Касаційне оскарження порушення права на захист засудженого

Размещено на http://www.allbest.ru/

12.00.09 - кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Міністерство освіти і науки України

Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису

Подається на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей, результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело

Прим № __

УДК 343.156 (477)

Дисертація

Касаційне оскарження порушення права на захист засудженого

Шапула Віталія Василівна

__________________________________

(підпис, ініціали та прізвище здобувача)

Науковий керівник: Шумило Микола Єгорович, доктор юридичних наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки України, член-кореспондент НАПрН України

Київ - 2018

Анотації

Шапула В.В. Касаційне оскарження порушення права на захист засудженого. - Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук (доктора філософії) за спеціальністю 12.00.09 "кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність". Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Київ, 2018.

У дисертації на основі теоретичних здобутків у галузі кримінального процесу, судочинства та судоустрою, кримінального й міжнародного та інших галузей права, міжнародно-правових норм, практики Європейського суду з прав людини, законодавства України та зарубіжних країн, вивчення практики їх реалізації здійснено комплексний аналіз проблем касаційного оскарження порушення права на захист засудженого. Обґрунтовано низку нових теоретичних положень і висновків, що розкривають призначення касаційного провадження у системі стадій кримінального процесу, процесуальний порядок касаційного оскарження порушення права на захист засудженого, законність і обґрунтованість рішень суду про допуск скарги до касаційного розгляду. Сформульовано теоретичні положення та практичні рекомендації, спрямовані на розвиток теорії кримінально-процесуального права, вдосконалення норм національного законодавства та підвищення ефективності роботи українських судів.

Досліджено стан наукових розробок стосовно призначення інституту касаційного провадження у дореволюційний, радянський та сучасний періоди кримінального процесу. Сформульовано власне розуміння призначення касаційного провадження в системі стадій кримінального процесу України. Обґрунтовано авторське визначення категорії "касаційне оскарження" як теоретичного поняття для застосування в теорії кримінального процесу.

З'ясовано співвідношення понять "право на захист" та "право на правову допомогу". Класифіковано форми порушень права на захист, які допускаються судами першої та апеляційної інстанцій в сучасній судовій практиці. Розкрито причини помилок, що допускаються нижчестоячими судами в ході судового розгляду. Науково обґрунтовано пропозиції по усуненню виявлених проблем. Пропонується власний підхід до визначення процесуального порядку касаційного оскарження порушення права засудженого на захист через призму таких ключових аспектів: суб'єкти касаційного оскарження порушення права засудженого на захист; процесуальна форма подання касаційної скарги про порушення права засудженого на захист, форма і сутність касаційної скарги про порушення права засудженого на захист на стадіях досудового і судового провадження.

Вироблено теоретичну позицію, відповідно до якої помилки в діяльності судів апеляційної інстанції, які спричиняють порушення права засудженого на захист, мають різну етіологію: світоглядну (відданість суддівського корпусу історичним традиціям слідчого процесу радянської доби наявність обвинувального ухилу; увага суддів апеляційної інстанції не спрямовується в бік звернення до практики суду касаційної інстанції та висновків Європейського суду з прав людини); моральну (корупція; патерналізм як прагнення певної частини суддів судів першої інстанції перекласти свою моральну відповідальність на суддів касаційної інстанції у сподіванні, що ті в разі потреби "пробатькують" ситуацію і виправлять їхні помилки; наявність правового нігілізму); організаційно-кадрову (низька кваліфікація багатьох суддів, спричинена неналежною якістю їхньої професійної підготовки; брак досконалої системи добору й призначення суддівських кадрів; надмірне навантаження на суддів; брак належної організації роботи суддів); комунікаційно-методичну (брак своєчасної та достатньої методичної допомоги місцевим та апеляційним судам у формуванні усталеного застосуванні законодавства з боку суду касаційної інстанції); юридичну (брак дисциплінарної відповідальності за допущення суддівських правопорушень пов'язаних із незабезпеченням права на захист).

Аналізуються особливості перевірки судом законності та обґрунтованості касаційного оскарження. Звернено увагу на законодавчій невизначеності окремих питань, пов'язаних з порядком перевірки касаційної скарги та відкриттям касаційного провадження.

Наведено огріхи законодавця в частині правового регулювання діяльності суду з перевірки касаційної скарги та відкриття касаційного провадження. Для конкретизації того, що саме має вивчати й перевіряти суд в ході перевірки касаційної скарги, пропонується доповнити ст. 426 КПК новим абзацом такого змісту "Отримавши касаційну скаргу на оскаржене судове рішення суд, касаційної інстанції в колегіальному складі перевіряє її на відповідність вимогам ст. 424, 425, 426, 427 КПК і в разі браку перешкод ухвалює рішення про відкриття касаційного провадження".

Для усунення помилки, допущеної законодавцем, який наділив підозрюваного правом на оскарження судового рішення в касаційному порядку, пропонується з п. 1 ч. 3 ст. 425 КПК слово "підозрюваний" вилучити, оскільки, відповідно до свого статусу, таким правом підозрювана особа наділена бути не може. Обґрунтовано положення, ґрунтоване на вимогах засади безпосередності (ст. 23 КПК), що, як правило, брати участь в суді касаційної інстанції має лише той прокурор, котрий був учасником слухання справи в суді першої та апеляційної інстанції, у якого сформувалося внутрішнє переконання, що суд ухвалив незаконне чи необґрунтоване рішення. касаційний засуджений оскарження

Аналізуються причини подання скарги на судове рішення, що не підлягає оскарженню в касаційному порядку, а також причини ухвалення рішень про відмову у відкриті касаційного провадження з підстави, визначеної у п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК. Звернено увагу на брак у КПК спеціальної норми, яка б забороняла відмову у відкритті касаційного провадження в разі, коли скаржник посилається на порушення права на захист.

