Механізм державної влади та його структура

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ і. Механізм державної влади та його структура

1.1 Загальна характеристика механізму держави

1.2 Поняття механізму держави, як системи всіх Державних органів

1.3 Структура та складові елементи механізму держави

1.4 Напрямки вдосконалення функціонування механізму держави у сучасній державі

Розділ ІІ

2.1 Загальна характеристика апарату держави

2.2 Поняття державний апарат та принципи його побудови

2.3 Поняття, ознаки та види органів держави

2.4 Принципи організації і діяльності державного апарата

Розділ ІІІ

3.1 Співвідношення механізму та апарату держави

3.2 Актуальні напрямки перебудови та подальшого формування державного механізму України

3.3 Структура державного апарат України

3.3.1 Вищий представницький орган державної влади

3.3.2 Глава держави

3.3.3 Виконавча влада

3.3.4 Судова влада

3.3.5 Контрольно-наглядові органи України

3.4 Види органів держави. Поділ влади як принцип організації роботи державного апарата

3.5 Державна податкова адміністрація України як механізм держави

3.6 Межі втручання держави в політичне, економічне, соціальне та духовну сфери життя

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

держава влада податкова адміністрація

Перед кожною державою постає велика кількість завдань, які вона повинна виконати з метою забезпечення нормальних умов життєдіяльності суспільства, тому проблема зміцнення державного механізму має особливе значення.

Актуальність цієї теми полягає в значенні механізму держави, можливості його впливу на різні сторони суспільного життя. Соціальна спрямованість держави передбачає розширення сфери її втручання в суспільне життя для вирішення питань макроекономіки, розвитку галузі виробництва, соціального захисту громадян - підтримки і розвитку системи освіти, культурно-освітніх закладів, медицини. Однак з іншого боку розширення впливу держави на суспільні відносини не повинно приводити до тоталітарних зазіхань державної влади, до нехтування правилами, свободами людини і громадянина прерогативами самоврядного у своїй основі суспільства. Розмежування пріоритетів громадянського суспільства і державної влади повинно вирішуватись на рівні конституціоналізму. Так, Конституція України закріплює принципи відповідальності держави перед людиною дії (ч.2 ст.3), обмеження діяльності державної влади і самоврядування законом (ч.2 ст.6; ч.2 ст.19).

Фундаментальні розробки вітчизняних і зарубіжних вчених дають уявлення про принципи організації державної влади, особливості функціонування державних органів, міністерств і відомств, органів місцевого самоврядування. Певні аспекти механізму держави, в тому числі поділ влади на три гілки: законодавчу, виконавчу і судову аналізували сучасні вітчизняні дослідники: В.Журавський, В.Колісник, В.Котюк, О.Михайленко, В.Прилуцький, П.Рабинович, М.Цвік, С.Шевчук.

Метою дослідження є з`ясування місця й ролі механізму держави в суспільстві. Дослідження проблематики функціонування механізму і апарату держави дає змогу більш предметно аналізувати нові для вітчизняної науки, але надзвичайно актуальні й складні питання його кадрового забезпечення, проходження державної служби, бюрократії.

Ця мета конкретизована у комплексі науково-дослідницьких завдань. До них належать: з`ясувати основні принципи діяльності механізму держави; уточнити в зв'язку з цим визначення загального поняття механізму держави, розкрити його співвідношення із суспільним терміном “державний апарат”; розкрити поняття органу держави, його специфічні ознаки; проаналізувати різні критерії класифікації державних органів; дослідити діяльність та основні проблеми системи державних органів в сучасних умовах та намітити шляхи їх розв'язання;

Об`єктом дослідження - механізм держави як цілісна система.

Предметом дослідження є тенденції та перспективи функціонування державних органів, органів місцевого самоврядування в умовах формування демократичної, соціальної, правової держави та громадянського суспільства.

Методологічна основа дослідження. Методологія науки дає можливість наукового обґрунтування організації та функціонування органів державної влади і місцевого самоврядування.

Системний метод застосовувався при аналізі понять “механізму держави”, “державний орган”, “виконавчі органи”. Методом порівняльно-правового аналізу досліджувались питання пов'язані з видами державних органів та їх місцем у правовій системі зарубіжних держав, проблемами делегування законодавчих повноважень у сучасних демократичних країнах. На підставі методу прогнозування формувались пропозиції щодо вдосконалення судової діяльності в Україні. Крім загальних методів використовувались й спеціальні, до яких належить історичний метод соціологічних досліджень. Історичний метод дає змогу виявити суспільну думку, оцінку функціонування державних органів самоврядних структур. Державні органи для прийняття оптимальних рішень повинні врахувати результат досліджень. Можливості цього методу в державно-правових дослідженнях на сучасному етапі застосовуються недостатньо.

Відповідно до мети завдань, об'єкта й предмета дослідження курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків (обсяг ), та переліку використаних джерел ( найменування).

Розділ І. Механізм державної влади та його структура

1.1 Загальна характеристика механізму держави

Кожна держава для повноцінного здійснення своїх завдань і реалізації функцій повинна створювати різноманітні організації, сукупність яких називається механізмом держави.

Механізм держави -- цілісна ієрархічна система державних органів, що здійснюють державну владу, а також установ, підприємств, за допомогою яких виконуються завдання і функції держави.

Механізм держави має ієрархічну будову тобто нижчестоящі елементи підпорядковуються вищестоящим елементам механізму держави. Він складається з людей, які постійно займаються управлінням державою тобто законотворчістю, виконанням законів та охороною від правопорушень та осіб, які займаються безпосередньою практичною діяльністю в матеріальній та духовній сферах життя.

