11

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національного університету державної податкової служби України

Взаємодія слідчого, прокурора та слідчого судді під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій

І.В. Канфуі,

аспірант кафедри кримінального процесу та криміналістики

Проаналізовано питання, пов'язані з взаємодією основних учасників досудового розслідування з боку обвинувачення і суду при підготовці та проведенні негласних слідчих (розшукових) дій. Виявлено у кримінально-процесуальному законодавстві певні суперечності та неузгодженості, якими фактично ліквідується процесуальна самостійність слідчого. Запропоновано внести зміни до Кримінального процесуального кодексу України.

Ключові слова: негласні слідчі (розшукові) дії, оперативно-розшукова діяльність, слідчий суддя, прокурор, слідчий, досудове розслідування.

Питання, пов'язані з використанням у ході досудового розслідування матеріалів і фактів, здобутих у процесі оперативно-розшукової діяльності, вивчають науковці протягом кількох десятків років. Цьому напряму приділяли значну увагу такі фахівці у галузі кримінального процесу та дослідники в сфері оперативно-розшукової діяльності, як А. Астапенко, Д. Бедняков, М. Громов, Ю. Грошевий, Е. Дідоренко, О. Долженков, Є. Доля, В. Зажицький, Д. Кленов, Ю. Кореневський, С. Крушинський, Т Лоскутов, Т Макарова, В. Нор, М. Погорецький, О. Пунда, Б. Розовський, І. Сервецький, С. Стаховський, С. Шейфер та багато інших.

Можливість використання результатів оперативно-розшукової діяльності як доказів у кримінальному процесі розглядалася в кількох напрямах. Досліджувалися теоретичні та правові підстави таких рішень, порядок надання та використання інформації, документів і предметів, здобутих оперативними підрозділами правоохоронних органів у процесі виконання ними покладених на них функцій, галузеве регулювання негласних слідчих (розшукових) дій тощо.

Незважаючи на увагу науковців до окресленої проблематики, до цього часу серед них не існує єдиної думки щодо досліджуваних питань, що знаходить відображення у науковій літературі.

Крім того, залишаються недослідженими питання правового регулювання підготовки та здійснення таких процесуальних дій у контексті рівня взаємовідносин при їх проведенні слідчого судді, прокурора та слідчого, відповідність при цьому їх правового статусу обсягу наданих чинним законодавством повноважень.

Запровадження у Кримінальному процесуальному кодексі України нового інституту негласних слідчих (розшукових) дій вимагає здійснення наукових досліджень зазначених проблем з урахуванням вимог і положень чинного кримінально-процесуального законодавства, які не є бездоганними.

Метою цієї статті є дослідження стану правового регулювання взаємовідносин слідчого, прокурора та слідчого судді при підготовці та здійсненні негласних слідчих (розшукових) дій на стадії досудового розслідування кримінального провадження.

Наукові дослідження проблем, пов'язаних з використанням результатів оперативно - розшукової діяльності, яка переважно здійснюється у негласних формах, у процесі доказування, здійснювалися десятиріччями. При цьому науково обґрунтовувалися проблеми, пов'язані з необхідністю дотримання передбаченої законом процесуальної форми при вирішенні питання щодо допустимості доказів [1, с.167-209], порядку надання та використання у кримінальному провадженні матеріалів оперативно-розшукової діяльності [2, с. 19-22], галузевого регулювання негласних слідчих (розшукових) дій [3, с.60-63].

Крім того, предметом практично всіх попередніх наукових досліджень було обґрунтування необхідності та можливості і порядок та форми залучення до доказової бази результатів оперативно-розшукової діяльності.

Запровадження інституту негласних слідчих (розшукових) дій, на нашу думку, не вирішують цієї проблеми навіть частково, оскільки зазначені дії за своєю природою є процесуальними, а не оперативно-розшуковими, що визначається їх регламентацією Кримінальним процесуальним кодексом. При цьому оперативно-розшукова діяльність, як така, продовжує існувати, як і пов'язані з процесом легалізації її результатів проблеми.

Разом з тим поява цієї новели створила новий, досить об'ємний об'єкт для наукових досліджень.

