Кримінально-правова характеристика понятійного апарату Особливої частини Кримінального кодексу України

Размещено на http://www.allbest.ru/

5

Вступ

Актуальність теми. Аналізуючи нормативно-правові положення Кримінального кодексу України, ми весь час маємо зв'язок з його понятійним апаратом. Саме він являється передумовою для ефективного використання положень, які висвітлюються в даному нормативно-правовому акті. І тому понятійний апарат повинен бути досконалим. Але, на жаль, в Україні законодавство ще не досягло свого еталону і тому перебуває в постійному розвитку, вдосконаленню. І тому ці всі зміни відбиваються в понятійному апараті. Його потрібно не лише виробити для конкретної галузі знань, але й гарантувати ефективну взаємодію понятійних апаратів всіх джерел права. Це дуже кропітка робота. Проте саме до Кримінального кодексу має бути особливо пильна увага, адже в ньому закріплені положення про сувору відповідальність за вчинені протиправні діяння осіб. І тому кожен термін чи термінологічний зворот повинен бути адекватним та відповідати конкретно визначеним вимогам. Адже навіть одне неправильно вжите слово може повністю змінити становище злочинця. Досконалий понятійний апарат забезпечує ефективну роботу правоохоронних органів.

Проте як це б не було дивно існує багато різноманітних робіт, які характеризують протиправні діяння осіб. Проте саме понятійному апарату Кримінального кодексу України, зокрема його Особливій частині, присвячують свою увагу дуже мало науковців. Серед вчених, які ефективно працюють над цим питанням можна виділити лише декілька десятків, а саме: Андрушко П.П., Кашанина Т.В., Коржанський М.Й., Кузнецова Н., Люблинский П.И., Навроцький В.О., Тростюк З.А., Нелін О., Панько К.К., Пиголкин А.С., Чернобель Г.Т., Ситникова А.И., Ткачук А.Ф. тощо. Проте ще багато аспектів понятійного апарата Особливої частини КК України залишаються нерозкритими. Внаслідок цього виникає потреба над продовженням роботи в цьому напрямку, вдосконалення понятійного апарату за допомогою різноманітних методів та засобів. В період становлення нашого законодавства, розкриття даної теми набуває особливої актуальності.

Об'єкт дослідження - понятійний та термінологічний апарати усього законодавства як законодавства та вимоги, що висуваються до них.

Предметом дослідження даної роботи виступають структурні частини понятійного апарату у їхньому взаємозв'язку та взаємодії.

Мета і завдання роботи. Метою є здійснення комплексної кримінально-правової характеристики понятійного апарату Особливої частини Кримінального кодексу України (як на нормативному, так і на теоретичному рівнях), їх відмежування від суміжних категорії, визначення його елементів та вимог до них, а також розроблення на цій основі відповідних пропозицій і рекомендацій щодо вдосконалення національного кримінального законодавства. кримінальний кодекс понятійний термінологічний

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:

- охарактеризувати поняття, ознаки та значення категорій “понятійний апарат”, “термінологічний апарат ;

- провести співвідношення понятійного апарата Особливої частини КК України з суміжними категоріями;

- виокремити та дослідити вимоги, що висуваються до понятійного апарата Особливої частини КК України;

- дослідити значення, вимоги та функції назв як структурної частини понятійного апарату;

- проаналізувати спеціалізовані неправові терміни та терміни іншомовного походження в понятійному апараті Особливої частини КК України;

- розглянути принцип єдності термінології як базовий у понятійному апараті Особливої частини КК;

- встановити доцільність вживання синонімів в понятійному апараті;

- дослідити вживання тавтології Особливій частині КК України

- виокремити та охарактеризувати вимоги, на основі яких потрібно будувати понятійний апарат кваліфікуючих та особливо кваліфікуючих ознак складів злочинів;

- вивчити поняття і види засобів вдосконалення понятійного апарата;

- проаналізувати ймовірність впровадження “термінологічної” глави, тлумачного словника та кримінально правового тезауруса в КК України;

Методика дослідження. При написанні роботи, враховуючи об'єкт та предмет дослідження, поставлені мету та завдання, було використано такі методи дослідження: історико-правовий, діалектичний, формально-логічний, системно-структурний, порівняльно-правовий, логіко-граматичний тощо.

Наукова новизна дослідження: на основі системного аналізу понятійного апарату Кримінального кодексу України та суміжних галузей знань охарактеризовано понятійний апарат Особливої частини КК; виокремлено вимоги та принципи, на основі яких він повинен будуватися. Висвітлено питання про структурні частини понятійного апарату та їх недоліки. Виявлено необхідність вдосконалення понятійного апарату Особливої частини КК України за допомогою різноманітних засобів та способів, зокрема введенням “термінологічної” глави, тлумачного словника та кримінально правового тезауруса в КК України.

Практична значущість результатів дослідження: викладені в роботі пропозиції щодо вдосконалення понятійного апарату Особливої частини КК України можуть стати підґрунтям наступних досліджень у цьому напрямі, а також можуть бути застосовані: у правотворчості - для удосконалення законодавства України, в тому числі кримінального; у правозастосовній діяльності - при вирішенні питань щодо який термін чи термінологічний зворот варто застосовувати в конкретному випадку,; у навчальному процесі - при підготовці відповідних розділів навчальних посібників та при викладанні курсу Особливої частини кримінального права.

Робота складається зі вступу, 3 розділів, що містять 12 підрозділів, висновків; містить 112 сторінок тексту. Список джерел включає 142 нормативно-правових актів, спеціальної літератури, електронних публікацій та матеріалів практики.

