Забезпечення охорони праці та профілактика виробничого травматизму

Вимоги до забезпечення охорони праці в структурі соціальної відповідальності. Технічні та організаційні заходи щодо профілактики травматизму та професійної захворюваності. Евакуація людей у випадку пожежі. Розслідування аварій на підприємствах АПК.

Рубрика Безопасность жизнедеятельности и охрана труда
Вид контрольная работа
Язык украинский
Дата добавления 17.12.2011
Размер файла 28,7 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

1

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

Охорона праці

Теоретичні питання

1. Міжнародний стандарт ISO 26000 «Настанова по соціальній відповідальності». Вимоги до забезпечення охорони праці в структурі соціальної відповідальності

2. Методи дослідження виробничого травматизму. Основні технічні та організаційні заходи щодо профілактики травматизму та професійної захворюваності в галузі

3. Вібрація, шум, інфразвук, ультразвук. Виробничі випромінювання

4. План (схеми) евакуації людей на випадок пожежі

5. Відомчий та регіональний контроль за станом охорони праці на підприємствах АПК

6. Розслідування аварій на підприємствах АПК, облік аварій

Список використаних джерел

1. Міжнародний стандарт ISO 26000 «Настанова по соціальній відповідальності». Вимоги до забезпечення охорони праці в структурі соціальної відповідальності

Підставою для розробки стандарту із соціальної відповідальності стало визнання значення ролі соціальної відповідальності у сталому розвитку організації на Всесвітньому Саміті з навколишнього середовища у Ріо-де-Жанейро у 1992 році та на Всесвітньому Саміті зі сталого розвитку у Південній Африці у 2002 році.

На початку 2003 року ISO (Міжнародна організація із стандартизації) сформувала Стратегічну консультативну групу з питань соціальної відповідальності, до складу якої увійшли представники різних країн і груп стейкхолдерів, включаючи бізнес, державні структури, об'єднання споживачів та працівників, недержавні організації, дослідницькі інституції та міжнародні структури. Головне завдання, яке було поставлено перед Групою полягало у визначенні можливого внеску ISO у розвиток існуючих ініціатив і програм із соціальної відповідальності. Протягом 18 місяців тривали інтенсивні дискусії та кропітка робота. В результаті цієї роботи Стратегічна консультативна група підготувала звіт, який містив огляд світової практики у сфері соціальної відповідальності та перелік питань, на які потрібно було звернути увагу. Аналіз ситуації дозволив Групі дійти висновку про необхідність розробки стандарту із соціальної відповідальності при умові виконання низки ключових рекомендацій.

Соціальна відповідальність за визначенням в стандарту ІSО 26000 - це відповідальність організації за вплив своїх рішень та діяльності (а саме продукцію і послуги) на суспільство і навколишнє середовище, що реалізується через прозору і етичну поведінку, відповідає сталому розвитку та добробуту суспільству, враховує очікування зацікавлених сторін, поширена в усій організації і не суперечить відповідному законодавству і міжнародним нормам поведінки

Згідно ISO 26000 соціальна відповідальність компанії включає такі компоненти, як захист прав людини, навколишнього природного середовища, безпеку праці, права споживачів та розвиток місцевих общин, а також організаційне управління та етику бізнесу. Тобто у новому керівництві враховані усі принципи, які зазначені у Глобальній ініціативі ООН (документі, до якого приєдналося 6 тисяч компаній та організацій, серед яких 130 українських).

ISO 26000 є міжнародним стандартом ISO, який дає вказівки щодо соціальної відповідальності. Він призначений для використання організаціями усіх типів, у державному і приватному секторах, в розвинених країнах і країнах, які розвиваються, а також у країнах з перехідною економікою. Він допоможе їм побудувати роботу соціально відповідальним чином, чого усе більше вимагає суспільство.

Обов'язок по забезпеченню безпечних і нешкідливих умов прані покладається на власника або уповноважений ним орган. Виконання цього обов'язку вимагає від них точного дотримання вимог нормативних актів (інструкцій, правил, стандартів) з охорони прані, розроблених на державному міжгалузевому і галузевому рівнях.

Нормативно-правові акти, то містять єдині вимоги з охорони праці, яких повинні дотримуватись підприємства і організації всіх форм власності, розробляються Національним науково-дослідним інститутом охорони прані і базовими організаціями міністерств і відомств. Робота ця проводиться під керівництвом і за участю спеціалістів Державного комітету України з нагляду за охороною праці, а з питань санітарної, пожежної, ядерної та радіаційної безпеки - за участю відповідних органів державного нагляду.

Нормативні акти з охорони праці, які діють в межах підприємства (положення, інструкції, що встановлюють правила поведінки працівників, виконання робіт), розробляються безпосередньо в організаціях і на підприємствах і повинні відповідати вимогам, визначеним державними міжгалузевими і галузевими нормативними актами з охорони праці.