Зазначається, що результати вивчення судової практики вітчизняних судів на предмет виявлення причин подання захисниками скарги на судове рішення, які не підлягають оскарженню в касаційному порядку встановлено дві основні причини цього юридико-соціально феномену: (1) правове невігластво та (б) низький моральний рівень захисника. Перша проявляється у елементарній необізнаності такого sit venia verbo "юриста" з відповідною нормативною матерією, а друга - в імітації захисником "активної" діяльності задля отримання більшої матеріальної винагороди від клієнта, або ж його спрямованістю на "процес", а не на результат.

Запропоновано в ст. 428 КПК передбачити заборону для суду відмовляти у відкритті касаційного провадження в разі, коли заявник у касаційній скарзі посилається на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення. Така новація має стати додатковим запобіжником, покликаним унеможливлювати залишення поза увагою вищого суду суддівської помилки, пов'язаної з порушенням права на захист.

Розроблено рекомендації із внесення змін і доповнень до чинного КПК, спрямовані на забезпечення права особи на захист в кримінальному провадженні.

Ключові слова: касаційне оскарження, касаційне провадження, право на захист, засуджений, суд касаційної інстанції.

Список публікацій здобувача за темою дисертації

1. Шапула В.В. Цільове призначення касаційного провадження у системі стадій кримінального процесу / В.В. Шапула // Підприємництво, господарство і право. - 2017. - № 5. - С. 246-250.

2. Шапула В.В. Форма і зміст касаційної скарги про порушення права на захист засудженого в суді першої та апеляційної інстанції / В.В. Шапула // Науковий вісник Ужгородського національного університету. - 2017. - № 45. - С.139-143.

3. Шапула В.В. Процесуальні умови касаційного оскарження вироків і ухвал суду першої інстанції та апеляційного суду / В.В. Шапула // Право і суспільство. - 2017. - № 4. - С. 195-200.

4. Шапула В.В. Порушення права на захист засудженого як об'єкт касаційного оскарження / В.В. Шапула // Юридичний науковий електронний журнал. - 2017. - № 4. - С. 176-179.

5. Шапула В.В. Обеспечение права на защиту в уголовном процессе Украины / В.В. Шапула // Legea si Vіа?a. - 2017. - № 9/2 (309). - С. 137-140.

6. Шапула В.В. Щодо забезпечення права на захист у судовому провадженні / Юридична наука в ХХІ столітті: перспективні та пріоритетні напрями досліджень: матеріали міжнародної науково-практичної конференції, м. Запоріжжя, 12-13 травня 2017 р. - Запоріжжя: Видавничий дім "Гельветика", 2017. - С. 143-145.

7. Шапула В.В. Щодо створення умов для вільного вибору захисника та забезпечення ефективності захисту / Проблеми відновлення конституційного ладу в Україні : матеріали міжнародної науково-практичної конференції, м. Київ, 19-20 травня 2017 р. - Київ: Видавничий дім "Гельветика", 2017. - С. 140-143.

8. Шапула В.В. Проблеми класифікації суб'єктів касаційного оскарження в контексті публічно-змагальної організації кримінального процесу України / Правове регулювання суспільних відносин: актуальні проблеми та вимоги сьогодення: Міжнародна науково-практична конференція, м. Запоріжжя, 28-29 липня 2017 р. - Запоріжжя: Запорізька міська громадська організація "Істина", 2017. - С. 125-127.

Shapula V.V. Cassation appeal against violation of the right to protection of the convicted person. - Qualifying scientific work on the rights of manuscripts.

Thesis for a Candidate of Law (Doctor of Philosophy) Degree in specialty 12.00.09 "Criminal Procedure and Criminology; forensic examination; operational search activity ". Kyiv National Taras Shevchenko University. Kyiv, 2018.

In the dissertation on the basis of the theoretical achievements in the field of criminal procedure, legal proceedings and the judiciary, criminal and international and other branches of law, international legal norms, practices of the European Court of Human Rights, legislation of Ukraine and foreign countries, studying the practice of their implementation, a comprehensive analysis of the problems of cassation appeal against violation of the right to protection of the convicted person was made. The author substantiates a number of new theoretical positions and conclusions that reveal the appointment of cassation proceedings in the system of stages of the criminal process, the procedural procedure for cassation appeals against violations of the right to defend the convicted person, the legality and validity of court decisions to admit a complaint to cassation proceedings. The theoretical positions and practical recommendations aimed at development of the theory of criminal procedural law, improvement of norms of the national legislation and increase of efficiency of work of Ukrainian courts are formulated.

The state of scientific developments concerning the appointment of the institute of cassation proceedings in the pre-revolutionary, Soviet and modern periods of the criminal process has been researched. The actual understanding of the purpose of cassation proceedings in the system of stages of the criminal process of Ukraine is formulated. The author's definition of the category "cassation appeal" as the theoretical concept for application in the theory of criminal process is substantiated.

The correlation between the concepts of "right to protection" and "right to legal aid" is clarified. The forms of violations of the right to defense, which are allowed by courts of the first and appellate courts in modern court practice, have been classified. The causes of errors, which are allowed by lower courts in the course of judicial review, are revealed. Scientifically substantiated suggestions for an elimination of the revealed problems. Proposed own approach to the definition of procedural order of cassation appeal violation of the right of a convicted person for protection through the prism of such key aspects: subjects of cassation appeal violation of the right of the convicted person for protection; the procedural form of filing a cassation complaint regarding the violation of the right of the convicted person to be protected, the form and essence of the cassation complaint regarding the violation of the right of the convicted person for protection at the stages of pre-trial and judicial proceedings.

