Конституційно-правовий статус інституту омбудсмана в Україні

Дуже цікавий та вартий уваги правовий статус омбудсманів з прав дітей у Російській Федерації, яка детально вивчила світовий досвід функціонування дитячих омбудсманів та заснувала на регіональному і місцевому рівнях різні моделі цього інституту. [73,с.146]

Омбудсмани з прав дитини в Російській Федерації законодавчо передбачені та діють у Волгоградській області (Уповноважений з прав дитини), в Алтайському краї (Уповноважений у справах сім'ї, материнства і дитинства), в місті Санкт-Петербурзі (відділ з захисту прав і законних інтересів дитини), у Свердловській області (Уповноважений із захисту прав дітей, що проживають на території м.Єкатеринбургу), в Новгородській області (Уповноважений з прав дитини на громадських засадах), в Нижньогородській області (Уповноважений з прав дитини і неповнолітніх Арзамаського району).[42,c.45]

Підставою запровадження в цих регіонах Росії омбудсмана із захисту прав дитини стало прийняття парламентом Російської Федерації федерального закону “Про основні гарантії прав дитини в Російській Федерації” та прийняте Міністерством праці Російської Федерації спільно з Дитячим фондом ООН (ЮНІСІІФ) рішення щодо організації і підтримки проекту з введення інституту Уповноваженого з прав дитини в ряді найбільш ефективно діючих в інтересах дітей регіонів Метою запровадження омбудсмана із захисту прав дітей в ряді регіонів Росії є сприяння пріоритетності політики щодо дітей та підлітків, підвищення організаційного рівня виконання федеральних, регіональних і місцевих законів та інших нормативних актів, публічно-правова інформаційна діяльність у сфері прав дитини.

Основними завданнями Уповноваженого з прав дитини є забезпечення гарантій державного захисту прав і свобод дитини; розвиток і доповнення існуючих форм і засобів захисту прав дитини; координація діяльності державних органів і громадських організацій в цій сфері; всебічне сприяння відновленню порушених прав дитини; формування єдиного підходу до політики охорони прав дітей; підготовка пропозицій по удосконаленню федерального, регіонального та місцевого законодавства по правах дитини і приведення його у відповідність з міжнародними стандартами.[73,c.144]

Найбільш детально врегульовано правовий статус Уповноваженого з прав дитини Волгоградської та Свердловської областей. Омбудсман з прав дитини Єкатеринбурга призначається на свою посаду головою міста по узгодженню з міською думою. На цю посаду може бути обрано громадянина Російської Федерації не молодшого за 35 років, що проживає в місті Єкатеринбурзі та мас певні знання в галузі захисту прав дітей і досвід їх захисту. Уповноважений призначається на посаду терміном на п'ять років, і одна і таж сама особа не може бути призначена на посаду Уповноваженого більш ніж на два терміни підряд. Достроково його повноваження можуть бути припинені за умов, що Уповноважений не спроможний за станом здоров'я чи з інших причин протягом тривалого часу виконувати свої обов'язки, він подав заяву про відставку; відносно нього набрав чинності обвинувальний вирок суду.[52,с.282]

На весь термін повноважень омбудсман із захисту прав дитини Єкатеринбурга наділений недоторканністю, яка поширюється на його службове і житлове приміщення, багаж, особисті і службові транспортні засоби, листування, засоби зв'язку і документи. Притягнення його до кримінальної чи адміністративної відповідальності, що накладаються в судовому порядку, затримання, арешт, обшук, за винятком випадків затримання на місці злочину, проводиться тільки за згодою міської думи.

Уповноважений не може бути депутатом будь-якого представницького органу , займатися іншою (оплачувальною чи неоплачувальиою) роботою, за винятком викладацької, наукової чи іншої творчої діяльності.

Діяльність Уповноваженого поширюється на всіх дітей і підлітків які не досягли 18 років, що прожинають у м. Єкатеринбурзі. В його компетенцію входить захист особистих прав і інтересів дитини: права на життя і виховання в сім'ї, на освіту, на працю, на відпочинок і дозвілля, на вільне вираження своїх поглядів, на збереження своєї індивідуальності, на захист честі та гідності, свободу віросповідання, особисту недоторканність; захист майнових прав і інтересів дитини: права на утримання, на частку майна в сім'ї, на соціальну підтримку, майнових прав і інтересів; захист прав і інтересів дитини з обмеженими можливостями: дітей-інвалідів, дітей з обмеженими фізичними можливостями, дітей-сиріт і дітей, що залишилися без опіки батьків, дітей, які опинилися в екстремальних ситуаціях та неповнолітніх правопорушників; представництво і захист прав та інтересів дитини спільно з органами опіки і піклування, судом, прокуратурою, нотаріатом, органами ЗАГСу, комісією у справах неповнолітніх, державною та муніципальною службами з питань сім'ї і дитинства.

