Правовий режим майна суб'єктів господарювання

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Понад 20 років, що пройшли після проголошення незалежності України, внаслідок глибоких демократичних трансформацій усіх сфер її життя на місці колишньої адміністративно-командної економіки сформувався вільний ринок товарів, робіт, послуг, утвердилось підприємництво. Конституція України 1996 року закріпила основоположні начала цивільних правовідносин та підприємництва як їх різновиду - рівність усіх учасників, недоторканість власності, свободу договорів, заборону свавільного втручання будь-кого у приватне життя, можливість безперешкодно набувати і здійснювати цивільні права та законні інтереси учасниками обороту - фізичними і юридичними особами, забезпечення відновлення порушених прав і законних інтересів, захист їх судом. Однак стан законодавчого забезпечення підприємництва в Україні ще не можна визнати задовільним як у кількісному, так і в якісному відношенні. У зв'язку з цим вбачається доцільним проаналізувати з нових доктринальних позицій вітчизняної юриспруденції, особливо цивільно-правової науки, досвід розвитку підприємництва, сучасний його стан, виробити на основі цього досконаліші конструкції чинних правових норм, перейти від хаотичного фрагментарного латання прогалин у правовому регулюванні підприємництва до системного нормативно-правового забезпечення його, невідкладно прийняти новий Цивільний кодекс України. По-друге, в актуальності теми дослідження переконує і ступінь її наукової розробки. В науковій літературі вивчались окремі питання правового режиму майна як в теоретичному, так і в практичному аспектах. Значний інтерес викликали дослідження, які провели М.М.Агарков, С.С.Алексєєв, З.А.Ахметьянова, О.М.Бандурка, Д.В.Боброва, Т.В.Бондар, С.Н.Братусь, О.М.Вінник, Д.М.Гєнкін, І.М.Грущинський, О.В.Дзера, А.С.Довгерт, З.Ф.Заменгоф, В.М.Косак, Н.С.Кузнєцова, Т.В.Кашаніна, В.В.Луць, Д.В.Ломакін, О.М.Молявко, Г.К.Матвєєв, В.Ф.Попондопуло, А.Я.Пилипенко, Е.Т.Плієв, О.А.Підопригора, О.А.Пушкін, В.В.Ровний, Е.О.Суханов, Н.О.Саніахметова, А.Л.Салатко, І.В.Спасібо-Фатєєва, Ю.К.Толстой, М.І.Тітов, Я.М.Шевченко, Г.Ф.Шершеневич, В.С.Щербина, Л.В.Щенникова, Р.Б.Шишка та ін. Однак поки що відсутні комплексні розробки з основних теоретичних і практичних проблем правового режиму майна суб'єктів підприємницької діяльності в Україні в сучасних умовах.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають з приводу майна суб'єктів підприємницької діяльності та реалізації ними своїх правомочностей щодо цього майна.

Предметом дослідження в курсовій роботі стали норми чинного законодавства України в галузі правового регулювання утворення, використання майна суб'єктами підприємницької діяльності та звернення на нього стягнень кредиторів, що містяться в чинному законодавстві України.

Основна мета дослідження полягає в з'ясуванні сутності правового режиму майна суб'єктів підприємницької діяльності на основі врахування досягнень цивільно-правової науки, узагальненні правозастосовчої практики, вітчизняного і зарубіжного досвіду регулювання майнових відносин господарюючих суб'єктів, проведенні системного аналізу правового режиму майна суб'єктів підприємництва, обґрунтуванні необхідних змін і доповнень до чинного законодавства України про правове регулювання підприємництва.

В роботі ставляться завдання зробити аналіз: підприємство як різновид господарської організації: поняття, правове положення та види; дослідити правовий статус господарських товариств; дослідити поняття режимів майна і джерела їх формування у сфері господарювання; розглянути майнову особливість державного майна при окремих режимах у сфері господарювання, а також міжнародний досвід у визначенні обліку власного капіталу підприємств

Для опрацювання теми, я буду використовувати нормативно-правові акти України, а саме: Цивільний, Господарський кодекси, підзаконні нормативно-правові акти.

Також буде використані літературні джерела, статті з періодичних наукових видань «Юридична газета», журнал «Вісник господарського судочинства», «Юридичний вісник України», «Корпоративний юрист» та ін.



РОЗДІЛ 1. ПРАВОВІ ЗАСАДИ СТАТУСУ СУБ'ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ

1.1 Підприємство як різновид господарської організації: поняття, правове положення та види

Суб'єктами господарювання, або суб'єктами господарського права, є юридичні або фізичні особи, які на основі юридично відокремленого майна безпосередньо здійснюють передбачену законодавством та їх статутом господарську діяльність і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна [1].