Роботу щодо забезпечення охорони праці на підприємстві організовує служба охорони праці, яка повинна створюватись на підприємствах виробничої сфери, де кількість працюючих становить 50 і більше чоловік. Структура і чисельність служби охорони прані визначаються власником (уповноваженим ним органом).

На підприємствах з меншою чисельністю працюючих виконаний функцій служби охорони праці може бути покладено па посадову особу, обізнану з питаннями охорони прані, за сумісництвом.

У своїй діяльності служба охорони праці керується Типовим положенням, затвердженим Державним комітетом України з нагляду за охороною праці (наказ №73 під 3.08.93 р.) і підпорядкована безпосередньо керівникові підприємства. Саме на службу (відділ) охорони праці покладено обов'язок організувати забезпечення підприємства нормативними документами з охорони праці і техніки безпеки: інструкціями, стандартами, правилами: розробку і затвердження правил поведінки працівників на виробничих територіях І в приміщеннях, правил експлуатації устаткування і обладнання, що діють тільки па ньому підприємстві.

Служба (відділ) охорони праці організує навчання та проведення інструктажу з техніки безпеки, організує роботу з метою досягнення встановлених нормативів безпеки, розроблення і здійснення заходів для створення здорових і безпечних умов праці.

Організація робіт з охорони прані включає:

- забезпечення безпеки виробничою устаткування, виробничих процесів, будинків, споруд;

- нормалізацію санітарно-гігієнічних умов прані:

- інструктаж з техніки безпеки і навчання працюючих безпечним умовам прані;

- забезпечення працюючих засобами індивідуального захисту; - забезпечення оптимальних режимів праці і відпочинку;

- організацію лікувально-профілактичних заходів, соціально-побутового обслуговування робітників, професійний відбір працюючих щодо окремих спеціальностей.

З метою охорони здоров'я працівників власник або уповноважений ним орган зобов'язаний за свої кошти організовувати проведення попереднього та періодичних медичних оглядів працівників деяких галузей і спеціальностей. Як і будь-яка правова норма ця вимога врегульована Положенням про медичний огляд працівників певних категорій (наказ Міністерства охорони здоров'я України №45 від 31.03,94р.). При невиконанні працівником вимоги щодо проходження медичного огляду власник має право відсторонити працівника від роботи без збереження заробітної плати і притягнути його до дисциплінарної відповідальності. Це ж стосується працівників, які не пройшли в установленому порядку навчання та інструктаж з техніки безпеки.

Отже, для забезпечення охорони прані і техніки безпеки на виробництві обов'язковим є не тільки суворе виконання обов'язків з боку власника або уповноваженого ним органу, а також всіх найманих працівників. Вони зобов'язані дотримуватись норм, правил і інструкцій які встановлюють правила виконання робіт і поведінки на виробничій території і в приміщеннях, вимоги щодо правильного користування знаряддями праці, засобами колективного та індивідуального захисту.

Працівники повинні негайно повідомляти свого безпосереднього керівника про ситуацію, небезпечну для життя і здоров'я людей, про будь-який нещасний випадок, що стався на виробництві.

Таким чином, забезпечення охорони праці на виробництві - це результат взаємних зусиль власника або уповноваженого ним органу і працівників.

2. Методи дослідження виробничого травматизму. Основні технічні та організаційні заходи щодо профілактики травматизму та професійної захворюваності в галузі

Метою дослідження виробничого травматизму є розробка заходів по запобіганню нещасних випадків на підприємстві.

Найбільш поширеними взаємодоповнюючими методами дослідження виробничого травматизму є статистичний і монографічний. Але сьогодні все більше уваги приділяють економічному, ергономічному та психофізіологічному методам.

Статистичний метод базується на аналізі статистичного матеріалу по травматизму, який накопичений на підприємстві або в галузі за декілька років.

Статистичний метод дозволяє всі нещасні випадки і причини травматизму групувати по статі, віку, професії, стажу роботи потерпілих, часу, місцю, типу нещасних випадків, характеру отриманих травм, виду обладнання. Цей метод дозволяє встановити найбільш поширені види травм по окремим підприємствам, визначити причини, які спричиняють найбільшу кількість нещасних випадків, виявити небезпечні місця, розробити і провести необхідні організаційно-технічні заходи.

При проведенні статистичного аналізу для характеристики рівня виробничого травматизму на підприємстві і в галузі використовують кількісні і якісні відносні показники, засновані на вивченні первинних документів про травматизм (актів за формою Н-1 і звітів по формі 7ТНВ). Коефіцієнт частоти травматизму Кч розраховується на 1000 працюючих:

Я"ч = #-1000/С,

де Н - число нещасних випадків та професійних захворювань, що сталися на підприємстві за звітний період і призвели до втрати працездатності на 1 добу і більше;

С - середньоспискова чисельність працюючих на підприємстві за той самий звітний період часу.

