, с. 427].

Судді Адміністративного суду Австрії призначаються Федеральним Президентом за пропозицією Федерального уряду. Пленум Адміністративного суду (загальне засідання всіх суддів цього суду) зобов'язаний подати пропозиції щодо трьох кандидатів на одну посаду судді, враховуючи результати попереднього конкурсу. Попередній конкурс оголошується Президентом суду за погодженням з Федеральним канцлером, про що робиться оголошення в “Офіційному додатку” до “Віденської газети” (“Amtsblatt zur Wiener Zeitung”) та в аналогічних виданнях для службових об'яв відповідних земель Австрії. Пропозиції пленуму Президент Адміністративного суду передає Федеральному канцлерові, який забезпечує прийняття рішення урядом щодо кандидатури, яка вноситься Федеральному президентові. Президент і Віце-президент суду приносять присягу Федеральному президентові, а судді Адміністративного суду - пленуму цього суду [18, с. 303]. Керівництво судом здійснює Президент, його заміняє Віце-президент, а в разі відсутності обох керівників їх заміняє старший за рангом суддя. До повноважень Президента суду віднесені лише організаційні функції щодо суддів і функції службового нагляду щодо службовців. Президент суду зобов'язаний турбуватися про забезпечення можливої єдності судової практики, але при повному дотриманні суддівської незалежності членів суду [18, с. 303].

1.1.3 Верховний суд

Верховний суд очолює систему загальних судів. Він є вищою судовою інстанцією у цивільних та кримінальних справах, розглядає касаційні скарги на вироки судів шеффенів. Його діяльність регулюється Законом “Про Верховний суд” [22]. Верховний суд розташований у Відні.

Історія Верховний суд (Der Oberste Gerichtshof (OGH)) був заснований 21 серпня 1848 року, виступав в якості вищої судової інстанції у цивільних і в кримінальних справах для австрійських і чеських земель. У 1879 році суд діяв, як Вищий судовий орган і виконував функції міністерства юстиції. Імперським патентом від 7 серпня 1850 року був прийнятий закон “Про організацію Верховного суду у Відні” [Додаток 4]. Першим суддею Верховного суду був призначений у 1850 році Людвіг Граф Тааффе. Територіальна юрисдикція поширюється на всі коронні землі і включав в себе 19 вищих регіональних районних судів [25].

Повноваження

Юрисдикція Верховного суду дозволяє забезпечити однакове застосування закону на території країни. Формально суди нижчої інстанції не пов'язані його рішеннями, однак, як правило, враховують їх [12, с. 27].

У цивільних справах Верховний суд виступає в якості суду третьої інстанції; по відношенню до окружних судів і судів земель - інстанцією, яка має право перегляду справи (Revisionsgericht). У цивільних справах Верховноий Суд приймає остаточне рішення (чергове та позачергове) перегляду постанов апеляційних судів, апеляцій проти скасування рішень другої інстанції, переглядає скарги на рішення другої інстанції по апеляції. Зазначені питання детально регулюються четвертою частиною ЦПК (Цивільно-процесуальний кодекс) [31; 38].

У сфері кримінального судочинства Верховний суд розглядає скарги на вироки суду землі (§ 296, 344, абз. 3 § 427 КПК (Кримінально-процесуальний кодекс) [34; 35]); скарги (§ 29, 292 КПК) і вимоги про відновлення процесу (§ 363а), надзвичайному відновленні процесу (§ 362 ); скарги на підставі абз. 2 § 285b і скарги на порушення прав людини у відповідності з Законом “Про право на скарги” [28]; виробляє з'єднання справ (абз. 2 § 334 КПК); вирішує спори про підвідомчість і про делегування (§ 38, 39 КПК) [12, с. 29].

Компетенція Верховного суду поширюється на всю територію країни.

