Зарубіжний досвід державного управління

Особливість адміністративно-процесуального законодавства України. Запозичення і імплементація у чинне законодавство вже існуючих зарубіжних здобутків. Критерії, що визначають класифікацію правових систем. Романо-германський та англо-американський типи.

Рубрика Государство и право
Вид контрольная работа
Язык украинский
Дата добавления 24.01.2014
Размер файла 22,9 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Контрольна робота

з дисципліни: Державне і регіональне управління

на тему: Зарубіжний досвід державного управління

Рівне, 2012

Вступ

Держбвне управлнння -- це процес діяльності органів державної влади, який спрямований на регулювання суспільних відносин, шляхом зовнішнього і матеріального впливу на них. Зміст влади виявляється у державному управлінні. Державне управління необхідно розглядати в широкому та вузькому розумінні. В широкому розумінні державне управління охоплює органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, судової влади, прокуратури та інші органи державної влади. У вузькому розумінні - тільки органи виконавчої влади.

Особливість адміністративно-процесуального законодавства України зумовлена специфікою розвитку адміністративного права в радянський період. Нині існуюча в Україні континентальна (або романо-германська) система права виникла у Франції і являє собою сукупність правових норм, що регламентують, перш за все, організацію системи державного управління, взаємовідносини адміністративних органів, внутрішню структуру і правовий статус. Крім того, адміністративно-правові норми регулюють відносини між адміністративними установами і окремими громадянами. Саме з'ясування шляхів реалізації прав та свобод громадян у їх відносинах з адміністративними органами і буде предметом дослідження при аналізі континентальної системи права.

Компаративне вивчення питання гарантування прав та свобод громадян у їх відносинах з адміністративними органами має не тільки теоретико-пізнавальний, а й прикладний характер, адже постійне реформування з середини 80-х років ХХ століття системи державного управління надало особливої актуальності проблемі запозичення зарубіжного досвіду.

Запозичення і імплементація у чинне українське законодавство вже існуючих зарубіжних здобутків у сфері гарантування прав та свобод громадян можливе, але у разі їх дієвості в сучасній українській правовій системі. А оскільки законодавство, що регулює порядок здійснення адміністративних проваджень в Україні є досить молодим, запозичення зарубіжного досвіду окремих країн, законодавство яких пройшло історичну еволюцію, вважаю буде досить корисним.

Тож видається доцільним провести аналіз особливостей адміністративно-процесуального гарантування прав та свобод громадян у різних країнах, при цьому поділивши країни на блоки відповідно до систем права та дотримуючись принципу репрезентативності.

1. Передусім, розкриємо сукупність критеріїв, що визначають класифікацію правових систем світу

1. Спільність історичних коренів виникнення і подальшого розвитку.

2. Спільність основного юридичного джерела права (форми права) - нормативно правовий акт, нормативно-правовий договір, правовий прецедент, правовий звичай, релігійно-правова норма. Роль, значення і співвідношення цих джерел права неоднакові в різних правових системах та їх типах.

3. Єдність у структурі системи права і норми права. Правові системи країн, об`єднані в один правовий тип (сім`ю), мають подібність структурної побудови нормативно-правового матеріалу. Це виражається в поділі системи права на підсистеми (публічну і приватну) і підрозділи - об`єктивне і суб`активне право, загально соціальне і спеціально-соціальне право, природне і позитивне право та ін. Загальним є поділ норм права за галузями, підгалузями, інститутами та іншими елементами. Однакову будову має норма права. законодавство україна зарубіжний правовий

4. Спільність принципів регулювання суспільних відносин. Одні правові системи керуються ідеями свободи суб`єктів, їх формальної рівності, справедливості, правосуддя і т.д., другі - віддають перевагу релігійним засадам (мусульманські країни), треті - звичаям і традиціям (країни Африки), четверті - ідеям панування закону, що виражає монополію держави в житті суспільства і особи (соціалістичні країни), тощо.

5. Єдність юридичної техніки, включаючи термінологію, юридичні категорії, поняття, конструкції. Вживання правовими системами однакових або подібних за своїм значенням термінів пояснюється єдністю їх походження або проведенням уніфікації законодавства, обумовленою цією єдністю.

