Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

• Вступ
• Розділ І. Засади дослідження заходів процесуального примусу
• 1.1 Поняття цивільного процесуального права і його значення
• 1.2 Місце цивільного процесуального права у системі права України
• 1.3 Цивільне судочинство та його стадії
• Розділ ІІ. Заходи процесуального примусу
• 2.1 Поняття та значення заходів процесуального примусу
• 2.2 Підстави застосування заходів процесуального примусу
• Висновок
• Розділ ІІІ. Види заходів процесуального примусу
• 3.1 Попередження і видалення із залу судового засідання
• 3.2 Тимчасове вилучення доказів для дослідження судом
• Висновок
• Список використаних джерел та літератури

Вступ

Керівництво суспільством, забезпечення громадської дисципліни та правопорядку здійснюється за допомогою активних засобів цілеспрямованого впливу на свідомість та поведінку людей. В якості цих засобів виступають такі методи державної і громадської діяльності, як переконання та примус. Переконання та примус, як методи державного управління, явища суспільні, так як вони знаходять свій вияв у змісті зв'язків між учасниками конкретних суспільних відносин. Переконання передує примусові, який застосовується до громадян, не здатних скеровувати свою поведінку у відповідності з державною волею. Примус існує у будь-якому суспільстві і є необхідним елементом організації самого суспільства. Якщо на ранніх етапах розвитку суспільства він ґрунтувався на авторитеті старійшин, вождів, то в сучасному суспільстві - на владі держави. Отже, примус тісно пов'язаний з державною владою та визначає характер цієї влади [7, с.25]

Теоретично механізм цивільного процесу може функціонувати без застосування заходів примусу. Суб'єкти процесу мають покладені на них державою права та обов'язки. Надаючи їх, держава розраховує на їх виконання завдяки громадській свідомості суб'єктів. Проте така система працюватиме лише в ідеальних умовах.

Застосування заходів процесуального примусу є одним із видів гарантування здійснення процесуальної діяльності. Відповідно до ЦПК України заходами процесуального примусу є встановлені процесуальні дії, що застосовуються судом до осіб, які порушують встановлені в суді правила або протиправно перешкоджають здійсненню цивільного судочинства [2, ч.1 ст.90]

Тому питання сутності, правової природи та застосування заходів процесуального примусу є, було і буде надалі актуальним та резонансним, оскільки з однієї сторони вони є засобом забезпечення дотримання і виконання приписів закону, а з іншого - пов'язані з обмеженням найважливіших природних прав людини і громадянина.

Крім того, правовий примус - складне за своєю структурою явище, яке охоплює заходи юридичної відповідальності та заходи захисту (відновлення) правопорядку. Юридична відповідальність полягає у застосуванні заходів правового примусу до правопорушників з метою покарання особи, яка вчинила правопорушення.

Цивільний процесуальний примус - це сукупність передбачених Цивільно Процесуальним Кодексом України заходів примусового впливу, які покликані забезпечити виконання обов'язків учасниками процесу та належне виконання завдань цивільного судочинства.

Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави [2, ст.1]

Об'єктом дослідження даної курсової роботи є специфічні правовідносини, які виникають між суб'єктами в процесі застосування заходів процесуального примусу, їх особливості та процесуальний порядок реалізації цивільно-процесуальних прав та обов'язків їх учасників.

Предметом дослідження виступають окремі запобіжні заходи та інші заходи процесуального примусу, їх зміст, сутність, особливості та правова природа, а також процесуальний порядок їх застосування.

Мета дослідження - з'ясувати зміст, правову природу, особливості застосування заходів процесуального примусу та виявити існуючі недоліки їх реалізації, зокрема недоліки законодавчого регулювання.

Завдання курсової роботи:

1. Дослідити теоретичні основи заходів процесуального примусу з юридичної та наукової сторін.

2. Використовуючи нормативно-правову базу та наукові дослідження з'ясувати сутність, правову природу, особливості та процесуальний порядок застосування визначених законодавством запобіжних заходів та окремих заходів процесуального примусу.

3. Виявити риси схожості та відмінності окремих заходів процесуального примусу, а також їх роль та місце в правовій системі України.

4. Зробити відповідні висновки.

Поставлена мета та завдання курсової роботи зумовили її структуру. Робота складається з вступу, трьох взаємопов'язаних розділів, висновків проведеного дослідження та списку використаних джерел.

Перший розділ присвячений загальним питанням засад дослідження заходів процесуального примусу. Другий та Третій розділи присвячені безпосередньо заходам процесуального примусу.

Теоретичною основою курсової роботи стали діючі законодавчі норми України, а також роботи таких вчених: Є.О. Харитонова, О.І. Харитонової, Ю.В. Білоусов, Р.О. Стефанчук, В.В. Комаров, О.А. Логінов, С.Я. Фурси, О.О. Штефан та ін.

процесуальний примус право процесуальне

Розділ І. Засади дослідження заходів процесуального примусу

1.1 Поняття цивільного процесуального права і його значення

Згідно КУ та ЦПКУ кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюванних прав, свобод чи інтересів. Відмова від права на звернення до суду за захистом е недійсною. Реалізація права такого звернення здійснюється саме через цивільне судочинство.

Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави [2, ст.1]

Цивільне процесуальне право - це сукупність і система правових норм, предметом регулювання яких є суспільні відносини в сфері здійснення правосуддя в цивільних справах територіальними судами загальної юрисдикції. Такі відносини визначають процесуальний порядок провадження в цивільних справах, встановлений Цивільним процесуальним кодексом та іншими законами України [25, c.21]

Цивільний процес визначає порядок провадження в цивільних справах відповідно норм цивільного процесуального права.

