Національна беспека Украіни
Правовий зміст національної безпеки. Державний суверенітет і значення національної безпеки для його забезпечення. Статут ООН як основа сучасного права міжнародної безпеки. Проблеми національної безпеки і забезпечення суверенітету незалежної України.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 18.11.2014 |
| Размер файла | 58,6 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Размещено на http://www.allbest.ru/
ВСТУП
Актуальність дослідження. Проблема національної безпеки на теперішній час є для нашої держави найгострішою і найактуальнішою. теми Забезпечення національної безпеки завжди виступає одним з найбільш актуальних завдань будь-якої держави, адже якщо є загроза національній безпеці, це означає, що є і загроза самій державі, її існуванню Саме таку ситуацію маємо нині в Україні, коли після подій на Майдані, які відбувалися взимку цього року, Україна втратила частину своєї території, яку захопила Російська Федерація та нині має вогнища крайньої напруги у східних областях та загрозу вторгнення зі сторони східного кордону. Незважаючи на сподівання українського керівництва і народу, міжнародна спільнота, в тому числі і ті держави, які гарантували недоторканість і суверенітет нашої держави після її відмови від ядерної зброї, крім не засудження в усній і письмовій формі дій РФ, ніяких інших реальних кроків не здійснили. Це наводить на думки про те, що система права міжнародної безпеки нині не є достатньо ефективною, що не всі її інституції і механізми спрацьовують на практиці і анексія Криму - останній приклад.
Можливо, теперішня ситуація стала певною мірою і наслідком прорахунків, які у попередні двадцять років допускалися у сфері національної безпеки. Адже, відомо, що формування виваженої політики національної безпеки та механізмів її реалізації неможливе без наукового аналізу процесів, що відбуваються в різних сферах суспільного життя. Саме результати такого аналізу закладають надійну основу для прийняття оптимальних управлінських рішень, прогнозування тенденцій перебігу подій з наступним їхнім врахуванням в діяльності вищих державних органів. А в нашій державі рішення зазвичай приймалися вищим керівництвом без консультацій із експертами, фахівцями в галузі національної безпеки. Фактично владна верхівка весь час діяла на власний розсуд і в інтересах вищих бізнесових кіл. Результат ми нині спостерігаємо на власні очі. І він є м'яко кажучи невтішним.
Важливим для забезпечення національної безпеки є і відповідне правове підґрунтя. У вітчизняному законодавстві з питань національної безпеки також допускалися прорахунки, що спричинило його вади, притаманні усьому нашому законодавству на сучасному етапі: нормативним актам, що стосуються управління національною безпекою, бракує визначення чітких, прозорих механізмів. Це є однією з причин недостатньої ефективності всієї цієї системи та джерелом певних загроз
Нині, на мою думку, необхідно поглиблено вивчити основні положення, які стосуються забезпечення національної безпеки і суверенітету держави, особливо з урахуванням положень міжнародного права, з тим, щоб розробити нову, більш ефективну концепцію національної безпеки. Україна повинна мати чітку стратегію у цій сфері, як, наприклад, США і спрямовувати зусилля в певному руслі для досягнення цілей і завдань, передбачуваних такою стратегією. Її головним завданням повинно реальне стати гарантування національної безпеки України. У руслі такої стратегії повинна розбудовуватись і діяльність уряду та Ради національної безпеки і оборони України.
Ступінь наукової розробки теми дослідження. До проблем національної безпеки останнім часом звертається все більше науковців. Досить докладно проблеми національної безпеки України перших років незалежності - до 1996 року - проаналізовано у доповіді Національного інституту стратегічних досліджень, яка вміщена у окремій книзі «Національна безпека України 1994-1996 роки». В ній об'єктивно висвітлено загрози національній безпеці в їхній динаміці і взаємозв'язку, дано відповідну кількісну їхню оцінку. Цінності доповіді надають висновки і конкретні рекомендації, що стосуються різних аспектів діяльності органів державної влади у сфері національної безпеки. Вони, безперечно, становлять як теоретичний, так і практичний інтерес. В дослідженнях таких авторів, як: Ліпкан В.А., Нижник Н.Р., Ситник Г.П., Білоус В.Т., Кузьменко А. та інших, визначаються фактори й умови, які дестабілізують національну безпеку України - політичні, економічні, військові, соціальні й інші. Вченими досліджуються основні загрози національним інтересам України й зокрема пріоритетним. Дослідниками з використанням системного аналізу розроблені основні напрямки забезпечення необхідного рівня національної безпеки України, внесені пропозиції по формуванню державної політики у всіх найважливіших сферах національної безпеки.
Метою даного дослідження є визначити сутність і правовий зміст національної безпеки, з'ясувати її роль в забезпеченні державного суверенітету.
Завдання цього дослідження зумовлюються його метою, а також об'єктом і предметом дослідження. Необхідно:
1. визначити правовий зміст національної безпеки;
2. розглянути державний суверенітет і значення національної безпеки для його забезпечення;
3. дослідити. Статут ООН як основу сучасного права міжнародної безпеки;
4. визначити зміст національних інтересів і проблеми співвідношення національної та міжнародної безпеки;
5. проаналізувати основні проблеми національної безпеки і забезпечення суверенітету незалежної України
Об'єктом дослідження - національна безпека.
Предмет дослідження - нормативно-правові акти, якими визначаються засади національної безпеки на національному і міжнародному рівні.
У ході дослідження використовувалися загальнонаукові методи аналізу положень наукових досліджень і вітчизняного законодавства. При написанні роботи використовувались також методи: синтезу, порівняльний, логічний, дедукції та індукції. Структура роботи складається з вступу, двох основних розділів, висновків, в яких узагальнюється досліджуваний матеріал, а також - списку використаних у роботі джерел.
РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ ТА ЇЇ РОЛЬ У ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ДЕРЖАВНОГО СУВЕРЕНІТЕТУ
1.1 Правовий зміст національної безпеки
Питання національної безпеки є провідним і основоположним. Її забезпечення - це умова існування самої держави. Основні положення щодо розробки, змісту, критеріїв і порядку забезпечення національної безпеки регламентується к правових актах.
