Кримінально-правова відповідальність за зґвалтування

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти та науки України

"Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна"

Дубенська філія

Циклова комісія з правознавства

Курсова робота

з дисципліни "Кримінального права"

на тему:

"Кримінально-правова відповідальність за зґвалтування"

Виконав:

студент групи ЗПр-08/ІІІ

спеціальності "Правознавство"

Зінчук Р.М.

Науковий керівник:

Андріюк А.В.

Дубно 2010

ЗМІСТ

Вступ

РОЗДІЛ І. Загальна характеристика статевих злочинів та їх законодавче регулювання в зарубіжних країнах

РОЗДІЛ ІІ. Зґвалтування як найбільш тяжке посягання на статеву недоторканність особи

2.1 Об'єкт складу злочину "Згвалтування"

2.2 Об'єктивна сторона складу злочину "Згвалтування"

2.3 Суб'єктивна сторона складу злочину "Згвалтування"

2.4 Суб'єкт складу злочину "Згвалтування"

РОЗДІЛ ІІІ. Квалiфiкованi види зґвалтування

Висновки

Перелік літератури та інших інформаційних джерел

ВСТУП

Актуальність теми. Зґвалтування належить до найбільш небезпечних злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи. Небезпечність його визначається тим, що воно може потягнути за собою тяжкі наслідки, шкідливо впливає на психіку і здоров'я потерпілої особи, нерідко призводить до розірвання шлюбу, сприяє розповсюдженню розпусти, знижує культурний рівень суспільства. На проблему викорінення насильства, в тому числі у сфері статевих відносин, звертають увагу міжнародні організації. Питома вага зґвалтувань в структурі української злочинності відносно невелика, але загальна кількість зґвалтувань досить значна (близько 1000 в рік) і ступінь їх небезпечності високий.

Сучасне дослідження в галузі юридичних наук не може бути повноцінним і результативним без використання порівняльно-правового методу. Застосування цього методу як основного для дослідження особливостей кримінальної відповідальності за зґвалтування в науці кримінального права України дотепер місця не мало. Між тим, з'ясування спільних підходів до формулювання окремих ознак зґвалтування та деяких інших статевих злочинів і встановлення особливостей інших їх ознак за кримінальним правом окремих зарубіжних держав дозволить оцінити коректність і точність відповідних формулювань Кримінального кодексу України, а також запропонувати певні зміни та доповнення до нього.

Існують досить серйозні проблеми кримінально-правової кваліфікації зґвалтування і в правозастосовній практиці. Воно поєднується з вчиненням інших статевих злочинів, а також таких злочинів як умисне і необережне вбивство, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості. Спостерігається різноманітність позицій як серед науковців, так і у судовій практиці щодо кваліфікації цих видів (різновидів) злочинів.

Питання кримінальної відповідальності за зґвалтування та інші статеві злочини висвітлювали радянські, російські та українські науковці, зокрема, Ю.В. Александров, Л.А. Андрєєва, М.І. Бажанов, С.В. Бородін, Л.В. Дорош, П.С. Матишевський, В.О. Навроцький, А.В. Наумов та інші.

Окремі проблеми національного кримінального законодавства та кримінального законодавства іноземних держав з позиції порівняльного правознавства досліджували відомі вчені кінця ХІХ - початку ХХ століття (Л.С. Бєлогриць-Котляревський, О.Ф. Кістяківський, М.С. Таганцев, І.Я. Фойницький, М.П. Чубинський) та автори радянських часів (М.А. Гельфер, О.А. Герцензон, П.С. Дагель, І.І. Карпець, Н.А. Крашенинникова, А.А. Піонтковський та інші).

Мета дослідження. Виходячи із сутності зазначених проблем, метою дослідження є здійснення комплексного порівняльно-правового аналізу кримінально-правових норм, що встановлюють відповідальність за зґвалтування.

Для досягнення даної мети визначені такі основні завдання:

1) визначити методику порівняльно-правового дослідження особливостей відповідальності за зґвалтування за кримінальним правом окремих держав;

2) дослідити основні термінологічні та змістовні аспекти зґвалтування як окремого виду (різновиду) злочину за кримінальним правом України та окремих зарубіжних держав;

3) зробити порівняльно-правовий аналіз змісту окремих об'єктивних та суб'єктивних ознак зґвалтування;

4) дослідити обставини, що обтяжують зґвалтування у порівняльно-правовому аспекті та розкрити особливості змісту окремих з них;

5) дослідити особливості караності зґвалтування за кримінальним правом України та окремих зарубіжних держав.

Об'єктом дослідження є законодавство України та окремих зарубіжних країн, що встановлює відповідальність за зґвалтування.

Предметом дослідження є кримінальна відповідальність за зґвалтування.

Методи дослідження. Для досягнення поставлених мети та завдань дослідження у роботі було використано наступні методи. Формально-логічний - при встановленні змісту окремих юридичних термінів та формулювань, що використовуються для описання складів зґвалтування в законодавстві України та окремих зарубіжних держав. Системно-структурний та функціональний - при дослідженні типової юридичної конструкції, з використанням якої побудовані склади злочину, передбаченого ст. 152 КК, при визначені місця цього виду (різновиду) злочину в системі норм КК, а також - при здійсненні відповідних юридичних складів злочину. Порівняльно-правовий - при дослідженні основних підходів до нормативної регламентації кримінальної відповідальності за зґвалтування у кримінальному законодавстві зарубіжних держав.

Практичне значення одержаних результатів. Викладені в роботі положення можуть бути використані: у науково-дослідницькій діяльності - для подальшого вивчення питань, пов'язаних з кримінальною відповідальністю за зґвалтування та інші статеві злочини; у правозастосовній діяльності - у слідчій та судовій практиці; у навчальному процесі - для підготовки підручників, навчальних та навчально-методичних посібників, а також при викладанні навчальної дисципліни "Кримінальне право України. Особлива частина".

РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СТАТЕВИХ ЗЛОЧИНІВ ТА ЇХ ЗАКОНОДАВЧЕ РЕГУЛЮВАННЯ В ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ

Для бiльшостi людей статеве життя є невід'ємною частиною їх буття. При цьому задоволення статевих (сексуальних) потреб людини має бiологiчний i соціальний аспекти. Саме соціальний аспект статевого життя людини повинен охоронятися, перш за все, кримінальним правом. Водночас об'єктом правової охорони та регулювання можуть бути i деякі бiологiчнi елементи статевого життя, наприклад, статева зрiлiсть. Статеві злочини як протиправні посягання на свободу та недоторканність людини спричинюють шкоду правам, свободам та інтересам людини, суспільства та держави. У чинному Кримінальному кодексі України протиправні статеві (сексуальні) посягання передбачені статтями 152-156. Взагалі ж статевими злочинами прийнято називати злочини, що відносяться до області статевих відносин.

