Інститут охорони праці в сучасних умовах реформування трудового законодавства

Размещено на http://www.allbest.ru/

ІНСТИТУТ ОХОРОНИ ПРАЦІ В СУЧАСНИХ УМОВАХ РЕФОРМУВАННЯ ТРУДОВОГО ЗАКОНОДАВСТВА

Грабовська Г.М., к. ю. н.,

доцент кафедри цивільного права і процесу

Навчально-науковий юридичний інститут

Національного авіаційного університету

Шевченко В.А., студентка IV курсу

Навчально-науковий юридичний інститут

Національного авіаційного університету

Стаття присвячена дослідженню охорони праці як важливого елемента трудових правовідносин. Розглянуто теоретичне визначення поняття «охорона праці» та основні аспекти його реформування.

Ключові слова: охорона праці, трудове право, інститут охорони праці, правове регулювання охорони праці, працівник, роботодавець.

Статья посвящена исследованию охраны труда как важного элемента трудовых правоотношений. Рассмотрены теоретическое определение понятия «охрана труда» и основные аспекты его реформирования.

Ключевые слова: охрана труда, трудовое право, институт охраны труда, правовое регулирование охраны труда, работник, работодатель.

Grabovska G.M., Shevchenko VA. INSTITUTE OF LABOR IN MODERN CONDITIONS OF REFORMING LABOR LAW

The article is devoted to the study of labor protection as an important element of labor relations. The theoretical definition of the concept of labor protection and the main aspects of its reform are considered.

Key words: labor protection, labor law, labor protection institute, labor safety legal regulation, employee, employer.

охорона праця реформування законодавство

Постановка проблеми. На сьогодні актуальним питанням у процесі реформування трудового законодавства є зміна умов праці, адже ефективне здійснення правового забезпечення охорони праці людини в Україні є однією з визначальних передумов належної реалізації й захисту її конституційного права на безпечні умови праці. Конституція України відображає положення міжнародних документів, ратифікованих нашою державою, які містять обов'язок держав забезпечити право кожного на умови праці, що відповідають вимогам безпеки й гігієни. Враховуючи загальнодержавний рівень проблемних питань щодо поліпшення стану охорони праці працюючих в Україні, є необхідним і вчасним здійснення сучасної державної політики з питань національної безпеки щодо забезпечення безпечних і здорових умов праці, а це потребує новітніх підходів щодо забезпечення безпеки праці. Особливо важливо врегулювати питання охорону праці на законодавчому рівні, адже нині Україна - на шляху прийняття проекту Трудового кодексу.

Ступінь розробленості проблеми. Серед сучасних вчених, що звертали увагу на проблеми охорони праці, можна назвати Н. Дараганова, В. Жернаков, Ю. Івчук, О. Обушенко, П. Пилипенко, С. Прилипко, В. Чорнобровка, О. Ярошенко тощо.

Мета статті - вивчити сучасне розуміння охорони праці як важливого інституту трудового права та шляхи його реформування.

Виклад основного матеріалу. Охорона праці має особливе значення у процесі досягнення країною сталого розвитку й добробуту. Інститут охорони праці охоплює правові норми, що регулюють організацію охорони праці на підприємстві, розроблення та прийняття інструкцій з охорони праці, здійснення заходів щодо індивідуального захисту від виробничих травм і професійних захворювань, охорону праці жінок, неповнолітніх та інвалідів, нагляд і контроль за додержанням норм з охорони праці, відповідальність працівників, зокрема роботодавців, за порушення норм з охорони праці.

Праця окремих категорій працівників, які, з огляду на здійснення трудової діяльності в особливих умовах праці, а також через особливості своєї особистості потребують підвищеного захисту зі сторони держави, регулюється поза рамками інституту охорони праці, тому державна політика в галузі охорони праці має базуватись на важливих засадах: пріоритет життя і здоров'я працівників, повна відповідальність роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці; підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення суцільного технічного контролю за станом виробництв, технологій та продукції, а також сприяння підприємствам у створенні безпечних та нешкідливих умов праці; комплексне розв'язання завдань охорони праці на основі загальнодержавної, галузевих, регіональних програм із цього питання та з урахуванням інших напрямів економічної і соціальної політики, досягнень у галузі науки і техніки та охорони довкілля; соціальний захист працівників, повне відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань; встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності й видів діяльності тощо [1, с. 155].