Домінуюче місце серед суб'єктів господарського права належить такому суб'єктові, як підприємство. Це зумовлено особливими економічними і соціальними функціями підприємства в економічній системі, а саме функціями товаровиробника, який задовольняє суспільні потреби у продукції, роботах, послугах. Тому законодавчий інститут підприємства або господарюючого суб'єкта є центральною частиною системи господарського права України, його правовою основою.

Згідно зі ст.62 Господарського кодексу України підприємство - це самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами [2].

Підприємства можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності. Підприємство, якщо законом не встановлене інше, діє на підставі статуту.

Підприємства в Україні здійснюють свою діяльність відповідно до вимог статей 62-71 Господарського кодексу, якщо інше щодо підприємств окремих видів не передбачено цим Кодексом та іншими законами, прийнятими відповідно до Кодексу [2, ст.72].

Класифікувати підприємства можна за різними критеріями. Так, за економічними показниками та чисельністю працюючих підприємства можна поділити на малі, середні та великі. За сферою діяльності розрізняються промислові, торговельні підприємства, у сфері послуг тощо [2].

У Господарському кодексі класифікація підприємств проведена за трьома критеріями:

1) формою власності;

2) способом утворення (заснування) та формування статутного фонду;

3) кількістю працюючих та обсягом валового доходу від реалізації продукції за рік.

Згідно зі ст.63 Господарського кодексу залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів:

- приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи);

- підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності) [13];

- комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;

- державне підприємство, що діє на основі державної власності;

- підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності) [3].

В Україні можуть діяти також інші види підприємств, передбачені законом.

У ч.3 ст.63 ГК України передбачено, що залежно від способу утворення (заснування) і формування статутного фонду в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні.

Унітарне підприємство створюється одним засновником, що виділяє необхідне для цього майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є підприємства державні, комунальні, підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника [2, ч.4 ст.63].

Згідно з ч.5 ст.63 ГК корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.

Особливості правового статусу унітарних і корпоративних підприємств встановлюються цим Кодексом, іншими законодавчими актами [2].

Згідно з п.3 ст.55 ГК суб'єкти господарювання залежно від кількості працюючих та доходів від будь-якої діяльності за рік можуть належати до суб'єктів малого підприємництва, у тому числі до суб'єктів мікропідприємництва, середнього або великого підприємництва.

Суб'єктами мікропідприємництва є:

- фізичні особи, зареєстровані в установленому законом порядку як фізичні особи - підприємці, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 10 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 2 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України;

- юридичні особи - суб'єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 10 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 2 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України.

Суб'єктами малого підприємництва є:

- фізичні особи, зареєстровані в установленому законом порядку як фізичні особи - підприємці, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 10 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України;

- юридичні особи - суб'єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 10 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України.

Відповідно до ст. 113 Господарського кодексу України приватним підприємством визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці. Приватним є також підприємство, що діє на основі приватної власності суб'єкта господарювання - юридичної особи. Порядок організації та діяльності приватних підприємств визначається цим Кодексом та іншими законами [2].

Згідно з ч.8 ст.63 Господарського кодексу України [2] у випадках існування залежності від іншого підприємства, передбачених ст.126 цього Кодексу, підприємство визнається дочірнім.

Отже, на відміну від відокремлених підрозділів юридичної особи, дочірнє підприємство є юридичною особою, тобто самостійним суб'єктом підприємницької діяльності.



1.2 Правовий статус господарських товариств

Одним із найпоширеніших видів суб'єктів господарювання є господарські товариства. Їх правовий статус визначається положеннями § 1 «Господарські товариства» глави 8 Цивільного кодексу України [4], глави 9 «Господарські товариства» Господарського кодексу України [2] та Законом України «Про господарські товариства» [5]. Правовий статус акціонерних товариств визначає Закон України «Про акціонерні товариства» [6].

Частина 1 ст. 113 ЦК [4] містить досить вузьке визначення поняття господарського товариства, відзначаючи, разом з тим, його головні ознаки: наявність статусу юридичної особи і наявність статутного (складеного) капіталу, поділеного на частки між учасниками.

З інших статей ЦК випливають такі ознаки господарського товариства, як підприємницький характер його діяльності (ст. 84 ЦК), створення фізичними або юридичними особами [4].

Узагальнене визначення поняття господарського товариства встановлене ГК. Згідно з ч. 1 ст. 79 ГК господарськими товариствами визнаються підприємства або інші суб'єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об'єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку [2].

З наведеного визначення випливають наступні ознаки господарського товариства:

а) це підприємство або інший суб'єкт господарювання;

б) його засновниками є юридичні особи та/або громадяни;

в) товариство утворюється шляхом об'єднання майна засновників;

г) учасники товариства беруть участь у підприємницькій діяльності товариства;

д) товариство створюється з метою одержання прибутку [2].