До складу механізму держави входять державні заклади, державні підприємства та державний апарат, органи примусу. Механізм держави має вигляд піраміди, на вершині якої стоїть апарат держави, який складається з голови держави, органів законодавчої влади, виконавчої влади та судової влади, які здійснюють управління державою через органи місцевої влади, які стоять нижче та мають значно більшу кількість і здійснюють владу на місцях, а також місцевого самоврядування, нижче в цій ієрархічній піраміді стоять державні установи та підприємства, які займаються виробленням різного роду благ. Таким чином механізм держави являє собою розгалужену ієрархічну систему всіх державних органів метою яких є управління державою.

До основних ознак механізму держави належать:

— це ієрархічна система, тобто система, побудована на засадах субординації та координації. Політико-організаційну основу системи складають органи держави, територія держави, збройні сили та інші державні військові формування, державні символи, столиця держави;

— це цілісна система внутрішньо організованих елементів, яка має єдині принципи побудови і єдині завдання та цілі діяльності. Кожний із суб'єктів механізму держави як його системний елемент є органічно обумовленим усіма іншими його елементами і функціонуванням системи в цілому;

— це система, яка має чітку структуру з певними зв'язками між її елементами. Первинними елементами є державні органи.

— механізм держави, будучи єдиним, містить у собі органи, блоки, підсистеми і навіть самостійні гілки влади: законодавчу, виконавчу, судову. В цій розчленованості просліджується ієрархія: різні державні органи, їх блоки, підсистеми посідають неоднакове місце у державному механізмі, але усі разом повинні діяти злагоджено і без збоїв. Так, одну з підсистем держави утворюють вищі органи держави: представницькі, виконавчі, глава держави. Інша підсистема місцевого рівня: Ради та їх виконкоми, державні адміністрації та їх глави. Особливою підсистемою є судова, а також правоохоронні органи: прокуратура, міліція, органи служби безпеки та ін.;

— це система, яка має єдину бюджетну, грошову, банківську системи, державну власність, котрі становлять її організаційно-економічну основу;

— це взаємодіюча, динамічна і реально працююча система, за допомогою якої функціонує держава, здійснюється управління суспільством (по суті, механізм держави створюється для виконання її функцій).

— механізм держави складається з особливої групи людей, якає відокремленою від держави і займається управлінням суспільством.

— наявність у державних органів, підприємств і установ своїх повноважень.

— визначеність способів реалізації функцій і завдань держави організаційними, фінансовими, матеріальними засобами примусу.

У літературі можна зустріти ототожнення “механізму” і “апарату” держави. Тим часом поняття механізму держави ширше за поняття державного апарату за складом і структурою. Механізм держави, по суті, є апаратом у дії, у функціонуванні -- із усіма зв'язками, що існують і виникають між його частинами. Скакун О. Ф. Теорія держави і права: Підручник. -Х.: Консум, 2001.

Механізм держави має розглядатися не як проста сукупність складових його елементів (державних органів, організацій, установ), а як система цих елементів, функціонально сумісних, узгоджених між собою і системою в цілому, котрі перебувають у постійному відновленні з метою підтримання своєї основної функції -- управління.

Структура механізму держави показана на схемі.

Механізм держави
Державні органи, що мають владні повноваження, тобто державний апарат, який містить у собі два важливих структурних елементи: апарат управління, що складається з чиновників -- державних службовців, які спеціально займаються управлінням; апарат примусу -- армія, поліція, розвідка і контррозвідка, митниця (деякою мірою), тюрми, виправні заклади та ін.	Державні установи, державні підприємства, що не мають владних повноважень
* організаційні і фінансові кошти *

Слід відрізняти державні органи, що мають владні повноваження, і державні підприємства і установи, що не мають владних повноважень. За цим критерієм можна розмежувати механізм держави і апарат держави, які лише в своїй основі й збігаються.

Під «державним апаратом» розуміється система органів, які безпосередньо здійснюють управлінську діяльність і наділені для цього державно-владними повноваженнями. Поняття «механізм держави» охоплює державні підприємства і державні установи, що під керівництвом апарату держави практично здійснюють функції держави у сфері виробничої діяльності, пов'язаної зі створенням матеріальних цінностей держави (державні підприємства) і нематеріальних цінностей (державні установи). Для державних установ типовою є невиробнича діяльність у сфері охорони здоров'я, наукових досліджень, проектування, навчально-виховної, духовно-освітньої роботи тощо.

Соціальне призначення держави виконується її механізмом, який складається з органів держави, державних підприємств і державних установ, які, в цілому, називаються державними організаціями.

Частина державних організацій наділяється владними повноваженнями, тобто правом видавати загальнообов'язкові рішення і вимагати та контролювати процес їхнього виконання, що використовуються для здійснення управління у суспільстві з метою реалізації завдань і функцій держави. Ця частина механізму держави називається апаратом держави.

Державні підприємства і державні установи -- це такі організації, які під керівництвом державних органів (апарату держави) практично здійснюють функції держави у сфері виробничої діяльності, безпосередньо пов'язаної зі створенням матеріальних цінностей (державні підприємства -- завод, фабрика, хлібопекарня), чи діяльності, пов'язаної зі створенням нематеріальних цінностей (державні установи -- школи, театри, музеї, лікарні). Державні підприємства й установи, як складові частини системи державних організацій, тобто механізму держави, являють собою організовані державою трудові колективи робітників і службовців на чолі з призначеним державою і діючим на основі єдиноначальності відповідальним керівником. На відміну від державного апарату, зміст діяльності державних підприємств полягає у створенні матеріальних цінностей, задоволенні суспільних інтересів, здійсненні інших економічних функцій. Державні установи займаються невиробничою діяльністю і покликані задовольнити суспільні інтереси у сфері охорони здоров'я, наукових досліджень, проектування, освіти тощо.