У процесі порушення цивільних справ, їх підготовки до судового розгляду та розгляду судом, оскарження судових рішень та ухвал, перегляду справ Верховним Судом України та за нововиявленими обставинами, виконання рішень з цих справ виникають цивільні процесуальні правовідносини. Діяльність учасників процесу на всіх названих стадіях здійснюється в установленому законом порядку і у визначеній формі [24, c.14]

Змістом цивільно-процесуального права є діяльність суду і учасників процесу (дії і правовідносини), що виступає як результат здійснення ними процесуальних прав і виконання обов'язків, згідно з процесуальним порядком.

Процесуальний порядок провадження в цивільних справах як предмет цивільно-процесуального права визначається системою процесуальних дій, які виконуються судом, учасниками процесу, змістом, формою, умовами виконання процесуальних дій, системою цивільно-процесуальних прав і обов'язків суб'єктів правовідносин, гарантіями реалізації цивільно-процесуальних прав і обов'язків.

Об'єктом правового регулювання норм цивільного процесуального права виступають суспільні відносини в сфері судочинства у цивільних справах.

Цивільне процесуальне право України як самостійна галузь, поряд з предметом, характеризується також методом правового регулювання.

Під методом цивільного процесуального права слід розуміти сукупність закріплених у нормах цивільного процесуального права способів та засобів впливу на відносини, які регулюються цією галуззю права, та поведінку їх суб'єктів.

За змістом метод цивільного процесуального права є імперативно-диспозитивним. Він обумовлюється властивостями предмета цивільного процесуального права, правовим становищем суб'єктів цивільних процесуальних відносин та особливістю юридичних фактів, від яких залежить виникнення, розвиток та припинення цивільних процесуальних правовідносин.

Імперативний метод впливу на поведінку суб'єктів регульованих відносин закріплений у нормах права, що встановлюють зобов'язання, заборони і примус. Зобов'язання - обов'язок конкретної активної поведінки (ст.41 ЦПК - свідок зобов'язаний з'явитись до суду і дати правдиві показання про відомі йому обставини; статті 95, 217 та ін. ЦПК); заборони - заборона виконання певних дій і бездіяльності (ст.135 ЦПК), заборона суперечок між судами про підсудність; примус - вплив, спрямований на забезпечення виконання правил окремих норм цивільного процесуального права (статті 44, 48 ЦПК). Диспозитивний спосіб характеризується дозволом і визначається правами суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин на активну поведінку в межах, встановлених нормами ЦПК (статті 99, 103). Імперативний спосіб проявляється в процесуально-правовому становищі суду. Він як орган держави, що здійснює правосуддя, наділений активністю і виконує керівну роль у цивільному процесі, спрямовує дії учасників процесу, які повинні підпорядковуватися судові, забезпечує здійснення ними прав і виконання обов'язків. Суд вирішує цивільну справу і окремі питання, які виникають у процесі її розгляду, виносить рішення, яке має обов'язковий характер. Перелічені та інші встановлені законом процесуальні права суду мають істотну особливість - вони водночас є його обов'язками. Разом з тим у деяких нормах права визначається дозволена поведінка суду. Від його розсуду залежить прийняття зустрічного позову з пропущенням встановленого строку для його пред'явлення (ст.140 ЦПК), забезпечення позову (ст.149 ЦПК), зупинення провадження (ст.222 ЦПК) [27, c.23]

Імперативний характер впливу на поведінку суб'єктів цивільних процесуальних відносин закріплюється у нормах права, що встановлюють зобов'язання, заборону і примус. Зобов'язання передбачає необхідність конкретної активної поведінки суб'єкта цивільних процесуальних відносин. Заборона виявляється у забороні виконувати (вчиняти) певні дії. Примус - у впливі, спрямованому на забезпечення виконання правил окремих норм цивільного процесуального права. Імперативний спосіб визначається процесуально-правовим становищем суду та учасників цивільного процесу.

Диспозитивний характер означає дозвіл і право суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин на відповідну поведінку в межах, встановлених нормами цивільного процесуального права. Спосіб дозволу закріплюється в нормах, що визначають процесуально-правове становище сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, та діяльність яких характеризується принципом диспозитивності.

Метод цивільного процесуального права характеризується також окремим видом юридичних фактів - процесуальних дій суду і осіб, які беруть участь у справі, від яких залежить виникнення і розвиток процесуальних правовідносин і які є засобами здійснення процесуальних прав і виконання обов'язків. Гарантіями їх реалізації виступають цивільні процесуальні санкції. Ними встановлені правові наслідки за порушення прав і невиконання обов'язків.

Таким чином, метод правового регулювання цивільного процесуального права є за змістом імперативно-диспозитивним і забезпечується такими способами впливу на правові відносини, що регулюються, і поведінку його суб'єктів, як зобов'язання, заборона, примус і дозвіл.

Як самостійна галузь цивільне процесуальне право України характеризується певною системою.

Система цивільного процесуального права - це сукупність норм та інститутів галузі права, зумовлених предметом правового регулювання. Вона визначається структурою ЦПК України та складається з двох частин - загальної і особливої. Загальна об'єднує норми й інститути цивільного процесуального права, які мають значення для всієї галузі, всіх видів провадження і стадій цивільного процесу (розділи І, II ЦПК). До особливої частини включені норми та інститути, які врегульовують порядок розгляду і вирішення справ за стадіями судочинства (розділи III-VI ЦПК) [14, c.24]

Значення цивільного процесуального права полягає в тому, що йому належить важлива роль у забезпеченні соціально-економічних перетворень у країні, оскільки ним закріплений процесуальний порядок захисту соціально-економічних та особистих прав і свобод громадян та їх інтересів, гарантованих Конституцією України й іншими законами, а також прав і охоронюваних законом інтересів юридичних осіб та держави. Цивільне процесуальне право покликане забезпечувати зміцнення законності, запобігання цивільним правопорушенням, формувати правову свідомість громадян та посадових осіб на основі фундаментальності принципу справедливості.

