Размещено на http://www.allbest.ru

Зміст

• Вступ
• Етапи становлення судової влади в Україні
• Мала судова реформа
• Основні засади судової реформи
• Сучасна судова реформа в Україні. Її суть
• Висновки та рекомендації Венеціанської комісії щодо проведення судової реформи в Україні
• Світовий Досвід США . Судова система США
• Перспективи становлення суду присяжних в Україні

Висновок

Список джерел

Вступ

Нещодавно Україна відсвяткувала 19 років з моменту набуття статусу незалежної держави. За цей час вона подолала немало труднощів на шляху розбудови демократичних, правових інститутів. Немало труднощів виникає в процесі впровадження в життя проголошеного в Конституції нашої країни принципу розподілу влад. Це можна об'єктивно пояснити неспроможністю пострадянських структур впоратись з усією різноманітною палітрою суспільних відносин, які виникли в молодій державі. Після розпаду СРСР Україна здобула повну свободу у створенні та реформуванні усіх гілок влади. Саме з цього часу на наш погляд почалась діяльність державної влади по перетворенню судових органів на незалежний та ефективний інститут демократії. За останніх дев'ятнадцять років процес змін був не стабільним, а скоріше стрибкоподібним, тому що після прийняття концепції подальші зрушення почались з прийняттям Основного Закону держави 28 червня 1996 р. Саме з прийняттям Конституції України в нашій країні з'явився такий інститут судової влади як Конституційний Суд України. Проте незважаючи на те, що положення Конституції зокрема ст. 124 та ст. 125 давали певні орієнтири щодо облаштування судової системи держави, Україна не мала нормативно-правового акту який би деталізував норми Основного Закону ще близько шести років. У становленні судової влади Україна пройшла декілька етапів, про що йдеться далі у нашій роботі.7 лютого 2002 р. Президент України підписує прийнятий ВРУ Закон України «Про судоустрій України». Саме цей акт регулює питання утворення системи судів загальної юрисдикції. Але він в свою чергу не усунув усіх проблем, що постали перед судовою пірамідою держави, більше того він в своїй структурі мав суперечності з Конституцією, що призвело до скасування Конституційним Судом України такої інституції як Касаційний Суд України, що збільшило навантаження на палати Верховного Суду. До сих пір існування судів адміністративної юрисдикції являється номінальним, тому що відсутня нормативно-правова та матеріальна база створення якої ініціювалось в перехідних положення Закону «Про судоустрій України».

Отже на теперішній час судова система України є незавершеною та знаходиться в процесі розбудови та вдосконалення, тому ми вважаємо за необхідне знайти можливі способи розв'язання проблеми подальшого реформування судоустрою держави врахувавши досвід певних країн у формуванні системи судоустрою. Об'єктом даного дослідження є національне законодавство, що регулює та охороняє відносини, які мають місце в процесі функціонування національних судових систем та практика його здійснення й досвід удосконалення. Предметом дослідження є зміни в судовому законодавстві, механізм функціонування судової системи в Україні. На теперішній час и маємо достатню інформаційну базу щодо діяльності та компетенції судів в різних державах світу. Завдяки достатній інформаційній базі ми можемо дослідити механізм формування судового законодавства, здійснення судової влади. Завданнями нашого дослідження є аналіз побудови моделей судових систем в різних державах світу та Україні, сучасний стан та етапи реформування судової влади в Україні.

Етапи становлення судової влади в Україні

Досліджуючи питання становлення судової влади в Україні, варто звернути увагу на етапи становлення судової влади для того, щоб краще зрозуміти механізм функціонування судової влади, його недоліки та причини , які були зумовлені певними історичними та політичними подіями.

Перший етап судової реформи в Україні необхідно розглядати в контексті реформування судової системи, яке було започатковане наприкінці 80-их років минулого століття на загальносоюзному рівні. Основними характеристиками тогочасної судової системи є наявність судів у складі адміністративно-командної системи державного управління, заперечення в теорії, і на практиці розподілу влади на законодавчу, виконавчу і судову. Суди, перебуваючи у центрі системи кримінальної юстиції виступали як репресивні органи, а не як органи правосуддя, адже перед усіма органами кримінальної юстиції стояло загальне завдання - боротьба зі злочинністю. Суд виконував спільну з обвинувачем функцію. Суди набули репутації не місця, де встановлюється справедливість, а караючих інституцій, що позбавляють людину волі. Суди в Україні активно виступали як затискувачі свободи, а не як її гаранти.

Важливим кроком у галузі судової реформи в Україні стало прийняття 16 липня 1990 року Декларації про державний суверенітет України, яка закріпила положення про те, що державна влада в Республіці здійснюється за принципом її розподілу на законодавчу, виконавчу та судову.

