Кримінально-правова характеристика понятійного апарату Особливої частини Кримінального кодексу України

2.3 Терміни іншомовного походження в Особливій частині КК України

В українській мові широко використовуються терміни, запозичені з інших мов, без яких сьогодні складно уявити її лексичний склад. У Конституції України, українському законодавстві проголошений пріоритет міжнародного права над національним, розширення міжнародних зв'язків та орієнтація на міжнародні стандарти, що обумовлює його використання у національному законодавстві в оригіналі його походження. В особливій частині КК є багато таких термінів та термінологічних зворотів, запозичених з латинської, грецької, французької, англійської, німецької, італійської та інших мов.

Зазвичай слово запозичується разом зі значенням предмета чи поняття, яке воно визначає. Термін, який не має асоціації з іншомовними словами в рідній мові, є більш точним і конкретним, оскільки за його допомогою є більше можливостей уникнути небажаної багатозначності. Д.С.Лотте пояснює вживання таких термінів двома основними причинами:

1) Новизною поняття, його ще неповною «усвідомленістю»;

2) Прагненням «примирити» вимоги точності і стислості [87, c.54]

Доцільність використання запозичених слів і критерії їх включення до юридичного тексту залежать, по-перше, від власних синонімічних одиниць, по-друге, від мовної культури того, хто пише, і, безпосередньо, його майстерності. У Кримінальному кодексі України в останній час почали вживати саме такі терміни та термінологічні звороти. Наприклад, трансплантація органів людини ст. 143, контрабанда ст. 201, допінг ст. 323, поширення епідемій, епізоотій, епіфітотій ст. 113, психотропні речовини ст. 305, експлуатація дітей ст. 150, аналоги, прекурсори ст. 306, підакцизні товари ст. 204.

Проте використання в юридичних текстах іншомовного слова без потреби часто спричинене нерозумінням його змісту. Це недопустимо, тому що заважає правильному сприйняттю суті мовлення. Неправомірно віддавати перевагу малозрозумілому іншомовному слову перед українським, зловживати класичною латинською мовою на позначення юридичних понять. Саме тому тоді, коли іншомовне слово можна без втрат значеннєвих, виразних, зображальних замінити, його не потрібно вводити до тексту. Недоречно, наприклад, вживати іншомовні слова у юридичному тексті: перед обличчям компетентних суддів; консенсус не викликає сумнівів; суд урахував довготривалий антагонізм сусідів; він завжди інспірував страх тобто викликав страх; ця інсинуація викликала зі сторони підсудного неадекватну реакцію; ігнорувати потерпілого тощо.

Загалом правильне й доречне вживання іншомовних слів у юридичному тексті вимагає дотримання таких правил:

· не треба використовувати іншомовні слова без потреби;

· іншомовне слово можна вживати в тому випадку, коли воно точніше й повніше, ніж українське, розкриває відоме поняття;

· іншомовне слово необхідно вживати тільки у тому значенні, з яким його запозичено;

· запозичення повинне бути зрозумілим не тільки фахівцям певної галузі знань епізоотія, делімітація, консигнація тощо;

· вживання іншомовного слова недоцільне, якщо українське слово повністю розкриває значення слова та додає необхідного стилістичного забарвлення;

· не можна вживати в одному тексті для позначення того самого поняття запозичене та власне українське слово. У цьому випадку необхідно обрати якесь одне слово та лише його використовувати у тексті;

· Загалом збагачуючи українську мову, збільшуючи її виражальні можливості та придатність як засобу спілкування, запозичені слова поступово втрачають свій іншомовний характер, підпорядковуються законам фонетики та граматики української мови. Вжиті доречно та правильно написані, в невеликій кількості іншомовні слова не ускладнюють і не засмічують юридичні документи.

Д.А. Керімов виділяє такі три обов'язкові умови щодо використання «інтернаціональної» мови у праві:

1) терміни та вирази оптимальні та правильно позначають відповідні поняття;

2) достатньо міцно увійшли у міжнародний юридичний лексикон, стабільні та їх вживання є мотивованим;

3) їх значення розшифровується, пояснюється у самому законі [64, c.39]. Ми вважаємо, що дефініції необхідні лише для тих понять та термінів, які є частково або повністю незрозумілими.

Трапляються випадки, коли одночасно існує іншомовний та національний термін або термінологічний зворот, які позначають аналогічне кримінально-правове поняття. У потрібно вживати той термін, який широко використаний як терміноелемент, оскільки він зручний для подальшого застосування. У другому випадку невдалий запозичений термін необхідно замінити аналогом, який існує в українській мові. Потрібно враховувати, щоб він лаконічно позначав кримінально-правове поняття і не порушував вимоги стислості термінологічного апарату Особливої частини КК. А.С. Піголкін вдало вказує: невдалі терміни іншомовного походження тяжко приживаються, навіть якщо вони знайшли законодавче закріплення. Терміни ж, достатньо мотивовані, як правило, входять у правовий лексикон, у семіотичну та семантичну тканину чинного законодавства легко і порівняно швидко, не викликають будь-яких незручностей у правозастосовній практиці [105, c.52].

Внаслідок того, що донедавна широко використовувалася російська мова, тому й виникає питання про вживання термінів русизмів в законодавстві та в Кримінальному кодексі зокрема. Використання русизмів, насамперед, порушує вимогу офіційності термінологічного апарату, його чіткості, зрозумілості, при паралельному вживанні русизму та його українського аналога порушується вимога єдності термінології. Аналіз термінологічного апарату Особливої частини КК України показує, що законодавець у цьому плані плідно попрацював і усунув багато випадків вживання русизмів. Наприклад, «вимагательство» замінено на «вимагання», «бойове дежурство» на «бойове чергування» тощо.