1. Теоретичні передумови дослідження понятійного апарата особливої частини КК України

1.1 Поняття, ознаки та значення категорій «понятійний апарат», «термінологічний апарат» Особливої частини КК України

Кримінальне право України - це одна із провідних галузей законодавства України. Проте, щоб чітко розуміти положення, закріплені в даній галузі потрібно, щоб був досконалий понятійний апарат. Адже чим глибше і досконаліше розроблені (сформовані) правові поняття і категорії юридичної науки, тим досконаліше саме право як таке, тим точніше і якісніше воно здатне регулювати відповідні суспільні відносини. Над цим працюють законодавці при ухваленні нових норм права та вдосконалення існуючих. Це одне із завдань, які стоять перед сучасною теорією кримінального права. Досконалий понятійний апарат кримінального права повинен існувати не лише в даній галузі, а й в інших також, особливо це стосується кримінальних наук. Незважаючи на певну автономність, у значній частині їх понятійні апарати співпадають, тому виникає потреба у визначенні їх співвідношення. Очевидно, що визначальну роль у них відіграє понятійний апарат кримінального закону. Для вказівки на акти кримінально-правового характеру використовуються різні терміни: кримінальний закон, кримінальне законодавство.

У кримінально-правовій літературі остаточно не визначене співвідношення понять «кримінальний закон» і «кримінальне законодавство». Науковці в своїх поглядах на дане питання мають дві позиції. Одні ототожнюють дані поняття, інші ж їх розрізняють. Проте і тут існують розбіжності. Так, деколи поняттям «кримінальний закон» охоплюють всі акти кримінально-правового характеру [44, c.131], подекуди навпаки під «кримінальним законодавством» розуміють широке коло актів, включаючи сукупність систематизованих та окремих законодавчих актів Верховної Ради України, що визначають загальні положення, підстави і межі кримінальної відповідальності, види злочинних діянь і передбачених за них покарань, підстави призначення покарання, звільнення від покарання чи відповідальності; а також це - сукупність положень міжнародних договорів, імплементованих у кримінальне законодавство України як його невід'ємна частина. [124, c.89-90] В свою чергу ще в 1998 р. Конституційний Суд України своїм рішенням у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 Кодексу законів про працю України (справа про тлумачення терміну «законодавство»), розтлумачив, що термін «законодавство» треба розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції та законів України [22]

Ми схиляємося до думки стосовно розмежування даних понять і тому в цій роботі аналіз понятійного апарата Особливої частини КК України та термінів і термінологічних зворотів, в яких він виражений, включає в себе дослідження лише тих положень, які регламентовані в Особливій частині КК України, містяться в законах, якими вносяться зміни та доповнення в цей акт, та пропонуються до включення в Особливу частину КК України.

Також існують різні думки стосовно назви, яка застосовується для позначення системи відповідних правових понять: категоріальний апарат, понятійно-категоріальний апарат, понятійний апарат, термінологічний апарат. Проте найбільш доречнішим являється вживання останніх двох. Адже назва «категоріальний апарат» є занадто вузькою, бо категорії є найзагальніші поняття, які не піддаються визначенню в рамках однієї теорії, а часто і в цілому науковому напрямку, дисципліні. Тому використання цієї назви презюмує, що такий апарат буде об'єднувати лише категорії, відкидаючи при цьому поняття як найбільшу та узагальнюючу категорію. Назва «категоріально-понятійний апарат» - невиправдане поєднання слів, що утворюють родово-видові відношення, а це є одним з видів тавтології. Щодо «понятійного» та «термінологічного» апарату, то в їх основі лежать категорії «поняття» і «термін». Для уточнення предмета даної наукової роботи їх необхідно співвіднести.

Однією з позицій з цього приводу є ототожнення категорій «поняття» та «термін». Коло прихильників такого підходу вельми широке: від відомого філософа Томаса Гоббса до авторів словників видань [69, c.129]. Для вживання категорій «термінологічний апарат», «понятійний апарат» як однопорядкових та взаємозамінних є вагомі підстави. Адже вони позначають різні сторони одного і того ж явища, а отже, не можуть існувати одне без одного.

Співвідносячи вказані категорії потрібно розуміти поняття як форму мислення, яка відображає істотні властивості, зв'язки і відношення предметів і явищ в їхній суперечності і розвитку; думка або система думок, що узагальнює, виділяє предмети деякого класу за визначеними загальними і в сукупності специфічними для них ознаками [123,c.45].

Термін - це слово або словосполучення, що визначає чітко й однозначно окреслене поняття і його співвідношення з іншими поняттями в межах спеціальної сфери[45, c.1145]. Співвідношення понять та відповідних їм термінів виражається співвідношенням філософських категорій «зміст» і «форма». "Зміст" і "форма" знаходяться в органічній єдності, є співвідносними поняттями, які відображають дві взаємозалежні, суперечливі сторони буття предмета, явища, процесу. Зміст - це сукупність елементів, процесів, зв'язків, які становлять даний предмет чи явище. Форма є вираженням змісту, його обумовленням. Це внутрішня і зовнішня організація змісту, спосіб його існування, який має певну визначеність, стабільність і самостійність [72,c.203]. Оскільки поняття є змістом, а термін - формою. Термінів без понять взагалі не існує, а поняття без термінів просто невідомі, неіснуючі. Тобто, понятійний апарат, складаючись із понять, не може функціонувати відособлено від термінологічного апарату, який позначає перший за допомогою термінів (форма, явище неможливе без змісту, сутності). Тому дослідження понятійного та термінологічного апарату - взаємопов'язаний процес, який не може відбуватися відокремлено. Проте поряд із спільними рисами «поняття» та «термін» мають і відмінні риси. Так «поняття» є рухливим, динамічним, перебуває у стані розвитку, прогресуючи у бік адекватного відображення дійсності, то «термін» становить собою статичну характеристику явища, предмета, процесу, що ним позначені.

Враховуючи дані положення, варто відмітити, що слова «поняття» та «термін» можуть бути як спів розмірними, так і неспіврозмірними». На основі цього потрібно розмежовувати і категорії «понятійний апарат» та «термінологічний апарат»[34, C.32].

Досліджуючи понятійний і термінологічний апарат, що йому відповідає в першу чергу варто звернути увагу на таке:

1) встановлення змісту та об'єму понять, відображених у законі. Це здійснюється у ході тлумачення;

2) «відбір» понять, що мають бути введені в закон, регламентуються його нормами чи, навпаки, виключені з норм чинного законодавства. Відповідні операції здійснюються в ході криміналізації та декриміналізації діянь;

3) Визначення правил відображення понять у термінах. Тобто, йдеться про те, відповідно до яких вимог має формуватися термінологічний апарат Особливої частини КК України, який є знаковим позначенням відповідного понятійного апарата. Саме цьому аспекту аналізу понятійного апарата спеціально присвячене це дослідження.

