Нормативно-правовий акт

Размещено на http://www.allbest.ru/

[Введите текст]

Зміст

Вступ

Розділ 1. Поняття та ознаки нормативно-правового акта

Розділ 2. Ієрархія та види нормативно-правових актів

2.1 Класифікація нормативно-правових актів

2.2 Поняття, ознаки та види законів

2.3 Підзаконний нормативно-правовий акт: поняття та види

Розділ 3. Дія нормативно-правових актів у часі, просторі та за колом осіб

Висновки

Список використаної літератури



Вступ

Нині етап розвитку Української держави характеризується тенденцією до оновлення форм та засобів регулювання суспільних відносин відповідно до потреб розбудови правової державності в умовах європейської інтеграції. Цей напрям супроводжується появою значної кількості нових юридичних актів, передумовою ефективної реалізації яких є визначення їх юридичної природи, що дозволяє з'ясувати їх місце у системі юридичних актів України.

Теорія нормативно-правових актів досить детально розроблена юридичною наукою: сформована їх визначення та виокремлено характерні риси, означена їх система та ієрархічна супідрядність, досліджено окремі види тощо. Значна увага при дослідженні нормативно-правових актів приділялася визначенню цієї юридичної категорії, в якому відображалися б їх специфічні ознаки. Науковою основою при написанні даної роботи стали праці відомих знавців, таких як Петришин О.В., Цвік М.В., Хропанюк В.Н. і багато інших. Їх визначення відображають особливість переважної більшості нормативно-правових актів.

В даний час основним джерелом права є нормативно-правовий акт. Розуміння його сутності та різноманіття дозволяє добре орієнтуватися громадянину в чинному законодавстві. Нормативний акт є найбільш розповсюдженим для країн, які об'єднані в систему «писаного права». Своїм змістом він містить норми, які повинні забезпечувати порядок у суспільстві. В основу нормативного акта мусить бути покладений соціальний ідеал справедливості, згідно з яким людина, її права, свободи й інтереси є вищою соціальною метою, незалежно від класової, національної чи партійної приналежності. Але слід зазначити, що нормативним треба вважати такий акт, котрий не додає змін до дії правових норм, а визначає їхнє застосування до одного відношення чи до певного кола одиничних відносин. Дана робота основною метою визначає розкриття теоретичних аспектів феномена «нормативно-правовий акт» з урахуванням реальностей в Україні.

Таким чином, предметом розгляду є домінуючі визначення поняття нормативного правового акта й окремих його видів як джерела права, думки різних учених по досліджуваній проблемі, взаємодія різних видів нормативних правових актів і їхнє місце в законодавстві України.

Нормативною основою роботи стали такі правові акти, як, безперечно, Конституція України від 28 червня 1996 року, Закон «Про нормативні акти України» за № 1343-1, Кримінальний Кодекс від 5 квітня 2001 року за № 2341-III.

Актуальність цієї теми полягає в значені нормативно-правового акту, можливості впливу його на різні сторони розвитку держави та врегулювання суспільних відносин. В предмет правового регулювання входять вольові суспільні відносини, що виключають дію актів по відношенню до події або інших станів в яких не може брати участь воля людини. Актуальність полягає в складності застосування нормативно-правових актів обумовлених безліччю документів по тому самому питанню прийнятих різними органами в різний час; необхідності ліквідації правового нігілізму, замічено, що рівень правових знань населення назад пропорційний кількості злочинів.

Мета і завдання дослідження. Метою даної курсової роботи є вивчення найбільш важливих питань, зв'язаних з таким правовим явищем як «нормативно-правовий акт». З'ясування місця й ролі нормативно-правового акту в житті держави. Можна поставити наступні задачі, які дозволять показати складність і багатогранність досліджуваної теми, а саме:

у першу чергу потрібно визначитися з самим поняттям нормативно-правового акту та вивчити різні точки зору щодо нього;

визначити місце і значення нормативного правового акта в ієрархічній структурі джерел права в системі права України;

розглянути поняття та основні види законів та підзаконних актів;

з'ясувати основні напрями дії нормативно-правового акту.

Об'єкт дослідження - нормативно правовий акт.

Предмет дослідження. Є статус та значення нормативно-правового акту, його значний вплив на діяльність суспільства та здійснення реалізації нормативно-правового акту для формування демократичної, соціально-правової держави та громадянського суспільства.

Методологічна основа дослідження. Метод - це систематизована сукупність кроків, які потрібно здійснити для виконання певної задачі, для досягнення мети. Так і в моїй роботі є певний алгоритм діяльності роботи. Я використовувала системний метод для аналізу понять «нормативно-правовий акт», «закон», «підзаконний акт». Методом порівняльно-правового аналізу досліджувались питання пов'язані з значимістю закону і підзаконного акту їх дієвістю і важливістю в демократичних країнах. Крім загальних методів використовувала й спеціальні, до яких належить історичний метод соціологічних досліджень. Історичний метод дає змогу виявити суспільну думку, оцінку реалізації нормативно-правових актів.

Структура й обсяг роботи. Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та переліку використаних джерел.

У I розділі розглядаються поняття та ознаки нормативно-правового акту, висвітлюється саме ті ознаки, які відрізняють нормативно-правовий акт від інших юридичних документів.

У II розділі розглянуто різні види правових актів та досліджено характерні риси кожного з них. Розкрита ієрархія, яка є невід'ємною частиною актів.

У III розділі описана дія нормативно-правових актів та проблеми функціонування.



Розділ 1. Поняття та ознаки нормативно-правового акта

Норма права закріплюється в нормативно-правовому акті, що є основним джерелом права в Україні, Росії, Туреччині і країнах континентальної правової сім'ї.

Нормативно-правовий акт - письмовий документ, виданий в установленому порядку компетентним органом держави, що містить правові норми загального характеру.