1.2 Місце цивільного процесуального права у системі права України

Цивільне процесуальне право є частиною системи права України й перебуває в тісному взаємозв'язку з усіма іншими галузями права.

Визначальним для цивільного процесуального права є закріплення конституційним правом прав і свобод громадянина, основ організації та принципів здійснення правосуддя в Україні. Цивільне процесуальне право розвиває ці положення в рамках цивільного судочинства.

Питання про співвідношення цивільного процесуального права з іншими галузями права виникає у зв'язку з тим, що, з одного боку, будучи процесуальною галуззю, цивільне процесуальне право виступає стосовно матеріальних галузей як форма життя цивільного (у широкому розумінні) матеріального закону. З іншого боку, стосовно інших процесуальних галузей цивільне процесуальне право виступає як самостійна, хоча й споріднена з ними галузь права [12, c.36]

Найбільш тісно цивільне процесуальне право пов'язане з такими галузями права, як цивільне, сімейне, трудове, земельне, інші галузі матеріального права, оскільки перше забезпечує примусове виконання порушених, оспорюваних чи невизнаних норм матеріального права.

Цивільне процесуальне право є формою, що забезпечує життя норм матеріального права. На зв'язок цивільного процесуального права з іншими галузями вказує ст.15 ЦПК, в якій визначається цивільна юрисдикція суду.

Взаємозв'язок між цивільним матеріальним і процесуальним правом проявляється в нормах та інститутах цивільного права, норми якого визначають обставини, сукупність юридичних фактів, які становлять підставу позову, предмет доказування і підлягають з'ясуванню в цивільному судочинстві при розгляді конкретних справ. Врегульовані ЦК форми правочинів визначають допустимість засобів доказування у цивільному судочинстві.

Зв'язок цивільного процесуального і конституційного права проявляється в тому, що основні принципи організації та діяльності органів судової влади встановлюються в Конституції України. Норми конституційного права мають основне для дивільного процесу значення: процесуально-правове регулювання цивільного провадження відбувається з обов'язковим їхнім обліком. Так, наявність судової влади служить одним з факторів, які обумовлюють законну силу рішень суду [16, c.30]

З Конституційним правом взаємодія полягає в тому, що названа галузь визначає основи організації судової системи (судоустрою) і встановлює принципи здійснення правосуддя. У Конституції в розділі VIII "Правосуддя", закріплено важливі положення [1]:

правосуддя здійснюється виключно судами; юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають в державі; про участь народу у здійсненні правосуддя через народних засідателів;

про обов'язковість судових рішень;

про систему судів загальної юрисдикції;

гарантії незалежності і недоторканності суддів;

основні засади судочинства та інші питання.

У Конституції закріплено право на судовий захист основних прав, свобод та інтересів [1, ст.55]. Цивільне процесуальне право деталізує положення Конституції у нормах ЦПК шляхом створення найбільш ефективних механізмів процесуального захисту.

Важливим є положення Конституції яке закріплено у статті 8, відповідно до якої норми Конституції є нормами прямої дії. У правозастосовній діяльності суду це означає, що в рішенні суду безумовно можуть робитися посилання на відповідні положення Конституції України.

Зв'язок між цивільним процесуальним і кримінально-процесуальним правом проявляється у тому, що обидві галузі права врегульовують суспільні відносини, які виникають у сфері здійснення правосуддя, побудовані на єдиних фундаментальних принципах, мають єдину конституційну основу. Цивільні та кримінальні справи розглядає один і той самий суд обраними чи призначеними суддями одноособово чи колегіально, незалежно, гласно, із забезпеченням права на захист тощо. Цивільне процесуальне і кримінально-процесуальне право мають рівнозначні інститути в доказовій діяльності та стадії судочинства. Поряд з тим цивільне процесуальне право і кримінально-процесуальне право відрізняються між собою предметом правового регулювання і методами державного примусу, що їх застосовує суд до порушників відповідних норм [17, c.25]

Цивільна справа виникає за заявою заінтересованої особи. Кримінальна справа порушується в основному з ініціативи органів держави. Суспільний інтерес виступає як основна підстава руху кримінальної справи. У цивільному процесі відсутня стадія попереднього розслідування справи, а також інституту обов'язкового захисту обвинуваченого. В кримінальному процесі відсутня стадія підготовки справи до розгляду, а щодо порушення кримінальної справи переважає принцип публічності, що тільки частково притаманне цивільному процесу, в якому домінує принцип диспозитивності [23, c.35]

Досить наближеними до цивільного процесу є господарський та адміністративний процеси. Цей зв'язок обумовлений спільністю задач загальних, господарських, адміністративних судів по захисту суб'єктивних прав і охоронюваних законом інтересів. У цивільному, господарському та адміністративному процесах багато спільних інститутів: розгляд і вирішення справ здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; суди порушують провадження у справі не інакше як за позовною заявою і не можуть виходити за межі позовних вимог. Основною відмінністю цивільного процесуального права від господарського процесуального та адміністративного процесуального права є визначена компетенція (юрисдикція) суду щодо розгляду та вирішення тих чи інших справ. [18, c.27]

Отже, цивільний процес є складовою частиною системи права України і тісно пов'язаний та взаємодіє з іншими його галузями. Так, Конституцією України встановлені основи організації й принципи здійснення правосуддя у нашій країні, зокрема гарантований громадянам справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд та вирішення цивільних справ судом, здійснення правосуддя неупередженими та професійними суддями, які знайшли своє закріплення та подальший розвиток і деталізацію у нормах цивільного процесуального права. Суд забезпечує у деяких справах захист прав суб'єктів, врегульованих нормами конституційного права [19, c.32]

1.3 Цивільне судочинство та його стадії

Цивільне судочинство - це врегульований нормами цивільного процесуального права порядок провадження в цивільних справах, який визначається системою взаємопов'язаних цивільних процесуальних прав та обов'язків і цивільних процесуальних дій, якими вони реалізуються їх суб'єктами - судом і учасниками процесу [25, c.29]

Цивільний процес має універсальний характер і забезпечує захист прав і охоронюваних законом інтересів незалежно від їхньої галузевої приналежності та характеру предмета судової діяльності.

