Професійні захворювання, обумовлені впливом фізичних та несприятливих метеорологічних факторів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

60

59

Професійні захворювання, обумовлені впливом фізичних та несприятливих метеорологічних факторів

ЗМІСТ

ВСТУП

1. Загальна характеристика фізичних факторів

2. Вібраційна хвороба

2.1 Вібраційна хвороба від дії локальної вібрації

2.2 Вібраційна хвороба від дії загальної вібрації

2.3 Діагностика вібраційної

2.4 Лікування вібраційної хвороби

3. Професійні захворювання внаслідок впливу виробничого шуму

3.1 Класифікація

3.2 Лікування

4. Професійні захворювання, обумовлені впливом електромагнітного випромінювання різного діапазону

4.1 Вплив електромагнітних хвиль радіочастот на організм людини

4.2 Гострі ураження

4.3 Хронічні ураження

4.4 Діагностика і лікування

4.5 Професійні захворювання, обумовлені впливом контактного ультразвуку

4.6 Професійні захворювання, обумовлені впливом лазерного випромінювання

5. Хвороби, обумовлені впливом іонізуючих випромінювань

5.1 Гостра променева хвороба

5.2 Хронічна променева хвороба

5.3 Діагноз і лікування

6. Професійні захворювання, пов'язані зі зміною атмосферного тиску

6.1 Захворювання, пов'язані з роботами в умовах підвищеного атмосферного тиску (кесонна хвороба)

6.2 Висотна хвороба

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

професійне захворювання фізичний фактор

Тема курсової роботи «Професійні захворювання, обумовленні впливом фізичних та несприятливих метереологічних факторів» з дисципліни «Охорона праці».

Мета роботи - розглянути загальні характеристики фізичних факторів; вібраційну хворобу; професійні захворювання внаслідок впливу виробничого шуму; професійні захворювання, обумовлені впливом електромагнітного випромінювання різного діапазону; хвороби, обумовлені впливом іонізуючих випромінювань та професійні захворювання, пов'язані зі зміною атмосферного тиску; навчитися визначати клініку захворювань, їх профілактику та діагностику.

Завдання роботи - навчитися діагностувати професійні захворювання, обумовленні впливом фізичних та несприятливих метереологічних факторів, виявляти їх характеристику та вплив на людину.

1. Загальна характеристика фізичних факторів

Вібрація - один із найбільш поширених факторів виробничого середовища. В переважній більшості випадків діє в комплексі з виробничим шумом. При вібрації на організм людини передається механічна енергія від джерела коливань. У залежності від способу передачі виділяють: загальну вібрацію, яка передається через окремі ділянки тіла на весь організм, і локальну, яка діє через руки робітника.

Крім того, виділяють постійно діючу і непостійну вібрацію.

За частотними характеристиками загальну вібрацію поділяють на: низькочастотну (2 і 4 Гц); середньочастотну (8 і 16 Гц); високочастотну (31,5 і 63 Гц); а серед локальної вібрації, крім того, виділяють високочастотну (від 125 до 1000 Гц).

Шум характеризують як безладну комбінацію звукових коливань, які негативно впливають на людину. За характером спектру шуми поділяють на: широкополосні, із безперервним спектром з шириною більше однієї октави; тональні, у спектрі яких мають місце дискретні тони.

Вібрація та шум супроводжують більшість виробничих процесів у металургійній і машинобудівній промисловості, в ткацьких і прядильних цехах тощо.

На організм людини може діяти ультразвук, який широко застосовується у виробництві та медицині. Діапазон частот може бути від 18-20 кГц до 10⁸ кГц з потужністю від доль мілівата до десятків кіловат.

Ультразвук застосовується для очистки і знежирення деталей, зварювання металів і пластмас; у медицині для розтину і з'єднання тканин, стерилізації розчинів, рук медичного персоналу, інструментарію. Високочастотний ультразвук (0,1-20 мгц і вище) широко використовується в ультразвуковій техніці і зокрема в медичній - для діагностики і лікування.

Мікроклімат. В процесі трудової діяльності на людину діють фактори навколишнього середовища: температура, вологість повітря, швидкість його руху, теплове випромінювання від нагрітого обладнання. Усі перераховані фактори в гігієнічній практиці об'єднані в поняття "мікроклімат".

Окремі види робіт можуть проводитися при підвищеному атмосферному тискові. Це перш за все роботи під водою (роботи з аквалангом, у кесонах), перебування в барокамерах, операції в умовах гіпербаричної оксигенації та інші.

Електростатичні поля (ЕСП) - одне з типових явищ урбанізації. Вони виникають при обробці хімічних волокон, яким властиві високі діелектричні характеристики, при змішуванні, терті деталей машин, подрібненні, виготовленні тканин. Напруга таких полів може коливатися від 20-60 кВ/м до 240-250 кВ/м, що в декілька разів перевищує допустимі норми (Е ).

Електромагнітні випромінювання радіочастотного діапазону використовуються для індукційного та діелектричного нагріву матеріалів (загартовування, плавка, сушка деревини).

Випромінювання широко використовується для передачі інформації (радіозв'язок, телебачення, радіомовлення), а також в радіонавігації та радіометеорології.

У медичній практиці (фізіотерапії, хірургії, онкології, офтальмології, трансфузіології та трансплантологи) широко використовується електромагнітна енергія, зокрема, ЕМВ радіочастотного діапазону, лазерні випромінювання, магнітні поля.

Порушення правил техніки безпеки при роботі з приладами, що генерують ЕМВ, може призвести до виникнення різноманітних захворювань працюючих.

Постійні магнітні поля (ПМП) застосовуються в наукових лабораторіях, на виробництві і в медицині. Джерела ПМП використовуються при обробці систем водопостачання, очистки технічної води, при отриманні кристалів. Вони незамінні при дослідженні магнітних, електричних і оптичних властивостей речовин; при дослідженні властивостей плазми, атомних ядер і електричних часток. Принцип ядерного магнітного резонансу використовується в медичній практиці для діагностики різноманітних захворювань людини.

Лазерне випромінювання використовується в наукових лабораторіях, на виробництві та в медицині. Характеризується як звичайне електромагнітне випромінювання, що охоплює весь оптичний діапазон спектра з довжиною хвилі від 0,1 до 10⁴ мкм. Переважна більшість лазерної техніки випромінює низькоенергетичну напругу, яка не викликає глибоких деструктивних змін в опромінених тканинах.

