Усиновлення, опіка, піклування та патронат над дітьми

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Зміст

Вступ

Розділ І Поняття та суб'єкти усиновлення

1.1 Поняття усиновлення

1.2 Особи, які можуть бути усиновлені та усиновлювачами

1.3 Умови усиновлення та порядок його здійснення

1.4 Таємниця усиновлення

1.5 Недійсність усиновлення та його скасування

1.6 Позбавлення усиновлювача батьківських прав

Розділ ІІ Опіка та піклування у сімейному праві

2.1 Поняття і значення опіки та піклування у сімейному праві

2.2 Встановлення опіки і піклування

2.3 Права та обов'язки суб'єктів правовідносин з опіки та піклування

2.4 Припинення опіки та піклування

Розділ ІІІ Патронат над дітьми

3.1 Поняття патронату над дітьми у сімейному праві

3.2 Договір про патронат

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Тема моєї курсової роботи «Усиновлення. Опіка, піклування та патронат над дітьми» є актуальною на сьогоднішній день оскільки, як інформують ЗМІ, у 2009 році відзначено ріст показників усиновлення дітей-сиріт не лише іноземними громадянами, а й нашими співвітчизниками.

Влаштування дітей-сиріт в сім'ю на виховання існує в різних формах: патронат, патронаж, усиновлення, встановлення опіки та піклування.

На протязі останнього десятиліття практика передачі дітей, які залишилися без батьківського піклування, на виховання в сім'ю стала відроджуватись попередньо у вигляді дитячих будинків сімейного типу (як приклад можу привести, що у нашому районі таким чином виховують близько 25 дітей).

Метою моєї курсової роботи є дослідження питань усиновлення, опіки, піклування та патронату над дітьми на теренах сучасної України, а також інститутів усиновлення, опіки, піклування та патронату на дітьми.

Відповідно, предметом дослідження можна визначити вивчення теоретичного матеріалу, що висвітлює питання опіки, піклування та патронату над дітьми відповідно до чинного в Україні сімейного та цивільного законодавства, а також відповідність теоретичних даних застосуванню їх на практиці.

Об'єктом дослідження теми курсової роботи є сімейне законодавство України, що стосується даної теми, а також визначення суб'єктів усиновлення, правового значення опіки, піклування та патронату над дітьми у сімейному праві та його практичного застосування.

Для того, щоб висвітлити тему моєї курсової роботи «Усиновлення. Опіка, піклування та патронат над дітьми» я ставлю перед собою наступні завдання:

1. Дослідити поняття суб'єктів усиновлення відповідно до чинного сімейного законодавства

2. Охарактеризувати інститути опіки та піклування відповідно до чинного законодавства України;

3. Визначити та дати загальну характеристику основним елементам договору про патронат;

Розділ І. Поняття та суб'єкти усиновлення

1.1 Поняття усиновлення

Право сучасного суспільства не може залишати поза увагою дітей, позбавлених батьківської турботи. Утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу, - проголошено в ст. 52 конституції Україн. Для допомоги таким дітям творено розгалужену систему дитячих закладів, у яких вони утримуються на повному державному забезпеченні у віці від трьох до повноліття. До основних закладів, діяльність яких пов'язана з утриманням дітей, належать:

а) Дитячі будинки для дітей дошкільного віку;

б) Дитячі будинки для дітей шкільного віку;

в) Дитячі будинки змішаного типу для дітей дошкільного та шкільного віку;

г) Загальноосвітні школи-інтернати для дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків (можуть бути з дошкільними відділеннями).

Разом з тим велику допомогу по влаштуванню дітей, які залишилися без батьків, надають державі окремі громадяни, які за власним бажанням беруть дутей до себе в сім'ї для того, щоб замінити їм відсутніх батьків, поставивши їх у становище рідних дітей. Саме такою формою виховання та турботи про дітей-сиріт і дітей, які залишилися без батьківського піклування, є прийомні сім'ї, дитячі будинки сімейного типу, які за наявності відповідних умов можуть створюватися рішенням місцевої державної виконавчої влади. Метою створення дитячих будинків сімейного типу є подальше посилання державної допомоги дітям-сиротам і дітям, які залишилися без піклування батьків, забезпечення якнайповнішого поєднання громадських, колективних та родинних форм виховання.

Окреме важливе місце в сімейному законодавстві належить інституту усиновлення. Його знало і детально регламентувало ще стародавнє, а частково також римське право. Визнавався цей інститут і в дореволюційній Росії, а в 1926 р. він був закріплений у радянському законодавстві і був у подальшому досить поширеним. Нині інститут усиновлення відомий усім правовим системам. Закономірно, що він знайшов своє відображення і в сімейному кодексі України (ст. ст. 207-242).

Головною і визначальною ідеєю інституті усиновлення є турбота про дітей, які втратили батьків або з тих чи інших причин позбавлені батьківського піклування, створення для них середовища, яке є характерним для сім'ї (турбота про розвиток дитини, виховання, спілкування з дорослими, матеріальне забезпечення тощо.) При цьому в усиновленого змінюється родинне середовище, оскільки законодавство зорієнтоване на так зване «повне» усиновлення. На підставі рішення суду припиняється правовий зв'язок між усиновленим, усиновлювачем та його родичами за походженням. Такий причинний факт одночасно є правоприпиняючим і правоутвоюючим.

Відповідно до ст. 207 СК України усиновленням є прийняття усиновлювачем у свою сім'ю особи на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення суду.

Усиновлення дитини проводиться ху її найвищих інтересах для забезпечення стабільності та гармонійних умов її життя. Це положення закону наголошує на тому, що інтереси дітей в інституті усиновлення є основною метою, заради якої він введений. Хоча це, звичайно, не дає права говорити про відсутність інтересів усиновлювача чи протиставлення інтересів дитини інтересам усиновлювача. При усиновленні завжди забезпечується єдність інтересів тих, хто усиновлює, з інтересами тих, кого усиновлюють.Суб'єктами відносин усиновлення є усиновлювачі та усиновлені.

