Характеристика принципів організації та діяльності військових прокуратур

Размещено на http://www.allbest.ru

ПЛАН

ВСТУП

І РОЗДІЛ. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ДІЯЛЬНІСТЬ ВІЙСЬКОВИХ ПРОКУРАТУР

1.1 Історія становлення військових прокуратур на території України

1.2 Поняття військового злочину

II РОЗДІЛ. ХАРАКТЕРИСТИКА ПРИНЦИПІВ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ДІЯЛЬНОСТІ ВІЙСЬКОВИХ ПРОКУРАТУР

ІІІ РОЗДІЛ. ЗАВДАННЯ ТА ОСНОВНІ НАПРЯМИ ДІЯЬНОСТІ ВІЙСЬКОВИХ ПРОКУРАТУР

3.1 Нагляд прокурора військової прокуратури

3.1.1 Участь військових прокуратур у суді

3.2 Напрямки діяльності військових прокуратур

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ



ВСТУП

На сьогоднішній день істотно збагатилося наукове знання про важливі сторони функціонування і розвитку військової прокуратури. Нові процеси в державно-правовому житті суспільства вимагають перегляду багатьох звичних уявлень.

Що собою являють принципи організації військових прокуратур, та основні напрямки їх діяльності? Я вважаю це питання дуже актуальним, тому що правова наука не стоїть на місці. Розвивається держава, розвиваються та утворюються нові суспільні відносини, які потребують постійного та безперервного контролю та забезпечення з боку владних органів. Тому, серед запропонованих тем до написання курсової роботи я обираю саме цю.

Крім цього, мені здається, що докладне вивчення даної теми допоможе глибше розвинути уявлення про діяльність військових прокуратур, та державу, як про соціальний інститут, про те як цей інститут живе, діє, змінюється, які основні тенденції його розвитку, як він виконує своє соціальне призначення.

Отже, мета даної роботи полягає у розкритті принципів організації військових прокуратур, їх ознак та підходів щодо класифікації, а також в більш детальному вивченні завдань та основних напрямків діяльності військових прокуратур, конкретно зупинившись на окремих стадіях судового процесу, та з'ясувавши роль військової прокуратури на кожній окремій стадії. Адже військова прокуратура це унікальний інститут який покликаний здійснювати нагляд за додержанням законів органами військового управління, військовими об'єднаннями, з'єднаннями, військовими частинами, підрозділами, установами і військовими навчальними закладами та посадовими особами Збройних Сил України.

На мою думку, необхідно висвітлити основні дослідження вчених з цих питань. Науковою основою при написанні даної роботи стали праці відомих вітчизняних вчених, таких як: Клочков В. І., Чайковський А.С., Музиченко П.П., Мельник М.І.,Хавронюк М.І.та ін.

Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку літератури.

У розділі І розглядаються загальні положення про інститут військової прокуратури та більш детально зосереджено увагу наісторії становлення військових прокуратур в Україні.

У розділі ІІ розглянуто принципи організації та діяльності військових прокуратур.

У розділі ІІІ детально висвітлено завдання та основні напрямки діяльності військових прокуратур.



І РОЗДІЛ. ЗАГАЛЬНО-ТЕОРЕТИЧНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ІНСТИТУТ ВІЙСЬКОВИХ ПРОКУРАТУР

1.1 Історія становлення військової прокуратури на території України

Поява військової прокуратури починається з появи та формування війська. Не було в історії таких військових формувань в яких би не траплялись ті чи інші злочини. В боротьбі з військовою злочинністю були задіяні певні посадові особи та сформовані спеціальні органи, які проводили нагляд за дотриманням встановлених у військах обов'язківвоїнами, та виконанню ними наказів, внутрішнього розпорядку, збереженню довіреного майна та зброї.

В Україні, за свідченням давніх літописів, дружинники княжого війська Київської Русі у разі скоєння злочину обов'язково несли покарання, при чому це вирішувалосявладою і при участі самого князя.[17.c.317]

На Запорізькій Січі найвищою особою, яка в своїх діях втілювала боротьбу з правопорушенням уВійську Запорізькому, був кошовий отаман ( гетьман), який обусоблював в собі адміністративну, військову і духовну владу і наглядав за виконанням прийнятих рішень через козацьку старшину. Остання, в межах своєї компетенції та повноважень, проводила наглядові дії в визначених військових формуваннях, доводила справу до суду, який був гласний та швидкий. Смертю карали за зраду, не надання допомоги товаришам в бою та інші.

Діяли у нас і „Литовський Статут” 1529,1566,1588 років і „Артикул воинский с кратким толкованием” 1716 року, „ Права, за якими судиться малоросійський народ”1743р., „Полевое уголовное уложение для Большой Действующей армии” 1812, ”Устав военно-уголовный”1839, „Воинский устав о наказаниях”1869року -всі, в залежності в складі якої держави знаходились українські землі після втрати Україною державності.[21.c.291]

На території, яка входила до складу Російської імперії в армії була введена посада аудитора. Він вирішував усі функції притягнення до відповідальності військовослужбовців. 15 травня 1867 року приймається „ Військово - судовий статут” - перший систематизований нормативно - правовий акт, який визначав усі процесуальні питання здійснення правосуддя у військах. Започатковується діяльність військових прокурорів у військовихокругах.