Омбудсман з прав дитини розглядає скарги на рішення, діяння (дії чи бездіяльність) органів місцевого самоврядування, муніципальних службовців, якщо заявник раніше оскаржував ці рішення чи діяння в судовому або адміністративному порядку, але не згодний з прийнятими ними рішеннями.[42,c.47]

Розглядаючи скаргу дитини, Уповноважений мас право без перешкод відвідувати всі органи державної влади, органи місцевого самоврядування, бути присутнім на засіданнях їх колегіальних органів, а також безперешкодно відвідувати громадські об'єднання, підприємства, установи і організації незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності. Посадові особи безкоштовно і без перепон зобов'язані надавати Уповноваженому матеріали та документи по справі, іншу інформацію, необхідну йому для здійснення своїх повноважень. Втручання в діяльність Уповноваженого з метою вплинути на його рішення, так само як перешкоджати йому у виконанні обов'язків забороняється. До закінчення розслідування по скарзі отримані омбудсманом матеріали та інші дані не підлягають розголосу.[54,c.32]

Приймаючи рішення за результатами розгляду скарг дітей, Уповноважений може звернутися до судових органів і до прокуратури за захистом порушених прав і свобод дитини, а також бути присутнім у порядку нагляду на судовому розгляді справи неповнолітнього. Він має право повідомити в засобах масової інформації про грубі порушення прав дитини, і місцеві муніципальні та державні засоби масової інформації не вправі відмовити йому в публікації тих чи інших повідомлень, документів, а також в наданні ефірного часу.

Після закінчення календарного року Уповноважений готує доповідь про свою діяльність, яку подає голові міста, до міської думи, місії ЮНІСЕФ у Росії і Міністерства праці та соціального розвитку Російської Федерації.[54,c.35]

Омбудсман має право розглядати скарги з питань працевлаштування неповнолітніх (прийом на роботу та звільнення), з питань охорони прав дітей у сім'ї. Він може виступити на захист прав покинутих дітей. До сфери його компетенції входить захист прав неповнолітніх, що перебувають у місцях позбавлення волі чи на державному забезпеченні в будинках-інтернатах, санаторіях та профілакторіях або до яких застосовані заходи виховного та адміністративного впливу тощо.

Уповноважений може відкрити провадження про порушення прав дитини за власною ініціативою при наявності інформації про масові чи грубі порушення прав дитини або у випадках, що мають особливе суспільне значення, та на основі скарги заявника. В останньому випадку це має місце за умови коли всі інші правові засоби захисту не дали потрібних результатів. Він може провести розслідування по скарзі самостійно чи звернутися з проханням про перевірку всіх або частини обставин, що підлягають з'ясуванню, до компетентних органів, посадових осіб. При самостійному розгляді скарги Уповноважений мас право відвідувати державні органи, органи місцевого самоврядування, державні і муніципальні установи; проводити самостійно чи спільно з компетентними органами і посадовими особами перевірку діяльності державних і муніципальних установ, відносно яких мас місце інформація, що вони допускають грубі чи масові порушення прав дитини; запитувати і одержувані від органів державної влади, місцевого самоврядування і їх посадових осіб будь-які необхідні для провадження у справі документи, матеріали та іншу інформацію; отримувати пояснення від посадових осіб з обставин, що підлягають виясненню.[54,c.32]

Уповноважений з прав дитини зобов'язаний надати особі чи органу, дії якого оскаржуються, можливість дати свої пояснення з будь-яких питань, що підлягають з'ясуванню в процесі перевірки. З цими поясненнями може бути ознайомлений заявник.[42,c.46]

Омбудсман повинен також інформувати заявника про хід розслідування скарги.

Закінчивши розгляд справи, омбудсман мас право:

1. прийняти і направити органу чи посадовій особі, в діях яких він вбачає порушення прав дитини, своє рішення, яке містить рекомендації стосовно можливих і необхідних заходів щодо відновлення порушених прав дитини та недопущення подібних порушень у подальшому (копія цього рішення надсилається вищестоящій організації органу чи посадової особи, дії яких оскаржуються);

2. внести компетентним органам подання про порушення дисциплінарного чи адміністративного провадження відносно посадових осіб, в діях яких виявлені порушення прав дитини.[54,c.34]

У випадку виявлення в процесі дослідження скарги ознак кримінального злочину омбудсман передає всі наявні у нього матеріали справи органам, що уповноважені порушити кримінальну справу, і припиняє подальше провадження у справі, повідомивши про це заявника. Якщо порушення прав дитини виявлені в діяльності правоохоронних органів, Уповноважений доводить такі факти безпосередньо до відома глави адміністрації області. Орган чи посадова особа, одержавши рішення Уповноваженого, зобов'язані розглянути його в місячний термін і направити Уповноваженому письмову відповідь про результати розгляду рішення та прийняті по ньому заходи.