Склад і порядок формування

У Законі про Верховний суд закріплені переліки справ, які розглядаються: звичайною суддівською колегією (чотири судді і голова) (§ 6), колегією з трьох суддів (§ 7) і посиленою колегією (11 суддів) (§ 8). Винесення рішень на апеляції стосовно гаданого порушення конституційного права на (особисту) свободу вимагає присутності трьох професійних суддів. Для винесення рішень щодо перегляду постанов апеляційного суду у трудових конфліктах чи питаннях соціального страхування, до складу відділень Верховного суду, як правило, входять три професійних судді та два непрофесійних судді-експерти [14].

У Австрії у межах Верховного суду діють сенати, які поділяються на прості, потрійні і посилені. Прості сенати, як правило, складалися із п'яти суддів, як виняток - сенат у справах щодо судових спорів і соціальних прав, він складався із трьох суддів Верховного суду і двох суддів не юристів, сенат дисциплінарного провадження щодо нотарів складався із трьох суддів Верховного суду і двох нотарів.

Потрійний сенат складається із трьох суддів Верховного суду. У цьому сенаті укладаються рішення щодо процесуально-правових питань делегування прав помилування, заяви щодо захисту прав щодо. Посилений сенат - це склад простого сенату й додатково шістьох запасних суддів (всього одинадцять), а у справах щодо трудових спорів і соціальних прав - із семи суддів-юристів і чотирьох суддів не юристів [17].

1.2 Суди загальної юрисдикції

Система судів загальної юрисдикції регламентується Законом “Про судову систему” [26].

Вона складається з чотирьох інстанцій:

окружний суд (Bezirksgericht);

суд федеральної землі (Landesgericht);

верховний суд землі (Oberlandesgericht);

Верховний суд (Oberster Gerichtshof).

Окружні суди - суди першої інстанції в більшості справ. Всі справи в окружних судах розглядаються суддею одноособово. З 2005 р. система окружних судів Республіки істотно змінилася в зв'язку з реформою судової системи та прокуратури. Були створені нові та реформовані старі судові округи. На даний момент в Австрії функціонує 141 окружний суд.

Окружним судам (§ 49 Закону «Про підсудності» [30]) підсудні наступні категорії цивільних справ: позови ціною до 10 000 євро; ряд сімейних справ (встановлення батьківства, встановлення опіки, розірвання шлюбу, усиновлення, вирішення питань про відвідини дітей чоловіком при розлученні тощо); спори про розірвання або визнання недійсним договору товариства ,спори про визначення меж нерухомого майна, сервітути та у справах про зобов'язання; усі спори, що випливають з договорів оренди; з договорів перевезення; суперечки про недоліки, що виявилися при купівлі-продажу худоби.

До підсудності окружних судів у галузі кримінального судочинства віднесено справи, максимальне покарання за вчинення яких встановлено у вигляді штрафу та (або) позбавлення волі на строк не більше одного року. У великих містах діють спеціалізовані окружні суди, які розглядають тільки справи окремих категорій. Так, у Відні крім 11 загальних окружних судів є суд для вирішення комерційних суперечок. У Граці створений суд, який розглядає тільки спори у справах неповнолітніх.

Суди федеральних земель розглядають в першій інстанції всі інші справи (як цивільні, так і кримінальні), не віднесені до підсудності окружних судів, а також виступають апеляційною інстанцією по відношенню до окружних судів

При розгляді цивільних справ в першій інстанції суддя за загальним правилом виносить рішення одноосібно. Однак якщо ціна позову перевищує 100 000 євро, то сторони можуть клопотати про дозвіл розгляду їх справи колегією з трьох суддів (у комерційних справах - двох професійних суддів і одного непрофесійного судді - fachmдnnischen Laienrichter) [14]. Справи з трудових і соціальних спорах розглядаються колегією з одного професійного судді і двох непрофесійних суддів з числа працівників і роботодавців.

По другій інстанції всі цивільні справи розглядаються колегією з трьох суддів.

У сфері кримінального судочинства суди федеральної землі в Австрії мають кілька груп повноважень: в області попереднього розслідування; називає перелік складів злочинів, судовий розгляд яких провадиться судом присяжних; одноособово розглядає кримінальні справи/

Всього в Австрії створено 20 судів земель. Як правило, суди можуть розглядати справи усіх підсудних категорій, однак є й спеціалізовані суди земель.

