Своєрідність художнього моделювання картини світу в творчості С. Руданського
Історія вивчення творчого доробку С. Руданського. Інтертекстуальний та компаративний підходи до вивчення співомовок письменника. Тематична розмаїтість, художні особливості гуморесок. Ліричний суб’єкт і жанрово-композиційна специфіка лірики С. Руданського.
| Рубрика | Литература |
| Вид | дипломная работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 10.06.2012 |
| Размер файла | 77,4 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
ВСТУП
Друга половина XIX століття - переломний етап розвитку української літератури. У цей час відбувалися кардинальні зміни у принципах художнього осмислення буття, руйнувалися старі канони і формувалися нові уявлення про естетичні пріоритети, роль і завдання мистецтва. Особливе місце в цьому періоді належить шістдесятим рокам, коли в українську літературу прийшло чимало талановитих письменників.
Проте навіть на тлі обдарованих художників слова феномен С.Руданського - явище унікальне. Йому судилося стати одним із найталановитіших українських гумористів пошевченківської доби. Слово поета перейшло кордони України, стало доступне полякам, угорцям, румунам, чехам, болгарам, грекам, німцям, французам, англійцям. Уся наша гумористика, почавши від С.Руданського свою історію на шляхах реалізму, і досі перебуває під його благодатним впливом. Більше того, найвищі досягнення сучасної віршованої гумористики, попри її незрівнянно зрослу технічну досконалість, лише тоді здобувають справжню популярність, коли вони мають незримі генетичні зв'язки з безсмертними співомовками С.Руданського.
Творчість С. Руданського вивчалася непослідовно, спорадично, але спільними зусиллями вітчизняних і зарубіжних критиків і літературознавців кількох поколінь удалося у загальних рисах окреслити літературний портрет видатного митця. У публікаціях Г. Зленка, П. Киричка, С. Кисельова, П. Колесника, М. Перебийноса, І. Приходька, В. Романюка, М. Сиваченка, О. Янук, М. Чубука досліджена художня та жанрова своєрідність окремих творів поета; запропоновані цікаві, хоча нерідко й такі, що суперечать одна одній, інтерпретації багатьох творів письменника; здійснені спроби визначити місце його творчості в літературі другої половини XIX століття. Та при всьому цьому відчувається нагальна потреба у всебічній, внутрішньо несуперечливій характеристиці художньої системи письменника, її зв'язків із явищами і тенденціями розвитку сучасної йому літератури.
Для осмислення художнього феномену С.Руданського доцільно звернутися до такого поняття "художній світ" митця. Цей термін ще не усталився як літературознавча категорія, хоча останнім часом уживається все частіше. Художній світ має свою структуру, зумовлену особливостями взаємодії автора (авторською позицією і концепцією світу) і героїв, специфікою форм оповіді, часу і простору, він носить образний характер. Це справді інтегральна система, яка разом із тим утілюється в конкретних творах автора.
Художній світ С. Руданського - складне й багатогранне явище, що відзначається синкретичністю, його внутрішній системі притаманна інтеграція стильових складників. Письменник працював у літературному оточенні, зазнавав зовнішніх впливів, був відкритим до нових мистецьких ідей та віянь. Дослідження його художнього світу потребує висвітлення як особливостей творчості С. Руданського, так і зв'язків із загальними тенденціями літературного розвитку першої третини XX століття. Необхідність цілісного дослідження художнього світу С. Руданського зумовлюється і потребою визначити зв'язок його творчості зі світовою літературою, простежити особливості гумористичного світу поета крізь призму українського модернізму.
Під таким кутом зору творчість С.Руданського ще не була предметом спеціального дослідження. Його здійснення дозволить суттєво скорегувати уявлення про особливості світосприйняття і світорозуміння письменника, визначити основні характеристики твореної ним художньої реальності, прояснити засади позиції "власне автора" у його творах, показати провідні принципи й засоби художнього моделювання дійсності в творчості поета.
Наукова література, присвячена розробці загальних і окремих теоретичних аспектів художнього світу С. Руданського, нараховує невелику кількість статей, розвідок, монографій.
Вдалі наукові спроби теоретичного осмислення-концепції художнього світу в літературі XIX століття пов'язані з іменами М. Гіршмана, Р. Гром'яка, Д. Лихачова, В. Тюпи, В. Халізєва, А. Чудакова, С. Шаталова та ін.
Дослідження творчості поета через багатогранність критичних відгуків, лишаються несинтезованими. З усього загалу публікацій варто виділити праці М. Гончарука, М. Сиваченка, О. Янука, де проаналізовані гуморески та лірика поета, визначені особливості та тематичне розмаїття творів.
На сьогодні не дослідженим залишається порівняльний аспект та наявність інтертекстуальних зв'язків творів С.Руданського, а також суб'єктна організація лірики письменника. Спостереження критиків над особливостями художнього світу поета фрагментарні і не висвітлюють головних позицій цього явища, що зумовлює необхідність поглибленого вивчення творчого доробку поета, у чому і вбачаємо актуальність бакалаврського дослідження.
Проводячи порівняльний аналіз творів, ми спиралися на дослідження Р. Гром'яка, Ж. Клименко, І. Папуші, Л. Чередика. При дослідженні інтертексту в гумористичному доробку письменника використано концептуально вагомі праці Н. Бєляєвої, О. Деркачової, М. Сороки, О. Чиркова.
Об'єктом дослідження є творча спадщина С. Руданського, що репрезентує художній світ письменника.
Предметом дослідження є витворена авторською уявою художня картина світу С. Руданського як вияв естетичного мислення другої половини XIX століття.
Мета дослідження полягає у висвітленні своєрідності художнього моделювання картини світу в творчості С. Руданського як цілісного явища з властивою йому внутрішньою організацією, виявлення головних ознак цього світу в гуморесках та ліричних творах.
Реалізація поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань:
- визначити й обґрунтувати теоретичні поняття, якими окреслюються літературні явища другої половини XIX століття з урахуванням сучасних наукових уявлень;
- проаналізувати твори С. Руданського як такі, що репрезентують художній світ письменника;
- виокремити елементи компаративного та інтертекстуального підходів до вивчення співомовок С. Руданського;
- окреслити темарій та художню специфіку гуморесок;
- розглянути жанрові різновиди лірики С. Руданського;
- простежити суб'єктну організацію художнього світу в ліричних творах С.Руданського;
- з'ясувати місце С.Руданського в літературному процесі другої половини XIX століття.
Методологічну основу становлять дослідження художнього світу М. Гіршмана, Р. Гром'яка, Д. Лихачова, В. Тюпи, В. Халізєва, А. Чудакова, С. Шаталова.
Методи дослідження. У роботі реалізовано поєднання історико-літературного, аналітично-описового, компаративного та інтертекстуального методів.