Під «апаратом», зокрема розуміють сукупність органів, елементів, які виконують єдину функцію, мають єдину назву[82, C.49]. Саме тому у такому значенні це поняття входить і у звороти «понятійний апарат» і «термінологічний апарат». Внаслідок чого приходимо до висновку, що ці апарати Особливої частини КК України становлять сукупність елементів, які виконують єдину функцію. Окрім назви «апарат» варто дослідити саме «поняття» та його суть.

У філософії цей термін вживається у двох значеннях:

1) Як спосіб розуміння та абстрактного уявлення результатів пізнання предметної галузі через усвідомлення істотних характеристик її об'єктів;

2) Як форма мислення, що характеризується відображенням закономірних відношень та властивостей об'єктів у вигляді думки про їх загальні та спеціальні ознаки [108, c.506].

Поняття існує лише в тісному тандемі із об'єктом відображення та характеризуються ступенем усвідомлення ознак предмета чи явища, що пізнається. Тому в кагорті всіх понять можна виокремити законодавчі поняття, серед яких кримінально-правові, зокрема, поняття Особливої частини та наукові. Правові поняття виділяються за об'єктивною ознакою. Вони відображають правову дійсність, так чи інакше пов'язані з правовими нормами. Якщо це норми Особливої частини кримінального права, то й відповідні поняття є кримінально-правовими поняттями Особливої частини. Наукові поняття являються різновидом понять. Проте вони у свою чергу глибоко проникають у сутність явища, яке вони відображають, тобто вони являються засобом і результатом мислення. Адже наукове мислення функціонує і розвивається у понятійній формі [17, c,57] Кожне поняття складає собою певну систему знань, властивостей, відношень, предметів та явищ. А будь-яка наука - це система понять.

Правові наукові поняття - це змістовні, предметні образи, що відтворюють у мисленні (ідеально) об'єктивну суть реальних процесів правової дійсності і відносин, які існують в ній і виражають специфічну правову якісну визначеність цих процесів та явищ[45, c.938].

На основі даного визначення, конкретизувавши його до кримінального права, можна визначити кримінально-правове поняття як ідеальний образ кримінально-правової дійсності, який існує у вигляді думки про істотні ознаки кримінально-правових суспільних відносин і є знаряддям їхнього пізнання.

Для того, щоб відкрити сутність поняття, потрібно визначити які ознаки йому притаманні. Ними являються об'єм та зміст, що взаємопов'язані між собою та одночасно є протилежними. Змістом поняття називається сукупність існуючих ознак предметів, відображених у понятті. Зміст поняття становлять ознаки, які відтворюють якість предмета і відрізняють його від інших схожих предметів. Так, змістом поняття «злочин» є сукупність суттєвих ознак злочину: суспільно небезпечний характер діяння, протиправність, винність, караність Обсяг поняття -- сукупність предметів або явищ, мислимих у понятті. Обсяг поняття становить коло предметів, на котрі поширюється дане поняття. Наприклад, обсяг поняття "крадіжка" -- всі злочини, що мають ознаки цього поняття, та ін.[138, c.507]

Категомрія (гр., обвинувачення, ознака) -- загальне філософське поняття, яке відображає універсальні властивості і відношення об'єктивної дійсності, загальні закономірності розвитку всіх матеріальних, природних і духовних явищ [109, c.429]. Виходячи з цього визначення, можна сказати, що кримінально-правові категорії - це загальні та фундаментальні поняття кримінального права.

Отже, до складу понятійного апарату Особливої частини КК України входять: кримінально-правові поняття та кримінально-правові категорії. Вони являються ідеальними образами процесів та явищ кримінально-правової дійсності. Їхнім словесним виразом виступають терміни та термінологічні звороти. Системі понять кожної науки відповідає система термінів.

Кримінально-правові терміни характеризуються такими ознаками:

1) Кожному кримінально-правовому терміну кореспондує певне кримінально-правове поняття чи категорія;

2) Формою вираження являється слово (термін) чи словосполучення (термінологічний зворот);

3) Системність кримінально-правового терміна, тобто взаємозв'язок з іншими термінами термінологічної системи Особливої частини КК України;

4) Однозначність кримінально-правового терміна. Одному кримінально-правовому поняттю повинен відповідати лише один кримінально-правовий термін і, навпаки, різним поняттям та категоріям повинні присвоюватися відмінні кримінально-правові терміни. Порушенням однозначності термінології є синонімія та дублетність, полісемія (багатозначність) термінів;

5) Стислість кримінально-правового терміна (він з максимальною точністю та лаконічністю у знаковій формі повинен відображати кримінально-правове поняття чи категорію, яке співвідноситься з таким терміном);

6) Стійкість кримінально-правового терміна. Якщо законодавець визнав за необхідне ввести певний кримінально-правовий термін, то він повинен послідовно використовуватися у всьому контексті Особливої частини КК;

7) Контекстна незалежність кримінально-правового терміна;

8) Експресивна нейтральність кримінально-правового терміна. [131, c.23]

Отже, встановивши найістотніші ознаки кримінально-правового терміна можна запропонувати таке його визначення:

Кримінально-правовий термін - це слово (або словосполучення), яке використовується у статтях Особливої частини КК України, однозначно виражає кримінально-правове поняття (категорію), послідовно використовується у ньому, незалежне від контексту, взаємопов'язане з іншими термінами КК України та є стилістично нейтральним.

Терміни становлять лише частину кримінально-правової термінології. Її переважну більшість складають термінологічні словосполучення. Будемо їх іменувати «термінологічні звороти» у значенні певної мовної конструкції. Дані поняття являються рівнозначними, оскільки словосполучення - це поєднання слів, утворене за нормами мови з двох або більше повнозначних слів, пов'язаних між собою синтаксично, яку використовують як лексично-семантичний матеріал номінативної (знакової) функції в реченні й поза ним. Однак не всі слова можуть об'єднуватися у словосполучення [78, с.85] Тому використання поняття «термінологічний зворот» у значенні будь-якого поєднання (сполучення) слів можна вважати цілком прийнятним.

