Переклади творів Т.Г. Шевченка світовими мовами

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Криворізький педагогічний інститут ДВНЗ «КНУ»

Факультет української філології

Кафедра української мови

Індивідуальне навчально-дослідне завдання

з етнолінгвістики

з теми:

«Переклади творів Т.Г.Шевченка світовими мовами»

Виконала:

студентка гр.УМЛ-14

Яблонська О. Ю.

Перевірила:

Шарманова Н.М.

Кривий Ріг 2015



Зміст

Вступ

1. Твори Шевченка слов'янськими мовами

1.1 Шевченко і білоруська література

1.2 Твори Шевченка західно- та південнослов'янськими мовами.

2. Твори Шевченка германськими мовами

2.1 Сприйняття особистості та творчості Т.Шевченка у Великобританії.

2.2 Шевченко і Німеччина

2.3 Шведські переклади

3. Твори Кобзаря романськими мовами.

3.1 Шевченко і Франція

3.2 Італійська Шевченкіана

3.3 Переклади іншими романськими мовами

4. Шевченко в Китаї

5. Сприйняття творчості Шевченка в літературних і наукових колах США

6.Шевченко в Канаді

7. Переклади іншими мовами

Висновки

Список використаних джерел



Вступ

Через роки, через віки промовляє до нас слово великого поета, надихає нас, дає нам силу та мужність і нагадує, що ми є народом, а не «племенем». Народом, який у 1991 році одностайно пролог осував за незалежність своєї держави, України. Але спадщина Шевченка належить не лише українському народові. Попередники українського Кобзаря в українській літературі в своїх творах критикували окремі явища тогочасного життя, як-от: знущання поміщиків з селян, хабарництво чиновників. Шевченко ж виступив як грізний суддя і обличитель усього самодержавно-кріпосницького ладу, як непримиренний ворог поміщиків і царизму. У його творах змальований новий позитивний герой - борець проти самодержавно-поміщицького ладу, борець за щасті народу.

Актуальність даної теми можна сформулювати, наводячи слова французького письменника Шарля Стебера:«Тараса Григоровича Шевченка, завдяки його надзвичайній творчій обдарованості і глибокій гуманності, можна назвати поетом світового значення. І якщо він найсильніше промовляє саме до душі українця, то проблеми, порушені в його творах, становлять інтерес для всіх народів». Більш ніж століття тому, Шевченкове поетичне слово із проникливою силою збуджувало до боротьби за свою свободу та незалежність народи із різних куточків світу. І тепер, зважаючи на ситуацію, що склалася упродовж останніх років, Україна як ніколи потребує цього надихаючого та сильного слова.

Твори видатного Кобзаря в перекладах на інші мови почали з'являтися ще за його життя. Його творчість була і є тією могутньою силою , яка стверджує самосвідомість великих і малих націй та народностей, а його твори відразу пробили мур байдужості й ворожості до українського слова, піднісши відразу українську мову і літературу на нечувану височінь. Світова велич Шевченка визначається його місцем у світовому літературному процесі, впливом на читача, внеском у загальнолюдську культурну скарбницю. Еміль Дюран казав про Шевченка, що він «настільки великий поет, що його слава вийшла за межі батьківщини й пролунала по всій Європі». Твори письменника не можна було зупинити, як не можна зупинити рух Землі, затьмарити світло Сонця. Народ, який народжує таких геніїв, як Тарас Шевченко, вже через це не приречений на забуття. Тому метою навчально-дослідного завдання є розгляд масиву шевченкознавчих розвідок та визначення особливостей сприйняття видатного українця на теренах різних країн.

Коло Шевченкових слухачів було таке широке, а вплив був такий великий, що його слова знаходили читача і любов далеко поза кордонами рідної країни. Видання його поезій були такі вартісні, що кожна родина старалася мати дві найважливіші книжки - Біблію і твори Шевченка. Кожний, хто починає глибше вивчати творчість Тараса Шевченка, із часом переконується, що вона має світове значення.

Досить цікавими є також слова одного із найвідоміших американських президентів - Джона Кеннеді, які він висловив з нагоди спорудження і відкриття пам'ятника Шевченкові у Вашингтоні у 1964 році: ЅЯ радий, що можу додати свій голос до тих, що вшановують великого українського поета Тараса Шевченка. Ми вшановуємо його за великий вклад не тільки у культуру України які він дуже любив і так промовисто описував, а й культуру світу. Його творчість є благородною частиною нашої історичної спадщиниЅ

Найраніші переклади творів Шевченка з'явилися вірменською (у 1879р.), грузинською (у 1877р.), литовською (у 1885-1887 рр.), латиською (1900р.), естонською (у 1911р.), білоруською (Янка Купала у 1906 р. переклав вірш "Минають дні, минають ночі", але його тоді не було опубліковано), узбецькою (у 1914р.), молдавською (у 1916р.), азербайджанською (1934р.), казахською (у 1930-х роках, хоча твори поета були відомі казахському і киргизькому народам ще при житті поета), туркменською (1930р.), абхазькою (в 1930-х рр.), адигейською (у 1930-х рр.), балкарською (у 1938р.), башкирською (у 1930-х рр.), бурятською (у 1939 р.), мовами народів Дагестану (аварською, лезгинською, лакською, даргинською, кумицькою), єврейською (1937 р.), кабардинською (у 1939 р.), калмицькою (у 1939 р.), каракалпацькою (у 1939 р.), карачаївською (у 1939 р.), фінською (у 1939 р.), марійською (у 1939 р.), татарською (у 1939 р.), тувинською (у 1941р.), удмуртською (у 1920-х рр.), хакаською, чеченською (у 1939 р.), чуваською (у 1921 р.), якутською (у 1939 р.).

Ще в 1860-х роках з'явилися переклади творів Шевченка чеською, польською, болгарською, сербською мовами. У другій половині ХІХ ст. і пізніше стали з'являтися переклади творів Шевченка словенською, словацькою, німецькою, австрійською, англійською, італійською, румунською, французькою, іспанською, угорською, шведською, китайською, монгольською, в'єтнамською, японською, грецькою, албанською, корейською та багатьма іншими мовами народів світу.

Царизм репресіями прагнув зупинити лавину народної шани й любові до великого сина України, а вийшло навпаки. З 1918 року вшанування пам'яті великого Кобзаря 9 березня стало в нашій країні щорічним і всенародним. Відкрито пам'ятники поетові в Києві, Каневі, Харкові та в багатьох інших містах України, могилу великого Тараса оголошено заповідником, ім'я Шевченка присвоєно Київському університетові, театру опери та балету; масовими тиражами видаються його твори, відкрито Державний музей Т. Г. Шевченка, його ім'я присвоєно навчальним закладам і науковим установам, вулицям, бульварам, площам, пароплавам.