Теоретичне значення дослідження полягає в тому, що у ньому висвітлено специфіку художнього моделювання картини світу у творчому доробку С. Руданського, виокремлено елементи компаративного та інтертекстуального підходів до вивчення співомовок, розглянуто темарій та особливості ліричних творів та гуморесок.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що основні положення дослідження можуть бути використані в подальшій розробці літературознавчих проблем обраної теми, при читанні спецкурсів і спецсемінарів з історії української літератури другої половини XIX століття, а також викладачами української літератури в гімназіях, ліцеях, школах, при написанні рефератів, курсових та дипломних робіт.
Структура дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів із підрозділами, висновків, списку літератури.
У вступі обґрунтовано вибір теми, актуальність, визначено мету і конкретизовано завдання дослідження, вказано на об'єкт, предмет, методи, теоретичне і практичне значення, структуру роботи.
У першому розділі «Проблеми й теоретичні засади вивчення творчості С. Руданського» розглянуто історію вивчення художнього доробку митця, окреслено теоретичні питання дослідження його творчості.
Другий розділ «Художня модель картини світу в гумористичному доробку письменника» присвячено аналізу компаративного та інтертекстуального підходів до вивчення творчості С. Руданського; розглянуто темарій та художню специфіку гуморесок.
У третьому розділі «Суб'єктна організація світорозуміння в ліричних творах С. Руданського» увагу акцентовано на текстуальних рівнях художнього світу ліричного твору, виокремлено особливості жанрово-композиційної специфіки лірики.
У висновках узагальнено основні спостереження, здійснені при дослідженні творчого доробку С. Руданського.
РОЗДІЛ 1. ПРОБЛЕМИ Й ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯ ТВОРЧОСТІ С. РУДАНСЬКОГО
Вивчення творчих доробків письменників періоду реалізму має вже тривалу історію, певні національні традиції. На сьогодні склалися провідні основи для з'ясування проблеми виникнення, розвитку та визначальних рис цього літературного напряму. Тому дивною може здатися пропозиція - вивчити реалістичні твори з погляду епохи модернізму. Проте, думається, що це є доречним, оскільки сучасна літературна наука базується на розумінні художніх процесів, що дозволяють говорити про твір як явище прояву внутрішнього «я» письменника; поєднання та взаємодії «свого» й «чужого». Якщо раніше літературні методи дозволяли говорити про художній світ твору з описового погляду, то зараз це не що інше, як прояв власної позиції автора до художньої дійсності. Сучасні дослідження жанрової та композиційної оригінальності творів репрезентують новітні модифікації цих систем. Це є безпосередній предмет сучасного літературного процесу інтенсивного розвитку новітніх тенденцій аналізу реалістичних творів та теоретичних аспектів цього напряму.
У процесі розвитку реалістичної літератури змінювалися її складові, їхні співвідношення та ієрархічність. Це впливало на художній світ митця, його ставлення до дійсності, тому доцільно простежити модифікації картин буття у творах С.Руданського, проаналізувати основні теоретичні та критичні матеріали дослідження його творчості. Цим визначити загальну картину моделювання художнього світу, основних положень, викладених у публікаціях про спадщину С. Руданського.
1.1 Історія вивчення творчого доробку письменника
Творчість С. Руданського від самої появи викликала розбіжні оцінки, навіть заперечувалась як неповторне художнє явище і довгі роки не привертала уваги. Першим дослідником творчого доробку письменника був І. Франко. Через багато років по смерті поета І. Франко, випускаючи в світ шостий і сьомий томи творів С. Руданського, звертався до всіх, у кого ще могли бути ненадруковані твори і листи поета, з проханням надіслати їх чи в оригіналах, чи в копіях.
Серед видатних діячів одразу розпізнав непересічний талант автора співомовок і беззастережно підтримав його лише М. Драгоманов. Особливо цікаве міркування М. Драгоманова про С. Руданського як новатора, бо саме проблема оригінальності його творчості й через чверть віку по смерті письменника викликала інтерес пошанувачів. Йому належить заслуга відмежувати талановитого, хоча й нікому не знаного, літератора від тих численних епігонів, про яких він висловлювався з насмішкою.
Поезія С. Руданського розглядається І. Франком як достойне завершення тієї школи романтиків,що виникла в Харкові до Т. Шевченка, але розвивалась далі з урахуванням його появи, як своєрідний "перехід від тих перших орачів до свобідної та суто ліричної музи Т. Шевченка" [30, 7].
З цією думкою І. Франка важко не погодитись. Справді, літературно-громадський авторитет Т. Шевченка в українській літературі другої половини XIX ст. відіграв роль своєрідного каталізатора, що активізував процес її внутрішнього визрівання.
Проте не слід забувати головного - Т. Шевченко писав свої гостро політичні твори без огляду на царську цензуру. І всі вони ставали надбанням так званої "потаємної літератури", доступної вузькому колу людей. Для переважної більшості українських поетів 50-х - початку 70-х років, отже, й для С. Руданського, заборонений Т. Шевченко був маловідомий або й зовсім невідомий.
Перше місце серед епігонів після Т. Шевченка І. Франко відводив П. Кулішеві. Далі назвав "цілу плеяду дрібних натур": П. Огієвський-Окоцький, П. Чубинський, В. Куліш, О. Чужбинський, поряд з якими є ім'я С. Руданського.
Це була явна помилка, яку І. Франко сам і виправив. Адже не всі поети-сучасники й наступники Т. Шевченка були його епігонами. М. Драгоманов, який багатьох поетів 50-70-х років "записував у мертвяки", виділив С. Руданського з ряду інших. Він писав: "С. Руданський був одним з вельми не багатьох малоросійських поетів недавнього часу зі справжнім талантом та зі спробами торкнутися нових тем, а не тільки тих, які заїздили попередники й наслідувачі Т. Шевченка" [цит. за: 30, 12].
П. Колесник, І. Пільгук, Ю. Цеков, намагалися розглядати твори письменника як художнє явище, оцінюючи їх у контексті розвитку всієї української літератури. Дослідники застосовували реалістичний метод аналізу творів, акцент зроблений саме на проблемі взаємин людини і середовища, впливові соціально-історичних обставин на формування духовного світу особистості. Відомо, що С. Руданський писав твори в епоху реалізму, а метою напряму було, на відміну від романтизму, висування пізнавально-аналітичного начала, тому митець прагнув до об'єктивності, безпосередньої достовірності відображення світу.
М. Сиваченко, В. Слапчук, О. Янук, М. Яценко дослідили твори С. Руданського з точки зору часу їх написання, акцентували увагу на зв'язках з античністю, порівняли з творчими набутками письменників зарубіжних країн. Дослідники намагалися показати розвиток творчості поета протягом його життя, зауважуючи на вплив середовища, політичного розвитку країни та взагалі причинах написання кожного із поетичних шедеврів.