Правовий зміст національної безпеки загалом у сучасних країнах світу є подібним, тому, щоб оперувати конкретними поняттями, доцільно розглянути його на прикладі України. Насамперед слід вказати, що у преамбулі Закону України «Про основи національної безпеки України» національну безпеку визначено як захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам у сферах правоохоронної діяльності, боротьби з корупцією, прикордонної діяльності та оборони, міграційної політики, охорони здоров'я, освіти та науки, науково-технічної та інноваційної політики, культурного розвитку населення, забезпечення свободи слова та інформаційної безпеки, соціальної політики та пенсійного забезпечення, житлово-комунального господарства, ринку фінансових послуг, захисту прав власності, фондових ринків і обігу цінних паперів, податково-бюджетної та митної політики, торгівлі та підприємницької діяльності, ринку банківських послуг, інвестиційної політики, ревізійної діяльності, монетарної та валютної політики, захисту інформації, ліцензування, промисловості та сільського господарства, транспорту та зв'язку, інформаційних технологій, енергетики та енергозбереження, функціонування природних монополій, використання надр, земельних та водних ресурсів, корисних копалин, захисту екології і навколишнього природного середовища та інших сферах державного управління при виникненні негативних тенденцій до створення потенційних або реальних загроз національним інтересам Про основи національної безпеки України : Закон України від 19.06.2003 № 964-IV // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 39. - Ст. 351.
Правову основу у сфері національної безпеки України становлять Конституція, Закон України «Про основи національної безпеки України» та інші закони України, міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також видані на виконання законів інші нормативно-правові акти Про основи національної безпеки України : Закон України від 19.06.2003 № 964-IV // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 39. - Ст. 2..
Відповідно до Закону України «Про основи національної безпеки України» розробляються і затверджуються Президентом України Стратегія національної безпеки України і Воєнна доктрина України доктрини, концепції, стратегії і програми, якими визначаються цільові настанови та керівні принципи воєнного будівництва, а також напрями діяльності органів державної влади в конкретній обстановці з метою своєчасного виявлення, відвернення і нейтралізації реальних і потенційних загроз національним інтересам України. Стратегія національної безпеки України і Воєнна доктрина України є документами, обов'язковими для виконання, і основою для розробки конкретних програм за складовими державної політики національної безпеки Там само. - С. 3..
Держави світу самостійно розробляють і реалізують власну політику національної безпеки. Вона спрямована на захист визначених стратегією національної безпеки життєво важливих національних інтересів. В Україні це захист:
- прав і свобод людини і громадянина;
- суверенітету України, її територіальної цілісності, недоторканності державного кордону, демократичного конституційного ладу, верховенства права;
- соборності держави на основі консолідації усіх територіальних громад, суспільних верств, етнічних груп навколо цінностей незалежного, вільного, суверенного і демократичного розвитку єдиної України;
- конкурентоспроможності держави та економічного добробуту населення шляхом всебічного розвитку людського, науково-технічного, інноваційного потенціалів країни;
- удосконалення механізмів реалізації конституційного принципу розподілу влади на законодавчу, виконавчу і судову;
- неухильного додержання гарантій незалежності та об'єктивності суду;
- обмеження втручання держави у діяльність економічних суб'єктів, громадян, громадських організацій та політичних партій, релігійних об'єднань;
- безпечних умов життєдіяльності, захисту навколишнього природного середовища;
- збереження і розвитку духовних і культурних цінностей суспільства; гармонійних відносин з іншими державами світу, сприйняття Української держави міжнародним співтовариством як повноцінного і рівноправного його члена Ситник Г.П. Державне управління у сфері національної безпеки (концептуальні та організаційно-правові засади): Підручник. - К.: НАДУ, 2011. - С. 436..
Важливо відзначити, що розробка та впровадження державної політики національної безпеки базується на таких визначених законодавством принципах:
- пріоритет прав і свобод людини і громадянина;
- верховенство права;
- пріоритет договірних(мирних) засобів у розв'язанні конфліктів;
- своєчасність і адекватність заходів захисту національних інтересів реальним і потенційним загрозам;
- чітке розмежування повноважень та взаємодія органів державної влади у забезпеченні національної безпеки;
- демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави;
- залучення громадянського суспільства до процесу вироблення та реалізації політики національної безпеки;
- використання в інтересах України механізмів міжнародної колективної безпеки Про основи національної безпеки України : Закон України від 19.06.2003 № 964-IV // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 39. - Ст. 5..
З наведених положень випливає, що необхідно розрізняти два взаємопов'язаних види національної безпеки: внутрішню та зовнішню. У науковій та публіцистичній літературі вказані поняття вживаються досить часто, але Закон «Про основи національної безпеки України» не містить визначення цих понять. При цьому у літературі часто робиться акцент на внутрішніх аспектах забезпечення національної безпеки. Внутрішня безпека визначається при цьому як міра (рівень, ступінь) захищеності національних інтересів від загроз, джерелами яких є процеси, явища, події тощо, а також дії (бездіяльність) юридичних та фізичних осіб, які знаходяться на території держави і перебувають під її юрисдикцією Ситник Г.П. Державне управління у сфері національної безпеки (концептуальні та організаційно-правові засади): Підручник. - К.: НАДУ, 2011. - С. 121..
Тобто масштаби, характер, спрямованість вказаних загроз зумовлена внутрішніми чинниками, а їх нейтралізація (зниження рівня впливу на національну безпеку) головним чином визначаються можливостями державної влади. Загрози внутрішній безпеці проявляються у різних сферах життєдіяльності суспільства і держави: політичній, економічній, соціальній та гуманітарній (духовній). 121
Зовнішня безпека - це міра (рівень, ступінь) захищеності національних інтересів від загроз, але джерелами їх є процеси, явища, події тощо, дії (бездіяльність) юридичних та фізичних осіб, які знаходяться поза межами території держави і не підпадають під її юрисдикцією.
Тобто масштаби, характер, спрямованість вказаних загроз зумовлена зовнішніми чинниками, а їх нейтралізація (зниження рівня впливу на національну безпеку) визначаються не тільки можливостями державної влади, а й архітектурою міжнародних структур безпеки, станом системи міжнародних відносин, місцем та роллю, яку відіграє в них держава. Загрози зовнішній безпеці можуть проявляються у політичній, економічній, гуманітарній (духовній) сферах.