Рiзнi автори дотримуються протилежних точок зору стосовно того, як називати ці протиправні посягання: "посягання на статеву недоторканність" чи "посягання на статеву свободу". Річ у тому, що термін "статева недоторканність" частіше застосовується у визначенні об'єкта посягання на неповнолiтнiх, а термін "статева свобода" взагалі дуже неточний i може мати два або три різних, частиною неприйнятних, значень.

Найбiльш розповсюдженою та вiдповiдаючою колу статевих злочинiв є їх тричленна класифiкацiя, що була накреслена в загальних рисах Л.О. Сердюк. В цьому планi статевi злочини подiляються на:

1) статевi злочини, що посягають на статеву свободу жiнки (до них треба вiднести зґвалтування, задоволення статевої пристрастi неприродним способом, примушування жiнки до статевого зв'язку);

2) статевi злочини, що посягають на нормальний статевий розвиток неповнолiтнiх (статевi зносини з особою, яка не досягла статевої зрiлостi, розбещення неповнолiтнiх);

3) iншi статевi злочини [35, с. 51].

Уявляється обґрунтованою точка зору тих юристiв, якi до третьої групи статевих злочинiв вiдносять також злочини, що знаходяться в Особливiй частинi Кримiнального кодексу України - такi, як утримання домiв розпусти i звiдництво (ст. 302 КК), ввезення, виготовлення, збут i розповсюдження порнографiчних предметiв (ст. 301 КК), а до другої групи - втягнення неповнолiтнiх до заняття проституцiєю (ст. 303 КК).

Об'єктом статевих посягань, як вже згадувалося, є права, свободи та iнтереси людини в сферi статевого життя. З урахуванням правового змiсту цих соцiальних цiнностей вони можуть бути представленi формулюванням "статева свобода та статева недоторканність особи". Юридичнi склади всiх статевих злочинiв передбачають як обов'язковий елемент потерпiлого, видiляючи його за певними властивостями (ознаками) - статтю, недосягненням певного вiку чи стану, залежнiстю вiд суб'єкта злочину та iншими.

Об'єктивна сторона юридичних складiв статевих злочинiв характеризується дiянням у формi дiї. Основнi склади статевих злочинiв, передбачених статтями 152 (зґвалтування), 153 (завдоволення статевої пристрастi неприродним способом), а також склади статевих злочинiв, передбачених статтями 154 (примушення жiнки до вступу в статевий зв'язок), 155 (статевi зносини з особою, яка не досягла статевої зрiлостi), 156 (розбещення неповнолiтнiх), сконструйованi законодавцем як формальнi. Тобто злочин вважається закiнченим з моменту вчинення дiяння, а наслiдки не є обов'язковим елементом. Квалiфiкованi склади зґвалтування (ст. 152) та задоволення статевої пристрастi неприродним способом (153) є так званими формально-матерiальними - у них передбаченi особливо тяжкi наслiдки як одна з альтерантивних квалiфiкуючих ознак [2].

Суб'єктивна сторона юридичних складiв статевих злочинiв передбачає вину у формi умислу, до того ж умисел повинен бути прямим. Змiст умислу за загальним правилом включає усвiдомлення суб'єктом злочину тих ознак, що характеризують потерпiлого i вiдповiдну дiю щодо нього, та бажання таку дiю вчинити. У рядi випадкiв, зокрема при згвалтуваннi неповнолiтньої чи малолiтньої, згвалтуваннi, що спричинило особливо тяжкi наслiдки, при статевих зносинах з особою, яка не досягла статевої зрiлостi, психiчне ставлення суб'єкта злочину до зазначених обставин може мати елементи необережної вини, але в цiлому цi злочини залишаються умисними.

Суб'єкт статевих злочинiв - як правило, спецiальний. Його ознаки (властивостi) кореспондують з вiдповiдними ознаками потерпiлих (ст. 152, 153, 154 КК). I лише в злочинах, передбачених ст. 155, 156, суб'єкт загальний [2].

Ось така загальна характеристика статевих злочинiв, передбачених ст. 152-156 Кримiнального кодексу України. Та пicля такої загальної характеристики ми б хотiли ще звернути увагу на те, як регулюється кримiнальна вiдповiдальнiсть за статевi злочини в iнших країнах, проаналiзувати та, можливо, обрати якийсь приклад.

Кримiнальне законодавство зарубiжних країн досить по-рiзному описує та оцінює статевi злочини та, зокрема, злочин зґвалтування. Здебiльшого це залежить вiд iсторичних та нацiональних особливостей розвитку самої країни, а в деяких випадках вiд соцiально-побутових умов та звичаїв, якi склалися в тiй чи iншiй державi впродовж вiкiв.

В Росiйськiй Федерацiї, де в 1996 роцi було прийнято новий Кримiнальний кодекс, зґвалтування займає мiсце в главi 8 згаданого кодексу. Ця глава має назву "Преступления против половой неприкосновенности и половой свободы личности", в чому вбачається крок уперед в процесi вдосконалення кримiнального законодавства в порiвняннi з українським. В КК України ст. 152, досi входить до глави, що має узагальнюючу назву "Злочини проти життя, здоров'я, волi та гiдностi особи". Ще одним вдосконаленням в КК РФ можна назвати розширення квалiфiкуючих видiв зґвалтування, встановлення у зв'язку з цим рiзних термiнiв позбавлення волi та формулювання поняття зґвалтування у ч.1 ст. 131. Зґвалтуванням у вiдповiдностi з КК РФ визнаються статевi зносини iз застосуванням насильства або з погрозою його застосування до потерпiлої або до iнших осiб або з використанням безпорадного стану потерпiлої. Серед квалiфiкованих видiв зґвалтування, що були б новими для українського кримiнального законодавства, треба видiлити:

зґвалтування, поєднане з погрозою вбивством або спричиненням тяжкої шкоди здоров'ю, а також здiйснене з особливою жорстокiстю по вiдношенню до потерпiлої або до iнших осiб;

зґвалтування, що спричинило зараження потерпiлої венеричною хворобою, карається позбавленням волi на строк вiд 4 до 10 рокiв;

а також:

зґвалтування, яке спричинило з необережностi смерть потерпiлої;

з необережностi спричинення тяжкої шкоди здоров'ю потерпiлої, зараження її ВIЛ-iнфекцiєю або iншi тяжкi наслiдки - карається позбавленням волi на строк вiд 8 до 15 рокiв [10].

Європейськi країни, в яких дiють норми давно iснуючих кримiнальних кодексiв, до злочину зґвалтування ставляться не менш жорстко, але й не зовсiм однаково, а у деяких випадках i трохи упереджено, чого у тих же випадках не скажеш про країни Сходу. Виключенням є Грецiя, за кримiнальним законодавством якої чоловiк, що примушує свою дружину до статевих зносин, не несе вини у згвалтуваннi. Така ж картина існує в Iндiї, де статевi зносини з дружиною, навiть при iснуваннi обставин, що передбачаються, як ознаки зґвалтування, не призводять до кримiнальної вiдповiдальностi, якщо дружина вже досягла 15-рiчного вiку [36, с. 96]. А ось в Данiї при згвалтуваннi у шлюбi чоловiку можуть лише пом'якшити покарання з 16 до 8 рокiв тюремного ув'язнення, як i в тих випадках, коли жiнка (поза шлюбом) перебуває у тривалих статевих стосунках iз винним.

