Виконавче провадження в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Поняття і значення інституту примусового виконання

1.1 Законодавство про виконавче провадження

1.2 Завдання виконавчої служби

Розділ 2. Учасники виконавчого провадження та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій

Розділ 3. Стадії виконавчого провадження

3.1 Відкриття,порядок та умови виконавчого провадження

3.2 Заходи примусового виконання рішення

3.3 Виконання рішення та закриття виконавчого провадження

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Технологічна практика є складовою частиною навчального процесу та передбачена навчальним планом. Під час її проходження відбувається ознайомлення з нормативно-правовими актами, які визначають статус Державної виконавчої служби . Крім цього також відбувається ознайомлення з порядком створення, структурою, функціональним призначенням та діяльністю відповідної Державної виконавчої служби і найголовніше, - це опанування практичних навички роботи в установи,у якій відбувалася технологічна практика

Моя навчальна практика проходила у відділі державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції. Для проходження технологічної практики у Дніпровській виконавчій службі переді мною стояли такі цілі : поглиблення та закріплення теоретичних знань, отриманих мною в процесі навчання в Київському технікумі готельного господарства ,ознайомлення з різними функціональними обов'язками, необхідними для моєї майбутньої професійної і організаційно-управлінської діяльності; формування професійного уміння і навичок прийняття самостійних рішень під час конкретної роботи; виховання потреби систематично поновлювати свої знання та творчо їх застосовувати в практичній діяльності.

Метою начальної практики - оволодіння сучасними методами та формами працівника органу ДВС,формування, на базі одержаних у вищому навчальному закладі знань, практичних прийомів та навичок професійно діяльності працівника ДВС .

Завданням навчальної практики:з'ясувати основні цілі і завдання органів ДВС , в яких проходитиме практика, їх правове становище;поглиблено вивчити їх структуру, організацію діяльності, форми і методи здійснення поставлених перед ними завдань;засвоїти практику застосування правових норм, що регулюють організацію і діяльність цих органів, а також норм, які вони застосовують у своїй діяльності; уміти самостійно аналізувати діюче законодавство України у сфері організації, функціонування та повноважень органів ДВС ;уміти самостійно вирішувати питання, пов'язані з діяльністю органів ДВС , аналізувати правові акти,що стосуються державних виконавців та ДВС.

судовий документ боржник

Розділ 1. Поняття і значення інституту примусового виконання

Інститут примусового виконання судових та інших рішень існує стільки, скільки існує інститут держави та державності. Однак лише в новітні історичні часи юридична практика іде шляхом формування в Україні спеціалізованої структури, яка здійснює виключно виконавче провадження. За класичним визначенням, держава - це особлива організація публічної, політичної влади пануючого класу (соціальної групи, блоку класових сил, народу), що володіє спеціальним апаратом управління і примус. Саме наявність можливості примусу в інтересах суспільства робить державу виправданим досягненням справжньої демократії. Справедливим є твердження про те, що виконавче провадження є однією з правозахисних функцій держави .

При порушенні будь-яких конституційних прав чи власних інтересів людина чи юридична особа звертаються до суду, інших державних правозахисних органів, розраховуючи на те, що держава захистить їх від неправомірних дій і допоможе поновити порушені права і законні інтереси. Саме до таких дій закликає законослухняних громадян Конституція України. Так, стаття 8 Конституції України проголошує, що "…звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується”. Стаття 13 Основного Закону послідовно закріплює наведену гарантію стверджуючи що "…Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом”.

Крім суду, існує значна кількість інших, у тому числі і правоохоронних, державних органів, покликаних і повноважних приймати рішення щодо захисту прав людини і громадянина, а також юридичних осіб. Але захист прав, свобод і інтересів не завершується прийняттям рішення. Після даного юридичного акту наступає процедура виконання прийнятого рішення і саме тут, нерідко, виникають проблеми, які зводять нанівець високі конституційні гарантії та владні рішення, підривають авторитет влади і авторитет вищого Закону, а також в цілому імідж держави.

У практиці цивільних правовідносин виникає безліч ситуацій, коли компетентне рішення приймається не судовим органом (наприклад, визнання претензійних вимог, вчинення виконавчого напису нотаріусом, рішення третейський судів тощо), коли конче потрібна уповноважена державна служба, яка б здійснювала примусове виконання даних рішень. Тому кожна влада, яка опікується авторитетом держави і цінує довіру власних громадян і народу країни, мусить дбати про чітке і своєчасне виконання законів, владних і інших рішень, які визначені законодавством.

