Охороні підлягають усі води (водні об'єкти) на території України від забруднення, засмічення, вичерпання та інших дій, які можуть погіршити умови водопостачання, завдати шкоди здоров'ю людей, спричинити зменшення рибних запасів та інших об'єктів водного промислу, погіршити умови існування диких тварин, знизити родючість земель та викликати інші несприятливі явища внаслідок зміни фізичних і хімічних властивостей вод, зниження їх здатності до природного очищення, порушення гідрологічного і гідрогеологічного режиму [7,c.112].

Під забрудненням розуміють насичування поверхневих і підземних вод сторонніми домішками, що розчиняються, внаслідок чого вода стає непридатною для використання за призначенням.

Під засміченням розуміють захаращення русел водойм предметами виробничих та побутових відходів, які не розчиняються у воді.

Отже, поняття забруднення відноситься до якості води у водоймі, тоді як засмічення характеризує якісний стан русел водойм.

Під вичерпанням вод розуміють зменшення кількості води у водоймі, що відбувається під впливом діяльності людей і має сталий характер.

З метою забезпечення охорони вод використовуються різні правові форми, основними з яких є:

законодавче закріплення компетенції органів державної влади і управління в галузі регулювання водних відносин;

контроль за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів;

державний облік вод;

економіко-правове регулювання раціонального використання і охорони вод;

стандартизація і нормування в галузі використання і охорони вод;

заборона введення в дію підприємств, споруд та інших об'єктів, що впливають на стан вод.

Компетенція органів державної влади і управління в галузі регулювання водних відносин законодавчо закріплена у Водному кодексі України.

До відання Верховної Ради України у згаданій галузі належить:

а) законодавче регулювання водних відносин та визначення основних напрямів державної політики в галузі раціонального використання та охорони водних ресурсів;

б) розпорядження водним фондом України;

в) затвердження державних, міждержавних програм використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів;

г) встановлення правового режиму використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів у зонах надзвичайних екологічних ситуацій;

д) регулювання розподілу платежів за спеціальне водокористування;

є) визначення повноважень місцевих Рад народних депутатів і органів державної виконавчої влади щодо використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів;

є) вирішення інших питань у галузі законодавчого регулювання водних відносин.

У водному законодавстві визначено також право в галузі регулювання водних відносин Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, районних, сільських, селищних, міських Рад народних депутатів. Належна реалізація цього права є гарантією раціонального використання вод, їх охорони та відтворення водних ресурсів [26,c.108].

До відання Кабінету Міністрів України в зазначеній галузі належить:

а) реалізація державної політики з питань використання і охорони вод;

б) здійснення державного контролю за використанням і охороною вод;

в) визначення пріоритетів водокористування;

г) забезпечення розробки державних, міждержавних та регіональних програм використання і охорони вод, затвердження регіональних програм;

д) визначення порядку діяльності органів державної виконавчої влади в галузі використання і охорони вод, координація їх діяльності;

є) прийняття рішень про обмеження, тимчасову заборону (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій і об'єктів у разі порушення ними вимог державного законодавства;

є) вирішення інших питань у галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів.

Спеціально уповноваженими органами державної виконавчої влади в галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів є Міністерство екології та природних ресурсів України, Державний комітет водного господарства України, Комітет України з питань геології та використання надр, їхні органи на місцях та інші державні органи. Зокрема, до компетенції Державного комітету водного господарства віднесено розробку та участь у реалізації державних, міждержавних і регіональних програм використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів; забезпечення потреб населення і галузей економіки у водних ресурсах та здійснення їх між-басейного перерозподілу; здійснення заходів щодо екологічного оздоровлення поверхневих вод та нагляду за ними; здійснення контролю за дотриманням режимів роботи водосховищ та водогосподарських систем тощо [27,c.151].

До відання Комітету України з питань геології та використання надр належить: ведення державного обліку підземних вод та водного кадастру; ведення державного моніторингу підземних вод; погодження дозволів на право виконання проектних та будівельних робіт, пов'язаних з видобуванням підземних вод та ін.

Важливою правовою формою охорони вод є контроль за їх використанням і охороною та відтворенням водних ресурсів. Контроль полягає в забезпеченні додержання всіма юридичними та фізичними особами вимог водного законодавства.

Є два види контролю: державний і громадський.

