Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ІСТОРІЯ СТВОРЕННЯ НАУКОВОГО ТОВАРИСТВА ІМЕНІ Т. Г. ШЕВЧЕНКА

1.1 Історія заснування НТШ

1.2 Етапи розвитку НТШ

РОЗДІЛ 2. НАУКОВА ДІЯЛЬНІСТЬ НТШ

2.1 Наукової діяльність НТШ в Україні

2.2 Особливості наукової діяльності НТШ в еміграції

РОЗДІЛ 3. ВИДАВНИЧА ДІЯЛЬНІСТЬ НТШ

3.1 Видавнича діяльність НТШ в Україні

3.2. Видавнича діяльність наукового товариства ім. Т. Г. Шевченка за кордоном

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Науковому товариству імені Т. Г. Шевченка (далі у тексті - НТШ) належать безсумнівні заслуги у розробці української наукової термінології. Історична роль товариства полягає у виведені української науки за межі українознавства.

Наукове товариство ім. Т. Г. Шевченка (НТШ) - перша українська національна академія наук. Товариство створене в 1873 р. у Львові за ідеєю подвижників відродження Сходу і Заходу України, розшматованої на той час двома чужинецькими імперіями - Росією та Австро-Угорщиною. Об'єктивні передумови для виникнення Товариства в столиці Галичини створював стимульований Шевченковою духовною спадщиною поступ українського національного відродження за обставин заборон українського розвитку на теренах царської Росії та більш ліберального ставлення до українства в Австро-Угорській імперії. Це була перша в українській історії суспільна установа, яка, сповідуючи Шевченкові ідеї служіння Україні, присвоїла собі Його ім'я (початкова назва інституції - Товариство ім. Шевченка).

Якщо подивитися на здобутки НТШ узагальнено, то насамперед треба ствердити, що Товариство, численні покоління його діячів, у своїх працях розбудували систему українознавчих знань у сфері історії, мови, літературознавства, етнографії, фольклористики, географії, антропології та інших дисциплін, зафіксували й науково опрацювали безцінну багатовікову спадщину українського народу в контексті плюралістичного слов'янознавства як проблеми окремого народу.

Основна концепція діяльності НТШ полягає насамперед в організації національної науки. І для її становлення необхідне було створення у ньому стрункої і науково-ефективної внутрішньої структури, близької до світових академічних установ, залучення видавничого потенціалу для відродження української самобутності і наукової думки, що вже на переломі ХІХ--ХХ ст. щораз міцніше здобуло загальне визнання навіть з боку скептиків.

Товариство під оглядом деяких аспектів праці стало в один ряд із науковими інституціями. Успіх НТШ очевидний і свідченням того є навіть те, що останніми роками при ньому організовуються інші наукові структури та засновуються інститути.

Основна праця НТШ в науково-видавничій діяльності концентрується на підготовці та публікуванні наукових та науково-популярних видань. Вона з-поміж інших належить до пріоритетних у діяльності товариства, цим і зумовлена актуальність нашого дослідження.

Головною метою є охарактеризувати та проаналізувати наукову та видавничу діяльність НТШ в Україні та за її межами.

Основними завданнями, що випливають з поставленої мети, є:

· вивчити історію створення НТШ;

· проаналізувати діяльність НТШ;

· охарактеризувати особливості наукової діяльності НТШ вУкраїні та за її межами;

· проаналізувати видавничу діяльність наукового товариства імені Т. Г. Шевченка;

· охарактеризувати видавничу діяльність НТШ в Україні та в діаспорі;

Предметом даної роботи є наукова і видавнича діяльність НТШ, а об'єктом - наукова і видавнича діяльність в Україні та за її межами.

Методи дослідження. У процесі проведення дослідження використовувалися загальнонаукові методи - аналізу, синтезу, класифікації, ретроспективний, а також історичні - історико-порівняльний, проблемно-хронологічний та порівняльно-аналітичний.

Структура роботи. Дана курсова робота складається зі вступу, основної частини, яка в свою чергу поділяється на три розділи, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи - 38 сторінок. Зокрема обсяг основного тексту - 33.

РОЗДІЛ 1. Історія створеня Наукового товариства імені Т. Г. Шевченка

1.1 Історія заснування НТШ

Наукове товариство ім. Т. Г. Шевченка (НТШ) -- перша українська національна академія наук, яку створено в 1873 році у Львові за ідеєю подвижників відродження Сходу і Заходу України, на той час розшматованої двома чужинецькими імперіями: Росією та Австро-Угорщиною.

Упродовж більшої частини історії НТШ його структуру визначали три секції:

· історично-філософська;

· філологічна;

· математично-природописно-лікарська.

Академічний статус НТШ закріплено запровадженням елітарного корпусу провідних вчених -- дійсних членів НТШ, до якого крім видатних подвижників української науки приєднано велику когорту славетних вчених Європи. У цей період з'явилось ряд фундаментальних збірок та монографій, пов'язаних зі студіями української історії, словесності та етнографії (зокрема багатотомна «Історія України-Руси» Михайла Грушевського) [5].

Інтелектуально-організаційне осердя НТШ в період тогочасного дуже плідного етапу діяльності Товариства, створювала «золота трійця» в особі Михайла Грушевського (голова НТШ, історик), Івана Франка (голова Філологічної секції) та Володимира Гнатюка (науковий секретар, наукові зацікавлення -- фольклор і етнографія).

Перша світова війна радикально змінила долю НТШ. В часи нетривалої російської окупації Львова (1914-15) Товариство було закрите, знищені його колекції та друкарня. Також наступне післявоєнне відродження НТШ проходило в умовах польських репресій та економічної дискримінації. Проте НТШ продовжувало свою діяльність, виходили «Записки НТШ» та інші збірки. Набули значної ваги наукові напрямки пов'язані зі стислими науками, формувалися нові музеї та природні заповідники. Вийшла друком перша Українська Загальна Енциклопедія. Набула особливого світового значення Бібліотека україніки НТШ.

В 1940 р. після приходу у Львів більшовиків НТШ було розгромлене, його музеї та колекції розчленовані між різними установами, окремі діячі репресовані та навіть фізично знищені (Р. Зубик, К. Студинський, П. Франко, В. Старосольський).

Проте вже після війни численні діячі НТШ, що подалися в еміграцію, на своєму з'їзді в Баварії у 1947 р. відновили діяльність НТШ. У зв'язку з міграцією переміщених осіб у різні країни вільного світу в діаспорі утворилося чотири краєві центри НТШ:

· в США (з 1947 р.);

· Канаді (1949 р.);

· Австралії (1950 р.);

· західноєвропейський осередок НТШ переселився в Сарсель під Парижем, де під проводом проф. В. Кубійовича сформувався Інститут Енциклопедії Українознавства [21].

Упродовж останніх п'ятдесяти років діаспорні крайові Центри НТШ достойно представляли у світі вільну українську науку, в першу чергу українознавство.