Завдання цивільного судочинства визначені ст.1 ЦПК: "Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупередже-ний та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави".

Вид цивільного судочинства - це порядок розгляду, передбачених у законі і поєднаних у певні групи, цивільних справ у суді першої інстанції, що обумовлюється матеріально-правовою природою справ, які входять у групу, і характеризується самостійними засобами й способами захисту прав і інтересів, а також особливостями судової процедури.

У теорії цивільного процесу безперечно визнається, що причиною розподілу цивільного судочинства на види є різна матеріально-правова природа справ, що впливає на процедуру їхнього розгляду й дозволу [16, c.40]

Суди розглядають справи в порядку позовного, наказного та окремого провадження:

- позовне провадження - найбільш універсальна процедура розгляду справ. Предметом розгляду є спори, які виникають з цивільних, сімейних, трудових, житлових, земельних правовідносин (ч.1 ст.15, розділ III ЦПК). Правова сутність цього провадження - розв'язання спору, як мінімум, між двома суб'єктами - позивачем і відповідачем;

- наказне провадження - це виняток із позовного провадження і спрощений порядок вирішення безспірних правопорушень, коли видача судового наказу здійснюється на підставі безспірних вимог, передбачених законом (ст.96, розділ II ЦПК);

- окреме провадження, предметом його розгляду є справи, у яких встановлюються певні обставини, що породжують юридичні наслідки, тобто від їх встановлення виникають, змінюються або припиняються певні правовідносини (юридичні факти (ст.234, розділ IV ЦПК). Такі справи характеризуються тим, що в них не можна встановити належного відповідача, оскільки заінтересовані особи, які залучаються до участі в справі, не порушували прав заявника, тому відповідачами не є [19, c.57]

Віднесення справи до відповідного провадження визначає не тільки можливі засоби судового захисту, але й склад осіб, безпосередньо зацікавлених у результатах розгляду справи, обсяг їхніх розпорядницьких прав, розподіл між ними обов'язків по доказуванню, а також характер способів захисту.

Цивільне судочинство складається з окремих етапів, або стадій. Стадія - це сукупність процесуальних правовідносин і дій, об'єднаних найближчою метою. В теорії цивільного процесуального права немає єдиного підходу до класифікації стадій цивільного процесу, їх виділення та термінологічного визначення. Зазвичай вирізняють п'ять, сім, вісім стадій.

Перша стадія - відкриття провадження у справі шляхом подання до суду заяви (позовної заяви) і постановлення судом ухвали про відкриття провадження у справі.

Метою другої стадії - підготовки справи до судового розгляду є забезпечення правильного та швидкого вирішення справи, а також з'ясування можливості врегулювання спору між сторонами.

Третя стадія процесу - судовий розгляд справи. У цій стадії справа в судовому засіданні вирішується по суті та ухвалюється судове рішення.

Четверта стадія - оскарження судових рішень, що не набрали законної сили (апеляційне провадження). Справа повторно розглядається судом апеляційної інстанції з метою перевірки законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції.

П'ята стадія - касаційне провадження, в якому оскаржуються рішення, ухвали суду першої та/або апеляційної інстанцій з підстав неправильного застосування ними норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перегляд судових рішень ВСУ становить шосту стадію цивільного процесу, якою передбачені підстави перегляду судових рішень після їх перегляду в касаційному порядку.

Сьома стадія - перегляд рішень, ухвал суду, якими закінчено розгляд справ, що набрали законної сили, а також судовий наказ у зв'язку з нововиявленими обставинами.

Останньою, восьмою, стадією цивільного процесу є звернення судового рішення до виконання, без якого неможливо досягти кінцевої мети процесу - захисту порушеного права [9, c.37 - 38]

Ми приєднуємось до думки науковців, які вважають такий поділ цивільного судочинства на стадії не зовсім вдалим, оскільки перші три з них охоплюють провадження у справі в суді першої інстанції, а всі інші є окремими провадженнями у вищестоящому суді або по зверненню до виконання [25, c.31]

Розгляд і вирішення цивільної справи не завжди проходить усі вищезазначені стадії. Наприклад, після розгляду справи по суті в суді першої інстанції (третя стадія) рішення суду може бути добровільно виконано сторонами, у зв'язку з чим відпадає необхідність у наступних стадіях процесу. В разі визнання відповідачем позову під час проведення попереднього судового засідання суд може ухвалити рішення про задоволення позову ще на стадії до судового розгляду справи [18, c.39]

Врахувавши це, можна виділити такі сім стадій цивільного судочинства:

1) провадження по справі у суді першої інстанції - розгляд і вирішення цивільних справ у районних, районних у містах, міських та міськрайонних судах;

2) апеляційне провадження - оскарження рішень і ухвал суду першої інстанції;

3) касаційне провадження - оскарження рішень і ухвал суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також рішень і ухвал апеляційного суду;

4) провадження у зв 'язку з винятковими обставинами - оскарження до Верховного Суду України судових рішень у цивільних справах після їх перегляду в касаційному порядку у зв'язку з виявленням певних обставин, визначених цивільно-процесуальним законодавством;

5) провадження у зв'язку з нововиявленими обставинами - перегляд рішень, ухвал суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, а також судового наказу у зв'язку з виявленням певних обставин, визначених цивільно-процесуальним законодавством;

6) виконавче провадження - звернення судових рішень до виконання;

7) відновлення втраченого судового провадження - відновлення повністю або частково втраченого судового провадження у цивільній справі, по якій вже було ухвалене рішення або закрите провадження.