На другому етапі судової реформи в Україні (від схвалення 28 квітня 1992 року Верховною Радою України Концепції судово-правової реформи в Україні до прийняття 28 червня 1996 року Конституції України) визначено напрямки реформування судової системи, налагоджена робота спеціалізованих арбітражних судів, на законодавчому рівні визначено статус суддів, систему і повноваження кваліфікаційних комісій суддів, запроваджено суддівське самоврядування, врегульовано порядок оскарження до суду рішень, дій чи бездіяльності адміністративних органів, а також порядок відшкодування шкоди, заподіяної органами розслідування, прокуратурою і судом. Серед основних законів, ухвалених на цьому етапі, Закон України від 3 червня 1992 року “Про Конституційний Суд України”, Закон України від 15 грудня 1992 року “Про статус суддів”, Закон України від 23 грудня 1993 року “Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів”, Закони України від 02 лютого 1994 року “Про кваліфікаційні комісії, кваліфікаційну атестацію і дисциплінарну відповідальність суддів судів України” (втратив чинність у 2002 році) і “Про органи суддівського самоврядування” (втратив чинність у 2002 році), Закон України від 01 грудня 1994 року “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду”. Але незважаючи на бурхливий розвиток та прийняття, удосконалення нормативно-правової бази, далека від досконалості система судочинства не давала змоги набути повноцінного статусу правової держави, так як була відсутня правова база, що регулювала систему судочинства. Україна потребувала негайного рефорування.

Мала судова реформа

Третій етап судової реформи отримав назву так званої “Малої судової реформи ”. 21 червня 2001 року, було ухвалено пакет законів, якими вносилися зміни до низки законів, що регулювали питання судоустрою, статусу суддів та судочинства Ці зміни пов'язані з утворенням єдиної системи судів загальної юрисдикції,утворення Конституційного Суду України як єдиного органу конституційної юрисдикції, запроваджено новий порядок призначення та обрання суддів, утворено Вищу раду юстиції, відповідальну за формування професійного суддівського корпусу. Для перегляду в апеляційному порядку рішень місцевих господарських судів утворено апеляційні господарські суди. Статусу місцевих судів набувають районні суди, статусу апеляційних судів - загальні суди обласного рівня. Для перегляду рішень в апеляційному порядку рішень місцевих господарських судів утворюють апеляційні господарські суди. Перехідними положеннями закону було передбачено утворення Вищого адміністративного суду України, який повинен був започаткувати створення вертикалі адміністративних судів у системі судів загальної юрисдикції. Суть перехідних положень полягала у розгляданні адміністративних спорів у касаційному порядку Вищим адміністративним судом, які на той час регулювалися Цивільним процесуальним кодексом України. Громадяни та юридичні особи могли оскаржувати в адміністративному суді рішення, дії чи бездіяльність органів виконавчої влади або місцевого самоврядування.

Мала судова реформа мала у собі багато протиріч та піддалася неабиякій критиці. Так Конституція України не допускає існування особливих судів . Внаслідок цього було ліквідовано міжобласний суд, який розглядав цивільні та кримінальні справи, а також справи про адміністративні правопорушення на особливих режимних об'єктах. Застосування законів малої судової реформи висвітлило також негаразди стосовно касаційного оскарження рішення суду. Після внесення змін до процесуальних кодексів до найвищого судового органу держави надходили десятки тисяч справ. За деякими підрахунками, аби впоратися з навантаженням, кожен суддя мав розглядати не менш ніж по п'ятдесят справ за день. В той час як цей показник у Європі дорівнював від двох до п'ятьох справ на кожного суддю щомісячно. Частковим вирішенням цього питання став Закон України "Про судоустрій України" спрямований на розвантаження Верховного суду України. Відповідно до його положень визначено дволанкову систему касаційних судів шляхом утворення Касаційного суду України і залишено право на звернення з повторною касацією до Верховного Суду України. Однак відсутність розділення повноважень чинним законодавством двох касаційних ланок - Касаційний суд, Верховний суд України може призвести до певних суперечностей щодо того, які саме справи будуть розглядатися тією чи іншою ланкою. Верховний суд України як касаційна інстанція має розглядати лише особливо важливі справи. Крім того виникає питання у самій доцільності створення дволанкової системи касаційних судів. Адже це потребує певних матеріальних коштів, яких у судів і так замало. Існує думка, що слід було б створити один суд, який розглядав би всі справи у касаційному порядку.

Слід звернути увагу також на те, що остаточно невирішеним ні на теоретичному, ні на практичному рівнях і досі залишається актуальне питання щодо позапроцесуального контролю за виконанням суддями своїх службових обов'язків та дотриманням присяги. Стаття 129 Конституції України закріпила фундаментальний принцип діяльності суддів у правовій державі: "Судді при здійсненні правосуддя незалежні і підпорядковуються лише закону". Але, на жаль, деякі судді вважають, що вони вільні і не зв'язані ні присягою, ні службовими обов'язками. Судові рішення, навіть незаконні, що, на жаль, є непоодинокими випадками, не можуть бути скасовані або змінені законодавчою чи виконавчою владою, а виключно судовою і тільки у порядку, визначеному процесуальним законодавством. У той же час питання щодо дотримання суддями присяги має бути під контролем не тільки органів суддівського самоврядування, а й інших гілок влади, а також громадянського суспільства. Проте, такий контроль повинен бути специфічним, опосередкованим. Він не може зачіпати незалежності судді при здійсненні правосуддя. Усі мотивовані офіційні звернення, в яких містяться відомості про порушення суддею присяги, повинні перевірятися спеціально утвореним для цього органом, в якому мають бути і представники судової влади. Так Президент України Леонід Данилович Кучма запропонував як один із способів вирішення цього питання створення в складі Вищої ради юстиції Суддівської інспекції. Чисельність її складу може бути невелика, сім-дев'ять осіб, які матимуть право виїжджати до того чи іншого суду для перевірки фактів, викладених у зверненнях, скаргах, заявах щодо порушення присяги та неналежної поведінки суддів. На посаду інспекторів можуть бути призначені особи, які мають значний стаж та досвід суддівської роботи. Право призначати інспекторів повинні мати Президент України, Верховна Рада України та на підставі рекомендації Ради суддів України -Голова Верховного суду України.