Нормативно-правові акти займають особливе положення у системі правових актів, є різновидом юридичних актів. Вони є основним джерелом правової системи України і має ряд переваг перед іншими джерелами права, такі як:

1) нормативно-правовий акт може бути оперативно виданий і змінений у будь-якій частині, що дозволяє швидко реагувати на певні соціальні процеси, що відбуваються в суспільстві;

2) нормативно-правові акти дозволяють точно фіксувати зміст правових норм, що забезпечує проведення єдиної політики та заборону довільного тлумачення норм;

3) найбільш чітко відображає права та обов'язки людини;

4) як правило, відповідним чином систематизовані, що дозволяє без проблем віднайти потрібний документ для застосування та реалізації;

5) нормативний акт діє тривалий час і не вичерпує себе фактами його застосування; дія акта застосування норм права закінчується у зв'язку з припиненням існування конкретних правовідносин; інтерпретаційний акт діє тільки разом з нормативним актом, приписи якого роз'яснюються, і має допоміжне значення;

6) нормативні акти охороняються та підтримуються державою

Від нормативно-правових актів слід відрізняти офіційні юридичні документи, котрі не містять норм права. Наприклад, акти затвердження правил, статутів, положень чи акти, що складаються з закликів. Велике значення має розрізнення нормативно-правових актів і актів застосування норм права, тому що останні складаються не з правил загального характеру, а з індивідуальних приписів, адресованих індивідуально визначених суб'єктам і призначені для вирішення юридичних справ. Також необхідно відрізняти правозастосовчі акти (тобто правові документи) від нормативно-правових актів, які мають на меті регулювати конкретні правовідносини. Прикладом правозастосовчого акта можуть слугувати накази про зарахування на навчання до вищого навчального закладу або про звільнення працівника з роботи.

Для нормативно-правових актів характерні такі специфічні ознаки:

1) приймається спеціально уповноваженими на те суб'єктами (органами держави, органами місцевого самоврядування або безпосередньо на референдумі). Щодо прийняття нормативно-правових актів на референдумі, то найхарактернішим прикладом є такий порядок прийняття Конституції;

2) є офіційним письмовим документом, який має обов'язкові атрибути: назву (закон, указ, постанова тощо); найменування суб'єкта, який прийняв його (Президент, Кабінет Міністрів, Парламент, місцевий орган влади); вказівку на час набрання ним чинності; дані про посадову особу, яка підписала акт;

3) встановлює нові загальнообов'язкові правила поведінки, змінює, встановлює або скасовує чинні, визначає зміст юридичних прав і обов'язків;

4) має певну юридичну силу, яка показує його співвідношення з іншими нормативними актами, роль і місце у системі законодавства. Так, укази Президента України мають нижчу юридичну силу порівняно із законами, які приймаються Верховною Радою України, але вищу, ніж акти Кабінету Міністрів України;

5) розробляються і приймаються з додержанням особливої нормотворчої процедури, основними стадіями якої можуть бути нормотворча ініціатива, розроблення, розгляд, обговорення проектів нормативних актів, прийняття та введення їх у дію;

6) має вигляд письмового документу з визначеною структурою. Виділяють такі структурні елементи нормативно-правового акта, як:

- преамбула - вступна частина (норм права тут немає) або загальне положення, в якому йде обґрунтування законів. Зазвичай в багатьох законах преамбула відсутня;

- частини - найбільші підрозділи закону, містяться, як правило, у кодексах. Так, наприклад, Кримінальний кодекс, Цивільний кодекс поділяються на дві частини: Загальну і Особливу;

- розділи - об'єднують глави у великих за обсягом нормативно-правових актах. Можлива й інша ситуація, коли статті, пункти об'єднуються в розділи, а розділи - у глави;

- глави - є у великих за обсягом нормативно-правових актах (Кодекси, закони тощо);

- пункти, статті - містять вихідні одиниці нормативно-правового акта - нормативні розпорядження. Через нормативне розпорядження стаття співвідноситься з нормами права. Статті можуть включати частини. Є також і пункти, які можуть поділятися на підпункти та абзаци;

- прикінцеві положення - розміщуються в кінці нормативно-правового акта і містять: порядок набрання чинності таким актом або його окремими нормами; перелік нормативно-правових актів, що втрачають чинність; зміни, що вносяться до інших нормативно-правових актів;

- перехідні положення.

Також нормативно-правовий акт може містити і додаток, який є невід'ємною частиною та має однакову юридичну силу.

7) обов'язкова державна реєстрація та облік. В Україні існує Єдиний державний реєстр нормативних актів, до якого включаються чинні, оприлюднені та не оприлюднені закони України. Що стосується обліку законодавства, то слід зазначити, що він здійснюється в різні способи, серед яких: журнальний облік; картковий облік; внесення в тексти офіційних видань нормативних актів відміток про їх зміну, доповнення чи скасування; автоматизований облік на основі використання комп'ютерної техніки.

Державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти будь-якого виду (постанови, накази, інструкції тощо), якщо в них є одна або більше норм, що зачіпають соціально-економічні, політичні, особисті та інші права, свободи й законні інтереси громадян, проголошені й гарантовані Конституцією та законами України; встановлюють новий або змінюють, доповнюють чи скасовують організаційно-правовий механізм їх реалізації; мають міжвідомчий характер, тобто є обов'язковими для інших міністерств, органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю, а також підприємств, установ і організацій, що не входять до сфери управління органу, який видав нормативно-правовий акт;

8) публікація акта. В Україні офіційно встановленими органами для публікації законів є журнали «Голос України», «Відомості Верховної Ради» і т.п. Нормативні акти Кабінету Міністрів, акти місцевих адміністрацій, відомчі нормативні акти - у відповідних бюлетенях;

10) надає волі правотворчого суб'єкта офіційного характеру.

Нормативно-правовий акт виконує важливу роль в розвитку держави, оскільки саме за допомогою нього здійснюється управління державою та створюються нормальне функціонування суспільних відносин. В період незалежності України прийнято близько 40 тисяч нормативно-правових актів.

Нормативні акти опрацьовуються з урахуванням правил юридичної техніки. Ці правила передбачають вимоги щодо використання особливої мови закону (юридичної термінології), прийомів і способів викладення норм права в статтях нормативних актів, юридичних конструкцій тощо.