Як зауважує Ю. Костенко, забезпечення зовнішньої безпеки передбачає не тільки наявність та підтримання на необхідному рівні оборонного потенціалу, застосування комплексу різноманітних інструментів впливу на перебіг подій (дипломатичних, економічних та інших), які є у розпорядженні суверенної держави. На зовнішню безпеку значною мірою впливає стан справ щодо забезпечення її внутрішньої безпеки Костенко Ю. Національна безпека Ю. Костенко // Розбудова держави. - 2006. - № 11. - С. 9..
На законодавчому рівні визначено коло суб'єктів, на яких держава покладає розробку і реалізацію заходів щодо забезпечення національної безпеки. Закон також визначає основні питання їх компетенції, їх відповідальність і особливості взаємодії між ними. Так, за ст. 4 Закону «Про основи національної безпеки України» у якості суб'єктів забезпечення національної безпеки визначено таких посадових осіб і такі органи:
- Президент України;
- Верховна Рада України;
- Кабінет Міністрів України;
- РНБО України;
- міністерства та інші центральні органи виконавчої влади;
- Національний банк України;
- суди загальної юрисдикції;
- прокуратура України;
- місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування;
- Збройні Сили України, Служба безпеки України, Служба зовнішньої розвідки України, Державна прикордонна служба України та інші військові формування, утворені відповідно до законів України;
- громадяни України, об'єднання громадян Про основи національної безпеки України : Закон України від 19.06.2003 № 964-IV // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 39. - Ст. 5..
Основними функціями названих суб'єктів Закон у ст. 10 називає:
- вироблення і періодичне уточнення Стратегії національної безпеки України і Воєнної доктрини України, доктрин, концепцій, стратегій і програм у сфері національної безпеки, планування і здійснення конкретних заходів щодо протидії і нейтралізації загроз національним інтересам України;
- створення нормативно-правової бази, необхідної для ефективного функціонування системи національної безпеки;
- удосконалення її організаційної структури;
- комплексне кадрове, фінансове, матеріальне, технічне, інформаційне та інше забезпечення життєдіяльності складових (структурних елементів) системи;
- підготовка сил та засобів суб'єктів системи до їх застосування згідно з призначенням;
- постійний моніторинг впливу на національну безпеку процесів, що відбуваються в політичній, соціальній, економічній, екологічній, науково-технологічній, інформаційній, воєнній та інших сферах, релігійному середовищі, міжетнічних стосунках; прогнозування змін, що відбуваються в них, та потенційних загроз національній безпеці;
- систематичне спостереження за станом і проявами міжнародного та інших видів тероризму;
- прогнозування, виявлення та оцінка можливих загроз, дестабілізуючих чинників і конфліктів, причин їх виникнення та наслідків прояву;
- розроблення науково обґрунтованих пропозицій і рекомендацій щодо прийняття управлінських рішень з метою захисту національних інтересів України;
- запобігання та усунення впливу загроз і дестабілізуючих чинників на національні інтереси;
- локалізація, деескалація та врегулювання конфліктів і ліквідація їх наслідків або впливу дестабілізуючих чинників;
- оцінка результативності дій щодо забезпечення національної безпеки та визначення витрат на ці цілі;
- участь у двосторонньому і багатосторонньому співробітництві в галузі безпеки, якщо це відповідає національним інтересам України;
- спільне проведення планових та оперативних заходів у рамках міжнародних організацій та договорів у галузі безпеки Про основи національної безпеки України : Закон України від 19.06.2003 № 964-IV // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 39. - Ст. 10..
Необхідно уточнити, що вказані функції спираються на конституційні положення і положення чинного законодавства, якими визначаються повноваження основних органів державної влади. Зокрема:
- Президент України як глава держави, гарант державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина, Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України і Голова Ради національної безпеки і оборони України здійснює загальне керівництво у сферах національної безпеки та оборони України;
- Верховна Рада України в межах повноважень, визначених Конституцією України, визначає засади внутрішньої та зовнішньої політики, основи національної безпеки, формує законодавчу базу в цій сфері, схвалює рішення з питань введення надзвичайного і воєнного стану, мобілізації, визначення загальної структури, чисельності, функцій Збройних Сил України та інших військових формувань, створених відповідно до законів України;
- Рада національної безпеки і оборони України координує та контролює діяльність органів виконавчої влади у сферах національної безпеки і оборони; з урахуванням змін у геополітичній обстановці вносить Президенту України пропозиції щодо уточнення Стратегії національної безпеки України та Воєнної доктрини;
- Кабінет Міністрів України забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина, обороноздатності, національної безпеки України, громадського порядку і боротьби із злочинністю;
- Національний банк України відповідно до основних засад грошово-кредитної політики визначає та проводить грошово-кредитну політику в інтересах національної безпеки України.
- Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Служба безпеки України та Служба зовнішньої розвідки України в межах своїх повноважень забезпечують виконання передбачених Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України завдань, здійснюють реалізацію концепцій, програм у сфері національної безпеки, підтримують у стані готовності до застосування сили та засоби забезпечення національної безпеки;
- місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування забезпечують вирішення питань у сфері національної безпеки, віднесених законодавством до їхньої компетенції;
- Збройні Сили України та Державна прикордонна служба України забезпечують оборону України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності кордонів; протидіють зовнішнім загрозам воєнного характеру;
- правоохоронні органи ведуть боротьбу із злочинністю і протидіють тероризму, забезпечують захист і врятування населення в разі виникнення надзвичайних ситуацій техногенного і природного характерів;
- суди загальної юрисдикції здійснюють судочинство у справах про злочини, що завдають шкоди національній безпеці України;
- прокуратура України здійснює повноваження у сфері національної безпеки України відповідно до Конституції України та Закону України "Про прокуратуру України";
- громадяни України через участь у виборах, референдумах та через інші форми безпосередньої демократії, а також через органи державної влади та органи місцевого самоврядування, які вони обирають, реалізують національні інтереси, добровільно і в порядку виконання конституційних обов'язків здійснюють заходи, визначені законодавством України щодо забезпечення її національної безпеки; як безпосередньо, так і через об'єднання громадян привертають увагу суспільних і державних інститутів до небезпечних явищ і процесів у різних сферах життєдіяльності країни; у законний спосіб і законними засобами захищають власні права та інтереси, а також власну безпеку Ситник Г.П. Державне управління у сфері національної безпеки (концептуальні та організаційно-правові засади): Підручник. - К.: НАДУ, 2011. - С. 440..