Отже, «Мала судова реформа» стала на невизначений час компромісом у вирішенні довготривалої дискусії між прибічниками діаметрально протилежних концепцій реформування судової спадщини тоталітарної системи. За такий короткий проміжок часу( з моменту здобуття Україною незалежності) майже неможливо було врахувати всі тонкощі створення досконалої судової системи, беручи до уваги відсутність досвіду та свіжого бачення на побудову нової незалежної держави. Мала судова реформа привела національну судову систему у відповідність до вимог Конституції України і створила необхідні передумови для прийняття нового закону про судоустрій.

Наступний етап судової реформи, який бере свій початок від прийняття 7 лютого 2002 року нового Закону “Про судоустрій України”, триває по сьогоднішній день. Новий закон про судоустрій прийнятий на заміну Законів України "Про судоустрій України" 1981 року, "Про господарські суди", "Про кваліфікаційні комісії, кваліфікаційну атестацію і дисциплінарну відповідальність суддів судів України", "Про органи суддівського самоврядування", які, незважаючи на неодноразові зміни й доповнення, у значній своїй частині застаріли і не забезпечували повноту законодавчого регулювання значного обсягу відносин у галузі судоустрою.

Закон про судоустрій передбачив у системі судів загальної юрисдикції нові судові ланки - Касаційний суд України як суд касаційної інстанції у системі загальних судів, і Апеляційний суд України як суд апеляційної інстанції щодо рішень інших апеляційних загальних судів, ухвалених у першій інстанції. Закон також встановив трирічний строк для створення адміністративних судів. Державну судову адміністрацію України як центральний орган у системі органів державної судової адміністрації утворено Указом Президента від 29 серпня 2002 року “Про Державну судову адміністрацію України”. Вона почала виконувати свої функції тільки 1 січня 2003 року.

Прийняття нового Закону “Про судоустрій України” стало вагомим, але не завершальним кроком до утворення нової, доступної для населення судової системи, яка б забезпечувала якісний, своєчасний та передбачуваний судовий розгляд.

Правильно організована система судів є однією з гарантій справедливого і ефективного правосуддя. Сучасна система судів загальної юрисдикції потребує вдосконалення з метою більш повної реалізації визначених Конституцією України засад, вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод щодо забезпечення права на судовий захист та положень нового процесуального законодавства. Конституційний Суд України як єдиний орган конституційної юрисдикції повинен зберігатися у судовій системі України у незмінному вигляді. Не повинна змінюватися і процедура його формування.

Останній етап має бути спрямований на оптимізацію судової системи і судочинства, досягнення більшої зрозумілості і відкритості, підвищення ефективності здійснення правосуддя. На цьому етапі на основі законів про судоустрій і про статус суддів потрібно підготувати комплексний закон, який зокрема забезпечить утворення системи цивільних та системи кримінальних судів, інтегрування господарських судів у систему цивільних судів, відмову від військових судів, передбачить відповідні перетворення у системі кваліфікаційних комісій та органів суддівського самоврядування, утворення Дисциплінарної комісії суддів. У зв`язку з цим положення про особливості провадження у справах за участю суб`єктів господарювання імплементувати у Цивільний процесуальний кодекс. Потрібно підготувати нову редакцію Закону “Про виконавче провадження”, яка передбачить більш ефективні механізми виконання судових рішень.

Основні засади судової реформи

Сьогодні немає жодної держави в світі, яка б не намагалася вдосконалити свою діяльність в реалізації відповідних функцій. Одним із перших кроків поліпшення справ є реформування у такій важливій сфері як судова діяльність. Проведення судової реформи має відбуватися в період політичної та економічної стабільності у державі. Лише за таких умов можна розраховувати на її результативність, досягнення визначеної мети, виконання поставлених перед нею завдань, створення надійного механізму забезпечення незалежності суддів. Успішність судової реформи буде залежати від чіткого встановлення мети, засад, засобів досягнення, складу виконавців. Судова реформа має ґрунтуватися на загальних принципах реформування державної діяльності. Відповідно до ст. 6 Конституції України влада в Україні поділяється на виконавчу, законодавчу і судову, що вимагає єдиних принципів державного реформування. На сьогоднішній день не можна проводити реформу тільки у судовій сфері, нехтуючи реформуванням в інших напрямках державної влади. Судова реформа України повинна здійснюватись у системному взаємозв'язку з парламентською, адміністративною, муніципальною реформами, що зумовлюється єдністю системи державної влади [7, ст. 15]. Відповідно до ст. 1 Конституції України про суверенну, незалежну, демократичну, правову, соціальну державу, суди є важливою складовою конституційного механізму держави. Відповідно до ст. 125 Конституції України система судів базується на принципах територіальності та спеціалізації. Тож для того щоб внести зміни у систему судів, потрібно спочатку внести зміни до Конституції України. Ще одним важливим аспектом у відповідності судової реформи Конституції України є безпосередня участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних відповідно до частини 4 ст. 124 Конституції України. Інститут суду присяжних та народних засідателів не функціонує в Україні багато років, на відміну від країн сусідів, таких як Російська Федерація, які частково перейняли досвід інституту суду присяжних у США. Крім того, неможливо не згадати про двозначність тлумачення чинного законодавства та правових колізій, які часто є джерелом винесення несправедливих судових рішень, що неможливо у сучасній правовій державі. Реформа повинна здійснюватись на основі чітко розподілених функцій та повноважень між органами судової влади, а також інших державних органів. При підборі кадрів потрібно враховувати фахові, ділові та моральні якості. Законність, неупередженість, справедливість - основна діяльність суддівського корпусу [7, ст. 17].