За результатами розгляду скарг, заяв та звернень громадян, вивчення обстановки в регіоні та дослідження різноманітної інформації з приводу порушень прав дитини Уповноважений може направити органам і посадовим особам, наділеним правом законодавчої ініціативи, пропозиції про внесення змін до чинного законодавства, якщо він вважає, що дії і рішення, які порушують права дитини, здійснюються на основі і в дотримання чинного законодавства чи в силу існуючих прогалин у праві, а також якщо чинне законодавство суперечить загальновизнаним нормам і принципам міжнародного права, міжнародним договорам Російської Федерації.[54,c.32]

По завершенні розгляду скарги омбудсман повідомляє заінтересованій особі, чи виявлені у її скарзі порушення прав дитини. І якщо не виявлені -- дає їй необхідні роз'яснення, а якщо виявлені -- зазначає, яких заходів вжито ним по відновленню порушених прав дитини чи яких заходів необхідно вжити самому заявнику для подальшого захисту прав та інтересів дитини.[42,c.43]

При Уповноваженому для надання йому консультативної допомоги може створюватися експертна група з питань прав дитини, яка повинна складатися з осіб, що мають необхідні знання в цій галузі.

Слід відзначити, що регіональні та місцеві омбудсмапи Росії з прав дитини відіграють значну роль у охороні та захисті прав дитини і подають вагому допомогу Уповноваженому з прав людини Російської Федерації у цій сфері.

З цієї причини планується запровадити Уповноваженого з прав дитини в Москві та ведеться активна робота щодо створення інституту федерального омбудсмана Росії із захисту прав дітей .[52,с.284]

Вважаємо, що світовий досвід діяльності спеціалізованих дитячих омбудсманів повинен підштовхнути наше суспільство до думки про необхідність його запровадження і в Україні.

Українські діти, як і діти інших країн світу, в силу свого віку і залежності від дорослих не можуть бути повністю захищені від порушень їх прав в сім'ї та суспільстві. І ефективною структурою, здатною відстоювати їх інтереси на державному рівні, може стати Уповноважений з прав дітей. Основними критеріями доцільності його запровадження повинні бути його здатність впливати на поліпшення життя дітей та той фактор, що існуюча в країні система органів опіки та піклування не гарантує належного забезпечення прав дітей перш за все тому, що виконання функцій захисту прав неповнолітніх доручаються, як правило, відомчим структурам, обсяги роботи яких достатньо великі і вони неспроможні ефективно охороняти права дітей. З цієї ж причини не можна покладати обов'язок захищати права дітей тільки на Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, хоча він і багато робить у цьому напрямі. Повинен бути вагомий спеціалізований інститут із захисту прав дітей. Його формування -- це проблема, яка вимагає уваги всіх гілок влади, всього суспільства.

Іншим перспективним напрямком розвитку інституту омбудсмана є створення Уповноваженого, компетенція якого поширюється на військовослужбовців.

Відомо, що соціальна група, до якої вони належать, має особливий правовий статус, пов'язаний зі специфікою діяльності, і, крім загальних законів, на них поширюється спеціальне законодавство, яке регламентує порядок проходження військової служби.

Зважаючи на ці обставини, вважаємо за необхідне заснування інституту військового омбудсмана і в Україні. Він має стати важливим чинником демократизації суспільства загалом і національної військової адміністрації зокрема. Як інститут, що не належить до офіційного військового апарату управління, він має забезпечувати виконання конституційних норм, що гарантують права і свободи військовослужбовців, сприяти створенню в суспільстві атмосфери довір'я до армії.

Парламент Швеції 1915р. прийняв закон про військового омбудсмана. Цей орган мав гарантувати незалежний розгляд скарг військовослужбовців, запобігати порушенням їхніх прав і свобод службовцями військовою відомства, командирами, начальниками структурних підрозділів.

Військовий омбудсман обирався на чотири роки голосуванням спеціально призначеної групи членів парламенту в складі 48 чоловік, яка призначала й заступника омбудсмана, котрий мав виконувати обов'язки військового омбудсмана, коли останній внаслідок певних обставин був неспроможний їх виконувати самостійно. Законодавство не передбачало певних вимог до кандидатури на посаду військового омбудсмана окрім того, що ця особа повинна була мати юридичну освіту.

Основним обов'язком військового омбудсмана був контроль за дотриманням військовими, військово-морськими установами, відомствами й військовими частинами, у тому числі командирами, посадовими особами й рядовими військовослужбовцями, Конституції Швеції, інших нормативних актів у ході виконання ними військових обов'язків, та розслідування скарг, що подавали йому солдати й офіцери.[56,с.30]

Окрім розгляду таких скарг, омбудсман міг проводити перевірки з власної ініціативи, причому його юрисдикція поширювалася не тільки на військову адміністрацію та військовослужбовців, а і на тих цивільних посадових осіб, котрі отримували заробітну плату з фондів, які асигнували кошти на військові потреби. Тільки міністр оборони та інші міністри кабінету залишалися за межами контролю військового омбудсмана.

Військовий омбудсман мав право застерігати певних посадових осіб від можливих порушень прав військовослужбовців та правил управління, надавати їм рекомендації щодо усунення таких порушень, а також переслідувати їх у кримінальному порядку.