A theoretical position was developed that the mistakes in the activity of courts of appellate instance, which cause violation of the right of the convicted person to be protected, have different etiologies: ideological (the devotion of the judicial corps to the historical traditions of the investigation process of the Soviet era, the presence of the indictment, the attention of the appellate court judges is not directed towards the appeal to the practice of the court of cassation and conclusions of the European Court of Human Rights); moral (corruption, paternalism as the desire of a certain part of the judges of the first instance court to shift its moral responsibility to the judges of the cassation instance in the hope that they will "forgive" the situation in case of need and correct their mistakes; the presence of legal nihilism); organizational and personnel (low qualifications of many judges, due to inadequate quality of their professional training; lack of a perfect system of selection and appointment of judicial staff; excessive load on judges; lack of proper organization of work of judges); communicative and methodical (lack of timely and sufficient methodical assistance to local and appellate courts in the formation of the consistent application of legislation by the court of cassation); legal (lack of disciplinary liability for admittance of judicial offenses connected with insecurity of the right to protection).

The peculiarities of checking by the court of legality and the validity of a cassation appeal are analyzed. The attention was paid to the legislative uncertainty of certain issues related to the procedure for checking the cassation appeal and the opening of cassation proceedings.

The flaws of the legislator regarding the legal regulation of the court's activity on review of the cassation appeal and the opening of cassation proceedings are presented. In order to specify what exactly should be studied and checked by the court during the review of the cassation appeal, it is proposed to supplement Art. 426 CPC new paragraph such content "Having received a cassation appeal on the appealed court decision, the court of cassation in the collegial body checks it to comply with the requirements of Art. 424, 425, 426, 427 of the CPC and, in the absence of obstacles, shall decide on the opening of cassation proceedings. "

In order to eliminate the mistakes made by the legislator who gave the suspect the right to appeal a court decision in a cassation procedure, it is proposed from clause 1 part 3 of Art. 425 CPC to remove the word "suspects" because, according to their status, the suspect is not entitled to such a right. The provision based on the requirements of the principle of immediacy (Article 23 of the CPC) is substantiated, which, as a rule, only the prosecutor who participated in the hearing of the case in the court of the first and appellate instance, which formed the internal conviction that only the court made an illegal or unjustified decision.

The reasons for submitting a complaint to a court decision that is not subject to appeal in cassation proceedings, as well as reasons for the adoption of decisions to refuse to open a cassation proceeding from the grounds specified in paragraph 2 of Part 2 of Art. 428 CPC. The attention was paid to the lack of a special rule in the CPC that would prohibit the refusal to open a cassation proceedings in case the complainant cites a violation of the right to protection.

It is noted that the results of the study of the domestic practice of domestic courts for the purpose of revealing the reasons for lodging complaints against a court decision that are not subject to appeal in a cassation procedure established two main reasons for this legal and social phenomenon: (1) legal ignorance and (b) low moral level of the defender . The first manifests itself in the elementary ignorance of such a sit venia verbo "lawyer" with the corresponding normative matter, and the second - in imitation of the advocate of "active" activity in order to receive more material reward from the client, or his orientation to the "process", and not the result.

Proposed in Art. 428 CРС provides for a prohibition on the court to refuse to open a cassation proceedings in cases where the applicant in the cassation appeal refers to material violations of the requirements of the criminal procedural law that prevented or prevented the court from adopting a lawful and well-founded decision. Such an innovation should become an additional fuse designed to prevent the high court from leaving the judge's attention to the violation of the right to defense.

Recommendations on introducing amendments and additions to the current CPC aimed at ensuring the right of a person to be protected in criminal proceedings are developed.

Key words: cassation appeal, cassation proceeding, right to protection, convicted, court of cassation.

List of publications of the candidate on the dissertation's subject:

1. Шапула В.В. Цільове призначення касаційного провадження у системі стадій кримінального процесу / В.В. Шапула // Підприємництво, господарство і право. - 2017. - № 5. - С. 246-250.

2. Шапула В.В. Форма і зміст касаційної скарги про порушення права на захист засудженого в суді першої та апеляційної інстанції / В.В. Шапула // Науковий вісник Ужгородського національного університету. - 2017. - № 45. - С.139-143.

3. Шапула В.В. Процесуальні умови касаційного оскарження вироків і ухвал суду першої інстанції та апеляційного суду / В.В. Шапула // Право і суспільство. - 2017. - № 4. - С. 195-200.

4. Шапула В.В. Порушення права на захист засудженого як об'єкт касаційного оскарження / В.В. Шапула // Юридичний науковий електронний журнал. - 2017. - № 4. - С. 176-179.

5. Шапула В.В. Обеспечение права на защиту в уголовном процессе Украины / В.В. Шапула // Legea si Vіа?a. - 2017. - № 9/2 (309). - С. 137-140.

6. Шапула В.В. Щодо забезпечення права на захист у судовому провадженні / Юридична наука в ХХІ столітті: перспективні та пріоритетні напрями досліджень: матеріали міжнародної науково-практичної конференції, м. Запоріжжя, 12-13 травня 2017 р. - Запоріжжя: Видавничий дім "Гельветика", 2017. - С. 143-145.

