Авторське право

Размещено на http://www.allbest.ru/

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Цивільне та сімейне право»

на тему «Авторське право»

Студента ІІІ курсу

напряму підготовки « Право»

спеціальності «Правознавство»

КИЇВ - 2014

Зміст

Вступ

Розділ І. Поняття авторського права

1.1 Авторське право як складова частина цивільного права

1.2 Джерела авторського права в Україні

1.3 Історія виникнення і розвитку авторського права

Розділ ІІ. Об'єкти авторського права

2.1 Визначення об'єкта авторського права

2.2 Правове становище об'єктів авторського права

Розділ ІІІ. Суб'єкти авторського права

3.1 Характеристика суб'єкта авторського права

3.2 Права авторів

Розділ IV. Захист авторського права

4.1 Порядок захисту авторського права

4.2 Цивільно-правовий, кримінально-правовий, адміністративно-правовий захист авторського права

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

ВСТУП

Сукупність правових норм, що регулюють коло суспільних відносин зі створення та використання наукових розробок, творів літератури і мистецтва належить до компетенції складової цивільного права - авторського права.

Цивільне право традиційно виконує функції визнання авторства на вже створені творчі результати, встановлює їх правовий режим, матеріальне і моральне стимулювання та захист їх авторів. Разом з тим норми сучасного цивільного права регулюють відносини з організації (на підставі договорів) створення, передачі та використання нових досягнень у галузі науково-технічної, художньої та іншої творчої діяльності.

Норми цивільного права сприяють підвищенню культурного рівня суспільства, охороні прав та інтересів творців наукових і літературно-художніх цінностей. У свою чергу, право інтелектуальної власності на винахід, художній твір, промисловий зразок, селекційні досягнення, товарний знак тощо забезпечує вирішення таких важливих завдань, як прискорення науково-технічного прогресу, підвищення ефективності виробництва, якості та конкурентоспроможності продукції.

Актуальність теми полягає в тому, що достатнє законодавче забезпечення даної сфери діяльності суспільства, а також певної людини окремо, сприяє активному розвитку в Україні ініціативи в галузі науки, техніки, літератури, мистецтва, видах творчої та інтелектуальної діяльності.

Метою дослідження є розкриття поняття і джерел авторського права, висвітлення об'єктів авторського права та суб'єктів авторських відносин, а також висвітлення особливостей правової регламентації відносин між ними.

Об'єктом дослідження виступають суспільні відносини, що складаються при створенні і використанні творів як об'єктів права інтелектуальної власності.

Предметом дослідження є законодавство України, включаючи її міжнародні договори, яке регулює правовідносини в сфері права інтелектуальної власності, а також зарубіжні джерела права у даній галузі правового регулювання.

На основі об'єкта, предмета і мети дослідження було сформульовано наступні завдання:

– розкрити сутність основних понять;

– виявити та опрацювати фахову літературу

– дослідити об'єкти і суб'єкти авторського права;

– розглянути особливості правової регламентації відносин, що виникають у процесі створення і використання об'єктів права інтелектуальної власності.

У процесі написання курсової роботи були використано комплексний підхід до вивчення, що передбачає поєднання кількох наукових методів:

- на теоретичному рівні: аналіз та синтез, інформаційний, історичний, структурний підходи, дедукція та індукція, порівняльний аналіз;

- на емпіричному рівні: аналітичний метод у вивченні стану дослідження обраної теми та системний метод у вивченні літератури.

Україна вже має достатнє законодавче регулювання ініціативи в галузі науки, техніки, літератури, мистецтва та в інших видах творчої діяльності, оскільки Конституція України гарантує громадянам право на результати своє інтелектуальної, творчої діяльності. Ц засади реалізовані і в Цивільному кодексі України (книга четверта), яка складається з 12 глав (ст. 418-508), і в Законі України "Про авторське право і суміжні права" в редакції від 11 липня 2001 року, і в ряді інших нормативно-правових актів. До того ж, слід додати, що дана тема висвітлена у підручниках та навчальних посібниках різних українських авторів, наприклад, таких як М.І. Панченко, В.І. Борисової, Л.М. Баранова, І.В. Жилінкова, О.А. Підопригори, І.А. Безклубого та ін.

Структура роботи визначена метою дослідження. Робота складається з вступу, чотирьох розділів, що містять дев'ять підрозділів, висновків, списку використаних джерел, додатків.

Розділ 1. Поняття авторського права

1.1 Авторське право як складова частина цивільного права

Авторське право в об'єктивному розумінні являє собою сукупність правових норм, що регулюють коло суспільних відносин зі створення та використання творів науки, літератури і мистецтва.

Авторське право в суб'єктивному розумінні - це особисті немайнові та майнові права, які виникають у автора у зв'язку зі створенням ним твору і охороняються законом. Також це надане законом виключне право автора твору об'явити себе творцем твору, відтворювати його, розповсюджувати чи доводити його до відома публіки будь якими способами та засобами, а також дозволяти іншим особам використовувати твори визначеним способом.

Об'єктом авторсько-правових відносин є нематеріальне благо у вигляді продукту духовної творчості, а саме твори науки, літератури, мистецтва.

Суб'єктами авторського права є автори творів, їх спадкоємці та особи, яким автори чи їх спадкоємці передали свої авторські майнові права. Автором є фізична особа, яка своєю творчою працею створила твір, тобто безпосередній створювач твору [21, c. 37].

Сферою авторського права є права творчих робітників, результати їх праці. Це продиктовано необхідністю стимулювати процес творчої діяльності й довести його результати до максимально широкого кола осіб. Законодавство в сфері охорони авторських прав охоплює різні види творчого процесу і, перш за все, йдеться про ті з них, які так або інакше є пов'язаними із засобами масової інформації, друком, радіо- і телемовленням, кінематографом, електронними інформаційним системами.