Військовий омбудсман щороку доповідав парламентові про свою діяльність, яку разом з іншими реестрами та документами військового омбудсмана досліджували й оцінювали парламентські комітети та омбудсман юстиції. Військовий омбудсман мав право законодавчої ініціативи.

До військового омбудсмана може звернутися будь-яка особа, котра проходить службу в армії, за винятком цивільного персоналу, що перебуває під опікою парламентського омбудсмана.

До омбудсмана можна було потрапити на прийом особисто чи спілкуватися з ним за посередництва так званих «комітетів довірених осіб», яких обирають у кожній військовій частині з числа військовослужбовців. Цей комітет покликаний розглядати й вирішувати скарги військовослужбовців про порушення їхніх прав і свобод. Якщо комітет неспроможний вирішити скаргу або його рішення не задовольняє скаржника - справу передають омбудсману.

Омбудсман досліджує обставини порушення прав військовослужбовців, контролює дотримання принципів законності та соціальної справедливості службовцями відомств військової адміністрації. З цією метою омбудсман мас право безперешкодно відвідувати й інспектувати військові бази, казарми, інші структури збройних сил та органів військового управління; контролюваги побутові умови життя військовослужбовців; вивчати потрібні матеріали й одержувати необхідні відомості від усіх органів влади; запрошувати для з'ясування обставин справи посадових осіб та державних службовців і т. ін.

Грунтуючись на матеріалах скарг і проведених інспекцій, омбудсман готує доповіді з висновками й рекомендаціями щодо поліпшення становища військових, усунення порушень їхніх прав і свобод. Його пропозиції можуть стосуватися як удосконалення нормативно-правової бази, так і практичного застосування законодавства у військовій сфері. Доповідь затверджує Комітет омбудсмана, а її копію надсилають Міністерству оборони країни.[56,с.31]

Омбудсман досліджує обставини порушення прав військовослужбовців, контролює дотримання принципів законності та соціальної справедливості службовцями відомств військової адміністрації. З цією метою омбудсман мас право безперешкодно відвідувати й інспектувати військові бази, казарми, інші структури збройних сил та органів військового управління; контролювати побутові умови життя військовослужбовців; вивчати потрібні матеріали й одержувати необхідні відомості від усіх органів влади; запрошувати для з'ясування обставин справи посадових осіб та державних службовців і т. ін.

Правозахисна діяльність військового омбудсмана Швеції була досить ефективною. Проте 14 грудня 1967 р., у зв'язку зі скороченням кількісного складу збройних сил, посиленням кампанії проти мілітаризації держави й запланованою реорганізацією інституту омбудсмана юстиції, військовий омбудсман Швеції припинив свою діяльність.[56,с.33]

На нашу думку, український військовий омбудсман має дістати право досліджувати факти порушень прав і свобод українських військовослужбовців, порушення військових принципів внутрішнього управління, статутних вимог ставлення командирів і начальників до підлеглих. Метою його діяльності має бути гуманізація та демократизація традиційно суворого армійського духу. Це, безсумнівно, позитивно впливатиме на формування стилю стосунків військовиків і сприятиме ефективному розв'язанню проблем, що виникають у сфері захисту прав військовослужбовців, станс значним внеском у проведення реформи Збройних Сил України.

Що ж до інших аспектів статусу військового омбудсмана в Україні (порядок його призначення, вимоги до кандидатів на посаду омбудсмана, повноваження військового омбудсмана , акти його реагування тощо) - це перспективи подальших досліджень.

уповноважений верховний рада право

Заключення

У дипломній роботі було проведено дослідження конституційно-правового статусу інститута Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Термін “омбудсман” можна визначити тлумачити як службу(посадовця), що передбачена Конституцією чи актами законодавчої влади, очолювана незалежною публічною особою високого рангу, яка відповідальна перед законодавчою владою, отримує скарги від потерпілих осіб на державні органи, службовців, наймачів чи діє за власним розсудом і вповноважена проводити розслідування, рекомендувати коригуючи дії і подавати доповіді”.

Запровадження в Україні інституту Уповноваженого ще не означає його остаточного формування з добре відпрацьованою системою функціонування. Як свідчить світова практика, організація діяльності інституту омбудсмана - складний процес, що потребує врахування багатьох чинників. Тому в умовах становлення інституту українського омбудсмана необхідне проведення всебічного і глибокого аналізу зарубіжного конституційного та поточного законодавства, що регламентує правовий статус омбудсмана, наукових розробок у цій сфері, а також дослідження досвіду його практичної діяльності.

