Функції держави

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПЛАН

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Історико-теоретичні аспекти дослідження функцій держави

1.1 Історичні аспекти становлення держави та її функцій

1.2 Поняття функцій держави

1.3 Форми та методи здійснення функцій держави

РОЗДІЛ 2. Система функцій держави

2.1 Внутрішні функції

2.2 Зовнішні функції

РОЗДІЛ 3. Реалізація основних функцій України

3.1 Втілення окремих функцій на сучасному етапі

3.2 Основні пріоритети та напрямки зовнішньої політики української держави

3.3 Міжнародна співпраця

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Соціальна природа держави перш за все проявляється у функціях, так як будь-який феномен найбільш яскраво виражається тоді, коли він діє.

Функції держави - це основні напрямки її діяльності, які виражають сутність і соціальне призначення, цілі і задачі держави з керування суспільством в характерних їй формах і характерними їй методами.

Здійснення функцій держави має постійний, систематичний характер і відбувається протягом всього часу існування об'єктивно обумовлених завдань, що стоять перед державою. У той же час, необхідно пам'ятати, що функції держави не є поняттям статичним, тобто раз і на завжди даним і незмінним. Вони виникають, здійснюються, розвиваються і зникають відповідно до тих завдань, які стоять перед державою у конкретно історичних умовах. Таким чином, функції держави знаходяться у тісному зв'язку між собою і з тими суспільними відносинами, на які держава намагається активно впливати, відповідно до своїх потреб, всією своєю політикою. Саме вони характеризують саму суть державного впливу на суспільні відносини.

Держава - суверенна політико-територіальна організація суспільства, що володіє владою, яка здійснюється державним апаратом на основі юридичних норм, що забезпечують захист і узгодження суспільних, групових, індивідуальних інтересів зі спиранням, у разі потреби, на легальний примус.

Актуальність теми даної курсової роботи полягає у здійсненні функцій держави на сучасному етапі, їх вплив на стосунки України з іншими державами та міжнародну співпрацю.

Мета даної роботи полягає у розкритті суті функцій держави. Предметом роботи є безпосередньо сама держава. Основні задачі роботи полягають у наступному:

- встановлення аспектів розвитку держави та її функцій;

- визначення поняття функцій держави;

- визначення форм та методів здійснення функцій держави;

- характеристика зовнішніх та внутрішніх функцій держави;

- визначення функцій держави на сучасному етапі;

- розкриття основних пріоритетів та напрямків зовнішньої політики України;

- характеристика міжнародної співпраці України.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є система філософсько-світоглядних, загальнонаукових та спеціально-наукових методів і підходів, що забезпечили об'єктивний аналіз досліджуваного предмета. З урахуванням специфіки теми, мети і завдань дослідження застосовувались такі методи, як діалектико-матеріалістичний, структурно-функціональний, історико-правовий, порівняльно-правовий, формально-юридичний.

Науково-теоретичні дослідження функцій держави у вітчизняній юридичній науці проводили Головченко В, Сердюк В., І.В. Ковалевська, Л.А. Кушинська, Тихомиров О., Н.М. Оніщенко, Н.М. Пархоменко, С. П. Погребняк, О.О. Погрібний, М.В. Савчин, О.Ф. Скакун та інші.

Анотація. Курсова робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг курсової роботи складає 47 сторінки, в тому числі 2 сторінки списку використаних джерел, який охоплює 28 найменування.

РОЗДІЛ 1. Історико-теоретичні аспекти дослідження функцій держави

1.1 Історичні аспекти становлення держави та її функцій

Протягом тривалого історичного періоду не було наукового визначення цього поняття і його зміст часто мінявся. Наприклад, французький король Людовік XIV ототожнював державу із своєю верховною владою і говорив, що "держава - це я". Він мав певну рацію, оскільки вся вища влада належала йому, але ототожнювати владу одного монарха з державою не можна. В колишньому СРСР вживався термін (лозунг): "Держава - це ми". Державу ототожнювали з усім народом. Хоча народ і громадяни дуже тісно пов'язані з державою, але ототожнювати їх неправильно. В.І.Ленін ототожнював державу з машиною для придушення одного класу іншим. Для певних історичних періодів такі порівняння можливі, особливо коли існують авторитарні або диктаторські режими. В даних порівняннях виражається суть держави, а не її поняття і визначення[6,c.45]

У спеціальній літературі розробляється чимало визначень поняття держави, котрі відбивають такі його аспекти:

- держава як організація політичної влади;

- держава як апарат влади;

- держава як політична організація всього суспільства.

Кожний із зазначених аспектів заслуговує на увагу. Дійсно, розуміння держави як організації політичної влади підкреслює, що серед інших суб'єктів політичної системи вона виділяється особливими якостями, є офіційною формою організації влади, причому одноособовою організацією політичної влади, яка управляє усім суспільством. Водночас політична влада - одна із ознак держави. Тому недоцільно зводити до неї поняття держави[17,c.322]

Із зовнішнього боку держава виступає як механізм здійснення влади і управління суспільством, як апарат влади. Розгляд держави через безпосереднє втілення політичної влади в апараті, системі органів - також не розкриває повністю її поняття. У разі такого розгляду не враховується діяльність системи органів місцевого самоврядування та інших.

Держава є особливою політичною реальністю. Розкриваючи зміст поняття держави, слід підвести її під таке родове поняття, як політична організація. Якщо державу до середини XIX ст. можна визначати як політичну організацію панівного класу, то пізніша, й особливо сучасна, держава - це політична організація всього суспільства. Держава стає не просто владою, що спирається на примус, а цілісною організацією суспільства, яка виражає і охороняє індивідуальні, групові і суспільні інтереси, забезпечує організованість у країні на підґрунті економічних і духовних чинників, реалізує головне, що надає людям цивілізація, - народовладдя, економічну свободу, свободу автономної особи[4,c.344].

Спробуємо з'ясувати, які ознаки властиві державі, що відрізняє її від інших суспільних угрупувань, соціальних об'єднань.