Основними напрямами духовної творчості народу є наукова діяльність, література і мистецтво. Результати цих видів творчої діяльності, є невичерпними за формами, прийомами, способами об'єктивного вираження духовного багатства людини, є предметом правової охорони. Певні суспільні відносини, що виникають у зв'язку з їх використанням, потребують правового регулювання, яке бере на себе авторське право. В цих відносинах беруть участь з одного боку - автори творів, їх спадкоємці, правонаступники та інші володільці авторського права, з іншого - організації, які зацікавлені у використанні творів: видавництва, редакції періодичних видань, кіно- та телестудії, радіостанції, театри, концертні організації, фірми звукозапису тощо.

Відповідно, законодавство забезпечує охорону прав не тільки авторів творів, а й творців об'єктів суміжних прав, виконавців, виробників фонограм радіо-, телемовних компаній.

Завдання та принципи авторського права і суміжних прав

Серед завдань авторського права і суміжних прав в юридичній літературі виокремлюють такі:

· Стимулювання творчої діяльності зі створення творів науки, літератури, мистецтва. Авторське право повинно створювати певні умови для заняття творчою діяльністю, забезпечити визнання та охорону творчих результатів, права авторів та інших суб'єктів на використання створених творів, одержання винагороди, захист честі та гідності та ін.

· Створення умов для широкого використання творів в інтересах суспільства.

· Завдання авторського права і суміжних прав тісно пов'язані з його принципами.

Принципи авторського права - це основні ідеї, які характеризуються універсальністю, вищою імперативністю, загальною значимістю. Принципи авторського права не закріплюються в окремих статтях законодавчих актів, вони виводяться з усієї сукупності правових норм. Їх значення дозволяє орієнтуватися в авторському законодавстві, вірно тлумачити та застосовувати його норми.

До основних принципів належать такі:

· Принцип свободи творчості, який закріплюється ст. 54 Конституції України. Автори творів вільні у виборі теми, сюжету, форми твору, вони самостійно вирішують питання про опублікування твору.

· Законодавство забезпечує захист прав авторів на твори науки, літератури, мистецтва незалежно від їх призначення цінності, форми, жанру, обсягу, мети, завершеності.

· Поєднання особистих інтересів автора із інтересами суспільства. Законодавство гарантує авторам охорону їх особистих немайнових і майнових прав, підкреслює їх виключний характер, тільки автор визначає на яких умовах твір буде оприлюднений. Але законодавство враховує і інтереси суспільства, встановлює випадки вільного використання твору.

· Невідчуженість особистих немайнових прав автора. Особисті немайнові права автора (право авторства, право на ім'я, цілісність твору, недоторканість) належать тільки автору, не можуть бути передані (відчужені) іншим особам. Вони мають безстроковий характер.

· Свобода авторського договору. Цей принцип полягає у тому, що сторони самостійно обирають умови, на яких вони укладають договір. Законодавство визначає тільки умови, які обов'язково мають бути узгоджені сторонами. Це пов'язано з тим, щоб забезпечити авторам мінімальний рівень прав, захистити їх від недобросовісних користувачів.

· Умови, що погіршують становище автора (його правонаступника) порівняно зі становищем, затвердженим чинним законодавством є недійсним. Крім того, недійсними є також умови, що обмежують право автора на створення майбутніх творів на зазначену в договорі тему чи у зазначеній галузі.

· Принцип матеріальної та моральної заінтересованості полягає в тому, що автори літературних та художніх творів нагороджуються різними преміями, і їм присвоюються почесні звання, що стимулює створення творів.

· Принцип всебічної охорони прав і законних інтересів авторів полягає в тому, що норми авторського права охороняють права і законні інтереси авторів і забезпечують захист порушених авторських прав [21, С.428].

Вказані принципи визначають зміст основних норм авторського права та служать передумовами його подальшого розвитку.

Бернська Конвенція про охорону літературних і художніх творів визначає три принципи:

· Принцип національного режиму полягає в тому, що твори, створені в одній країні-учасниці Союзу, повинні отримувати в інших країнах-учасницях Союзу таку саму охорону, яка надається в цих країнах своїм громадянам;

· Принцип автоматичної охорони полягає в тому, що охорона за національним режимом надається автоматично без будь-яких формальних умов, реєстрації тощо;

· Принцип незалежності охорони означає що охорона надається в країнах-учасницях Союзу незалежно від наявності охорони в країні походження твору [5].

Для інституту авторського права характерний принцип незастосування будь-якої формальності для виникнення правової охорони прав на твір. Цей принцип закріплений у ч. 2 ст. 433 ЦК, а також у ст. 11 Закону "Про авторське право і суміжні права" (далі - Закон) і означає, що авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення. Для його виникнення і здійснення не вимагається реєстрація твору чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, а також додержання будь-яких інших процедур. Особа, яка є творцем, вправі спеціальним знаком охорони сповістити про наявність у неї авторських прав і не повинна доводити їх належність, оскільки законом передбачена презумпція авторства особи, яка зазначена як автор на оригіналі або примірнику твору. Обов'язок підтвердження належності прав може бути покладено на неї лише у ході судового провадження у разі оспорювання цього факту іншою особою [2].

1.2 Джерела авторського права в Україні

авторський право цивільний захист

Джерела авторського права - це нормативні акти, передусім конституційні та законодавчі, які визначають основні засади авторського права.

Особливу групу джерел сучасного авторського права станов­лять міжнародні договори: Бернська конвенція по охороні літе­ратурних та художніх творів, яка неодноразово доповнювалась і змінювалась; Всесвітня (Женевська) конвенція про авторське право; Римська конвенція про охорону прав виконавців, виробників фонограм, та організацій мовлення; Угода про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності; Договір Всесвітньої організації інтелектуальної власності по авторському праву; Женевська конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їх фонограм; Угода про торгівельні аспекти прав на інтелектуальну власність.