Тобто, коефіцієнт частоти травматизму Кч - це кількість нещасних випадків або профзахворювань, які сталися у відповідний період часу (півріччя, рік), на 1000 працюючих.

Якісний показник травматизму Кт, або коефіцієнт тяжкості травматизму (нещасних випадків), характеризує середню втрату працездатності в днях, що припадають на одного потерпілого за звітний період:

Кт=Д/Н,

де Д - сумарне число днів непрацездатності всіх потерпілих, які втратили працездатність на добу і більше під час звітного періоду.

До цього показника не включаються випадки стійкої втрати працездатності, що не закінчилася за звітний період, і тому він повністю не характеризує тяжкості травматизму. Тобто, коефіцієнт тяжкості нещасних випадків - це середня довготривалість непрацездатності одного потерпілого, яка виражена в робочих днях за відповідний звітний період (півріччя, рік).

Крім цих показників, застосовується показник, за яким визначається кількість втрачених через травми робочих днів, що припадають на 1000 працюючих. Його називають коефіцієнтом мінімальних матеріальних збитків або коефіцієнтом трудових втрат. Він підраховується як добуток двох вищенаведених показників:

Ктв = Кч-Кт = 1000 Д/С.

Різновидами статистичного методу є груповий і топографічний методи. При груповому методі травми групуються за окремими однорідними ознаками: часу травмування, кваліфікації; спеціальності і віку потерпілого; видам робіт; причинам нещасних випадків та інші. Це дозволяє визначити найбільш несприятливі ділянки в організації робіт та фактичний стан умов праці в цеху, на підприємстві.

При топографічному методі всі нещасні випадки систематично наносять умовними знаками на плані розташування обладнання у цеху або на ділянці. Накопичення таких знаків на позначці робочого місця або обладнання характеризує його підвищену небезпечність і потребує відповідних профілактичних заходів.

Монографічний метод являє собою аналіз небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які властиві технологічному процесу, обладнанню, ділянці виробництва. За цим методом поглиблено аналізуються всі обставини нещасних випадків і, за необхідності, виконуються відповідні дослідження та випробування. Цей метод дозволяє не тільки проаналізувати нещасні випадки, що сталися, а й виявити потенційні небезпечні фактори, які існують на ділянці технологічного процесу або обладнання, що вивчається, а також використати отримані результати при проектуванні виробництва та для розробки заходів з охорони праці.

Економічний метод полягає в визначенні економічної шкоди від заподіяного травматизму, визначенні економічної ефективності від затрат на розробку та впровадження заходів з охорони праці. Цей метод не дозволяє виявити причини травматизму і тому застосовується як доповнення до інших методів.

Ергономічний метод ґрунтується на комплексному вивченні системи "людина - машина - виробниче середовище". Відомо, що кожному виду трудової діяльності відповідають визначені фізіологічні, психофізіологічні і психологічні якості людини, а також її антропометричні дані. Тому при комплексній відповідності вказаних властивостей людини до конкретної трудової діяльності можлива ефективна і безпечна робота. Порушення відповідності може призвести до нещасного випадку.

Статистичний, економічний, ергономічний методи аналізу травматизму трудомісткі, тому для більш ефективного використання інформації необхідно застосовувати ЕОМ.

Основні заходи по запобіганню травматизму передбачені: в системі нормативно-технічної документації з безпеки праці; в організації навчання і забезпечення працюючих безпечними засобами захисту; в прогнозуванні виробничого травматизму; раціональному плануванні коштів і визначенні економічної ефективності від запланованих заходів. Основне завдання нормативно-технічної документації з безпеки праці - сприяти передбаченню небезпеки і прийняттю найбільш ефективних заходів її ліквідації або локалізації при проектуванні виробничих процесів, обладнання, будівель і споруд. Нормативно-технічна документація щодо безпеки праці розробляється з урахуванням характеру потенційно небезпечних факторів, рівня їх небезпечності і зони поширення, психофізіологічних і антропометричних особливостей людини.

Всі заходи по запобіганню виробничому травматизму можна поділити на організаційні та технічні.

Організаційні заходи, які сприяють запобіганню травматизму: якісне проведення інструктажу та навчання робітників, залучення їх до роботи за спеціальністю, здійснення постійного керівництва та нагляду за роботою; організація раціонального режиму праці і відпочинку; забезпечення робітників спецодягом, спецвзуттям, особистими засобами захисту; виконання правил експлуатації обладнання.

Технічні заходи: раціональне архітектурно-планувальне рішення при проектуванні і будівництві виробничих будівель згідно санітарних, будівельних і протипожежних норм і правил; створення безпечного технологічного і допоміжного обладнання; правильний вибір і компонування обладнання у виробничих приміщеннях відповідно до норм і правил безпеки та виробничої санітарії; проведення комплексної механізації і автоматизації виробничих процесів, створення надійних технічних засобів запобіганню аваріям, вибухам і пожежам на виробництві; розробка нових технологій, що виключають утворення шкідливих і небезпечних факторів та інше.