У будь-якому випадку підхід до русизмів повинен бути не таким, як до інших термінів іншомовного походження. Адже іншомовним термінам, які сформульовані з використанням правил українського правопису, немає рівноцінної (точної, стислої) заміни в українській мові. Водночас русизми мають українські відповідники, їх використання суперечить правилам української мови, русизми є чужорідними у граматичних конструкціях, з яких складається термінологічний апарат КК. Використання русизмів може змінити зміст кримінально-правової норми, спотворити думку законодавця, спричинити помилки при застосуванні кримінального закону [131, c.94]

Проаналізувавши термінологічний апарат Особливої частини КК, можна сформулювати таке загальне правило щодо вживання термінів іншомовного походження: іншомовна лексика не повинна «перевантажувати» нормативно-правовий акт. У випадках вживання таких термінів і термінологічних зворотів потрібно дотримуватися таких правил законодавчої техніки:

1) При конкуренції національного терміна з іноземним потрібно надавати перевагу національному, але лише у тому випадку, якщо останній не став архаїзмом та стисло і точно позначає відповідне поняття;

2) При конкуренції двох термінів іншомовного походження потрібно віддавати перевагу тому з них, який найбільш адаптований до національного законодавства (за відсутності українського аналога), міцно увійшов у міжнародний юридичний лексикон, стабільний та його вживання є мотивованим;

3) Значення термінів іншомовного походження має роз'яснюватися у самому законі;

4) Термінів, скалькованих з російської мови необхідно всіляко уникати.

2.4 Єдність термінології Особливої частини КК України. Синонімія термінів Особливої частини КК

Чинне законодавство України представляє собою певну систему, щось на зразок мозаїчного панно, яке закриває центральну частину єдиного правового поля країни і визначає кольорову палітру інших його частин. Саме в мозаїчному панно кожен кубик є самостійною і автономною частиною цілого. Разом із тим за кольором, розмірами і формою він настільки органічно пов'язаний з іншими частинами панно, що у сукупності, систему утворює завершений художній твір. Порівняння чинного законодавства з мозаїчним панно є надзвичайно красномовним і свідчить, насамперед про те, що всі нормативно-правові акти становлять певну взаємоузгоджену систему. Водночас, сам понятійний апарат нормативно-правового акта має складатися зі взаємопов'язаних термінів, які у поєднанні становлять одне нерозривне ціле. Адже тільки єдина система норм права виступає ефективним регулятором суспільних відносин. А тому можна говорити про системність всього чинного законодавства та про системність окремого нормативно-правового акта. Це повною мірою стосується і понятійного апарату Особливої частини КК. А тому, враховуючи таку системність, цілком слушно виокремлюється така вимога до понятійного апарату як єдність термінології. Вимога єдності термінології є самостійною та одночасно виступає засобом досягнення чіткості понятійного апарату Особливої частини КК. При цьому доцільно звернути увагу на такі аспекти:

1) Послідовність використання термінів у Особливій частині КК (на позначення одного і того ж поняття повинні вживатися однакові терміни і, навпаки, для словесного оформлення різних понять слід використовувати відмінні терміни);

2) Послідовне використання термінів у Загальній та Особливій частинах КК;

3) Відповідність термінів Особливої частини КК термінології інших нормативно-правових актів [131, c.59-62]

Аналізуючи Особливу частину КК, можна помітити те, що в ньому існує непослідовність позначення понять. Одним з виявів порушення єдності у використанні термінології є недоречне вживання синонімії та дублетності. На перший погляд, така варіативність термінології не перешкоджає її єдності, а навпаки збагачує мову законодавця. Проте це не повинно стосуватися законодавчих термінів, в яких необхідна однотиповість для єдиної зрозумілості.

А це означає, що одному поняттю має кореспондувати один термін.

Синоніми (від грец. synonymos - однойменний) - це слова, що по-різному звучать, але близькі за значенням. Вони відрізняються відтінками значення, стилістичним забарвленням, можливістю поєднання з іншими словами або можуть бути тотожні за значенням[135, c.185].

Критерієм синонімічності є збіг обсягів значень термінів, а також можливість використання його для номінації всіх предметів, що складають обсяг значень термінів. У філології розрізняють два види синонімів:

1) Абсолютні синоніми (або терміни, які перебувають у відношенні семантичної тотожності, безвідносні чи повні синоніми) - це терміни, які повністю збігаються за значенням чи вживанням;

2) Відносні синоніми (або терміни, які перебувають у відношенні семантичної близькості) - це терміни, семантична подібність яких не поширюється на всі їх значення.

А синонімія - це взаємозамінність слів і словосполучень [90, c.163].

Дублет (з англ.doublet) або, інакше, триплет - це термін, який об'єднується особливим термінологічним співвідношенням з одним і тим же науковим об'єктом та має одну і ту ж дефініцію [45, c.381]. Вони є абсолютними синонімами, оскільки повинні співвідноситися з одним і тим же поняттям, мати одну і ту ж дефініцію.

Термінологічний апарат Особливої частини КК багатий на синоніми та дублети. Тому важливо встановити джерела їх появи, оцінити значення для термінологічного апарату, з'ясувати, в яких випадках синонімія відіграє позитивну роль, а коли її варто усунути та виробити для цього необхідні критерії.

До причин виникнення синонімів та дублетів у понятійному апараті Особливої частини КК та в теорії кримінального права належать: паралельне вживання власного і запозиченого чи інтернаціонального термінів; одночасне функціонування двох чи більше запозичених термінів для позначення одного поняття; використання застарілих та нерекомендованих до вживання термінів поряд з новими та ін.; створення так званих індивідуальних термінів окремими вченими чи науковими колективами [63, c.61-62].

Проте бувають випадки, коли вживання синонімів є доречним, а саме:

1. Якщо необхідно уточнити сенс певного терміна чи термінологічного звороту. В такому разі синонім подається у дужках після терміна чи термінологічного звороту, зміст якого уточнюється. Наприклад, вартова (вахтова) служба (ст.418 КК), потерпіла (потерпілий) (ст.154 КК), води (водні об'єкти) (ст.242 КК) тощо. Але не в усіх випадках, таке вживання синонімів є вдалим. Зокрема, у ч.4 ст.212 КК зазначено «податки, збори, (обов'язкові платежі)». Невдалим також є уточнення, яке міститься у ст.361 КК «електронно-обчислювальна машина (комп'ютер)». Адже будь-який пристрій, який здійснює обрахунки (наприклад, калькулятор) є електронно-обчислювальною машиною, але аж ніяк не комп'ютером. Таке неконкретне використання синонімів не сприяє точності понятійного апарату Особливої частини КК;

2. Уточнення думки законодавця без подання синоніма у дужках;

3. Використання синонімів у диспозиціях різних статей Особливої частини КК, щоб надати необхідних відтінків у значенні поняття.