Усі названі стадії закінчуються винесенням правозастосовчого акта (наприклад, рішення суду, постанови про закінчення виконавчого провадження).

Кожна із перерахованих стадій цивільного судочинства, у свою чергу, складається з трьох підстадій:

1) порушення провадження;

2) провадження у справі до її розгляду, перегляду чи виконання;

3) розгляд справи або виконання рішення суду.

Конкретна цивільна справа не обов'язково проходить всі сім стадій, оскільки не всі судові рішення оскаржуються, сторони інколи укладають мирову угоду тощо. Рух справи може зупинитися на будь-якій стадії (наприклад, у разі відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем). Можливий також пропуск окремих стадій. Наприклад, якщо рішення суду не потребує перегляду (в апеляційному порядку, у зв'язку з нововиявленими обставинами тощо), то справа проходить лише першу і шосту стадії [21, c.27 - 28]

Отже, цивільне судочинство - це процесуальний порядок здійснення справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Висновок

Отже, узагальнюючи все вище вказане можна прийти до висновку, що цивільне процесуальне право - це сукупність норм і принципів, що встановлюють процедуру розгляду і розв'язання цивільних справ при здійсненні правосуддя у судах. Ці процесуальні норми повністю регулюють всі процесуальні дії та діяльність учасників цивільного процессу.

Цивільний процес є складовою частиною системи права України і тісно пов'язаний та взаємодіє з іншими його галузями. Так, Конституцією України встановлені основи організації й принципи здійснення правосуддя у нашій країні, зокрема гарантований громадянам справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд та вирішення цивільних справ судом, здійснення правосуддя неупередженими та професійними суддями, які знайшли своє закріплення та подальший розвиток і деталізацію у нормах цивільного процесуального права. Суд забезпечує у деяких справах захист прав суб'єктів, врегульованих нормами конституційного права.

Цивільне судочинство - процесуальний порядок (форма) здійснення правосуддя в цивільних справах, захисту порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Цивільне судочинство складається з окремих етапів, або стадій. Стадія - це сукупність процесуальних правовідносин і дій, об'єднаних найближчою метою. В теорії цивільного процесуального права немає єдиного підходу до класифікації стадій цивільного процесу, їх виділення та термінологічного визначення. Зазвичай вирізняють п'ять, сім, вісім стадій.

Крім стадій цивільного процесу необхідно розрізняти і види цивільного судочинства. ЦПК встановлює три основні види: позовне провадження, наказне та окреме провадження.

Процесуальною діяльністю суду є розгляд та вирішення цивільних справ в порядку цивільного судочинства, справ про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, в порядку позовного, наказного та окремого провадження та з перевірки законності й обґрунтованості постановлених у справі рішень та ухвал. Для осіб, які беруть участь у справі, процесуальна діяльність полягає у захисті суб'єктивних майнових і особистих немайнових прав, державних і громадських інтересів, а інших учасників процесу - у сприянні суду та особам, які беруть участь у справі, у здійсненні покладених на них законом процесуальних функцій.

Цивільне процесуальне право є формою, що забезпечує життя норм матеріального права. На зв'язок цивільного процесуального права з іншими галузями вказує ст.15 ЦПК, в якій визначається цивільна юрисдикція суду.

Найбільш тісно цивільне процесуальне право пов'язане з такими галузями права, як цивільне, сімейне, трудове, земельне, інші галузі матеріального права, оскільки перше забезпечує примусове виконання порушених, оспорюваних чи невизнаних норм матеріального права.

Отже, цивільному процесуальному праву належить значна роль в управлінні суспільством, в забезпеченні соціально-економічних і політичних перетворень у країні, оскільки ним закріплений процесуальний порядок захисту соціально-економічних, політичних та особистих прав і свобод громадян та їх інтересів, гарантованих Конституцією України й іншими законами, а також прав і охоронюваних законом інтересів приватних, колективних, державних підприємств, установ, організацій і держави.

Розділ ІІ. Заходи процесуального примусу

2.1 Поняття та значення заходів процесуального примусу

До прийняття ЦПК України 2004 р. цивільне процесуальне законодавство не містило такого консолідованого інституту, як заходи процесуального примусу, хоча в процесуальній літературі у різні часи ставилось питання про необхідність дослідження проблематики цивільної процесуальної відповідальності. Досліджуючи проблему процесуальної відповідальності, усі автори погоджувалися з тим, що вид відповідальності доцільно виділяти на підставі галузевих критеріїв та розглядати цивільну процесуальну відповідальність як різновид юридичної відповідальності. Так, М.Й. Штефан зазначає, що вихідною основою для правильного розуміння цивільної процесуальної відповідальності є норми цивільного процесуального права, що передбачають відповідальність за окремі види цивільних процесуальних правопорушень [26, c. 206]

Правовий примус - це конкретні засоби впливу, які пов'язані з обмеженням в тій чи іншій формі свободи особи. Цивільний процесуальний примус має бути спрямований на обмеження в певній формі свободи осіб - учасників цивільного процесу. При цьому примус у цивільному судочинстві має місце не тільки в тих випадках, коли певний засіб впливу спрямований на обмеження передбачених законом прав і свобод, а й тоді, коли самим законом обмежується можливість вибору поведінки [20, c.254]

Метою застосування цивільно-процесуальних заходів примусу є припинення порушень процесуальних норм та забезпечення виконання окремими учасниками цивільного процесу своїх процесуальних обов'язків.