7. Шапула В.В. Щодо створення умов для вільного вибору захисника та забезпечення ефективності захисту / Проблеми відновлення конституційного ладу в Україні : матеріали міжнародної науково-практичної конференції, м. Київ, 19-20 травня 2017 р. - Київ: Видавничий дім "Гельветика", 2017. - С. 140-143.

8. Шапула В.В. Проблеми класифікації суб'єктів касаційного оскарження в контексті публічно-змагальної організації кримінального процесу України / Правове регулювання суспільних відносин: актуальні проблеми та вимоги сьогодення: Міжнародна науково-практична конференція, м. Запоріжжя, 28-29 липня 2017 р. - Запоріжжя: Запорізька міська громадська організація "Істина", 2017. - С. 125-127.

Зміст

Перелік умовних скорочень

Вступ

Розділ 1. Загальні положення касаційного оскарження

1.1 Функція касаційного провадження у системі проваджень і стадій кримінального процесу України

1.2 Поняття і функціональне призначення оскарження в структурі касаційного провадження

Висновки до першого розділу

Розділ 2. Належна правова процедура подання і перевірка касаційної скарги про порушення права на захист засудженого

2.1 Порушення права на захист як предмет касаційного оскарження

2.2 Суб'єкти касаційного оскарження права на захист

2.3 Належна правова процедура подання касаційної скарги про порушення права на захист засудженого

2.4 Форма і зміст касаційної скарги про порушення права на захист засудженого

Висновки до другого розділу

Розділ 3. Рішення суду касаційної інстанції щодо допуску скарги про порушення права на захист засудженого до розгляду

3.1 Законність і обґрунтованість рішень суду про допуск скарги до касаційного розгляду

Висновки до третього розділу

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Перелік умовних скорочень

Венеціанська комісія - Європейська комісія "За демократію через право"

ВССУ - Вищий спеціалізований суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

ВСУ - Верховний Суд України

ЄСПЛ - Європейський суд з прав людини

ЗУ - Закон України

Конвенція - Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року

КК України - Кримінальний кодекс України

КПК України - Кримінальний процесуальний кодекс України

РФ - Російська Федерація

Вступ

Актуальність теми. Юридико-соціальний аналіз сучасного стану відправлення правосуддя в кримінальних справах у нашій країні змушує зробити неприємний, але доконечний і чесний висновок про вкрай низький рівень забезпечення вітчизняними юрисдикціями конституційного права на захист (ст. 63, 129 Конституції України), який стає одним з суттєвих чинників збільшення соціальної напруги в суспільстві. Так, приміром, за даними вивчення рішень Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ухвалених у період 2014-2017 рр. практично в кожному третьому (29%) з трьохсот проаналізованих рішень констатовано порушення права на захист засудженого і виявлено більше двох десятків способів (форм) порушення судами права на захист. Також не додає соціального оптимізму й європейська статистика оцінки якості судових рішень, ухвалених українськими судами, яка засвідчує невтішну динаміку збільшення кількості судових помилок, невиявлених і невиправлених вищими судами.

Аналіз діяльності органів кримінальної юстиції свідчить про наявність в системі процесуальних комунікацій "досудове розслідування" > "судове провадження в першій інстанції" - "провадження в суді апеляційної інстанції" низки "больових точок" світоглядної, моральної, організаційно-кадрової, комунікаційно-методичної та дисциплінарної природи. Системна дія зазначених чинників спричиняє негативний сумарний ефект, спричиняючи дисфункцію діяльності судів апеляційної інстанцій, коли вони не виконують покладену на них функцію бути надійними процесуальними фільтрами, покликаними своєчасно виявляти помилки, допущені органами досудового розслідування та судами першої інстанції. Тому цілком очікувано результатом зазначеної дисфункції стають численні порушення права на захист засудженого і виникнення потреби звернення до суду касаційної інстанції.

У зв'язку з цим треба зазначити, що в різні роки окремі аспекти даної складної проблеми контекстно досліджувалися такими українськими і зарубіжними науковцями, як В.Д. Арсеньєв, Н.Р. Бобечко, Л.А. Богословська, Г.П. Власова, Н.Г. Габлей, М.М. Гродзинский, Ю.М. Грошевий, І. С. Дікарєв, В.С. Зеленецький О.Ю. Костюченко, Л.М. Лобойко, В.З. Лукашевич, Л.В. Мединська, А.С. Омарова, С.А. Пашин, П.Ф. Пашкевич, І. Д. Перлов, І. Л. Петрухін, М.А. Погорецький, С.В. Познишев, В.О. Попелюшко, А.Л. Рівлін, Я.М. Романюк, Д.О. Савицький, М. І. Сірий, С.М. Смоков, Л.Я. Стрельбіцька, В.А. Стремовський, М.С. Строгович, О.А. Сухова, В.М. Трофименко, І. Я. Фойницький, О.Г. Шило, М. Є. Шумило, П.С. Елькінд, М.Л. Якуба, О.Г. Яновська та ін. Проте як в радянський період української процесуалістики, так і в сьогодні проблема касаційного оскарження порушення права на захист засудженого ніколи не були предметом спеціального системного наукового дослідження

На нашу думку, зазначені чинники, а також той наукознавчий факт, що наукові дослідження виконувалися на матеріалі КПК 1960 р. промовляють на користь актуальності обраної теми дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано на кафедрі правосуддя юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка в межах планів науково-дослідних робіт юридичного факультету за напрямом "Доктрина права в правовій системі: теоретичні та практичні аспекти". Тему дисертації було затверджено 18 вересня 2014 року (протокол № 1) та перезатверджено Вченою радою юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка від 27 березня 2017 р. (протокол № 6).

Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в опрацюванні обґрунтованих пропозицій на приведення чинного процесуального законодавства України та практики його реалізації у відповідність до вимог міжнародних стандартів справедливого правосуддя.

Зазначена мета зумовила потребу вирішення таких дослідницьких задач:

- визначити функцію та зміст фундаментальних понять "право на захист та "касаційне оскарження" в кримінальному провадженні;

- виявити причини невиконання покладених на суддів апеляційного суду процесуальних обов'язків із забезпечення права особи на захист, а також усунення юридичних наслідків помилок, допущених судами першої інстанції;

- виявити й дослідити типові форми порушень права на захист обвинуваченого, які допускаються судами першої та апеляційної інстанції;

- опрацювати "дорожню карту" вирішення проблем дотриманням права на захист засудженого у вітчизняному кримінальному процесі;

- підготувати нормативну модель належної правової процедури касаційного оскарження порушення права на захист засудженого, зокрема такий її базовий елемент як порядок подання касаційної скарги про порушення права на захист засудженого;

- дати процесуальну характеристику суб'єктам касаційного оскарження порушення права на захист засудженого в контексті реалізації ними свого суб'єктивного права та законного інтересу;

- визначити нормативні вимоги до форми і змісту касаційної скарги про порушення права на захист засудженого та виявити їхні особливості на досудовому та судовому провадженні.

Об'єктом дослідження є діяльність суду касаційної інстанції із застосування належної правової процедури з приводу касаційного оскарження правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.

Предметом дослідження є касаційне оскарження порушення права на захист засудженого.

Методи дослідження. Для розв'язання поставлених завдань у дисертації використано комплекс загально- та спеціально наукових методів. Логіко-пізнавальні методи (аналізу, синтезу, індукції та дедукції) дали змогу дослідити загальні умови та процесуальний порядок касаційного оскарження порушення права на захист засудженого (підрозділи 1.1, 1.2, 2.1, 2.2, 2.3, 2.4). Системно-структурний метод допоміг визначити суть та зміст поняття "право на захист" в кримінальному процесі, а також розкрити значення і зміст словосполучення "касаційне оскарження" (підрозділи 1.2, 2.1). Формально-юридичний метод уможливив розкрити належну правову процедуру подання засудженим касаційної скарги про порушення права на захист (підрозділ 2.3). Метод моделювання дав змогу визначити шляхи вдосконалення кримінального процесуального законодавства в частині забезпечення права на захист в кримінальному процесі України (підрозділи 2.1, 2.4, 3.1, 3.2). Використання діяльнісного та історико-правового методу дало можливість визначити функцію касаційного провадження в системі стадій кримінального процесу, а також причини виникнення суддівських помилок в ході судового провадження (підрозділи 1.1, 2.1).

Емпіричну основу дисертаційного дослідження становлять дані 300 рішень Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ухвалених протягом 2014-2017 рр. У ході роботи над дисертаційним дослідженням проаналізовано 31 справу, що розглядалися в Європейському суді з прав людини про застосування ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод. Крім того дисертантка спиралась і на власний досвід практичної роботи у Вищому спеціалізованому суді України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Наукова новизна одержаних результатів. Ця праця є одним із перших у вітчизняній процесуальній науці після ухвалення КПК 2012 р. комплексним науковим дослідженням проблем касаційного оскарження порушення права на захист засудженого. У результаті дослідження сформульовано ряд нових положень і висновків, що мають теоретичне і безпосередньо практичне значення, а саме

вперше:

- сформовано важливий методологічний висновок, що функцією касаційного провадження є виявлення, виправлення помилок і правопорушень та їхніх юридичних наслідків, котрих припустилися суди першої та/або апеляційної інстанцій, а відтак і захист від незаконного та необґрунтованого засудження невинуватої особи.

- вироблено теоретичну позицію, відповідно до якої помилки в діяльності судів апеляційної інстанції, які спричиняють порушення права засудженого на захист, мають різну етіологію: світоглядну (відданість суддівського корпусу історичним традиціям слідчого процесу радянської доби наявність обвинувального ухилу; увага суддів апеляційної інстанції не спрямовується в бік звернення до практики суду касаційної інстанції та висновків Європейського суду з прав людини); моральну (корупція; патерналізм як прагнення певної частини суддів судів першої інстанції перекласти свою моральну відповідальності на суддів касаційної інстанції у сподіванні, що ті в разі потреби "пробатькують" ситуацію і виправлять їхні помилки; наявність правового нігілізму); організаційно-кадрову (низька кваліфікація багатьох суддів, спричинена неналежною якістю їхньої професійної підготовки; брак досконалої системи добору й призначення суддівських кадрів; надмірне навантаження на суддів; брак належної організації роботи суддів); комунікаційно-методичну (брак своєчасної та достатньої методичної допомоги місцевим та апеляційним судам у формуванні усталеного застосуванні законодавства з боку суду касаційної інстанції); юридичну (брак дисциплінарної відповідальності за допущення суддівських правопорушень пов'язаних із незабезпеченням права на захист).