Держава - єдина політична організація, яка:

1) охоплює усе населення країни в просторових межах. Територія - матеріальна основа існування держави. Сама територія не породжує держави. Вона лише створює простір, у межах якого держава простирає свою владу на населення, що мешкає тут. Територіальна ознака породжує громадянство - юридичний зв'язок особи з даною державою, який виражається у взаємних правах і обов'язках. Громадянин держави набуває: а) обов'язок підкорятися державно-владним велінням; б) право на заступництво і захист держави;

2) має спеціальний апарат управління - систему державних органів, що складаються з особливого розряду осіб, професіоналів з управління;

3) має у своєму розпорядженні апарат легального примусу: збройні сили, установи і заклади примусового характеру (армія, поліція, тюремні і виправно-трудові установи);

4) в особі компетентних органів видає загальнообов'язкові юридичні норми, забезпечує їх реалізацію, тобто держава організує громадське життя на правових засадах, виступаючи, таким чином, як арбітр, що узгоджує індивідуальні, групові і суспільні інтереси. Вона забезпечує і захищає права своїх громадян, а також інших людей, що перебувають на її території. Без права, законодавства держава не в змозі ефективно керувати суспільством, забезпечувати здійснення прийнятих нею рішень;

5) має єдину грошову систему;

6) має офіційну систему оподаткування і фінансового контролю;

7) має суверенітет - політико-правова властивість державної влади, що виявляється в її верховенстві, самостійності, неподільності, повноті, незалежності, рівноправності в зовнішніх зносинах;

8) має формальні реквізити - офіційні символи: прапор, герб, гімн.

9) суттєвою ознакою держави є державна мова. У ст. 10 Конституції України зазначено: "Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України…"

10) внутрішня побудова держави здійснюється за ієрархією, тобто за принципом підпорядкованості нижчих організаційних структур вищим, в кінцевому результаті - загальнодержавним (парламенту, президенту).

11) держава забезпечує загальносуспільні інтереси і потреби всіх членів суспільства і репрезентує його, і в такій якості визнається іншими державами[18,c.223].

У далекій давнині держави не було. Умовно цей період можна назвати додержавним суспільством, яке поетапно було:

- праобщиною (первісне людське стадо);

- родовою общиною;

- селянською общиною.

Община - універсальна форма організації аграрних та інших ранніх суспільств, через яку пройшли (або проходять) усі народи світу. В період існування праобщини закінчився біологічний розвиток людини, виникли штучні житла і знаряддя праці з метою самозбереження і життєзабезпечення. Люди об'єднувалися в колективи, збудовані на кровнородинних зв'язках, із владою ватажка. Це стало початком соціальної організованості, яка розвинулася в період родової общини завдяки колективізму у виробництві і споживанні. Оскільки знаряддя праці були примітивними, а продуктивність праці - низькою, родова община користувалася усім спільно - мала спільну власність, рівномірний розподіл засобів до життя.

Головну роль у родовій общині спочатку відігравала жінка (матріархат), вона піклувалася про дітей і господарювала. Споріднення дотримувалося за материнською лінією. Роди об'єднувалися у племена в результаті шлюбних зв'язків, заборонених усередині роду[10,c.471].

Спільність інтересів, виробництва і споживання членів роду обумовили таку організацію соціальної влади, як первісне суспільне самоврядування.

Ознаки первісного суспільного самоврядування:

1) існувало лише у рамках роду, виражало його волю і ґрунтувалося на кровних зв'язках;

2) суб'єкт і об'єкт управління збігалися;

3) органами самоврядування виступали родові збори, тобто збори усіх членів роду (чоловіків і жінок), та старійшини, що обиралися ними;

4) суспільні справи вирішувалися волевиявленням дорослих членів роду на зборах;

5) влада старійшин, які перебували на чолі роду, а також воєначальників (обиралися тільки на період воєнних дій) ґрунтувалася на авторитеті, досвіді, повазі. Плем'я управлялося радою старійшин, яка обирала вождя;

6) посада старійшини не давала ніяких привілеїв. Він працював нарівні з усіма і одержував свою частку, як усі;

7) відмінностей між правами і обов'язками у членів роду не було[4,c.269].

Отже, суспільна влада збігалася безпосередньо з родовою общиною, не була відокремлена від неї. Єдність, взаємодопомога, співробітництво усіх членів роду, відсутність протилежних інтересів дозволяли родовим зборам без конфліктів вирішувати усі питання.

Відомо, що держави виникають на певному щаблі розвитку суспільства, їхнє виникнення пов'язане з трьома великими суспільними поділами праці:

1) виділенням скотарства як відокремленої сфери суспільної діяльності (засобом обміну стала худоба, яка набула функції грошей);

2) відокремленням ремесла від землеробства (винахід ткацького верстата, оволодіння навичками обробки металів);

3) появою групи людей (купців), зайнятих лише обміном (зосередження багатства в їх руках завдяки посередницькій місії)[18,c.193].

У результаті суспільного поділу праці змінилося господарське життя родової общини (залучення військовополонених як робочої сили з метою здобуття додаткового продукту). Жіночий рід зміняється чоловічим (патріархат), де споріднення ведеться за батьківською, а не за материнською лінією. На зміну груповому шлюбу приходить парний шлюб. Інтереси патріархальних сімей вже не повністю збігаються з інтересами роду. З появою сім'ї почалося розкладання родової общини. Виникла селянська община[19,c.311].

Наявність надлишкового продукту дозволила зосередити деяким сім'ям, їх главам, старійшинам, воєначальникам знаряддя праці, запаси товарів, стати власниками відокремлених ділянок землі і рабської сили, захопленої в результаті війн. Розвивалася соціальна неоднорідність суспільства. Майнова нерівність (спочатку -- міжродова, а згодом внутрішньородова) стала причиною розшарування суспільства і появи груп людей, які «спеціалізувалися» на виконанні загальносоціальних справ (адміністратори, контролери, скарбники та ін.).

