Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Київський університет права Національної академії наук України

Кафедра міжнародного права та порівняльного правознавства

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни: Правничі системи сучасності

на тему:

Специфічні риси американської правової системи у порівнянні з англійською

Студента 1 курсу МП-11 групи

Напряму підготовки Міжнародні відносини

Мурашко А. А.

Керівник: доцент кафедри міжнародного права та порівняльного правознавства,

к. ю. н. М.І. Куртинець

м. Київ - 2015



ВСТУП

право сім'я публічний

Актуальність теми дослідження зумовлюється тим, що в період проведення судової реформи і реформи правоохоронних органів в Україні назріла нагальна потреба в обґрунтуванні і застосуванні нових ідей, форм і методів удосконалення правової системи нашої держави.

Ми погоджуємося з твердженням Лисенка Т.Д. про те, що звернення до правопорядку інших держав завжди практикувалось або з прагматичною метою удосконалення національної правової системи, або з філософською метою створення ідеальної уявної правової системи, або з метою кращого пізнання права різних народів.

Крім того в умовах глобалізації правових систем світу з'явилася потреба у більш детальному дослідженні і виявленні закономірностей у розвитку правових систем Великобританії та США як одних із найбільш розвинутих країн англо-американської правової сім'ї та всього світу.

З філософської точки зору існує необхідність, відповідно до принципу доповнювальності, пошуку нових теорій осмислення права для вирішення проблем забезпечення правопорядку в світі, дотримання норм міжнародного права.

Ступінь наукової розробленості. Дану тему курсової роботи розробляли у своїх працях С. П. Погребняк, І. М. Погрібний, У. Бернан та ін.

Об'єктом дослідження виступають правові системи Англії та США, а також інших держав, які зазнали впливу досліджуваних правових систем.

Предметом дослідження є найважливіші теоретико-правові аспекти функціонування правових систем Англії та США.

Мета курсової роботи полягає у дослідженні відмінних особливостей американської та англійської правових систем, а також у з'ясуванні сучасного стану і перспектив розвитку правової системи України. Мета дослідження обумовлює його завдання:

- Розкрити ознаки, сутність та структуру американської правової системи у порівнянні з англійською;

- Визначити характер взаємодії правових систем Англії та США між собою та з іншими державами;

- Визначити специфічні особливості правотворчої та правозастосовної діяльності у праві Англії та США;

- Розкрити теоретичні аспекти у функціонуванні судової системи досліджуваних держав;

- Вивчити вплив англо-американської правової сім'ї на правові системи інших країн

- Здійснити порівняльно-правовий аналіз правових систем Англії, США та України

Методологічна основа курсової роботи: а) загально філософські категорії (сутність і явище, конкретне і абстрактне, форма та зміст, ціле і частина); б) загальнонаукові методи (системний підхід, історичний метод, аналіз, синтез); в) спеціальні методи (порівняльно-правовий, формально-юридичний).

В роботі використані положення, категорії та поняття, розроблені відомими теоретиками права, серед яких О. Ф. Скакун, О. О. Погрібний.

Наукова новизна дослідження обумовлюється недостатньою наявністю в українській науці робіт, присвячених теоретико-правовим аспектам правових систем Англії та США.

Структура дослідження відповідає його меті та завданням і складається з вступу, трьох розділів, які містять десять підрозділів, висновків та списку використаних джерел на сторінках (18 найменувань). Основний текст курсової роботи викладено на 42 сторінках.



РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА АНГЛО-АМЕРИКАНСЬКОЇ ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ

1.1 Походження англо-американської правової системи

На думку О. Ф. Скакун: «Англо-американський тип (сім'я) правових систем -- сукупність національних правових систем, які мають загальні закономірності розвитку і подібні ознаки, що склалися на основі судового прецеденту (що випробував незначний вплив римського і канонічного права, більшою мірою -- місцевих звичаїв), домінуючого серед інших юридичних джерел права. Правові системи цього типу ще називають системами загального права (common law), або «судейського права» (judemade law)[1, с. 318].

С. П. Погребняк стверджує: «У найбільш загальному вигляді правова система розглядається як сформована під впливом закономірностей розвитку певного суспільства сукупність усіх його правових явищ, які перебувають у стійких зв'язках між собою та з іншими соціальними явищами» [3, с. 26].

На нашу думку обидва визначення правової системи як правового явища є обґрунтованими і взаємодоповнюючими, оскільки враховуються закономір-ності розвитку суспільства.

Звернімо увагу на історичні етапи розвитку англо-американської правової системи та на основні чинники, які вплинули на неї. Як відомо до складу досліджуваної правової системи входять такі держави, як Великобританія, США, Канада, Австралія, Північна Ірландія, Нова Зеландія та багато інших, правові системи яких зазнали впливу англо-американської системи тому історія саме цих держав буде розглядатися, а саме історія перших двох держав. Проте правова система Англії є материнською, а система США та інших держав загального права є дочірними. С. П. Погребняк виділяє чотири етапи розвитку англійської правової системи від зародження та до наших днів такі, як:

- Етап І: англійське право до норманського завоювання (до 1066 р.), або англосаксонський період;

- Етап ІІ: формування системи загального права завдяки діяльності королівських суддів (1066 р. -- XIV ст.);

- Етап ІІІ: реформування архаїчного загального права і перехід до сучасного права (XV ст. -- середина XIX ст.);

- Етап IV: подальший розвиток системи загального права, набуття нею сучасних рис (середина XIX ст. -- нинішні часи) [3, с. 132- 135].

Кожен із етапів являє собою доповнення, удосконалення звичаєвих правил та трансформації їх в більш сучасні форми правового регулювання. Проте особливим є, на нашу думку, етап встановлення англійського права до 1066 р., як період встановлення засадничих принципів права та етап з XV ст. до середини XIX ст., як період широкого реформування та систематизації системи права. Слід також згадати про судову реформу 1873-1875 рр., результатом якої було об'єднано суди совісті та суди загального права в єдину судову систему[4, с. 121].

