Особливості кримінального провадження щодо Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини

Размещено на http://www.allbest.ru/

ОСОБЛИВОСТІ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ ЩОДО УПОВНОВАЖЕНОГО ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ З ПРАВ ЛЮДИНИ

О.В. Сіренко,

кандидат юридичних наук, доцент, професор кафедри кримінального процесу та криміналістики,

В.А. Ковбасюк, магістр Національного університету державної податкової служби України

Проаналізовано проблеми у сфері реалізації положень законодавства України щодо особливого порядку кримінального провадження щодо Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, з урахуванням конституційно-правових основ його діяльності та додаткових гарантій, передбачених законодавством України.

Ключoвi слoвa: кримінальне провадження, окрема категорія осіб, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, особливий порядок кримінального провадження, додаткові гарантії у кримінальному провадженні.

Усі громадяни мяють рівні конституційні права i свoбoди та є рівними перед зaкoнoм. Не мoже бути привілеїв чи обмежень за ознаками ряси, кольору шкіри, політичних тя інших переконань, статі, етнічного походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (частини 1, 2 ст. 24 Конституції України) [1].

Проте кримінальний процесуальний закон встановлює особливості провадження щодо окремої категорії осіб (Глава 37 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), діяльність яких спрямована на забезпечення належного функціонування основних інститутів, підтримання сталості суспільних правовідносин у цілому. З метою створення дієвого механізму безперешкодного й ефективного здійснення ними своїх функцій на законодавчому рівні передбачено додаткові гарантії їх діяльності.

Відповідний правовий режим не є особистим привілеєм, має публічно-правовий характер, покликаний встановити перепони незаконному втручанню у виконання професійних обов'язків.

До такої категорії осіб входить Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, або омбудсмен. У Конституції України передбачено створення конституційного органу - Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини для здійснення парламентського контролю за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина (ст. 101 Конституції України). Частина 3 статті 55 Конституції України передбачає право кожного звертатися до Уповноваженого з прав людини за захистом своїх прав, що свідчить про вагоме значення діяльності Уповноваженого з прав людини, як складової конституційної системи захисту прав і свобод людини і громадянина [1].

При цьому ефективність реалізації функцій Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини із захисту прав людини і громадянина безпосередньо пов'язана із згаданим вище інститутом особливого порядку кримінального провадження щодо окремої категорії осіб.

Проте доцільно зауважити, що інститут особливого порядку кримінального провадження щодо окремої категорії осіб не передбачає конкретних і достатніх гарантій для Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, що може створювати певні складнощі у здійсненні кримінального провадження стосовно нього, як наслідок, проблеми в реалізації завдань кримінального процесу в цілому.

Питання кримінального провадження щодо окремої категорії осіб часто привертає увагу науковців і практичних працівників. Дослідженням цієї проблеми займалися такі вітчизняні науковці, як В. Д. Берназ, В. Г. Коваленко, О. В. Козаченко, А. М. Лазаревський, В. Т. Маляренко, М. М. Михеєнко, В. В. Молдован, В. В. Назаров, В. Т. Нор, В. П. Навроцький, Г. М. Омельяненко, Д. О. Савицький, В. І. Терентьєва, В. М. Тертишник, Л. Д. Удалова, В. П. Шибіко й інші вчені.

На жаль, окремі обґрунтовані ідеї так і не були реалізовані на практиці. Тож це питання потребує ґрунтовних досліджень для подальшого закріплення напрацьованих та наукових позицій стосовно кримінального провадження щодо окремої категорії осіб.

Метою статті є науково-правове дослідження проблем законодавства України стосовно застосування особливого порядку кримінального провадження щодо Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, як однієї з процесуально-правових гарантій під час здійснення ним повноважень (функцій) із захисту прав людини і громадянина.

КПК України передбачає рівність перед законом і судом. Зокрема, в ч. 1 ст. 10 зазначено, що не може бути привілеїв чи обмежень у процесуальних правах, передбачених КПК, за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних чи інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, громадянства, освіти, роду занять, а також за мовними або іншими ознаками [2].