Всі слова, що входять до складу кримінально-правового термінологічного звороту перебувають у тісному взаємозв'язку. Адже кожне слово надає нове значення, смислове навантаження, наповнюють змістом сам термін.

Особливим питанням виступає методи формування термінів та термінологічних зворотів. Так, загальним й універсальним методом є діалектичний метод наукового пізнання, що включає етапи сходження від конкретного до абстрактного і навпаки від абстрактного до конкретного. Проте процедура їх формування не може бути зведена лише до даних процесів, тут також завжди мають місце складні і взаємопов'язані логіко-гносеологічні процедури, які можна охарактеризувати як внутрішньо суперечливий і одночасно органічно єдиний та взаємодоповнюючий пізнавальний процес. Так за допомогою «абстракції ідеалізації» формуються нові правові утворення - нові правові терміни та термінологічні звороти, які не мали раніше аналогій ні в науці та нормотворчій практиці, ні у чуттєво-конкретних, тобто емпірично даних об'єктах. Вони є результатом пізнавальної та абстрагуючої діяльності. До них можна віднести «склад правопорушення», «склад злочину».

Метод сходження від конкретного до абстрактного характеризується також тим, що у категоріях і поняттях, які формуються завжди відбиваються сутнісні та закономірні риси (сторони) деякого класу конкретних явищ у сфері правової дійсності. На підставі цього методу з використанням абстракції ототожнення у термінах, що формуються відображаються і фіксуються найбільш загальні й істотні (типові) ознаки тих або інших правових явищ реальної дійсності, що відбивають їхні сутнісні риси і властивості, закономірності й тенденції розвитку та характеризуються постійною їх повторюваністю як алгоритм. Прикладом є такі терміни як «правопорушення», «адміністративне правопорушення», «проступок», «злочин» тощо. Цей метод лежить в основі розробки і видових термінів, за допомогою яких визначаються конкретні види правопорушень. Наприклад, окремих видів злочинів: крадіжка, грабіж, вбивство, хуліганство.

При поєднанні термінів у термінологічні звороти, кожен термін у поєднанні з іншим набуває і нового змісту. Спостерігається взаємовплив термінів, з яких складається термінологічний зворот. Зворот набуває кримінально-правового забарвлення. Тому можна говорити, що використання термінологічних зворотів є одним із проявів системності термінології Особливої частини КК України. При поєднанні термінів у термінологічні звороти семантичні зміни відбуваються у двох напрямках, на що, зокрема, звернув увагу А.Полешко:

1) Переосмислення не відбувається, термін не виходить з поля певного поняття, але зазнає різного роду змін. При цьому спостерігається така закономірність: чим більш абстрактним, загальним є термін, тим кардинальніших змін він зазнає, тим вільніше сприймає будь-які доповнення, тим ширшою є його валентність, тобто можливість поєднатися з іншими поняттями [102, с.32] Це можна помітити і в термінології Особливої частини КК України. Наприклад, загальне слово «особа», поєднуючись з іншими, зазнає їх впливу, набуваючи щоразу певного відтінку: «особа без громадянства», «особа раніше судима», «особа, яка відбуває покарання», «особа офіцерського складу», «відповідальна особа». У кожному випадку поєднання термінологічний зворот набуває специфічного значення.

2) Має місце те чи інше переосмислення загального терміна, утворення різних понять. При наявності полісемії (багатозначності) терміна саме словосполучення дозволяє «відсікти» значення, які не відповідають поняттю, про яке у цьому разі йдеться. У словосполученні досягається необхідна точність та однозначність[102, с.32]. Так, слово «частина» означає елемент чогось цілого, а в словосполученні «військова частина» воно вказує на місце дислокації військового підрозділу.

Для повної характеристики кримінально-правових термінів як словесного виразу елементів понятійного апарата важливе значення має їх класифікація. В юридичній літературі проводяться різноманітні класифікації юридичних термінів.

1. Залежно від свого статусу - реального місця і ролі у правовій науці та практиці:

Ш Доктринальні (теоретико-правові) - це правові терміни, які виступаючи результатом пізнавальної діяльності, належать безпосередньо до сфери науки і за допомогою яких виражаються ті або інші «наукові теорії», «вчення», «концепції» юридичної науки.

Ш Легальні (нормативно-правові) - це такі терміни, що дістали офіційне нормативне закріплення і фіксування у відповідних нормативно-правових актах - у законах і підзаконних актах - і є належністю не тільки юридичної науки, а і позитивного права.

2. За внутрішньою структурою:

Ш однокомпонентні,

Ш багатокомпонентні (двокомпонентні, трикомпонентні, багато-компонентні). [133, с.52-53]

3. За семантикою:

Ш Однозначні.

Ш Багатозначні: конституція, право (4), вина, кредит, суд (3).

4. Генетична класифікація термінів.

Конкретні термінологічні системи поповнюються за рахунок різних мовних засобів.

· Основа багатьох термінологій - слова літературної мови (закон, злочин, держава, право).

· Діалектні слова, наприклад: цеп.

· Терміни, запозичені з інших мов разом з реаліями і поняттями, що вони позначають, наприклад: юнкер, гауптвахта, штурм, батальйон, лафет -- військова термінологія, запозичення з німецької і французької мов; акт, конституція, політика, юстиція -- юридична термінологія, латинські та грецькі запозичення.

· Деякі терміни з'являються а) у результаті калькування -- перекладу відповідних іншомовних термінів: народовладдя - демократія, міжнародний - інтернаціональний), б) шляхом транслітерації (побуквенний спосіб відтворення слів, написаних за допомогою однієї алфавітної системи, засобами іншої алфавітної системи): аудит (англ. audit) в) шляхом трансфонування (відтворення звучання слова): менеджмент (англ. management), леверидж (англ. leverage).

