Правове регулювання спадкування в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ,МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ВІННИЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ МИХАЙЛА КОЦЮБИНСЬКОГО

ІНСТИТУТ ІСТОРІЇ, ЕТНОЛОГІЇ І ПРАВА

Кафедра правознавства

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПАДКУВАННЯ В УКРАЇНІ

Вступ

Інститут спадкового права в сучасних правових системах і в системі цивільного права нашої країни - один із найважливіших. Значення цього інституту зумовлено тим, що об'єктом спадкування переважно є право власності. Питання про те, що залишається після смерті померлого власника, кому воно має перейти, в якому порядку й обсязі, з найдавніших часів (ще з римського приватного права) до наших днів залишаються в центрі уваги суспільства і держави, законодавців і дослідників, кожної людини, оскільки вони тією чи іншою мірою стосуються їхніх інтересів. У процесі свого життя людина здебільшого накопичує певну кількість матеріальних благ і цінностей, якими бажає задовольнити не лише свої потреби, а й потреби своїх рідних та близьких, особливо у разі своєї смерті. Таким чином, інститут спадкування забезпечує родині померлого можливість зберегти та використати його майно, заощадження, чим сприяє зміцненню власності громадян.

За свого життя людина створює в результаті своєї діяльності певні обов'язки, які стосуються не лише самої людини, а й інших осіб. Тому важливо щоб у разі смерті зобов'язання померлого щодо інших осіб були виконані, якщо це є можливим. Саме норми спадкового права покликані врегулювати перехід належних людині прав та обов'язків після її смерті.

Спадкове право на сьогодні стало актуальнішим не тільки для фізичних, а й для юридичних осіб, оскільки воно істотно впливає на формування та склад їх вищих органів, їх діяльність, особливо це стосується питань спадкування акцій, часток (паїв) у статутному фонді.

Таким чином, актуальність дослідження правових питань спадкування обумовлена зростаючим значенням права приватної власності громадян і порядку її спадкування в умовах ринкової економіки, необхідністю розробки правового механізму, який належним чином міг би захистити права і інтереси громадян.

Призначення інституту спадкового права в умовах ринку -- у стимулюванні розвитку приватної власності і створенні умов, які необхідні для її використання з метою забезпечення матеріальних та інших потреб громадян-власників, а після їх смерті -- спадкоємців. Більш того, економічна ситуація в Україні потребує комплексного вивчення відносин, які виникають при спадкуванні, а також законодавства, що регулює ці відносини.

У зв'язку з реформою спадкового права України з'явились нові норми, удосконалення яких розтягнеться на роки. Тому дослідження проблем спадкового права в умовах ринку має важливе теоретичне і практичне значення. Цим і пояснюється вибір теми дипломної роботи, її актуальність та значення.

Предмет дослідження складає система нормативних актів, які регулюють правовідносини спадкоємства за законом та за заповітом, судова та нотаріальна практика їх застосування.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини у сфері правового регулювання спадкування за законом та заповітом в Україні.

Метою дипломної роботи є всебічне комплексне дослідження відносин спадкування в ринкових умовах, теоретичне обґрунтування нормативного закріплення спадкування за законом та за заповітом як основних видів спадкування.

Основними завданнями дипломної роботи є:

- розкрити загальні засади спадкування, категоріально - поняттєвий апарат з досліджуваної проблеми;

- охарактеризувати основні аспекти спадкування за законом, визначити його суб'єктний склад та особливості;

- розглянути особливості та основні риси спадкування за заповітом;

- проаналізувати здійснення права на спадкування та процедуру оформлення спадщини за законом.

Методологічна основа дослідження складається з базових науково-теоретичних положень, прийнятих в юридичній науці в цілому і в науці цивільного права зокрема. У процесі роботи були використані такі наукові методи дослідження: історичний, логіко-юридичний, системний, соціологічний, порівняльно-правовий, статистичний. Основні положення та висновки, подані в роботі, ґрунтуються на аналізі чинного цивільного законодавства, особливостей його застосування, досягнень цивільно-правової науки.

Ступінь дослідження проблеми.

Законодавчу базу дослідження становлять Конституція України, яка передбачає право приватної власності громадян. Спадкове право забезпечує родині померлого можливість зберегти та використати його майно, заощадження, чим сприяє зміцненню власності громадян. Крім того, спадкове право всіляко захищає інтереси членів сім'ї померлого (особливо неповнолітніх та непрацездатних членів).

Основу спадкового права України становлять норми Книги шостої Цивільного кодексу, що регламентують умови та порядок спадкування. Окремі норми спадкового права ми знаходимо і в інших розділах Цивільного кодексу України.

Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами України справ про успадкування» від 24 червня 1983 року (із змінами внесеними постановою Пленуму від 25 грудня 1992 року)» містить корінні роз'яснення щодо практики застосування окремих норм спадкового права.

Окремі положення щодо спадкування містяться в Законах України «Про нотаріат» від 2 вересня 1993 р., «Про авторське право і суміжні права» від 23 грудня 1993 р., Положенні Міністерства юстиції України про Спадковий реєстр від 17 жовтня 2000 р. та інших.

Теоретичну основу для дослідження проблеми, становлять праці відомих українських та зарубіжних вчених-юристів. На сьогодні, незважаючи на важливість інституту спадкування, досить мало монографій, що присвячені суто проблемам спадкування, особливо окремо за законом чи заповітом. Серед таких публікацій слід відмітити праці Баранніка Н.М., Васильченка В.В., Драгневича Є.В., Заіки Ю.О., Фурси С.Я. та інші. Зокрема Бараннік Н.М. проводить аналіз поняття й правового статусу спадщини і спадкоємців, а також розкриває порядок спадкування.Бараннік Н.М. Наследство. Наследники. - Х.: Эскада, 2005. Васильченко В.В. дає авторський коментар статей Книги шостої Цивільного кодексу України, вказуючи на недоліки норм спадкового права та найбільш прийнятні шляхи їх удосконалення, а також дає характеристику основним джерелам, що містяться норми спадкування.Васильченко В.В. Коментар та статейні матеріали до законодавства України про спадкування. - Х.: Одіссей,2007. Невеликою за обсягом, але цікавою за наповненням є праця Драгневича Є.В., де автор розкриває основні положення спадкування за законом та за заповітом, а також показує їх практичне втілення, що є досить позитивно та не відриває теоретичну інформацію від практичного її застосування.Драгневич Є.В. Спадкування: за законом і за заповітом. - К.: Видавець Фурса С.Я., 2005. Новою і змістовною є монографія Заіки Ю.О., в якій автор показує основні особливості спадкування, аналізує сучасний стан законодавства про спадкування та дає ґрунтовну характеристику здійснення права на спадкування, порядку отримання та оформлення спадщини, складу спадкового майна та інших питань, що пов'язані з прийняттям спадщини.Заіка Ю.О. Спадкове право. - К.: Юрінком - Інтер, 2009. Праця авторського колективу на чолі з Фурсом С.Я. розглядає положення спадкового права з точки зору практичної діяльності нотаріусів, адвокатів та суддів, визначаючи основні спірні моменти та проблеми, які найчастіше виникають при спадкуванні й шляхи їх вирішення.Спадкове право: Нотаріат. Адвокатура. Суд. (за заг. ред. Фурса С.Я.). - К.: Видавець Фурса С.Я.: КНТ, 2008.