Джерела іонізуючого випромінювання представлені двома групами: природні джерела і джерела штучного походження. До першої групи відносяться космічне опромінення і опромінення джерелами, якими є радіоактивні речовини, що знаходяться в земній корі. Радіонукліди, які поступають в організм людини з харчовими продуктами та повітрям, представляють другу групу джерел іонізуючого випромінювання. Природний фон є основним фактором опромінення жителів земної кулі.

2. Вібраційна хвороба

Вібраційна хвороба - одна з найбільш поширених і тяжких форм професійної патології, яка діагностується серед робітників таких професій, як бурильщики, обрубщики, робітники заводів залізобетонних конструкцій, шліфувальники, полірувальники, клепальники, кондуктори товарних потягів, водії важких скреперів, швеї-мотористки та інші. Висока захворюваність на вібраційну хворобу реєструється на підприємствах важкого, енергетичного та транспортного машинобудування, гірничорудної промисловості і складає 9,8 на 100 тис. робітників.

Патогенез.

Патогенез дуже складний і не до кінця з'ясований. Хвороба перебігає полісиндромно з ураженням серцево-судинної, нервової, м'язової, кістково-суглобової систем, паренхіматозних органів, залоз внутрішньої секреції. В основі патогенезу лежать складні механізми нейрогуморальних і рефлекторних розладів, які є наслідком тривалої дії вібрації, що призводить до зламу захисно-адаптивних реакцій організму, відповідальних за збереження його від стресів.

Першою ланкою складного патологічного процесу є зміна вібраційної чутливості, обумовлена постійним подразненням рецепторів шкіри, судин і зв'язок. З часом характер і глибина порушень наростають, з'являються зміни відповідних центрів у спинному мозку, підкоркових утвореннях, зокрема ретикулярній формації та корі головного мозку з наступним формуванням вогнищ застійного збудження.

Як наслідок тривалої дії вібрації порушується продукція важливих фізіологічно активних речовин, зокрема гістаміну, простагландинів, брадикініну і серотоніну, які регулюють фізіологічну функцію рецепторів шкіри. Рефлекторне звуження судин, які забезпечують кровопостачання чутливих волокон соматичних нервів, призводить до їх ішемії. Клінічно це проявляється больовими реакціями в зонах, які ін-нервуються цими нервами. Місцеве погіршення мікроциркуляції призводить до порушення метаболізму, накопичення недоокислених продуктів обміну, стимулює гіперпродукцію простагландинів. Доведено, що при формуванні нейросудинних розладів при вібраційній хворобі має значення порушення реактивності адренорецепторів і біологічних мембран гладком'язових клітин периферичних судин. При прогресуванні хвороби паралельно зі зниженням вібраційної чутливості мають місце глибокі прогресуючі погіршення больової, тактильної та температурної чутливості.

Об'єктивні дані, що характеризують функціональний стан органів і систем при вібраційній хворобі, дають можливість стверджувати, що формування патології обумовлено як наявністю змін у місцевих ферментних системах, так і формуванням центральних рефлекторних впливів на тканинний обмін.

Класифікація.

Виділяють три форми вібраційної хвороби:

- вібраційна хвороба від дії локальної вібрації;

- вібраційна хвороба від дії "комбінованої"" вібрації - локальної і загальної;

- вібраційна хвороба від загальної вібрації.

2.1 Вібраційна хвороба від дії локальної вібрації

Характеризується поліморфністю і полісиндромністю клінічних проявів, розвивається поступово, іноді перебігає латентно і виявляється лише при поглиблених клінічних обстеженнях. Латентний період хвороби може продовжуватися протягом декількох років.

Класифікація.

У залежності від характеру та вираженості симптоматики виділяють три ступені тяжкості захворювання:

І ступінь - початкові прояви:

- периферичний ангіодистонічний синдром верхніх кінцівок, в тому числі з ангіоспазмами пальців;

- синдром сенсорної (вегетативно-сенсорної) поліневропатії верхніх кінцівок.

II ступінь - помірно виражені прояви: синдром вегетативно-сенсорної поліневропатії верхніх кінцівок:

а) з частими ангіоспазмами пальців;

б) зі стійкими вегетативно-трофічними змінами на кистях;

в) з дистрофічними порушеннями апарату опори і руху верхніх кінцівок та їх пояса (міофіброз, периартроз, артроз);

г) з шийно-плечевою плексопатією;

д) з церебральним ангіодистонічним синдромом.

ІІІ ступінь - виражені прояви:

- синдром сенсорної поліневропатії верхніх кінцівок;

- синдром енцефалополіневропатії;

- синдром поліневропатії з генералізованим акроангіосклерозом.

Клініка

Найбільш частим і раннім симптомом хвороби І ступеня є холодовий ангіоспазм пальців кистей, обумовлений порушенням судинного тонусу. Хворі скаржаться на тупі ниючі болі в руках (кисті, предпліччя), частіше у стані спокою, в нічний час; відчуття повзання мурашок, мерзлякуватість кистей. Больові відчуття поступово посилюються, що нерідко порушує сон хворих.

Об'єктивні дані нерізко виражені, зокрема має місце помірний ціаноз, рідше - блідість шкіри кистей рук, мармуровість долонь, зниження температури кистей, підвищення їх пітливості, іноді сухість (рис. 1). Може спостерігатися симптом "прихованого гіпергідрозу" - поява крапельок поту після больового подразнення кінчиків пальців голкою.



Рис.1. Вібраційна хвороба. Блідість шкіри пальців

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

60

59

Рис. 2. Вібраційна хвороба. Позитивний синдром Рейно. Позитивна холодова проба

При дослідженні капілярного русла виявляють їх спастико-атонічні зміни, а при реовазографії - незначне зниження пульсового наповнення в пальцях рук.

1. Спастико-атонічний стан капілярів нігтьового ложа при вібраційній хворобі (Рис. 3).

2. Різко виражена атонія капілярів нігтьового ложа у хворого на вібраційну хворобу (Рис. 4).

Рис. 4. Різко виражена атонія капілярів у хворого на вібраційну хворобу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

60

59

Рис. 3. Спастико-атонічний стан капілярного русла у хворого на вібраційну хворобу

При вібраційній хворобі II ступеня інтенсивність симптомів наростає: посилюються болі і парестезії в руках, частішають напади акроан-гіоспазму, з'являються болі в суглобах. Мають місце розлади больової чутливості, частіше з рівня ліктьових або плечових суглобів. У значній мірі підвищується поріг вібраційної чутливості. Кисті холодні на дотик, виражено щанотичш, долоні вологі; у 40-70 % хворих спостерігається синдром "білих пальців", який перебігає одночасно з вегетативно-сенсорною поліневропатією (рис. 2).