В період перебудови і з наближенням розвалу СРСР вчені Львова -- 21 жовтня 1989 р. відновили діяльність НТШ в Україні, як суспільного сектора української науки.

Першим головою відновленого НТШ став Олег Миколайович Романів -- професор, член-кореспондент НАН України, заслужений діяч науки і техніки України, відомий український учений у галузі механіки матеріалів, організатор науки, ініціатор відродження і довголітній Голова НТШ в Україні, Генеральний Секретар Світової Ради НТШ.

Упродовж років нової Української незалежності НТШ перетворилося в загальноукраїнську суспільну академію з центром у Львові. Діяльність Товариства охоплює 6 наукових секцій та 35 комісій, Донецьке відділення НТШ, а також 15 територіальних осередків, переважно в обласних центрах України. У частково відзисканих будинках розташована адміністрація НТШ, бібліотека, сесійні приміщення, Дослідно-видавничий центр НТШ, що включає комп'ютерний осередок, друкарню та «Українську книгарню Наукового Товариства ім. Т. Г. Шевченка».

Після першого етапу розвитку, пов'язаного з розбудовою видавничої літературної діяльности НТШ за оновленим статутом, прийнятим у 1892 р., перетворюється в справжню багатопрофільну академію наук (з незмінним пріорітетом до проблем українознавства).

Від 1892 р. з появою першого тому «Записок НТШ» а далі й інших серійних наукових збірників, розпочалася наукова розбудова НТШ. Особливий науковий та організаційний поступ здійснено під головуванням Михайла Грушевського (1897-1913 рр.): великого розмаху набрав випуск численних серійних і монографічних видань, придбано декілька великих будинків, розпочато створення музеїв, бібліотеки та архівів. У цей період з'явилось ряд фундаментальних збірників та монографій, пов'язаних зі студіями української історії, словесності та етнографії (зокрема багатотомна «Історія України-Руси» Михайла Грушевського) [4, c.102].

Поза всяким сумнівом, НТШ виникло і розвивалось як соборне явище Сходу і Заходу України. Ініціативу його створення на підавстрійських теренах в Галичині пов'язують насамперед з іменами історика Володимира Антоновича і письменника Олександра Кониського, хоча статутно членами-засновниками могли стати лише галичани. Серед останніх чільне місце належить Корнилу Сушкевичу (перший голова НТШ), о. Степанові Качалі, Омеляну Огоновському, Юліянові Романчукові.

Меценатами НТШ (в першу чергу його друкарні) стали придніпрянці Дмитро Пильчиков, Єлизавета Милорадович-Скоропадська, Михайло Жученко. Найвизначнішими фундаторами будівель Товариства були Василь Симиренко, Павло Пелехін, Євген Чикаленко, Теофіл Дембіцький.

Чільні діячі НТШ на першому етапі його діяльности: Корнило Сушкевич, Омелян Огоновський, Сидор Громницький, Олександр Барвінський. Останній, разом з Юліяном Целевичем, ініціював трансформацію Товариства в наукову академію. На цьому етапі діяльності НТШ виплекало і згуртувало цілу плеяду вчених, що створили фундамент сучасного українознавства.

В рамках Історично-філософської секції під проводом Михайла Грушевського виросла значна історична школа. Це насамперед Степан Томашівський, Іван Джиджора, Іван Крип'якевич, Мирон Кордуба. До когорти вчених-правників та суспільників належали Кость Левицький, Володимир Охримович, Володимир Старосольський, Станіслав Дністрянський, Михайло Лозинський, Василь Панейко та інші.

Філологічна секція крім Івана Франка мала особливо багато видатних вчених. Серед них Омелян Огоновський, Степан Смаль-Стоцький, Микола Сумцов, Кирило Студинський, Сергій Єфремов, Василь Щурат, Євген Тимченко, Михайло Возняк, Іван Зілинський, етнологи Володимир Гнатюк, Федір Вовк, Олександр і Філарет Колесси, Володимир Шухевич, Іларіон Свєнціцький.

Особливо цікавим був розвиток третьої секції, що охоплювала широкий спектр стислих наук, починаючи від математики до медицини і в рамках якої вперше, в нашій історії почато генерування україномовного наукового продукту в сфері стислих наук. Тут яскраво виділяються імена математика Володимира Левицького, природодослідників Івана Верхратського, Івана Раковського та Миколи Мельника, славетного електротехніка Івана Пулюя, світової слави біохіміка і водночас парламентського діяча Івана Горбачевського, лікаря Євгена Озаркевича.

Не зважаючи на складні політичні та економічні обставини польської окупації у міжвоєнний період, діяльність НТШ успішно розвивали історики Іван Крип'якевич, Мирон Кордуба, філологи Василь Сімович, Михайло Возняк, Кирило Студинський, Василь Щурат. З'явилися видатні особистості в нових напрямках стислих наук: Іван Фещенко-Чопівський (металургія), Володимир Кучер, Олександр Смакула, Зенон Храпливий, Василь Стасів (фізика). На новий рівень вийшла географічні студії під проводом Володимира Кубійовича. Засновником модерної енциклопедичної справи слід вважати проф. Івана Раковського.

1.2 Етапи розвитку НТШ

науковий товариство видавничий секція

Наукове товариство ім. Т. Г. Шевченка (НТШ) - науково-культурна громадська організація, що довгі роки виконувала функції всеукраїнської академії наук. Засноване у Львові в грудні 1873 р. (спершу - як Літературно-Наукове Товариство ім. Т. Г. Шевченка) завдяки спільним зусиллям національне свідомої інтелігенції з Наддніпрянської України та Галичини у відповідь на репресії, яким піддавалось українське друковане слово в Російській імперії. Фінансовою основою для створення послужили двадцять тисяч австрійських крон, пожертвуваних Є. Милорадович. Фундаторами товариства також виступили О. Кониський, Д. Пильчиків, М. Жученко, С. Качала. Метою товариства було «вспомагати розвою руської (малоруської) словесності». Першими головами товариства були К. Сушкевич (1874-85 рр.), С. Громницький (1885-86 рр.), Д. Гладилович (1886-92 рр.). У перше десятиліття діяльність товариства мала скромний характер: його коштом вийшли два річники журналу «Правда» та «Дослідження у галузі руської мови» (1880 р., нім. мовою) О. Огоновського. З 1885 р. товариство перебрало видання журналу «Зоря» (виходив до 1898 р.), який став всеукраїнським літературним органом і поширювався (після заборони 1894 р. - нелегально) у Наддніпрянській Україні. Наприкінці 1880-х рр. у середовищі Київської громади (серед т. зв. австрофілів на чолі з В. Антоновичем та О. Кониським) визріла ідея перетворення товариства у виключно наукову установу [21]. У Галичині цю ідею підтримала група народовців (“новоерівців”) на чолі з О. Барвінським, яка задля досягнення культурно-просвітних цілей ішла на компроміс з польськими та австрійськими урядовими колами. Відповідно до цього плану, у 1892 р. товариство перейменовано у НТШ. Головним завданням реорганізованого товариства було «плекати та розвивати науку і штуку в українсько-руській мові, зберігати та збирати всякі пам'ятки старинності і предмети наукові України-Руси». Утворено три секції - історично-філософську, філологічну, математично-природознавчо-лікарську. Секції формували комісії. Розпочалась організація бібліотеки і музею НТШ. З 1892 р. почав виходити головний друкований орган товариства - «Записки НТШ» (ред. І тому Ю. Целевич, ІІ-IV т. О. Барвінський). Першими головами товариства були Ю. Целевич (1892-93 рр.) і О. Барвінський (1893-97) [9, c.46].