2. Існує така класифікація правових систем за такими типами

1. Романо-германський тип правової системи (країни континентальної Європи: Італія, Франція, Іспанія, Португалія, Бельгія, Люксембург, Португалія, Нідерланди, Австрія, Ліхтенштейн, Німеччина, Швейцарія та інші.).

2. Англо-американський тип правової системи (Англія, Північна Ірландія, США, Канада, Австралія, Нова Зеландія, деякою мірою - колишні колонії Британської імперії.

3. Змішаний тип правової системи виник на стику двох класичних типів правової системи: романо-германської та англо-американської і має специфічні риси.

У рамках цього типу можна виділити дві групи:

· північноєвропейські (скандинавські) правові системи (Данія, Швеція, Норвегія, Ісландія, Фінляндія);

· латиноамериканські правові системи (Аргентина, Парагвай, Урагвай, Чилі та ін..).

4. Релігійно-традиційний тип правової системи має декілька підтипів:

· релігійно-общинний (мусульманська, індуська, іудейська, християнська групи);

· далекосхідний-традиційний (основні групи - китайська, японська);

· звичаєво-общинний (африканська група - країни Африки, мадагаскар).

5. Соціалістичні правові системи в основному стали історією (їх можна вивчати в ретроспективному плані), проте й сьогодні є низка правових систем (Куба, В`єтнам, КНДР), які зберегли соціалістичне забарвлення з внесенням до них більших чи менших - залежно від держави - новацій. Проте це не означає, що з урахуванням «соціалістичного забарвлення» їх не можна віднести до класично усталених типів правової системи.

У своїй контрольній роботі я хочу розглянути два класичних типи правової системи це романо-германський тип правової системи та англо-американський тип правової системи.

3. Романо-германський тип правової системи

Загальновизнаним центром розвитку романо-германського типу правової системи є континентальна Європа, тому його називають ще континентальним. Як і англо-американський, романо-германський тип правової системи вважається класичним.

Романо-германський тип правової системи - це сукупність національних правових систем держав, що мають загальні риси, які проявляються в єдності закономірностей і тенденцій розвитку на основі давньоримського права і його пристосування (разом із канонічними і місцевими нормами-звичаями) до нових національних умов. Його характерними рисами є домінування нормативно-правового акта як форми (джерела) права, поділ системи права на дві підсистеми - публічну і приватну, диференціалізація і кодифікація галузей права.

Романо-германський тип правової системи охоплює країни континентальної Європи: Францію, Бельгію, Люксембург, Іспанію, Португалію, Нідерланди, Австрію, Ліхтенштейн, Німеччину, Швейцарію, Бельгію та інші. Вплив романської та німецької груп континентального права виходить за межі Європи: Латинська Америка, значна частина Африки, країни Близького Сходу, Японія, Індонезія.

Попри множинність визначень права, сформульованих у цих країнах, загальним для них є вказівка на нормативність права, розгляд норми права як загального правила поведінки, встановленого законодавцем або уповноваженими органами. Дефініція права ґрунтується на визнанні норми права як моделі, масштабу поведінки загального (однакового для всіх), узагальненого (абстрактного, без деталізації), певного формально-визначеного характеру. Відзначається, що норма права створюється не суддями, а є результатом вивчення практики (її узагальнення) відповідно до принципу справедливості, моральності.

Визнання нормативності права як неодмінної його ознаки (а відтак, і регулятивного характеру права) дозволяє законодавцю чітко і оперативно регулювати суспільні відносини. Проте узагальнений характер норм права потребує уваги до їх тлумачення з метою уточнення волі законодавця, забезпечення єдності їх розуміння і реалізації. Норми тлумачення судовими, арбітражними, іншими органами є повторними, похідними від норм, створених законодавцем. Вони роз`ясніють, конкретизують положення законів. За правильністю інтерпретацій норм стежать спеціальні органи. Отже, у поняття права романо-германського типу правової системи включається система норм права , а також норм-роз`яснень (тлумачення), що виходять насамперед від законодавців і судів.

На відміну від юристів країн англо-американського права, які мислять конкретно, «прецедентно» і створили науку загального права на основі судових рішень, юристи європейського континенту мислять поняттями правових інститутів і галузей права. Їх правова наука - абстрактна, одним із визначальних ознак її є правовий формалізм.