Важливим у забезпеченні безпечної праці і запобіганні травматизму на виробництві є фактори особистого характеру - знання керівником робіт особистості кожного працівника, його психіки і особливостей характеру, медичних показників і їх відповідності параметрам роботи, ставлення до праці, дисциплінованості, задоволеності працею, засвоєння навичок безпечних методів роботи, знання норм і правил з охорони праці і пожежної безпеки, його ставлення до інших робітників і всього колективу.

3. Вібрація, шум, інфразвук, ультразвук. Виробничі випромінювання

охорона праця травматизм евакуація

Вібрація - це механічні коливання, що призводять до розладу життєвих функцій людини, шкідливо впливають на роботу обладнання та руйнують будівельні конструкції.

Залежно від способу передачі вібрації тілу людини розрізняють:

· локальну (місцеву), що передається людині переважно через кінцівки;

· загальну, що передається на тіло людини через опорні поверхні тіла.

Загальна вібрація поділяється на:

· транспортну, що передається людині, яка знаходиться на транспортному засобі, що рухається;

· транспортно-технологічну, яка передається оператору машини з обмеженим переміщенням, яке здійснюється по спеціально підготовлених поверхнях виробничих приміщень або промислових площадок;

· технологічну, яка передається від стаціонарних машин на робочі місця, що не мають джерела вібрації, через підлогу, фундаменти або робочі площадки, де працює оператор.

Довготривалий вплив на людину загальної вібрації призводить до розладу вестибулярного апарату, центральної та вегетативної нервових систем, захворювання органів травлення, а також серцево-судинної системи.

Місцева вібрація викликає порушення периферійного кровообігу і нервової системи та м'язово-суглобного апарату. Тривала дія локальних вібрацій часто призводить до вібраційної хвороби з незворотними змінами в цих системах. Одночасна дія підвищеного шуму та вібрації, охолодження всього організму або кінцівок поглиблюють захворювання. Профілактика впливу вібрацій на організм людини включає ряд заходів технічного, санітарно-гігієнічного та лікувального характеру. Найкращим захистом є дотримання нормативних параметрів інтенсивності вібрації.

Шум - це коливання звукової хвилі в звуковому діапазоні, що характеризується змінною частотою і амплітудою, непостійні в часі, які не несуть корисної інформації людині.

Звукові коливання будь-якого середовища виникають при порушенні його стаціонарного стану під впливом збурюючої сили. Частинки середовища починають коливатися відносно положення рівноваги, при цьому швидкість цих коливань (коливальна швидкість) значно менша швидкості розповсюдження звукових хвиль (швидкості звуку), яка залежить від пружних властивостей, температури та щільності середовища

Людське вухо неоднаково відчуває звуки різних частот. Звуки малої частоти людина сприймає як менш гучні, порівняно зі звуками більшої частоти тієї ж інтенсивності. Тому для оцінки суб'єктивного відчуття гучності шуму введено поняття рівня гучності, який відлічується від умовного нульового порогу.

При дуже високому звуковому тиску може статися розрив барабанної перетинки. Найбільш несприятливими для органів слуху є високочастотні шуми (1 000-10 000 Гц).

Шум також впливає безпосередньо на різні відділення головного мозку, змінюючи нормальні процеси вищої нервової діяльності. Цей вилив може негативно позначитися навіть раніше, ніж виникнуть проблеми із сприйняттям звуків органами слуху. Характерним впливом шуму є скарги на підвищення втомлюваності, загальну слабкість, роздратування, апатію, послаблення пам'яті, пітливість та інші нездужання. Практикою встановлено також вплив шуму на органи зору людини - зниження гостроти зору та зниження чутливості розрізнення кольорів. Страждає від шуму також вестибулярний апарат, порушуються функції шлунково-кишкового тракту, підвищується внутрішньочерепний тиск, порушуються процеси обміну в організмі та ін.

Шум, особливо непостійний (коливальний, переривчастий, імпульсний погіршує здатність до виконання точних робочих операцій, утруднює сприйняття інформації. Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) відзначає, що найбільш чутливими до впливу шуму є такі операції, як збір інформації, складання і мислення.

Нормування шуму для робочих місць регламентується санітарними нормами та державним стандартом. Для постійних шумів нормування ведеться по граничному спектру шуму. Граничним спектром зветься сукупність нормативних рівнів звукового тиску дев'яти стандартизованих октавних смугах частот із середньогеометричними частотами.

