Правонаступництво держав щодо власності та боргів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний торговельно-економічний університет

Доповідь

з Міжнародного права

на тему: Правонаступництво держав щодо власності та боргів

Виконав Янковський Ігор Русланович

Київ 2013

Зміст

1. Правонаступництво стосовно державної власності

2. Правонаступництво щодо державних боргів

3. Правонаступництво України після розпаду СРСР

1. Правонаступництво стосовно державної власності

Основні норми з цього питання містяться у Віденській конвенції про правонаступництво держав щодо державної власності, державних архівів і державних боргів 1983 Ці норми стосуються тільки державної власності держави-попередниці. Режим правонаступництва не поширюється на права та обов'язки фізичних і юридичних осіб. Під державною власністю держави-попередниці розуміється "майно, права та інтереси, які на момент правонаступництва держав належали відповідно до внутрішнього права держави-попередниці цієї держави" (ст. 8).

Внутрішнє право по-різному вирішує це питання. Найбільш широкий круг державної власності в соціалістичній державі. У нього входять практично вся економіка, фінанси і т.д. Тому коло правонаступництва дуже широкий.

У Декларації про суверенітет України 1990 р. було оголошено, що "весь економічний і науково-технічний потенціал, створений на території України, є власністю її народу". Тим самим були перекреслені закони СРСР про право власності, не дивлячись на те що УРСР продовжувала залишатися його частиною. Існування загальносоюзної, спільної власності визнавалося лише за власністю поза межами України.

Інакше вирішувалося питання іншими республіками. Білоруська РСР оголосила власністю народу землю, її надра, інші природні ресурси на території УРСР. У Декларації про державний суверенітет РСФСР говорилося про право народу на національне багатство Росії.

В інших державах основний масив державної власності становить майно, що використовується в офіційних цілях, державні будівлі, засоби зв'язку, музеї, військові бази та ін. Як загальне правило перехід державної власності здійснюється без компенсації, якщо сторони не домовились про інше (ст. 11). Найпростіше питання правонаступництва вирішуються при об'єднанні держав. Власність об'єднуються держав переходить до об'єднаного державі. Для більш складних випадків Віденська конвенція як основний спосіб вирішення проблем правонаступництва вказує взаємну угоду і лише у разі його відсутності пропонує свої правила. При передачі частини території держави нерухома власність держави-попередниці, яка є об'єктом правонаступництва, переходить до держави-наступниці. Такий же категорії рухома власність держави-попередниці переходить до держави-наступниці, якщо вона була пов'язана з діяльністю держави-попередника відносно переданої території (ст. 14). До такої рухомої власності належать рухомий склад залізниць, літаки, автомобілі та інші транспортні засоби, пов'язані з переданої територією. До цієї ж категорії належить і відповідну зброю.

Такі ж правила застосовуються і в інших випадках: при відділенні частини території і утворення на ній держави, а також при поділі держави. Питання вирішуються шляхом спеціальних угод. Так, в 1993 р. між колишніми союзними республіками СРСР була укладена Угода про розподіл інвентарних парків вантажних вагонів і контейнерів колишнього МШС СРСР і про їх спільне використання.

У разі поділу держави виникає питання про правонаступництво щодо рухомої та нерухомої власності держави-попередниці за кордоном. Така власність переходить до держав-наступникам "у справедливих частках" (ст. 18). Передбачається можливість справедливої компенсації.

Країни СНД уклали в 1991 р. Угода про власність колишнього Союзу РСР за кордоном. За рішенням Ради глав держав Співдружності від 20 березня 1992 р. було створено спеціальний орган - Комісія з правонаступництва стосовно договорів, державних архівів, державної власності, боргів та активів колишнього СРСР. Діяльність Комісії підтвердила, що сформулювати загальні правила правонаступництва неможливо, і вона була ліквідована. У 1992 р. укладено угоду про розподіл всієї власності колишнього Союзу РСР за кордоном. У ньому були визначені частки у відсотках для кожного учасника, відповідно до яких повинна розподілятися згадана власність. Але й ця Угода не вирішило більшості проблем.