Досить добре питання спадкування висвітлені у працях, що стосуються галузі цивільного права взагалі, де спадковому праву присвячено окремий розділ. Це зокрема праці, де авторами є Дзера О.В. і Кузнєцова Н.С., Старцева О.В., Доліненко Л.О., Заіка Ю.О. й Бірюкова І.А., Копайгора І.Д., Іваненко Г.В. та Панченко М.І., Ромовська З.В., Токарєв В.І., Понікаров В.Д., Харитонов Є.О., Дрішлюк А.І. та інші. Серед цих досліджень слід відзначити працю за ред. Дзери О.В. та Кузнєцової Н.С., де простежується еволюція українського спадкового права, проводиться аналіз його основних положень та спірних моментів.Цивільне право України (за ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової) у 2-х книгах. - К.: Юрінком - Інтер,2002. Оригінально підійшли до оформлення автори «Цивільного права України» Копайгора І.Д., Іваненко Г.В. і Панченко М.І., побудувавши його у вигляді запитань і відповідей, де на основі прийнятого Цивільного кодексу України та інших законодавчих документів висвітлюється спадкове право, наводяться зразки юридичних документів із найбільш поширених спадково-правових питань. Копайгора І.Д., Іваненко Г.В., Панченко М.І. Цивільне право України. К.:Знання,2005.

Щодо публікацій в періодичних виданнях, то слід зазначити, що в своїй більшості вони присвячені окремим проблемам спадкування та спадкуванню загалом. Так, слід відмітити статті щодо спадкування за законом Фоміної К.Фоміна К.Спадкування права на земельну ділянку.//Правовий тиждень. - №14(140) 7 квітня. - 2009. - С.3 -6. та Яроша С.,Ярош С. Особливості спадкування земельної ділянки та земельних часток (паїв) за законом України.// АгроСвіт. - 2005. - №4. - С.22 - 23. які стосуються спадкування земельних ділянок, Єсауленка Н.Єсауленко Н. Деякі питання акцій за законодавством України.//Держава і право. - 2010. - Вип.46. - С.401 - 407. й Присяжнюк А.Присяжнюк А. Спадкування цінних паперів відповідно до чинного законодавства України.//Юридичний журнал. - 2005. - №9. - С.44 - 45. про спадкування цінних паперів, а також Васильченка В.,Васильченко В.Коментар Книги шостої Цивільного кодексу України «Спадкове право».//Довідник нотаріуса. - 2006. - №2. - С.4 - 96. Заіки Н., Заіка Ю. Проблеми, що виникають при застосуванні спадкового законодавства. //Вісник Верховного Суду України. - 2006. - №3.- С.30 - 35. Неліна О.,Нелін О. До питань спадкування за законом за Цивільним кодексом України.// Підприємництво, господарство і право. - 2005. - №10. - С.51 - 54. і Піцика Х., Піцик Х. Особливості спадкування за законом України.//Держава і право. - 2009. - Вип.45. - С.343 - 348. які присвячені проблемам, що виникають при спадкуванні та аналізують норми Цивільного кодексу. Питаннями спадкування за заповітом у своїх дослідженнях займались Васькович Й. Васькович Й. Спадкування за заповітом: проблеми вікового цензу.// Право України. - 2008. - №4. - С. 121 - 123., що розглядав проблему вікового цензу, Заіка Ю., який проаналізував заповіт подружжя, вказавши на його сильні й слабкі сторониЗаіка Ю. Заповіт подружжя. // Право України. - 2004. - №4. - С. 91 - 93. , а також охарактеризував правові наслідки визнання заповіту недійснимЗаіка Ю. Правові наслідки визнання заповіту недійсним. // Прокуратура. Людина. Держава. - 2005. - №9. - С. 90 - 95., Кухарєв О., що дав поняття заповідального покладенняКухарєв О. Поняття та юридична природа заповідального покладання.// Вісник академії правових наук України. - 2010. - №1. - С. 144 - 153. та цивільно - правової відповідальності виконавця заповітуКухарєв О. Цивільно - правова відповідальність виконавця заповіту.// Право України. - 2008. - №3. - С. 91 - 94., Ковальчук Я.Ковальчук Я. Підпризначення спадкоємця як один з аспектів свободи заповіту.// Юридичний журнал. - 2007. - №7/8. - С. 68 - 69., який займався проблемою під призначення спадкоємця та Кам'янський А.Кам'янський А. Як забезпечити виконання заповіту.// Податкове планування. - 2004. - №4. - С. 66 - 70., що дослідив засоби забезпечення виконання заповіту. У статтях автори порівнюють норми радянського законодавства щодо спадкування з положеннями нового Цивільного кодексу, визначають слабкі і сильні сторони спадкового права України й шляхи подолання проблем й неточностей. Основна маса газетних і статейних публікацій, присвячених темі спадкування, вийшла у 2004 - 2005 рр., тобто після прийняття нового Цивільного кодексу, що не дивно, адже за ним було багато нововведень. Наприклад, Васильченко В.Васильченко В. Спадкування усиновленими і усиновлювачами за новим цивільним законодавством.// Підприємництво, господарство і право. - 2004. - №4. - С.63 -65. розглядав проблеми спадкування усиновленими та усиновлювачами за новим законодавством, а Заіка Ю.Заіка Ю. Зміна черговості при спадкуванні за законом за новим Цивільним кодексом.// Підприємництво, господарство і право. - 2004. - №7. - С.12 - 14. - зміни черговості спадкування за новим Цивільним кодексом, Мельник М. Мельник М. Новели спадкування за заповітом за Цивільним кодексом України.// Право України. - 2004. - №4. - С. 131 - 134. та Нелін О.Нелін О. До питання спадкування за заповітом за Цивільним кодексом України.// Підприємництво, господарство і право. - 2005. - №11. - С. 96 - 99. - новели спадкування за заповітом за новим Цивільним кодексом України.