Проте в таких випадках необхідно дотримуватися як літературних, так і спеціальних вимог, які вироблені законодавчою технікою:

· Недопустимим є використання синоніма, який неточно відображає відтінок відповідного поняття. Прагнення доцільно застосувати відтінки синонімічних слів вимагає від законодавця скрупульозного пошуку. Невдало підібраний синонім може внести дезорганізуюче начало, неточно зорієнтувати особу, яка буде застосовувати закон;

· Недопустимим є використання квазісинонімів, тобто слів і словосполучень, які не перебувають у синонімічному рідстві. У понятійному апараті Особливої частини КК квазісиноніми не вживаються;

· Недопустимою є синонімічна надлишковість. Велика кількість синонімів, зловживання ними, безсистемне вживання знижує ефективність розуміння кримінального законодавства. Природа законодавчого тексту передбачає суворе «дозування» синонімів. У цьому полягає оригінальність тексту закону, яка випливає з його природи і функціональності. [132, c.145]

З урахуванням вищевикладеного проаналізуємо статті Особливої частини КК України. Це дозволить виявити як ті випадки, коли вживання синонімів є виправданим, так і такі, коли від цього доцільно відмовитися.

Серед випадків, коли синонім був вжитий недоцільно можна навести такі: «неправдива інформація» та «недостовірна інформація» (ст.351 КК); «спонукання» (ст.323 КК), «схиляння» (ст.315, 324 КК), «втягнення» (ст.149, 303, 304 КК), «залучення» ( СТ.307, 317 КК); «підпал, вибух або інший загальнонебезпечний спосіб» (ст.ст.192, 347, 352, 378, 399 КК), «вогнонь чи інший загальнонебезпечний спосіб» (СТ.245 КК), «підпал або інший загальнонебезпечний спосіб» (ст.ст.252, 411 КК), «загальнонебезпечний спосіб» (ст.292, 350 КК); «відомості, що ганьблять (свідка, потерпілого, експерта)» (ст.386 КК), «розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти у таємниці» (ст.189 КК); «близькі родичі» (ст.ст. 115, 154, 189, 345, 346, 347, 348, 349, 352, 355, 377, 378, 379, 380, 385, 386, 396, 398, 399, 400 КК), «близькі» (ст.ст.126, 350, 385 КК), «родичі» (ст.ст. 122, 147 КК), «близькі особи» (ст.ст206, 280 КК), «члени сім'ї» (ст.ст.380, 385, 396 КК).

За наявності такої кількості синонімів виникає потреба у встановленні їхнього змісту. Зокрема, це стосується такого синонімічного ряду, як «близькі родичі» - «близькі» - «родичі» - «близькі особи» - «члени сім'ї». Зміст першого з цих синонімів зафіксований у законодавстві, причому у різних законах зміст відповідного поняття відмінний. Так, у п.1 ч.1 ст.3 КПК до категорії близьких родичів віднесені: чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням, а також особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом і мають взаємні права та обов'язки, у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі. В Законі України «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини» під поняттям «близькі родичі» розуміються: батько, мати, син, дочка, дід, баба, онука, онук, брат, сестра, дядько, тітка, племінник, племінниця[20]. За наявності відмінних легальних дефініцій одного і того ж поняття правозастосовна практика тією чи іншою мірою буде стикатися з тим, кого все-таки відносити до категорії близьких родичів. А тому можливі різноманітні варіанти кваліфікації за однією і тією ж статтею, де використовується відповідний термін. Безумовно, дорікнути особі, яка керувалася тим чи іншим легальним визначенням, у неправильній кваліфікації не можна, оскільки один і той же термін розуміється законодавцем по-різному, що є неприпустимим при тлумаченні однакового поняття.

Термінологічний зворот «близькі особи» використовувався в КК 1960 року. Науковці погодилися з таким визначенням його змісту. До категорії близьких осіб належать не тільки близькі родичі, а й ті особи, доля яких є небайдужою для потерпілого. На підставі норм Житлового кодексу України науковці дали однозначне тлумачення поняттю «члени сім'ї», до яких належать особи, які проживають і ведуть спільне господарство з потерпілим [3]. Що стосується термінів «близькі» та «родичі», то їхній зміст на сьогодні у законодавстві ніяк не фіксується. У науково-практичних коментарях КК України зміст цих понять або взагалі не розкривається, або ототожнюється з іншими поняттями. Так, у зміст поняття «близькі» вкладають те ж значення, що і поняття «близькі особи».

Отже, проаналізувавши даний споріднений ряд, можна прийти до висновку, що використання цих синонімів є недоцільним, створює плутанину в термінах та порушує вимогу однозначності, зрозумілості та чіткості термінів. Вважаємо за доцільне залишити з цих синонімів лише один, а саме «близькі особи», оскільки усі решта синонімів відображають ту чи іншу сторону цього поняття.

Проте існують випадки, коли використання синонімів являється вкрай необхідним, оскільки вони передають різні сторони того чи іншого поняття, несуть неоднакове смислове навантаження. Наприклад, синонімічними є терміни «мучення» (ст.ст.121, 122 КК), «мордування» ( ст.126 КК), «фізичні страждання» ( ст.ст.127, 146 КК) [60, c.185-186], але вони мають різні значення у термінологічному апараті Особливої частини КК України. «Фізичні страждання - різного ступеня больові відчуття потерпілого, що виникають у результаті дії на його організм фізичного насильства», «мучення (або заподіяння мук) - це дії, пов'язані з тривалим позбавленням людини їжі, пиття чи тепла, утриманням її в шкідливих для здоров'я умовах (наприклад, в умовах, які позбавляють людину будь-якого із її природних почуттів - зору, слуху, просторової або часової орієнтації) тощо.», а «мордування - дії, що полягають у багаторазово­му або тривалому спричиненні болю: щипання, шмагання, завдання численних, але невеликих ушкоджень тупими чи гостроколючими предметами, дія термічних факторів та інші аналогічні дії» [99, c.577-578].

Поруч із синонімами у термінологічному апараті Особливої частини КК законодавець неодноразово використовує дублети. Можна навести численні приклади їх вживання. Аналіз статей Особливої частини КК наочно свідчить, що найчастіше спостерігається паралельне вживання таких дублетів:

1. Термінів іншомовного походження та українських термінів. Наприклад, «аліменти» та «кошти на утримання дітей» (ст.164 КК), «банкрутство» та «стійка фінансова неспроможність» (ст.219 КК); «ліцензія» та «дозвіл» ( ст.213 КК);

2. Русизмів та українських термінів ( наприклад, «підлог»(ст.158 КК), «підроблення» (ст.ст.160, 216, 318, 358, 366, 403 КК) та «підробка» (ст.ст.158, 200, 290 КК);

3. Термінів, які виникли у результаті використання синонімічних афіксів, приєднаних до першої основи (наприклад, «малолітньої» («малолітнього») у статтях 115, 136, 146, 152, 153, 299, 307 КК та «малолітньої особи» у ст. 156 КК);

4. Жаргонів та нежаргонної лексики (наприклад, «відмивання» та «легалізація» (ст.209 КК), «зустріч» та «сходка» (ст.255 КК).