· Нові терміни створюються штучно на базі слів рідної мови або запозичень шляхом додавання до твірної основи тих або інших афіксів (морфологічний словотвір), наприклад: векселедавець, кримінально-виконавче право, латентна злочинність

5. За вживанням у різних сферах спілкування:

* загальнонаукові - терміни, що використовуються в різних наукових дисциплінах і виражають спеціальні поняття широкого профілю (процес, фактор, залежність, функція),

* міжгалузеві - терміни, що мають невелику продуктивність і вільно використовуються в різних галузях наукових знань (лінгво-юридичні: термін, дефініція, поняття),

* вузькоспеціальні терміни - виражають поняття окремої дисципліни (кримінальне право: «вбивство», «шпигунство»)[106, c.22]. Власне кримінально-правові терміни збагачують понятійні апарати інших галузей права, набувають статусу «міждисциплінарних». Проблема співвідношення понятійного апарата кримінального права та суміжних наук вже була предметом розгляду в теорії кримінального права. Можна однозначно стверджувати, що в усіх кримінально-правових галузях назви злочинів, інші поняття, запозичені з кримінального закону повинні точно відповідати значенню, що надане їм у кримінальному праві.

6. З урахуванням чіткого поділу кримінального права:

· Терміни виключно Загальної частини ( наприклад, «неосудність», «крайня необхідність», «умовне засудження»);

· Терміни, які використовуються як у Загальній, так і в Особливій частині (наприклад, «умисел», «перевищення меж необхідної оборони»);

· Терміни, які використовуються лише в Особливій частині КК України ( наприклад, «насильство, небезпечне для життя та здоров'я потерпілого», «істотна шкода державним чи громадським інтересам або охоронюваним законом правам та інтересам окремих фізичних чи юридичних осіб»).

7. Терміни Особливої частини КК можна класифікувати з урахуванням того, до якої структурної частини статті кримінального закону вони належать:

· Ті, що вживаються лише у диспозиціях ( наприклад, «державна зрада», «бандитизм», «шахрайство»);

· Ті, що використовуються як в диспозиціях, так і в санкції ( наприклад, «корислива заінтересованість», «позбавлення волі»);

· Ті, що використовуються лише в санкціях статей (наприклад, «…з обов'язковою конфіскацією всього здобутого, знарядь лову та плавучих засобів з їх приналежностями»; «…з конфіскацією судна, всіх знарядь та інструментів, якими користувався порушник, а також всього незаконно добутого»).

Термінологічний апарат Особливої частини КК України включає в себе терміни та термінологічні звороти, які вміщені у:

1) назвах (заголовках) структурних частин актів кримінального законодавства;

2) диспозиціях статей;

3) санкціях статей;

4) примітках до статей.

Отже, понятійний апарат Особливої частини КК України у знаковій формі виражається у відповідно класифікованих термінах та термінологічних зворотах, які, у свою чергу, розкриваються через визначення (або дефініції).

Встановивши структуру понятійного апарата Особливої частини КК, необхідно з'ясувати, що ж ми розуміємо під цією категорією. Для цього, перш за все, вкажемо на ознаки понятійного апарата Особливої частини КК України:

1) понятійний апарат - це результат логічного та лінгвістичного аналізу кримінально-правових норм. Поняття та категорії Особливої частини КК України є засобом і результатом мислення, яке функціонує та розвивається у понятійній формі.

2) Понятійний апарат складається з кримінально-правових понять та кримінально-правових категорій;

3) Ці поняття та категорії стосуються норм, у яких встановлюється злочинність та караність окремих видів діянь, роз'яснюється зміст окремих кримінально-правових понять, передбачаються умови звільнення при позитивній посткримінальній поведінці особи;

4) Системність понятійного апарата. Він являє собою не довільний набір понять та категорій, а їх чітко влагоджену систему, де кожне поняття чи категорія пов'язана з іншими поняттями чи категоріями Особливої частини КК України. Системність понятійного апарата обумовлена системністю норм Особливої частини кримінального права України;

5) Понятійний апарат Особливої частини кримінального права України є складовою частиною понятійного апарата права, він визначає понятійний апарат законодавства. Теорії кримінального права та правозастосовної практики [131, с.20].

Отже, з'ясувавши основні ознаки категорії «понятійний апарат Особливої частини КК України», можна запропонувати таке його визначення: понятійний апарат КК України - це складова загальноправового понятійного апарата, яка становить собою систему логічно пов'язаних та послідовно розміщених понять та категорій, виражених за допомогою термінів і термінологічних зворотів, виділених зі статей закону, присвячених відповідальності за окремі види злочинів, роз'ясненню змісту окремих кримінально-правових понять та які передбачають умови звільнення при позитивній посткримінальній поведінці особи.

З викладених вище положень про співвідношення та аналізу понятійного та термінологічного апарата КК, можуть бути виділені ознаки останнього:

1) Термінологічний апарат є формою понятійного апарата Особливої частини кримінального законодавства України, є складовою кримінального законодавства України;

2) Термінологічний апарат включає в себе терміни та термінологічні звороти, що є знаковим позначенням понятійного апарата Особливої частини кримінального законодавства України;

3) Термінологічний апарат має офіційний характер. Термінологічний апарат, зафіксований у актах чинного законодавства, є його складовою частиною. Терміни та термінологічні звороти, які не використані у кримінальному законодавстві, не можуть бути визнані складовою цього термінологічного апарата;

4) Термінологічний апарат характеризується логічним зв'язком та послідовністю викладу. Він являє собою не довільне розміщення понять та категорій, а також термінів, які виражають ці поняття, а їх певне розташування всередині статті, відповідне розміщення статей, а також глав;

5) Термінологічний апарат Особливої частини КК України є складовою частиною термінологічного апарата всього чинного законодавства [130,c.22]

На підставі цього можна запропонувати таке визначення цього апарата: термінологічний апарат Особливої частини КК України - це складова термінологічного апарата всього чинного законодавства України, яка становить систему логічно зв'язаних та послідовно викладених термінів і термінологічних зворотів, що є знаковим позначенням (формою) понять та категорій понятійного апарата Особливої частини КК України та має офіційний характер.

