Творчість Йозефа Рота

Размещено на http://www.allbest.ru/

Творчість Йозефа Рота

План

ВСТУП

1. Про Йозефа Рота

2. Про творчість Йозефа Рота

3. Про переклад

ВИСНОВОК

ВСТУП

Австрійський прозаїк Йозеф Рот (1894 - 1939) - один з найвідоміших представників феномена, за визначенням К. Маґріса, "Габсбурзького міфу в модерній австрійській літературі".

Починаючи з 20-х років ХХ століття його з різною інтенсивністю перекладали в Європі, але тільки з поверненням в українську культуру низки раніше вилучених з неї письменників надзвичайно розширилися горизонти тих контекстів, у яких увиразнюються теми, мотиви, проблематика й поетика його спадщини. Тепер, по суті, постає не тільки новий Й. Рот як письменник, а й новий ракурс у ротознавстві, пов'язаний з українською міжлітературною рецепцією. Тому актуальність нового звернення до німецькомовної і перекладеної українською мовою спадщини Йозефа Рота зумовлена необхідністю дослідження двох аспектів української міжлітературної рецепції.

Нові аспекти ротознавства зумовлені зміною літературних і літературознавчих парадигм за неповне двадцятиріччя, а також трансформацією компаративістики за умов глобалізації суспільного життя, прискоренням міжкультурного обміну.

Для нового аналізу габсбурзького міфу крізь українську міжлітературну рецепцію справді є відповідні передумови і підстави. Вони пов'язані насамперед із ґрунтовними дослідженнями автобіографії Й. Рота (Д. Бронзен, США; Г. Ньюрнбергер, Німеччина), критичним опрацюванням текстів письменника в збірнику праць германістів світу "Joseph Roth und die Tradition" (1975), у матеріалах міжнародного симпозіуму "Joseph Roth: Interpretation, Kritik, Rezeption" (1990); з напрацюваннями російських літературознавців (Ю. Архипов, В. Пронін, В. Сєдєльнік, Л. Єфремова, Л. Базірева). Реінтерпретації творчості письменника в цілому та окремих його творів, зокрема і публіцистики тепер можуть сприяти публікація в перекладі російською мовою листування ("Вопросы литературы", 1994. - № 6. - С. 174 - 227), нове німецьке перевидання публіцистики Й. Рота "Reise nach RuЯland" (Кельн, 1995), дослідження італійського германіста Клаудіо Маґріса, українських літературознавців (Т. Гаврилів, Д. Затонський, Г. Петросаняк, Л. Цибенко).

Мета курсової полягає в конструюванні української міжлітературної рецепції художнього світу Йозефа Рота на матеріалах текстів, що виникли в ареалі габсбурзького міфу. Досягнення цієї мети передбачає реалізацію таких конкретних завдань:

- окреслити найближчий історико-літературний контекст розквіту таланту Й. Рота;

- обґрунтувати українську домінанту в міжлітературній рецепції споріднених текстів, їх міжтекстуальну інтерференцію;

- виокремити загальнокультурні концепти, які мають конструктивне значення поведінкових парадигм для літературних персонажів-характерів.

Методологічною основою курсової послужили праці зарубіжних та українських діячів культури в галузі літературознавства, зокрема германістів (К. Маґріс, Д. Бронзен, В. Джонстон, Е. Цьольнер, Д. Затонський, М. Зимомря, П. Рихло, Л. Цибенко, К. Левицький), фахівців зі світової літератури та порівняльного літературознавства (Й.-В. Ґете, І. Франко, О. Веселовський, Д. Дюришин, М. Бахтін, Д. Наливайко, А. Волков, В. Матвіїшин, Ю. Лотман, Д. Чижевський), теоретиків з культурології та антропології (К. Леві-Строс, Д. Ружмон, У. Еко, О. Гомілко, А. Компаньйон, П. Рікер), дослідників з генології і перекладознавства в системі компаративістики (М. Бахтін, Н. Копистянська, М. Гіршман, Р. Гром'як, П. Топер, М. Лановик). Досягнення поставленої мети і завдань передбачає використання порівняльно-історичного, типологічного методів і елементів структурно-функціонального аналізу, текстів, стратегій рецептивної поетики.