З метою правового забезпечення власності Російської Федерації за кордоном Указом Президента РФ від 8 лютого 1993 "Про державну власності колишнього Союзу РСР за кордоном" було визначено, що Росія як держава - продовжувач Союзу РСР бере на себе всі права на нерухоме та рухоме власність колишнього СРСР, що знаходиться за кордоном, а також виконання всіх зобов'язань, пов'язаних з використанням цієї власності. Реакція була негайною. МЗС України заявив, що будь-які односторонні рішення щодо визначення свого статусу як продовжувача СРСР суперечать нормам міжнародного права та призводять до порушення прав інших держав - суб'єктів колишнього СРСР

Все це свідчить, що найбільш правильний шлях - двосторонні угоди про правонаступництво, що дозволяють враховувати специфіку кожного випадку. Їх значення невипадково підкреслюється Віденської конвенції про правонаступництво.

У разі створення в результаті деколонізації нової незалежної держави до нього переходить вся нерухома власність держави-попередниці на його території. Нерухома власність, що належить території нової держави і що знаходиться за її межами, переходить до останнього, якщо вона стала власністю попередника в період колоніальної залежності відповідній території.

Інша нерухома власність держави-попередниці, що знаходиться за межами даної території, якщо в її освіті брала участь дана територія, переходить до наступника в частці, що відповідає вкладу території. "За межами цієї території" означає, що сказане відноситься і до відповідної власності на території держави-попередниці. Рухома державна власність, пов'язана з діяльністю держави-попередника відносно даної території, переходить до держави-наступниці (ст. 15). Практика свідчить, що оптимальним шляхом вирішення питань правонаступництва нових незалежних держав також є шлях взаємних угод. Практика досить багата: наприклад, Угоди між Францією та Марокко 1956 р., між Великою Британією та Сьєрра-Леоне 1961 р., між Великою Британією та Ямайкою 1962.

2. Правонаступництво щодо державних боргів

правонаступництво державний власність борг

Віденська конвенція 1983 стосується лише державних боргів, до яких віднесені будь-які фінансові зобов'язання держави-попередниці стосовно іншого суб'єкта міжнародного права, що виникли відповідно до міжнародного права. Поза цим залишаються значні області фінансових зобов'язань держави, борги держави по відношенню до фізичних і юридичних осіб за кордоном і на території держави. Тим часом і такі борги є предметом правонаступництва.

Основи вирішення проблеми внутрішнього боргу колишнього СРСР були визначені спеціальною Угодою 1992. Учасники взяли на себе зобов'язання з погашення державного боргу СРСР перед населенням у сумах пропорційно залишку заборгованості, яка значиться на балансах установ Ощадбанку СРСР на території кожної з них.

Що ж до іншої частини заборгованості (Держбанку СРСР, Держстраху СРСР і за іншими складовими внутрішнього боргу), то розподіл її вирішено здійснити виходячи з відповідної частки кожного учасника у виробленому національному доході і використаному обсязі капітальних вкладень із союзного бюджету.

В якості загального принципу Віденська конвенція затвердила правило: "Правонаступництво держав як таке не зачіпає прав і зобов'язань кредиторів" (ст. 36). Інакше кажучи, правонаступництво, за винятком особливих випадків, не завдає шкоди правам тих, хто надав кредит.

Для всіх випадків правонаступництва встановлено загальне правило: борг держави-попередниці переходить до наступникам у справедливій частці, яка визначається на основі обліку майна, прав та інтересів, які переходять до відповідного наступниці у зв'язку з даним державним боргом. Між колишніми союзними радянськими республіками був укладений ряд багатосторонніх і двосторонніх угод щодо правонаступництва щодо державного боргу СРСР. Основним з них був Багатосторонній угоду про правонаступництво щодо зовнішнього державного боргу та активів СРСР 1991 р., який визначив поняття зовнішнього державного боргу та активів. Проте вирішити проблему на основі пропорційного розподілу боргу не вдалося.

Неврегульованість проблеми негативно позначалася на розвитку фінансових відносин з іноземними державами та міжнародними організаціями. Виходячи з цього, Росія в 1993 р. запропонувала радикальне рішення, на основі принципів якого пропонувалося укласти двосторонні угоди. У Постанові Уряду РФ від 17 травня 1993 р. ці принципи викладені в такий спосіб. Частки колишніх союзних республік визначаються з урахуванням фактичної кількості держав, що підписали Договір 1991 Отже, частка боргу неучаствующіх держав перерозподіляється між учасниками. Республіки передають Росії зобов'язання з виплати частки цих держав. З метою компенсації республіки передають Росії свої частки в активах колишнього СРСР.