Розрізняють акти змішаної дії, тобто такі, що складаються з нормативних і правозастосовних норм. Якщо в тексті правового акта містяться норми й індивідуально-конкретні розпорядження, він вважається нормативним. Однак поєднання в одному акті норм нормативного і конкретного (індивідуального) призначення не відповідає правилам юридичної техніки і ускладнює розуміння документа щодо його дії в часі.



Розділ 2. Ієрархія та види нормативно-правових актів

2.1 Класифікація нормативно-правових актів

Ієрархія нормативно-правових актів - встановлене Конституцією України та Законом «Про нормативні акти» про співвідношення нормативно-правових актів, що полягає в підпорядкованості актів нижчої юридичної сили актам вищої юридичної сили, встановленні взаємозв'язків і взаємозалежності між цими актами, визначенні місця кожного виду нормативно-правових актів у системі законодавства.

Мають формуватися не окремі документи у вигляді чи то закону, чи то лише концепції, а сформована ієрархічна система, функціонування якої відповідало б системному характеру. У найбільш загальному вигляді ієрархічну систему нормативно-правових актів України можна подати таким чином: Конституція України; закони України; укази та розпорядження Президента України; постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України; нормативні акти міністерств та відомств. Особливу групу 0становлять міжнародні договори України.

Класифікація нормативно-правових актів є досить актуальною проблемою на даний час. Є багато класифікацій, які показують різноманітність їхніх форм і змісту. Існує поділ актів на закони та підзаконні акти. За дією в часі - на постійні і тимчасові. За дією в просторі - на загальнодержавні, регіональні, муніципальні та локальні. Може також існувати класифікація нормативно-правових актів за колом осіб.

З метою кращого вивчення нормативно-правових актів визначається такий їх головний поділ за юридичною силою на:

- закони (мають вищу юридичну силу);

- підзаконні акти (видаються на основі закону).

В той же час у ряді правових систем така ієрархія відсутня і всі нормативно-правові акти загального характеру носять назву закону. У Франції поняттю підзаконного акта відповідає поняття «регламент», що видається урядом. Силу певного нормативно-правового акта характеризує місце, яке він посідає у загальній системі актів.

За сферою дії правових актів:

- загальнодержавні (тобто поширюються на всю територію України та населення держави, наприклад Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища», постанови Верховної Ради, акти Кабінету Міністрів, укази Президента);

- локальні (координують діяльність конкретних установ, наприклад накази і розпорядження адміністрацій);

- спеціальні.

За характером волевиявлення:

- акти встановлення норм права;

- акти зміни норм права;

- акти скасування норм права.

Залежно від суб'єкта правотворчості всі нормативно-правові акти поділяються на:

нормативно-правові акти державних органів;

нормативно-правові акти недержавних суб'єктів (органів місцевого самоврядування, профспілок, акціонерних товариств);

сумісні нормативно-правові акти державних органів і недержавних суб'єктів;

нормативно-правові акти безпосередньої правотворчості народу (суспільства).

За часовим критерієм, тобто тривалістю їх дії, можуть бути поділені на два види:

- акти із невизначеним строком дії, для яких не встановлений кінцевий момент їх дії;

- акти тимчасової дії, тривалість якої залежить від різних заздалегідь визначених обставин.

За зовнішньою формою вираження:

- закони;

- укази;

- постанови;

- рішення;

- розпорядження;

- накази тощо.

За юридичною властивістю:

- нормативні - це акти, що складаються з правових норм. Вони розраховані на певний термін і багаторазове застосування норм (наприклад, Положення про середній загальноосвітній навчально-виховний заклад);

- індивідуальні - це акти, які містять рішення щодо конкретних питань. Адресуються конкретним учасникам правових відносин (наприклад, наказ ректора університету про призначення на посаду);

- змішані - це акти які складаються з правових норм і конкретних рішень. Вони знаходять своє застосування в урядових постановах, за допомогою яких формуються обов'язкові правила поведінки і передбачається застосування адміністративних стягнень до порушників.

Класифікація нормативно-правових актів, має велике теоретичне та практичне значення, оскільки дозволяє з'ясувати правову природу того чи іншого акта, його ознаки, призначення. За допомогою класифікації фіксують закономірні, об'єктивні зв'язки між об'єктами, предметами реальної дійсності шляхом розподілу їх за відповідними рубриками.

2.2 Поняття, ознаки та види законів

Закон регулює найважливіші суспільні відносини в державі і при цьому спонукає громадян до правомірної поведінки. Роль закону в правовій системі зростає. Він виступає нормативним регулятором. Як казали давньоримські юристи, що демократичний закон є і суворим, і гнучким водночас: він дає надію, він відкритий для перегляду, хоч лише до певних меж. Перейдемо конкретніше до визначення закону.

Закон - нормативний акт органу законодавчої влади або самого народу, який регулює найважливіші суспільні відносини з метою забезпечення прав і свобод особи, та прийнятий в особливому порядку вищим представницьким органом держави або безпосередньо волевиявленням народу (референдум) і має вищу юридичну силу щодо всіх інших нормативно-правових актів.

Закон є правотворчим актом, тому що він безпосередньо виражає волю держави. В ньому містяться юридичні приписи, в яких встановлюється державний та суспільний лад. Закон носить первинний характер, оскільки він є початком всієї правової системи; інші акти носять похідний характер, тому що вони основані на законі і на тих початках, які встановлені в ньому.

Розглянемо основні ознаки закону:

Закон приймається лише законодавчим органом представницького характеру або населенням держави в порядку референдуму. Це забезпечує певний рівень демократизму процесу правотворчості, оскільки прийнятий таким чином нормативно-правовий акт найповніше відображає інтереси соціальних груп і уможливлює їх урівноваження.

Закон у межах своєї дії регулює найважливіші суспільні відносини, що зумовлює його високу ефективність.