Ультразвук - це коливання пружного середовища з частотою понад 20 000 Гц. Ультразвуковий діапазон частот поділяється на низькочастотні коливання (від 1,12104 до 10й Гц), що розповсюджуються повітряним і контактним шляхом, та високочастотні коливання (від 103 до 109 Гц), що розповсюджуються тільки контактним шляхом. Джерелами ультразвуку можуть бути різні акустичні перетворювачі, найпоширеніший з них - магнітострикційний перетворювач, що працює від змінного струму і генерує механічні коливання з частотою понад 20 кГц.

Допустимі рівні звукового тиску на робочих місцях звукових та ультразвукових коливань, що поширюються повітряним шляхом, не повинні перевищувати таких значень:

При обслуговуванні установок, що випромінюють ультразвук, слід застосовувати спеціальні рукавички з багатошарового матеріалу (гума, тканина) та захоплювачі-маніпулятори, що виключають безпосередній контакт людини з вібруючим обладнанням.

У повітрі інфразвук поглинається незначно. У зв'язку з цим він здатний поширюватися на великі відстані.

Інфразвук характеризується інфразвуковим тиском (Па), інтенсивністю (Вт/м2), частотою коливань (Гц). Рівні інтенсивності інфразвуку та інфразвукового тиску визначаються в дБ.

У виробничих умовах інфразвук утворюється при роботі тихохідних великогабаритних машин та механізмів (компресорів, металообробного обладнання, електричних та механічних приводів машин та ін.), що здійснюють обертальні або зворотно-поступальні рухи з повторним циклом до 20 разів за секунду. Інфразвук аеродинамічного походження виникає при турбулентних процесах, в потоках газів та рідин.

Інфразвук несприятливо впливає на весь організм людини, в т. ч. і на органи слуху, знижуючи слухову чутність на всіх частотах. Інфразвукові коливання сприймаються як фізичне навантаження, в результаті якого виникає втома, головний біль, запаморочення, порушується діяльність вестибулярного апарату, знижується гострота зору та слуху, порушується периферійний кровообіг, виникає відчуття страху і т. ін. Важкість впливу залежить від діапазону частот, рівня звукового тиску та тривалості.

У промисловості широко використовуються прилади, пристрої, устаткування, робота яких пов'язана з використанням і утворенням електромагнітних випромінювань різних частотних діапазонів - від іонізуючих до радіохвиль.

Джерелами випромінювання електромагнітної енергії є різні телевізійні установки та радіостанції, промислові установки високочастотного нагріву (індукційні і конденсаторні), вимірювальні, контрольні і лабораторні прилади тощо. Причиною появи електромагнітних полів (ЕМП) у робочих приміщеннях є неякісне, екранування джерел випромінювання.

Електромагнітні випромінювання здійснюють шкідливий вплив на організм людини, що проявляється у функціональних порушеннях нервової, ендокринної і серцево-судинної систем, а при великих рівнях опромінення можливі і незворотні органічні зміни, наприклад катаракта очей.

Для захисту персоналу застосовують такі способи:

· зменшення потужності випромінювання джерела ЕМП застосуванням узгоджених навантажень і поглинувачів потужності;

· віддалення робочого місця від джерела ЕМП (захист відстанню);

· зменшення часу перебування під опроміненням (захист часом);

· раціональне розташування в робочому приміщенні устаткування, що випромінює електромагнітну енергію;

· встановлення раціональних режимів роботи устаткування і обслуговуючого персоналу;

· екранування джерела ЕМП чи робочого місця;

· застосування засобів індивідуального захисту;

· застосування засобів сигналізації і блокування.

Інфрачервоне випромінювання (ІЧВ) за фізичними властивостями являє собою електромагнітні хвилі довжиною від 0,75 до 420 мкм. Під дією ІЧВ виникає розігрівання тканин організму людини, що може спричинити шкоду здоров'ю. Чим коротша довжина хвилі інфрачервоних хвиль, тим глибше вони проникають в тканини тіла. Найбільш короткі можуть проникати на декілька сантиметрів, а при опроміненні голови вони проникають через шкіру, череп і діють безпосередньо на тканини головного мозку.

Ультрафіолетове випромінювання (УФВ) є також електромагнітним з довжиною хвилі від 400 до 7,6 нм. Природним джерелом його також є Сонце.

Штучне УФВ створюється кварцовими лампами, електричними дугами, ртутно-кварцовими горілками та іншими джерелами високотемпературного випромінювання. УФВ впливає і на центральну нервову систему, спричиняючи головний біль, запаморочення, підвищення температури тіла, відчуття розбитості, підвищення втомленості, нервове збудження та ін.

УФВ високої інтенсивності (зокрема, під час дугового зварювання) можуть спричинити поразки шкіри, ракові пухлини, головні болі, нервове збудження, офтальмію (захворювання очей, при якому виникають гострі болі в очах, відчуття піску, світлобоязнь).