Новизна отриманих результатів полягає в тому, що вперше в українському літературознавстві творчість Йозефа Рота інтерпретується крізь призму української літератури періоду австрійської домінанти, а парадигматика міжлітературної рецепції конструюється за співмірними вимірами.

Теоретичне значення курсової роботи виявляється у її міждисциплінарному характері як основи для аналізу емпіричних фактів національних літератур.

1. Про Йозефа Рота

Хоча біографію письменника досліджували досить ретельно, проте й досі існує багато місць, де інформація є плутаною, - не неповною, а радше надмірною та суперечливою. Приклад цього - історія з його батьком. Про те, ким був батько письменника, можна знайти найрізноманітніші версії - навіть таку, що Рот - позашлюбна дитина якогось австрійського дворянина. Та дійсність була набагато прозаїчнішою. Майбутній письменник та журналіст ніколи не запізнав свого батька, бо той збожеволів під час ділової поїздки і вже не повернувся додому.

Отож, Йозеф Рот народився 1894 року в Бродах1. Про те, що було потім - навчання у бродівській гімназії, семестр у Львівському університеті й наука у Відні, військова служба під час Першої світової війни, дебют у літературі, журналістська діяльність, одруження, подорожі, творчість, еміграція, смерть - можна було б оповісти двома способами. Можна намагатися бути точним та ретельним - тоді вийшла б книжка, певно, сторінок у 700-800 або

¹ До останнього часу й у цьому питанні панували розбіжності - деякі дослідники стверджують, що Йозеф Рот народився не у самих Бродах, а в сільці Шваби (інші ж - у селі Волиня) поблизу цього містечка.

й більше. А коротко переказувати життя Рота немає сенсу, бо це загрожує надмірними спрощеннями й навіть перекручуванням (хоча часто несвідомим), - як, наприклад, ситуація з його навчанням у Львівському університеті. У передмові до Білих міст Юрій Бедрик завважує, що у радянський період цей факт замовчувався, а тепер, мовляв, ми маємо повне право гордитися цим. Більшість джерел, натомість, свідчить, що юний Рот не був задоволений “малим Віднем”, себто, Львовом, а прагнув потрапити до справжньої столиці, тому до університету він хоч і вступив, та не надто до нього вчащав. Себто кожна, навіть не надто визначна, подія у житті Рота вимагала б коментарів та пояснень. Адже, за словами Дейвіда Бронзена - одного з дослідників письменникової біографії, Йозеф Рот був прекрасним міфотворцем-практиком і використовував для вправляння власний життєпис. Він сам інтерпретував його, “підправляв” розповідями та листами. Тож хоча ми й маємо про нього багато відомостей - він, наче навмисне, залишав по собі велику кількість слідів, - але все це радше є вуаллю, сховком справжнього Рота. І тут уже кожен дослідник може потрактувати його по-своєму. Та такий шлях надто довгий та складний як для рецензії.

² Затонський Д. Гімн чи реквієм? (Про Йозефа Рота та його “Марш Радецького”) // Йозеф Рот. Марш Радецького. Київ, 2000.

Інакше Ротову біографію можна подати у вигляді хронології - найважливіші для нього дати. Отож, рік народження нам вже відомий. Рік смерті - 1939. Та справді переломними датами в житті Рота були:

1914 рік, коли він перебрався до Відня і поміняв “сірі міста” своєї Батьківщини на “білі міста” Західної Європи. Цим він, здавалося б, намагався заперечити своє походження, свою малу Вітчизну: східноєвропейський (бо тоді ще не український чи польський) єврей, який утікав од свого провінційного досвіду, від містечок, де євреї “торгували повітрям”, й міст, де у каналізаційні ринштоки провалюються коні, став чи не найвідданішим австрійцем серед тогочасного письменства.

1918 рік, коли розпалася Австро-Угорська імперія. Бо якщо іти за світовідчуттям героїв творів Рота - це був кінець не просто чергової історичної епохи, а цілого світу.