При цьому вираженість побіління пальців наростає, воно поширюється, крім кінцевих, на середні і основні фаланги кисті. Болі і парестезії в руках стають постійними, посилюються в нічний час, з'являється слабкість, швидка втома кисті, нерідко судоми в дрібних м'язах рук. М'які тканини рук набряклі, ціанотичні, холодні на дотик, з підвищеним потовиділенням. Наростають розлади вібраційної больової тактильної чутливості. Зниження порогу больової чутливості поступово поширюється на всю кисть і нижню третину передпліччя (по типу рукавички). Аналогічні зміни можуть спостерігатися на ступнях (по типу шкарпеток). У м'язах верхніх кінцівок можуть утворюватися вогнища асептичного запалення з наступним заміщенням цих вогнищ фіброзною тканиною. При цьому в м'язах утворюються болючі вузлики. При вібраційній хворобі II ступеня, спричиненій тривалою дією локальної вібрації високих частот, які значно перевищують допустимі, можуть появлятися ознаки церебрального ангіодистонічного синдрому.

Виражені форми вібраційної хвороби (III ступінь) перебігають як сенсомоторні поліневропатії рук. На тлі поліневропатії виявляються мікроорганічні церебральні симптоми, які свідчать про розвиток дис-циркулярної енцефалопатії. Останні 15-20 років ці форми хвороби в розвинутих країнах не реєструються.

2.2 Вібраційна хвороба від дії загальної вібрації

Хвороба може виникати у водіїв важких машин, трактористів, кондукторів, робітників підприємств збірних залізобетонних конструкцій. Клінічний перебіг хвороби значною мірою залежить від частоти вібрації, яка діє на організм. Патогенний ефект дії загальної вібрації посилюється при тривалому вимушеному положенні тіла, статодинамічному навантаженні, низькій температурі навколишнього середовища.

Провідними клінічними синдромами цієї форми вібраційної хвороби є вегетативно-сенсорна поліневропатія, радикулополіневропатія, церебральний ангіодистонічний синдром.

При вегетативно-сенсорній поліневропатії, яка найчастіше виявляється при дії загальної вібрації, хворі скаржаться на ниючі болі в кінцівках, оніміння, відчуття повзання мурашок. Інтенсивність болю поступово збільшується, він носить постійний характер. Характерною ознакою цього синдрому є наявність гіпалгезії за поліневропатичним типом, у дистальних відділах кінцівок, порушення вібраційної чутливості. При синдромі поліневропатії мають місце порушення невральної провідності по сенсорних волокнах соматичних нервів, зниження біоелектричної активності м'язів, що підтверджується електронейро-міографічними дослідженнями.

Паралельно з порушенням чутливості можуть спостерігатися периферичні вегетативно-судинні розлади, які проявляєються мармуровістю, гіпергідрозом, гіпотермією кистей і стоп, погіршенням кровообігу в кінцівках.

При синдромі полірадикулопатії виникають болі не лише в кінцівках, а і в поперековому і шийному відділах хребта. Фізикальні обстеження виявляють болючість при пальпації паравертебральних точок, дефанс м'язів окремих зон, що в сукупності трактується як рефлекторний м'язово-тонічний синдром.

Характерною ознакою II ступеня вібраційної хвороби від дії загальної вібрації являється одночасний розвиток мозкових (церебральних) і периферичних порушень, що описується як церебро-периферичний ангіодистонічний синдром.

Внаслідок мікротравматизації хребців та дистрофічних змін в між-хребцевих дисках, виклианих вібрацією, формується остеохондроз поперекового відділу хребта, що призводить до розвитку вторинного попереково-крижового корінцевого синдрому.

На цьому етапі розвитку хвороби можуть спостерігатися, поряд з перерахованими вище, функціональні порушення центральної нервової системи за типом неврастенії.

У зв'язку з покращенням умов праці, обумовлених використанням більш прогресивних сучасних технологій, внаслідок чого вдалося знизити рівень загальної вібрації, змістити спектр вібраційної енергії в низький діапазон, практично не зустрічаються тяжкі і клінічні форми вібраційної патології, які перебігали б з глибокими стовбуровими, вестибулярними, гіпоталамічними, мікровогнищевими мозковими порушеннями.

2.3 Діагностика вібраційної хвороби

Діагностика вібраційної хвороби має грунтуватися на детальній санітарно-гігієнічній характеристиці умов праці, з урахуванням тривалості впливу виробничої вібрації, особливостей клінічного перебігу захворювання, результатів всебічних клі-ніко-функціональних обстежень.

В комплекс клініко-інструментальних і функціональних обстежень входять: шкірна термометрія, капіляроскопія, дослідження комплексного електричного опору шкіри, альгезимстрія, вібраційна чутливість, сила і витривалість м'язів до фізичних навантажень, глобальна електроміографія, стимуляційна електроміографія, реографія, термографія, електроенцефалографія.

Шкірна термографія - вимір температури шкіри з холодовою пробою на тильній поверхні пальців рук. Тест вважається позитивним, якщо час нормалізації температури розтягується до 40 хв. і більше (норма 20-25 хв.).

Капіляроскопія - дослідження стану капілярів нігтьового ложа IV пальця обох рук. При вібраційній хворобі виявляється спастичний або спастично-атонічний стан капілярів.

Комплексний електричний опір шкіри (КЕОШ) - визначається за допомогою приладу "Електродерматометр" в точках вираженої об'єктивної симптоматики. При вібраційній хворобі мають місце значні зміни КЕОШ в зонах безпосередньої дії вібрації.

Альгезиметрія - визначення больової чутливості за допомогою альгезиметра. В нормі поріг больової чутливості на тильній поверхні кисті не перевищує занурення голки на 0.5 мм. При вібраційній хворобі цей поріг значно підвищений. Вібраційна чутливість - проводиться за допомогою приладу ІВЧ-02 або ВТ-2, або камертона. У хворого вібраційною хворобою має місце підвищення порогу на всіх ділянках з уповільненням відновлення після вібронавантаження. Сила і витривалість м'язів до фізичних навантажень - визначається пружинним динамометром або динамометром Розенблата. При вібраційній хворобі сила м'язів зменшується до 15-20 кг при нормі 40-50 кг у чоловіків і 30-40 кг у жінок і витривалості до 10-15 с (норма 50-60 с). Глобальна електроміографія - дозволяє виявити зміни збудження і реактивності нейромоторної системи і зміни координаторних відносин вже на ранніх стадіях вібраційної хвороби. Дослідження проводять за допомогою електроенцефалографа або електроміографа.