Заходи захисту від підвищених рівнів УФВ зводяться до екранування джерел, забезпечення спецодягом з льняних та бавовняних тканин, окулярами і щитками із захисними світлофільтрами. Для захисту шкіри застосовують мазі з речовинами-світлофільтрами (салол, саліцилово-метиловий ефір та ін.), для захисту рук - рукавиці.

У промисловості використовують радіоактивні ізотопи для вимірювання густини і вологості сировини і готових виробів, гамма-дефектоскопії, дозування сипких матеріалів і контролю їх рівня та в інших потребах.

Дія іонізуючих випромінювань на людину може бути місцевою і загальною. При місцевому опромінюванні може утворитись променева виразка, ракове захворювання. При загальному - може виникнути гостра або хронічна променева хвороба, яка супроводжується порушенням обмінних процесів у клітинах організму, змінами в центральній нервовій системі, крові, кровотворних органах. Крім зовнішнього, може бути внутрішнє опромінення організму, яке виникає при потраплянні радіоактивних речовин всередину організму з повітрям, їжею. Дія іонізуючих променів, як і EMIT, не сприймається органами чуттів людини.

Захист від Іонізуючого випромінювання забезпечується такими методами і засобами:

· ізоляцією або огородженням його джерела за допомогою спеціальних камер, екранів;

· "захистом часом";

· "захистом відстанню";

· застосуванням дистанційного управління, сигналізації і засобів контролю;

· використанням засобів індивідуального захисту.

4. План (схеми) евакуації людей на випадок пожежі

Евакуація - це вимушене переміщення людей із зони можливого небезпечного впливу чинників пожежі.

Безпечна евакуація має забезпечуватись комплексом об'ємно-планувальних, конструктивних, інженерно-технічних рішень, які слід приймати з урахуванням призначення категорії за вибухопожежною та пожежною небезпекою, ступеня вогнестійкості поверховості будівлі та кількості людей, що підлягають евакуації.

Небезпечними чинниками під час пожежі є:

· наявність критичної для людини температури (600С);

· критичний вміст кисню в атмосфері (менше 14%);

· збільшення концентрації вуглекислого та чадного газу до критичного рівня;

· досягнення межі вогнестійкості будівельних конструкцій;

· незначна видимість через надмірне задимлення.

План (схема) евакуації людей на випадок пожежі повинна бути розроблена, якщо в будівлях і спорудах одноразово знаходиться більше 10 чоловік на поверсі, та має бути вивішений на видному місці.

План евакуації - заздалегідь розроблений план (схема), у якому зазначені шляхи евакуації, евакуаційні й аварійні виходи, встановлені правила поведінки людей, порядок і послідовність дій в умовах надзвичайної ситуації. Згідно із Правилами пожежної безпеки в Україні НАПБ А.01.001- 2004 у будинках і спорудах (крім житлових будинків) при одноразовому знаходженні на поверсі більше 10 людей повинні бути розроблені й на місцях виходу вивішені плани (схеми) евакуації людей у випадку пожежі. На об'єктах з масовим перебуванням людей (50 і більше людей) на додаток до схематичного плану евакуації людей при пожежі повинна бути розроблена інструкція, що визначає дії персоналу по забезпеченню безпечної й швидкої евакуації людей, за якою, не рідше одного разу в півріччя, повинні проводитися практичні тренування всіх задіяних для евакуації працівників.

Відповідальність за порушення Правил пожежної безпеки, згідно з діючим законодавством, несе керівник об'єкту.

ЗАГАЛЬНООБ'ЄКТОВИЙ ПЛАН ЕВАКУАЦІЇ:

Графічна частина. Викреслюються плани будівлі, які не повинні загромаджуватися другорядними деталями; складається схема евакуації людей: суцільними зеленими стрілками показують основні рекомендуємі шляхи евакуації; пунктирними стрілками вказують запасні (другі) шляхи евакуації. На планах евакуації повинно бути умовними знаками позначено розміщення вогнегасників, пожежних кранів, телефонів, місць включення систем пожежної автоматики та ін.

Текстова частина. Виконується в вигляді таблиці (№п/п, перелік та порядок дій, виконавець). Також може оформлятися у вигляді інструкцій або пам'яток про дії при пожежі. В документі повинні бути відображені наступні моменти:

1) Сповіщення про пожежу

2) Організація евакуації

3) Перевірка - чи всі люди покинули приміщення

4) Перевірка спрацьовування систем пожежної автоматики.

5. Відомчий та регіональний контроль за станом охорони праці на підприємствах АПК

Відповідно до ст. 13 Закону України про охорону праці відомчий контроль з охорони праці покладається на роботодавця. Роботодавець зобов'язаний створити в кожному структурному підрозділі і на робочому місці умови праці відповідно до вимог нормативних актів, а також забезпечити дотримання прав працівників, гарантованих законодавством про охорону праці.

Роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити дотримання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.

З цією метою роботодавець забезпечує функціонування системи управління охороною праці, а саме:

- Створює відповідні служби і призначає посадових осіб, які забезпечують вирішення конкретних питань охорони праці, затверджує інструкції про їх обов'язки, права та відповідальність за виконання покладених на них функцій, а також контролює їх дотримання;

- Розробляє за участю сторін колективного договору і реалізує комплексні заходи щодо досягнення встановлених нормативів та підвищення існуючого рівня охорони праці;

- Забезпечує виконання необхідних профілактичних заходів відповідно до обставин, що змінюються;

- Впроваджує прогресивні технології, досягнення науки і техніки, засоби механізації та автоматизації виробництва, вимоги ергономіки, позитивний досвід з охорони праці тощо;

- Забезпечує належне утримання будівель і споруд, виробничого обладнання та устаткування, моніторинг за їх технічним станом;

- Забезпечує усунення причин, які призводять до нещасних випадків, професійних захворювань, та здійснює профілактичні заходи, визначені комісіями за підсумками розслідування цих причин;

Основним органом, що здійснює відомчий контроль з охорони праці, є служба охорони праці.

Регіональний контроль здійснюють місцеві державні адміністрації та Ради народних депутатів через посадових осіб, відповідальних за охорону праці у певному регіоні.

Триступеневий адміністративно-громадський контроль за охороною праці на виробництві здійснюється за такою схемою:

1 ступінь - протягом робочої зміни або робочого дня контролюється хоча б один раз кожне робоче місце. Контроль здійснює майстер, бригадир, начальник зміни, черговий інженер та громадський інспектор по охороні праці, обраний зборами трудового колективу цеху, дільниці тощо. Всі виявлені порушення усуваються, а ті, що неможливо виправити силами контролюючих, занотовуються в журнал 1 ступеня контролю і доповідаються вищому керівництву.

2 ступінь - здійснюється контроль не рідше одного разу на тиждень кожного структурного підрозділу начальником цього структурного підрозділу (цеху, відділу, дільниці) і громадським інспектором трудового колективу або профспілки підприємства чи структурного підрозділу.

Недоліки або порушення вимог охорони праці, виявлені при 1 ступені контролю та 2 ступені контролю, ліквідуються, а за неможливості записуються в журнал 2 ступеня контролю і доповідаються вищому керівництву підприємства.

3 ступінь - здійснюється один раз на місяць (або в інший термін, визначений колективним договором) в обсязі кожного робочого місця, всього підприємства, керівництвом підприємства (роботодавцем, головним інженером, заступником головного інженера з охорони праці) і відділом охорони праці підприємства. До контролю залучаються громадські інспектори (контролери) з охорони праці підприємства або структурних підрозділів (уповноважені колективом найманих працівників підприємства або профспілкою).

Ефективність контролю залежить від кваліфікаційного рівня та професіоналізму контролюючих і відповідного метрологічного забезпечення, що містить методи та засоби (прилади) вимірювання параметрів шкідливих та небезпечних чинників виробництва, призначені для визначення безпеки промислового обладнання та технологічних процесів.

6. Розслідування аварій на підприємствах АПК, облік аварій

На підприємстві, згідно з вимогами законодавства і нормативних актів з питань цивільної оборони та охорони праці, мають бути опрацьовані і затверджені власником:

- план попередження надзвичайних ситуацій, у якому розглядаються можливі аварії та інші надзвичайні ситуації техногенного і природного походження, прогнозуються наслідки, визначаються заходи щодо їх попередження, терміни виконання, а також сили і засоби, що залучаються до цих заходів;

- план (інструкція) ліквідації аварій (надзвичайних ситуацій), у якому перелічені всі можливі аварії та інші надзвичайні ситуації, визначені дії посадових осіб і працівників підприємства під час їх виникнення, обов'язки професійних аварійно-рятувальних формувань або працівників інших підприємств, установ і організацій, які залучаються до ліквідації надзвичайних ситуацій.

До аварій техногенного характеру відносяться аварії на транспорті, пожежі, вибухи, аварії з викидом сильнодіючих отруйних, радіоактивних, біологічно небезпечних та інших забруднюючих речовин, раптове руйнування споруд, обладнання.

Аварії поділяються на дві категорії:

до І категорії відносяться аварії, внаслідок яких:

- загинуло 5 чи травмовано 10 і більше осіб;

- стався викид отруйних, радіоактивних, біологічно небезпечних речовин за санітарно-захисну зону підприємства;

- збільшилась концентрація забруднюючих речовин у навколишньому природному середовищі більш як у 10 разів;

- зруйновано будівлі, споруди чи основні конструкції об'єкта, що створило загрозу для життя і здоров'я значної кількості працівників; підприємства чи населення;

до II категорії відносяться аварії, внаслідок яких:

- загинуло до 5 чи травмовано від 4 до 10 осіб; '

- зруйновано будівлі, споруди чи основні конструкції об'єкта, що створило загрозу для життя і здоров'я працівників цеху, дільниці (враховуються цех, дільниця з чисельністю працюючих 100 чоловік і більше).