У випадках, передбачених законом, господарське товариство може діяти у складі одного учасника. Це положення не поширюється на повні та командитні товариства [4, ч. 2 ст. 114].

Засновниками і учасниками товариства можуть бути суб'єкти господарювання, інші учасники господарських відносин, зазначені у ст. 2 ГК, а також громадяни, які не є суб'єктами господарювання. У той самий час, учасниками повного товариства та повними учасниками (товаришами) командитного товариства можуть бути згідно з ч. 7 ст. 80 ГК лише особи, зареєстровані як суб'єкти підприємництва.

Обмеження щодо заснування та участі в господарських товариствах суб'єктів господарювання або інших осіб встановлюються ГК та іншими законами.

Господарські товариства є юридичними особами. Суб'єкти господарювання - юридичні особи, які стали засновниками або учасниками господарського товариства, зберігають статус юридичної особи, тобто вони продовжують діяти як суб'єкти права.

Господарські товариства можуть здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, якщо інше не передбачено законом.

Для закупівель товарів, робіт чи послуг господарське товариство, державна частка у статутному капіталі якого перевищує 50 відсотків, застосовує процедури закупівель, визначені Законом України «Про здійснення державних закупівель» [7].

Відповідно до ст. 82 ГК [2] установчим документом повного товариства і командитного товариства є засновницький договір. Установчим документом акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю і товариства з додатковою відповідальністю є статут.

Установчі документи господарського товариства відповідно до ст. 4 Закону «Про господарські товариства» повинні містити відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, найменування та місцезнаходження, розмір та порядок утворення статутного капіталу, порядок розподілу прибутків та збитків, склад і компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, з яких необхідна одностайність або кваліфікована більшість голосів, порядок внесення змін до установчих документів та порядок ліквідації і реорганізації товариства [5].

Статут акціонерного товариства повинен містити відомості про повне та скорочене найменування товариства, тип товариства, розмір статутного капіталу, розмір резервного капіталу, номінальну вартість і загальну кількість акцій, порядок скликання та проведення загальних зборів, склад органів товариства та їх компетенцію, а також інші відомості, зазначені в ст. 13 Закону України «Про акціонерні товариства» [6].

Статут товариства з обмеженою відповідальністю, крім відомостей, зазначених у ст. 4 Закону «Про господарські товариства», повинен містити відомості про розмір часток кожного з учасників, розмір, склад та порядок внесення ними вкладів [5].

Статутом може бути встановлено порядок визначення розміру часток учасників залежно від зміни вартості майна, внесеного як вклад, та додаткових внесків учасників.

Господарське товариство може створюватися та діяти на підставі модельного статуту в порядку, визначеному законом.

Якщо господарське товариство створюється та діє на підставі модельного статуту, в рішенні про його створення, яке підписується усіма засновниками, зазначаються відомості про вид товариства, його найменування, місцезнаходження, предмет і цілі діяльності, склад засновників та учасників, розмір статутного (складеного) капіталу, розмір часток кожного з учасників, порядок внесення ними вкладів, а також інформація про провадження діяльності на основі модельного статуту [18].

Засновницький договір повного товариства і командитного товариства, крім відомостей, зазначених у ст. 4 Закону «Про господарські товариства», повинні визначати розмір частки кожного з учасників, форму їх участі У справах товариства, розмір, склад і порядок внесення ними вкладів. Стосовно вкладників командитного товариства в засновницькому договорі вказуються тільки сукупний розмір їх часток у майні товариства та розмір, склад і порядок внесення ними вкладів.

Найменування господарського товариства повинно містити зазначення виду товариства, для повних товариств і командитних товариств - прізвища (найменування) учасників товариства, які несуть додаткову відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном, а також інші необхідні відомості. Найменування господарського товариства не може вказувати на належність товариства до органів державної влади чи органів місцевого самоврядування [17].

До установчих документів можуть бути включені також відомості щодо інших умов діяльності господарського товариства, які не суперечать закону. Якщо в установчих документах не вказано строк діяльності господарського товариства, воно вважається створеним на невизначений строк, а порушення встановлених вимог щодо змісту установчих документів господарського товариства є підставою для відмови у його державній реєстрації.

Отже, виникнення тих чи інших організаційно-правових форм господарських товариств зумовлене актуалізацією певної системи домінуючих інтересів, як приватноправових, так і публічно-правових, які виникають між учасниками правовідносин з приводу створення та функціонування юридичної особи.

Господарські товариства - звичайна і найбільше поширена в нормальному майновому обороті форма колективної підприємницької діяльності. Ця форма універсальна, у рамках її може здійснюватися будь-яка підприємницька діяльність, яка не суперечить законодавству України. Вони являються комерційними організаціями, вони ставлять основною метою одержання прибутку і розподіл її між учасниками.



РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ОКРЕМИХ РЕЖИМІВ МАЙНА СУБ'ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ

2.1 Поняття режимів майна і джерела їх формування у сфері господарювання

підприємництво господарський товариство правовий

Почати слід з доктринальних визначень «правового режиму майна». Зазначена категорія досліджувалась у вітчизняній цивілістичній доктрині ще за радянських часів. Так, А.В. Венєдіктов [9, с. 352] під правовим режимом державного майна розумів об'єм прав та обов'язків окремих держорганів (у т.ч. підприємств) у відношенні відповідних видів державного майна або порядок управління даною частиною єдиного фонду державної власності, порядок використання відповідних видів державного майна підприємствами, а також умови (межі та порядок) звернення стягнення на це майно за зобов'язаннями державних підприємств. Ю.С. Цимерман [10, с. 33] визначав правовий режим основних та оборотних засобів підприємства як закріплений у юридичних нормах порядок оперативного управління ними з боку підприємств і органів господарського керівництва.

Але найбільш вдалим і повним вважалось визначення, запропоноване С. М. Корнєєвим [11, с. 34-35; 12, с. 4]: «правовой режим имущества предприятия представляет собой установленный государством в правовых нормах порядок получения предприятием имущества в оперативное управление, объем его прав и обязанностей по поводу владения, пользования и распоряжения имуществом (учет, использование, случаи, когда допускается продажа, обмен, сдача в аренду и тому подобное), а также границы распоряжения указанным имуществом вышестоящих органов хозяйственного управления (перераспределение, изъятие и тому подобное) и порядок обращения взыскания на отдельные виды имущества по требованию кредиторов».

У сучасній вітчизняній науці також заслуговує на увагу визначення правового режиму майна, запропоноване В.С. Щербиною [15, с.137]: «правовий режим майна - це встановлені правовими нормами структура цього майна, порядок його придбання (формування), використання і вибуття, а також звернення на нього стягнення кредиторів».

Під правовим режимом майна суб'єктів господарювання в теорії господарського права розуміють встановлені правовими нормами:

а) структуру цього майна;

б) порядок його придбання (формування), використання і вибуття;

в) порядок звернення на нього стягнення кредиторів.

Майнові права суб'єктів господарювання захищаються законом.

Вилучення державою у суб'єкта господарювання його майна допускається не інакше як у випадках, на підставах і в порядку, передбачених законом.

Збитки, завдані суб'єкту господарювання порушенням його майнових прав громадянами чи юридичними особами, а також органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, відшкодовуються йому відповідно до закону [7].

Право власності та інші майнові права суб'єктів господарювання захищаються у способи, зазначені у ст. 20 ГКУ (визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з передбачених законом підстав; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних, оперативно-господарських та адміністративно-господарських санкцій; встановлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом).

Основу правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права: господарського відання, оперативного управління, а також оперативного використання майна [7].

Право власності - основне речове право у сфері господарювання.

Відповідно до ст. 134 ГКУ суб'єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на власний розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб'єктами володіє, користується і розпоряджається належним йому (або їм) майном, у тому числі має право надати майно іншим суб'єктам для використання його на правах власності, господарського відання чи оперативного управління або на основі інших форм правового режиму майна. Майно, що використовується в господарській діяльності, може перебувати у спільній власності двох або більше власників [8].

Правовий режим власності та правові форми реалізації права власності у сфері господарювання визначаються ГКУ.

Повноваження власника регламентовані ст. 135 ГКУ, де вказано, що власник майна має право одноосібно або спільно з іншими власниками на основі належного йому (або їм) майна засновувати господарські організації або здійснювати господарську діяльність в інших організаційно-правових формах господарювання, не заборонених законом, на власний розсуд визначаючи мету і предмет господарської діяльності, структуру утвореного ним (або ними) суб'єкта господарювання, склад і компетенцію його (або їх) органів управління, порядок використання майна, інші питання управління діяльністю суб'єкта господарювання, а також приймати рішення про припинення господарської діяльності заснованих ним (або ними) суб'єктів господарювання відповідно до законодавства. Власник має право особисто або через уповноважені ним органи з метою здійснення підприємницької діяльності засновувати господарські організації, закріплюючи за ними належне йому майно на правах власності та господарського відання, а для здійснення некомерційної господарської діяльності - на праві оперативного управління, визначати мету та предмет діяльності таких організацій, склад і компетенцію їх органів управління, порядок прийняття ними рішень, склад і порядок використання майна, визначати інші умови господарювання у затверджених власником (уповноваженим ним органом) установчих документах господарської організації, а також здійснювати безпосередньо або через уповноважені ним органи у встановлених законом межах інші управлінські повноваження щодо заснованої організації та припиняти її діяльність відповідно до ГКУ та інших законів. Власник має також право здійснювати організаційно-установчі повноваження на основі належних йому корпоративних прав відповідно до ГКУ та законів України. Державні та комунальні підприємства можуть бути об'єднані за рішенням власника (уповноваженого ним органу) у державні (комунальні) господарські об'єднання, передбачені ГКУ.