- запропоновано виділити такі форми порушень права на захист, які допускаються судами першої та апеляційної інстанцій:

(а) порушення, пов'язані зі здійсненням захисту безпосередньо обвинуваченим: відмова обвинуваченому у задоволенні клопотання про ознайомлення з матеріалами кримінального провадження; незабезпечення обвинуваченому можливості брати особисту участь у кримінальному провадженні в суді апеляційної інстанції; ненадання обвинуваченому можливості ознайомитися з пам'яткою про його права і обов'язки та/або нероз'яснення їх головуючим під час судового засідання в суді апеляційної інстанції; ненадання обвинуваченому можливості брати участь у допиті свідків в часі судового розгляду; незабезпечення права на вільний вибір захисника (неприйняття відмови від послуг захисника через неефективний захист; незабезпечення його заміни); ненадання обвинуваченому права на участь у судових дебатах та/або виступ з останнім словом;

(б) порушення, пов'язані із незабезпеченням участі захисника у судовому кримінальному провадженні апеляційної інстанції: незабезпечення обов'язкової участі захисника в судовому кримінальному провадженні апеляційної інстанції щодо обвинувачених, котрі не володіють мовою, якою здійснюється кримінальне провадження; незабезпечення захисником обвинувачених, які через свої фізичні та психічні вади не можуть самостійно реалізувати право на захист під час досудового розслідування та судового розгляду кримінального провадження; незабезпечення участі захисника у судовому кримінальному провадженні апеляційної інстанції, якщо обставини кримінального провадження вимагають участі останнього, а обвинувачений не залучив його; незабезпечення участі захисника в суді апеляційної інстанції шляхом непризначення захисника за наявності клопотання про його залучення та/або неповідомлення захисника про дату судового засідання; незабезпечення участі захисника в судовому кримінальному провадженні апеляційної інстанції через те, що апеляційний суд переглянув вирок місцевого суду за участю "захисника", стосовно якого в Єдиному реєстрі адвокатів України містяться відомості про зупинення або припинення права на заняття адвокатською діяльність;

в) порушення, пов'язані із забезпеченням здійснення захисту захисником: ненадання захиснику можливості брати участь у судових дебатах в судовому кримінальному провадженні апеляційної інстанції; позбавлення судом апеляційної інстанції залученого обвинуваченим до участі у кримінальному провадженні захисника права на апеляційне оскарження вироку місцевого суду (ч. 1 ст. 48 КПК).

г) інші порушення, пов'язані з обов'язком держави забезпечити можливість здійснення ефективного захисту: незабезпечення права обвинуваченого на захист у кримінальному провадженні щодо особливо тяжких злочинів у суді апеляційної інстанції; заміна одного захисника на іншого всупереч волі обвинуваченого та на порушення встановленого законом порядку; відмова суду в задоволенні клопотань обвинуваченого про допит усіх свідків та експерта-психолога (п. 1 ч. 4 ст. 42 КПК); незабезпечення дотримання встановлених процесуальних правил щодо відмови від захисника (присутності захисника після надання можливості для конфіденційного спілкування з ним та/або фіксації на носії інформації відмови обвинуваченого від захисника тощо (ст. 54 КПК); здійснення захисту неповнолітнього і дорослого співучасників злочину одним і тим самим захисником; нероз'яснення суддею обвинуваченому у вчиненні злочину, за який передбачено покарання у вигляді довічного позбавлення волі, можливості розгляду кримінального провадження стосовно нього судом присяжних;

- запропоновано новий підхід до визначення процесуального порядку касаційного оскарження порушення права на захист засудженого шляхом визначення найбільш поширених форм порушення права на захист засудженого, кола суб'єктів касаційного оскарження порушення права засудженого на захист, розкриття процесуальної форми касаційного оскарження порушеного права на захист засудженого та обґрунтування процесуальних вимог та особливостей форми і змісту касаційної скарги про порушення права на захист засудженого у досудовому і судовому провадженнях;

- визначено належну правову процедуру касаційного оскарження порушеного права на захист засудженого як строго логічної і хронологічної послідовності процесуальних дій засудженого, його законного представника або захисника з подання до суду касаційної інстанції скарги про порушення права засудженого на захист, її наступного розгляду та ухвалення відповідних процесуальних рішень та їхнього процесуального оформлення;

- доведено, що реалізація права на захист засудженим та подання ним, його законним представником чи захисником касаційної скарги зумовлені не виключними інтересами засудженого, а пов'язані з покращенням його становища, яке випливає зі змісту інституту непогіршення становища засудженого;

- встановлено, що форму і зміст касаційної скарги про порушення права на захист засудженого в суді першої та апеляційної інстанції зумовлюють оскаржувані процесуальні рішення, виконання яких спричинило порушення права засудженого на захист; вони ж визначають і спеціальну мету касаційної скарги, якою є отримання засудженим шуканого шансу змінити процесуальну ситуацію на свою користь в суді касаційної інстанції;

- обґрунтовано потребу зміни ч. 2 ст. 425 КПК в тому сенсі, що на суд має бути покладений юридичний обов'язок забезпечити сторонам кримінального процесу та потерпілому потрібні умови для ознайомлення і вивчення матеріалів кримінального провадження для належної підготовки касаційної скарги і підготовки заперечень на неї;

удосконалено:

- визначення поняття "право на захист" в кримінальному процесі, під яким треба розуміти складне матеріально процесуальне поняття, що змістово охоплює комплекс процесуальних прав підозрюваного, обвинуваченого, засудженого передбачених кримінальним процесуальним кодексом України, які надають можливості отримувати усні або письмові пояснення з приводу підозри або обвинувачення, право збирати і подавати докази, брати особисту участь у кримінальному провадженні, користуватися допомогою захисника, здійснювати інші процесуальні права, а також вимагати від суб'єктів, які здійснюють кримінальне провадження створення належних умов для їх реалізації.