Після революції 1917 року відкривається нова сторінкав історії військових прокуратур. На підставі „ Декрету про суд” органи військової юстиції в армії створюються у вигляді полкових судів, в 1922 році приймається „Положення про прокурорський нагляд при революційних військових трибуналах”, започаткувавши дію військових прокуратур при трибуналах.[15.c.194]

З утворенням СРСР в 1926 році Центральний виконавчий комітет Ради народних комісарів прийняв „Положення про військові трибунали і військову прокуратуру” - по суті перший акт який визначив функції, повноваження, завдання військової прокуратури, її структуру, організацію та порядок діяльності. Головне в цьому документібуло те, що відтепер прокуратура формувалась як окремий орган, а не в складі військових судів чи трибуналів. Прокурори та помічники прокурорів діяли при військових округах, корпусах, дивізіях, що наблизило їх до військ, дозволило більш інтенсивно і ефективно здійснювати нагляд за дотриманням законності й правопорядку. Поряд з цим слідчі здійснювали свою діяльність при військових трибуналах.

Прокурори та їх помічники знаходились на дійсній військовій службі.

В 1929 році приймаються зміни до „Положення про військові трибунали і військову прокуратуру”. Згідно цих змін та доповнень військові прокуратури виводилися в самостійні органи, а їх слідчі апарати становились їх складовими частинами.

Слід відмітити, що з моменту свого створення військова прокуратура виступала як орган, який забезпечує законність в збройних силах, своїми заходами сприяє викоріненню правопорушень, підвищенню дисципліни, бойової готовності військ.

За історичною довідкою у вересні 1922 року була затверджена посада військового прокурора Українського військового округу, пізніше на базі Київського таХарківського військових округів було створено Військову прокуратуру Української РСР. [15.c.212]

Після розпаду СРСР в 1991 році Україна стає незалежною державою, яку визнає світ. В першу чергу держава піклується про становлення правоохоронних органів, в тому числі для боротьби з порушенням закону в військах. Приймається Закон України „ Про прокуратуру” інші нормативні державні акти, які підводять основу для діяльності прокуратури молодої держави взагалі, та її складової частини - військової прокуратури.

До органів військової прокуратури належать:

1. Військові прокуратури Західного, Південного та Центрального регіонів.

2. Військова прокуратура Військово-Морських Сил України ( на правах обласних)

3. Військові прокуратури гарнізонів ( на правах міських).

Військові прокуратури діють на принципах організації і діяльності прокуратури України.

Отже, військові прокуратури:

1. Входять до єдиної централізованої системи, яку очолює Генеральний прокурор України;

2. Здійснюють свої повноваження на підставі Конституції та чинних законів України;

3. Захищають у межах своєї компетенції права та свободи громадян на засадах їх рівності перед законом;

4. Вживають заходів щодо усунення порушень закону;

5. Діють гласно;

6. Інформують державні органи і громадськість про стан законності та заходи щодо її зміцнення.

7. Організація і порядок діяльності визначаються на основі Закону України „ Про прокуратуру”.

Прокурори військової прокуратури здійснюють нагляд за додержанням законів органами військового управління, військовими об'єднаннями, з'єднаннями, військовими частинами, підрозділами, установами і військовими навчальними закладами та посадовими особами Збройних Сил України, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Служби безпеки України та інших військових формувань дислокованих на території України, миротворчими контингентами ЗСУ в інших державах, а також здійснюють нагляд з додержанням законів щодо збереження військового майна, зброї, боєприпасів, вибухових речовин та їх утилізації.

Вони розслідують злочини вчинені військовослужбовцями, службовцями ЗС в розташуванні військових частин, установ, навчальних закладів, підприємств чи організацій Збройних Сил України ,інших військових формувань ,військовозобов'язаними під час проходження зборів.

Діяльність прокурорів військових прокуратур сприяє не тільки боротьбі з злочинами в армії, а й підняттюпрестижу української армії, підвищенню боєздатності військових формувань та, в кінцевому результат обороноздатності нашої держави ,що означає підготовленість держави до захисту від зовнішньої збройної агресії або збройного конфлікту. Складовими такої підготовленості є сукупність економічного, політичного, соціального, наукового, морально-психологічного і суто військового потенціалів. Стан обороноздатності України відображають її мобілізаційні можливості, кількість і якість Збройних Сил, їх здатність швидко переходити на військовий стан, організовано вступати у воєнні дії та успішно виконувати завдання по обороні від агресії.

Утвердження главенства закону в житті Збройних Сил України та інших військових формуваннях - головна мета діяльності прокурорів військової прокуратури , це в значній мірі сприятиме вищеназваним завданням.

1.2 Поняття військового злочину

В існуванні збройних сил , з часу їх зародження і до наших днів , присутній такий негативний момент, як військові злочини. Ця проблема не тільки Збройних Сил України, військові злочини не мають кордонів , вони трапляються в арміях всіх країн світу.

З ними ведеться непримирима боротьба. Притаманна така боротьба з проявами військової злочинності в війську нашої держави і органам військової прокуратури України .