Державний контроль за використанням і охороною вод здійснюється Кабінетом Міністрів України, державними органами охорони навколишнього природного середовища, іншими спеціальними вповноваженими державними органами.

Громадський контроль за використанням і охороною вод здійснюється громадськими інспекторами, повноваження яких визначається положенням, що затверджується Міністерством екології та природних ресурсів України.

З метою забезпечення збирання, обробки, збереження та аналізу, інформації про стан вод, прогнозування його змін та розробки науково обгрунтованих рекомендацій для прийняття управлінських рішень у галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів здійснюється їх державний моніторинг, який є складовою частиною державної системи моніторингу навколишнього природного середовища України. [34,c.93].

Кабінет Міністрів України своєю постановою від 20 липня 1996 р. затвердив "Порядок здійснення державного моніторингу вод", який встановлює основні вимоги до організації державного моніторингу вод, взаємодії міністерств і відомств під час його проведення, до забезпечення органів державної виконавчої влади інформацією для прийняття рішень, пов'язаних із станом водного фонду України.

Суб'єкти державного моніторингу вод постійно удосконалюють його здійснення з метою забезпечення повноти, вірогідності та своєчасності офіційної інформації про стан вод, антропогенної дії на них, а також про вплив цього стану на екосистеми і здоров'я населення.

Для забезпечення екологічної безпеки під час розміщення, проектування нових і реконструкції діючих підприємств, споруд та інших об'єктів, пов'язаних з використанням вод, проводиться їх екологічна експертиза, яка сприяє раціональному використанню і охороні вод [72,c.48].

Однією з правових форм охорони поверхневих та підземних вод є їх державний облік, який здійснюється шляхом проведення постійних гідрометричних, гідрохімічних спостережень за кількісними і якісними їхніми характеристиками згідно з програмою, що затверджується цим Комітетом за погодженням з Міністерством екології та природних ресурсів України і Державним комітетом водного господарства України.

Завданням державного обліку вод є встановлення відомостей про їх кількість і якість, а також даних про водокористування, на основі яких здійснюється розподіл води між водокористувачами та розроблюються заходи щодо її раціонального використання, охорони відтворення водних ресурсів.

Складовою частиною обліку вод є державний облік водокористування, що здійснюється з метою систематизації даних про забір, використання та скидання зворотних вод і забруднюючих речовин, наявність систем оборотного водопостачання та їх потужність, а також діючих систем очищення вод та їх ефективність тощо. Облік та аналіз стану водокористування проводиться шляхом подання водокористувачами відповідних звітів до державних органів водного господарства за встановленою формою [69,c.151].

З метою систематизації даних державного обліку вод та визначення наявних для використання водних ресурсів складається Державний водний кадастр. Він ведеться Державним комітетом водного господарства України, Комітетом України з питань геології та використання надр та Комітетом України з питань гідрометеорології в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Охорону вод забезпечує також економно-правове регулювання раціонального їх використання, до якого слід віднести:

а) встановлення нормативів плати і розмірів платежів за забір води та скид забруднюючих речовин;

б) встановлення нормативів плати і розмірів платежів за користування водами для потреб гідроенергетики та водного транспорту;

в) надання водокористувачам податкових кредитних та інших пільг у разі впровадження ними маловідходних, безвідходних, енерго - і ресурсозберігаючих технологій, вжиття відповідно до законодавства інших заходів, що зменшують негативний вплив на води;

г) відшкодування у встановленому порядку збитків, заподіяних водним об'єктам у разі порушення вимог законодавства.

Плата за спеціальне водокористування здійснюється з метою забезпечення раціонального використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів і включає плату за забір води з водних об'єктів та скидання в них забруднюючих речовин.

Нормативи плати за спеціальне водокористування і порядок стягнення таких платежів установлює Кабінет Міністрів України. Підприємства, установи і організації гідроенергетики та водного транспорту здійснюють плату за діяльність, пов'язану з необхідністю басейнового регулювання водних ресурсів та проведенням заходів щодо попередження і ліквідації наслідків шкідливої дії вод (берегоукріплення, захист від підтоплення територій) [62,c.92].

Платежі не звільняють підприємства, установи і організації від плати за спеціальне водокористування.

Усі зазначені платежі спрямовуються на здійснення заходів щодо охорони вод, відтворення водних ресурсів і підтримання водних об'єктів у належному стані, а також на виконання робіт, пов'язаних з попередженням шкідливої дії вод і ліквідацією її наслідків.