У 1956р. побачила світ монографія І. Пільгука "С. Руданський", в якій він наголошував на значенні творчості поета, намагався диференціювати всю творчість поетапно, виокремлюючи при цьому поетичні жанри.
Перші згадки про С. Руданського у критичній літературі дуже стислі. Згадав про нього М. Драгоманов, розглядаючи літературний рух на Україні у статті, що була надрукована 1873р. в італійському журналі "Рrеvista Eurоpea". Того ж року львівська "Правда" вмістила переказ змісту цієї статті. Тут подавались лише загальні відомості про літературні новини, названі були твори С. Руданського. Однак, висвітлюючи питання розвитку української літератури, М. Драгоманов не міг об'єктивно поцінити поезію С. Руданського. До того ж він знав незначну кількість віршів.
У 1985р. з'явилася на світ монографія В. Герасименка "Степан Руданський. Життя і творчість", в якій всебічно досліджувалися життєтворчість поета, аналізувалися його ліричні та гумористичні поезії, балади, поеми, переклади і переспіви. Автор диференціює поетичні жанри творчості С. Руданського: балади, лірика, поеми, співомовки-приказки, драми, переклади та переспіви. Критик аналізує кожен твір із точки зору текстуальності, наголошуючи на причинах написання, народній основі твору; намагається вперше порівняти твори з поетичними жанрами попередників. Цінність монографії полягає в тому, що дослідник дає чітке розмежування кожному періодові творчості письменника та визначає причини написання творів. Він підкреслює, що літературні інтереси й уподобання поета складалися під впливом народної творчості та українських, російських, польських романтиків.
Монографія відкриває окремі незнані сторінки біографії поета, в ній уперше впроваджується компаративний та інтертекстуальний підходи до аналізу творчості, розробляється класифікація поетичних жанрів.
У статті М. Сиваченка «До порівняльного вивчення гуморески С. Руданського «Господь дав»» порівнюється сюжет твору зі шванком Штрінкера, Шаміссо, Поджо Браччоліні. Автор зробив вагомий внесок у дослідження творчості С. Руданського, розглянувши взаємозв'язок змісту і форми, генезис сюжетів гуморесок, їхні типологічні й індивідуальні особливості.
В. Погребенник в журналі "Розбудова держави" (1996р.) подав короткий огляд творчості С. Руданського, намагаючись проаналізувати доробок митця під кутом зору сучасного розвитку літературознавства. Автор уводить поняття «фантастичності», властиве творам поета; підкреслює патріотичний характер художнього доробку С. Руданського.
Успішні спроби дати узагальнюючі оцінки творчості письменника, визначити художню своєрідність його творів знаходимо у працях М. Гончарука, М. Перебийноса, В. Погребенника, І. Романюка, В. Слапчука. Поступово серед літературознавців починає утверджуватися думка про неоднозначність текстів С. Руданського, їхню «загодованість», певну «підспудну секретність», що вимагає особливо уважного читання.
На сьогодні в українському літературознавстві сформоване загальне уявлення, концептуально важливі підходи до вивчення творчості С. Руданського, виявлено окремі риси його поетики, запропоновано різні інтерпретації найбільш відомих творів, здійснено спроби з'ясувати роль і місце письменника в історії української літератури. Однак ці спостереження фрагментарні й не складають цілісного уявлення про художнє моделювання картини світу С. Руданським. Тому наукове осмислення і характеристика художньої системи цього письменника в її співвіднесеності з трансформаційними процесами, що відбулися в літературі, - актуальне й невідкладне завдання сучасного літературознавства.
1.2 Теоретичні проблеми дослідження творчості С. Руданського
Для з'ясування провідних ознак художнього феномена С.Руданського та філософсько-естетичних засад освоєння ним буття вважаємо за необхідне звернутися до таких понять, як «художній світ» і «художній світ митця». У працях сучасних учених (М. Гіршман, Р. Гром'як), які в свою чергу спираються на ідеї М. Бахтіна, Д. Лихачова, О. Скафтимова, цілком справедливо стверджується, що створюваний письменником у літературному творі художній світ є моделлю універсуму, «всесвітом у мініатюрі». Разом із тим, слід говорити і про художній світ митця, який варто розглядати як інтегральну категорію, втілену в художній творчості, результат діяльності автора, плід його уяви, реалізацію творчого потенціалу. Р. Гром'як, Ю. Ковалів в «Літературознавчому словнику-довіднику» визначають поняття «художній світ» як «створену уявою письменника і втілену в тексті твору образну картину, яка складається з подій, постатей, їх висловлювань і виражених ними духовних феноменів (уявлень, думок, переживань тощо). Художній світ співвідносний з предметною, соціальною і психологічною реальністю, хоч наділений автором (творцем) антропоморфними і просторово-часовими вимірами, упорядкований композицією твору відповідно до задуму митця. У цьому сенсі він є духовно-інтенціональним утворенням з власною логікою, тому художній світ трактується як друга, власне художньо-естетична, реальність, що має духовний, фікційний характер. Художній світ конкретизується насамперед у зв'язку з його суб'єктом (художнім світом письменника) і формою втілення (світ художнього твору)» [16, 730].
Художній світ у літературному творі або максимально наближений до видимого, даного нам у відчуттях (та все ж такий, що існує лише в нашій уяві, збуджуваній словом, образом), або фантастичний, зітканий із химерних переплетінь уявленого і явленого, сновидінь і візій (але теж опосередкований словом - від автора до сприймача та його співуяви). У цьому художньому світі можуть бути свої часові та просторові параметри, знову ж таки як максимально наближені до реальних обставин часу і місця дії, так і зіткані з найрізноманітніших переплетінь, зміщень, переміщень у часопросторі. Крім того, у художньому світі митця, за М. Бахтіним, є два плани - автора і героя. При цьому вчений виділяє три типи «стосунків» між ними.
Перший - «герой опановує автора» - тобто автор дивиться на світ очима героя, переживає події його життя лише зсередини. Другий - зворотний - «автор опановує героя» і, отже, ставлення автора до героя частково передає погляди автора. І третій тип - «герой є сам своїм автором, осмислює власне життя естетично, ніби грає роль». Отже, у художньому світі твору відбувається розщеплення авторської свідомості, чуттєвості на «свою» і «чужу».
У літературний твір входять пластичні й непластичні елементи. Система пластичних елементів і становить художній світ. Він складається зі словесно виражених, описаних, вербально створених речей, явищ, персонажів, ситуацій і взаємин. У своїй сукупності все це й створює систему пластичних елементів - художній світ. Літературознавці підкреслюють, що для правильного розуміння тексту особливо важливе вміння читача розуміти форму, жанр, стиль і сприймати умовність художнього твору, відрізняючи художні образи від дійсності. Із цього погляду вміння читача відрізняти художній текст від нехудожнього є головною умовою розуміння твору.