Військовими злочинами визнаються злочини проти встановленого законодавством порядку несення або проходження військової служби, вчинені військовослужбовцями, а також військовозобов'язаними під час проходження ними навчальних (чи перевірних) або спеціальних зборів.[2]

За відповідними статтями спеціальногорозділу Кримінального кодексу України, а саме - Особливої частини, за військові злочини несуть відповідальність військовослужбовці Збройних Сил України, Служби безпеки України, Прикордонної служби України, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, а також інші особи, визначені законом.

Особи, не зазначені у цьому розділі, за співучасть у військових злочинах підлягають відповідальності за відповідними статтями цього Кодексу, зокрема його Особливої частини.

Особа, яка вчинила злочин, передбачений статтями спеціального розділу КК може бути звільнена від кримінальної відповідальності згідно зі статтею 44(„Правові підстави та порядок звільнення від кримінальної відповідальності”) цього Кодексу із застосуванням до неї заходів, передбачених Дисциплінарним статутом Збройних Сил України.[2]

На відміну від інших груп злочинів, передбачених КК, поняття військового злочину визначене безпосередньо в ньому (ч. 1 ст. 401”Поняття військового злочину”). Проте, у цьому визначенні розкриваються не всі ознаки військового злочину, а лише специфічні, які дають змогу відмежувати військові злочини від інших. Водночас, для військових злочинів цілком характерними залишаються і загальні ознаки злочину.

До специфічних ознак військового злочину віднесені спеціальні:

1. об'єкт посягання -- встановлений законодавством порядок несення або проходження військової служби;

2. суб'єкт -- військовослужбовець, а у разі вчинення більшості військових злочинів також і військовозобов'язаний під час проходження останнім навчальних (перевірних) або спеціальних зборів;

3. кримінальна протиправність -- визнання діяння військовим злочином тільки в тому разі, якщо воно прямо передбачене у розділі XIX Особливої частини КК України.

За відсутності принаймні однієї із зазначених ознак діяння не може бути кваліфіковане як військовий злочин. Так, не створюють складу військового злочину діяння, що не посягають на встановлений порядок несення військової служби (викрадення приватного майна або хуліганство на території військової частини), або такі, що хоча б і посягали на військовий правопорядок, але вчинені робітниками чи службовцями ЗС або інших військових формувань (невиконання наказу, порушення правил водіння спеціальної машини тощо), або не передбачені законодавством як військові злочини (скажімо, перехід військовослужбовця на бік ворога в умовах воєнного стану або службовий підлог, вчинений військовою службовою особою кваліфікуються як загальнокримінальнізлочини).



ІІ РОЗДІЛ. ХАРАКТЕРИСТИКА ПРИНЦИПІВ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ДІЯЛЬНОСТІ ВІЙСЬКОВИХ ПРОКУРАТУР

Організація та діяльність органів військової прокуратури України базується на певних принципах. Основні принципи організації та діяльності прокуратури закріплені у ст. 122 Конституції України та ст.6 Закону “Про прокуратуру”. Це принципи єдності прокурорської системи, її централізації з підпорядкуванням нижчестоящих прокурорів вищестоящим, незалежності, гласності, позапартійності, законності тощо.

Принцип єдності[7] означає, що всі територіальні та спеціалізовані прокуратури, які діють в Україні, складають єдину систему. Кожен прокурор діє на відповідній території або у сфері правових відносин від імені України в цілому, а також наділений в межах своєї компетенції єдиними повноваженнями та правовими засобами їх реалізації. Дія цього принципу проявляється також у тому, що вищестоящий прокурор може доручити нижчестоящому виконання своїх обов'язків, прийняти на себе виконання обов'язків нижчестоящого прокурора, змінити або скасувати будь-яке його рішення, крім випадків, передбачених законом.

Централізація[7] системи органів прокуратури проявляється в тому, що нижчестоящі прокурори підпорядковуються вищестоящим прокурорам та Генеральному прокурору України. Він призначає за погодженням з Верховною Радою Автономної Республіки Крим прокурора Автономної Республіки Крим. Прокурори областей, міст та районів, прокурори спеціалізованих прокуратур призначаються на посаду тільки Генеральним прокурором України. Йому підпорядковані та підзвітні всі прокурори. Накази, вказівки, розпорядження, положення та інструкції, які видає Генеральний прокурор України, є обов'язковими для всіх органів прокуратури.

Принцип незалежності[7] органів прокуратури полягає у тому, що всі функціональні рішення та дії (щодо здійснення нагляду, розслідування справ тощо) кожен прокурор та слідчий здійснюють тільки на основі закону, власного переконання та матеріалів перевірок (розслідувань), з огляду на повноту, всебічність та об'єктивність їх проведення.

Втручання органів державної влади і органів місцевого самоврядування, посадових осіб, засобів масової інформації, громадсько-політичних організацій (рухів) та їх представників у діяльність прокуратури з нагляду за додержанням законів або з розслідування діянь, що містять ознаки злочину, забороняється.

Вплив у будь-якій формі на працівника прокуратури з метою перешкодити виконанню ним службових обов'язків або добитися прийняття неправомірного рішення тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

Звернення представників влади, інших посадових осіб до прокурора з приводу конкретних справ і матеріалів, що знаходяться у провадженні прокуратури, не повинні містити будь-яких вказівок або вимог щодо результатів їх вирішення.