Державні установи й організації відрізняються від державних органів тим, що вони не мають владних повноважень, тобто не є носіями державної влади. Вони відрізняються від державних органів також своєю, тільки їм притаманною, організаційною структурою, характером повноважень. Так, адміністрація підприємства чи установи здійснює управлінські функції виключно у сфері своєї діяльності в рамках конкретного підприємства чи установи, у той час, коли владні повноваження державного органу поширюються на невизначене коло осіб. Пам'ятаючи відмінність між державними організаціями й установами та державними органами, необхідно мати на увазі, що їх не можна протиставляти одне одному, вони є складовими механізму держави, і власне державний апарат, тобто система державних органів, у процесі здійснення державного керівництва забезпечує практичну реалізацію функцій держави, завдяки діяльності підприємств і установ, якими він керує.

1.2 Поняття механізму держави, як системи всіх державних органів

Механізм держави являє собою ієрархічну систему всіх державних органів, які здійснюють державну владу та систему державних підприємств та установ за допомогою яких держава виконує завдання та функції, які стоять перед нею. Таким чином за допомогою державного механізму держава здійснює регулювання усіх сфер життя та керує ними.

Механізм держави включає в себе апарат держави, що являє собою систему всіх державних органів, які здійснюють безпосереднє управління суспільними відносинами та встановлюють загальнообов'язкові для виконання правові норми, а також органи примусу та силові структури, які мають на меті запобігати порушення законів та виконувати покарання при правопорушеннях. Всі ці органи державного апарату тісно взаємодіють між собою. Також до складу механізму держави входять державні підприємства та установи, які реалізують своєю практичною діяльність функції та завдання держави. Вони підпорядковуються та є відповідальними перед спеціалізованими органами держаного апарату.

Таким чином механізм держави є чіткою впорядкованою системою державних органів, які діють на принципах субординації, постійно взаємодіють між собою, вдосконалюються та оновлюються з метою забезпечення їх основного призначення - управління державою.

1.3 Структура та складові елементи механізму держави

Механізм держави має таку структуру: державні підприємства, державні установи та апарат держави.

Державні підприємства - це самостійні господарюючі суб'єкти, котрі мають самостійний баланс та права юридичної особи і здійснюють виробничу, науково-дослідницьку, комерційну діяльність для отримання відповідного прибутку.1

Державні установи - це такі державні організації, які здійснюють безпосередню практичну діяльність для виконання функцій держави в різних сферах: економічній, соціальній, культурній, охоронній, керуючись при цьому статутом, наділені правами юридичної особи і мають визначену характерну їм організаційну структуру.1

Апарат держави - це частина організацій держави, що наділені владними повноваженнями для управління суспільством з метою виконання функцій і завдань держави.1

Силові відомства : прокуратура, військо, міліція або поліція, органи виконання покарань, органи розвідки та органи безпеки. Основною метою таких органів є забезпечення суверенітету держави, особистої та майнової безпеки громадян та стабільності суспільства.

Державні підприємства та установи здійснюють практичну діяльність, основною метою яких є реалізація завдань які стоять перед державою. Вони на відміну від органів держави не наділені владними повноваженнями. Основними завданнями які стоять перед ними є виробництво в матеріальній та духовній сфері ( виробництво продукції, здійснення господарської діяльності, громадські роботи, реалізація функцій у галузях охорони здоров'я, освіти, культури).

Апарат держави здійснює контроль над державними підприємствами та державними установами.

Апарат держави являє собою систему вищих державних органів, які складаються з глави держави, органів представницької (законодавчої) влади, органів державного управління (виконавчої влади), судової влади та у деяких країнах має місце система органів прокуратури.

Глава держави - це посадова особа, яка виступає від імені держави, представляє державу усередині держави та за її межами, в міжнародних відносинах. У більшості країн главою держави є одна особа, але у деяких главою держави є колегіальний орган, як наприклад Державна Рада Куби. У республіках главою держави є президент, а у монархічних - монарх.

Представницькі органи державної влади - провідні органи державної влади.

Ці органи створюються безпосередньо народом шляхом встановленого законом порядку і від народу отримують свої повноваження, таким чином ці органи є первинними. Через ці органи народ реалізує свій суверенітет.

Основними функціями представницьких органів є законодавча, бюджетна, установча та контрольна.

Судові органи - основним завданням цих органів є розгляд справ, що мають юридичне значення; а також забезпечення принципу верховенства права і закону, захист прав особи та громадянина. В демократичний державах судові органи є самосійними, вони підпорядковуються виключно законам та здійснюють правосуддя у встановленому процесуальним законодавстві порядку, в деяких країнах джерелом права є судовий прецедент (США, Канада, Великобританія).1

Збройні Сили займають чинне місце в механізмі багатьох держав. Вони протягом багатьох століть відігравали значну роль у здійсненні як внутрішніх так і зовнішніх завдань держави. На сьогоднішній день основним завдання Збройних Сил є забезпечення державного суверенітету та оборони держави від агресорів. Структура та завдання військ більшості країн закріплені Конституцією держави та спеціальними нормативно-правовими актами. Верховне керівництво Збройними Силами країни належать вищим представницьким органам держави, Главі держави чи Главі уряду. Безпосереднє керівництво здійснює Міністерство оборони. До основних характеристик Збройних Сил більшості держав належать: оснащеність високоефективними засобами збройної боротьби; висока боєготовність, боєздатність, професійність; деполітизованість, департизованість.

Таким чином механізм держави має складну структуру до якої входять органи державної влади, які здійснюють управління державними підприємствами та установами а також силові органи.

1.4 Напрямки вдосконалення функціонування механізму держави у сучасній державі

Розуміння механізму держави, як системи всіх державних організацій, що здійснюють не тільки управління загальносуспільними справами, але й забезпечують життєдіяльність всього суспільства, показує не тільки характер держави, як політичної організації, але й її соціальну спрямованість. Такий підхід до визначення держави характерний для сучасного конституційного законодавства України. Так, у Конституційному договорі вказано у ст.1: “Україна є демократичною, соціальною, правовою державою, яка утворена на основі здійснення українським народом свого суверенного права на самовизначення, виражає волю народу і захищає інтереси своїх громадян”. Це дає змогу визначити межі впливу держави на суспільство не тільки у політичному, але й соціальному, економічному та інших аспектах. Ці межі можна визначити так: держава діє лише у тих сферах суспільного життя і у тих об'ємах, що не можуть бути вирішені і врегульовані громадянським суспільством самостійно для забезпечення своєї життєдіяльності і розвитку.