Теоретичне значення дипломної роботи полягає в тому, що вивчення основних положень інституту спадкового права, зокрема питання спадкування за законом та за заповітом, спрямоване на подальшу розробку і вдосконалення вивчення інституту сучасного спадкового права України. При написанні роботи використовувалась судова практика у вигляді рішень судів Вінницької області, що дало змогу оцінити реальну ситуацію при застосуванні норм спадкового права, визначити найбільш актуальні проблеми та шляхи їх вирішення.

Дипломна робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури й додатків.

спадкування закон заповіт україна

1. ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ СПАДКУВАННЯ

Спадкове право - це один з найдавніших інститутів права, який був і є актуальним з позиції його дослідження, розвитку та вдосконалення, оскільки стосується особистих інтересів людини. Зважаючи на беззаперечну важливість спадкування, різні автори намагались дати своє пояснення цьому терміну, розкрити його суть. Так, Дзера О.В. та Кузнєцова Н.С. пропонують розглядати спадкове право як в об'єктивному, так і в суб'єктивному значенні. Під спадковим правом в об'єктивному значені дані автори пропонують розуміти сукупність встановлених державою правових норм, що регулюють умови та порядок переходу після смерті громадянина майнових і деяких особистих немайнових прав та обов'язків, а під спадковим правом у суб'єктивному значенні - права особи, яка закликається до спадкування, та права особи, яка вже прийняла спадщину. Таких осіб називають спадкоємцями.Цивільне право України (за редакцією О.В.Дзери, Н.С.Кузнєцової) у 2-х книгах. - К.: Юрінком - Інтер, 2002. - Кн.1. - С.583.

Деякі вчені, зокрема Серебровський В.І., розрізняють поняття спадкового права і права спадкування, розуміючи під першим право в об'єктивному значенні, під другим - право у суб'єктивному значенні.Серебровский В.И. Избраные труды по наследственному и страховому праву. - М., 1997. - С.66 - 73. Але у практиці ці два поняття найчастіше ототожнюються.

Заіка Ю.О. визначає спадкове право як підгалузь цивільного права,що являє собою сукупність встановлених державою правових норм, які регламентують порядок та умови переходу майнових прав та обов'язків померлого громадянина до інших осіб. Він тісно пов'язує спадкування з правом власності, оскільки спадкування є одним із найпоширеніших засобів набуття права власності і служить охороні цього права.Заіка Ю.О. Українське цивільне право. - К.: Правова єдність, 2008. - С.135. Недоліком даного визначення є те, що спадкодавцем тут виступає лише громадянин, а такі категорії як іноземці та особи без громадянства не враховані. Доцільніше вважати спадкодавцями усіх фізичних осіб.

Копайгора І.Д., Іваненко Г.В. та Панченко М.І. пропонують розуміти під спадковим правом окремий цивільно - правовий інститут, що регламентує умови та порядок спадкування. Саме спадкове право визначає підстави спадкування, час і місце відкриття спадщини, коло спадкоємців, особливості спадкування окремих видів майна, порядок і строки прийняття та відмови від спадщини, оформлення спадкових прав.Копайгора І.Д., Іваненко Г.В., Панченко М.І. Цивільне право України. - К.: Знання, 2005. - С.8.

Фурса С.Я., як і більшість авторів, визначає спадкове право на основі ст.1216 ЦК, за якою спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) Здійснюється воно за заповітом та за законом (ст. 1217 ЦК).Цивільний кодекс України: Офіційний текст. - К.: Атіка, 2010. - С.338.

Але Фурса С.Я. зазначає що,ст.1216 ЦК розкриває лише загальні риси спадкування, а тому встановлено таку формулу спадкування: перехід прав та обов'язків від спадкодавця, яким є померла особа, до спадкоємців. У даній нормі не встановлено, що крім спадкоємців до суб'єктів спадкових правовідносин належать також відказоодержувачі та інші особи. У цій нормі встановлено, що при спадкуванні здійснюється перехід прав та обов'язків, але неможливо тут сприймати права та обов'язки як самостійні категорії, оскільки за ч. 1 ст. 1282 ЦК спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Тобто обов'язки спадкодавця мають бути меншими ніж належні йому права, оскільки навіть при їх однаковості спадкування фактично не буде, а відбуватиметься відшкодування боргів спадкодавця.Спадкове право: Нотаріат. Адвокатура. Суд. (за заг. редакцією С.Я. Фурса). - К.:Видавець Фурса С.Я.: КНТ, 2008. - С.199.

Таким чином, незважаючи на деякі розбіжності у підходах до визначення спадкового права, усі автори сходяться на тому, що це сукупність правових норм, які встановлені державою та охороняються нею й регулюють питання, пов'язані зі спадкуванням.

Оскільки спадкове право -- це окремий інститут цивільного права, то природно, що його норми базуються на притаманних лише цій підгалузі права принципах. Більше того, наявність таких принципів слугує свого роду лакмусовим папірцем, який дає змогу стверджувати, чи є достатні підстави для виділення даної сукупності правових норм відповідно як самостійного підрозділу галузі цивільного права, чи їх немає.Гражданское право: Учебник / Под ред. А. П. Сергеева й Ю. К. Толстого. -- М., 1998. -- Ч. 3. - С. 518.