Іншою стає організація влади. Замість зборів членів роду все частіше проводилися лише збори чоловіків. Поступово усвідомлювалася важливість гарного управління, керівництва. Відбувся поділ функцій влади на світську (управління), військову (військове керівництво), релігійну. Рада старійшин стає органом повсякденного управління. З'являється племінна бюрократія (управлінська, військова, релігійна), яка здійснює управління суспільством вже не лише в його загальних інтересах, але й у власних, групових, класових інтересах.

Знадобилася якісно нова організація, спроможна зберігати і забезпечувати життя суспільства як цілого організму. Виникла необхідність у публічній владі, відокремленій від суспільства, з особливими загонами людей, які займаються лише управлінням і мають можливість здійснювати організований примус. Такою організацією стала держава[18,c.199].

Слід зважити на те, що родова організація поступово еволюціонувала в державу, проходячи певні перехідні стадії, однією з яких була «військова демократія» (органи самоврядування ще зберігаються, але вже нові додержавні структури в особі воєначальника і його дружини набирають сили).

Таким чином, причинами виникнення держави є:

1) необхідність удосконалення управління суспільством, пов'язана з його ускладненням у результаті розвитку виробництва, поділу праці, зміни умов розподілу продуктів, зростанням чисельності населення і розшаруванням суспільства на соціальне неоднорідні групи (класи);

2) необхідність підтримання в суспільстві порядку, який забезпечує його соціальну усталеність, що досягається за допомогою загальнообов'язкових соціальних (насамперед юридичних) норм;

3) необхідність придушення опору експлуатованих мас, які виникли в результаті розшарування суспільства на соціальне неоднорідні групи (класи);

4) необхідність захисту території та ведення війн, як оборонних, так і загарбницьких;

5) необхідність організації значних суспільних робіт, об'єднання з цією метою великих груп людей (у ряді країн Азії й Африки)[6,c.5].

Отже, держава - суверенна політико-територіальна організація суспільства, що володіє владою, яка здійснюється державним апаратом на основі юридичних норм, що забезпечують захист і узгодження суспільних, групових, індивідуальних інтересів зі спиранням, у разі потреби, на легальний примус.

1.2 Поняття функцій держави

держава політика український сучасний

Поняття «функції держави» є складною категорією і тісно пов'язане з такими поняттями, як «завдання держави», «соціальне призначення», «мета держави». Але наведені поняття не є ідентичними. Завдення - це те, що необхідно зробити, а функція - це діяльність, процес процес вирішення завдання. Питання про функції держави - це питання не тільки теорії, але і практики державного будівництва. Термін «функція» в перекладі з латинської мови означає «здійснити»[5,c.233].

У філософській і юридичній літературі можна нарахувати до двох десятків таких визначень. Але найбільш адекватним є наступне визначення: функції держави - це необхідний, однорідний, постійний цілеспрямований напрямок (бік) її діяльності, обумовлений об'єктивними потребами розвитку з точки зору її внутрішніх і зовнішніх задач.

Функції держави тісно пов'язані із завданнями, але не зводяться до них. Аналіз функцій держави повинен відповідати на головні питання:

1) що повинна робити держава на певному етапі свого розвитку і як?

2) на чому повинні бути сконцентровані зусилля її органів і відомств?

Багато спеціалістів вважають, що функції держави - це перш за все певні напрямки діяльності держави, в яких виражається службова роль, завдання, цілі і закономірності розвитку. За допомогою функцій держава реалізує свої завдання і цілі, які стоять перед суспільством, чи можуть бути поставлені[19,c.433].

У зв'язку з цим функції існують не тільки реально, але і потенційно, як здібність або можливість до певної діяльності. Держава, яка не має здібностей або не може виконувати свої головні функції, є недієздатною повністю або частково.

Перед будь-якою державою постає більше або менше коло завдань, на вирішення котрих вона спрямовує свої матеріальні ресурси, ідеологічні та політичні зусилля. З всієї сукупності таких зусиль можна виділити деяку їх кількість, в яких виявляється сутність держави і без котрих вона не може повноцінно діяти як найважливіша складова частина політичної системи суспільства.

Головні завдання і цілі держави, на тій або іншій стадії її розвитку, обумовлюються економічними, політичними, соціальними та іншими умовами її існування. Виходячи з цього, основні напрямки її діяльності, тобто її функції, мають об'єктивний характер, обумовлений потребами життя суспільства[4,c.159].

Здійснення функцій держави має постійний, систематичний характер і відбувається протягом всього часу існування об'єктивно обумовлених завдань, що стоять перед державою.

У той же час державні функції не є щось раз і назавжди застигле і незмінне. Вони виникають, здійснюються і розвиваються у відповідності з тими завданнями, що належить виконувати державні у конкретних історичних умовах. Таким чином, функції держави знаходяться в тісному зв'язку між собою і з тими суспільними відносинами, на які держава намагається активно впливати у відповідності зі своїми потребами, всією своєю політикою. Саме функції держави характеризують саму суть державного, впливу на суспільні відносини. Необхідно, однак відмітити, що сучасною юридичною наукою запропонована трактована функція держави не тільки як напрямків її цінності, але й механізму державного впливу на суспільні процеси. І це вірно, так як виконуючи деякі функції в тих чи інших сферах життя суспільства, держава одночасно за допомогою реформ, які проводяться, різного роду перетворень, правового регулювання суспільних відносин, впливає на стан суспільних процесів. Здійснення конкретних функцій може як стабілізувати умови розвитку суспільства, так і посилювати кризове її становище[19,c.315].

Таким чином, функції держави можна визначити як основні напрямки її діяльності по управлінню суспільством, включаючи механізм державного впливу на розвиток суспільних процесів.

Суттєвими ознаками функцій держави є:

1) стійка предметна діяльність держави, яка склалася в тій чи іншій сфері суспільного життя;

2) безпосередній зв'язок між сутністю держави й її соціальним призначенням, яка реалізується з допомогою відповідних функцій;

3) спрямованість функцій держави на виконання конкретних задач і досягнень тих чи інших цілей, які стають на кожному історичному етапі розвитку суспільства;

4) реалізація функцій здійснюється у визначених формах (частіше всього правових) і особливими методами, присутні державній владі[8,c.451].