До речi, кримiнальний закон Данiї встановлює найширшi рамки покарання за вчинення зґвалтування - вiд одного до 16 рокiв, та при особливо обтяжливих обставинах - довiчне ув'язнення, що робить всiляке визначення квалiфiкованих видiв злочину (§ 216, 217 КК Данiї). До того ж у § 218 передбачена вiдповiдальнiсть за примушення до статевих зносин шляхом погрози насильством, - позбавленням волi або звинувачення в кримiнально-карнiй поведiнцi - якщо при цьому вiдсутнi ознаки зґвалтування або статевого зношення з душевнохворою [36, с. 107].

В Японiї карається не лише зґвалтування, але й розпуснi дiї, подiбнi до зґвалтування, i примушення до розпусних дiй (каторга вiд 6 мiсяцiв до 7 рокiв). Саме ж зґвалтування подiляється на два види, у залежностi вiд досягнення потерпiлою 13 рокiв.

Аргентинi зґвалтуванням визнають статеве зношення з особою iншої статтi (звернiть увагу не лише жiночої), яка не досягла 12-рiчного вiку, або позбавлена розуму i здiбностi судження, або нездiбна чинити опiр, а також статеве зношення, досягнуте шляхом насильства. Просте статеве зношення з незамiжньою жiнкою у вiцi вiд 12 до 15 рокiв або з замiжньою жiнкою, якiй шляхом обману видають себе за її чоловiка, становить iнший злочин - обезчещення (estupro). Одним з квалiфiкованих видiв зґвалтування стає при iснуваннi вiдносин по спорiдненностi, вихованню або нагляду мiж винною особою та жертвою (ст. 120-123 КК Аргентини).

У сусiднiй з Аргентиною державi Чiлi закон не дає визначення зґвалтування, але описує ознаки цього складу злочину. Як вказує ч. 2 ст. 361 КК Чiлi, зґвалтування здiйснюється шляхом статевих зносин з жiнкою, якщо:

дiяння виконане iз застосуванням сили або залякування;

жiнка була позбавлена розуму або була знепритомлена;

потерпiла молодша 12 рокiв, хоча при цьому вiдсутнi обставини, вказанi у двох попереднiх пунктах (тобто закон не надає нiякого значення тiй згодi, яку могла б дати малолiтня) [33, с. 102].

Кримiнальнi кодекси країн колишнього СРСР мало чим вiдрiзняються вiд нашого законодавства, але стосовно злочину зґвалтування все ж таки мають деякi особливостi, вiдмiнностi один вiд одного. Майже в усiх цих країнах пiд зґвалтуванням розумiється насильницький статевий акт мiж чоловiком та жiнкою. Тобто потерпiлою особою може бути представник i жiночої, i чоловiчої статi. Наприклад, ст. 168 КК Польщi вказує, що в якостi потерпiлого вiд зґвалтування може бути чоловiк. В болгарському та югославському законодавствi насильницький статевий акт отримав спецiальне найменування - сукуплення ("съвъкупни", "облуба"). В Югославії суворо розрiзняються такi двi фоорми зґвалтування, як приведення потерпiлої в безпорадний стан, яке розглядається в якостi однiєї з форм зґвалтування, та використання такого стану для здiйснення статевого акту. Ст. 105 КК Сербiї передбачає бiльш жорстоке покарання - позбавлення волi на строк до 10 рокiв замicть 6 рокiв - за "сукуплення з хворою особою, яка через душевну хворобу, тимчасовий розлад душевної дiяльностi або якогось iншого стану була неспроможна чинити опiр".

КК Словенiї як одну з форм зґвалтування розглядає шантаж в сферi статевих вiдносин та включає його окремим абзацем до статтi про зґвалтування (ст. 100, абз. 3) [36, с. 120].

Найбiльш прогресивнi змiни в кримiнальному законодавствi щодо злочину зґвалтування вiдбуваються у Великобританiї. Взагалi кримiнально-правове регулювання злочинiв проти моральностi на Туманному Альбiонi здiйснює Закон про статевi злочини (Sexual Offences Act) 1956 р. Злочинний характер делiктiв мiститься не в фактi дошлюбних статевих зносин, а в насильницькому або в зневажливому ставленнi до права жiнки на статеве самовизначення. Укладення шлюбу є виразом бажання жити у сiмейнiй спiльностi, але якщо жiнка домоглася судового рiшення про роздiльне проживання, то не дивлячись на те, що шлюб продовжує iснувати, це не виключає можливостi здiйснення чоловiком по вiдношенню до жiнки статевого делiкту. Основним делiктом i в той же час найбiльш тяжким його видом є зґвалтування (rape), що складає felony, з максимальною мiрою покарання у виглядi довiчного ув'язнення. Сам склад цього злочину законом не визначений, а базується на загальному правi. Вiн охоплює всiляке насильницьке статеве зношення з жiнкою, незалежно вiд того, здiйснює його виконавець шляхом насильства або погрози або шляхом введення в оману вiдносно характеру вчиненної дiї. У вiдповiдностi з прямою постановою закону зґвалтування буде i в тому випадку, якщо виконавець створить у жiнки iлюзiю, нiбито вiн є її чоловiком. З метою захисту осiб молодого вiку англiйський закон встановлює двi вiковi межi. Всiляке статеве зношення з дiвчинкою молодшою за 13 рокiв складає felony з максимальною мiрою покарання у виглядi довiчного ув'язнення. Статевi зносини з дiвчиною вiд 13 до 16 рокiв караються тюремним ув'язненням на строк до 2 рокiв. 16 рокiв - це в той же час нижня межа шлюбного вiку. Згода дiвчини на статевi зносини не виключає караностi виконавця, а виключає лише склад злочину зґвалтування. У 1994 роцi у Великобританiї був прийнятий новий Закон про кримiнальне судочинство i громадський порядок, який, по-перше, по-новому визначив зґвалтування, замiнивши визначення, дане ст. 1 закону 1956 року про сексуальнi злочини й пiдправлене законом 1976 року про сексуальнi злочини, а по-друге, внiс деякi корiннi демократичнi змiни в iншi статтi закону. Серед iстотних поправок є наступнi:

1) злочин полягає в тому, що чоловiк зґвалтує жiнку або iншого чоловiка.

2) чоловiк здiйснює зґвалтування, якщо:

має сексуальнi взаємини з особою, що пiд час цих взаємин на згоджується здiйснювати їх;

i водночас знає, що та особа не згодна на сексуальнi взаємини, або не зважає на те, згодна та особа чи нi.