Характеристика конституційно-правового статусу омбудсмана дає змогу виділити наступні основні риси цього інституту:

1. визначення статусу омбудсмана положеннями Конституції країни та відповідним законом;

2. спеціальний контрольно-наглядовий, правозахисний характер цього органу державної влади (посадової особи);

3. незалежність інституту омбудсмана, його політична нейтральність;

4. призначення омбудсмана на посаду парламентом

5. як одноособовість, так і можлива колегіальність інституту омбудсмана;

6. реалізація омбудсманом своїх повноважень шляхом порушення провадження за зверненнями громадян чи за власною ініціативою;

7. те, що сферою його діяльності є відносини між громадянином і державним органом, організацією, установою, об'єднанням громадян, їх посадовими особами, що практично означає контроль у галузі взаємовідносин “громадянин - виконавча влада”;

8. неформальний характер діяльності омбудсмана;

9. відсутність у омбудсмана повноважень приймати імперативні рішення у справі.

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини визначається як призначуваний Верховною Радою України незалежний, політично нейтральний, одноосібний контрольно-наглядовий, правозахисний орган державної влади у формі посадової особи, який покликаний за власною ініціативою чи зверненнями здійснювати на постійній основі парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини й громадянина в межах і порядку, передбачених Конституцією, законами України та міжнародно-правовими договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Форми діяльності омбудсмана являють собою зовнішні, основні, однорідні, самостійні дії, які здійснюються ним у передбачених законодавством правових та неправових рамках і спрямовані на реалізацію його прав та обов'язків. Функції омбудсмана - це основні напрямки діяльності омбудсмана, які випливають із його завдань та визначають сутність і соціальне призначення цього контрольно-наглядового, правозахисного інституту й реалізуються в передбачених чинним законодавством формах і методах.

Конституційно-правовий статус інституту омбудсмана, як обгрунтовується в дослідженні, складається з його загальної правоздатності, прав і обов'язків, гарантій, форм і принципів діяльності, відповідальності. Серед цих елементів можна виділити основні - це ті, які мають правове вираження і дають можливість зробити висновок про юридичне “оформлення та відбуття омбудсмана” як повноправного суб'єкта права - права та обов'язки ,гарантії діяльності - та неосновні, що, як правило, не мають прямого законодавчого закріплення, а виводяться із змісту та логіки повноважень омбудсмана.

Характеристика місця омбудсмана в системі органів державної влади різних країн свідчить про його належність здебільше до законодавчої гілки влади, у лоні якої він виник. Проте у світовій практиці не поодинокі випадки, коли омбудсман функціонує в рамках виконавчої гілки влади, а інколи, з позицій сучасного розуміння державотворення, він відноситься до контрольно-наглядової гілки влади чи являє собою автономну контрольно-наглядову інституцію. У зв'язку з цим в дипломному дослідженні вказується, що Уповноважений Верховної Ради України з прав людини виступає саме автономною інституцією, яка займає в структурі органів державної влади самостійне місце, не входячи в жодну з гілок влади, функціонуючи в режимі їх стримування і противаги. Це свідчить про зачатки формування в Україні контрольно-наглядової гілки влади.

Практична діяльність Уповноваженого, як самостійного державного інституту, має базуватись на певних загальноприйнятих принципах, таких як законність , гуманність, справедливість та інш.

В українському законодавстві передбачено основу незалежності уповноваженого, проте відсутність достатнього досвіду, недосконале законодавство, прогалини в праві, суперечності різних за юридичною силою нормативно-правових актів, неврегульованість важливих теоретико-практичних питань дають підстави говорити про недосконалість цього правового інституту в механізмі захисту прав людини. Таким чином можна надати певні рекомендації по вдосконаленню становища Уповноваженого, про необхідність розширення повноважень, реформування гарантій незалежності нашого омбудсмана та вдосконалення норм чинного законодавства.

На погляд автора, треба розширити межі парламентського контролю, здійснюваного Омбудсманом. Сучасні уявлення про парламентський контроль передбачають створення окремих інституцій, які спеціалізуються на контролі за дотриманням окремих ключових прав чи групи взаємозалежних прав.

Необхідно створити відділ з питань дотримання права на приватність комунікацій, який розглядав би скарги на незаконні дії (бездіяльність) органів влади, які здійснюють зняття інформації з каналів зв'язку під час проведення оперативно-розшукових заходів, і щорічно готував би спеціальні доповіді з даними про кількість перехоплень, статистику підстав, кількість порушених кримінальних справ, порушень, примусових блокувань технічних засобів, з поділом за органами, які здійснювали перехоплення інформації, тощо.

Щоб підняти роль Омбудсмана і значення його рішень доцільно передбачити в законі такі повноваження:

1. можливість робити попередження посадовим особам, які припустилися порушень прав людини;

2. ставити питання про скасування актів, якими порушуються права людини;

3. ставити перед вищими щодо посадової особи, яка припустилась порушень прав людини, органами питання про стягнення, передбачені чинним законодавством про працю;

4. ставити питання про усунення з посад осіб, які припустились неодноразового або грубого порушення прав людини та основоположних свобод;

5. оголошувати, з повідомленням про це в ЗМІ, громадський осуд таким посадовим особам, а також посадовим особам, які не відреагували належним чином на звернення Омбудсмана.