Виділення категорій «понятійний апарат Особливої частини КК України» та «термінологічний апарат Особливої частини КК України» має теоретичне та практичне значення. Це дозволяє:

1) Розглядати ці апарати як системні та взаємопов'язані утворення;

2) Розмежувати термінологічний апарат Особливої частини КК України від термінологічного апарата Загальної частини КК України та термінологічних апаратів інших галузей права, визначити співвідношення понятійного апарата Особливої частини кримінального законодавства та кримінального права України;

3) Встановити зміст окремих термінів та термінологічних зворотів, які утворюють цей термінологічний апарат, що має вирішальне значення для тлумачення кримінально-правових норм, розмежування окремих злочинів;

4) Встановити недоліки термінологічного апарата Особливої частини КК;

5) Дослідити генезис та перспективи становлення термінологічного апарата Особливої частини КК України;

6) Внести пропозиції щодо вдосконалення цього термінологічного апарату.

Отже, категорії «понятійний апарат Особливої частини КК України» та «термінологічний апарат Особливої частини КК України» є одними із центральних у термінологічному дослідженні Особливої частини КК України.

Аналіз термінологічного апарата є складовою вивчення понятійного апарата Особливої частини КК. Дослідження цих двох наукових категорій є взаємопов'язаним та взаємообумовленим. Адже процес пізнання Особливої частини КК передбачає постійний рух від встановлення змісту поняття до терміна і, навпаки, від відшукання відповідного терміна чи термінологічного звороту до з'ясування змісту поняття чи категорії, які він відображає.

1.2 Співвідношення понятійного апарата Особливої частини КК України з суміжними категоріями

Для того, щоб різнобічно охарактеризувати понятійний апарат Особливої частини КК України, обов'язково слід провести його порівняльний аналіз із суміжними категоріями, встановити їхні взаємозв'язки.

В перше чергу розглянемо питання взаємодії понятійних апаратів Особливої частини КК та теорії кримінального права.

Відомо, що не лише кожна галузь законодавства, але і кожна галузь права (у тому числі і кримінальне право України) має свій понятійний та термінологічний апарати, які визначають обличчя цієї галузі права, її самобутність та самостійність. Існування понятійного апарата юридичної науки визнається багатьма науковцями.

Констатація наявності понятійних апаратів теорії Особливої частини кримінального права України та Особливої частини кримінального законодавства України передбачає встановлення того, що між ними є спільного, і чим вони відрізняються. Переважна більшість учених дотримуються того погляду, що ці апарати є не тотожними, а відмінними. Тому вони відмежовують правові категорії, якими оперує наука та категорії права, які закріплені у законодавстві [ 46, c.52]. Ми погоджуємося з даною думкою, адже понятійний апарат Особливої частини КК України є вужчим від понятійного апарата теорії кримінального права України. Адже понятійний апарат Особливої частини чітко зафіксований в Кримінальному кодексі і як наслідок має свої межі, а в другому - поняття та відповідні терміни ніде чітко не зафіксовані, тому межа їх використання є значно ширшою, ніж у першому випадку. Наприклад, звороти «злочини проти людства», «злочини проти природи», «позитивна посткримінальна поведінка особи» тощо є виключно теоретичними кримінально-правовими поняттями і термінами. Вони не закріплені в Особливій частині КК України, тому і не входять у понятійний та термінологічний апарат КК. У свою чергу, всі поняття та терміни Особливої частини КК України повністю входять у понятійний та термінологічний апарат кримінального права.

Тому співвідношення цих двох категорій можна зіставити як частина та ціле. Проте все ж таки бувають поодинокі випадки коли спершу вводиться термін у законодавство, а вже потім ці положення розкриваються у науковій сфері. Зокрема, теорія кримінального права не використовувала терміни «прекурсори», «психотропні речовини», «комерційна таємниця», доки вони не були закріплені в Особливій частині КК України. Проте зазвичай це відбувається в протилежній послідовності. Спочатку певне поняття, термін, термінологічний зворот визріває в кримінальній науці, а вже потім законодавець надає йому офіційного характеру. Проте терміни і термінологічні звороти кримінального законодавства повинні застосовуватися тільки у тому значенні, яке надав їм законодавець. Зміст, вкладений у той чи інший законодавчий термін, що оформляє правове поняття, для суб'єктів пізнання є єдиним та обов'язковим [61,c.214]. У правовій науці дослідник може і не зважати на ті поняття, які вже є в науці; він може самостійно їх конструювати або вибирати з понять, яке найбільше погоджується з його теоретичним світоглядом. Удосконалення понятійного апарата може проводитися тільки на науковій основі [58, c.59]. Воно відбувається двома шляхами:

1. З розвитком нових знань про предмет, їх поглиблення і розширення повинна незворотньо відбуватися зміна і змісту, і обсягу того поняття, в якому ці знання резюмуються;

2. Утворення нових кримінально-правових категорій як відображення нового змісту кримінально-правових явищ [52].

Поняття теорії кримінального права, стаючи термінами кримінального законодавства: 1. перетворюються у загальнообов'язкові державні приписи; 2. виступають засобом регулювання суспільних відносин, державним масштабом оцінки поведінки людей; 3. набувають здатності переводити загальні абстрактні вимоги на рівень практичних дій учасників правового спілкування [46,c.92-93]. Тому поняття теорії кримінального права належать до засобів, головне призначення яких - безпосереднє виконання інформаційного, пізнавального навантаження, передавання інформації про об'єктивний світ суб'єктам.

Отже, термінологічні апарати Особливої частини КК України та теорії кримінального права України відрізняються за такими ознаками:

1. Терміни Особливої частини КК України мають своєрідну форму об'єктивізації: вони закріплені в Особливій частині КК України. Терміни теорії кримінального права не мають чіткої форми об'єктивізації. Вони існують теоретично і можуть бути зафіксовані у навчальних посібниках, наукових монографіях тощо.

2. Терміни Особливої частини КК України слід обов'язково використовувати у тому значенні, яке надає їм законодавець, а терміни теорії кримінального права дозволяють певну свободу при їх конструюванні та використанні.

3. Терміни КК України мають більший ступінь стабільності порівняно з термінами теорії кримінального права, оскільки перші можуть змінюватися лише законодавцем та застосовуватися до відміни чи зміни відповідних статей Особливої частини КК України.