1.1 Законодавство про виконавче провадження

Виконання як елемент діяльності супроводжує попередню діяльність юрисдикційного органу щодо розгляду та вирішення спору. Виконувати необхідно щось, тобто акт уповноваженого органу чи особи. Тому виконання рішення і є кінцевим етапом юрисдикційної (правозахисної) діяльності. Без реалізації цієї стадії (етапу) втрачається сенс попередньої діяльності суду та інших органів (осіб), які уповноважені на здійснення захисту прав, свобод та законних інтересів фізичних чи юридичних осіб, територіальних громад чи держави. Виконанням рішення суду та інших юрисдикційних органів завершується процес захисту суб'єктивних майнових та особистих немайнових прав громадян та юридичних осіб шляхом їх фактичної реалізації у спосіб та порядок, визначений Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 124 Конституції України та ст. 11 Закону України "Про судоустрій України” рішення суду підлягає виконанню як за колом осіб, так і у просторі (є обов'язковим до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, об'єднаннями громадян та іншими організаціями, громадянами та юридичними особами на всій території України). Враховуючи, що захист прав здійснює низка органів та осіб, лише при виконанні такого юрисдикційного рішення, захист прав набуває реального змісту, доконаного вигляду.

В Україні законодавство про виконання рішень суду та інших органів становило інститут цивільного процесуального законодавства. Основними актами був Цивільний процесуальний кодекс України від 18 липня 1963 р. та Інструкція про виконавче провадження, затверджена наказом Міністра юстиції СРСР від 15 листопада 1985 р. № 22 .Виконання рішення було покладено на судових виконавців, які працювали при народних судах. 1998 року було прийнято Закон України "Про державну виконавчу службу”, який скасував інститут судових виконавців, поклавши завдання виконання рішень судів та інших юрисдикційних органів на спеціально сформовану службу в структурі Міністерства юстиції України (далі - Мін'юст) - Державну виконавчу службу України.

Для успішного виконання завдань нової структури у 1999 році Верховна Рада України (далі - ВРУ) прийняла Закон України "Про виконавче провадження”, а Мін'юст - Інструкцію про проведення виконавчих дій (Інструкція про проведення виконавчих дій, затверджена наказом Мін'юсту від 15 грудня 1999 р. № 74/5, зареєстровано в Мін'юсті 15 грудня 1999 р. за № 865/4158 // ОВУ. - 1999. -№ 51. - Ст. 2563). Ці акти стали базовими у діяльності ДВС. Зміни у законодавстві про організацію та здійснення виконання вимагали, своєю чергою, змін до чинного законодавства України, яке тією чи іншою мірою стосувалося виконавчого провадження.

Це було зроблено вже у 2000 році (Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям законів України "Про державну виконавчу службу” та "Про виконавче провадження”: Закон України від 19 жовтня 2000 р. // ВВР. - 2000. - № 50. - Ст. 436.). Однак і це не створило достатніх умов для успішної та ефективної роботи державної виконавчої служби України та зацікавленості державних виконавців у реалізації покладених на них завдань. Причинами цього були: недостатня матеріально-технічна база ДВС та грошове забезпечення державних виконавців, перевантаженість їх роботи, часом недостатня кваліфікація працівників ДВС, наявність великої кількості прогалин у законодавстві, що дозволяло маніпулювати законом як з боку учасників виконавчого провадження, так і з боку працівників ДВС, брак координації діяльності ДВС з іншими правоохоронними органами тощо.