Закон має найвищу юридичну силу в системі нормативних актів країни. Будь-який інший правовий акт приймається на основі, на виконання і відповідно до закону. Акт, який суперечить закону, скасовується в установленому порядку, або дія його призупиняється до усунення протиріч. Вказана сила закону забезпечує його верховенство, підтримує ієрархічність та єдність системи нормативних актів.

Як різновид нормативних актів закон встановлює загальнообов'язкові правила поведінки, має належну форму, породжує юридичні наслідки та гарантується державою.

Закон є стабільним нормативним актом. У разі необхідності він доповнюється, змінюється чи скасовується чітко визначеним колом суб'єктів та у певному порядку.

Закон має загальний характер. Він не може враховувати особливостей всіх життєвих випадків у регульованій ним сфері суспільних відносин. Усі інші акти приймаються з метою конкретизації та деталізації законоположень. Загальність законоположення забезпечує єдність нормативно-правових та індивідуальних актів.

Закон має відповідну структуру, тобто організацію змісту, доцільне розміщення нормативних приписів та правові атрибути. Правильний розподіл правового матеріалу в тексті закону надає його структурі чіткості, логічної послідовності й допомагає швидко орієнтуватися у змісті закону, сприяє засвоєнню та виконанню його положень усіма суб'єктами права.

Закон включає такі елементи як - найменування органу, що прийняв акт; назву закону; преамбулу; правові приписи закону та наслідки їх невиконання; скасування законом інших нормативних правових приписів; норми щодо опублікування закону та набуття ним чинності; підпис відповідної посадової особи.

Закон є нормативним актом, що приймається в особливому процесуальному порядку, який називається законодавчим процесом. В Україні він визначається Конституцією, регламентом Верховної Ради та окремими законами і складається з переліку послідовних стадій.

Закон охороняється та гарантується державою, яка забезпечує необхідні умови для виконання законів і застосовує заходи примусового характеру до суб'єктів, які не виконують або порушують вимоги законів.

Закон приймається відповідно до вимог логіки, стилю та мови, що сприяє однаковому і точному його розумінню та застосуванню, підвищенню ефективності системи нормативних актів у цілому.

Не має потреби в додатковому затвердженні.

Саме дані ознаки і виділяють закон у системі інших правових актів, додаючи йому якість верховенства. Змінити або скасувати закон вправі тільки той орган, який його прийняв, причому в чітко встановленому порядку. Згідно зі ст.85 Конституції України закони приймає лише Верховна Рада.

Закони в сучасній демократичній правовій державі посідають перше місце серед усіх джерел права й є основою законності та правопорядку. На підставі цих ознак можна виділити таку юридичну властивість законів, що вони встановлюються для регулювання державного і суспільного життя, так, відповідно до статті 92, п.1: «Виключно законами України визначаються: 1) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина».

Хотілося сказати про таких давніх вчених та юристів, які визначали закон по-своєму. Такими прикладами є Д. Дідро, він казав: «Не може бути іншого законодавця, окрім народу»; Сократ: «Та держава, в якій громадяни підпорядковуються законам, є щасливою під час миру й непохитною під час війни»; Геракліт: «Народ повинен захищати закон як свій оплот, як свій оберігаючий мур». Ці висловлювання, на мою думку, підкреслюють те, якою саме повинна бути держава, закони, які в ній панують та суспільство, яке не тільки повинно прислухатися до влади, але й певною мірою брати участь у законодавчому процесі.

Закон не може існувати ізольовано від державних інститутів. Насамперед держава повинна забезпечувати закон. Але обов'язок держави полягає не тільки у його забезпеченні, але й у здійсненні контролю і реалізації положень закону. Можна перерахувати такі риси державного забезпечення, це: a) використання мір державного примусу - різні засоби примусового впливу на громадян. Слід пам'ятати, що державний примус має свою природу, а саме - можливість використання мір карного покарання; b) забезпечення верховенства закону; c) матеріальне забезпечення закону, що означає створення умов щодо дій та реалізації; d) організаційне забезпечення закону - відображається в практичній діяльності державних органів. Види державного забезпечення повинні використовуватися комплексно та послідовно, тому що при перебільшенні одного з виду чи взагалі невикористання негативно впливають на виконання закону.

З широкого кола найважливіших суспільних відносин законом визначаються лише засади або основи, зокрема: засади утворення і діяльності політичних партій, інших об'єднань громадян, засобів масової інформації; правові засади та гарантії підприємництва; основи соціального захисту, форми та види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці та зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури, охорони здоров'я; засади використання природних ресурсів; засади зовнішніх зносин, зовнішньоекономічної діяльності, митної справи; основи національної безпеки, організації збройних сил України і забезпечення громадського порядку тощо.

Види законів виокремлюють за такими критеріями.

За юридичною силою:

1.1. Конституційні - нормативні акти, якими вносяться зміни чи доповнення до Конституції (наприклад, Закон України від 8 грудня 2004 р. «Про внесення змін до Конституції України»). Вони приймаються не менш як двома третинами від конституційного від конституційного складу Верховної Ради України;

1.2. Органічні закони - закони, на необхідність існування яких прямо вказує Конституція. Так, частина 3 статті 88 Конституції України згадує закон про регламент Верховної Ради України, який і буде органічним законом;

1.3. Кодекси - закони, в яких об'єднуються й систематизуються правові норми, що регламентують певну сферу суспільних відносин. Як правило, кодекси становлять основу певної галузі законодавства. Наприклад, Цивільний кодекс є основою цивільного законодавства, Кримінальний кодекс - кримінального законодавства, Сімейний кодекс - шлюбно-сімейного законодавства тощо;

1.4. Звичайні - нормативні акти, які приймаються на основі і на виконання Конституції і визначають основи правового регулювання суспільних відносин у певній сфері (наприклад, Закон України від 5 квітня 2007 року «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»). Звичайні закони приймаються більшістю від конституційного складу Верховної Ради.