3) чоловiк здiйснює зґвалтування й тодi, коли спонукає замiжню жiнку до сексуальних взаємин, прикинувшись її чоловiком.

Новий англiйський закон засвiдчив двi важливi змiни. По-перше, зґвалтування тепер злочин, що його можна скоїти як проти потерпiлої жiнки, так i проти потерпiлого чоловiка. По-друге, шлюбний виняток при згвалтуваннi, що, хай там як, був скасований внаслiдок так званої "судової законотворчостi" постановою палати лордiв у справi R. (1992р.), А.С.599. тепер скасований i законом, що дав нове визначення зґвалтування [36, с. 122].

Нема сумнiву, що зґвалтування треба квалiфiкувати як у шлюбних, так i позашлюбних взаєминах, де немає згоди партнера. Саме в цьому питаннi та в iнших, стосовно яких наш кримiнальний закон має прогалини, українському законодавцю, перш за все, треба звернутися до досвiду своїх захiдних колег. Необхiдно завжди пам'ятати, яку надзвичайну небезпеку для людини та суспiльства в цiлому являють статевi злочини, та використовувати вже iснуючий мiжнародний досвiд в напрямку розвитку нашого законодавства.

РОЗДІЛ ІІ. ЗҐВАЛТУВАННЯ ЯК НАЙБIЛЬШ ТЯЖКЕ ПОСЯГАННЯ НА СТАТЕВУ НЕДОТОРКАННІСТЬ

2.1 Об'єкт складу злочину "Зґвалтування"

статевий злочин згвалтування недоторканість

Зґвалтування є найбiльш тяжким та небезпечним статевим злочином. Громадська небезпека зґвалтування мiститься у виключнiй аморальностi та цинiчностi дiй злочинця. Воно може спричинити серйозну шкоду здоров'ю жiнки, завдає їй моральну травму, грубо принижує її гiднiсть, посягає на її статеву свободу, а якщо потерпiла є малолiтньою або не досягла статевої зрiлостi - на її статеву недоторканнiсть. Не дивлячись на суворi мiри покарання, якими караються зґвалтування, кiлькiсть цих злочинiв проти особи, що вiдносяться законодавством до розряду найбiльш тяжких, не тiльки не йде на спад, але й росте. Наприклад, в 2000 роцi статистика фiксувала цифру 9675 зґвалтувань, в 2001 - 11138, а в 2002 роцi вже - 12052 [14, с. 115].

До того ж на кожний обчислювальний статистикою випадок припадає вiд 2,6 до 4 необчислювальних. Приховування жертвою факта насильства (i навiть замаху) - явище вельми часте, особливо в тих регiонах, де традицiї суворо приписують жiнкам тримати в таємницi посягання на їх статеву недоторканнiсть. Викликає тривогу помiтне "помолодшення" контингенту злочинцiв, останнiм часом побiльшало неповнолiтнiх гвалтiвникiв, якi спецiалiзуються як на однолiтках, так i на дорослих жертвах. Також iснує ще один тривожний факт - як i ранiше, дуже висока частка групових зґвалтувань i також серед неповнолiтнiх злочинцiв. Гостро постала проблема необхiдностi вести рiшучу боротьбу з цими небезпечними злочинами проти особи - зґвалтуваннями, не допускаючи необґрунтованого послаблення вiдповiдальностi стосовно осiб, що здiйснюють цi злочини, призначення їм м'яких мiр покарань [8, с. 36].

Кримiнальний кодекс України дає визначення зґвалтування в ч.1 ст. 152: "Зґвалтування, тобто статевi зносини з застосуванням фiзичного насильства, погрози або з використанням безпорадного стану потерпiлої…та покарання, яке застосовується до злочинця: "позбавлення волi на строк вiд 3 до 5 рокiв". Треба сказати, що мiра покарання в три рази легша, нiж передбачена за той же злочин шість десятилiть тому - в Указi Президiуму Верховної Ради СРСР вiд 4 сiчня 1949 року "Про посилення кримiнальної вiдповiдальностi за зґвалтування" передбачалося позбавлення волi на строк вiд 10 до 15 рокiв, а при обтяжуючих обставинах - вiд 15 до 20 рокiв. В дiючому Кримiнальному кодексi України здiйснення злочину при обтяжуючих обставинах (вчинення особою, що ранiше вчинила такий злочин; групою осiб або зґвалтування неповнолiтньої; особливо небезпечним рецидiвiстом або таке, що спричинило особливо тяжкi наслiдки, а так само зґвалтування малолiтньої), тобто квалiфiкованi види зґвалтування передбаченi в ч. 2, 3, 4 ст. 152, де мiра покарання тримається в рамках позбавлення волi вiд п'яти до п'ятнадцяти рокiв. Тож iснує ще одна проблема - справедливого покарання злочинцiв, вчинивших зґвалтування. Бо трапляються випадки, коли особливо тяжким наслiдком може стати смерть потерпiлої вiд зґвалтування, а винна особа отримує покарання в десять рокiв позбавлення волi i, вийшовши з колонiї у вiцi тридцяти-сорока рокiв ще бiльш закоренiлою злодюгою, має попереду цiле життя. В таких випадках постає питання невiдповiдностi мiри покарання вчиненному дiянню.

Визначення "зґвалтування", представленого в ч.1 ст. 152 КК України з урахуванням виробленого судовою практикою тлумачення окремих його термiнiв та формулювань дозволяє представити основний склад злочину зґвалтування наступним чином.

Об'єкт злочину як теоретичне поняття Загальної частини кримiнального права являє собою суспiльнi вiдносини, якi охороняються кримiнальним законом, та на якi спрямовується конкретне посягання i яким злочином спричинюється чи може спричинитися шкода. Вiдповiдно безпосереднiм об'єктом злочину є конкретнi суспiльнi вiдносини, на якi спрямоване посягання i яким спричинюється шкода або створюється загроза її спричинення [21, с. 136].

Безпосереднiм об'єктом зґвалтування є статева свобода i (чи) статева недоторканнiсть особи жiночої статi в частинi, що стосується природних статевих відносин. Борисов В.І. об'єктом злочину зґвалтування називає "свободу женщины как равноправного члена … общества самой, без какого-либо принуждения, решать вопрос о вступлении в близкие отношения с мужчиной; женская честь" [5, с. 6].

При цьому тлумачення формулювання "женская честь" чомусь не наводиться, залишаючись невизначеною загадкою та приводом для роздумiв.

Статева свобода означає право жiнки самостiйно i вiльно обирати час, мiсце та партнера (партнерiв) для природних статевих відносин. Статева недоторканнiсть передбачає абсолютну заборону для кожного чоловiка вступати в природнi статевi зносини з особою жiночої статi всупереч її дiйсної волi або не беручи до уваги таку волю [14, с. 136].