Про значну його популярність в світі свідчать і численні пам'ятники та монументи, встановлені по всьому світу: за межами України на кошти української діаспори встановлено близько 400 пам'ятників Тарасові Шевченку. Найвеличніші і найдовершеніші, з мистецької точки зору, постаменти Кобзареві можна побачити в Буенос-Айресі, Палермо, Бухаресті, Нью-Йорку, Парижі, Празі, Тбілісі…

Починаючи з 1962 року, щорічно присуджуються Державні премії України імені Тараса Григоровича Шевченка в галузі літератури і мистецтва, а за рішенням ЮНЕСКО, ювілеї Т. Г. Шевченка відзначалися в усіх державах світу.



1. Твори Шевченка слов'янськими мовами

1.1 Шевченко і білоруська література

шевченко література романський південнослов'янський

Шевченкові належить центральне місце в українсько-білоруських культурних і літературних взаєминах. Він був безпосередньо знайомий з Білорусією, її народом і деякими культурними діячами, зокрема літераторами, що сприяло його популяризації серед білорусів. Досить часто письменник згадував Білорусь та її народ у листах, щоденнику й художніх творах часів заслання. Особливо міцною і тривалою була дружба Шевченка з Броніславом Залеським -- учасником польського визвольного руху, істориком і художником. Між ними зав'язалося жваве листування, Залеський неодноразово запрошував Шевченка до себе в гості у Білорусь, і поет мав намір відвідати Рачкевичі, повертаючись із заслання, але здійснити цей задум не пощастило.

Твори Шевченка у вигляді пісень поширювались у Білорусі українською й білоруською, а ще частіше мішаною мовою. Як свідчив письменник Змітрок Бядуля, він ще в дитинстві вперше почув шевченківську пісню “Реве та стогне Дніпр широкий” у виконанні білоруської дівчини. За свідченням Якуба Коласа, у Білорусі пісні Шевченка поширювались, зокрема серед інтелігенції, також і російською мовою, як-от “Проторила я дорожку через яр” (“Утоптала стежечку через яр”) у перекладі О.Плещеєва.

Янка Купала був активним популяризатором творчості Шевченка серед білоруського народу. Він переклав рідною мовою кілька його віршів. 1911 рокі у Вільно опублікований (до 50-річчя з дня смерті Шевченка) окремою книгою за редакцією Янки Купали зроблений Ф.Чернишевичем переклад поеми “Катерина”, Того ж року Чернишевич опублікував у газеті “Наша ніва” переклад вірша Шевченка “Тече вода в синє море”, а Алесь Гурло -- уривок з послання “І мертвим, і живим”. 1914 року у дитячому журналі “Лучынка” з'явився переклад шевченківської поезії “Минають дні, минають ночі” А.Павловича. Ці переклади активізували проникнення шевченківського слова в скарбницю білоруської культури.

Великою шанобою поставилась білоруська громадськість до творчості й особи Шевченка в період підготовки і святкування 125-річного ювілею від дня його народження. Було повністю перекладено рідною мовою “Кобзар” (до колективу перекладачів увійшли, крім редакторів Янки Купали та Якуба Коласа, також Змітрок Бядуля, К.Крапива, А Кулєшов, П.Глєбка, П.Бровка і М.Климкович).

Нині білоруські письменники беруть активну участь у щорічному міжнародному літературно-мистецькому святі, що проходить на Україні під девізом “В сім'ї вольній, новій” і набуло світового розголосу, у відзначенні ювілеїв Шевченка, що відповідно активізує й білоруський літературний процес. З'явилися нові білоруські переклади поезій Шевченка, виконані такими майстрами слова, як Сергій Граховський, Ригор Барадулін, Ніна Матяш, нові присвяти білоруських поетів Шевченкові, а також розвідки білоруських шевченкознавців.

1.2 Твори Шевченка західно- та південнослов'янськими мовами

Чи не першим перекладачем Шевченкової поезії, ще за життя Кобзаря, був маловідомий нині польський поет Леонард Совінський (1831-1887). Автор драми «Na Ukrainie» (1873) - про події під час Січневого повстання, праць «Studja nad ukraiсsk№ literatur№ dzisiejsz№» (1860), «Taras Szewczenko» (1861) з додатком перекладу поеми «Гайдамаки». Він переклав «Наймичку», а поема «Гайдамаки» зацікавила польських перекладачів уже в ХІХ столітті, з огляду на спільну польсько-українську історію та її романтичний степовий шар.

У ХІХ столітті творчість нашого поета перекладав польською мовою Владислав Сирокомля (повне ім'я Людвик-Владислав­Францишек Кондратович гербу Сирокомля, 1823-1862). Шевченків «Кобзар» 1863 р. вийшов у Вільні з його перекладами творів Шевченка польською мовою з околиць Вільна, що нині відчитується як мова архаїзмів.

У ХІХ столітті та на зламі ХХ століття твори поета перекладали: Антоні Ґожалчинський, Паулін Свенцицький, Стефан Жеромський, Лео Бельмонт, Густав Даніловський та В. Фельдман.

У Женеві 1890 року вийшла друком збірка поезій Т. Шевченка польською мовою, проте заборонялося її розповсюджувати. Деякі польські переклади віршів Кобзаря були вміщувані в газетах. Серед них заслуговує на увагу збірка перекладів Сидора Твердохліба «Wiersze wybrane», видана у Львові 1913 р. Повільно, але неухильно на початку ХХ століття кількість перекладів Шевченкових творів росла, хоча з політичних міркувань цей процес усіляко намагалися гальмувати. У Варшаві 1921 р. вийшов перший збірник поезій - «Zbiorek wуbranуch poezji», 1930 р. у Станіславі - «Trzy poematy», у Варшаві 1936 р. - «Poezja» в перекладі Павла Зайцева.

У Польщі поширювалися також вибрані польські переклади поезії Т. Шевченка - «Utwory wybrane», що вийшли у Харкові 1931 р. за редакцією Володимира Гнатюка.

Натомість після 1945 р. незломним популяризатором Кобзаря був Єжи Єнджеєвич (1902-1975) - відомий польський письменник, перекладач та літературознавець. У творчих зацікавленнях Єжи Єнджеєвича важливе місце посідали життя і творчість Т. Шевченка. Він переклав його російськомовну повість «Прогулка с удовольствием и не без морали» і написав до неї післямову. Був упорядником, автором передмови й перекладачем кількох творів у книжці польською мовою «Вибрані поезії» Тараса Шевченка (1972). Серед його перекладів є: «Заповіт», «Розрита могила», «Стоїть в селі Суботові», «Холодний Яр», «Ой виострю товариша» та інші.

Твори Шевченка перекладали: Ярослав Івашкевич (1894-1980) - поет, письменник, перекладач та громадський діяч (переклав «Заповіт»), Влодзимеж Слободник (1900-1991) - поет і перекладач, а також багато інших польських поетів.