Ю. Івчук звертає увагу, що законодавство України про працю гарантує працівникові дотримання усіх умов трудового договору, які були визначені працівником і роботодавцем під час його укладення, а також умов, які зумовлені законами та підзаконними нормативно-правовими актами. Змінювати умови трудового договору сторони можуть тільки за взаємною згодою сторін, крім випадків, передбачених законодавством. Варто зазначити, що сторони трудового договору не можуть встановлювати умови у сфері охорони праці, які зменшують гарантії працівників у зазначеній сфері [2, с. 225].

Ст. 30 КЗпП України працівник має виконувати роботу, доручену йому за трудовим договором, особисто і не має права передоручати її виконання іншій особі, за винятком випадків, передбачених законодавством. Водночас роботодавець відповідно до ст. 31 КЗпП не має права вимагати від працівника виконання роботи, не зумовленої трудовим договором, тобто виходити за межі трудового договору. Згідно з ч. 1 ст. 21 КЗпП України, трудовий договір - це угода між працівником і роботодавцем, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а роботодавець зобов'язується виплачувати заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Створення безпечних і здорових умов праці забезпечується шляхом впровадження безпечних і здорових умов праці на виробничому рівні [3, с. 178].

Постійний розвиток, удосконалення виробництва, новації - все це великий крок на шляху до розвинутої, правової держави. На сьогодні постає необхідність покращення стану охорони праці в Україні шляхом вдосконалення і поліпшення умов праці, знищення виробничого травматизму, удосконалення управління працею, покращення нагляду та контролю за дотриманням законодавства про працю України. Це все дуже важливо, враховуючи те, що покращення стану здоров'я, поліпшення умов праці - це запорука активності та професійного розвитку, а це, у свою чергу, - розвиток суспільства [4, с. 148].

У дослідженні Н. Дараганової поняття «охорона праці» можна розглядати в різних значеннях. По-перше, у вузькому - у цьому значенні поняття «охорона праці» розглядається як один з інститутів трудового права, як головна категорія галузі «Охорона праці», у цьому ж значенні термін «охорона праці» подає і законодавець. По-друге, охорону праці у широкому розумінні можна розглядають як поняття, що уособлює весь масив норм трудового права, усіх його інститутів. По-третє, охорону праці визначають принципом трудового права. А, по-четверте, охорона праці має ще й так зване «надшироке» значення, враховуючи те, що насправді норми охорони праці є предметом вивчення та розгляду не лише юридичних, але й інших наук. Та варто підкреслити, що ця сукупність норм сформувалась саме на рівні законодавства, а не на рівні галузі права, зокрема трудового права [5, с. 11].

Основним законодавчим актом, який визначає основні положення щодо реалізації конституційного права працівників на охорону їх життя і здоров'я у процесі трудової діяльності на належні, безпечні і здорові умови праці, регулює за участю відповідних органів державної влади відносини між роботодавцем і працівником із питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні, є Закон України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 р.

З цього приводу слушним є зауваження О. Обушенко, який зазначає, що на сучасному етапі розвитку українського суспільства з переорієнтацією економіки та законодавства з охорони праці й забезпечення здоров'я працівників залишається ряд актуальних, не визначених у теоретичному й практичному планах у цій сфері. Так до цього часу багато норм у сфері охорони праці регулюються законодавством, яке було прийнято ще за радянських часів, відповідно, мають застарілий характер, існує неузгодженість і «розпорошеність» нормативно-правових актів, що врегульовують організацію охорони праці на підприємствах, недосконалим є механізм відповідальності за порушення вимог та положень з охорони праці, а це призводить до суттєвих ускладнень на шляху належної реалізації працівниками права на безпечні й здорові умови праці у процесі трудової діяльності [6, с. 8].