Так, у Граці та Відні створені окремі суди для цивільних і кримінальних справ. Крім того, у Відні діють два спеціалізованих суди: комерційний суд (п. 2 § 2 Закону “Про підсудность” [30]) - суд по цивільних справах господарського характеру і суд з трудових і соціальних справах (§ 3 Закону «Про суд з трудових і соціальних справах» [20]), якому підсудні справи окремих категорій. Верховні суди земель створені в чотирьох містах: Відні, Граці, Лінці та Інсбруці. Суд у Відні є верховним для земель Нижня Австрія, Бургенланд, Відень; суд в Граці - для земель Карінтія і Штирія; суд в Лінці - для земель Зальцбург і Верхня Австрія; суд в Інсбруку - для земель Форальберг і Тіроль. Верховні суди земель виступають другою інстанцією у всіх цивільних і кримінальних справах. Вони не розглядають справи в першій інстанції.

Судовий склад верховного суду землі утворює колегія. У комерційних справах беруть участь два професійних судді і один непрофесійний. Справи з трудових і соціальних спорах розглядаються колегією з трьох професійних суддів і двох непрофесійних суддів з числа працівників і роботодавців.

Також верховні суди земель відіграють особливу роль в управлінні нижчими судами. Голова верховного суду відповідальний за керування нижчестоящими судами його судового округу; при цьому його безпосереднім начальником є федеральний міністр юстиції.

Верховний суд Австрійської Республіки очолює систему загальних судів. Він є вищою інстанцією у цивільних і кримінальних справах, розглядає касаційні скарги на вироки суду присяжних і суду шеффенов і на вирішення інших судів [5, с. 113].

1.3 Спеціальні суди

В Австрії є також спеціалізовані суди, що не входять у загальну систему.

Суд у справах біженців (Asylgerichtshof). (17) був створений в 2007 р. і діє з 1 січня 2008 р. Він складається з президента, віце-президента і суддів. Президент і віце-президент призначаються президентом Австрійської Республіки за рекомендацією уряду. Суд є кінцевою інстанцією для оскарження рішень федерального бюро з питань біженців (Bescheid des Bundesamtes). Він функціонує на основі однойменного закона [21], а також Регламенту суда [22]. Одночасно з Законом “Про Суді у справах біженців” був прийнятий закон «Про біженців» [23]. Головний офіс Суду знаходиться у Відні, в Лінці створено його відділення. Рішення приймається сенатом з двох суддів і повинно бути одноголосним. Закон “Про Суд у справах біженців” допускає можливість створення посилених сенатів. Всі рішення Суду доступні в Інтернеті на сайті правової інформаційної системи. Відповідно до § 21 Закону “Про Суді у справах біженців” [21]. Суд щорічно публікує звіт про свою діяльність. Відповідно до звіту за 2010 р. 25 найбільше число скарг до суду надійшло від громадян РФ (1917 з 6441).

У столиці держави є єдиний в Австрії, у своєму роді, Торговий суд, який проводить засідання за рішенням господарських конфліктів, в тому числі банкрутства.

Суд у справах картелів при Віденському апеляційному суді має компетенцію щодо території всієї Австрії у винесенні рішень про прийнятність внесення картельних угод до реєстру картелів та скасування юридично чинних внесень. Згідно з порядком звернення до судових органів, Вищий суд у справах картелів при Верховному суді є другою і останньою інстанцією.

Суд у справах картелів засідає відділеннями у складі одного професійного судді і двох засідателів. Відділення Вищого суду у справах картелів складаються з одного професійного судді і чотирьох засідателів.

Арбітражні суди, утворені відповідно до норм австрійського Цивільно-процесуального кодексу, є судами спеціальної юрисдикції.

На основі чинної арбітражної угоди право розв'язання конфліктів, які можна уладнати шляхом компромісу, може передаватися тим третейським судам, які створюються згідно з положеннями арбітражної угоди.