Доцільно передбачити також можливість Омбудсмана висловити свою точку зору щодо судових рішень. Наприклад, надати право звернутися до передбачених законом інстанцій з рекомендаціями щодо перевірки судових рішень, які набули законної сили, за наявності даних, що в ході судового розгляду мали місце суттєві порушення прав людини, які вплинули на прийняте судове рішення.

До повноважень Омбудсмана слід також додати право законодавчої ініціативи стосовно проектів законодавчих актів в інтересах забезпечення прав людини і основоположних свобод. Необхідно також підсилити гарантії діяльності Омбудсмана.По-перше, закріпити обов'язок державних органів та посадових осіб розглядати в місячний термін рекомендації Омбудсмана і надавати письмову відповідь щодо прийнятих заходів для відновлення порушених прав, або обґрунтувати причини невиконання його рекомендацій. По-друге, ввести норму про те, що рекомендації Омбудсмана, прийняті ним на підставі розгляду скарг, не оскаржуються в межах національної правоохоронної системи, і по-третє, передбачити адміністративну, чи кримінальну відповідальність посадових осіб за ігнорування запитів Омбудсмана. Для підвищення ефективності праці за заявами, що надіслані до Омбудсмана, необхідно створити електронний архів заяв і опису дій працівників Секретаріату щодо цих заяв. Це надасть можливість за лічені секунди отримати інформацію з будь-якого комп'ютера в мережі про зміст і стан розгляду будь-якої заяви. Потребує розвитку і комунікація Омбудсмана з суспільством.

Література

1. Конституція України, прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року//Відомості Верховної Ради (ВВР). - 1996.- № 30. - ст. 141 Із змінами, внесеними згідно із Законом № 2222-IV ( 2222-15 ) від 08.12.2004. ВВР. -2005. - № 2.- ст.44.

2. Закон України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини“ 23 грудня 1997 року N 776/97-ВР/Із змінами, внесеними згідно із Законом № 274-VI ( 274-17 ) від 15.04.2008

3. Постанова Верховної Ради України “Про щорічну доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про стан дотримання та захисту прав і свобод людини та захисту прав і свобод людини в Україні” 7 липня 2005 року № 2778-IV

4. Постанова Кабінету Міністрів України “Про оплату праці Уповноваженого Верховної Ради України" з прав людини 30 червня 2005р.№ 521

5. Розпорядження Кабінету Міністрів України “Про розміщення секретаріату Уповноваженого ВРУ з прав людини” 18 червня 1999 р. №571-р

6. Барчук В.Б. Права людини як головний об'єкт національної безпеки України // Підприємництво, господарство і право. - 2002. - № 4. - С. 81-84.

7. Барчук В.Б. Порушення прав людини як загроза національній безпеці України // Підприємництво, господарство і право. - 2002. - № 6. - С. 64-66.

8. Барчук В.Б. Взаємодія Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини зі Службою безпеки України в процесі забезпечення прав людини // Збірник наукових праць Національної академії Служби безпеки України. - К., 2003. - № 7. - С. 55-60.

9. Барчук В.Б. Вдосконалення форм і методів діяльності Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини // Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2004. - № 5. - С. 102-111

10. Барчук В.Б. Вдосконалення правового статусу Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини // Парламентаризм в Україні: теорія та практика. - К., 2001. - С. 384-388.

11. Барчук В.Б. Безопасность личности в системе национальной безопасности // Проблемы обеспечения национальной безопасности в современных условиях: 2001г. - №1.- С. 236-238.

12. Барчук В.Б. Методи захисту прав людини Уповноваженим Верховної Ради України з правлюдини/К.: Академія адвокатури України, 2003. - С. 29-32.

13. Барчук В.Б. Роль і місце Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини у вирішенні конфліктів між органами влади і громадянами // К.: Національна академія управління, 2004.№1. - С. 359-364.

14. Богданова Н.А. Категория статуса в конституционном праве //Вестник Московского университета. Серия 11, ПРАВО. - 1998. - № 3. - С. 5-17

15. Бойцова В.В. Национальный омбудсман Королевства Нидерландов и Уполномоченный по правам человека Российской Федерации: опыт сравнительно-правового анализа //Голландская правовая культура. - М: «Легат», 1998. - С. 287.

16. Бойцова В.В. Служба зашиты прав человека и гражданина. Мировой опыт. -М.. 1999.-С. 11

17. Бойцова В.В. Правовой институт омбудсмена и системе взаимодействия государства и гражданского общества: Автореф. лис... д-ра юрид. наук. - М.. 1995. - С. 20.

18. Бернард Фредерік. Філософія інституту омбудсмана //Політика і час. - 1999.

19. Дідковська І.О. Діяльність інституту омбудсмена як одна з форм реалізації принципів правової держави // Держава і право. Збірник наукових праць Інституту держави і права № 29. - К., 2005. - С. 665-671.

20. Дідковська І.О. Роль інституту омбудсмена в процесі інтеграції України до Європейського Союзу // Держава і право. Збірник наукових праць Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України. Випуск 30 - К., 2005. - С. 783-787.