Наявність дублетів призводить до того, що кожен із них доводиться тлумачити окремо. При цьому зміст таких тотожних термінів розкривається за допомогою нетотожних виразів. Так, Пленум Верховного Суду України, роз'яснюючи термінологічні звороти «людські жертви та загибель людей» в одному випадку зазначає, що це «загибель однієї або кількох осіб» [16] (заподіяння смерті одній чи кільком особам [13]), а в інших, що відповідний наслідок має місце «коли настала смерть хоча б однієї людини» [19]. Такий різнобій породжує невиправдані складнощі при вивченні кримінального права.

Оскільки дублети збігаються за обсягом понять, які вони визначають, та за їх змістом, то їх використання видається цілком неприйнятним. Це веде лише до плутанини, породжує необґрунтовані труднощі при тлумаченні закону. Адже наявність слів, які по-різному звучать, вільно чи невільно примушує вдатися до пошуку відмінностей між ними, встановлення значення окремо кожного з понять, які позначаються такими дублетами.

Отже, проаналізувавши понятійний апарат Особливої частини КК та порівнявши його з КК 1960 року, зазначимо, що у ньому значно зменшилася кількість невиправданих синонімів та дублетів, проте в деяких випадках все ж таки існує їх невиправдане вживання. Хоча й в деяких випадках вони є невід'ємною частиною будь-якого нормативно-правового акта, прийомом законодавчої техніки. Проте в такому разі необхідно дотримуватися конкретних вимог для чіткості, зрозумілості та єдності термінології понятійного апарату Особливої частини КК.

Крім того, що однакові поняття іноді позначаються різними термінами, у термінологічному апараті Особливої частини КК спостерігається і зворотне явище - позначення різних понять однаковими термінами. Наприклад, для позначення відмінних за змістом і за обсягом понять вживаються такі терміни: «тяжкі наслідки» (ст.138-140, 145-148 та інші - усього цей термінологічний зворот використовується в Особливій частині КК 41 раз), «інші тяжкі наслідки» ( статті 135, 137, 139, 141, 155, 194 та інші - - усього цей термінологічний зворот використовується в Особливій частині КК 62 рази), «особливо тяжкі наслідки» (статті 152, 153, 188 КК).

Однаковий термін «дитина» вживається у різних статтях (статті 137, 148, 150, 164, 169 КК) для позначення відмінних понять. Щоб з'ясувати зміст кожного з них потрібно звертатися до законодавчих актів некримінально-правового характеру. Так, у ст.150 КК під поняттям «дитина» розуміється особа, яка не досягнула віку, з якого законодавством дозволяється працевлаштування. Згідно з Кодексом законів про працю (ст.188) не допускається прийняття на роботу осіб молодше шістнадцяти років. За згодою одного з батьків або особи, що його замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу особи, які досягли п'ятнадцяти років. Для підготовки молоді до продуктивної праці допускається прийняття на роботу учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів для виконання легкої роботи, що не завдає шкоди здоров'ю і не порушує процесу навчання, у вільний від навчання час по досягненні ними чотирнадцятирічного віку за згодою одного з батьків або особи, що його замінює.

У статтях 137, 164 КК під терміном «дитина» розуміється неповнолітній, тобто особа, яка не досягнула 18 років (таке роз'яснення дає і Конвенція про права дитини). Поняття «дитина» у ст.148 КК тлумачиться по-різному. Так, у одному випадку під цим поняттям розуміють особу чоловічої або жіночої статі, яка не досягнула 14 років [126, c.591]. У другому випадку - особу «чоловічої або жіночої статі, якій на момент вчинення вказаної у ст.148 дії не виповнилося і 18 років і яка не є біологічною дитиною суб'єкта злочину» [100, c.341]. А в третьому «немовля як особу, ідентифікувати яку за її індифікувати яку за її індивідуальними ознаками її батьки чи інші законні представники з тих чи інших причин ще у повній мірі неспроможні (скажімо, підміна відбулася до того, як мати здатна була запам'ятати щойно народжену дитину, або до передачі дитини батькові у разі смерті матері тощо)» [129, c.510]. У разі вживання терміна «дитина» у ст.148 КК законодавцю необхідно було обмежити зміст цього поняття якимось додатковим словом, наприклад, вказати, що потерпілим від цього злочину може бути новонароджена дитина. При використанні такого термінологічного звороту не існувало б таких полярних визначень одного поняття у теорії кримінального права.

Отже, як бачимо, позначення різних понять однаковим терміном породжує необхідність його додаткового тлумачення та є передумовою помилок на практиці при вирішенні конкретних кримінальних справ.

Окрім позначення однакових понять різними термінами в Особливій частині КК, спостерігається також відмінне найменування понять у Загальній та Особливій частинах КК. Так, при визначенні строку позбавлення волів неповнолітнім у ст.102 КК зазначається, що позбавлення волі на строк до 15 років призначається неповнолітнім за особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбавленням життя людини. Хоча цей термінологічний зворот в Особливій частині КК використовується лише для визначення поняття вбивства, і то з певними редакційними уточненнями, саме термін «вбивство» потрібно було вживати у ст.102 КК. У деяких випадках в Особливій частині КК використовуються терміни Загальної частини з порушенням їхнього значення. Зокрема, при формулюванні умов звільнення від кримінальної відповідальності за створення злочинної організації вказано: «Звільняється від кримінальної відповідальності особа, крім організатора або керівника…» Якщо звернутися до ч.3 ст.27 КК, то відзначимо, що організаторські дії охоплюють також керівництво підготовкою злочину (злочинів). Тому окремо виділяти керівника у ч.2 с.155 КК є неприпустимою помилкою., що порушує вимоги єдності термінології. А тому доцільно у ч.3 ст.255 КК виключити термін «керівник», оскільки його зміст охоплюється поняттям «організатор».