Міжнародні договори встановлюють взаємні права та обов'язки країн-учасниць і є основною правовою формою розвитку міжнародного співробітництва в галузі авторського права. В Україні укладання міжнародних договорів є конституційним правом.

Авторське право України становить не розрізнену сукупність чинних нормативних актів, а є системою законодавства про охорону авторського і суміжних прав.

Конституція України відносить авторське право до прав, свобод та обов'язків людини і громадянина. Так, у ст. 54 Конституції України зазначається, що громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, інших авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку із різними видами інтелектуальної діяльності [1].

Цивільно-правовій охороні творчої діяльності та її результатів присвячується книга 4 Цивільного кодексу України, до якої увійшли загальні норми авторського права і суміжних прав [2]. Її основним завданням є правове регулювання в одній із найбільших сфер суспільних відносин - інтелектуальної діяльності, результати якої охороняються в тому числі авторським правом та суміжними правами.

Провідне місце займає Закон України “Про власність” від 7 лютого 1991 р., який проголошує, що об'єктами права власності громадян є твори науки, літератури, мистецтва, відкриття, винаходи, промислові зразки та інші результати інтелектуальної діяльності. Твори науки, літератури і мистецтва є об'єктами права інтелектуальної власності [8].

До нормативних актів, присвячених регулюванню авторських відносин, належать такі законодавчі акти:

Закон України “Про авторське право і суміжні права” від 23 грудня 1993 р. (у редакції від 11 липня 2001 р.), який займає центральне місце [6],

Закон України “Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів і фонограм” від 23 березня 2000 р. (у редакції від 10 липня 2003 р.) [10],

Закон України “Про телебачення і радіомовлення” від 21 грудня 1993 р. (авторське право телерадіоорганізацій визначене в ст. 36 цього закону) [12];

Закон України “Про видавничу справу” від 5 червня 1997 р. (дотримання норм авторського права поставлено за обов'язок видавця) [9];

Закон України “Про професійних творчих працівників та професійні спілки” від 7 жовтня 1997 р. (держава “гарантує професійний і соціальний захист членів творчих спілок, захист їх авторських прав”) [13];

Закон України “Про кінематографію” від 13 січня 1998 р. (відносини, що виникають у процесі виробництва і використання фільму як об'єкта авторського права) [11];

Закон України “Про архітектурну діяльність” від 20 травня 1999 р. (авторському праву на твори архітектури присвячується 4 розділ) [7].

Окрім того, до галузі авторського права відносяться окремі статті законодавчих актів, присвячені в цілому регулюванню інших суспільних відносин. Це, зокрема, ст. 176 Кримінального кодексу України; норми Кодексу України про адміністративні правопорушення, якими передбачається кримінальна та адміністративна відповідальність за порушення авторських і суміжних прав [3, 4].

Відносини в сфері авторського права регулюються також підзаконними нормативними актами, а саме: Положенням про Міністерство освіти і науки України, затвердженим Указом Президента України від 7 червня 2000 р. № 773/2000; Положенням про Державний департамент інтелектуальної власності, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 20 червня 2000 р. № 997/2000; Постановою Кабінету Міністрів про державну реєстрацію авторського права і договорів, які стосуються прав автора на твір від 27 грудня 2001 р. № 1756/2001; Положенням про державного інспектора з питань інтелектуальної власності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 травня 2002 р. № 634/2002 [14, 15, 16, 17].

Для правильного та однозначного застосування законодавства при захисті авторських прав велике значення має судова прак­тика розгляду справ, що виникають в разі порушення автор­ських прав. Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах відшкодування моральної (немайнової) шкоди” від 31 березня 1995 р. [18].

Таким чином, авторське право є сукупністю правових норм, які регулюють відносини, що виникають внаслідок створення і використання творів літератури, мистецтва й науки.

Недосконалість законодавства, яке регулює відносини у сфері авторського права створює деякі проблеми для авторів творів, це може завдати матеріальної та моральної шкоди.

Очевидним є те, що значення і роль авторського права для соціально-економічного прогресу суспільства важко переоцінити, швидше навпаки. Світовий досвід свідчить: прогресу досягають там, де цінують інтелектуальну діяльність й уміло використовують її здобутки.

Проблема полягає також і в тому, що мало одержати бажані результати творчої діяльності, їх ще треба раціонально використати, що не легше, ніж створити.

1.3 Історія виникнення і розвитку авторського права

Історія авторського права бере свій початок, як вважають науковці, із появи друкування, а першим нормативним актом у цій сфері вважається прийнятий в 1709 році в Англії “Статут королеви Анни”, який закріпив низку прав авторів, а також розділив повноваження авторів і видавців.

На теренах України ідея повноцінної реалізації прав авторів захист їх прав та боротьби із незаконним використання їх творів побутує близько двох століть.

Історія виникнення та розвитку авторського права та суміжних прав в Україні була непростою і відрізняється від історії західноєвропейських країн та США. Перші законодавчі акти, які регулювали авторські відносини в Росії, з'явилися тільки у другій чверті ХІХ ст. Це пов'язано з тим, що книговидавнича справа була багато років державною монополією, крім того, авторське право було тісно пов'язано з цензурним законодавством. Перший авторський закон в Росії з'явився також в межах цензурного закону. 22 квітня 1828 р. прийнято Цензурний Статут, який мав спеціальну главу «О сочинителях и издателях книг» (1). Відповідно до цього закону автор або перекладач мав довічне виключне право користуватися власним виданням і продавати його. Строк цього права встановлювався через 25 років після смерті автора.

У 1830 р. нове Положення про права авторів внесло ряд нових принципових змін: права авторів визнавалися правом власності, строк охорони прав авторів продовжувався до 35 років після смерті.