Разом з тим існує певна категорія громадян, діяльність яких спрямована на забезпечення функціонування основних державних інститутів. Ці привілеї мають публічно-правовий характер, який покликаний захищати незаконне втручання у виконання професійних обов'язків, встановлення системи особливих заходів державного захисту від перешкоджання виконанню покладених на них обов'язків і здійсненню наданих прав.

Особливості провадження щодо окремої категорії осіб є такі: повідомлення про підозру (ст. 481 КПК України); затримання і обрання запобіжного заходу; обшук, огляд особистих речей і багажу, транспорту, жилого чи службового приміщення; порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції; застосування інших заходів, у тому числі негласних слідчих дій, що відповідно до закону обмежують права і свободи (ст. 482 КПК України). Про застосування запобіжного заходу, ухвалення вироку повідомляється: щодо адвокатів - відповідні органи адвокатського самоврядування; щодо інших категорій осіб - органи і службові особи, які їх обрали або призначили чи відповідають за заміщення їхніх посад [4, с. 152].

Відповідно до ст. 480 КПК України до осіб, щодо яких здійснюється особливий порядок кримінального провадження, відносяться: 1) народний депутат України, 2) судді Конституційного Суду України, професійні судді, а також присяжні і народні засідателі на час здійснення ними правосуддя; 3) кандидат у Президенти України; 4) Уповноважений Верховної Ради України з прав людини; 5) Голова Рахункової палати, його перший заступник, заступник, головного контролера та секретаря Рахункової палати; 6) депутат місцевої ради; 7) адвокат; 8) Генеральний прокурор України, його заступник; 9) Директор та працівники Національного антикорупційного бюро України; 10) член Національного агентства з питань запобігання корупції [2].

В Україні парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захист прав кожного на території України і в межах її юрисдикції на постійній основі здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (далі - Уповноважений), який у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язко-вість яких надана Верховною Радою України.

Правовими підставами діяльності Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини є Конституція України [1], Закон України «Про Уповноваженого Верховної Ради з прав людини» від 23.12.1997 № 776/97-ВР [8], Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 8890-УПІ [9] та положення інших законодавчих актів.

Уповноважений відіграє важливу роль у забезпеченні реалізації, захисту та охорони прав і свобод людини та громадянина в Україні, яка обрала демократичний і правовий шлях розвитку країни.

Важливим є те, що незалежність діяльності Уповноваженого визначається насамперед, високим статусом, закріпленим у Конституції України, а також порядком фінансування і самостійного вирішення кадрових питань, обранням на посаду Уповноваженого і звільненням його з посади Верховної Ради України.

Особливості кримінального провадження щодо Уповноваженого ВР України з прав людини встановлюються КПК, ЗУ «Про уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» від 23 грудня 1997 р. Повноваження Уповноваженого не можуть бути припинені чи обмежені у разі закінчення строку повноважень ВР України або її розпуску (саморозпуску), введення воєнного або надзвичайного стану в Україні чи в окремих її місцевостях (ст. 4 ЗУ від 23 грудня 1997 р.) [8].

Відповідно до Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» Уповноважений з прав людини користується правом недоторканості на весь час своїх повноважень. Він не може без згоди Верховної Ради України бути притягнутий до кримінальної відповідальності або бути підданий заходам адміністративного стягнення, що накладаються в судовому порядку, затриманий, заарештований, підданий обшуку, а також особистому огляду. Повідомлення про підозру у вчиненні кримінального право порушення може бути здійснено Уповноваженому лише Генеральним прокурором України [8].

У кримінальному провадженні Уповноважений може брати участь у статусі підозрюваного, обвинуваченого, якщо Верховна Рада України надасть згоду на притягнення його до кримінальної відповідальності; потерпілого, якщо відносно нього як посадової особи вчинено злочини, передбачені ст. 112, 344, 346 КК України; свідка, якщо він звільнений від обов'язку зберігати відомості, довірені йому певною особою [3].