Єдність термінології має забезпечуватися у цілій системі законодавства. У період кодифікації кримінального законодавства необхідно забезпечити єдність термінології, яка використовується у бланкетних диспозиціях та тих нормативно-правових актах, до яких доводиться звертатися у порядку субсидіарного застосування кримінально-правових норм. Проаналізувавши диспозиції статей Особливої частини КК, можна помітити, що деколи порушується вимога єдності термінології. Зокрема, КК оперує таким термінологічним зворотом - «інша невиліковна інфекційна хвороба, що є небезпечною для життя людини» (статті 130, 131, 132 КК). Хоча галузеве законодавство про охорону здоров'я не поділяє інфекційні хвороби на виліковні та невиліковні. Натомість, воно виокремлює небезпечні інфекційні хвороби, до яких належать: інфекційні хвороби, що характеризуються важкими та (або) стійкими розладами здоров'я у значній кількості хворих і становлять небезпеку для життя і здоров'я, а також особливо небезпечні інфекційні хвороби, що характеризуються важкими та (або) стійкими розладами здоров'я у значній кількості хворих, високим рівнем смертності, швидким поширенням цих хвороб серед населення ( у т.ч. чума, холера) [14].

Те ж саме стосується ст.200 КК, де у диспозиції ч.1 цієї статті предметом злочину названі документи на переказ, платіжні картки чи інші засоби доступу до банківських рахунків. Для з'ясування змісту ознак цього суспільно небезпечного посягання, у тому числі предмета злочину, потрібно звернутися до Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні: закон України» [17]. Проаналізувавши його, відзначимо, що у цьому Законі використовуються терміни «документи на переказ», «платіжні картки», причому дається визначення відповідним поняттям. Проте у ньому немає термінологічного звороту «інші засоби доступу до банківських рахунків». Натомість вищеназваний Закон оперує узагальненим терміном - «платіжний інструмент», зміст якого включає і зміст понять» документи на переказ» та «платіжні картки». Тому при формулюванні диспозиції ст. 200 КК для позначення предмета злочину потрібно було використати узагальнений термінологічний зворот «платіжний інструмент», який використовується у галузевому законодавстві. Це сприяло б не лише єдності термінології, а й стислості понятійного апарату Особливої частини КК.

Проаналізувавши понятійний апарат Особливої частини КК на предмет єдності термінології відзначимо, що Україна стоїть на шляху до його вдосконаленню та наближенню до ідеалу. Проте ще потрібно працювати для полегшення роботи не лише науковців, а й практиків. Хоча як показують матеріали судової практики, на сьогодні суперечності у вживанні термінології фактично ігноруються, оскільки застосовується поширювальне тлумачення кримінально-правових норм. Але від неї один крок до аналогії, яка заборонена у кримінальному законі. Тому будь-який різнобій у позначенні кримінально-правових понять потрібно терміново усувати. Оскільки в Особливій частині КК іноді порушується єдність термінології, у науковій літературі недаремно стверджується, що аналогія у кримінальному законі допустима при встановленні змісту понять [94, c.50].

Для забезпечення єдності термінології важливо у першу чергу привести у відповідність термінологію самої Особливої частини КК України з іншими нормативно-правовими актами, а вже потім - і термінологію усіх галузей законодавства України. Але це справа нелегка і потребуватиме спільних зусиль не тільки юристів, а й лінгвістів.

2.5 Тавтологія в Особливій частині КК України

Ще однією формою порушення вимоги зрозумілості та стислості викладу являється наявність у нормах КК України тавтології.

Тавтологія ( з грецької tautos - те саме і logos - слово) - це спеціальне або непередбачуване повторення тих самих, спільнокореневих або близьких за значенням слів [119, c.152]. Підвидом тавтології є плеоназм, тобто надлишкове словосполучення, що включає в себе значення першого. О.С. Ахманова[38, c.284] визначає плеоназм як:

1. надлишковість виразів як постійна властивість мовної одиниці;

2. фігура мови, яка складається з натягнення синонімічних виразів.

Тавтологія являється характерною та доречною для літературної мови. Це служить для посилення емоційності мови. Проте мова офіційних документів повинна бути експресивно нейтральною. Тому вживання тавтології являється вкрай недоречним в Особливій частині КК. Зазвичай тавтологія виникає внаслідок недостатньо скрупульозного ставлення до формулювання диспозиції статей кримінального закону та є результатом прагнення повніше викласти зміст норми, уникнути двозначності у формулюваннях.

Щоб детальніше охарактеризувати тавтологію у термінологічному апараті Особливої частини КК потрібно провести її класифікацію.

1. Залежно від доцільності повторення певного терміна, термінологічного: виправдана; невиправдана тавтологія.

Виправдана тавтологія - це повторення одних і тих самих слів, що пов'язано з такою необхідністю. Невиправдана ж відповідно навпаки. Наприклад, законодавець виправдано повторює терміни у таких випадках: ст.182 КК: «Незаконне збирання, зберігання, використання, знищення, поширення конфіденційної інформації про особу або незаконна зміна такої інформації». Тут «інформації» не можна замінити на займенник «її» у другому випадку. У ст.302 КК: «Створення або утримання місць розпусти, а також звідництво для розпусти» термін «розпусти» у другому випадку не можна замінити на «для цього».

Те ж саме стосується ст.312 КК: «Викрадення, привласнення, вимагання прекурсорів або заволодіння ними шляхом шахрайства з метою подальшого збуту, а також їх збут…». Якщо у цих статтях не буде використана тавтологія, то це спричинить порушення чіткості та стислості понятійного апарату Особливої частини КК.

Взагалі при заміні будь-якого терміна на займенник при тавтології варто бути дуже пильним. Займенники не називають понять,не мають свого твердого та визначеного значення, та набирають значення того терміна, за яким розташовані. Тому включення у фразу декількох слів, з якими може узгоджуватися займенник, може вносити в текст невизначеність та двозначність. Отже, у термінологічному апараті Особливої частини КК займенники повинні розміщуватися безпосередньо після того терміна, який вони замінюють. У протилежному випадку мова законодавця буде неточною та незрозумілою[135, c.219-220].