Проте єдиного й однозначного переліку принципів спадкового права в цивілістичній науці не існує. Цікаво і найбільш глибоко вирішив це питання Толстой Ю.К.Гражданское право: Учебник / Под ред. А. П. Сергеева й Ю. К. Толстого. -- М., 1998. -- Ч. 3. - С. 584. На його думку, до принципів спадкового права належать такі: 1) принцип універсальності спадкового правонаступництва, який полягає в тому, що акт прийняття спадщини поширюється на всю спадщину, незалежно від того, в кого вона перебуває, і що певні її об'єкти невідомі спадкоємцю в момент прийняття спадщини. Крім того, універсальність виявляється і в тому, що до спадкоємця переходять не лише права, а й обов'язки. Причому неприпустимо прийняття спадщини частково, за умовою або з певними застереженнями, перехід прав та обов'язків не повинен мати ніяких проміжних ланок, крім випадків, передбачених законом, він має здійснюватися безпосередньо від спадкодавця до спадкоємця. 2) принцип врахування не тільки дійсної, а й припустимої волі спадкодавця полягає у тому, що якщо спадкодавець не залишить заповіт, то закон встановлює коло спадкоємців і порядок спадкування з урахуванням припустимої волі спадкодавця -- до спадкування закликаються найближчі особі спадкодавця люди. На цей принцип вказував і Нікитюк П.С., який сформулював його як принцип сімейно-родинного характеру спадкування.Никитюк П. С. Наследственное право й наследствешшй процесе. -- Кишинев, 1973. -- С. 12.Норми спадкового права надають свободу волевиявлення не тільки спадкодавцям, а й спадкоємцям, які можуть прийняти спадщину або відмовитися від неї з різних міркувань. Така диспозитивність становить зміст принципу свободи вибору у спадкоємців, які закликаються до спадщини. 3) принцип охорони основ правопорядку і моралі, інтересів спадкодавця, спадкоємців, інших фізичних та юридичних осіб щодо спадкування та принцип охорони самої спадщини від будь-яких протиправних чи аморальних посягань мають охоронний характер. Ці принципи чітко проявляються у нормах, що регламентують порядок усунення від спадкування недобросовісних спадкоємців (ст. 1224 ЦК України), виконання волі спадкодавця, реалізації належних спадкоємцям спадкових прав, охорони та управління спадщиною до моменту передачі її належним спадкоємцям тощо.

Нікитюк П.С. додає до цих принципів ще й принцип матеріально - забезпечувального призначення спадкування, який полягає в тому, що мета переходу прав та обов'язків від спадкодавця до спадкоємця забезпечує задоволення матеріальних інтересів спадкоємців і кредиторів спадкодавця.Никитюк П. С. Наследственное право й наследственный процес. -- Кишинев, 1973. -- С. 12. І навіть те, що згідно зі ст. 1282 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, відповідає за боргами спадкодавця, не ставить його у невигідне та скрутне становище, оскільки відповідно до цієї статті така відповідальність спадкоємця обмежується розміром дійсної вартості спадкового майна.Цивільний кодекс України: Офіційний текст. - К.: Атіка, 2010. - С.354.

Заіка Ю.О. пропонує ще й такі принципи, як послідовність закликання до спадщини при спадкуванні за законом; рівність спадкових часток при спадкуванні за законом; державно - правовий захист непрацездатних родичів та членів сім'ї спадкодавця.Заіка Ю.О. Українське цивільне право. - К.: Правова єдність, 2008. - С.135.

Перехід прав та обов'язків фізичної особи - спадкодавця - після її смерті до спадкоємців відповідно до норм спадкового права називають спадкуванням (ст. 1216 ЦК).Цивільний кодекс України: Офіційний текст. - К.: Атіка, 2010. - С. 338. Проаналізувавши наявну юридичну літературу та законодавство, можна виділити ряд ознак спадкування: 1) для здійснення вищезазначеного переходу прав та обов'язків необхідна наявність певного фактичного складу, передбаченого нормою спадкового права. До підстав спадкування належать закон і заповіт. Ці підстави не протистоять одна одній і не виключають одна одну. Трапляється, коли частина спадщини може перейти до спадкоємців за заповітом, інша -- за законом. 2) єдність прав та обов'язків, які переходять, сприймається як одне ціле. Всі майнові права, які переходять до спадкоємця у процесі спадкування мають назву спадкового активу, а сукупність обов'язків -- спадкового пасиву. Не можна прийняти права і відмовитися від обов'язків. Так, якщо спадкове майно заставлено, то зміна власника у процесі спадкування заставу майна не припиняє. 3) спадкування має загальний (універсальний) характер, а не частковий (сингулярний). Перехід усіх прав відбувається водночас і на підставі одного акта. Не можна прийняти одні права, а від інших відмовитися. Універсальність спадкування виявляється і в тому, що всі права та обов'язки переходять від однієї особи до іншої без участі третього суб'єкта.

При спадкуванні перехід прав та обов'язків спадкодавця до його спадкоємців відбувається в порядку спадкового правонаступництва, яке матиме місце тільки за наявності ряду умов. Так, правонаступником має виступати особа, яка внаслідок визначених у законодавстві фактів визнається спадкоємцем. Необхідно також, щоб спадкоємці були закликані до спадкоємства, адже в іншому разі правонаступництво не виникає. Спадковим правом встановлено відповідні правила щодо порядку закликання до спадкування певних категорій спадкоємців. Крім того, необхідно, щоб і особа, яка закликана до спадкування, прийняла спадщину.

Цікавою є думка Антимонова Б.С. і Граве К.А. про те, що слід розрізняти спадкове правонаступництво і правонаступництво після смерті особи. Вони вважають, що виникнення у набувача права на одержання вкладу в Ощадному банку внаслідок розпорядження власника на випадок смерті -- це не випадок спадкового правонаступництва, тут має місце правонаступництво після смерті. На підтвердження цього наводяться такі аргументи: закон не розглядає такого набувача з вкладу як спадкоємця і підпорядковує правонаступництво не правилам про спадкування, а зовсім іншому правовому режиму, вклад у цьому випадку не включається в спадкову масу, набувач не стає зобов'язаним за боргами спадкодавця; набувачем з вкладу може бути визнана будь-яка особа, незалежно від обмежень, які існують щодо спадкоємців.Антимонов Б. С., Граве К. А. Советское наследственное право. -- М., 1995. -- С. 49.