Особливостями кримінального провадження є:

- Уповноважений не може бути без згоди ВР України притягнутий до кримінальної відповідальності або затриманий, заарештований, підданий обшуку, а також особистому огляду (ч. 3 ст. 20 ЗУ від 23 грудня 1997 р.). Порядок надання відповідної згоди у Регламенті ВР України відсутній, а тому вбачається, що, у разі необхідності, здійснення відповідних дій повинна застосовуватися за аналогією процедура, передбачена щодо народних депутатів України;

- досудове розслідування кримінальних правопорушень, вчинених Уповноваженим з прав людини, будуть здійснювати слідчі органів державного бюро розслідувань, а до моменту створення відповідного органу - слідчі органів прокуратури (ч. 4 ст. 216 КПК, ч. 1 розд. X «Прикінцеві положення», ч. 1 розд. XI «Перехідні положення», ч. 1 ст. 9 ЗУ «Про державну службу» від 16 грудня 1993 р., ст. 4 ЗУ від 23 грудня 1997 р.);

- письмове повідомлення про підозру Уповноваженого ВР України з прав людини здійснюється Генеральним прокурором України (п. 2 ч. 1 ст. 481 КПК, ч. 3 ст. 20 ЗУ від 23 грудня 1997 р.) [6, с. 273].

За порушення законодавства щодо гарантій діяльності Уповноваженого, його представників та працівників Секретаріату Уповноваженого винні особи притягуються до відповідальності згідно з чинним законодавством. Уповноважений не зобов'язаний давати пояснення по суті справ, які закінчені або знаходяться у його провадженні.

Зокрема, Кримінальним кодексом України (далі - КК України) передбачена відповідальність за незаконний вплив у будь-якій формі (втручання у діяльність державного діяча) на Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини або його представника з метою перешкодити виконанню ними службових обов'язків або добитися прийняття незаконних рішень (ст. 344 КК України) та посягання на життя Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, вчинене у зв'язку з його державною чи громадською діяльністю (ст. 112 КК України) [3].

Ці положення КК України мають дуже важливі значення у реалізації гарантії діяльності Уповноваженого, адже без них важко представити повноцінне здійснення Уповноваженим своїх повноважень. Г арантії діяльності Уповноваженого також встановлені у Кримінальному процесуальному кодексі України. У разі притягнення до кримінальної відповідальності Уповноваженого і обрання стосовно нього запобіжних заходів передбачається застосування до Уповноваженого особливого порядку кримінального провадження з урахуванням гарантій його правового статусу, передбачених законодавством України (глава 37 КПК України).

Як було зазначено вище, КПК України передбачає, що письмове повідомлення про підозру Уповноваженому Верховної Ради з прав людини здійснюється Генеральним прокурором України (п. 2 ч. 1 ст. 481 КПК України). У положенні п. 14 ст. З КПК України зазначено, що притягнення до кримінальної відповідальності починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, тому повідомлення Уповноваженому про підозру у вчиненні кримінального правопорушення буде початком притягнення його до кримінальної відповідальності [2].

Особливості порядку притягнення до кримінальної відповідальності, затримання і обрання запобіжного заходу згідно зі ст. 482 КПК України стосуються лише суддів і народних депутатів України. У цій статті встановлено, що затримання судді або обрання стосовно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою чи домашнього арешту до ухвалення обвинувального вироку судом не може бути здійснено без згоди Верховної Ради України. Притягнення до кримінальної відповідальності народного депутата України, його затримання або обрання стосовно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою чи домашнього арешту, проведення слідчих (розшукових) дій не може бути здійснено без згоди Верховної Ради України (ч. 2 ст. 482 КПК України). Однак таких особливостей (гарантій) для Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини КПК України не передбачає [4, с. 266].

Отже, враховуючи гарантії діяльності, передбачені у етапі 20 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради з прав людини» про те, що Уповноважений користується правом недоторканності на весь час своїх повноважень та його не може бути без згоди Верховної Ради України притягнуто до кримінальної відповідальності або піданно заходам адміністративного стягнення, що накладаються в судовому порядку, затримано, заарештовано, піддано обшуку, а також особистому огляду, то потребує вирішення питання встановлення і конкретизація цих гарантій у ст. 482 КПК України під час притягнення його до кримінальної відповідальності, проведення окремих слідчо-розшукових дій, затримання, обрання стосовно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою чи домашнього арешту.