Подальший розвиток авторського права у ХІХ ст. був спрямований на розширення прав авторів. Однак ці зміни не могли забезпечити ефективний захист авторських прав. І тільки в 1911 р. прийнято спеціальний закон, який мав назву «Положення про авторське право». Цей закон - значний крок в розвитку авторського права Росії, але його рівень ще не відповідав повністю вимогам Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів від 9 вересня 1886 р. [20].

Після Жовтневої революції цивільне законодавство царської Росії і Закон про авторське право 1911 р. скасовано.

Перший радянський закон «Основи авторського права» регулював авторські відносини, прийнято 30 січня 1925 р. Цей нормативний акт скоротив дію авторського права після смерті автора до 25 років. Прийнятий у 1928 р. Закон «Про авторське право» встановлював чинність авторського права тільки за життя автора.

Під час кодифікації законодавства у 60-і роки ХХ ст. було прийнято рішення включити законодавство про авторське право в основи цивільного законодавства СРСР як самостійний розділ. 11 червня 1964 р. затвердили Цивільний кодекс, який містив відповідний розділ «Авторське право». Цей розділ включено до Цивільного кодексу УРСР від 18 липня 1963 року.

У 1973 р. Радянський Союз став учасником Всесвітньої (Женевської) конвенції про авторське право (1925 р.). У зв'язку з цим виникла необхідність внести відповідні зміни та наблизити радянське законодавство до норм розвинутих країн світу та міжнародного права. З урахуванням цього і був розроблений розділ «Авторське право» Основ цивільного законодавства СРСР і союзних республік, прийнятих 31 травня 1991 р.

Основи цивільного законодавства мали набути чинності з 1 січня 1992 р., однак у зв'язку з розпадом СРСР цього не відбулося [20].

Після проголошення незалежності України почався процес розробки національного законодавства про авторське право. 23 грудня 1993 р. ВРУ повністю був прийнятий Закон України «Про авторське право і суміжні права»(ВВРУ-№13-1994 р. ст. 64 № 3792-ХІІ), який оновив докорінним образом авторське право. Крім того, прийняли деякі нормативні акти, що доповнювали цей закон: Постанова КМУ України «Про мінімальні ставки авторської винагороди за використання творів літератури і мистецтва» (1994 р.), «Про державну реєстрацію прав автора на твори науки, літератури і мистецтва» (1995 р.). 31 травня 1995 р. ВРУ затвердили закон, відповідно до якого Україна приєдналась до Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів.

Важливим кроком в подальшому розвитку національного законодавства стало прийняття нової Конституції України (28 червня 1996 р.), ст. 41 якої проголошує право кожної людини володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

У 2001 р. до Закону «Про авторське право і суміжні права» були внесені зміни та доповнення. Зазначений закон викладено у новій редакції.

16 січня 2003 р. ВРУ прийняла новий Цивільний кодекс України, який називають другою Конституцією України. Однією зі складових ЦКУУ є Книга четверта «Право інтелектуальної власності». Вона складається з 12 глав, що об'єднують 90 статей. 36 і 37 глави об'єднують норми, щодо авторських і суміжних прав.

Розділ ІІ. Об'єкти авторського права

2.1 Визначення об'єкта авторського права

Той факт, що охороні підлягають форми вираження ідеї автора, а не самі ідеї , можливо довести за допомогою такого прикладу : автор публікує у вигляді журнальної статті коротке викладення своїх ідей про те, як зробити якийсь прилад, ніхто не може заборонити третій особі використати ці ідеї для створення такого приладу, однак авторське право захищає автора від відтворення екземплярів його статті без його дозволу. Що ж стосується самого винахідника, то на нього не розповсюджується охорона у відповідності з авторським правом, але його право може бути захищене на інших підставах (право промислової власності). Головним є те, що ідеї не охороняються авторським правом, а твори виражені в об'єктивній формі слід відрізняти від матеріальної форми.

Можливість визначення матеріальної форми як обов'язкової передумови охорони творів передбачає п. 2 ст. 2 Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів. Але в країнах континентальної правової системи, до яких належить і Україна, такої вимоги немає, натомість, висувається вимога об'єктивності форми. Причому ця вимога розглядається як абсолютно необхідна для охорони твору засобами авторського права, оскільки безпосереднім об'єктом охорони є сама форма твору, а не його зміст. В юриспруденції, як правило, розглядаються два критерії для визначення об'єктивно визначеної форми: критерій відтворюваності та критерій сприйняття органами чуття людини.

Авторське право розповсюджується на твори у галузі науки, літератури і мистецтва, а саме:

· літературні письмові твори белетристичного, публіцистичного, наукового, технічного або іншого характеру, зокрема: романи, поеми, статті, інші письмові твори, переклади, адаптації, аранжування та інші переробки літературних або художніх творів; збірники творів, якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної діяльності. Формою вираження літературних творів є мова, а також сполучення літер, окремих цифр та символів, в тому числі, нотні знаки, зображені на матеріальному носії;

· виступи, лекції, промови, проповіді та інші усні твори. Охорона цих об'єктів авторського права ускладнена, хоча названі твори визнаються такими, що мають об'єктивну форму, навіть якщо вони ніде не були зафіксовані;

· музичні твори із текстом і без тексту. Це твори, в яких художні образи виражаються за допомогою звуків людського голосу, музичних інструментів чи їх поєднання;

· драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні та інші твори, створені для сценічного показу, та їх постановки. Автор може довести авторські права на них також шляхом фіксації за допомогою фото- чи відео-зйомки;

· аудіовізуальні твори - це широке коло кіно-, теле-, відеотворів, які розраховані на одночасне візуальне та слухове сприйняття і є синтезом різноманітних творів, творчим результатом багатьох людей - акторів, композиторів, художників тощо;

· твори образотворчого мистецтва - це твори мистецтва, звернені до естетичних почуттів людини, яка їх споглядає. Важлива особливість цих творів полягає у нерозривному поєднанні самого твору з його матеріальним носієм ;

· твори архітектури, містобудування і садово-паркового мистецтва. Твори архітектури складаються з будинків, споруд, а також проектів, малюнків, креслень, планів і макетів, підготовлених для їх відтворення;

· фотографічні твори, у тому числі твори виконані способами, подібними до фотографії, в тому числі голографії, слайди та інші подібні твори визнаються такими, що відповідають всім ознакам об'єктів авторського права;

· твори декоративно-ужиткового мистецтва, серед яких твори декоративного ткацтва, кераміки, різьблення, художнього скла, вироби з дерева, шкіри, кістки, металу, ювелірні вироби, а також значки, сувеніри та іграшки тощо - тобто вироби, характерною ознакою яких є художнє виконання і утилітарність. Отже, вони вирішують одночасно як художні, так і практичні завдання, пов'язані з творами дизайну.