В ст. 152 ККУ не мiститься безпосередньої вказiвки на стать потерпiлої особи, однак, як це випливає з вжитих у статтi термiнiв ("потерпiлої", "неповнолiтньої", "малолiтньої"), потерпiлою вiд зґвалтування може бути лише особа жiночої статi. До того ж, за загальним правилом, потерпiлою вiд зґвалтування, передбаченого ч.1 ст. 152, є особа жiночої статi, яка досягла 18 рокiв. I лише в окремих випадках з урахуванням суб'єктивного сприйняття винним певних обставин, пов'язаних з вiком потерпiлої, такою потерпiлою може бути неповнолiтня.

Моральнi якостi потерпiлої, її поведiнка до вчинення злочину, образ життя, характер її вiдносин з винною особою, в тому числi наявнiсть статевих зносин iз винним у минулому, перебування з ним у фактичному чи юридичному шлюбi самi по собi не є обставинами, якi виключають вiдповiдальнiсть за зґвалтування. Так, наявнiсть юридично оформленого шлюбу не позбавляє жiнку її статевої свободи, тому чоловiк може бути притягнений за зґвалтування.

При аналiзi згвалтувань необхiдно враховувати особу та поведiнку потерпiлої, що дуже важливо i для оцiнки обставин, що призвели до злочину, i для розробки конкретних, профiлактичних, запобiгаючих заходiв.

Об'єктами (жертвами) подiбних злочинiв, i зґвалтування зокрема, звичайно стають тi, хто за тими чи iншими причинами не здатен надати опiр злочинцям (малолiтнi, фiзично слабкi, занадто слухнянi, безвiльнi), а також тi, хто провокує посягання з боку чоловiка своєю легковажною, необачною поведiнкою. Статистичнi данi стверджують, що дуже важливу роль вiдiграють елементи сексуальної "гри" дiвчат та жiнок в спiлкуваннi з представником протилежної статi: 28% засуджених за зґвалтування розцiнюють поведiнку потерпiлої як провокуючу до статевої близькостi, а 45% вважають, що все сталося "за взаємною згодою". Дуже часто потерпiлi ведуть себе зовсiм необачно: розпивають алкогольнi напої з незнайомими чоловiками, слухняно слiдують за ними у безлюдне мiсце, не виявляють розумної обережностi.

Існує спецiальна лiтература, в якiй дослiджується вiктимна поведiнка жертви зґвалтування. Матерiали дослiдження дозволяють видiлити кiлька груп потерпiлих залежно вiд ступеню активностi їх вiктимної поведiнки. До першої групи вiдносяться тi, хто на момент вчинення над ними насильства знаходився у станi алкогольного сп'яніння. Багато хто з числа майбутнiх жертв були запрошенi до ресторану, кафе i т.п., де в загальнiй компанії пили спиртне. До того ж, майже половина потерпiлих не були знайомi з насильником, в останнiх ступiнь знайомства рiзний: вiд "бачилися ранiше, але не знали особисто" до "вчилися разом". Згода жiнки пiти до кафе (а тим паче, коли вона дозволяла заплатити за себе) розглядається як безсумнiвне свiдоцтво того, що вона розумiє, чим все скiнчиться i не заперечує проти такого пiдсумку. Другу групу складають потерпiлi, для яких характернi нерозбiрливiсть в знайомствах, легковажнiсть, а нерiдко i розв'язнiсть у спiлкуваннi з чоловiком. Вони легко вступають в контакт, не заперечують проти того, щоб пiти в незнайоме мiсце, тобто, також з деякого боку своєю поведiнкою провокують насильство. Особливу (третю) групу утворюють дiвчата, якi через неправильне статеве виховання (або його вiдсутнiсть) не знають, як вести себе при сексуальних домаганнях, не можуть захиститися вiд посягань постiйно змiнюючихся партнерiв i часто стають жертвами асоцiальних груп пiдлiткiв або дорослих. Нарештi, до четвертої групи входять тi, хто неправильно тлумачить увагу з боку чоловiка, не знайомий з певним типом чоловiчої сексуальної поведiнки, не усвідомлює, що складається кримiногенна ситуацiя, яка може привести до насильства. Але не треба, звичайно, вважати, що насильства зазнають лише тi, чию поведiнку можна квалiфiкувати як вiктимну. Раптовий напад, погроза фiзичної розправи, безпорадний стан потерпiлої i подiбнi ситуацїї без провокуючої поведiнки жертви вельми розповсюдженi. Iнтенсивнiсть протидiї жертви залежить вiд ситуацїї злочину, особистих особливостей, емоцiйного стану, життєвого досвiду, фiзичного розвитку потерпiлої. До того ж, в багатьох випадках, коли жертви виявляли найрiшучий опiр посяганню, це не тiльки не вiдвернуло злочин, але й посилило його наслiдки. Тому треба б було розвiнчати ряд мiфiв буденної свiдомостi, пов'язаних з проблемою зґвалтування. Один з цих мiфiв - "можна припинити насильство, якщо правильно захищатися". При цьому втрачається з виду, що чоловiк сильнiший за жiнку, що вiн застосовує методи фiзичного та психiчного впливу. Iнший мiф - "поряднiй жiнцi зґвалтування не загрожує", "витримана, вихована жiнка не має справ з негiдними чоловiками i тому не наражається на небезпеку". Третiй міф, найбiльш жорстокий, каже про те, що жiнка мовби може вiдчувати задоволення пiд час зґвалтування. Це здається зовсiм цинiчним, бо навряд чи жiнка може отримати задоволення вiд статевого акту, який здiйснюється всупереч її бажанню, супроводжується погрозами та насильством [13, с. 21].

I нарештi, необхiдно зачепити питання неправдивих обвинувачень у спробi до зґвалтування. У деяких жiнок пiдвищенна сексуальнiсть виявляється у схильностi до вигадок саме такого роду. Зображення себе жертвою насильства пов'язане з бажанням бути у центрi уваги, учинити сенсацiю в своєму колi спiлкування, а, можливо, й помститися якомусь чоловiку за неувагу до своєї особи. Недостатня компетентнiсть судово-медичної експертизи може в подiбних випадках привести (i, на превеликий жаль, часто приводить) до судових помилок.

Таким чином, правильне встановлення об'єкту злочину зґвалтування дуже важливе для квалiфiкацїї злочину взагалi i для справедливого вирiшення справи у судi. Але не менш важливим елементом юридичного складу злочину є й об'єктивна сторона.

2.2 Об'єктивна сторона складу злочину "Зґвалтування"

Об'єктивна сторона злочину - зовнішня сторона злочину, яка характеризується суспільно-небезпечним діянням (дією чи бездією), суспільно-небезпечними наслідками, причинним зв'язком між ними, місцем, часом, обстановкою, засобами та способом вчинення злочину [21, с. 115].