Джерела, з яких можна отримати докладнішу інформацію про Йозефа Рота

Слід визнати, що їх не так уже й багато. Довший час (у радянський період) існували російські переклади романів “Марш Радецького”, “Ціппер та його батько” і “Готель Савой” та єдина монографія Л.Горелик Йозеф Рот - борец против милитаризма и фашизма. З'явилося також декілька статей в Иностранной литературе - Д.Арумова (1968, №10) та Д.Затонського (1978, №11), його ж стаття “Всі барви життя” у Всесвіті (1977, №12), невеличка замітка там же (1981, №8), стаття Лариси Цибенко у часописі Ї (1997, №9). Існує ще каталог виставки, присвяченої Йозефу Роту, з певними відомостями про його життя і творчість, а також передмова Ю.Бедрика до “Білих міст” та Д.Затонського - до Маршу Радецького. У травні 2001 року Г.Петросаняк захистила дисертацію, присвячену стилістиці Рота.

Дещо про письменника можна знайти в Інтернеті, - наприклад, на www.josephroth.de, - але й ці дані не надто численні.

Звичайно, доволі багато монографій, присвячених письменникові, його творам та їхній інтерпретації, з'явилось у німецькомовному світі та, зрештою, не тільки (хоча б згадуваний уже американець-біограф Дейвід Бронзен). Проте, на жаль, у більшості випадків ми можемо знайти лише назви книг, прізвища авторів та коротенькі анотації.

2. Про творчість Йозефа Рота

австрійський прозаїк рот

Рот був «митець, який писав, зважаючи на читача. Він - оповідач історій, сумних, зворушливих, комічних, цілком вигаданих і вихоплених з виру повсякдення, історій, що мали цього читача зацікавити і якось на нього вплинути. Тому Рот ... чи не єдиний справжній професіонал, хоч, звичайно, саме по-австрійськи, своєрідний».2 Він - один із небагатьох письменників, які зажили слави ще за життя, але не втратили її й після смерті. Хоча був період, коли він зник із поля літературознавчих та літературофільських зацікавлень - 1940 - 1950-ті роки “забули” Рота, але уже з 60-их років минулого сторіччя письменник “повертається” (вважають, що це трапилося великою мірою завдяки його товаришеві Германові Кестену). Тоді дослідники й виділили два періоди, межею між якими був роман Йов (1930) - чи не найбільш читана та інтерпретована, поряд із Маршем Радецького, книга Рота. Ці твори заторкують дві найважливіші Ротівські теми: відповідно, “єврейську” та “австрійську”.

Загалом же Рот написав 16 романів, декілька оповідань та тисячі газетних статей, фельєтонів, нарисів. Адже свого часу він був одним з найліпших журналістів, який працював у провідних газетах Берліну, Відня та Парижу. Цю журналістську сторону його таланту почали вивчати порівняно недавно. Але в очах більшості дослідників вона є рівноцінною, а деякі ставлять її навіть вище, ніж творчість Рота-романіста. Зрештою, сам Рот розглядав працю журналіста та письменника як одне ціле: «Справжня актуальність не обмежується 24-ма годинами», писав він. І справді, його газетні статті є цікавими й актуальними до нині.

"Йозеф Рот у багатокультурному світі: творчість австрійського письменника як інспіруючий чинник міжлітературної рецепції" у світлі концепції Й. В. Ґете про "світову літературу" та її неминучі успіхи зазначено, що рівновагу структур художнього світу кількох творів на перетині зближуваних культур і їх творців забезпечує домінанта рецептивно-типологічних процедур дослідника. Екскурси в історію українсько-австрійських літературних взаємин різних періодів дали підстави для висновку про роль літературних асоціацій в міжлітературній рецепції творів Й. Рота, Б. Лепкого, М. Ірчана (Андрія Баб'юка), Р. Купчинського, О. Турянського. Кожен з цих літераторів, які формувалися в просторі Австро-Угорської держави, мав свій досвід, що торкався характеристики Галичини, місцевостей і людей, які інспірували "летючі враження". У дисертації наголошено, що феномен української міжлітературної рецепції на ґрунті безпосередніх чи опосередкованих контактів людей, дотичних до творчості Й. Рота, увиразнюється як насильницькими розривами у літературному житті в просторі Австро-Угорської імперії, так і запізнілими взаєминами національних літератур у континуумі європейської культури. Ті взаємини рано чи пізно ставали для читачів відомими фактами, що уявнювали високі оцінки ротівських мотивів, характерних для його художнього світу. Історико-літературні факти невідривні від власне історичних реалій, до складу яких входять і демографічний, і геотопографічний аспекти. Загострене образне відтворення воєнно-військових реалій притаманне насамперед Й. Роту, а водночас і іншим сучасникам Й. Рота, які брали безпосередню участь у війні, були свідками тодішніх подій.