Поруч із поняттям "літературний твір" у критичній і науковій літературі функціонує лексема "світ" у сполученні з різними епітетами: художній, поетичний, внутрішній світ твору.
Спробу підвести науковий фундамент під існуюче в літературознавстві образне визначення художнього твору як "особливого світу" здійснив Д. Лихачов у статті "Внутрішній світ художнього твору". У внутрішньому світі, за твердженням автора, все своє: час, простір, соціальні, економічні та інші закономірності. "У творах, - писав Д. Лихачов, - може бути й свій психологічний світ: не психологія окремих діючих осіб, а загальні закони психології, що підкоряють собі всіх діючих осіб, що створюють "психологічне середовище", у якому розгортається сюжет" [32, 77]. На думку Д. Лихачова, поет творить свою природу в межах поетичного твору, що підкоряється своїм закономірностям.
«Поетичний світ» не продовження «літературного твору», а самостійне, автономне поняття, що позначає особливий предмет наукового дослідження. Він зображує світ у його людських емоціях, рідше - у формах.
Новий тип літературного мислення, виявлений письменником, і в його власній творчості, і взагалі в літературі виникає не раптом. Він готується попереднім художнім розвитком. Внутрішній світ художнього твору словесного мистецтва (літературного або фольклорного) має художню цілісність. Окремі елементи відбитої дійсності з'єднуються один із одним у цьому внутрішньому світі в якійсь певній системі, художній єдності. Вивчаючи відбиття дійсності в світі художнього твору, літературознавці найчастіше обмежуються тим, що звертають увагу на правильність зображення у творі окремо взятих явищ дійсності. Літературознавці залучають собі в допомогу істориків, щоб з'ясувати точність зображення подій минулого, психологів і навіть психіатрів, щоб з'ясувати правильність зображення психічного життя діючих осіб, нерідко звертаються за допомогою до географів, зоологів, астрономів і т.д.
При цьому помилка літературознавців, які відзначають різні "вірності" або "невірності" у зображенні художником дійсності, полягає в тому, що, диференціюючи дійсність та світ художнього твору, вони роблять те й інше непорівнянним. Справді, треба не тільки констатувати факт розходжень, але й вивчати, чим він обумовлений і як організований внутрішній світ твору. Специфіка художнього твору окремих авторів або літературних напрямків може іноді складатися саме у зворотному, тобто в тому, що цих розходжень в окремих частинах внутрішнього світу буде занадто мало, а точного відтворення дійсності - багато.
Кожен художній твір відбиває світ дійсності у своїх творчих ракурсах, що підлягають всебічному вивченню у зв'язку зі специфікою художнього твору й насамперед у їхньому цілому. Вивчаючи відбиття дійсності в художньому творі, не можна обмежуватися питанням: «вірно» або «невірно» і захоплюватися тільки точністю, правильністю. Внутрішній світ художнього твору має ще свої власні взаємозалежні закономірності, виміри й зміст.
Внутрішній світ художнього твору не автономний, а залежить від реальності, відображує світ дійсності, але перетворення має цілісний і цілеспрямований характер. Світ художнього твору - результат відображення активного перетворення дійсності. У творах може бути й свій психологічний світ: не психологія окремих діючих осіб, а загальні закони психології. Моральна сторона світу художнього твору теж дуже важлива й має безпосереднє значення. Так, наприклад, світ середньовічних творів знає абсолютне добро, але зло в ньому відносне. Отже, моральний світ художніх творів увесь час змінюється з розвитком літератури. Спроби виправдати зло, знайти в ньому об'єктивні причини, розглядати зло як протест соціальний або релігійний характерні для творів романтичного напрямку. У класицизмі зло й добро ніби панують над світом і здобувають своєрідне історичне забарвлення. У реалізмі моральні проблеми пронизують собою побут, виступають у тисячах аспектів, серед яких неухильно зростають аспекти соціальні. «Будівельні матеріали» для побудови внутрішнього світу кожного твору беруться з дійсності, що оточує художника, але створює він свій світ у відповідності зі своїми уявленнями про те, яким він був, є або повинен бути.
Світ художнього твору відбиває дійсність одночасно побічно й прямо: побічно - через бачення художника, через його художнє сприйняття, і прямо, безпосередньо в тих випадках, коли митець несвідомо, не надаючи цьому художнього значення, переносить у створюваний ним світ явища дійсності, поняття своєї епохи.
РОЗДІЛ 2. ХУДОЖНЯ МОДЕЛЬ КАРТИНИ СВІТУ В ГУМОРИСТИЧНОМУ ДОРОБКУ ПИСЬМЕННИКА
Гумористичний світ передбачає усмішку, доброзичливий жарт і виявляється в осміянні лише часткових вад людського характеру чи явища в цілому позитивних. Розвиток сучасної літературної методології вимагає від науковця розглядати давні традиції в синтезі з новітніми типами образного мислення, тому смислове навантаження співомовок С. Руданського будемо розглядати у сув'язі з новими поняттями про людину, її внутрішній світ, індивідуальні й суспільні рефлексії. Синтез художніх особливостей та тематичної розмаїтості гуморесок і складе основний матеріал для здійснення системного аналізу творів.
2.1 Інтертекстуальний та компаративний підходи до вивчення співомовок С. Руданського
Теорія інтертекстуальності виникла наприкінці 60-х років XX століття, а саме поняття інтертекстуальність - наприкінці 90-х років перетворилося на один із термінологічних символів сучасної філології. Інтер-чи між-текстуальність найчастіше трактується як властивість одного художнього твору асоціюватися з іншим твором чи творами. І на перехрещенні цих асоціацій виникають судження про художню своєрідність твору, що аналізується, про стильову манеру автора, його філософське бачення, яке втілюється в літературному творі.
Історія літератури засвідчує постійну присутність інтертексту на формальному рівні, що надає творові специфічного звучання, по-різному трактованого в різні періоди й пов'язаного з розумінням тексту як відкритої структури. Щодо гумористичного доробку С.Руданського, то відкритого зв'язку не зустрічаємо, простежуємо лише закриті типи. Одним із різновидів закритого інтертексту є прихована цитація твору. Таким явищем є схожість римованих рядків у гуморесках С. Руданського "Козацька міра" та Л. Боровиковського "Пан та мужик". У С. Руданського: "Ти не перший, в кого п'ю я, "пив я вже немало" [46, 118], відповідно у Л.Боровиковського: "Чого не пив, чого я не їдав!" [55,108] Такий приклад вказує на історичну практику формальної інтертекстуальності.