Слід додати, що Законом «Про основи національної безпеки України» визначено дев'ять основних сфер національної безпеки:
1) зовнішньополітична сфера;
2) воєнна сфера та сфера безпеки державного кордону;
3) внутрішньополітична;
4) економічна;
5) соціальна;
6) гуманітарна;
7) науково-технологічна;
8) екологічна сфера;
9) інформаційна сфера Про основи національної безпеки України : Закон України від 19.06.2003 № 964-IV // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 39. - Ст. 8..
У законі наголошено, що саме у цих сферах існують основні загрози національній безпеці. Таке законодавче формулювання свідчить про те, що в Україні сфери національної безпеки визначаються законодавчо через загрози. Натомість, національні інтереси у цьому Законі за окремими сферами не розподілено. Виникає ситуація, яка на мою думку вже несе певні проблеми - перелік загроз, який визначений у Законі не співвідноситься із національними інтересами. Вважаю, що це виступає одним з важливих недоліків законодавства, оскільки знижує його практичну ефективність, національні інтереси і загрози які щодо них виникають законодавчо пов'язуються слабко і це несе в собі потенційну небезпеку подальших помилок і недосконалостей, зокрема при розробці Стратегії національної безпеки за основними напрямами.
Отже, правові засади національної безпеки держави визначаються її Конституцією, законами, міжнародними договорами, які укладені державою та виданими на виконання законів нормативно-правовими актами.
1.2 Державний суверенітет і значення національної безпеки для його забезпечення
Національна безпека має основоположне значення для забезпечення державного суверенітету. Державний суверенітет є достатньо складним поняттям. Його сутність втілюється у національному і міжнародному праві.
Суверенітет у рамках конституційного права визначається як політико-правова властивість держави, зміст якої полягає в її праві самостійно вирішувати внутрішні та зовнішні політичні питання без втручання інших держав, організацій, осіб Шаптала Н.К. Конституційне право України: навч. посіб. / Н.К. Шаптала, Г.В. Задорожня. - Запоріжжя: Дике Поле, 2012. - С. 170..
Причому така діяльність мас ґрунтуватися не тільки на внутрішній законодавчій базі, а й на основі загальновизнаних міжнародних договорів і принципів добросусідства, що в умовах посилення інтеграційних процесів є надзвичайно актуальним. Дотримання умов міжнародних договорів не означає обмеженості "зовнішньої" незалежності держави, оскільки активна участь держави на міжнародній арені засвідчує самодостатність її як суб'єкта міжнародного права Шаптала Н.К. Конституційне право України: навч. посіб. / Н.К. Шаптала, Г.В. Задорожня. - Запоріжжя: Дике Поле, 2012. - С. 170..
Одним із загальновизнаних у науковій літературі з міжнародного права є визначення: суверенітету держави як властивого державі верховенства на своїй території і незалежність в міжнародних відносинах Ушаков Н. А. Международное право / Н. А. Ушаков. - М.: Юристъ, 2000. -- С. 157..
З наведеного визначення випливає, що суверенітет є поняттям, яке визначає загальні юридичні властивості, які притаманні державі.
Як пише М. О. Ушаков, такі юридичні ознаки суверенітету, як верховенство і незалежність, виражають справжні якісні особливості будь-якої держави, які проявляються в реальних суспільних відносинах. Адже, держава існує як реальна сила, здатна здійснювати верховну владу на своїй території і виступати в якості суверенної незалежної організації у міжнародних відносинах Там само. -- С. 158..
При цьому верховенство і незалежність як ознаки суверенітету, притаманні державі, нерозривно пов'язані між собою, вони є взаємно обумовленими. Дійсно, без верховенства в межах державної території не існує незалежності держави в міжнародних відносинах з іншими державами. А без незалежності від інших держав нездійсненним є верховенство держави в межах її власної території.
Суверенітет держави є первинним щодо державної влади: він і є «правом на владу» і означає особливу якість влади. Держави виступають як територіально-політичні організації, що встановлюють межі свого владарювання саме завдяки суверенітету Скакун О. Ф. Теорія держави і права (Енциклопедичний курс): Підруч. / Скакун О. Ф. -- X.: Еспада, 2006. -- С. 223..
О. Ф. Скакун до основних ознак суверенітету держави відносить:
- єдність - наявність однієї суверенної влади, здійснюваної системою органів держави;
- неподільність - держава зосереджує всю повноту суверенітету і не ділить його, а лише згідно з законом делегує свої суверенні права органам місцевого самоврядування в унітарній державі; суб'єктам федерації й органам місцевого самоврядування у федеративній державі; міжнародним організаціям тощо;
- невідчужуваність - неможливість довільного відчуження легітимної і легалізованої влади, оскільки суверенітет виступає як елемент правоздатності держави, передумова повноважень держави. А правоздатність розділити не можна, можна тільки розділити права, передати повноваження. Отже, суверенітет не може бути відчужений, передаються повноваження, а не суверенітет Скакун О. Ф. Теорія держави і права (Енциклопедичний курс): Підруч. / Скакун О. Ф. -- X.: Еспада, 2006. -- С. 223..
Суверенітет держави є основним принципом міжнародного права. Він дістав своє вираження у Статуті ООН та інших міжнародно-правових документах. Суверенітет держави конкретизується в системі її суверенних прав (внутрішніх і зовнішніх), що здійснюються державними органами та інститутами: право видавати закони; право формувати державні органи; право визначати свою символіку (герб, гімн, прапор); право мати власну грошову одиницю; право встановлювати і стягувати податки; право укладати міжнародні договори; право призначати своїх представників в інші держави (дипломатів, консулів) і міжнародні організації; право вступати в міждержавні союзи; право оголошувати війну і укладати мир та ін. Там само. - С. 224..
Центральним поняттям для з'ясування сутності суверенітету держави виступає територія.
Державна територія включно з повітряним простором і територіальним морем)разом з урядом і населенням у її кордонах становлять фізичний і соціальний зміст держави як основного суб'єкта міжнародного права Міжнародне право: Основні галузі : підручн. / За ред.. В. Г. Буткевича. - К. : Либідь, 2004. - С. 352..