Відповідно до ст. 136 ГКУ право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених ГКУ та законами. Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства. Щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності. Суб'єкт підприємництва, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, має також право на захист своїх майнових прав від власника [2].

Відповідно до ст. 137 ГКУ правом оперативного управління визнається речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), для здійснення некомерційної господарської діяльності в межах, встановлених ГКУ та законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом). Власник майна, закріпленого на праві оперативного управління за суб'єктом господарювання, здійснює контроль за використанням і збереженням переданого в оперативне управління майна безпосередньо або через уповноважений ним орган і має право вилучати у суб'єкта господарювання надлишкове майно, а також майно, що не використовується або використовується ним не за призначенням. Право оперативного управління захищається законом відповідно до положень, встановлених для захисту права власності [9].

Нові регламентації відповідно до ст. 138 ГКУ набрало право оперативного використання майна. Суб'єкт господарювання - відокремлений підрозділ (структурна одиниця) господарської організації використовує надане йому майно для здійснення господарської діяльності на праві оперативного використання майна. Обсяг майнових правомочностей суб'єкта господарювання в межах права оперативного використання майна визначається господарською організацією, до складу якої входить зазначений суб'єкт, відповідно до закону.

У ст. 133 ГКУ визначається, що господарська діяльність може здійснюватися також на основі інших речових прав (володіння, користування тощо), передбачених Цивільним кодексом України. Майно суб'єктів господарювання може бути закріплено на іншому праві відповідно до умов договору з власником майна.

Отже, суб'єкти господарювання, які здійснюють господарську діяльність на основі права оперативного використання майна, не можуть мати статусу юридичної особи і реалізують свою господарську компетенцію в межах статусу, визначеного господарською організацією, до складу якої вони входять. Держава забезпечує рівний захист майнових прав усіх суб'єктів господарювання.



2.2 Майнова особливість державного майна при окремих режимах у сфері господарювання

Майном у сфері господарювання визнається сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються в діяльності суб'єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб'єктів (ст. 139 ГКУ).

Залежно від економічної форми, яку набирає майно у процесі здійснення господарської діяльності, майнові цінності належать до основних фондів, оборотних засобів, коштів, товарів.

Основними фондами виробничого і невиробничого призначення є будівлі, споруди, машини та устаткування, обладнання, інструмент, виробничий інвентар і приладдя, господарський інвентар та інше майно тривалого використання, що згідно із законодавством належить до основних фондів [10].

Оборотними засобами є сировина, паливо, матеріали, малоцінні предмети та предмети, що швидко зношуються, інше майно виробничого і невиробничого призначення, що згідно із законодавством належить до оборотних засобів.

Коштами у складі майна суб'єктів господарювання є гроші в національній та іноземній валюті, призначені для здійснення товарних відносин цих суб'єктів з іншими суб'єктами, а також фінансових відносин відповідно до законодавства.

Товарами у складі майна суб'єктів господарювання визнаються вироблена продукція (товарні запаси), виконані роботи та послуги.

Особливим видом майна суб'єктів господарювання є цінні папери. Відповідно до ст. 143 ГКУ суб'єкт господарювання має право випускати власні цінні папери, реалізовувати їх громадянам і юридичним особам, а також купувати цінні папери інших суб'єктів. Види цінних паперів, умови і порядок їх випуску, реалізації та придбання суб'єктами господарювання встановлюються ГКУ та відповідними законами України [12].

До джерел формування майна суб'єктів господарювання належать:

* грошові та матеріальні внески засновників;

* доходи від реалізації продукції (робіт, послуг);

* доходи від цінних паперів;

* капітальні вкладення і дотації з бюджетів;

* надходження від продажу (здачі в оренду) майнових об'єктів (комплексів), що належать їм, придбання майна інших суб'єктів;

* кредити банків та інших кредиторів;

* безоплатні та благодійні внески, пожертвування організацій і громадян;

* інші джерела, не заборонені законом.

Правовий режим майна суб'єктів господарювання встановлюється ст. 133 ГКУ, Цивільним кодексом України та відповідними законами України з урахуванням зазначених видів майна.

Згідно зі ст. 141 ГКУ до державного майна у сфері господарювання належать цілісні майнові комплекси державних підприємств або їх структурних підрозділів, нерухоме майно, інше окреме індивідуально визначене майно державних підприємств, акції (частки, паї) держави у майні суб'єктів господарювання різних форм власності, а також майно, закріплене за державними установами і організаціями з метою здійснення необхідної господарської діяльності та передане в безоплатне користування самоврядним установам і організаціям або в оренду для використання його в господарській діяльності [14]. Держава через уповноважені органи державної влади здійснює також права власника щодо об'єктів права власності українського народу, зазначених у ч. 1 ст. 148 ГКУ.