На думку С. П. Погребняка: «В історії формування правової системи США можна виділити чотири етапи. Перший -- етап колоніального права. Другий етап, на якому відбувається становлення правової системи США як самостійної, розпочався після здобуття незалежності і продовжувався до Громадянської війни. Третій етап триває від Громадянської війни до Другої світової війни, коли США зіштовхуються з кількома кризами, унаслідок чого правова система зазнає суттєвих змін. Після Другої світової війни починається четвертий етап, на якому американська правова система набула сучасного вигляду» [3 с. 171].

На наш погляд, щодо процесу історичного розвитку правової системи США слід зазначити, що право США було створено спираючись на право Англії. Це пояснюється тим, що Англія була державою, яка мала свої колонії на території сучасних США і тому в подальшому розвитку правничої системи простежуються засадничі принципи англійської правової системи. Проте США пройшли більше 200 років незалежного існування і тому право набуло абсолютно нових рис не властивих праву Англії.

Попри спільне походження правова система США являє собою відмінну форму організації права ніж правова система Великобританії. Перш за все це пов'язано із загарбницькою політикою Англії по відношенню до підконтрольних території сучасних США. Як результат, здобувши незалежність, перші штати Америки провадили політику побудови нової правової системи, залишаючи лише прогресивні ідеї англійського права. Варто звернути увагу, що США є федеративним об'єднанням, а Великобританія -- унітарною державою, а отже навіть з об'єктивних причин новостворені штати не могли повністю унаслідувати англійське право.

1.2 Особливості системи права та системи законодавства англо-американської правової сім'ї

Скакун О. Ф. поняття система права та система законодавства трактує таким чином: Система права (англ. System of law) -- це об'єктивно зумовлена системою суспільних відносин внутрішня структура права, котра виражається в єдності і погодженості чинних правових норм, логічно розподілених по галузях, підгалузях та інститутах.

Система законодавства -- цілісний і погоджений комплекс законодавчих актів, у яких окремі нормативні приписи розподілені залежно від предмета регулювання по галузях та інститутах законодавства [1, с. 354, 375].

Романов А. К. вказує на такі особливості системи права Англії: «Характеристику правової системи Англії слід почати з того, що англійське право діє тільки на території Англії і в Уельсі. В Шотландії -- своє, шотландське право, який відрізняється за низкою особливостей, наприклад кодифікацією» [4, с. 79]. Також він вказує на не визнання поділу на приватне та публічне право. Це пов'язано перш за все із діючим принципом верховенства права, що характеризує рівність усих перед законом. Так як і в системі права США, виділяють в системі англійського права загальне право та право справедливості, що є еквівалентом поділу права в Англії [4, с. 80]. Поділ права на прецедентне та статутне наразі майже зневіїльований.

Прецедент як джерело права є ядром у правовій системі Англії, оскільки формує та спрямовує розвиток, а також визначає функціонування всіх її компонентів. Проте не варто ототожнювати його із судовою практикою як доводить у своїй дисертації Б. В. Малишев [5, с. 8].

Система права США складається з декількох частин:

1) загального права;

2) права справедливості;

3) статутного права;

4) Конституції США

На відміну від системи права Англії простежується наявність закону найвищої юридичної сили -- Конституції, а також створення права справедливості, яке властиве лише цій системі. Крім цього важливу роль відіграє Білль про права, який разом з Конституцією формують основу федерального законодавства. Меншу юридичну силу мають закони штатів та місцеві закони. Головними особливими рисами системи законодавства США слід виділити, на нашу думку, дуальність законів, а також дворівневу правову систему (на рівні штатів та на федеральному рівні), де простежується взаємодія обох рівнів, у яких системи законодавства і прецедентного права різні.

Загально прийнято вважати поділ права на матеріальне (substantive law) та процесуальне (procedural law). До матеріального права відносяться норми, які встановлюють, визначають, описують або змінюють права і обов'язки сторін правовідносин, а процесуальне право, яке відповідає американській правовій доктрині, встановлює методи забезпечення прав, які містяться в матеріальних нормах. Загальними ознаками англо-американського типу правових систем являються домінування процесуального права над матеріальним, підтвердженням чого є незалежність судових органів, точне дотримання процедури; відносна єдність судових прецедентів і законів, оскільки спостерігається відсутність кодифікованих галузей права.

В англійському праві існує поділ на галузі права, такі як: кримінальне, адміністративне, конституційне, сімейне, деліктне та ін. Що є майже ідентичним із поділом на галузі права в США. Причиною цього є провірена досвідом ефективність такого поділу та спільне походження правових систем.

На підставі викладеного можна підсумувати, що хоча англійська система права та законодавства є першоосновою для системи США існує ряд відмінних особливостей, а саме в системі поділу права, у реалізації принципу верховенства права, а також по-своєму реалізації прецедентного права як одного із основних джерел права в англо-американській системі в цілому. Відмінними особливостями також є територія дії законодавства, а саме це стосується як приклад федеральних законів в США та поділ на право Шотландії, Уельсу, Ірландії та Великобританії як окремих систем законів але натомість приналежність до однієї і тієї самої системи права.

1.3 Спільні та відмінні риси правотворчої та правозастосовної діяльності англійської та американської правової системи

В житті кожної правової системи одне з найважливіших місць посідає правотворча та правозастосовна діяльність. Саме ці невід'ємні, структурні частини системи визначають ефективність самої правової системи. Вони визначають основоположні принципи, на яких реалізується правове регулювання держави. Протягом останнього століття у англо-американському праві розвивається тенденція на посилення правотворчих повноважень держави.

Закон в Англії -- акт, прийнятий в установленому порядку в однаковій редакції обома палатами парламенту і санкціонований монархом.
Загально прийнята потрійна система офіційних правових актів:
1) закони, створені законодавчою владою (парламентом);
2) правила, встановлені виконавчою владою (королевою та її міністрами);
3) система прецедентних норм (прецедентне право), що виникають під час вирішення справ судами.

