Правова природа трудового контракту

За загальним правилом відступ від таких умов кваліфікується як переведення на іншу роботу і потребує згоди працівника. В ч. З ст. 32 КЗпП України передбачено порядок узгодження таких умов: про зміну умов праці працівник має бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці [2].

На протязі даного строку працівник може дати згоду на роботу в нових умовах або відмовитися від подальшої роботи. Якщо попередні суттєві умови праці не можуть бути збережені, а працівник не погоджується на продовження роботи на нових умовах, то трудовий договір з ним припиняється за п. 6 ст. 36 КЗпП України (відмова від продовження роботи в зв'язку зі зміною істотних умов праці).

За згодою сторін контракт може бути змінений в будь-який час. Оформляється це додатком до раніше підписаного контракту або складанням нової редакції контракту. В додатку вказується, що сторони дійшли взаємної згоди про внесення в контракт відповідних змін [46, с. 270].

Доповнення підписується сторонами і є невід'ємною частиною контракту. В зв'язку з викладеним, необхідно не пізніше ніж за два місяці до зміни суттєвих умов праці видати наказ, що попереджає про це працівника. Наказ видається також в тих випадках, коли змінюватимуться умови праці для всіх працівників підприємства або для його окремих структурних підрозділів, наприклад, в зв'язку з переходом на режим неповного робочого часу по причині скорочення об'єму виробництва. При цьому працівники, не згідні на продовження роботи в нових умовах, повинні на протязі двох місяців письмово заявити про це роботодавцю.

3.3 Особливості припинення контракту

В юридичній літературі і законодавстві про працю застосовуються загальноприйняті терміни: припинення, розірвання трудового договору і звільнення з роботи. З названих термінів припинення є найбільш загальним поняттям, збірною правовою категорією, що включає і розірвання, і звільнення. Всі вони означають припинення трудових відносин.

Під розірванням трудового договору розуміється його припинення за ініціативою однієї із його сторін. Термін "звільнення" застосовується, коли мова йде про працівника. Припинення і розірвання трудового договору означає одночасно і звільнення працівників. Юридичні наслідки їх по суті однакові [5, С. 8].

В залежності від джерела волевиявлення контракт може бути припинено:

- за взаємним волевиявленням його сторін;

- за волевиявленням однієї сторони, тобто роботодавця і працівника;

- за додатковими підставами, передбаченими самим контрактом;

- за обставинами, що не залежать від волі сторін.

Враховуючи специфіку трудових відносин, що виникають на базі контрактної форми трудового договору, припинення контракту допускається, по-перше, - на підставах, передбачених Кодексом законів про працю України (ст. 36, 37 - 39, 40, 41, 43, 43-1, 45); по-друге, - за підставами, встановленими індивідуальним контрактом.

Відповідно, контрактна форма найму трудового договору допускає можливість визначити угодою сторін додаткові підстави його розірвання, крім встановлених діючим законодавством про працю, що надає роботодавцю більш високий ступінь свободи і самостійності в маневруванні трудовими ресурсами і порівняно легко позбавлятися від лінивих, безініціативних і бездарних працівників [48, С. 9].

Контракт як відокремлення цілого, як особливість загального за об'єктивними законами відображає властивості останнього. Тому при його укладенні діють загальні норми законодавства про працю, які регулюють зміну та припинення трудового договору. Але в контракті можуть передбачатися і свої, притаманні тільки йому, додаткові умови припинення контракту як достроково, так і по закінченні строку [47, С. 19].

У разі розірвання контракту з ініціативи роботодавця з підстав, установлених у контракті, але не передбачених чинним законодавством, звільнення проводиться за п.8 ст.36 КЗпП України, підстави, передбачені контрактом [42].