Далі необхідно з'ясувати співвідношення понятійних апаратів міжнародних актів кримінально-правового характеру та Особливої частини КК України.

Стаття 8 Конституції України [1] вказує на те, що в нашій державі Основний Закон має найвищу юридичну силу. Відповідно ж до його ст. 9 міжнародні нормативні акти, ратифіковані Верховною Радою України, також є частиною національного законодавства. Причому слід звернути увагу, що згідно з цією ж статтею в разі невідповідності міжнародного договору положенням Конституції він може бути укладений лише після внесення до неї відповідних змін. Враховуючи те, що всі нормативно-правові акти, прийняті органами державної влади України, не повинні суперечити Основному Закону держави, теоретично колізій між міжнародними договорами та внутрішнім законодавством не має бути. Однак можна констатувати, що на практиці ми нерідко бачимо інше. В таких випадках, на нашу думку, перевагу повинні мати все ж норми міжнародного права. Наведені положення повністю стосуються і кримінального законодавства. Можна констатувати, що в Кримінальному кодексі України значна частина норм прийнята на реалізацію міжнародно-правових зобов'язань України. Наприклад, у розділі ХХ КК «Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку» ст. 439 «Застосування зброї масового знищення» ґрунтується на Конвенції про заборону розроблення, виробництва та накопичування бактеріологічної (біологічної) і токсичної зброї та про її знищення від 10 квітня 1972 року [50, c.351], Конвенції про заборону розробки, виробництва, накопичення і застосування хімічної зброї та про її знищення від 13 січня 1999 року [6]. Також до таких статей належать: ст.442 «Геноцид», ст.444 «Злочини проти осіб та установ, які мають міжнародний захист», ст.446 «Піратство». Норми міжнародного характеру закріплені і в інших розділах Особливої частини КК (ст.127 «Катування», ст.209 «Легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом», ст.303 «Проституція або примушування чи втягнення до заняття проституцією», ст.323 «Спонукання неповнолітніх до застосування допінгу»). Внаслідок цього можна погодитися з думкою науковців, які вважають, що поруч з міжнародним цивільним правом існує і міжнародне кримінальне право яке включає в себе норми про міжнародні злочини, злочини міжнародного характеру та злочини з іноземним елементом [88, c.251].

Зв'язок міжнародного права і кримінального права дістає вияв у таких найважливіших моментах:

1) по суті, жодний міжнародно-правовий договір не може бути застосований безпосередньо щодо окремих злочинів. Адже такі договори майже виключно передбачають лише зобов'язання держав-учасниць встановити кримінальну відповідальність за певні діяння, не містять вказівки на конкретні ознаки складів злочинів і не передбачають видів і розмірів покарання за їх вчинення. Пряму дію мають лише ті міжнародні договори, які передбачають не встановлення кримінальної відповідальності, а підстави звільнення від неї, випадки, коли діяння не повинно визнаватися злочинним;

2) підписання та ратифікація Україною відповідного міжнародного договору (зокрема, і визнання чинними для нашої держави договорів, укладених СРСР та УРСР) передбачає приведення у відповідність з ним національного законодавства, в тому числі і кримінального;

3) узгодження національного кримінального законодавства і міжнародно-правових актів (у юридичній літературі це позначається термінами "уніфікація", "гармонізація", "апроксимація" тощо) відбувається шляхом або врахування їх положень у ході кодифікації, або внесення змін і доповнень до чинного КК. Адже немислимою є ситуація, коли б змінювався міжнародний договір задля забезпечення його відповідності законодавству окремої держави-учасниці;

4) якщо Україна вважає неприйнятними для себе вимоги міжнародного договору (відповідно, не бажає для забезпечення відповідності з ним змінювати своє законодавство), то вона або відмовляється підписувати такий договір, або ратифікує його із застереженнями.

Проте міжнародно-правові норми втілюючись в національне законодавство стикаються з певними труднощами, що викликані такими факторами:

1. Мова міжнародно-правового договору - іноземна. Тому виникає проблема з їх перекладом на українську мову. Проте в нашій мові трапляються випадки, коли немає відповідного слова, тому доводиться вводити нове слово - транслітероване з іноземної. Наприклад, Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації використовує термінологічний зворот «расова сегрегація і апартеїд», а Єдина конвенція про наркотичні засоби 1961 р. вживає термінологічний зворот «квазімедичне вживання опію»[133, c.261-263].

Проте бувають випадки коли поряд існує і транслітероване слово і їх адекватна заміна в українській мові.

2. Міжнародні договори є результатом компромісу декількох держав. Його досягнення передбачає використання взаємоприйнятних формулювань, а також узагальнених термінів, включаючи такі, які є нехарактерними для статей кримінальних кодексів зарубіжних держав. Зокрема Конвенція про рабство від 25 вересня 1926 р зі змінами, внесеними протоколом від 7 грудня 1953 р. використовує узагальнені терміни «раб», «рабство».

3. Інколи положення міжнародно-правового договору надмірно деталізовані та вміщують норми казуїстичного характеру, що пов'язане з використанням термінів, вузьких за змістом. (Єдина конвенція про наркотичні засоби 1961 р. з поправками, внесеними у неї у відповідності з протоколом 1972 року вживає вузькі за змістом терміни «рослина каннабіс», «смола каннабіса», «кокаїновий кущ» та ін.);

4. Використання латинських термінів, які не вживаються в КК. Це спричиняє важко зрозумілість норм та труднощі при використанні їх на практиці. Одним із прикладів є Конвенція ООН про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів та психотропних речовин вживаються такі латинські терміни: Erithroxylon, Papaver Somniferum L;

5. Інколи в міжнародно-правовому договорі недостатньо чітко визначені терміни. Внаслідок чого виникають труднощі в розумінні того до якого виду юридичної відповідальності потрібно притягнути правопорушника. [131, c.34-35].