Прокурори не можуть входити до складу комісій, комітетів та інших колегіальних органів, утворюваних радами або їх виконавчими органами.

Принцип гласності[7] означає відкритість діяльності органів прокуратури, доступність інформації про її діяльність для громадян та засобів масової інформації.

Через реалізацію цього принципу суспільство здійснює контроль за діяльністю прокуратури. В свою чергу, забезпечення принципу гласності підвищує рівень інформова-ності населення про стан законності та діяльність прокуратури з цих питань. Одним із проявів цього принципу є щорічне інформування Генеральним прокурором України Верховної Ради України про стан законності в країні.

Принцип позапартійності[7] сформульований у ч. 2 ст.6 Закону “Про прокуратуру” -- працівники прокуратури не можуть належати до будь-яких політичних партій чи рухів. Це означає, що прокурорські працівники не можуть бути членами громадських об'єднань, які переслідують політичні цілі, та брати участь в їх діяльності. Створення та діяльність таких громадських об'єднань, їх організацій в органах прокуратури не припустимі.

Принцип законності[7] є важливішою загальноправовою основою діяльності усіх суб'єктів правозастосування. Для прокуратури цей принцип виступає як першооснова її діяльності, оскільки головна її мета -- забезпечення верховенства закону та зміцнення законності.

Крім зазначених загальних принципів організації та діяльності прокуратури її управлінська діяльність будується також на таких внутрішньоорганізаційних принципах, як зональний та предметний. Зональний означає таку організацію роботи, коли весь її обсяг, покладений на структурні підрозділи, розподіляється між оперативними працівниками за зонами (територіальними та спеціальними прокуратурами). Так, в прокуратурах областей в залежності від обсягу роботи до складу зони включаються прокуратури декількох районів, міст. Прокурор відділу (управління), за яким закріплено відповідну зону, в межах компетенції прокурора області і стосовно певної галузі нагляду контролює виконання законів, наказів та вказівок Генерального прокурора України, вивчає з цією метою стан законності в регіоні та організацію роботи органів прокуратури.

Поряд із зональним, в органах прокуратури застосовується і предметний принцип, відповідно до якого критерієм розподілу обов'язків між прокурорами є сфери правового регулювання, тобто певні групи законів та інших нормативних актів, нагляд за додержанням і застосуванням яких здійснює прокуратура.

Що стосується інших, ненаглядових функцій прокуратури, то в якості предмета відання виступають певні основні напрямки прокурорської діяльності.

В сучасних умовах організація прокурорської діяльності будується за предметно-зональним принципом роботи, коли за прокурорами, крім зони, закріплюються ще і певні предмети відання. Такий підхід сприяє професіональній спеціалізації прокурорів при здійсненні нагляду за додержанням і застосуванням законів в найбільш важливих, пріоритетних сферах правових відносин, визначених Законом “Про прокуратуру” та наказами Генерального прокурора України.



ІІІ РОЗДІЛ. ЗАВДАННЯ ТА ОСНОВНІНАПРЯМИ ДІЯЬНОСТІ ВІЙСЬКОВИХ ПРОКУРАТУР

3.1 Нагляд прокурора військової прокуратури

Предмет нагляду - оперативно - розшукова діяльність органів СБУ[8], державної прикордонної служби, військового дізнання та слідчих військових прокуратур[4].

Нагляд прокурора військової прокуратури має сприяти:

1) розкриттю злочинів, захисту особи, її прав та свобод, власності, прав підприємств Міністерства оборони, військових з'єднань, частин, військових формувань від злочинних посягань;

2) виконанню вимог закону про невідворотність відповідальності за вчинені злочини;

3) запобіганню незаконному притягненню особи до кримінальної відповідальності;

4) охороні прав і законних інтересів осіб, які перебувають під слідством;

5) здійсненню заходів щодо запобіганню злочинам, усунення причин та умов, що сприяють їх вчиненню.

Здійснюючи нагляд прокурор військової прокуратури вживає заходів для узгодженої дії всіх служб причетних до боротьби із злочинністю в Збройних Силах України та інших військових формуваннях. Він контролює та виконує необхідні дії, для того щоб органи військового дізнання та попереднього слідства :

1. додержували передбаченого законом порядку порушення кримінальних справ, розслідування діянь, що містять ознаки злочину, проведення оперативно розшукових заходів, застосування технічних засобів, припинення та розкриття справ, а також додержували строків продовження слідства та тримання під вартою;

2. при розслідуванні злочинів неухильно виконували вимоги закону про всебічне, повне і об'єктивне розслідування та дослідження всіх обставин справи, з'ясували обставини, які викривають чи виправдовують обвинуваченого, а також пом'якшують чи обтяжують його відповідальність;

3. виявляли причини злочину і умови, що сприяють цьому, вживали заходів до їх усунення.

Повноваження прокурора при здійсненні ним нагляду за додержанням законів органами попереднього слідства і дізнання визначаються кримінально - процесуальним законодавством.[4]

Прокурор військової прокуратури має право в окремих необхідних випадках доручати керівникам органів попереднього слідства, дізнання Служби безпеки України, Державної прикордонної служби, Збройних Сил, проведення у підвідомчих їм підрозділах перевірок з метою усунення порушень закону та забезпечення повного розкриття діянь, що містять ознаки злочину.