Нині активно обговорюється проект Трудового кодексу України, який пройшов перше читання та готується до другого. Тому, аналізуючи даний проект, необхідно вказати на важливі аспекти цього нормативно-правового акту, зокрема на третю книгу про умови праці.

Наприклад, зважаючи на ст. 273 проекту Трудового кодексу, роботодавець зобов'язаний забезпечити належні умови праці на кожному робочому місці, безпеку технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, належний стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівниками, а також санітарно-побутові умови, які мають відповідати нормам, встановленим законом та іншими нормативно-правовими актами з охорони праці (норми з охорони праці). Зокрема, на роботодавця покладаються обов'язки щодо: створення, згідно із законом, відповідних служб або призначення посадових осіб, які забезпечують вирішення питань охорони праці в юридичній особі, визначення їх обов'язків, прав, здійснення контролю за виконанням покладених на них обов'язків; розроблення і затвердження нормативних актів з охорони праці та безплатне забезпечення ними, а також іншими нормативно-правовими актами з охорони праці працівників, яких ці акти стосуються; організації навчання з питань охорони праці, а також своєчасного проведення перевірки знань із цих питань; здійснення контролю за дотриманням працівниками під час виконання робіт норм з охорони праці, використанням ними засобів колективного та індивідуального захисту; забезпечення фінансування та здійснення комплексних заходів, спрямованих на досягнення встановлених нормативів, підвищення рівня охорони праці, мінімізацію шкідливого впливу виробничого середовища на здоров'я працівників, усунення небезпечних виробничих факторів; організації проведення аудиту охорони праці, лабораторних досліджень умов праці, оцінки технічного стану обладнання та устаткування, атестації робочих місць на відповідність нормативно-правовим актам з охорони праці в порядку і у строки, відповідно до законодавства та здійснення за їх результатами заходів, спрямованих на усунення причин, що призводять до нещасних випадків і професійних захворювань; вжиття термінових заходів із метою надання допомоги потерпілим унаслідок нещасних випадків на виробництві, організації розслідування нещасних випадків, професійних захворювань та ведення їх обліку [7].

У свою чергу ст. 274 проекту Трудового кодексу працівник також зобов'язаний: знати і виконувати вимоги нормативно-правових актів з охорони праці, правила поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, користуватись засобами колективного та індивідуального захисту; дбати про особисту безпеку і здоров'я, а також про безпеку і здоров'я людей, які його оточують, під час виконання робіт чи перебування на території юридичної особи; проходити в установленому законодавством порядку періодичний медичний огляд; співпрацювати з роботодавцем у справі організації належних, безпечних і здорових умов праці, особисто вживати посильних заходів для усунення будь-якої виробничої ситуації, яка створює загрозу його життю чи здоров'ю або людей, які його оточують, і довкіллю; негайно повідомляти про виявлену небезпеку і нещасні випадки свого безпосереднього керівника, роботодавця або спеціалістів служби охорони праці; надавати невідкладну допомогу працівникам, які опинились у загрозливому для життя чи здоров'я стані [7].

Як зазначено вище, незважаючи на те, що діє Закон України «Про охорону праці» в наукових колах існують різні думки з цього приводу. Незважаючи на відповідність його положень міжнародним та європейським нормам у сфері охорони праці, існування цього закону поряд із Трудовим кодексом України є помилковим та таким, що буде заважати належному сприйняттю нормативного матеріалу. Під час розроблення проекту Трудового кодексу України можна включити в нього всі норми Закону України «Про охорону праці», а його самого скасувати, адже нині Кодекс законів про працю України є комплексним нормативно-правовим актом, який регламентує трудові та тісно пов'язані з ними відносини, а відносини з охорони праці є елементом трудового правовідношення, тому й мають регулюватися Кодексом. Звичайно, правовідносини з охорони праці до трудового правовідношення входять та, безперечно, мають регулюватися Трудовим кодексом України. Це, вочевидь, дуже переобтяжило б такий нормативний акт та навряд чи сприяло б належному врегулюванню цих відносин. На нашу думку, розроблена нині у проекті Трудового кодексу № 1658 структура глава 9 «Охорона праці» загалом є правильною, оскільки закріплює всі основні працеохоронні аспекти. Однак у кожному разі є низка питань, які потребують обґрунтованих пропозицій, які б уможливили оптимізацію правового регулювання охорони праці і в разі обрання першого варіанту не дали б змогу переобтяжити Трудовий кодекс, а в іншому випадку - запобігли б повторам і суперечностям між Трудовим кодексом та Законом України «Про охорону праці».