Певний вихід із цієї ситуації було знайдено у 2002 році шляхом прийняття низки актів Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) та інших правоохоронних органів щодо координації їх діяльності (Про заходи щодо підвищення ефективності діяльності органів державної виконавчої служби: Постанова Кабінету Міністрів України від 29 липня 2002 р. // ОВУ. - 2002. - № 31. - Ст. 1479; Інструкція про порядок взаємодії органів внутрішніх справ України та органів державної виконавчої служби при примусовому виконанні рішень судів та інших органів (посадових осіб), затверджена наказом МВС, Мін'юсту від 25 червня 2002р. № 607/56/5, зареєстровано в Мін'юсті 27 червня 2002 р. за № 541/6829 // ОВУ. - 2002. - № 27. - Ст. 1298; Про затвердження Порядку передачі митними органами майна, конфіскованого за рішенням судів, органам державної виконавчої служби: Наказ Мін'юсту, Державної митної служби України від 17 серпня 2001 р. № 46/5/571, зареєстровано в Мін'юсті 17 серпня 2001 р. за № 720/5911 // ОВУ. - 2001. - № 34. - Ст. 1619 та ін.).

Пошук оптимальних способів організації та забезпечення ефективності у діяльності органів ДВС, практика застосування законодавства про виконавче провадження зумовили внесення змін та доповнень до чинного законодавства, що й було зроблено ВРУ законами від 28 листопада 2002 р. та 30 липня 2003 р. (Про внесення змін до Закону України "Про виконавче провадження”: Закон України від 28 листопада 2002 р. // ВВР. - 2003. - № 5. - Ст. 46; Про внесення змін до законів України "Про державну виконавчу службу” та "Про виконавче провадження”: Закон України від 10 липня 2003 р. // ОВУ. - 2003. - № 33. - Ст. 1775.). Цей процес триває і нині, зокрема у ході реформування процесуального законодавства, наприклад у зв'язку з прийняттям 18 березня 2004 р. нового Цивільного процесуального кодексу України (Цивільний процесуальний кодекс України, прийнятий 18 березня 2004 р. // ОВУ. - 2004. - № 16. - Ст. 1088.).

Хоча й надалі законодавство про виконавче провадження визнають складовою цивільного процесуального, питання про місце виконавчого провадження у системі права завжди перебували у центрі уваги юридичної науки. З часу виокремлення державних виконавців у самостійну структуру ці питання набули нового звучання.

1.2 Завдання виконавчої служби

Указом Президента України від 9 грудня 2010 року № 1085 «Про оптимізацію системи центральних органів центральних органів виконавчої влади» утворено центральні органи виконавчої влади - Державну виконавчу службу України та Державну реєстраційну службу України.

Відповідно до Положення про Державну виконавчу службу України, затвердженого Указом Президента України від 6 квітня 2011 року № 385, на ДВС України покладено функції з реалізації державної політики у сфері організації виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) відповідно до законів. Основним завданням відділу державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, що підлягають виконанню державною виконавчою службою.

Відповідно до покладених на нього завдань відділ державної виконавчої служби:

1) здійснює передбачені законодавством України заходи щодо своєчасного, повного і неупередженого виконання рішень, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі їх невиконання у добровільному порядку (далі - виконання рішень);

2) вивчає та узагальнює практику застосування законодавства з питань організації виконання рішень, а також розробляє пропозиції щодо його вдосконалення і вносить їх на розгляд відділу державної виконавчої служби ;

3) узагальнює, аналізує результати роботи з виконання рішень та веде обліково-статистичну звітність;

4) розглядає звернення громадян та юридичних осіб з питань, що належать до повноважень Відділу;

5) організовує ведення діловодства та архіву у Відділі;

6) організовує навчання державних виконавців і поширює позитивний досвід з питань виконання рішень;

7) готує для подання через відділ державної виконавчої служби до Головного управління юстиції матеріали щодо заохочення та нагородження державними нагородами працівників Відділу.

Розділ 2. Учасники виконавчого провадження та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій

Для виконання завдань захисту прав громадян, юридичних осіб і держави, цивільне судочинство покликано забезпечити, як правильний та своєчасний розгляд і вирішення підвідомчих йому справ, так і виконання постановлених щодо них рішень. Ця мета досягається за допомогою процесуального порядку їх примусової реалізації, яка становить самостійну і завершальну стадію цивільного процесу -- виконавче провадження. Виконанням усуваються порушення майнових і особистих немайнових прав шляхом застосування процесуальних засобів і способів примусу до осіб, які відмовилися добровільно виконати свої обов'язки.

Так, при виконанні судових рішень та інших рішень посадових осіб виникають проблеми щодо визначення прав та обов'язків учасників виконавчого провадження.

Учасниками виконавчого провадження є державний виконавець, сторони, представники сторін, прокурор, експерти, спеціалісти, перекладачі, суб'єкти оціночної діяльності - суб'єкти господарювання.