2. За ступенем впорядкованості:

2.1. Кодифіковані - нормативні акти, затверджені законами, в яких на науковій основі узагальнюються і систематизуються норми права, що регулюють певну групу суспільних груп. Кодифіковані закони приймаються у формі кодексів та Основ законодавства (наприклад, Кодекс адміністративного судочинства України, Основи законодавства України про охорону здоров'я);

2.2. Поточні (тематичні) - несистематизовані законодавчі акти, прийняті з окремих питань (наприклад, Закон України від 15 березня 2006 р. «Про холдингові компанії в Україні»).

3. За значенням у механізмі правового регулювання:

3.1. Основні - закони, які містять в первинній редакції текст правових норм і здійснюють первинне правове регулювання суспільних відносин (наприклад, Закон України від 23 лютого 2006 р. «Про цінні папери та фондовий ринок»);

3.2. Допоміжні - закони, якими вносять зміни і доповнення до чинного законодавства, затверджуються, ратифікуються, зупиняються, скасовуються інші нормативні акти (наприклад, закони України від

22 грудня 2006 р. «Про внесення змін до Сімейного та Цивільного Кодексів України»).

4. За обсягом дії:

4.1. Закони загальної дії - поширюються на всіх суб'єктів права незалежно від їх статусу (наприклад, Закон України від 8 вересня 2005 р. «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків»);

4.2. Закони спеціальної дії - адресовані чітко окресленому колу суб'єктів, які мають особливий статус (наприклад, Закон України від 9 листопада 2005 р. «Про реабілітацію інвалідів в Україні»);

4.3. Закони виняткової дії - встановлюють винятки з загальних правил щодо обмеженого кола суб'єктів (наприклад, Закон України від 8 липня 2005 р. «Про особливості звільнення з посад осіб, які суміщають депутатський мандат з іншими видами діяльності.

5. За часом дії:

5.1. Постійні - закони, розраховані на тривалий (необмежений) строк дії (наприклад, Закон України від 22 грудня 2006 р. «Про статус депутата Верховної Ради Автономної Ремпубліки Крим»);

5.2. Тимчасові - закони, прийняті на визначений у часі строк дії (наприклад, закони України «Про державний бюджет України на 2008 р.»).

Особливим видом є надзвичайні закони - акти, що приймаються за надзвичайних обставин і призупиняють дію чинних у відповідній сфері нормативних актів. Такі закони покликані забезпечити безпеку громадян у разі війни, катастроф, епідемій, необхідності захисту конституційного ладу при спробі захоплення державної влади шляхом насильства тощо (наприклад, Закон України від 2 листопада 2006 р. «Про функціонування паливно-енергетичного комплексу в особливий період»).

6. Види законів за змістом:

6.1. Установчі закони, що утворюють органи державної влади і державні структури, передбачають порядок їх діяльності («Про судоустрій України»);

6.2. Статусні закони, присвячені визначенню статусу державних органів та їх посадових осіб («Про правовий статус народного депутата України»);

6.3. Тематичні самостійні, одиничні законодавчі акти за певною тематикою. Вони регулюють певну сферу відносин («Про бюджетну систему України»);

6.4. Проблемно-ситуаційні закони, що спрямовані на вирішення важливого соціального завдання в межах певного періоду внаслідок спонтанно виникаючої проблеми та ситуації («Про деякі питання оподаткування в зв'язку з проведенням новорічних і різдвяних свят для дітей і підлітків і придбанням новорічних святкових подарунків»);

6.5. Програмні закони, що містять концептуальні основи, принципи, програми і цілі, програми подальшої розробки законодавства, проведення державної політики («Про концепцію Національної програми інформатизації»);

6.7. Реформуючі закони, що вносять зміни і доповнення до законів з метою підвищення ефективності їх дії; вони складають особливу групу спеціальних законів («Про внесення змін у закони України»).

Отже, я з'ясувала поняття закону, його ознаки та види, роль в системі держави і права. Значення закону в системі права також випливає з його ознак, серед яких те, що це акт точно визначених, вищих за статусом суб'єктів влади в державі, він може бути лише нормативним за змістом має бути складений в письмовій формі, має вищу юридичну чинність тощо. Я з'ясувала, що закон розподіляється на види, які в свою чергу вирізняються за безліччю критеріїв.

2.3 Підзаконний нормативно-правовий акт: поняття та види

Нижчої після законів юридичної сили набувають підзаконні нормативно-правові акти. До них відносяться нормативні акти компетентних органів, що видаються на підставі закону, відповідно до закону і для його виконання. Підзаконні нормативні акти входять до системи джерел права та є носіями основних властивостей, виразниками принципів, що притаманні цій системі. Ознака під законності притаманна більшості нормативно-правових актів і є досить характерною для правотворчої діяльності.

Підзаконний нормативний акт - це письмовий документ уповноваженого суб'єкта, прийнятий на підставі та у виконання закону, в якому закріплені правила поведінки загального характеру, що забезпечуються державою.

Існування підзаконних нормативних актів у правовій системі зумовлено багаторівневою структурою самих суспільних відносин, що потребують як законодавчого і конкретизуючого нормативного регулювання з метою оперативного вирішення питань в окремих сферах життєдіяльності суспільства. Підзаконні акти, подібно до законів, обов'язкові для виконання і мають необхідну юридичну чинність. Але їхня дія обмежена законом: вони не можуть виходити за межі законодавчого регулювання, їхні норми мають вторинний характер у порівнянні із законом характер. Підзаконні акти не можуть змінювати або скасовувати норми законів. Підзаконні акти різняться між собою і утворюють складну ієрархічну систему. У нашій країні існують такі види підзаконних актів:

Нормативні укази Президента України. Окремі укази (наприклад, про введення воєнного стану) підлягають затвердженню Верховною Радою України. Конституційність глави держави може бути перевірена Конституційним Судом України.