Проте континентальне право має особливості в кожній країні. Об`єднуючі їх риси не можуть зменшити своєрідності і розходжень, особливо помітних між малими і великими країнами (за територією і кількістю населення). Як зазначає німецький професор Е.Бланкенбург, держави, що займають великі території, головним чином покладаються на важке право кодифікації та їх суворе втілення в життя правових норм з метою зберігання єдності різноманітних частин своїх країн. Для невеликих держав характерні м`яке право, що допускає свободу розсуду, і почуття сприйнятності соціальних конфліктів.

Система права континентальних країн Європи має свою структуру, що складається, як і в римському праві, із двох підсистем - публічної і приватної. У підсистемі публічного права домінують імперативні (категоричні) норми , які не можуть змінювати учасники правовідносин. У підсистемі приватного права переважають диспозитивні норми, і тільки в тій частині, в якій вони не змінені учасниками відносин.

Галузі підсистеми публічного права: конституційне, кримінальне, адміністративне, фінансове, міжнародне публічне, процесуальні галузі,основні інститути трудового права та їн.

Галузі підсистеми приватного права: цивільне, сімейне, торгове, міжнародне приватне, окремі інститути трудового права (у цілому трудове право має змішаний характер) та їн.

Всі норми права мають чітку «прив`язку» до конкретних галузей та інститутів права, що є результатом впливу юридичної доктрини, яка акцентує увагу на необхідності врахування предмета і методу правового регулювання. Галузі права визнаються найбільш значним структурним елементом системи права.

У більшості країн континентальної Європи класифікація галузей права подібна з німецькою (Швейцарія, Іспанія, Австрія). У деяких країнах (Італія, Бельгія, Нідерланди) ще превалює французька схема класифікації. У зв`язку з цим Нідерланди, наприклад, називають «юридичною донькою Франції».

Різні галузі права в окремих країнах мають неоднаковий ступінь роздробленості і кодифікації. Значна частина приватного права кодифікована, чого не можна сказати про публічне право. Особливо це стосується адміністративного права. Воно було розроблено у Франції, після чого введено іншими європейськими країнами. Правда, адміністративне право в цілому не кодифікувалося навіть у Франції. Тільки частина відносин, що регулюються адміністративним правом, увійшла в створені зібрання законодавчих і підзаконних нормативних актів. У деяких країнах (ФРН, Австрії, Бельгії, Італії, Швейцарії) творцями адміністративного права були адміністративні суди, які вирішували спори з адміністративно-правових питань, що, природно, вплинуло на своєрідність формування цієї галузі права в зазначених країнах.

Абстрактний характер юридичного мислення юристів континентальної Європи (на відміну від конкретного, «прецедентного» мислення загального права) дозволив відпрацювати і систематизувати інститути права.

4. Англо-американський тип правової системи

На відміну від Франції з її континентальною системою права, адміністративне право Сполучених Штатів Америки англосаксонської системи права більшою мірою зосередилося на „зовнішньому адміністративному праві”, тобто тій частині галузі права, яка регулює взаємовідносини установ з приватними особами.

Американську юриспруденцію цікавить в адміністративному процесі не установа, а більшою мірою приватна особа, її права і можливості для захисту своїх інтересів. Це обумовлено історією розвитку адміністративного права в Англії та США, адже в ході узагальнення юридичної практики були закріплені норми, що врегульовують відносини між приватними особами і державними органами. Тому питання процедур в адміністративному праві є домінуючим, а саме право слід називати „адміністративно-процесуальним”.

Що стосується гарантування прав та свобод громадян США, то важливу роль тут відіграє адміністративна юстиція. Одразу відзначимо наявність так званої квазисудової діяльності, тобто діяльності установ (адміністративних органів), що охоплюється поняттям „adjudication” - адміністративний розгляд (арбітраж). Іншими словами, адміністративні установи були наділені судовими повноваженнями щодо можливості вирішення спорів, однією зі сторін яких є державна установа, наприклад, штатні комісії з виплати компенсацій робітникам та службовцям. Однак при цьому в англо-американській правовій системі правом застосувати примус наділені виключно суди. Судовий контроль над адміністрацією в США поділяється на статутний і нестатутний. Статутна форма контролю має місце тоді, коли вона передбачена законом, наприклад, при оскарженні приватною особою адміністративної дії або бездіяльності в суді. До нестатутних форм судового контролю відносять „прерогативні” накази, які були успадковані американською системою правосуддя від англійських „судів справедливості”. Прерогативні накази видаються судами на прохання апелянта, коли закон не передбачає судового нагляду. У наш час із прерогативних наказів на федеральному рівні залишилися , habeas corpus, мандамус і інджанкшн. З'явилася нова форма - декларативне судження.