· ілюстрації, карти, плани, креслення, ескізи, пластичні твори, що стосуються географії, геології, топографії, техніки, архітектури та інших сфер діяльності - ці твори мають переважно технічний характер, однак у більшості випадків їх створення вимагає не тільки технічного внеску, а й творчості;

· сценічні обробки творів, зазначених у пункті 1 та обробки фольклору, придатні для сценічного показу;

· збірники творів, збірники обробок фольклору, енциклопедії та антології, збірники звичайних даних, інші складні твори за умови, що вони є результатом творчої праці за добором, координацією або упорядкуванням змісту без порушення авторських прав на твори, що входять до них як складові частини;

· переклади, адаптації, аранжування та інші переробки літературних або художніх творів - це так звані похідні твори, які визнаються повноцінними самостійними творами і які засновані на первісному творі. При перекладі літературного твору, наприклад, відбувається творче відтворення твору, що перекладається у новій творчій формі, а при аранжуванні музичний твір, написаний для відповідних інструментів, голосів чи ансамблю, перекладається з оркестрового на фортепіанний варіант, або з твору, написаного для одного музичного інструменту, перетворюється на твір для виконання оркестром тощо. Дотримання прав авторів первісних творів при цьому є обов'язковим.

· тексти перекладів для дублювання, озвучення, субтитрування українською та іншими мовами іноземних аудіовізуальних творів

* комп'ютерні програми;

* бази даних; [2, 6].

Причому цей перелік не є вичерпним. Безумовно, таке положення слід оцінювати як позитивний і важливий фактор, оскільки науково-технічний прогрес постійно додає нові види творів, а оперативно вносити їх до переліку охоронюваних творів не завжди можливо. Наприклад, лише протягом двох останніх десятиліть до законодавчих охоронюваних переліків творів майже всіх країн світу потрапили комп'ютерні програми і бази даних, хоча досить широкого розповсюдження ці об'єкти набули ще у 60-х роках ХХ ст.[20, С.15].

Не є об'єктами авторського права (ст. 434 ЦК):

1) акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування (закони, укази, постанови, рішення тощо), а також їх офіційні переклади;

2) державні символи України, грошові знаки, емблеми тощо, затверджені органами державної влади;

3) повідомлення про новини дня або інші факти, що мають характер звичайної прес-інформації;

4) інші твори, встановлені законом, наприклад, твори народної творчості (фольклор), розклади руху транспортних засобів, розклади телерадіопередач, телефонні довідники тощо [2].

Також авторське право не поширюється на ідеї, процеси, методи діяльності або математичні концепції як такі. Тобто сам задум щось створити - ще не є об'єктом авторського права.

2.2 Правове становище об'єктів авторського права

Об'єкт авторського права повинен відповідати таким вимогам:

1) мати творчий характер;

2) бути вираженим в об'єктивній формі.

Тобто головна вимога до об'єкта авторського права - його творчий характер, тобто не передрук, наприклад, роману, не його коректура чи редагування, а саме написання роману.

Твір, як результат творчої діяльності стає об'єктом авторського права лише за умови, що він виражається в якійсь об'єктивній формі, що безпосередньо пов'язується із можливістю його відтворення. Твір має існувати у формі, яка відокремилась від особистості автора і набула самостійного існування. При цьому для визнання твору об'єктом авторського права не потрібна завершеність праці. Закон рівною мірою охороняє як завершений, так і не завершений твір (а саме, ескізи, плани та їх проміжні результати, що використані авторами при створенні творів).

У деяких країнах, в основному англо-американської правової системи, саме матеріальна фіксація твору (лист, друк, фотографія, звуко- або відеозапис, скульптура, архітектура, живопис, відтворення у графічній формі тощо) є передумовою надання правової охорони, що пояснюється міркуваннями про використання такої форми як засобу доведення у випадку виникнення судового спору.

Для виникнення та втілення авторського права не є потрібною реєстрація, спеціальне оформлення твору або дотримання будь-яких інших формальностей.

Водночас, слід зазначити, що у друкованих виданнях може проставлятись знак охорони авторського права, який складається із трьох елементів: латинська літера С у колі - ©; ім'я (найменування) власника виключних авторським прав; рік першого опублікування твору.

Правовою охороною у рівній мірі будуть користуватись як твори, на яких стоїть знак охорони, так і твори без такого знаку. Основною метою використання даного знаку є інформування третіх осіб про те, що цей твір знаходиться під охороною. Таким чином, спрощується процес доведення вини порушника, якщо подібне порушення сталось. Аналогічне значення має також реєстрація прав автора на твір. Реєстрація проводиться виключно за бажанням особи, яка має право на твір. Ця реєстрація може відігравати значну роль у вирішенні спору про авторство на твір або його незаконне використання.

Власник авторського права для одержання свідоцтва про авторство на оприлюднений твір у будь-який час може його зареєструвати в офіційних державних реєстрах (Додаток № 1). Крім того, для забезпечення ідентифікації твору та отримання гонорару за його використання можлива реєстрація цього твору в авторсько-правових товариствах. На практиці використовується також нотаріальне засвідчення авторського права на твір, що ґрунтується на юридичному засвідченні підпису автора на оригіналі твору.