Згідно з нормами і принципами сучасного міжнародного публічного права територіальному верховенству будь-якої держави притаманні такі елементи, як imperium та dominium. При цьому imperium означає здійснення державою суверенної влади в межах своєї території, a dominium -- одночасне публічно-правове володіння цією територією Міжнародне право: Основні галузі : підручн. / За ред.. В. Г. Буткевича. - К. : Либідь, 2004. - С. 353..
Так, вища влада держави в межах її території (imperium) здійснюється системою державних органів у законодавчій, виконавчій і судовій сферах. Закони, постанови уряду, судові рішення поширюються на всіх фізичних та юридичних осіб, які перебувають у межах території даної держави.
Як територіальний суверен держава одноосібно вирішує всі питання, пов'язані з адміністративно-територіальним поділом, установленням національного правопорядку, визначенням правового режиму кожної частини своєї території. Тільки від волі держави залежить існування і діяльність будь-якого іноземного елемента в межах її території (статус іноземців, іноземних транспортних засобів, дипломатичних представників). Отже, в основі правового режиму державної території та всіх фізичних і юридичних осіб, що перебувають у її межах, лежить суверенна воля певної держави, а не сукупність компетенцій кількох держав, як стверджували прихильники теорії компетенції Там само. - С. 353..
Територіальне верховенство охоплює і юрисдикцію держави. Як зауважує Я. Броунлі, юрисдикція є одним з аспектів суверенітету і визначає судову, законодавчу та адміністративну компетенцію. Згідно з міжнародним правом юрисдикція держави поширюється на осіб, споруди, устаткування і транспортні засоби, які перебувають поза межами її території.
Наприклад, державі належить виключна юрисдикція над своїми військовими кораблями у відкритому морі, над повітряними суднами, об'єктами й екіпажами, запущеними нею у космічний простір. За міжнародними угодами юрисдикція держави може поширюватися на її громадян, які перебувають на території іноземної держави (наприклад, якщо вони входять до складу збройних сил).
З територіального верховенства випливає також виключне право держави самостійно і незалежно розпоряджатися всіма природними багатствами й ресурсами в межах своєї території, тобто землею, водами, повітрям, усіма корисними копалинами, органічним і неорганічним, тваринним і рослинним світом, а також знаряддям і засобами розвідки, розробки та експлуатації цих ресурсів. Держава як територіальний суверен є їхнім повноправним господарем Міжнародне право: Основні галузі : підручн. / За ред.. В. Г. Буткевича. - К. : Либідь, 2004. - С. 354.
Як бачимо суверенітет безпосередньо пов'язаний із національною безпекою. З одного боку лише держава як суверен може забезпечувати національну безпеку на власній території, причому забезпечувати національну безпеку за всіма напрямами - тобто всі її види - міжнародну, внутрішньополітичну, військову, екологічну, інформаційну та ін.. З іншого боку забезпечення національної безпеки є головною і безпосередньою умовою самого існування суверенітету держави як такого.
Дійсно, верховенство держави на своїй території, тобто територіальне верховенство, означає, що держава здійснює вищу, верховну владу - юрисдикцію щодо всіх осіб та їх об'єднань, що знаходяться на її території. Держава володіє всією повнотою публічної влади (законодавчої, виконавчої і судової) в межах власної території. Це виключає діяльність у цих межах будь-якої іншої публічної влади. Окремі винятки з такого повновладдя, тобто встановлення імунітету від юрисдикції держави, можливі лише за умови її згоди на це і відповідного волевиявлення даної держави. Веління державної влади, виступаючої від імені держави, є обов'язковими для всіх органів держави, посадових осіб, громадян, їх об'єднань, іноземців та апатридів, що знаходяться в межах державної території Международное право: Учебник / Под ред. Л.Н. Шестакова. - М.: Юридическая литература, 2005. - С. 165..
Територіальне верховенство держави є наслідком того, що над нею немає іншої вищої влади, яка могла би встановлювати або обмежувати правомочності держави і вимагати її підпорядкування собі. Держава володіє верховенством в межах своєї території виключно в силу своїх якостей, які зумовлені об'єктивними умовами життя організованого у державу суспільства Ушаков Н. А. Международное право / Н. А. Ушаков. - М.: Юристъ, 2000. -- С. 158..
Територіальне верховенство держави проявляється і в тому, що вона концентрує всю примусову владу і всі засоби владного примусу. Владний примус може застосовуватися органом держави від імені держави або установою чи організацією, яка безпосередньо уповноважена на це державою. Причому в такому випадку і її повноваження і саме її існування залежать виключно від волі держави. При цьому монополізація державою владного примусу не означає, що держава тільки примушує виконувати свою волю, це означає, що тільки держава може примушувати владними методами і засобами Там само. - С. 159..
Верховенство держави виражається також у тому, що тільки вона може встановлювати обов'язкові правила поведінки для органів, організацій та окремих осіб, як юридичних, так і фізичних, які знаходяться в її межах. Тобто лише держава може створювати право і забезпечувати його виконання. Лише воля держави, виражена уповноваженим органом державної влади стає правом. А зміст такої державної волі, вираженої у праві, визначається умовами життя і діяльності організованого в державу суспільства.
Нарешті, територіальне верховенство держави, яке виявляється в діяльності державної влади, виникає з двох її основних якісних особливостей її єдності та юридичної необмеженості.
Таким чином, національна безпека України забезпечується шляхом проведення суверенною державою виваженої політики відповідно до прийнятих у встановленому порядку законів, доктрин, концепцій, стратегій і програм у політичній, економічній, соціальній, воєнній, екологічній, науково-технологічній, інформаційній та інших сферах.
Вибір конкретних засобів і шляхів забезпечення національної безпеки обумовлюється необхідністю своєчасного вжиття заходів, адекватних характеру і масштабам загроз національним інтересам. У державах світу, в тому числі і в Україні, суб'єкти забезпечення національної безпеки, їх компетенція і повноваження закріплюються на законодавчому рівні. В Україні вони закріплені у Конституції, Законі України «Про основи національної безпеки України» і у прийнятих на їх основі інших законодавчих і нормативних актах. Національна безпека виступає головною умовою забезпечення державного суверенітету, у свою чергу лише суверенна держава може забезпечувати національну безпеку на власній території, оскільки саме територіальне верховенство -- здійснення державою вищої й неподільної влади в межах її території є невід'ємною частиною державного суверенітету.