Зґвалтування з об'єктивної сторони виявляється у вчиненні статевого акту з потерпілою у природній формі, яке поєднується із застосуванням фізичного насильства, із застосуванням погрози та із використанням безпорадного стану потерпілої. Кожна із зазначених "додаткових" дій перебуває зі статевим актом у певному зв'язку - саме вона перетворює останній у посягання на статеву свободу і (чи) статеву недоторканність потерпілої. Із цієї точки зору не буде зґвалтування, коли, наприклад, проти застосування насильства до початку добровільного статевого акту чи під час його здійснення не заперечувала сама жінка,зокрема, якщо вона чи її партнер схильні до мазохізму. Професор Ігнатов А.Н. у багатьох своїх роботах по темі зґвалтування та відповідальності за його скоєння піднімає проблему неправильної кваліфікації цього злочину через неправильне розуміння поняття "статеві зносини" [12, с. 102]. Це поняття має медичний та біологічний характер (значення). Спроби визначити статеві зносини в кримінально-правовому значенні є безглуздими, оскільки вложення різного змісту в одне й те саме поняття, що використовується різними галузями знання, порушує нормальний процес обміну інформацією. В тих випадках, коли кримінальне право не користується спеціальними юридичними термінами, а позичає поняття з інших наук та галузей знань, зміст цих понять повинен достеменно відповідати їх значенню у відповідній науці. У медичній науці під статевими зносинами розуміється біологічний акт статевого зв'язку між представниками різної статі. Статеві зносини як нормальний, тобто фізіологічний акт можуть мати місце лише між особами різної статі, між чоловіком та жінкою. Всі інші дії, спрямовані на задоволення статевої пристрасті в іншій формі, не є статевими зносинами. Очевидно, що з наукових позицій визначальною ознакою статевих зносин є з'єднання (контакт) чоловічих та жіночих статевих органів. Американський дослідник статевих відносин А. Кінсі писав: "Гетеросексуальні відносини, які включають до себе з'єднання чоловічих і жіночих статевих органів, визначаються як коітус, а фізичний контакт, який не включає з'єднання чоловічих і жіночих статевих органів, є сексуальною поведінкою, яку в Америці прийнято називати петтинг". Спроба розширити поняття статевих зносин і трактувати його в кримінально-правовому, а не в фізіологічно-медичному значенні, призводить до стирання меж між різноманітними формами статевої активності і не має достатньо серйозного наукового обґрунтування. Різні способи імітації статевого акту істотно відрізняються від статевих зносин, оскільки не можуть утворювати вагітність жінки. Насильні дії сексуального характеру, але не в формі статевих зносин, повинні розглядатися як самостійні злочини, відмінні від зґвалтування [16, с. 41].

Що стосується фізичного насильства при вчиненні зґвалтування, то воно уявляє собою фізичне переборювання опору потерпілої, яка не бажає статевої близькості. Мета фізичного насильства - позбавити потерпілу можливості чинити опір; при цьому опір жінки повинен бути дійсним, а не удаваним. Фізичне насильство може полягати в нанесенні потерпілій удару, побоїв, заподіянні їй тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, спричиненні смерті. До фізичного насильства має бути, очевидно, віднесене і застосування до потерпілої без її згоди наркотичних засобів, психотропних, отруйних чи сильнодіючих речовин (газів) з метою привести її у безпорадний стан. Якщо введення в організм потерпілої зазначених засобів чи речовин відбувалось з її згоди, а безпорадний стан у подальшому був використаний для вчинення статевого акту, дії суб'єкта, що його вчинив, належить розглядати як зґвалтування з використанням безпорадного стану потерпілої, а не із застосуванням до неї фізичного насильства.

Нанесення потерпілій під час зґвалтування чи замаху на цей злочин удару, побоїв, заподіяння їй легких чи середньої тяжкості тілесних ушкоджень охоплюється ст. 152 КК і додаткової кваліфікації за іншими статтями про злочини проти особи не потребує. Заподіяння під час зґвалтування чи замаху на цей злочин тяжкого тілесного ушкодження, визнаного таким за ознакою небезпечності для життя в момент заподіяння, складом зґвалтування не охоплюється і потребує додаткової кваліфікації за відповідною частиною статті 121 КК чи ст. 128 КК. Якщо під час зґвалтування чи замаху на цей злочин потерпілій було заподіяно тяжке тілесне ушкодження, визнане таким за іншими ознаками, передбаченими ч.1 ст. 121 КК, або з необережності була спричинена її смерть, вчинене кваліфікується за ч. 4 ст. 152 за ознакою спричинення особливо тяжких наслідків зґвалтування.

Поряд з фізичним насильством до об'єктивної сторони зґвалтування входить психологічне насильство, яке складається з погроз, залякувань та т.п.

Погроза як засіб подолання опору потерпілої означає її залякування висловлюваннями, жестами, чи іншими діяннями про застосування фізичного насильства до самої потерпілої чи до її родичів (наприклад, до батьків чи до дитини), а так само про знищення або пошкодження майна потерпілої чи до її родичів, погроза розголошення відомостей, що ганьблять честь і гідність потерпілої. Але треба сказати, що у окремих науковців викликає сумніви розуміння погрози в складі зґвалтування. Стосовно зґвалтування головне в погрозі не її зміст, а спрямованість - вона застосовується з метою домогтися від жінки вступу (згоди на вступ) у природні статеві стосунки. І саме погроза робить таку згоду, в тому числі припинення опору, вимушеною. У будь-якому разі погроза має сприйматись потерпілою як реальна. Про реальність погрози може свідчити, зокрема, сама обстановка, в якій опинилась потерпіла (оточення потерпілої групою осіб, глухе і безлюдне місце, нічний час, зухвале, грубе і настирливе домагання вступити в статевий зв'язок тощо).

Погроза вчинити вбивство потерпілої чи інших осіб охоплюється складом злочину, передбаченого ст. 152, і додаткової кваліфікації за ст. 129 КК не потребує.

Безпорадний стан потерпілої має місце тоді, "коли вона за своїм фізичним або психічним станом (малолітній вік, фізичні вади, розлад душевної діяльності, хворобливий або непритомний стан) не могла розуміти характеру і значення вчинюваних з нею дій або не могла чинити опір насильнику, якій міг і повинен був усвідомлювати, що потерпіла знаходиться саме в такому стані". Особливість цієї ознаки в складі зґвалтування полягає в тому, що в ряді наведених вище проявів безпорадного стану потерпілої природні статеві зносини з нею вчиняються суб'єктом злочину не всупереч волі потерпілої, а з ігноруванням її волі чи начебто за добровільною її згодою. Однак, специфічна узагальнююча характеристика таких проявів безпорадного стану потерпілої (малолітній вік, розлад душевної діяльності, хворобливий або непритомний стан) - потерпіла не могла розуміти характеру і значення дій, що з нею вчиняються, - надає поведінці суб'єкта, який використовує зазначені обставини для вчинення статевого акту, характеру посягання на статеву недоторканність особи. В одних випадках це зумовлене тим, що, наприклад, будучи непритомною, потерпіла не може "ситуаційно" виявити свою волю щодо вчинюваного з нею статевого акту. В інших випадках, наприклад, якщо потерпілій виповнилось лише 11 років, посягання наявне тому, що в такому віці вона взагалі не може виявити свою дійсну волю і "добровільна" згода на вчинення з нею статевого акту має мнимий, а отже, недійсний характер.