Охорона майнових прав авторів діє протягом всього життя автора і 70 років після його смерті. Дія терміну охорони починається з першого січня року, що наступає за роком, у якому мали місце юридичні факти. Безстроково охороняються законом право авторства, право на ім'я і право протидіяти перекрученню чи іншій зміні твору чи будь-якому іншому зазіханню на твір, що може завдати шкоди честі та репутації автора.

Специфіку авторського права визначає те, що охороні підлягають форми вираження ідей, а не самі ідеї творців. Відособлені від форми зміст, тема, сюжет, інформація тощо не захищені від привласнення та використання третіми особами. Відтак, на відміну від патенту, копірайт захищає твір лише від копіювання.

В Україні на виконання завдань, передбачених Концепцією легалізації програмного забезпечення та боротьби з нелегальним його використанням, затвердженою розпорядженням КМУ №247-р від 15.05.2002 р., та наказом Міністерства освіти і науки України "Про утворення реєстру виробників та/чи розповсюджувачів програмного забезпечення" №8 від 08.01.2003 р. Державний департамент інтелектуальної власності з 1 березня 2003 року розпочав ведення Реєстру виробників та/чи розповсюджувачів програмного забезпечення і видачу свідоцтв встановленого зразка суб'єктам господарювання, внесеним до нього.

Розділ ІІІ. Суб'єкти авторського права

3.1 Характеристика суб'єкта авторського права

Суб'єкти авторського права, в широкому розумінні, - це особи, що беруть участь в авторських правовідносинах. При такому визначенні суб'єктами авторського права будуть: особи, яким можуть належати авторські права, організації по захисту авторських прав тощо суб'єкти.

Суб'єкти авторського права, у вузькому розумінні, - це автори творів, тобто власники особистих авторських прав, яким належить суб'єктивне авторське право на твір.

Автор твору - це фізична особа, творчою працею якої є створений твір. Автором твору може бути будь-яка фізична особа незалежно від віку, громадянства, дієздатності. Авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення і починає діяти від дня створення твору. Малолітні неповнолітні, недієздатні, обмежено дієздатні особи можуть бути авторами творів. Малолітні особи мають право здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності (ст.31 ЦКУ). Однак авторські права за них здійснюють їх батьки або опікуни, вони від імені малолітніх укладають авторські договори, захищають їх права у випадках їх порушення та ін. Проте стороною у договорі є малолітній автор.

Неповнолітні діти віком від 14 до 18 років мають неповну цивільну дієздатність. Вони самостійно здійснюють права на результати інтелектуальної, творчої діяльності. Їм належить право одержувати винагороду за використання власних творів і розпоряджатися цією винагородою.

За недієздатних осіб авторські права здійснюють опікуни як законні представники такої особи. Фізичні особи, дієздатність яких обмежена у зв'язку з психічним розладом, зловживанням спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами, внаслідок чого вони ставлять себе чи свою сім'ю у скрутне матеріальне становище, можуть здійснювати авторські права за згодою піклувальників. Усі ці обмеження спрямовані на захист прав таких осіб від зловживань з боку правопорушників [2; 21].

За відсутності доказів іншого, автором твору вважається особа, зазначена як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства). Це положення застосовується також у разі опублікування твору під псевдонімом, який ідентифікує автора.

Якщо твір опубліковано анонімно або під псевдонімом (за винятком випадку, коли псевдонім однозначно ідентифікує автора), видавець твору (його ім'я чи назва мають бути зазначені на творі) вважається представником автора і має право захищати права останнього. Таке положення діє до того часу, поки автор твору не розкриє своє ім'я і не заявить про своє авторство.

Авторські права іноземних громадян або осіб без громадянства охороняються і забезпечуються українським законодавством у таких випадках:

· якщо вони мають постійне місце проживання на території України, незалежно від того, на якій території вперше були оприлюднені їх твори;

· якщо їх твори були вперше оприлюднені на території України або не оприлюднені, але які знаходяться в об'єктивній формі на території України;

· якщо їх твір вперше оприлюднений в іншій країні та протягом 30 днів після цього оприлюднений на території України (ст.3 Закону України «Про авторське право і суміжні права»).

Автор твору є первинним суб'єктом авторського права. До первинних суб'єктів авторського права належать лише фізичні особи, оскільки тільки людині притаманна здатність творити. Юридична особа може створювати організаційні, матеріальні умови для творчої праці людини, але сама не може бути автором. Вторинними суб'єктами авторського права є фізичні особи (спадкоємці автора, особи, яким автор чи їх спадкоємці передали свої авторські майнові права). Вони не є творцями певного твору, а набувають авторських прав за договором чи законом. Суб'єктами авторського права можуть бути також юридичні особи, які набули прав на твори відповідно до договору або закону. Також похідним суб'єктом авторського права може бути держава .

3.2 Права авторів

У результаті створення твору науки, літератури і мистецтва автор набуває особисті немайнові та майнові права. Ці права мають виключний характер. Виняткова природа авторських прав пов'язана з їх походженням, тому що створення твору нерозривно пов'язано з самою людиною, її інтелектом. Крім того тільки автор або його правонаступник може вирішувати питання здійснення авторських прав, особливо права розпорядження твором. Тільки автор має особливі права, пов'язані з використанням твору, усі інші особи зобов'язані утримуватися від користування твором без згоди правовласника. Закон України «Про авторське право і суміжні права» підкреслює винятковий характер певних прав: на використання твору, на дозвіл або заборону використання твору.

Проте це не означає, що не вказані в законі права, не мають виняткового характеру. Слід особливо підкреслити, що всі суб'єктивні авторські права мають винятковий характер. Авторські права виключно належать їх власникам і не можуть належати іншим особам, крім випадків, передбачених законом або договором.