У системі правових заходів використання і охорони вод чільне місце посідає їх стандартизація і нормування. Ці заходи здійснюються з метою забезпечення екологічної і санітарно-гігієнічної безпеки вод шляхом установлення комплексу взаємопов'язаних нормативних документів, які визначають взаємопогоджені вимоги до об'єктів, що підлягають стандартизації і нормуванню.

У галузі використання і охорони вод установлюються:

а) нормативи екологічної безпеки водокористування;

б) екологічний норматив якості води водних об'єктів;

в) нормативи гранично допустимого скидання забруднюючих речовин;

г) галузеві технологічні нормативи утворення речовин, що скидаються у водні об'єкти;

д) технологічні нормативи використання води.

Дієвою формою охорони вод є заборона введення в дію підприємств, споруд та інших об'єктів, що впливають на їх стан. Згідно з чинним водним законодавством забороняється введення в дію:

нових і реконструйованих підприємств, цехів, агрегатів, комунальних та інших об'єктів, не забезпечених пристроями і очисними спорудами необхідної потужності, що запобігають забрудненню і засміченню вод або їх шкідливій дії, та за відсутності необхідної вимірювальної апаратури, що здійснює облік забору і скидання води;

зрошувальних і обводнювальних систем, водосховищ і каналів - до вжиття передбачених проектами заходів, що запобігають затопленню, підтопленню, заболоченню, засоленню земель і ерозії грунтів, забрудненню поверхневих та підземних вод скиданням із зрошувальних систем;

осушувальних систем - до повної готовності водоприймачів та інших споруд відповідно до затверджених проектів;

водозабірних споруд без рибозахисних пристроїв та облаштованих відповідно до затверджених проектів зон санітарної охорони водозаборів;

гідротехнічних споруд - до повної готовності пристроїв для пускання паводкових вод і риби відповідно до затверджених проектів;

експлуатаційних свердловин на воду без оснащення їх водорегулюючими та контрольно-вимірювальними пристроями.

Водне законодавство передбачає ряд інших заходів, спрямованих на охорону вод, зокрема, забороняється:

а) скидання у водні об'єкти виробничих, побутових, радіо активних та інших видів відходів і сміття;

б) забруднення, засмічення поверхневих водозборів, льодового покриву водойм, водотоків, а також морів, їх заток та лиманів виробничими, побутовими та іншими відходами, сміттям, нафтовими, хімічними та іншими забруднюючими речовинами;

в) скидання з суден і плавучих засобів, платформ та ін ших морських споруд і повітряних суден хімічних, радіоактивних та інших шкідливих речовин, а також радіоактивних або інших відходів, матеріалів, предметів та сміття, які можуть спричинити забруднення моря.

Важливим є питання про правове регулювання скидання зворотних вод у водні об'єкти та умови його визначення водним законодавством, яке регламентує скидання стічних, шахтних, кар'єрних, рудникових, дренажних вод у водні об'єкти [60,c.47].

Водокористувачі зобов'язані вживати заходи щодо запобігання скиданню стічних вод чи його припиненню, якщо вони:

а) можуть бути використані у системах оборотного, повторного і послідовного водопостачання;

б) містять речовини, щодо яких не встановлено граничнодопустимих концентрацій;

в) містять токсичні речовини та збудників інфекційних захворювань;

г) призводять до підвищення температури води водного об'єкта більш ніж на три градуси за Цельсієм порівняно з її природною температурою в літній період.

Водним законодавством передбачені й інші випадки запобігання скидання стічних вод.

У разі перевищення встановлених нормативів граничнодопустимих концентрацій забруднюючих речовин скидання стічних вод у поверхневі водні об'єкти може бути обмежено, тимчасово заборонено (зупинено) чи припинено.

Охороні поверхневих вод від забруднення сприяють "Правила охорони поверхневих вод від забруднення зворотними водами", що затверджені постановою Кабінету Міністрів України 25 березня 1999 р. Правила спрямовані на попередження та усунення забруднення поверхневих водних об'єктів, відтворення водних ресурсів і забезпечення безпечних умов водокористування. Вони обов'язкові для виконання всіма підприємствами, установами, організаціями та громадянами, діяльність яких щодо скидання зворотних вод у водні об'єкти впливає або може вплинути на стан поверхневих вод [58,c.8].

