Життя та творчість Олександра Пушкіна

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

1. Біографія

1.1 Походження

1.2 Дитинство

1.3 Юність

1.4 Молодість

1.5 Болдіно

1.6 Петербург 1831-1833

1.7 Петербург 1833-1835

1.8 Загибель

2. Пушкін і Україна

2.. Українські видання Пушкіна

Висновки

Список використаної літератури

пушкін поет український драматичний

Вступ

Олексамндр Сергімйович Пумшкін (рос. Алексамндр Сергемевич Пумшкин) (26 травня (6 червня) 1799--29 січня (10 лютого) 1837) -- російський поет, драматург та прозаїк, реформатор і творець сучасної російської літературної мови, автор критичних та історичних творів. Належить до найвизначніших російських письменників, його тексти розглядаються як найпрестижніший зразок російської літератури, подібно текстам Данте в Італії чи Ґете у Німеччині. Пушкіна ще за життя називали генієм, і з другої половини 1820-х років він став вважатися "першим російським поетом" (не тільки сучасності, але й усіх часів), а навколо його особи у читацької публіки створився справжній культ.

1. Біографія

1.1 Походження

ПоходженняПушкін походив з розгалуженого нетитулованого дворянського роду, що брав початок за генеалогічною легендою від Радши, сучасника Олександра Невського. Пушкін неодноразово писав про свій родовід у віршах і прозі; він бачив у своїх предках взірець стародавнього роду, дійсної "аристократії", що чесно служив вітчизні, але не зазнав прихильності правителів. Не раз він звертався (у тому числі в художній формі) до постаті свого прадіда за матір'ю -- африканця Абрама Петровича Ганібала, що став слугою та вихованцем Петра I, а потім військовим інженером та генералом. Мати Пушкіна -- Надія Йосипівна (1775 -- 1836), внучка Ганібала; батько -- Сергій Львович (1767 -- 1848), світський дотепник та поет-аматор, дядько за батьком -- Василь Львович (1766 -- 1830) -- був відомим поетом оточення Карамзіна. З дітей Надії Йосипівни та Сергія Львовича, крім Олександра, вижили донька Ольга (у шлюбі Павлищева) та син Лев.

1.2 Дитинство

Народився 26 травня (6 червня) 1799 р. у Москві. Літні місяці 1805-1810 майбутній поет зазвичай проводив у своєї бабусі по матері, Марії Олексіївни Ганібал (1745-1818, уродженої Пушкіної, з іншої гілки роду), у підмосковному селі Захарово поблизу Звенигорода.

У метричній книзі церкви Богоявлення в Єлохові (зараз на її місці знаходиться Богоявленський собор в Єлохові) серед інших, є такий запис: "27 травня. У дворі колежского реєстратора Івана Васильєва Скварцова у мешканця його Моера Сергія Львовича Пушкіна народився син Олександр. Хрещений 8 червня. Воспріємник граф Артемій Іванович Воронцов, кума мати зазначеного Сергія Пушкіна вдова Ольга Василівна Пушкіна". Ранні дитячі враження відбилися в перших дослідах пушкінських поем, написаних трохи пізніше ("Монах", 1813; "Бова", 1814), в ліцейних віршах "Послання до Юдина" (1815), "Сон" (1816)

1.3 Юність

Шість років Пушкін провів у Царськосільському ліцеї, відкритому 19 жовтня 1811. Тут юний поет пережив події Франко-російської війни 1812 року. Тут вперше відкрився і був високо оцінений його поетичний дар. Спогади про роки, проведені в Ліцеї, про ліцейське братерство, назавжди залишилися в душі поета.