Виходячи з цього, можна визначити ті напрямки розвитку і вдосконалення, які характерні для механізму сучасної демократичної держави:

1. Наявність ефективно функціонуючого недержавного виробничого та невиробничого секторів;

2. Скорочення державного апарату, вдосконалення його структури та підвищення ефективності роботи;

3. Високий рівень професійної майстерності та фахової підготовки державних службовців;

4. Наявність ефективних механізмів контролю за діяльністю державних органів, підприємств та установ;

5. Чітка законодавча регламентація компетенції державних органів.

Розділ ІІ

2.1 Загальна характеристика апарату держави

Апарат держави є частиною механізму держави, він включає в себе всі органи держави, які наділені владними повноваження і безпосередньо реалізують функції та завдання держави. Ця система державних органів взаємопов'язана спільними принципами організації та діяльності.

Можливо двояке розуміння апарата держави: у вузькому і широкому змісті.

Апарат держави (у вузькому змісті) -- власне управлінський чи апарат виконавчої влади, що складається з чиновників і очолюється виконавчими вищими органами.

Апарат держави (у широкому змісті) -- поряд із власне управлінським апаратом включає главу держави, парламент, місцеві органи керування, збройні сили, міліцію (поліцію), дипломатичні представництва за кордоном і ін.

Ознаки апарата держави:

1) система державних органів, що представляє собою налагоджену структурну організацію, засновану на загальних принципах, єдності кінцевої мети, взаємодії й орієнтовану на забезпечення реалізації функцій держави;

2) система юридично оформлених державних органів, тобто наділених компетенцією (повноваженнями, предметом ведення, юридичною відповідальністю) і суспільства, що займаються керуванням, на професійній основі як носіїв влади;

3) система державних органів, у рамках якої діяльність державних службовців строго відмежована від «власності», що належить їм як суб'єктам;

4) система органів, кожний з який має матеріально-технічні кошти для здійснення цих функцій;

5) система органів, диференційованих відповідно до принципу поділу влади на законодавчі, виконавчі і судові;

6) система органів, що здійснює свою діяльність по керуванню суспільством і виконанню функцій держави у формах безпосередньо управлінських і правових.

Безпосередньо управлінські форми діяльності державного апарата не мають юридичного характеру.

Їхньої функції:

* організаційно-регламентуюча -- розробка наукових рекомендацій, підготовка проектів документів, організація виборів і ін.;

* хазяйновита-господарча-організаційно-господарська -- бухгалтерський облік, статистика, постачання й ін.;

* організаційно-ідеологічна -- роз'яснення нормативних актів, формування суспільної думки й ін.

Правові форми діяльності державного апарата мають юридичний характер: правотворча, правозастосувальна, правоохоронна, контрольно-наглядова, установча.

Правотворча діяльність -- форма діяльності компетентних органів держави по встановленню, чи зміні скасуванню правових норм. Ця діяльність містить у собі підготовку проектів нормативних юридичних актів, їхнє прийняття і видання.

Правозастосувальна діяльність -- форма діяльності компетентних органів держави по реалізації правових норм. Ця діяльність містить у собі організацію і контроль над дотриманням правових норм.

Правоохоронна діяльність -- форма діяльності компетентних органів держави по попередженню правопорушень і залученню правопорушників до юридичної відповідальності. Вона здійснюється з метою охорони і захисту правових норм шляхом застосування заходів юридичного впливу до правопорушників

Державні органи є структурними ланками державного апарата.

Орган держави -- частина державного апарата -- група чи осіб одна особа, що володіє юридично визначеною державно-владною компетенцією для виконання задач і функцій держави. Кожен орган держави створюється для здійснення визначеного виду державної діяльності, тобто має свій предмет ведення, задачі і функції.

Державний апарат включає в себе такі державні органи:

1. Глава держави

2. Орган законодавчої влади

3. Органи виконавчої влади

4. Органи судової влади

5. Контрольно-наглядові органи (мають місце не у всіх державах)

До основних принципів організації та діяльності державного апарату належать:

Принцип демократизму - за цього принципу передбачається широке залучення громадян до участі у формуванні органів державного апарату.

За цього принципу забезпечуються рівні умови участі осіб в управлінні державою, ураховуються насамперед особисті якості кожної людини.

Принцип професіоналізму і компетентності - за цього принципу складаються сприятливі умови для функціонування державного апарату завдяки професійному добору та розстановці кваліфікованих кадрів.

Принцип законності - за цього принципу всі громадяни та державні органи повинні суворо дотримуватись законів держави та зобов'язані організовувати свою діяльність відповідно до цих нормативно-правових актів.

Принцип розподілу влади - цей принцип несе в собі розподіл влади на законодавчу, виконавчу та судову. Основні види діяльності апарату держави розмежовуються між системами органів держави, які є компетентними в цих галузях. Завдяки цьому у апараті держави створюється механізм стримувань та противаг, що запобігає корупції в органах державного апарату.

Принцип ненасильства - за допомогою цього принципу передбачено, що метод примусу має другорядне значення, пріоритет надається організаційним та виховним методам.

Принцип пріоритету прав та свобод людини - за цього принципу людина є найвищою цінністю суспільства, тому в обов'язки державних органів держави входять реалізація та охорона прав і свобод осіб та громадян.

Принцип гласності - забезпечує відкритість органів держави для всіх осіб та громадян.