Відповідно до закону управління об'єктами державної власності здійснюють Кабінет Міністрів України і за його уповноваженням центральні та місцеві органи виконавчої влади. У передбачених законом випадках управління державним майном здійснюють також інші суб'єкти.

Кабінет Міністрів України встановлює перелік державного майна, яке безоплатно передається у власність відповідних територіальних громад (комунальну власність). Передання об'єктів господарського призначення з державної у комунальну власність здійснюється в порядку, встановленому законом [15].

Отже, не можуть бути об'єктами передання з державної у комунальну власність підприємства, що здійснюють діяльність, яку дозволяється здійснювати виключно державним підприємствам, установам і організаціям. Види майна, що може перебувати виключно в державній власності, відчуження якого недержавним суб'єктам господарювання забороняється, а також додаткові обмеження щодо розпорядження окремими видами майна, яке належить до основних фондів державних підприємств, установ і організацій, визначаються законом.

2.3 Міжнародний досвід у визначенні обліку власного капіталу підприємств

Міжнародний досвід розвинутих країн часто виступає певним підґрунтям і базою для проведення змін і доопрацювання проблемних питань в середині певної країни. За допомогою практики іноземних держав можливо вийти на новий рівень розвитку, досягти більших успіхів у тій чи іншій сфері суспільного життя.

Тому дослідження правового становища суб'єктів організаційно-господарських відносин буде дуже актуальним з огляду на інтеграційні процеси у сфері економіки, недостатність в Україні досвіду оптимального регулювання зазначених відносин в ринкових умовах господарювання, прагненням нашої країни адаптувати власне законодавство до кращих міжнародних та зарубіжних стандартів [16].

Проаналізувавши законодавство зарубіжних країн можна визначити, що саме поняття організаційно-господарських повноважень та їх суб'єктів в іноземних державах як правило не зустрічається. Проте ряд органів державної влади та інших суб'єктів господарської діяльності наділені даними організаційними повноваженнями, просто вони приховані під іншими термінами і поняттями.

Згідно з концептуальною основою МСБО власний капітал - це частина активів підприємства що залишається після вирахування всіх його зобов'язань.

В США капітал зазвичай розуміється - чисті активи підприємства (активи за вирахуванням зобов'язань). Власний капітал компаній США складається з двох частин: авансованого, тобто вкладеного капіталу - інвестицій, зроблених акціонерами, та реінвестованого, накопиченого нерозподіленого прибутку - частини прибутку, отриманої від ведення комерційної діяльності та вкладеної у підприємство, та нерозподіленої між учасниками (акціонерами), тобто прибуток за мінусом податку на прибуток та дивідендів [19].

У Франції капітал містить деякі особливості по відношенню до класифікації в інших країнах:

1 Інвестиційні гранти.

2 Спеціальні податкові знижки.

Оскільки переоцінка активів зазвичай призводить до появи податкових зобов'язань, створюються резерви на переоцінку.

У Франції існує три типи резервів:

1 Амортизаційний - відображає будь-яке зменшення оцінки активу (наприклад резерв сумнівних боргів).

2 Податковий - є спеціальними податковими пільгами і непов'язаний з економічною оцінкою компанії (відображається в складі капіталу).

3 Провізорний - відображається як окрема позиція в балансі, що поділяється на дві частини:

- резерв на умовні фактори господарської діяльності, що включає суми з тривалих судових розглядів, ризиків, валютно-обмінних операцій по гарантіях тощо;

- резерв на витрати, який може включати резервування відстрочених витрат, пенсійних зобов'язань та інших аналогічних об'єктів [20].

В Польщі розмір акціонерного капіталу повинен бути наведений у статуті. Капітал який називають власним фондом, складається з: статутного, підписаного (неоплаченого), додаткового капіталу, резервів на переоцінку активів, іншого резервного капіталу, нерозподіленого прибутку, чистого прибутку, або збитку фінансового року. Резерви утворені для оподаткування доходів організації або фізичних осіб слід відрізняти від інших резервів.

В Естонії до власного капіталу належать акціонерний або пайовий капітал за номінальною вартістю, перевищення (зниження) номінальної вартості, капітал переданий в дарування, резерви, прибуток, власні акції та паї [11].

У Великобританії переважають такі організаційно-правові форми підприємств як корпорації та партнерства. Це свідчить про переважання у власному капіталі частки інвестованих вкладів. Джерела утворення засобів поділяються на дві групи:

1 Власний (акціонерний) капітал

2 Позиковий (залучений) капітал.