Стимуляційна електроміографія - метод визначення швидкості поширення збудження по чутливих і рухових нервових волокнах. Глибина порушень цього показника залежить від вираженості вібраційної хвороби.

Реографія проводиться для оцінки судинного тонусу та інтенсивності пульсового наповнення судин кров 'ю, які можуть порушуватися при вібраційній хворобі. Термографія (теплобачення) - дає змогу виявити судинні порушення в окремих ділянках тіла. Електроенцефалографія - проводиться з метою виявлення нейро-динамічних порушень у корі головного мозку хворих на вібраційну хворобу, яка виникає внаслідок дії загальної вібрації.

2.4Лікування вібраційної хвороби

Враховуючи поліморфізм цієї форми професійної патології, рекомендується проводити комплексну терапію, яка передбачає медикаментозні, фізичні та рефлекторні методи лікування.

Так, при наявності нейросудинних розладів з вираженим больовим синдромом оправданим є призначення гангліоблокаторів (пахікарпін, дифацил, гексоній) в комбінації з невеликими дозами центральних хо-лінолітиків і судинорозширюючих препаратів (нікотинова кислота, га-лідор, бупатол). Для покращення мікроциркупяції, корекції кисневого балансу і обміну колагену призначають АТФ, фосфаден, рибоксин, ангінін, комп-ламін, анаболічні гормони, вітаміни, зокрема вітамін С, піридоксин, новокаїн, ангіотрофін. Наявність церебрального ангіодистонічного синдрому потребує призначення препаратів, які покращують мозкову гемодинаміку, зокрема цинаризину (стугерон), теоніколу (компламіну). При симптомах функціональних порушень центральної нервової системи рекомендуються препарати валеріани, пустирника, а також транквілізатори: тазе-пам, сібазон, рудотель, еленіум. Позитивний ефект при лікуванні вібраційної хвороби спостерігається при застосуванні різноманітних ванн: загальних сульфідних, хвойних, морських, радонових, вуглекисло-сірководневих, бромйод-них, азотнотермальних, а також грязевих аплікацій. У лікуванні вібраційної хвороби широко використовуються фізіотерапевтичні методи, зокрема електрофорез 5 % розчину новокаїну або

2 % розчин бензогексонію на верхні кінцівки; іонні комірці (новокаїновий, кальцієвий, бромистий); чотирикамерні ванни з 10% емульсією нафталанової нафти, а також методи рефлексотерапії.

Лікарсько-трудова експертиза

При вібраційній хворобі / ступеня загальна і професійна працездатність, як правило, не порушується. Проводиться комплексне амбулаторне лікування або оздоровлення в умовах санаторію-профілакторію з оформленням листка професійної непрацездатності у випадках зниження заробітної платні. Необхідність у раціональному працевлаштуванні може виникати тоді, коли у хворих є супутня (непрофесійна) патологія, яка є протипоказом для роботи в умовах дії вібрації. У випадках переходу на іншу роботу зі зниженням кваліфікації рішенням МСЕК може визначатися відсоток втрати працездатності на 1 рік на період перекваліфікації.

Вібраційна хвороба II ступеня потребує стаціонарного лікування.

3 наступним переводом на 1-2 місяці на роботу, яка виключає контакт з вібрацією, перенавантаженням м'язової системи і переохолодженням. У випадках позитивного результату лікування хворі можуть повернутися на попередню роботу за умови динамічного медичного спостереження і періодичного (1-2 рази протягом року) лікування в стаціонарі або санаторії-профілакторії.

При неефективності лікування і погіршенні загального стану хворі потребують раціонального працевлаштування. Особам молодшим 45 років на період перекваліфікації рішенням МСЕК визначається ступінь втрати працездатності на термін 1-2 роки. Людям старших вікових груп рішенням МСЕК може визначатися відповідна група інвалідності.

Хворим з ознаками вібраційної хвороби ІІІ ступеня в переважній більшості випадків може бути визначена НІ група інвалідності у зв'язку з професійним захворюванням.

Профілактика

Профілактичні заходи мають бути направлені перш за все на можливе зниження дії вібрації на організм працюючих, що досягається технологічними і конструктивними заходами, модернізацією обладнання, впровадженням нових технологій, віброізоляцією відповідних деталей обладнання.

Має значення правильна організація праці з обмеженням часу контакту з вібрацією (захист часом).

Важливе значення має проведення попередніх і періодичних медичних оглядів, метою яких є якісний відбір при прийомі на роботу та виявлення ранніх ознак вібраційної хвороби і своєчасне її лікування.

Проводиться профілактичне лікування в умовах санаторіїв-про-філакторіїв, що направлене на підвищення загальної резистентності організму і включає загартування фізичними факторами (масаж, лікувальна фізкультура, рефлексотерапія, сухе тепло).

Протипоказами до прийому на роботу, пов'язану з дією вібрації, є: органічні захворювання центральної нервової системи, астенічні стани, хвороби ендокринної і вегетативної нервової системи, облітеруючий ендартеріїт, хвороба Рейно, хронічні захворювання периферичної нервової системи, хвороба Меньєра.

3. Професійні захворювання внаслідок впливу виробничого шуму

Джерелами виробничого шуму можуть бути компресори, насоси, двигуни, турбіни та інше технологічне обладнання, а також пневматичні інструменти, дробилки тощо. Шумовий фактор є одним із найбільш поширених в гірничодобувній, машинобудівній, металургійній промисловості та в сучасному сільському господарстві.