На відміну від ЦПК України 1963 р., в якому норми щодо заходів процесуального примусу містились в різних розділах, а, отже, відносились до різних правових інститутів, в ЦПК України 2004 р. такі норми зібрані в одній главі. Таким чином, можна вести мову про існування окремого інституту цивільного процесуального права - інституту заходів процесуального примусу [15, c.224]

Заходи процесуального примусу застосовуються у разі порушення певних правил цивільного судочинства. Однак їх не можна розглядати як вид відповідальності, а тим більше покарання, оскільки заходи процесуального примусу покликані забезпечити виконання правил цивільного судочинства, а не покарати особу. Тобто заходи процесуального примусу є по суті превентивними заходами, які застосовуються для припинення протиправних дій або для запобігання їх негативним наслідкам.

Відповідно до ст.90 ЦПК України заходами процесуального примусу є встановлені ЦПК України процесуальні дії, що застосовуються судом до осіб, які порушують встановлені в суді правила або протиправне перешкоджають здійсненню цивільного судочинства [21, c.172]

Перелік заходів процесуального примусу передбачено у ст.91 ЦПК.

До них законодавець відносить:

1) попередження;

2) видалення із залу судового засідання;

3) тимчасове вилучення доказів для дослідження судом;

4) привід.

Залежно від спрямованості заходи процесуального примусу можна поділити на дві групи.

1) ті, які застосовуються до порушників порядку в залі судового засідання (попередження і видалення із залу судового засідання);

2) ті, що забезпечують процес доказування (тимчасове вилучення доказів для дослідження судом і привід свідка).

Заходи процесуального примусу є реакцією суду на порушення, які допустили учасники процесу і які заважають подальшому розгляду справи. Суд застосовує такі заходи негайно після вчинення особою порушення шляхом постановления відповідної ухвали. Ухвала про застосування заходів процесуального примусу не впливає на рух справи, а тому не може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду [10, c.171]

Важливою гарантією недопущення суддівського свавілля є ч.2 ст.91 ЦПК України.

До однієї особи не може бути застосовано кілька заходів процесуального примусу за одне й те саме правопорушення. Якщо особа порушує порядок в судовому засіданні, наприклад викрикує з місця, коментує показання свідка (одне правопорушення), то суддя спочатку робить їй попередження саме за це правопорушення та попереджає, якщо вона не поводитиме себе належним чином, продовжуватиме порушувати порядок, то суд видалить її із залу. Коли особа не реагує на попередження судді, наприклад встає з місця, продовжує ходити по залу судового засідання, вчиняє бійку із стороною чи свідком, і таким чином допускає інше правопорушення, тоді до неї може бути застосовано такий захід процесуального примусу, як видалення із залу судового засідання. Дана норма деталізує конституційне положення про те, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення [1, ст.61]

2.2 Підстави застосування заходів процесуального примусу

Процесуально-правове регулювання заходів (санкцій) процесуального примусу здійснено у главі 9 розділу І "Загальні положення" ЦПК України.

Важливою умовою здійснення правосуддя є дотримання всіма присутніми в залі судового засідання певного порядку. Для забезпечення цього учасники цивільного процесу, а також інші особи, присутні при розгляді справи, зобов'язані не порушувати встановлений порядок.

За нормативним визначенням заходами процесуального примусу є встановлені ЦПК України процесуальні дії (засоби), що застосовуються судом до осіб, які порушують встановлені у суді

Підставами для застосування заходів процесуального примусу є: а) порушення встановлених у суді правил; б) протиправне перешкоджання здійсненню судочинства.

Порушення встановлених у суді правил, тобто порушення порядку під час судового засідання, зокрема невиконання розпоряджень головуючого, є підставою для застосування до осіб таких заходів процесуального примусу, як попередження та видалення із залу судового засідання.

Протиправне перешкоджання особами здійсненню судочинства може дістати вияв у різноманітних діях, наприклад у недопущенні учасників процесу до залу судового засідання чи до виступу, неподанні письмових чи речових доказів, що витребувані судом, без поважних причин або без повідомлення причин їх неподання, неприбутті в судове засідання свідка, якого було викликано до суду, без поважних причин або без повідомлення про причини неприбуття, тобто йдеться про порушення не конкретних, встановлених законом правил, а про такі дії, що, на думку суду, створюють перешкоди для здійснення судочинства.

Відповідно, ознаками заходів процесуального примусу є такі:

1) це процесуальні дії;

2) право їх застосовувати має лише суд, який розглядає цивільну справу;

3) про їх застосування суд постановляє ухвалу в судовому засіданні;

4) ці дії застосовуються у зв'язку з процесуальними порушеннями осіб - учасників цивільного процесу або інших осіб, присутніх у залі судового засідання (недотриманням встановлених у суді правил або протиправним перешкоджанням здійсненню цивільного судочинства);

5) ці заходи мають особистий немайновий характер, оскільки спрямовані на особу порушника, а не на його майно;

6) вони мають примусовий характер, тобто застосовуються до порушника без його згоди;

7) ці дії спрямовані на забезпечення нормального ходу судового розгляду [13, c.287]

Отже, заходи процесуального примусу є реакцією суду на ті правопорушення, які допустили учасники процесу або інші особи, присутні в залі судового засідання, і які заважають подальшому розгляду справи. Тому їх застосування є виключним правом суду. Застосування заходів процесуального примусу можливе судами всіх ланок судової системи, однак виключно під час судового засідання.

Суд застосовує заходи процесуального примусу негайно після вчинення особою порушення шляхом постановлення відповідної ухвали, яка відповідно до ч.5 ст. 209 ЦПК заноситься до журналу судового засідання. Така ухвала не впливає на рух справи, а тому не може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду. Проте заінтересовані особи можуть оскаржити цю ухвалу разом із рішенням відповідного суду.