Функції держави багатопланові, їх формування проходить в процесі становлення, укріплення в розвитку держави.

Послідовність виникнення функцій залежить від черговості задач, які стають перед суспільством в її історичному розвитку, цілей, які вона переслідує. Ці задачі і цілі не можуть бути мимовільними. Вони залежать від реальних умов, важливіші з яких: економічні можливості суспільства, потреби й інтереси суспільства, окремих соціальних проміжків і груп, можливості партнерства між ними, моральний і культурний рівень суспільства, професіоналізм державних структур та інше.

В різні історичні періоди пріоритетне значення набувають ті або інші задачі, цілі держави, а значить і різні її функції. На одних етапах центр ваги переноситься в сферу економіки, тому в діяльності держави ключове місце займає економічна функція, в інших - область політики, звідси - підвищена увага до реалізації функцій державної влади і тощо. Зникають одні функції, виникають інші[10,c.341].

Кожна функція держави має визначений зміст, оскільки передбачає діяльність в конкретній сфері суспільного життя.

Зміст функцій показує, що робить держава, чим займаються її органи, які питання вони вирішують. Зміст функцій не залишається незмінним на усіх етапах розвитку суспільства і держави. Особливо суттєві різниці у змісті функцій у держав, які належать до різних суспільно-економічних формацій. Великою своєрідністю різняться функції держави у періоди радикальних соціальних змін, перехідних етапів суспільства, революційних потрясінь. В суспільстві, де соціальна структура носить ярко виражений класовий характер, де класи або інші соціальні групи протистоять один одному перш за все за економічними ознаками, по відношенню до засобів виробництва, держава виступає в якості політичної організації економічно пануючого класу (класів). Вона обслуговує перш за все інтереси пануючого або домінуючого класу і здійснює організоване насилля по відношенню своїх класових противників[11,c.144].

В діяльності цивілізованої, демократично організованої держави пріоритетне значення набувають загально соціальні начала, гуманістичні і демократичні принципи, розумне поєднання національних і інтернаціональних елементів. Сама ж держава виступає як організація, яка набуває загального інтересу і керує суспільством від його імені.

Вивчення функцій держави неможливе без правильної, науково обґрунтованої класифікації. В наукових і практичних цілях функції держави можуть бути класифіковані за різними критеріями: часом дії, об'єктом, принципом поділу влади, ступенем значущості, походженням, сферою політичної спрямованості.

За часом дії їх поділяють на постійні, здійснювані державою на всіх етапах існування, і тимчасові, поява яких викликана специфічними умовами суспільного розвитку, а припинення - їх зникненням.

Класифікація за об'єктом найхарактерніша. Кожна функція держави має свій об'єкт впливу і свій зміст. Об'єкт - певна сфера суспільних відносин (економіка, культура, екологія та ін.), на яку спрямований державний вплив. Об'єкти і служать критерієм розмежування функцій держави, їх поділу на економічні, політичні, культурні, ідеологічні тощо[14,c.513].

Відповідно функції поділяють на законодавчі, виконавчі і судові. Проте ця класифікація не є загальноприйнятою, її противники стверджують, що цим самим функції держави ототожнюються з функціями її окремих органів - законодавчих, виконавчих та судових.

Функції держави поділяють також на основні і неосновні (додаткові). Звичайно, такий поділ дуже умовний. Кожна функція держави є об'єктивно необхідною.

Основні функції - це найзагальніші, найважливіші напрями діяльності держави, без здійснення яких вона не може нормально функціонувати та розвиватися; вони характеризують призначення держави, найбільш загальні, найважливіші напрями її діяльності на певному етапі розвитку.

За причинами (джерелами) виникнення функції держави можна поділити на функції, що випливають з класових протиріч (придушення опору експлуатованих класів та ін.), та функції, що випливають з потреб суспільства в цілому (забезпечення правопорядку, охорона природи і навколишнього середовища тощо)[17,c.151].

Класові функції - це ті напрями діяльності держави, що найповніше відображають класові інтереси, волю того класу, тієї соціальної сили, групи, що панують у цьому суспільстві, захоплюють і здійснюють державну владу. Загально-соціальні функції реалізуються в інтересах усього суспільства, у тому числі і панівної еліти, і підлеглих класів, і соціальних груп (наприклад, будівництво доріг, іригаційних систем, боротьба зі стихійними лихами, здійснення соціальних програм та ін.).

За сферами політичної спрямованості (внутрішня і зовнішня політика) функції держави поділяють на внутрішні, що визначають діяльність держави всередині країни, її роль у житті цього суспільства, і зовнішні - діяльність за її межами, що розкриває роль держави у відносинах з іншими державами. Внутрішні і зовнішні функції будь-якої держави тісно пов'язані, оскільки зовнішня політика багато в чому залежить від внутрішніх умов існування цієї держави[17,c.160].

Отже, можна зробити висновок, що функції держави багатопланові, їх формування проходить в процесі становлення, укріплення в розвитку держави. Зміст функцій показує, що робить держава, чим займаються її органи, які питання вони вирішують. Таким чином, функції держави можна визначити як основні напрямки її діяльності по управлінню суспільством, включаючи механізм державного впливу на розвиток суспільних процесів.

1.3 Форми та методи здійснення функцій держави

Держава повинна виконувати свої функції у притаманних їй формах, застосовувати у своїй діяльності різні методи. У правовій літературі під формами здійснення функцій держави розуміють, по-перше, специфічні види державної діяльності; по-друге, однорідну за своїми зовнішніми ознаками діяльність органів держави, за допомогою якої реалізуються її функції[10,c.341].