Цей тип інтертекстуальності можна визначити як безпосереднє цитування тексту. В такому випадку слід звернутися до квазіінтертекстуальності, оскільки в гуморесках присутні образи та сюжети, взяті з творів попередників, вміщені в новий контекст літературного твору. Як літературна цілість такі твори цілком оригінальні. Очевидно, таке переміщення з однієї структурної площини в іншу й створює, за Ю. Крістєвою, ефект "подвійного прочитання". У гуморесках С. Руданського присутні образи злодіїв, скупих, попів, мужиків, панів, які фігурують і в прибаютках Л. Боровиковського. Сюжетна інтертекстуальність у С. Руданського простежується насамперед із прибаютками Л.Боровиковського, який порушував злободенні суспільні проблеми (пияцтво, крадіжки, скупість). Наприклад, у творі "Злодій" вимальовується картина вміння винного довести протилежне. Подібні сюжетні лінії маємо в гуморесках С. Руданського "Два рабини", "Хто винен?", "Циган в огірках". У фацетії Поджо Браччоліні "Жалоба, принесенная Фачино Кане по поводу грабежа" фігурує мотив злодійства (крадіжки кожуха солдатом у Фачино), схожий сюжет маємо в гуморесці С.Руданського "Пан та Іван по дорозі", де Іван обкрадає пана (з'їдає все, що було у того в торбі). Подібний вид інтертекстуальності Плінт називає структурним, коли переноситься певна структура, на відміну од матеріальної інтертекстуальності, коли переноситься самий текст у різних формах.
Різновиду структурної інтертекстуальності набувають твори, що формально нагадують інші форми тексту. Більшість творів письменника побудовані у формі діалогів. Завдяки такій формі викладу С.Руданський розкриває злободенні проблеми тогочасної дійсності. Аналогічну побудову гумористичних творів зустрічаємо у Л. Боровиковського, Л. Глібова, Є. Гребінки. Використання такої форми надає жвавості творові та дозволяє використовувати гумористичні твори для інсценізації. С. Руданський не називає своїх героїв, але завдяки діалогізації в уяві реципієнта постає реальна особа. Проте письменник розширює діалог, що наближається до монологу, робить акцент на внутрішньому світі персонажа, на відміну від байок Л. Глібова та Є. Гребінки, де головне - мораль. Новоутворенням у жанрі гуморесок є збереження іншомовних слів і фраз в українському тексті: "Duren ze ty za to jestes!" [ 46, 116 ] ,"juz bym wotal psa calowac!" [46, 155], "podaj wody, Jane!" [46,157], "Nie pozwalam tego!" [46, 211]. Це взагалі типовий прийом при спілкуванні різних культур, коли запозичуються нові поняття. Але якщо одні письменники намагаються "націоналізувати" елементи іншомовного тексту, то інші, а С. Руданський тут особливо послідовний, хочуть зберегти цілісний дух того тексту за рахунок відтворення його первісної графіки. Для С. Руданського це типово тому, що він жив у багатомовному середовищі і змішування елементів різних іншомовних текстів було для нього природне.
Явище інтертекстуальності маємо при наявності фрагментів, що можуть бути складовими інших текстових структур, наприклад, вживання імен героїв, назв творів. Традиційні імена Іван, Хома, Герасим, Микита зустрічаються в творах "Піп на пущі", "Черевики", "Що кого болить?", "Окуляри", "Жонатий". Така інтертекстуальність, ніби позасвідома, автоматична, але це фіксує факт умисного використання або продовження традицій попередників. Взагалі сама природа заголовків часто має інтертекстуальний характер завдяки певному узагальненню, насиченню, що веде до крилатості фрази, вже відомої з інших текстових структур.
Інтертекстуальний характер носять назви міст, національностей, суспільних верств населення. Письменник згадує Київ ("Чи далеко до Києва?"), Польщу ("Хмельницький з ляхами"), Париж ("А що тепер буде?"). Майже в кожному творі згадуються "жиди", "ляхи", "турки", "москалі", "хохли".
Мовні кліше, типові для минулого устрою, що панував у країні, теж мають інтертекстуальний характер, оскільки наявна пряма цитація:
Тю ца тебе! - каже піп -
Чи встиду не маєш?
[46 ,254]
Або точно, барін, что украл... Украл, благородіє! [46 ,275]
Автор вживає короткі мінімалістичні форми: "аби душа чиста була", "ваша правда, пане", "бійтесь Бога!", '"поганая віра", "тільки світиш, та не грієш". Така інтертекстуальність притаманна багатьом митцям, які знаходять зв'язки між текстами різного характеру - біблійного, лінгвістичного. Для С. Руданського посилання на біблійний текст носить відкритий характер.
Отже, наведені приклади засвідчують, якою значною мірою присутній квазіінтертекст у гуморесках С. Руданського. Це, зокрема, включає використання іншомовних слів і фраз, заголовків, традиційних імен, сюжетів, мовних кліше, мінімалістичних форм.
Порушення усталених мистецьких норм, синтезування дійсності та гри з елементами різних знакових структур визначає інтертекстуальність гуморесок С.Руданського - одну з провідних рис його творчості, результатом чого і є неоднозначне сприймання творів.
С.Руданський вплітає в тексти мотиви зради, бажання розбагатіти, пияцтва, соціальної нерівноправності, що неодноразово інтерпретувалися в літературі, Біблії, народній творчості. Однак сила його авторського таланту полягає у витворенні нової оригінальної комбінації старих кодів і формул, пристосуванні старого тексту до потреб нового часу. Загальновідомо, що ці мотиви є злободенними, болючими. С. Руданський, трансформуючи їх у гумористичному плані, зміг підкреслити й одночасно знівелювати ці явища для сучасного йому суспільства. Вони перестали сприйматися як першорядні. Водночас інтертекстуальні вплетення цих мотивів не передбачають обов'язкову спільність тем чи образів нового тексту, адже можуть бути несвідомими, випадковими. Наприклад, існування мотиву зради показано як своєрідну реінтепретацію давно відомого символу, а знання людини про неї здійснюється за принципом розшифрування старих кодів.
Інший рівень інтертекстуальності маємо при введенні мотиву бажання розбагатіти як проблеми, поставленої в прибаютках Л.Боровиковського. У гуморесках наявне не стільки сплетіння, скільки дотичність текстів. Цей інтертекст є більшою мірою відчуженням від оригіналу, який можна віднести до інтертекстів - дописувань "чужих" текстів, оскільки герої гуморесок є елементом композиційної схеми і переносяться у контекст нового часу.
Сучасний стан літературного процесу та розвитку новітніх методологічних засад дозволяє говорити про історико-літературну взаємодію зарубіжних та українських творів. Останнім часом набула важливого звучання теорія компаративістики.
"Компаративістика" (лат. сomparo - порівнюю) - порівняльне вивчення фольклору національних літератур, процесів їх взаємозв'язку, взаємодії, взаємовпливів на основі порівняльно-історичного підходу" [16, 369]. Цей метод у філології складався впродовж XIX століття під впливом філософії позитивізму. Запропонований він був німецьким філологом Теодором Бенфеєм (1809 - 1881) і ґрунтується на теорії "запозичень". Прибічники цього методу вивчають той чи інший мотив, образ, простежують їхню долю в літературах різних народів та епох.