Щороку парламент приймає значну кількість нових законів з питань, які: 1) мають бути уточнені (зміна загального права); 2) не виникали під час розвитку загального права (створення норм, що не існували раніше). Деякі сучасні закони складені в дусі континентальних кодексів. У інших сферах суспільних відносин, наприклад, кримінально-процесуальній, закони мають численні прогалини, що є підставою для лавірування та обхідних маневрів. Збільшення ролі закону не означає зменшення значення судового прецеденту як повноцінного джерела англійського права, а тим більше відведення йому ролі допоміжного джерела. Вважається, що закон, щоб перетворитися не на «паперовий», а на функціонуючим, потребує прецедентів, що конкретизують, характер судових рішень. «Наближення» закону суддями до конкретного випадку відбувається як у процесі його застосування, так і при тлумаченні.

Традиційним є «делеговане законодавство» -- делегування парламентом своїх повноважень щодо прийняття нормативно-правових актів королеві, уряду, міністерствам, особливо в таких сферах, як охорона здоров'я, соціальне страхування, приватне судочинство. «Наказ у Раді», який видається урядом від імені королеви і Таємної ради, є найвищою формою делегованого законодавства. Оскільки парламент передає частину своїх законотворчих функцій відповідному органу, юридична чинність такого роду актів прирівнюється до закону. Вони підлягають виконанню всіма громадянами. Проте суд має широкі можливості розсуду щодо законів. Делеговане законодавство і прості виконавчі акти можуть бути офіційно їм скасовані. На місцях існує так звана автономна правотворчість -- акти місцевих органів влади, деяких установ і організацій: англіканської церкви, профспілок, різних компаній -- залізничних, будівельних, транспортних, газових, юридичного товариства тощо. Вони є локальними, оскільки поширюються на відповідну територію або обов'язкові лише для членів організації, в якій прийняті. Такі акти наближаються до актів правозастосовних органів і є підзаконними.

Закон в США -- це акт, прийнятий в установленому порядку в однаковій редакції обома палатами парламенту (нижньої -- Палати представників та верхньої -- Сенату) та санкціонується главою держави (Президентом) або в легіслатурах штатів.

Так, відповідно до частини другої розд. 7 ст. I Конституції США кожен білль, що пройшов обидві палати Конгресу, перш ніж стати законом, представляється Президенту Сполучених Штатів, який або підписує білль, або повертає його зі своїми запереченнями в ту палату, в яку він вступив спочатку. Якщо після повторного розгляду кожна з палат візьме білль поіменно більшістю 2/3 свого складу, білль стане законом. Президенту дається на підписання білля 10 днів (виключаючи неділі), після закінчення яких, навіть якщо Президент не відреагував, білль стає законом, як якби Президент його підписав[6, с. 56].

США має дворівневу правову систему, зумовлену федеративним устроєм.

Конгрес -- вищий представницький і законодавчий орган. Складається з двох палат -- Палати представників і Сенату. Палата представників є органом загальнонаціонального представництва. Верхня палата -- Сенат,-- є органом представництва штатів. Особлива роль сенату визначається тим, що за Конституцією за ним закріплено ряд самостійних повноважень. «За порадою і за згодою» сенату підлягають міжнародні договори.

Своєрідність американського права, як і англійського, полягає у тому, що в законах відтворюються норми, сформовані судовою практикою. Норми, вироблені законодавцем, входять до системи американського права лише після їх кількаразового застосування і роз'яснення судами, коли виникає можливість посилатися не на самі норми, а на судові рішення, прийняті на їх основі. Відомий компаративіст Рене Давид підкреслює цю особливість такими словами: «Якщо немає прецедентів, американський юрист охоче скаже: «З цього питання право мовчить -- навіть якщо існує цілком очевидна норма закону, що стосується даного питання» [19, с. 258].

Причиною особливостей практики правотворчої і правозастосовної діяльності країн США та Великобританії полягає, на нашу думку, в першу чергу в пануючій формі держави, через історичні умови розвитку держави і відповідно права та інші чинники правового характеру. Проте більш як 200- річне існування США та набагато довше існування Англії доводить що принципи, за якими створюються та втілюються в життя закони, вказує на високу ефективність даного підходу, хоча і властивому в чистому вигляді тільки цьому регіону.

Висновки до Розділу 1

На підставі проведеного аналізу англо-американської правової системи можна сформувати наступні висновки.

Правова система США була створена спираючись на правову систему Англії, але являє собою відмінну форму організації права. Правова система Англії розвивалася самостійно і безперервно.

Однією з головних ознак англо-американського типу правових систем є перевага судового прецеденту перед іншими джерелами права. В досліджу-ваній правовій системі існує поділ на загальне право та право справедливості, домінування процесуального права над матеріальним.

Хоча англійська система права та законодавства є першоосновою для системи США існує ряд відмінних особливостей, а саме в системі поділу права, у реалізації принципу верховенства права, а також по-своєму реалізації прецедентного права як одного із основних джерел права в англо-американській системі в цілому.

У правовій системі США на відміну від системи права Англії простежується наявність закону найвищої юридичної сили -- Конституції. Своєрідність американського права, як і англійського, полягає у тому, що в законах відтворюються норми, сформовані судовою практикою.



РОЗДІЛ 2. РЕГЛАМЕНТУВАННЯ НАЙВАЖЛИВІШИХ СФЕР АМЕРИКАНСЬКОЇ ТА АНГЛІЙСЬКОЇ ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ

2.1 Особливості публічного права

Публічне право -- сукупність погоджених норм, об'єднаних у галузі права, що регулюють публічні (державні, міждержавні і суспільні) відносини підпорядкованих суб'єктів за допомогою імперативного методу правового регулювання. Тут провідним є публічний інтерес. Це такі галузі: конституційне, адміністративне, кримінальне, фінансове, адміністративно-процесуальне, кримінально-процесуальне, виправно-трудове, митне, міжнародне публічне, міжнародне гуманітарне право та ін. [11, с. 197].