Основними рисами апарату соціально-демократичних держав є організація принципу народовладдя або демократизму, дотримання принципу законності, організація діяльності для забезпечення інтересів прав та свобод людини і громадянина, розподіл влади між спеціалізованими органами державного апарату, пріоритет у роботі апарату надається організаційним методам, метод примусу має другорядне значення, виконання своїх функцій із залученням різних громадських організацій та співпраця з ними.

2.2 Поняття державний апарат та принципи його побудови

Апарат держави являє собою ту частину механізму держави, що безпосередньо уповноважена здійснювати державну владу, виконувати завдання та функції держави. Деякі автори пропонують таку структуру апарату держави: окремі державні органи

( глава держави, законодавчий орган, виконавчий орган та судові органи) та установи (центральні та місцеві органи виконавчої влади, силові відомства).1

Далі я характеризую кожну ланку державного апарату:

Глава держави. Ця посада існує при всіх формах правління. В монархічних державах це спадковий монарх, а в республіках - президент. Глава держави забезпечує конституційний порядок, стабільність механізму влади, а також вище представництво в міжнародних відносинах. Ця посада сприймається як своєрідний символ держави та офіційний представник народу. При різних формах правління функції глави держави виглядають неоднаково:

в парламентських монархіях (Великобританія, Бельгія, Японія та ін.) вони номінальні, глави держав «царствують, але не правлять»;

в республіках парламентського типу (Італія, ФРН) функції глави держави виражені слабо;

в президентських або напівпрезидентських республіках (США, Франція) президентська влада наповнена реальним змістом. Така влада може зливатися з однією із незалежних гілок влади, очолюючи її, чи бути поза головної влади.

Влада глави держави в президентських республіках завжди є одноосібною. Президент обирається народом та не може бути підконтрольним парламенту. Він може сам комплектувати склад уряду та діяти на основі принципу поділу влади, незалежно від законодавчої чи судової влади, але такі приклади мають місце не у всіх президентських республіках. Статус глави держави в повній мірі закріплюється конституцією держави та прийнятими на її основі законами.

Органи представницької влади. В ході боротьби проти тиранії феодальних монархів з'явилась ідея парламентаризму, за якої головну роль в механізмі держави відіграє представницький виборний орган, який реалізує суверенітет народу. Ідеї запропоновані Локком, Монтеск'є, Руссо в різних країнах в залежності від конкретних умов займали місце в різних конституційно-правових нормах: в Англії - парламентське правління, в США була реалізована ідея розподілу влади: Конгрес опинився в рівному положенні з незалежним Президентом та Верховним Судом. Незалежно від форми правління органу представницької влади відводилась роль законотворчого органу влади.

Джон Локк вважає, що « законодавча влада за необхідністю повинна бути верховною, а всі інші види влади в особі якихось членів чи частин суспільства виходять з неї та підпорядковані їй».

Ці органи володіють верховенством оскільки саме вони встановлюють правові начала державного та суспільного життя, основні напрямки внутрішньої та зовнішньої політики держави. І як наслідок визначають правову організацію та форми діяльності виконавчої та судової влади. Але верховенство їх влади не має абсолютного характеру, межі її дії обмежені принципами права, правами людини, ідеями свободи та справедливості.

Вона знаходиться під контролем народу та спеціальних конституційних органів, за допомогою яких забезпечується відповідність законів існуючій конституції. При цьому закріпив за собою законодавчі функції, парламент іноді передає їх частину іншим підконтрольним йому органам. Наприклад Конгрес США, Парламент Великобританії, Федеральні збори РФ, Національні збори та Сенат Франції часто повинні поручати підготовку та прийняття тих чи інших актів уряду, окремим міністерствам чи відомствам.

Органи виконавчої влади - це виконавчо-розпорядчі органи, які займаються державним управлінням суспільних процесів в інтересах суспільства чи його частини.

Органи державного управління повинні в першу чергу дотримуватись законів, які видаються органами державної влади. Для того, щоб ці закони виконувались виконавча влада має право приймати підзаконні нормативно-правові акти. Силові органи є частиною органів виконавчої влади, вони ототожнюються з державним примусом а тому постійно знаходяться під пильним оком політичних сил та суспільства. Економічні органи(міністерства ат відомства) сприяють вільній економіці, але не повинні обмежувати право приватної власності та свободу підприємництва. В соціально-культурній сфері від органів виконавчої влади залежить практична реалізація принципу соціальної справедливості та державної підтримки культури.

Задачі, місце та функції органів управління в державному апараті закріплюються в конституційних та звичайних нормативно-правових актах. Наприклад згідно з Конституцією Франції, стаття №97, уряд « керує зовнішньою та внутрішньою політикою, громадянською та військовою адміністрацією а також обороною держави».

Главою органів державного управління може бути монарх, президент чи глава уряду - прем'єр-міністр, це залежить від Фоми правління в державі.

Урядова влада може складатися з однієї особи чи колегіально органу. В першому випадку уряд виступає як група найближчих радників президента. В другому випадку уряд формується на основі спеціальної процедури за участю парламент. Уряд повинен користуватися підтримкою парламентської більшості та мати власні повноваження. Найбільш значимі рішення, які спричиняють юридичні наслідки та відповідальність за їх виконання, уряд видає у формі регламентних актів.

В залежності від характеру, обсягу та змісту повноважень, органи державного управління діляться на органи загальної, галузевої та спеціальної компетенції. Органи загальної компетенції (наприклад рада міністрів) об'єднують та направляють роботу по керівництву усіма чи більшістю галузей державного управління. Органи галузевої та спеціальної компетенції ( міністерства, спеціальні відомства, різні державні комітети) здійснюють керівництво лише окремими галузями державного управління.

В органи виконавчої влади практично немає виборності, вони є вторинними органами державної влади, керівництво цих органів призначається главою держави, уряд чи главою адміністрації.