"Предметом компаративістики є генетичні, генетично-контактні збіги (аналогії) в національних, регіональних і світових літературах. Вивчаються форми зовнішніх і внутрішніх контактів, впливів, міжлітературні рецепції, посередницькі функції художніх перекладів" [16, 370].
Вважаємо за доцільне простежити взаємодію гумористики С.Руданського з творчістю зарубіжних письменників. Насамперед зосередимо увагу на вічних темах, ідеях, образах, формах викладу.
Зарубіжна література середніх віків була тісно пов'язана з фольклором, зображувала реальність, буденну сторону життя, повсякдення й зовсім новий тип героя - простолюдина. Її позитивний образ - городянин і селянин - перегукуються з персонажами реалістичної української літератури.
Найулюбленішим жанром міської літератури є невелике віршоване оповідання народного походження про веселі й смішні випадки. У Франції воно називалось "фабльо", у Німеччині - "шванк". Схожими на антирелігійні гуморески С. Руданського є фабльо, де висміюються вади монахів і попів усіх рангів ("Заповіт осла", "Піп у ларі з-під сала"). Так, у фабльо "Про Вілана, який тяжбою здобув рай" невідомий автор з народу висміює святих. У С. Руданського сюжетоподібною є гумореска "Війна", де піп побив парубка Микиту за те, що він взяв мірку жита. Сюжет цей цікавий чіткою моральною спрямованістю: проста людина повинна наполегливо домагатися справедливості.
Аналогічним жанром у Німеччині були шванки. "Шванк" (нім. Schwank - жарт) - жанр німецької середньовічної літератури, переважно сатиричне оповідання, подеколи у віршованому вигляді (XII-XVI ст.) [16, 740]. Визнаним майстром цього жанру був бродячий поет Штрікер, який написав книгу "Піп Аміс". У шванку "Піп Аміс", як і в гуморесці "Піп у ризах" С. Руданського, священик вдається до різних витівок. Різняться твори кінцівкою: у С.Руданського - перевага на боці простих людей, у Штрікера - піп зміг обдурити короля.
Доречно звернутися до визначення контактних та генетичних зв'язків творів С.Руданського та фацетій італійця Поджо Браччоліні. "Фацетії" - це збірка анекдотів, гострих побутових замальовок, найчастіше комічного змісту („фацетія” означає "жарт, усмішка, гостре слово"). Ці твори є подібними до гуморесок С. Руданського. Наприклад, фацетія "Как был посрамлен проповедник, громко кричавший" є подібною до гуморески "Жалібний дяк". У першій - одна жінка плакала, коли чула співи монаха, що переходили в крик: "И когда она слушает громкие восклицания проповедника, они ей кажуться похожими на голос ее ослика" [23, 70]. У С. Руданського баба плаче, бо голос нагадує крик її кози. Твори різняться тільки формою: у С. Руданського гумореска римована, з використанням діалогу, у Поджо - прозова.
Ці творчі перегуки свідчать про безпосередній зв'язок доробків письменників, епох і народів. Зіставивши гумористичні твори зарубіжної літератури середніх віків зі співомовками С. Руданського, переконуємося, що наша національна література - інтегральний і живий складник універсальної світової літератури, що моделює окрему групу асоціацій, внутрішніх проявів, вимагає глибинного вивчення змісту і форми.
2.2 Тематична розмаїтість та художні особливості гуморесок
Читач знає С. Руданського насамперед як майстра сміху, як автора дотепних поетичних гуморесок, анекдотів, в основі яких завжди просвічується зерно життєвої мудрості народу. Перевагу сатирико-гумористичних елементів над ліричними в мистецькому світовідчутті поета відзначав ще І. Франко. Він писав: "Найоригінальнішим і заразом найбільше народним явився Руданський у своїх співомовках, у тих коротких, епічних анекдотах, котрих сюжет звичайно взятий з уст народу й прибраний у легеньку, сказати б можна, куцу форму народної коломийки" [56, 219].
Співомовками ("Мова Співи", або мова Музи) С. Руданський називав усі свої поетичні твори. Ця назва пізніше закріпилася за його приказками. Сам поет називав свої гуморески "приказками". Всі вони становили собою не що інше, як художню обробку існуючих в усній народній формі анекдотів із обов'язковою соціально-побутовою «заправкою». Джерела їх - виключно народні.
Що викликало інтерес нашого поета до народного анекдота, до поетичної його обробки? Всі приказки були написані у Петербурзі з 1856 по 1861 рік. У Росії тоді виходило багато гумористично-сатиричних видань різного політичного напрямку. Йшла битва за шляхи, якими мала йти країна в своєму дальшому розвитку. Щирий інтерес С. Руданського до народного анекдота слід пов'язувати ще й з тим оточенням, в якому виріс поет, зокрема впливом "української школи" польської літератури, що користувалася скарбами українського фольклору. Дослідники висловили чимало думок із приводу того, записував чи не записував він веселі оповідки з уст народу. Публікація у монографії М. Сиваченка трьох винайдених в архівах таких записів підтверджує здогад. Доказом цієї думки є те, що один із анекдотичних сюжетів, який С. Руданський згадує у казці "Цар Соловей", а саме натяк на турка, що йде Москву воювати, через два з лишком роки був використаний гумористом у співомовці "Війна". Навряд чи анекдотичний сюжет два роки тримався у пам'яті поета. Очевидно, він був записаний автором як народний анекдот.
Приказка у всіх країнах генетично зв'язана з фольклором. У Росії і на Україні першоджерелом її були уснонародні оповідки, або анекдоти (від гр. - "неопублікований"), в Німеччині - шванки, у Франції - фабльо, в Італії - фацетії.
На Україні народні оповідки-анекдоти потрапили з фольклору насамперед до вертепної драми й інтермедії. Коріння українського літературного анекдота - в усній народній творчості. Історики літератури вказують на використання народного анекдота І. Котляревським, П. Гулаком-Артемовським, П. Квіткою-Основ'яненко, М. Гребінкою, Л. Боровиковським та ін. Усі ці факти засвідчують, що анекдоти, котрі послугували С. Руданському матеріалом для написання співомовок, були тоді дуже популярні, проте безпосередній вплив на характер творчих інтересів майбутнього поета мало і духовне середовище: бурса й семінарія. Близькі до поета люди свідчили, що С. Руданський з юнацьких років вдавався до складання сатиричних віршів про духівництво, чим дратував місцевих "духовних отців", а батько мав чимало неприємностей.