Сучасна судова реформа в Україні. Її суть

24 березня 2010 року за наказом Президента України Віктора Януковича було утворено робочу групу з питань судової реформи з метою невідкладної підготовки узгоджених пропозицій щодо подальшого комплексного реформування судової системи, забезпечення гарантій реалізації конституційного права громадян на судовий захист, удосконалення законодавчої бази стосовно судоустрою, судочинства, статусу суддів. Новий проект закону «Про судоустрій» повинен вирішити наступні питання: полегшити доступ громадян до правосуддя, спростити судові процедури, дати суддям як гарантії роботи, так і нагадати про невідворотність покарання за неправосудне рішення, внормувати на принципово іншій основі питання підготовки, добору та призначення суддів. Було запропоновано створити єдині суди першої інстанції, яким будуть підсудні всі справи, стороною в яких виступатимуть громадяни. Апеляційна інстанція стане останньою для переважної більшості судових рішень і також може стати єдиною для всіх видів справ. Це має суттєво полегшити завдання Верховного суду у забезпеченні єдності судової практики. Вищі спеціалізовані суди мають стати справжньою та єдиною касаційною інстанцією [5]. Верховний Суд відстоює за собою своє право «останнього слова», що розглядається ним як прояв вищої влади. Зауважимо, що звуження повноважень Верховного Суду може мати наслідком руйнацію єдності системи судів загальної юрисдикції. Перше, на що слід звернути увагу, це неузгодженість передбаченої проектом закону про судоустрій системи судів з положеннями ст.125 Конституції України. Запропонована авторами законопроекту система судоустрою фактично зводить нанівець принципи її побудови. Як наслідок - дестабілізація судової системи та неефективність правосуддя. Не менш дискусійним залишається питання судових ланок. Законопроект передбачає існування дворівневої системи місцевих судів: дільничних (районні, районні у містах, міські та міськрайонні) та окружних судів (господарські, адміністративні і кримінальні). Створення цивільних окружних судів проектом не передбачено. Систему апеляційних судів пропонується створити з апеляційних судів, що розглядатимуть цивільні і кримінальні справи, апеляційних господарських судів та апеляційних адміністративних судів. Загальні суди мають залишатись єдиним цілим, зберігши свою сутність стержня судової системи. Їх компетенція має включати розгляд всіх цивільних і кримінальних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. Сама ж побудова системи загальних судів повинна співпадати з функціональними повноваженнями у сфері правосуддя: розгляд справи по суті, апеляція і касація. Для цього достатньо три ланкової системи судів. Утворення в цій системі Вищого цивільного та Вищого кримінального судів (замість «мертвонародженого» Касаційного суду) є недоречним. За словами голови Печерського районного суду Володимира Колесніченко, звернення громадянина до суду за місцем перебування є явищем, яке потребує негайного викорінення, оскільки є причиною такого явища як рейдерство. Прикладом такого явища є обшук та закриття офісів у Києві відповідно постанови районного суду за декілька сотень кілометрів від Києва [8]. Звернемо Вашу увагу на те, що в цьому немає порушення закону! Ще одне важливе питання це відповідальність судді за винесені рішення. Обвинувачення та доведення вини судді у винесенні неправомірного або несправедливого рішення є майже неможливим, оскільки Конституція дає судді право на помилку, чим і зловживають сьогоднішні судді.

Вирішення цих протиріч має бути обов'язково закріплене у відповідних документах. Адже за таких умов досягнення поставленої законотворцями мети є майже неможливим. Ми сподіваємось, що сучасна судова реформа проллє світло на темні плями нашого законодавства та вирішить всі нагальні питання.

Висновки та рекомендації Венеціанської комісії щодо проведення судової реформи в Україні