Роль виконавчої влади є особливо важливою та впливовою там, де проводяться реформи, здійснюється перехід від тоталітаризму до демократії. В цих умовах доля реформ в основному знаходиться в руках виконавчої влади, через це існує необхідність її удосконалювати . цю суспільну необхідність закріплює Конституція та інші спеціальні нормативно-правові акти.

Органи судової влади. Вони займають важливе місце в системі державного апарату, їх основною функцією є здійснення правосуддя, розв'язання виниклих в суспільстві суперечок та покарання осіб які здійснили неправомірні дії. Вірне розуміння співвідношення функцій права та судів досить точно виражено принципом, який має місце у Великобританії: «право там, де джерела його захисту» (ubi jus ubi remedium).

Система судових органів виступає як носій судової влади. Це положення закріплено в конституціях та звичайних законах деяких сучасних держав. Так наприклад в Конституції Іспанії стаття № 117 йдеться про те, що «джерелом судової влади є народ, а судова влада здійснює від імені короля суддями та магістрами, котрі є незалежними та є відповідальними та підпорядковані виключно закону».

Органи, котрі здійснюють судову владу належать до третьої гілки державної влади, яка відіграє значну роль в механізмі держави та в системі стримувань та противаг. Це визначається тим, що саме ця гілка влади являється суддею при всіляких суперечках про право. Структура судових органів в різних країнах не є однаковою т мають різну назву. Наприклад в КНР - це Верховний народний суд, місцеві суди, воєнні суди та інші спеціальні народні суди. В США державна судова система складається Верховного Суду США, Верховних Судів штатів, місцевих судів, апеляційних судів, військових трибуналів та інших судів. У статті 3 Конституції США у зв'язку з цим міститься те, що « судова влада Сполучених Штатів Америки здійснюється Верховним Судом та іншими нижчими судами, котрі будуть час від часу затверджуватися Конгресом ». Але незважаючи на особливості будови судових органів влади різних країн, вони мають багато спільного в задачах та цілях, які ставляться перед ними. Наприклад в конституціях більшості сучасних держав проголошується принцип непартійного характеру судової системи, незалежності суддів, самостійності судів у рішенні будь-яких питань, що входять до їх компетенції. В цих нормативно-правових актах також міститься принцип гласності судочинства, відкритості судових засідань.

Органи прокуратури. Вони займають значну роль в державному механізмі деяких держав. Прокуратура не входить до жодної гілки влади, вона покликана здійснювати нагляд за виконанням законів органами державного управління, підприємствами, установами, громадськими організаціями, посадовими особами та громадянами держави. Правову основу діяльності органів прокуратури різних країн складають норми, які містяться в конституції та спеціальних законах, регулюючих порядок організації та діяльності прокуратури.

Місцеве самоврядування - це одна з демократичних основ системи управління суспільством та державою, воно є одним з найважливіших структурних елементів будови влади в більшості країн світу. Існування місцевого самоврядування , його еволюція пов'язані з проблемами публічної влади, котра існує в класовому суспільстві, як державна влада, здійснення котрої довірено загальнонаціональним органам та посадовим особам згідно з принципом поділу влади. Але на місцевому рівні публічна влада здійснюється не державними органами, а безпосередньо самим населенням утвореними органами та обраними або призначеними посадовими особами.

Місцеве самоврядування являє собою самостійну діяльність громадян, згідно з даним законодавством, по врегулюванню, управлінню та рішенню значної частини питань місцевого значення в інтересах населення даної території, з урахування розвитку усього суспільства.

До основних функцій органів самоврядування належать:

1. Забезпечення участі населення в рішенні питань місцевого значення;

2. Управління муніципальною власністю;

3. Забезпечення розвитку даної територіальної одиниці;

4. Охорона суспільного порядку;

5. Захист інтересів та прав місцевого самоврядування.

Однією з найголовніших проблем, яка відноситься до організації влади є питання про єдність та розподіл влади.

Розподіл влади є принципом, який склався історично на різних етапах формування держави. З самого початку вималювалось дві особливості: концентрація влади в руках однієї особи чи в одному інституті та необхідність розподілу влади, праці та відповідальності.

Сама ідея розподілу влади на три гілки: законодавчу, виконавчу та судову супроводжується пошуком людства ідеальної держави на протязі багатьох століть. Про цю ідею було згадано в працях древньогрецьких філософів таких як Аристотель та Полібій. Більш точно ця ідея була сформульована Локком, а пізніше була розвинута Монтеск'є. В його інтерпретації концепція розподілу влади була закріплена в конституційних актах, котрі діють і на сьогоднішній день. Монтеск'є вважав, що концентрація влади в одних руках веде до «жахливого деспотизму» та пропонував розділити влади на три гілки: законодавчу (парламент), виконавчу владу (король та міністр) та судову ( незалежні суди).

Вперше концепція розподілу влади була закріплена в конституції США 1787 року, котра діє на сьогоднішній день. Поряд з дією концепцією в цьому законодавчому акті мала місце концепція Руссо про єдність влади, як вираження єдності народу. Тому організаційно-правовий розподіл влади супроводжувався не тільки системою стримувань та противаг, але й трактовкою єдності влади. Словами: «Ми, народ США…» творці конституції оголошували про її суверенітет, а потім «поділяли» органи держави на три гілки влади. Декларація прав людини та громадянина містить такі рядки: «Будь-яке суспільство, в котрому не забезпечено користування правами та не проведено розподіл влади, не має конституції». (стаття № 16).

Конституційна доктрина деяких країн випливає з існування чотирьох гілок влади: додатково до звичних нам гілок додається виборча влада ( корпус громадян-виборців), котра знаходить своє організаційне вираження в створенні виборчих трибуналів, від загальнодержавних до місцевих, коті розглядають суперечки про вибори та затверджують результати.