Прийняття усиновлювачем дитини в сім'ю здійснюється на підставі рішення суду. Ця вимога закону поширюється на відносини:

а) усиновлення в Україні громадянами України дитини, яка також є громадянином України;

б) усиновлення іноземцем в Україні дитини, яка є громадянином України;

в) усиновлення дитини, яка є іноземцем і проживає в Україні, громадянами

України або іноземцями, які проживають в Україні.

Усиновлення громадянином України дитини, яка є громадянином України, але проживає за межами нашої держави, здійснюється в консульській установі або дипломатичному представництві України.

Якщо усиновлювач не є громадянином України, для усиновлення дитини, яка є громадянином України, потрібен дозвіл Центру з усиновлення дітей.

Усиновлення іноземцем дитини, яка є громадянином України, здійснене у відповідних органах держави, на території якої проживає дитина, є дійсним за умови попереднього одержання дозволу Центру з усиновлення дітей (ст. 282 СК України).

Закон не обмежує кількість дітей, яку може усиновити один усиновлювач. Невідомі також будь-які законодавчі обмеження усиновлення за ознакою раси, національності, віросповідання.

Надаючи великого значення, в першу чергу, сімейному вихованню дітей, останнім часом держава всіляко сприяє розвитку усиновлення, встановивши суворий судовий порядок його проведення:

критерії віку між усиновителями і усиновленими;

недопустимість посередницької, комерційної діяльності щодо усиновлення дітей;

вимоги стосовно нагляду за станом утримання та виховання дітей, усиновлених іноземними громадянами; можливість застосування до усиновлювача такої санкції, як позбавлення батьківських прав та ін.

1.2 Особи, які можуть бути усиновлені та усиновлювачами

Особи, які можуть бути усиновлені

У ст. 208 СК України закріплено, що усиновленою може бути дитина (особа до досягнення нею повноліття). Саме ранній вік особи, яка може бути усиновленою, найбільш повно відповідає сутності відносин інституту усиновлення та інтересам дитини.

Чинне законодавство передбачає можливість усиновлення дитини, яку не забрали з пологового будинку або яка була знайдена (ст. 209 СК України).

Дитина, покинута в пологовому будинку, іншому закладі охорони здоров'я або яку відмовилися забрати з них батьки, інші родичі, може бути усиновлена після досягнення нею двомісячного віку.

Дитина, яку було покинуто чи знайдено, може бути усиновлена після спливу двох місяців з часу її залишення чи знайдення.

Разом з тим у виняткових випадках суд може прийняти рішення про усиновлення повнолітньої особи, яка не має матері, батька або була позбавлена їхнього піклування. У цьому разі суд бере до уваги сімейний стан усиновлювача, зокрема відсутність у нього своїх дітей, та інші обставини, що мають істотне значення. Отже, закон гарантує можливість усиновлення як малолітніх, неповнолітніх осіб (дітей), так і осіб, які досягли повноліття.

У державі ведеться облік дітей, які залишаються без батьківського піклування і можуть бути усиновлені.

На вимогу ст. 210 СК України рідні брати та сестри, які перебувають на обліку для можливого усиновлення, не можуть бути роз'єднані при їх усиновленні. Лише за наявності обставин, що мають істотне значення, суд зі згоди органу опіки та піклування може постановити рішення про усиновлення когось із них або усиновлення їх різними особами.

Особливість відносин усиновлення полягає в тому, що особа, яка усиновлюється, в більшості випадків є активним їх учасником. Відповідно до ст. 218 СК України дитина має бути поінформована про правові наслідки усиновлення, а також має дати свою згоду на усиновлення. Згода дитини на її усиновлення дається у формі, яка відповідає віку усиновлюваного.

Усиновлення проводиться без згоди дитини, якщо вона у зв'язку з віком або станом здоров'я не усвідомлює факту усиновлення.

Згода дитини на усиновлення не потрібна, якщо вона проживає у сім'ї усиновлювачів і вважає їх своїми батьками.

Особи, які можуть бути усиновлювачами

Усиновлювачами можуть бути як одинокі особи, так і ті, хто перебуває у шлюбі (подружжя).

Усиновлення надає усиновлювачеві права і накладає на нього обов'язки щодо дитини, яку він усиновив, у такому ж обсязі, який мають батьки.

Законодавець встановлює чіткі вимоги щодо осіб, які можуть бути усиновлювачами (ст. 211 СК України), оскільки вони повинні забезпечити належне сімейне виховання і всебічний гармонійний розвиток дитині.

Перш за все, такі вимоги стосуються повноліття і дієздатності осіб. Усиновлювачем дитини може бути повнолітня дієздатна особа незалежно від статі. При цьому усиновлювач має бути старшим за дитину, яку він бажає усиновити, не менш як на п'ятнадцять років. У разі усиновлення повнолітньої особи різниця у віці не може бути меншою, ніж вісімнадцять років.

Усиновлювачами може бути подружжя. Одну і ту ж дитину не можуть усиновити особи, які не перебувають у шлюбі між собою. Якщо такі особи проживають однією сім'єю, суд може постановити рішення про усиновлення ними дитини. Не можуть бути усиновлювачами особи однієї статі.

Якщо дитина має лише матір, вона не може бути усиновлена чоловіком, з яким її мати не перебуває у шлюбі. У випадку, коли дитина має лише батька, вона не може бути усиновлена жінкою, з якою він не перебуває у шлюбі. Якщо ж такі особи проживають однією сім'єю, суд може постановити рішення про усиновлення ними дитини.

Якщо дитина має лише батька або матір, які у зв'язку з усиновленням нвони втрачають правовий зв'язок з нею, усиновлювачем дитини може бути один чоловік або одна жінка.

За наявності кількох осіб, які виявили бажання усиновити одну й ту ж дитину, подружжя має переважне право на її усиновлення.

В окремих випадках усиновлення дітей - громадян України можуть здійснювати іноземці. Усиновлення іноземцем дитини, яка є громадянином України, здійснюється на загальних підставах (ст. 283 СК України).