Доцільність вживання тавтології в певних випадках являється виключенням із правила. Адже зазвичай вона є невиправданою. Так, ст.187 КК «Напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу…» (враховуючи формулювання подібної ознаки у ч.2 ст.186 КК, більш правильним було б вказати «напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого»);ст.201 КК «Контрабанда, тобто переміщення товарів через митний кордон України поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю…» ( правильно «…або з приховуванням від нього…»); ст.330 КК «Передача або збирання з метою передачі іноземним підприємствам, установам, організаціям або їх представникам…відомостей…» ( правильніше було б: «Передавання або збирання з цією метою…»)

У дуже багатьох статтях законодавець послуговується терміном «незаконний», що часто пов'язане як з виправданою, так і невиправданою тавтологією. Але, як варто вказати, що вказівка на незаконність діяння необхідна тоді, коли злочин, передбачений у статті, може мати легальний характер, тобто бути правомірним за певних умов [131, c.97]. Правильним є використання терміна «незаконний» у статтях 142, 146, 162, 168, 172, 177, 182, 217, 246 КК та інші. Але можна помітити і статті, в яких термін «незаконний» вживається невдало, породжує невиправдану тавтологію. Наприклад, у статті 204 КК України зазначено: «Незаконне придбання з метою збуту або зберігання з цією метою, а також збут чи транспортування з метою збуту незаконно виготовлених алкогольних напоїв…». У диспозиції цієї статті недоцільно вживати термін «незаконне», адже у будь-якому разі вчинення вказаних діянь щодо незаконно виготовлених підакцизних товарів є незаконним, а тому вказівка на це у диспозиції статті видається зайвою. Термін «незаконне» вживається невдало також і в ст.269 КК. Адже у будь-якому випадку провозити на повітряному судні вибухові та легкозаймисті речовини заборонено. А тому вказівка у диспозиції ст.269 КК на незаконність суспільно небезпечних діянь є необґрунтованою. Перелік таких диспозицій, в яких невдало вживається слово «незаконно», можна продовжити. Але такий термін завжди потрібно виключати зі статей для забезпечення однозначності формулювань ознак злочинів. Також необхідно звертати пильну увагу на доцільність тавтології. Якщо тавтологія недоцільна, то потрібно замінювати термін, що повторюється на інший або на займенник.

2. З урахуванням того, впливає чи не впливає вона на зміст норми - на тавтологію:за формою;за змістом (плеоназм).

Тавтологія за формою передбачає те, що відбувається повторення одного і того ж терміна. Хоч дана тавтологія не впливає на зміст диспозиції кримінально-правової норми, все-таки для зрозумілості друге повторення терміна потрібно замінювати на відповідні займенники. Щодо тавтології за змістом, то він передбачає повторення синонімів. Від такої тавтології залежить розуміння формулювання того чи іншого складу злочину. Аналіз тексту свідчить, що тавтологія за змістом в Особливій частині КК трапляється значно частіше. До цього виду належать усі вищенаведені приклади.

Тавтологія за змістом є частиною плеоназму. У термінологічному апараті Особливої частини КК України існує і такий вид тавтології [85, c.163-164]. Так, у статтях 112, 344, 346 КК при переліченні потерпілих вживаються поряд такі термінологічні звороти: «Посягання на життя («Незаконний вплив у будь-якій формі на…», «Погроза вбивством, заподіянням шкоди здоров'ю, знищенням або пошкодженням майна, а також викраденням або позбавленням волі щодо…») Прем'єр-міністра України, члена Кабінету Міністрів України…». А ст.114 Конституції України [1] вказує, що до складу Кабінету Міністрів України входить Прем'єр-міністр України, перший віце-прем'єр міністр, три віце-прем'єр міністри, міністри. Отже, Прем'єр-міністр України є також членом Кабінету Міністрів України (тобто, значення попереднього терміна є частиною наступного). Тому фрагмент цих статей правильніше було б викласти так: «Посягання на життя («Незаконний вплив у будь-якій формі на…», «Погроза вбивством, заподіянням шкоди здоров'ю, знищенням або пошкодженням майна, а також викраденням або позбавленням волі щодо…») члена Кабінету Міністрів України…».

Ст. 336 КК формулюється так: «Ухилення від призову за мобілізацією». Тут помічаємо плеоназм у вживанні термінів «…призов за мобілізацією». Фактично, другий термін включає у себе значення першого. Тому правильніше її формулювати так: «Ухилення від мобілізації». Ще одним прикладом плеоназму є наявність у термінологічному апараті таких конструкцій як: «…ухилення від сплати, податків, зборів, інших обов'язкових платежів…» (ст.212 КК); «Викрадення, привласнення, вимагання військовослужбовцем зброї, бойових припасів, вибухових або інших бойових речовин, засобів пересування, військової та спеціальної техніки чи іншого військового майна..» (ст.410 КК). Використання перелікового способу та подальше вживання терміна «інший» є неправильним. Тобто, законодавча думка повинна викладатися чітко та не залишати місця для різного тлумачення тих чи інших термінів. А в наведених прикладах все одно необхідні встановлювати зміст термінологічних зворотів «інших обов'язкових платежів», «іншого військового майна». Це порушує вимоги чіткості, зрозумілості, стислості, які пред'являються до понятійного апарату [141, c.27].

3. За характером повторень: відкрита; прихована.

Залежно від того чи повторюються терміни і термінологічні звороти слово в слово, тавтологію можна поділити на відкриту (наступні повторення повністю повторюють попереднє вживання терміна) та приховану. Прикладом відкритої тавтології є ст.111 КК (двічі вжито термін «Україна»); ст.120 КК ( двічі вживається термін «самогубство»). При прихованій тавтології наступне повторення за знаковим оформленням є відмінним, хоча зміст таких термінів повністю або частково збігається, причому інколи для з'ясування наявності тавтології необхідно застосовувати тлумачення закону і звертатися при цьому до спеціальних нормативних актів. По суті, прихованою тавтологією є всі вищенаведені випадки тавтології за змістом (плеоназм). Прикладом є термінологічний зворот у ч.1 статей 131, 140 КК: «медичними, фармацевтичними працівниками». Адже фармацевтичні працівники є однією з категорій медичних працівників, що однозначно випливає зі ст.74 Основ законодавства України про охорону здоров'я [11].

На основі вищенаведеного можна зробити висновок, що як відкрита, так і прихована тавтологія веде до порушення вимог чіткості, зрозумілості та стислості понятійного апарату Особливої частини КК. Допускати її можна лише за наявності умов, коли така тавтологія є водночас виправданою. При цьому приховану тавтологію необхідно усувати. Адже різні за звучанням терміни створюють ілюзію того, що й за змістом вони відрізняться. Це створює додаткові труднощі при вивченні законодавства та при правозастосуванні.