Постанови Кабінету Міністрів України. Акти Кабінету Міністрів нормативного характеру видаються у формі постанов, а акти Кабінету Міністрів з організаційно-розпорядчих та інших поточних питань - у формі розпоряджень. До підготовки актів уряду можуть залучатися народні депутати України за їх згодою, науковці, фахівці. Проекти актів, що мають важливе суспільне значення та визначають права і обов'язки громадян, підлягають громадському обговоренню у порядку, визначеному Регламентом Кабінету Міністрів. Постанови і розпорядження приймаються на засіданні Кабінету Міністрів шляхом голосування більшістю голосів посадового складу.

Інструкції та нормативні накази міністерств і відомств регулюють, як правило, суспільні відносини, що перебувають у межах компетенції цих виконавчих структур. Проте є серед них і такі, які мають загальне значення, виходять за рамки конкретного міністерства і відомства, поширюються на зовнішнє коло суб'єктів. Наприклад, такими є акти Міністерства фінансів, Міністерства внутрішніх справ, Національного банку і т.п. Наказами міністерств та інших центральних органів виконавчої влади затверджуються такі нормативні акти:

- інструкції - акти, що видаються з метою роз'яснення порядку застосування норм права або з метою встановлення методичних правил і способів виконання певних операцій, дій (наприклад, Інструкція про порядок вилучення посадовими особами органів державної податкової служби України оригіналів та копій фінансово-господарських та бухгалтерських документів);

- положення - систематизований (зведений) нормативний акт, яким визначаються структура, завдання, компетенція або організація діяльності певних суб'єктів права (наприклад, Положення про порядок розрахунку податкових різниць за даними бухгалтерського обліку);

- правила - акти, що закріплюють порядок організації і здійснення певного виду діяльності (наприклад, Правила безпеки праці під час виконання вишукувальних руслових робіт);

- переліки (наприклад, Перелік посад та порядку встановлення пільгового заліку вислуги років для призначення пенсій особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України).

4. Нормативні акти місцевих державних адміністрацій. Наприклад, глави ряду обласних державних адміністрацій затвердили положення про заснування обласних премій у галузі літератури і мистецтва, стипендій спортсменам і тренерам тощо.

5. Нормативні акти органів місцевого самоврядування. Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради. Вони в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

6. Нормативні накази адміністрації підприємств, установ, організацій або ще їх називають локальні нормативні акти - акти, які приймаються керівниками підприємств, установ, організацій в межах наданих їм повноважень з метою регулювання службової і трудової діяльності. Переважно акти цієї групи регламентують питання щодо організації праці, заробітної плати, робочого часу і часу відпочинку, матеріального заохочення та ін. Такі акти є локальними, оскільки діють тільки в межах відповідного підприємства, установи, організації.

Особливе місце в системі нормативно-правових актів України займають акти, що видаються органами влади Автономної Республіки Крим. Верховна Рада АРК має право видавати нормативно-правові акти з ряду питань, визначених Конституцією України, зокрема має право приймати і змінювати Конституцію АРК.

Проте слід мати на увазі, що ці акти н є законами: закони має право приймати тільки Верховна Рада України.

Підзаконність нормативно-правових актів не означає їх меншої юридичної обов'язковості.

Вони мають необхідну юридичну чинність. Правда, їх юридична чинність не має такої ж загальності та верховенства, як це властиво законам.

Проте вони посідають важливе місце в усій системі нормативного регулювання, оскільки забезпечують виконання законів шляхом конкретизованого нормативного регулювання всього комплексу суспільних відносин.

Підзаконні нормативні акти різняться за юридичною чинністю. Юридична чинність підзаконних нормативних актів залежить від становища органів держави, які видають ці акти, їх компетенції, а також характеру і призначення самих актів. Акт нижчої державної інстанції повинен знаходитися не лише «під законом», а й «під» нормативними актами усіх вищих державних органів, яким він покликаний відповідати.



Розділ 3. Дія нормативно-правових актів у часі, просторі та за колом осіб

Нормативно-правові акти мають часові, просторові та суб'єктивні межі свого функціонування. Дія нормативно-правових актів - це фактична дія норм права, що у них містяться, на суспільні відносини. Інакше кажучи, дія нормативно-правових актів полягає у врегулюванні певних суспільних відносин шляхом реалізації норм права, що в них містяться.

Дія нормативно-правового акта в часі означає, що нормативно-правовий акт набув чинності в певний час і припиняє діяти в певний час. Нормативно-правовий акт може набути чинності після його прийняття (підписання чи опублікування), через певний термін тощо. Втрачає ж він свою чинність після прийняття нового нормативно-правового акту, після закінчення певного строку дії нормативно-правового акту або при виконанні певної дії, яка передбачається або мається на увазі.

Залежно від дії в часі, нормативно-правові акти можуть бути постійними і тимчасовими; негайними і відстроченими.

Постійний нормативно-правовий акт видається на невизначений термін. Тимчасовий нормативно-правовий акт видається на певний термін. Негайний нормативно-правовий акт вступає в дію з моменту його прийняття. Відстрочений нормативно-правовий акт починає діяти через певний час після його прийняття.

Дія нормативно-правового акта в часі обмежена періодом між набранням актом чинності та припиненням його дії. Нормативно-правовий акт починає діяти з моменту ухвалення, його публікації, з моменту вказаного в тексті самого нормативно-правового акта, а в разі відсутності цієї вказівки, то після спливу певного строку після публікації.

Є таке поняття як напрям темпоральної дії - показник, що визначає дію нормативного акта стосовно правових відносин, які виникли до і після набуття ним чинності. Загальним принципом, який визначає напрям темпоральної дії нормативних актів, є негайна дія. Це пояснюється тим, що держава, як правило, зацікавлена в найбільш швидкій заміні старих правовідносин новими, старої норми права - новою нормою. В цьому випадку нормативно-правовий акт зворотної дії не має. Наступне правило набрання чинності нормативно-правовим актом це - зворотна дія, коли нормативно-правовий акт поширює свою дію на всі випадки «вперед» і «назад». Надання закону зворотної чинності є винятком і є можливим у двох випадках: якщо про це є вказівка в самому законі; якщо закон пом'якшує або зовсім усуває відповідальність.