Український контекст з межі кінця ХІХ - початку ХХ ст. і до часів їх інкорпорації в широко трактований контекст осібно творчості Йозефа Рота відповідно не просто змінювався, а й уявнював у континуумі історико-літературного процесу ХХ століття не однаковий феномен контекстуалізму під впливом різних його чинників. Взявши до уваги, крім Франка, ще й колізії повернення в українську літературу Б. Лепкого, М. Ірчана, О. Турянського, Р. Купчинського та україномовні версії романів Й. Рота, ми сконструювали динамічно мінливий (чинний для себе) віддалений контекст, який по-своєму давав проекцію смислу доробку австрійського класика. Концепти "типологія" і "міжлітературна рецепція" для нас засадничі, бо перший з них задає вектор "узагальнення" ряду чинників, а другий - "естетичне сприймання під час самостійного читання" - скеровують траєкторію націленості віртуального світу в різні сфери - в раціоналістично-мисленнєву і в чуттєво-уявну.

Тематично-проблемні і генологічні виміри прозових творів Й. Рота, Б. Лепкого, М. Ірчана, О. Турянського, Р. Купчинського склалися в контексті історії і культури того часу та періоду. Біографічні та світоглядні фактори цих літераторів як фізичних авторів мають спільні витоки і тому текстуально-наративні моделі їх творчості є сумірними, співставними.

Твори названих письменників як явища європейського типу культури межі XIX - початку XX століть доцільно аналізувати за теоретико-методологічними орієнтирами перехідної епохи, коли співіснували різні парадигми в літературознавстві. Осмислення спадщини згаданих письменників можливе на засадах рецептивно-комунікативного підходу до повного корпусу літературних текстів, які дозволяють теорії літератури XX століття це здійснювати за концептами і парадигматикою реінтерпретованої вже в Україні більшості творів Йозефа Рота, Івана Франка, Богдана Лепкого, Осипа Турянського.

Хаос у "гармонійному світі" та його художня референція: моделювання початку світової війни (Й. Рот, Б. Лепкий, М. Ірчан, Р. Купчинський) " увиразнює смисл не тільки власних оповідань і повістей Йозефа Рота, задуманих передати читачам "дух самопожертви хліборобів" і "глибоке їхнє благочестя", а й тогочасних споріднених творів інших письменників, навіть без фабульно-сюжетних і характерологічних збігів. Незважаючи на нюанси наратологічного виміру, у текстах літераторів звертають на себе увагу біографічно-хронологічні параметри як фізичних авторів, геополітичні, культурно-історичні характеристики, світоглядно-естетичні дискурси і поетикально-наративні домінанти в образотворенні прозаїків, які відтворювали світ людини (різних категорій людей) на війні, моделювали фікційність словесних текстів певного жанрологічного типу - оповідання (Erzдhlung), повість (Roman). Дисертант робить висновок про те, що віддалені у хронотопі культури, названі постаті і твори у сучасній міжлітературній рецепції з української перспективи наявні і співвідносяться на основі історичного реального факту (Перша світова війна), культорологічної реалії ("галицький топос"), біографічних довідок. Вони правлять нам за літературознавчий код (активна участь у війні, еміґрація, вигнання, втрата "малої вітчизни", різний літературний імідж, статус в українській і зарубіжній літературах). Щодо Б. Лепкого беремо до уваги той факт, що він тоді працював як учитель-пропагандист з вояками різних національностей, брав активну участь у формаціях українського січового стрілецтва - як підрозділів австрійської армії, - а водночас продовжував просвітню і письменницьку творчість і в ряді оповідань, нарисів, етюдів, фраґментів, а дещо пізніше і повістей відображаючи події воєнного часу, виразив світовідчуття учасників тієї війни. З такого погляду надзвичайно репрезентативним є інформативно багатий текст "Під портретами предків", поетика наративу якого в стильовому плані відрізняється від індивідуального стилю оповідань і романів Йозефа Рота, але в хронотопних вимірах з проекції воєнної практики і поведінкових зразків вояків-чужинців у початкових операціях-діях під час війни парадигматика прозаїків співвідносна. Взявши до уваги окремі епізоди з "Маршу Радецького" Й. Рота, впізнаємо ті образні деталі та концепти, якими давно оперував той прозаїк у своїх нарисах і статтях. Однак з цього погляду найпромовистішим є оповідання "Начальник станції Фальмерайєр", його фабульно-сюжетна канва, концепція людини на війні і наскрізні концепти, що сягають архетипного рівня.