До цього часу практично не досліджувалися проблеми взаємодії основних суб'єктів негласних слідчих (розшукових) дій, якими залишаються слідчий, прокурор та слідчий суддя. Відповідно до п.18 ст.3 КПК слідчими суддями можуть бути дві категорії суддів:

судді суду першої інстанції, до повноважень яких належить здійснення у порядку, передбаченому КПК, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні, які обираються зборами суддів зі складу суддів цього суду;

голови чи за їх визначенням інші судді Апеляційного суду Автономної Республіки Крим, апеляційних судів областей, міст Києва та Севастополя у випадку, передбаченому ст.247 КПК України, тобто при розгляді клопотань слідчого, прокурора про надання дозволу на проведення негласних слідчих (розшукових) дій [4, с.9-10, с.628, с.632-633].

Отже, до повноважень слідчого судді, що діє в апеляційному суді, належить лише розгляд клопотань слідчого, прокурора про надання дозволу на проведення негласних слідчих (розшукових) дій, а повноважень слідчого судді, що діє в суді першої інстанції, входить розгляд питань, віднесених КПК до його компетенції, у повному обсязі. У такому випадку викликає здивування позиція Скулиша Є.Д. та Глушкова В.О., які вважають, що "до повноважень слідчого судді, що діє в суді першої інстанції, належить розгляд клопотань щодо застосування заходів забезпечення кримінального провадження" [4, с.632].

Складність цієї категорії процесуальних дій, а також та обставина, що при їх проведенні фактично порушуються права та свободи громадян, змусили законодавця покласти здійснення судового контролю за наданням дозволу на їх проведення на суди вищого, апеляційного, рівня. Тобто ми можемо вважати, що при наданні дозволу на проведення негласних слідчих (розшукових) дій слідчий суддя виконує свою основну функцію: здійснення судового контролю.

досудове розслідування слідча негласна дія

З іншого боку, щодо слідчих та прокурорів законодавець такої вимоги не ставить.

Відповідно до вимог п.2 та п.3 ст.40 КПК слідчий уповноважений проводити негласні слідчі (розшукові) дії у випадках, встановлених цим законом, а також доручати їх проведення відповідним оперативним підрозділам [4, с.140].

Повноваження прокурора - процесуального керівника у цій частині є ширшими та відповідно до положень п.4 та п.5 ст.36 КПК передбачають можливість доручати слідчому, органу досудового розслідування проведення у встановлений прокурором строк негласних слідчих (розшукових) дій, давати вказівки щодо їх проведення чи брати участь у них, а також доручати їх проведення відповідним оперативним підрозділам [4, с.117-118].

Відповідно до вимог ст.246 КПК виключно слідчим суддею надається дозвіл на проведення більшої кількості видів негласних слідчих (розшукових) дій (ч.2 ст.246 КПК) (за винятком двох випадків). Разом з тим, у ч.3 цієї норми КПК зазначено, що "рішення про проведення негласних слідчих (розшукових) дій приймає слідчий, прокурор, а у випадках, передбачених цим Кодексом, - слідчий суддя за клопотанням прокурора або клопотанням слідчого, погодженого з прокурором" [4, с.628].

Отже,

а) слідчий суддя має право:

- надавати дозвіл на проведення негласних слідчих (розшукових) дій;

- приймати рішення про проведення негласних слідчих (розшукових) дій за клопотанням прокурора або клопотанням слідчого, погодженого з прокурором;

б) процесуальний керівник має право:

- приймати рішення про проведення негласних слідчих (розшукових) дій; порушувати перед слідчим суддею клопотання про надання дозволу на проведення негласних слідчих (розшукових) дій;

- погоджувати прийняття слідчим рішення про проведення негласних слідчих (розшукових) дій;

- доручати проведення цих дій слідчому, органу досудового розслідування та відповідним оперативним підрозділам;

- забороняти або припиняти проведення негласних слідчих (розшукових) дій;

- давати вказівки щодо їх проведення;

- брати участь у них;

в) слідчий уповноважений:

- приймати рішення про проведення негласних слідчих (розшукових) дій за погодженням з прокурором;

- за погодженням з прокурором порушувати перед слідчим суддею клопотання про надання дозволу на проведення негласних слідчих (розшукових) дій;

- проводити негласні слідчі (розшукові) дії;

- доручати їх проведення відповідним оперативним підрозділам;

- зобов'язаний повідомляти прокурору про проведення негласних слідчих (розшукових) дій та їх результати.

У зв'язку з викладеним стає очевидним, що правові норми містять у собі багато суперечностей, які унеможливлюють однакове розуміння, трактування та застосування положень закону.