Рішення третейських судів обов'язкові до виконання судами ординарної юрисдикції, лише якщо вони підписані всіма арбітрами, які таким чином засвідчили обов'язковість їхнього примусового здійснення в судовому порядку.

Третейські суди (арбітражі) не входять у систему державних судів. В австрійській юриспруденції вони отримали найменування “суди приватного права” - це суди з питань соціального страхування, що розбирають конфлікти в цій галузі у відповідності з Загальним законом про соціальне страхування 1955 р. Тобто у фондових справах вони виконують подвійну функцію - є публічними судами у випадку конфліктів, щодо яких вони мають право виносити рішення на підставі закону, незалежно від арбітражної угоди, і в цьому вони уповноважені як виносити рішення, так і видавати накази. Однак вони вважаються приватними судами, так як їхня компетенція спирається на арбітражну угоду. Їхні рішення є обов'язковими і, за необхідності, повинні виконуватися судами ординарної юрисдикції. Коло ведення третейських судів у фондових справах встановлюється статутами відповідних фондових бірж.

Поряд з загальними судами у державі діють ще такі спеціалізовані суди: Суд з трудових спорів, який вирішує конфлікти між роботодавцями та працівниками; третейський суд з розгляду питань соціального страхування; у Відні функціонує Патентний суд, що приймає рішення про визнання патентів недійсними. Він складається з професійних юристів і фахівців у різних галузях техніки.

Розділ 2. Послідовність проходження судових інстанцій Австрії

В Австрії існує таке проходження судових інстанцій: у цивільних справах у загальному випадку передбачено проходження трьох інстанцій, а в кримінальних справах - у двох [17].

2.1 Послідовність проходження судових інстанцій у цивільних справах

Компетенція австрійських судів цивільних справах розподілена дещо інше, ніж у кримінальних справах. А саме таким чином: окружні суди і суди земель є судами першої інстанції; суд землі виступає другою інстанцією по відношенню до окружних судів. Друга інстанція для суду землі - Верховний суд землі. Судом третьої інстанції, що володіє правом перегляду справ, є Верховний суд Австрії.

В якості “судів першої інстанції” виступають суди землі або округу (таких судів 17). В їх компетенцію входить розгляд в першій інстанції цивільних справ. Незважаючи на свою назву, ці суди розбирають і скарги про вироки і рішення нижчих дільничних судів.

При розгляді цивільних справ в першій інстанції суддя за загальним правилом виносить рішення одноособово. Однак якщо ціна позову перевищує 100 000 євро, то сторони можуть клопотати про дозвіл розгляду їх справи колегією трьох суддів (у комерційних справах - двох професійних суддів і одного непрофесійного судді - fachmдnnischen Laienrichter). Справи з трудових і соціальних спорах розглядаються колегією з одного професійного судді і двох непрофесійних суддів з числа працівників і роботодавців.

В другій інстанції всі цивільні справи розглядаються колегією трьох суддів. В якості “суду другої інстанції” (це назва закріплено у КПК) виступає вищий суд землі. Такі суди є в чотирьох містах Відні, Граці, Лінці та Інсбруці (один суд на 2--3 землі). Вони розглядають скарги на вироки і рішення нижчих судів і зазвичай засідають у складі сенату з 3 професійних суддів.

Судом третьої інстанції є Верховний суд. Він є вищою інстанцією по цивільних і кримінальних справах, розглядає касаційні скарги, зокрема, на вироки суду шеффенов. Засідання Верховного суду зазвичай проводяться у складі 5 (“сенат”), іноді 3 (“потрійний сенат”) або 11 (“посилений сенат”) суддів або у повному складі [14].

2.2 Послідовність проходження судових інстанцій у кримінальних справах

Компетенція судів Австрії у кримінальних справах розподілена таким чином: окружні суди розглядають кримінальні справи в першій інстанції. Суди федеральних земель беруть участь в попередньому розслідуванні, розгляді кримінальних справ в першій інстанції і в касаційному провадженні (другої інстанції). Верховні суди земель і Верховний суд Австрії здійснюють провадження по скаргах на рішення судів першої та другої інстанцій і у випадках особливих приписів закону.