Патогенез

Довготривала дія виробничого шуму на організм призводить до виникнення змін в різних органах і системах, в першу чергу в органі слуху, нервовій і серцево-судинній системах. Глибина і характер цих змін залежить від параметрів шумового впливу (інтенсивність, спектральний склад), тривалості дії протягом робочого дня, стажу роботи в умовах шуму, чутливості організму. Механізм дії шуму на орган слуху с недостатньо з'ясованим. У період пристосування організму до дії шуму включаються механізми, направлені на обмеження аферентації (міняється тонус м'язів між молоточком і ковадлом, зниження сухожильних, черевних рефлексів, больової вібраційної чутливості), чому сприяє зменшення систолічного об'єму крові, периферичний спазм судин, прекапілярів, зменшення циркуляції крові в судинах шкіри, слизових оболонках. Вважають, що ці зміни відіграють провідне патологічне значення у розвитку професійної приглухуватості. Ця теза підтверджується наявністю прямої кореляційної залежності між зниженням інтенсивності кровонаповнення судин скроневої ділянки мозку і зниженням слухової чутливості. В останні роки за допомогою сучасних методів дослідження доведено, що зміни в органі слуху є наслідком хімічних змін, які відбуваються в звуковому аналізаторі у відповідь на дію шуму і вібрації за типом електричних імпульсів, які виникають при цьому. Інтенсивний потік імпульсів призводить до перенавантаження слухового аналізатора і тормозних процесів, порушує кровозабезпечення внутрішнього вуха і його трофіку. Патологічні зміни в нервовому апараті завитки внутрішнього вуха, які виникають при тривалій дії шуму і вібрації призводять до перевтоми і слухових центрів кори головного мозку. У зв'язку з цим особливу роль в патогенезі професійнообумовленого порушення слуху відводять підкірковим центрам, які регулюють трофіку слухового апарату. Морфологічні дослідження підтверджують наявність дегенеративних змін волоскових клітин нижнього закрутка у місці, яке відноситься до сприйняття високих тонів при ранніх стадіях хвороби і дифузних з втягненням у процес внутрішніх волоскових клітин і зменшенням числа первових волокон. Ці зміни більш виражені при одночасній дії шуму і вібрації. Довготривала дія шуму з рівнем звуку до 95 дБА призводим, до тимчасового зниження слуху за робочу зміну від 6 до 8 дБА, а відновлення слуху поза шумом відбувається протягом 10-12 хв., при рівні звуку до 105 дБА слух знижується на 9-10 дБА, і відновлюється протягом 20 хв., при шумі до 115 дБА слух знижується на 15-30 дБА, відновлюється через 1,5-2 години. При тимчасовій втраті слуху на 60 дБА період відновлення триває 4--6 днів.

3.1 Класифікація

Виділяють чотири ступені професійної приглухуватості.

I ступінь - незначні прояви впливу шуму на орган слуху, сприйняття шепітної мови не порушене, аудіометричні дослідження виявляють втрату слуху до 50 дБ на звуковій частоті 4000 Гц.

II ступінь - симптоми кохлеарного невриту з незначним зниженням слуху, шепітна мова сприймається на відстані до 4м, зниження слуху досягає 60 дБА на звуковій частоті 4000 Гц.

III ступінь - кохлеарний неврит з помірним ступенем зниження слуху, шепітна мова сприймається на відстані до 2м, втрата слуху до 65 дБА на звуковій частоті 4000 Гц.

IV ступінь - кохлеарний неврит із значним зниженням слуху, шепітна мова сприймається на відстані до 1 м або взагалі не сприймається, втрати слуху досягають 70 дБА і більше на звуковій частоті 4000 Гц.

Клінічна картина

Основними і найбільш ранніми проявами впливу шуму на організм людини є зниження слуху, яке перебігає як сенсорно-невральна приглухуватість. Характерною ознакою професійного зниження слуху є двобічне враження органу. Клінічна картина професійної приглухуватості розвивається поступово, після тривалої роботи в умовах шумового впливу. В окремих випадках розгорнутій клінічній картині хвороби можуть передувати симптоми адаптації до шуму, які характеризуються нестійким зниженням слуху, що з'являється безпосередньо після шумового навантаження і зникає після його закінчення. В цей час можуть з'являтися скарги на головний біль, шум в голові, роз-дратівливість, які розцінюються як реакція організму на вплив шумо-вібраційного фактора. Сприйняття розмовної і шепітної мови на цьому етапі розвитку професійного кохлеарного невриту не порушується. О-тоскопічні дослідження будь-яких характерних змін не виявляють. Своєчасно поставити діагноз професійної приглухуватості допомагає аналіз сукупності даних аналізу отоскопічного обстеження, аудіометрії, санітарно-гігієнічної характеристики параметрів шуму, які перевищують гранично допустимі рівні, з урахуванням профмаршруту обстеженого.

Для професійної приглухуватості характерна низхідна аудіологічна крива з попереднім "провалом" на частоті 4000 Гц (С₅). Одночасно порушується як повітряне, так і кісткове сприйняття звуку. Суб'єктивні ознаки приглухуватості з'являються при прогресуванні процесу зі зниженням сприйняття звукових частот в діапазонах 500, 1000, 2000 Гц (мовний діапазон), які наростають поступово і перебувають у прямій залежності від стажу роботи. Для діагностики професійної приглухуватості проводять мовну і порогову тональну аудіометрію, за допомогою якої можна дати кількісну характеристику ураження слухового аналізатора. Топічна діагностика ураження проводиться за допомогою надпорогових аудіологічних тестів: виміру диференціальних порогів інтенсивності тону або прискорення наростання і вирівнювання звучності - феномен рекрюїтмен-ту, аудіометрія в умовах маскуючого шуму і аудіометрія в розширеному діапазоні звукових частот і на сприйняття ультразвуку.

Оцінка результатів надпорогових тестів дає змогу визначити місце найбільшого пошкодження слухового аналізатора. Виділяють 3 типи порушень:

- порушення волоскових клітин кортієвого органу;

- ретролабіринтні порушення - пошкодження спірального вузла або ствола нерва;

- змішані порушення (волосково-клітинні і нервово-гангліонарні). При тривалій дії інтенсивного шуму виникають функціональні порушення роботи нервової і серцево-судинної систем. Клінічно вони проявляються: головним болем тупого характеру з локалізацією в лобній та скроневій ділянках, відчуттям тяжкості і шумом в голові, які виникають під кінець робочого дня або після нього; запамороченням, яке посилюється при зміні положення тіла. Хворі скаржаться на дратівливість, зниження пам'яті, сонливість, швидку втомлюваність, біль в ділянці серця, пригнічений настрій.

При об'єктивному обстеженні виявляється тремор пальців витягнутих рук, повік, пригнічення корнального, піднебінного, глоткового та кон'юнктивального рефлексів, нестійкість у позі Ромбсрга, дистальний і загальний гіпергідроз, стійкий яскравий дермографізм, мозаїчність шкірної температури, парадоксальний пульс.