У містах Польщі 1951 р., як відзначалася ювілейна дата 90-х роковин з дня смерті поета, проведено різні заходи з ушанування пам'яті Кобзаря. Появилися друком статті про творчість Шевченка. А 1954 р. на урочистій сесії, присвяченій до 140-річчя поета, з доповіддю виступив видатний польський знавець творчості Т. Шевченка й української літератури Мар'ян Якубець. У Варшаві 1955 р. вийшло нове видання вибраних поезій Шевченка - Taras Szewczenko «Utwory wybrane», (Warszawa, 1955), яке містило вісімдесят перекладів. Серед перекладачів, поряд із Сирокомлею та іншими письменниками ХІХ століття, були імена Ярослава Івашкевича, Влодзимежа Слободника, Чеслава Ястрембця-Козловського (1894-1956), Леона Пастернака (1910 (або 1909) - 1969). До книжки вступ написав головний редактор цього видання В. Слободник. Була також післямова М. Якубця, автор у ній розповів про історію шевченкіани в Польщі, специфіку польських перекладів з української мови. До публікації увійшли два переклади «Заповіту» відомих літераторів Я. Івашкевича та Л.Пастернака. Обидва переклади отримали схвальні відгуки Максима Рильського. Збірка вийшла накладом у 10 тис. Тоді склалося таке враження, що твори Шевченка дуже важко перекладати без розуміння філософської суті митця. Зокрема йшлося про хрестоматійні вірші, покладені на музику, чи заповітні для українського народу. Це твори: «Думи мої», «Перебендя», «Катерина», «Тополя», «Думка»,«До Основ'яненка», «Іван Підкова», «Тарасова ніч».

Творчістю Кобзаря цікавився також Юзеф Лободовський, вбачаючи в поетичному дискурсі поета романтичний дух степової волі та давню свободу Дніпрових порогів. Ю. Лободовського хвилювали давні польсько-українські відносини, тому він не міг поза літературною увагою залишити відомий твір Шевченка «До поляків».

Нещодавно у Люблині вийшов повний «Кобзар» (2008) у перекладі Петра Куприся (1933-2002) - філолога, поета й перекладача, викладача в Сільськогосподарській академії (Природничий університет) у Люблині. Таким чином здійснилася заповітна мрія П. Куприся - подарувати польському читачеві невмирущі твори українських геніїв. У Польщі «Кобзар» опубліковано після 150-ти років із часу його появи українською мовою.

Польські переклади творів Тараса Шевченка мають велику літературну цінність, у їхній внутрішній суті можна простежити розвиток польської шевченкіани та польський погляд на творчість Кобзаря. З'явилося навіть окреслення для перекладів Шевченкових творів польською мовою - «спольщення» доробку Кобзаря, тобто повна адаптація творів українського поета до польської літератури та культури. Безсмертні ідеї Тараса Шевченка швидко поширювалися по країнах світу, особливо серед слов'янських народів. Зокрема в Болгарії завжди ставилися до нашого Кобзаря як до власного національного генія. У 60-х pp. XIX століття почали перекладати твори Шевченка болгарською мовою. Про поширення творів українського письменника в братній країні та їх виховний вплив не раз говорилося на урочистих засіданнях творчих спілок України і Болгарії, на святах, наукових конференціях і симпозіумах, присвячених 125-, 150-, 160-, 175-, 200-річчю від дня народження Кобзаря, у спеціальних розвідках і статтях славістів багатьох держав.

Серед найбільш відомих праць українських і болгарських дослідників, зокрема Ст. Караскотова, Ст. Божкова, П.Атанасова, Л.Манкова, М.Т. Рильського, В.Дмитрука, О.Р. Мазуркевича, В.І. Злиднєва, Н.Семанюка, С.П. Кирилюка, варто назвати і фундаментальну монографію одного з найпопулярніших літературознавців та істориків літератури Симеона Русакієва «Тарас Шевченко і болгарська література», що в 1968 році побачила світ українською мовою в авторизованому перекладі О.Д. Кеткова. Яке б питання не досліджував автор монографії, він обов'язково говорить про вплив поезій Тараса Шевченка на поширення ідей революційних демократів у Болгарії, про те, що вони ставали нерідко народними піснями, про виховання болгарської молоді на творах Кобзаря. Автор у монографії, яка тяжіє до класичного шевченкознавства, відзначаю: «Характер проникнення Шевченка в Болгарію показує, що геніальний український поет відігравав надзвичайно велику і плодотворну роль у нашому суспільстві і літературному розвитку, що шевченківська традиція завжди пов'язувалася з найпрогресивнішими тенденціями в нашому літературному розвиткові, що його чудова творчість мобілізувала суспільну свідомість і тим самим служила визвольній боротьбі» До 125-річчя від дня народження Т.Шевченка видається одноденна газета, проводяться певні заходи. Починаючи від 1949 року, в Болгарії склався великий загін літераторів-шевченкознавців, які більш-менш регулярно виступають зі статтями про українського письменника. Це Г.Марков, К.Арнаудов і Р.Чолоков, К.Дончев, М.Марчевський і Г. Бакалов, Т.Павлов, Цанко Царковський, Пламен Цонєв, Іван Давидов, Димитро Методієв, Камен Зидаров.

В українському літературознавстві регулярно з'являлися праці про Т.Г.Шевченка і його вплив на болгарську літературу, а в Болгарії в цей час друкували свої статті популярні автори П. Атанасов та С.Божков. У 1863 році Райко Жинзифов видав у Москві свою першу працю ЅНовоболгарську збіркуЅ. Книга складається з кількох розділів і становить своєрідну і досить оригінальну хрестоматію, в якій на болгарську мову перекладено «Слово о полку Ігоревім» та «Гусляр Тараса Шевченка», в останньому розділі вперше для болгарського читача перекладено відомі Шевченкові ЅТополяЅ, ЅКатеринаЅ, ЅУтопленаЅ, ЅДумкаЅ (ЅТече вода…Ѕ), ЅДумкаЅ (ЅВітре буйний…Ѕ), ЅНащо мені чорні брови…Ѕ. Ряд перекладених Шевченкових поезій опублікував він і в періодичних виданнях. Власне відтоді слід вважати і активний вплив поетичних творів Т.Шевченка на формування, зміцнення провідних ідей болгарської народної педагогіки про боротьбу за національну незалежність і самосвідомість, про визволення від гноблення.

Любен Каравелов у кінці 60 - на початку 70-х pp. надрукував переклади кількох віршів та уривків з послання ЅІ мертвим, і живим... Ѕ та поеми ЅЄретикЅ. Перекладав Шевченкові твори і Петко Славейков. Наприкінці XIX- на початку XX століття болгарські поети перекладали окремі вірші Шевченка. В 1939 році було опубліковано переклади Людмила Стоянова, М. Грубешлієвої, Ангела Тодорова, Крума Кюлявкова.