Переживаюча дія (ультраактивна форма) застосовується зазвичай тоді, коли необхідно враховувати інтереси осіб, що вступили у правовідносини до видання нового нормативного акта. Тобто акт, що втратив юридичну чинність, за спеціальною вказівкою нового акта, продовжує діяти з окремих питань.

Слід зазначити, що українське законодавство найбільш суворо регламентує можливість зворотної дії нормативних актів. За загальним правилом нормативні акти не мають зворотної дії.

Зупинення дії нормативного акта - тимчасове, неостаточне переривання його темпоральної дії, що зумовлюється певними обставинами і здійснюється в порядку, передбаченому законодавством. Зупинити дію акта може той орган, що прийняв його, так і інший орган, якщо подібні повноваження надано йому законом. Дія нормативного акта у часі завершується з моменту припинення його дії - календарної дати, з якої акт остаточно втрачає чинність. Традиційно в літературі наводяться такі підстави припинення дії актів: 1) закінчення строку, на який вони були прийняті; 2) зміна обставин, на які вони були розраховані (наприклад, втратили свій сенс і тому припинили дію акта періоду Великої Вітчизняної війни після її закінчення); 3) визнання судами нормативних актів неконституційними, незаконними або такими, що не відповідають правовому акту вищої юридичної сили; 4) скасування нормативного акта іншим актом (найпоширеніший випадок). Остання підстава може бути класифікована на пряме скасування і фактичне. Пряме означає те, що право скасовувати акт має орган, який прийняв цей акт. Фактичне - внаслідок прийняття іншого акта, що регулює ту саму групу суспільних відносин.

Дія нормативно-правового акта в просторі означає територіальне обмеження його дії, коли нормативно-правовий акт застосовується на тій території, на яку поширюється суверенітет держави або компетенція відповідних органів. Нормативно-правові акти діють за територіальним і екстериторіальним принципами.

Територіальний принцип - це дія актів у межах території держави. Вони можуть поширюватися на всю територію України, на територію Автономної Республіки Крим та на територію відповідних адміністративно-територіальних одиниць або певну їх частину.

Екстериторіальний принцип - це дія нормативних актів поза межами держави. Цей принцип є свого роду правовою фікцією. Певні частини території держави (будинки іноземних посольств) вважаються такими, що не знаходяться на території держави, де вони фактично існують, а юридично визнається, що вони знаходяться на території тієї держави, чиє посольство вміщується в даному будинку. Суб'єкти, які знаходяться на такій території, підпадають під дію законодавства тієї країни, до якої належать посольства. Особливості дії нормативного акта в просторі притаманні кримінальному законодавству. Так, у статті 7 КК України закріплено: «Громадяни України та особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, які вчинили злочин за її межами, підлягають кримінальній відповідальності за цим Кодексом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України».

За дією в просторі нормативно-правові акти можуть бути загальнодержавними, регіональними, муніципальними і локальними.

Загальнодержавні нормативно-правові акти діють на всій території держави (включаючи право екстериторіальності, тобто право на територію посольств). Прикладом загальнодержавних нормативних актів є Конституція України, закони України та інші нормативно-правові акти, що прийняті вищими та центральними органами державної влади і управління.

Регіональні нормативно-правові акти діють на визначеній території (суб'єкти федерації, адміністративно-територіальні одиниці). Прикладами регіональних нормативно-правових актів є Конституція Республіки Башкортостан.

Муніципальні нормативно-правові акти діють на рівні міст, селищ, сіл тощо. Прикладами муніципальних нормативно-правових актів є закони міста Москви.

Локальні нормативно-правові акти діють на рівні державних підприємств, установ або організацій. Локальними актами є статути, правила внутрішнього трудового розпорядку тощо.

Дія нормативно-правових актів за колом осіб - це їх поширення на певні категорії суб'єктів права. Коло осіб, які підпадають під дію нормативного акта, визначається обсягом і специфікою правового статусу суб'єктів. За характером політико-правового зв'язку суб'єкта з державою розрізняють:

а) нормативні акти загальної дії, які поширюються на всіх осіб, що перебувають на території держави (Конституція України);

б) нормативні акти, які поширюються тільки на громадян даної держави (закони України «Про політичні партії України», «Про вибори Президента»);

в) нормативні акти, які поширюються на іноземних громадян та осіб без громадянства (Закон України «Про правовий статус іноземців»).

За професійним і соціальним статусом суб'єктів права виокремлюють нормативні акти спеціальної дії, що поширюються тільки на коло спеціальних суб'єктів, тобто осіб, які володіють певною професією і займають певні посади (судді, прокурори, народні депутати) або мають особливе соціальне становище (пенсіонери, інваліди, сиріти ті ін.).

Залежно від доміцилю (місця проживання, місця перебування суб'єктів права) виділяють нормативні акти, що діють відносно осіб, що постійно проживають на території держави, і нормативні акти, що поширюються на осіб, які тимчасово перебувають на даній території (біженці, переселенці та ін.).

Дія нормативного акта за колом осіб пов'язана також з наявністю чи відсутністю в осіб юридичного імунітету. Юридичний імунітет означає повне або часткове звільнення його носія від поширення на нього дії загальних правових норм. У міжнародному праві утвердилося поняття дипломатичного імунітету.

Повний дипломатичний імунітет мають: глава дипломатичного представництва в Україні, члени дипломатичного персоналу, їх сім'я. Вони користуються особистою недоторканністю, не можуть бути заарештовані або затримані.

Обмежений дипломатичний імунітет мають дипломатичні кур'єри, консульські посадові особи, консульські службовці та ін. Ці особи звільняються від кримінальної відповідальності лише за дії, вчинені ними при виконанні своїх обов'язків.

Нормами національного законодавства можуть бути встановлені депутатський, президентський, суддівський та інші види імунітету.

Отже можна сказати, що дія нормативно-правових актів - це їхній фактичний вплив на суспільні відносини. Кожен нормативно-правовий акт призначений для врегулювання певних суспільних відносин, тому встановлення меж його дії є необхідною умовою забезпечення правомірності використання і застосування приписів, які складають зміст цього акту.