суверенітет правовий статут незалежний
РОЗДІЛ 2. МІЖНАРОДНА БЕЗПЕКА У СУЧАСНОМУ СВІТІ
2.1 Статут ООН як основа сучасного права міжнародної безпеки
У сучасному світі міжнародна безпека на універсальному міжнародному рівні забезпечується ООН і державами -- її членами згідно зі Статутом ООН та іншими укладеними на його основі міжнародними угодами або рішеннями ООН.
Статут ООН - це документ, який визначає головну мету безпеки -- «підтримка міжнародного миру і безпеки», а також її основи, умови і шляхи досягнення, провідні принципи, систему колективних заходів та інші складові гарантування колективної безпеки Міжнародне право: Основні галузі : підручн. / За ред.. В. Г. Буткевича. - К. : Либідь, 2004. - С. 268..
Преамбула Статуту ООН формулює п'ять основних засад міжнародного миру і колективної безпеки:
1) викорінення війни;
2) утвердження віри в основні права людини;
3) підвищення значення міжнародного права;
4) сприяння соціальному прогресові;
5) поліпшення умов життя за більшої свободи Статут ООН // Організація Об'єднаних Націй: основні документи. - К.: Велес, 1999. - С. 12..
Реалізувати ці засади, за Статутом ООН, можна шляхом забезпечення трьох взаємопов'язаних умов:
– проявляти терпимість і жити разом, у мирі один з одним як добрі сусіди;
– об'єднати сили для підтримки міжнародного миру і безпеки;
– домогтися на основі прийнятих принципів і вироблених методів, щоб збройні сили застосовувалися не інакше як у спільних інтересах Міжнародне право: Основні галузі : підручн. / За ред.. В. Г. Буткевича. - К. : Либідь, 2004. - С. 268..
Статут ООН установлює як свої основні цілі підтримку міжнародного миру і безпеки, залагоджування мирними засобами, у згоді з принципами справедливості і міжнародного права, міжнародних суперечок і ситуацій. Він визначає, що ООН засновано на принципі суверенної рівності всіх її членів, що всі члени сумлінно виконують зобов'язання за Статутом, щоб забезпечити їм усім у сукупності права і переваги, що випливають із членства в Організації, що всі члени повинні вирішувати конфлікти мирним шляхом і утримуватися від погрози силою або її застосування і що ООН має права на втручання в які, справи, власне кажучи входять у внутрішню компетенцію будь-якої держави (ст.2) Левин Д. Б. Принцип мирного разрешения международ-ных споров / Д. Б. Левин. - М.: Юридическая литература, 1997. - С.93..
Статут ООН чітко підкреслює два основні шляхи утвердження універсальної колективної безпеки: через превентивну діяльність із запобігання загрозі миру і безпеці, врегулювання мирними засобами міжнародних спорів чи ситуацій, що можуть призвести до порушення миру; шляхом застосування колективних заходів, тобто через міжнародне співробітництво в утвердженні колективної безпеки і миру ("вживати ефективних колективних заходів для попередження й усунення загрози миру і придушення актів агресії чи інших порушень миру").
Статут ООН визначає провідні принципи універсальної колективної безпеки, обов'язкові для всіх держав, навіть тих, що не є членами ООН, але вживають заходів з підтримки міжнародного миру і безпеки: принцип мирного вирішення міжнародних спорів і принцип незастосування сили чи загрози силою. Вказані принципи разом із принципами невтручання у внутрішні справи, суверенної рівності й самовизначення, поваги прав людини і сумлінного виконання міжнародних зобов'язань складають каркас, імперативний правовий фундамент колективної безпеки Міжнародне право: Основні галузі : підручн. / За ред.. В. Г. Буткевича. - К. : Либідь, 2004. - С. 269..
На основі названих принципів можуть здійснюватися колективні заходи, спрямовані на утвердження міжнародного миру і безпеки. Статут ООН передбачає таку систему колективних заходів:
– заходи з дотримання заборони загрози силою або її застосування у відносинах між державами (п. 4 ст. 2);
– заходи мирного розв'язання міжнародних спорів (гл. VI);
– заходи щодо роззброєння (ст. 11, 26, 47);
– заходи щодо гарантування безпеки в перехідний період (гл. XVII);
– заходи із залучення регіональних організацій безпеки (гл. VIII);
– тимчасові заходи, спрямовані на припинення порушень миру (ст. 30);
– примусові заходи безпеки без використання збройних сил (ст. 41);
– примусові заходи безпеки з використанням збройних сил (ст. 42) Статут ООН // Організація Об'єднаних Націй: основні документи. - К.: Велес, 1999. - С. 13-33..
Примусові заходи безпеки є надзвичайними в системі колективних заходів, а тому для них передбачено додаткові умови щодо переліку, завдань, принципів застосування. До заходів, не пов'язаних із застосуванням збройних сил, належать: повне або часткове припинення економічних відносин, залізничних, морських, повітряних, поштових, телеграфних, радіо-, електронних сполучень та інших зв'язків, розрив дипломатичних відносин.
Згідно зі Статутом ООН обов'язок підтримки міжнародного миру і безпеки покладено на Генеральну Асамблею ООН і Раду Безпеки ООН.
До повноважень Генеральної Асамблеї належать: обговорення будь-якої справи чи питання, які мають відношення до підтримки міжнародного миру і безпеки, розгляд принципів співпраці в цій галузі, надання рекомендацій державам і Раді Безпеки з цих питань.
Рада Безпеки -- єдиний орган ООН, повноважний вживати заходів превентивного і примусового характеру ні і імені ООН задля забезпечення міжнародного миру і безпеки. Рада Безпеки визначає існування будь-якої загрози миру, будь-якого порушення миру або акту агресії и дає рекомендації або вирішує питання про те, до яких заходів слід удатися у відповідності зі статтями 41 або 42 підтримки або відновлення міжнародного миру і безпеки Статут ООН // Організація Об'єднаних Націй: основні документи. - К.: Велес, 1999. - С. 39..
Статутом ООН у п. 6 ст. 25, ст. 2 на держави-члени покладено обов'язок підкоритися рішенню Ради Безпеки Там само. - С. 2, 25..
У разі ухвалення рішення про застосування примусових заходів безпеки з використанням збройних сил Статут ООН передбачає порядок надання членами ООН у розпорядження Ради Безпеки власних збройних сил, допомоги чи засобів обслуговування. Для цього, за рішенням Ради Безпеки, остання укладає з державами--членами ООН угоду або угоди, які підлягають ратифікації.