Відомий український літературознавець академік Олександр Білецький констатував, що Тарас Шевченко став живим зв'язком між болгарською і українською літературами, і навів слова привітання з нагоди 125-річчя Великого Кобзаря: «Частина вогню, що бушувала в поезії Шевченка, перейшла в плоть і кров болгарського народу в епоху його національно-визвольної боротьби».

До 175-річчя від дня народження Шевченка у братній країні було поведено чимало цікавих заходів, серед яких наукові конференції співробітників інститутів літератури і фольклору Болгарської академії наук, Софійського університету, виставка болгарських публікацій творів Кобзаря і досліджень його життя і творчої спадщини і державній національній бібліотеці ім. Кирила і Мефодія, виставка української науки і культури в Софії.

Відбулися урочистості і з нагоди 200-річчя від дня народження Т.Г.Шевченка. І знову на цій землі звучало зрозуміле і близьке болгарському серцю:

И в семейство велико,

Свободно и ново

Не забравяйте, спомнете

И мен с добро слово.

Сербською мовою в другій половині 19 століття твори Шевченка перекладали В. Николич (ЅЗаповітЅі ЅХустинаЅ, 1868 р.), Стоян Новакович (ЅНеофітиЅ, 1868 р.), Милован Глишич (ЅПричиннаЅ, 1877 р.), О. Глушчевич (ЅЗаповітЅ, 1885 р.; поема ЅСонЅ і вірш ЅМинають дні, минають ночіЅ, 1886 р.), Д. Ілич (ЅІван ПідковаЅ, 1890р.).

Хорватською мовою твори українського митця виходили в перекладах Август Харамбашича (ЅПоемиЅ, 1887р.), (поема ЅКняжнаЅ,1888 р.), (поеми ЅВідьмаЅ, ЅВарнакЅ, ЅМаринаЅ та вірш ЅМеж скалами, неначе злодійЅ,1890 р.). З окремими перекладами виступили Август Шеноа (1863 р.), Чиро Брагаля (1886 р.), Д. Лопашич (1889 р.) .

У Словенії 1907-1908 роках поет Йосип Абрам видав ЅКобзарЅ Шевченка в двох томах. Це видання поклало початок справжньому культу Шевченка серед словенців. ЅЖодна нація, - говорив перекладач, - не має поета, який би був так зв'язаний з народом, як подиву гідний Шевченко з УкраїниЅ.



2. Твори Шевченка германськими мовами

2.1 Сприйняття особистості та творчості Т.Шевченка у Великобританії

До англійської літератури ім'я Тараса Шевченка входить значною мірою одночасно. У популяризації літературної та мистецької спадщини Т. Шевченка серед англійських читачів беруть участь різні за своїм світоглядом, знанням і талантом письменники, публіцисти, громадські діячі й, на жаль, досить рідко професійні перекладачі, що й накладає свій відбиток на якість перекладених творів та на сприймання творчості поета. Матеріали англійської Шевченкіани мають неоднакову історико-літературну вартість, їх необхідно оцінювати критично. Поступово Шевченкова творчість входить як естетична цінність в англомовні літератури. Поет давно був знаний у колах українських іммігрантів як поет-патріот, символ болючо-коханої, але навіки втраченої Вітчизни, в академічних -- як об'єкт наукового дослідження. Тепер ширші читацькі кола англомовного світу призвичаюються сприймати творчість письменника як художнє втілення історичної пам'яті українського народу, як одну із найяскравіших сторінок у світовій літературі нарівні з творчістю Дж. Ґ. Байрона, О. С. Пушкіна, В. Вітмена. Очевидно, вимагати від перекладача, що відтворив два-три поетові вірші, високого рівня майстерності -- дуже важко. Адже вся творчість поета -- це певна цілісність, це певний образний світ, це певна алегоричність, яку слід відчути й зрозуміти. Кожен переклад -- це, очевидно, перевтілення. А перевтілюватися легше, коли світогляди автора та перекладача -- близькі. Тоді можна і перевтілюватися і залишатися самим собою, а це дуже важливо для творчої особистості. Саме тому серед найкращих перекладачів Т. Шевченка чимало патріотів, борців за волю (А. Гончаренко, Етель Ліліан Войнич, Віра Річ).

Найбільша складність перекладу Шевченкової поезії полягає в закодованій у ній мовній картині світу на рівні реалій (бандура, китайка, чумак, вишиванка, кобзар, троїсті музики), національних символів (калина, барвінок), історичних алюзій (Хортиця, Великий Луг, Коліївщина, Батурин, Суботів), словесних образів, що є часто найкращими провідниками у край поета («недвига серцем»; «і сторч на море поглядав, мов на Іуду»; «щоб та печаль не перлася, як той москаль, у самотню душу») та насиченого асоціативного поля певних слів (гомоніти, туга, журба).

Перші творчі взаємини між Т. Шевченком і англійськими інтелектуалами датуються 1844 роком, коли він намалював портрети дванадцяти російських полководців і їх викарбував на сталі у Лондоні для книжки Миколи Полєвого «Русские полководцы, или жизнь русcких полководцев» відомий англійський гравер, член Королівської Академії Джон Генрі Робінсон. У рецензії на книжку Миколи Полєвого Віссаріон Бєлінський дуже позитивно відгукнувся на Шевченкові портрети.

Англійського читача з творчістю великого Кобзаря першими знайомили політичні емігранти з України й Росії (Михайло Драгоманов, Олександр Герцен, Сергій Кравчинський, Микола Огарьов), популяризуючи його не лише як видатного поета, а й як політичного діяча, борця за волю. Першу англомовну розвідку про Тараса Шевченка в Англії -- «Південноросійський поет» -- опублікував 5 травня 1877 року відомий літературний тижневик «Круглий рік», який видавав Ч. Діккенс-Молодший, найстарший син романіста. Цікавими є праці першого британського україніста Вільяма Річарда Морфіла, в яких подав докладні відомості про українського письменника. У них він писав про Польщу та Росію, а такоє чимало уваги присвятив Україні. Вперше про українську мову і літературу, зокрема про творчість Тараса Шевченка, В. Морфіл писав у статті «Російська мова та її діалекти» (1876), де розглядав українську мову як самостійну лінгвальну систему. Науковець першим упровадив українознавчі матеріали до енциклопедичних видань Великобританії. Вільям Морфіл -- автор двох розвідок про Т. Шевченка. Першу статтю «Селянські поети Росії» (1880) лише частково присвячено Т. Шевченку. Це, по суті, відгук на празьке видання «Кобзаря»1876 р. Метою статті було показати, що навіть в підневільних умовах народжуються національні поети та що ані неволя, ані фізичні терпіння не можуть задушити поривів генія. Докладно переповідаючи життєпис українського поета, автор досить мало уваги звертає на його творчість. У статті «Козацький поет» (1886) докладніше охарактеризовано творчість Шевченка як національного поета України, у цій же статті стверджено, що твори письменника надзвичайно важко перекладати англійською мовою та висловлено припущення, що лише в перекладі на шотландську говірку поезія Т. Шевченка не втратила б своєї краси. Морфіл переклав Шевченкову поезію «І день іде, і ніч іде…», уривки «Заповіту», «Подражанія 11 псалму». Прозою переклав вірші «Садок вишневий коло хати…», «Ой три шляхи широкії…», «Ой одна я, одна…» (перших 8 рядків), українську народну пісню «Під нашою слободою роде жито з лободою…» Слід визнати, що британський дослідник -- при всій шанобі до українського поета -- ототожнював творчість Тараса Шевченка з фольклором, недооцінював поему «Гайдамаки», був далекий від розуміння письменника як класика світової літератури, вважав його одним із останніх справжніх народних співців. 1883 року опубліковано курс лекцій з порівняльної лексикології К. Абеля, у якому в загальних рисах говорилося про творчість Шевченка як про найвизначніше явище української літератури.