3.1.1. Участь військових прокуратур у суді

Прокурор військової прокуратури бере участь у розгляді справ у суді.

Він сприяє виконанню вимог закону про всебічний і об'єктивний розгляд справ та постановленню судових рішень, що ґрунтуються на законі.

Прокурор може вступати у справу в будь якій стадії процесу, якщо цього вимагає захист конституційних прав громадян, інтересів держави, суспільства.[10]

Він зобов'язаний своєчасно вжити передбачених законом заходів до усунення порушень закону, хоч би від кого вони виходили. Прокурор має рівні права з іншими учасниками судового засідання.

Прокурор військової прокуратури бере участь в судовому розгляді кримінальних справ залежно від характеру і небезпеки діяння. Він проводить дослідження доказів, надає суду свої міркування щодо застосування закону та міри покарання. При цьому прокурор керується вимогами закону і об'єктивною оцінкою зібраних по справі доказів.

Представництво прокуратурою інтересів особи або держави в суді полягає у здійсненні прокурором військової прокуратури від імені держави процесуальних або інших дій, спрямованих на захист її законних інтересів.

Підставою для представництва інтересів фізичної особи в суді є її неспроможність, з якихось причин, самостійно захищати свої порушені, чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження, а інтересів держави - наявність порушень або їх загрози військовим, економічним, політичним інтересам держави внаслідок противоправних дій, чи бездіяльності фізичних осіб, чи юридичних, що вчиняються в відносинах між ними або з державою.[7]

Формами такого представництва є :

4. звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави або при визнанні небезпечними дій, правових актів чи рішень органів і посадових осіб;

5. участь у розглядах справ судами;

6. внесення апеляційного, касаційного подання на судові рішення або заяви про їх перегляд за ново виявленими обставинами.

Cуд повинен відреагувати і розглянути скарги на дії слідчого, прокурора на відмову:

1. в порушенні справи, копія постанови судді направляється особі, яка винесла постанову, прокуророві та особі, яка подавала скаргу.

2. оскарження постанови про закриття справи - направляється прокуророві та особі яка подала скаргу на постанову, особі яка прийняла рішення про закриття.

3. оскарження дій прокурора, подається вищестоящому прокуророві або до суду, розглядає суд першої інстанції при попередньому розгляді справи в суді.

Попередній розгляд справи здійснюється суддею одноособово з обов'язковою участю прокурора. Про день попереднього розгляду справи повідомляються всі учасники процесу, але їх неявка не перешкоджає розгляду справи. Попередній розгляд починається з доповіді прокурора щодо можливості призначення справи до судового розгляду, висловлювання його думки щодо клопотань заявлених іншими учасниками судового розгляду. Справа повинна бути призначена до попереднього розгляду не пізніше десяти діб, а у разі складності кримінальної справи - не пізніше тридцяти діб з дня надходження її до суду.

За результатами попереднього розгляду суддя своєю постановою приймає одне з таких рішень:

1. про призначення справи до судового розгляду;

2. про зупинення проводження в справі;

3. про повернення справи прокуророві;

4. про направлення справи за підсудністю;

5. про закриття справи;

6. про повернення справи на додаткове розслідування.[10]

Постанова про повернення справи прокурору оскарженню не підлягає, на таку постанову може бути внесене подання прокурором.

Коли дані судового слідства вказують, що підсудний вчинив й інший злочин, по якому обвинувачення не було йому пред'явлено, суд за клопотанням прокурора, потерпілого чи його представника, не зупиняючи розгляд справи, виносить ухвалу, а суддя постанову,якою повідомляє прокурора про вчинення цього злочину.

У тих випадках, коли нове обвинувачення тісно зв'язане з початковим і окремий розгляд їх не можливий, вся справа повертається для додаткового розслідуваня.

Якщо під час судового слідства буде встановлено, що злочин вчинила будь-яка з осіб, не причетних до кримінальної відповідальності, за клопотанням прокурора, потерпілого або його представника суд виносить мотивовану ухвалу, а суддя постанову, якими про вчинення цього злочину повідомляє прокурора або направляє все провадження у справі для проведення досудового слідства чи дізнання.

З приводу кримінальної справи судом виноситься вирок. Вирок суду може бути або обвинувальний, або виправдовувальний.

Якщо при винесенні виправдовувального вироку за не доведеністю участі підсудного у вчиненні злочину особа, яка вчинила цей злочин, залишається невиявленою, суд після набрання вироком законної сили виносить ухвалу про направлення справи прокурору для вжиття заходів до встановлення особи, винної у вчиненні цього злочину.

Якщо підсудний визнається винним, суд постановляє обвинувальний вирок і призначає підсудному покарання, передбачене кримінальним законодавством.

На судове рішення може бути подана апеляція прокурором, який брав участь у розгляді кримінальної справи судом, першої інстанції, а також прокурором, який затверджував обвинувальний вирок, - у межах обвинувачення що підтримував прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції.

В апеляції зазначається:

1. назва суду, якому адресується апеляція;

2. особа яка подає апеляцію;

3. вирок, ухвала чи постанова, на які подається апеляція і назва суду, який її постановив;

4. вказівка на те, в чому полягає незаконність вироку, ухвали, постанови та доводи на її обгрунтування;

5. прохання особи яка подає апеляцію;

6. перелік документів, які подаються до апеляції.