Прокурор бере участь у виконавчому провадженні у випадку здійснення представництва інтересів громадянина або держави в суді та відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого документа за його заявою.

Для проведення виконавчих дій державний виконавець за необхідністю залучає понятих та органи внутрішніх справ, представників органів опіки і піклування, інших органів та установ у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

При виконанні рішень судів та ухвал про зміну органів управління та посадових осіб підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності можуть залучатися виключно працівники органів внутрішніх справ. Залучення інших осіб у процесі виконання таких рішень не допускається.

Сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник.

Стягувачем є фізична або юридична особа, на користь чи в інтересах якої видано виконавчий документ. Боржником є фізична або юридична особа, визначена виконавчим документом.

За виконавчим документом про стягнення в дохід держави коштів або про вчинення інших дій на користь чи в інтересах держави від її імені виступає орган, за позовом якого судомвинесено відповідне рішення, або орган державної влади (крім суду), який відповідно до закону прийняв таке рішення. За іншими виконавчими документами про стягнення в дохід держави коштів або про вчинення інших дій на користь чи в інтересах держави від її імені виступають органи державної податкової служби.

У виконавчому провадженні можуть брати участь кілька стягувачів. Кожен з них щодо іншої сторони має право брати участь у виконавчому провадженні самостійно або доручити участь у виконавчому провадженні одному із співучасників.

У разі вибуття однієї із сторін державний виконавець з власної ініціативи або за заявою сторони, а також сама заінтересована сторона мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, обов'язкові тією мірою ,якою вони були обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

У разі якщо сторона виконавчого провадження змінила найменування (для юридичної особи) або прізвище, власне ім'я чи по батькові (для фізичної особи), державний виконавець за наявності підтверджуючих документів своєю постановою, яка затверджується начальником відділу, змінює назву сторони виконавчого провадження.

Сторони можуть реалізовувати свої права і обов'язки у виконавчому провадженні самостійно або через представників. Особиста участь фізичної особи у виконавчому провадженні не позбавляє її права мати представника, крім випадку, коли боржник згідно з рішенням зобов'язаний вчинити певні дії особисто.

Неповнолітні та особи, визнані судом недієздатними, реалізують свої права та виконують обов'язки, пов'язані з виконавчим провадженням, відповідно до вимог закону.

У разі якщо стороною виконавчого провадження особа,визнана судом безвісно відсутньою, державний виконавець своєю постановою залучає до участі у виконавчому провадженні особу, яка є опікуном її майна.

Участь юридичних осіб у виконавчому провадженні здійснюється їх керівниками чи органами, посадовими особами, які діють у межах повноважень, наданих їм законом, або через представників юридичної особи.

Повноваження представника повинні бути підтверджені довіреністю, виданою і оформленою відповідно до вимог закону.

Представниками у виконавчому провадженні не можуть бути:

1) особи, які не досягли 18-річного віку, крім випадків, передбачених законом;

2) особи, над якими встановлено опіку чи піклування;

3) судді, слідчі, прокурори, державні виконавці, крім випадків, коли вони діють як законні представники або уповноважені особи відповідного органу, що є стороною виконавчого провадження;

4) інші особи, які відповідно до закону не можуть здійснювати представництво.

Розділ 3. Стадії виконавчого провадження

3.1 Відкриття,порядок та умови виконавчого провадження

Відкриття виконавчого провадження слід трактувати як стадію, що визначає такий початок дій щодо виконання постанов суду та актів інших державних та не державних органів, який забезпечує правомірність застосування заходів примусового виконання. Для звернення рішення до виконання стягувачу в першу чергу необхідно виконавчий документ пред'явити до відповідного відділу державної виконавчої служби разом із заявою про відкриття виконавчого провадження. Закон не містить вимог стосовно змісту заяви про відкриття виконавчого провадження, вона викладається у довільній формі. Крім стягувача, правом подання заяви про відкриття виконавчого провадження наділений і його представник, але вразі належного оформлення його повноважень. Також має право звернутися із заявою про відкриття виконавчого провадження прокурор, якщо він здійснював представництво інтересів громадянина або держави й зазначене виконавче провадження було відкрито на підставі виконавчого документа за його заявою. Водночас стягувач у заяві про відкриття виконавчого провадження вправі зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, а також шляхи отримання ним коштів, а також право просити державного виконавця накласти арешт на майно та кошти боржника та оголосити заборону та його відчуження.