У ст.162 ЦПК встановлено обов'язки осіб, присутніх у залі судового засідання. Так, особи, присутні в залі судового засідання, повинні встати, коли входить і виходить суд. Рішення суду особи, присутні в залі, заслуховують стоячи. Особи, які беруть участь у справі, свідки, експерти, спеціалісти, перекладачі дають пояснення, показання, висновки, консультації тощо стоячи. Відступ від встановлених вимог допускається з дозволу головуючого. Учасники цивільного процесу, а також інші особи, присутні в залі судового засідання, зобов'язані додержуватися в судовому засіданні встановленого порядку і беззаперечно підкорятися розпорядженням головуючого. Особи, які беруть участь у справі, передають документи та інші матеріали головуючому через судового розпорядника.

Судовий розпорядник також наділений відповідно до ст.49 ЦПК певними повноваженнями із забезпечення порядку в судовому засіданні. Так, він забезпечує належний стан залу судового засідання і запрошує до нього учасників цивільного процесу; оголошує про вхід суду до залу судового засідання, про вихід суду із нього, слідкує за дотриманням порядку особами, присутніми у залі судового засідання; приймає від учасників цивільного процесу та передає документи і матеріали суду під час судового засідання; виконує розпорядження головуючого про приведення до присяги перекладача, експерта; запрошує до залу судового засідання свідків та виконує розпорядження головуючого про приведення їх до присяги тощо.

Умовно заходи процесуального примусу можна поділити на 2 види: заходи, що призначаються за дії особи (попередження, видалення із залу судового засідання), та заходи, що призначаються за бездіяльність (тимчасове вилучення доказів для дослідження судом, привід).

Крім того, залежно від спрямованості заходи процесуального примусу можна поділити на 2 групи:

1) ті, що застосовуються до порушників порядку в залі судового засідання (попередження і видалення із залу судового засідання);

2) ті, що забезпечують процес доказування (тимчасове вилучення доказів для дослідження судом і привід) [30, c.329]

Такі заходи процесуального примусу, як попередження та видалення із залу судового засідання, можуть бути застосовані судом до осіб, які не дотримуються порядку в судовому засіданні або не виконують розпоряджень головуючого. Підставою для видалення особи із залу судового засідання може бути повторне вчинення порушення після того, як суд застосував попередження.

Тимчасове вилучення доказів для дослідження судом застосовується до осіб, у яких вони є, але які не подають цих доказів без поважних причин або без пояснення причин їх неподання. Привід застосовується до свідків, які були викликані судом, але не з'явилися в судове засідання без поважних причин або без повідомлення про причини неприбуття.

Застосування до особи заходів процесуального примусу не звільняє її від виконання своїх обов'язків, що є ознакою стимулюючої функції інституту процесуального примусу. Застосування процесуального примусу не є кінцевою метою, воно є засобом для забезпечення виконання тих чи інших процесуальних обов'язків. Так, наприклад, застосування попередження до особи не звільняє її від обов'язку дотримуватися порядку в судовому засіданні, а навпаки, є нагадуванням про такий обов'язок.

Суд не може за одне й те саме порушення особи застосовувати до неї одночасно кілька заходів процесуального примусу, що є важливою гарантією захисту прав, свобод та інтересів особи. Це положення деталізує принцип, закріплений в ст.61 Конституції, про те, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Застосування заходу процесуального примусу не виключає можливості застосування до особи заходів юридичної відповідальності, зокрема за прояв неповаги до суду [6, c.158]

Висновок

Отже можна зробити висновок, що заходи процесуального примусу застосовуються у разі порушення певних правил цивільного судочинства. Суд застосовує такі заходи негайно після вчинення особою порушення шляхом постановлення відповідної ухвали. Ухвала про застосування заходів процесуального примусу не впливає на рух справи, а тому не може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду.

Заходами процесуального примусу є встановлені ЦПК України процесуальні дії, що застосовуються судом до осіб, які порушують встановлені в суді правила або протиправне перешкоджають здійсненню цивільного судочинства.

Перелік заходів процесуального примусу передбачено у ст.91 ЦПК.

До них законодавець відносить:

1) попередження;

2) видалення із залу судового засідання;

3) тимчасове вилучення доказів для дослідження судом;

4) привід.

Залежно від спрямованості заходи процесуального примусу можна поділити на дві групи:

1) ті, які застосовуються до порушників порядку в залі судового засідання (попередження і видалення із залу судового засідання);

2) ті, що забезпечують процес доказування (тимчасове вилучення доказів для дослідження судом і привід свідка).

До однієї особи не може бути застосовано кілька заходів процесуального примусу за одне й те саме правопорушення.

Підставами для застосування заходів процесуального примусу є: а) порушення встановлених у суді правил; б) протиправне перешкоджання здійсненню судочинства.

Застосування до особи заходів процесуального примусу не звільняє її від виконання своїх обов'язків, що є ознакою стимулюючої функції інституту процесуального примусу.

Отже, заходи процесуального примусу є реакцією суду на ті правопорушення, які допустили учасники процесу або інші особи, присутні в залі судового засідання, і які заважають подальшому розгляду справи. Тому їх застосування є виключним правом суду. Застосування заходів процесуального примусу можливе судами всіх ланок судової системи, однак виключно під час судового засідання.