Державні функції та функції державних органів слід відрізняти від форм і методів їх здійснення. Такими формами є законодавство, управління правосуддя, контроль і нагляд, правоохоронна та правореалізаційна діяльність. До методів здійснення державних функцій у найзагальнішому вигляді відносять переконання, заохочення і примус. Кожна державна функція та функція державних органів може здійснюватися у різних формах і різними методами. Державні функції та функції державних органів слід відрізняти від форм і методів їх здійснення. Такими формами є законодавство, управління правосуддя, контроль і нагляд, правоохоронна та правореалізаційна діяльність. До методів здійснення державних функцій у найзагальнішому вигляді відносять переконання, заохочення і примус.

Форми здійснення функцій держави -- це специфічні однорідні напрямки діяльності держави, за допомогою яких реалізуються її функції. За наявності правових наслідків, названі форми поділяються на правові та організаційні. Правові форми завжди є організаційними, проте не всі організаційні форми є правовими. Серед форм діяльності держави пріоритетне місце посідають правові форми. Саме в них відображається зв'язок держави і права, обов'язок держави при здійсненні своїх функцій діяти на основі права і в межах закону[14,c.154].

Правові форми здійснення функцій держави -- це визначена чинним законодавством діяльність державних органів та їх посадових осіб, пов'язана з виданням та застосуванням юридичних актів, які спрямовані на здійснення функцій держави.

Правовими формами здійснення функцій держави є такі:

- правотворча діяльність -- це діяльність компетентних державних органів та їх посадових осіб щодо розробки, прийняття, зміни, скасуванні та систематизації нормативноправових актів, які регламентують процес реалізації функцій держави;

- правозастосовна діяльність -- це діяльність компетентних державних органів та їх посадових осіб щодо застосування правових норм і винесення обов'язкових для виконання індивідуально-правових приписів;

- правоохоронна діяльність -- це діяльність спеціально створених державних органів та їх посадових осіб щодо нагляду і контролю за дотриманням норм права, їх охорони від правопорушень, захисту наданих громадянам суб'єктивних прав і забезпеченню виконання покладених на них юридичних обов'язків, а також відновлення правового стану у разі нанесення шкоди інтересам суспільства, правопорядку[17,c.122].

Кожна окрема взята функція держави поєднує в собі ці форми, а також методи їх здійснення. Але кожна функція має свої певні особливості, які характерні для виконання тієї чи іншої функції держави. Для прикладу можна взяти охоронну функцію. Для виконання завдань цієї функції застосовуються такі форми:

- правотворчість - виражається у правовому регулюванні шляхом видання відповідними державними органами нормативних актів щодо застосування норм права, спрямованих на забезпечення здійснення прав та свобод громадян;

- безпосередня організаторська діяльність (право- виконавча форма) - виражається у проведенні конкретних заходів, що стосуються зазначених питань: розподіл кадрів, їх навчання, забезпечення технічними засобами, організація цієї роботи;

- правозабезпечення - виражається у здійснення нагляду за неухильним виконанням положень нормативних актів, контролі за виконанням норм права, у забезпеченні правопорядку, безпосередній охороні життя громадян, запобіганні порушенням шляхом застосування різних санкцій.

Форми здійснення функцій характеризують зв'язок держави з правом як одним з основних засобів здійснення влади. Через право держава впроваджує в життя свої функції, свої економічні, політичні, ідеологічні завдання. В одних випадках держава видає юридичні норми, в других - організовує їх виконання, у третіх - забезпечує та охороняє їх.

Методи здійснення функцій держави -- це засоби, способи та прийоми, за допомогою яких здійснюються спеціальні види діяльності держави з реалізації її функцій[14,c.322].

Методи здійснення функцій держави:

- метод переконання -- реалізується шляхом правового виховання населення, проведенням різних профілактичних заходів;

- метод заохочення -- реалізується шляхом пропаганди позитивного досвіду та надання різних матеріальних чи моральних заохочень колективам, особам, які не допускають правопорушень і беруть активну участь у боротьбі з правопорушниками;

- метод примусу -- реалізація шляхом застосування до суб'єктів, які скоїли правопорушення відповідних заходів впливу, перевиховання та спонукання до діяльності спрямованої на усунення шкоди, що заподіяна такою поведінкою іншим суб'єктам. Отже, функції держави являють собою єдність змісту, форм і методів здійснення державної влади у певній сфері державної діяльності.

Отже, можна сказати, що кожна окрема взята функція держави поєднує в собі форми, а також методи їх здійснення. Форми здійснення функцій держави -- це специфічні однорідні напрямки діяльності держави, за допомогою яких реалізуються її функції. Методи здійснення функцій держави -- це засоби, способи та прийоми, за допомогою яких здійснюються спеціальні види діяльності держави з реалізації її функцій

РОЗДІЛ 2. Система функцій держави

2.1 Внутрішні функції держави

Серед внутрішніх функцій держави важливе місце посідає політична функція, яка спрямована на забезпечення народополітичних конфліктів діяльність держави по здійсненню політичних функцій складна, багатогранна, по суті, створює умови для ефективного виконання інших функції. При виконанні політичної функції держава із усього спектру політичних інтересів вибирає найсуттєвіші[5,c.450].

Таким чином можна виділити такі внутрішні функції держави:

1) політична - вироблення внутрішньої політики держави, регулювання сфери політичних відносин, забезпечення народовладдя. Політична функція забезпечує реалізацію волевиявлення народу шляхом прийняття відповідних законів та інших державних рішень, реалізацію прав громадян на участь у формуванні державної влади і прийнятих нею рішень. Вона спрямована на створення умов для самоорганізації і самоврядування народу, його залучення до вирішення державних справ, формування демократичного громадянського суспільства.

Політична функція виконується також шляхом реформування державного механізму; вироблення правових статутів для діючих у суспільстві політичних сил; здійснення нагляду за їх діяльністю; прийняття відповідно до закону необхідних заходів з метою упередження, припинення незаконних дій; виконання дій, спрямованих на налагодження всебічних зв'язків з населенням країни[11,c.511].