У ліцейський період Пушкіним було створено багато віршованих творів. Його надихали французькі поети XVII-XVIII століть, з творчістю яких він познайомився в дитинстві, читаючи книги з бібліотеки батька. Улюбленими авторами молодого Пушкіна були Вольтер і Еваріст де Парні. У його ранній ліриці поєдналися традиції французької та російського класицизму. Вчителями Пушкіна-поета стали Батюшков визнаний майстер "легкої поезії", і Жуковський, глава вітчизняного романтизму. Пушкінська лірика періоду 1813-1815 років пронизана мотивами швидкоплинності життя, яка диктувала спрагу насолоди радощами буття. З 1816 року, услід за Жуковським, він звертається до елегії, де розвиває характерні для цього жанру мотиви: нерозділеного кохання, догляду молодості, згасання душі. Лірика Пушкіна ще наслідувальна, сповнена літературних умовностей і штампів, проте вже тоді початкуючий поет вибирає свій, особливий шлях.

Не замикаючись на поезії камерній, Пушкін звертався до тем складніших, суспільно-значущих. "Спогади в Царському Селі" (1814), що заслужили схвалення Державіна, -- на початку 1815 Пушкін читав вірш в його присутності, присвячено подіям Франко-російської війни 1812. Вірш було опубліковано в 1815 році в журналі "Російський музеум" за повної підписом автора. У своєму посланні "Лицинию" сатирично зображена сучасне життя Росії, а в образі "улюбленця деспота" виведений Аракчеєв. У липні 1814 Пушкін вперше виступив у пресі, видавався в Москві у журналі "Вісник Європи". У тринадцятому номері було надруковано вірш "До друга-стихотворцу", підписане псевдонімом Олександр Н.к.ш.п..

Ще будучи вихованцем Ліцею, Пушкін увійшов в літературне товариство "Арзамас", що виступало проти рутини і архаїки в літературній справі, і взяв дієву участь у полеміці з об'єднанням "Бесіда аматорів російського слова", яке відстоювало канони класицизму минулого століття.

1.4 Молодість

З Ліцею Пушкін був випущений в червні 1817 в чині колезького секретаря (10-го класу, по табелі про ранги) та визначено в Колегію закордонних справ. Він стає постійним відвідувачем театру, бере участь у засіданнях "Арзамаса", в 1819 вступає в члени літературно-театрального співтовариства "Зелена лампа", яким керує Союз благоденства. Не беручи участі в діяльності перших таємних організацій, Пушкін проте пов'язаний дружніми узами з багатьма активними членами декабристських товариств, пише політичні епіграми та вірші "До Чаадаєва"("Любові, надії, тихої слави …", 1818), "Вольность" (1818), "Плюсковой"(1818), "Село" (1819).

У ці роки він зайнятий роботою над поемою "Руслан і Людмила", розпочатої в Ліцеї і відповідала програмним установкам літературного суспільства "Арзамас" про необхідність створення національної богатирської поеми. Поема завершена у травні 1820 і після публікації викликала запеклі відгуки критиків, обурених зниженням високого канону.

1.5 Болдіно

Пушкін відчуває необхідність життєвих змін. У 1830 повторне його сватання до Наталії Миколаївни Гончарової, було прийняте, і восени він відправляється в нижньогородський маєток свого батька в Болдіно для вступу у володіння прилеглого села Кистенево, подарованого батьком до весілля. Холерні карантини затримали поета на три місяці, і цій порі судилося стати знаменитою Болдінською осінню, найвищою точкою пушкінської творчості, коли з-під його пера вилилася ціла бібліотека творів: "Повісті покійного Івана Петровича Бєлкіна" ("Повісті Бєлкіна", "Досвід драматичних вивчень" ("Маленькі трагедії"), останні глави "Євгенія Онєгіна", "Будиночок в Коломні", "Історія села Горюхіна", "Казка про попа і про працівника його Балду", кілька начерків критичних статей та близько 30 віршів.

Серед болдінських творів, немов нарочито несхожих один на одного за жанром і тональністю, і що особливо контрастують один з одним поділяючись на два цикли: прозаїчний і драматичний. Це два полюси його творчості, до яких тяжіють інші твори, написані в три осінніх місяці 1830.