- Про аварію свідок повинен негайно повідомити безпосереднього керівника робіт або іншу посадову особу підприємства, які, в свою чергу, зобов'язані повідомити власника.

Власник або особа, яка керує виробництвом під час зміни, зобов'язані ввести в дію план ліквідації аварії, вжити, в першу чергу, заходів щодо рятування потерпілих і надання їм медичної допомоги, запобігання подальшому поширенню аварії, встановлення меж небезпечної зони та обмеження доступу до неї людей.

Власник зобов'язаний негайно повідомити про аварію місцевий орган державного нагляду за охороною праці, орган, до сфери управління якого належить підприємство, місцевий орган виконавчої влади, штаб цивільної оборони та з надзвичайних ситуацій, прокуратуру за місцем виникнення аварії і відповідний профспілковий орган.

Розслідування аварій з нещасними випадками проводиться згідно вимог Положення щодо розслідування нещасних випадків.

Розслідування аварій без нещасних випадків проводиться комісіями, що утворюються:

- у разі аварій І категорії - наказом міністерства або іншого центрального органу виконавчої влади чи розпорядженням органу виконавчої влади (Автономної Республіки Крим, області, міст Києва та Севастополя) за узгодженням з відповідними органами державного нагляду за охороною праці, МНС або територіальним штабом цивільної оборони та з надзвичайних ситуацій;

- у разі аварій II категорії - наказом керівника органу, до сфери управління якого належить підприємство, чи розпорядженням районного або міського органу виконавчої влади за узгодженням з відповідним органом державного нагляду за охороною праці.

Головою комісії призначається представник органу, до сфери управління якого належить підприємство, місцевого органу виконавчої влади або представник органу державного нагляду за охороною праці.

У ході розслідування комісія визначає характер аварії, з'ясовує обставини, що спричинили її, встановлює факти порушення вимог законодавства та нормативних актів з питань охорони праці, цивільної оборони, правил експлуатації устаткування та технологічних регламентів, визначає якість виконання будівельно-монтажних робіт або окремих вузлів, конструкцій, їх відповідність вимогам технічних і галузевих нормативних актів та проекту, встановлює осіб, відповідальних за аварію, намічає заходи щодо ліквідації її наслідків та запобігання подібним аваріям.

Комісія з розслідування зобов'язана протягом десяти робочих днів розслідувати аварію і скласти акт за встановленою формою. Залежно від характеру аварії у разі необхідності проведення додаткових досліджень або експертизи зазначений термін може бути продовжений органом, який призначив комісію.

За результатами розслідування аварії власник видає наказ, яким відповідно до висновків комісії з розслідування затверджує заходи щодо запобігання подібним аваріям і притягає до відповідальності працівників за порушення законодавства про охорону праці.

Технічне оформлення матеріалів розслідування аварії проводить підприємство, де сталася аварія, яке в п'ятиденний термін після закінчення розслідування надсилає їх прокуратурі та органам, представники яких брали участь у розслідуванні.

Один примірник акта розслідування аварії, внаслідок якої не сталося нещасного випадку, зберігається на підприємстві до завершення термінів здійснення заходів, визначених комісією з розслідування, але не менше двох років.

Облік аварій І і II категорій здійснюють підприємства і відповідні органи державного управління та нагляду за охороною праці з реєстрацією їх у журналі за встановленою формою. При цьому враховуються аварії, внаслідок яких сталися нещасні випадки і внаслідок яких нещасні випадки не сталися.

Контроль та нагляд за своєчасним і правильним розслідуванням, документальним оформленням і обліком аварій, здійсненням заходів щодо усунення к причин покладається на органи державного управління та нагляду за охороною праці.

Список використаних джерел

1. Закон України «Про охорону праці». - Постанова Верховної Ради України від 14 жовтня 1994 р. / Законодавство України про охорону праці (в 3-х томах). - Т. 1. - К, 1995. - С. 3-29.

2. Арустамов Э.А., Безопасность жизнедеятельности / Э.А. Арустамов. - М.: Изд.центр Акад., 2009.

3. Жидецький В.Ц. Основи охорони праці: підруч. / В.Ц. Жидецький. - 3-тє вид., перероб. і доп. - Львів: Укр. акад. друкарства, 2006. - 336 с.

4. Єдина державна система показників обліку умов і безпеки праці. - Затв. наказом Державного комітету по нагляду за охороною праці від 31 березня 1994 р. / Законодавство України про охорону праці (в 3-х томах). - Т. 2. - К., 1995. - С. 33-52.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.