Іноді виділять тільки дві гілки влади: законодавча та виконавча, без виділення судової влади як самостійної гілки. Це пояснюється тим, що суди діють на основі законів, які приймаються законодавчою владою, тому судові органи це теж органи виконавчої влади.

Там де існує посада президента наділена значними повноваженнями, яка не входить ні до однієї гілки влади, її іноді називають президентською гілкою влади.

Кажучи про характер взаємовідносин між трьома гілками влади, треба згадати два основні питання:

потрібно створити такий розподіл обов'язків при якому створюється механізм стримувань та противаг;

необхідно встановити співпрацю між гілками влади, щоб досягти максимальну ефективність при управлінні суспільством.

Ці два положення є основними в теорії розподілу влади, але про це дуже часто забувають згадуючи тільки про механізм стримувань та противаг.

Таким чином в розподілі влади є важливим не стільки сам розподіл влади скільки встановлення балансу між існуючими гілками влади.

Найбільш точно принцип балансу влади зазначений в Конституції Казахстану 1995 року в статті № 3: «Державна влада в Республіці Казахстан є єдиною, вона здійснюється на основі конституції та законів згідно з принципами її розподілу на законодавчу, виконавчу та судову і взаємодії між собою з використанням системи стримувань та противаг».

2.3 Поняття, ознаки та види органів держави

Орган держави - це структурно організований державою чи безпосередньо народом колектив державних службовців або один державний службовець, який наділений владними повноваженнями та необхідними матеріальними засобами для виконання певних завдань та функцій держави, має визначену структуру і здійснює державно-організаторські, розпорядчі, судові та інші функції, відповідно до свого призначення.1

Органи держави є первинним елементом державного апарату. Органи державного апарату пов'язані між собою відносинами субординації та координації, вони є носіями владних повноважень та приймають участь при вирішенні найбільш загальних задач держави та при здійсненні функцій держави.

Кожний державний орган являє собою відносно самостійну частину державного апарату, яка створюється державою з ціллю здійснення чітко визначеного виду державної діяльності. Державний орган наділений відповідною компетенцією та спирається в процесі реалізації своїх повноважень на організаційну, матеріальну та примусову силу держави.

Існує три основні форми діяльності державних органів: правотворча (розробка та прийняття нормативно-правових актів), право виконавча (владна діяльність органів держави по реалізації норм права), правоохоронна ( форма правової діяльності держави, яка забезпечує дотримання правових норм).

Основні ознаки органів держави:

1. Здійснюють від імені держави її задачі та функції за допомогою чітко визначеного виду діяльності в дорученій цьому органу області суспільних відносин.

2. Мають владні повноваження і через це відрізняються від державних установ та підприємств.

3. Мають визначену компетенцію тобто закріплену кількість задач, функцій, прав та обов'язків.

4. Утворюються визначеного законом порядком.

5. Основна особливість органу держави є в тому, що він може видавати нормативні акти, які є обов'язковими для виконання тим кому вони адресовані.

6. формується чи державою безпосередньо народом (наприклад, парламент) відповідно до закону і функціонує на його основі;

7. має передбачені чи конституцією іншими законами спеціальні функції, що він здійснює від імені держави;

8. має державно-владні повноваження, що дозволяють йому робити юридично обов'язкові дії:

а) видає нормативні й індивідуальні акти;

б) здійснює контроль за точним і неухильним виконанням вимог, передбачених цими актами;

в) забезпечує і захищає ці вимоги від порушень шляхом застосування мір виховання, переконання, стимулювання, у разі потреби -- державного примуса;

9. функціонально взаємодіє з іншими органами в процесі реалізації своїх повноважень, керуючись принципом «дозволено тільки те, що прямо передбачено законом». Принцип «дозволене усе, що не заборонено законом» не відноситься до діяльності державних органів. Цей принцип діє в сфері майнових відносин громадян, юридичних осіб;

10. складається зі службовців, що знаходяться в особливих правовідносинах один з одним і органом: обсяг, порядок використання ними владних повноважень установлюються законом і одержують конкретизацію в посадових інструкціях, штатних розкладах і ін.

11. має необхідну матеріальну базу -- казенне майно, що знаходиться в його оперативному керуванні; свій рахунок у банку; джерело фінансування -- державний бюджет;

12. має організаційну структуру (будівля по видах окремих служб і чисельному складу), територіальний масштаб діяльності, систему службової підзвітності і службову дисципліну.

Інститут держави -- відносно відособлена частина державної структури, що володіє визначеною автономією.

У відповідності зі структурно-функціональним принципом інститути держави можна розділити на:

-- організаційні (інститут президента, інститут парламенту);

-- функціональні (інститут референдуму, інститут адміністративного контролю, інститут державної влади). Види інститутів держави по ступені складності:

-- прості (елементні) -- не можуть бути розділені на більш дрібні інститути (інститут надзвичайного стану, інститут адміністративного контролю, інститут референдуму, інститут відповідальності уряду);

-- комплексні -- складаються з декількох педінститутів, що у свою чергу можуть бути інститутами для спадного дроблення (інститут форми держави включає педінститути: форми правління, форми пристрою, форми режиму; інститут державного суверенітету: повнота і верховенство усередині, незалежність і рівноправність зовні; інститут представника держави на місцях: губернатор, префект і ін.). Види інститутів держави по пріоритетності положення.

-- основні (напр., інститут державної влади);

-- що примикають -- приналежні першим (напр., інститут державного суверенітету, інститут представника держави на місцях).

Види інститутів держави за принципом «поділу влади»: інститути законодавчої влади (парламент, референдум і ін.) інститути виконавчої влади (монарх, президент, уряд, виконавчі органи влади на місцях і ін.);

інститути судової влади (звичайні суди, надзвичайні суди, спеціальні суди, судова відповідальність, судовий контроль і ін.).