На своєму засіданні, яке відбулося 15-- 16 жовтня 2010 р., Венеціанська комісія ухвалила висновки щодо законів України «Про судоустрій і статус суддів» та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо недопущення зловживань правом на оскарження» [9]. Перший висновок, який необхідно зробити за результатами засідання Венеціанської комісії, -- це визнати помилковим остаточне ухвалення Закону «Про судоустрій і статус суддів» без проведення його попередньої експертизи у Венеціанській комісії. У своєму висновку, ухваленому 15 -- 16 жовтня 2010 р., Венеціанська комісія відзначила, що, хоча багато положень закону вдосконалено, порівняно з попереднім законопроектом, основні критичні зауваження, викладені у попередньому висновку, залишаються актуальними (пп. 8, 124 висновку). При цьому ці зауваження стосуються не тільки тих положень закону, котрі потребують внесення змін до Конституції України. Зокрема, не було враховано зауваження Венеціанської комісії, які стосувалися необхідності вилучення положень, що можуть бути розцінені як посягання на незалежність суддів шляхом позапроцесуального впливу на розгляд ними конкретних справ (пп. 12, 37, 129.6, 129.10 висновку) [10]. Не повною мірою враховано рекомендацію Венеціанської комісії про те, що Державна судова адміністрація та питання підготовки суддів мають належати судовій владі (пп. 49, 108, 109, 128.3, 129.13, 129.25, 129.26 висновку). Венеціанська комісія відзначила також, що актуальними залишаються її попередні зауваження щодо системи суддівського самоврядування. Як зазначає Венеціанська комісія, «є небезпека, що задекларовані завдання суддівського самоврядування і задекларовані функції органів суддівського самоврядування існуватимуть лише на папері» (пп. 91--97 висновку). Найбільше занепокоєння Венеціанської комісії викликали положення закону, якими радикально звужено роль Верховного суду України та розширено повноваження Вищої ради юстиції у процесі призначення та звільнення суддів, а також здійснення дисциплінарного провадження щодо них, з огляду на те, що склад цього органу не відповідає міжнародним стандартам [11]. Позиція Венеціанської комісії щодо зниження статусу ВСУ -- категорична. Як зазначається у рішенні комісії, «складно уникнути висновку про те, що умисна спроба зменшити повноваження Верховного суду перебуває далеко за межами бажання створити більш ефективну судову систему. Конфлікт між виконавчою і судовою владою може бути нормальним і навіть здоровим явищем за умови переважання атмосфери взаємної поваги. Її відсутність створює загрозу подальшому існуванню суспільства, заснованому на верховенстві права» [10]. Більше того -- під час засідання йшлося про те, що демонстроване відношення до ВСУ перекреслює всі позитиви законодавства про судоустрій і статус суддів. Європейські експерти відзначили, що передбачені процесуальним законодавством повноваження ВСУ фактично позбавляють його можливості впливати на судову практику. А це далеке від ідеї Верховного суду, який зазвичай дає прецедентне тлумачення закону і в такий спосіб готує ґрунт для однакового застосування закону всіма судами (пп. 31, 125 висновку). Венеціанська комісія рекомендує розширити юрисдикцію ВСУ, щоб він відповідав своєму конституційному статусу найвищого судового органу в системі судів загальної юрисдикції. Нагадаю: цей статус був і є незмінним в обох редакціях Конституції -- 1996-гоі 2004 років. Зокрема надати йому повноваження щодо вирішення колізій між рішеннями вищих спеціалізованих судів і в питаннях процесуального права, а також самому вирішувати питання про прийнятність скарг щодо неоднакового застосування закону. Звичайно, пропонована колегіальна форма роботи Верховного суду при розгляді кожної справи також потребує змін. Не менш категоричними є й висновки щодо положень Закону «Про судоустрій і статус суддів», а також Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо недопущення зловживань правом на оскарження», якими розширено повноваження Вищої ради юстиції. Венеціанська комісія черговий раз відзначила, що передбачений Конституцією України порядок формування ВРЮ не відповідає міжнародним стандартам, оскільки не забезпечує присутності в цьому органі більшості суддів, призначених самими суддями. Комісія наполягає на тому, що, за відсутності конституційних гарантій збалансованого складу Вищої ради юстиції, її повноваження мають не розширюватися, а звужуватися і обмежуватися лише тими, які безпосередньо визначені Конституцією України. Зокрема це стосується й передбаченого Законом «Про судоустрій і статус суддів», але не закріпленого в Конституції України повноваження призначати суддів на адміністративні посади. Венеціанська комісія також вважає, що існують фундаментальні проблеми у системі призначення та звільнення суддів, незважаючи на деякі вдосконалення.

Окрім зауважень, які стосуються ролі в цьому призначенні Верховної Ради України, що не може бути повною мірою усунено без внесення змін до Конституції України, -- серйозні застереження висловлені стосовно прозорості процесу добору кандидатів на посаду судді, процедури дисциплінарного провадження та звільнення з посади. Звернено увагу на відсутність об'єктивних критеріїв підвищення суддів по службі, внаслідок чого «підвищення по службі перетворюється в суто політичне питання, яке вирішується виключно Верховною Радою -- органом, якому не годиться оцінювати «кваліфікації, чесноти, здібності та результати праці» суддів (п. 69 висновку).

Про законопроекти про судоустрій та статус суддів, які ініціював колишній президент Ющенко і активно лобіює в парламенті С.Ківалов, в нашій країні за останні три роки сказано багато. Переважно об'єктивного, тобто негативного. Адже очевидно, що реалізація законопроектів фактично призвела б до повного руйнування судової системи, посилення залежності судів, їхньої політизації, віддалення населення від правосуддя. У виграші були б лише кілька осіб, які за рахунок неконституційних та юридично необґрунтованих законодавчих змін отримали б можливість встановити контроль над судами і мати з цього відповідний зиск.

Про неприпустимість ухвалення цих законопроектів, які після нелегітимного прийняття (після дострокового припинення повноважень Верховної Ради) у першому читанні були об'єднані в один, неодноразово заявляли судді (з'їзд суддів, Рада суддів України, представники ВСУ), провідні вчені-юристи. Однак автори наполегливо проштовхували ці законопроекти, поки не довели їх аж до другого читання. У червні 2008 року очолюваний Сергієм Ківаловим парламентський комітет усього за кілька годин «розглянув» понад 800 пропозицій щодо тексту законопроектів і рекомендував ухвалити їх у цілому. Тобто зробити законом.