Необхідно вказати на ще один позитивний момент проекту Трудового кодексу щодо умов праці, зокрема, це ст. 277 про навчання з питань охорони праці. Працівники під час прийняття на роботу і в процесі роботи мають проходити коштом роботодавця інструктаж (навчання, перевірку знань) із питань охорони праці, надання першої медичної допомоги потерпілим від нещасних випадків, правил поведінки в разі виникнення аварій згідно з типовим положенням, що затверджується центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці. Працівники, зайняті на роботах із підвищеною небезпекою або там, де є потреба у професійному доборі для відповідних видів робіт, мають щороку проходити коштом роботодавця спеціальне навчання і перевірку знань відповідних нормативно-правових актів з охорони праці. Перелік робіт із підвищеною небезпекою затверджується центральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці. Посадові особи, діяльність яких пов'язана з організацією безпечного ведення робіт, до прийняття на роботу і потім періодично (один раз на три роки) проходять навчання, а також перевірку знань із питань охорони праці в установленому порядку. Не допускаються до роботи працівники, зокрема посадові особи, які в установленому порядку не пройшли інструктаж (навчання, перевірку знань) із питань охорони праці. У разі виявлення незадовільного рівня знань із питань охорони праці працівники, зокрема посадові особи, мають у місячний строк пройти повторне навчання і перевірку знань [7].

Висновки

За сучасних умов здійснення трудової діяльності, різні форми власності на засоби виробництва, правове регулювання охорони праці потребують нового концептуального підходу, тому, зважаючи на умови реформування трудового права загалом та інституту охорони праці зокрема, необхідно на законодавчому рівні враховувати такі важливі аспекти, як: гарантування працівникам дотримання усіх правил охорони праці, з боку роботодавців, які передбачаються трудовими договорами; урахування важкості умов праці, фізіологічних особливостей жіночого організму, організму неповнолітніх і стану працездатності інвалідів. Таким чином, зміни, що відбулися останнім часом у соціально- економічній сфері, призвели до появи нових можливостей для працівників у сфері застосування ними своїх здібностей до праці, у процесі реалізації якої законодавство має максимально забезпечувати безпеку виробництва.

Література

1. Трудове право : підручник / [В. Жернаков, С. Прилипко, О. Ярошенко та ін.] ; за ред. В. Жернакова. - X., 2012. - 496 с.

2. Івчук Ю. Теоретико-правові засади формування інституту охорони праці в сучасних умовах господарювання / Ю. Івчук // Публічне право. - № 1. - 2016. - С. 221-227.

3. Пилипенко П. Трудове право України: [Навчальний посібник] / П. Пилипенко. - К.: Істина, 2005. - 208 с.

4. Чорнобровка В. Поняття та значення охорони праці в Україні / В. Чорнобровка // Європейські перспективи. - 2012. - № 3. - Ч. 3. - С. 144-148.

5. Дараганова Н. Поняття охорони праці: адміністративний аспект / Н. Дараганова // Юридична наука. - 2014. - № 6. - С. 7-13.

6. Обушенко О. Правове регулювання охорони праці в Україні: проблеми теорії та практики: [Монографія] / О. Обушенко. - К: «Хай-Тек Прес», 2014. - 372 с.

7. Проект трудового кодексу України : законопроект від 27.12.2014 р. № 1658 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/ webproc4_1?id=&pf3511=53221.

Размещено на Allbest.ru