4. За кількістю повторень: проста; складна.

Під час простої тавтології термін повторюється лише двічі. Складна ж тавтологія передбачає повторення одного і того ж терміна три та більше разів [59, c.142]. Очевидно, що випадки складної тавтології є більш нетерпимими й саме вона повинна насамперед усуватися із законодавства.

Отже, незалежно від виду тавтології, у більшості випадків вона є небажаною у термінологічному апараті Особливої частини КК. Її наявність призводить до загромадження диспозицій статей, неточностей у встановленні змісту термінів, які породжують тавтологію, що у свою чергу порушує кожну з вимог, які висуваються до понятійного апарату Особливої частини КК.

2.6 Понятійний апарат кваліфікуючих та особливо кваліфікуючих ознак складів злочинів

Як відомо, крім основних (конститутивних) ознак в Особливій частині КК наводяться ще й кваліфікуючі та особливо кваліфікуючі ознаки складу злочину. Останні характеризуються, перш за все, тим, що поруч з ознаками основного складу злочину вони вміщують одну чи кілька кваліфікуючих (особливо кваліфікуючих) ознак. Вони отримують своє законодавче закріплення за допомогою термінів і термінологічних зворотів. У зв'язку з цим кваліфікуючі та особливо кваліфікуючі ознаки органічно вплітаються у понятійний апарат Особливої частини КК. Але у зв'язку з тим, що ці ознаки мають свою специфіку, певну відмінність від основного складу злочину і функціональну єдність (диференціацію відповідальності), то деякі автори слушно виокремлюють кваліфікуючі (особливо кваліфікуючі) ознаки у складний комплексний інститут кримінального права, який «накладається» на ряд предметних інститутів Особливої і Загальної частини кримінального закону [84, c.232-233]. А тому для дослідження та вдосконалення формулювань кваліфікуючих (особливо кваліфікуючих) ознак необхідно проаналізувати їхній понятійний апарат, вказати на недоліки при їх формулюванні та шляхи їх подолання.

У першу чергу, звернемо увагу на те, що вчені, які досліджували інститут кваліфікуючих (особливо кваліфікуючих) ознак (Кучер В.Г., Свинкін А.І. та інші) виділяють ряд критеріїв для їх виокремлення. Наприклад, розглядаючи такі критерії Лєснієвськи-Костарева Т.А. об'єднує їх у три блоки:

1) Критерії, які формують вимоги до змісту (особливо) кваліфікуючих ознак - обставина, яка претендує на роль цієї ознаки, повинна істотно впливати на ступінь суспільної небезпечності діяння; обставина повинна бути відносно поширеною, але вона не може супроводжувати більшість злочинів певного виду; обставина має характеризувати скоєне або одночасно злочин і особу винного;

2) Критерії, які формулюють вимоги до змістовної форми - ознака повинна бути сформульована у достатньо абстрактній формі; реальна можливість урахування законодавцем ступеня суспільної небезпечності вчиненого;

3) Додаткові або умовно-формальні критерії. У цьому блоці виділяється логічний аспект - погодженість кваліфікуючих (особливо кваліфікуючих) ознак та основних ознак складу злочину, їхня реглементація у диспозиції, а не в санкції; основний, кваліфікований, особливо кваліфікований склади злочинів мають формулюватися в одній статті, причому кваліфіковані склади повинні слідувати за основним; кількість частин у статті не повинна, як правило, перевищувати трьох; уніфікація законодавчих конструкцій; стилістичні вимоги - неприпустимість розпливчастих формулювань, приблизних переліків; однакове вживання термінів; максимально обережне використання оціночних понять [84. c.253-254].

Логічним і стилістичним вимогам відводиться значна роль при регламентації кваліфікуючих (особливо кваліфікуючих) ознак. А тому дослідження їхнього понятійного апарату дозволить сформулювати вимоги до кваліфікуючих (особливо кваліфікуючих) ознак та вказати на недоліки при їх оформленні. Неправильне, неточне формулювання цих ознак призводить до помилок у правозастосуванні.

Першою з цілого ряду логічних вимог до формулювання кваліфікуючих (особливо кваліфікуючих) ознак, які мають відношення до понятійного апарату є узгодженість кваліфікуючих (особливо кваліфікуючих) та основних ознак складу злочину. Наприклад, наявність у ст.189 КК «Вимагання» таких ознак: кваліфікуючої «…що завдало майнової шкоди в особливо великих розмірах…» - не узгоджується з основним складом цього злочину. Адже відомо, що вимагання є усіченим складом злочину і вважається закінченим з моменту пред'явлення майнової вимоги, поєднаної з погрозами відповідного характеру. Тобто, законодавець не пов'язує момент закінчення вимагання з настанням певних наслідків. У цьому випадку кваліфікуючі (особливо кваліфікуючі) ознаки не конкретизували жодної основної ознаки складу злочину з вимаганням - розбій, відповідальність за який передбачена у ст.187 КК, відзначимо, що законодавець більш точно формулює однойменну особливо кваліфікуючу ознаку. Відомо, що розбій також є усіченим складом злочину і вважається закінченим з моменту вчинення нападу. У ч.4 ст.187 КК ця ознака викладена так: «…, спрямований на заволодіння майном у великих чи особливо великих розмірах…». При такому формулюванні ця особливо кваліфікуюча ознака узгоджується з усіченим складом розбою. Тому саме такий спосіб викладання потрібно було використати і при описанні кваліфікуючих (особливо кваліфікуючих) ознак вимагання.

Наступна логічна вимога, яка має безпосереднє відношення до понятійного апарату - уніфікація законодавчих конструкцій при описанні кваліфікуючих (особливо кваліфікуючих) складів злочинів. Як відомо, законодавчі конструкції - це типові зразки, схеми юридичних формулювань, які утворюються на підставі досвіду правотворчості [104, c.278].