Крім того, безпорадний стан може бути викликаний фізичними недоліками (відсутність руки чи ноги, сліпота), підстаркуватим її віком, хворобою, яка не є душевною, наприклад, пов'язаною з високою температурою. В цих випадках потерпіла хоча й розуміє характер здійснюваних щодо неї дій, але не може чинити опір ґвалтівнику.

Для кваліфікації злочину зґвалтування велике значення має те, щоб безпорадний стан потерпілої, яким користується насильник, був дійсним. Сказане про сп'яніння стосується і випадків, коли потерпіла знаходилась під впливом наркотичних або снодійних речовин.

Оскільки в ч. 1 ст. 152 мова йде про використання безпорадного стану потерпілої, не має істотного значення, чи винний сам довів потерпілу до такого стану, наприклад, шляхом застосування наркотиків, снодійного, чи вона знаходилась у безпорадному стані незалежно від його дії.

Якщо для визначення, чи була потерпіла в безпорадному стані, зокрема, внаслідок застосування лікарських препаратів, наркотичних засобів, отруйних, токсичних чи інших сильнодіючих речовин, необхідні спеціальні знання, треба призначити відповідну експертизу. Як вже зазначалось, юридичні склади зґвалтування (крім ч. 4 ст. 152 КК) сконструйовані законодавцем як формальні. Зґвалтування визнається закінченим злочином з моменту початку статевого акту. Закінчення суб'єктом злочину статевого акту в фізичному розумінні для визнання зґвалтування закінченим, не є обов'язковим. Якщо винний, діючи з прямим умислом на зґвалтування, застосував до потерпілої насильство чи погрозу, але статевого акту не вчинив із незалежної від його волі причин, вчинене належить розглядати як замах на зґвалтування і кваліфікувати за відповідною частиною ст. 152 КК. Як замах на зґвалтування треба розцінювати дії винного і тоді, коли за наведених вище обставин він застосував до потерпілої без її згоди наркотичні засоби, психотропні, отруйні чи сильнодіючі речовини з метою привести її у безпорадний стан. У цьому випадку, як уже було зазначено, такі дії є, по суті, своєрідним проявом насильства. Якщо введення в організм потерпілої означених речовин відбулося за її згодою, але при цьому переслідувалась мета в подальшому використати її безпорадний стан для вчинення статевого акту такі дії мають розглядатись, очевидно, не як замах на зґвалтування, а як готування до цього злочину. Однак, відомі випадки, коли навіть при наявності доказів про намір вчинити з дівчиною статевий акт (повідомляв друзям усно та письмово, приготував "на всяк випадок" кляп та мотузки для зв'язування) хлопець не був притягнений до відповідальності саме через те, що дівчина добровільно приймала наркотик у його присутності.

Треба сказати, що не може розглядатися як зґвалтування так зване зваблення, тобто схилення жінки до статевого зв'язку шляхом різних обманних дій, наприклад, обманними обіцянками вступити в шлюб. Такого роду обман не приводить жінку у безпорадний стан і не лишає її можливості вільно визначати своє статеве життя. Можливі також випадки, коли особа вступає до шлюбу з метою використання жінки в статевому відношенні, сподіваючись потім розірвати шлюб.

Факультативні ознаки об'єктивної сторони: місце, час, обстановка та засоби скоєння злочину зґвалтування не мають великого значення при кваліфікації злочину, тому що прямо не вказані в кожній частині ст. 152 КК не є обов'язковими елементами складу злочину.

2.3 Суб'єктивна сторона складу злочину "Зґвалтування"

Суб'єктивна сторона являє собою внутрішнє психологічне ставлення суб'єкта злочину до скоєного ним діяння. Суб'єктивна сторона зґвалтування характеризується виною у вигляді прямого умислу; здається, з необережності неможливо зґвалтувати, але існують деякі моменти, які обов'язково треба уточнювати. Що стосується зґвалтування, вчиненого із застосуванням фізичного насильства чи погрози, то безумовно: особа усвідомлює, що вчиняє статевий акт з потерпілою всупереч її волі, застосовуючи для цього фізичне насильство чи погрозу, і бажає такий статевий акт вчинити. А ось стосовно зґвалтування, вчиненого з використанням безпорадного стану потерпілої, то психічне ставлення винного до перебування потерпілої в такому стані може бути різним, зокрема:

суб'єкт точно знав, що потерпіла перебуває в безпорадному стані, наприклад, що вона непритомна, чи сам довів її до такого стану за допомогою снодійного;

суб'єкт допускав, що потерпіла може перебувати в безпорадному стані, наприклад, після вживання нею наркотиків;

суб'єкт не усвідомлював, що потерпіла перебуває в безпорадному стані, але міг і повинен був це усвідомлювати [23, с. 236].

Перші два випадки охоплюються поняттям "усвідомлення" і тому не виходять за межі умисної форми вини, в тому числі і за межі прямого умислу, характерного для зґвалтування. Третій випадок, очевидно, становить специфічний різновид так званої складної вини (складної форми вини), коли психічне ставлення до певних обставин, передбачених як обов'язкові ознаки в юридичному складі умисного злочину, містить елементи необережної вини (злочинної недбалості). У такому випадку злочин в цілому вважається вчиненим умисно, а судова практика інкримінує зазначені обставини винному при кваліфікації його дій навіть при "необережному" до них ставленні. Подібним чином вирішив це питання і Верховний Суд України стосовно "необережного" ставлення до перебування потерпілої в безпорадному стані, отже, для правозастосовних органів такий підхід є обов'язковим. Водночас із теоретичної точки зору зазначений підхід видається сумнівним, оскільки вжите в ч. 1 ст. 152 КК слово "використання" в його традиційному розумінні означає свідому й цілеспрямовану діяльність.

Мотив і мета не є обов'язковими елементами суб'єктивної сторони юридичного складу зґвалтування. Як і в інших подібних випадках, вони можуть бути враховані при призначенні покарання як обставини, що обтяжують відповідальність, а також як конкретні показники ступеня суспільної небезпечності вчиненого злочину.