Особливий режим встановлений Віденської конвенції для утворився в результаті деколонізації нової незалежної держави. Ніякої державний борг держави-попередниці не переходить до нього. Інший порядок може бути встановлений лише шляхом взаємної угоди, укладеної з урахуванням зв'язку між обов'язком попередника, що належать до його діяльності на території, яка є об'єктом правонаступництва, і майном, правами й інтересами, які переходять до нової держави.

Слід зауважити, що нова незалежна держава знаходить свої права на територію не в результаті правонаступництва. Не можна передати суверенні права, не володіючи ними. Ніхто не може передати більше прав, ніж сам має (nemo plus juris transfere potest, quam ipse habet). Тим часом по Конвенції виходить саме так: "Територія - об'єкт правонаступництва". Насправді суверенітет над територією виникає в результаті реалізації права на самовизначення.

3. Правонаступництво України після розпаду СРСР

У1991 р. Верховна Рада України прийняла Закон "Про правонаступництво України". Стаття 7 цього Закону встановила таке: "Україна є правонаступником прав і обов'язків за міжнародними договорами Союзу PCP, які не суперечать Конституції України та інтересам республіки"1. Таким чином, Україна реалізувала положення Віденської конвенції про правонаступництво держав щодо договорів 1978 р. шляхом ухвалення внутрішньодержавного законодавчого акта.

Уст. 12 Угоди про створення СНД від 8 грудня 1991 р. зафіксовано, що договірні сторони (Білорусь, Росія й Україна) гарантують виконання міжнародних зобов'язань, що витікають для них із договорів і угод колишнього Союзу PCP. 6 липня 1992 р. був підписаний Меморандум про взаєморозуміння з питання правонаступництва щодо договорів колишнього Союзу PCP, які становлять взаємний інтерес. У ньому йдеться, що питання про участь у багатосторонніх договорах колишнього СРСР розв'язується відповідно до принципів і норм міжнародного права кожною державою - учасницею Співдружності самостійно залежно від специфіки конкретного випадку, характеру і змісту того або іншого договору. Щодо двосторонніх договорів, які зачіпають інтереси всіх держав - учасниць Співдружності (наприклад, угода про кордони і його режим), то ці угоди залишаються в силі, але брати участь у них можуть ті держави, які мають суміжний кордон з державами, які не є членами Співдружності. У таких випадках важливо, щоб зацікавлені держави підтвердили свою участь у цих договорах.

Є багатосторонні договори (з невеликою кількістю учасників) і двосторонні угоди у сфері обмеження озброєнь та роззброєння, які стосуються деяких, але не всіх держав СНД. Ці угоди через свою особливість вимагали ухвалення спеціальних рішень за ними зі сторони зацікавлених держав. Так, до Договору про скорочення й обмеження стратегічних наступальних озброєнь (СНО-1) між СРСР та США 1991 p., держави СНД (Білорусь, Казахстан, Росія й Україна), на території яких ці озброєння дислокувалися, підписали зі Сполученими Штатами 23 травня 1992 р. Лісабонський протокол. У Протоколі визначено, що вказані чотири держави СНД як держави - наступниці Союзу PCP приймають на себе його зобов'язання за Договором і виконуватимуть їх стосовно своїх національних територій. Для мети цього Договору зафіксована в ньому назва "Союз Радянських Соціалістичних Республік" надалі означатиме Республіку Білорусь, Республіку Казахстан, Російську Федерацію й Україну.

У жовтні 1992 р. Вірменія, Білорусь, Казахстан. Киргизстан, Молдова, Росія, Туркменістан, Узбекистан і Україна схвалили рішення про своє правонаступництво у виконанні двох безстрокових угод - Договору про обмеження систем протиракетної оборони між СРСР і США 1972 р. та Договору про ліквідацію ракет середньої і меншої дальності між СРСР і США 1987 р. стосовно своїх державних територій.