Відповідно до ст. 213 СК України таким правом наділений також громадянин Україин:

1) В сім'ї якого виховується дитина;

2) Який є чоловіком матері, дружиною батька дитини, яка усиновлюється;

3) Який усиновлює кількох дітей, якці є братами, сестрами;

4) Який є родичем дитини.

В окремих випадках усиновлення дітей - громадян України в нашій державі можуть здійснювати іноземці. Усиновлення іноземцем в Україні дитини, яка є громадянином України, здійснюється на загальних підставах (ст. 283 СК України).

Дитина, яка є громадянином України, може бути усиновлена іноземцем, якщо вона перебуває на обліку у Центрі з усиновлення дітей не менше як один рік. До спливу цього часу усиновлення може бути здійснене, якщо усиновлювач є родичем дитини або дитина страждає на хворобу, що внесена до спеціального переліку, затвердженого Міністерством охорони здоров'я України. На усиновлення дитини іноземцем потрібна згода Центру з усиновлення дітей за умови забезпечення дитині прав в обсязі не меншому, ніж це встановлено законами України.

Дитина може бути усиновлена іноземцем, якщо протягом одного року з моменту взятя її на облік у Центрі з усиновлення дітей не виявилося громадянина України, який бажав би її усиновити аб взяти під опіку чи піклування до себе в сім'ю.

Преважне право на усиновлення дитини - громадянина україни мають іноземці, які є:

1) Родичами дитини;

2) Громадянами держав, з якими Україна уклала договір про надання правової допомоги.

За усиновленою дитиною зберігається громадянство України до досягнення нею вісімнадцяти років. Вона має право на збереження своєї національної ідентичності відповідно до Конвенції про права дитини, інших міжнародних договорів.

Згідно з чинним законодавством не всі особи мають право на усиновленя дітей. опіка піклування усиновлення патронат

Відповідно до ст. 212 СК України не можуть бути усиновлювачами особи, які:

1) Обмежені у дієздатності;

2) Визнані недієздатними;

3) Були усиновлювачами іншої дитини, але усиновлення було скасоване або визнане недійсним з їхньої вини;

4) Позавлені батьківських прав, якщо ці права не можуть бути поновлені;

5) Перебували на обліку або на лікуванні у психоневрологічному чи наркотичному диспансері;

6) Зловживають спиртними напоями або наркотичними засобами;

7) Не мають постійного місця проживання та постійного заробітку;

8) Страждають на хворобу, перелік яких затверджений Міністерством охорони здоров'я України.

Окрім зазначених, не можуть бути усиновлювачами інші особи, якщо буде встановлено, що їх інтереси суперечать інтересам дитини, яку вони усиновлюють.

1.3 Умови усиновлення та порядок його здійснення

Згода на усиновлення усиновлювача та дитини є необхідною умовою усиновлення. Але окрім зазначених, законом передбачено ще ряд важливих умов, дотримання яких є необхідним для здійснення усиновлення.

Як правило, усиновлюються діти, які не мають батьків. Факт відсутності батьків у дітей, які підлягають усиновленню, посвідчується Свідоцтвом про смерть обох батьків або рішенням суду про оголошення їх померлими. Але досить часто усиновлюється дитина, яка має одного або й обох батьків. За таких обставин усиновлення дитини здійснюється за вільною згодою її батьків. Згода батьків на усиновлення дитини має бути безумовною і може надаватися ними лише після досягнення дитиною двомісячного віку.

Закон застерігає про недопустимість плати за згоду батьків на усиновлення їх дитини. Угода про надання усиновлювачем плати за згоду на усиновлення дитини батьками, опікунами чи іншими особами, з якими вона проживає, є нікчемною (ст. 217 СК України).

Письмова згода батьків на усиновлення засвідчується нотаріусом.

Якщо мати чи батько дитини є неповнолітніми, крім їхньої згоди на усиновлення, потрібна згода їхніх батьків.

Мати чи батько дитини мають право відкликати свою згоду на усиновлення до набрання чинності рішенням суду про усиновлення. Лише в окремих випадках закон дозволяє проведення усиновлення без згоди батьків дитини (ст. 219 СК України). Так, усиновлення дитини провадиться без згоди батьків, якщо вони:

1) невідомі;

2) визнані безвісно відсутніми;

3) визнані недієздатними;

4) позбавлені батьківських прав щодо дитини, яка усиновлюється.

Без згоди повнолітніх батьків усиновлення дитини може бути проведено, якщо судом буде встановлено, що вони, не проживаючи з дитиною понад шість місяців без поважних причин, не виявляють щодо неї батьківської турботи та піклування, не виховують та не утримують її.

В силу ст. 220 СК України на усиновлення дитини одним із подружжя потрібна письмова згода другого з подружжя, засвідчена нотаріально. Таким чином, згода на усиновлення дитини другого з подружжя є окремою умовою здійснення усиновлення. Усиновлення дитини може бути проведено без згоди другого з подружжя, якщо він визнаний безвісно відсутнім, недієздатним, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення. Чоловік, дружина можуть також усиновити дитину без згоди другого з подружжя у разі встановлення режиму окремого проживання подружжя (ст. 120 СК України).

На усиновлення дитини, над якою встановлено опіку або піклування, як і на усиновлення дитини, над батьками якої встановлено опіку або піклування, потрібна письмова згода опікуна або піклувальника незалежно від згоди батьків.

Якщо опікун або піклувальник не дав згоди на усиновлення дитини, така згода може бути дана органом опіки та піклування. Якщо суд встановить, що усиновлення дитини відповідає її інтересам, воно може бути проведене без згоди опікуна, піклувальника або органу опіки та піклування.

Відповідно до ст. 222 СК України в разі усиновлення дитини, яка не має батьків і перебуває у закладі охорони здоров'я або у навчальному закладі, потрібна письмова згода цього закладу. Без згоди закладу охорони здоров'я, навчального закладу усиновлення може бути проведене, якщо суд встановить, що воно відповідає інтересам дитини.