До англомовної Шевченкіани причетний також активіст «Англо-російського літературного товариства» Френсіс Петрік Марчант, який 1897 року на засіданні цього товариства виголосив доповідь про українського письменника та прочитав власні переклади його творів. Відомості про Т. Шевченка почерпнув із «Кобзаря», який був виданий у 1876 році Миколою Гербелем. Навівши Шевченкові слова, що історія його життя -- це частина історії його батьківщини, переказав життєпис поета, наголосив на тому, що наскрізна тема в творах українського майстра слова -- це любов до України, прагнення бачити свій народ щасливим і вільним. Також активіст досить високо оцінив балади Т. Шевченка, зокрема «Причинну», «Тополю», поеми «Катерину» і «Наймичку», найвизначнішим твором назвав поему «Гайдамаки». Переклав поеми «Іван Підкова», «Тарасова ніч», вірші «Минають дні, минають ночі...», «Думи мої, думи мої...», «Огні горять, музика грає...»,а також здійснив перший віршований переклад англійською мовою вірша «Заповіт». Хоча переклади зроблені на основі російських перекладів, та значною мірою відтворюють зміст оригіналів. Найслабше перекладено вірш «Минають дні, минають ночі...», тому що втрачено домінанту трагізму («І сліду не кинуть Ніякого, однаково Чи жив, чи загинув!». У перекладах Марчант досить вірно відтворив художні особливості Шевченкової поезії, зокрема поетову образність, проте не відчув вагомості окремих реалій: китайка («Іван Підкова»), гетьманщина («Тарасова ніч»), фразеологізмів: «Журба в шинку мед-горілку поставцем кружала» («Іван Підкова»). В «Записках Англо-російського літературного товариства» опублікував деякі інші українознавчі матеріали: інформацію про Шевченкову поему «Єретик» та її російський переклад (1907).

2.2 Шевченко і Німеччина

шевченко література романський південнослов'янський

Марк Твен так висловився про німецьку мову: "Німецька мова - мертва мова, бо лише мерці мають достатньо часу, щоб її вивчити". Так, вона дуже логічна, внормована, раціональна, що, зрештою, робить її нині максимально зручною для комунікації у ринкових взаєминах. Але цей чинник створює додаткові труднощі для перекладу, тим більше поезії Тараса Шевченка, де присутня велетенська палітра образів та барв. Тут бачимо ліризм і пафос, жалобу та злість, обурення аж до прокляття, іронію та смуток, - усе те, що увібрала трагічна доля українського народу, який лишень зараз потроху пізнає власний світ, бо наша історія, як і національна сутність, була за сімома замками, а ключі знаходились у загребущих руках "братніх ворогів". Щоб розуміти Т. Шевченка, треба зрозуміти Україну.

Кожний серйозний перекладач ставить собі за мету не лише ознайомити читача зі світом думок та почуттів художнього тексту іншої країни, а й збагатити власну літературу, поповнити її лексичну скарбницю. Останнє особливо актуальне тоді, коли у власній літературі не існує нічого подібного чи хоча б схожого за формою чи змістом твору, який перекладається. Цю думку розгортає відомий німецький перекладач Альфред Курелла у своїй післямові "Переклад “Кобзаря” німецькою мовою": "На перший погляд його вірші здаються якимись простими, спонтанними, імпровізацією, де лише за рахунок використання притаманних усній народній творчості засобів можна вловити деяку закономірність. Проте це лише на перший погляд. Хто глибше пізнає цю поезію, а якраз саме перекладач має таку нагоду побачити все точно, обдумано, навмисно зроблено, як спонтанність та несистемність вірша виявились спеціально застосованими художніми засобами... Проте він був кимось іншим, ніж просто імітатором чи епігоном. Шевченко використовував запозичені у народній творчості художні форми лише для того, щоб залишатися зрозумілим простому народові. З пісні запозичив поет і систему римування. Саме ритм і рима, а ніякі інші художні форми, можуть зробити пісню такою переконливою та водночас такою демократичною. Вони ніби ті зачіпки, за допомогою яких вірш закарбувався в пам'яті й швидко мандрує від села до села". Всі ці фактори створювали додаткові труднощі для перекладачів поезії Т. Шевченка, в тому числі й німецькою мовою.

Праця над перекладами творів Тараса Шевченка німецькою мовою започаткована не в Німеччині, а на Буковині. Вже в 1870 р. тірольський письменник та гімназійний вчитель Йоганн Георг Обріст опублікував у Чернівцях збірочку уривків окремих поем та віршів поета. Але то були тільки переспіви. Роботу продовжив цілий ряд перекладачів-українців, серед котрих виділилися Сергій Шпойнаровський (два зошити перекладів у 1904 та 1906 рр.) й Олександр Попович (у часописі "Ruthenische Rundschau", 1904 р.). Але важко їхні переклади назвати вдалими. На їхньому фоні кращими були переклади Артура Боша, зроблені теж у Чернівцях. На початку ХХ ст. з'явилися переклади, здійснені Іваном Франком, що були опубліковані після його смерті Михайлом Возняком у Києві в 1930 р. у збірнику "Шевченко". Першим книжковим виданням перекладів Т. Шевченка на теренах Німеччини була збірка Юлії Вергінії, видана в Лейпцигу в 1911 р. "Ausgewдhlte Gedichte vou Taras Schewtschenko". Ця праця дуже сприяла популяризації письменника в Європі. З українською мовою тут допоміг Артур Зеліб, німець з Галичини. Під час Першої світової війни понад 30 перекладів творів Т. Шевченка опублікував у тижневику "Ukrainische Nachrichten" (1915-1917 рр.) поет, критик, перекладач Остап Грицай (1881-1954). На той час це були найкращі переклади Т. Шевченка німецькою мовою.

Після Першої світової війни до 1935 р. з перекладами творів Т. Шевченка виступили Анна Вуцкі, Густав Шпехт та Марія Мірчук; ґрунтовне дослідження "Шевченко в німецькій мові" опублікував у 1938 р. Роман Смаль-Стоцький.