Фінансування операцій ООН з підтримки миру і безпеки здійснюється світовою спільнотою. Операціями командує Генеральний секретар на основі повноважень, передбачених Радою Безпеки. Застосування сил повинне обмежуватися рамками, передбаченими спеціальною угодою, бути неупередженим і зводитися до мінімально можливого використання збройних сил і озброєнь
Для здійснення операцій ООН необхідні також згода на них сторін конфлікту, припинення останніми вогню, гарантування ними безпеки миротворчих сил та ін. Як правило, операції ООН з підтримки миру обмежуються розслідуванням конфлікту і допомогою сторонам конфлікту в проведенні мирних переговорів, перевіркою дотримання домовленостей про припинення вогню, сприянням дотриманню порядку в зоні конфлікту, наданням гуманітарної допомоги населенню -- жертві конфлікту, розведенням сторін конфлікту (створення буферних зон), спостереженням і контролем за пересуванням чи виведенням із зони конфлікту збройних сил ворогуючих країн або за дотриманням недоторканності кордону чи демаркаційної лінії, розслідуванням збройних інцидентів тощо.
Практика ООН багата прикладами як застосування заходів, не пов'язаних з використанням збройних сил (ембарго на поставку зброї: Південна Родезія -- 1966-- 1972 рр.; ПАР - 1977 р.; Сомалі - 1992 р.; економічні й фінансові санкції: Ірак -- 1990 р.; Югославія -- 1991 -- 1996 рр.; економічні, фінансові санкції й ембарго на поставку зброї: Лівія -- 1992--1996 рр. та ін.; відрядження місій військових спостерігачів, що складаються з неозброєних офіцерів: у країнах Близького Сходу, Сальвадорі, Анголі, Грузії та ін.); так і з застосуванням збройних сил (в Албанії, Конго, на Кіпрі, в Сьєрра-Леоне, Югославії, на Близькому Сході, в Кампучії, Сомалі, Руанді, Таджикистані і т. д.) Міжнародне право: Основні галузі : підручн. / За ред.. В. Г. Буткевича. - К. : Либідь, 2004. - С. 270..
З 90-х років XX ст. активну участь у операціях з підтримки миру бере Україна. Її миротворчі сили направлялися в Югославію, Сьєрра-Леоне, Ірак та інші країни.
Необхідно додати, що Статутом ООН, главою VIII, передбачено і створення регіональних систем колективної безпеки. Він, зокрема, фіксує можливість укладення державами певних регіонів договорів безпеки і створення ними відповідних міждержавних об'єднань.
До примусових заходів із застосуванням збройних сил держави регіону і регіональні організації безпеки можуть удаватися лише для відсічі нападу. Така можливість передбачена ст. 51 Статуту ООН у порядку права на індивідуальну і колективну самооборону. Але при цьому вони зобов'язані негайно інформувати Раду Безпеки про вжиті заходи. Остання може використовувати регіональні організації для вжиття примусових заходів під її керівництвом Статут ООН // Організація Об'єднаних Націй: основні документи. - К.: Велес, 1999. - С. 53..
Отже, основним міжнародно-правовим документом, який визначає засадничі положення права міжнародної безпеки є Статут ООН.
2.2 Національні інтереси і проблеми співвідношення національної та міжнародної безпеки
На теперішній час більшість наукових і практичних підходів із забезпеченню національної безпеки ґрунтуються на визначенні національних інтересів та на їх реалізації на державному і на міжнародному рівні.
У преамбулі Закону України «Про основи національної безпеки України» національні інтереси визначено як життєво важливі матеріальні, інтелектуальні і духовні цінності Українського народу як носія суверенітету і єдиного джерела влади в Україні, визначальні потреби суспільства і держави, реалізація яких гарантує державний суверенітет України та її прогресивний розвиток Про основи національної безпеки України : Закон України від 19.06.2003 № 964-IV // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 39. .
Власне реальною сферою, де знаходять прояв інтереси, є політика. У кожній окремій країні політика обумовлюється власними чинниками, зокрема: рівнем і основними особливостями суспільно-політичного, економічного і культурного розвитку, а також геополітичною обстановкою і внутрішніми ресурсами, які має держава. Одним з визначальних чинників виступають потреби забезпечення суверенітету і територіальної цілісності.
Всі вказані чинники відображуються в національних інтересах, а потреби забезпечення суверенітету і територіальної цілісності закріплюються на законодавчому рівні - у законах, концепціях, стратегіях, інших нормативних актах, як об'єктивні потреби розвитку суспільства.
Першоосновою національного інтересу вважають потреби розвитку та безпеки суспільства і держави. Тому за своєю суттю та спрямованістю вони зорієнтовані на забезпечення виживання та прогресивного розвитку й тією чи іншою мірою лідерства особи, суспільства, держави Ситник Г.П. Державне управління у сфері національної безпеки (концептуальні та організаційно-правові засади): Підручник. - К.: НАДУ, 2011. - С. 100.. Тільки через призму їх реалізації та захисту можуть та повинні розглядатися всі проблеми пов'язані із забезпеченням національної безпеки.
На практиці перед державою може постати проблема співвідношення національних інтересів (відповідно забезпечення національної безпеки) і міжнародної безпеки. Тут постають такі важливі, але складні питання, як, наприклад, коли потреби набувають статусу національних, тобто коли і за яких конкретних умов стає можливим трактувати вказані потреби як національні інтереси, і у зв'язку з цим, що розуміти під поняттям - національні інтереси. Важливим є і питання чи є можливість узгодити національні інтереси різних суб'єктів міжнародних відносин.
При цьому слід мати на увазі, що формування національних інтересів - є суперечливим і довготривалим процесом. І часто може постати реальна дилема: або створення кращих умов для збереження та подальшого розвитку нації, захисту її національних цінностей, але при цьому не виключається підрив міжнародної стабільності, або ж забезпечення міжнародної стабільності, але не рідко за рахунок втрати національних цінностей нації Ситник Г.П. Державне управління у сфері національної безпеки (концептуальні та організаційно-правові засади): Подручник / Г. П. Ситник. - К.: НАДУ, 2011. - С. 101..