Справи про усиновлення дітей, які проживають на території України, розглядаються районним (міським) судом за місцем проживання усиновлюваної дитини або за місцем проживання заявника (ст. 265-1 ЦПК України). Особа, яка бажає усиновити дитину, подає до суду заяву про усиновлення (додаток №1). Форма такої заяви - письмова, а її зміст повинен відповідати вимогам ст. 265-2 ЦПК України. Подання заяви через представника не допускається.

До заяви додається висновок органу опіки і піклування про доцільність усиновлення та відповідність інтересам дитини, а у разі усиновлення одним з подружжя також письмова згода на це другого з подружжя. Іноземними громадянами до заяви додається також дозвіл Центру по усиновленню дітей при Міністерстві освіти України.

Заявник (заявники) у разі зміни свого рішення може відкликати заяву про усиновлення. Така заява може бути відкликана особисто заявником (заявниками) до набрання чинності рішенням суду про усиновлення.

За результатами розгляду заяви про усиновлення суд постановляє рішення. Постановляючи рішення про усиновлення дитини, суд враховує обставини, що мають істотне значення, зокрема:

а) стан здоров'я та матеріальне становище особи, яка бажає усиновити дитину, її сімейний стан та умови проживання, ставлення до виховання дитини;

б) мотиви, на підставі яких особа бажає усиновити дитину;

в) мотиви того, чому другий із подружжя не бажає бути усиновлювачем, якщо лише один із подружжя подав заяву про усиновлення;

г) взаємовідповідність особи, яка бажає усиновити дитину, та дитини, а також те, як довго ця особа вже опікується дитиною;

д) особу дитини та стан її здоров'я;

е) ставлення дитини до особи, яка бажає її усиновити. При дотриманні всіх умов, встановлених СК України (бажання усиновлювача;

є) згода дитини;

ж) згода іншого з подружжя; згода батьків дитини; згода опікуна, піклувальника; згода закладу охорони здоров'я або навчального закладу), здатності особи, яка бажає усиновити дитину, забезпечити стабільні та гармонійні умови її життя суд постановляє рішення, яким оголошує цю особу усиновлювачем дитини.

Судові витрати, пов'язані з розглядом справи про усиновлення, відносяться на рахунок заявника (заявників).

Постановляючи рішення про усиновлення повнолітньої особи, суд враховує мотиви, на підставі яких особи бажають усиновлення, можливість їхнього спільного проживання, їх сімейний стан та стан здоров'я, а також інші обставини, що мають істотне значення. Суд не може відмовити особі в усиновленні на тій підставі, що вона вже має або може народити дитину (ст. 224 СК України).

Усиновлення вважається здійсненим у день набрання чинності рішенням суду про усиновлення. Для внесення змін до акта про народження усиновленої дитини копія рішення суду надсилається до відділу реєстрації актів цивільного стану за місцем винесення рішення, а в справах про усиновлення дітей іноземними громадянами - також до Центру по усиновленню дітей при Міністерстві освіти України.

За бажанням усиновлювача державний орган реєстрації актів цивільного стану видає на підставі рішення суду Свідоцтво про усиновлення.

1.4 Таємниця усиновлення

Так зване "повне" усиновлення, на яке зорієнтоване чинне законодавство, передбачає створення для дитини іншого родинного середовища. Закономірним у більшості випадків є прагнення усиновлювачів до того, щоб ніхто, у тому числі й сам усиновлений, не знали, що усиновлювачі не є його рідними батьками. Тому закон закріплює право на таємницю усиновлення і передбачає ряд заходів, які її забезпечують.

Стаття 226 СК України гарантує особі право на таємницю перебування на обліку тих, хто бажає усиновити дитину, пошуку дитини для усиновлення, подання заяви про усиновлення та її розгляду, рішення суду про усиновлення.

Особи, яким у зв'язку з виконанням службових обов'язків доступна інформація щодо усиновлення (перебування осіб, які бажають усиновити дитину. На обліку; пошук ними дитини для усиновлення; подання зачви про усиновлення; розгляд справи про усиновлення; здійснення нагляду за дотриманням прав усиновленої дитини тощо), зобов'язані не розголошувати її, зокрема й тоді, коли усиновлення для самої дитини не є таємним.

Усиновлена дитина також має право на таємницю факту її усиновлення. В тому числі й від неї самої. Лише по досягненні чотирнадцяти років усиновлена дитина має право на одержання інформації щодо свого усиновлення.

Якщо усиновлюється дитина, яка не досягла семи років, посадові особи при виявленні її згоди на усиновлення зобов'язані вживати заходів щодо забезпечення таємниці усиновлення від самої дитини (ст. 227 СК України).

Усиновлювач має право приховувати від дитини факт її усиновлення, якщо розкриття таємниці усиновлення може завдати шкоди її інтересам. Крім цього, він має право вимагати нерозголошення цієї інформації особами, яким стало відомо про неї як до, так і після досягнення дитиною повноліття.

Отже, законодавство виділяє два види таємниці усиновлення: від дитини; від інших сторонніх осіб.

Ряд важливих заходів, спрямованих на забезпечення таємниці усиновлення, передбачено також ст. ст. 229-231 СК України: право усиновлювача бути записаним матір'ю (батьком) дитини; право на зміну відомостей про місце народження та дату народження дитини; право на зміну прізвища, імені та по батькові усиновленої особи.

Так, за бажанням особи, яка подає заяву про усиновлення, вона може бути записана у Книзі реєстрації народжень матір'ю, батьком дитини або повнолітньої особи на підставі рішення суду. Якщо усиновлюється дитина, яка досягла семи років, то для запису усиновлювача матір'ю (батьком) потрібна згода дитини. Згода дитини на такий запис не вимагається, якщо вона проживає в сім'ї усиновлювачів і вважає їх своїми батьками.

Якщо усиновлювач був записаний матір'ю, батьком усиновленої ним дитини, то за наявності підстав, передбачених законом (ст. 164 СК України), він може бути позбавлений батьківських прав або поновлений у батьківських правах відповідно до положень ст. 169 СК України.