Засноване у Львові як Літературне товариство ім. Шевченка, що ставило за мету «вспомогати розвій» української словесності з 1892 р. перетворене в Наукове товариство ім. Т. Г. Шевченка. З 90-х років стало плекати й розвивати науку і мистецтво, збирати й зберігати пам'ятки давнини. Ініціатори створення НТШ -- В. Антонович, О. Барвінський, М. Драгоманов, С. Качала, О. Кониський, П. Куліш, І. Нечуй-Левицький, О. Огоновський, К. Сушкевич; фундатори -- М. Жученко, С. Качала, О. Кониський, Є. Милорадович, Д. Пильчиков, товариство «Січ» у Відні та ін.

Діяльність НТШ поділяється на кілька етапів. На початковому етапі (1873 -- 1892 рр.) воно зосереджувало увагу на друкуванні й поширенні серед народу української художньої літератури. У 1874 р. засновало власну друкарню, у якій вийшли близько 20 назв книг, у тому числі «Історія літератури руської» О. Огоновського (т. 1 -- 5, ч. 1 -- 7, 1887 -- 1894 рр.), журнал «Зоря» (з 1885 р.) тощо. Першим головою НТШ був К Сушкевич (1874 -- 1885 рр.), потім С. Громницький і Д. Гладилович (1885 -- 1892 рр.), 1892 р. -- Ю. Целевич [9, c. 46].

Другий етап (1893 -- 1914 рр.) розпочався з реорганізації НТШ в наукову установу, кінцевою метою якої було створення на його базі майбутньої Академії наук України. В цей час НТШ мало три секції: філологічну, історично-філософічну та математично-природописно-лікарську. Керував НТШ Відділ (Президія) на чолі з головою і секретарем. 1897 р. Товариство діяло під керівництвом О. Барвінського, в 1897 -- 1913 рр. -- М. Грушевського. Активізації його роботи сприяла співпраця М. Грушевського з В. Гнатюком (секретар з 1899 р.), І. Франком (голова філологічної секції з 1898 р.), І. Верхратським, пізніше -- з В. Левицьким (голова математично-природописно-лікарської секції) [9, c. 47]. Розбудові НТШ сприяли відкриті меценатами грошові фонди, зокрема О. Кониського, М. Грушевського, О. Огоновського та ін.; фонди ім. Д. Мордовця, І. Котляревського та ін. НТШ створило власний секретаріат, бібліографічне бюро. Були уточнені основні напрями дослідницької роботи (визначені статутом Товариства 1892 р.) з акцентом на гуманітарних науках. Після 1898 р. чітко визначився статус членства в НТШ, який базувався тільки на наукових кваліфікаціях. Було сформовано перший склад дійсних членів Товариства, розпочато комплектування бібліотеки науковою літературою, переоснащено друкарню, відкрито власну палітурню (1903), книгарню (1905) та ін.

Наприкінці 90-х років почалися активні зв'язки НТШ із зарубіжними науковими установами, навчальними закладами, товариствами, бібліотечними центрами тощо. НТШ стало також своєрідним університетом для молоді, на кошти Є. Чикаленка, В. Симиренка, М. Аркаса та інших збудувало так званий Академічний дім і 1907 р. передало його молоді, надавало студентам стипендії й грошові допомоги. Проте особливу увагу НТШ зосередило на видавничій діяльності. Виходили «Записки Наукового товариства імені Шевченка» (ЗНТШ; т. 5 - 118, 121, 1895 - 1914 рр.), які спочатку були органом усіх секцій, а з 1897 р. - історично-філософічної та філологічної секцій; «Хроніка Наукового Товариства імені Т. Г. Шевченка» (вип. 1 - 59, 1900 - 1914 рр., паралельно виходила німецькою мовою). Історично-філософічна секція видає «Збірник історично-філософічної секції» (т. 1 - 14, 1898 - 1913 рр., усіх - 17, в якому вміщено 8 томів «Історії України-Руси» М. Грушевського); серію «Студії з поля суспільних наук і статистики» (т. 1 - 3, 1909 - 1912 рр., усіх - 5); Археографічна комісія цієї секції -- «Джерела до історії України-Руси» (т. 1 - 2, 4 - 8, 12, 16, 22, 1895 - 1913 рр., усіх - 10), «Українсько-руський архів» (т. 1- 10, 1906 - 1914 рр., усіх --15). Вийшли окремі тематичні збірники та монографії, перший україномовний «Словар правничий» К. Левицького (1894). У 1895 - 1904 рр. під егідою НТШ продовжувала друкуватися «Руська історична бібліотека» (т. 17--24, усіх -- 24) [9, c.48]. Над підготовкою цих видань працювали М. Грушевський, О. Барвінський, С. Томашівський, І. Франко, М. Кордуба, І. Джиджора, І. Кревецький, В. Герасимчук, І. Крип'якевич та ін. Серію праць надрукувала філологічна секція, очолювана І. Франком: «Пам'ятки українсько-руської мови і літератури» (т. 1 - 7, 1896 - 1912 рр., всього - 8), «Збірник філологічної секції Наукового товариства імені Т. Г. Шевченка» (т. 1 - 23, 1898 - 1937 рр.) та етнографічна комісія тієї ж секції - «Етнографічний збірник» (т. 1 -- 40, 1895 -- 1929 рр. ), «Матеріали до українсько-руської етнологи» (т. 1 - 22, 1899 - 1929 рр.). У їх підготовці найактивнішу участь, крім І. Франка, взяли В. Гнатюк, Ф. Вовк, В. Охримович, Ф. та І. Колесси, О. Роздольський, В. Шухевич та ін. Філологічна секція випускала також «Українсько-руську бібліотеку» твори українських письменників (т. 1 - 8, 1902 - 1911 рр.), у 1898 - 1905 рр. - «Літературно-науковий вістник», ряд інших українознавчих видань. 1909 р. засновано бібліографічну комісію (у 1934 -- 1939 рр. -- бібліологічна комісія), згодом -- видавничу комісію, яка співпрацювала з усіма секціями. Бібліографічна комісія видавала «Матеріали до української бібліографії» (т. 1 -- 3, 1909 -- 1911 рр., всього -- 7). Вже на початку XX ст. НТШ мало значні наукові досягнення, набуло всеукраїнського значення і міжнародного визнання.