При обґрунтуванні прокурором необхідності зміни чи скасуванню вироку, ухвали, постанови апеляція повинна містити посилання на відповідна аркуші справ.

Апеляція розглядається у визначенні Кримінально-процесуальним кодексом строки.

3.2.Напрямки діяльності військових прокуратур

Статтею 123 Конституції встановлено, що організація і порядок діяльності органів прокуратури України визначається законом україни «Про прокуратуру».

Військовослужбовці військових прокуратур у своїй діяльності керуються Законом України «Про прокуратуру» і проходять службу відповідно до Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу» та інших законодавчих актів України, якими встановлено правові та соціальні гарантії, пенсійне, медичне та інші види забезпечення, передбачені законодавством для осіб офіцерського складу Збройних Сил України.

Для належного забезпечення своєї діяльності у військових прокуратурах можуть створюватися колегії.

Колегії прокуратур є дорадчими органами і розглядають найбільш важливі питання, що стосуються додержання законності, стану правопорядку, діяльності органів прокуратури, виконання наказів Генерального прокурора України, кадрові питання, заслуховують звіти підпорядкованих прокурорів, начальників структурних підрозділів та інших працівників прокуратури. Таким чином, єдиноначальність у роботі органів прокуратури поєднується з колегіальністю під час розгляду найважливіших проблем прокурорсько-слідчої діяльності. [7]

Порядок роботи колегії визначається регламентом. Рішення її доводяться до відома працівників органів прокуратури. Контроль за виконанням рішень колегій забезпечується прокурорами чи їх заступниками відповідно до розподілу обов'язків. Копії протоколів засідань колегій обласних і прирівняних до них прокуратур надсилаються до Генеральної прокуратури після їх підписання, але не пізніше десятиденного терміну з дня засідання колегії.

У разі розбіжностей між прокурором і колегією прокурор втілює у життя своє рішення. Про такі розбіжності Генеральний прокурор доповідає Голові Верховної Ради України, а інші прокурори -- Генеральному прокуророві України. Члени колегії Генеральної прокуратури можуть повідомити свою особисту думку Голові Верховної Ради України, а члени колегій інших прокуратур --Генеральному прокуророві України.

Стаття 50 Закону України «Про прокуратуру» закріплює засоби правового та соціального захисту працівників прокуратури і підкреслює, що прокурор і слідчий прокуратури знаходяться під захистом закону. Нанесення тілесних ушкоджень, образа, погроза щодо працівника прокуратури або його близького родича, а також знищення їх майна, інші насильницькі дії у зв'язку з виконанням прокурором або слідчим прокуратури своїх службових обов'язків тягнуть за собою встановлену законом відповідальність[7].

Робота із зверненнями (заявами та скаргами) громадян та юридичних осіб посідає значне місце у багатоаспектній діяльності прокуратури. Це випливає із ст. 40 Конституції України, а також закріплено в п. 2 ст. 4 Закону «Про прокуратуру» -- завданням прокуратури є захист гарантованих Конституцією, іншими законами України та міжнародними правовими актами соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод людини та громадянина. При цьому слід враховувати, що захист у межах прокурорської компетенції прав і свобод громадян на засадах їх рівності перед законом незалежно від національного та соціального походження, мови, освіти, ставлення до релігії, політичних переконань, службового чи майнового стану та інших ознак розглядається як один із принципів організації і діяльності прокуратури (п. З ч. 1 ст. 6 Закону).

Ця діяльність прокуратури складається із двох частин:

1. розгляд заяв та скарг безпосередньо в органах прокуратури різного рівня;

2. нагляд за додержанням встановленого порядку розгляду звернень усіма органами, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону «Про прокуратуру» прокурор розглядає заяви і скарги про порушення прав громадян та юридичних осіб, крім скарг, розгляд яких віднесено до компетенції суду.

Органи прокуратури, їх керівники та інші посадові особи у межах своїх повноважень зобов'язані: військовий прокуратура злочин

--скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, що сприяли виникненню порушень;

--забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих за заявою чи скаргою рішень;

--у разі визнання заяви чи скарги необгрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення;

--не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам тощо.

Виходячи з положень, що містяться у ч. 1 ст. 19 Закону «Про прокуратуру», прокурор здійснює нагляд за:

--відповідністю актів, які видаються всіма органами, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами Конституції України та чинним законам;

--додержанням законів про недоторканність особи, громадянські, політичні, економічні, соціальні і культурні права і свободи громадян, захист їх честі і гідності, якщо законом не передбачений інший порядок захисту цих прав;

--додержанням законів, що стосуються економічних, міжнаціональних відносин, охорони навколишнього природного середовища, митниці та зовнішньоекономічної діяльності.

Для виконання прокурорами покладених на них наглядових завдань їм надані необхідні повноваження, які за своїм змістом та призначенням можуть бути розділені на три основні групи:

1.Повноваження у виявленні порушень законів, причин порушень та умов, що їм сприяють.

2.Повноваження, спрямовані на усунення порушень законів, причин та умов, що їм сприяють.

3.Повноваження у притягненні порушників закону до відповідальності.