2) правоохоронна - забезпечення охорони конституційного ладу, прав і свобод громадян, законності і правопорядку, довкілля, встановлених і регульованих правом усіх суспільних відносин. В її основі лежить політика визнання людини найвищою соціальною цінністю, невідчуженості та непорушності її основних конституційних прав і свобод. Виходячи із верховенства права над державою, права і свободи людини визначають зміст, сенс і напрямки всієї діяльності законодавчих, виконавчих, судових органів. Вони становлять основу політики у відносинах з іншими державами і з усім світовим співтовариством. Сьогодні відбувається інтернаціоналізація проблеми прав людини внаслідок переростання її із внутрішньої справи держави у фактор міжнародної політики.

Важливим напрямком діяльності держави по забезпеченню основних прав і свобод є розширення змісту і характеру системи їх гарантій. Так, у сфері політичних прав - це створення належних демократичних умов для участі громадян у справах держави, демократичних виборах тощо; у сфері економічних прав - створення умов для вільного володіння власністю тощо. Особливого значення набувають юридичні гарантії, які надають людині можливість самій використовувати та захищати свої права і свободи. Для цього законодавець у законі повинен передбачати способи їх здійснення, встановлювати процедури їх захисту, особливо у сфері правосуддя.

Виконання функції захисту прав і свобод людини і громадянина здійсняється системою державних органів, серед яких важлива роль належить органам правосуддя, внутрішніх справ, державної безпеки тощо[17,c.377]

3) економічна функція держави - спрямована на забезпечення нормального формування, функціонування та розвитку економіки країни, на захист існуючих форм власності та створення умов для їх розвитку.

В умовах ринкової економіки ця економічна функція конкретизується в цілому ряді напрямків діяльності держави. Передусім йдеться про розробку економічної політики в масштабах країни; управління підприємствами і організаціями, які становлять державну власність і мають загальнодержавне значення (ядерна енергетика, діяльність у космосі, загальнодержавний транспорт, зв'язок та ін.); встановлення правових основ ринку, зокрема для забезпечення рівноправності усіх форм власності, правового захисту власника, припинення недобросовісної конкуренції (монополізму), охорони прав споживача від недобросовісного виробника тощо; здійснення дотацій, фінансування окремих форм економіки; регулювання в опосередкованій формі ціни і заробітної плати (податки, встановлення мінімуму заробітної плати і т. ін.); здійснення контролю за дотриманням законності підприємцями, юридичними особами, а також різними організаціями, які займаються підприємницькою діяльністю тощо[14,c.289].

4) соціальна - функція спрямована на створення умов, які забезпечують нормальні умови життя людини, її вільний розвиток, створення рівних можливостей для усіх громадян у досягненні суспільного добробуту (гарантованого з боку держави прожиткового мінімуму), соціальної захищеності особистості. її здійснення відбувається у двох важливих напрямках: перший - забезпечення права кожного на свободу праці, зайнятості населення, міграції робочої сили, контролю за безпекою умов праці і відповідністю їх вимогам гігієни, соціального забезпечення і страхування; другий - соціальний захист тих, хто потребує державної підтримки, - безробітних, інвалідів, літніх людей, багатодітних сімей, сиріт, дітей в неповних сім'ях, пенсіонерів, студентів. В умовах міжнаціональних конфліктів до цієї категорії додаються біженці і вимушені переселенці. Належне виконання державою соціальної функції багато в чому залежить від матеріальних можливостей суспільства, від наявності певної матеріальної бази.

5) екологічна - забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території держави; охорона і раціональне використання природних ресурсів; збереження генофонду народу. Вона виникла у зв'язку з розвитком науково-технічної революції, яка, створюючи великі блага для людей, разом з тим неминуче втягувала і втягує довкілля у суспільне виробництво. Це спричинило різні негативні явища в екологічних системах: забруднення повітря і водних джерел, підвищення радіації, що стало серйозною загрозою рослинному і тваринному світу, здоров'ю та життю людини. За цих умов проблема екології стала основною не тільки в межах окремої країни, але і в глобальному міжнародному масштабі, перетворившись на проблему рятування землі, усього людства[13,c.322].

Основний зміст екологічної функції становить державне управління і координація діяльності в галузі охорони довкілля. Так, держава здійснює: планування і державне нормування якості довкілля; вживає заходів для відвернення екологічно шкідливої діяльності, попередження і ліквідації аварій, стихійного лиха, катастроф; державне страхування громадян, утворення резервних фондів допомоги для відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю громадян внаслідок забруднення природи та інших шкідливих впливів; державний контроль за додержанням природно-охоронного законодавства, притягнення до відповідальності осіб і організацій, які винні в порушенні екологічних вимог[7,c.417].

6) Функція оподаткування і фінансового контролю спрямована на формування та поповнення казни, передусім державного бюджету, місцевих бюджетів за рахунок всіх видів податків, на здійснення контролю за утворенням, розподілом і використанням всіх ресурсів фінансової системи країни. Податки, як відомо, призначені для покриття витрат на утримання державного апарату, перерозподілу доходів серед різних груп і верств населення, для забезпечення перспективного економічного, культурного, іншого розвитку країни. Фінансовий контроль потрібен для перевірки фінансових зобов'язань перед державою, перевірки додержання правил фінансових операцій, контролю за правильністю використання юридичними особами державних фінансових ресурсів, які перебувають у їх розпорядженні; попередження та усунення порушень фінансової дисципліни; правильності нарахувань податків, своєчасності їх сплати тощо.

7) культурна (духовна) - консолідація нації, розвиток національної самосвідомості; сприяння розвитку самобутності усіх корінних народів і національних меншин; організація освіти; сприяння розвитку культури, науки; охорона культурної спадщини. Функція розвитку культури, науки і освіти покликана підняти культурний і освітній рівень громадян, необхідний для цивілізованого суспільства, створити умови для їх участі в культурному житті суспільства, користування відповідними культурними і науковими установами і досягненнями, забезпечити науково-технічний прогрес розвитку суспільства. її зміст становить різноманітна державна підтримка розвитку культури - літератури, мистецтва, театру, кіно, музики, архітектури; зберігання історико-культурних пам'ятників, історичних комплексів, заповідних територій, архівів, музеїв, бібліотек; забезпечення розвитку фізичної культури і спорту; підтримка розвитку науки, її інтеграції в нові ринкові умови; створення сприятливих умов для творчої діяльності наукових колективів і для вільної змагальності різних шкіл і напрямків; підтримка пріоритетного розвитку фундаментальних теоретичних досліджень і принципово нових технологій тощо[17,c.461].