Третій етап діяльності НТШ припадає на 1914 -- 1945 рр. і характеризується як науковими досягненнями, так і значним спадом у видавничій роботі. У 1913 -- 1918 рр. НТШ очолював С. Томашівський, пізніше головами обиралися В. Щурат (1919 -- 1925 рр.), К. Студинський (1925 -- 1931 рр.), В. Левицький (1931 -- 1935 рр.), І. Раковський (1935 -- 1940 рр.). Діяльність НТШ була перервана Першою світовою війною. Багато його членів не повернулися з фронтів, а після польської окупації Львова розпочався відплив наукових сил в інші країни. Це стримало роботу (1916) щодо створення на базі НТШ Української академії наук. Крім того, почалися адміністративно-політичні утиски з боку польської влади, значні фінансові труднощі, що призвели до скорочення науково-видавничої продукції. У 1915 -- 1939 рр. вийшло лише 36 томів (з них 9 здвоєних) «Записок...», 15 випусків «Хроніки НТШ». Ряд інших серійних видань скоротився до мінімуму, а після 1921 р. деякі взагалі перестали виходити. Проте структура НТШ збереглася, водночас створилися комісії археології, статистична, мовна, термінологічна, класичної філології, шевченкознавства, історії штуки (мистецтва) та ін. Серед нових видань -- «Праці комісії шевченкознавства» (т. 1 -- 2, 1931 -- 1933 рр. ), «Праці комісії класичної філології» (т. 1, 1919 р.), журнали «Стара Україна» (1924 -- 1925 рр.), «Сьогочасне і минуле» (1939, № 1 -- 4) та ін. [9, c. 48].

Разом з іншими товариствами заснувало журнали «Українська книга» (1937 -- 1938; 1939, № 1), «Українська музика» (1939, № 1 -- 4, з 1937 -- у Стрию). 1937 р. розпочалася робота над великою колективною працею «Атлас України й суміжних країв». На початку 20-х років НТШ організовує у Львові таємні українські університет і політехнічну школу. Починається активне співробітництво з ВУАН (спільні видання, опрацювання єдиного для України правопису), що триває до початку 30-х років. ВУАН присвоює ряду дійсних членів НТШ звання академіків: С. Смаль-Стоцькому (1918), В. Гнатюкові (1924), К. Студинському (1924), С. Дністрянському (1926), І. Горбачевському (1927), М. Вознякові, Ф. Колессі та В. Щуратові (1929). З 1921 р. при НТШ організовуються нові науково-дослідні установи і музеї -- культурно-історичні (з відділами археології, етнографії, історичних пам'яток, образотворчого мистецтва і нумізматики), природописний та українського війська. На 1939 р. бібліотека НТШ (крім архіву, картографічної і фотографічної колекцій) налічувала понад 300 тис. томів.

За 1873 -- 1939 рр. НТШ випустило 591 том різних серій, 352 наукові праці, підручники і карти, 103 номери літературно-громадських та літературно-мистецьких журналів, 95 назв художніх творів, 31 інформаційне видання. За цей період воно співробітничало з більш як 500 науковими центрами, товариствами, бібліотеками світу. З різних зарубіжних академій, наукових установ, навчальних закладів дійсними членами НТШ обрано понад 90 осіб, серед них -- А. Ейнштейн, О. Шахматов, Ф. Корш, А. Мазон, В. Ягич, О. Пипін, А. Йоффе, І. Бодуен де ІСуртенс, Л. Нідерле, Т. Масарик, М. Планк, М. Фасмер, І. Шишманов та ін. [9, c.49].

Після возз'єднання (1939) західноукраїнських земель в єдиній Українській державі НТШ і всі пов'язані з ним установи у Львові ліквідувалися й остаточно припинили діяльність 14 січня 1940 р. Більшість членів Товариства не визнала розпуску НТІІІ (окремі з них напівлегально збиралися на засідання секцій, наприклад історико-філософічної, кооптували у свої ряди нових членів).

Четвертий етап діяльності НТШ, який умовно можна назвати еміграційним, розпочався із Загальних зборів українських учених -- емігрантів (в основному дійсних членів НТШ В. Кубійовича, О. Кульчицького, П. Зайцева, В. Яніва та ін.) у м. Міттенвальд (Німеччина) 30 березня 1947 р. Збори вирішили відновити активну діяльність НТШ у Європі, затвердили його структуру й президію. Головою знову обрано І. Раковського (1947 -- 1949 рр.), пізніше -- З. Кузелю (1949 -- 1952 рр.). Місцем перебування НТШ (1951) стало м. Сарсель (поблизу Парижа). Було створено нові комісії та інститути, зокрема Інститут національних досліджень та Інститут Енциклопедії українознавства. До НТШ ввійшли його члени, що проживали у Франції, Німеччині, Італії, Англії, Бельгії, Швейцарії, Австрії, Голландії, Норвегії, Польщі, Чехії, Словаччині. Головою НТШ в Європі у 1952 -- 1985 рр. був В. Кубійович, нині -- А. Жуковський. Окремі відділи НТШ виникли у США (Нью-Йорк, 1947), Канаді (Торонто, 1949), Австралії (Сідней, 1950). На їх базі з 50-х років утворилися автономні крайові НТШ у США (голови: 1947-- 1951 рр. -- М. Чубатий, 1951 -- 1969 рр. -- Р. Смаль-Стоцький, 1969--1974 рр. -- М. Стахів, 1974--1977 рр. -- О. Андрушків, 1977 -- 1990 рр. -- Я. Падох, з 1991 р. -- Л. Рудницький), Канаді (включає також представництва НТШ в Аргентині та Бразилії, голови: 1949--1973 рр. -- Є. Вертипорох, з 1973 р. -- Б. Стебельський) та Австралії (голови: 1950 -- 1956 рр. -- Є. Пеленський, 1956 -- 1961 рр. -- П. Шулежко, 1961 -- 1970 рр. -- І. Рибчин, з 1970 р. -- Р. Микитович). Координацію діяльності здійснює створена 1955 р. Головна Рада НТШ (Нью-Йорк) на чолі з президентом (1955 -- 1969 рр. -- Р. Смаль-Стоцький, 1970--1973 рр. -- Є. Вертипорох, з 1973 р. -- Я. Падох). Продовжується випуск спільних традиційних видань: «Записки...» (з 1948 р. вийшло більш як 60 томів), «Український архів» (т. 1 -- 43, 1960 -- 1987 рр.). Спільними виданнями є «Бібліотека українознавства» (т. 1 -- 61, 1951 -- 1989 рр.) та окремі збірники, присвячені визначним діячам і подіям. Крім того, крайові товариства здійснюють власну (часто спеціалізовану) наукову роботу. Європейське НТШ підготувало й видало «Енциклопедію українознавства» у двох томах: перший -- тематичний (ч. 1 -- 3, 1949), другий -- словниковий (ч. 1 -- 10, 1955 -- 1984 рр.) та разом з Канадським інститутом українських студій п'ятитомну англомовну словникову «Encyclopedia of Ukraine» (1984 -- 1993 рр.) [9, c.50].