У виняткових випадках, коли іншими передбаченими законом заходами неможливо забезпечити таємницю усиновлення, особа, яка подала заяву про усиновлення, може звернутися до суду з проханням змінити відомості про дату та місце народження дитини. У рішенні про усиновлення суд може змінити дані відомості, якщо це відповідає інтересам дитини. При цьому дата народження дитини може бути змінена не більш як на шість місяців.

На підставі рішення суду до актового запису про народження дитини або повнолітньої особи державний орган реєстрації актів цивільного стану вносить відповідні зміни і видає нове Свідоцтво про народження з урахуванням цих змін. Свідоцтво про народження, яке було видано раніше, анулюється. З метою забезпечення таємниці усиновлення закон допускає зміну прізвища, імені та по батькові особи, яка усиновлена. Про такі зміни суд зазначає у рішенні про усиновлення. Якщо усиновлюється повнолітня особа, її прізвище, ім'я та по батькові можуть бути змінені у зв'язку з усиновленням за заявою усиновлювача та усиновленої особи. Прізвище та по батькові дитини змінюються, якщо усиновлювачами є одночасно жінка та чоловік і якщо вони записуються батьками дитини. Якщо усиновлювач записується батьком дитини, відповідно змінюється по батькові дитини. За заявою усиновлювачів може бути змінено також ім'я дитини. Згода дитини для такої зміни є обов'язковою. Не вимагається згода дитини на зміну її імені у випадку, коли вона живе в сім'ї усиновлювачів і звикла до нового імені.

Законодавство більшості розвинених країн, зокрема європейських, таємниця усиновлення не охороняється законом. З урахуванням ього ст. 285 СК України встановлює обмеження прав іноземця на таємницю усиновлення дитини, яка є громадянином України, особою, яка є громадянином держави, з якою Україна не має договору про надання правової допомоги, не є таємним, якщо у державі, в якій усинолювач постійно проживає і в яку має переїхати дитина, усиновлення не є таємним.

Відомості про усиновлення видаються судом лише зі згоди усиновлювача, крім випадків, коли такі відомості потрібні правоохоронним органам, суду в зв'язку з цивільною чи кримінальною справою, яка знаходиться у їх провадженні.

Таємниця усиновлення охороняється законом. Для охорони інтересів осіб, які усиновлені, та усиновлювачів закон не лише передбачає заходи, які забезпечують збереження таємниці, але й встановлює відповідальність за її розголошення. Відповідно до ст. 168 КК України розголошення таємниці усиновлення всупереч волі усиновлювача карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років. Те саме діяння, вчинене службовою особою або працівником медичного закладу, яким відомості про усиновлення стали відомі по службі чи роботі, або якщо воно спричинило тяжкі наслідки, карається штрафом до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

1.5 Недійсність усиновлення та його скасування

Недійсним (незаконним) може бути визнане усиновлення, проведене з порушенням вимог, передбачених законом. Лише суд може визнати усиновлення недійсним і лише за наявності підстав, передбачених ст. 236 СК України.

Право на звернення до суду з позовом про визнання усиновлення недійсним має усиновлена дитина, яка досягла чотирнадцяти років, повнолітня усиновлена особа, батьки, усиновлювач, опікун, піклувальник, орган опіки та піклування, прокурор.

Важливо відзначити, що рішення суду про визнання усиновлення недійсним має зворотну силу, тобто усиновлення анулюється з моменту його здійснення. Права та обов'язки між усиновлювачем та усиновленим анулюються з моменту їх виникнення (з часу набрання судовим рішенням законної сили).

За загальним правилом, встановленим ст. 217-218 СК України, усиновлення здійснюється зі згоди батьків дитини та самої дитини. Тому усиновлення визнається недійсним, якщо воно було проведено без згоди дитини та батьків, коли така згода була необхідною.

Недійсним визнається також усиновлення, за якого усиновлювач не бажав настання прав та обов'язків, які виникають у результаті усиновлення - так зване фіктивне усиновлення. Хоча й формально воно відповідає вимогам закону, але не ставить за мету встановлення відносин по усиновленню і не призводить до передбачених законодавством позитивних змін у реальному житті дитини. Як правило, фіктивне усиновлення використовується як засіб для незаконного набуття усиновлювачем тих чи інших прав (наприклад, права на житлову площу, на допомогу по багатодітності тощо). Для визнання усиновлення недійсним за цією підставою важливо, щоб фіктивність усиновлення була доведена при розгляді справи у суді.

Усиновлення може бути визнане недійсним, якщо воно було проведене на підставі підроблених документів. Такими можуть бути: акт обстеження сімейно-побутових умов, довідка про стан здоров'я усиновлювачів, письмова згода батьків на усиновлення дитини та інші документи, які були покладені в основу рішення суду про усиновлення. Підробка вказаних документів може полягати як у повному виготовленні фальшивого документа, так і у внесенні до нього завідомо неправдивих відомостей, завдяки яким було здійснено факт усиновлення.

Недійсним також може бути визнане усиновлення у випадку, коли одним із подружжя усиновлена дитина другого з подружжя, якщо буде встановлено, що на момент усиновлення другий із подружжя не мав наміру продовжувати з ним шлюбні відносини.

Підставою для визнання усиновлення недійсним є відсутність згоди на усиновлення: другого з подружжя про усиновленні одним з подружжя (ст. 220 СК України); опікуна або піклувальника (органу опіки та піклування) при усиновленні дитини, над якою встановлена опіка або піклування (ст. 221 СК України); закладу охорони здоров'я або навчального закладу при усиновленні дитини, яка не має батьків і перебуває в ци закладах (ст. 222 СК України).

У разі визнання усиновлення недійсним права та обов'язки, які виникли раніше (у момент здійснення усин6овлення) і встановлені законом для усиновлювача, його родичів та усиновленої дитини (особисті немайнові та майнові), припиняються. Одночасно з визнанням усиновлення недійсним відновлюються права та обов'язки між дитиною, її батьками та іншими родичами за походженням.

Відповідно до п. 5 ст. 237 СК України у разі визнання усиновлення недійсним відновлюються прізвище, ім'я та по батькові дитини, які вона мала до усиновлення. За бажанням дитини вона має право й надалі іменуватися прізвищем, ім'ям та по батькові, які вона одержала у зв'язку з усиновленням.