Такої ж позиції дотримується і Дзера О.В., який виділяє ряд ознак спадкового правонаступництва, які дають змогу відрізнити його від правонаступництва після смерті.Дзера О.В. Цивільне право України. - К.: Юрінком - Інтер, 2002. -С.933. А саме: 1) спадщина переходить до спадкоємця як єдине ціле, тобто як сукупність прав та обов'язків, і навіть та обставина, що відповідальність спадкоємця за боргами спадкодавця обмежується розміром спадкового майна, не перекреслює єдиний зв'язок між активом і пасивом спадщини. 2) спадкоємець набуває спадщину завжди безпосередньо. На підставі норм спадкового права правонаступник стане володільцем усіх прав та обов'язків, які можуть до нього перейти. У разі виникнення спільної власності в процесі спадкування жоден із співвласників не потребує посередництва іншого для виникнення у нього відповідного права на об'єкт спадкової маси, що свідчить про безпосередність та самостійну участь у спадковому процесі. 3) спадкоємець набуває всіх прав та обов'язків відразу і водночас. Прийняття спадщини -- це єдиний акт, який поширюється на всі об'єкти спадкування водночас. До спадкоємця в момент виникнення правонаступництва переходять і ті права, які в цей час ще не були відомі.

Відносини, які виникають з приводу реалізації відповідними суб'єктами їхніх спадкових прав, у цивілістичній науці називають спадковими правовідносинами. Оскільки спадкові правовідносини є видом цивільно-правових відносин, вони характеризуються загальними закономірностями, які притаманні цивільним правовідносинам взагалі. Але як засіб регулювання особливої групи суспільних відносин, спадкові правовідносини мають свої особливі, лише їм властиві риси.

Якщо характеризувати спадкові правовідносини як різновид цивільних правовідносин, то можна виділити такі загальні характеристики, як предмет і метод регулювання. Предметом регулювання є права та обов'язки між його учасниками, що виникають з приводу майнових та особистих немайнових відносин. Особливістю відносин, які складають предмет спадкового права, є регулювання переходу вказаних відносин у спадщину від правопопередника (спадкодавця) до правонаступників (спадкоємців). Методом регулювання є юридична рівність учасників спадкових правовідносин, кожен з яких має свої права та обов'язки та не знаходиться у підпорядкуванні іншого; диспозитивність, тобто можливості вибору з кількох варіантів поведінки, що виявляється у спадковому праві, наприклад, у можливості вільного обрання способу прийняття спадщини, вирішення питання про прийняття спадкової маси або відмову від неї, в нормах про поділ спадкового майна на розсуд спадкоємців і т. п. Проте на відміну від інших цивільно-правових інститутів у спадковому праві все ж переважають імперативні норми.

Спадковим правовідносинам, як і цивільним, також притаманні риси волевиявлення сторін та наявності особистісного елементу, але на відміну від цивільних, у спадкових правовідносинах вони набувають дещо іншого змісту і тому їх слід розглядати як особливі, характерні виключно для спадкового права ознаки.Дзера О.В. Цивільне право України. - К.: Юрінком - Інтер, 2002. -С.933.

На основі аналізу законодавства та юридичних джерел, до специфічних ознак, властивих лише спадковим відносинам, можна віднести такі: 1)спадкові правовідносини -- це правовідносини вольові, оскільки вони ґрунтуються на вільному волевиявленні їх суб'єктів. Тільки за взаємною згодою суб'єктів спадкових правовідносин відбувається їх виникнення, зміна та припинення. Характерною особливістю спадкових правовідносин є наявність у їхньому складі особи, яка хоч безпосередньо і не бере участі у правовідносинах, оскільки останні виникають лише після її смерті, але воля якої значною мірою впливає на динаміку правовідносин -- спадкодавця. При спадкуванні за законом воля спадкодавця полягає у бажанні застосування до відносин, в яких він перебував за життя і які переносяться на спадкоємців після його смерті, порядку спадкування, передбаченого нормами інституту спадкування за законом. Спадкування за законом у такому разі виступає як презумпція волі спадкодавця, який з тих чи інших міркувань не висловив її інакше -- шляхом складання заповіту. Виникнення спадкових правовідносин для спадкоємця обумовлюється юридичним фактом прийняття ним спадщини, який є безповоротним та безумовним. Слід зазначити, що саме суб'єктивне право спадкування виникає у спадкоємця незалежно від його волі. Від його волевиявлення залежить реалізація цього потенційного права. Прийняття спадщини -- акт вольовий, оскільки він повністю залежить від волі спадкоємця. З цього загального правила є тільки одне виключення, коли у виникненні спадкових правовідносин відсутня суб'єктивна воля. Йдеться про успадкування відумерлого майна, що відбувається незалежно від волі держави-спадкоємиці. Оскільки спадкові правовідносини виникають лише зі смертю спадкодавця, наступні етапи їх розвитку -- зміна та припинення -- залежать вже не від нього безпосередньо, а від його спадкоємців. Зміна в обсязі відносин тягне за собою перерозподіл спадкових часток того чи іншого спадкового наступника, що відбувається шляхом різноманітних волевиявлень спадкоємців -- відмови від прийняття спадщини, коли належна даному спадкоємцеві частка переходить за правом прирощення до інших спадкових наступників, які реалізували право на прийняття спадщини, відмови на користь будь-якого спадкоємця, закликаного до прийняття спадщини, тощо. Незважаючи на можливі зміни в обсязі прав та обов'язків, які переходять до спадкоємців, склад правовідносин, який визначається часом смерті спадкодавця, залишається незмінним і не залежить від волі спадкоємців: останні не можуть, наприклад, прийняти одне право зі складу спадщини, відмовившись при цьому від придбання інших, або прийняти лише права і відмовитися при цьому від виконання обов'язків спадкодавця. Шляхом відмови від спадщини спадкоємець може припинити для себе існування спадкового відношення. Але навіть якщо всі закликані до спадкування потенційні наступники не приймуть спадщину, правовідносини все одно існуватимуть, оскільки у такому разі всі ті права та обов'язки, які в своїй сукупності становлять спадкову масу, перейдуть до держави як до необхідного та підпризначеного в силу закону спадкоємця. 2) спадкові правовідносини -- це відносини, в яких наявний особистісний елемент. Під особистісним елементом у спадкових правовідносинах передусім слід розуміти характер, поведінку, репутацію особи, яка призначається спадкоємцем. Приймаючи спадщину і вступаючи таким чином у правовідносини, спадкоємець набуває права не тільки на майно померлого, але й стає представником його інтересів -- кредитором у правах та боржником в обов'язках. Виявляється особистісний елемент і в наданій законом можливості спадкоємцям щодо вільного поділу спадкової маси, який може бути проведений і без точного додержання спадкових часток, з метою одержання ними того майна зі складу спадщини, яке найповніше задовольняє їхні особисті потреби та інтереси. 3) спадкові правовідносини є відносинами наступництва лише в тих правах та обов'язках спадкодавця, які можуть бути предметом спадкового переходу. Не можуть перейти у спадщину ті відносини, які були нерозривно пов'язані з існуванням особи спадкодавця. 4)спадковими правовідносинами опосередковуються відносини спадкового наступництва як в майнових, так і в особистих немайнових правах та обов'язках. Предметом спадкового правонаступництва є не лише майнові, але й особисті немайнові права, тісно пов'язані з майновими (наприклад, особисті немайнові права авторів творів науки, літератури, мистецтва, винаходів, раціоналізаторських пропозицій тощо). У спадщину можуть також перейти і обов'язки, які носять особистий немайновий характер. Прикладом успадкування таких обов'язків може слугувати перехід до спадкоємців обов'язку щодо охорони недоторканності твору після смерті автора.