21. Дідковська І.О. Інститут омбудсмена в роботах українських дослідників Гілея. - К., 2006. - Випуск 5. - С. 197-206.

22. Дідковська І.О. Роль інституту омбудсмена в процесі становлення громадянського суспільства // Держава і право. Збірник наукових праць Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України. Випуск 34. - К., 2006. - С. 655-659.

23. Дідковська І.О. Інститут омбудсмена як елемент європейської системи правозахисту // Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії. Збірник наукових праць. - Випуск 20. - Запоріжжя: ЗДІА, 2005., С. 48-62.

24. Дідковська І.О. Дотримання політичних прав та свобод людини в Україні: політологічний аналіз (до питання про діяльність омбудсмена) // Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії. Збірник наукових праць. - Випуск 23. - Запоріжжя: ЗДІА, 2005. - С. 161-172.

25.Закоморна К.О. Статус омбудсмана (уповноваженого з прав громадян) у Польщі: спроба правового аналізу //Вісник Університету внутрішніх справ.-1998.-№3-4.-С.143-150;

26.Закоморна К.О. Інститут Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини як один із засобів інтеграції України в Європейський Союз // Вісник Університету внутрішніх справ.-1999.-№5-С.139-146;

27.Закоморна К.О. Правозахисна діяльність інституту омбудсмана в правоохоронній сфері //Вісник Університету внутрішніх справ. -1999. -№9. - С.254-258.

28.Закоморна К.О. Особливості законодавчого регулювання діяльності Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини // Право України.-2000.-№1.-С.47-50.

29.Закоморна К.О. Роль інституту Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини у систематизації законодавства //Систематизація законодавства в Україні: проблеми теорії і практики.- Жовтень 1999 р. - К.: Ін-т законодавства Верховної Ради України, 1999.- С. 442-446.

30.Закоморна К.О. Роль інституту омбудсмана у розв'язанні конфліктних ситуацій у суспільстві // Вісник Університету внутрішніх справ. - 2000.- Спецвипуск - С. 89-91.

31.Зеленцов А.Б. Контроль за деятельностью исполнительной власти в зарубежных странах: Учебное пособие. - М.: РУДН, 2002. - С. 49.

32. Князев В. Поняття та елементи конституційного статусу людини і громадянина в Україні //Прано України. - 1998. - № 12. - С. 29

33. Клініков В.В. Форми взаємодії Уповноваженого Верховної Ради України і прав людини і органів прокуратури Право України. - 2002. - № 9. - С. 42

34. Косюта М. Взаємозв'язок між діяльністю Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та органів прокуратури у сфері правозахисту Вісник прокуратури. - 2002. -№3(15).-С. 11-12

35. Марцеляк О.В. История возникновения и развития института омбудсмена // Труды Современного Гуманитарного Университета. - М.: СГУ, 2001. - Вып. 35. - С. 101-120.

36. Марцеляк О.В. Вузовские и школьные омбудсманы: опыт функционирования // Юридическое образование и наука. - 2002. - № 3. - С. 42-44.

37. Марцеляк О.В. Специфіка контрольно-наглядових органів у державному механізмі України // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. - Х.: Нац. юрид. акад. України, 1998. - Вип. 33. - С. 9-15.

38. Марцеляк О.В. Демократизація правового статусу людини і громадянина в Конституції України // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. - Х.: Нац. юрид. акад. України, 1998. - Вип. 34. - С. 69-72.

39.Марцеляк О.В. Формування інституту омбудсмена в Україні: політико-правові проблеми // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. - Х.: Нац. юрид. акад. України, 1998. - Вип. 36. - С. 73-78.

40. Марцеляк О.В. Правовий статус народного захисника в Іспанії // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. - Х.: Нац. юрид. акад. України, 1999. - Вип. 40. - С. 50-57.

41. Марцеляк О.В. Становлення інституту Уповноваженого з прав людини в Російській Федерації // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. - Х.: Нац. юрид. акад. України, 2000. - Вип. 42. - С. 41-49.

42. Марцеляк О.В. Правова природа інституту омбудсмена // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. - Х.: Нац. юрид. акад. України, 2000. - Вип. 43. - С. 22-28.

43. Марцеляк О.В. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини: статус і функціонування // Вісник Львівського Університету: Сер. юрид. - 2001. - № 36. - С.190-197.

44. Марцеляк О.В. Інститут місцевого омбудсмана: світові моделі // Часопис Київського університету права. - 2002. - № 4. - С. 84-87.

45. Марцеляк О.В. Акти реагування Уповноваженого з прав людини України // Право і безпека. - 2002. - № 4. - С. 30-34.

46. Марцеляк О.В. Виконавчі омбудсмани: специфіка правового статусу та проблеми організації їх діяльності // Держава і право: Зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. Вип. 21. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2002. - С. 180-186.

47. Марцеляк О. Міжнародний досвід функціонування деяких спеціалізованих омбудсманів // Право України. - 2003. - № 4. - С. 123-127.