Розірвання контракту за ініціативою роботодавця може бути здійснено у відповідності зі ст. 43 КЗпП України тільки за попередньою згодою профспілкового органа. Проте згідно з ст.43-1 КЗпП України, згоди профспілки не потребується у випадках:

- ліквідації підприємства, установи, організації;

незадовільних результатів випробування, обумовленого при прийомі на роботу;

звільнення з суміщуваної роботи в зв'язку з прийомом на роботу іншого працівника, що не є сумісником, а також в зв'язку з обмеженнями на роботу за сумісництвом, передбачених законодавством;

- звільнення працівника, що не є членом профспілки;

- звільнення з підприємства, де немає профспілкової організації;

звільнення керівника (філії, представництва або іншого відокремленого підрозділу), його заступників, головного бухгалтера підприємства, його заступників, а також посадових осіб митних органів, державних податкових інспекцій, яким присвоєні професійні звання, і посадових осіб державної контрольно-ревізійної служби та органів державного контролю за цінами; керівних працівників, обраних, затверджених або призначених на посади державними органами, органами місцевого і регіонального самоврядування, а також громадськими організаціями та іншими об'єднаннями громадян;

звільнення працівника, що вчинив за місцем роботи розкрадання (в тому числі дрібне) майна власника, встановлене вироком суду, що набув законної сили, або постановою органу, в компетенцію якого входить накладення адміністративного стягнення або застосування заходів громадського впливу [2].

Роботодавець вправі розірвати контракт не пізніше ніж через місяця з дня отримання згоди профспілкового органу. Недотримання цієї умови веде до недійсності звільнення і, як наслідок, може стати підставою для поновлення звільненого працівника, якщо він звернеться з відповідною заявою у судові органи.

Загальні підстави розірвання контракту регулюються статтею 40 КЗпП України, а додаткові -- статтею 41. Причому закон передбачає певні правила звільнення за кожною з підстав, перелік яких міститься у вказаних статтях Кодексу законів про працю України.

У випадку звільнення працівника з ініціативи роботодавця він зобов'язаний також в день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. За вимогою працівника адміністрація повинна видати довідку про його роботу на даному підприємстві з зазначенням спеціальності, кваліфікації, посади, часу роботи і розмірів заробітку.

У разі невиконання або неналежного виконання сторонами зобов'язань, передбачених у контракті, його може бути достроково розірвано з попередженням відповідної сторони за два тижні [42].

Контракт підлягає розірванню достроково на вимогу працівника в разі його хвороби або інвалідності, які перешкоджають виконанню роботи за контрактом, порушення роботодавцем законодавства про працю, невиконання чи неналежного виконання роботодавцем зобов'язань, передбачених контрактом, та з інших поважних причин. Звільнення працівника у цьому разі проводиться відповідно до ст.39 КЗпП України [2].

За два місяці до закінчення строку чинності контракту за угодою сторін його може бути продовжено або укладено на новий строк [42].

Звільнення з роботи з підстав, передбачених контрактною формою трудового договору, обумовлено різними причинами. В кожному контракті вони можуть бути різними. В одних випадках вони залежать від специфіки діяльності підприємства, в інших - від особливостей виконуваної роботи або займаної посади і т.п. Наприклад, в контракті з професорсько-викладацьким складом підставами для розірвання можуть бути: невиконання навчальних планів науково-дослідницької роботи, порушення статуту тощо.

В контракті з керівниками підприємств, що перебувають в загальнодержавній власності, такими підставами є невиконання встановлених показників ефективності використання державного майна і прибутку (у відкритих акціонерних товариствах - ефективності використання майна товариства, що не ввійшло в статутний фонд), приховання прибутку від оподаткування і т.п.

На багатьох підприємствах широко поширені такі підстави як розголошення комерційної (банківської) таємниці, фінансових відомостей та конфіденційної інформації, перелік яких повинен міститись в контракті або додатку до нього.

Крім того, працівник може бути звільнений роботодавцем за невиконання найважливіших зобов'язань, прямо передбачених контрактом.