Фактично будь-які правовідносини, в яких хоча б одним суб'єктом права виступає держава, можна назвати відносинами, які регулюються нормами публічного права держави.

Зважаючи на те, що в системі права Англії не існує писаної Конституції на відміну від США, в яких існує Федеральна Конституція найвищої юридичної сили слід порівняти конституційне право досліджуваних держав.

У Великобританії немає єдиного акту, який діє в якості конституції, але це не означає, що конституція в цій країні відсутня. За формою конституція має комбінований несистематизований характер, складається із двох частин - писаної та неписаної, як і всі галузі права цієї держави. Зовні конституційне законодавство здається не чітким, не визначеним.

До писаної частини входять:

- Статутне право: Закони про Парламент 1911 і 1949 р.р., Акт про перів 1963 р., Закони про виборче право, про місцеве самоврядування та ін.;

- Правові акти про правовий статус особи: Хабеас корпус акт 1215 р., Петиція про права 1628 р., Білль про права 1689 р. Ці акти були інкорпоровані та пристосовані до реально змінених умов;

- Делеговане законодавство.

До писаної частини входять:

- Конституційні угоди, які фактично є офіційно не зареєстрованими звичаями, які регулюють відносини народу з державними органами;

- Судові прецеденти, які носять конституційний характер та які є зафіксованими, тобто писаними, а відносяться до неписаної частини конституції тому, що «писаним» є закон, який формально прийнятий Парламентом.

Із конституційним правом США ситуація інакша: тут з'являється писана, виділена як окремий закон найвищої юридичної сили (Конституція) та який має кардинально іншу структуру норм, наявних у ньому.

Конституція США - порівняно короткий документ. Вона складається з преамбули, в якій говориться, що народ США приймає цю конституцію з метою створення більш досконалого союзу, затвердження правосуддя і внутрішнього спокою, організацію спільної оборони, сприяння загальному добробуту і свободи, а також із семи досить розлогих статей. Більшість статей діляться на розділи, в яких регламентуються найбільш загальні та найбільш важливі правовідносини для всіх штатів.

На нашу думку, найбільш суттєва відмінна особливість в публічному праві американської правової системи від англійської - найважливіше значення Конституції як головного джерела права в США та конституційне право як збірне поняття для основоположних законів в Великобританії.

Слід виділити адміністративне право США та Великобританії.

Адміністративне право (Administrative Law) -- це сукупність норм, які містяться в законах і підзаконних актах, -- наказах, розпорядженнях, інструкціях, положеннях (rules, orders, decisions), присвячених статусу державних органів і регулюючих відносин в процесі виконавчо-розпорядчої діяльності цих органів [8, с. 95].

Президент США самостійно підписує велику кількість підзаконних актів, «за порадою та зі згоди Сенату», назначає посади на вищі державні посади, вправі створювати та скорочувати агентства та відомства.

Проте в правовій системі Великобританії інститут президента виражений слабко, або і зовсім відсутній, а посада Президента держави (монарх, королева) являє собою ззовні представницькі функції.

Другим посадовим обличчям в ієрархії виконавчої влади США являється Віце-президент. Він вибирається одночасно з Президентом і працює під його керівництвом. Має свій апарат влади. Заміняє Президента, коли ця посада виявляється вакантною [8, с. 95]. Але за Королевою Великобританії відповідно до ієрархії повноважень фактично являється Парламент.

Тому важливим, на нашу думку є те,що Президент США як голова виконавчої влади, а не тільки виконує представницькі функції в порівнянні з посадою монарха у Великобританії, являється не підзвітним жодному державному органу.

2.2 Особливості регулювання приватного права

Приватне право -- система норм, які регулюють відносини, засновані на приватних інтересах, незалежності та ініціативі індивідуальних власників і об'єднань (корпорацій) у їх майновій діяльності та в особистих стосунках [9, с. 87].

В англійському праві відсутній розподіл на публічне та приватне. У ньому значно меншою мірою сприйняті категорії і поняття римського права. Немає в Англії і кодексів європейського типу.

В Англії існує загальне право і право справедливості (виникло як правомочність монарха здійснювати через лорд-канцлера право пом'якшення суворих судових рішень, посилаючись на загальні принципи права, поняття добра і справедливості) [4, с. 203].

В даний час поряд із загальним правом у країнах англо-саксонської правової сім'ї широкий розвиток отримало законодавство (статутне право).

Досить поширене використання в юридичній літературі США понять «приватне право» й «публічне право». Зокрема в американському праві поняття «приватне право» охоплює шість інститутів: контракти, зобов'язання з правопорушень, власність, сімейне право, право торговельного обігу та підприємства бізнесу.

До приватного права відносять насамперед норми цивільного права.

Не знає система загального права ні поділу права на приватне і публічне, ні групування права по галузях. Однак варто звернути увагу на деякі специфічні риси інститутів, що з позицій романо-германської правової сім'ї можна віднести до цивільно-правових. Норми, що регламентують правовий статус фізичних осіб, в Англії містяться в судових прецедентах, у законах, що регулюють шлюбно-сімейні відносини, у законах про правову допомогу неповнолітнім, у цивільно-процесуальному законодавстві, а в США -- у законодавстві штатів.

Правоздатність і дієздатність у цивільному праві англо-американської правової системи визначаються єдиним поняттям правоздатності (legal capacity). Разом з тим останнім часом судова практика і доктрина розрізняють пасивну правоздатність (passive capacity), аналогічну за змістом «континентальній» правоздатності, і активну правоздатність (active capacity), що являє собою здатність до здійснення юридичного акту (capacity for performance of legal act), що відповідає поняттю дієздатності.