Закономірним і важливим є питання щодо вирішення подальшої долі дитини у разі визнання усиновлення недійсним. В силу закону, дитина, яка не досягла чотирнадцяти років, за бажанням батьків або інших родичів передається їм, а якщо це неможливо - на опікування органові опіки та піклування.

Якщо дитина не має батьків або батьки не мають змоги її утримувати, суд може постановити рішення про стягнення аліментів на дитину з особи, яка була її усиновлювачем. Строк сплати аліментів - не більш як два роки. Умовою такої сплати є можливість усиновлювача надавати матеріальну допомогу.

Визнання усиновлення недійсним передбачає необхідність поновлення актового запису народження особи, яка була усиновлена. Після набрання чинності рішенням суду про визнання усиновлення недійсним суд у місячний строк зобов'язаний надіслати копію рішення до державного органу реєстрації актів цивільного стану за місцем реєстрації народження дитини.

Державний орган реєстрації актів цивільного стану на підставі рішення суду про визнання усиновлення недійсним вносить відповідні зміни до актового запису про народження дитини.

Отже, визнання усиновлення недійсним означає, що відносини по усиновленню взагалі не існували, тобто ніяких прав та обов'язків між усиновителем та його родичами, з одного боку, та дитиною, з іншого боку, не виникало.

Скасування усиновлення

Окрім визнання усиновлення недійсним законодавство передбачає можливість скасування усиновлення (ст. 238 СК України). Скасування усиновлення може бути проведене лише за рішенням суду. Як і визнання усиновлення недійсним, скасування усиновлення можу бути проведене лише за рішенням суду. Водночас, передбачені законом підстави скасування усиновлення є іншими, порівняно з підставами визнання усиновлення недійсним.

Якщо визнання усиновлення недійсним в кожному окремому випадку слід розглядати як санкцію за допущене в ході здійснення усиновлення порушення законодавства, то скасування усиновлення слід розцінювати як необхідний регулятивно-правовий захід, здійснений судом з метою забезпечення інтересів усиновленого, а також усиновлювача. Права та обов'язки, що виникли у зв'язку з усиновленням між дитиною та усиновлювачем і його родичами, у разі скасування усиновлення припиняються на майбутнє, починаючи від дня набрання чинності рішенням суду. Певний проміжок часу, тобто з дня набрання чинності рішенням суду про усиновлення і до дня набрання чинності рішенням суду про його скасування, усиновлення вважається дійсним, але з тих чи інших причин мети забезпечення інтересів дитини, стабільних та гармонійних умов її життя не досягнуто.

Відповідно до ст. 240 СК України право на звернення до суду з позовом про скасування усиновлення мають батьки, усиновлювач, опікун, піклувальник, орган опіки та піклування, прокурор, а також усиновлена дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Згідно з правилом ст. 238 СК України скасування усиновлення не допускається після досягнення дитиною повноліття. в такому випадку усиновлення може бути скасоване, якщо протиправна поведінка усиновленого, усиновлювача загрожує життю, здоров'ю усиновлювача, усиновленого або інших членів сім'ї. Усиновлення повнолітньої особи може бути скасоване судом за взаємною згодою усиновлювача і усиновленого або на вимогу одного з них, якщо сімейні відносини між ними не склалися.

Відповідно до ст. 238 СК України усиновлення скасовується, якщо:

1) воно суперечить інтересам дитини, не забезпечує їй сімейне виховання;

2) дитина страждає недоумством, на психічну чи іншу тяжку невиліковну хворобу, про що усиновлювач не знав і не міг знати на час усиновлення;

3) між усиновлювачем і дитиною склалися незалежно від волі усиновлювача стосунки, які роблять неможливим їхнє спільне проживання і виконання усиновлювачем своїх батьківських обов'язків.

Факт скасування усиновлення відновлює права та обов'язки між дитиною та її батьками, іншими родичами за походженням. З дня набрання чинності рішенням суду про скасування усиновлення дитина передається за бажанням батьків або інших родичів їм, а якщо це неможливо - на опікування органові опіки та піклування. Особливими є правові наслідки скасування усиновлення у випадку, коли воно визнано таким, що суперечило інтересам дитини, не забезпечило їй сімейного виховання (п. 1 ч. 1 ст. 238 СК України). У разі скасування усиновлення з цієї підстави, якщо дитина не передається, за нею зберігається право на проживання у житловому приміщенні, в якому вона проживала після усиновлення. Якщо дитина не передається батькам, суд може постановити рішення про стягнення аліментів на дитину з особи, яка була її усиновлювачем, за умови, що остання може надавати матеріальну допомогу.

У разі скасування усиновлення дитина має право на збереження прізвища, імені та по батькові, які вона одержала у зв'язку з усиновленням. За бажанням дитини їй присвоюється прізвище, ім'я, по батькові, які вона мала до усиновлення (п. 5 ст. 239 СК України). Після набрання чинності рішенням суду про скасування усиновлення суд у місячний строк зобов'язаний надіслати копію рішення до державного органу реєстрації актів цивільного стану за місцем реєстрації народження дитини. На підставі рішення суду про скасування усиновлення державний орган реєстрації актів цивільного стану вносить відповідні зміни до актового запису про народження дитини.

1.6 Позбавлення усиновлювача батьківськівських прав

Якщо усиновлювач був записаний матір'ю. батьком усиновленої ним дитини, він може бути позбавлений батьківських прав за наявності підстав, зазначених у ст. 164 СК України. Таким чином, ст. 242 СК України передбачає можливість позбавлення усиновлювача батьківських прав, якими він був наділений у результаті здійснення усиновлення, відповідно до закону.

Застосування до усиновлювача такої санкції, як позбавлення батьківських прав. Допускається лише у судовому порядку. Крім того, виходячи зі змісту вищезазначеної норми, позбавлення усиновлювача батьківських прав передбачає необхідність попереднього запису його матір'ю, батьком усиновленої ним дитини та наявність хоча б однієї з передбачених законом підстав побавлення батьківських прав.