- визначення поняття касаційне "оскарження", під яким потрібно розуміти діяльність уповноважених учасників судового провадження та інших осіб, інтересів яких стосується рішення суду першої інстанції, яке було переглянуто в апеляційному порядку або судове рішення суду апеляційної інстанції, постановлене щодо судового рішення суду першої інстанції щодо складання касаційної скарги та подання її до суду касаційної інстанції, а також діяльність суду касаційного рівня щодо перевірки обґрунтованості касаційної скарги та прийняття рішення про відкриття касаційного провадження або відмову в такому відкритті;

- правову процедуру, передбачену ст. 403, 432 КПК, в частині конкретизації норм, пов'язаних з відмовою від касаційної скарги, її зміною чи доповненням під час касаційного провадження, що зрештою розширить правові гарантії захисту порушеного права засудженого та унеможливлюватиме чи зменшуватиме ризик зловживань з боку судової влади на стадії перегляду судових рішень;

дістали подальшого розвитку:

- положення про доповнення ч. 3 ст. 20 КПК України щодо включення засудженого до кола осіб, яким гарантовано право на безоплатну правову допомогу;

- пропозиція щодо конкретизації в КПК того, що суд касаційної інстанції перед відкриттям касаційного провадження має перевірити касаційну скаргу на відповідність її вимогам ст. 424, 425, 426, 427 КПК;

- твердження, що, як правило, до участі в суді касаційної інстанції має допускатися лише той прокурор, який був безпосереднім учасником судового провадження в суді першої та апеляційної інстанції і дійшов висновку, що суд ухвалив незаконне і необґрунтоване рішення;

- пропозиція про потребу закріпити ч. 1 ст. 428 КПК правило про те, що рішення про відкриття касаційного провадження ухвалюється в колегіальному складі;

- пропозиція передбачити заборону відмовляти у відкритті касаційного провадження, якщо заявник у касаційній скарзі посилається на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення;

- теза, що право на касаційне оскарження засудженим реалізується за допомогою належним чином оформленої касаційної скарги, яка подається безпосередньо до суду касаційної інстанції у законодавчо визначеній процесу-альній формі;

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані у дисертаційній роботі теоретичні узагальнення, висновки й пропозиції можуть бути використані:

- у законотворчій сфері для внесення змін і доповнень до ст. 126, Конституції України, ст. ст. 20, 309, 310, 409, 425, 426, 428, 430, 432, 433 КПК України, для вдосконалення інших законодавчих та відомчих нормативно-правових актів України;

- у науково-дослідницькій сфері для подальшої наукової розробки процесуального підґрунтя касаційного оскарження порушення права на захист засудженого;

- у практичній діяльності органів досудового розслідування, прокуратури, місцевих та апеляційних судів, Верховного Суду;

- у навчальному процесі під час підготовки навчально-методичних матеріалів, викладання курсів кримінального процесу України та оперативно-розшукової діяльності у вищих навчальних закладах України.

Окремі положення дисертації застосовуються в навчальному процесі та під час підготовки працівників апаратів Верховного Суду України (акт впровадження від 04 вересня 2017 року) та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (акт впровадження від 02 серпня 2017 року № 51-1464/0/4-17).

Апробація результатів дисертації. Основні положення дослідження оприлюднено на міжнародних науково-практичних конференціях "Юридична наука в ХХІ столітті: перспективні та пріоритетні напрями досліджень" (Запоріжжя, 2017), "Проблеми відновлення конституційного ладу в Україні" (Київ, 2017), "Правове регулювання суспільних відносин: актуальні проблеми та вимоги сьогодення" (Запоріжжя, 2017).

Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження викладено в восьми публікаціях автора, зокрема, п'ять в наукових статтях, з них чотири - у вітчизняних наукових виданнях і одна - в іноземному фаховому виданні, та трьох тезах доповідей на наукових конференціях.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, якими об'єднано вісім підрозділів, висновків і списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи - 214 сторінок, в тому числі основний текст - 181 сторінка та список використаних джерел з 287 найменувань на 33 сторінках.

Розділ 1. Загальні положення касаційного оскарження

1.1 Функція касаційного провадження у системі проваджень і стадій кримінального процесу України

Термін "касація" (лат. "cassatio" - скасування, знищення; франц. "casser" - ламати, скасовувати) вперше виник в XVIII ст. у судочинстві Франції, а потім був запозичений багатьма іншими державами (Бельгія, Італія, Іспанія, Португалія, Люксембург, Алжир, Туніс, Японія, країни пострадянського простору, Латинської Америки тощо) [67, c. 357].

Перегляд судових рішень в касаційному порядку притаманний правовим системам континентального права, в яких домінуючим джерелом права є нормативні акти, при застосуванні яких виникають ускладнення з їх правильним та однаковим тлумаченням. Така модель вважається найбільш розповсюдженою у світі. У країнах, що утворюють так звану "англосаксонську правову сім'ю", касація формально не виділена. У них система перегляду судових рішень має свої особливості, зумовлені організацією судової влади, а касацію фактично замінює повторна (остаточна) апеляція [88, c. 262].

Інститут касації в результаті тривалого практичного розвитку набув ознак "чистої" та "змішаної" касації. Засновницею "чистої" форми інституту касації традиційно вважають Францію, а взірцем для інших держав у питанні побудови "змішаної" форми касації ? Німеччину [155].