Державна підтримка (фінансова, матеріальна тощо) освітянських, виховних, наукових установ, установ культури особливо необхідна в умовах ринкових відносин. Держава повинна звільняти вказані сфери суспільного життя від ринкових механізмів, брати їх, як правило, на своє повне забезпечення. Охорона здоров'я, освіта, культура повинні стати загальнодоступними, оскільки в цьому разі йдеться про головні соціальні цінності: здоров'я і інтелектуальний потенціал суспільства.

8) Функція забезпечення режиму законності і правопорядку спрямована на ствердження панування права, створення належних правових та політичних умов для життєдіяльності громадян, суспільства і функціонування правової та політичної систем.

9) інформаційна - організація і забезпечення системи одержання, використання, поширення і збереження інформації;

Отже, на основі вище сказаного можна зробити висновок, що основними внутрішніми функціями є правоохоронна, політична, економічна, екологічна, соціальна, функція оподаткування і фінансового контролю, культурна, функція забезпечення режиму законності, інформаційна. На основі них держава здійснює свої діяння у сфері розвитку внутрішніх питань країни.

2.2 Зовнішні функції держави

Зовнішні функції держави забезпечують здійснення її зовнішньої політики, відображають основні напрями її діяльності на зовнішньополітичній арені, спрямовані на встановлення та підтримання певних відносин з іншими державами.

Серед зовнішніх функцій, як правило, виділяють наступні: оборона країни, захоплення чужих територій, дипломатична, взаємодопомоги. Однак з погляду сучасного розуміння права агресивну зовнішню політику, ведення агресивних воєн, імперіалістичну діяльність не можна вважати функціями держави. Це - діяльність, що суперечить міжнародному праву, тобто протиправна.

Функція оборони країни передбачає військову безпеку, формування і функціонування збройних сил, застосування яких здатне протистояти агресії інших держав, посяганню на державний суверенітет[15,c.162].

Функція забезпечення миру і підтримки світового порядку передбачає недопущення нової глобальної війни, зміцнення обов'язкового для всіх режиму нерозповсюдження зброї масового знищення, зміцнення ООН.

Найважливішим спрямуванням зовнішньополітичної діяльності держави є її військова функція. Позитивними проявами цієї функції є збройний захист цілісності і недоторканності власної території, виконання міжнародних зобов'язань. У разі застосування, на противагу мирним засобам, збройних сил держави для вирішення міжнародних конфліктів, що виникають, знаходить свій прояв негативна сторона цієї функції.

Військова функція має чи не найбільше значення впродовж існування держави. У сучасних умовах превалює позитивний бік цієї функції.

Робота по обороні країни може здійснюватися за різними напрямками: вироблення оборонної стратегії; зміцнення збройних сил; відбиття агресії, охорона державних кордонів. Виконання завдань відповідно до міжнародних договорів повинно бути спрямоване на зміцнення, підтримання системи колективної безпеки.

Починаючи з другої половини XX століття, дедалі більшого значення в сучасних умовах набуває функція забезпечення миру і підтримки світового порядку, проведення дипломатичної роботи по припиненню існуючих і не припущенню нових конфліктів. В її основі лежать принципи незастосування сили, мирне вирішення спорів, рівної безпеки держав, подолання актів агресії тощо. Після Другої світової війни стало зрозумілим, що тільки внаслідок спільної діяльності держав можна забезпечити мир на земній кулі, встановити і підтримувати світовий порядок[16,c.412].

Найголовнішими напрямками цієї функції є проведення роботи по роззброєнню, нерозповсюдження зброї масового ураження, додержання зобов'язань по забороні ядерних випробувань, поступової ліквідації ядерної зброї.

Усе більш значущим стає напрямок діяльності по співробітництву організації колективних дій у сфері боротьби з міжнародним тероризмом. Постійною турботою держави є участь у боротьбі з організованою злочинністю, в тому числі з контрабандою всіх її видів, наркобізнесом тощо.

Підтримання світового порядку здійснюється шляхом участі міжнародного світового співтовариства в урегулюванні локальних конфліктів, під час яких порушуються права людини, особливо стосовно національних меншин, що вимагає міжнародного втручання. При цьому слід наголосити на підвищеній відповідальності за підтримку світової стабільності і порядку в сучасному світі таких держав, як США, - Англія, Франція, Німеччина, Італія, Росія, Україна та ін. В основному збройними силами саме цих країн проводяться воєнні акції (операції) по припиненню збройних конфліктів, встановленню та підтримці миру в певних регіонах.

У забезпеченні миру і підтримки світового порядку важлива роль відводиться міжнародним організаціям. Головна з них - Організація Об'єднаних Націй, яка була створена в 1945 році за ініціативою глав держав - переможниць у Другій світовій війні[5,c.144].

Нині дедалі більшого розвитку набуває функція співробітництва сучасних держав. Йдеться про розвиток політичних, економічних, правових, культурних, інформаційних та інших відносин, що базувалися б на гармонійному поєднанні інтересів кожної з держав. Роль цієї функції особливо важлива в умовах постконфронтаційного періоду відносин між головними державами світу, коли людські цінності визнаються як головні орієнтири в міжнародному спілкуванні, коли робиться пошук прийнятних для обох сторін рішень проблем, що торкаються інтересів того чи іншого народу і світового суспільства в цілому[16,c.477].