Потім парламентський комітет з правосуддя несподівано вирішив відкликати поданий на друге читання законопроект для доопрацювання. Надто вже не хотілося дістати негативну оцінку з боку Європейської комісії «За демократію через право» (далі -- Венеціанська комісія). Адже вона саме завершувала експертизу результату цієї законотворчості і готова була оприлюднити свої висновки. Тому «зняття законопроекту з розгляду» мало запобігти офіційному оприлюдненню небажаного висновку авторитетної міжнародної організації щодо цього законопроекту.

Так, С.Ківалов наголосив на тому, що Венеціанська комісія відзначила поліпшення якості законопроектів, підготовлених до другого читання, а також дала цілу низку рекомендацій [12]. Насправді у висновку Венеціанської комісії йдеться про доцільність запровадження замість різних органів суддівського самоврядування одного органу на кшталт нової Вищої ради юстиції. При цьому ставиться вимога щодо складу ВРЮ. На думку Венеціанської комісії, в незалежній ВРЮ «більшість або принаймні значну частину мають становити судді, обрані самими ж суддями (що потребує поправки до Конституції)». За чинною Конституцією України судді через свій з'їзд делегують лише трьох своїх представників (усього ВРЮ складається з 20 членів). Тобто Венеціанська комісія висловилася за передачу функції деяких органів суддівського самоврядування ВРЮ лише за умови, що останню буде реформовано і вона складатиметься переважно із суддів.

Світовий Досвід США . Судова система США

Як відомо, США є країною з однією з найсправедливіших судових рішень. Тож,можливо, проаналізувати систему судоустрою та зробити деякі висновки щодо причин цього явища та можливість запровадження деяких елементів судочинства США в Україні.

Характерною особливістю судового устрою США є відсутність єдиної, загальнонаціональної судової системи. У державі функціонують паралельно єдина федеральна система судів і самостійні судові системи кожного з 50 штатів, округу Колумбія і чотирьох федеральних територій. Основною особливістю судової системи США є функціонування інституту присяжних, що забезпечую справедливість та незалежність американського судочинства. Судова система США має багато цікавих особливостей. Серед них : закони відтворюють норми, сформовані судовою практикою. Норми, вироблені законодавцем, входять до системи американського права лише після їх кількаразового застосування і роз'яснення судами, коли виникає можливість посилатися не на самі норми, а на судові рішення, прийняті на їх основі. Відомий компаративіст Рене Давид підкреслює цю особливість такими словами: «Якщо немає прецедентів, американський юрист охоче скаже: «З цього питання право мовчить» навіть якщо існує цілком очевидна норма закону, що стосується даного питання», більш вільна дія правил прецеденту, зростаюча роль таких форм систематизації права, як кодифікація і консолідація. Спільні для всіх штатів норми, які стосуються різних галузей права, об'єднані у Звід законів (складається із 50 розділів, кожний із яких присвячений певної галузі права або значному правовому інституту) Судова влада має велике значення і наділена широким обсягом компетенції. Роль суду є настільки значною, що навіть державну систему називають «правлінням суддів», а американську націю -- найсхильнішою до судового позову. В деяких випадках суди федерації та окремих штатів вирішують спори, що потребують політичної оцінки і розв'язання на рівні загальнодержавних інтересів. Суди штатів здійснюють юрисдикцію незалежно один від одного. Нерідкими є випадки, коли суди штатів приймають в аналогічних справах різні рішення, іноді протилежні. Остання обставина призводить до колізії між рішеннями судів штатів і федеральних судів, яким підвідомчі певні категорії справ. Проте, керуючись принципом конституційної спільності штатів, американські юристи прагнуть ураховувати рішення, раніше прийняті в інших штатах, особливо в тих випадках, коли в праві свого штату відсутній відповідний прецедент.

Інститут присяжних є досить вагомим у судочинстві США має більше значення, ніж в інших розвинутих країнах світу, незважаючи на відносно молодий вік цієї країни. В судах англо-американської системи, до якої налужать США, для присяжних розробляються спеціальні інструкції. Оскільки навіть найбільш освічені присяжні далеко не завжди адекватно розуміють значення спеціальних юридичних термінів, в цих інструкціях дається тлумачення термінів, викладаються правила судового доведення та інші важливі настанови присяжним щодо виконання їхніх обов'язків і порядку роботи суду. Більшість судів включають до цих інструкцій описи стандартних зразків „доказу поза розумним сумнівом” і випадків застосування презумпції невинуватості. Втім, у суддів немає згоди щодо того, як визначати „розумний сумнів” у цих інструкціях. Американські правники під доказами поза розумним сумнівом розуміють „докази, в яких ви твердо переконані”, або еквівалент суб'єктивного переконання, або процес міркування, правильний результат якого і надає впевненості .Оцінка американськими юристами функціонування інституту присяжних засідателів у судочинстві США має полярний характер. Він сприяє утвердженню в судочинстві принципів гласності, усності, змагальності, вільної оцінки доказів тощо, які характеризують його демократичний характер.