"Чиста" форма касації полягає у розгляді судом касаційної інстанції справи за скаргою учасників судового провадження щодо правильності застосування закону нижчестоящими судами та винесення рішення, яким скарга може бути відхилена чи задоволена і, як наслідок, рішення попереднього суду скасоване. Суть "змішаної" форми касації полягає у поєднанні функцій касації з функцією апеляції, а саме: перевірка кримінальної справи в повному обсязі, причому із проведенням судового слідства та можливість зміни рішення без повернення справи до нижчестоящого суду [81, с. 345-346], [88, c. 262].

З 1864 року французький варіант касаційного провадження запроваджений в Російській імперії, а відповідно і на значній території України. За результатами судової реформи 1964 року вперше було проголошена публічність судових процесів, усність, право обвинуваченого на захист, розмежовано діяльність поліції та судового слідчого, дозволені судові дебати, визначено порядок оскарження вироків, визнано доцільним введення суду присяжних.

За Статутом кримінального судочинства 1864 року касаційному оскарженню підлягали остаточні судові рішення ? вироки, в тому числі винесені судом присяжних. Якщо в апеляційному суді справа розглядалась по суті в оскаржуваній її частині, то касаційна інстанція перевіряла законність вироку лише з точки зору правильності застосування матеріального і процесуального закону. Однак такий порядок перегляду судових рішень проіснував лише до 1918 року.

Для радянського кримінального процесу неприйнятною була "чиста касація" [28, с.14?15]. У зв'язку з тим, що у радянський період інститут апеляції припинив своє існування, було запроваджено інститут касації, який відрізнявся від однойменного інституту європейського процесуального права. За КПК УРСР (1922 року, 1927 року, 1960 року) касація фактично являла собою форму оскарження, яка поєднувала перевірку як дотримання норм закону, так і правильності рішення суду першої інстанції по суті. За відсутності апеляції при перегляді судового рішення в касаційному порядку, суд другої (касаційної) інстанції не мав права проводити судове слідство і давати судові доручення про проведення слідчих дій. При необхідності їх проведення, судове рішення скасовувалося з направленням справи на нове розслідування чи новий судовий розгляд. Тобто, у радянський період у кримінальному процесі касаційне оскарження і перегляд фактично поєднували у собі як риси класичної касації, так і деякі апеляційні елементи. Ситуація змінилась після прийняття від 21 червня 2001 року змін та доповнень до КПК України 1960 року, якими запроваджено апеляційну та касаційну процедури перегляду судових рішень (замість, відповідно, касаційної та наглядової) [88, c. 263].

Основними відмінностями правового регулювання касаційного оскарження за КПК 1960 року та КПК України 2012 року стало те, що згідно новим вітчизняним кримінальним процесуальним законодавством перегляду в касаційному порядку підлягають лише рішення суду першої інстанції, які були переглянуті в апеляційному порядку, а також судові рішення суду апеляційної інстанції, постановлені щодо зазначених судових рішень суду першої інстанції. Виключення складають ухвали слідчого судді, а також ухвали суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги на таку ухвалу, що в касаційному порядку не оскаржується [285, с. 358-359].

Відомий російський дореволюційний науковець І.Я. Фойніцький писав, що касаційне провадження виконує два завдання - судово-політичне і судово-практичне. Перше полягає у контролі за діяльністю судових органів, забезпеченні однакового розуміння та правильного застосування ними законів, а друге - у правильному вирішенні кожної справи [271, с. 547]. На першому із зазначених завдань наголошував інший дореволюційний юрист С.В. Познишев [109].

Характеризуючи касаційне провадження в радянському кримінальному процесі М.М. Гродзинський зазначав: "Вирок може бути переглянутий касаційною інстанцією, котра перевіряє, як правильність дій суду першої інстанції в "стадии предания суду" і судового розгляду, так і дій прокурора і органу досудового розслідування в попередніх стадіях процесу" [28, с. 9]. А.Л. Ривлін зауважував: "Необхідність виявлення і виправлення неправильних, помилкових вироків і керівництва на цій основі судовою діяльністю в цілях правильного і повного втілення завдань радянського правосуддя і обумовлює наявність в кримінальному процесі інституту перегляду вироків" [124, c. 3]. І.Д. Перлов стверджував: "Касаційна практика полягає в тому, що вона забезпечує єдність судової практики, сприяє однаковому розумінню і застосуванню законів, усуває різнобій в судовій практиці і тим самим забезпечує законність в діяльності судів, прокуратури і органів досудового розслідування" [107]. А.К. Орлов вважав: "Касаційні ухвали спрямовані не лише на виправлення судової помилки у конкретній справі. У кожній ухвалі або постанові розкривається значення тієї або іншої норми, роз'яснюється її зміст і порядок застосування. Це орієнтує судову практику всіх судів республіки і є критерієм, по якому нижчестоячі суди оцінюють свою діяльність і вносять в неї необхідні поправки" [104, c. 4]. Л.А. Богословська писала: "Касаційна інстанція під час здійснення правосуддя у кримінальних справах має високий "ступінь владності", який проявляється у скасуванні або зміні незаконного або необґрунтованого вироку, а також у можливості надавати нижчестоячим судам обов'язкові для них вказівки. … Касаційна інстанція виконує виховну функцію, зміст якої визначається завданнями, які є у цій стадії. Мова йде про виховний вплив діяльності і рішень цього суду не лише на учасників касаційного провадження, представників громадськості, громадян, але й на суд першої інстанції" [10, c. 5]. Отже, характеризуючи призначення касаційного оскарження вчені-процесуалісти радянської доби звертали увагу на необхідності забезпечення єдності судової практики через однакове розуміння і застосування законів, виправлення помилки у кримінальній справі, а також акцентували увагу на керівній і виховній функції касаційного провадження.