Віденська конвенція 1983 р. про правонаступництво держав щодо державної власності, державних архівів і державних боргів виходить із загального принципу регулювання таких відносин між державою-наступницею і державою-попередницею угодою між ними. Якщо такої угоди немає, конвенція встановлює, що нерухома і рухома державна власність, яка знаходиться на території держави-наступниці, переходить їй (ст. 14). Якщо зацікавлені держави не домовились про інше, перехід державних архівів держави-попередниці до держави-наступниці здійснюється без компенсації (ст. 23). Правонаступництво щодо державних боргів має здійснюватися на основі угоди між державою-попередницею і державою-наступницею. Якщо такої угоди немає, державний борг держави-попередниці переходить до держави-наступниці у справедливій частці (ст. 37).

Положення Віденської конвенції 1983 р. поширюються на ті самі випадки правонаступництва, що і положення Віденської конвенції про правонаступництво держав щодо договорів 1978 р.

У разі виникнення суперечки між учасниками Конвенції 1983 р. щодо її тлумачення і застосування, в ній передбачені процедури примирення. Якщо ці процедури не приведуть до розв'язання суперечки, то вона може бути передана на розгляд Міжнародного Суду ООН або міжнародного арбітражу при взаємній згоді сторін (ст. 44).

Практика України щодо правонаступництва власності і боргів колишнього СРСР має складний характер. Так, у Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р. проголошено: "...весь економічний і науково-технічний потенціал, створений на території України, є власністю її народу...

Українська PCP має право на свою частку в загальносоюзному багатстві, зокрема в загальносоюзних алмазному і валютних фондах та золотому запасі, які створені завдяки зусиллям народу Республіки.

Рішення питань загальносоюзної власності (спільної власності всіх союзних республік) здійснюється на договірній основі між республіками - суб'єктами цієї власності"1. Як видно, положення Декларації відповідають положенням Віденської конвенції 1983 р.

У рамках СНД у 1992 р. була підписана Угода про розподіл всієї власності колишнього Союзу PCP за кордоном і Угода про правонаступництво щодо державних архівів колишнього Союзу PCP. Відповідно до Угоди про власність колишнього Союзу PCP за кордоном держави - учасниці СНД взаємно визнали, що кожна з них має право на відповідну фіксовану справедливу частку у власності колишнього Союзу PCP за кордоном, і вони сприятимуть реалізації цього права. Практична позиція, зайнята Росією в цьому питанні, явно дисонувала такому положенню Угоди.

Була визначена шкала боргу кожної держави у відсотках: Азербайджан - 1,64; Вірменія - 0,80; Білорусь - 4,13; Казахстан - 9,86; Киргизстан - 0,45; Молдова -1,29; Росія - 61,34; Таджикистан - 0,83; Туркменістан - 0,70; Узбекистан - 3,27; Україна - 16,37. Сукупна частка Грузії, Латвії, Литви і Естонії - 4,77 % угодою не зачіпалася. При цьому сторони виходили із взаємозалежності, що існувала між зобов'язаннями брати участь у погашенні і здійсненні витрат з обслуговування державного зовнішнього боргу колишнього СРСР в частках, визначених шкалою, і можливістю реалізації права власності кожної зі сторін на частину, що належить їй, у власності колишнього Союзу PCP за кордоном.

Росія запропонувала державам СНД підписати з нею спеціальні угоди про нульовий варіант, згідно з яким ці держави відмовляються від прав на свою частку в зарубіжній власності й активах колишнього Союзу PCP, але при цьому вони не нестимуть відповідальності щодо погашення та обслуговування своєї частини в державному зовнішньому боргу СРСР. Всі держави СНД, крім України, підписали такі угоди з Росією.

9 грудня 1994 р. Україна після тривалих і важких переговорів уклала з Росією Угоду про врегулювання питань правонаступництва із зовнішнього державного боргу і активів колишнього СРСР, яка ще не набула чинності. Фактично ця угода базується на вказаному нульовому варіанті.

Держави СНД також домовилися про поділ активів і пасивів колишнього Держбанку СРСР між центральними банками держав - учасниць СНД (Договір про правонаступництво щодо зовнішнього державного боргу і активів Союзу PCP 1991 p. і Угода про доповнення до Договору 1991 р. від 13 березня 1992 p.).

За Угодою про правонаступництво щодо державних архівів колишнього СРСР 1992 р. держави-учасниці домовилися про відсутність претензій на право володіння комплексом документальних матеріалів, що були створені в результаті діяльності вищих державних структур Російської імперії і колишнього Союзу PCP і які зберігаються за межами їх територій.

Размещено на Allbest.ru