Суд присяжних збільшує роль адвоката у судовому процесі, що дає неабияку можливість уникнути корупції і зробити судовий процес відкритим для всіх не тільки на папері, а й на практиці. Але з іншого боку, присяжні за своїм життєвим досвідом не можуть краще професійних суддів оцінити докази, встановити обставини справи і винести рішення, а також зробити судовий процес підпорядкованим не тільки законам, а й суб'єктивному фактору. Ненауковий підхід до справи не завжди дає можливість правильно встановити причинно-наслідковий ланцюг для правильного розкриття злочину. Інститут присяжних спричиняє додаткові фінансові витрати сторін у справі і збільшує строки її розгляду.

Перспективи становлення суду присяжних в Україні

Протягом останніх років в Україні триває дискусія щодо необхідності запровадження суду присяжних. На сьогодні не існує однозначної думки правознавців щодо доцільності створення цього інституту в Україні, хоча на папері він уже давно існує згідно з ст. 124 Конституції України при участь у судовому процесі присяжних а народних засідателів . Суди присяжних успішно функціонують в багатьох країнах Європи та США. Аналізуючи правові системи цих країн, можна виділити багато позитивних моментів: забезпечення змагальності судового процесу, його демократичність, збільшення ролі адвоката в процесі тощо. Звісно, Україні в процесі запровадження суду присяжних необхідно буде врахувати досвід західних країн, і у разі його реального створення - запозичити із їхньої практики усе найкраще. За українським законодавством, присяжними визнаються громадяни України, які у випадках, передбачених процесуальним законом, залучаються до здійснення правосуддя, забезпечуючи згідно з Конституцією України безпосередню участь народу у здійсненні правосуддя. На думку автора, ідея створення інституту суду присяжних в Україні має як позитивні, так і негативні (недосконалі) сторони. З одного боку, інститут суду присяжних необхідний в Україні з певних причин: суд присяжних є ознакою громадянського суспільства, народ повинен брати участь у судовому процесі, бути більш право свідомим, суд присяжних є формою здійснення громадського контролю, зростає роль інституту прокуратури і адвокатури, змагальність стає принципом правосуддя, а не лише закріпленою в Законі гарантією. Водночас існує багато негативних об'єктивних моментів в існування суду присяжних: значне фінансове навантаженням для держави, не виключений тиск (в т.ч. і фізичний ) на присяжних. Коли йтиметься, наприклад, про можливість призначення покарання у вигляді довічного позбавлення волі, на присяжних можуть робитись спроби тиску з метою прийняти неправосудний вердикт, складні юридичні справи не можуть вирішувати особи без належної освіти і фахової підготовки. Однак сьогодні не можна остаточно визначити, чи потрібен суд присяжних в Україні, чи ні. Існує чимало проблем, які відкладають остаточне вирішення цього питання. Створювати в Україні повноцінні суди присяжних слід виважено, враховуючи досвіт західних країн.

Серед фахівців, що стверджують необхідність якнайшвидше ввести в Україні суд присяжних перше місце посідають адвокати, стомлені десятиріччями марних спроб достукатися до вітчизняної Феміди. Росія є однією з небагатьох країн, яка запозичила досвід у країн англо-саксонської правової системи. Суд присяжних - єдина форма організації правосуддя, де дійсно працює презумпція невинуватості, де всі сумніви насправді тлумачаться на користь обвинуваченого.

Отже, суд присяжних залишається досить актуальною проблемою в Україні. З одного боку, він зробить судовий процес більш загальним, підвищить правову свідомість людей, збільшить роль адвоката та дасть можливість подивитись на злочин з боку суб'єктивних обставин та людських факторів. З іншого боку, суд присяжних вимагає значних змін у системі судочинства, значних фінансових вливань та відсутність юридичної грамотності може перетворити судовий процес на процес переконання один одного щодо невинуватості. Ми вважаємо, що створення суду присяжних в Україні на найближчі декілька років є явище майже неможливим та недоцільним у зв'язку з низьким рівнем правової свідомості громадян.

судовий присяжний інстанція апеляційний

Висновок

На теперішній час в Україні ще не утворилась розгалужена система спеціалізованих судів. Єдиною підсистемою в даному плані є господарські суди, а також у майбутньому судові органи адміністративної юрисдикції. Але це на наш погляд вказує на те, що Україна взяла курс на формування полі системності в своїй національній судовій моделі. Діяльність функціонуючих органів регламентується значною кількістю нормативних актів - ЗУ «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002р., Кримінально-процесуальний кодекс України, Цивільний процесуальний кодекс України, та ін. До того ж особи в Україні мають право на апеляцію будь-якого судового рішення, що також притаманно судовій практиці Франції.

На підставі наведених в дослідженні аргументів ми можемо стверджувати, що судова система України в своїй структурі містить риси притаманні європейській моделі судової влади.

Безумовно судова система України потребує ряду змін та доповнень. Зараз стає очевидною наявність багатьох прогалин в законодавстві. На теперішній час в Україні необхідно прийняти Адміністративно-процесуальний кодекс, нові Кримінально-процесуальний та Цивільний процесуальний кодекси. Отже, на теперішній час для нормального функціонування судової системи держави необхідний комплекс заходів по законодавчому розширенню та доповненню нормативної бази. А також потрібна цілеспрямована поетапна діяльність державних органів, з відповідним фінансовим забезпеченням по впровадженню в життя положень нової концепції.