Відповідно підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи, а саме:

1) виконавчі листи, що видаються судами і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті;

2) ухвали, постанови суддів у цивільних, господарських, адміністративних, кримінальних справах та справах про адміністративні правопорушення у випадках передбачених законом;

3) судові накази;

4) виконавчі написи нотаріусів;

5) посвідчення комісій по трудових спорах , що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій;

6) постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення;

7) постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладення штрафу;

8) рішення інших органів державної влади, якщо їх виконання за законом покладено на державну виконавчу службу;

9) рішення Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей.

Відкриття виконавчого провадження пов'язано із принципом дизпозитивності і передбачає активну поведінку стягувача.

При вирішенні питання щодо відкриття виконавчого провадження до обов'язку державного виконавця входить перевірка не лише наявності виконавчого документа, що надійшов від стягувача, у цьому переліку, але й відповідність його реквізитам, а саме:

1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище та ініціали посадової особи, що її видали;

2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ;

3) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (для фізичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника за наявності (для юридичних осіб) індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника за наявності, а також інші дані, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача чи боржника чи можуть сприяти примусовому виконанні, зокрема, дата народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника, рахунки стягувача та боржника;

4) регулятивна частина рішення;

5) дата набрання законною (юридичної) сили рішенням;

6) строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.

Наведення інших відомостей щодо стягувача чи боржника не є обов'язковим для суду чи іншого органу, що видає виконавчий документ. Державний виконавець як працівник органу державної виконавчої служби за ст. 6 Закону України «Про державну виконавчу службу» зобов'язаний сумлінно виконувати службові обов'язки, не допускати у своїй діяльності порушення прав громадян та юридичних осіб, гарантованих Конституціє України та Законами України та використовувати надані йому права у точній відповідності до закону. Тому відкривати виконавче провадження державний виконавець в праві лише при дотриманні у виконавчому документі всіх зазначених у ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» реквізитів.

У разі виявлення невідповідності виконавчого документа вимогам, державний виконавець повинен відмовити у відкритті виконавчого провадження, про що він виносить постанову, яка затверджується начальником відповідного відділу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, і не пізніше наступного дня надіслати її заявникові. При цьому державний виконавець зобов'язаний роз'яснити заявникові право на звернення до суду чи іншого органу (посадової особи), які видали виконавчий документ, про приведення виконавчого документа у відповідність вимогам ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження». Після усунення недоліків виконавчого документа заявник в праві звернутися до державної виконавчої служби на загальних підставах.

Зміст виконавчих документів, виданих на підставі судових рішень та рішень інших юрисдикційних органів, має певну специфіку, що полягає у встановленні іншими законодавчими актами додаткових вимог до виконавчих документів.

Державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення виконавчого документа до виконання і цей документ відповідає вимогам статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» та пред'явлений до виконання до органу державної виконавчої служби за належним місцем виконання рішення. Державний виконавець у 3 - денний строк з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує боржнику на строк для самостійного виконання рішення, який не може перевищувати 7 днів, а рішень про примусове виселення - 15 днів, та попереджає боржника про примусове виконання рішення після закінчення встановленого строку із стягненням з нього виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією і проведенням виконавчих дій. При цьому вказується дата виконання. Копія постанови про відкриття виконавчого провадження не пізніше наступного дня надсилається стягувачу та боржнику.

За заявою стягувача, з метою забезпечення виконання рішення про майнові стягнення державний виконавець постановою про відкриття виконавчого провадження вправі накласти арешт на майно та кошти боржника. Одночасно з винесенням такої постанови державний виконавець може провести опис і арешт майна боржника в порядку, визначеному Законом. Якщо в постанові зазначено потребу опису майна, то копія такої постанови вручається боржнику при проведенні опису майна.