У сфері кримінального судочинства суди федеральної землі в Австрії мають кілька груп повноважень. В області попереднього розслідування (§ 31 КПК) суддя одноособово: приймає докази (§ 104 КПК); веде виробництво в справах про накладення арешту на майно, конфіскації майна, винесенні постанови про продовження попереднього ув'язнення, а також за клопотаннями про застосування інших засобів примусу (§ 105 КПК); приймає рішення за скаргами про порушення суб'єктивного права прокуратурою або поліцією (§ 106 і 107 КПК); приймає рішення про припинення попереднього розслідування (§ 108 КПК) [34].

КПК Австрії (абз. 2 § 31) називає перелік злочинів, судовий розгляд яких провадиться судом присяжних (Geschworenengericht). Суд присяжних складається з колегії суддів (Schwurgerichtshof) (три професійних судді) та лави присяжних (Geschworenenbank) (вісім осіб). До компетенції суду присяжних відносяться: злочини, за вчинення яких можливе покарання у вигляді довічного позбавлення волі, або злочину, за вчинення яких встановлено покарання у вигляді позбавлення волі на строк більше п'яти років, а максимально можливий термін при цьому перевищує десять років; злочини, що тягнуть передачу іноземним властям (§ 103 КПК); державна зрада (§ 242 КПК) та підготовка державної зради (§ 244 КК); антидержавна зв'язок (§ 246 КК); приниження символів держави (§ 248 КК); напад на вищі органи державної влади (§ 249-251 КК); зрада Батьківщині (§ 252-258 КК); створення збройної організації (§ 279 КК); накопичення бойових засобів (§ 280 КК); злочини і проступки, пов'язані з кордоном (§ 316-320 КК); вимога про незаконне порушення кримінальної справи (§ 282, 286 КК).

У складі суду шеффенів (Schцffengericht) (професійний суддя і два шефф) суд землі розглядає справи про такі діяння: злочини, за вчинення яких встановлена кримінальна відповідальність більше п'яти років позбавлення волі; вбивство, вчинене на прохання потерпілого (§ 77 КК ); сприяння самогубству (§ 78 КК); вбивство новонародженої дитини (§ 79 КК); грабіж (§ 131 КК); опір браконьєра владі (§ 140 КК); кваліфікований розбій (абз. 2 § 142 КК); сексуальний примус (§ 202 КК); розпусні дії стосовно беззахисного особи (§ 205 КК); розпусні дії стосовно неповнолітніх (§ 207 КК); порушення громадського порядку, вчинене групою осіб, порушення громадського порядку з погрозою про вчинення загально-небезпечного злочину (§ 274, 275 КК); зловживання адміністративною владою (§ 302 КК).

Суддя одноособово розглядає кримінальні справи, за вчинення яких встановлена відповідальність у вигляді позбавлення волі на строк більше одного року, а також справи, вилучені з підсудності окружних судів (пп. 1-9 абз. 1 § 30 КПК). Ряд справ розглядаються судом землі у складі колегії трьох професійних суддів. Зокрема, до компетенції колегії відносяться: розгляд справ про оскарження вироків і інших рішень окружних судів, вирішення спорів про підвідомчість між підлеглими окружними судами (§ 38 КПК); рішення за клопотанням про відновлення процесу, коли справа не підсудна окружному суду (§ 357 КПК). Всього в Австрії створено 20 судів земель. Як правило, суди можуть розглядати справи усіх підсудних категорій, однак є й спеціалізовані суди земель [12].

3. ПРОФЕСІЯ СУДДІ В АВСТРІЇ

Поряд з приписами Федеральної Конституції Австрії основним законом права в галузі освіти й професійної діяльності суддів є Федеральний закон про службові відносини суддів та суддів-стажистів (Закон про суддівську службу RDG) від 14 грудня 1961 р., який набув чинності 1 травня 1962 р., і до якого з того часу були внесені численні зміни [32].