Слід сказати, що співомовки відзначаються тематичною розмаїтістю. С. Руданський торкався майже кожної сфери життя людини: побуту, релігії, суспільного устрою, минулого України. Всі вони своєрідні за своїми художніми засобами, тематикою та проблематикою.
Якими ж поставали божі пастирі з точки зору веселого оповідача? Ю. Цеков висловив думку, що для С. Руданського "немає принципової різниці між духівниками православними, католицькими чи єврейськими. Всі вони - плоди одного дерева" [60, 161]. Священнослужителі, зображені С. Руданським, не дуже ревні щодо своїх обов'язків перед Богом. Як кожного смертного їх цікавлять, передусім, суто буденні турботи, їхні думки і зусилля спрямовані не на те, аби благочестивим життям завоювати право жити в раю («Піп на пущі»). Вади духовенства С.Руданський розкриває в гуморесках: «Набожний ксьондз», «Там її кінець», «Чого люди не скажуть», «Війна», "Хто святив?".
У співомовці "Баба в церкві" (1858) набожність простої людини пов'язується з житейським практицизмом. Стара баба, накупивши свічок, ліпить одну "святому Микиті", а другу його супротивнику - чорту. На зауваження людей, що цього не слід робити, баба з наївною простотою дає хитромудру відповідь:
Не судіте, люди!
Ніхто того не відає,
Де по смерті буде ...
Чи у небі, чи у пеклі Скажуть вікувати,
Треба всюди, добрі люди,
Приятелів мати. [46,118]
У деяких гуморесках дошкульно висміюються різні пересуди, в інших показано селянську наївність, простоту, винахідливість і т.п. У співомовках С. Руданського відбився складний світ внутрішньо-церковних стосунків.
Гострими сатиричними нотами пронизані співомовки, в яких показано звичаї, спосіб життя, побут панства і царських чиновників. У їхньому світі стосунки між людьми будуються не за гуманними законами соціальної справедливості, а на ґрунті здирництва, звичного безчестя, пустої пихи, прагнення обдурити ближнього, образити і принизити беззахисного. Звичайно, є в цьому способ життя чимало й безневинного, смішного, скажімо, як комічність того голопузого мазура, який благає святого Антонія допомогти грошима на купівлю коня і який, проте, і в своїй жахливій убогості зберігає давнє пихате "Не позволям" ("Шляхтич").
У гуморесках С.Руданського викриваються потворні явища тогочасної дійсності, відображено волелюбні прагнення народу, його мрії про вільне життя без панів і визиску. Гумореска "Царі" відбиває цю найзаповітнішу сподіванку народу про волю:
А якби я був царем
Та мав царську волю,
Я би панів скасував,
всіх пустив на волю. [46, 101]
При кожній нагоді поет картав сваволю царських чиновників, їхній бездушний бюрократизм, хабарництво. У співомовці "Засідатель" виведено гостро сатиричний образ засідателя-хапуги. Взимку, надто поспішаючи, засідатель зопалу провалився на льоду серед ставу і ніяк не можна було йому допомогти. Вірш швидко став популярним, і багато його варіантів побутують у народі. У порівнянні з текстом С.Руданського твір, опублікований М. Драгомановим, має незначні відмінності. Збереглась навіть віршована форма. Причому архаїчне слово "засідатель" замінено новим зрозумілим на той час - "становий". С.Руданський так правдиво відбивав народний характер, що навіть знавці фольклору допускалися помилок і приймали його як народний.
Сюжет цієї гуморески відомий багатьом народам. Наприклад, на Близькому Сході та в Середній Азії поширена подібна байка про муллу. Приписують її Ходжі Насреддинові, турецькому середньовічному байкареві, більше десятка анекдотів якого ввійшли і в український фольклор. У башкирському фольклорі зустрічаємо такий же за змістом анекдот "Мулла". Цілком заслужено в поле зору гумориста потрапили і крамарі, що на кожному кроці обдурювали простий люд. З цього тематичного ряду особливо цікава співомовка "Добре торгувалось". Зовні нібито простакуватий, а насправді розумний і хитрий чумак ходить по крамницях та питає, чи нема де на продаж дьогтю. Один із крамарів, бажаючи поглузувати з нього, відповідає, що в крамниці не дьоготь, а лише дурні продаються. Дотепний, чумак одразу знаходить саркастичну, в'їдливу відповідь:
То нівроку ж, Добре торгувалось, Щойно два вас таких гарних
На продаж осталось. [46, 104]
Як і в народних сатиричних переказах та анекдотах, у співомовках-приказках С. Руданського пани та їхні прислужники зображені жорстокими людьми без честі й совісті.
Розвінчуючи представників експлуататорських класів, поет часто вдається до діалогу, свого улюбленого прийому - зводити на розумовий і моральний поєдинок пана й селянина. У такому змаганні прості люди виявляють завжди перевагу над панами. Вони наділені природним розумом, кмітливістю і в морально-етичному відношенні завжди були вище гнобителів. Поет боронить людську гідність мужика, відстоює класові позиції трудящих, засуджує самодурство панів.
Свавілля зарозумілого панства, як відомо, не знало меж. Дуже часто воно виливалося в потворні форми пиятики, диких розваг, що закінчувалися нещасливо для беззахисних селян.
У співомовках, в яких змальовані взаємини селянина чи наймита з паном, поет показує, що пан або його прихвостень, намагаються виявити свою зверхність і позбиткуватися над простою людиною. Але щоразу вони одержували у словесному герці належну відсіч трудівника. Зухвалий панок, вирішивши поглузувати з бувалого мужика ("Почому дурні?"), запитує його, де він бував і почому продаються дурні. На це селянин із зловтіхою відповідає:
Та то, пане, як до дурня,
Які попадуться.
Дурень пан - заплатять більше,
Бо честь-таки знають,
А як мужик, то звичайно,
Без ціни скупають! [46, 113]
Багато зразків народного гумору та сатири цієї тематики зберегли для нас фольклорні записи П. Чубинського, В. Гнатюка, Б. Грінченка. Звертався до цих джерел і С. Руданський. Так, співомовка "Не вчорашній" близька до запису Б. Грінченка, в обох подано словесне змагання між паном і мужиком. У творі С. Руданського розповідається, що селянин везе сіно, а зустрічний вельможний пан ніби не бачить цього, питає, що він везе. У кінцівці співомовки-приказки ще виразніше виступає зверхність мужика над паном.
Співомовка «Гуменний» також насичена гострою іронією над панством. Дотепно і в той же час глумливо розповідає прикажчик своєму панові про домашні новини. Гумореска побудована за принципом наростання комічно-трагічних елементів, що розпочалися з повідомленням про невинний предмет - складний ножик, доходить до жахливих звісток, які, однак, зовсім не хвилюють читача. Причина цьому - влучно замасковане, але виразно негативне ставлення гуменного до пана і до всього панського - будь-то ніж, дружина, дім чи панська дочка. Це не просто глузування. За наївним тоном гуменного криються безжалісний сарказм, зловтіха підлеглого над паном.