До першої групи належать:

--безперешкодний доступ за посвідченнями у приміщення державних органів, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, підпорядкованості чи приналежності, до військових частин, установ без особливих перепусток, де такі запроваджено; доступ до документів і матеріалів, необхідних для проведення перевірок, у тому числі за письмовою вимогою, і таких, що містять комерційну чи банківську таємницю або конфіденційну інформацію. Письмово вимагати подання до прокуратури для перевірки зазначених документів та матеріалів, видачі необхідних довідок, у тому числі про операції і рахунки юридичних осіб та інших організацій для вирішення питань, пов'язаних з перевіркою (п. І ч. 1 ст. 20 Закону); доступ у місця тримання затриманих, опитування осіб, які в них перебувають, ознайомлення з документами, на підставі яких особи затримані, заарештовані або до них застосовані заходи примусового впливу (п. 1 ч. 2 ст. 44 Закону); витребування для перевірки рішень, розпоряджень, інструкцій, наказів та інших актів і документів, одержання інформації про стан законності і заходи щодо її забезпечення (п. 2 ч. 1 ст. 20 Закону, п. 2 ч. 2 ст. 44 Закону);

--вимога від керівників та колегіальних органів проведення перевірок, ревізій діяльності підпорядкованих та підконтрольних підприємств, установ, організацій та інших структур незалежно від форм власності, а також виділення спеціалістів для проведення перевірок, відомчих та позавідомчих експертиз (п. з ч. 1 ст. 20 Закону);

--виклик посадових осіб і громадян для витребування від них усних або письмових пояснень щодо порушень закону (п. 4 ч. 1 ст. 20Закону, п. 2 ч. 2 ст. 44 Закону);

--перевірка виконання законів переліченими у ст. І Закону «Про прокуратуру» органами, підприємствами, установами та організаціями (ч. 2 ст. 19 Закону);

--перевірка законності адміністративного затримання громадян та застосування відповідними органами та посадовими особами заходів впливу за адміністративні правопорушення (п. і ч. 2 ст. 44 Закону про прокуратуру);

--розгляд заяв, скарг про порушення прав громадян та юридичних осіб, крім скарг, віднесених до компетенції суду (ч. 1 ст. 12Закону), особистий прийом громадян (ч. З ст. 12 Закону);

--участь у засіданнях органів державної влади (ст. 9 Закону). До другої групи повноважень прокурора належать:

--опротестування актів Прем'єр-міністра України, Кабінету Міністрів України, уряду Автономної Республіки Крим, міністерств, державних комітетів та відомств, інших органів державної влади та місцевого самоврядування;

--опротестування або скасування наказів, розпоряджень адміністрації місць тримання затриманих (п. 2ч.2ст.44 Закону);

--звільнення особи, яка незаконно перебуває у місцях тримання затриманих (п. З ч. 2 ст. 44 Закону);

--внесення подання або протесту на рішення місцевих рад (п. 2 ч. 2 ст. 20 Закону);

--внесення припису про усунення очевидних порушень закону (п. 4 ч. 2 ст. 20 Закону);

--внесення подання до державних органів, громадських організацій та посадовим особам про усунення порушень закону та умов, що їм сприяли (п. 5ч.2 ст. 20 Закону);

--звернення до суду або господарського суду із заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб (п. 6 ч. 2 ст. 20 Закону).

До третьої групи повноважень прокурора належать:

--притягнення правопорушників у встановленому законом порядку до кримінальної відповідальності; порушення дисциплінарного провадження або провадження про адміністративне правопорушення, передача матеріалів на розгляд громадських організацій (п. З ч. 2 ст. 20 Закону).

Повноваження прокурорів за умови їх повного та правильного застосування забезпечують ефективність загального нагляду, своєчасність виявлення порушень закону, причин та умов, що їм сприяють, усунення порушень закону, запобігання їм, притягнення винних до відповідальності.

Реалізація прокурором загальнонаглядових повноважень здійснюється у формі відповідних актів, які є юридичними фактами, що породжують прокурорсько-наглядові правовідносини між прокурором, з одного боку, і відповідними посадовими особами, колегіальними органами підприємств, установ та організацій (а у ряді випадків -- і з громадянами) -- з другого.

Встановлені законом повноваження прокурора у виявленні порушень закону, причин та умов, що їм сприяють, усунення порушень закону, поновлення порушених прав громадян та юридичних осіб, притягнення порушників закону до відповідальності реалізуються у формі актів, які містять вимоги прокурора.



ВИСНОВКИ

-В своїй роботі, я хотів показати той величезний і надто важливий спектр діяльності органів військової прокуратури в справі охорони законних прав особистості та інтересів держави.

-Військова прокуратура не є військовим формуванням, а складовою системи органів прокуратури України відповідно до свого основного призначення. Що стосується додаткових повноважень прокурорів військових прокуратур, то їх слід розглядати як спеціальні - відповідні до умов та напрямку роботи, який виходить із специфіки військової служби, відносин військовослужбовців, знаходження режимних військових об'єктів, військових формувань, які мають одні завдання в мирний, та інший в воєнний час чи час введення надзвичайного стану.

-Військова прокуратура, на мою думку, - це один з правоохоронних органів, який забезпечує верховенство права в військах, як ніхто інший стоїть на сторожі конституційних прав особи, інтересів держави, дотримання законів всіма в сфері військового управління та функціонування Збройних Сил України.