Віршовані твори цього періоду представляють все розмаїття жанрів і охоплюють широке коло тем. Одне з них -- "Рум'яний критик мій …" перегукується з "Історією села Горюхіна" і настільки далеко від ідеалізації сільської дійсності, що було вперше опубліковано лише в посмертному зібранні творів під зміненою назвою ("Каприз").

1.6 Петербург 1831-1833

Зменшена факсиміле рукопису Пушкіна (проза) В цей же час Пушкін брав активну участь у виданні "Літературної газети" (газета виходила з 1 січня 1830 по 30 червня 1831 р.) свого друга видавця А. А. Дельвіга. Дельвіг, підготувавши перші два номери, тимчасово виїхав з Петербурга і доручив газету Пушкіну, який і став фактичним редактором перших 13 номерів. Конфлікт "Літературної газети" з редактором полуофіціозной газети "Північна бджола" Ф. В. Булгаріним, агентом Третього відділення, привів, після публікації газетою чотиривірші Казимира Делавіня про жертви Липневої революції, до закриття видання.

18 лютого (2 березня) 1831 вінчається з Наталією Гончаровою в московській церкві Великого Вознесіння у Нікітських воріт. При обміні кілець кільце Пушкіна впало на підлогу. Потім у нього згасла свічка. Він зблід і сказав: "Все -- погані ознаки!". Відразу після весілля родина Пушкіних ненадовго оселилася в Москві на Арбаті, будинок 53 (за сучасною нумерацією; зараз музей). Там Пушкіни прожили до середини травня 1831 року, коли не дочекавшись терміну закінчення оренди, поїхали до столиці. На літо Пушкін зняв дачу в Царському Селі. Тут він пише "Лист Онєгіна", тим самим остаточно завершуючи роботу над романом у віршах, який був його "супутником вірним" протягом восьми років життя.

Нове сприйняття дійсності, що намітилося в його творчості в кінці 1820-х років, вимагало заглиблених занять історією: у ній слід було знайти витоки корінних питань сучасності. У 1831 йому дозволено працювати в архівах. Пушкін знову вступив на службу в якості "історіографа", отримавши найвище завдання написати "Історію Петра". Холерні бунти, жахливі за своєю жорстокістю, і польські події, що поставили Росію на межу війни з Європою, представляються поетові загрозою російській державності. Сильна влада в цих умовах здається йому запорукою порятунку Росії -- цією ідеєю натхненні його вірші "Перед гробницею святою …", "Наклепникам Росії", "Бородінська річниця". Останні два, написані з нагоди взяття Варшави, разом з віршем В. А. Жуковського "Стара пісня на новий лад" були надруковані спеціальної брошурою "На взятие Варшави" і викликали неоднозначну реакцію. Пушкін, ніколи не будучи ворогом будь-якого народу, який товаришував з Міцкевичем, тим не менш не міг змиритися з претензіями повсталих на приєднання до Польщі литовських, українських і білоруських земель.

Чаадаєв ж направив після публікації віршів їх автору захоплений лист, його позицію поділяли і засланці декабристи. Разом з тим Ф. В. Булгарін, пов'язаний з III відділенням, звинувачував поета в прихильності ліберальним ідеям.

19 травня 1832 року народжується перша дитина, донька Марія.

1.7 Петербург 1833-1835

У листопаді 1833 Пушкін повертається до Петербурга відчуваючи необхідність круто змінити життя і перш за все вийти з-під опіки двору. Напередодні 1834 Микола I виробляє свого історіографа в молодший придворний чин камер-юнкери. Єдиним виходом з двозначного становища, в якому опинився Пушкін, було домогтися негайної відставки.

Але сім'я зростала (у Пушкіних народилося четверо дітей: Марія, Олександр, Григорій та Наталя), світське життя вимагало великих витрат, останні ж книги Пушкіна вийшли більше року тому і великого доходу не принесли, історичні заняття поглинали все більше часу, платня історіографа була незначною, і тільки цар міг дозволити видання нових творів Пушкіна, які могли б зміцнити його матеріальне становище.