В Особливій частині КК використовуються такі типи законодавчих конструкцій при формулюванні (особливо) кваліфікуючих ознак:

1) «ті самі дії…» («те саме діяння…», (ті самі діяння…», «та сама дія…». За нашими підрахунками саме така законодавча конструкція використовується для формулювання більшості кваліфікуючих (особливо кваліфікуючих) ознак (156 випадків або 57% кваліфікованих та особливо кваліфікованих складів злочинів);

2) «дії (діяння), передбачені ч.1 (ч.2), ч.1 або ч.2 цієї статті». Така законодавча конструкція використовується у 87 випадках, що становить 32% усіх кваліфікуючих та особливо кваліфікуючих складів злочинів;

3) Відтворення найменування основного складу злочину з подальшою вказівкою на кваліфікуючу (особливо кваліфікуючу) ознаку (ознаки). Наприклад, «шахрайство, вчинене…» (частина 2, 3, 4 ст.190 КК). Ця конструкція використана у 33 випадках описання кваліфікуючих (особливо кваліфікуючих) ознак, що становить 12% усіх кваліфікованих (особливо кваліфікованих) складів злочинів.

Наявність законодавчих конструкцій при формулюванні кваліфікуючих (особливо кваліфікуючих) ознак дозволяє не загромаджувати обсяг законодавчого тексту, а тому усуває випадки невиправданої тавтології. Особливо економними з огляду на це потрібно визнавати конструкції першого та другого типу. Що стосується третього типу, то, як слушно зазначається у науковій літературі, таке відтворення є припустимим лише тоді, якщо назва злочину складається з одного слова [74, c.50] (наприклад, ч.3 ст.187 КК - «розбій, поєднаний з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище»). Тому конструкції типу «протидія законній господарській діяльності, вчинена організованою групою…» (ч.3 ст.206 КК), «умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене способом, що має характер особливого мучення…»(ч.2 ст.121 КК), «контрабанда наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, вчинення організованою групою…» (ч.3 ст.305 КК) тощо цілком можна було замінити на законодавчі конструкції першого або другого типу без порушення змісту кримінально-правової норми. Це сприяло б стислості всього понятійного апарату КК.

Інколи законодавчі конструкції, що використовуються для формулювання кваліфікуючих (особливо кваліфікуючих) ознак суперечить основному складу злочину. Зокрема, діяння, передбачене ст.135 КК «Залишення в небезпеці», ст.137 КК «Неналежне виконання обов'язків щодо охорони життя та здоров'я дітей» може бути вчинене у формі бездіяльності. Але законодавчі конструкції цьому суперечать, оскільки у ч.2 ст.135 КК та ч.3 ст.137 КК вказано «ті самі дії…», тобто зазначено, що суспільно-небезпечне діяння може бути вчинене лише шляхом активної поведінки суб'єкта злочину (дією).

Окрім логічних вимог, кваліфікуючі (особливо кваліфікуючі) ознаки повинні відповідати ще й стилістичним, які безпосередньо стосуються їхнього словесного оформлення. У першу чергу, це єдність термінології, яка використовується для позначення кваліфікуючих (особливо кваліфікуючих) ознак.

Проаналізувавши понятійний апарат Особливої частини в даній сфері можна помітити, що досить часто єдність термінології порушується. Так, для позначення групового вчинення злочину використовується такий блок термінів і термінологічних зворотів: «групою осіб» - «за попередньою змовою групою осіб» - «групою осіб за попередньою змовою» - «організованою групою» - «членом організованої групи». На позначення наслідків у вигляді великого розміру: «великий розмір» - «велика матеріальна шкода» - «велика шкода». Отже, з цих прикладів видно, що законодавець при формулюванні кваліфікуючих (особливо кваліфікуючих) ознак досить часто порушує вимогу єдності термінології, що знаходить свій вплив у позначенні однакових понять різними термінами.

У деяких випадках терміни, які використовуються для найменування кваліфікуючих (особливо кваліфікуючих) ознак не відповідають термінам, які позначають аналогічні поняття. Зокрема, у ч.2 ст.154 КК вживається термінологічний зворот «розголошення відомостей, що ганьблять її (його) чи близьких родичів», хоча аналогічна ознака основного складу вимагання термінологічно позначена так: «розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці», чим також порушується єдність термінології усього понятійного апарату Особливої частини КК. Більш вдалим є термінологічний зворот «розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці» (про недоцільність використання термінологічного звороту «близькі родичі» йшлося вище). Адже відомості, що ганьблять потерпілого або його близьких можуть бути лише частиною інформації, розголошення якої не бажає потерпілий. При вчиненні злочинів, передбачених статтями 154 та 189 КК, винний розраховує, перш за все, на те, що потерпілий буде прагнути зберегти певні відомості у таємниці. А тому саме ця категорія відомостей повинна бути ознакою відповідних складів злочинів.

Іноді зміст термінів, які використовуються для найменування кваліфікуючих (особливо кваліфікуючих) ознак, не може поєднуватися з іншими термінами при створенні термінологічних зворотів. Наприклад, у ч.2 ст.115 КК вживається такий зворот «малолітня дитина». Фактично тут вживається плеоназм, оскільки малолітній - особа, якій ще не виповнилося 14 років, а дитина - особа, яка не досягла 18 років. Враховуючи, що в усіх інших випадках наявності такої кваліфікуючої (особливо кваліфікуючої) ознаки законодавець використовує терміни «малолітні», малолітня» та «малолітня особа», то саме якийсь один з них потрібно вжити у ч.2 ст.115 КК. Отже, у цьому випадку крім порушення вимоги стислості не дотримується також єдність термінології.

При формулюванні кваліфікуючих (особливо кваліфікуючих) ознак не враховується значення термінів, які використовуються в інших статтях Особливої частини КК. Наприклад, у ч.3 ст.262, ч.3 ст.308, ч.3 ст.312, ч.3 ст.313 вживається термінологічний зворот «розбій з метою викрадення». Відомо, що в усіх випадках термін повинен тлумачитися однаково. Якщо ж проаналізувати злочини проти власності, то можна зробити висновок, що під викраденням законодавець розуміє крадіжку та грабіж (статті 185, 186 КК). Надавши терміну «викрадення» значення, яке випливає з семантичного тлумачення кримінально-правових норм, матимемо абсурдне розуміння цієї ознаки у статтях 262, 308, 312, 313 КК: «розбій з метою крадіжки або грабежу». У цьому випадку в один термінологічний зворот включаються такі терміни, які мають протилежне значення, що порушує, перш за все, вимогу чіткості понятійного апарату Особливої частини КК. Пропонуємо в усіх випадках термінологічний зворот «розбій з метою викрадення» замінити на «розбій з метою заволодіння», що відповідатиме усім вимогам, які висуваються до понятійного апарату Особливої частини КК.