Статтею 164 СК України суду надано право постановити рішення про позбавлення усиновлювача батьківських прав, якщо він:

- не забрав дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявив щодо неї батьківського піклування;

- ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини;

- жорстоко поводиться з дитиною;

- є хронічним алкоголіком або наркоманом;

- вдається до будь-яких видів експлуатації дитини, примушує її до жебракування та бродяжництва;

- засуджений за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Право на звернення до суду з позовом про позбавлення усиновлювача батьківських прав мають батьки, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я або навчальний заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років. Такий висновок можна зробити, виходячи зі змісту ст. 165 СК України.

У разі позбавлення усиновлювача батьківських прав настають наслідки, встановлені ст. 166 СК України. Особа, позбавлена батьківських прав:

а) втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов'язків щодо її виховання;

б) перестає бути законним представником дитини;

в) втрачає права на пільги та державну допомогу, що надаються сім'ям з дітьми;

г) не може бути усиновлювачем, опікуном та піклувальником;

д) не може мати в майбутньому майнових прав, пов'язаних із батьківством, які вона могла б мати у разі своєї непрацездатності (право на утримання від дитини, право на пенсію та відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, право на спадкування);

е) втрачає інші права, засновані на спорідненості з дитиною. Законодавець встановлює важливе правило, відповідно до якого у разі смерті усиновлювача, позбавленого батьківських прав, дитина одержує право на спадкування на загальних підставах (п. 2 ст. 242 СК України).

Усиновлювач, позбавлений батьківських прав, має право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав. Суд перевіряє, зміну обставини, що були підставою для позбавлення батьківських прав, і постановляє рішення відповідно до інтересів дитини.

Батьківські права усиновлювача можуть бути поновлені відповідно до положень ст.169 СК України. Закон не дозволяє поновлення батьківських прав, якщо дитина була усиновлена і усиновлення не скасоване або не визнане недійсним у судовому порядку, а також у випадку, коли на час розгляду справи судом дитина досягла повноліття.

Позбавлення усиновлювача батьківських прав здійснюється з метою захисту інтересів дитини.

Відмінні ознаки між інститутами позбавлення усиновлювача батьківських прав та скасування усиновлення:

1) У разі позбавлення усиновлювача батьківських прав законом допускається їх поновлення відповідно до вимог, передбачених ст.169 СК України. При скасуванні усиновлення закон не передбачає можливості його поновлення.

2) При позбавленні усиновлювача батьківських прав дитина залишається у його родинному середовищі, а тому має шанс на піклування з боку "законних" діда (баби) та на аліменти від них. Скасування усиновлення позбавляє дитину такої можливості.

3) Позбавлення батьківських прав не припиняє правового зв'язку між усиновлювачем і дитиною, а скасування усиновлення передбачає припинення такого зв'язку.

4) Позбавлення батьківських прав не виключає дитину з числа спадкоємців за законом. Скасування усиновлення цього не передбачає.

5) У разі позбавлення батьківських прав дитина може бути залишена у квартирі усиновлювача, а він сам виселений з неї. При скасуванні усиновлення такий наслідок неможливий.

Розділ ІІ. Опіка та піклування у сімейному праві

2.1 Поняття і значення опіки та піклування у сімейному праві

Охорона дитинства в Україні здійснюється з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток. Основними законодавчими актами, що забезпечують втілення в життя поставленої мети є: Конституція України, Закон України "Про охорону дитинства", Сімейний кодекс України, Правила опіки та піклування (далі - Правила).

В Україні особливої турботи потребують: діти-сироти; діти, в яких померли чи загинули батьки;

діти, позбавлені батьківського піклування; діти, які залишилися без піклування батьків у зв'язку з позбавленням їх батьківських прав, відібрані у батьків без позбавлення батьківських прав;

діти, батьки яких визнані безвісно відсутніми або недієздатними, оголошені померлими, відбувають покарання у місцях позбавлення волі або перебувають під вартою на час слідства, або в розшуку в зв'язку з ухиленням від сплати аліментів та відсутністю відомостей про їх місцезнаходження; діти, батькам яких тривала хвороба перешкоджає виконувати свої батьківські обов'язки; а також підкинуті діти; діти, батьки яких невідомі;

діти, від яких відмовились батьки та безпритульні діти.

Безпритульні діти - це діти, які були покинуті батьками, самі залишили сім'ю або дитячі заклади, де вони виховувались, і не мають певного місця проживання. Для вирішення питань, пов'язаних з утриманням і вихованням дітей, які опинились у несприятливих умовах, держава створила органи опіки та піклування. Безпосереднє ведення справ щодо опіки і піклування покладається у межах їх компетенції на відповідні відділи й управління місцевої державної адміністрації районів, районів міст Києва і Севастополя, виконавчих комітетів міських чи районних у містах рад. Органи освіти здійснюють діяльність з питань виявлення, обліку та передачі дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, до дитячих будинків, шкіл-інтернатів різних профілів, на усиновлення, під опіку (піклування), а також діяльність з інших питань, що належать до їх компетенції.

Органи у справах сім'ї та молоді, служби у справах неповнолітніх здійснюють діяльність з питань виявлення, обліку, та тимчасового влаштування безпритульних дітей, влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, що утримуються в державних дитячих закладах, на виховання в сім'ї. а також з інших питань, що належать до їхньої компетенції.

У селещах і селах справами опіки та піклування безпосередньо відають виконавчі комітети сільських і селищних рад.

Посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, працівники Міністерства внутрішніх справ України, працівники органів соціального захисту населення, а також громадяни, яким стало відомо про факт залишення дитини без опіки (піклування) батьків, зобов'язані негайно повідомити про це органи опіки та піклування за місцем знаходження дитини.

Діяльність інших, крім органів опіки і піклування, юридичних та фізичних осіб по виявленню і влаштуванню дітей, які залишились без батьківського піклування, законом не передбачена.