Відповідно до італійського законодавства компанія може володіти не більше ніж 10% від всього заявленого акціонерного капіталу. На ці акції не відбувається виплата дивідендів, а права голосу резервуються поки акції не перейдуть до нового власника. В звітності відображається за ціною придбання [19].

У Німеччині компанії схильні до довгострокового фінансування (зовнішнє за рахунок банківських кредитів, внутрішнє через пенсійні схеми).

В Нідерландах встановлюється мінімальний розмір резерву переоцінки, що є обов'язковим для всіх підприємств. Він формується в тому випадку коли активи оцінюються за поточною вартістю.

В Італії компанія може володіти не більше ніж 10 % від всього заявленого акціонерного капіталу. На ці акції не відбувається виплата дивідендів.

Власний капітал американської, англійської, німецької чи французької компанії трактується аналогічно міжнародний стандарт. Ця інформація відображається в останньому розділі балансу зарубіжних компаній. В звіті про фінансовий стан, як ще інакше називають бухгалтерський баланс, в зарубіжній практиці, власний капітал може бути представлений у розділі зобов'язань або ж відразу після активу. Розміщення статей балансу, які представляють власний капітал не впливає на оцінку цих статей та відображення їх в звітності [20].

Отже, власний капітал в різних країнах світу має свої особливості, продиктовані низкою факторів: починаючи з історичного аспекту і закінчуючи домінуючою формою власності підприємств в певній країні. І хоча у більшості зарубіжних країн складові частини власного капіталу є подібними (насамперед, це стосується практики формування різних резервів та фондів, раціональна реалізація якої спрямована на забезпечення належного рівня платоспроможності та фінансової стійкості підприємства) вітчизняним науковцям з бухгалтерського обліку слід переймати позитивний досвід облікового відображення таких операцій та впроваджувати його у практику.



ВИСНОВКИ

Проаналізувавши зміст поняття майна суб'єктів господарювання за цивільним та господарським законодавством, дійшли висновку, що згідно з ЦК майно - це річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки, а відповідно до ГК майно - це сукупність речей та інших цінностей.

Отже, визначення термін «майно» у цих кодексах є різними: Цивільний кодекс пояснює його з точки зору права, а Господарський кодекс - економіки.

Правовий режим майна спрямований на встановлення особливого правового порядку формування (набуття), використання (експлуатації), вибуття (відчуження, споживання, знищення) майна та звернення стягнення на майно суб'єктів господарювання, що пов'язано з необхідністю чіткого правового механізму реалізації державою публічних інтересів (оподаткування прибутку, захист конкурентного середовища, інтересів кредиторів, споживачів тощо).

Так, під правовим режимом майна слід розуміти визначений комплексом правових норм та правових засобів порядок регулювання відносин, що складаються з приводу формування майна суб'єктів господарювання, здійснення ними речових прав на належне майно (правомочностей володіння, користування, розпорядження ним).

З'ясовано, що майно може належати суб'єктам господарювання на підставі речових прав:

- державним підприємства, установам, організаціям - права оперативного управління майном, переданим установі власником, права розпоряджатися - лише тієї частини майна, що надійшло до них не від власника;

- приватним підприємства - права власності - усім належним їм майном.

А тому приватні підприємства володіють ширшим колом повноважень, оскільки право власності містить три складових правомочність володіння, користування, розпорядження, які характеризуються таким чином:

1. Правомочність володіння, що являє собою право фактичного, фізичного та господарського панування особи над річчю, поєднане з правом захисту свого володіння від будь-якого порушення, яка здійснюється, незалежно від інших осіб у сукупності з іншими правомочностями -користуванням та розпорядженням.

2. Правомочність користування, яка являє собою право на здобуття з речі її корисних властивостей, привласнення плодів і доходів, що приносяться річчю; вона часто є невіддільною від правомочності володіння, оскільки для користування майном необхідно щонайменше ним володіти.

3. Правомочність розпорядження, що являє собою право (можливість) власника визначити юридичну чи фактичну долю майна - встановити різні конкретні правовідносини з третіми особами щодо речей, які йому належать, припинити чи обмежити своє право власності. Саме ця правомочність є основною, оскільки, на відміну від правомочності володіння і користування, які можуть належати не лише власнику, а й іншим особам, вона належить, як правило, лише власнику .

Слід зазначити, що оперативне управління являє собою речово-правовий інститут управління майном власника, що передбачає самостійне здійснення правомочностей володіння та користування (хоч і обмежене цілями, завданнями власника та призначенням майна) і виключає самостійне розпорядження закріпленим майном (окрім грошових коштів, виділених за кошторисом), сконструйований законодавцем для спеціальних суб'єктів, зокрема державних установи і, як правило, для особливого об'єкту - в нашому випадку державної власності.

Зокрема, формами майнової відокремленості можуть бути різними в залежності від правових титулах здійснюється володіння, користування і розпорядження майном.