У 1939 р. в Києві виходить збірка віршів Т. Шевченка німецькою мовою "Taras Schewtschenko. Ausgewдhlte Gedichte". Лише деякі з 308 них були підписані: це два вірші в перекладі І. Франка та три - С. Елленберга. Серед останніх - "Думи мої". Наведемо тут перші рядки відомого вірша в німецькому варіанті:

Dumen meine, Dumen meine,

Wie wird mir so wehe,

Wenn ich euch so stumm und traurig

Ausgereiht hier sehe!

Warum hat wie Staub der Steppe

Nicht verweht der Wind euch?

Nicht erstickt im Schlaf der Kummer

Wie ein eigen Kind euch?

«На жаль, тут порушено місцями порядок слів, деякі граматичні канони, наявна певна лексична несумісність (замість "приспано" вжито "задушено у сні", не кажучи вже про невідтворену реалію "думи"). Мабуть, і через ці чинники дана поезія в перекладі не просто лягає на пісенні ноти» - пише у своїй статті український вчений-мовознавець Тарас Кияк».

Після війни інтерес до поезії Т. Шевченка ще більше зріс. У 1951 р. у Східному Берліні вийшла збірка, до якої увійшли 59 творів у перекладі Еріха Вайнерта. Цього ж року в Москві видається двотомник під назвою "Der Kobzar" з перекладами того ж Е. Вайнерта, а також інших перекладачів - Альфреда Курелли, Геди Ціннер, Г. Гупперта. Цікавою є збірка поезій (56 перекладів), опублікована в 1955 р. у Вісбадені в антології української поезії "Die ukrainische Lyrik" (упорядник Ганс Кох).

На жаль, далеко не всі твори Тараса Шевченка перекладено німецькою мовою. Класична література практично не перекладається. Та й нерідко молода українська література проходить повз європейського читача.

2.3 Шведські переклади

Видатний шведський славіст Альфред Єнсен, що добре знав українську мову, написав дві книжки про творчість Тараса Шевченка, де зазначав: ЅВелика сила прийшла з України, справжній оновлювач української літератури... В історії всесвітньої літератури мало таких прикладів, щоб 26-літній поет виступив з такими зрілими творами перед народом, як Шевченко... В історії світової літератури він поставив собі пам'ятник, сильніший від бронзиЅ. У 1909 році перекладач вперше шведською мовою опублікував працю про Шевченка і навів у ній власні переклади вірша ЅЗаповітЅ і уривків з творів ЅГайдамакиЅ, ЅТополяЅ, ЅДо Основ'яненкаЅ. Окремі твори перекладав також Ярл Геммер. Рафаель Ліндквіст переклав «Заповіт», «Минають дні, минають ночі», а дослідниця Туре Ерікссон переклала вірші «Ликері» , «Заповіт» та «Садок вишневий коло хати». У 2000 році вийшов переклад «Наймички».



3. Твори Кобзаря романськими мовами

3.1 Шевченко і Франція

У Франції статті в пресі з'явилися ще в середині ХІХ століття, згодом почали з'являтися переклади творів, які захоплюють французьких митців і читачів. У 1876 році Е.-А. Дюран у розвідці ЅНаціональний поет Малоросії ШевченкоЅ подав у своєму перекладі французькою мовою поезії ЅНащо мені чорні бровиЅ, ЅСадок вишневий коло хатиЅ та уривки з поем ЅГамаліяЅ, ЅКатеринаЅ, ЅМар'яна-черницяЅ, а А. Авріль у книжці ЅСентиментальна мандрівка по слов'янських країнахЅ? - уривки з поем ЅТарасова нічЅ? та ЅГамаліяЅ. Еміль Дюран у статті 1876 року писав: ЅПоет, який помер 15 років тому і якого ми хочемо тепер Ѕвідкрити читачевіЅ, є народним у найширшому значенні цього словаЅ. Через деякий час ця стаття була перекладена англійською і опублікована в Америці та Англії.

У ХХ столітті переклади віршів Шевченка французькою мовою публікували в періодичній літературі та різних збірниках. Перші книжкові видання творів поета вийшли в 60-х роках. До 150-річчя від дня його народження у Парижі 1964 року видано збірку поезій у перекладі Е. Гільвіка та повість ЅХудожникЅ? й уривки з ЅЩоденникаЅ в перекладі Ж. Лафон. Того ж року побачила світ і збірка ЅТарас Шевченко (1814-1861). Його життя і твориЅ, що складається з статей про українського митця і перекладів його поезій. Твори Шевченка у Франції перекладали й С. Арно, Л.-П.-М. Леже, Ф. Магад, Р. Мартель, Е. Евен, Ш. Стебер, Л. Арагон. У перекладах поетичних творів завжди акцентується на втратах і відхиленнях від оригіналу у звуковій організації твору, і в першу чергу, звукопису, метрики вірша, структури строфи, схеми римування. Навіть при досконалому володінні мовою і поетичною технікою перекладач поезії змушений підкорятися законам версифікації, а вони, як відомо, в різних мовах різні.

У передмові до своїх перекладів Шевченкових віршів французькою мовою М. Гельвік писав: "Вірші Т. Шевченка сяють чудовою римою, чарівною майстерністю слова, які перекладачеві важко повністю відтворити…", "…і хоча дотримуватися рим для нього є цілком реальним завданням, проте від цього часто-густо страждає і літературна цінність, і природна легкість Шевченкової поезії"

Шукаючи французькі відповідники у формі віршування, здатного передати звучання і динаміку Шевченкового вірша, який ламає ритм, варіює метр, прискорює або сповільнює його відповідно до руху думки, М. Гільвік зупинився на силабічному неримованому, так званому "білому", віршеві, відкинувши французький верлібр. На його думку, французький верлібр занадто "інтелектуальний" і не підходить до романтичного, стрімкого, сповненого народнопісенними ритмами, самобутнього Шевченкового вірша, який грунтується на чергуванні наголошених і ненаголошених голосних, невластивому французькій мові.Проте, переклади явно програють, позбавлені яскравого іскристого Шевченкового звукопису, метрики вірша тощо. І, звичайно ж, переклади М. Гільвіка поки що залишаються кращими з усіх перекладів поезій Т. Шевченка французькою мовою.

3.2 Італійська Шевченкіана

Освоєння поезії Тараса Шевченка триває в Італії вже понад півтора століття. Рівень такого освоєння є складним і залежить від загальної динаміки італо-українських літературних відносин. Історія перекладу Шевченкових поезій та наукове осмислення їх італійськими дослідниками великою мірою дає уявлення також і про етапи освоєння в Італії української літератури взагалі, про глибину розуміння італійськими перекладачами проблем культури України. Оскільки Великий Кобзар - одна з ключових постатей у культурі України, саме його розуміння і сприйняття відбиває розвиток взаємовідносин обох країн.