У Сарселі виходять науково-інформаційні видання «Вісті Наукового товариства ім. Т. Г. Шевченка в Європі», «Вісті із Сарселю», пам'ятки української писемності («Требник Петра Могили 1646 р.» та ін.). НТШ у США наприкінці 40-х років продовжило розпочатий у Галичині випуск журналу «Сьогочасне і минуле» (1948, № 1; 1949, № 1-2), видає з 1958 р. серію «Доповіді» («Papers», майже 50 випусків), з 1951 р. -- резюме («Proceedings») прочитаних доповідей у різних секціях товариства, бібліографічні покажчики, бюлетені, вісники, словники, карти. НТШ у Канаді видає збірники праць і матеріалів наукових конференцій: спочатку під назвою «Бюлетень» (більш як 10 випусків), з 1955 р. -- «Збірник матеріалів наукових конференцій» (близько 10 випусків), монографії різної тематики (у 1965--1989 рр. більш як 30 назв). Видання науково-популярної і художньої літератури, підручників здійснює НТШ в Австралії.

21 жовтня 1989 р. з ініціативи групи львівських учених відбулися установчі збори, на яких відновлено Наукове товариство імені Т. Г. Шевченка у Львові. Прийнято статут і програму, сформовано секції, комісії та інші структурні підрозділи. Головою обрано чл.-кор. HAH України О. Романіва. 1990 р. відновився випуск «Записок Наукового товариства імені Шевченка».

РОЗДІЛ 2. Наукова діяльність НТШ

2.1 Наукової діяльність НТШ в Україні

Період найбільшого розвитку НТШ розпочався в 1894 р. з переїздом до Львова М. Грушевського. У 1894 р. він очолив історично-філософську секцію, а з 1897 р. був обраний головою НТШ. З 1895 р. став редактором «Записок НТШ» і перебрав на себе всю видавничу діяльність товариства. За час його головування НТШ видало бл. 800 томів наукових праць, зокрема, 112 томів «Записок». М. Грушевський заініціював низку інших періодичних видань: «Хроніка НТШ» (тт. 1 - 74, 1900 - 39 рр.), «Збірник історично-філософської секції НТШ» (тт. 1 - 17, 1898 - 34; у цій серії вийшло вісім томів (1898 - 1913 рр.) його «Історії України-Руси»), «Збірник філологічної секції» (тт. 1 - 23, 1898 - 1937 рр.), «Збірник математично-природничо-лікарської секції» (тт. 1 - 32, 1897 - 1939 рр.), «Жерела до історії України-Руси» (тт. 1 - 22, 1895 - 1924 рр.), «Українсько-руський архів» (тт. 1 - 15, 1906 - 21), «Етнографічний збірник» (тт. 1 - 40, 1895 - 1929), «Студії з поля суспільних наук і статистики» (тт. 1 - 5, 1909- 38) та ін. [11].

Крім М. Грушевського, вийнятково велику роль у формуванні академічного обличчя НТШ відіграли І. Франко та В. Гнатюк, які очолювали різні структурні одиниці товариства, редагували серійні та окремі видання, зокрема, випускали у 1898 - 1905 рр. «Літературно-Науковий Вісник» та керували Українською Видавничою Спілкою. За їх ініціативою у 1898 р. була проведена реформа статуту НТШ, згідно з яким звання «дійсного члена» товариства присвоювалося лише на підставі наукової кваліфікації. Відповідно до цього у 1899 р. був вибраний перший академічний корпус учених - членів НТШ у складі 32 чоловік, як із західноукраїнських, так і східноукраїнських земель. Окрім українських учених у склад товариства 1903-14 рр. було прийнято 19 членів-чужоземців, науковців зі світовим ім'ям - А. Єнсена, Я. Бодуена де Куртене, О. Брюкнера, В. Бехтерева, О. Пипіна, О. Шахматова та ін.

Питання про дальше удосконалення організаційної структури стали у центрі дискусій, які точилися в НТШ у 1899-1913 рр. і допровадили до затяжної кризи. За цими дискусіями крилися ідейно-політичні та особисті розходження серед дійсних членів товариства. У результаті загострення конфлікту в 1913 р. М. Грушевський полишив посаду голови НТШ. Після його відходу обов'язки заступника голови НТШ виконували С. Томашівський (1913-18 рр.) та В. Щурат (1919-21 рр.). У міжвоєнну добу головами НТШ були В. Щурат (1921-23), К. Студинський (1923-32 рр.), В. Левицький (1932-35 рр.), І. Раковський (1935-39 рр.). Масштаби діяльності товариства значно зменшилися великою мірою внаслідок розгрому, вчиненого російськими військами під час окупації Львова (1914-15 рр.) та через репресії польського окупаційного режиму [18]. Польська влада позбавила НТШ права видання українських шкільних підручників, що було одним із основних джерел його прибутків та організації університетських курсів для українських студентів. Кількість видань за міжвоєнний період зменшилося до бл. 350 назв. Незважаючи на це, товариство продовжувало розбудовувати свою академічну структуру. Відповіддю на заборону польської влади вести роботу зі студентською молоддю стало створення та діяльність під проводом НТШ Львівського (таємного) Українського Університету. Збільшено кількість комісій, утворено окремі науково-дослідницькі інститути, започатковано нові серійні видання - «Стара Україна» (1924-25 рр.), «Сьогочасне й минуле» (1939), «Лікарський вісник» (тт. 4-17, 1920-39; видання НТШ з 1926 р.), «Збірник фізіографічної комісії» (тт. 1-7, 1915-38 рр.). Продовжувалось видання «Записок НТШ», які поділялись на дві серії - «Праці історико-філософської секції» (ред. І. Крип'якевич, 1924-37 рр.) та «Праці філологічної секції» (ред. К. Студинський, 1925-29 рр.), Я. Гординський (1935), В. Сімович (1937). НТШ було ініціатором двох капітальних видань - «Української Загальної Енциклопедії» (тт. 1 - 3, 1935, під ред. І. Раковського) та «Атласу України і суміжних земель» (1937), підготованих географічною комісією НТШ на чолі з В. Кубійовичем. Закордонними членами НТШ були обрані М. Планк, Д. Гільберт, Ф. Кляйн (всі - 1924), А. Ейнштайн (1929) та ін. Всього з 1899 р. по 1939 р. НТШ нараховувало 333 дійсних члени (з них близько третини становили закордонні члени), об'єднаних у три секції та 20 комісій. Крім цього, при НТШ діяли Бактеріологічно-хімічний інститут та Інститут нормальної і патологічної психолої, три музеї: культурно-історичний, природоописний і музей історично-воєнних пам'яток. Бібліотека НТШ на 01.01.1939 нараховувала 73 тис. назв книжок у 200 тис, томах і являла собою найкращу збірку україніки-друків українською мовою та друків, присвячених українознавству в інших мовах [18].