Найбільш розповсюдженим в юридичній літературі є поділ авторських прав на особисті немайнові і майнові права.

Особисті немайнові права відповідно до закону належать виключно автору твору, вони не відчужені від особистості автора і , як правило, не можуть передаватися іншим особам.

Майнові права на використання твору можуть переходити до інших осіб.

Особисті немайнові права авторів.

Особисті немайнові права автора закріплюються ст.14 Закону України «Про авторське право і суміжні права» та ст.438 ЦКУУ. Особисті немайнові права автора належать лише автору незалежно від майнових прав і зберігаються за автором у випадку поступки права на використання твору.

До особистих немайнових прав належать:

1. Право визнаватися автором твору (право авторства) - це основне право, тому що тільки творець твору може вважатися його автором. Це право є абсолютним. Право авторства виникає незалежно від форми, призначення, достоїнства твору, воно не залежить від того, опублікований твір чи ні. Право авторства не потребує здійснення формальних дій, воно виникає із самого факту створення твору. Право авторства має безстроковий характер і може належати тільки самому автору. На підставі права авторства виникають усі інші авторські права.

2. Право використовувати або дозволяти використання твору під власним ім'ям, псевдонімом або анонімно. Право на ім'я - це засіб індивідуалізації особи - творця твору. Автор має право випустити твір під власним ім'ям, псевдонімом або анонімно. Право на ім'я реалізується автором у випадку використання твору іншими особами, коли він вступає у договірні відносини. Автор має право вимагати вказівки свого імені щораз при використанні твору, публічному виконанні, цитуванні та ін. Право на ім'я містить у собі можливість вимагати, щоб ім'я автора або його псевдонім не спотворювалися при використанні твору іншими особами.

3. Право на оприлюднення, включаючи право на відкликання. Право на оприлюднення - це така дія, яка здійснюється за згодою автора, що робить твір доступним для публіки шляхом його опублікування, публічного показу або виконання, передачі в ефір і т.д. Це юридична забезпеченість можливості публічного розголосу твору. Право на відкликання - це право відмовитися від раніше прийнятого рішення про опублікування твору. Однак закон передбачає умови про відшкодування збитків користувачеві, включаючи упущену вигоду.

4. Право на захист честі і репутації автора. Забороняється без згоди автора вносити будь-які зміни в сам твір, його назву або в позначення імені автора. Забороняється без згоди автора супроводжувати твір ілюстраціями, передмовами, післямовами або якими-небудь поясненнями. Автор має право вимагати збереження цілісності твору і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі і репутації автора. У разі смерті автора недоторканість твору охороняється особою, уповноваженою на це автором. За відсутністю такої уповноваженої особи твір охороняється спадкоємцями а також іншими зацікавленими особами.

Майнові права авторів.

Майнові права авторів творів науки, літератури і мистецтва визначаються ст.15 Закону України «Про авторське право і суміжні права» та ст.440-448 ЦКУУ. Особливістю майнових прав є те, що вони можуть здійснюватися як самим автором, так і іншими особами, яким автор дозволяє використовувати свій твір.

До майнових прав автора належать:

1.Виключне право на використання твору, що дозволяє автору (чи іншій особі, яка має авторські права) використовувати твір у будь-якій формі і будь-яким способом.

2.Виключне право на дозвіл чи заборону використання твору іншими особами. Це право дає автору (чи іншій особі, яка має авторські права) дозволяти або забороняти:

1) відтворення творів;

2) публічне виконання і публічне сповіщення творів;

3) публічну демонстрацію і публічний показ;

4) будь-яке повторне оприлюднення творів, якщо воно здійснюється іншою організацією, ніж та, що здійснила перше оприлюднення;

5) переклади творів;

6) переробки, адаптації, аранжування та інші подібні зміни творів;

7) включення творів як складових частин до збірників, антологій, енциклопедій тощо;

8) розповсюдження творів шляхом першого продажу, відчуження іншим способом або шляхом здавання у майновий найм чи у прокат та шляхом іншої передачі до першого продажу примірників твору;

9) подання своїх творів до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів з будь-якого місця і у будь-який час за їх власним вибором;

10) здавання у майновий найм і (або) комерційний прокат після першого продажу, відчуження іншим способом оригіналу або примірників аудіовізуальних творів, комп'ютерних програм, баз даних, музичних творів у нотній формі, а також творів, зафіксованих у фонограмі чи відеограмі або у формі, яку зчитує комп'ютер;

11) імпорт примірників творів.

Цей перелік не є вичерпним.

Розмір і порядок виплати авторської винагороди за створення і використання твору встановлюються в авторському договорі або у договорах, що укладаються за дорученням суб'єктів авторського права організаціями колективного управління з особами, які використовують твори.

Законодавство дозволяє вільне використання твору без згоди автора, але з обов'язковим зазначенням його імені і джерела запозичення у таких випадках:

1) використання цитат (коротких уривків) з опублікованих творів в обсязі, виправданому поставленою метою, в тому числі цитування статей з газет і журналів у формі оглядів преси, якщо воно зумовлено критичним, полемічним, науковим або інформаційним характером твору, до якого цитати включаються; вільне використання цитат у формі коротких уривків з виступів і творів, включених до фонограми (відеограми) або програми мовлення;

2) використання літературних і художніх творів в обсязі, виправданому поставленою метою як ілюстрацій у виданнях, передачах мовлення, звукозаписах чи відеозаписах навчального характеру;

3) відтворення у пресі, публічне виконання чи публічне сповіщення попередньо опублікованих у газетах або журналах статей з поточних економічних, політичних, релігійних та соціальних питань чи публічно сповіщених творів такого ж самого характеру у випадках, коли право на таке відтворення, публічне сповіщення або інше публічне сповіщення спеціально не заборонено автором;

4) відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, публічне сповіщення або інше публічне оприлюднення творів, побачених або почутих під час цих подій, в обсязі, виправданому інформаційною метою;