Англо-американське право не оперує терміном «юридична особа». Однак поряд із фізичними особами як суб'єктами права розглядаються і штучно створені ними організації. За своїм змістом правовій категорії юридичної особи в системі загального права відповідають категорії: корпорація (corporation) і товариство (partnership), що одночасно являють собою два основних типи юридичної особи англо-американського права. У свою чергу, в Англії корпорації поділяються на:

а) корпорації, що являють собою сукупність осіб (corporate aggregate);

б) одноособові корпорації (corporation sole), що складаються з однієї фізичної особи;

в) публічні корпорації, які являють собою одну з правових форм участі держави в майнових відносинах;

г) квазікорпорації -- спілки осіб, визнані як суб'єкти права -- юридичні особи лише у певних сферах суспільних відносин, що відповідають основним цілям їхньої діяльності (наприклад, профспілки).

Англійське загальне право закріплювало загальну правоздатність лише за юридичними особами, що створені на підставі спеціального акта короля. Стосовно інших юридичних осіб, як правом Англії, так і правом США встановлена спеціальна правоздатність. Таким чином, угоди, що укладаються юридичною особою і вийшли за рамки мети, що зазначена в її статуті, є недійсними як угоди ultra vires (понад силу).

Найважливішим інститутом англо-американського права є довірча власність (fiduciary ownership, trust), породжена правом справедливості. Суть зазначеного інституту зводиться до наступного: засновник трасту, що є первісним власником (settlor of the trust), передає деяке майно одному або декільком особам -- довірчим власникам (trustees) для здійснення керування таким винятково відповідно до цілей, визначених засновником, а саме, в інтересах однієї чи декількох осіб -- вигодоодержувачів, бенефіціарів (beneficiary).

Поряд із речовим правом англо-американське право не знає і зобов'язального права. Поняття і термін «зобов'язання» невідомі цій правовій сім'ї і не мають аналога в англійській юридичній мові, тому відсутня й класифікація зобов'язань. Підставами виникнення зобов'язальних відносин (звичайно ж у їх «континентальному» розумінні) є договір, квазідоговір, делікт. Загальне право розглядає договір (contract) як зроблену замість надання зустрічну обіцянку, виконання якої забезпечено санкцією.

Спадкування в системі загального права має свої особливості. Це стосується перш за все спадкування за заповітом, яке передбачає лише одну форму заповіту -- письмову, підписану спадкодавцем і посвідчену в присутності не менш як двох свідків.

Використання інституту довірчої власності у спадкових відносинах робить зайвим існування у англо-американській правовій системі такої конструкції, як легат. Усі права і обов'язки спадкодавця (спадкова маса), незалежно від того, як відбувається спадкування -- за законом чи за заповітом, переходять у довірчу власність (trust) третьої особи, яка повинна, виконуючи волю спадкодавця і діючи в інтересах спадкоємців, розрахуватися з усіма кредиторами спадкодавця, і передати спадкоємцям спадкову масу, яка вже звільнена від боргів [12, с. 651].

У країнах англосаксонської правової системи (Велика Британія, США та ін.) немає поняття цивільного та торгового права. Торгове право Англії було поглинуто «загальним» правом ще у XVII ст. Щодо чинних у США Торгових кодексів штатів, то вони не відповідають європейській концепції торгового права і не змінюють системи американського права. Майнові і пов'язані з ними немайнові відносини країн англосаксонського права регулюються окремими правовими інститутами.

В англо-американській системі "загального" права відносини, які на континенті регулюються цивільним і торговим правом, охоплюються у цих країнах нормами окремих правових інститутів, зокрема сімейним і спадковим правом, правом нерухомої і рухомої власності, правом договорів, агентським договором, деліктним правом, правом компаній та товариств, страховим, патентним та авторським правом, морським правом, правом неплатоспроможності та банкрутства, правом обігових документів тощо. Названі інститути часто мають комплексний характер з погляду поділу права на публічне і приватне.



2.3 Регламентація судів

Судова влада покликана не допускати неправомірних дій держави щодо її громадян. Правосуддя забезпечує дотримання прав і свобод громадян та захист їх у випадку порушення, є гарантом законності й порядку у суспільстві. Значення судових органів у сучасних державах полягає ще й у тому, що вони виступають своєрідним регулятором стосунків у суспільстві, яке складається з різних конфліктуючих груп та індивідів з різними цінностями, сподіваннями, інтересами. Система правосуддя має розв'язувати конфлікти, що виникають між окремими громадянами, між групами громадян (асоціаціями, організаціями, об'єднаннями), між окремим громадянином та державою.

Стверджувати, що існує «судова система Сполучених Штатів», означало б ввести читача в оману, тому що в реальності в США нараховується 51 відмінна судова система: система федеральних судів і самостійна судова система в кожному з 50 штатів, як наведено в Додатку 1.

У всіх штатах основним компонентом судової системи штату являється суд першої інстанції загальної юрисдикції. Цьому суду підсудні цивільні справи з великими сумами позовних справ та кримінальні справи за обвинуваченням в серйозних злочинах, віднесених до категорії «фелоній» (felonies). А також суди першої інстанції зі спеціалізованою юрисдикцією суди по розгляду справ з невеликими сумами позовів і інші неформальні суди та апеляційні суди [8, с. 302-304].

Крім судів штату існують суди федеральної судової системи такі як: Окружні суди США, Федеральні суди зі спеціалізованою юрисдикцією, Апеляційні суди та Верховний суд США.

Основним судом першої інстанції в федеральній судовій системі являється Окружний суд США (U.S. District Court). Важливість багатьох справ, які розглядаються федеральними суддями і той факт, що федеральних суддів відносно мало, і вони визначаються Президентом по життєво, надає федеральним окружним суддям деякий престиж, якого немає у суддів першої інстанції штатів.