І якщо стосовно трактування повноважень слідчого судді особливих проблем не виникає, оскільки повноваження "надавати дозвіл на проведення негласних слідчих (розшукових) дій" та "приймати рішення про проведення негласних слідчих (розшукових) дій за клопотанням прокурора або клопотанням слідчого, погодженого з прокурором" і слідчими суддями, і прокурорами, і слідчими сприймаються як тотожні, то цього не можна сказати стосовно повноважень слідчого та прокурора.

Так, і слідчому, і прокурору надано право приймати рішення про проведення негласних слідчих (розшукових) дій, що передбачається ч.4 ст.246 КПК (право прокурора на прийняття рішення про проведення контролю за вчиненням злочину) та ч.2 ст.264 КПК (відсутність обов'язкового рішення слідчого судді для здобуття відомостей з електронних інформаційних систем або її частини, доступ до яких не обмежується її власником, володільцем або утримувачем або не пов'язаний з подоланням системи логічного захисту). В останньому випадку закон не забороняє прийняти рішення про проведення такої дії як слідчому, так і прокурору.

Проте, як прийняття рішення може сприйматися і порушення прокурором перед слідчим суддею клопотання про надання дозволу на проведення негласних слідчих (розшукових) дій, і погодження ним прийняття слідчим рішення про проведення негласних слідчих (розшукових) дій.

На нашу думку, у цих випадках законодавець має на увазі три різні види повноважень, один з яких відображає реалізацію наданих йому законом прав прийняття рішень про проведення двох видів негласних слідчих (розшукових) дій: контролю за вчиненням злочину та здобуття відомостей з електронних інформаційних систем або її частини, другий - самостійне порушення клопотання перед слідчим суддею про надання дозволу на проведення негласних слідчих (розшукових) дій (тобто проведення певної процесуальної дії), третій - погодження аналогічного клопотання слідчого, як реалізацію його функції нагляду за дотриманням законності.

Як тотожні, потрібно сприймати повноваження прокурора - процесуального керівника доручати проведення цих дій слідчому, органу досудового розслідування та відповідним оперативним підрозділам і давати вказівки щодо їх проведення.

У зв'язку з викладеним виникає питання щодо змісту понять "брати участь" та "проводити", їх можливої тотожності або відмінності.

Академічний тлумачний словник української мови визначає поняття "брати участь" як "бути учасником чого-небудь" [5, с.228]. Там само, термін "учасник" тлумачиться як "той, хто бере або брав участь у чому-небудь" або "той, хто входить до складу якої-небудь організації', об'єднання і т. ін." [6, с.531]. Обидва викладені тлумачення відображають ситуацію, яка свідчить, що учасником має бути особа, на яку може бути покладено виконання частини певної роботи, обов'язків, повноважень, у той час як за виконання усього обсягу чого-небудь має відповідати хтось інший.

Натомість те саме джерело термін "проводити" тлумачить як "здійснювати, робити і т. ін. що-небудь" [7, с.140]. Тобто той, хто проводить що-небудь є його єдиним або відповідальним виконавцем у повному обсязі.

Враховуючи викладене, необхідно визнати, що терміни "брати участь" та "проводити" не є тотожними, останній за змістом внутрішніх повноважень є поняттям ширшим, яке може охоплювати перший термін.

Отже крім природньої для нього функції здійснення нагляду за дотриманням законності при прийнятті рішення та проведенні негласних слідчих (розшукових) дій, прокурор виконує нехарактерні йому, але передбачені чинним КПК слідчі функції, що є прямим порушенням вимог Конституції' України, якою така функція для органів прокуратури взагалі не передбачена [8, с.57].

Виходячи з цього, можемо зробити такі висновки:

реалізація положень щодо застосування негласних слідчих (розшукових) дій передбачає виконання таких функцій: а) надання дозволу на їх проведення; б) прийняття рішення про їх проведення або клопотання про це; в) можливість доручення або надання вказівок щодо їх проведення; г) проведення таких дій; д) участь у них;

слідчий суддя не бере участі у безпосередньому проведенні цих дій;

для процесуального керівника не передбачене право проведення негласних слідчих (розшукових) дій;

поняття "брати участь" та "проводити" не є тотожними, у зв'язку з чим особи, які мають право брати участь у проведенні таких дій мають бути підпорядкованими тим, хто уповноважений на їх проведення. У зв'язку з цим право процесуального керівника брати участь у проведенні негласних слідчих (розшукових) дій може бути однією з форм здійснення нагляду за дотриманням законності.