3. Про переклад

На сьогоднішній день ми маємо такі переклади творів Рота українською: романи Отель “Савой” (Харків 1928), Ціппер та його батько (переклад Євгена Поповича, Всесвіт, 1981, №8), Марш Радецького (переклад Євгенії Горєвої, Київ, “Юніверс”, 2000), уривок з роману Готель “Савой” (переклад Юрка Прохаська, вміщений у спільному номері журналів Четвер та Перевал, 1996) і рецензована тут збірка Білі міста.

Йозеф Рот був чудовим стилістом. Мова була для нього дуже важливою: «Батьківщина справжнього письменника - мова», - стверджував він. Австрієць багато працював над своїм стилем. Зразком для нього були Стендаль та Флобер, яких він цінував за стислість, точність і логічність викладу. Рот вважав, що «не лише тоді, коли не маєш що сказати, треба мовчати, але і тоді, коли не можеш щось точно висловити». Тому, попри видиму простоту творів, перекладати його не легко. А той, хто візьметься за Рота, муситиме часом добре поламати голову. Найменша неуважність може стати причиною значних чи не дуже огріхів.

На закінчення варто сказати, що неуважність до текстів дуже небезпечна, особливо у випадку Рота. Адже стиль, який виробив письменник, використовуючи для цього усі можливості німецької граматики, українською передати дуже важко.

ВИСНОВОК

Попри те, що Йозефа Рота називають одним з найвидатніших німецькомовних письменників ХХ століття, він, на жаль, мало відомий українському читачеві. Існує декілька перекладів його творів, про що докладніше далі, але - і це легко пояснити що його життєписом, то й літературною спадщиною, - інтерес до його особистості та творчості спостерігається переважно на західноукраїнських теренах. А Рот, безумовно, вартий того, щоб його читали (більше) та вивчали (глибше), і, своєю чергою, він, здається, зробив усе, щоб останнє було цікавим і складним завданням для дослідника.

Творчість Йозефа Рота у дивний, на перший погляд, спосіб поєднує несполучуване. Він пише про блискучі європейські столиці - Відень, Париж, Берлін, про провінційний у цьому контексті Львів і про зовсім уже невідомі європейцеві місця, що колись були найвіддаленішими східними теренами Австрійської імперії. Йозеф Рот - автор багатьох романів, і водночас - безлічі фельєтонів, газетних статей, нарисів, які заслуговують на (й уже привертають) нашу увагу. Протягом свідомого життя Рот сторонився свого єврейства, а проте створив, залишивши для наступних поколінь (наче передчуваючи, що цього незабаром не стане), образи східнопольських євреїв, побут штетлів - усього, що він так чудово пізнав у дитинстві.

Ці дивовижні поєднання можна спробувати пояснити біографією Рота.

Размещено на Allbest.ru