Як казав А.Ф. Коні "в самому злочині міститься вже його пояснення, міститься вказівка на його мету. В таких справах для кожного зрозуміло, до чого прагне обвинувачений. Так, крадіжка у величезній більшості випадків здійснюється для заволодіння чужим майном, таємно, грабіж - для викрадення його явно, зґвалтування - для задоволення тваринної пристрасті..." [34, с. 74]. Метою зґвалтування доволі часто витупає помста, особливо серед неповнолітніх злочинців - помста за більш авторитетне становище серед однолітків, за те, що дівчина не звертає на майбутнього ґвалтівника уваги чи зустрічається з його сусідом. Але незалежно від мети та особистих мотивів злочин зґвалтування залишається найбільш жорстоким та аморальним діянням проти недоторканності особи та викорінювання його у суспільстві потребує найжорстокіших заходів з боку законодавчих та правоохоронних органів.

2.4 Суб'єкт складу злочину "Зґвалтування"

Суб'єктом зґвалтування - безпосереднім виконавцем злочину - є осудна особа чоловічої статі, яка досягла віку кримінальної відповідальності. За загальним правилом, до кримінальної відповідальності притягуються особи, яким на момент скоєння злочину виповнилося 16 років. Ст. 22 ККУ в ч.2 передбачає, що за скоєння зґвалтування до кримінальної відповідальності притягуються й особи віком від 14 до 16 років, тобто вік кримінальної відповідальності знижений до 14 років. Вік зчислюється з нуля годин доби, що наступає за днем народження особи. Відомий випадок, коли в груповому зґвалтування неповнолітньої дівчини приймали участь двоє хлопців, яким в той день виповнилося по 14 років. Але злочин стався ввечері, задовго до півночі, тому до кримінальної відповідальності вони притягнуті не були. Ознака спеціального суб'єкта зґвалтування пов'язана з його статтю тому, що, як будо зазначено, потерпілою від цього злочину є особа жіночої статі, а статеві зносини вчиняються у природній формі. Отже, в силу природи статевих зносин суб'єктом злочину зґвалтування може бути лише особа чоловічої статі. Водночас не виключається, очевидно, притягнення до відповідальності за зґвалтування як посереднього виконавця жінки, яка, наприклад, використала для насильницького статевого акту з потерпілою неосудну особу чоловічої статі. Жінки можуть бути підстрекателями та посібниками, якщо схиляли безпосереднього виконавця до злочину або сприяли скоєнню злочину порадами, вказівками, надавали засоби та якісь предмети для скоєння злочину.

За результатами соціологічного дослідження більшість злочинців, засуджених за зґвалтування, є мешканцями великих міст, а не сільської місцевості, до того ж вони є не корінними жителями, а мігрантами, тобто дуже рідко людина зчинює зґвалтування в своєму дворі, де прожила все своє життя. Майже половина повнолітніх ґвалтівників мають родину, до того ж у кожного третього з них є діти. Члени їх родин - батьки, дружини - за рідкими виключеннями взагалі ніколи не помічають у них схильність до насильства. Але треба сказати, що сексуальні маніяки, за ствердженням психологів, є продуктом соціальних умов, тобто ті ж самі батьки дуже часто стають витоками насильства майбутнього ґвалтівника. В багатьох випадках на підлітків, які ростуть із задатками насильства, благодійно впливає навколишнє середовище, якщо дорослі вчасно роздивляться в дитині подібні схильності та зуміють зупинити їх розвиток, тим самим вони можуть попередити багато злочинів та пошкоджених доль. Але не треба забувати і про те, що в деяких родинах діти, що купаються в розкоші та турботі, виростають розбещеними та жорстокими у ставленні до навколишніх. До того ж не можна перебільшувати значення родини у формуванні особистості насильників - 75% засуджених за зґвалтування виховувались у повних благополучних родинах, останні або одним з батьків (частіше матір'ю), або родичами, знайомим, в інтернаті. Переважна більшість ґвалтівників займалися до скоєння злочину суспільно-корисною діяльністю, лише 4% не працювали і не вчилися. Дуже важливими здаються особливості свідомості та ціннісні уявлення насильника. Наприклад, більше половини з них розділяють думку, згідно з якою "часто бувають виняткові обставини, коли можна виправдати чоловіка, що вдарив жінку". Тут виявляються такі глибинні причини здійснюваного насильства над жінкою, як зневага та споживче до неї ставлення. Нервово-психічні захворювання та пов'язані з ними особливості сексуального життя зустрічаються доволі рідко, тому питання, які постають звичайно щодо осудності ґвалтівника, розглядаються судом доволі скептично. Треба також виділити, що близько 30% зґвалтувань скоюється чоловіками напідпитку, тому однією з найважливіших причин цього злочину обов'язково називається в таких випадках алкогольне сп'яніння, яке є, до речі, обтяжливою відповідальність обставиною.

Спеціальний суб'єкт зґвалтування передбачається ч. 2 та ч.4 ст. 152 КК - особа, яка раніше вчинила такий злочин та особливо небезпечний рецидивіст. Ці випадки разом зі скоєнням зґвалтування групою осіб, передбаченого ч. 3 ст. 152 КК, утворюють кваліфіковані види зґвалтування.

РОЗДІЛ ІІІ. КВАЛІФІКОВАНІ ВИДИ ЗҐВАЛТУВАННЯ

Кваліфіковані види зґвалтування передбачені в ч. 2, 3, 4 ст. 152 КК.

У ч. 2 ст. 152 мова йде про зґвалтування, суб'єктом якого є особа, що раніше вчинила такий злочин. Таким чином, кваліфікуючою ознакою зґвалтування в даному разі є повторність тотожних злочинів, тобто злочинів одного виду.

Зґвалтування визнається повторним, коли воно за відсутності інших кваліфікуючих ознак було вчинене особою, яка раніше скоїла такий злочин, незалежно від того, чи була вона засуджена за раніше вчинене зґвалтування і чи була вона виконавцем або іншим співучасником цих злочинів. В таких випадках зґвалтування підлягає кваліфікації за ч. 2 ст. 152 КК. Повторність має місце і тоді, коли вчинені особою зґвалтування були незакінченими. Зґвалтування не може кваліфікуватись як повторне, якщо судимість за раніше вчинений такий злочин знята чи погашена у встановленому законом порядку або на момент вчинення нового злочину минули строки давності притягнення до відповідальності за раніше вчинений злочин, а також у випадках, коли винна особа хоча раніше і вчинила діяння, що містять ознаки злочину, передбаченого ст. 152 КК, але у встановленому законом порядку звільнена від кримінальної відповідальності. Певні труднощі виникають при вирішенні питання щодо повторності зґвалтування тоді, коли суб'єкт вчинив кілька насильницьких статевих актів з однією і тією ж потерпілою. Загальним орієнтиром для вирішення подібних питань має бути, очевидно, поняття продовжуваного злочину, зокрема, така його ознака, як єдність умислу винного щодо вчинюваних ним кількох статевих актів з потерпілою. Такий підхід поділяє, по суті, і Пленум Верховного Суду України, який зазначив: "Якщо винний, без значної перерви в часі, діючи з єдиним умислом, вчинив два або більше статеві акти з однією і тією ж потерпілою, то його дії не можуть розглядатись як зґвалтування, вчинене повторно."