Особливу роль варто приділити дослідженню взаємозв'язків двох частин Кримінального кодексу України - Загальної та Особливої частини. Вони перебувають у тісному взаємозв'язку, що зумовлено такими факторами:

1) однаковість форми закріплення - КК України;

2) однакове завдання - протидія злочинності;

3) однакове джерело прийняття: вищий орган законодавчої влади України;

3) виражають єдину кримінально-правову політику держави в боротьбі зі злочинністю, яка полягає в:

- посиленні відповідальності за тяжкі та особливо тяжкі злочини;

- пом'якшенні чи повному усуненні відповідальності за діяння, що не становлять великої суспільної небезпеки, широке застосування покарань, не пов'язаних із позбавленням волі за необережні злочини, до ociб, які вперше та випадково порушили кримінально-правові норми;

4) однакові принципи побудови та дії: особистої відповідальності, індивідуалізації відповідальності та покарання, та ін.;

5) норми й Загальної, й Особливої частин застосовуються лише взаємопов'язано. Жодна норма Загальної частини не може бути усвідомлена та застосована, якщо не конкретизувати її зміст щодо певних видів злочинів положеннями Особливої частини. І навпаки, жодна норма Особливої частини не може бути застосована у відриві від положень, які містяться в нормах Загальної частини кримінального права;

6) структурні елементи кримінально-правової норми виражені i в Загальній, i в Особливій частинах;

7) зміна змісту норм Загальної частини тягне за собою відповідні зміни в нормах Особливої частини (наприклад, при зміні тривалості виправних робіт).

Разом з тим, між Загальною та Особливою частинами Кримінального кодексу України можна виявити й певні відмінності:

1) у змісті норм: регламентовані положення Загальної частини спільні (загальні) для всіх або більшості злочинів; в Особливій частині - специфічні (особливі) для деяких видів злочинів;

2) у структурі норм: норми Загальної частини, зазвичай, складаються з гіпотези та диспозиції, норми Особливої частини - із диспозиції та санкції (крім норм-дефініцій (“роз'яснювальних”) і норм про умови звільнення від кримінальної відповідальності за деякі злочини (“заохочувальних”);

3) в умовах подолання прогалин: при застосуванні норм Загальної частини допускається аналогія, в Особливій же частині кримінального права вона повністю виключається.

Взаємодія термінологічного апарату Особливої частини КК та інших галузей законодавства відбувається на таких засадах: 1) терміни інших галузей законодавства повинні використовуватися в Особливій частині КК у тому ж значенні, що і в цих галузях; 2) терміни Особливої частини необхідно вживати в їхньому власному значенні; 3) терміни інших галузей законодавства розкривають, конкретизують зміст термінів Особливої частини КК України.

Для прикладу: в Особливій частині КК України вживаються такі терміни, запозичені з кримінально-процесуального законодавства: “свідок”, “докази обвинувачення” та ін. Усі ці терміни використовуються в Особливій частині КК тільки у тому значенні, якого вони набули у кримінально-процесуальному законодавстві. Аналогічно запозичуються кримінально-процесуальним законодавством терміни Особливої частини КК. Зокрема, для застосування такого запобіжного заходу, як взяття під варту, необхідно встановити наявність у діях особи ознак одного із злочинів, що вказані у ст.155 КПК України, а отже, використати терміни Особливої частини КК України. Деколи простежується і негативна тенденція - використання в Особливій частині КК України або застарілих термінів, які вже не вживаються в інших галузях законодавства (наприклад, “душевна хвороба”, “індивідуальне майно”), або надання їм зовсім іншого значення, ніж те, яке вони мають в інших галузях законодавства (наприклад, “водойми”, “громадська організація”). Таке порушення у використанні термінів інших галузей законодавства неприпустимі, оскільки, знову ж таки, відбувається довільна інтерпретація термінів цих галузей.

Отже, змінюючи значення чи вилучаючи той чи інший термін як з Особливої частини КК, так і з інших галузей законодавства, треба обов'язково проводити таку заміну і в тих галузях законодавства, де вживається змінений термін чи термінологічний зворот.

Отже, термінологічний апарат Особливої частини КК України не є повністю відокремленим від термінологічних апаратів суміжних галузей законодавства і правової науки. Ці термінологічні апарати зазнають взаємних впливів і розвиваються взаємопов'язано.

1.3 Вимоги до понятійного апарата Особливої частини КК України та їх загальна характеристика

Для того, щоб різноманітні поняття, терміни, термінологічні звороти тощо було сприймати легше, науковці займаються виробленням різноманітних вимог до мови закону. Це здійснюється вже протягом довгого часу. Ще навіть римські юристи висловлювали певні погляди на цю проблему. Сенека, відзначаючи значення стислості законодавчої мови, писав «Legem enim brevem esse oportet, quo facilius ab imperitis teneatur» ( «закон повинен бути стислим, щоб його краще запамятовували ті, хто не знає закону») [77]. Бекон Веруламський говорив, що закон повинен бути точним і не залишати ніяких сумнівів [84, c.9]. Найяскравіші погляди можна знайти у працях французьких філософів, зокрема у Ш.Монтеск'є, який вказував, що слова законів повинні викликати у людей одні і ті ж ідеї, ніколи не можна в законі вживати невизначені поняття, стиль законів повинен відрізнятися точністю та стислістю і т.д. [86, c.253]. І.Бентам у «Номографії» вказував, що основною вимогою до мови закону повинна бути його доступність для розуміння кожною особою, від якої очікується дотримання цього закону в її діяльності [111, c.72]. Абсолютно протилежної точки зору дотримується теорія «стилю права». Її представники, зокрема, А. Шнітцер, стверджували, що доступна форма вираження права пов'язана з низьким рівнем розвитку людей, тому й закони повинні бути незрозумілими [64, c.93]. Проте ця позиція на сьогодні являється нікчемною. Сьогодні вчені-правники вдосконалюють вже існуючі дослідження та на їх основі розвивають нові. І тому найголовнішими вимогами до мови законодавства на сьогодні визначені такі: точність, зрозумілість, доступність, вичерпність, стислість, простота, чіткість, однорідність викладу, офіційний характер, дотримання правил правопису тієї мови, на якій написаний нормативно-правовий акт, стандартизація та формалізованість, легка запам'ятовуваність, єдність, насиченість узагальненими термінами, виразами і поняттями, ясність, експресивна нейтральність, вільна оглядовість статті та вірне відображення змісту норм назвами статей [104].