Порушення функції серцево-судинної системи перебігає за типом нейроциркуляторної дистонії. Клінічно це проявляється артеріальною гіпер- або гіпотонією, наявністю функціональних шумів у серці, збільшенням систолічного і хвилинного об'ємів крові, підвищенням периферичного опору у судинах м'язового типу. На електрокардіограмі виявляються зміни, які свідчать про уповільнення внутрішлуночкової або передсердно-шлуночкової провідності, порушення метаболічних процесів в міокарді.

3.2 Лікування

Лікування кохлеарного невриту шумової етіології має бути комплексним і передбачати вплив на усі патогенетичні механізми патологічного процесу. До комплексу медикаментозного лікування мають бути включені лікарські засоби, які діють на серцево-судинну систему, покращують церебральний кровообіг; стимулятори клітинного і тканинного метаболізму; тонізуючі рецепторний апарат внутрішнього вуха і покращуючі провідність нервових імпульсів; регулятори співвідношення нервових процесів в корі великих півкуль головного мозку.

Хворим на кохлеарний неврит призначають:

- седативну терапію (седуксен, тазепам, мепробамат, препарати брому, валеріани);

- судинну терапію (стугерон, кавінтон, трентал);

- метаболічну терапію (1 % розчин АТФ по 1-2 мл в/м, анаболічні стероїди: ретаболіл або нераболіл, неробол), вітаміни групи В (В,, В₆,В₁₅);

- стимулюючу терапію (галантамін підшкірно 0,25-1 мл 1 % розчину, №20).

При лікуванні таких хворих показані фізіотерапевтичні процедури: рефлексотерапія, електростимуляція, гіпербарична оксигенація.

Профілактика.

Для попередження захворювань органа слуху професійного характеру широко впроваджуються індивідуальні засоби захисту від шуму - протишуми. До них відносять: протишумні вушні вкладки, навушники і шоломи.

Застосування індивідуальних засобів захисту від шуму дає змогу значно зменшити захворюваність на професійний кохлеарний неврит.

Важливу роль у профілактиці професійної приглухуватості відіграють попередні, при прийомі на роботу і періодичні медичні огляди. Оглядам підлягають особи, які працюють в умовах дії виробничого шуму, що перевищує гранично допустимі рівні (ГДР) в будь-якій октавній смузі. Частота періодичних медичних оглядів залежить від інтенсивності шуму на виробництві: при рівні шуму 80-99 дБА - І раз на 2 роки, перший огляд роблять через 6 місяців після початку роботи; при 100 дБА і вище - 1 раз на рік.

З метою підвищення витривалості працюючих до шуму рекомендується щоденний прийом 4 мг тіаміну хлориду і 50 мг аскорбінової кислоти.

Протипоказами до роботи в умовах шуму є: стійке зниження слуху хоча б на одне вухо, хронічні загальні захворювання вуха і отосклероз, порушення функції вестибулярного апарату, наркоманія, токсикоманія, хронічний алкоголізм, виражена вегетативна дисфукція, гіпертонічна хвороба.

Лікарсько-трудова експертиза.

У випадках, коли виявляється І ступінь втрати слуху, професійне захворювання не визначається. За робітником здійснюється динамічний нагляд. Якщо при динамічному спостереженні має місце тенденція до підвищення порогів слуху, то це свідчить про перехід втрати слуху до II ступеня. Робітник з великим стажем роботи, у якого виявлені такі зміни слуху, за станом здоров'я може бути працездатним за своєю професією при умові, якщо щорічні динамічні аудіометричні дослідження не виявляють подальшого зниження порогу слуху.

При виявленні II ступеня професійної приглухуватості у робітника в перші 5 років роботи в шумі рішенням МСЕК йому визначається III група інвалідності терміном на 1 рік для перекваліфікації і лікування.

Якщо у робітника зі стажем роботи до 10 років кохлеарний неврит з помірним ступенем зниження слуху (III ступінь), то подальша робота в контакті з шумом протипоказана.

У випадках, коли кохлеарний неврит з помірним ступенем зниження слуху виявлено у кваліфікованого робітника з великим стажем, при відсутності прогресування приглухуватості він вважається працездатним за своєю професією, тому що помірний ступінь зниження слуху у осіб із стажем понад 10 років не має тенденції до прогресування. Якщо мають місце ознаки погіршення слуху, робітника виводять із умов дії шуму. При зниженні його кваліфікації або затрудненні з працевлаштуванням направляють на МСЕК.

Кохлеарний неврит з вираженим ступенем зниження слуху (IV ступінь) являється протипоказом для подальшої роботи в умовах інтенсивного шуму. На всі випадки виявлення професійної приглухуватості II, III і IV ступенів зниження слуху в санітарно-епідеміологічну станцію направляють екстрене повідомлення про професійне захворювання органа слуху.

4. Професійні захворювання, обумовлені впливом електромагнітного випромінювання різного діапазону

4.1 Вплив електромагнітних хвиль радіочастот на організм людини

Електромагнітні хвилі радіочастот широко застосовуються в промисловості, наукових дослідженнях, техніці та медицині. Електромагнітні випромінювання високої та ультрависокої частоти використовуються при термічній обробці електропровідних матеріалів, при литті металів, при сушінні деревини, в радіомовленні, телебаченні і зв'язку, радіометеорології, радіонавігації, ядерній фізиці. За фізичною характеристикою електромагнітні випромінювання (ЕМВ) - це взаємопов'язані і змінні у часі електричні і магнітні поля, які утворюють єдине електромагнітне поле. В залежності від частоти коливань електромагнітні хвилі поділяються на діапазони низьких (НЧ), середніх (СЧ), високих (ВЧ), дуже високих (ДВЧ), ультрависоких (УВЧ), надвисоких (НВЧ) частот. Згідно з існуючими гігієнічними нормативами гранично допустимі рівні (ГДР) щільності потоку енергії опромінення в діапазоні НЧ при опроміненні протягом усього робочого дня - 0,1 Вт/м², при опроміненні не більше 2 год. - 1 Вт/м², не більше 15-20 хв. - 10 Вт/м² при умові обов'язкового користування захисними окулярами.