У приказці "Пан та Іван в дорозі" йдеться про зголоднілих подорожніх - пана і селянина Івана. Під час мандрівки пан намагався обдурити Івана, щоб за його рахунок харчуватися. Але всі його крутійства були марні, бо селянин завжди залишав пана в дурнях. Під кінець мандрівки Іван по дорозі привласнив чужу гуску, яку вони разом і засмажили. Насамкінець Пан вирішив ошукати Івана: запропонував зачекати з обідом чи вечерею з умовою: "кому з них присниться кращая закуска... тому завтра достанеться гуска"[46, 124]. Знаючи ласу панську натуру, ладну кожного ошукати, хитрий Іван з'їв гуску і те, що було в панській торбині. Цікавий останній діалог між паном та Іваном:
Ваша правда, пане!
Я сам бачив, як ви їли
Якісь марципани...
Та й дивлюсь, що не голодні,
Маєте закуску,
Та до печі помаленьку
Та й стеребив гуску! [46, 124]
Безсоромне здирництво, наруга над беззахисною людиною - це не виняток із правила, а повсякденна правда життя. Тільки наївна людина може в таких суспільних умовах добиватися правди, сподіватися, що хтось зацікавиться її бідою, допоможе знайти винуватця, повернути втрачене.
Інший зміст й ідейне спрямування мають ті гуморески, героєм яких виступає колоритна постать козака-запорожця, образ якого змальовується в дусі народнопісенних традицій.
С. Руданський насамперед підкреслює безстрашність козацтва у боротьбі з ворогом, повну зневагу до смерті. Так, козак зі співомовки "Смерть козака" реагує на свою смерть спокійно, бо знає, за що він гине. Відчутне зневажливе ставлення автора до ляхів, він їх називає "ляхвою превражою", "катами". Єдиною зброєю козака перед смертю було слово, сказане з гумором. Це чітко простежується у співомовці "Кошовий у цариці". Кошовий іде в столицю, щоб вітати царицю. Це була велика честь, але простакуватий козак розбиває вазу в її будинку, однак розум та дотепність допомагають йому вийти з цього незручного становища.
Серед співомовок-приказок С.Руданського є й такі, що змальовують боротьбу українського народу проти турецьких нападників. У приказці "Ахмед ІІІ і запорожці" подано оригінальну інтерпретацію славнозвісного народного твору - відповіді козаків турецькому султанові. Гумористичний ефект тут досягається через пародіювання "високого" стилю послання - грамоти султана. Шукаючи найбільш вразливі, дійові засоби художнього вислову, в цілковитій відповідності з історичною правдою, поет не цурається часом грубого слівця.
На пиху і зухвалість "царя над царями" козаки відповідають презирливою зневагою до всіх його високих титулів і звань. Дуже комічним є лексичний склад гуморески. Переважно це згрубіла лексика ("пожирає", "свине"), жаргонізми ("дурень", "свиняча морда"). С.Руданський навіть склав цілу строфу зі згрубілих епітетів:
Ставнику ти цареградський, Пивнику македонський,
Свине грецька, молдавська, Ковалю вавилонський. [46,302]
Цю гумореску можна назвати умовно історичною, адже в ній С. Руданський бере за основу факт з історії Запоріжжя, використовує в ній давні топоніми, деякі з них збереглися і до сьогодні, як-от: Цареград, Вавилон, Поділля, Галич, Єгипет. Письменник відтворив колорит нашої країни, не приховуючи згрубілості лексики, розкрив типовий образ козаків, які полюбляють міцне слівце, горілку.
Подобные документы
Світовий фольклор та місце в ньому українського. Зразки побутової пісенності, драматичні форми, проза, байки. Гумористичний світ творів С. Руданського. Доступність і простота поетичної мови гуморесок, українська сміхова культура, глибокий підтекст.
курсовая работа [44,9 K], добавлен 08.09.2014Писемна творчість Степана Васильовича Руданського з 1861 року. Навчання у Петербурзькій Медико-хірургічній Академії. Діяльність міського лікаря й громадського діяча у Ялтинський період. Перекладання сучасною українською мовою "Слова о полку Ігоревім".
реферат [24,2 K], добавлен 30.01.2013Традиційні підходи дослідників та критиків XX століття до вивчення творчості Гоголя. Основні напрями в сучасному гоголеведенні. Сучасні підходи і методи у вивченні життя і творчості російського письменника. Особливість релігійного світобачення Гоголя.
реферат [35,1 K], добавлен 01.05.2009Передумови написання циклу "В казематі" Т. Шевченка, його композиційна організація та жанрово-стильова мозаїка. Використання фольклорних мотивів у циклі. Символіка фольклорних образів. Специфіка художніх особливостей поетичної спадщини Тараса Шевченка.
курсовая работа [395,0 K], добавлен 10.06.2015Проблеми та психологічні особливості вивчення творів фольклору в середній школі. Усна народна творчість: поняття, сутність, види. Методична література про специфіку вивчення з огляду на жанрову специфіку. Специфіка вивчення ліричних та епічних творів.
курсовая работа [42,2 K], добавлен 22.04.2009Життєвий шлях та формування світогляду Є. Гребінки. Стиль і характер ідейно-естетичної еволюції його творчості. Поняття жанру і композиції, їх розвиток в українській літературі ХІХ ст. Провідні мотиви лірики письменника. Особливості роману "Чайковський".
курсовая работа [55,8 K], добавлен 21.10.2014Методичні особливості вивчення ліричних творів у 9 класі загальноосвітньої школи. Методична розробка уроків за творчості Генріха Гейне в 9 класі. Місце творів Гейне у шкільній програмі з зарубіжної літератури. Розробка уроків по творчості Г. Гейне.
курсовая работа [36,6 K], добавлен 05.01.2008Закони, теми та головні ідеї творчості Лопе де Вега. Жанрово-композиційна будова драматичних творів письменника. Особливості індивідуального стилю митця. Класифікація драматургічного спадку Лопе де Веги. Участь слуги в інтризі комедій Лопе де Вега.
курсовая работа [373,8 K], добавлен 07.03.2012Бертольт Брехт як яскравий представник німецької літератури ХХ століття, історія життя і творчості. Індивідуальна своєрідність ранньої творчості письменника та його театру, художніх засобів. Принцип епічного театру у п’єсі "Матуся Кураж та її діти".
курсовая работа [38,8 K], добавлен 03.04.2011Дослідження особливостей казок, як розповідного жанру усної народної творчості. Відмінні риси деяких видів народних казок - кумулятивних (казки про тварин) і соціально-побутових. Вивчення життєвого шляху та творчого доробку Агнії Барто – поета і педагога.
контрольная работа [28,1 K], добавлен 07.10.2010