Є очевидною наявність "понятійної незручності", тобто ситуації, яка склалася внаслідок недбалого використання термінів у законотворчій діяльності. У даному випадку вона проявляється у тому, що особа, яка "бере участь" (процесуальний керівник) має бути підпорядкована особі, яка "проводить" негласні слідчі (розшукові) дії (слідчому, оперативному працівнику, якому доручено їх проведення), що суперечить офіційному процесуальному статусу процесуального керівника. Більше того, чинне законодавство не передбачає процесуальні форми участі процесуального керівника в їх проведенні.

Необхідно зазначити й те, що законодавець надав право прокурору - процесуальному керівнику за потреби проводити процесуальні та слідчі (розшукові) дії, не зауваживши нічого щодо негласних слідчих (розшукових) дій (п.4 ч.2 ст.36 КПК).

Не будучи взагалі прибічниками наявності у вітчизняному кримінально-процесуальному законодавстві такого інституту, як процесуальне керівництво досудовим розслідуванням з боку прокурора - процесуального керівника, вважаємо, що з метою приведення правових норм до певної єдності законодавець має п.4 ч.2 ст.36 КПК викласти в одній із запропонованих редакцій:

а. "4) доручати слідчому, органу досудового розслідування проводити у встановлений прокурором строк слідчі (розшукові) дії, негласні слідчі (розшукові) дії, інші процесуальні дії або давати вказівки щодо їх проведення чи брати участь у них, а в необхідних випадках - особисто проводити слідчі (розшукові) дії, негласні слідчі (розшукові) дії та процесуальні дії в порядку, визначеному цим Кодексом";

б. "4) з метою здійснення нагляду за дотриманням законності при проведенні слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій, інших процесуальних дій брати участь у них у порядку, визначеному цим Кодексом".

При цьому перший варіант очевидно порушує функціональний принцип взаємодії представників різних відомств у ході досудового розслідування, за яким обсяг їх повноважень визначається виключно видом та обсягом виконуваних ними функцій, і фактично знищує процесуальну самостійність слідчого як принцип.

Запровадження інституту негласних слідчих (розшукових) дій не є вирішенням проблеми використання результатів оперативно-розшукової діяльності в процесу доказування у кримінальному провадженні.

Чинне кримінально-процесуальне законодавство у частині регламентації призначення та проведення негласних слідчих (розшукових) дій не відповідає функціям прокуратури як органу, який здійснює нагляд за дотриманням законності при досудовому розслідуванні, порушує вимоги Конституції України, не забезпечує задекларований КПК принцип процесуальної незалежності слідчого. Усе викладене вимагає подальшої наукової розробки наявних проблем та внесення пропозицій щодо відповідних змін до законодавства.

Список використаних джерел

1. Розовский Б.Г. Ненаучные заметки о некоторых научных проблемах уголовного процесса: Эссе. - Луганск: РИО ЛАВД, 2004. - 600 с.

2. Крушинский С. Представление и использование материалов оперативно-розыскной деятельности в уголовном судопроизводстве Украины / С. Крушинский // Legea єі уїаюа (Республика Молдова). 2013. N° 12/4 (264). - С. 19-22.

3. Лоскутов Т. Отраслевое регулирование негласных следственных (розыскных) действий / Т. Лоскутов // Legea єі уіаюа (Республика Молдова). - 2014. - № 1/3 (265). - С.60-63.

4. Кримінальний процесуальний кодекс України: науково-практичний коментар: у 2 т. / О.М. Бандурка, Є.М. Блажівський, Є.П. Бурдоль та ін.; за заг. ред.В.Я. Тація, В.П. Пшонки, А.В. Портнова. - Т.1. - Х.: Право, 2012. - 768 с. Словник української мови. [Електронний ресурс]. / Білодід І.К. та ін.: [в 11 т.] (19701980). - Том 1. - К.: Наукова думка, 1970 - Режим доступу: http://sum. in.ua/s/

5. Словникукраїнсьюї мови [Електронний ресурс]. / Білодід І.К. та ін.: [в 11 т.] (1970-1980). - Том 10. - К.: Наукова думка, 1979. - Режим доступу: http://sum. in.ua/s/

6. Словник української мови / Білодід І.К. та ін.: [в 11 т.] (1970 - 1980). - Том 9. - К.: Наукова думка, 1977. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://sum. in.ua/s/

7. Конституція України: текст відповідає офіц. станом на 10 груд. 2012 р. - К.: Видавництво "Майстер-клас", 2013. - 80 с.

Размещено на Allbest.ru