Як підстави для звільнення на практиці застосовуються такі факти:

1. Невиконання наказів і розпоряджень роботодавця.

2. Збір конфіденційної або секретної інформації.

3. Образа, погрозлива заява, нецензурна лайка.

4. Розкрадання (крадіжка) майна працівників.

5. Спання на роботі або на території підприємства.

Неправильне використання службового посвідчення або його передача іншій особі.

Відмова від поїздки у відрядження, в тому числі пов'язане з підвищенням кваліфікації.

Припинення контракту оформляється наказом (розпорядженням) адміністрації. У відповідності з п. 10 Типових правил внутрішнього трудового розпорядку адміністрація зобов'язана видати працівнику в день його звільнення трудову книжку з внесенням в неї запису про звільнення та провести з ним розрахунок. При цьому слід мати на увазі, що днем звільнення вважається останній день роботи [43].

Записи про причини звільнення в трудовій книжці повинні здійснюватися у точній відповідності з формулюванням діючого законодавства з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

При звільненні працівника виплата всіх сум, належних йому від підприємства (установи), проводиться в день звільнення. Якщо ж працівник в день звільнення не працював, то відповідні суми повинні бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок згідно ст.116 КЗпП України [2].

У випадку невиплати з вини адміністрації належних звільненому працівнику сум у вказані строки, при відсутності суперечки про їх розміри, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівнику його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних працівнику сум адміністрація зобов'язана виплатити неоспорювану нею суму. При затримці видачі трудової книжки з вини адміністрації працівнику виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу без обмеження будь-яким строком.

Таким чином, припинення трудового контракту може бути визнане правомірним лише в тих випадках, коли наявні вказані в законі і в самому тексті контракту підстави, а також при дотриманні встановленого порядку (процедури) звільнення працівника за даною підставою.

Висновки

Отже, підсумувавши все вище сказане можна зробити висновок, що контракт -- це строковий трудовий договір, що укладається в письмовій формі. Мета контракту - забезпечити умови для виявлення ініціативи й самостійності працівників, урахувати індивідуальні здібності і професійні навички, підвищити взаємну відповідальність, а також забезпечити правовий і соціальний захист працівників.

Зміст - необхідний елемент контракту. Саме поняття змісту включає в себе умови контракту, зазначаючи взаємні права і обов'язки працівника і роботодавця. В теорії і практиці виділяють дві групи умов: вироблені угодою сторін і визначені законодавством. Перша група в свою чергу ділиться на необхідні та додаткові.

Перелік факультативних умов трудового контракту, що застосовуються на практиці, неможливо викласти повністю. Об'єм додаткових умов обумовлюється в першу чергу специфічністю виконуваної роботи і фінансовими можливостями підприємства.

Часто ці положення стосуються соціально-побутових умов, додаткових пільг, винагород, компенсацій, не передбачених чинним законодавством. Вважаю важливим елементом контракту в умовах сучасного розвитку суспільства і економіки положення про підвищення кваліфікації працівника, оскільки воно дозволяє роботодавцю удосконалювати професіоналізм найманого ним колективу, підвищувати ефективність виробництва.

Саме тому КЗпП вказує на особливість контракту, яка полягає в тому, що в ньому можна передбачити положення, котрі виходять за межі, встановлені законодавством про працю. Зокрема, тут передбачається обсяг роботи та вимоги до якості і терміну її виконання, строк дії контракту, права, обов'язки і взаємна відповідальність сторін, умови оплати і організації праці, підстави для припинення й розірвання контракту, соціально-побутові і інші умови, необхідні для виконання взятих сторонами обов'язків. У цьому суть і призначення контракту в трудовому праві.

Аналіз правових норм, що регулюють контрактну форму трудового договору дозволяє зробити наступні висновки. До керівників підприємств, у тому числі до порядку укладення та припинення з ними трудових контрактів, повною мірою відносяться всі, перераховані нижче, основні принципи трудового права України:

По-перше, це принцип свободи праці, що передбачає, що кожен працездатний громадянин, котрий обіймає посаду керівника підприємства - в тому числі, має можливість вільно розпоряджатися своєю здатністю до праці, вибирати рід діяльності і професію.