Федеральні суди зі спеціалізованою юрисдикцією. Існує декілька федеральних судів зі спеціалізованою юрисдикцією. До них відносять Суд США по претензіях до федерального правління (U.S. Court of Federal Claims), Суд США по справах зовнішньої торгівлі (U.S. Court of International Trade), Податковий суд США (U.S. Tax Court) та багато інших.

Тринадцять Апеляційних судів США (U.S. Court of Appeals) -- наступний щабель в федеральній судовій ієрархії після окружних судів. На всі остаточні рішення Окружного суду США можна подати скаргу в Апеляційний суд США за відповідністю до федерального апеляційного округу (Circuit).

Для забезпечення діяльності федеральних судів Конгрес створив всередині судової влади органи адміністративного управління судами. Конференція суддів США (Judicial Conference of the United States), яка була організована Конгресом являється центральним загальнонаціональним керуючим органом корпуса федеральних судів [8, с. 304-307].

Верховний суд США являється частиною федеральної судової системи, але має гібридні функції: вводить в дію апеляційну юрисдикцію по відношенню до скарг на вирішення по справах, розглянутих Апеляційними судами США, і при цьому вводить в дію також апеляційну юрисдикцію і по відношенню до справ, розглянутих судами штатів в тому, що стосується федеральних питань (federal issues) [8, с. 309].

Так як і в судовій системі США в Англії існують декілька судових систем проте з певними особливостями. За поглядом А. К. Романовим ця система має такі особливості: «Перша з них просто не може кинутись в очі тим, хто починає знайомитися з правовою системою Англії. Вона полягає в фактичній відсутності єдиної судової системи, звичайно в європейському розумінні. Суди Англії -- це скоріш декілька судових систем, чим єдина система».

Другою ж особливість він виділяє так: «Вона полягає в тому, що подавляючи більшість цивільних справ розглядаються не в судах, а головним чином в досудових, альтернативних процедурах і закладах, в тому числі при участі суддів». Саме ця процедурна особливість вирізняє англійську судову систему від американської. Вказує він також на те, що: «Різні суди Англії знаходяться в різному структурному і організаційному положенні. Над ними нема, та і по суті ніколи не було єдиного адміністративного центру, який грав би роль своєрідного судового керівництва, від якого приходили б єдині вказівки. Вважається, що англійські судді признають єдиного володаря -- право» [4, с. 243-244]. Що є також відмінною рисою між досліджуваними правовими системами в цілому.

Прийнято виділяти чотири рівня суддів:

1. Палата лордів.

2. Апеляційний суд.

3. Високий суд і Суд Корони.

4. Менш компетентні суди, враховуючи суди графств і магістратські суди.

За предметною ознакою англійські суди можуть бути розподілені на дві гілки судової влади: кримінальні суди і суди по цивільним справам. Причому в рамках кожної гілки суди поділяються на суди першої ланки і суди другої, або апеляційної, ланки, як наведено в Додатку 2 та Додатку 3.

Палата лордів -- це вища апеляційна судова інстанція англійської національної судової системи. Юрисдикція Палати лордів розповсюджується на судові системи Шотландії і Північної Ірландії. Нарешті слід відмітити, що Палата лордів не входить в склад Верховного суду, хоча і являється вищою апеляційною інстанцією англійської правової системи.

Верховний суд -- це механічна структура трьох різних судів, або підрозділів, -- Суда королівської лави, Канцелярського відділення Високого суду і Відділення Високого суду по сімейних справах, при розлученні і морських справах. В основному Високий суд може виступати і як суд першої, і як суд апеляційної інстанції.

Суд Корони -- це така ланка англійської судової системи, в якій в першій в інстанції розглядаються найбільш серйозні кримінальні справи. Суд Корони це також вітрина англійського кримінального правосуддя. Суд Корони може виступати одночасно і як суд першої інстанції, і як апеляційний суд. В його компетенцію входять розгляд кримінальних справ при найбільш серйозних злочинах, по яких обвинувачений не визнає себе винуватим до суду.

Виділяють юристи також Суди графств (Суди графств володіють лише цивільно-правовою юрисдикцією і можуть розглядати практично всі цивільно-правові спори на підвідомчій території) та Магістерські суди (магістерський суд володіє подвійною юрисдикцією, тобто може вирішити правосуддя як по кримінальним, так і по цивільним справам). Це територіальні суди нижчої ланки.

2.4 Загальні риси правової політики та ідеології США та Великобританії

Правова політика -- особлива форма вираження державної політики, засіб юридичної легітимації, закріплення і здійснення політичного курсу країни, реформування різних галузей суспільного життя. Ця політика має державний владний характер і спрямована на створення ефективно діючого механізму правового регулювання суспільних відносин [8, с. 38].

Правова ідеологія -- вищий рівень правосвідомості, що становить собою систематизовану, виражену у правових категоріях (законності, справедливості, рівності, єдності прав та обов'язків і т. Ін.), правових і наукових документах та втілену у об'єктивному праві науково обґрунтовану та схвалювану державою концепцію про роль права й способи використання його можливостей в інтересах розбудови правової держави, гарантованого забезпечення прав громадян і розвитку суспільства як гуманного і правового [9, с. 123].

Одними із напрямків сучасної правової політики та ідеології правових систем досліджуваних країн, на думку О. О. Погрібного, є те, що:

1) суддя є творцем загального права. Але існує інша думка, особливо в Англії, що суддя не створює право, а лише відкриває, проголошує, декларує його. В зв'язку з цим, в Англії переважаючою думкою є те, що право не може містити прогалин, воно є повним та досконалим явищем;

2) в Англії члени суспільства повинні погоджуватися з усіма рішеннями, прийнятими демократично обраним державним органом (Парламент), оскільки всі вони беруть (або мають можливість брати) участь у виборах депутатів, які приймають закони. Виконавчі органи позбавлені права приймати акти «на виконання закону». Для того, щоб прийняти такий акт, вони повинні бути спеціально наділені відповідними повноваженнями;

3) в Англії є подальше удосконалення автономного законодавства, яке розповсюджує свою дію не на всіх громадян, а лише на представників певної установи чи корпорації. Парламент надає автономним установам право самостійно видавати закони для своїх власних членів;

4) у Сполучених Штатів дотримання традиції дуалістичної системи джерел права - прецедентне право у поєднанні з законодавством, причому, порівняно з Англією, законодавство у США відіграє значно більшу роль;

5) рух у напрямку захисту прав штатів;

6) посилення ролі громадського суспільства у формуванні правової політики і ідеології в правовій системі США [2, с. 203].