В Законі про суддівську службу було відображено низку норм, частково існуючих вже понад 100 років, суддівського службового права, включаючи права суддів-стажистів, за винятком прав на грошове утримання.

В 1979 р. до Закону про суддівську службу увійшли також усі передбачені права на грошове утримання суддів і суддів-стажистів. При цьому попередню систему просування по службі за рангами було замінено на систему просування за посадовими окладами, що узгоджувалась із судовою системою.

3.1 Підготовка на посаду суддів

Професії судді (суддi-стажиста) й прокурора належать до центральної ланки державного управління, тому право на зайняття цих посад навіть після вступу Австрiї до Європейського економічного простору та Європейського Союзу залишається за громадянами Австрії.

Наявність австрійського громадянства не є обов'язковою передумовою для проходження так званої “судової практики”. Таким чином, за умови достатнього володіння німецькою мовою, особи, які отримали юридичну освіту у вищих учбових закладах інших країн, можуть пройти судову практику в Австрії [4].

В Австрійській Республіці кожен випускник університету юридичної спеціальності за обраним напрямком у своїй майбутній кар'єрі може пройти 9-місячне стажування в суді. Після проходження стажування, якщо особа має бажання претендувати на заняття посади судді-стажиста, наприклад, у Віденському апеляційному окрузі, вона подає відповідну заяву та складає наступні іспити [4]:

– письмові, із цивільного і кримінального права, що полягають у вивченні наданих матеріалів реальних судових справ, за якими вже були раніше винесені рішення (матеріали включають все окрім рішення);

– усні, для перевірки здатності кандидата мислити. Екзамен полягає у наданні короткого (на 1 сторінку) опису цивільної і кримінальної справи (ситуативне завдання) та 5 запитань. На підготовку відповіді дається 15 хв. Оцінюється не стільки правильність відповідей, скільки логіка мислення;

– проходження психологічного тестування (єдині для країни стандартизовані комп'ютерні тести, які затверджуються Міністерством юстиції) та співбесіда із психологом.

 За результатами оцінювання Голова апеляційного суду подає кандидатури Федеральному Міністру юстиції, який і призначає кандидата на посаду судді-стажиста.

Зарахування на службу підготовки суддів відбувається шляхом призначення претендента на зайняття вакансії судді-стажиста. Кількість посад суддів-стажистів визначає штатний розклад, що затверджується щорічно та є складовою частиною федерального бюджету. Найважливішими критеріями для такого визначення є очікувана на майбутній рік кількість звільнень з посад суддів у зв'язку з виходом на пенсію, а також довготривалі тенденції статистичного розвитку кількості справ, що надходять до судового провадження.

Після оприлюднення вакансій Голова Вищого земельного суду надсилає подання на кандидатів до Федерального міністерства юстиції для призначення на посади суддів-стажистів. З правової точки зору, Федеральний міністр юстиції не пов'язаний поданням Голови Вищого земельного суду, але на практиці суддями-стажистами призначаються лише ті кандидати, яких запропонував останній. Кількість суддів-стажистів у наступні роки складатиме в середньому 230 осіб [4].

Перед тим як зробити подання Голова Вищого земельного суду перевіряє відповідність кандидатів вимогам, що є обов'язковими для призначення. В основі перевірки Головою Вищого земельного суду відповідності претендента вимогам, що є необхідними для прийняття на службу, лежать висновки суддів, які керували навчанням того чи іншого претендента під час проходження ним судової практики. Крім того, Голова має провести особисту співбесіду (або доручити проведення такої співбесіди судді) з відповідним кандидатом із метою перевірки відповідності кандидата посаді й отримання особистого враження про нього. З-поміж усіх кандидатів перевага надається найбільш придатному для виконання функцій судді, тобто тому, кому найбільше притаманні такі якості, як рішучість і цілеспрямованість. Перш ніж зробити подання, Голова Вищого земельного суду за рекомендацією Федерального міністра юстиції надає можливість обраним представникам від суддів висловитися щодо осіб кандидатів.