Конституційно закріплена форма судового контролю habeas corpus (переклад з латинської „ти маєш тіло”) є наказом звільнити з-під варти незаконно затриману особу й адресується судом посадовцю, що затримав особу, з вимогою доставити ув'язненого в суд і повідомити суду причину його арешту. У разі, якщо суд вирішить, що затримання було незаконним, він наказує звільнити арештованого.

Мандамус, або зобов'язуючий інджанкшн, - це наказ суду, що зобов'язує установу припинити бездіяльність і зробити те, що відповідно до закону вона повинна зробити. Інджанкшн, або заборонний інджанкшн, - це наказ суду, що забороняє посадовій особі або установі почати дії або вимагає припинити дії, які відповідно до закону вони не можуть вчиняти.

Декларативне судження - це думка суду з певного юридичного питання, здебільшого стосовно прав і обов'язків сторін у справі. Сторони можуть звернутися до суду для того, щоб довідатися про його думку з приводу предмета суперечки. Знаючи заздалегідь позицію суду, вони часто прагнуть урахувати її й відмовляються від тривалого й дорогого процесу.

Серед гарантій прав та свобод громадян важливу роль відіграють процедури, а саме наявність у них обов'язкових елементів, як-от оповіщення і слухання. Так, у V поправці до Конституції США говориться, що „ніхто не повинен бути позбавлений життя, свободи чи власності без належного судового розгляду.

Ще одним досягненням у сфері гарантування прав та свобод громадян є гласність і доступність адміністративного процесу. Американці доклали багато зусиль для того, щоб зробити адміністративний процес відкритим, доступним для всіх зацікавлених осіб, для широкої громадськості, щоб захистити населення від сваволі бюрократії. Це робиться шляхом широкого інформування громадян про те, чим адміністрація займається; контролем громадян за заведеними на них справами; шляхом проведення відкритих засідань колегіальних органів і відкритих слухань в установах нормотворчих і квазисудових справ.

Висновок

Порівнюючи англо-американську і континентальну правові системи, К.Цвайгерт і Х.Кьотц відзначають: "На континенті прагнуть створити правову систему без прогалин, у США і Англії для юристів орієнтирами служать судові рішення. На континенті відчувають радість від наукової систематизації, у США і Англії царює глибокий скепсис щодо будь-яких узагальнень, що висушує душу. На континенті оперують поняттями, які починають часто жити власним життям, що таїть у собі небезпеку для тих хто їх застосовує. А в Англії та США всьому цьому віддають перевагу наочні уявлення про предмет і т.д." Обидва типи правової системи вважаються класичними і кожен з них має переваги для своїх країн.

Аналіз теоретичних і практичних проблем державного управління в Україні переконує в тому, що сьогодні вихід нашого суспільства із системної кризи потребує такої організації виконавчої влади, яка б забезпечувала істотне підвищення результативності державного управління. Насамперед у таких сферах, де переважає частка державної власності та здійснюється соціально-захисна і правоохоронна діяльність держави. А для цього можна скористатися зарубіжним досвідом державного управління враховуючи особливості нашої країни.

Використана література

1. Будуємо нову державу. Селіванов А.О. - К., 1997. - 255с.

2. Державне управління: теорія і практика. За загальною редакцією доктора юр. Наук, проф.. Авер`янова В.Б. - К.: Юрінком Інтер, 1998 - 432 с.

3. Теорія держави і права. Скакун О.Ф.: Підручник / Пер. З рос. - Харків: Консум, 2001. - 656 с.

4. Поняття і зміст державного управління: адміністративно-правовий аналіз. Гладун З. - Львів, 1996. - 21 с.

5. Органи державної влади та управління в СРСР. Павловський Р.С. - К., 1978. - 45 с.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.