Це може бути:

- право власності (господарські товариства, виробничі кооперативи);

- право повного господарського відання (зокрема, щодо державних та комунальних комерційних підприємств);

- право оперативного управління (щодо міністерств, інших державних установ і організацій, що перебувають на державному бюджеті, зокрема, казенні підприємства);

- праві користування (орендні та інші підприємства, утворені на базі орендованого майна).

Кожний суб'єкт господарювання повинен мати своє майно, відокремлене від майна своїх засновків та учасників, від майна інших товариств та організацій. Майно суб'єктів господарювання створено за рахунок різних джерел, а саме:

1) майно, внесене (виділене) засновником (ами) під час створення та в процесі фінансування діяльності установи;

2) отримання доходів від підприємницької та іншої прибуткової діяльності, придбання майна за їх рахунок;

3) отримання доходів від використання майна засновника;

4) отримання майна від інших осіб на цивільно-правових підставах (договори, заповіти, інші правочини) та на підставі інших юридичних фактів;

5) отримання доходів від використання власного майна, що надійшло до установи не від засновника.

Наявність відокремленого майна суб'єктів господарювання є основою його майнової самостійності, як учасника майнових та особистих не майнових відносин.

Отже, суб'єкт господарювання несе самостійну майнову відповідальність, що і характеризує його як юридичну особу.



СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України від 28.06.1996 р. №254к/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - №30. - Ст.141.

2. Господарський Кодекс України від 16.01.2003 р. №436-IV // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - №18-22. - Ст.144.

3. Господарсько-процесуальний кодекс України від 06.11.1991 р. №1798- XII // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - №6. - Ст.56.

4. Цивільний Кодекс України від 16.01.2003 р. №435-IV // Відомості Верховної Ради України.-2003.-№40-44.-Ст.356.

5. Про господарські товариства: Закон України від 19.09.1991 р. №1576-XII // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - №49. - Ст.682.

6. Про акціонерні товариства: Закон України від 17.09.2008 р. №514-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. - 2008. - №50-51. - Ст.384.

7. Про здійснення державних закупівель: Закон України від 10.04.2014 р. № 1197-VII // Відомості Верховної Ради України. - 2014. - № 24. -Ст.883.

8. Науково-практичний коментар Господарського кодексу України: / О. А. Беляневич, О. М. Вінник, В. С. Щербина [та ін..]; за заг. ред.. Г. Л. Знаменського, В. С. Щербини. - 3-те вид., пероб. і допов. - К.: Юрінком Інтер, 2012. - 776с.

9. Венедиктов А.В. Государственная социалистическая собственность .- М. - Л.: Издательство АН СССР, 1948. - 388 с.

10. Цимерман Ю.С. Правовой режим основных и оборотных средств государственного промышленного предприятия. - М., 1967. - 186 с.

11. Корнеев С.М. Основные проблемы права государственной социалистической собственности в СССР: Автореферат дис. … докт. юрид. наук. - М., 1971. - 38 с.

12. Корнеев С.М. Правовой режим имущественных фондов предприятий. - М., 1975. - 230 с.

13. Щербина В. С. Суб'єкти господарського права: монографія. - К.: Юрінком Інтер, 2008. - 264 с.

14. Вінник О. М. Господарське право [Текст] : навч. посіб. / О. М. Вінник. - К. : Правова єдність, 2009. - 766 с.

15. Актуальні проблеми господарського права: навч. посіб. / за ред.. В. С. Щербини. - К.: Юрінком Інтер, 2012. - 528 с.

16. Господарське право: підручник / Д. В. Задихайло, В. М. Пашков, Р.П. Бойчук та ін..; за заг. ред. Д. В. Задихайла, В. М. Пашкова. - Х.: Право, 2012. - 696 с.

17. Актуальні проблеми господарського права [Текст] : навч. посіб. / [О. А. Беляневич та ін.] ; за заг. ред. В. С. Щербини, д-ра юрид. наук, проф., акад. НАПрН України ; Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. - К. : Юрінком Інтер, 2013. - 527 с.

18. Орлова О. С. Майновий стан суб'єкта господарювання: господарсько-правовий аспект / О.С. Орлова // Вісник господарського судочинства. - 2012. - №3. - С.127-132.

19. Переверзєва Л. Поняття «дочірне підприємство» / В. Добровольська // Підприємство, господарство і право. - 2012. - №4. - С.50 - 53.

20. Кочергіна В. Статут юридичної особи як правовий акт і підстава виникнення цивільних прав: актуальні питання теорії і практики / В. Кочергіна // Юридична України. - 2012. - №1. - С.47-53.

21. Пашков В. Проблеми класифікації суб'єктів господарювання / В. Пашков // Підприємство, господарство і право. - 2012. - №5. - С.60-64.

Размещено на Allbest.ru