Український поет був обізнаний з творчістю грецьких і латинських античних творів, а з італійської літератури - з творами Данте, Дж. Боккаччо, Ф. Петрарки, Т. Тассо. Для кращого ознайомлення з надбаннями італійської культури він мріяв поїхати до Італії, проте мрії не судилося здійснитися. Сам Т. Шевченко дуже часто порівнював себе із Данте. Перші переклади поезії Кобзаря припадають на 70-80-ті роки ХІХ століття. Географія їх появи - Рим, Мілан, Флоренція, Венеція. Найґрунтовнішу роботу по інтерпретації поезії Шевченка здійснили на початку ХХ століття письменник Чезаре Мелано та Млада Липовецька. Млада - дослідниця, перекладачка, а також відома на той час співачка, народилась на Україні. Жила переважно в Турині і зробила вдосталь для популяризації української літератури в Італії. Відновлюючи поезію Шевченка перекладачі шукали не прямолінійних лексичних, а внутрішньо смислових відповідностей італійських та українських слів, намагалися зберегти звукопис оригіналу. Минуло декілька десятиліть аж поки набула резонансу в Італії ювілейна для України дата - 150-річчя від дня народження великого українського поета, де вперше були присутні у складі італійської делегації літературознавець Джанкарло Вігореллі та відомий письменник Гвідо Пйовене. Саме в цей час вперше проводиться паралель між Шевченком та італійськими поетами-бунтарями ХІХ століття - періоду Рісорджіменто, епохи героїчної боротьби італійського народу за визволення Італії від національного гніту і об'єднання країни. Однак безперечний зв'язок нашого Кобзаря відчувається, передусім, із італійським поетом-романтиком Джузеппе Леопарді. Вони споріднені не тільки періодом, в якому творили, а й своїми усвідомленнями трагедії нації, болем і стражданнями. Безперечно, художні засоби, інструментарій перекладу слід шукати саме в таких глибинних відповідностях духовних явищ різних літератур. При всіх незаперечних здобутках перекладів Шевченка, не можна не відзначити, що вони, такі близькі до оригіналу лексично, насправді дуже далекі від нього духовно. Тому вони не змогли стати явищем італійської культури, - адже перекладачі не знайшли точок дотику двох поетичних традицій, без чого неможливе адекватне відтворення літературних явищ іншого народу.

Процес освоєння в Італії творчості Шевченка може бути поділений на два непропорційні періоди: сто років і дев'яності роки минулого століття, коли вийшло друком перше в Італії видання Кобзаря - книга "Єретик" у перекладі М. Грассо, відомого прозаїка, поета, критика, історика літератури. Він й досі залишається одним із класиків перекладу Шевченка.

Починаючи з 90-х років минулого століття, коли Київ вперше відвідала група сицилійських письменників на чолі з М. Грассо, завдяки діяльності письменника між Італією та Україною встановились тісні й систематичні зв'язки. Справжній поетичний переклад - це відображення зв'язку поетичного явища інонаціональної культури із спорідненим явищем своєї культурної традиції. Лише за таких умов можливе адекватне декодування змістовних і формальних особливостей оригіналу, і переклад у такому випадку буде здатний органічно функціонувати у літературі мови- реципієнта. У виданні "Єретик" нашу увагу привертає сама передмова, де М. Грассо вживає слово "аед". В італійській мові прямого відповідника слову "кобзар" немає. В межах історії італійської культури були схожі постаті - так звані "cantastorie" - співці, які виконували в Італії на площах під час свят народні епічні твори. Але науковець пішов у глиб історії - звернувся до спадщини Давньої Греції. Аеди - це співці "гомерівської епохи", найдревнішого періоду давньогрецької літератури. Таким чином, перекладач обрав зрозумілий італійському читачеві образ, вже представлений європейською літературою. Він застосовує своєрідне перекодування інформації, роблячи її зрозумілою для національної традиції культури-реципієнта. Так "калина" стає "мигдалем", а "тополя" - "платаном".

М. Грассо намагався знайти ключ до кожної поезії. Так, наприклад, він вибирає перші три строфи поеми "Причинна" - "Реве та стогне Дніпр широкий". В нашій свідомості ці слова завжди виринають разом із музикою, а перекладач познайомився з піснею набагато пізніше. З цього можемо зробити висновок, що музика не впливала під час перекладу тексту, і робота велася передусім із поетикою тексту. Переклад тонко оркестрований асонансами, інтонується плавними і різкими переходами за допомогою чого змінюється ритм вірша.

Образ бурхливої ріки, тривожної ночі, грозового неба в перекладі свідомо драматизується: "Реве та стогне Дніпр широкий" - "Il Dniepr mugghia, il Dniepr singhiozza" ("Дніпро стогне, Дніпро ридає..."). Італійська рецепція бачить в Дніпрі свій Тибр - могутню ріку з віковою історією, яка може й "заридати". Перекладач свідомо підсилює значення річки, адже крізь її призму акцентується домінанта Шевченківського слова: не спокій, а буря, не ідилія, а бунт великої ріки, краса гордого краю.

Надалі у вірші буде відчутне перекодування інформації перекладачем. Ось, наприклад: "Сичі в гаю перекликались, // Та ясен раз у раз скрипів" - "nel silenzio delle foreste // scricchiola di tanto in tanto un albero secco // e le civette piangono" ("у тиші лісів // час від часу поскрипує сухе дерево, // і сови плачуть").

Окремо слід сказати про переклад "Заповіту". Це - перший вірш Шевченка, відтворений італійський поетом. У своєму журналі "Lunarionuovo" він публікує статтю "Про Тараса Шевченка" й антології перекладів "Заповіту" сицилійським, сардинським та фріульськими діалектами. Розуміючи, яке велике значення має цей вірш для української культури, поет надзвичайно ретельно працював над його перекладом. Його остаточна версія винесена на обкладинку.Перекладач підкреслює могутність і велич річки, повторюючи декілька раз, що "вона розсерджена" і чутно її "гул". "Ворожа кров" перетворюється у "sangue inimico" ("кров недруга"), яка до того ж "сattivo, impuro" - "поганська" та "нечиста". Перекладач використовує також архаїчний термін "obliare" щоб підсилити просте українське "забути", коли мова йде про останню волю поета.

В Італії 1879 року А. Губернатіс здійснив перший переклад уривка поезії ЅДо Основ'яненкаЅ. В кінці 80-х pоків італійського читача з деякими творами українського поета познайомили П.-Е. Паволіні та Д. Чамполі. В 20-х-40-х pоках XX століття вірші Шевченка перекладали М. Липовецька, Ч. Меано, В. Джусті, Е. Бадзареллі. В 1964 році в № 6 журналу ЅКур'єр ЮНЕСКОЅ італійською мовою вміщено переклади віршів Шевченка.