48. Марцеляк О.В. Конституційно-правовий процес утвердження інституту омбудсмана в Україні // Вісник Національного університету внутрішніх справ. - 2003. - № 22. - С.305-310.

49. Марцеляк О.В. Основні засади діяльності інституту омбудсмана // Вісник Національного університету внутрішніх справ. - 2003. - № 23. - С.233-240.

50. Марцеляк О.В. Правова природа щорічної та спеціальної доповідей Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини // Науковий вісник Юридичної академії Міністерства внутрішніх справ: Зб. наук. пр. - 2003. - № 3 (12). - С. 81-86.

51. Марцеляк О.В. Статус польського омбудсмана: проблеми теорії і практики // Право і безпека. - 2003. - № 2'2. - С. 25-30.

52. Марцеляк О.В. Запровадження дитячого омбудсмана у світі та Україні // Актуальні проблеми держави і права: Зб. наук. пр. - Одеса: Юрид. літ., 2003. Вип. 18. - С. 280-284.

53. Марцеляк О.В. Український омбудсман у структурі механізму державної влади // Науковий вісник (Акад. держ. податкової служби України). - 2003. - № 3 (21). - С. 138-144.

54. Марцеляк О.В. Особливості правового статусу регіональних омбудсманів Російської Федерації // Право і безпека. - 2003. - № 2'3. - С. 31-35.

55. Марцеляк О. Омбудсман з прав дитини: проблеми формування і розвитку у світі і в Україні // Право України. - 2003. - № 10. - С. 44-48.

56. Марцеляк О.В. Інститут військового омбудсмана та перспективи його створення в Україні // Часопис Київського університету права. - 2003. - № 3. с29-33

57. Марцеляк О.В. Етапи становлення інституту омбудсмана у світі Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. - Х.: Магістр, 2003. - № 3 (18). - С. 13-21.

58. Марцеляк О. Основні елементи конституційно-правового статусу омбудсмана // Підприємництво, господарство і право. - 2003. - № 11. - С. 85-88.

59. Марцеляк О.В. Омбудсмани з захисту прав студентів та учнів: світовий досвід діяльності та перспективи їх становлення в Україні // Держава і право: Зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. Вип. 22. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2003. - С. 155-160.

60. Марцеляк О. Гарантії діяльності омбудсмана: національна практика та зарубіжний досвід // Підприємництво, господарство і право. - 2003. - № 12. - С. 68-71.

61. Марцеляк О.В. Функції омбудсмана // Право і безпека. - 2003. - № 2'4. - С. 61-67.

62. Марцеляк О.В. Статус і функціонування регіональних представницьких омбудсманів: світовий досвід // Право України. - 2004. - № 1. - С. 149-153.

63. Марцеляк О.В. Становлення та статус інституту наднаціональних омбудсманів у Європі // Часопис Київського університету права. - 2004. - № 1. - С. 29-33.

64. Марцеляк О. Колегіальні омбудсманівські служби // Підприємництво, господарство і право. - 2004. - №.3. - С.18-21.

65. Німченко В. Правовий статус особи за Конституцією України //Вісник Конституційного Суду У країни. - 199S. -№ 3. - С. 38

66. Полянский В.В. Институт Уполномоченного по правам человека и административное право //Институты административного права России /Отв. ред. ИЛ. Бачило. - М1999.-С. 211

67. Тодика Ю.М., Марцеляк О.В.Інститут омбудсмена: світові моделі і досвід // Вісник Академії правових наук України. - № 2 (13). - 1998. - С. 57-66.

68. Тодика Ю.М., Марцеляк О.В. Конституційно-правовий статус Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (порівняльно-правовий аналіз) // Вісник Академії правових наук України. - № 3 (14). - 1998. - С. 29-37.

69. Тодика Ю.М., Марцеляк О.В. Світові моделі омбудсмена й Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (порівняльно-правовий аналіз) // Права людини і Україна. - Львів: Світ, 1999. - С. 72-79

70. Савенко М. Конституційний Суд і омбудсмен у державному механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина //Вісник Конституційного Суду України. -2004-№11.-C.82.

71. Тененбаум А Статус Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини і прогалини в Законі //Право України. -1999. - № 2. - С. 102.

72. Фріцький О.Ф. Теоретичні основи організації і здійснення державної влади //Конституційне право України /За ред. В.Ф. Погорілка. - К: Наукова думка, 1999.-С. 390.

73. Хаманєва Н.Ю. Контроль омбудсмена за соблюдением прав и свобод граждан Российской Федерации и совершенствование механизмов зашиты прав человека. - М2006. - С.144.-194

74. Хаманєва Н.Ю. Уполномоченный по правам человека - защитник прав граждан. - М, 2001. - С. 38-40

75. Шувалова В.А. Закоморна К.О.Інститут омбудсмана в зарубіжних країнах //Збірник наукових праць ХДПУ ім.Сковороди Серія “Економіка і право”-1999.- №2- С.82-90

Размещено на Allbest.ru