-Вся історія військової прокуратури показує, що це дійовий правоохоронний орган в армії, що завдяки його діяльності укріплювалась військова дисципліна та повага до закону, ставився бар'єр на шляху охочих покращити свої матеріальні статки та благополуччя за рахунок економічних оборудок на військових об'єктах, чи банального розкрадання військового майна, захищались права людини при випадках позастатутних відносин військовослужбовців, захищались інтереси держави при посяганні на них злочинцями.

-Вся діяльність військової прокуратури спрямована на підвищення боєготовності підрозділів, частин, з'єднань армії та Військово Морських Сил, дозволяє мати гідний мобілізаційний резерв, завдяки нагляду органів військової прокуратури за проходженням зборів військовозобов'язанними. В цілому це зміцнює обороноздатність нашої держави, дозволяє її Збройним Силам мати авторитет в світі (про що свідчать приклади діяльності наших миротворчих контингентів), а державі гідно стояти в ряді країн міжнародного співтовариства. Я думаю, що треба зберегти цю структуру прокуратури України.

Це обумовлено:

1. необхідністю спеціалізації прокурорського нагляду, оскільки військова прокуратура діє в особливих умовах існування військових формувань, дислокованих за екстериторіальним принципом, особливих правовідносин регламентованих військовими статутами , актами військового управління;

2. наявністю спеціальної підслідності кримінальних справ по військових злочинах;

3. забезпечення здійснення прокурорських повноважень при проведенні антитерористичних заходів, надані військової допомоги іншим державам, при участі в міжнародному військовому співробітництві й міжнародних миротворчих операціях під егідою Організації Об'єднаних Націй на підстві міжнародних угод України, а також у бойовій обстановці;

4. необхідністю додержання законності військовими формуваннями, залученими до здійснення заходів щодо забезпечення правового режиму військового і надзвичайного стану, посилення охорони кордону та морської економічної зони, континентального шельфу України, їх правового формування в умовах ліквідації, з допомогою армії, надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру.

Так військова прокуратура дійсно має свої особливості:

по-перше: прокурор військової прокуратури являється військовослужбовцем, що накладає на нього обов'язки згідно статутів Збройних Сил;

по-друге: повноваження за здійснення нагляду за дотриманням законів, притаманні лише прокуратурі.

Буває, що таке поєднання різних за своєю суттю функціональних обов'язків, в деяких випадках, шкодить виконанню службових повноважень прокурора військової прокуратури, але це питання, які можливо вирішити шляхом внесення змін в законодавчі акти і не ставити вимоги ліквідації військової прокуратури, я думаю, вчені та експерти, які займаються підготовкою таких актів , могли б зарадити такій категоричності в постановці питання про існування військової прокуратури, а Верховна Рада прийняла б відповідні зміни до Закону “ Про прокуратуру”, чи інший закон стосовно органів військової прокуратури. Головне, щоб це пішло на користь державі.



СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України, (прийнята на п'ятій сесії Верх. Ради України 28.06.1996 року).

2. Кримінальний кодекс України ,2001 , К. , „Police - центр” Редакція від 17.01.2012

3. Кримінально - процесуальний кодекс України ,зі змінами та доповненнями 18.01.2012. К. ,”Воля”.

4. „Про військовий обов'язок та військову службу” Закон України від 25 березня 1992р.

5. „Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України” Закон України від 07.03.2002р.

6. „Про оперативно-розшукову діяльність” Закон України від 18.02.92р.

7. „Про прокуратуру” Закон України від 5 листопада 1991 р.

8. „Про службу безпеки України” Закон України від 25 березня 1992 р.

9. „Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” Закон України від 20 грудня 1991 р.

10. „Про судоустрій і статус суддів” Закон України від 7 липня 2010 р.

11. Указ Президента України №516/ 2009 „ Про внесення змін до Указів Президента України від 25 жовтня 2007 №1020 та від 4 червня 2008 року № 516 ” , 2009 .

12. „Інструкція про проведення дізнання у Збройних Силах України”. (Затверджена наказом Міністра оборони України від 27.07.2006 p. N 465)

13. Довідник прокурора.Законодавчі та відомчі акти з питань прокурорської діяльності ,2003 ,К. , „Воля”

14. Законодавство України з питань військової сфери. -- К.: Азимут-Україна. 2010. -- 1007 с.

15. Клочков В. І. Джерела створення прокуратури , 2001 , „ Право України „ № 7.

16. Мельник М.І.,Хавронюк М.І. Науково - практичний коментар Кримінального кодексу України , 2008 , В. , ДП „ Державна картографічна фабрика”

17. Музиченко П.П. Історія держави та права України ,2001,К.,”Зннаня”

18. Наказ Міністра оборони № 465 від 27 липня 2006 року „Про затвердження Інструкції про провадження дізнання у Збройних Силах України” 2006 .

19. О. Геде „ Комерсант - Україна „ ,2010 , №184.

20. Тертишник В.М. Науково практичний коментар до Кримінально - процесуального кодексу України , 2002 ,К. , „ А.С.К. ” .

21. Чайковський А.С. Історія держави і права України , 2003 , К . , „ Юніком Інтер ”

Размещено на Allbest.ru