Важлива роль у забезпеченні охорони вод відведена водоохоронним зонам та зонам санітарної охорони.

Водоохоронні зони встановлюються для створення сприятливого режиму водних об'єктів, попередження їх забруднення, засмічення і вичерпання. На території водоохоронних зон забороняється: використання стійких та сильнодіючих пестицидів; розміщення кладовищ, скотомогильників, звалищ, полів фільтрації; скидання неочищених стічних вод (в балки, пониззя, кар'єри тощо).

Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим введення господарської діяльності в них установлює Кабінет Міністрів України.

У межах водоохоронних зон уздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності.

Прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води шириною:

для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 га - 25 м;

для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад З га - 50 м;.

для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 м.

До великих належать річки, що розташовані у кількох географічних зонах і мають площу водозабору понад 50 тис. км2. До середніх належать річки, що мають площу водозабору від 2 до 50 тис. км2. До малих належать річки з площею водозабору до 2 тис. км2.

Якщо крутизна схилів становить понад три градуси, мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється. З метою оцінки екологічного стану басейну річки та розробки заходів щодо раціонального використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів складається її паспорт у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України. "Порядок складання паспортів річок", що діє в даний час, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 р. Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів прибережна захисна смуга виділяється не менше 2 км від урізу води [49,c.55].

У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється:

а) розорювання земель (крім підготовки грунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво;

б) зберігання та застосування пестицидів і добрив;

в) влаштування літніх таборів для худоби;

г) будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів;

д) миття і обслуговування транспортних засобів та техніки;

є) влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників тощо.

Прибережна захисна смуга уздовж морів, морських, заток і лиманів входить у зону санітарної охорони моря і може використовуватися лише для будівництва санаторіїв та інших лікувально-оздоровчих закладів, з обов'язковим централізованим водопостачанням і каналізацією.

Контроль за створенням водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також за додержанням режиму використання їх територій здійснюють виконавчі органи місцевих Рад народних депутатів і державні органи охорони навколишнього природного середовища.

Зони санітарної охорони встановлюються з метою охорони водних об'єктів у районах забору води для централізованого водопостачання населення.

Межі зон санітарної охорони водних об'єктів установлюють місцеві Ради народних депутатів на їх території за погодженням з державними органами санітарного нагляду, охорони навколишнього природного середовища, водного господарства та геології [47,c.63].

Режим зони санітарної охорони водних об'єктів установлює Кабінет Міністрів України. Правовий режим зон санітарної охорони водних ресурсів, що діє тепер, затверджений постановою Кабінету Міністрів від 18 грудня 1998 р. "Про правовий режим зон санітарної охорони водних ресурсів".

Водне законодавство приділяє особливу увагу охороні підземних вод. Підприємства, установи і організації, діяльність яких може негативно вплинути на стан підземних вод, повинні здійснювати заходи щодо попередження їх забруднення, а також обладнувати локальні мережі спостережних свердловин для контролю за якісним станом цих вод.

У разі розкриття водоносних горизонтів з підземною водою питної якості особи, що проводять бурові, гірничі та інші роботи, повинні повідомляти відповідні державні органи для вжиття заходів щодо охорони цих вод від вичерпання і забруднення [46,c.63].

На випадок вичерпання запасів підземних вод, визначених Державною комісією України по запасах корисних копалин, а також у разі забруднення підземних вод встановлюються причини, з яких це сталося, і за пропозиціями державних органів геології та охорони навколишнього природного середовища за рахунок винних осіб вживаються заходи щодо їх відновлення.

Система водоохоронних заходів передбачає також заходи щодо запобігання шкідливих дій вод:

залуження та створення лісонасаджень на прибережних захисних смугах, схилах, балках та ярах;

будівництво протиерозійних гідротехнічних споруд, земляних валів, водоскидів, захисних дамб, водосховищ-регуляторів;

спорудження дренажу;

закріплення берегів тощо.

У разі загрози стихійного лиха, пов'язаного зі шкідливою дією вод, місцеві Ради народних депутатів із залученням підприємств, установ, організацій зобов'язані вжити невідкладних заходів аби запобігти можливу стихію, а в разі її настання - вжити заходів щодо ліквідації її наслідків.