З наведеного випливає, що загальними рисами сучасної правової політики і ідеології в Англії та США є рух у напрямку врахування інтересів суспільства і окремої людини.



Висновки до Розділу 2

На основі проведеного дослідження випливають наступні висновки.

У Великобританії немає єдиного акту, який діє в якості конституції, але це не означає, що конституція в цій країні відсутня.

В правовій системі Великобританії інститут президента відсутній, а посада глави держави (монарх, королева) залишила при собі тільки представницькі функції собою ззовні представницькі функції на відміну від США, де Президент очолює також виконавчу гілку влади.

В англійському праві відсутній розподіл на публічне та приватне право, англійське загальне право закріплювало загальну правоздатність лише за юридичними особами, що створені на підставі спеціального акта короля.

Найважливішим інститутом англо-американського права є довірча власність, породжена правом справедливості. В США нараховується 51 відмінна судова система: система федеральних судів і самостійна судова система в кожному з 50 штатів.

Різні суди Англії знаходяться в різному структурному і організаційному положенні. Над ними нема, та і по суті ніколи не було єдиного адміністративного центру, який грав би роль своєрідного судового керівництва, від якого приходили б єдині вказівки.

Загальними рисами сучасної правової політики і ідеології в Англії та США є рух у напрямку врахування інтересів суспільства і окремої людини.



РОЗДІЛ 3. ВЗАЄМОВПЛИВ ТА ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ПРАВОВИМИ СИСТЕМАМИ

3.1 Історичний вплив правових систем Англії та США на розвиток правових систем в інших країнах

За твердженням Х. Н. Бехруза: «Правова система окремих держав зазнає постійного впливу зі сторони фрагментів інших правових культур, юридичних текстів, процедур і правових конструкцій» [10, с. 16].

Правові системи об'єднуються природою їх розвитку, історичними пам'ятками права,тенденціями виникнення і розвитку державних і правових структур.

Значний історичний вплив на розвиток правових систем в інших країнах здійснювала і здійснює англо-американська правова система, через те що Англія мала свої колонії на цих територіях.

Правова система Австралії зазнала сильного впливу «загального англійського права». Вплив англійського права був офіційно проголошений постановою британської влади, яка визначила, що норми «загального права» і парламентські акти, що діяли в Англії станом на 25 липня 1828 р., підлягають обов'язковому застосуванню в існуючих на той час колоніях. Це призвело до того, що хоча згодом (1986 р.) Австралія і набула можливості самостійно формувати свою правову і судову системи, але постановам Палати лордів майже завжди надавалися переваги перед рішенням австралійських судів. Лише в останнє десятиліття австралійське «загальне право» стало розглядатися як самостійна система права, головним джерелом якої визнаються сформоване у судових рішеннях «загальне право» і законодавчі акти.

У Канаді діє система англійського «загального права», згідно з якою рішення судів вищого рівня набирають сили судового прецеденту. Джерелом права у Канаді вважають законодавчі норми, що видаються парламентом, та норми «права справедливості», які були створені ще за рішеннями Суду канцлера в Лондоні у XV -- XIX ст.

В 1803 році виникло Конституційне правосуддя в США і відтоді здійснюється судами загальної юрисдикції. Європейська модель інституту конституційного контролю здійснюється спеціалізованим органом -- конституційним судом.

Спостерігається вплив англо-американської системи права на «змішаний» конвергентний тип правової системи.

Так, судовий прецедент використовується на рівні з нормативно-правовим актом. До змішаного типу правових систем, як стверджує О. Ф. Скакун, можна віднести північноєвропейську (скандинавську) і латиноамериканські групи. В правових системах таких країнах як Швеція, Норвегія, Данія, Фінляндія і Ісландія істотну увагу приділено судовій практиці, визнана роль судового прецеденту (у вигляді рішень верховних судових органів), а отже спостерігається значний вплив правової системи Великобританії [2, с. 323-324].

Конституція США стала відправним документом конституційного розвитку країн Латинської Америки.

Від англо-американського типу правової системи (зокрема, його американської групи) для Латинської Америки запозичено таке:

1) як конституційний зразок -- Конституція США 1787 р. де закріплено в ній республікансько-президентська форма правління. Не всі ознаки американської Конституції були втілені в життя цих держав. Верховенство і вища юридична чинність конституції утвердилися. Проте конституції в багатьох латиноамериканських країнах не стабільні;

2) деякі конституційні інститути США. Так, узятий за основу інститут судового контролю за конституційністю законів, доповнений лише низкою специфічних процедур, наприклад, процедурою ампаро, характерною для іспанського права;

3) конституційність закону. Як і в США, конституційність закону може перевірятися будь-яким судом;

4) принципи побудови і функціонування американської судової системи, особливо Верховного суду.

За час перебування Індії в складі Британської імперії в основному склалося коло джерел сучасного права, у яких нормативно-правовий акт, створений з використанням цінностей загального права зайняв найважливіше місце. Нині, окрім Конституції 1950 року, джерелами права є конституційні закони; акти делегованого законодавства; рішення Верховного суду в порядку конституційного контролю; правові звичаї та ін. В Конституції Індії містяться положення Конституції США.

Протягом другої половини ХХ ст. правова система Індії розвивалася, спираючись на цінності одночасно традиційного індуського та адаптованого загального права, а також широко використовуючи позитивного досвіду інших правових систем.