Дзера О.В. відносить до особливостей спадкових правовідносин також етапи їх розвитку.Дзера О.В. Цивільне право України. - К.: Юрінком - Інтер, 2002. -С.937. Він поділяє спадкові правовідносини на два етапи. Перший етап настає, коли відкривається спадщина і до прийняття спадщини закликається певне коло осіб. Ці особи іменуються спадкоємцями, але це не означає, що вони приймуть спадщину і в них виникне відповідне суб'єктивне право власності на певні об'єкти спадкового права. Такі відносини Антимонова Б.С. та Граве К.А. називають відносинами, які виникають у зв'язку з відкриттям спадщини.Антимонов Б. С., Граве К. А. Советское наследственное право. -- М., 1995. -- С. 59. На цьому етапі у спадкоємця виникає право на прийняття спадщини, зміст якого зводиться лише до можливості прийняти спадщину чи відмовитися від неї. За своєю юридичною природою це право належить до так званих правоутворюючих прав, тобто воно є підставою виникнення інших прав. Перший етап спадкових правовідносин закінчується в момент, коли спадкоємець або приймає рішення про прийняття спадщини, або відмовляється від неї.

Природно, що другий етап виникає, коли спадкоємець, безпосередньо реалізуючи своє право набути відповідних спадкових прав, приймає спадщину, що і зумовлює назву таких відносин - відносини, що виникають у зв'язку з прийняттям спадщини. Цей етап триває доти, поки повністю не визначиться доля спадкового майна (наприклад, виданий нотаріусом відповідний акт про прийняття спадщини).

Якщо ж спадкоємець відмовиться від прийняття спадщини, то він вибуває зі спадкових правовідносин.

Ці два етапи тісно пов'язані між собою: хто не має права прийняти спадщину, той і не може стати правонаступником суб'єктних прав та обов'язків спадкодавця.

Таким чином, можна зробити висновок, що спадкові правовідносини - це цивільно-правові відносини, які виникають на підставі норм підгалузі спадкового права, в силу смерті фізичної особи (спадкодавця), та, як правило, волевиявлення його учасників, яким між останніми встановлюється комплекс прав та обов'язків з приводу універсального спадкового правонаступництва в тих майнових та особистих немайнових правах та обов'язках, які не припиняються зі смертю спадкодавця.

Ще одним важливим поняттям є поняття спадщини, так як вона посідає центральне місце у спадковому праві. Спадщиною називається майно, яке переходить у порядку спадкування. Серед майнових прав, що у складі спадкового майна переходять до спадкоємців, насамперед слід назвати право власності на різноманітне майно. Це право власності може бути на будинок, автомашину, заощадження, цінні папери, земельну ділянку, предмети домашньої обстановки та особистого вжитку, інші речі, які є об'єктом права власності громадян. До майнових прав, що входять до спадщини, належить не тільки право власності на майно, а й право вимоги, що випливає з укладених спадкоємцем договорів (наприклад, договору дарування, позики, договору зберігання, договору купівлі-продажу тощо). Наприклад, громадянин за договором позики передав комусь певну суму грошей. Якщо позикодавець помре до того, як позичальник поверне йому позичені гроші, то право вимагати від боржника повернення боргу переходить до спадкоємців позикодавця.

До спадщини входить також право на неодержану спадкодавцем заробітну плату, пенсію, майнові права авторів літературних, художніх творів, творів мистецтва, майнові права авторів відкриттів, винахідників.

До складу спадкового майна входять і майнові обов'язки спадкодавця. Коли за життя спадкодавець мав борги, то вони також переходять після його смерті до спадкоємців. Але спадкоємці відповідають за боргами спадкодавця тільки в межах дійсної вартості майна, яке вони отримали у спадщину. Дійсна вартість спадщини визначається на момент її відкриття, а не на момент пред'явлення кредиторами вимог до спадкоємця.Копайгора І.Д., Іваненко Г.В., Панченко М.І. Цивільне право України. - К.: Знання, 2005. - С.9.

Не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права (ім'я, вчене звання, державні нагороди тощо); право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або установчими документами таких об'єднань; право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; права та обов'язки як кредитора або боржника, якщо вони нерозривно пов'язані з особою померлого і у зв'язку з цим зобов'язання не може бути виконане іншою особою (ст. 1219 ЦК).Цивільний кодекс України: Офіційний текст. - К.: Атіка, 2010. - С. 338.

Не менш важливою категорією спадкового права є спадкодавець і спадкоємець. На перший погляд спадкове право не повинно цікавити правове становище спадкодавця, оскільки він не є суб'єктом спадкових правовідносин. Проте з цією особою пов'язані найважливіші моменти спадкового права. Так, наприклад, часом відкриття спадщини вважається день смерті спадкодавця. Щодо того кого вважати спадкодавцем, то ст. 1216 ЦК вказує, що це має бути фізична особа. Застосоване у ст. 1216 ЦК поняття «фізична особа» свідчить про те, що: спадкодавцем може вважатися лише людина (підрозділ 1 розділу II ЦК), а не юридична особа; спадкодавцями можуть бути як громадяни України, так і іноземні громадяни, особи без громадянства та біженці. Але особливості статусу останніх як спадкодавців або спадкоємців нині визначено Законом України «Про міжнародне приватне право» від 23 червня 2005 р. Тому права і обов'язки спадкоємців і спадкодавців, які мають статус біженців, будуть прирівняні до прав громадян України (ст. 26 Конституції України), за винятком деяких особливостей, що випливають з міжнародних договорів, ратифікованих Україною.Спадкове право: Нотаріат. Адвокатура. Суд. (за заг. редакцією С.Я. Фурса). - К.:Видавець Фурса С.Я.: КНТ, 2008. - С.199.