Таким чином, можемо засвідчити, що разом із перекладом М. Грассо змінюється діалог між культурами двох країн, який відкриває нові глибини і нові перспективи. Основне завдання перекладача полягало в тому, щоб знайти точку дотику обох культур - італійської, найдавнішої з романських, і однієї з найбільших слов'янських - української. І це завдання було досягнуто.

3.3 Переклади іншими романськими мовами

В Румунії значної популярності набуло ім'я Шевченка після опублікування в 1894 році двох статей Костянтина Доброджану-Гері. В одній з них автор переказав прозою ЅГайдамакиЅ, ЅКатеринуЅ, ЅНаймичкуЅ, ЅКавказЅ, ЅМаріюЅ. В 1952 році вийшов ЅКобзарЅ у перекладі Віктора Тулбуре та Віктора Кордуна. У 1963 році видано найповніший ЅКобзарЅ румунською мовою в перекладі Віктора Тулбуре. Шевченкові твори в Румунії перекладали також Михайло Садовяну, Дан Дешліу, Віктор Кернбах.

В Іспанії про Шевченка стало відомо із статті (1877 р.) Володимира Лесевича, в якій було наведено й уривки деяких Шевченкових поезій у перекладі іспанською мовою. Літератор М.-Ф. Гомес опублікував в 1962 році переклад вірша ЅСонце заходить, гори чорніютьЅ, а 1964 року - Х. Алонсо-Монтеро - віршів ЅЗаповітЅ, ЅІ день іде, і ніч ідеЅ та ЅО люди! люди неборакиЅ галісійською мовою. Перекладали твори українського поета і в інших іспаномовних країнах (Аргентина, Куба, Уругвай, Мексика). Уривки з творів ЅІ мертвим, і живим... Ѕ, ЅСонЅ (поема), ЅЄретикЅ, ЅКавказЅ, ЅЗаповітЅ, ЅЩоденникЅ наведено в статті П. Бентлі ЅТарас Шевченко -- український поет свободиЅ, надрукованій у журналі ЅEl Correo de la UNESCOЅ (ЅКур'єр ЮНЕСКОЅ, 1961, № 7 - 8).

Португальською мовою 1936 року вийшла книжка про Шевченка в Курітібі (Бразилія), в якій було вміщено і твори поета. В 1959 році в Ріо-деЖанейро кілька поезій вміщено в ЅАнтологіїЅ української літератури?, виданій португальською мовою.



4. Шевченко в Китаї

У 1912 році у культурному житті Китаю сталася помітна подія: вперше на цій землі, в Народному видавництві провінції Цзянсу побачив світ повний переклад Шевченкового «Кобзаря», і вперше його було здійснено безпосередньо з української мови. Авторові пощастило взяти участь у презентації цієї книги, що відбулася в університетському місті Нанкіні - центра провінції Цзянсу. Тепло, схвильовано та з любов'ю говорив про генія українського народу перекладач, доктор філології, професор Китайського університету зарубіжної літератури Ґе Баоцюань. Ідеї національного визволення, добра й справедливості, які з такою проникливою силою поетичного слова втілені у творчості великого Кобзаря, ще за його життя стрімко поширювалися не лише на теренах «тюрми народів» - царської Росії, а й проникали у найвіддаленіші куточки земної кулі. Думки, переживання та почуття поета були надто зрозумілими й близькими кожній людині, хоч би де вона жила та якою мовою розмовляла. Зазвучало безсмертне Шевченкове слово й на землі далекого Китаю. Тоді в провінції Чжецзян, у газеті «Міньсіо жибао» відомий китайський письменник Чжоу Цзожень надрукував докладну розповідь про легенду українського народу і подав переклад старою літературною мовою «веньян» вірша «Ой три шляхи широкії». Це, як зазначає Ґе Баоцюань, була найперша публікація в Китаї не лише твору Шевченка, а й української літератури в цілому.

Протягом наступних десятиліть саме твори Шевченка в переважній більшості репрезентували китайському читачеві українське красне письменство. Поряд з перекладами творів Кобзаря в часописах дедалі частіше з'являються різноманітні матеріали про життя і творчість поета - від короткого переказу біографії до спроб поглибленого аналізу його доробку, осмислення поетичної спадщини Кобзаря в контексті розвитку літературного процесу Китаю. Вже у двадцятих роках Тараса Григоровича Шевченка зараховано до геніїв світової культури, про що свідчать надруковані у вересні 1921 року тридцять коротких біографічних розповідей про видатних письменників світу в журналі «Сяошо юебао», в якому під четвертим номером опублікована стаття про Тараса Шевченка.

Активна публікація китайських перекладів творів Кобзаря, популяризація його творчості серед китайських читачів припадає на початок шістдесятих років, коли за рішенням Всесвітньої ради миру в усьому світі широко відзначалися дві ювілейні дати - 100-річчя з дня смерті і 130-річчя з дня народження Т. Шевченка. У багатьох провінціях країни демонструвався дубльований китайською мовою художній фільм «Тарас Шевченко», в з нагоди шевченківських днів 1961 року в Пекіні побувала делегація українських письменників та перекладачів. Все це сприяло підвищенню інтересу китайської громадськості до постаті видатного сина українського народу, а відтак і стимулювало зусилля перекладачів.

У плідні перекладацькій роботі взяли активну участь Сунь Вей, Ма Цзяцюань, Цао Цзінхуа. Та на найбільшу вдячність і шану за багаторічну працю заслуговує ім'я Ге Баоцюаня - відомого перекладача зі слов'янських мов.

Поезії Шевченка не випадково посідають у численних перекладах Ге Баоцюаня найпомітніше місце, адже цей вибір був зумовлений і обставинами особистого характеру: у 1933 році молодий журналіст, працюючи репортером шанхайської газети, був призначений її спеціальним кореспондентом у Москві, де по-справжньому захопився української літературою, читав поезії Кобзаря, зібрав чималий матеріал про творчість поета. З початком війни між Китаєм і Японією змушений був повертатися на батьківщину, вирішив добиратися до Китаю морем - через Україну. Так, 1937 року він уперше побував на Тарасовій землі. А згодом були довгі місяці захопленої роботи над «Кобзарем».

Саме Ге Баоцюань разом з кількома колегами Чжан Тєсянь, Мен Хай, Жень Жунжун виступив 1961 року з ініціативою підготувати і видати п'ятитомне зібрання творів Тараса Григоровича Шевченка. В задумі це мало бути перше фундаментальне видання, куди включалися практично всі його поетичні та прозові твори. Ініціативу підтримало шанхайське видавництво «Веньї». Невдовзі було підготовлено до другу перші два томи.

Проте той грандіозний задум не вдалося здійснити. В Китаї почався трагічний період «культурної революції» й подібні програми довелося згортати. Лише через двадцять років перекладач віднайшов підготовлений рукопис і впорядкував окрему збірку з восьмидесяти творів Шевченка. Книга вийшла у тому ж шанхайському видавництві й мала численні прихильні відгуки.