Тоді ж була заборонена поема "Мідний вершник". Щоб якось вийти з термінових боргів, Пушкін на початку 1834 швидко дописує іншу, прозаїчну петербурзьку повість, "Пікову даму" і поміщає її в журналі "Бібліотека для читання", який платив Пушкіну негайно і за найвищими ставками. Вона була розпочата в Болдіні і призначалася тоді, мабуть, для спільного з В. Ф. Одоєвським і М. Гоголем альманаху "тройчатка". У 1834 Пушкін подає у відставку з проханням зберегти право роботи в архівах, необхідне для виконання "Історії Петра". Прохання про відставку була прийнято, працювати в архівах йому було заборонено. Пушкін був змушений вдатися до посередництва Жуковського, щоб врегулювати конфлікт. За лояльність йому була видана виклопотана раніше грошова позика в рахунок п'ятирічноі платні.

Ця сума не покривала і половини боргів Пушкіна, з припиненням виплати платні доводилося сподіватися тільки на літературні доходи. Але професійний літератор в Росії був дуже незвичайною фігурою.

Дохід його залежав від читацького попиту на твори. Наприкінці 1834 -- поч. 1835 вийшло кілька підсумкових видань творів Пушкіна: повний текст"Євгенія Онєгіна" (у 1825-32 роман друкувався окремими главами), збірки віршів, повістей, поем -- всі ці книги розходилися з працею. Критика вже в повний голос говорила про виродження таланту Пушкіна, про кінець його епохи в російській літературі.

1.8 Загибель

У листопаді 1836 року виник конфлікт поета з поручиком Геккереном (Дантесом). Сварка, причиною якої ображено честь Пушкіна, привела до дуелі. На лист Пушкіна барону Геккерену від 26 січня 1837барон Д'Аршіак приніс Пушкіну відповідь. Пушкін її не читав, але виклик прийняв, який був йому зроблений бароном Геккереном від імені сина.

27 січня на дуелі поет поранений; куля перебила шийку стегна і проникла в живіт. Поранення виявилось смертельним. Перед смертю Пушкін, приводячи до ладу свої справи, обмінювався записками з імператором Миколою I. Записки передавали двоє людей: поет В. А. Жуковський та лейб-медик імператора Миколи І М. Ф. Арендт. Помер Пушкін 29 січня (10 лютого) о 14:45 годині відперитоніту. В день смерті створили посмертну маску поета. Похований на кладовищі Святогірського монастиря Псковської губернії.

2. Пушкін і Україна

Дружина поета, Наталія Гончарова, була правнучкою знаменитого українського гетьмана Петра Дорошенка.^[5] Письменник відвідував Ярополець і могилу гетьмана у 1833. Після цього у листі до дружини він писав: "…Наутро в сопровождении Семена Федоровича ходил на поклонение прапрадедушки Дорошенко. Здесь же сделал упрек Ивану Николаевичу: „Как не стыдно, родичей надо почитать! Могила не ухожена, надо построить часовенку…""^[6]

Пушкін був у близьких стосунках із українцями М. Маркевичем, М.Максимовичем, Д. Бантишем-Каменським, Орестом Сомовим, допомагавМ. Гоголеві увійти в російську літературу. Він цікавився українським фольклором, мав у себе "Опыт собрания древних малороссийских песней"М. Цертелева (1819), "Малороссийские песни" М. Максимовича (1827) та його ж таки "Малороссийские народные песни" (1834), "Запорожскую старину" І. Срєзнєвського (1833), однак українська народна образність не знайшла майже ніякого відбитку в його творчості.

Перебування під час заслання в 1820-1824 в Катеринославi та Одесі, відвідування Києва, Кам'янки біля Білої Церкви, помістя Родзянків на Полтавщині, Бовтишки на Кіровоградщині) познайомило Пушкіна з українським національним життям і природою України.

Пушкін намагався вплинути на К. Рилєєва, щоб останній переробив свою поему "Войнаровський" в російському націоналістичному дусі^{[Джерело?]}, в цьому ж напрямку писав Пушкін свої нотатки "Історія Петра", де тенденційно висвітлено шведсько-російсько-українську війну 1708-1709^{[Джерело?]}.