При цьому вплив англійської правової культури залишається переважаючим. Індія пов'язана із загальним правом не тільки концепціями, поняттями та юридичною технікою. Їх об'єднує і схоже розуміння системи функціонування органів правосуддя, то особливу увагу, яке надається відправленню правосуддя, судової процедури, а також ідеї "верховенства права". Психологія індійських юристів і суддів загалом така, як і їх англійських колег; той ж престиж має судовий процес.

Значного впливу американського права зазнала правова система Японії, введено інститут конституційного нагляду (як і в США його здійснює Верховний суд). В японській конституції відтворені знамениті слова американської Декларації незалежності 1776 року про «право на життя, свободу і прагнення до щастя». Американська право вплинуло також на регулювання сфери торговельно-економічних відносин, діяльності корпорацій та інших приватноправових інститутів. Судовий прецедент -- формально не вважається джерелом права. Проте постанови Верховного суду Японії сприймаються судами (і не рідко державними установами) як акти тлумачення права, що повинні неухильно виконуватися. Вплив англійської правової системи спостерігається у Нігерії, Судані, Танзанії та ін.

3.2 Співпраця з міжнародними організаціями

На нашу думку слід поділити міжнародні організації на загально-політичні та спеціальні, як показано на рис.1.1.

Мал. 1.1 Міжнародні організації

ООН належить головна роль серед міжнародних організацій. Її було створено з метою збереження миру на Землі та для контролю над міжнародною безпекою і розвитком співробітництва між державами. Статут ООН розроблений на конференції представниками СРСР, США, Великої Британії, Китаю і набув чинності з 1945 р.

Міжнародні документи ООН в галузі прав людини, адресовані державам, зобов'язують країни дотримуватися викладених в них принципів та положень після підписання означених документів. Більшість з них не містять чітко встановлених термінів для виконання та мають реко-мендаційний характер. В силу цієї специфіки успішність виконання держава-ми-учасницями вимог того чи іншого документу ООН оцінюється не за кінцевим результатом, а за показниками, що фіксують прогрес у досягненні мети. Одним з таких показників є повнота імплементації вимог міжнародного права, викладених в документах ООН - конвенціях, деклараціях та рішеннях комітетів.

Найпотужнішою регіональною економічною та політичною міжнародною організацією є Європейський Союз (ЄС), який об'єднав 27 країн Європи. Він почав створюватися в 50-х рр. XX ст. Сучасну назву дістав у 1993 р. З 1991 р. його членами є Велика Британія, Франція, Німеччина, Італія, Нідерланди, Бельгія, Люксембург, Данія, Ірландія, Греція, Іспанія, Португалія. З 1995 р. новими членами ЄС стали Австрія, Швеція та Фінляндія. У 2004 р. до складу ЄС увійшли ще 10 країн: Естонія, Латвія, Литва, Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Словенія, Кіпр, Мальта. У 2007 р. -- Болгарія та Румунія. Головною метою організації є економічна та політична консолідація. Стаття 288 Договору про функціонування Євро-пейського Союзу передбачає, що норми регулювання застосовуються країнами-учасницями безпосередньо, без будь-яких процедур адаптації, узгодження та ін.;

Рада Європи (РЄ) -- найдавніша в Європі міжнародна політична організація, створена 1949 р. Органи РЄ перебувають у французькому місті Страсбурзі, на кордоні Франції і Німеччини, як символ примирення двох країн.

Основною метою РЄ є розбудова єдиної Європи, що ґрунтується на принци пах свободи, демократії, захисту прав людини і верховенства закону. Діяльність її спрямована насамперед на забезпечення і захист прав людини, чи то цивільних, політичних, економічних, соціальних або культурних прав. Отже, діяльність РЄ охоплює всі сфери життя людини. Про те економічними і військово-політичними питання ми ця організація не опікується. З 1995 р. Україна також є членом Ради Європи, що нині об'єднує 46 держав. Одним із найзначніших досягнень Ради Європи є розробка та прийняття Євро-пейської конвенції про захист прав людини і основних свобод. Конве-нція встановлює невід'ємні права і свободи для кожного і зобов'язує держави гарантувати ці права кожній людині. Головна відмінність Конвенції від інших міжнародних договорів у галузі прав людини існування механізму захисту зазначених прав. Ним є Європейський суд з прав людини, що розглядає індивідуальні скарги про порушення Конвенції.

Будь - яка держава міцно пов'язана нормами міжнародних організацій, які реалізуються у національних правових системах двома способами: за допомогою системи трансформації (імплементації) і інкорпорації.

Система трансформації -- введення норм міжнародних організацій у внутрішньодержавне законодавство, тобто приймається імплементуючий нормативно-правовий акт.

Інкорпорація -- безпосереднє застосування норм.

У країнах англосаксонської правової сім'ї питання імплементації норм міжнародного права практично зводиться до їх застосування національними судами. Слідом за Англією імплементація норм міжнародного права була сприйнята правовою системою США[14, с. 72-74].

У Великобританії міжнародні норми введені в конституцію, безпосереднє застосування норм характерне для США.

Регуляторні акти, що діють у Європейському співтоваристві, є винятком, адже держави-члени відмовилися від будь-якої процедури імплементації, визнаючи пряму дію актів, що офіційно публікуються Європейським співтовариством відповідно до ст. 189 Римського договору [15, с. 189].

Результати імплементації у правозастосовну практику норм, закріплених, ратифікованих країнами документах ООН з прав людини свідчать про те, що в правовій системі Англії введені ряд нормативних актів:

1. Закон про права людини (Human Rights Act, 1998). Йому належить лідерство у британському законодавстві, оскільки ст.3 прямо зазначає, що законодавець має вчиняти так, аби «…законодавство та підзаконні акти були прочитані і дали ефект у спосіб, відповідний Конвенції з прав людини».