Постанова про відкриття виконавчого провадження може бути оскаржена сторонами начальнику відповідного органу державної виконавчої служби або до відповідного суду в 10 - ти денний строк. У разі, якщо після винесення постанови про відкриття виконавчого провадження буде встановлено, невідповідність виконавчого документа вимогам ст.18 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець відкладає проведення виконавчих дій та негайно повідомляє стягувачу про необхідність звернутися до суду чи іншого органу (посадової особи), які видали виконавчий документ, про приведення виконавчого документа у відповідність чинного законодавства. У разі усунення обставин, що стали підставою для відкладення проведення виконавчих дій, державний виконавець продовжує виконання рішення у порядку, установленому Законом. Якщо зазначені обставини до закінчення строку відкладення з поданням до начальника органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований для прийняття рішення відповідно до вимог Закону.

Виконавчі документи, що видаються судами та іншими органами, можуть бути пред'явлені до виконання в межах певних строків, визначені статтею 22 Закону України «Про виконавче провадження».

Виконавчі документи можуть бути пред'явлені до виконання в такі строки:

1) Посвідчення комісій по трудових спорах, постанови судів у справах про адміністративні правопорушення та постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, - трьох місяців;

2) Інші виконавчі документи - протягом року, якщо інше не передбачено Законом.

3) Строки пред'явлення виконавчих документів до виконання встановлюються для кожного окремо.

4) Виконавчі дії проводяться державним виконавцем відповідного органу виконавчої служби, який розташований:

5) За місцем проживання . перебування , роботи боржника - фізичної особи або за місцем знаходження йог майна;

6) За місцем постійно діючого керівного органу або майна боржника - юридичної особи;

7) За місцем здійснення певних дій, які зобов'язаний вчинити боржник за відповідним рішенням суду або іншого органу (посадової особи) щодо виконання рішень немайнового характеру.

Право вибору місця виконання між кількома органами державної виконавчої служби, які можуть учиняти виконавчі дії з виконання рішення на території, на яку поширюються їх функції, належить стягувачу.

У разі якщо у процесі виконавчого провадження державним виконавцем отримано документальне підтвердження або встановлення місця проживання, або перебування чи місце знаходження боржника, його майна, місця роботи на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця, та з'ясувалося, що майно боржника, на яке можна звернути стягнення, відсутнє на території, на яку поширюється компетенція державного виконавця, державний виконавець не пізніше наступного дня з моменту, коли йому стали відомі зазначені обставини, надсилає виконавчий документ за новим місцем проживання чи місцезнаходження боржника, місце його роботи чи місцезнаходження майна боржника, про що повідомляє стягувачу.

Виконавчий документ разом з копією акта не пізніше наступного дня держаний виконавець зобов'язаний надіслати до органу державної виконавчої служби за новим місцем проживання боржника, місцем його роботи чи місцезнаходження майна боржника, про що одночасно, в копії супровідного листа, повідомляє стягувача та орган, який видав виконавчий документ.Порядок передачі матеріалів виконавчого провадження з одного органу державної виконавчої служби до іншого або виконавчої групи, від одного державного виконавця до іншого.

Відповідні територіальні органи державної виконавчої служби сприяють державному виконавцеві, який вчиняє виконавчі дії на їх території.

Отже для виконання завдань захисту прав громадян, юридичних осіб і держави, цивільне судочинство покликано забезпечити, як правильний та своєчасний розгляд і вирішення підвідомчих йому справ, так і виконання постановлених щодо них рішень. Ця мета досягається за допомогою процесуального порядку їх примусової реалізації. Отже,виходячи з вище викладеного відкриття виконавчого провадження має важливе значення.

3.2 Заходи примусового виконання рішення

Примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів. По кожному виконавчому документу відкривається виконавче провадження У постанові про відкриття виконавчого провадження державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених Законом України „Про виконавче провадження».

За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

У разі ненадання боржником у строки, встановлені для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Законом України „Про виконавче провадження» передбачено ряд примусових заходів виконання виконавчих документів, серед яких:

1) звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб

2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника;

3) вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні;

4) інші заходи, передбачені рішенням.

При добровільному виконанні рішення боржник не несе додаткових витрат (не сплачує виконавчий збір та витрати на проведення виконавчих дій) та не позбавляється права на володіння, користування та розпорядження особистим майном.