З 1986 р. кожен із претендентів, який потрапляє до кола ймовірних кандидатів у судді-стажисти, проходить перевірку на психологічну придатність, яку проводять незалежні від судів психологи. Метою такої психологічної перевірки є розширення бази для прийняття рішення щодо можливості зарахування особи на службу підготовки суддів.

Підготовка суддів-стажистів зазвичай триває чотири роки, при цьому термін проходження судової практики в якості практиканта зараховується до часу підготовки суддів-стажистів. Таким чином, з часу призначення претендента суддею-стажистом до закінчення його підготовки проходить загалом близько трьох років.

Підготовчу службу проходять у дільничних судах, судах першої інстанції, прокуратурах, закладах виконання покарань позбавленням волі, а з 1988 р. також в адвокатських та нотаріальних конторах. Проходження підготовчої служби в дільничному суді й суді першої інстанції триває щонайменше по одному року в кожному з них, у прокуратурі, а потім адвокатській або нотаріальній конторах не менше, ніж по п'ять місяців. При проходженні навчання в адвокатській або нотаріальній конторі майбутній суддя має краще ознайомитись із ситуацією щодо надання правової допомоги населенню в цілому та з інститутом професійних представників інтересів сторін зокрема. Після кожного закріплення його діяльність оцінюється з наданням характеристики наставника за стандартизованою формою

Частину підготовчої служби претендент може пройти у Вищому земельному суді, Верховному суді, Федеральному міністерстві юстиції та службі з надання допомоги умовно засудженим особам. Проходження підготовчої служби завершується іспитом на отримання статусу судді, який складається в усній та письмовій формі.

Предметом письмового іспиту є винесення двох судових рішень на підставі матеріалів двох справ - цивільної та кримінальної. Письмові іспити із цивільного та кримінального права триває кожний до 10 годин із написання рішень за матеріалами існуючої судової справи, яке кандидат на посаду судді готує та обґрунтовує.

Усний іспит триває щонайменше 2 години. Він складається із питань конституційного, цивільного, кримінального, торгового, адміністративного та фінансового права; цивільного процесуального та анти дискримінаційного законодавства; організації суду; прав та фундаментальних свобод людини, законів про судоустрій та про державних службовців; управління роботою зали судових засідань, управління справами; співпраця з іншими відомствами, європейського законодавства. До екзаменаційної комісії входять п'ять екзаменаторів, двоє з яких мають бути суддями (частіше це всі чотири), а один - адвокатом.

Якщо у кандидата на посаду судді є великий юридичний досвід роботи - він проходить стажування щонайменше 1 рік. Тільки професори університетів можуть стати суддею без проходження стажування [4].



3.2 Призначення суддів на посаду

Після того як іспит на отримання статусу судді складено й отримано чотирирічний досвід практичної роботи, суддя-практикант може претендувати на зайняття вакантної посади судді. Для призначення на посаду судді австрійське громадянство є обов'язковою передумовою.

Голова Вищого земельного суду оприлюднює інформацію щодо наявності вакантних штатних посад суддів.

Після збігу терміну подання заяв на зайняття вакансій для всіх вакантних штатних посад у дільничних судах, а також судах першої інстанції кожна з судових колегій (сенаторів) із кадрових питань, а саме колегія з кадрових питань суду першої інстанції, а також колегія з кадрових питань (зовнішня колегія) Вищого земельного суду подають пропозиції, які за достатньої кількості заявників мають складатися з трьох кандидатів: якщо ж вакансій більше, ніж одна, кількість запропонованих кандидатів має бути вдвічі більшою за кількість суддів, що мають бути призначені.

Вимоги, що пред'являються до кандидатів на посаду судді, та порядок їх призначення на посаду визначені в Законі “Про службу суддів і прокурорів» 1961 р. [32]. Призначення на посаду судді, згідно з Федеральною Конституцією, є компетенцією Федерального президента, який доручає реалізацію права призначення суддів певного рівня Федеральному міністру юстиції.