Творчий доробок НТШ з 1873 р. по 1939 р. становив 1172 томи різних видань, у т. ч. 943 томи серійних наукових публікацій. Найважливіші досягнення були здобуті у галузі суспільних дисциплін: історії (праці М. Грушевського та його учнів І. Джиджори, І. Крип'якевича, І. Кревецького, М. Кордуби, С. Томашівського та ін.), філології та літературознавства (роботи М. Возняка, М. Деркач-Футрак, О. Огоновського, К. Студинського, І. Франка), етнографії, фольклористики та мистецтвознавства (публікації В. Гнатюка, М. Зубрицького, Ф. Колесси, В. Шухевича), антропології (Ф. Вовк, І. Раковський), бібліографії (І. Левицький, В. Дорошенко) та ін.

НТШ належать безсумнівні заслуги у розробці української наукової термінології. Історична роль товариства полягає у виведенні української науки за межі українознавства. До найважливіших досягнень членів НТШ у галузі точних і природничих наук слід віднести відкриття І. Пулюєм катодного проміння (названо пізніше рентгенівським), синтез І. Горбачевським сечової кислоти, праці М. Зубрицького в галузі теорії математики, внесок С. Рудницького та В. Кубійовича у дослідження географії України та ін.

Активізація діяльності НТШ у міжвоєнну добу стала значною мірою можлива завдяки встановленню контактів з Всеукраїнською Академією Наук (ВУАН), у першу чергу - завдяки спільним зусиллям К. Студинського та М. Грушевського, який з 1924 р. керував кафедрою історії України історично-філологічного відділу ВУАН. Членими ВУАН були обрані С. Смаль-Стоцький, В. Гнатюк, К. Студинський, І. Горбачевський, С. Дністрянський, М. Возняк, Ф. Колесса, В. Щурат. У свою чергу, членами НТШ стали академіки В. Вернадський, Д. Багалій, А. Кримський, Д. Яворницький та ін. У 1927 р. К. Студинський та І. Свєнціцький взяли участь у харківській конференції, яка затвердила новий український правопис. Цей правопис був впроваджений у всі видання НТШ [5].

Кінець цій співпраці поклали репресії проти української інтелігенції у радянській Україні кінця 1920-30-х рр. їхніми жертвами стали, зокрема, ті члени НТШ, які виїхали в УРСР у пошуках роботи або за ідейними переконаннями (А. та І. Крушельницькі, С. Рудницький). Члени НТШ були позбавлені звання академіків. У самій Галичині це привело до відставки з посту голови НТШ К. Студинського, якого звинувачено у співпраці з радянськими репресивними органами. В умовах, коли Українська Академія Наук у Києві втратила можливості розвивати незалежну українську науку, НТШ перебрало на себе цю функцію.

Після окупації Західної України радянськими військами НТШ було «добровільно» самоліквідовано 14.01.1940, а його установи і майно передано АН УРСР. Частина членів НТШ врятувалася втечею у німецьку зону окупації (І. Раковський), інші знайшли працю в інститутах львівської філії АН України, деякі з них (Р. Зубик, К. Студинський, П. Франко) були знищені органами НКВС [17, c.25].

Підчас німецької окупації відновлення діяльності НТШ не було дозволено. Засідання комісій та секцій відбувалися таємно. Обов'язки голови НТШ виконував І. Боднар. У нелегальній діяльності НТШ брали участь учені з Наддніпрянської України, які опинилися поза радянською територією - О. Оглоблин, Л. Окіншевич, Н. Полонська-Василенко.

Після закінчення війни члени товариства, які знаходилися у західній зоні окупації Німеччини, відновили у березні 1947 р. лояльність НТШ. Сьогодні на Заході існує чотири осередки товариства - у Франції, США, Канаді, Австралії. Вони продовжили видання «Записок НТШ» (з 1947 р. по 1988 р. вийшло 52 томи). У 1949-93 рр. НТШ видало багатотомну «Енциклопедію Українознавства» (текстова частина: тт. 1-3 українською мовою, 1949-52 рр.), тт. 1-2 (англійською мовою, 1963-70; перший том перевиданий у 1982 р.), словникова частина: тт. 1-10 (українською мовою, 1955-84 рр.), тт. 1-5 (англійською мовою, перероблена і доповнена 1985-93 рр.).

У жовтні 1989 р. на зборах ініціативної групи львівських учених відновлено НТШ у Львові. Головою відновленого товариства обрано О. Романіва, вченим секретарем та редактором «Записок НТШ» - О. Купчинського. 3 1990 р. до поч. 1995 р. зусиллями НТШ у Львові вийшли шість томів «Записок НТШ» (тт. 221-226), розпочато перевидання десятитомної «Енциклопедії Українознавства», проведено декілька наукових конференцій тощо.

Ще у 80-х роках ХХ століття Омелян Огоновський, а далі й Степан Смаль-Стоцький, у мовознавчих працях НТШ науково довели окремішність української мови в середовищі рівноправних слов'янських мов та безпідставність тверджень імперських мовознавців про діалектний рівень нашої мови [17, c. 26].

Михайло Грушевський, довголітній голова НТШ, у своїх історичних студіях, зокрема, у схемі руської історії, науково арґументував окремішність українського історичного процесу, його пряму спадкоємність від Київської княжої держави. Ці праці були об'єктом шаленої нагінки і спротиву, як зі сторони імперських російських істориків, так і пізніше з боку більшовиків, що з позицій імперського екстремізму, замаскованого під радянську інтернаціональну ідеологію, відмовляли українцям у праві на власний національний і державний розвиток.

Унаслідок титанічної праці в НТШ великої групи етнографів, фольклористів та географів (В. Гнатюк, Ф. Колесса, Ф. Вовк, С. Рудницький, В. Кубійович та інші) була показана етнічна соборність українських земель, яка витримала випробування століть, незважаючи на нашу хронічну бездержавність та вікове розчленування українських земель під різними окупаціями; були встановлені і демографічно описані етнічні обшири українських земель.

НТШ ще з кінця XIX століття послідовно впроваджувало українську мову в наукові праці не тільки з питань українознавства, а й стислих наук, було промотором формування наукової термінології та української наукової мови. Вчені НТШ здійснили особливий внесок у вироблення єдиних правописних норм української мови. НТШ співавтор першого загальноукраїнського правопису.

Наукові середовища НТШ, його чільні діячі чинили постійний тиск на польські шовіністичні кола з метою утвердження української присутності в університеті, вони очолювали змагання за український університет в Галичині. Діячі НТШ відіграли провідну роль в діяльності Таємного українського університету та в обороні українського шкільництва.