Законодавством визначено різні форми державної турботи про дітей, які залишились без батьківського піклування. Це - опіка та піклування, усиновлення, влаштування дітей на виховання в сім'ї громадян (патронат), у будинки дитини, дитячі будинки сімейного типу, школи-інтернати на повне державне утримання. Основною метою діяльності всіх перелічених закладів є створення їх вихованцям необхідних умов для всебічного і гармонійного розвитку, підготовки для самостійного життя і праці. Опіка та піклування в сімейному праві - це форма передачі дітей, які внаслідок тих чи інших обставин лишилися без батьківського піклування, іншим особам, що має на меті їх виховання, захист їх особистих і майнових прав, охорону інших інтересів.

Опіка і піклування має як спільні, так і відмінні риси з іншими інститутами передачі дітей на виховання та для захисту їх інтересів. Для порівняння візьмемо інститут усиновлення. Спільними для цих інститутів є обов'язки опікуна (піклувальника) і усиновителя щодо виховання та захисту інтересів переданих їм дітей. Опікун (піклувальник), як і усиновитель, виконують замість дітей і в їх інтересах відповідні дії або дають згоду (дозвіл) на виконання ними цих дій. На опікунів (піклувальників) і усиновителів покладається обов'язок представляти інтереси підопічних (усиновлених) дітей в усіх державних і громадських організаціях, якщо виникає у цьому необхідність. Опікуни (піклувальники) та усиновителі відповідають за шкоду, заподіяну підопічним (усиновленим) та усиновителі відповідають за шкоду, заподіяну підопічним (усиновленим), якщо не доведуть, що шкода настала не з її вини. Але опіка (піклування) не породжують, подібно усиновителю, між дітьми і опікунами (піклувальниками), членами їх сімей, відносин між усиновителем і усиновленим, а опіка (піклування), як правило, породжує немайнові відносини між опікуном (піклувальником) і підопічним.

Опіка та піклування - міжгалузеві інститути. Вони є одночасно інститутами адміністративного. Цивільного і сімейного права. Опіка та піклування є інститутами цивільного права тоді, клопіт у передбачених законом випадках установлюються над неповнолітніми особами або майнм осіб, визнаних безвісно відсутніми.

Опіка -- засіб охорони й захисту особистих і майнових прав та інтересів неповнолітніх, що не досягли 14 років і залишилися без батьківського піклування, а також повнолітніх осіб, яких суд визнав недієздатними внаслідок душевної хвороби або недоумства.

Піклування -- засіб охорони й захисту особистих і майнових прав та інтересів неповнолітніх віком від 14 до 18 років, а також громадян, яких суд визнав обмежено дієздатними внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними речовинами, та осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно захищати свої права й виконувати свої обов'язки.

Опікун, піклувальник виконує замість дітей і в їх інтересах відповідні дії або дає згоду на виконання ними цих дій. На опікунів (піклувальників) покладається обов'язок представляти інтереси підопічних дітей в усіх державних і громадських організаціях, якщо виникає у цьому необхідність. Опікуни (піклувальники) відповідають за шкоду, заподіяну підопічним, якщо не доведуть, що шкода настала не з їх вини. Але опіка (піклування) не породжують між дітьми і опікунами (піклувальниками), членами їх сімей, відносин, аналогічних за своєю природою відносинам батьків і дітей. Опіка (піклування) породжує немайнові відносини між опікуном (піклувальником) і підопічним.

2.2 Встановлення опіки та піклування

Для виникнення опіки і піклування в сімейному праві необхідні об'єктивно-матеріальні, морально-етичні та юридичні передумови. Об'єктивно-матеріальні передумови складаються з об'єктивного розвитку матеріального світу, з необхідності виховання та захисту дітей, які залишились без батьківського піклування. Природа влаштована таким чином. Що дитина до досягнення нею певного віку потребує виховання, утримання та захисту.

Ці функції, як правило, здійснюють батьки дитини. Але в силу різних обставин діти можуть залишитись без батьківського піклування. Тоді й виникає об'єктивна необхідність вирішувати питання про покладання перелічених функцій на інших осіб - опікунів чи піклувальників. Вирішення цих проблем і взяла на себе держава, створивши в системі органів місцевого самоврядування органи опіки та піклування.

Морально-етичні передумови виявляються в тому, що суспільство в цілому співчуває і жіліє дітей-сиріт та дітей, що залишились без батьківського піклування. Та прагне всіляко допомогти їм. З давніх-давен людинолюбство, співчуття і турбота про осіб, які залишились в несприятливих умовах, називали філантропію, а людина, яка присвятила себе філантропії - філантропом.

Але ці бажання та наміри не завжди в силу різних обставин знаходять практичне застосування. Так звані добровільні вихователі часто втрачають відчуття доброзичливості до осіб, яких вони взялися виховувати, порушують їх права, використовують свою «доброзичливість» для досягнення певної корисливої мети. Щоб попередити настання таких наслідків, держава взяла під свій контроль відносини, пов'язані з вихованням та утриманням дітей, позбавлених батьківського піклування. Про морально-етичні передумови інституту опіки та піклування свідчить п. 2 ст. 244 СК України, в якій зазначено, що при призначенні дитині опікуна або піклувальника органом опіки і піклування враховуються особисті якості особи, а також бажання самої дитини, якщо це можливо. Виходячи з цього, переважне право стати опікуном чи піклувальником над дитиною, надається:

- родичам дитини незалежно від місця їх проживання;

- особам, у сім'ї яких проживає дитина на час, коли стосовно неї виникли підстави щодо встановлення опіки чи піклування. При цьому, за умови досягнення дитиною десяти років враховуються побажання її самої (п. 3.1 Правил).

Наявність об'єктивно-матеріальних та морально-етичних передумов ще не створює юридичних зв'язків між дитиною і її вихователем. Для їх виникнення необхідна наявність і юридичних підстав.

Опіка, піклування над дитиною встановлюється органом опіки та піклування, а також судом у випадках, передбачених Цивільним кодексом України.

Для виникнення юридичних зв'язків між дитиною та її вихователем необхідна наявність і юридичних підстав:

а) наявність правових норм, що регулюють порядок встановлення, здійснення та припинення опіки і піклування;

б) правосуб'єктність учасників відносин з опіки та піклування;