Пропонуємо Закон України «Про Регламент Верховної Ради України» доповнити главою 35-1 «Розгляд питань про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи взяття під варту Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини», де передбачити такі статті: «Внесення подання про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи взяття під варту Уповноваженого»; «Надання письмового пояснення Уповноваженим»; «Висновок комітету щодо надання згоди Верховною Радою України на притягнення Уповноваженого до кримінальної відповідальності, затримання чи обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту»; «Розгляд Верховною Радою України питання про надання згоди на притягнення Уповноваженого до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт».

Також главу 37 КПК України необхідно доповнити статтею, яка б визначала порядок ініціювання органом досудового розслідування питання про надання Верховною Радою України згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання, взяття під варту Уповноваженого. У цій главі має бути визначено порядок: 1) винесення слідчим постанови про порушення клопотання про внесення Генеральним прокурором України подання до парламенту для надання згоди за притягнення Уповноваженого до кримінальної відповідальності, його затримання та взяття під варту; 2) затвердження цієї постанови прокурором, який здійснює нагляд за провадженням досудового розслідування; 3) передачі такої постанови та матеріалів кримінального провадження Генеральному прокурору України; 4) складання Генеральним прокурором України зазначеного подання та направлення його до Верховної Ради України.

Однією з процесуальних гарантій при проведенні кримінального провадження щодо окремої категорії осіб є інформування відповідних державних та інших органів чи службових осіб про застосування запобіжного заходу і ухвалення вироку. При цьому КПК України не передбачає як обов'язкову умову для інформування набрання рішенням (вироком) законної сили. Конкретизація в КПК України такої гарантії для Уповноваженого є необхідною, адже факт набрання сили обвинувальним вироком суду щодо нього є підставою для прийняття рішення про дострокове позбавлення повноважень (п. 2 ч. 1 ст. 9 Закону «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини»).

Ми погоджуємося з думкою С. Скрипниченка про те, що інформування доцільно здійснювати і після набрання ним законної сили прийнятого рішення (вироку) [10, с. 122].

Важливим є забезпечення цієї гарантії як після ухвалення вироку і набрання ним законної сили, так і при застосуванні запобіжного заходу стосовно Уповноваженого з прав людини.

Підсумовуючи розглянуте вище, зазначимо, що інститут омбудсмена в Україні перебуває на стадії становлення й удосконалення. Це специфічне правове явище, конституційний механізм захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина, що повною мірою донині не розкрив свого потенціалу, хоча й набуває належного визнання в українському суспільстві. Конституційне запровадження інституту омбудсмена в Україні стало важливим кроком у розвиткові демократичних процесів, спрямованих на подальше зміцнення статусу особистості, гарантій реалізації конституційних прав і свобод людини та громадянина. З огляду на викладене, положення законодавство про те, що Уповноважений користується правом недоторканності на весь час своїх повноважень, що полягає у забороні втручання у його діяльність з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та їх посадових і службових осіб, у тому числі імунітету від притягнення його до кримінальної відповідальності без згоди Верховної Ради України здаються більш декларативними і потребують удосконалення з урахуванням конституційно-правових основ його діяльності і статусу, передового міжнародного досвіду та закріплення їх у КПК України.

За таких обставин, положення Конституції України і законодавства України про правові підставі діяльності і статус Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, гарантії його діяльності, застосування до нього особливого порядку кримінального провадження у разі притягнення до кримінальної відповідальності можна зробити висновок про те, що саме набуття особою відповідних повноважень та здійснення діяльності встановлює для нього особливий правовий режим кримінального провадження за рахунок додаткових прав та обов'язків.

Вважаємо, що в КПК України не достатньо враховані і відображені положення Конституції України, законодавства України і сталий міжнародний досвід щодо закріплення (забезпечення) гарантії діяльності Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, що актуальне під час притягнення його до кримінальної відповідальності і застосування до нього особливого порядку кримінального провадження.

Частину 2 ст. 65 КПК України, ч. 2 ст. 20 Закону доцільно доповнити положенням, що Уповноважений не може бути допитаний як свідок про обставини, що стали йому відомі у зв'язку з виконанням його обов'язків.

кримінальний провадження верховний рада

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