Федеральний президент особисто призначає Голів і заступників Голів судових палат, суддів Вищих земельних судів та Верховного суду. Пропозиція Федерального міністра юстиції або Федерального уряду для Федерального президента є обов'язковою до виконання.

У Австрії обов'язковим є навчання для підвищення кваліфікації суддів [4; 6]. Відповідальними за навчання суддів є президент відповідного апеляційного суду, союз суддів та Міністерство юстиції. Кожен суддя проходить підвищення кваліфікації приблизно 1 тиждень на рік (викладання в університеті суддям може бути зараховане як проходження підвищення кваліфікації). Є Рада суддів із підвищення кваліфікації, що діє як дорадчий орган Міністерства юстиції. Її очолює голова одного з 4-х апеляційних судів, членами є представники всіх організації, які пропонують навчальні заходи для суддів. На засіданнях обговорюються навчальні програми. Існує єдиний графік навчання, до якого включені заходи, що пропонуються Верховним судом (3-4 на рік), навчальними центрами апеляційних судів, Суддівським союзом за спеціалізованими напрямками права, національною спілкою адвокатів, міжнародні заходи із обміну досвідом. Відповідальному за проведення підвищення кваліфікації в апеляційному суді на ј зменшується навантаження щодо розгляду справ.

Судді самостійно записуються на курси, якими цікавляться, але дозвіл на участь має дати голова суду. Ведеться персональний облік участі суддів у навчальних заходах.

3.3 Статус суддів в Австрії

Австрійський суддя перебуває в публічно-правових службових відносинах з центральною державною владою і, таким чином, зі службово- та фінансово-правових точок зору належить до кола державних службовців федерального рівня.

З моменту свого призначення суддя набуває незалежного статусу, необхідного для виконання ним службових обов'язків судді.

Незалежність судді полягає в неможливості вимагати від судді при здійсненні ним своїх службових повноважень виконання будь-яких розпоряджень, як індивідуальних, так і загальних, як конкретних, так і абстрактних, як це передбачає ст. 20 Федеральної Конституції [8] для керівників органів управління. Але незалежність не ставить суддю над законом. Незалежність гарантується неможливістю усунення судді з посади або переведення його на іншу посаду. Під неможливістю усунення судді з посади або переведення його на іншу посаду розуміють те, що крім виходу у відставку після досягнення визначеного законом пенсійного віку суддя може бути усунений зі своєї посади, проти своєї волі переведений на іншу посаду або відправлений у відставку лише в передбачених законом випадках і формах на підставі формального судового рішення.

Зміни до Федеральної Конституції (Федеральний вісник законів 1994/506 [24]), що набули чинності з 1 липня 1994 р., посилили незалежність суддів. У зміненій ч. 3 ст. 87 Федеральної Конституції [8] значиться, що судові колегії з кадрових питань, які здійснюють щорічний попередній розподіл справ між суддями відповідного суду, також можуть вносити зміни до існуючого розподілу лише за наявності передумов, що передбачені конституційним законодавством. Ці передумови є актуальними лише за відсутності судді (передусім за станом здоров'я, в разі нещасного випадку) або якщо суддя, зважаючи на обсяг роботи, не може виконати її в прийнятний термін. Формулювання “в прийнятний термін” є запозиченим з Європейської конвенції прав людини, відповідно до якої кожна особа має право вимагати належного розгляду цивільної або кримінальної справи в прийнятний термін. З метою забезпечення суддівської незалежності законодавча влада досі погоджувалась із низькою мобільністю судів і не допускала створення кадрових резервів швидкого застосування, які потрібні для розгляду великих за обсягом справ. Цитовані вище зміни до Федеральної Конституції ввели до неї визначення окружного судді, з появою якого стане можливим тимчасове заміщення посад тих суддів, які не мають можливості виконувати свої обов'язки.