На сьогоднішній день правоздатність та дієздатність спадкодавця за час його життя до спадкування за законом значення не мають.

Суб'єктний склад спадкоємців значно ширший, ніж суб'єктний склад спадкодавців. Перш за все спадкоємцями можуть бути не лише особи, які були живі в момент відкриття спадщини, а й діти спадкодавця, які були зачаті ще коли спадкодавець був живий, а народилися після його смерті. Якщо дитина народжується живою, вона стає спадкоємцем. Це відбувається зі зворотною силою до часу відкриття спадщини. Якщо ж дитина народжується мертвою, то ніякі правові наслідки, пов'язані зі спадщиною, для неї не настають. Дитина стає спадкоємцем і тоді, якщо вона прожила після свого народження всього кілька хвилин. Дзера О.В. Цивільне право України. - К.: Юрінком - Інтер, 2002. -С.945.

Юридичні особи не можуть бути спадкоємцями за законом. В юридичній літературі існує думка, що коли держава успадковує відумерлу спадщину, тобто коли немає спадкоємців за законом і заповітом, то, будучи суб'єктом права, держава не може вважатися юридичною особою. Держава як спадкоємець не повинна ототожнюватися з юридичною особою, яка теж виступає в ролі спадкоємця, але лише за заповітом.

Отже, проаналізувавши, систематизувавши та узагальнивши погляди різних авторів, можна дійти до таких висновків.

Спадкове право є підгалуззю цивільного права і являє собою сукупність встановлених державою правових норм, які регламентують порядок та умови переходу майнових прав та обов'язків померлої фізичної особи до інших осіб. Спадкове правонаступництво виникає після смерті особи, яку називають спадкодавцем, і встановлюється на користь спадкоємця.

Спадкоємці - це особи, які набувають право на спадщину, тобто фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також які були зачаті за життя спадкодавця і народились після відкриття спадщини. Спадкоємцями можуть виступати юридичні особи,держава, але вони не можуть бути спадкодавцями. Спадкодавцем за законом може бути лише фізична особа незалежно від громадянства та дієздатності.

Якщо спадкове право - це особливий інститут цивільного права,то його норми базуються на притаманних лише цій підгалузі права принципах. Одним з основних принципів є універсальність спадкового правонаступництва, як одночасність переходу до правонаступника всіх прав та обов'язків, які належали право попереднику. Також важливими принципами є свобода волевиявлення спадкодавця і спадкоємців; родинно - сімейний характер спадкування; послідовність закликання до спадщини при спадкуванні за законом; рівність спадкових часток при спадкуванні за законом; державно правовий захист непрацездатних родичів та членів сім'ї спадкодавця та ін.

Спадщиною називається майно, яке переходить у порядку спадкування і складається із сукупності майнових прав та обов'язків померлої особи, які згідно чинного законодавства, можуть переходити у порядку спадкування до іншої особи.

2. СПАДКУВАННЯ ЗА ЗАКОНОМ

Відповідно до ст. 1217 ЦК, де йдеться про види спадкування, можна виділити спадкування за заповітом або за законом.Цивільний кодекс України: Офіційний текст.-К.: Атіка,2010.- С.338. Незважаючи на те, що при визначенні підстав спадкування законодавець віддає пріоритет спадкуванню за заповітом, в Україні, як свідчить нотаріальна практика, найпоширенішим є спадкування за законом.

Спадкування за законом має місце в таких випадках: при відсутності заповіту (ст.1217 ЦК);Там само. - С.338. якщо складений спадкодавцем заповіт визнано недійсним (ч.4 ст. 1257 ЦК);Там само. - С. 348. якщо заповідано лише частину майна (ст.1245 ЦК);Там само. - С. 345. якщо заповіт частково визнано недійсним і у ньому зазначається про спадкування окремими спадкоємцями конкретного майна, а не всієї спадщини в цілому; якщо призначений у заповіті спадкоємиць помер раніше відкриття спадщини і не зазначено про його під призначення та належна йому частка не успадковується іншими спадкоємцями за заповітом; якщо спадкоємці за заповітом відмовились від прийняття спадщини без вказівки на чию користь; якщо спадкоємець, якому було заповідане конкретне майно, відмовився від прийняття спадкового майна, вказаного у заповіті без вказівки на чию користь.Спадкове право: Нотаріат. Адвокатура. Суд./ за ред. С.Я.Фурси. - К.:Видавець Фурса С.Я.:КНТ,2008.- С.205.

Об'єктивними обставинами для того, щоб мало місце спадкування за законом, є :смерть спадкодавця; наявність спадкового майна; наявність спадкоємців за заповітом.

До суб'єктивних умов, які спричиняють спадкування за законом, можна віднести: належність конкретного спадкоємця до певної черги спадкоємців за законом, оскільки їх право на спадкування за законом залежить від того фактору, до якої черги за законом віднесено спадкоємця; можливість документально підтвердити свої родинні або шлюбні відносини із спадкодавцем; фактичний вступ у володіння або управління спадщиною у встановлені законом строки.Цивільне право України./за ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. - К.: Юрінком - Інтер, 2004.- Кн. 2.- С.611.

За ЦК передбачено п'ять черг спадкоємців, які у визначеному законодавством порядку закликаються до спадкування почергово. Як випливає з положень гл.86 ЦК, підставами закликання до спадкування за законом є споріднення, сімейні стосунки, шлюб, усиновлення, перебування на утриманні спадкодавця не менше 5 років до його смерті.Цивільний кодекс України: Офіційний текст.-К.: Атіка,2010.- С.348 - 350.

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (ст.1261 ЦК).Там само. - С.349. Передбачене законом коло спадкоємців першої черги є вичерпним. Діти успадковують після смерті своїх батьків - як батька, так і матері. Якщо навіть шлюб між батьком і матір'ю був незареєстрований, але у свідоцтві про народження дитини вони зазначені як її батьки, то після їх смерті дитина має право на спадок і після батька, і після матері. Крім того, діти, народжені від шлюбу, пізніше визнаного недійсним, не втрачають права спадкування після смерті батьків. Спадкує дитина і тоді, коли ті батьки, що не перебували в шлюбі, надалі свій шлюб зареєстрували, і чоловік (спадкодавець) визнав себе батьком дитини. Якщо дитина народжена поза шлюбом і немає спільної заяви батьків про батьківство, останнє встановлюється в судовому порядку. На підставі рішення суду про встановлення батьківства здійснюється запис в органах РАЦС. До спадкоємців першої черги належать також усиновлені діти (ст.1260 ЦК).Там само. - С.348 - 349.