По-друге, принципи, що визначають встановлення відповідних умов праці для всіх працівників та дотримання цих норм незалежно від характеру праці.

По-третє, дотримання принципу визначеності трудової функції, який вимагає, щоб кожен працівник виконував свою роботу в суворій відповідності зі своїми посадовими обов'язками, визначеними відповідними документами. Ніхто не має права вимагати від працівника виконання обов'язків, що не входять в його компетенцію.

По-четверте, це принцип стійкості трудових правовідносин, спрямований на забезпечення стабільного функціонування всього комплексу трудових відносин.

По-п'яте, це принцип нормальної дисципліни праці, що передбачає підтримку правопорядку у трудових відносинах.

По-шосте, принцип гідної винагороди за працю, закріплений в Конституції України.

Нарешті, принципи, що визначають охорону трудових прав працівників, які передбачають: забезпечення охорони праці та здоров'я працівників і гарантованість трудових прав працівників.

Список використаних джерел

правовий трудовий контракт

1. Конституція України : Закон України : від 28.06.1996 р. № 254к/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30.

2. Кодекс законів про працю України : Закони України : від 10.12.1971 р. № 322-VIII // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1971. - Додаток до N 50.

3. Господарський кодекс України: від 16.01.2003 р. № 436-IV // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 18, № 19-20, № 21-22, ст.144

4. Кодекс торговельного мореплавства України: від 23.05.1995 р. №176/95-ВР // Відомості Верховної Ради. - 1995. - № 47, 48, 49, 50, 51, 52. - с.349

5. Кодекс цивільного захисту України: від 02.10.2012 р. № 5403-VI // Відомості Верховної Ради. - 2013. - № 34-35. - с.458

6. Основи законодавства України про охорону здоров'я: Закон України: від 19.11.1992 № 2801-XII // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - №4. - с.19

7. Про адвокатуру та адвокатську діяльність: Закон України: від 05.07.2012 № 5076-VI // Відомості Верховної Ради України. - 2013. - №27. - с.282

8. Про військовий обов'язок і військову службу: Закон України: від 25.03.1992 № 2232-XII // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - №27. - с. 385

9. Про державну кримінально-виконавчу службу: Закон України: від 23.06.2005 № 2713-IV // Відомості Верховної Ради України. - 2005. - №306. - с.409

10. Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб: Закон України: від 04.03.1998 № 160/98-ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1998. - №35. - с.236

11. Про Державну прикордонну службу України: Закон України: від 03.04.2003 № 661-IV // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - №27. - с.208

12. Про державну службу: Закон України: від 16.12.1993 № 3723-XII // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - №52. - с. 490

13. Про Державну спеціальну службу транспорту: Закон України: від 05.02.2004 № 1449-IV // Відомості Верховної Ради України. - 2004. - №19. - с.269

14. Про дипломатичну службу: Закон України: від 20.09.2011 № 2728-III // Відомості Верховної Ради України. - 2002. - №5. - с.29

15. Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон: Закон України: від 13.10.1992 №2673-XII// Відомості Верховної Ради України. - 1992. - №50. - с.676

16. Про залізничний транспорт: Закон України: від 04.07.1996 № 273/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - №40. - с.183

17. Про захист людини від впливу іонізуючого випромінювання: Закон України: від 14.01.1998 № 15/98-ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1998. - №22. - с.115

18. Про Збройні Сили України: Закон України: від 06.12.1991 № 1934-XII // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - №9. - с.108

19. Про комітети Верховної Ради України: Закон України: від 04.04.1995 №116/95-ВР// Відомості Верховної Ради України. - 1995. - №19. - с.134