Механізм дії

У тканинах організму електромагнітні поля призводять до виникнення струмів провідності і струмів зміщення, величина яких знаходиться в прямій залежності від частоти електромагнітних коливань. Інтенсивність біологічної дії електромагнітних випромінювань збільшується із збільшенням потужності і тривалості впливу НМК. Вираженість реакції організму залежить в першу чергу від діапазону радіохвиль та індивідуальних особливостей організму. Найбільш виражений біологічний вплив спостерігається при дії полів надвисоких частот. При цьому сантиметрові і міліметрові хвилі поглинаються шкірою і через подразнення рецепторів впливають на весь організм. Хвилі дециметрового діапазону здатні проникати на глибину 10-15 см і безпосередньо діяти на внутрішні органи. Відбувається нагрівання тканин і переорієнтація молекул води. Це спричиняє посилення мікроциркуляції крові в органах, розвиток деструктивних змін клітин, порушення збудливості рецепторного апарату, функціональні зрушення ендокринної системи, розлади обміну речовин.

Клініка

Залежно від інтенсивності і тривалості дії електромагнітних хвиль радіочастот виділяють гострі і хронічні форми ураження організму.

4.2 Гострі ураження

Виникають під час аварій або у випадках грубого порушення техніки безпеки у людей, які обслуговують потужні генератори без належного захисту. При цьому має місце значне підвищення температури тіла (до 39^Ю°С), з'являються скарги на загальну слабкість, болі в кінцівках, м'язову слабкість, почервоніння обличчя, підвищену пітливість, спрагу, носові кровотечі; можуть виникати гіпоталамічні кризи, напади пароксизмальної тахікардії, лейкоцитоз.

4.3 Хронічні ураження

Клінічна картина хронічного ураження від дії електромагнітних випромінювань діапазону радіохвиль розвивається поступово і проявляється функціональними порушеннями центральної нервової та ендокринної систем. Клінічні спостереження свідчать про те, що провідними синдромами при цій формі уражень являються астенічний, астеновегетативний, ангіодистонічний (синдром нейроциркуляторної дистонії) та гіпоталамічний.

Перші ознаки хвороби проявляються астенічним синдромом. При цьому хворі скаржаться на головний біль, підвищену втому, дратівливість, порушення сну (утруднене засипання, поверхневий нічний сон), періодичні болі в ділянці серця, які з'являються в кінці робочої зміни або після стресових ситуацій.

Вегетативні порушення проявляються артеріальною гіпотонією та брадикардією. При цьому на електрокардіограмі виявляються високі гостроверхі зубці Т переважно в грудних відведеннях, що підтверджує наявність дисфункції вегетативної нервової системи.

Тривалий вплив електромагнітного поля на організм сприяє підвищенню адренокортикотропної активності гіпофіза, викликає пригнічення активності статевих залоз, дисфункцію захисних механізмів, ензимопатію, пригнічення еритропоезу, трофічні розлади.

Виділяють три стадії захворювання: початкову, помірно виражену і виражену.

Початкова стадія

Проявляється головним болем, запамороченням, загальною слабкістю, підвищеною стомлюваністю, порушенням сну. У хворих спостерігається артеріальна гіпотензія і брадикардія як наслідок функціональних розладів вегетативної нервової системи, підвищується функція щитовидної залози. Електрокардіографічні дослідження виявляють ознаки порушення внутрішньопередсердної провідності, дистрофічні зміни в міокарді і погіршення його скоротливої функції. На цій стадії захворювання працездатність істотно не порушується.

Помірно виражена стадія

Характерною ознакою цієї стадії є поглиблення порушень вегетативної нервової системи, що обумовлено підвищеною збудливістю її симпатичної частини. Має місце підвищення артеріального тиску з розвитком гіпертензивних кризів симпато-адреналового характеру. Появляється задишка при фізичному навантаженні, субфебрильна температура тіла, шум у вухах, зниження пам'яті, серцебиття, короткочасні втрати свідомості. Погіршуються метаболічні процеси в міокарді, виникають симптоми ішемічної хвороби серця.

Тяжка стадія

Проявляється гіпоталамічним синдромом, постійними симпатоадреналовими кризами. Хворі скаржаться на приступоподібний головний біль, ослаблення пам'яті, депресію, лихоманку, стискуючий біль у ділянці серця, виражену загальну слабкість, підвищення артеріального тиску. При клініко-інструментальному обстеженні виявляється зниження біоелектричної активності кори головного мозку, ознаки енцефалопатії, глибокі дистрофічні зміни в міокарді, порушення функції органа зору і кровотворної системи.

4.4Діагностика і лікування

Діагностика.

Діагноз професійного захворювання внаслідок впливу електромагнітного випромінювання базується на аналізі санітарно-гігієнічних умов роботи конкретного хворого із зазначенням частотного спектра коливань, інтенсивності випромінювання, тривалості контакту, стажу роботи в шкідливих умовах з урахуванням клінічної картини захворювання.

Лікування

Проводиться симптоматичне лікування. Призначаються заспокійливі, снодійні, тонізуючі, протигістамінні, холінолітичні засоби, транквілізатори і адаптогени. Показані фізіотерапевтичні процедури, кліматолікування, санітарно-курортне лікування, психотерапія.

Лікарсько-трудова експертиза.

У хворих з проявами початкової стадії захворювання працездатність істотно не порушується. їм призначається амбулаторне лікування і рекомендується тимчасове переведення на 1-2 місяці на іншу роботу, де виключається вплив електромагнітного поля. У випадках, коли має місце втрата в заробітній платні, проводиться доплата за листком непрацездатності.

При тяжкому перебігу захворювання, яке супроводжується соматичними розладами, хворий має бути відсторонений на тривалий час від впливу електромагнітних полів з раціональним працевлаштуванням на час перекваліфікації. Рішенням експертної комісії такі пацієнти можуть переводитися на III групу інвалідності.

Профілактика

З метою попередження захворювання від електромагнітних хвиль радіочастот здійснюється комплекс загальних санітарно-технічних заходів, забезпечення робітників спеціальним захисним одягом, захисними окулярами, проводяться загальнооздоровчі заходи в робітничому колективі. Важливе місце серед профілактичних заходів посідають періодичні медичні огляди, які проводяться не рідше одного разу на рік.

Протипоказаннями до прийому на роботу є ознаки вираженої вегетативної дисфункції, психічні захворювання, зокрема шизофренія, ендогенні неврози, наркоманія, токсикоманія, алкоголізм.

4.5 Професійні захворювання, обумовлені впливом контактного ультразвуку

В промислових умовах енергія електрозвукових коливань застосовується для інтенсифікації технологічних процесів, зокрема для прискорення електролізу, отримання емульсій, очистки та знежирення деталей, розщеплення целюлози, а також для дефектоскопічного аналізу металів і бетону, визначення щільності, температури та інших характеристик досліджуваних матеріалів.