Інститути держави змінюються в ході історичного розвитку. Деякі інститути зникають (інститут абсолютної монархії), інші з'являються (участь громадян у керуванні державою). Специфічні інститути існують мусульманських країнах (маджиліс -- порядок звертання до правителя члена мусульманської громади), в Ізраїлі (кібуци особлива форма місцевого самоврядування) і ін.

Основна класифікація органів держави:

За змістом діяльності:

· органи законодавчої влади;

· органи державного управління чи виконавчі органи;

· судові органи;

· контрольно-наглядові органи;

· глава держави.

За місцем у системі апарату:

· первинні;

· вторинні, походять від первинних та підзвітні їм.

По території діяльності:

· загальні (загально федеральні для федеративної держави);

· суб'єктів федерації (для федеративної держави);

· місцеві.

За способом створення:

· виборні;

· ті, що призначаються;

· ті, що успадковуються.

За складом:

· одноособові;

· колегіальні.

За характером компетенції:

_· загальної компетенції (парламент);

_· спеціальної компетенції (наприклад міністерства).

За часом функціонування:

_· постійні;

_· тимчасові.

За правовими формами діяльності:

_· правотворчі;

_· правозастосувальні;

_· правоохоронні;

_· контрольно-наглядові.

Кожний державний орган складається з осіб, які здійснюють керівництво, у відповідності до покладених на них обов'язків і наданих їм повноважень та спеціалістів й інших осіб, що забезпечують технічні умови у здійсненні керівних управлінських функцій.

2.4 Принципи організації і діяльності державного апарата

Для державного апарата вимагаються спеціально підготовлені кадри чиновників-керівників, що володіють необхідною кваліфікацією і професіоналізмом. Шар люді зайнятих на роботі в апараті держави, визначають як бюрократію (бюрократ -- грец. столоначальник). Даний термін використовують і для негативної характеристики таких проявів у діяльності державного апарата, як формалізм, тяганина, кар'єризм, прагнення до особистої вигоди, корумпованість, байдужість до людей і їх нестатків.

Щоб перебороти негативні явища, використовуються демократичні методи і стиль роботи, ціла система спеціально розроблених, реально діючих мір і механізмів, покликаних приборкати, стримати бюрократизацію. Ефективні такі міри, як заміщення посадових посад по конкурс переклад управлінського апарата на роботу з контракту, позбавлення державних службовців права брати участь у комерційній діяльності, але одночасне встановлення для них високого рівня заробітної плати (соціально-правова захищеність), що забезпечує зацікавленість у чесній службі. Управлінський апарат повинний бути інструментом орган влади, обраних і контрольованих народом.

Для підвищення ефективності і якості функціонування державного апарата необхідно, щоб в основі організації і діяльності знаходилася система принципів.

Принципи організації і діяльності державного апарата -- відправні початки, незаперечні вимоги, пропоновані до формування і функціонування державних органів.

Основні принципи організації і діяльності державного апарата.

1) пріоритет прав і воль людини;

2) єдність і поділ влади;

3) верховенство права -- виражається, наприклад, у праві оскарження в суді рішень державних органів, відшкодуванні шкоди, заподіяного їхніми незаконними діями;

4) законність;

5) ієрархічність -- підпорядкованість по вертикалі;

6) організаційно-правова зв'язаність діяльності державних органів і посадових осіб;

7) сполучення виборності і призначаємості;

8) демократизм методів і стилю роботи;

9) змінюваність;

10) сполучення колегіальності і єдиноначальності;

11) гласність і облік суспільної думки;

12) професійна компетентність;

13) економічність, програмування, науковість;

14) право рівного доступу до державної служби.

Розділ ІІІ

3.1 Співвідношення механізму та апарату держави

Співвідношення механізму та апарату держави на мою думку забезпечує нормальне функціонування будь-якої держави, оскільки саме співпраця владних структур та органів безпосереднього виробництва несе в собі узгодженість та чіткість у виконанні функцій та задач, що стоять перед державою. Апарат держави здійснює управління та керівництво підпорядкованими йому органами, підприємства та установами, що забезпечує чіткість та узгодженість в роботі органів, що вироблять матеріальні та духовні блага. Апарат держави здійснює врегулювання суспільних відносин через судові органи, органи примусу та правоохоронні органи, які забезпечують нагляд за виконанням законів та покарання за їх порушеннями як органами держави, посадовими особами так і громадянами держави.

Уявімо якби не існувало апарату держави, а існували б державні підприємства та установи то на мою думку в країні панував би суцільний безлад, адже усі особи діяли б на свій розсуд, хаотично та не узгоджено, що не могло б забезпечити нормального функціонування держави. Тому державний апарат та підпорядковані йому державні підприємства кожен по-своєму дуже важливі. Без них не можливе існування держави в цілому. Я вважаю завданням кожної держави є встановлення взаємодії та співпраці між державним апаратом та держаними підприємствами та установами, тільки за наявності якісної співпраці між цими органами можна досягти успіхів у побудові високо розвинутої держави.

3.2 Актуальні напрями перебудови та подальшого формування державного механізму

Конституційні реформи в сучасній Україні відбуваються вже на протязі 12 років. Початком для цих реформ став переломний момент коли наша держава стала на шлях до свободи та демократії, після розпаду СРСР. Юридичним початком цих реформ стали такі основоположні нормативно-правові акти: Декларація про державний суверенітет України від 16.07.1990 року, Акт проголошення незалежної України від 24.08.1991 року. Незважаючи на це суспільне життя України регулювалося нормами Конституції УРСР, вони постійно доповнювалися і змінювалися але не стали правовим підґрунтям нашої держави. Прийняттю конституції передували: Закон про державну владу та місцеве самоврядування в Україні від 18.05.1995 та Конституційний договір між президентом України та Верховною Радою України про основні засади організації та функціонування влади в Україні і місцеве самоврядування. Конституція України була прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28.06.1996 року. Вона містить в собі основні положення про регулюванню суспільних відносин нашої держави.