20. Про концесії:Закон України: від 16.07.1999 № 997-XIV // Відомості Верховної Ради України. - 1999. - № 41.- с.372

21. Про кооперацію: Закон України: від 10.07.2003 № 1087-IV // Відомості Верховної Ради України. - 2004. - №5. - с.35

22. Про місцеві державні адміністрації: Закон України: від 09.04.1999 №586-XIV // Відомості Верховної Ради України. - 1999. - №20-21. - с.190

23. Про міський електричний транспорт: Закон України: від 29.06.2004 № 1914-IV // Відомості Верховної Ради України. - 2004. - №51. - с. 548

24. Про народні художні промисли: Закон України: від 21.06.2001 № 2547-III // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - №41. - с.199

25. Про наукову і науково-технічну діяльність: Закон України: від 13.12.1991 №1977-XII// Відомості Верховної Ради України. - 1992. - №12. - с.165

26. Про Національний банк України: Закон України: від 20.05.1999 № 679-XIV // Відомості Верховної Ради України. - 1999. - №29. - с.238

27. Про Національну поліцію: Закон України: від 02.07.2015 № 580-VIII // Відомості Верховної Ради України. - 2015. - №40-41. - с.379

28. Про оплату праці: Закон України: від 24.03.1995 № 108/95-ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1995. - №17. - с.121

29. Про освіту: Закон України: від 23.05.1991 № 1060-XII // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - №34. - с.451

30. Про поштовий зв'язок: Закон України6 від 04.10.2001 № 2759-III // Відомості Верховної Ради України. - 2002. - №6. - с.39

31. Про професійно-технічну освіту: Закон України: від 10.02.1998 №103/98-ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1998. - №32. - с.215

32. Про Службу безпеки України: Закон України: від 25.03.1992 № 2229-XII // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - №27. - с.382

33. Про службу в органах місцевого самоврядування: Закон України: від 07.06.2001 № 2493-III // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - №33. - с.175

34. Про споживчу кооперацію: Закон України: від 10.04.1992 № 2265-XII // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - №30. - с.414

35. Про театри і театральну справу: Закон України: від 31.05.2005 № 2605-IV // Відомості Верховної Ради України. - 2005. - №26. - с. 350

36. Про телекомунікації: Закон України: від 18.11.2003 № 1280-IV // Відомості Верховної Ради України. - 2004. - №12. - с.155

37. Про Товариство Червоного Хреста України: Закон України: від 28.11.2002 № 330-IV // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - №5. - с.47

38. Про товарну біржу: Закон України: від 10.12.1991 № 1956-XII // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - №10. - с.139

39. Про угоди про розподіл продукції: Закон України: від 14.09.1999 №1039-XIV // Відомості Верховної Ради України. - 1999. - №44. - с.391

40. Про управління об'єктами державної власності: Закон України: від 21.09.2006 № 185-V // Відомості Верховної Ради України. - 2006. - №46. - с.456

41. Про фермерське господарство: Закон України: від 19.06.2003 № 973-IV // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - №45. - с.363

42. Постанова Кабінету Міністрів України від 19.03.1994 №179 «Про впорядкування застосування контрактної форми трудового договору» // ЗП України. - 1994. - №7. - с.172

43. Наказ Міністерства освіти України від 20.12.1993 № 455 «Про типові правила внутрішнього трудового розпорядку для працівників навчально-виховних закладів системи Міністерства освіти України»

44. Наказ Міністерства праці України від 15.04.1994 № 23 «Про затвердження типової форми контракту з працівником»

45. Болотіна Н.Б. Трудове право України: Підручник. -- 4-те вид., стер. -- К.: Вікар, 2006. -- 725 с

46. Трудове право України : підручник для студ. юриди. спец. вищ. навч. закл. / С. М. Прилипко, О. М. Ярошенко, І. П. Жигалкін, В. А. Прудников. - Х. : Право, 2014. - 760 с.

47. Размещено на Allbest.ru