В результаті проведеного наукового дослідження ми прийшли до висновку, що гіпотеза яка висувалась перед його початком, а саме - судова система України містить елементи притаманні моделям побудови судової влади на теренах континентальної Європи, але в свою чергу вона потребує реформування та подальшого розвитку, підтвердилась.

На основі цього, керуючись знаннями отриманими, на основі аналізу судових моделей іноземних держав, ми пропонуємо наступні рекомендації, які покликані вдосконалити судову систему України:

- включити до проекту нової концепції судово-правової реформи план утворення спеціалізованих судів з трудових, цивільних, торгових справ;

- розпочати дослідження проблематики виділення в складі загальних судів палат в справах неповнолітніх (ювенальна юрисдикція);

- утворити спеціалізовані палати, які б займались розглядом певного кола цивільних та кримінальних справ на рівні місцевих судів, з подальшим закріпленням за кожною спеціалізованою палатою професійного судді;

- надати ЗУ «Про Конституційний Суд України» статус органічного;

- мають бути внесені відповідні доповнення в ЗУ «Про судоустрій України», а також прийняті Адміністративно-процесуальний кодекс, нові Кримінально-процесуальний та Цивільний процесуальний кодекси.

Реалізація вказаних рекомендацій є на наш погляд способом розв'язання проблеми подальшого реформування судової системи України.

Висновок Венеціанської комісії щодо судової реформи

8. Новий Закон, що аналізується, в основному має ту ж структуру, що і попередній проект (CDL(2009)111), однак містить багато змін, підготовлених робочою групою, утвореною Президентом України, яку очолював Міністр юстиції. Багато зауважень, зроблених Венеціанською комісією до попереднього проекту, є актуальними і для цього Закону. Комісія висловлювала критичні зауваження щодо ступеню деталізації попереднього законопроекту, який вона назвала “дуже об'ємним” і таким, що включає положення, які не є необхідними або можуть регулюватися підзаконними актами, в результаті чого багато норм було важко знайти і зрозуміти. Новий текст закону більшою мірою також сповідує цей деталізований підхід до законотворення. На додаток є кілька прикладів, коли одна й та ж норма закону дублюється у різних його частинах.

49. Пунктом 5 частини 1 статті 66 передбачено, що «кандидати, які успішно склали іспит та пройшли необхідні перевірки, направляються для проходження спеціальної підготовки у спеціалізованому юридичному вищому закладі четвертого рівня акредитації» і тільки після цього йдеться про «направлення ВКК кандидатів на посаду судді для спеціальної підготовки до Національної школи суддів України» (п.6 ч.1 ст. 66). Навчання розділяється на «теоретичну підготовку судді у спеціалізованому юридичному вищому навчальному закладі четвертого рівня акредитації та практичну підготовку в Національній школі суддів України» (ч.1 ст. 69). Статті 80 та 81 передбачають створення цієї Національної школи суддів як інституту судової системи, що є підконтрольним ВКК. Проблема в системі навчання пов'язана зі «спеціалізованим юридичним вищим закладом четвертого рівня акредитації». Здається, що ця «акредитація» є підконтрольною Міністерству освіти і що пізніше може виникнути обмежувальна та можливо незбалансована практика щодо такої акредитації. У своєму висновку, підготовленому у березні 2010 р., Комісія зазначила, що «Державна судова адміністрація та підготовка суддів мають належати судовій гілці влади». Це стосується всього навчання суддів, а не тільки «практичної підготовки».

108. Повноваження ДСА досить широкі. Наприклад, Голова Державної судової адміністрації призначає і звільняє керівників апаратів судів. Здається, що ця посадова особа має чималі власні повноваження щодо оперативного забезпечення управління діяльністю судів. Очевидно, що застосування таких повноважень може зіштовхнутися з принципом судової незалежності у спосіб, який суперечитиме міжнародним стандартам. Посадові особи ДСА є державними службовцями (ч. 4 ст. 145). Вона є юридичною особою з самостійним балансом і рахунками в органах Державного казначейства України (ч. 5 ст. 145). 109. Рекомендується, щоб судова система отримала повноваження приймати остаточні рішення щодо організації управління діяльністю судів. Лише тоді судове адміністрування стане основним елементом суддівського самоврядування і, як, наслідок, незалежності судової влади.

124. Хоча багато положень Закону вдосконалено у порівнянні з попереднім законопроектом, зокрема, вчастині зміцнення незалежності судової влади, основні критичні зауваження, викладені у попередньому висновку залишаються актуальними. Основні дві проблеми стосуються радикального скорочення ролі Верховного Суду та підвищеної ролі Вищої ради юстиції щодо призначення, дисциплінарного провадження та звільнення суддів.

125. Закон фактично позбавляє Верховний Суд можливості впливати на судову практику цих судів. Насправді, він втрачає повноваження надавати роз'яснення судам щодо тлумачення та застосування законодавства, хоча за вищими спеціалізованими судами це право зберігається. Далі більше, Суд має право переглядати рішення вищих спеціалізованих судів лише у випадку неоднакового застосування норм лише матеріального, а не процесуального права. Юрисдикцію Верховного Суду має бути розширено, аби він відображав свій конституційний статус найвищого судового органу у системі судів загальної юрисдикції. Якщо підтримується створення трьох різних юрисдикцій, на чолі з трьома касаційними судами, закон має, принаймні, забезпечити ефективну систему вирішення колізій між трьома юрисдикціями.