До таких проблем належать запобігання великих екологічних катастроф, що виходять за межі кордонів однієї держави; охорона природних ресурсів і навколишнього середовища; боротьба з епідеміями і епізоотіями; захист світового океану і попередження й ліквідація наслідків природних і виробничих катастроф, аварій; раціональне використання сировинних та енергетичних ресурсів як загальнолюдського надбання. На основі взаємних домовленостей держави узагальнюють і відповідну національну політику.

Значного розвитку набуло співробітництво держав у вирішенні проблем, пов'язаних із засвоєнням космічного простору, зокрема збереженням його чистоти.

Заради вирішення цих завдань і виходячи з власних інтересів Україна співпрацює в різних напрямках з іншими державами і міжнародними організаціями - ООН, ОБСЄ, СНД, Рада Європи тощо.

Ця співпраця відбувається в суперечливій складності сучасного світу. Між окремими державами можуть виникати і виникають окремі неузгодженості, причиною яких є, їх різні інтереси. Але вирішення суперечок у межах здійснення функцій міжнародного співробітництва повинно здійснюватися на компромісних засадах, на основі запобігання загостренню тій чи іншій ситуації[15,c.316].

В Україні як і в інших країнах колишнього Союзу РСР, щодалі більшу роль відіграє функція інтеграції в європейську та світову економіку. Вона випливає з визнання економічної взаємозалежності держав, що охоплює широке коло відносин - виробничі, науково-технічні, валютні, кредитні, транспортні, у сфері яких окремі держави доповнюють одна одну на основі розподілу праці, взаємообміну, взаємоузгодження шляхів розвитку і т. ін.

Основу інтеграційних процесів становлять загальновизнані принципи суверенітету держав щодо їх природних ресурсів (кожна держава вільно розпоряджається ними); свободи вибору інтеграційних зв'язків; рівності, взаємовигідної співпраці, незастосування дискримінаційних заходів. Відповідно до них будується державно-правовий захист права власності та іноземних інвестицій, які, зокрема, повинні бути захищені від націоналізації та експропріації.

Функція інтеграції у світову економіку і співробітництва з іншими країнами у вирішенні глобальних проблем виокремилась в основну функцію. Новий характер міжнародних зв'язків відкрив сприятливі можливості для більш ефективної реалізації інтересів нашої держави в галузі економіки, торгівлі, бізнесу, науково-технічного співробітництва, інтеграції у світову економіку. Діючи в цьому напрямі, Україна вступила в основні міжнародні економічні організації, уклала ряд договорів про партнерство і співробітництво. Впровадження у світову економіку привело до реформування зовнішньоекономічної діяльності, за допомогою якої вітчизняний ринок тісно взаємодіє зі світовим; усунуто монополію держави в зовнішньоекономічних зв'язках[12,c.291].

Зовнішні функції мають таке узагальнення:

1) політична (дипломатична) - встановлення і підтримання дипломатичних зносин з іноземними державами відповідно до загальновизнаних норм і принципів міжнародного права;

2) економічна - встановлення і підтримання торгово-економічних відносин з іноземними державами; розвиток ділового партнерства і співробітництва в економічній сфері з усіма державами, незалежно від їх соціального ладу та рівня розвитку; інтеграція до світової економіки;

3) екологічна - підтримання екологічного виживання на планеті[9,c.371];

4) культурна (гуманітарна) - підтримання і розвиток культурних і наукових зв'язків з іноземними державами; забезпечення збереження історичних пам'ятників та інших об'єктів, що мають культурну цінність; вжиття заходів щодо повернення культурних цінностей свого народу, які знаходяться за кордоном;

5) інформаційна - участь у розвитку світового інформаційного простору, встановлення режиму використання інформаційних ресурсів на основі рівноправного співробітництва з іншими державами[5,c.132];

6) оборона держави - захист державного суверенітету від зовнішніх посягань як економічними, дипломатичними, так і воєнними засобами;

7) підтримання світового правопорядку - участь у врегулюванні міжнаціональних і міждержавних конфліктів; боротьба з міжнародними злочинами.

Отже, зробимо висновок про те, що істотних змін зазнали зовнішні функції нашої держави: стала першорядною функція підтримки миру і міжнародної безпеки, активізувалися міждержавні економічні відносини, розвивається колективна безпека, створюються міжнародні миротворчі збройні сили. Усе це й обумовило появу відповідних зовнішніх функцій.

РОЗДІЛ 3. Реалізація основних функцій України

3.1 Втілення окремих функцій на сучасному етапі

Перед будь-якою державою постає більше чи менше коло завдань, на вирішення яких вона використовує свої ідеологічні та політичні сили, бюджет тощо. З усієї сукупності цих завдань можна виділити деякі, що визначають її сутність, без яких вона не може повноцінно діяти. Основними напрямками діяльності держави та її органів щодо задоволення потреб суспільства, які розкривають її соціальну сутність і призначення, є функції держави.

Сучасна Українська держава має досить багато функцій, котрі виконує як у самій державі, так і за її кордонами. Залежно від сфери суспільного життя розрізняють наступні внутрішні функції сучасної Української держави:

1) гуманітарна (забезпечення, охорона і захист основних прав людини);

Основні підсистеми механізму соціально-правового забезпечення прав і свобод людини: - механізм реалізації; - механізм охорони; - механізм захисту.

Механізм реалізації прав людини включає заходи, спроможні створити умови для реалізації прав і свобод людини.

Механізм охорони прав людини включає заходи з профілактики правопорушень для утвердження правомірної поведінки особи.

Механізм захисту прав людини включає заходи, що призводять до відновлення порушених прав неправомірними діями і відповідальності особи, яка вчинила ці правопорушення[11,c.529].

Форми (або засоби забезпечення) правового захисту громадян від неправомірних дій органів виконавчої влади та їх службовців.

1. Загальносудова. Право громадян на судовий захист закріплено у в ст. 10 Загальної декларації прав людини, відповідно до якої воно відображено у ст. 55 Конституції України. Згідно цієї статті, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Після використання всіх національних засобів правового захисту громадянин має право звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ або до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна. Судовий захист - необхідна і ефективна гарантія реальності прав, свобод і обов'язків людини і громадянина[3,c.219].