Як зазначає Г. П. Станик, на сучасному етапі дану дилему практично неможливо безконфліктно розв'язати у межах існуючих підходів у сфері міжнародного права. Проте варто на вказану дилему поглянути під іншим ракурсом, бо в основі зростання кількості збройних конфліктів (війн) лежать не тільки міжетнічні, міжнаціональні суперечності. Дослідники вважають, що фундаментальні особливості їх виникнення та урегулювання базуються на трьох підвалинах облаштування світового порядку, які антагоністичні:
- претензії, права і можливості національної (суверенної) держави;
- претензії, права і можливості національних груп, які намагаються здобути власну державу;
- претензії, права і можливості міжнародних та організацій й структур безпеки Там само. - С. 103..
Уособленням цих претензій є те, що конкуруючі сторони часто називають поняттями «національна безпека» та «міжнародна безпека». Але власне їх суть при цьому розуміється, як правило, по-своєму. Через це виникають суперечки, які стосуються насамперед тлумачення причин, засобів і способів, а також методів попередження та врегулювання конфліктів, які виникають у процесі зіткнення названих претензій як у межах певної суверенної держави, так і у у міжнародних відносинах між двома чи більше державами.
Вказане ілюструє аналіз конфліктів у Косово і Чечні, по яким учасники конфліктів і інші суб'єкти міжнародних відносин мають іноді навіть не відмінні, а цілком протилежні точки зору. Так, щодо Косово Російська Федерація переконана, що дії НАТО у Косові підривають існуючі механізми забезпечення міжнародної безпеки, що застосування сили, як засобу гуманітарного втручання без санкцій Ради Безпеки ООН, є порушенням загальновизнаних принципів і норм міжнародного права. НАТО, в свою чергу, стверджує, що дії Альянсу були виправдані, бо мали за мету захист прав людини та запобігання гуманітарної катастрофи, яка, на їх думку, була б неминучою внаслідок політики, яку здійснювало тогочасне керівництво Федеративної Республіки Югославії.
Стосовно Чечні Російська Федерація, як суверенна держава, наполягає на своєму праві захищати свою територіальну цілісність і суверенні права у Чечні, а Захід стверджує, що Росія порушувала міжнародні норми стосовно прав цивільного населення Чечні.
Особливо гостро такі розбіжності постали після вводу РФ військ у Крим. Росія мотивує свої дії потребою захисту російськомовного населення яку вважає такою, що належить до сфери її національних інтересів. На те, що Крим є частиною суверенної України російська влада на зважає, оскільки не визнає легітимною нинішню українську владу. Спротив міжнародної спільноти також нею до уваги не береться, як до речі не брався він до уваги і США, коли вони вводили війська у Ірак з метою боротьби з тероризмом. Те, що порушується система міжнародної безпеки і завдається шкода національним інтересам України для Російської Федерації також важливим не є, вона навпаки заявляє, що забезпечує мир і стабільність.
Все вказане, на мою думку, підводить нас до декількох висновків. По-перше, сучасні міжнародно-правові механізми забезпечення міжнародної безпеки не працюють належним чином. Статут ООН не стає на перешкоді діям однієї держави, яка посягає на суверенітет іншої. Великі держави на практиці дозволяють собі використовувати систему подвійних стандартів, вважаючи що мають більше прав, ніж всі інші. Національні інтереси на практиці далеко не завжди можуть узгоджуватися із міжнародною безпекою. У сучасних умовах кожна держава має сама докладати максимум усильна забезпечення національної безпеки і національних інтересів. Оскільки міжнародно-правові засоби, як показує практика, не завжди спрацьовують.
2.3 Основні проблеми національної безпеки і забезпечення суверенітету незалежної України
Подобные документы
Служба безпеки України (СБУ) як державний правоохоронний орган спеціального призначення. Функції СБУ щодо забезпеченням національної безпеки від внутрішніх загроз. Напрямки забезпечення національної безпеки України. Права, надані органам і співробітникам.
реферат [23,8 K], добавлен 21.01.2011Розвиток Ради національної безпеки і оборони України як координаційного органа з питань національної безпеки і оборони при Президентові. Її значення для функціонування держави та влади. Структура РНБО як компонент конституційно-правового статусу.
реферат [15,5 K], добавлен 18.09.2013Структура, завдання, принципи побудови та функціонування системи забезпечення національної безпеки. Гарантії ефективного керування СНБ. Конституційні засади організації та діяльності Кабінету Міністрів України в сфері управління національною безпекою.
курсовая работа [57,6 K], добавлен 18.07.2014Сучасна національна безпека України. Завдання та функції Ради національної безпеки і оборони України. Організаційна структура організації, засідання як основна організаційна форма її діяльності. Повноваження Голови та членів Ради національної бе
контрольная работа [17,0 K], добавлен 16.06.2011Поняття, об'єкти, суб'єкти і принципи національної безпеки. Національні інтереси та загрози національній безпеці України, принципи формування державної політики в даній сфері, повноваження основних суб’єктів системи забезпечення. Рада оборони України.
курсовая работа [71,0 K], добавлен 10.11.2013Об'єкти та принципи політики національної безпеки. Гарантії її забезпечення. Пріоритети національних інтересів України. Мінімізація психологічних конфліктів між Сходом та Заходом країни. Гармонізація міждержавних відносин із Російською Федерацією.
реферат [13,7 K], добавлен 25.02.2014Характеристика злочинів проти основ національної безпеки. Дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу. Посягання на життя державного чи громадського діяча. Посягання на територіальну цілісність і недоторканність України.
реферат [21,4 K], добавлен 11.10.2012Зміст інформаційної безпеки як об’єкта гарантування сучасними органами Національної поліції України. Дотримання прав та свобод громадян у сфері інформації. Удосконалення класифікації, методів, засобів і технологій ідентифікації та фіксації кіберзлочинів.
статья [20,9 K], добавлен 11.09.2017Статус Ради національної безпеки і оборони України (РНБО). Конституційно-правовий статус РНБО, її завдання, основні функції та компетенція. Персональний склад РНБО. Основна організаційна форма діяльності. Повноваження заступників Секретаря РНБО.
контрольная работа [24,6 K], добавлен 06.09.2016Поняття забезпечення безпеки. Особи, які підлягають захисту та органи, до функціональних обов’язків яких відноситься застосування заходів безпеки. Їх права і обовязки, правова відповідальність. Безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві.
реферат [37,6 K], добавлен 16.03.2007