Діти, що народжені до видання Указу Президії Верховної Ради СРСР від 8 липня 1944 р. від особи, з якою їх мати не перебувала у зареєстрованому шлюбі, але котра була записана батьком дитини, також спадкують після смерті такої особи.Цивільний кодекс України: Науково - практичний коментар. - К.: Істина, 2004. - С.845.

Право на спадкування мають не тільки діти, які вже народилися на час смерті спадкодавця, а й ті, котрі були зачаті за життя спадкодавця, та народилися після його смерті (так звані «постуми»). При вирішенні питання, кого слід вважати «постумом», застосовується правило, відповідно до якого дитиною померлого вважається особа, котра народилася протягом не більш як 10-місячного строку після його смерті.Там само. - С.845.

Той з подружжя, хто пережив іншого, спадкує у першу чергу в тому випадку, якщо він перебував у зареєстрованому шлюбі зі спадкодавцем на момент смерті. Перебування у шлюбі має підтверджуватися свідоцтвом про шлюб. Укладення шлюбу за релігійним обрядом не спричиняє правових наслідків і не створює передумов для спадкування.

У випадку розірвання шлюбу до відкриття спадщини права на спадщину в того з подружжя, хто пережив, не виникає. Шлюб може бути розірваний у органах РАЦС або у судовому порядку. Проте у кожному разі шлюб вважається розірваним з моменту реєстрації акта розірвання шлюбу в органах РАЦС. Отже, якщо шлюб був розірваний у судовому порядку, але розірвання шлюбу не зареєстроване у РАЦС, подружжя вважається таким, що перебуває у шлюбі і зберігає право спадкування одне після одного.

Якщо шлюб визнаний недійсним, той з подружжя, хто пережив іншого, не має права на спадкування, оскільки недійсний шлюб не спричиняє юридичних наслідків.

Батьки спадкують після смерті своїх дітей на підставі правового зв'язку з дітьми, доказом чого є запис про народження у книгах запису актів цивільного стану, крім випадків, якщо вони усуваються від спадкування (позбавлення батьківських прав, умисне позбавлення життя спадкодавця чи його спадкоємців).

Не належать до спадкоємців за законом пасинки та падчерці після вітчима та мачухи, якщо не мало місце усиновлення чи утримання.

Доказом родинних та інших відносин спадкоємців із спадкодавцем є: свідоцтва органів РАЦС, записи в паспортах про дітей, про другого з подружжя, копії рішень суду, що набрали законної сили, про встановлення факту родинних та інших відносин тощо.

У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід з боку як батька, так і матері (ст.1262 ЦК).Цивільний кодекс України: Офіційний текст.-К.: Атіка,2010.- С.349.

Вказані особи закликаються до спадкування за обставин, передбачених ч.2 ст.1258 ЦК, тобто за відсутності спадкоємців першої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття.Там само.- С.349. Якщо ж хто-небудь із спадкоємців першої черги живий і виявив бажання прийняти спадщину або прийняв її, спадкоємці другої черги до спадкування не закликаються.

Брати і сестри є спадкоємцями померлого, незалежно від того є вони повнорідними (мають обох спільних батьків) чи неповнорідними (мають лише спільного батька або спільну матір). Але не успадковують один після одного зведені брати і сестри, якщо вони не мають спільних батьків.

Для встановлення факту споріднення необхідне подання відповідних документів. Зокрема, родинні відносини можуть підтверджуватися свідоцтвами органів РАЦС про народження, витягами з книг запису актів цивільного стану, записами в паспортах про дітей. Наприклад, щоб підтвердити родинні відносини між спадкодавцем і спадкоємцем - братом, необхідно подати свідоцтва про народження спадкодавця і спадкоємця. І якщо в цих свідоцтвах батьки - одні й ті самі особи, то можна стверджувати, що спадкодавець і спадкоємець - брати.

У разі неможливості подання зазначених документів факт родинних відносин може бути встановлений судом. Спадкове майно між спадкоємцями другої черги ділиться в рівних частках.

У третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця (ст.1263 ЦК).Цивільний кодекс України: Офіційний текст.-К.: Атіка,2010.- С.349.

Третя черга спадкоємців спадкує у разі відсутності перших двох черг або якщо всі спадкоємці попередніх черг відмовилися від спадщини, не прийняли спадщину, усунені від права на спадкування. На підтвердження родинних відносин вимагається подання відповідних документів. Зокрема, це можуть бути свідоцтва про народження батьків спадкодавця та їх братів або сестер, в яких зазначені спільні батьки. Крім того, якщо в паспортах є відомості про дітей, де зазначені батько чи мати спадкодавця та його брат або сестра, то можна стверджувати, що брат або сестра батьків спадкодавця є його рідним дядьком або тіткою. У разі неможливості подання вказаних документів факт родинних відносин встановлюється судом.

У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як 5 років до часу відкриття спадщини (ст. 1264 ЦК).Цивільний кодекс України: Офіційний текст.-К.: Атіка,2010.- С.349.

Кваліфікуючою ознакою віднесення осіб до четвертої черги спадкоємців є проживання претендентів на спадок однією сім'єю зі спадкодавцем. Отже, визначальним тут є поняття сім'ї. У чинному законодавстві немає визначення поняття не лише «члена сім'ї», а й поняття «сім'я» взагалі, хоча від правильного застосування цього терміну в кожному конкретному випадку залежить не лише обсяг і характер суб'єктивного права, а й саме існування цього права ( на житлове приміщення, аліменти, пенсію, пільги тощо).

Так у ст. 23 Закону України «Про державний бюджет України на 2004 рік» від 27 листопада 2003 р. зазначено, що до членів сім'ї пільговика при наданні пільг належать: дружина (чоловік), їх неповнолітні діти (до 18 років); неодружені повнолітні діти, яких визнано інвалідами з дитинства 1 та 2 групи або інвалідами 1 групи; особа, яка проживає разом з інвалідом війни 1 групи та доглядає за ним за умови, що інвалід війни не перебуває у шлюбі; непрацездатні батьки; особа, яка перебуває під опікою або піклуванням громадянина, що має право на пільги та проживає з ним.