В час, коли більшовицьке правління над Східною Україною увійшло в стадію сталінської диктатури, НТШ у Львові залишалося єдиною загальноукраїнською академічною науковою установою, що представляло вільну наукову думку на українських землях, а також протидіяла процесам політичного та культурологічного етноциду в УРСР.

Зібрані під егідою НТШ фонди стародруків, рукописів, часописів, книг, колекції українських старожитностей та фольклорної спадщини становлять золотий фонд україніки, мають особливий пріоритетний характер, оскільки є в переважній більшості хронологічно першими національними збірками, їх унікальність та загальнонаціональне значення зумовлене ще й тим, що подібні збірки були відсутні на Сході України, або були знищені войовничим російським більшовизмом і внаслідок воєнного лихоліття упродовж 40-х років XX ст.

Поза всяким сумнівом, материкова Україна з її великими науковими ресурсами, з традиційним головним центром у Львові спроможна забезпечити найкращі умови для відродження й розвитку Наукового товариства імені Т. Г. Шевченка. Під сучасну пору НТШ в Україні об'єднує понад 1400 вчених, які зосереджені в 6 секціях та 35 різнопрофільних комісіях, що надає НТШ універсальний академічний статус. Загальнодержавний характер НТШ забезпечує 15 територіальних Осередків НТШ, зокрема в Києві, Харкові, Черкасах, Сімферополі, Донецьку (Донецьке відділення НТШ), Луцьку, Ужгороді, Чернівцях, Івано-Франківську, Тернополі, Луганську. Науковою серцевиною НТШ є корпус дійсних членів НТШ, до якого на новому етапі діяльності (від 1989 р.) обрано 125 вчених. Основним науковим форумом НТШ є березнева Наукова сесія НТШ, тривалістю до одного місяця, в якій беруть участь до 500 науковців. З 1990 по 2012 р. вже відбулося 28 така наукова сесія. НТШ щорічно проводить також загальноукраїнські або міжнародні конференції, серед яких варто відзначити: Конференцію до 125-ліття М. Грушевського; Географічну міжнародну конференцію пам'яті В. Кубійовича; Конгрес до 125-ліття НТШ; Конференції, присвячені визвольним змаганням українців у Другій світовій війні, українсько-польським взаєминам та НТШ, конференцію присвячену 125-літтю М. Шаповалу. Крім українознавчих конференцій, проведено ряд форумів у різних ділянках стислих наук, зокрема з фізики, комп'ютерних наук, екології, матеріалознавства тощо.

2.2 Особливості наукової діяльності НТШ в еміграції

Хуртовина Другої світової війни розкинула членство НТШ та подвижників української національної науки по різних континентах. Науковці, які обрали своїм місцем проживання європейські країни координують свою діяльність через НТШ в Європі з центром в Сарселі біля Парижа. До 1985 р. його діяльністю керував проф. Володимир Кубійович, який розгорнув безпрецедентну наукову працю над створенням Енциклопедій Українознавства. Підсумком цієї праці є 4 багатотомні енциклопедії (2 українською мовою - разом 14 томів, та 2 англійською мовою - разом 8 томів). Згадані видання -величавий і об'єктивний національний паспорт українства. НТШ в Європі (голова - проф. А. Жуковський) координує діяльність українських вчених розсіяних в різних країнах: Франції, Німеччині, Великобританії, Польщі, Словаччині, Румунії та інших державах Європи за межами України [18].

Наймасштабнішою слід визнати діаспорну діяльність НТШ США з головним центром у Нью Йорку, де у власному будинку розміщені канцелярія, бібліотека, архіви і конференційна база Товариства. НТШ в Америці (НТШ-А) підхопило наукову і видавничу естафету матірного НТШ, і достойно репрезентувало вільну наукову думку і державницькі аспірації українців упродовж 50-літньої повоєнної епохи більшовицької неволі в Україні. НТШ-А в діаспорі зберегло структуру членства за секціями. Воно додало до скарбниці українознавства понад 50 томів Записок НТШ. Значним є доробок у рамках «Бібліотека українознавства», здобули велику популярність десятки томів «Українського Архіву» з краєзнавчо-мемуарними матеріалами про західноукраїнські регіони. Самовіддано працювали в системі НТШ, Микола Чубатий, Роман Смаль-Стоцький, Матвій Стахів, Григор Лужницький, Василь Лев, Осип Андрушків, Роман Осінчук, Ярослав Падох, Василь Ленцик, Леонід Рудницький та інші. Важливим новим дослідно-видавничим проектом НТШ-А є «Енциклопедія Української Діаспори», який здійснюється під редакцією проф. Василя Маркуся. Враховуючи територіальну розпорошеність подвижників праці НТШ на теренах США утворені Осередки НТШ в Чикаго, Філядельфії, Вашингтоні, Детройті, Клівленді, Пітсбургу. Одним із чільних конференційних проектів НТШ-А є щорічні Шевченкознавчі конференції, яких проведено вже 23. Під сучасну пору НТШ-А (голова Л. Онишкевич) системно здійснює акції, пов'язані з підтримкою в Україні стратегічних видавничих проектів в сфері об'єктивного українознавства.

Центром НТШ в Канаді (НТШ-К) є Торонто. З часу свого заснування (1949) НТШ-К веде суттєву конференційну діяльність, під егідою Товариства вийшло десятки томів праць і збірників. В когорті діячів НТШ-К післявоєнного періоду Євген Вертипорох, Ярослав Пастернак, Ярослав Рудницький, Богдан Стебельський, Володимир Мацьків та десятки вчених молодшої генерації. Товариство має територіальні Осередки НТШ в Едмонтоні, Оттаві, Монтреалі [18].

Упродовж чотирьох десятиліть організаційну та суспільну діяльність проводив ще один діаспорний центр НТШ на Австралійському континенті, де діяли осередки в Сіднеї, Мельбурні, Канберрі, та Аделаїді. Враховуючи вичерпання наукових сил з середовищ повоєнної еміграції під сучасну пору тут діяльність НТШ здійснюється спільно з Асоціацією україністів Австралії, і зосереджується навколо університетів Мельбурна і Сіднею.

З 1955 р. діяльність діаспорних центрів НТШ координується Головною Радою НТШ, яка після приєднання до її діяльности головної краєвої структури Товариства в Україні перейменована у Світову Раду НТШ . Її Генеральний секретаріат статутно перенесений назавжди в Україну.

РОЗДІЛ 3. Видавнича діяльність НТШ

3.1 Видавнича діяльність НТШ в Україні

Усвідомлюючи особливу відповідальність за поширення українського друкованого слова (яке було заборонене в підросійській Україні) Товариство з самого початку свого існування приступило до видання на власній поліграфічній базі книг українського письменства. Слід вважати особливою роль Товариства у становленні чільних загальнонаціональних часописів: щоденної газети «Діло» (з 1880 р.), двотижневика «Зоря» (1885--1897 рр.) та «Літературно-наукового вістника» (1898--1913 рр.).