Важливу роль у вирішенні проблеми охорони вод покликана відіграти "Національна програма екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води", яка була затверджена постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1997 р. Програма спрямована на реалізацію державної політики України у галузі охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки у басейні Дніпра. Основною метою Програми є відновлення і забезпечення сталого функціонування екосистеми Дніпра, якісного водопостачання, екологічно безпечних умов життєдіяльності населення і господарської діяльності та захисту водних ресурсів від забруднення та виснаження [45,c.123].

Дніпро - головна водна артерія України, значення якої у становленні та розвитку суспільного виробництва, забезпеченні потреб населення і для природного середовища країни важко переоцінити.

Дніпро є третьою на Європейському континенті річкою після Дунаю та Волги за площею басейну (509 тис. км2) та четвертою за довжиною (2200 км). Водні ресурси басейну Дніпра становлять близько 80 відсотків водних ресурсів України.

Дніпро забезпечує не тільки водоспоживачів у межах свого басейну. Він є головним, а подекуди і єдиним джерелом водопостачання великих промислових центрів півдня і південного сходу України. Каналами Дніпро-Донбас, Північно-Кримським та Каховським щорічно перекидається 5-6 км3 стоку за межі басейну. В цілому Дніпро забезпечує водою 2/3 території України, у тому числі близько 30 млн осіб, 50 великих міст і промислових центрів, близько 10 тис. підприємств, 2,2 тис. сільських і понад 1 тис. комунальних господарств, 50 великих зрошувальних систем і 4 атомні електростанції [44,c.168].

Господарський комплекс у басейні Дніпра протягом десятиліть розвивався без урахування економічних та екологічних наслідків для України. Надмірне антропогенне (обумовлене діяльністю людини) навантаження, посилене наслідками Чорнобильської катастрофи, порушило природну рівновагу, різко знизило якість водно-ресурсного потенціалу та спричинило кризовий екологічний стан багатьох територій у басейні Дніпра.

У більшості економічних районів у межах басейну Дніпра склалася передкризова та кризова водогосподарська та гідро-екологічна ситуація, коли самовідновлювальна здатність Дніпра та багатьох річок басейну вже не забезпечує відновлення порушеної екологічної рівноваги.

Це змусило приступити до розробки і прийняття "Національної програми екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води". Виконання завдань Програми має бути важливою складовою формування та реалізації екологічної політики України на її шляху до сталого розвитку. Складність структури Програми, масштаби завдань, що мають вирішуватися, довгостроковий характер передбачуваних інвестиційних циклів зумовлюють тривалий період її реалізації (орієнтовно до 2010 р.).

Дійові водоохоронні заходи передбачає "Концепція охорони та відтворення навколишнього природного середовища Азовського і Чорного морів". Стан Азовського і Чорного морів вкрай незадовільний. Обсяги скидання забруднюючих речовин тільки з території України щорічно досягають 340 - 390 тис. т. Рівень забруднення морської води в окремих акваторіях прибережної смуги перевищує гранично допустимі концентрації нафтопродуктів у два-сім разів, фосфору - у десять разів, а також інших речовин. [37,c. 192]

За останні десять років внаслідок забруднення морів та привнесення нових видів рослин і тварин, небезпечних для місцевої флори то фауни, обсяги вилову риби в Азовському та Чорному морях зменшилися у п'ять разів. Метою Концепції є охорона та відтворення навколишнього природного середовища Азовського і Чорного морів, що забезпечуються правовими, фінансовими, організаційними, науково-методичними, інформаційно-освітніми засобами.

Реалізація Концепції дасть змогу:

а) значно зменшити антропогенний вплив на морські екосистеми, насамперед на прибережні води;

б) досягти допустимого рівня мікробіологічного забруднення прибережних вод морів та забезпечити санітарно-гігієнічні умови, безпечні для життя і здоров'я населення;

в) припинити деградацію морських екосистем, створити умови для відновлення їх самовідтворювальної здатності та зростання ресурсного потенціалу;

г) забезпечити збалансованість процесів використання і відтворення морських природних ресурсів;

д) створити умови для збереження рідких та тих, що перебувають під загрозою знищення, видів рослин і тварин.

Удосконалення діючих і запровадження нових організаційно-правових форм охорони вод посилює їх охорону, але не вирішує проблеми повністю. Порушення норм водного законодавства ще мають місце. Боротьба з таким злом має здійснюватися за допомогою заходів юридичної відповідальності.

3.2 Відповідальність за порушення водного законодавства: кримінальна, адміністративна, цивільна