3.3 Виконання рішення та закриття виконавчого провадження

Порядок закінчення виконавчого провадження залежить від підстави закінчення. Закон “Про виконавче провадження” передбачає 15 підстав закінчення виконавчого провадження. Зокрема, у випадку фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом боржник або стягувач можуть звернутися з відповідною заявою до державного виконавця з проханням закрити виконавче провадження, додавши підтверджуючі документи .

Про закінчення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову з обов'язковим мотивуванням підстав її винесення, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копія постанови у триденний строк надсилається сторонам і може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому законом. У разі закінчення виконавчого провадження арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження.

У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника. За заявою боржника державний виконавець видає йому додаткові копії постанови про закриття виконавчого провадження для їх пред'явлення до органів, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження, для зняття арешту, накладеного на майно.

Висновки

Безперечно, забезпечити надійний захист прав та свобод людини і громадянина та виконання рішення суду та інших органів та посадових осіб , як того вимагає Основний Закон України, може орган державної виконавчої служби , яка діятиме винятково на засадах, визначених Конституцією: законності, рівності всіх учасників виконавчого провадження перед законом .

Моя технологічна практика проходила у відділі державної виконавчої служби Дніпровського району . ДВС належить до структури органу управління юстиції. Головним завданням органу ДВС є примусове виконання рішення суду або іншого органу чи посадових осіб . Дане завдання свідчить про те, що практична реалізація виконавчої влади полягає не тільки в організації виконання та практичному виконанні індивідуальних рішень правового характеру. Тим самим закладаються основи механізму втілення у життя волі держави, відображеної в рішеннях судів та інших органів.

Щодо виконання програми технологічної практики, то за час її проходження я з'ясувала основні цілі і завдання органу ДВС , вивчила їх структуру, організацію діяльності, форми і методи здійснення поставлених перед ними завдань; засвоїла практику застосування правових норм, що регулюють організацію і діяльність державних виконавців , а також норм, які вони застосовують у своїй діяльності; ознайомилась з роботою відділу державної виконавчої служби Дніпровського району м. Києва , ґрунтовно вивчила його структуру, завдання і функції; була спостерігачем примусового виконання рішення .

Безсумнівно, потрібно зазначити - велика роль у вдосконаленні діяльності органу ДВС залежить саме від рівня їх матеріального і фінансового забезпечення. Під час проходження практики я зрозуміла, що чим вищий цей рівень, чим менше організаційно-технічних проблем мають працівники, тим і продуктивнішою та якіснішою є виконувана ними робота.

Наприкінці роботи хотілося б зазначити, що технологічна практика відіграє, все ж таки, певну позитивну роль. Вона допомагає засвоїти матеріал, вивчений на протязі навчання, пізнати для себе щось нове, особливо з первин практичної діяльності, яка дуже відрізняється від навчального процесу, цікаво поспілкуватися із людьми - відповідальними працівниками державної виконавчої служби з однієї сторони та громадянами, які звертаються до ДВС із своїми проблемами з іншої.

Список використаної літератури

1. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. - К.: Преса України, 1997. - 80 с., зі змінами та доповненнями;

2. Цивільний Кодекс України : чинне законодавство зі змінами та доповненнями станом на 1 січня 2016 р.,№435-15;

3. Закон України «Про виконавче провадження» : чинне законодавство зі змінами та допов. станом на 28 грудня 2015 р. ,№ 901-19;

4. Указ Президента України про затвердження Положення про Державну виконавчу службу зі змінами і доповненнями станом на 4 квітня 2012 р., № 229/2012;

5. Білоусов Ю.В. Виконавче провадження. К:Прецедент .- 2005.- 368 с.

6. 4. Білоусов Ю.В. Виконавче провадження: Навч. посіб. -- К.: Прецедент, 2005. -- 192 с.

7 .Фіолевський Д.П. Державна виконавча служба України: навчальний посібник/ Фіолевський Д.П., Лобанцев С.Ю., Мезенцев Є.І.; за заг. ред. Д.П. Фіолевського. - К.: Алерта, 2004. - 564 с.

8. Фурса С.Я., Щербак С.В. Виконавче провадження в Україні. Навчальний посібник - К.: Атіка, 2002 - 480 с.

9 Штефан М.Й. Виконання судових рішень: Навч. посіб. / М.Й. Штефан, М.П. Омельченко, С.М. Штефан. -- К.: Юрінком Інтер, 2001. - 320 с.

Размещено на Allbest.ru