Головним серійним виданням НТШ за усіх періодів його існування стали «Записки НТШ» (ЗНТШ) засновані у 1892 р., до розбудови яких особливо приклався Михайло Грушевський (під редакцією М. Грушевського вийшло 107 томів ЗНТШ) [23, c.110].

Крім ЗНТШ також розпочато цілий ряд інших серійних видань. У 1895 році започатковано серійну збірку «Жерела до історії України-Руси» (усього 22 томи), «Пам'ятки українсько-руської мови і літератури» (8 томів), «Етнографічний збірник» (40 томів), «Матеріали до українсько-руської етнології» (22 томи), «Студії з поля суспільних наук та статистики», «Часопись Правнича і Економічна». Крім того виходили «Збірник Історично-філософської секції», «Збірник Філологічної секції») та інші серійні видання. В 1897 р. вперше в історії українського народу з'явилося україномовне серійне видання в галузі природничих та технічних наук -- «Збірник Математично-природописно-лікарської секції», а також далі окремо «Лікарський збірник». У цих виданнях провідні діячі НТШ закладали основи української наукової, медичної і технічної термінології.

Під редакцією Володимира Гнатюка, наукового секретаря НТШ, з 1900 р. почав виходити інформаційний квартальник про діяльність Товариства «Хроніка НТШ», одночасно українською та німецькою мовами. До популяризації українських письменників до Першої світової війни особливо причинилося книгозбірня НТШ в рамках «Українсько-руської бібліотеки».

Серед перших монографічних праць діячів Товариства слід назвати «Studien aus dem Gebiete Ruthenisher Sprache» Омеляна Огоновського, «Тарас Шевченко-Грушевський, хроніка його життя», Олександра Кониського, у двох томах. Головною фундаментальною монографічною працею створеною в НТШ слід вважати «Історію України-Руси» Михайла Грушевського -- 8 томів, що з'являлись упродовж його діяльності в НТШ. Серед численних монографічних студій діячів Товариства, що були опубліковані вперше в збірках НТШ, слід назвати серію праць Івана Франка, Володимира Гнатюка, п'ятитомник В. Шухевича «Гуцульщина».

Наслідком спільної праці подвижників НТШ стала перша «Українська Загальна Енциклопедія» під редакцією І. Раковського «Велика історія України» та «Історія Українського Війська» з видавництва І. Тиктора. В 1937 р. серед численних праць Географічної комісії НТШ вийшов «Атлас України та суміжних країн» під редакцією Володимира Кубійовича. У 30-х роках напередодні нової світової війни зросла функція НТШ, як видавця часописів культурологічного спрямування. Серед них «Українська книга» (з 1937 р.), «Українська музика» (з 1939 р.) журнал «Сьогочасне і минуле» (1939 р.) [26].

Загальний видавничий доробок НТШ за станом на вересень 1939 р. становив майже 1200 томів збірок, монографій, часописів тощо. Про науковий рівень праць НТШ як академічного центру української славістики засвідчував широкий обмін виданнями з науковими установами і бібліотеками на усіх п'яти континентах. Так наприклад у 1909 р. такий обмін здійснився з 244 установами в 28 країнах світу (зокрема з 22 центрами в США).

Єдиною у своєму роді світовою скарбницею української культури стала бібліотека НТШ. За станом на 1939 р. вона налічувала 350 тис. одиниць (книг, часописів, стародруків, рукописів -- в тому числі унікальних збірок української періодики XIX ст.). На цей час в складі НТШ сформовано п'ять паритетних музейних збірок (археологічна, етнографічна, мистецька, природнича, також окремо музей воєнно-історичних пам'яток).

Якщо подивитися на здобутки НТШ узагальнено, то насамперед треба ствердити, що Товариство, численні покоління його діячів, у своїх працях розбудували систему українознавчих знань у сфері історії, мови, літературознавства, етнографії, фольклористики, географії, антропології та інших дисциплін, зафіксували й науково опрацювали безцінну багатовікову спадщину українського народу в контексті плюралістичного слов'янознавства як проблеми окремого народу. Ще у 80-х роках ХХ століття Омелян Огоновський, а далі й Степан Смаль-Стоцький, у мовознавчих працях Товариства науково довели окремішність української мови в середовищі рівноправних слов'янських мов та безпідставність тверджень імперських мовознавців про діалектний рівень нашої мови. Михайло Грушевський, довголітній голова НТШ, у своїх історичних студіях, зокрема, у схемі руської історії, науково арґументував окремішність українського історичного процесу, його пряму спадкоємність від Київської княжої держави. Ці праці були об'єктом шаленої нагінки і спротиву, як зі сторони імперських російських істориків, так і пізніше з боку більшовиків, що з позицій імперського екстремізму, замаскованого під радянську інтернаціональну ідеологію, відмовляли українцям у праві на власний національний і державний розвиток. Унаслідок титанічної праці в НТШ великої когорти етнографів, фольклористів та географів (В. Гнатюк, Ф. Колесса, Ф. Вовк, С. Рудницький, В. Кубійович та інші) була показана етнічна соборність українських земель, яка витримала випробування століть, незважаючи на нашу хронічну бездержавність та вікове розчленування українських земель під різними окупаціями; були встановлені і демографічно описані етнічні обшири українських земель.

НТШ ще з кінця XIX століття послідовно впроваджувало українську мову в наукові праці не тільки з питань українознавства, а й стислих наук, було промотором формування наукової термінології та української наукової мови. Вчені НТШ здійснили особливий внесок у вироблення єдиних правописних норм української мови. НТШ співавтор першого загальноукраїнського правопису. Діяльність Товариства з перших років праці мала чітко окреслене націотворче та націозахисне спрямування. Скеровані на Схід друковані видання Товариства створювали ефективну протидію заборонам валуєвського і емського циркулярів, діячі НТШ від імені усієї інтелектуальної України представляли українство на міжнародних конгресах, а також на підросійських археологічних з'їздах, на ювілеї І. Котляревського тощо. Наукові середовища НТШ, його чільні діячі чинили постійний тиск на польські шовіністичні кола з метою утвердження української присутності в університеті, вони очолювали змагання за український університет в Галичині. Діячі НТШ відіграли провідну роль в діяльності Таємного українського університету та в обороні українського шкільництва.

Отже, як результат видавничої діяльності НТШ, її членами було написано і опубліковано українською мовою, у різних виданнях Товариства, значну кількість наукових праць з історії України, літературознавства, етнографії фольклору, археології, археографії, бібліографії, історіографії, медицини, біології, фізики, права, статистики та багатьох інших дисциплін. Видано значну кількість неопублікованих раніше джерел. Видавнича діяльність НТШ, на той час мала визначне політичне і громадське значення. В умовах національного гноблення і переслідування української культури. З боку уряду Другої Речі Посполитої, вихід у світ наукових праць з різних галузей науки, справили значний вплив на формування громадської свідомості, активізацію національно - визвольного руху.