5) відтворення у каталогах творів, що є наявними на доступних публіці виставках, аукціонах, ярмарках або у колекціях для висвітлення зазначених заходів без використання цих каталогів з комерційною метою;

6) видання випущених у світ творів рельєфно-крапковим шрифтом для сліпих;

7) відтворення творів для судового і адміністративного провадження в обсязі, виправданому цією метою;

8) публічне виконання музичних творів під час офіційних і релігійних церемоній, а також похоронів в обсязі, виправданому характером таких церемоній;

9) відтворення з інформаційною метою у газетах та інших періодичних виданнях, передача в ефір або інше публічне сповіщення публічно виголошених промов, звернень, доповідей та інших подібних творів у обсязі, виправданому поставленою метою;

10) відтворення твору в цілях і за умов, передбачених статтями 22-25 Закону України «Про авторське право і суміжні права».

Цей перелік вільного використання творів є вичерпним.

Крім того, допускається без згоди автора або іншої особи, яка має авторські права вільне відтворення бібліотеками та архівами твору репрографічним способом у випадках встановлених ст. 22. Закону України «Про авторське право і суміжні права».

Майнові права авторів мають визначений законом строк.

Як вже було відмічено вище, авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення і починає діяти від дня створення твору. Воно діє протягом усього життя автора і 70 років після його смерті, крім випадків, передбачених законом. Для творів, оприлюднених анонімно або під псевдонімом, закон встановлює, що строк дії авторського права закінчується через 70 років після того, як твір було оприлюднено. Якщо взятий автором псевдонім не викликає сумніву щодо особи автора або якщо авторство твору, оприлюдненого анонімно або під псевдонімом, розкривається не пізніше ніж через 70 років після оприлюднення твору, застосовується строк, передбачений частиною другою ст. 28 Закону України «Про авторське право і суміжні права» Авторське право на твори, створені у співавторстві, діє протягом життя співавторів і 70 років після смерті останнього співавтора. У разі, коли весь твір публікується (оприлюднюється) не водночас, а послідовно у часі томами, частинами, випусками, серіями тощо, строк дії авторського права визначається окремо для кожної опублікованої (оприлюдненої) частини твору.

Особисті немайнові права автора, передбачені статтею 14 Закону, охороняються безстроково.

Спадкоємці мають право захищати авторство на твір і протидіяти перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а також будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі та репутації автора.

Таким чином, спадкоємці одержують у спадок майнові права, такі як право на використання твору, право на винагороду та ін. Особисті немайнові права належать автору - творцю твору

Також такі права можуть передаватись договором передачі майнових прав (Додаток № 2). Такі договори мають реєструватись у Державній службі інтелектуальної власності України (Додаток № 3).

Розділ IV. Захист авторського права

4.1 Порядок захисту авторського права

Порядок захисту авторського права поділяється на неюрисдикційний та юрисдикційний .

Неюрисдикційний - передбачає дії юридичних і фізичних осіб щодо захисту своїх авторських прав на твір, які здійснюються ними самостійно, без звернення в державні або інші компетентні органи. При цьому маються на увазі тільки законні способи захисту, такі, як, наприклад, повідомлення порушника про існування авторських прав і пропонування вирішити суперечку шляхом переговорів.

Юрисдикційний - передбачає діяльність уповноважених державою органів щодо захисту порушених прав або прав, що оскаржуються. Суть такої форми захисту полягає в тому, що особа, права якої порушені неправомірними діями, може звернутися за захистом своїх прав у спеціально вповноважені державні органи - суд, Антимонопольний комітет тощо.

Захист особистих майнових прав суб'єктів авторського права і суміжних прав в юрисдикційному порядку може здійснюватися в адміністративному, кримінально-правовому та цивільно-правовому порядку.

При захисті прав авторів значну роль відігравало Державне агентство України з авторських і суміжних прав (ДААСП). Цей державний орган представляв інтереси авторів та їх правонаступників в Україні та за кордоном. Агентство за дорученням авторів укладало договори з видавництвами, збирало з видовищних підприємств винагороду за публічне виконання творів літератури і мистецтва на території України і за кордоном та виплачувало її авторам, від імені авторів та їх правонаступників брало участь у розгляді судових спорів.

Указом Президента України "Про зміни в системі центральних органів виконавчої влади України" від 13 березня 1999 p Державне агентство України з авторських і суміжних прав було ліквідовано, а на його базі, Міністерства України у справах науки і технологій та Державного патентного відомства України створено Державний комітет України з питань науки та інтелектуальної власності Функції колишнього ДААСП України перебрав на себе зазначений Комітет.

Відповідно до п. З ст. 9 Закону про авторське право особа, яка має авторське право або будь-яку виключну правомочність на твір, для свідчення про авторство на обнародуваний чи необнародуваний твір, про факт і дату опублікування твору чи про договори, які зачіпають права автора на твір, у будь-який час протягом терміну охорони авторського права може його зареєструвати в офіційних державних реєстрах.

Державну реєстрацію прав, автора на твори літератури, науки і мистецтва здійснює Державний комітет України з питань науки та інтелектуальної власності. Ведення реєстру є важливою охоронною компетенцією цього Комітету, оскільки у разі виникнення спору факт реєстрації визнається судом юридичною презумпцією авторства, тобто вважається дійсною, якщо в судовому порядку не буде доведено інше.

Захист авторського права і суміжних прав встановлений Конституцією України, чинним Цивільним кодексом України, Законом України «Про авторське право і суміжні права» та іншими законодавчими і нормативними актами. У цілому створена цілісна система захисту авторського права і суміжних прав, яка, втім, не є бездоганною. Основу цієї системи, безперечно, складають ЦК України та Закон України «Про авторське право і суміжні права», зокрема його розділ V «Захист авторського права і суміжних прав».