Поему "Полтава"^[7], високо оцінену Миколою І, Пушкін написав у напрямку здійснення планів, навіяних йому царем, а також для демонстрації своєї відданості офіційній ідеології у зв'язку зі слідством проти нього^{[Джерело?]}. Завданням "Полтави" було довести "історичну закономірність" знищення української державності та створення Російської Імперії^{[Джерело?]}. В одичному плані оспівано велич Петра І, у мелодраматичному -- заплановано постать Мазепи. Мазепа у нього "підступний", "лютий", "хитрий", "холодний", "згубник", "лукавий", "змій", у нього "чорні помисли", він носить у грудях "кипучу отруту".

П. Куліш підкреслював значення Пушкіна для української літератури. Пушкін впливав на нього як вишуканістю свого поетичного слова, так і великодержавною російською ідеологією. Шевченко своєю поемою "Сон" ("У всякого своя доля") пристрасно заперечив пушкінську апотеозу Петербургу в поемі "Мідяний вершник".

Пушкін перекладався українською, починаючи з 1829 р. (Л. Боровиковський). Найкращі переклади 19 -- початку 20 століття належать Л. Боровиковському, М. Старицькому, І. Франкові, М. Вороному. Серед радянських перекладачів найвизначніші П. Филипович, М. Зеров,М. Рильський, М. Бажан, М. Терещенко, Н. Забіла, В. Свідзінський.

2.1 Українські видання Пушкіна

· Драматичні твори / В перекладі, з передмовою та поясненнями Івана Франка. -- Львів: Накладом "Всесвітньої бібліотеки", 1914. -- 250 с.

· Твори / Вступна стаття М. К. Гудзія. -- К.: Державне видавництво художньої літератури, 1949. -- 852 с.

· Лірика / Переклад з російської; Передмова Максима Рильського. -- К.: Дніпро, 1969. -- 216 с. -- (Перлини світової лірики).

· Дубровський. Капітанська дочка: Романи / Післямова О. Федосенка. -- К.: Молодь, 1981. -- 192 с. -- (Серія "Джерело").

· Вибране. -- К.: Школа, 2009. -- 336 с. -- (Бібліотека шкільної класики).

Висновки

Шість років Пушкін провів у Царськосільському ліцеї, відкритому 19 жовтня 1811. У ліцейський період Пушкіним було створено багато віршованих творів. Його надихали французькі поети XVII-XVIII століть, з творчістю яких він познайомився в дитинстві, читаючи книги з бібліотеки батька. Улюбленими авторами молодого Пушкіна були Вольтер і Еваріст де Парні. З Ліцею Пушкін був випущений в червні 1817 в чині колезького секретаря (10-го класу, по табелі про ранги) та визначено в Колегію закордонних справ. 19 травня 1832 року народжується перша дитина, донька Марія.

Серед дітей Пушкіна тільки двоє залишили нащадків -- Олександр і Наталія. Нащадки поета живуть зараз в Англії, Німеччині, Бельгії, близько п'ятдесяти з них мешкають в Росії, в тому числі Тетяна Іванівна Лукаш, прабабуся якої (онука Пушкіна) була одружена з внучатим племінником Гоголя.

Список використаної літератури

1. Серед нащадків Пушкіна немає жодного поета

http://podrobnosti.ua/530814-sered-naschadkv-pushkna-nema-zhodnogo-poeta.html

2. ЭНИ "ПУШКИН" http://www.feb-web.ru/feb/pushkin/default.asp

3. Твори Олександра Пушкіна

http://www.magister.msk.ru/library/pushkin/pushkin.htm

4. Пушкін Олександр Сергійович. Матеріал з Вікіпедії -- вільної енциклопедії.

http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%83%D1%88%D0%BA%D1%96%D0%BD_%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D1%80_%D0%A1%D0%B5%D1%80%D0%B3%D1%96%D0%B9%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87

Размещено на Allbest.ru