Відповідно до вищенаведеного, ознаками заходів процесуального примусу, які передбачені главою 9 ЦПК, є такі:

1) це різновид правового примусу;

2) їх застосування можливе тільки в рамках цивільного процесу;

3) суб'єктом застосування заходів процесуального примусу виступає суд;

4) види примусових процесуальних заходів визначені законом;

5) застосування заходів примусу допускається тільки до суб'єктів, вказаних у законі;

6) застосування заходів примусу здійснюється на підставі та в порядку, вказаному законом;

7) державно-владний характер відносин;

8) процесуальний примус може виявлятися у фізичному або психологічному впливі на певного учасника судочинства;

9) примус застосовується на підставі процесуального акта-ухвали;

10) сфера застосування процесуального примусу має обмежений характер і в цілому не характеризує специфіку правового регулювання у сфері цивільного судочинства.

Розділ ІІІ. Види заходів процесуального примусу

ЦПК України включає главу 9 розділу І "Заходи процесуального примусу". Заходами процесуального примусу є встановлені ЦПК процесуальні дії, що застосовуються судом до осіб, які порушують встановлені в суді правила або протиправно перешкоджають здійсненню цивільного судочинства. Заходи процесуального примусу застосовуються судом негайно після вчинення порушення шляхом постановлення ухвали.

Передбачені ч.1 ст.91 ЦПК заходи процесуального примусу можна умовно поділити на дві групи залежно від їх функціональної спрямованості.

До першої групи заходів процесуального примусу належать попередження та видалення із залу судового засідання. Вони спрямовані на забезпечення належної поведінки учасниками цивільного процесу.

До другої групи заходів належать тимчасове вилучення доказів для дослідження судом та привід, які спрямовані на отримання доказів.

3.1 Попередження і видалення із залу судового засідання

Учасники цивільного процесу, а також інші особи, присутні у залі судового засідання, зобов'язані додержуватися у судовому засіданні встановленого порядку і беззаперечно підкорятися розпорядженням головуючого. За порушення порядку під час судового засідання або невиконання розпоряджень головуючого до учасників цивільного процесу та інших осіб, присутніх у судовому засіданні, застосовується попередження, а при повторному вчиненні зазначених дій - видалення із зали судового засідання. При повторному вчиненні таких дій перекладачем, суд оголошує перерву і надає час для його заміни.

Видалення із залу судового засідання є крайнім заходом процесуального примусу за порушення порядку під час судового засідання або невиконання розпоряджень головуючого. Воно застосовується до особи, яка повторно допускає порушення або продовжує його чинити після застосування до неї попередження, тобто воно спрямоване на припинення протиправної поведінки особи.

Попередження - це роз'яснення порушнику проте, що його поведінка не відповідає встановленим у суді правилам і що йому слід припинити вчинення подібних дій, інакше він буде підданий більш суворому примусовому заходу. Таким чином, змістом попередження є як інформування особи про здійснення нею протиправної поведінки, так і вимога до особи про те, від яких дій вона має утриматися, або які дії вона повинна виконати для припинення правопорушення.

Попередження може бути застосовано судом до учасників цивільного процесу (осіб, які беруть участь у справі, та інших учасників цивільного процесу) та осіб, які не є учасниками процесу, і присутні в судовому засіданні. Підставою застосування попередження є порушення порядку в судовому засіданні або невиконання розпоряджень головуючого. Порушення порядку в судовому засіданні або невиконання розпоряджень головуючого може виявлятися як у формі дій, так і бездіяльності. Порядок поведінки в судовому засіданні учасників процесу, а також осіб, які не є учасниками процесу, передбачає наявність писаних та неписаних (моральних, звичаєвих) правил поведінки, яких слід дотримуватися в судовому засіданні, а також результат дотримання цих правил. Вони зводяться до підкорення всіх своїх дій відповідним розпорядженням головуючого та не перешкоджання нормальному ходу судового засідання [11, c.467-468]

Про застосування попередження суд постановляє ухвалу (зазвичай в усній формі), у якій зазначає порушення, що стало підставою для попередження, і повідомляє про те, що у разі повторного вчинення такого порушення або його продовження особу буде видалено із залу судового засідання. Дана ухвала суду постановлюється без виходу судді до нарадчої кімнати та не оскаржується.

Суд може застосовувати цей захід без обмежень [20, c.266]

Видалення із залу судового засідання - це окремий захід процесуального примусу, який застосовується у разі повторного порушення порядку під час судового засідання або невиконання розпоряджень головуючого.

Цей захід може застосовуватись до тих осіб, що присутні у залі судового засідання, до яких вже застосовувався попередній захід - попередження. Цей захід може застосовуватись тільки за наявності двох умов:

1) порушення правил поведінки під час проведення судового засідання;

2) до особи вже застосовувався захід процесуального примусу за протиправну поведінку у вигляді попередження.

Про видалення особи із залу судового засідання суд постановляє ухвалу (зазвичай в усній формі); її не може бути оскаржено окремо, але заперечення проти неї можуть бути включені до скарги на судове рішення, ухвалене за результатами розгляду справи. Особа зобов'язана негайно виконати ухвалу і залишити залу судового засідання. Якщо вона не виконує добровільно ухвалу, тоді її виводить із залу судовий розпорядник.

Видалення із залу судового засідання перекладача має свої особливості. У разі повторного вчинення перекладачем порушення або його продовження суд оголошує перерву з метою заміни перекладача, оскільки просте видалення перекладача призведе до позбавлення можливостей особи, яка не володіє або недостатньо володіє мовою судочинства, доводити в суді свою позицію.

У частині 2 ст.92 ЦПК законодавцем регламентується окремий випадок щодо застосування спеціального заходу процесуального примусу до перекладача. Якщо перекладач повторно вчинить дії, спрямовані на порушення порядку під час судового засідання, або не виконає розпорядження головуючого, то суд оголошує перерву і надає час для його заміни. До перекладача за аналогією як до особи, вперше буде застосовуватись такий захід процесуального примусу, як попередження.