Висновки

нормативний акт закон постанова

Досліджуючи дану тему курсової роботи, я зробила вагомий внесок у підґрунтя своїх знань з поставленої теми.

Внаслідок здійснення детального аналізу можна дійти висновку, що одними із найважливіших нормативно-правових актів є закони та підзаконні акти.

Нормативно-правовий акт є необхідним і невіддільним елементом правотворчої системи держави. Нормативно-правовий акт є волевиявленням держави або всього народу, тобто він приймається тільки державними або іншими органами, які мають відповідні державні повноваження, містить у собі правові норми, має зовнішню форму у вигляді письмового документу встановленої форми, володіє юридичною силою, яка відображає його співвідношення з іншими нормативно-правовими актами, місце і роль у системі законодавства та правового регулювання.

Слід зазначити, що чи ненайголовнішою умовою прийняття ефективних нормативно-правових актів - є результат демократії в державі. Проте навіть ідеальний нормативно-правовий акт, який відповідає об'єктивним суспільним потребам свого часу та є якісним з точки зору юридичної форми, поступово, із зміною реальних життєвих умов та потреб, може стати непридатним до регулювання перебуваючих у сфері його дії суспільних відносин, що зазнали змін.

Поняття нормативно-правовий акт як - джерело права охоплює усе велике різноманіття правових норм, що регулюють різноманітні і незліченні соціальні зв'язки в суспільстві. Теоретикам права довелося чимало потрудитися, щоб класифікувати нормативно-правові акти, знайти чіткі критерії цієї класифікації, зробити її зручною для наукового і, головне, практичного вживання.

Нормативно-правові акти України поширюються на територію всієї країни, нормативно-правові акти Автономної Республіки Крим - на власну територію в межах повноважень, визначених Конституцією України і Конституцією Автономної Республіки Крим.

Слід також зауважити, що дуже важлива є реєстрація акту, адже метою проведення державної реєстрації є недопущення застосування незаконних нормативно-правових актів, що зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян. Державна реєстрація нормативно-правового акта гарантує його відповідність Конституції України, актам чинного законодавства та новим умовам економічного розвитку. Реєстрація нормативно-правових актів фактично виконує функції «решета», що не дозволяє проникнення у систему нормативних актів нечинних, незаконних нормативно-правових актів або окремих його норм та не допускає врегулювання суспільних відносин нечинними актами. Таким чином, будь-який громадянин повинен знати, що державна реєстрація нормативно-правового акта повинна підтверджуватись відповідним штампом із написом встановленого зразка про державну реєстрацію.

Узагальнюючи все вищесказане можна стверджувати, що будь-яке суспільство потребує впорядкування свого розвитку та життєдіяльності. Інакше воно буде роздробленим та хаотично розвиваючим. Усі процеси в державі повинні проходити в рамках права. Саме в нормативно-правовому акті виражається більшість норм, які регулюють найбільш важливі суспільні відносини та інтереси населення. В цьому і заключається головне значення нормативно-правого акту.

Список використаної літератури

1. Закон України «Про нормативно-правові акти» від 21 січня 2008 р. - № 1343-2.

2. Конституція України від 28 червня 1996 року, прийнята на 5-тій сесії Верховної Ради.

3. Кримінальний Кодекс України(із змінами та доповненнями станом на 20 вересня 2009 року). Уклав Тютюгін Володимир Ілліч, 9 с.

4. Балабанов К.В. Вісник Маріупольського державного університету. 2010 - 54 с.

5. Веденеев Ю.А. Проблемы государства и права. Статья - 12 с.

6. Горбунова Л.М. Підзаконні нормативно-правові акти: організаційно-правові питання забезпечення законності - 2005. - 22 с.

7. Гримасюк П.О. Нормативно-правові акти делегованої правотворчості, як джерело права. 2009. Випуск 45 - 65 с.

8. Гусарєв С.Д., Олійник А.Ю., Слюсаренко О.Л. Теорія держави і права. 2008. - 134 с.

9. Дутка Г.І. Закон у системі нормативно-правових актів україни. 2003.: Навчальне посібник - 19 с.

10. Забігайло В.Д. Ієрархія нормативно-правових актів як гарантія забезпечення верховенства права//Український часопис міжнародного права. 2002 - № 2 - 12 с.

11. Заєць А.П., Зайчук О.В., Оніщенко Н.М., Журавський В.С., Копиленко О.Л.,Бобровник С.В., Пархоменко Н.М., Тарахонич Т.І., Власов Ю.Л. Теорія держави і права: Академічний курс. 2006. - 345 с.

12. Карабань В.Я. Щодо підстав виходу за межі букви актів законодавства при їх тлумаченні та застосуванні//Актуальні проблеми держави і права. 2007. - випуск 31 - 39 с.

13. Кельман М.С., Мурашин О.Г., Хома Н.М. Загальна теорія держави і права: Підручник Львів: «Новий світ-2000», 2003. - 331 с.

14. Коваленко А.И. Теория государства и права. 1994. - 186 с.

2. Козловський А. А., Тихомиров О. Д., Шмельова Г. Г. Загальна теорія держави і права// Право України - 2000, №4 - 124 с.

15. Кравченко М.Г. Поняття, ознаки і сутність правового закону//Державо і право: юридичні і політичні науки - 2007. - випуск 37 - 82 с.

16. Крестовська Н. М., Матвєєва Л.Г. Теорія держави і права: Елементарний курс. Видання друге. - Х.: ТОВ «Одіссей», 2008. - 248 с.

17. Основи права. Під редакцією Лазарева В.В. Наука, 1996 - 432с.

18. Теорія держави і права. Підручник Лисенков С.Л., Колодій А.М., Тихомиров О.Д., Ковальський В.С. Юрінком Інтер, 2005. - 448 с.

19. Назаренко Є. Закон у системі нормативних актів України// Право України - 1993. - №12 - 54 с.