Широко застосовуються ультразвукові апарати в медичній практиці для лікування захворювань периферичної нервової системи, опорно-рухового апарату, в гінекологічній, офтальмологічній, дерматологічній практиці. Ультразвук надійно допомагає лікарям у діагностиці різноманітних захворювань внутрішніх органів.

Ультразвук - це коливання пружного середовища, яке не сприймається вухом, з частотою понад 18-20 кГц. Виділяють низькочастотний - від 18 до 100 кГц - і високочастотний - від 100 до 1000 кГц - ультразвукові діапазони. Ультразвук вимірюється в одиницях звукового тиску, виражених у децибелах.

Основними професійними групами, які мають реальний ризик захворіти, є дефектоскопісти, монтажники, оператори очисних машин, зварювальники, медичні працівники, які обслуговують діагностичну та терапевтичну ультразвукову апаратуру.

Патогенез

Ультразвукова енергія, яка діє на структури шкіри, викликає порушення функціонального стану і периферичних вегетативних утворень. Тривалий контакт з ультразвуком призводить до розладів периферичної і центральної нервової системи, зокрема кори головного мозку, гіпоталамусу, ретикулярної формації внаслідок опосередкованої рефлекторної дії контактного ультразвуку на інтерорецептори, які є джерелом утворення нових нейрогуморальних і рефлекторних змін. Останні спричиняють порушення обмінних процесів, функції ендокринної, серцево-судинної, імунної систем.

Тривалий контакт з ультразвуком призводить до розвитку ангіо-трофоневрозу, який проявляється поліневропатією на ранніх стадіях хвороби. Вона обумовлена рефлекторним впливом з вегетативних ядер гіпоталамуса, а пізніше - органічними змінами у нервових стовбурах.

Нестабільність нейрогуморальних процесів, які регулюються вегетативними центрами, лежить в основі виникнення вегетативних паро-ксизмів за типом симпатоадреналових і вагоінсулінових кризів.

Дозована енергія ультразвуку малої і середньої інтенсивності сприяє підвищенню проникності шкіри, гематоенцефалічного бар'єру, змінює структуру клітинних мембран, стимулює процеси гідролізу і гліколізу, що використовується в клінічній практиці при лікуванні багатьох захворювань.

Довготривалий вплив навіть низькочастотного ультразвуку може бути причиною підвищення так званої неспецифічної захворюваності.

Клініка

Перші ознаки хвороби появляються через 2-3 роки роботи в контакті з ультразвуком і характеризуються периферичними вегето-судинними і сенсорними порушеннями. Хворі скаржаться на оніміння, відчуття поколювання, "повзання мурашок" у пальцях кистей, підвищену чутливість рук до дії холоду. Крім локальних проявів хвороби, з'являються скарги на загальне нездужання, головний біль, запаморочення, порушення сну, дратівливість.

При фізикальному обстеженні виявляється підвищення сухожиль-но-періостальних рефлексів, стійкий червоний дермографізм, нестійкість в позі Ромберга, тремор пальців витягнутих рук. Кисті рук холодні на дотик, синюшні, дистальні фаланги пальців деформовані, набряклі, зі стертим шкірним малюнком. Має місце гіпотонія тенора, гіпотенора, зниження м'язової сили, мармуровість шкірних покривів.

Характерними проявами поліневропатії, обумовленої дією контактного ультразвуку, є порушення чутливості, в першу чергу больової, а в подальшому - температурної і тактильної. Ці порушення перебігають за поліневритичним (дистальним) типом і проявляються гіпалгезі-єю. Наявність ангіодистонічних порушень в кистях рук підтверджується капіляроскопічним обстеженням та даними електротермометрії шкіри кистей. При цьому виявляється спазм або спастикоатонія капілярів та зниження температури шкіри до 24--27 °С (при нормі 27-31 °С).

Одним із достовірних діагностичних тестів, який свідчить про порушення периферичної гемодинаміки, є показники периферичної реова-зографії. У хворих знижуються показники пульсового кровонаповнен-ня, особливо в пальцях, погіршуються еластичні властивості артерій з наявністю ознак гіпертонусу. За останні роки діагностика можливості хвороби, яка виникла внаслідок дії контактного ультразвуку, розширилися за рахунок теплобачення, доплерографії, плетизмографії.

За клінічним перебігом виділяють три стадії хвороби: початкову, помірно виражену і виражену.

На початковій стадії маніфестуючим синдромом є синдром вегетативної невралгії кінцівок на тлі вегетосудинної дистонії. При помірно виражених проявах мають місце симптоми вегетативної поліневропатії верхніх кінцівок і астеновегетативного синдрому. Основними проявами вираженої стадії є діенцефальні порушення з явищами таламо-гіпоталамічної недостатності. На цій стадії, крім виражених за-гальномозкових порушень, мають місце значні порушення чутливості, функції судинної системи і трофіки тканин. Останні виявляються як на верхніх, так і на нижніх кінцівках.

Діагностика. Диференціальна діагностика

Діагноз ставиться з урахуванням санітарно-гігієнічної характеристики умов праці, в якій мають бути представлені параметри частоти і інтенсивності впливу контактного ультразвуку, а також клінічного перебігу хвороби з диференціальною діагностикою клінічних проявів, які можуть зустрітися при іншій непрофесійнообумовленій патології. Перелік діагностичних обстежень повинен включати: альгезиметрію, динамометрію, палестезіометрію, холодову пробу, електроміографію, термографію, периферичну реовазографію, доплердіагностику.

Диференціальна діагностика проводиться з нейрорефлекторни-ми (вазовегетативними, корінцевими, м'язовими) порушеннями, обумовленими патологією хребта, а також поліневропатіями іншого походження (алкогольною, діабетичною, інфекційною тощо). При цьому слід враховувати анамнез і особливості клінічного перебігу хвороби.

Лікування

Комплекс лікувальних заходів при вегетативних поліневритах, ангіодистонічних і м'язових порушеннях внаслідок дії контактного ультразвуку включає: ангіотропні препарати (но-шпу, галідор, трентал); гангліоблокатори (ганглерон, гексаметазон) разом з транквілізаторами (рудотель, тазепам, сибазон). З метою корекції порушень мікроциркуляції призначаються: курантил, троксевазин, продектин, ацетилсаліцилова кислота, гепарин. Для покращення трофіки тканин і обміну речовин показані вітаміни групи В, фосфаден, АТФ, алое, рибоксин, мілдронат.